Микита Шаповал — видатний діяч часів УНР, український літератор та вчений-соціолог, який народився поблизу Бахмута та віддав все життя заради боротьби за незалежність України. Ця людина стала прикладом героїзму для багатьох поколінь українців, які зараз змушені виборювати своє право на світле майбутнє.

Завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький розповів редакції Бахмут IN.UA про те, чим же відома ця історична постать та яким був життєвий шлях Шаповала.

Микита Шаповал: як став міністром УНР

Микити Шаповал народився 26 травня (8 червня за новим стилем) 1882 року. Його батьками були селяни — відставний унтерофіцер Юхим Олексійович та Наталя Яківна Шаповали. В історії України залишили свій слід ще два брати Микити Шаповала — Микола (1886-1948), генерал-хорунжий армії УНР, та Артем (1890-1919), полковник армії УНР, який загинув у боях з більшовиками поблизу Вінниці.

Початкову освіту хлопець отримав у народній та двокласній школах. У 1900 році закінчив державну лісничу школу в містечку Новоглухівка, Куп’янського повіту, Харківської губернії. Пізніше доля привела його до юнкерського піхотного училища в Чугуєві.

Закінчивши лісову школу, Шаповал працював лісоводом в Прилуках до 1901 року, після чого був переведений на службу до Маяцького лісництва, а згодом – до Харківського і Мохначанського. Саме в цей час він долучається до боротьби українського народу за соціальне й національне визволення, ставши членом Революційної української партії (РУП). Його бурхливій політичній діяльності не завадила навіть військова служба, що розпочалася 1 жовтня 1903 року.

Підрив пам’ятника пушкіну

Цікавий інцидент в житті Шаповала в цей період трапився у 1904 році, коли у Харкові був встановлений пам’ятник олександру пушкіну. За лічені тижні його підірвали члени підпільної організації “Оборона України”. Конкретно це знищення пам’ятника було організоване Шаповалом. Свій вчинок згодом він пояснював тим, що “доки в Україні нема пам’ятника Шевченку — не сміє тут стояти інший пам’ятник”.

Під час революції 1905-1907 років він провадив серед військовиків антиурядову агітацію, закликаючи до збройного виступу проти царату, за що був заарештований на вісім місяців у Варшавській цитаделі.

Публіцистичний шлях Шаповала

Саме під час арешту розпочалася активна літературна праця Микити Шаповала. Перші його вірші побачили світ 1907 року в “Літературно-науковому віснику”, редагованому Михайлом Грушевським.

Приблизно в цей же час, Шаповал разом з Павлом Богацьким починає видавати журнал “Українська хата”, у якому регулярно виступав із літературною критикою під псевдонімом М. Сріблянський. Цей журнал молодої української інтелігенції був одним з найцікавіших явищ літературного життя початку XX століття. Його поява мобілізувала молоді таланти, які згодом увійдуть в історію української літератури. Серед них виділяють Максима Рильського, Павло Тичину, Михайля Семенко. Журнал також розбудив мистецьку критику та загалом активізував духовне життя нації.

Видання журналу було припинене з початком Першої світової війни й запровадженням воєнного стану в Російській імперії. В ці ж роки виходять друком і збірки поезій М. Шаповала “Сни віри” (1908), “Самотність” (1910), “Лісові ритми” (1917). Ознайомитись з книгами Шаповала можна тут.

Микита Шаповал у часи УНР

З початком Української революції 1917 – 1921 років року Микита Шаповал увійшов до керівництва Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), став членом Української Центральної Ради та Малої Ради. Займав він і посади в урядах УНР, був міністром пошт і телеграфу в уряді Володимира Винниченка, а за часів Директорії — міністром земельних справ в уряді Володимира Чехівського.

Шаповал брав участь у підготовці Четвертого універсалу, яким 22 січня 1918 року проголошено державну самостійність Української Народної Республіки. А за часів Української Держави гетьмана Скоропадського М. Шаповал очолив Український Національний Союз і став активним учасником протигетьманського повстання наприкінці 1918 року. Згодом, у 1919-1920 роках, працював секретарем дипломатичної місії УНР у Будапешті.

