Серед видатних імен діячів культури й науки, пов’язаних з нашим містом важливо згадати Сергія Кримського (1930 – 2010) – видатного українського філософа, культуролога. З 1957 року він працював в Інституті філософії ім. Г. Сковороди НАН України. Сергій Кримський – лауреат Шевченківської премії (2005), заслужений діяч науки і техніки України (1996), член Нью-Йоркської академії наук (1995). Завдяки його спогадам ми дізнаємося про Артемвськ-Бахмут 30-х, 40-х років ХХ століття. Детальніше розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. 

У 2012 році вийшла друком книга інтерв’ю Сергія Кримського з Тетяною Чайкою «Наш разговор длиною в жизнь». Ця «розмова тривалістю в життя» була своєрідним підсумком життєвого і творчого шляху філософа. Чимало сторінок його спогадів присвячено дитячим та юнацьким рокам.

Бахмут – Артемівськ на плані 1928 року.

Сергій Борисович Кримський народився 2 червня 1930 року в Бахмуті, перейменованому з 1924 року на Артемівськ. Його батько, Борис Кримський, був учасником громадянської війни, згодом отримав освіту інженера-металурга. У передвоєнні роки він займав досить високу посаду начальника управління постачання важкої промисловості Донбасу. Мав до своїх послуг два автомобілі й майже весь час перебував у відрядженнях. Був підпорядкований безпосередньо Москві й міг не зважати на дрібніше місцеве начальство – міськкоми й райкоми партії. Мати, Софія Михайлівна, за дівочим прізвищем Динарська, отримала музичну освіту, була гарною піаністкою й працювала в музичному училищі, заснованому в 1926 році.

Бахмут. Будинок чоловічої гімназії (до 1917 року)

Бахмут. Будинок 1-ї жіночої гімназії (до 1917 року)

Яким же постає образ малої батьківщини, краю дитинства, в спогадах, записаних на схилі віку? У згадках, пронесених через усе життя, Бахмут – Артемівськ – найдавніше місто Донбасу, місто соляних шахт і культурний центр краю (лише після Другої світової війни, на думку С.Б. Кримського, цю роль перейняв Донецьк, адміністративний центр області). Місто, що виросло на стародавньому «чумацькому шляху», зі збудованою на ньому оборонною фортецею. Місто інтернаціональне за складом населення, серед якого, крім українців, згадуються німці, болгари, греки, євреї. Мовою дитинства була українська, адже коло ровесників було переважно україномовне.

Половецький степ недарма посідає значне місце у спогадах дитинства Сергія Кримського. Батько був аматором полювання, і часто брав із собою малого Сергійка, якому подобалось ночувати в степу. Споглядання зоряного неба справляло надзвичайний вплив на відчуття 7–8-річного хлопчика, й формувало перші інтуїтивні уявлення про безкінечність. Саме з образом зоряного неба Сергій Кримський пов’язував перший у житті філософський досвід.

Яскраво відобразився у спогадах дитинства батьківський дім за тогочасною адресою: вул. Профінтерна, 118 (нині вулиця носить ім’я О. Сибірцева, й нумерація будинків зазнала змін). Це був одноповерховий будинок, поділений на дві половини, в ньому мешкали дві сім’ї. Родині Кримських у будинку належали три кімнати. Одна з них була їдальнею і разом кухнею. В іншій, вікнами у двір, стояло старе фортепіано з підсвічниками й різьбленим барельєфом Бетховена. Під вікнами росли три велетенські липи. Це було улюблене місце хлоп’ячих ігор і розваг.

Будинок міського театру в 1930 – 1963 роках (сучасний вигляд).

Артемівськ в ті часи активно розбудовувався, але центр міста був забудований одноповерховими будиночками зі садками. Від дореволюційних часів залишилися потужні кам’яні будівлі чоловічої й жіночої гімназій – в одній з них містилась середня школа, в якій Сергій Кримський закінчив чотири класи перед війною. Недалеко від цих навчальних закладів був розташований драматичний театр, де ставили музичні спектаклі, в яких брала участь мати Сергія. Театр залишив у юного глядача захоплюючі враження. Артемівський український музично-драматичний театр діяв з 1930 до 1963 року, з перервою на роки війни, і містився у центрі міста, на майдані Свободи. Тепер там розташований Міський центр культури і дозвілля імені Євгена Мартинова.

Мати часто акомпанувала відомим співакам, які приїздили до Артемівська на гастролі, гостювали вони й удома в Кримських.Завдяки приятельству батька з директором найбільшого кінотеатру в Артемівську, хлопець мав безборонний доступ без білетів до кінотеатру на всі фільми. З передвоєнного кінорепертуару найбільше запам’яталися йому історичні картини («Степан Разін»», «Пугачов», «Петро І»), а також воєнні, на зразок відомої «Якщо завтра війна».

Збереглися в його пам’яті з віку 3–4 років страшні картини Голодомору початку 1930-х років, коли просто під вікнами батьківського будинку на асфальті лежали й помирали голодні люди. Батьки виносили їм їжу, але ті вже не могли їсти, а якщо намагалися їсти, то одразу помирали. Після війни, вже майже дорослим, приїхавши на Донбас до батька, С. Кримський бачив на власні очі подібні картини голоду 1947 року, який теж був штучним, організованим владою, голодомором. Не пройшли повз дитячу увагу й репресії кінця 1930-х років, коли у школі раптом зникав хтось із однокласників: уночі заарештували батьків, а потім і дітей кудись заслали.

