Серед видатних імен діячів культури й науки, пов’язаних з нашим містом важливо згадати Сергія Кримського (1930 – 2010) – видатного українського філософа, культуролога. З 1957 року він працював в Інституті філософії ім. Г. Сковороди НАН України. Сергій Кримський – лауреат Шевченківської премії (2005), заслужений діяч науки і техніки України (1996), член Нью-Йоркської академії наук (1995). Завдяки його спогадам ми дізнаємося про Артемвськ-Бахмут 30-х, 40-х років ХХ століття. Детальніше розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. 

У 2012 році вийшла друком книга інтерв’ю Сергія Кримського з Тетяною Чайкою «Наш разговор длиною в жизнь». Ця «розмова тривалістю в життя» була своєрідним підсумком життєвого і творчого шляху філософа. Чимало сторінок його спогадів присвячено дитячим та юнацьким рокам.

Бахмут – Артемівськ на плані 1928 року.

Сергій Борисович Кримський народився 2 червня 1930 року в Бахмуті, перейменованому з 1924 року на Артемівськ. Його батько, Борис Кримський, був учасником громадянської війни, згодом отримав освіту інженера-металурга. У передвоєнні роки він займав досить високу посаду начальника управління постачання важкої промисловості Донбасу. Мав до своїх послуг два автомобілі й майже весь час перебував у відрядженнях. Був підпорядкований безпосередньо Москві й міг не зважати на дрібніше місцеве начальство – міськкоми й райкоми партії. Мати, Софія Михайлівна, за дівочим прізвищем Динарська, отримала музичну освіту, була гарною піаністкою й працювала в музичному училищі, заснованому в 1926 році.

Бахмут. Будинок чоловічої гімназії (до 1917 року)

Бахмут. Будинок 1-ї жіночої гімназії (до 1917 року)

Яким же постає образ малої батьківщини, краю дитинства, в спогадах, записаних на схилі віку? У згадках, пронесених через усе життя, Бахмут – Артемівськ – найдавніше місто Донбасу, місто соляних шахт і культурний центр краю (лише після Другої світової війни, на думку С.Б. Кримського, цю роль перейняв Донецьк, адміністративний центр області). Місто, що виросло на стародавньому «чумацькому шляху», зі збудованою на ньому оборонною фортецею. Місто інтернаціональне за складом населення, серед якого, крім українців, згадуються німці, болгари, греки, євреї. Мовою дитинства була українська, адже коло ровесників було переважно україномовне.

Половецький степ недарма посідає значне місце у спогадах дитинства Сергія Кримського. Батько був аматором полювання, і часто брав із собою малого Сергійка, якому подобалось ночувати в степу. Споглядання зоряного неба справляло надзвичайний вплив на відчуття 7–8-річного хлопчика, й формувало перші інтуїтивні уявлення про безкінечність. Саме з образом зоряного неба Сергій Кримський пов’язував перший у житті філософський досвід.

Яскраво відобразився у спогадах дитинства батьківський дім за тогочасною адресою: вул. Профінтерна, 118 (нині вулиця носить ім’я О. Сибірцева, й нумерація будинків зазнала змін). Це був одноповерховий будинок, поділений на дві половини, в ньому мешкали дві сім’ї. Родині Кримських у будинку належали три кімнати. Одна з них була їдальнею і разом кухнею. В іншій, вікнами у двір, стояло старе фортепіано з підсвічниками й різьбленим барельєфом Бетховена. Під вікнами росли три велетенські липи. Це було улюблене місце хлоп’ячих ігор і розваг.

Будинок міського театру в 1930 – 1963 роках (сучасний вигляд).

