Що таке громадський простір у розумінні громади? Насамперед — це місце, де можуть збиратися містяни, щоб відпочивати, ухвалювати рішення чи зустрічатися з близькими людьми. Зазвичай громадськими просторами стають парки, грамотно розплановані центральні площі, а також такими зонами можуть бути набережні річок. На прикладі зруйнованої річки Бахмутки разом з експертами в містобудівництві показуємо, як водойма з набережною можуть стати громадським осередком. Досвід подібних проєктів вже є у Німеччині.

 Якою була річка Бахмутка раніше, скільки грошей витратили на її будівництво, та як Німеччина створює комфортне міське середовище — читайте в матеріалі «Бахмут. IN.UA».

Якою була Бахмутка до повномасштабної війни?

Бахмутка простягається на 88 кілометрів, вона входить у праву притоку Сіверського Донця. Води з водойми використовували для різних технічних потреб, а також зрошення. На Бахмутці розташовані два міста – Сіверськ та власне сам Бахмут. Фото: Іван Сидоров

Облагороджувати набережну поблизу водойми почали у 2000-х роках. За словами Марини Юхно, колишньої начальниці Управління економічного розвитку, на облаштування набережної з Правого та Лівого берега витратили близько шести років.

Будівництво відбувалося кількома етапами. Перший етап передбачав розчищення русла та двох берегів, далі викладали основні конструкції. Другим етапом стало облаштування набережної, третім завершальні роботи поблизу водойми й четвертим – озеленення території.

«Оскільки розбудова набережної поблизу річки відбувалася за бюджетні кошти, то всіх підрядників обирали через платформу “ProZorro”. Були відкриті конкурсні торги, все могла відслідкувати громадськість. Проєкт був втілений так, як його запланували. Крім того, у нас було бачення продовження розчищення річки за мостом. Ми облагородили зону від дерев’яного храму до Миколаївського мосту», — каже Марина Юхно.

В Бахмуті планували розчищати річку й надалі, план передбачав розбудову до 2027 року. Проєкт узгоджував Департамент екології Донецької обласної адміністрації, працівники установи потім моніторили хід робіт. Загалом, облаштування та озеленення набережної коштувало бюджету 17 млн ​​447 тис. грн, а скверу поблизу — 5 млн 420 тис. грн. Обидва об‘єкти реконструювали коштом обласного фонду охорони навколишнього природного середовища.

Чому набережна поблизу Бахмутки важлива для деокупованого міста?

Бахмутська набережна. Фото: з відкритих джерел

Головна редакторка нашого сайту – бахмутянка Ганна Бокова зараз живе у Німеччині, за її словами, тут у маленьких містах часто можна помітити невеличкі річки, джерельця та водойми, які використовуються у якості громадських просторів.

«У Німеччині існуючі громадські простори дозволяють людям різного соціального статусу мати насичене життя у будь-якому віці. Якщо у нас люди з низьким доходом або люди з інвалідністю рідко беруть участь у громадському житті, тут навпаки людей поважного віку часто можна побачити на вулиці, в кафе, в кіно, в театрі, на ярмарках і міських концертах. Доступність міського простору у цьому грає велику роль. У храмах, магазинах, на вулицях тут повно людей з інвалідністю, пенсіонерів. Біля водойм розташовані спуски, так що мама з візочком може безпроблемно заїхати з малям та сісти поблизу води й брати участь у соціальному житті, не відчуваючи себе “ізгоєм”», — каже бахмутянка.

Якщо в Україні ми звикли, що біля води можна тільки гуляти, то в Європі — це часто повноцінний громадський простір, де можна знайти розваги для дітей, молоді та дорослих. 

Навіть маленькі водойми в Німеччині облагороджують. Фото: Ганна Бокова

«У Європі мене приємно дивує повага до природи, тут намагаються максимально зберегти умови, в яких живе людина, та гармонійно вписати ландшафти в міську інфраструктуру. Навіть маленькі джерельця стають повноцінним місцем для відпочинку, їх облагороджують й роблять зону відпочинку», — ділиться в розмові бахмутянка.