Шаповал в еміграції

Після поразки Української революції 1917-1921 років більшість її чільних діячів опинилася в еміграції. На території сучасної Чехії, за сприяння тамтешньої влади, Микита Шаповал організував жваву громадсько-політичну й культурно-освітню роботу української еміграції.

У переліку інституцій, які він організував і очолював — Український Громадський Комітет (1920-1925) і Всеукраїнський Робітничий Союз у Чехословаччині, такі вищі школи, як Українська Господарська Академія в Подєбрадах і Український Високий Педагогічний Інститут імені М. Драгоманова. Був він головою Українського Інституту Громадознавства (Українського Соціологічного Інституту в Празі), видавцем і редактором місячника “Нова Україна” (1922-1928).

Микита Шаповал залишив помітний слід в українській науці як один із фундаторів нової наукової галузі — соціології. Серед його дослідницьких та публіцистичних праць 1920-х — початку 1930-х років відомі “Революційний соціалізм на Україні” (1921), “Соціологія українського відродження (1922), “Шлях визволення” (1923), “Масарик як соціолог”, “Стара і нова Україна” (1925), “Місто й село” (1926), “Велика революція й українська визвольна програма” (1928), “Ляхоманія” (1931), “Міжнаціональне становище українського народу” (1934), “Загальна соціологія” (1934), “Суспільна будова” (1936).

В наступні десятиліття вийшли друком мемуарні твори: “Схема життєпису” (1956), “Щоденник” у двох частинах (1958), “Гетьманщина і Директорія” (1958). Лише деякі з цих праць згодом були перевидані в незалежній Україні, а значна частина творчого архіву досі залишається в рукописах.

Помер Микита Шаповал 25 лютого 1932 року у Ржевницях, що біля Праги. Там же похований. Його творча спадщина в радянські часи була суворо заборонена, як і сама пам’ять про нього на його малій батьківщині. Лише у 1990-і роки у селі Серебрянка був встановлений пам’ятник земляку, створена музейна кімната у сільській школі, де щороку проводилися посвячені йому читання.

З позицій нашого часу можна по-різному оцінювати політичні погляди Шаповала та його стосунки з іншими визначними сучасниками — Грушевським, Винниченком, Петлюрою, щодо яких він не раз виступав гострим критиком і опонентом. Але годі сумніватися в тому, що сам він був видатним українським патріотом і державником. Його великий і багатогранний спадок поета, політика, вченого має бути осмислений і поцінований нащадками.

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту “Громадськість за демократизацію”, який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Бахмутська Фортеця” і жодним чином не відображає думку Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

• Як жив та за що боровся Герой України Степан Хмара
• Місто-фортеця: бахмутський історик розповів, як правильно ставити наголос у назві
• Гіпсові шахти та Дюссельдорф: історія Artwinery

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Сьогодні, 21 лютого, в Україні відзначають Міжнародний день рідної мови. Під час війни для багатьох українська мова стала сакральним символом незламності, важливою частиною життя для тих, хто ідентифікує себе, як громадянина України.

На честь свята Бахмут IN.UA підготувала 15 цікавих та маловідомих фактів про українську мову, про які ви могли не чути.

День рідної мови

Історія свята має досить сумне походження, яке досить близьке для кожного українця. Справа в тому, що 21 лютого 1952 року в Бангладеші жорстоко придушили мітинг студентів, які виступили проти заборони на використання їх рідної бенгальської мови.

Вже в 1999 році на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовного та культурного різноманіття було прийнято рішення започаткувати день Міжнародний день рідної мови.

Факт 1. Без “ґ” в алфавіті

У 1933 році з українського алфавіту вилучили букву “ґ”. Це зробили з ідеологічних міркувань, бо тогочасна російська влада вважала, що використання літери “ґ” наближає українців до західного стилю мови й віддаляє їх від російської мови.

