Серед видатних імен діячів культури й науки, пов’язаних з нашим містом важливо згадати Сергія Кримського (1930 – 2010) – видатного українського філософа, культуролога. З 1957 року він працював в Інституті філософії ім. Г. Сковороди НАН України. Сергій Кримський – лауреат Шевченківської премії (2005), заслужений діяч науки і техніки України (1996), член Нью-Йоркської академії наук (1995). Завдяки його спогадам ми дізнаємося про Артемвськ-Бахмут 30-х, 40-х років ХХ століття. Детальніше розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. 

У 2012 році вийшла друком книга інтерв’ю Сергія Кримського з Тетяною Чайкою «Наш разговор длиною в жизнь». Ця «розмова тривалістю в життя» була своєрідним підсумком життєвого і творчого шляху філософа. Чимало сторінок його спогадів присвячено дитячим та юнацьким рокам.

Бахмут – Артемівськ на плані 1928 року.

Сергій Борисович Кримський народився 2 червня 1930 року в Бахмуті, перейменованому з 1924 року на Артемівськ. Його батько, Борис Кримський, був учасником громадянської війни, згодом отримав освіту інженера-металурга. У передвоєнні роки він займав досить високу посаду начальника управління постачання важкої промисловості Донбасу. Мав до своїх послуг два автомобілі й майже весь час перебував у відрядженнях. Був підпорядкований безпосередньо Москві й міг не зважати на дрібніше місцеве начальство – міськкоми й райкоми партії. Мати, Софія Михайлівна, за дівочим прізвищем Динарська, отримала музичну освіту, була гарною піаністкою й працювала в музичному училищі, заснованому в 1926 році.

Бахмут. Будинок чоловічої гімназії (до 1917 року)

Бахмут. Будинок 1-ї жіночої гімназії (до 1917 року)

Яким же постає образ малої батьківщини, краю дитинства, в спогадах, записаних на схилі віку? У згадках, пронесених через усе життя, Бахмут – Артемівськ – найдавніше місто Донбасу, місто соляних шахт і культурний центр краю (лише після Другої світової війни, на думку С.Б. Кримського, цю роль перейняв Донецьк, адміністративний центр області). Місто, що виросло на стародавньому «чумацькому шляху», зі збудованою на ньому оборонною фортецею. Місто інтернаціональне за складом населення, серед якого, крім українців, згадуються німці, болгари, греки, євреї. Мовою дитинства була українська, адже коло ровесників було переважно україномовне.

Половецький степ недарма посідає значне місце у спогадах дитинства Сергія Кримського. Батько був аматором полювання, і часто брав із собою малого Сергійка, якому подобалось ночувати в степу. Споглядання зоряного неба справляло надзвичайний вплив на відчуття 7–8-річного хлопчика, й формувало перші інтуїтивні уявлення про безкінечність. Саме з образом зоряного неба Сергій Кримський пов’язував перший у житті філософський досвід.

Яскраво відобразився у спогадах дитинства батьківський дім за тогочасною адресою: вул. Профінтерна, 118 (нині вулиця носить ім’я О. Сибірцева, й нумерація будинків зазнала змін). Це був одноповерховий будинок, поділений на дві половини, в ньому мешкали дві сім’ї. Родині Кримських у будинку належали три кімнати. Одна з них була їдальнею і разом кухнею. В іншій, вікнами у двір, стояло старе фортепіано з підсвічниками й різьбленим барельєфом Бетховена. Під вікнами росли три велетенські липи. Це було улюблене місце хлоп’ячих ігор і розваг.

Будинок міського театру в 1930 – 1963 роках (сучасний вигляд).

Артемівськ в ті часи активно розбудовувався, але центр міста був забудований одноповерховими будиночками зі садками. Від дореволюційних часів залишилися потужні кам’яні будівлі чоловічої й жіночої гімназій – в одній з них містилась середня школа, в якій Сергій Кримський закінчив чотири класи перед війною. Недалеко від цих навчальних закладів був розташований драматичний театр, де ставили музичні спектаклі, в яких брала участь мати Сергія. Театр залишив у юного глядача захоплюючі враження. Артемівський український музично-драматичний театр діяв з 1930 до 1963 року, з перервою на роки війни, і містився у центрі міста, на майдані Свободи. Тепер там розташований Міський центр культури і дозвілля імені Євгена Мартинова.