Місто, в якому живе Ганна Бокова, налічує 16 тисяч мешканців, до прикладу, в Бахмуті до повномасштабного вторгнення проживало близько 70 тисяч осіб. Однак, німці, каже бахмутянка, не дивлячись на малу спільноту, облаштовують свої громади так, щоб вони були комфортні всім – й мамі з дитиною, й людині з інвалідністю. Тут велику увагу звертають на безбар’єрність, її можна прослідкувати всюди, водойми не виняток.

Набережна в Бахмуті, каже Ганна Бокова, була ідеальним місцем для родин з дітьми. Ганна сама мама трьох дітей, сюди вона приїжджала погуляти. Були й заїзди для мам з колясками, але на світлинах, які збереглися, можна помітити, що в багатьох місцях по доріжці є підвищення.

Бахмутська набережна була місцем для родин з дітьми

Річка Бахмутка. Фото: Іван Сидоров

У Бахмуті місцева набережна біля водойми була головним місцем відпочинку для дітей та дорослих. Одна із причин цьому — відсутність альтернатив та доступність, вважає бахмутянка. 

До повномасштабного вторгнення в місті було кілька розважальних закладів, проте місцеві частіше віддавали перевагу саме прогулянці біля набережної, це не потребувало багато коштів.  Часто тут було людно – приходили мами з дітьми, пенсіонери, сюди приводили друзів з інших міст та навіть приїжджали екскурсії.

Ганна Бокова. Фото: надане героїнею

Бахмутянка додає, що набережна поблизу Бахмутки була популярна не просто так, це був один із бюджетних способів відпочити для місцевих. Наприклад, німці розважаються у ландшафтних парках чи розважальних комплексах. Для них це доступно – похід в кіно чи на бутут, у парк розваг чи відкритий басейн обійдеться від 3 до 15 євро з людини, в той час, як мінімальна зарплата складає близько 2000 євро. В Україні сьогодні за даними платформи Work.ua середня зарплата 17 500 гривень, це 430 євро.

В 2018 році, коли тільки відкрили набережну, середня зарплата в Бахмуті складала 6 352 гривні, пенсія приблизно в два-три рази менша, відповідно бюджет на розваги люди могли собі дозволити набагато скромніший, якщо взагалі дозволяли. А от, похід до набережної та прогулянка вздовж річки – доступна кожному річ.

Тому, в майбутньому при поверненні в Бахмут важливо правильно організувати цей міський простір, аби він був безпечним, такої думки дотримується й соціологиня та урбаністка, доцентка факультету соціології КНУ Алла Петренко-Дисак. 

Легенда повернення або як правильно організувати громадський простір

Алла Петренко. Фото: Фейсбук

За словами Алли Петренко, якщо розглядати проєкт створення громадського простору біля Бахмутки в ідеалістичному контексті, то щоб правильно спланувати громадський простір, потрібно провести комплексне дослідження місцевості.  

«Перед тим, як робити громадський простір у Бахмуті, нам потрібно створити “легенду повернення”, Це важлива точка, за яку будуть чіплятися. Ми не знаємо, хто буде повертатися у місто, які будуть робочі місця тощо», — каже Алла Петренко.

Серед факторів, які потрібно дослідити:

• об’єкти, які будуть поблизу набережної
• вік та соціальний статус людей, які повернуться в Бахмут після деокупації
• бізнес, який буде готовий надавати робочі місця в деокупованому місті
• потоки, звідки приходитимуть люди та їхні потреби 

Урбаністка наголошує, що створений громадський простір має бути доступним, а от його концепція може бути різною: просто прогулянкова зона без зайвих втручань в ландшафти не виняток.

«Сьогодні ми маємо тренд на природність, ніяких бетонувань, бар’єрів. Але узгоджувати вигляд громадського простору потрібно із громадськістю, яка житиме в цьому місці. Якщо ми дамо дизайн проєкту на суд громаді — то побачимо, що й на хай-тек є свої запити», — каже соціологиня.

Вона додає, що варто зробити й просторовий аналіз об’єкта, цей метод застосовується до структур в людському масштабі. Такий комплексний аналіз виявить основні запити: хто буде під’їжджати до набережної, яким транспортом, чи люди ходитимуть пішки, чи треба буде подбати про парковку.

