Серед видатних імен діячів культури й науки, пов’язаних з нашим містом важливо згадати Сергія Кримського (1930 – 2010) – видатного українського філософа, культуролога. З 1957 року він працював в Інституті філософії ім. Г. Сковороди НАН України. Сергій Кримський – лауреат Шевченківської премії (2005), заслужений діяч науки і техніки України (1996), член Нью-Йоркської академії наук (1995). Завдяки його спогадам ми дізнаємося про Артемвськ-Бахмут 30-х, 40-х років ХХ століття. Детальніше розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. 

У 2012 році вийшла друком книга інтерв’ю Сергія Кримського з Тетяною Чайкою «Наш разговор длиною в жизнь». Ця «розмова тривалістю в життя» була своєрідним підсумком життєвого і творчого шляху філософа. Чимало сторінок його спогадів присвячено дитячим та юнацьким рокам.

Бахмут – Артемівськ на плані 1928 року.

Сергій Борисович Кримський народився 2 червня 1930 року в Бахмуті, перейменованому з 1924 року на Артемівськ. Його батько, Борис Кримський, був учасником громадянської війни, згодом отримав освіту інженера-металурга. У передвоєнні роки він займав досить високу посаду начальника управління постачання важкої промисловості Донбасу. Мав до своїх послуг два автомобілі й майже весь час перебував у відрядженнях. Був підпорядкований безпосередньо Москві й міг не зважати на дрібніше місцеве начальство – міськкоми й райкоми партії. Мати, Софія Михайлівна, за дівочим прізвищем Динарська, отримала музичну освіту, була гарною піаністкою й працювала в музичному училищі, заснованому в 1926 році.

Бахмут. Будинок чоловічої гімназії (до 1917 року)

Бахмут. Будинок 1-ї жіночої гімназії (до 1917 року)

Яким же постає образ малої батьківщини, краю дитинства, в спогадах, записаних на схилі віку? У згадках, пронесених через усе життя, Бахмут – Артемівськ – найдавніше місто Донбасу, місто соляних шахт і культурний центр краю (лише після Другої світової війни, на думку С.Б. Кримського, цю роль перейняв Донецьк, адміністративний центр області). Місто, що виросло на стародавньому «чумацькому шляху», зі збудованою на ньому оборонною фортецею. Місто інтернаціональне за складом населення, серед якого, крім українців, згадуються німці, болгари, греки, євреї. Мовою дитинства була українська, адже коло ровесників було переважно україномовне.

Половецький степ недарма посідає значне місце у спогадах дитинства Сергія Кримського. Батько був аматором полювання, і часто брав із собою малого Сергійка, якому подобалось ночувати в степу. Споглядання зоряного неба справляло надзвичайний вплив на відчуття 7–8-річного хлопчика, й формувало перші інтуїтивні уявлення про безкінечність. Саме з образом зоряного неба Сергій Кримський пов’язував перший у житті філософський досвід.

Яскраво відобразився у спогадах дитинства батьківський дім за тогочасною адресою: вул. Профінтерна, 118 (нині вулиця носить ім’я О. Сибірцева, й нумерація будинків зазнала змін). Це був одноповерховий будинок, поділений на дві половини, в ньому мешкали дві сім’ї. Родині Кримських у будинку належали три кімнати. Одна з них була їдальнею і разом кухнею. В іншій, вікнами у двір, стояло старе фортепіано з підсвічниками й різьбленим барельєфом Бетховена. Під вікнами росли три велетенські липи. Це було улюблене місце хлоп’ячих ігор і розваг.

Будинок міського театру в 1930 – 1963 роках (сучасний вигляд).

Артемівськ в ті часи активно розбудовувався, але центр міста був забудований одноповерховими будиночками зі садками. Від дореволюційних часів залишилися потужні кам’яні будівлі чоловічої й жіночої гімназій – в одній з них містилась середня школа, в якій Сергій Кримський закінчив чотири класи перед війною. Недалеко від цих навчальних закладів був розташований драматичний театр, де ставили музичні спектаклі, в яких брала участь мати Сергія. Театр залишив у юного глядача захоплюючі враження. Артемівський український музично-драматичний театр діяв з 1930 до 1963 року, з перервою на роки війни, і містився у центрі міста, на майдані Свободи. Тепер там розташований Міський центр культури і дозвілля імені Євгена Мартинова.