В ті часи відомі письменники Максим Рильський і Павло Тичина безуспішно намагалися повернути “ґ” в абетку. Утім, вдалося це зробити лише у 1990 році. Сьогодні ж кожен українець регулярно використовує “ґ” у щоденному вжитку.

Факт 2. 134 заборон

Українську мову неодноразово намагалися заборонити росіяни, через що її можна назвати однією з рекордсменок у світі. Вважається, що загалом таких спроб було 134. Найвідоміші з них — Валуєвський циркуляр та Емський указ. Спроби ввести жорстку заборону були й задовго до цих документів. Наприклад, в 1627 році церква наказала спалити та заборонити всі книги українською.

Факт 3. “Чорнобаївка” лідирує

“Паляниця”, “Збройні Сили”, “Стугна”, “Козак”, “Зміїний” і  “Чорнобаївка” — це одні із найуживаніших слів української мови за перші 100 днів повномасштабного вторгнення. Їх використовували українці кожного дня по декілька разів.

Факт 4. Першим був “мед”

Першими словами, які були написані українською мовою, стали “мед” і “страва”. Їх записав візантійський історик Пріск Панійський у 448 році, перебуваючи в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України.

Однак, її формування почалося задовго до цього. Як вважає науковець Василь Кобилюха, українська мова сформувалася ще в Х-IV тисячоліттях до нашої ери зі санскриту.

Факт 5. Найдовші слова

Часто можна почути жарти, що у німецькій мові дуже довгі слова, які складаються з великої кількості літер. Найдовше слово в українській мові також не маленьке, у ньому аж 30 букв. Це — “дихлордифенілтрихлорметилметан”. Таку назву має спеціальний хімікат для боротьби зі шкідниками, як-от комарі. Але в народі слово має спрощену форму — “дуст”.

У свою чергу, в мові згадувалось ще довше слово “а-фторсульфо-нилоксиалканперфторкарбонова кислота”, в якому аж 38 літер.

Найдовшою абревіатурою в українській мові вважається ЦНДІІТЕДМТП, що розшифровується так: Центральний науково-дослідний інститут інформації і техніко-економічних досліджень з матеріально-технічного постачання.

Факт 6. Котляревський дав українській мові офіційний статус

Івана Котляревського вважають зачинателем української мови. Це відбулося після публікації твору “Енеїди”, його письменник писав на підґрунті полтавського діалекту. Писав він живою розмовною мовою не просто так, а тому що у 1729 році видали указ, який зобов’язував переписати з простої книжної української мови на російську.

Тож, щоб не писати російською, Котляревський використав хитрий прийом — створив твір живою розмовною українською мовою. У 2019 році “Енеїда” потрапила до списку 100 найкращих українських літературних творів за версією Українського ПЕН-клубу.

Факт 7. росія розмовляє українською

На планеті близько 45 мільйонів людей володіють українською мовою. Її використовують у Білорусі, Молдові, Польщі, Румунії, Словаччині, Казахстані, Аргентині, Бразилії, Великій Британії, Канаді, США й навіть у росії.

Факт 8. Паліндроми

Українська мова має унікальну особливість, яка притамана лише їй — це паліндроми. Ними називають “дзеркальні” фрази або слова. Унікальність у тому, що їх можна читати як зліва направо, так і справа наліво. Ось кілька прикладів паліндромів:

• я несу гусеня;
• де помити мопед;
• кит на морі романтик;
• кіт утік.

З повсякденного вжитку можна виокремити такі слова:

• зараз;
• дід.

Факт 9. Лайба й кіндейка

Українська мова багата на діалектизми — це слова, цілі фрази або граматичні форми, які використовують лише у певній місцевості. Донеччина також має цікаві приклади діалектизмів:

• порожняк (брехлива інформація);
• лайба (велосипед);
• кіндейка (маленька кімнатка або офіс);
• тормозок (перекус);
• бакай (вибій з водою на дорозі).

Факт 10. Київ та Полтава — столиці мови

Сучасна українська літературна мова ґрунтується на полтавсько-київському діалекті. Вся річ у тому, що автори, які першими писали живою українською мовою, походили з Полтавщини та Київщини.