Останні дитячі спогади Сергія Кримського, пов’язані з Бахмутом – Артемівськом, охоплюють події початку радянсько-німецької війни та евакуації. Запам’ятався перший день війни, 22 червня 1941 року, коли в центрі міста почули з батьком по радіо тривожне оголошення голосом диктора Левітана. Наступного дня батько пішов до військкомату, а потім і вирушив на фронт. А малий Сергійко з родиною відправився в евакуацію, спочатку вантажівкою до Ясинуватої, а там сіли на товарний потяг, одразу потрапили під бомбардування з німецьких літаків. На щастя, всі з родини залишилися живі. Евакуація врятувала Кримських від знищення, якого зазнала більшість єврейського населення міста під час нацистської окупації.

Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАН України, в якому працював С. Кримський. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Наступна зустріч С.Б. Кримського з Бахмутом відбулася вже в 2000-х роках, коли він був запрошений на ювілей Артемівського музичного училища. Відвідав знайомі місця, зауваживши, що попри руйнування часів війни, в місті збереглася вся географія його довоєнного дитинства. Відвідав він тоді й міський краєзнавчий музей, якому залишив у подарунок свої книжки. У 2015 році на мапі міста з’явився провулок Сергія Кримського. Але справжнє відкриття цієї непересічної постаті земляка для бахмутян, мабуть, ще попереду.

Книга «Сергей Крымский: наш разговор длиною в жизнь» (2012)

Книга С. Кримського «Під сигнатурою» Софії (2008)

Читайте також:  
Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Українські військові продовжують знищувати російських піхотинців на підступах до Костянтинівки та в межах міста. Збройні сили контролюють ситуацію, зачищають південну частину населеного пункту та завдають значних втрат підрозділам противника. Усі заяви російської сторони про можливе оточення міста не відповідають дійсності.

Про це розповів Юрій Мадяр, тимчасовий виконувач обовʼязків заступника командира 19 армійського корпусу.

Бої за Костянтинівку: тактика росіян у місті

За словами Юрія Мадяра, частина російських військових змогла проникнути до міської забудови. Сили оборони знають їхнє розташування та проводять ліквідацію. Наразі ситуація виглядає так:

• у південній частині Костянтинівки противника майже повністю зачистили;
• у центральній та західній частинах тривають заходи зі знищення залишків російської піхоти;
• виявлені військові рф деморалізовані, хоча деякі продовжують відстрілюватися.

Військовий зазначає, що командування противника зменшило інтенсивність наступальних дій. Противник перегруповується та намагається змінити тактику через провал початкового плану. Метою армії рф було обійти Костянтинівку з різних боків та захопити панівні висоти. Це дозволило б перерізати шляхи постачання до кількох міст:

• Костянтинівки;
• Дружківки;
• Краматорська;
• Слов’янська.

Наразі російські сили діють малими піхотними групами, іноді у штурми йдуть по одному військовому. Юрій Мадяр повністю заперечив заяви російської сторони про потенційне оточення Костянтинівки. Українських військових на цьому напрямку значно більше, а велика відстань для інфільтрації дозволяє ефективно виявляти та знищувати противника.

Втрати армії рф

Офіцер зазначив, що російські підрозділи зазнають високих втрат під час спроб зайти до міста. Штурмовикам противника доводиться йти від 20 до 30 кілометрів. Раніше вони намагалися пересуватися лісосмугами, але ці шляхи перекрили українські захисники. Тепер спроби перебігати відкритими полями завершуються швидкою ліквідацією.

Співвідношення втрат на цій ділянці фронту залишається на користь Сил оборони. За статистикою одного з днів українські військові ліквідували 53 військовослужбовців рф, тоді як із українського боку було троє загиблих. Додатково пілоти безпілотників успішно уражають російську артилерію та точки запуску ворожих дронів на підступах до міста.

Читайте також:

Інтенсивність боїв на Покровському напрямку зросла — Генштаб

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У державному застосунку “Дія” стала доступною для купівлі нова військова облігація під назвою “Алупка”. Придбання цього цінного паперу дозволяє громадянам долучитися до фінансування потреб держави, а також зберегти та примножити власні кошти.

Про це повідомила пресслужба “Дія”.

Нова військова облігація в “Дія”

У державному застосунку “Дія” стала доступною для купівлі нова військова облігація під назвою “Алупка”. Вона має чітко встановлені фінансові показники та терміни. Вартість одного цінного паперу стартує від 1025,5 гривні. Дохідність цього інвестиційного інструменту становить від 16,25 відсотка. Дата виплати вкладених коштів та відсотків призначена на 26 квітня 2028 року. Процес купівлі триває кілька хвилин і відбувається повністю онлайн.

Розподіл фінансів та загальна статистика

Кошти від продажу військових облігацій мають цільове призначення. Їх спрямовують на фінансування потреб сектору безпеки й оборони, виплату заробітних плат військовослужбовцям, забезпечення армії та підтримку загальної стійкості держави.

За час існування інструменту громадяни придбали через “Дію” понад 29,2 мільйона військових облігацій. Загальна сума залучених коштів, яка працює на підтримку захисників та захисниць, перевищує 30,2 мільярда гривень.

Алгоритм купівлі та розробники послуги

Для придбання цінного паперу в застосунку необхідно виконати кілька дій:

• відкрити застосунок “Дія”;
• на головному екрані обрати розділ “Військові облігації”;
• вибрати облігацію “Алупка”, вказати партнера та потрібну кількість цінних паперів; . підписати й оплатити покупку.

Технічна та юридична реалізація послуги відбулася завдяки співпраці кількох державних відомств. Проєкт впроваджено Міністерством цифрової трансформації спільно з Міністерством фінансів України, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, а також Національним банком України.

Читайте також:

Вразливі родини ВПО можуть отримати до 179 тисяч гривень на власну справу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!