Мати часто акомпанувала відомим співакам, які приїздили до Артемівська на гастролі, гостювали вони й удома в Кримських.Завдяки приятельству батька з директором найбільшого кінотеатру в Артемівську, хлопець мав безборонний доступ без білетів до кінотеатру на всі фільми. З передвоєнного кінорепертуару найбільше запам’яталися йому історичні картини («Степан Разін»», «Пугачов», «Петро І»), а також воєнні, на зразок відомої «Якщо завтра війна».

Збереглися в його пам’яті з віку 3–4 років страшні картини Голодомору початку 1930-х років, коли просто під вікнами батьківського будинку на асфальті лежали й помирали голодні люди. Батьки виносили їм їжу, але ті вже не могли їсти, а якщо намагалися їсти, то одразу помирали. Після війни, вже майже дорослим, приїхавши на Донбас до батька, С. Кримський бачив на власні очі подібні картини голоду 1947 року, який теж був штучним, організованим владою, голодомором. Не пройшли повз дитячу увагу й репресії кінця 1930-х років, коли у школі раптом зникав хтось із однокласників: уночі заарештували батьків, а потім і дітей кудись заслали.

Останні дитячі спогади Сергія Кримського, пов’язані з Бахмутом – Артемівськом, охоплюють події початку радянсько-німецької війни та евакуації. Запам’ятався перший день війни, 22 червня 1941 року, коли в центрі міста почули з батьком по радіо тривожне оголошення голосом диктора Левітана. Наступного дня батько пішов до військкомату, а потім і вирушив на фронт. А малий Сергійко з родиною відправився в евакуацію, спочатку вантажівкою до Ясинуватої, а там сіли на товарний потяг, одразу потрапили під бомбардування з німецьких літаків. На щастя, всі з родини залишилися живі. Евакуація врятувала Кримських від знищення, якого зазнала більшість єврейського населення міста під час нацистської окупації.

Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАН України, в якому працював С. Кримський. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Наступна зустріч С.Б. Кримського з Бахмутом відбулася вже в 2000-х роках, коли він був запрошений на ювілей Артемівського музичного училища. Відвідав знайомі місця, зауваживши, що попри руйнування часів війни, в місті збереглася вся географія його довоєнного дитинства. Відвідав він тоді й міський краєзнавчий музей, якому залишив у подарунок свої книжки. У 2015 році на мапі міста з’явився провулок Сергія Кримського. Але справжнє відкриття цієї непересічної постаті земляка для бахмутян, мабуть, ще попереду.

Книга «Сергей Крымский: наш разговор длиною в жизнь» (2012)

Книга С. Кримського «Під сигнатурою» Софії (2008)

Читайте також:  
Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

До складу Бахмутської громади входять 19 населених пунктів. Мешканці лише двох із них — Кліщіївки та Андріївки — можуть отримати компенсації за зруйноване житло. Майно в цих селах обстежують дистанційно за допомогою супутникових знімків. Та цю процедуру не застосовують до Бахмута.

Чому не можна дистанційно обстежити житло в Бахмуті й інших населених пунктах громади — пояснили в Бахмутській міськраді.

Як закон регулює дистанційне обстеження зруйнованого майна

Сьогодні лише мешканці двох населених пунктів Бахмутської громади можуть отримати компенсацію за зруйноване житло. Це Кліщіївка та Андріївка.

Наразі єдиний спосіб зібрати докази щодо пошкодження або знищення житла — це використання супутників. Процедура отримання знімків проходить через космічну агенцію, яка працює по заявках.

Але чому дистанційне обстеження житла не можна зробити в Бахмуті й інших населених пунктах громади? Відповідь криється в законі та статусі населених пунктів. Дистанційне обстеження у Кліщіївці та Андріївці можливе, оскільки вони перебувають у зоні активних бойових дій. Решта населених пунктів мають статус тимчасово окупованих. Через це дистанційне обстеження там провести неможливо.

“Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2025 № 815 затверджено Особливості дистанційного обстеження знищених об’єктів окремих категорій нерухомого майна. Пункт 3 цих Особливостей передбачає, що процедура не поширюється на об’єкти, розташовані на ТОТ. Тому за чинним порядком неможливо дистанційно обстежити житло у 17 населених пунктах Бахмутської громади, у тому числі в місті Бахмут, які наразі тимчасово окуповані рф”, — пояснили в Бахмутській міськраді.