При плануванні Набережної у дискусію повинні врахувати думку громади з інвалідністю

Наталя та її чоловік Максим Зубар на фестиваль-конкурсі сімейних пар з інвалідністю «Світ без обмежень» у 2021 році. Фото: Олександр Сімоненко, ГО «Луганський пресклуб»

Бахмутянка Наталя Зубар має інвалідність, в Бахмуті жінка пересувалася на візку. Набережна була її улюбленим місцем для прогулянок. Зараз жінка проживає в Києві, ми попросили пані Наталю поділитися своїм поглядом на проблеми, з якими вона стикалася під час прогулянок поблизу річки.

«Там було майже все зручно: доріжки, заїзди, пандуси, пониження. На стоянці були виділені місця для осіб з інвалідністю. “Майже”, тому що не вистачало поручнів на заїзді з боку ринку та пішохідного мосту, а схил крутий, самостійно не заїдеш. Туалету працюючого не пам’ятаю, бо там весь час щось було негаразд, і було зачинено.Тому про його інклюзивність в мене ніякої інформації немає. Дуже хотілося б відбудувати набережну, зробити її ідеально доступною. Може, слід додати інклюзивні гойдалки. Бо діти – вони такі діти, навіть з інвалідністю хочуть кататися. Я тут в Ботанічному саду знайшла такий майданчик, і сама, як  дитина, із задоволенням перепробувала декілька гойдалок, щастя було стільки!», — пригадує бахмутянка.

Вона додає, важливо, щоб інклюзивні гойдалки були серед гойдалок для здорових дітей, а не десь у виокремленому місці. На думку жінки соціум повинен сприймати людей з інвалідністю, як звичайне явище, а не щось огидне. Крім того, потрібно, щоб самі батьки дітей з інвалідністю не ховали своїх чад, а виводили їх до інших дітей. Вчили спілкуватися без упереджень.

Фудкорти чи соло-природа?

Річка в Німеччині – це повноцінний громадський простір. Фото: Ганна Бокова

Окремо потрібно розглянути біля зони відпочинку наявність закладів харчування. За словами урбаністки, часто саме кав’ярні стають темою для конфліктів бізнесу з громадою. Якщо від містян є запит на заклади поблизу набережної, коли люди хотітимуть просто попити кави — на це варто зважати. Але є інші ситуації, коли мешканці категорично не хочуть розміщувати у зоні відпочинку та громадських просторах кафе та ресторани, остерігаючись запахів від їжі, зайвого гомону відвідувачів, гучної музики, тому, створюючи дизайн відпочинкової зони поблизу Бахмутки, потрібно опитати громаду. 

Бахмутянка Ганна Бокова каже, що в Німеччині громадські простори поблизу водойм зазвичай не обтяжені фудкортами. Неподалік від них розміщують невеликі крамниці із соло-продуктом (морозиво, кава, лимонад, сендвічі тощо).

Як не потрібно роботи публічний простір поблизу Бахмутки?

При плануванні набережної слід врахувати де в Бахмуті буде Меморіал пам’яті. Якщо його передбачатимуть поблизу річки — то це місце буде мати значення пам’яті, а не зони відпочинку.  

Соціологиня наголошує, що орієнтуючись на створення публічного простору, потрібно заважати на помилки, які допускають архітектори. Наприклад, поганою ідеєю буде зробити зону, орієнтуючись на власні уявлення, тоді вона буде пустою, бо не відповідатиме запиту громади.

Разом з тим, орієнтуватися виключно на теперішню громаду потрібно з обережністю, адже створений простір має бути продуманий й для тих поколінь, які будуть в майбутньому.

«В архітектурі є таке поняття, як гнучкий дизайн. Простими словами, він може трансформуватися, дозволяє змінювати компоненти нашого дизайну. Цього принципу варто дотримуватися навіть у будівельних матеріалах. Припустимо, ми поклали якусь доріжку біля набережної, але люди витоптують собі інший шлях, ми маємо мати змогу перекласти її мобільно під запит громади», — пояснює соціологиня.

Алла Петренко додає, що є завжди актуальні рішення для набережних, які користуватимуться популярністю незалежно від часу, серед них оглядовість.

«Ніщо людині не має перешкоджати дивитися на воду та зелень. В наших широтах особливо актуальне питання безпеки, цей фактор теж треба врахувати. Простір повинен давати відчуття спокою та захисту», — резюмує урбаністка.

