“Рили траншеї на місці тих, які були в 1943”: Олег Зонтов розповів, як звільняли Слов’янськ у 2014-ому та обороняли у 2022-ому

Семаковська Тетяна 14:45, 5 Липня 2024

У квітні 2014 року Слов’янськ став першим містом, яке окупували російські терористи — окупація тривала близько 3 місяців. У ніч на 5 липня 2014 року Слов’янськ, який майже три місяці був у російській окупації, звільнили від бойовиків. Як місто відновлювалося після окупації та як пережитий досвід трансформував цю громаду?

Ми поговорили з військовослужбовцем ЗСУ, молодшим сержантом, громадським діячем Олегом Зонтовим, який у 2014—2015 виконував обов’язки міського голови Слов’янської міської ради.

Окупація Слов’янська: як це відбувалося?

Російські терористи з автоматами та РПГ-26 біля слов’янської міськради, 14 квітня 2014 / фото з відкритих джерел

2014 рік для міста став поворотним. У ніч проти 12 квітня російські окупанти, озброєні автоматами, захопили райвідділ міліції у місті, на якому одразу вивісили прапор рф. В цей час, коли Україна розпочинає антитерористичну операцію, російські бойовики оголошують у місті заборону кількох політичних проукраїнських партій: “Батьківщина”, “УДАР” та “Свобода”.

Паралельно починаються переслідування україномовних людей. Олег Зонтов у розмові пригадує, що навіть ті, хто чекав так звану “руську весну”, швидко розчарувалися у ній та чекали, поки місто повернеться під контроль України.

“Проукраїнських людей забирали у міліцейські відділки та підвал СБУ. Були страти, в тому числі мого товариша Володі Рибака, це було в перші дні окупації. Перед визволенням Слов’янська дуже багато людей, які навіть очікували цю руську весну, мріяли про те, коли ж українська армія їх звільнить”, — каже військовослужбовець.

Примітка. Володимир Рибак — перший мирний житель, який загинув під час окупації у війні на Донбасі. Він захищав український прапор у Горлівці, мав репутацію борця за справедливість. Володимир був депутатом Горлівської міської ради, коли його викрали та закатували російські терористи. 

25 квітня 2014 року Сили Оборони змогли оточити місто Слов’янськ. Окупанти намагалися прорвати блокаду — внаслідок їх дій та обстрілів місто залишилося без світла й води. На початку червня бойовики від так званої “русской православной армии” тортували та стратили двох дияконів, Володимира Величка та Віктора Брадарського. Тортур зазнали й двоє дорослих синів старшого пастора — Рувим і Альберт Павенків. Вже згодом, у вересні, після деокупації міста знайшли три масові поховання, де окупанти поховали тих, над ким познущалися.  

Визволення Слов’янська

В'їзд до Слов'янська (2014)
В’їзд до Слов’янська, 2014 рік / фото з відкритих джерел

5 липня 2014 року Сили Оборони повністю вибили зі Слов’янська російські війська. У місто почали повертатися люди. На початку серпня у місті влаштували патріотичну ходу, її організаторами була проактивна українська молодь.

“Через два-три дні народ почав повертатися у Слов’янськ. Вся країна направляла туди машини з хлібом, цукром, крупами, олією, ковбасами. Тобто на центральній площі були організовані пункти видачі — тут люди збиралися, аби отримувати гуманітарну допомогу у перші дні деокупації. Потім поступово зробили кризовий штаб”, — згадує перші дні деокупації Олег Зонтов.

Пан Олег у Слов’янську, в період з 2014 по 2015 рік, працював секретарем міської ради. Він був одним з нечисельних представників опозиції, адже решту депутатів підтримували тогочасну Партію регіонів. Деякий час, через переважаючу більшість регіоналів, робота міськради фактично була заблокована. Крім того, самі люди не хотіли, аби у раді залишалися працювати ті, хто працював й під час окупації, згадує донеччанин. 

У місті громада поставила ультиматум — міською радою повинен керувати представник української спільноти. Ним обрали Олега Зонтова — військовослужбовець пригадує, що він єдиний з депутатів Слов’янська, хто їздив на Майдан. Водночас його “колеги” збиралися на Антимайдані.