Зміни до постанови може внести лише Кабінет Міністрів України. Своєю чергою, Бахмутська МВА направляє пропозиції щодо можливих шляхів врегулювання проблеми.

Нагадаємо, що станом на сьогодні ухвалили 107 позитивних рішень за заявами про компенсації від мешканців Бахмутської громади. Більшість із них — 90 заяв — погодили цьогоріч. Решту — у 2025 році. За позитивними рішеннями 107 заяв сформовано 113 сертифікатів та одну грошову компенсацію на будівництво житлового будинку. Нараховані суми компенсацій становлять понад 176 мільйонів гривень.

Читайте також:

• На 15 будинків передбачили понад 1,7 млрд гривень: Бахмутська МВА затвердила бюджет і показники житлового проєкту в Гощі
• Житлові ваучери для ВПО з ТОТ: стала відома дата початку фінансування
• Як ВПО стати на квартирний облік в 2026 році: покрокова інструкція

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

20 вересня в росії відбулися вибори до Державної Думи, які також проходили на тимчасово окупованих територіях Донецької області. Відзначилися ці псевдовибори голосуванням у дворах без спостерігачів, наглядом озброєних військових та завчасним закриттям дільниць. При цьому окупанти звітують про рекордну явку — нібито, понад 81% мешканців окупованої Донеччини взяли участь у голосуванні.

Бахмут IN.UA розповідає, як проходили незаконні вибори в найбільших містах Донеччини, що нині перебувають під окупацією.

Окупанти провели псевдовибори на окупованій Донеччині: як це було

Офіційно вибори до російської Держдуми тривали три дні: з 18 по 20 вересня. Однак в окупованих регіонах — Донецькій, Луганській, Херсонській і Запорізькій областях — вони стартували значно раніше. Для ТОТ застосували процедуру дострокового голосування. Голосувати мешканці окупованої Донеччини могли вже з 30 серпня. Ватажок “днр” пояснив це необхідністю, зважаючи на “непросту обстановку”.

Окремо відзначимо, в період дострокового голосування працювали так звані мобільні дільниці. Їх розташовували переважно у дворах. У приватному секторі зі скриньками ходили до кожного будинку.

Примітно, що разом зі спостерігачами ходили і озброєні російські військові. Кадри з обходом приватного сектору опублікував телеканал Euronews. На них видно, як виборчий процес контролює військовий з прихованим обличчям і автоматом.

На ці кадри відреагували російські пропагандисти. Ресурс “Лапша медіа”, який позиціонує себе як спростовувач фейків, пише, що озброєні військові — це охорона. Їхнє перебування, нібито, вимушений захід. Задача військових — збивати дрони в разі атак. Тобто російська сторона сама підтвердила, що проводила незаконні вибори навіть під час ймовірної загрози, наражаючи людей на небезпеку.

Зміни були і в кінцевому строку псевдовиборів. У так званій “днр” дільниці зачинилися 20 вересня о 14:00, тоді як у росії голосування тривало до 20:00. Таке рішення пояснили тим, що всі, хто хотів віддати голос, вже це зробили, і безпековими ризиками.

Окрім розтягнутого в часі процесу голосування, псевдовибори проходили в умовах відсутності незалежного спостереження. Так, на дільницях дійсно було спостерігачі. Стати спостерігачем на виборах, за даними росджерел, міг кожен бажаючий мешканець “днр”. Для цього запустили гарячу лінію, куди могли звертатися охочі.

Для потенційних спостерігачів навіть організували навчання. Втім, проходило воно на базі так званої “громадської палати днр” — структури, яка підконтрольна окупаційній владі. У “днр” наголошували, що стати наглядачем може людина будь-якого віку і професії, однак про можливість долучення до незаконних виборів членів незалежних громадських організацій чи опозиції не повідомляли. Загалом “громадська палата” підготувала понад 600 спостерігачів.

Примітно, що саме на окупованій Донеччині була відсутня і можливість відеонагляду за виборчими дільницями. Тут окупанти знову прикрилися безпековими ризиками.

“У Донецьку цього (ред. відеотрансляції) не буде. У тому числі, з міркувань безпеки, щоб ніхто з української сторони не міг дізнатися, де знаходиться ця дільниця”, — повідомляв пропагандистам голова громадської палати “днр” Олександр Кофман.