Артемівськ в ті часи активно розбудовувався, але центр міста був забудований одноповерховими будиночками зі садками. Від дореволюційних часів залишилися потужні кам’яні будівлі чоловічої й жіночої гімназій – в одній з них містилась середня школа, в якій Сергій Кримський закінчив чотири класи перед війною. Недалеко від цих навчальних закладів був розташований драматичний театр, де ставили музичні спектаклі, в яких брала участь мати Сергія. Театр залишив у юного глядача захоплюючі враження. Артемівський український музично-драматичний театр діяв з 1930 до 1963 року, з перервою на роки війни, і містився у центрі міста, на майдані Свободи. Тепер там розташований Міський центр культури і дозвілля імені Євгена Мартинова.

Мати часто акомпанувала відомим співакам, які приїздили до Артемівська на гастролі, гостювали вони й удома в Кримських.Завдяки приятельству батька з директором найбільшого кінотеатру в Артемівську, хлопець мав безборонний доступ без білетів до кінотеатру на всі фільми. З передвоєнного кінорепертуару найбільше запам’яталися йому історичні картини («Степан Разін»», «Пугачов», «Петро І»), а також воєнні, на зразок відомої «Якщо завтра війна».

Збереглися в його пам’яті з віку 3–4 років страшні картини Голодомору початку 1930-х років, коли просто під вікнами батьківського будинку на асфальті лежали й помирали голодні люди. Батьки виносили їм їжу, але ті вже не могли їсти, а якщо намагалися їсти, то одразу помирали. Після війни, вже майже дорослим, приїхавши на Донбас до батька, С. Кримський бачив на власні очі подібні картини голоду 1947 року, який теж був штучним, організованим владою, голодомором. Не пройшли повз дитячу увагу й репресії кінця 1930-х років, коли у школі раптом зникав хтось із однокласників: уночі заарештували батьків, а потім і дітей кудись заслали.

Останні дитячі спогади Сергія Кримського, пов’язані з Бахмутом – Артемівськом, охоплюють події початку радянсько-німецької війни та евакуації. Запам’ятався перший день війни, 22 червня 1941 року, коли в центрі міста почули з батьком по радіо тривожне оголошення голосом диктора Левітана. Наступного дня батько пішов до військкомату, а потім і вирушив на фронт. А малий Сергійко з родиною відправився в евакуацію, спочатку вантажівкою до Ясинуватої, а там сіли на товарний потяг, одразу потрапили під бомбардування з німецьких літаків. На щастя, всі з родини залишилися живі. Евакуація врятувала Кримських від знищення, якого зазнала більшість єврейського населення міста під час нацистської окупації.

Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАН України, в якому працював С. Кримський. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Наступна зустріч С.Б. Кримського з Бахмутом відбулася вже в 2000-х роках, коли він був запрошений на ювілей Артемівського музичного училища. Відвідав знайомі місця, зауваживши, що попри руйнування часів війни, в місті збереглася вся географія його довоєнного дитинства. Відвідав він тоді й міський краєзнавчий музей, якому залишив у подарунок свої книжки. У 2015 році на мапі міста з’явився провулок Сергія Кримського. Але справжнє відкриття цієї непересічної постаті земляка для бахмутян, мабуть, ще попереду.

Книга «Сергей Крымский: наш разговор длиною в жизнь» (2012)

Книга С. Кримського «Під сигнатурою» Софії (2008)

Читайте також:  
Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Уряд затвердив Програму діяльності та подав її на розгляд парламенту. Документ передбачає створення спеціального Реєстру житла для внутрішньо переміщених осіб у 2027 році, хоча раніше систему планували запустити до 1 жовтня 2026 року. Виконавцем цього проєкту визначено Міністерство з питань громад, територій та ВПО.

Про це повідомив Павло Фролов, Голова Спеціальної комісії з питань захисту ВПО.

Ключові новації майбутнього Реєстру

Новий Реєстр має стати фундаментальною основою для переходу від тимчасового розміщення переселенців до системної житлової політики та довгострокових рішень. Система міститиме такі можливості:

• інтерактивна карта з детальною інформацією про кожен об’єкт, зокрема фотографіями, технічним станом та кількістю доступних місць для проживання;
• вільний вибір житла у будь-якому регіоні України;
• прозорі механізми для залучення партнерських інвестицій на ремонт та будівництво житла.