Олег Зонтов на Майдані/ фото Gazeta.ua

“Я був активним учасником Майдану. Пам’ятаю такий момент, я в січні приїхав з Майдану, та сказав, що починається справжня війна. Весь міський корпус на чолі з Нелією Ігорівною (ред. Неля Штепа — це проросійська колишня міська голова Слов’янська, членкиня Партії регіонів) на мене заорав, затопав ногами, ледь не до бійки дійшло”, — пригадує події Олег Зонтов.

Отримавши підтримку від громади, Зонтов з 12 листопада 2014 року виконував обов’язки міського голови Слов’янська.  За цей час місто підготували до зими, відновили опалення із житловим фондом, адже тоді держава ще не давала кошти на відновлення. У місто повернулися люди, а потім й підприємці. 

Олег Зонтов / фото з соцмереж

“Якось я сказав, що ми вже раз відстояли Слов’янськ, і, дай Боже, ніколи війна більше не повториться. Ну, на жаль, повторилась. У березні-липні 2022 року якраз я і воював безпосередньо за Слов’янськом, на підступах. Там, де в 1943-му році йшла лінія оборони з нашої сторони, ми відривали траншеї, бліндажі. Там, де раніше дітей водили на екскурсії партизанськими стежками, ми тримали оборону проти сучасних фашистів.

Слов’янськ став першим містом, яке окупували в 2014 році. З однієї сторони, це дуже трагічно, а з іншого боку і місту пощастило, бо він перший прийняв цей удар. Тут перші зрозуміли, що це таке — російська окупація, рівень підтримки України значно виріс після цього”, — каже військовослужбовець.

Слов’янськ досить швидко відновився після окупації 2014 року. Головним ключем до цього стало те, що держава не залишила місто напризволяще, пояснює у коментарі пан Олег. Він також наводить приклад: фактично одразу держава надала соціальні виплати населенню, активним був й волонтерський рух. 

Ми запитали у пана Олега, що б він побажав жителям Слов’янська, й головним меседжем є: вірити в перемогу, в ЗСУ та підтримувати армію, доєднуватися й докладати свою частку у цю перемогу.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Брусничка”, Антимайдан та обстріл прокуратури: яким був Бахмут 10 років тому

Семаковська Тетяна 11:00, 7 Вересня 2024
Яким був Бахмут 10 років тому / ілюстрація Бахмут IN.UA

Протягом 2013-2014 років Бахмут пережив багато змін і, навіть окупацію. У 2013 бахмутяни приходили дивитися футбольні матчі на реконструйований стадіон “Металург”, а у 2014 місто захопили сепаратисти, які повісили російський прапор й обстріляли будівлю прокуратури.

Редакція Бахмут IN.UA згадує головні події, які відбувалися у Бахмуті у 2013-2014 роках.

Історія Бахмута

Бахмут — затишне місто, яке має давню історію. Воно пережило багато подій у 2013-2014 роках, які суттєво змінили сам Бахмут і його мешканців.

Ярмарок в Бахмуті

Ярмарок в Бахмуті, 2013 рік / Бахмутська міська рада

У вересні 2013 року в Бахмуті був традиційний ярмарок, проводили його на бульварі Металургів. Для бахмутян ця подія була святковою, люди приходили просто подивитися на товар чи прикупити щось додому. Продавалося тут практично все: від їжі до саджанців плодових дерев. У 2013 році участь в ярмарку взяли 237 підприємців. На свято їхали не тільки локальні бізнеси, але й учасники з інших областей:

  • Донецької;
  • Луганської;
  • Харківської;
  • Запорізької;
  • Сумської.

Відкриття “Бруснички”

Супермаркет Брусничка
Відкриття супермаркету у Бахмуті у 2013 році / фото з відкритих джерел

У 2013 році в Бахмуті з’явилося кілька нових магазинів, серед яких був й відомий супермаркет “Брусничка”. Його відкриття припало на останні дні літа. Й хоча відкриття продуктової крамниці було гучним, завершила свою роботу “Брусничка” досить швидко.

У 2018 році магазини торгової мережі почали закриватися. А ще вони прославилися тим, що продавали алкоголь у заборонені години, розпорядження про які ввели у 2015 році.

Магазин Брусничка у 2018 році / фото Бахмут IN.UA

Початок розчищення русла Бахмутки

Розчистка річки у Бахмуті / фото з відкритих джерел

На 2013 рік припав початок масштабного проєкту з розчищення та облагородження річки Бахмутки. Згодом тут з’явилася красива набережна, а сама річка отримала друге життя. Водойму планували розчищати й надалі, план передбачав розбудову до 2027 року.