Мати часто акомпанувала відомим співакам, які приїздили до Артемівська на гастролі, гостювали вони й удома в Кримських.Завдяки приятельству батька з директором найбільшого кінотеатру в Артемівську, хлопець мав безборонний доступ без білетів до кінотеатру на всі фільми. З передвоєнного кінорепертуару найбільше запам’яталися йому історичні картини («Степан Разін»», «Пугачов», «Петро І»), а також воєнні, на зразок відомої «Якщо завтра війна».

Збереглися в його пам’яті з віку 3–4 років страшні картини Голодомору початку 1930-х років, коли просто під вікнами батьківського будинку на асфальті лежали й помирали голодні люди. Батьки виносили їм їжу, але ті вже не могли їсти, а якщо намагалися їсти, то одразу помирали. Після війни, вже майже дорослим, приїхавши на Донбас до батька, С. Кримський бачив на власні очі подібні картини голоду 1947 року, який теж був штучним, організованим владою, голодомором. Не пройшли повз дитячу увагу й репресії кінця 1930-х років, коли у школі раптом зникав хтось із однокласників: уночі заарештували батьків, а потім і дітей кудись заслали.

Останні дитячі спогади Сергія Кримського, пов’язані з Бахмутом – Артемівськом, охоплюють події початку радянсько-німецької війни та евакуації. Запам’ятався перший день війни, 22 червня 1941 року, коли в центрі міста почули з батьком по радіо тривожне оголошення голосом диктора Левітана. Наступного дня батько пішов до військкомату, а потім і вирушив на фронт. А малий Сергійко з родиною відправився в евакуацію, спочатку вантажівкою до Ясинуватої, а там сіли на товарний потяг, одразу потрапили під бомбардування з німецьких літаків. На щастя, всі з родини залишилися живі. Евакуація врятувала Кримських від знищення, якого зазнала більшість єврейського населення міста під час нацистської окупації.

Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАН України, в якому працював С. Кримський. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Наступна зустріч С.Б. Кримського з Бахмутом відбулася вже в 2000-х роках, коли він був запрошений на ювілей Артемівського музичного училища. Відвідав знайомі місця, зауваживши, що попри руйнування часів війни, в місті збереглася вся географія його довоєнного дитинства. Відвідав він тоді й міський краєзнавчий музей, якому залишив у подарунок свої книжки. У 2015 році на мапі міста з’явився провулок Сергія Кримського. Але справжнє відкриття цієї непересічної постаті земляка для бахмутян, мабуть, ще попереду.

Книга «Сергей Крымский: наш разговор длиною в жизнь» (2012)

Книга С. Кримського «Під сигнатурою» Софії (2008)

Читайте також:  
Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

У деяких українських громадах через російські удари повністю знищена інфраструктура стаціонарних автозаправних станцій. Для забезпечення населення пальним розробляється законний механізм використання пересувних заправних комплексів.

Про це повідомила Ольга Василевська-Смаглюк, народна депутатка України.

Мобільні АЗС для громад

За її словами, йдеться насамперед про прифронтові території Сумської та Чернігівської областей, де російські удари в деяких громадах спричинили руйнування 100% АЗС. Оператори паливного ринку відмовляються відновлювати ці об’єкти, оскільки стаціонарні точки продажу залишаються цілями для російських атак. Через постійні удари на заправних станціях гинуть люди, тому питання переходу на новий формат роботи стосується насамперед безпеки.

Вона додає, що прямо зараз Міністерство фінансів спільно з Державною податковою службою, органами місцевого самоврядування та представниками паливного бізнесу напрацьовують новий законопроєкт, який передбачає запровадження легального механізму роботи пересувних заправних комплексів в Україні. Зміни дозволять законно використовувати мобільні АЗС у тих громадах, де стаціонарні заправки знищені або їхнє функціонування становить небезпеку для працівників і клієнтів. Ініціатива має на меті забезпечити населення пальним без необхідності постійного відновлення зруйнованої нерухомої інфраструктури.

Наразі триває збір останніх пропозицій від учасників процесу. Очікується, що протягом найближчого тижня фінальний варіант документа буде підготовлено та передано на розгляд до парламенту. Новий механізм створить контрольовані умови для продажу пального з мобільних установок.

Зазначимо, що масовані російські атаки на паливну інфраструктуру також відбуваються й на Донеччині. Зокрема, за словами Богдана Зуякова, волонтера, росіяни цілеспрямовано завдають ударів по автозаправних станціях на Донеччині, через що половина АЗС вже закрита. Через це волонтери змушені максимально скорочувати час перебування на заправках.

