Серед видатних імен діячів культури й науки, пов’язаних з нашим містом важливо згадати Сергія Кримського (1930 – 2010) – видатного українського філософа, культуролога. З 1957 року він працював в Інституті філософії ім. Г. Сковороди НАН України. Сергій Кримський – лауреат Шевченківської премії (2005), заслужений діяч науки і техніки України (1996), член Нью-Йоркської академії наук (1995). Завдяки його спогадам ми дізнаємося про Артемвськ-Бахмут 30-х, 40-х років ХХ століття. Детальніше розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. 

У 2012 році вийшла друком книга інтерв’ю Сергія Кримського з Тетяною Чайкою «Наш разговор длиною в жизнь». Ця «розмова тривалістю в життя» була своєрідним підсумком життєвого і творчого шляху філософа. Чимало сторінок його спогадів присвячено дитячим та юнацьким рокам.

Бахмут – Артемівськ на плані 1928 року.

Сергій Борисович Кримський народився 2 червня 1930 року в Бахмуті, перейменованому з 1924 року на Артемівськ. Його батько, Борис Кримський, був учасником громадянської війни, згодом отримав освіту інженера-металурга. У передвоєнні роки він займав досить високу посаду начальника управління постачання важкої промисловості Донбасу. Мав до своїх послуг два автомобілі й майже весь час перебував у відрядженнях. Був підпорядкований безпосередньо Москві й міг не зважати на дрібніше місцеве начальство – міськкоми й райкоми партії. Мати, Софія Михайлівна, за дівочим прізвищем Динарська, отримала музичну освіту, була гарною піаністкою й працювала в музичному училищі, заснованому в 1926 році.

Бахмут. Будинок чоловічої гімназії (до 1917 року)

Бахмут. Будинок 1-ї жіночої гімназії (до 1917 року)

Яким же постає образ малої батьківщини, краю дитинства, в спогадах, записаних на схилі віку? У згадках, пронесених через усе життя, Бахмут – Артемівськ – найдавніше місто Донбасу, місто соляних шахт і культурний центр краю (лише після Другої світової війни, на думку С.Б. Кримського, цю роль перейняв Донецьк, адміністративний центр області). Місто, що виросло на стародавньому «чумацькому шляху», зі збудованою на ньому оборонною фортецею. Місто інтернаціональне за складом населення, серед якого, крім українців, згадуються німці, болгари, греки, євреї. Мовою дитинства була українська, адже коло ровесників було переважно україномовне.

Половецький степ недарма посідає значне місце у спогадах дитинства Сергія Кримського. Батько був аматором полювання, і часто брав із собою малого Сергійка, якому подобалось ночувати в степу. Споглядання зоряного неба справляло надзвичайний вплив на відчуття 7–8-річного хлопчика, й формувало перші інтуїтивні уявлення про безкінечність. Саме з образом зоряного неба Сергій Кримський пов’язував перший у житті філософський досвід.

Яскраво відобразився у спогадах дитинства батьківський дім за тогочасною адресою: вул. Профінтерна, 118 (нині вулиця носить ім’я О. Сибірцева, й нумерація будинків зазнала змін). Це був одноповерховий будинок, поділений на дві половини, в ньому мешкали дві сім’ї. Родині Кримських у будинку належали три кімнати. Одна з них була їдальнею і разом кухнею. В іншій, вікнами у двір, стояло старе фортепіано з підсвічниками й різьбленим барельєфом Бетховена. Під вікнами росли три велетенські липи. Це було улюблене місце хлоп’ячих ігор і розваг.

Будинок міського театру в 1930 – 1963 роках (сучасний вигляд).

Артемівськ в ті часи активно розбудовувався, але центр міста був забудований одноповерховими будиночками зі садками. Від дореволюційних часів залишилися потужні кам’яні будівлі чоловічої й жіночої гімназій – в одній з них містилась середня школа, в якій Сергій Кримський закінчив чотири класи перед війною. Недалеко від цих навчальних закладів був розташований драматичний театр, де ставили музичні спектаклі, в яких брала участь мати Сергія. Театр залишив у юного глядача захоплюючі враження. Артемівський український музично-драматичний театр діяв з 1930 до 1963 року, з перервою на роки війни, і містився у центрі міста, на майдані Свободи. Тепер там розташований Міський центр культури і дозвілля імені Євгена Мартинова.

