Серед видатних імен діячів культури й науки, пов’язаних з нашим містом важливо згадати Сергія Кримського (1930 – 2010) – видатного українського філософа, культуролога. З 1957 року він працював в Інституті філософії ім. Г. Сковороди НАН України. Сергій Кримський – лауреат Шевченківської премії (2005), заслужений діяч науки і техніки України (1996), член Нью-Йоркської академії наук (1995). Завдяки його спогадам ми дізнаємося про Артемвськ-Бахмут 30-х, 40-х років ХХ століття. Детальніше розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. 

У 2012 році вийшла друком книга інтерв’ю Сергія Кримського з Тетяною Чайкою «Наш разговор длиною в жизнь». Ця «розмова тривалістю в життя» була своєрідним підсумком життєвого і творчого шляху філософа. Чимало сторінок його спогадів присвячено дитячим та юнацьким рокам.

Бахмут – Артемівськ на плані 1928 року.

Сергій Борисович Кримський народився 2 червня 1930 року в Бахмуті, перейменованому з 1924 року на Артемівськ. Його батько, Борис Кримський, був учасником громадянської війни, згодом отримав освіту інженера-металурга. У передвоєнні роки він займав досить високу посаду начальника управління постачання важкої промисловості Донбасу. Мав до своїх послуг два автомобілі й майже весь час перебував у відрядженнях. Був підпорядкований безпосередньо Москві й міг не зважати на дрібніше місцеве начальство – міськкоми й райкоми партії. Мати, Софія Михайлівна, за дівочим прізвищем Динарська, отримала музичну освіту, була гарною піаністкою й працювала в музичному училищі, заснованому в 1926 році.

Бахмут. Будинок чоловічої гімназії (до 1917 року)

Бахмут. Будинок 1-ї жіночої гімназії (до 1917 року)

Яким же постає образ малої батьківщини, краю дитинства, в спогадах, записаних на схилі віку? У згадках, пронесених через усе життя, Бахмут – Артемівськ – найдавніше місто Донбасу, місто соляних шахт і культурний центр краю (лише після Другої світової війни, на думку С.Б. Кримського, цю роль перейняв Донецьк, адміністративний центр області). Місто, що виросло на стародавньому «чумацькому шляху», зі збудованою на ньому оборонною фортецею. Місто інтернаціональне за складом населення, серед якого, крім українців, згадуються німці, болгари, греки, євреї. Мовою дитинства була українська, адже коло ровесників було переважно україномовне.

Половецький степ недарма посідає значне місце у спогадах дитинства Сергія Кримського. Батько був аматором полювання, і часто брав із собою малого Сергійка, якому подобалось ночувати в степу. Споглядання зоряного неба справляло надзвичайний вплив на відчуття 7–8-річного хлопчика, й формувало перші інтуїтивні уявлення про безкінечність. Саме з образом зоряного неба Сергій Кримський пов’язував перший у житті філософський досвід.

Яскраво відобразився у спогадах дитинства батьківський дім за тогочасною адресою: вул. Профінтерна, 118 (нині вулиця носить ім’я О. Сибірцева, й нумерація будинків зазнала змін). Це був одноповерховий будинок, поділений на дві половини, в ньому мешкали дві сім’ї. Родині Кримських у будинку належали три кімнати. Одна з них була їдальнею і разом кухнею. В іншій, вікнами у двір, стояло старе фортепіано з підсвічниками й різьбленим барельєфом Бетховена. Під вікнами росли три велетенські липи. Це було улюблене місце хлоп’ячих ігор і розваг.

Будинок міського театру в 1930 – 1963 роках (сучасний вигляд).

Артемівськ в ті часи активно розбудовувався, але центр міста був забудований одноповерховими будиночками зі садками. Від дореволюційних часів залишилися потужні кам’яні будівлі чоловічої й жіночої гімназій – в одній з них містилась середня школа, в якій Сергій Кримський закінчив чотири класи перед війною. Недалеко від цих навчальних закладів був розташований драматичний театр, де ставили музичні спектаклі, в яких брала участь мати Сергія. Театр залишив у юного глядача захоплюючі враження. Артемівський український музично-драматичний театр діяв з 1930 до 1963 року, з перервою на роки війни, і містився у центрі міста, на майдані Свободи. Тепер там розташований Міський центр культури і дозвілля імені Євгена Мартинова.

