Творив на благо України: в Києві відбудеться виставка, присвячена поету з Бахмута

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 12:10, 19 Лютого 2024
Анонс виставки / фото Музей видатних діячів української культури

У Міжнародний день рідної мови, який відзначають 21 лютого, в Києві відкриють виставку “Українська книга в Бахмуті”, присвячену Миколі Чернявському — українському поету, який видав у Бахмуті першу українську збірку поезій. Він вважається одним із тих, хто створював сучасний вид поетичного мистецтва України разом з Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським та багатьма іншими.

Про це повідомили організатори на сторінці в Facebook.

Україномовний письменик з Бахмута

До експозиції виставки увійшло багато експонатів із приватного архіву родини поета та з особистої колекції Дмитра Піркла, керівника Благодійної організації по збереженню культурної спадщини “ҐАРДАРІКА”. Також відвідувачі зможуть ознайомитися з раритетними документами. Зазначається, що більшість з цих експонатів вперше будуть представлені суспільству.

Презентація проєкту та його початок заплановані на 21 лютого о 16:00 за адресою місто Київ, вулиця Саксаганського, 97, в Музеї видатних діячів української культури. Вхід вільний, але в інші ж дні вартість квитка складатиме 30-60 гривень.

Микола Чернявський: біографія

Першорядний поет і прозаїк Микола Чернявський належить до кола класиків української літератури. Він народився 22 грудня 1867 року або 3 січня 1868 року за новим стилем у селі Торська, що поблизу Бахмута.

Його мистецький шлях почався досить рано, під час навчання в Бахмутському духовному училищі та Катеринославській духовній семінарії. Свої перші поезії писав російською, але згодом знищив їх по тій ж причині. Після цієї події почав творити виключно українською. Перша поетична збірка митця з Бахмута під назвою “Пісні кохання” була надрукована в Харкові в 1895 році. Згодом в 1898 році світ побачила друга робота “Донецькі сонети”.

“Донецькі сонати” / фото з відкритих джерел

Крім літературної та викладацької діяльності, Микола Чернявський активно працював над розвитком культурного життя міста та просвітництву населення. Так, наприклад, прізвище митця значиться у переліку засновників музично-драматичного товариства в Бахмуті в 1900 році.

В 1903 році Чернявський переїздить до Херсона, де одразу ж почав працювати в губернській земській управі. У цей час вийшла збірка поезій “Зорі” та почалася прозова творчість, в результаті якої з’явилися повісті “Весняна повідь” (1906), “Варвари” (1908), “Душа поета” (1914) та інші. Саме художня проза становить більшу частину творчого доробку Миколи Чернявського.

Просвітницька діяльність Чернявського в херсонський період пов’язує його з Олександром і Софією Русовою, корифеями українського театру Садовським, Саксаганським, Заньковецькою, Карпенком-Карим та поетесою Чайкою Дніпровою. Врешті Чернявський став співзасновником і керівником товариства “Українська хата Херсона”, яка опікувалася виданням “Вісник товариства “Українська хата”.

Письменик Микола Чернявський в остані роки життя / фото з відкритих джерел

Більшовицька революція для митця стала досить трагічною та навіть фатальною. Голод, який відбувся в 1920-21 роках, забрав у Чернявського сина, а під час “Великого терору” 1937-1938 років Чернявський пережив 3 арешти. За результатом сфальсифікованих звинувачень він постав як політичний злочинець та учасник націоналістично-фашистської організації. І хоча письменник не визнав жодних звинувачень, НКВС прийняла ухвалу: розстріляти. Чернявського вбили в Херсоні 19 січня 1938 року опівночі.

Виписка з акту про розстріл Миколи Чернявського у 1938 році / фото з відкритих джерел

Відродження пам’яті поета розпочалося після того, як тогочасна влада у 1956 році прийняла постанову про відміну необґрунтованого звинувачення та відновлення доброго імені Чернявського. Завдяки цьому знову почали друкувати твори митця та вивчати його життєвий шлях.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Гнат Побігайло – шлях від редактора україномовного журналу в Бахмуті до еміграції

Семаковська Тетяна 15:16, 5 Серпня 2022

291891334 1082463759321732 1863184060985523758 n b3cc0У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

291891334 1082463759321732 1863184060985523758 n b3cc0

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

291401796 750767159599442 3867288304845070500 n 6ef84

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

292214947 1241501939928613 14239246271530833 n 867d6

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

292163268 4010780139147450 2292509828455924184 n 04c56

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

291441263 1451325865313274 8333528458988454715 n 7feab

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Читайте також:

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Як радянська інтелігенція Артемівська-Бахмута боролося і вмирала за українську мову

Семаковська Тетяна 15:29, 26 Липня 2022

292509556 1183020415819152 5767001748969149809 n 84635З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

292066148 5714530361890892 932324123659325365 n bca44

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

 


З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

290618170 8071664462851320 7641781881758134980 n 34d5e

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

292741438 7644607252275916 6430812758102940362 n 1fd3b

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

292394398 784872152690058 7237934080615230203 n 01fdb

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

292509556 1183020415819152 5767001748969149809 n 84635

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Бахмут відбудова

“Сталева Мрія Бахмута”: як у Кропивницькому представляли відбудову міста-фортеці

Днями у Кропивницькому відбулася презентація відбудови одного з районів міста Бахмут. Універсальна концепція під назвою “Сталева Мрія Бахмут” охоплює мікрорайон Бахмута в межах вулиць: Чайковського-Захисників […]

БАХМУТ 13 8a619

Битва за Бахмут: хроніка подій (оновлюється щодня) доба 785

Бахмут вже понад рік тримає оборону. Українські військові захищають околиці міста від російських окупантів. Про ситуацію в місті та на фронті щодня збираємо загальне зведення […]

Каштани, магнолії та бузок: де гуляти в Києві

Весна у Києві — період незвичайної краси, коли природа України розфарбовує столицю у сотні яскравих кольорів. Насамперед весною в Києві цвітуть магнолії, бузок, каштани та […]

15:00, 19.04.2024 Скопіч Дмитро
Зеленський

Маніпуляція: Президентство Зеленського закінчується навесні

У російських та проросійських Telegram-каналах поширюють інформацію, що повноваження чинного глави України Володимира Зеленського нібито вже завершились, або діятимуть до кінця травня 2024 року. Однак, […]

14:30, 19.04.2024 Гук Лідія
Діти профорієнтація

Роботи, друк на 3D-принтері та веб-дизайн: як проходить профорієнтація для дітей ВПО

У Львові для дітей внутрішньо переміщених осіб створили табір IT-професій, на якому можна здобути базові навички з програмування, а також відвідати й познайомитись з багатьма […]

14:00, 19.04.2024 Куряча Марія