Мати часто акомпанувала відомим співакам, які приїздили до Артемівська на гастролі, гостювали вони й удома в Кримських.Завдяки приятельству батька з директором найбільшого кінотеатру в Артемівську, хлопець мав безборонний доступ без білетів до кінотеатру на всі фільми. З передвоєнного кінорепертуару найбільше запам’яталися йому історичні картини («Степан Разін»», «Пугачов», «Петро І»), а також воєнні, на зразок відомої «Якщо завтра війна».

Збереглися в його пам’яті з віку 3–4 років страшні картини Голодомору початку 1930-х років, коли просто під вікнами батьківського будинку на асфальті лежали й помирали голодні люди. Батьки виносили їм їжу, але ті вже не могли їсти, а якщо намагалися їсти, то одразу помирали. Після війни, вже майже дорослим, приїхавши на Донбас до батька, С. Кримський бачив на власні очі подібні картини голоду 1947 року, який теж був штучним, організованим владою, голодомором. Не пройшли повз дитячу увагу й репресії кінця 1930-х років, коли у школі раптом зникав хтось із однокласників: уночі заарештували батьків, а потім і дітей кудись заслали.

Останні дитячі спогади Сергія Кримського, пов’язані з Бахмутом – Артемівськом, охоплюють події початку радянсько-німецької війни та евакуації. Запам’ятався перший день війни, 22 червня 1941 року, коли в центрі міста почули з батьком по радіо тривожне оголошення голосом диктора Левітана. Наступного дня батько пішов до військкомату, а потім і вирушив на фронт. А малий Сергійко з родиною відправився в евакуацію, спочатку вантажівкою до Ясинуватої, а там сіли на товарний потяг, одразу потрапили під бомбардування з німецьких літаків. На щастя, всі з родини залишилися живі. Евакуація врятувала Кримських від знищення, якого зазнала більшість єврейського населення міста під час нацистської окупації.

Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАН України, в якому працював С. Кримський. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Наступна зустріч С.Б. Кримського з Бахмутом відбулася вже в 2000-х роках, коли він був запрошений на ювілей Артемівського музичного училища. Відвідав знайомі місця, зауваживши, що попри руйнування часів війни, в місті збереглася вся географія його довоєнного дитинства. Відвідав він тоді й міський краєзнавчий музей, якому залишив у подарунок свої книжки. У 2015 році на мапі міста з’явився провулок Сергія Кримського. Але справжнє відкриття цієї непересічної постаті земляка для бахмутян, мабуть, ще попереду.

Книга «Сергей Крымский: наш разговор длиною в жизнь» (2012)

Книга С. Кримського «Під сигнатурою» Софії (2008)

Читайте також:  
Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

На Полтавщині працює команда волонтерок, які шиють адаптивний одяг для поранених військових. Це різні види речей та нижня білизна на липучках, які є зручними для носіння у період реабілітації та післяопераційного відновлення, в тому числі й людям з ампутаціями. Працюють волонтерки власним коштом за підтримки небайдужих, а свій одяг передають у стабілізаційні пункти і лікарні, зокрема і для воїнів, які виконують бойові завдання на Донеччині.

З чого починався та як працює Миргородський громадський колектив “Шиття без меж”, розповіла волонтерка Ірина Ковіта.

Ідея виникла після курсів шиття

У місті Миргород на Полтавщині працює команда швачок, які шиють адаптивний одяг для військових. Працюють волонтерки вже рік. Розпочали свою роботу після курсів шиття.

“Я вела курси крою та шиття, і по закінченні курсу дівчатка хотіли продовження. Я сказала: “Є потреба в білизні для військових, якщо хочете, можемо шити білизну”. Всі погодились і так ми вже рік шиємо адаптивний одяг”, — розповіла Ірина Ковіта.

Загалом у команді є 10 волонтерок. Кожна з них займається своїм процесом — хтось кроїть вироби, хтось їх шиє, а хтось пере і прасує вже готовий одяг.

