Я ніколи не відчував себе військовим, це був поклик серця: боєць ТрО “Грузин” про службу, майбутній наступ й закон 8271

Семаковська Тетяна 13:17, 9 Лютого 2023

325293609 1207515139875002 185251068279277565 n b9186Боєць Бахмутського ТрО з позивним Грузин поділився з нашою редакцією, як проходить служба для батальону ТрО та розповів, чому закон 8271 не підходить для нашої армії.

“Грузин” був пов’язаний з війною ще з 2014 року, але не офіційно. Він дійшов з 111 батальйоном “Київська русь” до Парасковіївки, допомагаючи військовим.

Початок повномасштабного вторгнення 

«‎‎24 лютого я відправив дружину з донькою на захід України, а вже 25 лютого пішов в Бахмутський військомат, але дізнався, що вони всі виїхали в міста, й можна вступити до ТрО в Часів Ярі, так я й зробив. І вже скоро буде майже рік як в ТрО», – згадує військовий.

“Грузин” поділився, що йому звикати до життя на війні було не складно. У нього дуже гарний батальон, який став другою сім’єю, і, можливо, саме це допомогло триматись.

Коли територіальну оборону прирівняли до військових ЗСУ, батальйони ТрО почали підпорядковувати бригадам ЗСУ.

«‎‎Наш батальйон спочатку був на другий лінії фронту на Донеччині й допомагав бригадам ЗСУ. З червня ми офіційно працювати 50 на 50 з військовими 93-ої бригади “Холодний Яр”. З ними ми протримались біля Бахмута до грудня місяця»

Коли 93-тя бригада поїхала на ротацію, в батальйоні “Грузина” було дуже багато загиблих та поранених, загалом менше 30% боєздатних. Тому всіх вивели на ротацію в Полтавську область, а далі перевели в Сумську.  З 2 січня бійці вже знову в Донецькій області.

Ворог не страшний

325476499 581975480460774 4985579278819729516 n 1c2cf

Військовий у мирному житті. Фото: особистий архів

Боєць зізнався, що коли йшов на війну був впевнений, що загине у перший місяць, але головне для нього було виконати ціль, поставлену перед собою:

«Мета була одна, відбити загарбника. Я був впевнений, що мене вб’ють в перший місяць, але я мав ціль, мінімум двох росіян забрати з собою. Тобі я ще вірив, що армія ворога могутня й нездоланна, але буквально за три тижні я зрозумів, що ця армія не така страшна. Тоді з’явилася надія, що ми звільнимо всю Україну від загарбника».

В ТрО надають все необхідне 

На початку в Бахмутському ТрО не було нічого, бійці були одягнені в те, що є. Але за декілька місяців почало надходити все необхідне від волонтерів та країни. Зараз в плані їжі й одягу наші військові забезпечені повністю, від шкарпеток до шолому, все сезонне, все нове, в більшості випадків навіть потрібного розміру, запевняє “Грузин”:

«Буквально за день або два надходять необхідні знаряддя, які бійці замовляють в командирів. На скільки я знаю, навiть деякі бригади ЗСУ не так укомплектовані як наш батальон, це повністю залежить від командування, бо саме вони замовляють все необхідне».

Читайте також: «Бажаю побратимам, щоб їхні рідні були в безпеці»: військовий про початок війни на Донбасі, волонтерство й Старлінки

Наступ в лютому

326836333 511949087523348 407241082301471389 n 7bcc3

“Грузин”. Фото: особистий архів героя

Ми запитали в “Грузина”, що він думає про наступ, якого всі так бояться в лютому 2023 року:

«Наступ не завершується вже півроку, не може він бути ще сильніший. Якщо в червні на позиції 20 на 100 метрів прилітало понад 500 снарядів САУ, а мінометні ми навіть не рахували, хіба це не був наступ? І це продовжується до сьогодні. Артобстрілів від них менше, але більше стрілецького наступу».

Також, боєць зазначив, що вагнерівців на Бахмутському напрямку вже немає, але загалом живої сили кидають більше.

«Ще, мабуть, у них з’явилися нова техніка, тепловізори й дрони з тепловізорами, бо почали лізти не більше вдень, а й вночі».

Закон 8271

Ми вже розповідали, про законопроєкт № 8271, який посилює кримінальну відповідальність за військові злочини військовослужбовців. Ми запитали, що про нього думає “Грузин”:

«Я проти цього закону. Наша армія ще далеко не НАТОвських стандартів. Людина може відмовлятись йти на позицію, бо позиції немає майже, просто ямка під обстрілами ворога.. Іде людина, туди вмирає, й далі змушують йти іншого, звісно спрацьовує самозахист і військовий відмовляється. А командир каже я напишу рапорт за невиконання наказу й ти сядеш у в’язницю, а ще в тебе скасовуються всі виплати».