За результами псевдовиборів окупаційні адміністрації відзвітували про високу явку, яка суттєво перевищила середні показники по росії. Для порівняння: в “днр” явка склала понад 81% мешканців, тоді як у рф — близько 56,6%. Звітуючи про такі високі показники, рф прагне створити враження, що, нібито, населення захоплених українських регіонів має значний інтерес до російських політичних процесів, а самі території інтегруються до рф.

Сам ватажок “днр” денис пушилін назвав ці вибори “фінальним етапом інтеграції до рф”.

“Вибори депутатів Державної Думи стануть фінальним етапом повноцінної інтеграції “донецької народної республіки” до єдиного політичного та правового простору країни”, — зазначив пушилін.

Псевдовибори до Держдуми в Донецьку

В окупованому Донецьку незаконні вибори розпочалися з 30 серпня. Перших людей, які віддали свої голоси, знімали пропагандисти. Місцевий телеканал “Оплот-ТВ” показав подружжя, яке, нібито, стало першим, хто проголосував на незаконних виборах. Самі люди кажуть, що проголосувати вирішили “під час дороги на роботу”.

На відео видно, що голосування проходить у дворі однієї з багатоповерхівок. Опломбовані скриньки стоять на лавках біля дитячих майданчиків, а люди голосують просто на вулиці, прикриваючись імпровізованою ширмою. При цьому жодних спостерігачів не видно, у сюжеті фігурує лише заступниця голови виборчої комісії.

Такий формат голосування подають як здобуток, відмічаючи комфорт виборців. Натомість у риториці пропагандистів нічого не згадується про відсутність належної конфіденційності та захисту від фальсифікацій, що не можна гарантувати в таких умовах.

Примітно, що псевдовибори в Донецьку мали дуже медійне забарвлення. І це суперечить заявам окупантів. З однієї сторони, відеотрансляції не проводять через безпекові ризики, натомість пропагандистські пабліки рясніють роликами і світлинами з виборчих дільниць. При цьому фото і відео робили не приховуючи, тому локації можна ідентифікувати.

Про незаконні вибори в Донецьку активно звітував псевдомер Олексій Кулемзін. Він показував фото, на якому фігурують різні верстви населення. Таким чином очільник окупаційної адміністрації, ймовірно, хотів показати зацікавленість у псевдовиборах серед мешканців Донецька.

На фото від Кулемзіна є юнаки і дівчата, які нещодавно досягли 18-річного віку і вперше беруть участь у голосуванні. На дільницях навіть поставили банери з написом “Голосую вперше”, щоб молодь могла позувати біля них.

Активно використовували для роликів і родини з дітьми. Дітей фотографували з бюлетенями, а також записували ролики з мамами немовлят. При цьому були випадки, коли до мам з дітьми приходили з урнами прямо додому.

Фігурували в роликах і молодята, які, нібито, прийшли на дільницю в день весілля. Дивно спостерігати таку подію, зважаючи на те, що голосування в Донецьку тривало три тижні. Ймовірно, пропагандисти вирішили залучити якомога більше історій для популяризації псевдовиборів у медіа.

Також Кулемзін показував фото з дільниць, де голосували російські військові.

На деяких дільницях зробили ціле шоу, запросивши людей в національних російських костюмах.

Окремої уваги заслуговує використання для популяризації псевдовиборів відомих донеччан. Зокрема, пропагандисти зробили цілу виставу за участі онуки Володимира Дегтярьова — очільника міста в 1963-1976 роках.

Анна Сухіна голосувала прямо у дворі. Робити це прийшлося на капоті припаркованого авто, де розмістили урну й імпровізовану кабінку. Запросили сюди і студентів захопленого ДонНГУ, які показово вручили Анні Сухіній квіти.

Що відбувалося на псевдовиборах у Горлівці

Оскільки Горлівка розташована не у глибокому тилу окупантів, а за близько 20 кілометрів від фронту, питання безпеки було на слуху. Виборчі комісії працювали переважно по місцях проживання мешканців. Нібито, для безпеки самих виборців.

Натомість до такого формату псевдовиборів ставились скептично, зокрема через недостатню конфіденційність. Представники окупантів заявляли, що всі права виборців були дотримані, в тому числі і таємниця голосування. Пластикові імпровізовані ширми визнали гарним засобом для забезпечення конфіденційності.

“Ніхто не має права дивитися, яку конкретну позначку виборець робить у бюлетені. Це його святе право. Ширма в повному обсязі закриває з трьох сторін, вона абсолютно не прозора і досить висока, щоб приховати сам бюлетень і те, як виборець робить там відповідну позначку”, — цитують пропагандисти голову Виборчкому “днр”, який відповів на закиди про порушення прав виборців.