“У нас є жіночка, яка забирає готові вироби, пере і прасує, щоб вони вже чисті відправлялись. Я і ще одна жінка кроїмо, робимо заготовки. А решта семеро жінок шиють. Весь процес у нас розділений, як на фабриці. Хтось якісь деталі робить, хтось потім все разом зшиває, липучки пришиває, а хтось потім забирає прати. Весь процес розділений серед команди, щоб воно було максимально швидко. Кожен робить свій функціонал”, — розповідає волонтерка.

Половина з команди — це жінки, які залишились після курсів. Решта приєднались пізніше. Свою команду волонтерки назвали Миргородським громадським колективом “Шиття без меж”. Вони об’єднані прагненням допомагати військовим, а також мають певний терапевтичний ефект від роботи. Адже більшість волонтерок — це дружини і матері військових. Деякі з них — жінки, що втратили чоловіка або сина на війні.

“Це не тільки допомога військовим, це дещо більше. Це об’єднаний колектив, який спілкується і поза межами роботи. Це ще й допомога жінкам: хтось втратив сина, хтось чоловіка… і ця робота — це ще така собі група моральної підтримки, де ти можеш і допомагати іншим, і отримати підтримку серед таких жінок, як ти”, — каже Ірина Ковіта.

Що таке адаптивний одяг і кому він потрібен?

Основний вид виробів, які виготовляє миргородський колектив “Шиття без меж” — це адаптивний одяг для поранених військових. В асортименті є штани, шорти, футболки, лонгсліви та нижня білизна. Весь цей одяг на липучках, тому його комфортно одягати пораненим, в тому числі з ампутаціями та лежачим хворим.

“Це звичайний одяг, але він адапований під різні види поранень, ампутації ніг чи рук. Ми робимо розрізи по бокових швах або по плечових швах, робимо туди вставочки і пришиваємо липучки. Тому цей одяг можна вдягати і знімати з пораненого з максимальним комфортом. Робимо ми одяг двостороннім. Наприклад, якщо у людина ліва нога ціла, а права частково або повністю ампутована, то ми все одно робимо штани і на праву, і на ліву сторону, щоб вони розстібалися з двох боків. Тому що, як зазвичай показує практика, таким людям підійматися і натягувати на іншу здорову ногу штани не дуже зручно. Також цей одяг зроблений для максимального комфорту лежачих людей. У таких випадках під пораненого підстилається нижня частина одягу, зверху накривається іншою і защеплюється на липучки”, — розповідає Ірина Ковіта.

Своїм одягом волонтерки забезпечують стабілізаційні пункти і медичні заклади, де військові проходять лікування. Також закривають особисті запити від людей, чиї рідні постраждали на фронті. На сьогодні команда має сформований перелік місць, куди відправляють свої вироби. Серед них і ті, де проходять лікування бійці з Донеччини.

Також в асортименті є подушки, які адаптовані для людей з пораненнями.

“Це подушки у формі кісточок, вони дуже комфортні. Завдяки своїй формі їх легко покласти під руку, ногу, шию”, — каже Ірина Ковіта.

За словами Ірини Ковіти, попит на адаптивний одяг великий. Щотижня волонтерки відправляють близько 30-40 одиниць одягу.

“У нас був випадок, що нам телефонують і кажуть: “Дайте хоч три штуки, хоч чотири, хоч п’ять, все що є у вас, надішліть, будь ласка, терміново, бо вісім хлопців лежать роздягнені”. Бо неможливо вдягти звичайний одяг, якщо, наприклад, нога у спицях. Що ж ти туди натягнеш? Тому в нас був такий період, коли швидко доводилось все відшивати і відправляти, бо хлопців не було як одягнути для перевезення в лікарню”, — згадує волонтерка.

Де беруть тканину та чи приймають допомогу від людей?

Ірина Ковіта каже, що колектив має потребу в тканині. Адже адаптивний одяг хоч і має великий попит, його переважно не перуть після операцій, а викидають.

Через великий попит є і великі витрати тканини й фурнітури. Закуповують їх волонтерки власним коштом за донати небайдужих людей.

“Раз ми відкривали банку, назбирали приблизно 65 тисяч з хвостиком. На всі ці кошти ми закупили тканину і липучку. Все це коштовно зараз, на жаль. Також кидали запит, що люди можуть надіслати нам тканину. Тоді дуже багато людей відгукнулись, але ми вже все відшили. Зараз у нас є свої постачальники, але тканина дуже швидко розходиться. Наприклад, нам допомагала місцева швейна фабрика, віддавали свої залишки. В рулоні було 66 метрів і ми його за два понеділка скроїли, рулона немає”, — розповідає Ірина Ковіта.

