Сьогодні, 20 лютого, в Україні вшановують День пам’яті Героїв Небесної Сотні. Саме 20 лютого, в 2014 році під час Єврореволюції на Інститутській вулиці у Києві силові підрозділи режиму Януковича розстрілювали мирних протестувальників. Свої спогади про Майдан, рефлексію про зміни, які відбулися в Бахмуті розповідає учасник Єврореволюції, бахмутянин Андрій Лоза.

Андрій Лоза — очільник Всеукраїнського об’єднання «Свобода» (ред. на час воєнного стану діяльність на паузі), чоловік народився в Бахмуті, тоді ще місто називали радянською назвою Артемівськом. Герой закінчив Слов’янський державний педагогічний університет, згодом брав участь у конференції з української мови у Інституті українознавства при академії наук України.

Ще в далекому 2004 році, коли відбулася Помаранчева Революція, Андрій Лоза, на відміну від більшості свого оточення, голосував за Віктора Ющенка, а не президента-втікача Віктора Януковича.

Андрій Лоза на протесті в столиці. 2022 рік, перша половина лютого. Фото: Фейсбук

Бахмутянин прагнув змінити своє місто на краще, проте Бахмут був доволі консервативним у прийнятті нового, згадує Андрій у розмові. Попри те, чоловіку вдалося організувати в місті партію «Свобода», він став її очільником. На День Злуки учасники політичного об’єднання брали участь в урочистих заходах. 

Мовне питання

В 2004 році, Андрій зробив свідомий вибір розмовляти українською мовою. На думку чоловіка у людини повинна бути внутрішня мотивація розмовляти українською й розуміння того, що мова допомогає нам ідентифікувати один одного серед чужих.

“Якось мені довелося давати інтерв’ю російською мовою, я не очікував, що мені буде тако важко розмовляти. Перейти на українську мову я вирішив свідомо, їхав в столицю в 2004 році, у вагоні вже почав говорити українською. Деякі друзі відсіялися з оточення, але рідні пристосувалися. Коли дівчина по життю має світлий колір волосся, а потім перефарбовується брюнеткою, людям потрібен час, щоб її сприйняти. Так було у мене з мовою”, — розповідає бахмутянин.

На фоні конфлікту мови, Андрій не спілкувався з двоюрідною сестрою майже два роки.

Участь в Майдані

“Сім років тому цього дня в цьому дзеркалі туалету готелю “Хрещатик” в Києві, я побачив багаточисельні осколки металевих часточок на шалику та шапці – дивом нічого з того не потрапило на незахищене обличчя після відступу з Садового провулка…”. Фото: Фейсбук

Відстоювати свою свободу й право на Незалежність Андрій Лоза, як і сотні інших українців вирушив на Майдан, першого грудня 2013 року чоловік вже був на Революції Гідності.

За словами, пана Андрія, на відміну від Помаранчевої Революції, сюди їхав з повним усвідомленням. Те, що відбулося було очікуваним, так як каталізатор. Революція була неминуча, коли російська влада побачила, що Україна відходить від росії, вже тоді зготувалося підґрунтя для майбутніх повстань.

“Потрібно розуміти, що Помаранчева революція та Революція Гідності — це все пов’язане. Те, що відбулося було неминуче, можливо ми виросли, бо до нас нарешті дійшло, що все має ціну і за все треба боротися”, — каже Андрій Лоза.

Під час Єврореволюції чоловік отримав травму, його вдарили по голові, ті хто мав би захищати. Тоді, за злочинним наказом Віктора Януковича спецпризначенці “Беркут” відкрили вогонь по мирних протестувальниках, людей били кийками, лупцювали ногами та застосовували світлошумові гранати.

Андрій Лоза разом з однодумцями на Аскольдовій могилі, 2015 рік. Фото: Фейсбук

Відчуття страху не було, пригадує герой, часом було нерозуміння:

“Коли потрібно було відступати, люди розвернулися й просто побігли. Це було дивно, можливо не знали, що відступати треба обличчям до ворога”.

У січні Андрія Лозу затримали за участь в Майдані, чоловік близько тижня просидів у СІЗО, а після цього був домашній арешт вже у Бахмуті. 

“Мені інкримінували 294/2 статтю КК України — це від восьми до п’ятнадцяти років позбавлення волі. Втім, суди після 18.02.2014 року виправдали мене. У червні я добровольцем був у батальйоні СІЧ, якій підпорядковується МВС”, — розповідає бахмутянин.

Андрій Лоза. Фото: Національний музей Революції Гідності

У  2019 році Андрій Лоза був звільнений за станом здоров’я, отримав інвалідність як поліцейський, 493 доби чоловік прослужив в АТО. З початком повномасштабного вторгнення бахмутянин долучився до ДФТГ (ред. Добровольче формування територіальної громади)  “Свобода”. 

Вже після того, як “Свобода” реформувалась у батальйон Нацгвардії “Свобода” Андрій почав волонтерити.  Через стан здоров’я бахмутянин не придатний до служби, попри те чоловік продовжує займатися реабілітацією свого здоров’я.

Війна продовжується, каже Андрій Лоза, хтозна-що далі буде…

Фото: Фейсбук

Читайте також: “Молитися потрібно завжди, особливо на війні” — історія імама Саіда Ісмагілова

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Як військові сприймають мобілізацію? Як ставляться до зросійщення? Що думають про відповідальність кожного українця в цій війні?

“Характер” – медіа, що працює з усіма аспектами військового досвіду, розповідає, що думають військові про мобілізацію, спілкування російською, відповідальність й очікування від цивільних.

Про мобілізацію

Мобілізація для військових – безпосередня реальність, пов’язана з обов’язком і відповідальністю перед державою. Тоді як для багатьох цивільних ця тема табуйована. 