Загалом облаштування та озеленення набережної коштувало бюджету 17 мільйонів ​​447 тисяч гривень, а скверу поблизу — 5 мільйонів 420 тисяч гривень. Обидва об‘єкти реконструювали коштом обласного фонду охорони навколишнього природного середовища.

Висадка троянд

Алея троянд в Бахмуті / фото з відкритих джерел

У 2013 Бахмут зацвів тисячами троянд. На алеї висадили десятки кущів. Щоправда, потім ці квіти почали красти прямо з клумби невідомі громадяни. Крім троянд, вони забирали й низькорослі ялинки, які теж посадили на площі.

Реконструкція стадіону “Металург”

Металург стадіон
Стадіон “Металург”, 2013 рік / фото з відкритих джерел

Наприкінці 2012 року завершилася повна реконструкція стадіону “Металург”. За дев’ять місяців 2013 року стадіон відвідали 1920 осіб. Тут проводили тренування футбольні команди, а потім і самі матчі. Стадіон вносив свою частку у міський бюджет, хоча це не покривало тогочасного дефіциту. У 2018 році тут відбувався Чемпіонат України з легкої атлетики серед молоді.

Наближався 2014 рік, який для Бахмута став знаковим. Місто пережило вплив Антимайдану, сепаратистів та окупацію. Згадуємо, як це було.

Шинкаренко й Антимайдан

Шинкаренко Бахмут
Олександр Шинкаренко, представник Партії Регіонів з Бахмута / скриншот

Примітка. Антимайдан — провладний рух та серія мітингів в Україні на підтримку Партії регіонів та КПУ, які відбувалися протягом 2013-2014 років під час подій Євромайдану, акцій “русской весны” та війни на Донбасі.

Олександр Шинкаренко — депутат місцевої ради Бахмуту, голова міської “Партії Регіонів”. Під його кураторством тогочасні “артёмовцы” їздили в столицю, де брали активну участь в Антимайдані. Артемівська делегація була однією з найчисельніших на Антимайдані у Києві.

Шинкаренко заявляв, що добровольці брали участь в акціях без фінансової нагороди. Проте, вони отримували гроші за відрядження на проїзд та харчування. Також він зізнався, що групи збирали з-поміж людей, які можуть без шкоди для основної діяльності підтримати партію, у тому числі безробітних.

Перший проросійський мітинг в Бахмуті

Проросійський мітинг в Бахмуті
Проросійський мітинг в Бахмуті, 2014 / фото 06274

1 березня 2014 року в Бахмуті відбувся перший масовий проросійський мітинг. Звучали заклики до об’єднання з росією та проведення референдуму. Над будівлею міської ради повісили російський прапор. Такі “акції” тривали до середини квітня.

Людей, які б це підтримували, ставало все менше. 12 квітня сепаратистами в Бахмуті проголосили, що в місті дії влада так званої “днр”. Наступного дня Україна розпочала антитерористичну операцію, яку більше знали, як АТО. Вона тривала вісім років, а потім росія почала повномасштабне вторгнення.

Російський танк в Бахмуті, 2014 рік
Російський трофейний танк в Бахмуті, 2014 рік / фото з відкритих джерел

25 травня окупанти зірвали вибори президента України, які мали відбуватись в місті. Згодом було ще кілька великих штурмів військової частини. 4 липня бійці батальйону МВС “Артемівськ” потрапили у вуличний бій біля будівлі прокуратури, де розміщувався штаб “днр”.

6 липня Бахмут був звільнений від росіян. Місто повернулося до життя, а його оборонці не дали росіянам заволодіти зброєю, яка на той час розташовувалась в Центрі забезпечення бронетанкового озброєння і на базі зберігання стрілецької зброї в селі Парасковіївка.

Війна потроху підступала все ближче, а бойові дії на Сході продовжували класифікувати, як АТО. Попри те, місто почало відроджуватися, все частіше тут можна було побачити українських військових, які обороняли кордони від росіян.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Врятувався від російської ракети та вийшов живим з 6-годинного бою на Леваневського: історія військового з Бахмута

Семаковська Тетяна 13:12, 6 Жовтня 2023
Віталій Шишкін/ ілюстрація «Бахмут IN. UA»

Військовий Віталій Шишкін родом з міста Бахмута, але перші години повномасштабного вторгнення чоловік зустрів неподалік від Маріуполя, село Гранітне. Обстріли тут почалися раніше, 20 лютого чоловік вже телефонував рідним — відчував, що насувається війна. 