Волонтерки також приймають звичайний одяг, переробляючи його в адаптивний. Однак беруть у роботу лише одяг у гарному стані, зношені речі чи з секонд-хенду не приймають. Кажуть, що для захисників роблять лише якісний одяг, який не зіпсується при першому ж використанні.

“Нам з Полтави надсилали величезні коробки одягу. Це був новий одяг, мабуть якісь залишки з гуманітарної допомоги. І ми адаптували його: розрізали футболки по плечових швах, розрізали штани, шорти і пришивали туди готові вставки і липучку. Тому також можна, якщо у людей є якісь речі, навіть хай це не нові, але в гарному стані, то ми можемо їх взяти й адаптувати для поранених”, — каже волонтерка.

Як допомогти Миргородському громадському колективу “Шиття без меж”

Зараз волонтеркам дуже потрібна тканина, бажано бавовняна. Підходить будь яка, навіть з візерунками. Також можна надіслати одяг у гарному стані для подальшої адаптації.

Якщо ви бажаєте допомогти волонтеркам, відправляйте тканини та одяг за адресою: місто Миргород, відділення “Нової пошти” №2 або №1 (вантажне). Посилку відправляйте на ім’я Ірини Ковіти, телефон: +380 (50) 511 2531.

Також можете відправляти Укрпоштою за індексом 37604.

Крім цього, волонтерки збирають кошти на тканину для адаптивної білизни. Долучайтесь, надсилаючи кошти в конверт ПриватБанку (номер картки конверта: 5168 7521 3793 1260).

Читайте також:

• Біжу за тих, хто в берцях: історія переселенки з Бахмута, яка бере участь в благодійних забігах в Німеччині
• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію
• Чаї, душі та білизна: як волонтери ГО “Бахмут Український” допомагають армії

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На підконтрольній частині Донеччини залишаються 12 770 дітей, евакуація з регіону триває. У зонах активних бойових дій діти відсутні. Водночас у районах, де оголошена обов’язкова примусова евакуація, досі перебувають 457 дітей з 385 сімей.

Про це під час брифінгу 26 листопада повідомила Юлія Рижикова, начальниця Служби у справах дітей Донецької ОВА.

Евакуація дітей на Донеччині

На території області залишаються проживати 12 770 дітей, евакуація триває.

З зон активних бойових дій дітей евакуювали. Водночас у районах, де оголошена обов’язкова примусова евакуація, досі перебувають 457 дітей з 385 сімей. Більшість, а саме 453 дитини – залишаються в місті Дружківка. Ще 4 дитини проживають у селищі Комишуваха Краматорської громади, яку нещодавно включили до переліку територій із примусовою евакуацією.

За цей тиждень евакуювали 61 дитину

Протягом останнього тижня в межах примусової евакуації вдалося вивезти:

• 3 дітей із села Завидове-Кудашове;
• 45 дітей з Дружківки;
• 13 дітей із Комишувахи.

Загалом евакуйовано 61 дитину з 45 сімей. Юлія Рижикова зазначила, що з родинами проводять роз’яснювальну роботу. Якщо батьки відмовляються евакуювати дітей, то влада може ухвалити рішення про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав, щоб гарантувати безпеку неповнолітніх.

Начальник відділу департаменту цивільного захисту Дмитро Петлін повідомив, що:

• з початку повномасштабного вторгнення з Донеччини евакуювали    1 316 600 людей, з них 201 600  діти;
• близько 300 дітей за цей тиждень виїхали зі своїх місць проживання (не всі  за межі області).

Контакти для евакуації

Звернення на евакуацію приймають на гарячих лініях Донецької області: 0 800 408 911, +380 (98) 890 3318, +380 (66) 285 6290.

Для запису на евакуацію тяжкохворих і людей з інвалідністю діють номери: 0 800 332 614, +380 (99) 710 4872, +380 (99) 311 5314, +380 (96) 108 6048.

Читайте також:

Костянтинівка — другий Покровськ: як проходить евакуація цивільних на Донеччині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!