“Є наша історія з людьми, які бояться війська і не готуються психологічно, фізично, тактично. Шукають собі ворога у вигляді ТЦК, корупції, Зеленського. Шукають виправдання себе.  Я називаю це кволістю душі. Коли ти шукаєш собі виправдання, шукаєш ворога чи причину, чому ти кращий за інших і чому у війську не маєш бути“, – говорить Христина Кудрява, майор, офіцерка Національної гвардії України. 

“Ми йшли на війну, щоб наші знайомі не відчули, що таке війна. А потім офігіли від того, що вони її дійсно не відчули“, – каже Катерина “ООН” Галушка. 

“У деяких людей в голові відбулась якась дурня – типу, військові хай воюють. А військові – це хто? Це колишні цивільні. Хтось в 2014 році прийшов на війну, хтось в 2022. Чим ці люди більш військові, ніж ви військові?”, – вважає Валерія “Нава” Суботіна.

Про зросійщення

“Зараз багато людей, які раніше перейшли на українську, знову повернулися до російської. Тому що моди і хайпу недостатньо. Потрібно, щоб ти всередині зрозумів, чого ти зросійщений. 

Якщо твоя мама з тобою говорила російською мовою, це не значить, що ця мова тобі рідна. Тому що до твоєї прабабусі прийшли кацапи і розкуркулили її. І сказали, що ти, якщо не будеш “разгаваривать по-русски”, нічого в цьому житті не досягнеш. Або потрапиш в заслання. І людина, яка живе в страху, що її можуть вбити або ж навіть гірше – зробити боляче її близьким, буде виховувати наступне покоління так, щоб їм було трошки легше“, – пояснює Христина Кудрява.

Про відповідальність

“Я не розумів, чому я у своєму молодому віці повинен жертвувати найкращими роками, а інші ні? У мене була претензія до інших людей: чому вони не пішли на фронт добровольцями, як це зробив я? Мені не було навіть з ким поділитися цими думками. Вдома я міг спілкуватися з мамою, з батьком, але мені здавалося, що ніхто мене не розуміє”, – говорить Ігор Шолтис, ветеран АТО, учасник Революції Гідності, військовослужбовець підрозділу “Нахтіґаль”.

“Я не звертаю увагу на дрібниці. Є люди, які кажуть, що треба йти кричати “ааа, вони крадуть” під Верховну Раду. Але це нічого дасть. Ти бачиш проблему і маєш шукати шляхи її ефективного вирішення, спосіб покращити ситуацію. Без “а я не можу, а я не вплину””, – переконаний Віктор “Лелека” Лахно, військовослужбовець ЗСУ, колишній військовополонений.  

“Люди почали забувати. Хтось виїхав, бо вважає, що це більше не його/її обов’язок. Але дуже боляче спостерігати за тими молодими хлопцями і дівчатами, які не прожили життя. Хтось загинув, хтось втратив здоров’я, хтось отримав інвалідність на все життя. І цього здоров’я не повернеш. Не може бути так, що військові максимально “завантажені” у війну, а цивільні мають можливість від неї відгородитися. Так не може бути. Всі мають бути дотичні до армії“, – говорить Оксана, бойова медикиня Центру спеціального призначення НГУ “Омега”, з позивним “Оксі”.

І додає, що для допомоги фронту необов’язково йти в армію. Кожен може робити свою справу і мати якийсь маленький дотик до війни.

Читайте також:

• Війська рф сформували виступ у бік міста Торецьк: карта станом на 3 жовтня
• Військовий розповів, які населені пункти можуть бути наступними цілями росіян після Вугледара
• У двох громадах Донеччини посилили комендантську годину: перелік сіл та міст

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянин Вадим Глущенко виїхав з рідного міста 10 років тому. Спочатку він жив за кордоном, але все ж таки вирішив повернутися до України. Тут він відкрив власну справу з виготовлення сумок, рюкзаків і шоперів.

Історію бахмутянина Вадима Глущенка розповідає Бахмут IN.UA у своєму відеорепортажі.

Відкриття власної справи

Для Вадима Глущенка війна почалась у 2014 році. Бахмутянин покинув рідне місто понад 10 років тому. Евакуювався з сім’єю спершу в Чорногорію, де прожив чотири роки та встиг запустити свою справу: родина займалася клінінгом, чисткою поверхонь та трансфером товарів.

Згодом чоловік повернувся в Україну і почав працювати тут. Сьогодні він засновник Urban Wind у Хмельницькому. Разом з сім’єю Вадим закупив кілька швейних машинок та іншого обладнання і почав виготовляти сумки, рюкзаки, шопери. Частково витрати на обладнання покрив грант.

У планах і надалі розвивати потужності та вийти на європейський ринок.

У рідний Бахмут Вадим мріяв повернутися завжди. Ще до повномасштабного вторгнення були думки розвинути виробництво та повернутись у місто. Проте з’являлось чимало викликів: приміщення для виробництва, персонал, який потрібно навчати, житло та й повномасштабна війна, яка унеможливила остаточне повернення.

Детальніше історію підприємця з Бахмута дізнавайтеся в нашому репортажі за посиланням.

Примітка. Серед тих, хто перегляне відео та залишить коментар від 5 слів, ми з Urban Wind розіграємо розкладну сумку-шопер з написом “Заспокой своє серце”. Очікуйте на результати наступної п’ятниці.

Читайте також:

• “Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою”: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві
• Донецьк, Бахмут, СІЗО: бахмутянин Андрій Лоза розповів про життя та свою громадську діяльність (відеорепортаж)
• “Моя особиста сімейна фортеця”: бахмутянка, яка захищала Бахмут про рідне місто

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!