Мати часто акомпанувала відомим співакам, які приїздили до Артемівська на гастролі, гостювали вони й удома в Кримських.Завдяки приятельству батька з директором найбільшого кінотеатру в Артемівську, хлопець мав безборонний доступ без білетів до кінотеатру на всі фільми. З передвоєнного кінорепертуару найбільше запам’яталися йому історичні картини («Степан Разін»», «Пугачов», «Петро І»), а також воєнні, на зразок відомої «Якщо завтра війна».

Збереглися в його пам’яті з віку 3–4 років страшні картини Голодомору початку 1930-х років, коли просто під вікнами батьківського будинку на асфальті лежали й помирали голодні люди. Батьки виносили їм їжу, але ті вже не могли їсти, а якщо намагалися їсти, то одразу помирали. Після війни, вже майже дорослим, приїхавши на Донбас до батька, С. Кримський бачив на власні очі подібні картини голоду 1947 року, який теж був штучним, організованим владою, голодомором. Не пройшли повз дитячу увагу й репресії кінця 1930-х років, коли у школі раптом зникав хтось із однокласників: уночі заарештували батьків, а потім і дітей кудись заслали.

Останні дитячі спогади Сергія Кримського, пов’язані з Бахмутом – Артемівськом, охоплюють події початку радянсько-німецької війни та евакуації. Запам’ятався перший день війни, 22 червня 1941 року, коли в центрі міста почули з батьком по радіо тривожне оголошення голосом диктора Левітана. Наступного дня батько пішов до військкомату, а потім і вирушив на фронт. А малий Сергійко з родиною відправився в евакуацію, спочатку вантажівкою до Ясинуватої, а там сіли на товарний потяг, одразу потрапили під бомбардування з німецьких літаків. На щастя, всі з родини залишилися живі. Евакуація врятувала Кримських від знищення, якого зазнала більшість єврейського населення міста під час нацистської окупації.

Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАН України, в якому працював С. Кримський. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Наступна зустріч С.Б. Кримського з Бахмутом відбулася вже в 2000-х роках, коли він був запрошений на ювілей Артемівського музичного училища. Відвідав знайомі місця, зауваживши, що попри руйнування часів війни, в місті збереглася вся географія його довоєнного дитинства. Відвідав він тоді й міський краєзнавчий музей, якому залишив у подарунок свої книжки. У 2015 році на мапі міста з’явився провулок Сергія Кримського. Але справжнє відкриття цієї непересічної постаті земляка для бахмутян, мабуть, ще попереду.

Книга «Сергей Крымский: наш разговор длиною в жизнь» (2012)

Книга С. Кримського «Під сигнатурою» Софії (2008)

Читайте також:  
Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Україна очікує обмін військовополоненими з росією вже найближчими днями. За попередніми планами, він може відбутися на Великдень — 12 квітня.

Про це повідомляє homadske.

Що відомо про можливий обмін полоненими на Великдень

Наступний обмін військовополоненими між Україною та росією можуть провести на Великдень, 12 квітня. Українська сторона заявляє про готовність до процесу та очікує завершення домовленостей. Про це повідомив керівник Офісу президента Кирило Буданов під час заходу до четвертої річниці Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.

“Я дуже сподіваюся, що на Великдень ми всі побачимо великий обмін, а ми зробимо для цього все, що потрібно“, — зазначив він.

Інформацію про підготовку обміну також підтвердила заступниця керівника Офісу президента Ірина Верещук. За її словами, обмін можуть провести “з дня на день”, адже переговорні команди вже погодили основні параметри, і наразі залишилися технічні деталі.

Водночас вона наголосила, що фінальне рішення залежить від російської сторони.

“Усе залежить від російської сторони. Українська сторона все відпрацювала, все, що було від нас залежне, — ми все зробили. Чекаємо, поки російська сторона виконає свою частину зобов’язань”, — сказала вона.

Посадовиця також висловила сподівання, що майбутній обмін продемонструє принципову позицію України: до списків включають навіть тих полонених, чиє перебування не підтверджене Міжнародним комітетом Червоного Хреста.