Яким Віталій запам’ятав Бахмут та чому цивільні на війні — це тягар для військових? 

Мама казала “Не треба, ти ще молодий”

У Бахмуті є район Літака, так його називають місцеві, саме тут народився й жив Віталій з родиною. Навчався в 12 та 18 школі, а коли хлопцю виповнилося 18 років він підписав контракт зі Збройними Силами України.

На дворі був 2018 рік, війна на Донбасі активно тривала, тож мама Віталіка спочатку відмовляла його від ідеї пов’язати життя з армією, а от тато навпаки підтримав таке рішення сина. Юнак підписав контракт на спеціальність стрілка-піхотинця з Бахмутською 54-бригадою, служив у батальйоні 25-ої окремої мотопіхотної бригади “Київська Русь”.

Мама намагалася відмовити, казала: “Не треба, ти ще молодий”. Але своїм навчання в армії я був задоволений, на той час. Навчали нас буквально всьому, не тільки стрілковому бою, але й фаху розвідника, піхотинця, були курси снайперів.

згадує Віталій // про шлях в армії

Війна зустріла біля Маріуполя

Віталій з побратимами на завдання/ архів героя

Про те, що повномасштабна війна в Україні буде — військовий не сумнівався, каже, що все до цього йшло. Перші години вторгнення Віталій з побратимами застав неподалік від Маріуполя, село Гранітне.

Але це почалося не так, як у всій Україні 24 лютого, а з числа 16. Все до цього йшло, рано чи пізно, це мало початися. В двадцятих числах я вже дзвонив рідним. Попереджав друзів, близьких, що й в нашому місті щось буде.

каже війьковий // про події лютого 2022

Віталій бував у Маріуполі по робочих завданнях, відвідував госпіталі, возив гуманітарку ще до повномасштабного вторгнення, зараз це місто під російською окупацією. Маріуполь, чоловік запам’ятав, як велике промислове місто.

В грудні та лютому 2022 року військові спостерігали, як до кордонів стягуються російські солдати. Це не було схоже на попередні роки, росіян було дуже багато, як і їх техніки, каже Віталій. Російські танки та БМП (Бойова машина піхоти) їхали день та вночі, вони навіть не переховувалися, додає чоловік.

Під час цього періоду почали проявляти себе й місцеві жителі села, у якому дислокувалися побратими Віталія, були люди, які підтримували українських військових, але вистачало й тих, хто відкрито чекав росію. На питання, чому так могло скластися Віталій відповідає наступне:

У всіх нас є родичі з Росії, або майже у всіх…Кожен родич подзвонить, спитає щось, щось розкаже, й так все починається. Російська пропаганда має великий вплив. Тож, її, як й ворога, не можна, не дооцінювати.

говорить захисник // про роспропаганду

Бахмут мав готуватися до міських боїв

Забахмутка/ вайбер-групи бахмутян

В серпні 2022 року підрозділ Віталія зайшов на позиції в Бахмуті, хлопці базувалися тут по вересень, далі їх вивели на доукомплектування, в жовтні повернули назад. Місто тоді ще було цілим. Бахмутяни надіялися, що так буде й надалі, але згодом лінія фронту почала сунутися в сторону Зайцевого, кілометрів до Бахмута залишалося все менше, лінія фронту розтягувалася.

Військові вже тоді розуміли, що у Бахмуті будуть точитися міські бої, для росіян було важливо взяти це місто, аби показати, що вони щось можуть, говорить військовий.

Багато людей у це не вірили, казали, що Рева (ред. мер міста) домовиться, й Бахмут не будуть чіпати. Мені це не було незрозуміло, про що саме він може домовитися з тою стороною.

говорить Віталій // про оборону Бахмута

Вже осінню 2022 року люди почали відноситися до військових із засторогою, не довіряли, пригадує герой у розмові. Бувало, що захисникам докоряли за те, що вони селяться в будинках, стріляють по росіянах  із житлових масивів тощо. Віталій додає, він питав у людей, навіщо вони залишаються в місті, у якому немає води, світла та інших комунікацій — чимало бахмутян відповідали, що не поїдуть, бо тут мають дім.