Факт 11. Найуживаніша та найменш уживана букви в мові

Найуживанішою буквою в мові вважається “п”. Саме з неї починається найбільша кількість слів.

Своєю чергою, найменш вживаною буквою з українського алфавіту в словах є “ф”. Її наявність вказує на те, що слово є запозиченим, адже раніше, її вимовляли як сполучення букв “хв”. Наприклад, хвіртка, Хведір тощо.

Факт 12. Унікальність серед усіх слов’янських мов

Українська мова має одну особливість, яка виділяє її серед усіх слов’янських мов — це кличний відмінок. Саме солов’їна стала єдиною, що зберегла його. Тому в нас є цілих сім відмінків.

Факт 13. “Заповіт” та переклади

Українська література досить популярна в світі, особливо це стосується творчості Тараса Шевченка. Його “Заповіт” має найбільше перекладів серед усіх творів українською мовою. Вірш переклали на 140 мов світу.

Факт 14. Найбільш вживані слова

Українські науковці, проаналізувавши мову, виявили те, які слова найчастіше використовують громадяни в побуті. Це іменник “рука”, прикметник “великий” дієслово “бути” та займенник “він”.

Факт 15. Як називали українську мову в минулому

Українська мова в різні історичні періоди називалася людьми по-різному. Серед назв, які широко використовувалися, виділяють:

• проста;
• русинська;
• козацька.

Історично ж вважається, що найуживанішою назвою української мови до середини XIX століття була “руська”.

Читайте також:

• 11 цікавих фактів про українську Конституцію: від Орлика до 24-годинного засідання
• Хатинська різанина: міфи та факти від бахмутського історика Микити Безмена
• Трипільці, Київська Русь та Барбадос: сім цікавих фактів про український тризуб

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Росіяни часто апелюють до того, що нібито Схід має проросійські настрої та розмовляє російською мовою. Такий наратив окупанти приписували й Бахмуту. Однак, це міф.

Історик Микита Безмен спростовує три головні міфи про Бахмут.

Міф 1. Бахмут заснували росіяни

Традиційна версія каже, що заснування міста пов’язане з Бахмутською сторожею, яка була частиною прикордонної служби Московської держави наприкінці XVI століття. Але цей кордон пролягав річкою Сіверський Донець, тож насправді Бахмутська сторожа знаходилась далеко від сучасного міста.

Про появу поселення на місці сучасного Бахмута є документальні відомості з початку XVIII сторіччя, коли торські козаки (Тор — це сучасний Слов’янськ) знайшли соляні джерела на річці Бахмут і почали їх освоювати.

Спочатку з’явилося маленьке поселення. А у 1703 році у центрі теперішнього міста збудували дерев’яну фортецю. Тобто засновниками міста були не московські прикордонники, а українські козаки Ізюмського слобідського полку.

Міф 2. Бахмут російськомовний

За першим переписом, основна частина населення міста — черкаси, тобто українці, кілька десятків козаків слобідських (з Харківщини), невелика кількість російських людей, які підпорядковувалися Торському воєводі, і лише двоє донських козаків. Це дає підстави вважати, що перші поселенці міста говорили саме українською.

Міф 3. Історична назва Бахмута – Артемівськ

Люди, які жили і формувалися у радянську епоху, принципово називають місто Артемівськом. Але історична назва міста — Бахмут, від самого початку XVIII сторіччя і до 1924 року.

Потім він був перейменований на Артемівськ. На честь радянського вождя, революціонера Артема (Федора Сергєєа), який у 1921 загинув у залізничній катастрофі.

У 2016 році Бахмуту повернули його історичне ім’я.

Бахмут називався Бахмутом більше ніж 220 років, а Артемівськом лише 92 роки. А сам революціонер Федір Сергєєв особливого відношення до Бахмута і не мав.

Читайте також:

• Гіпсові шахти та Дюссельдорф: історія Artwinery
• Бахмутський краєзнавчий музей: минуле, теперішнє та сьогодення
• В Бахмуті окупанти пошкодили один із найдавніших храмів Донбасу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!