Вам буде цікаво: 

• Інклюзивне місто або як зробити Бахмут доступним для всіх після відбудови
• Чи можливо відбудувати Бахмут після перемоги?
• Новий європейський Баухаус: як Європейський Союз допоможе відбудувати Україну

Фото: «Бахмут. IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Архітектурна студія Anttinen Oiva Architects звела чотириповерхову будівлю із дерева в місті Гельсінкі, що у Фінляндії. Загальна площа об’єкта сягає 16 400 квадратних метрів.

Про це повідомляють в Dezeen.

Унікальна будівля із дерева Європі

Головна ідея будівлі із дерева в Гельсінках — мінімізація впливу на клімат й використання лише тих матеріалів, які здатні відновлюватися з плином часу. Загалом спеціалісти з Anttinen Oiva Architects використали приблизно 7600 кубічних метрів ялини та ясена.

Ззовні будівля включає зовнішній шар зі скла, натурального каменю і білих металевих ламелей поверх дерев’яної конструкції. Це дозволяє викликати ефект зміни зовнішнього вигляду будинку в різний час доби та з різним освітленням. 

В самій будівлі розмістилися офіси, готель та навіть ресторан фінської мережі Harbore. В центральному залі взагалі вдалося розмістити дизайнерську рейкову стелю, що перемежовується з великими вікнами. Загалом дизайн внутрішньої частини комплексу  розробили в мінімалістичному дерев’яному стилі. 

Будівля із дерева також має внутрішній дворик зі справжнім березовим парком, що стає ідеальною локацією для прогулянок. Вже на даху розмістили сад, у центрі якого знаходиться бар із панорамним видом на узбережжя і міський пейзаж.

Читайте також:

• В Україні відкрили Інститут житла: як він працюватиме та до чого тут комунальні підприємства? Розпитали у директорки Інституту
• В іспанській Майорці збудували унікальне соціальне житло
• Дія спрощує процес подання заявок на єВідновлення

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Україні створили Інститут житла, який заснувала Норвезька рада у справах біженців за підтримки Агентства ООН. Як працюватиме Інститут, чи буде допомагати переселенцям шукати житло, та до чого тут комунальні підприємства?

Редакція поговорила з Аліною Москаленко, директоркою Інституту житла.

Інститут житла. Розкажіть про цю ініціативу. Як працюватиме цей орган, кому підпорядковуватиметься?

На сьогодні Інститут житла функціонуватиме, як структурний підрозділ міжнародної організації насамперед Норвезької ради у справах біженців. І підтримується він різними міжнародними організаціями, такими як ООН, Міжнародна організація з міграції та іншими. Я думаю, про це важливо відмітити на самому початку, що нашим першим завданням і єдиним, по суті, є допомога людям, у тому числі внутрішньо переміщеним особам і особам, постраждалим внаслідок збройної агресії. 

Цей проєкт націлений на те, щоб допомагати органам влади, як на центральному рівні, так і на місцевому рівні, формувати житлову політику, у тому числі і для внутрішньо переміщених осіб.

Як з’явилась ідея створення? 

Ідея з’явилась, коли ми з моєю колегою побували на робочій зустрічі у Барселоні. Нас запросили до аналогічної дружньої установи Муніципального інституту житла та реновації Барселони, де ми побачили дійсно високий професійний рівень підготовки фахівців, велику кількість презентаційних, аналітичних матеріалів по житлу.

Нас це настільки вразило, що, повертаючись, ми продумували ідею, як можна в Україні створити подібну установу, щоб вона допомагала органам влади сформувати дієву, ефективну Житлову політику, яка буде ґрунтуватися на кращих світових практиках. 

Якщо говорити про якісь практичні речі — можливо, вже є напрацьований механізм? Наприклад, є Бахмутська громада з ОМС, які працюють в евакуації, і є люди, яким потрібно житло в евакуйованих громадах. Чи можуть до ОМС приїздити представники Інституту житла та пояснювати, як їм працювати з приймаючими громадами, розбудовувати ефективні взаємини, щоб забезпечити своїх людей житлом?