Тобто, на думку “Грузина” цей закон не підходить для умов нашої армії, бо озброєння не дає військовим 100 відсоткову гарантію захисту:

«Якби хлопці були впевнені, що у нас є озброєння такого рівня, що їм завжди допоможуть, вони б виконували всі накази. Втім, іноді вони в рацію можуть почути “нічим допомогти не можемо”».

Фото: особистий архів героя

Читайте також: «Рік після поранення лежав у шпиталі, так почав писати»: військовий Іцхак Штерн про волонтерство й вірші

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Тут дуже сумно”: фотограф зі Швеції про війну, місто Лиман та Україну

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 18:15, 15 Листопада 2024

Йєнс Олоф Лестеін — фотограф зі Швеції, який приїхав до України для роботи над новим проєктом, що присвячений війні та життю в прифронтових містах.

Детальніше про те, як сприймає війну громадянин Швеції, які враження у нього склалися під час роботи в прифронтових зонах та про перспективи України на міжнародній арені, дивіться у відеорепортажі Бахмут IN.UA.

Громадянин Швеції про війну в Україні

Йєнс Олоф Лестеін Він в Україну приїжджає не вперше, однак вперше працює в прифронтовому місті. Це дозволило йому зіставити нинішню ситуацію в Україні та те, що він бачив раніше — війну на території Югославії.

За словами чоловіка, йому досить складно порівнювати ці війни.

Вони мають схожі характеристики. Це війни сусідніх народів. У одних більше зброї, ніж у інших. Утім, ця війна набагато масштабніша. росія — це ядерна держава. Сербія була сильною, але не мала ядерної зброї“, — каже фотограф.

Він також додав, що в Югославії працював протягом 5-6 років, а в Україні в умовах війни — лише декілька десятків днів.

Фотограф також розповів про власний проєкт. За його словами, це буде розповідь про життя в умовах конфлікту на крайньому сході Європи (в Україні) та на крайньому заході (у Північній Ірналдії).

Між цими конфліктами є певна схожість. Як приклад, в обох них беруть участь великі імперські держави: росія тут та Англія на заході. Вони пригнічують сусідні народи: українців тут й ірландців або ірландців-католиків там. Тут у вас гаряча війна, а там все поступово налагоджується“, — каже Йєнс Олоф Лестеін 

Більше про життя фотографа зі Швеції, його думки про війну й Україну гостей, дивіться у нашому репортажі за посиланням на платформі YouTube.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську

Семаковська Тетяна 14:00, 5 Листопада 2024

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), яка на Різдво лунає по всьому світі. Сьогодні Покровськ знаходиться за кілька кілометрів від російської армії — тут гримлять вибухи, а з міста евакуюють людей. Релокуються також підприємства, школи, музеї. Один з таких — це Покровський історичний музей, експонати якого з початком повномасштабного вторгнення рятувала вся команда. Як живе музей сьогодні, чи вдалося врятувати колекцію та як з ним пов’язаний Микола Леонтович?

Редакція поговорила з Ангеліною Рожковою, директоркою музею.

Музей у перші дні війни

Покровський історичний музей, квітень 2023 рік / фото КЗ “Покровський історичний музей”

На початку вторгнення стало зрозуміло, що росіяни не просто хочуть окупувати території, але й знищити все, що там цінне. Музеї не стали винятком — окупанти розкрадали експонати, били по історичним будівлям, тож музеї України першою чергою рятували цінне майно. Покровський історичний музей у перші дні війни оцифровував архіви та вивозив найцінніші речі з будівлі. Зі зрозумілих причин — місце перебування колекцій з Покровського історичного музею не розголошується. Вся команда музею у перший місяць залишилась працювати та вчилась робити це у нових умовах: швидко реагувати на тривогу, ховатися за дві стіни.

“Ми готувались, звичайно, але не до таких подій. Інструкції були розроблені, навчання працівники пройшли. Нашим головним завданням було убезпечення предметів й фондово-облікової документації — це архівні книги, у яких зберігається вся інформація про музейні предмети. Частина цих книг вже була оцифрована, ми з командою дооцифрували решту”, — пояснює у коментарі Ангеліна Рожкова.

У музеї зняли всі експозиції, які знаходились поруч з вікнами, а працівники шукали матеріали, які б убезпечили колекції. Для цього використовували спеціальну базальтову вогнезахисну тканину, допомогали з цим донори та громадський сектор. Одним з перших, хто прийшов на допомогу Покровському музею, був Леонід Марущак, керівник проєкту “Музей відкрито на_ремонт”. Він допоміг врятувати сотні цінних експонатів з прифронтових територій.

“Діяли так, щоб убезпечити предмети, якщо неподалік нашого музею буде попадання ворожих ракет. Вікна закрили OSB (ред. спеціальні плити, які захищають скло) — думали, що це їх убезпечить. Якщо не збереже вікна, то хоча б створить додатковий захист для предметів, які були в музеї. Все це відбувалось протягом першого півріччя 2022 року”, — говорить директорка музею.