Окрім створення житлового реєстру, урядова програма визначає й інші важливі кроки для підтримки громадян:

• запровадження інструментів інформування та доступу ВПО до послуг і пільг у форматі “єдиного вікна” у 2026 році;
• запуск єдиного маршруту супроводу та інтеграції ВПО у громадах у 2027 році.

Представники влади наголошують, що Уряд має максимально пришвидшити створення житлового реєстру, оскільки люди, які через війну втратили власні домівки, не мають часу чекати та гостро потребують розв’язання житлового питання вже сьогодні.

Читайте також:

“Люди йдуть пішки з Костянтинівки до Дружківки, щоб евакуюватися”: як відбувається вивезення цивільних на Донеччині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

З прифронтових міст Донецької області триває виїзд цивільного населення з речами. Через зруйновані мости жителі змушені долати частину шляху пішки, а процес евакуації ускладнюється нестачею палива, засобів радіоелектронної боротьби та безпековими загрозами.

Про це редакції Бахмут IN.UA повідомила Ольга Кравченко, керівниця проекту “Дорога життя”.

Звідки виїжджають люди та як шукають житло

За словами керівниці проекту “Дорога життя”, наразі найбільшу кількість заявок на евакуацію надходять з Краматорська, також зі Слов’янська, Дружківки та навіть Костянтинівки.

“Зараз масово почали їхати люди, дуже багато заявок на евакуацію саме з речами. Зі Слов’янська, Краматорська, Дружківки, а ще з Костянтинівки люди пішки виходять. Люди йдуть пішки з Костянтинівки до Дружківки, щоб евакуюватися“, — зазначає Ольга Кравченко.

З останньої евакуація відбувається особливо складно, адже через зруйновані мости спеціалізований транспорт може заїхати лише на початок Дружківки. Тому жителі Костянтинівки змушені йти туди пішки до “пунктів незламності”, де їх забирають волонтери.

“Зараз мости перебиті, тому тільки на початку Дружківки можна заїхати та забрати людей. Їм потрібно дійти до пункту незламності. Усі оповіщені, всі знають, куди виходити, і там волонтери їх забирають“, — пояснює керівниця проекту.

Евакуйовані переважно просять відвезти їх до центральної або західної частини України. Для пошуку житла працює спеціальний менеджер з адаптації, який пропонує варіанти оренди залежно від фінансових можливостей людей. Також волонтери співпрацюють з місцевими адміністраціями:

“Ми ще співпрацюємо з адміністрацією і можемо пропонувати житло в плані села, там, де будинки порожні”, — каже представниця “Дорога життя”.

Хто евакуюється найчастіше

Найчастіше на евакуацію записуються такі категорії населення:

• сім’ї з дітьми — потребують переселення у безпечніші регіони країни;
• маломобільні люди похилого віку — для їхнього перевезення використовують звичайні автомобілі швидкої допомоги, а за потреби залучають медичний персонал для супроводу.

Головні проблеми: безпека, паливо та житло

Процес порятунку людей супроводжується низкою критичних проблем. Місцеві громади частково допомагають волонтерам із паливом та організацією, однак загальних ресурсів не вистачає.

“Для нашої організації на цей момент перша проблема — це пальне. Його недостатньо, ціни ростуть, а через велику кількість евакуацій фінансування не вистачає, щоб вивезти всіх людей. Маломобільні люди просять розселення, але не завжди їм можна знайти соціальне житло“, — наголошує волонтер.

Також окрему становлять ворожі дрони та брак захисного обладнання. За словами Ольги Кравченко, волонтери мають у своєму розпоряджені лише одну машину з РЕБ, яка може заїжджати в Дружківку та інші наближені до фронту населені пункти.

Читайте також:

Евакуація на Донеччині ускладнюється: до Костянтинівки та Лиману групи майже не можуть заїжджати

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!