Ми розуміємо, що сьогодні ОМС потрібна підтримка та розширення знань. А в сфері житла таких знань насправді небагато, тому це будуть не тільки виїзні зустрічі на місцях з ОМС, а і зустрічі з бізнесами. Будуть розроблені методичні посібники, їх розповсюджуватимуть серед органів місцевого самоврядування для того, щоб спрощувати їхню роботу з ВПО.

Ми покажемо всі житлові рішення, які наявні, і яким чином людей можна швидко забезпечити житлом, будуть як короткострокові, так і середньострокові та довгострокові рішення. Ми проведемо дослідження громад, потім близько 10 громад візьмуть участь у пілотному проєкті, де у цих населених пунктах розмістяться люди, які потребують житла.

Розкажіть детальніше за цей пілотний проєкт. На основі яких критеріїв будуть обирати ці громади?

У цьому році ми проводимо дослідження по муніципальному фонду. Окремий блок буде присвячений критеріям і вибору 10 конкретних громад по території України. Ми плануємо відібрати по дві громади з кожного напрямку: північ, південь, захід, схід і центр України. Які саме критерії будуть — поки не можу сказати, їх буде розробляти група експертів.

Ви раніше зазначали, що житлова політика у громадах буде ґрунтуватися на кращих світових практиках. Які це країни? Ми можемо повністю перейняти чиюсь практику? 

Насправді, досвіду є дуже багато. Але я кожного разу наголошую на всіх наших зустрічах, що Україна не може скопіпастити якийсь міжнародний досвід, адже у нас абсолютно унікальна ситуація. Ми перша країна в Європі, яка стикнулась з подібним. У нас пострадянські нормативно-правові акти. Наприклад, той ж самий Житловий Кодекс, який був розроблений за часів планової економіки і який абсолютно не пристосований до нинішніх реалій та не відповідає нашим потребам.

Тому сказати, що можна просто взяти якийсь досвід і використати тут — я категорично проти будь-яких таких подібних пропозицій від так званих експертів.

Що ми робимо? Ми досліджуємо досвід кожної країни. В нас є аналітичні матеріали, є програми, є житлові рішення, є конкретні механізми. І ми їх сьогодні адаптуємо під українські реалії.

Чи можете навести приклад?

Один із механізмів, який ми хочемо імплементувати під час роботи з пілотними проєктами — це діяльність операторів доступного житла. У нас на сьогодні такого терміну немає в законодавстві. Він зараз тільки на проєкті закону є, і робочою групою зараз напрацьовується цей механізм операторів доступного житла. 

Це, в першу чергу, комунальні підприємства і установи, які сьогодні існують в кожній громаді. Вони можуть стати такими операторами. Це такі установи, які будуть будувати та управляти соціальним та доступним житлом.

Або тільки соціальним, або і соціальним, і доступним. Тут є трішки різниці. Тобто, ці організації або і будують, і управляють, або тільки управляють. Коли вони управляють, то це означає, що є, наприклад, збудований об’єкт, але йому необхідно зробити ремонт, реновацію і взяти в управління чи встановити рівень орендної плати. Важливо, що це не ринкова орендна плата, а знижена орендна плата і цю оренду, яку вони отримують, вони будуть направляти у цей же будинок.

Тобто гроші будуть використовуватись не для прибутку цієї комунальної організації, а для того, щоб цей об’єкт був самоокупним. Така практика існує в дуже багатьох країнах, наприклад, в Німеччині. Там вона дуже гарно працює, і ми займаємось тим, що налагоджуємо контакт з аналогічними операторами в Німеччині, які зможуть сконтактуватися з нашими комунальними підприємствами в пілотних громадах та встановити двосторонні взаємозв’язки.

Що потрібно для цих комунальних підприємств у громадах, щоб стати учасниками цих пілотних проєктів? Є якісь вимоги, можливо мінімально знання мови?

Сьогодні активних громад, які співпрацюють з міжнародними стейкхолдерами, можна перерахувати на пальцях рук. Ми зустрічаємо одні і ті самі громади, які розробили свої презентаційні матеріали, гарно виступають, знають ситуацію в своїй громаді і залучають донорські кошти для відбудови.  

Тому донорські проєкти реалізуються найчастіше в одних і тих самих громадах, що призводить до дисбалансу і до неправильної регіональної політики. Тому ми би дуже хотіли, щоб в нашому проєкті брали участь громади, які менш розпіарені, але в яких є потенціал і бажання допомагати людям. 