Леонтович та Покровськ

Покровський історичний музей зараз зачинений для відвідувачів, однак він продовжує роботу, зокрема з оцифрування — цьому команда навчилась дистанційно, а техніку для цифровізації надали благодійники. Важливе місце в колекції музею займала експозиція Миколи Леонтовича. Композитор жив у Покровську чотири роки, який ще до 1934 року був пристанційним селищем Гришине.

Саме тут був написаний легендарний “Щедрик”. У Покровському музеї зберігались два персональні предмети Леонтовича: сухарниця, яка зроблена руками батька Леонтовича (це дерев’яна таріль, подібна на хлібницю, на яку кладуть печиво, хліб тощо) та шахова дошка. Ластівку зображено також на гербі та прапорі Покровська. За словами директорки музею, наразі й сухарниця, й шахова дошка вивезені до безпечних місць. Решту предметів експозиції — це ті, які ілюстрували період, коли жив композитор.

Експозиція Миколи Леонтовича в Покровську / фото Вікіпедія

“Ми розглядаємо дуже знаковим те, що саме ластівка, про яку співається у “Щедрику”, зображена у нас на сухарці. У нас мало меморіальних предметів, які належали Леонтовичу — це, власне, сухарниця та шахова дошка, — говорить Ангеліна Рожкова.

З 2016 року в Покровську почали популяризувати постать Леонтовича: у місті працювала музична школа, названа на його честь, створювали мистецькі акції. Покровськ перетворювали на культурний центр Донеччини.

Проєкти музею

Станція Гришине, 1917 рік / архівне фото

“Мені здається, не залишилось жодної людини в місті, яка б не знала, що цей композитор пов’язаний з Покровськом. У нашому місті був створений перший робочий хор залізничників, заснував його Микола Леонтович. У той момент, коли це ще було пристанційне селище Гришине, там не було ні бруківки, ні освітлення. Але вже був такий міцний культурний фундамент: духовий оркестр, робітничий хор”, — пояснює очільниця музею.

У 2021 році була ідея зробити музей у будівлі залізничного училища в Покровську, де, власне, і працював Леонтович — ця будівля збереглася в автентичному вигляді. Через російське вторгнення реалізувати проєкт не вдалося, хоча музейники вже шукали шляхи для втілення та навіть подавали заявку на створення концепції до Українського культурного фонду та інших інституцій.

Колишнє залізничне училище в Покровську / фото ua.trip-impressions

“Ми зберегли будівлю в оцифрованому вигляді. У цьому нам допомогли німецькі колеги, які дали кошти на оцифрування історичної будівлі колишнього залізничного училища. Музею надіслали обладнання, ми пройшли навчання за підтримки Покровської МВА. Навчитись оцифровувати самостійно реально, якщо мати обладнання, тому що 3-Д сканер — це дороговартісна техніка”, — говорить пані Ангеліна.

Також у місті оцифрували ще кілька будівель, які збереглися з кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття. Музей також наповнює Реєстр Музейного Фонду — йдеться про постійне оцифрування предметів, у чому допомагають ґрантові проєкти. Навіть самостійно музейники намагаються фільмувати важливі для історії об’єкти. Окремим проєктом музею є “Щоденник пам’яті”, де збирають свідчення про загиблих військових та цивільних. Це важливо робити, щоб не перетворювати число загиблих у суху статистику.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Тут дуже сумно”: фотограф зі Швеції про війну, місто Лиман та Україну

Йєнс Олоф Лестеін — фотограф зі Швеції, який приїхав до України для роботи над новим проєктом, що присвячений війні та життю в прифронтових містах. Детальніше […]

18:15, 15.11.2024 Скопіч Дмитро

Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), […]

“Так воскресне і Бахмут”: відеорепортаж з виставки бахмутського майстра з писанкарства Дмитра Денисенка

Дмитро Денисенко — відомий бахмутянин та майстер народної творчості з писанкарства. Він започаткував Музей писанкарства та розвитку народних ремесел, експонати з якого нещодавно представили у […]

18:20, 25.10.2024 Скопіч Дмитро

“Все, що відбувається — це нормальна реакція на ненормальну війну”: психолог з Костянтинівки про життя та власну діяльність

Андрій Кузнєцов — спеціалізований психолог з Костянтинівки, який наразі проживає у Львові. Чоловік є частиною спільноти місцевого театру імпровізації, де люди можуть передавати власні емоції […]

18:15, 18.10.2024 Скопіч Дмитро

Кожен має допомагати фронту: сім думок військових про війну, мобілізацію та цивільних

Як військові сприймають мобілізацію? Як ставляться до зросійщення? Що думають про відповідальність кожного українця в цій війні? “Характер” – медіа, що працює з усіма аспектами […]