До теми:

Україна повернула 300 військових з полону: деталі обміну 6 березня

Ситуація на Донеччині продовжує стрімко загострюватися. Якщо раніше лінією фронту вважалися виключно передові населені пункти, то сьогодні небезпека дісталася й до міст, які ще нещодавно здавалися відносно тилом. Волонтери фіксують нові тенденції: знесилені люди масово пішки виходять з Костянтинівки, а над Краматорськом та Слов’янськом цивільні автівки почали атакувати російські безпілотники.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з волонтером Богданом Зуяковим про те, хто зараз евакуюється найчастіше та чому розвіявся міф про безпечний Краматорськ й Слов’янськ.

Костянтинівка: люди йдуть пішки

Останніми тижнями волонтери спостерігають різке збільшення кількості охочих виїхати з Костянтинівки. Місто перебуває під постійним вогнем, туди вкрай важко і небезпечно заїжджати евакуаційному транспорту. Місцеві мешканці змушені рятуватися самостійно або за допомогою військових.

“З Костянтинівки почали виходити люди частіше, ніж це було раніше. Зараз більше евакуйованих звідти, ніж це було навіть два тижні тому. Вони виходять самостійно, або військові допомагають супроводити їх. Вони виходять, і вже на Олексієво-Дружківці ми їх забираємо“, — розповідає Богдан Зуяков.

Евакуація відбувається “напливами”: в один день може не бути нікого, а наступного — одразу десять людей. Головна причина такого відчаю — критичні гуманітарні умови. За словами волонтера,, люди відверто зізнаються, що “всі грані можливого і неможливого пересиділи”. У місті відсутня вода, катастрофічно бракує їжі, і продовжувати там існувати стає фізично неможливо.

Чому виїжджають зі Слов’янська та Краматорська

Ще донедавна Краматорськ та Слов’янськ вважалися відносно спокійними містами, куди переселялися люди з більш гарячих точок. Проте зараз ситуація кардинально змінилася. На вулицях з’явилася нова смертельна загроза — російські FPV-дрони, які цілеспрямовано полюють на транспорт.

“Я вважаю, що в Краматорську і Слов’янську вже не так, як було два місяці тому. Ми бачимо, що кожен день FPV літають по місту і нищать машини. Поки це пікапи або позашляховики, але потім кожна машина, яка потрапить під приціл дрону, буде нищитись“, — наголошує співрозмовник.

Саме цей фактор став вирішальним для багатьох родин з дітьми. Розуміючи, що безпеки більше немає, люди збирають речі. Наразі з цих міст активно виїжджають ті, хто має власні автомобілі, заощадження або можливість працювати дистанційно.

Схожа непередбачувана ситуація спостерігається і в Миколаївці. Місто знаходиться ближче до лінії фронту, ніж Дружківка, проте інколи там здається спокійніше. Волонтери попереджають, що це оманливе відчуття: дрони ворога постійно кружляють у небі, вишукуючи нові цілі.

Примусова евакуація дітей

Нещодавно Слов’янська міська військова адміністрація ухвалила рішення про евакуацію неповнолітніх з найбільш небезпечних районів міста.

Зараз цей процес відбувається у форматі “м’якого” примусу. Влада та волонтери дають батькам шанс свідомо та спокійно зібрати речі і виїхати у безпечні регіони, де для них вже підготовлені гідні умови.

“Зараз волонтери максимально віддають перевагу родинам з дітьми, щоб розмістити їх в класні умови. Є відгуки від родин, які змогли виїхати — їм дали нормальний будинок, вони добре живуть, діти можуть ходити в школу і садок. Всі готові протягнути руку допомоги“, — зазначає Богдан Зуяков.

Евакуаційні екіпажі продовжують працювати щодня. Лише за останні тижні одній команді вдалося вивезти десятки людей: від родин з немовлятами до 90-річних пенсіонерів. Проте залишатися на Донеччині з кожним днем стає небезпечніше, пояснює волонтер.

Читайте також:

Евакуація дітей з небезпечних районів Слов’янська: куди везуть родини та яку допомогу надають

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!