Попри неспокійну ситуацію в Горлівці, там все ж пройшли незаконні вибори. В обстрілах представники окупантів звинувачували Україну.

Павло Миронов, представник Центру громадського нагляду про хід виборів, розповідав пропагандистам, що “попри атаки в Горлівці мешканці роблять свій вибір”. Біля однієї з виборчих дільниць, нібито, атакували припарковане авто, але це не зупинило роботу комісії. На це, начебто, вплинуло “величезне бажання людей віддати свій голос”. Фактично представник окупантів підтвердив, що дільниці продовжували роботу під час атак і наражали людей на небезпеку.

“Оскільки люди мають величезне бажання проголосувати, виборча дільниця не закрилася, люди й далі ідуть і голосують. Пожежа була локалізована”, — заявив Павло Миронов.

Псевдовибори до Держдуми в Шахтарську

На сьогодні Шахтарськ став містом біженців, оскільки росіяни вивозили туди людей зі знищених міст Донеччини: Бахмута, Соледара, Авдіївки, Селидового. Вони продовжують жити в пунктах тимчасового розміщення (ПВР).

Дільниці для голосування облаштували прямо у ПВРах. Пропагандисти цитують деяких людей, які, нібито, виїхали до Шахтарська із Соледара. Є так звані біженці і серед членів виборчих комісій. Один і них Сергій Мудовиченко, який представляється мешканцем Лимана. Він, нібито, втік до Шахтарська через переслідування СБУ за участь у російському референдумі. Незалежних підтверджень цьому немає.

Члени так званої виборчої комісії також ходили збирати голоси і до місцевих шахтарів. Як проводили голосування у таких умовах, не вказують. Попри безпекову ситуацію, окупанти у день незаконних виборів публікували відео з голосування у Шахтарську, зокрема колону мотоциклістів, які їхали голосувати.

В кінці незаконних виборів Пушилін відзвітував про те, що вони пройшли без порушень, проте жодних незалежних спостерігачів на них не було. Натомість були, нібито, іноземні спостерігачі. Всі вони — з країн, які мають дружні стосунки з рф. Зокрема, пропагандистський канал “Оплот-ТВ” повідомляв про спостерігачів з Узбекистана, Бангладеша, Сербії, Індонезії і Того.

Чому результати такого голосування не можна розглядати як вільне волевиявлення

Європейський Союз не визнає проведення російських виборів на тимчасово окупованих територіях України та їхні результати. У заяві від 21 вересня 2026 року Високий представник ЄС від імені Євросоюзу назвав організацію таких “виборів” росією черговим порушенням міжнародного права, зокрема Статуту ООН, а також незалежності, суверенітету й територіальної цілісності України. ЄС наголосив, що йдеться про тимчасово окуповані території Криму, Севастополя та частин Донецької, Луганської, Запорізької і Херсонської областей.

Та це питання не обмежується лише юридичним статусом цих територій. Умови, в яких відбувалося голосування на окупованій Донеччині, не дають можливості незалежно оцінити, наскільки вільним і добровільним було волевиявлення людей. У матеріалі Бахмут IN.UA ми зафіксували голосування і у дворах і за місцем проживання, відсутність незалежного спостереження, і присутність озброєних російських військових та проведення голосування навіть в умовах обстрілів.

За таких обставин заявлену окупаційною владою явку та результати голосування не можна подавати як незалежно підтверджене свідчення політичної позиції всього населення окупованої території. Ми не знаємо, під яким тиском, у яких умовах і наскільки добровільно конкретні люди брали участь у цьому голосуванні. Зазначимо, що редакція намагалася отримати свідчення про вибори на ТОТ від місцевих мешканців, один з чоловіків повідомив, що на вибори його та його співробітників змусили йти, погрожуючи, в іншому випадку, мобілізувати їх до армії рф. Ще одна героїня, з якою редакції вдалося зв’язатися, повідомила, що про явку на вибори їй наголосили на роботі.

Читайте також:

• Як СБУ викриває колаборантів на Донеччині та скільки вироків вже винесли за співпрацю з рф
• Хто такий Гліб Пирогов: досьє на 20-річного пропагандиста з окупованої Донеччини
• Депутати держдуми рф нібито готують звернення щодо відведення військ з Лиманського напрямку — “АТЕШ”

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!