Я цього не розумію, це просто матеріальне, це просто квартира. Вам, що важливіше: ця квартира, чи ваше життя? Ви хочете тут залишитися назавжди, вас привалить завалами й родичі будуть вас шукати.

говорить військовий // про бажання цивільних залишатися в місті

Ще одна річ, яку не міг зрозуміти чоловік — це мами, які залишалися з дітьми у місті. Також були батьки, які ховали дітей від волонтерів та поліції, пригадує герой. Мотиви цих людей й досі незрозумілі Віталію. Загалом цивільні під час боїв у місті підставляють себе під загрозу, каже Віталій, й стають тягарем для військових.

Людям, які залишалися в Бахмуті максимально намагалися допомогти

Віталій привозив харчі бахмутянам/ архів героя

Попри те, що військові мали основне завдання у Бахмуті, вони встигали ще допомагати цивільним, які залишилися в місті. Наприклад, Віталій забезпечував усім необхідним свій район — Квадрат. Людям привозив хліб із власних запасів, консервації, крупи, воду, солодощі, джеми, рибу, тушонку, загалом все що могли віддати від частини. Військові привозили навіть медиків для цивільних, людям видавали ліки, слухали серце, лікували сезонні застуди тощо.

Часто Віталій разом із побратимами вмовляли бахмутян евакуюватися, безкоштовно довозили до Дніпра, були ті, хто погоджувався, але таких не багато. 

Неприємним сюрпризом було те, що потім окремі бахмутяни, які переїхали до росії звинувачували військових у розстрілах, прильотах, розповідали, що їм ніхто не допомагав, ділиться Віталій. Він додає, на одному із російських каналів він побачив свою землячку, яка жила з ним в одному районі, жінка звинувачувала ЗСУ у всіх негараздах. Були ті, хто шпигував за пересуванням військових.

Але цих осіб було небагато, а проукраїнське населення підтримувало ЗСУ. Зокрема, волонтерка Наталя Роменська до останньої можливості перебувала в Бахмуті, аби допомагати захисникам. Лікарка Олена Воронова лікувала воїнів від застуди, травм. Й таких бахмутян було немало.

Наслідки російського обстрілу у селі Гроза/ МВС

Додамо, що СБУ слідкує за подібними інцидентами. Випадки, коли проросійські особи “зливають” позиції ЗСУ, фіксують у різних областях України, останній трагічний інцидент відбувся на Харківщині.

Окупанти вдарили по кафе в селі Гроза на Харківщині. У кафе відбувалися поминки за військовослужбовцем, приліт російської ракети вбив 51 людину. Серед них шестирічна дитина. Місцеві підозрюють, що самі односельчани стали зрадниками, які повідомили російській стороні про масове скупчення людей.

Росіяни потроху знищували Бахмут, будинок за будинком, вулиця за вулицею. Віталій каже, що він не був здивований руйнуванням, бо це тактика війни росіян — знищувати міста, залишати за собою випалену землю, як це було в Сирії та Чечні.

Я очікував, що від міста нічого не залишаться. Росіяни закидували будинок за будинком всім чим можна, а потім заходили у будівлю. Як тільки почалися бої в районі Опитного, ми вже все зрозуміли, що міста не лишиться.

каже військовий // про тактику росіян

В січні 2023 року бригаду Віталія перекинули на навчання, їх проводили на Херсонщині, а далі бригаду повернули під Авдіївку. Наступна зупинка знову Бахмут, тут батальйон базувався аж до середини травня 2023 року. 

Якби росіяни не були настільки сильними, то ми б звільняли наші території швидше

Бахмут після російських обстрілів/ архів героя

Бої за Бахмут тривали кілька місяців, весною 2023 року вже почалися сутички поблизу залізничного вокзалу. 12 травня для Віталія та його побратимів відбувся один із найважчих боїв біля магазину “Любимий”, бій тривав 6 годин.

Росіяни закидували всім чим можна, пригадує чоловік, 6 годин пролетіли дуже швидко. Чоловікам вдалося вийти цілими завдяки артилеристам, які допомогли відбити атаку. Це далеко не одиничний випадок. Ще один був, коли бригаді Віталія вдалося уникнути російського ПТУРа.