Ось насправді яким буде найважливіший для нас критерій. Щире бажання. Тобто ми можемо забезпечити перекладачів, володіння мовою не є обов’язковим.

Можливо, у вас є якісь приблизні терміни втілення проєкту?

У нас до кінця року в планах провести дослідження. І з початку наступного року ми будемо розпочинати комунікацію, співпрацю з пілотними громадами і вже вибудовувати стратегію. Поки що перший етап – це дослідження та виокремлення цих громад.

А як будуть загалом досліджувати громади? На що буде звертати увагу ваша команда?

Наразі тільки розпочинається робота, тому мені трішки важко відповісти на це питання. Я можу сказати, що будуть досліджуватись як якісні, так і кількісні показники. Будуть використовуватись всі можливі інструменти збору інформації від громад. 

Тобто ми будемо робити запити на громади щодо наявної нерухомості, яка знаходиться у них на балансі, аби можна було відстежити, скільки об’єктів є в громадах. Загалом у нас є 1 469 громад. Ми будемо аналізувати, яке це житло, ступінь його зношеності, коли був збудований об’єкт, в якому стані, чи заселений, чи не заселений, чи підключений до комунікацій. Тобто громади мають відповісти на всі питання щодо кожного об’єкту та надати фотопідтвердження.

Щодо якісних показників, то ми будемо проводити опитування в громаді. Говоритимемо про ризики, потреби. На основі таких опитувальників ми вже зможемо виявити активні громади — ті, які зацікавлені в розвитку. Коли буде виявлено найбільш зацікавлені громади, команда буде робити об’їзд і після цього формувати вже перелік потенційних пілотних груп.

Можете дати поради таким громадам, як Бахмутська чи багатьох інших окупованих міст, саме цим органам місцевого самоврядування. Як таким ОМС показати свою зацікавленість у тому, що вони хочуть знайти для своїх людей житло?

Мені насправді здається, що зацікавленість вона або є, або її немає. Якщо вона щира, то в будь-якому випадку її видно. Видно, коли людина спілкується з тобою, і як в неї горять очі. Це банально, але я це бачу. Коли ми зустрічаємось на якихось форумах, на зустрічах і спілкуємося з органами місцевого самоврядування, і представник чи представниця активно піднімає руку, ставить питання — тобто видно, що людина горить бажанням допомагати своїй громаді. 

І ти відчуваєш, що так, вона не знає багато, вона десь не орієнтується в нормативних актах, але вона хоче розвиватись.  

Інше питання, коли сидять інші представники, які посиділи на заході до кінця, десь там привітались і пішли. Тобто ти розумієш, що так, вони, може, тобі і скажуть, що вони зацікавлені, але по суті зацікавленості там немає. Також важлива комунікація, особливо цифри. 

Ми звертаємо увагу на те, коли є реальні цифри, вихідні дані. Так розуміємо, що орган місцевого самоврядування володіє ситуацією в своїй громаді. Тобто, яка кількість людей проживає/ла, скільки постраждало, яка кількість потребує житла, скільки внутрішньо переміщених зареєстрованих осіб, скільки знялося з статусу внутрішньо переміщених осіб тощо. І також швидкість комунікації.

Щодо фінансування, звідки братимуть кошти на всі пілотні проєкти? Чи можуть громади виділяти кошти з надходжень у свій бюджет на такі потреби?

Вся наша діяльність, у тому числі аналітика, організація заходів, візити, — це все здійснюється за рахунок міжнародних партнерів і міжнародних організацій. Тобто ніяких бюджетних коштів в нас не закладено. Стосовно реалізації житлових проєктів на місцях, ми можемо допомагати громадам шукати різні ресурси, за рахунок чого громади будуть формувати свої житлові фонди. 

Тобто ми даємо інструменти, показуємо, як можна залучати донорське фінансування, але якщо громада бажає використовувати свої бюджетні власні надходження на це — то це абсолютно справа громади, це її внутрішня господарська діяльність.

Читайте також:

• Кожен п’ятий бездомний в Україні — переселенець: дослідження
• На Львівщині відкрили новий прихисток для ВПО: чи є ще місця для заселення
• Житло для ВПО у Києві: де шукати

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!