Читайте також:

Як отримати виплату “Зимової підтримки-2025”, якщо гроші не надійшли

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Білоцерківщина та безпосередньо місто Біла Церква об’єднують у собі природні, історичні та культурні об’єкти. Регіон має розвинений туристичний напрямок, що базується на збереженій архітектурі часів Київської Русі та ХІХ століття, а також на ландшафтних парках і природних рекреаційних зонах.

Детальніше про те, куди можна сходити Білоцерківщині — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Парк “Олександрія”

Ландшафтний парк “Олександрія” займає площу понад 200 гектарів і є найбільшим в Україні. На території збереглися багатовікові дуби та липи, а також розташовані архітектурні споруди у вигляді колон, арок і невеликих палаців. Інфраструктура включає озера з можливістю прокату човнів і водоспади, територію населяють білки. Парк розташований за 15 хвилин ходьби від центру міста, також доступне автобусне сполучення. Локація відкрита для відвідувачів щодня з 8:00 до 20:00, вхід безкоштовний.

Урочище “Голендерня”

Урочище “Голендерня” є заплавною дібровою, яка офіційно входить до складу дендропарку “Олександрія”. Від основної частини парку ця територія відокремлена річкою Рось. На ділянці виявлено 70 видів дерев, серед яких хвойні, листяні, кущові рослини та одна ліана. З території відкривається вид на Палієву гору. Також тут розташоване озеро Змієве, де на колодах фіксується присутність черепах.

Замкова гора

Локація пов’язана з періодом Київської Русі — на цьому місці князь Ярослав Мудрий збудував замок. Наразі оборонної споруди не залишилося, проте з височини відкривається панорама річки Рось та міста. Замкова гора розташована на вулиці Дружби, 4, за 5 хвилин ходьби від центру. Доступ на територію відкритий цілодобово на безоплатній основі.

Білоцерківський театр імені Панаса Саксаганського

Театр імені Панаса Саксаганського є культурним осередком міста. У репертуарі закладу присутні комедії, драми, концерти та дитячі казки. У приміщенні також працює театральний буфет. Заклад розташований у провулку Клубному, 1, до нього курсує міський транспорт. Установа працює щодня, ціна квитків залежить від конкретної постановки.

Городище Білої Церкви

Об’єкт демонструє планування міст періоду Київської Русі. З локації проглядається річка Рось та навколишні території. Городище розташоване поблизу села Піщана, куди можна дістатися автомобілем або рейсовим автобусом з Білої Церкви.

Комплекс водяних млинів у Городищі-Пустоварівському

Село Городище-Пустоварівське розташоване за 12 кілометрів на північ від Володарки. Індустріальний комплекс другої половини ХІХ століття розташований на обох берегах річки Рось — у Городищі-Пустоварівському та селі Щербаки. На правому березі знаходиться кам’яний триповерховий млин, на лівому — цегляний чотириповерховий. Об’єкт охоплює три комори, греблю зі шлюзами, підпірну стіну та підвісний міст. Один із млинів переобладнаний під житлове приміщення, інший працює на електроенергії та містить старовинні механізми, частина з яких функціонує, а інші мають статус експонатів.

Богуславське гранітне оголення

Гранітне оголення, відоме як гранітна “яма”, являє собою острів із валунів між двома рукавами річки Рось. Вік каменів становить близько двох мільярдів років. Скелі з червоного та сірого граніту сягають 10-12 метрів у висоту та формують каньйон довжиною 1,5 кілометра. На території наявні річкові пороги та глибока ванна з водою, поряд із якою розташовані ще дві менші. Біля однієї з них збудований підвісний пішохідний “Міст Закоханих”.

Парк “Острів Сакури” у Володарці

Парк на штучному острові річки Рось у селищі Володарка розпочав роботу у 2019 році. На території площею 1,6 гектара облаштовані тематичні зони, дитячий майданчик, альтанки та лавки. У парку ростуть живі сакури, восени цвітуть хризантеми, а також встановлені штучні дерева. Тематичний маршрут включає буддійську пагоду, грот із фонтанами, ворота торії, Сад каменів, античну колонаду та скульптури слонів Наумана, Левіафана, африканських тварин і корабля Колумба.

Читайте також:

Водні курорти України: 8 локацій для відпочинку та оздоровлення, на які варто звернути увагу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!