Було дуже небезпечно, поки ми їхали над нами ПТУР (ред. протитанкова керована ракета) розірвався просто на дорозі. Але не попав Слава Богу, бо ми їхали дуже швидко. Ось цей підйом на Красному Селі — його потрібно було дуже швидко проїжджати, бо росіяни на той час контролювали висоти Кліщіївки.

розказує піхотинець // про події в Бахмуті

Недооцінювати противника не можна, вважає Віталій. Звісно, є росіяни, які потрапляють в полон на третій день, стають гарматним м’ясом, як учасники ПВК “Вагнер”. Але навіть той самий “Вагнер”, який часто зображували, як скупчення зеків має сильних бійців, каже герой. Тих, кому не подобаються темпи контрнаступу, чоловік запрошує в Бахмут, аби на власні очі побачити, з чим мають справу ЗСУ.

Разом з Віталієм місто Бахмут захищають його земляки:

Якби росіяни не були настільки сильними, то ми б звільняли наші території набагато швидше. Там є спеціалісти, які все роблять, як книжка пише. Там сидять не хлопчики, які воюють два дні. Там дуже важко.

Віталій Шишкін // про російську армію

Інколи їздили в Костянтинівку в кафе за тортом Наполеоном

Улюблені страви Віталія/ ілюстрація «Бахмут IN. UA»

Ми попросили героя поділитися своєю улюбленою їжею. Виявилося, що це карбонара та торт Наполеон. Однак дістати солодощі, коли ти у місті поруч з фронтом, не так й легко. До грудня 2022 року в Бахмуті була нормальна логістика, згадує Віталій, тоді були відкриті дві дороги на Бахмут через Часів Яр та Костянтинівку.

Навіть самі військові могли їздити, щоб щось придбати, наприклад гарячу їжу. Військовим видавали сухпайки, втім, каже Віталій, хотілося хоча б інколи їсти домашні харчі. А готувати в Бахмуті для них – не було кому.

Моя улюблена їжа – це паста карбонара, а з солодкого я люблю їсти торт Наполеон. Його продавали у Костянтинівці біля заправки, там таке невелике кафе було, де власники самі робили Наполеон. Чи я їхав, чи побратим у Костянтинівку, то ми обов’язково заказували торт.

згадує захисник // про будні на фронті

У Бахмут чоловік хотів би повернутися після війни, каже, що чудово розуміє, що це відбудеться нешвидко, бо після відвоювання міста буде його розмінування, а потім відбудова. Своє місто чоловік бачить таким, як раніше. Віталій отримав поранення, зараз він на лікуванні в Одесі, далі чекає комісія ВЛК. Одеса бахмутянину до душі, бо тут колоритні та добрі люди.

Як подякувати військовому?

Наостанок ми вирішили запитати Віталія дуже актуальне питання, яке турбує багатьох цивільних: Як подякувати військовому?

Чоловік каже, що достатньо буде просто підійти та щиро висловитися, військові цінують чесні наміри.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), […]

“Так воскресне і Бахмут”: відеорепортаж з виставки бахмутського майстра з писанкарства Дмитра Денисенка

Дмитро Денисенко — відомий бахмутянин та майстер народної творчості з писанкарства. Він започаткував Музей писанкарства та розвитку народних ремесел, експонати з якого нещодавно представили у […]

18:20, 25.10.2024 Скопіч Дмитро

“Все, що відбувається — це нормальна реакція на ненормальну війну”: психолог з Костянтинівки про життя та власну діяльність

Андрій Кузнєцов — спеціалізований психолог з Костянтинівки, який наразі проживає у Львові. Чоловік є частиною спільноти місцевого театру імпровізації, де люди можуть передавати власні емоції […]

18:15, 18.10.2024 Скопіч Дмитро

Кожен має допомагати фронту: сім думок військових про війну, мобілізацію та цивільних

Як військові сприймають мобілізацію? Як ставляться до зросійщення? Що думають про відповідальність кожного українця в цій війні? “Характер” – медіа, що працює з усіма аспектами […]

швейне виробництво

Сумки з бахмутською душею: як бахмутянин запустив швейне виробництво

Бахмутянин Вадим Глущенко виїхав з рідного міста 10 років тому. Спочатку він жив за кордоном, але все ж таки вирішив повернутися до України. Тут він […]