Серед видатних імен діячів культури й науки, пов’язаних з нашим містом важливо згадати Сергія Кримського (1930 – 2010) – видатного українського філософа, культуролога. З 1957 року він працював в Інституті філософії ім. Г. Сковороди НАН України. Сергій Кримський – лауреат Шевченківської премії (2005), заслужений діяч науки і техніки України (1996), член Нью-Йоркської академії наук (1995). Завдяки його спогадам ми дізнаємося про Артемвськ-Бахмут 30-х, 40-х років ХХ століття. Детальніше розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. 

У 2012 році вийшла друком книга інтерв’ю Сергія Кримського з Тетяною Чайкою «Наш разговор длиною в жизнь». Ця «розмова тривалістю в життя» була своєрідним підсумком життєвого і творчого шляху філософа. Чимало сторінок його спогадів присвячено дитячим та юнацьким рокам.

Бахмут – Артемівськ на плані 1928 року.

Сергій Борисович Кримський народився 2 червня 1930 року в Бахмуті, перейменованому з 1924 року на Артемівськ. Його батько, Борис Кримський, був учасником громадянської війни, згодом отримав освіту інженера-металурга. У передвоєнні роки він займав досить високу посаду начальника управління постачання важкої промисловості Донбасу. Мав до своїх послуг два автомобілі й майже весь час перебував у відрядженнях. Був підпорядкований безпосередньо Москві й міг не зважати на дрібніше місцеве начальство – міськкоми й райкоми партії. Мати, Софія Михайлівна, за дівочим прізвищем Динарська, отримала музичну освіту, була гарною піаністкою й працювала в музичному училищі, заснованому в 1926 році.

Бахмут. Будинок чоловічої гімназії (до 1917 року)

Бахмут. Будинок 1-ї жіночої гімназії (до 1917 року)

Яким же постає образ малої батьківщини, краю дитинства, в спогадах, записаних на схилі віку? У згадках, пронесених через усе життя, Бахмут – Артемівськ – найдавніше місто Донбасу, місто соляних шахт і культурний центр краю (лише після Другої світової війни, на думку С.Б. Кримського, цю роль перейняв Донецьк, адміністративний центр області). Місто, що виросло на стародавньому «чумацькому шляху», зі збудованою на ньому оборонною фортецею. Місто інтернаціональне за складом населення, серед якого, крім українців, згадуються німці, болгари, греки, євреї. Мовою дитинства була українська, адже коло ровесників було переважно україномовне.

Половецький степ недарма посідає значне місце у спогадах дитинства Сергія Кримського. Батько був аматором полювання, і часто брав із собою малого Сергійка, якому подобалось ночувати в степу. Споглядання зоряного неба справляло надзвичайний вплив на відчуття 7–8-річного хлопчика, й формувало перші інтуїтивні уявлення про безкінечність. Саме з образом зоряного неба Сергій Кримський пов’язував перший у житті філософський досвід.

Яскраво відобразився у спогадах дитинства батьківський дім за тогочасною адресою: вул. Профінтерна, 118 (нині вулиця носить ім’я О. Сибірцева, й нумерація будинків зазнала змін). Це був одноповерховий будинок, поділений на дві половини, в ньому мешкали дві сім’ї. Родині Кримських у будинку належали три кімнати. Одна з них була їдальнею і разом кухнею. В іншій, вікнами у двір, стояло старе фортепіано з підсвічниками й різьбленим барельєфом Бетховена. Під вікнами росли три велетенські липи. Це було улюблене місце хлоп’ячих ігор і розваг.

Будинок міського театру в 1930 – 1963 роках (сучасний вигляд).

Артемівськ в ті часи активно розбудовувався, але центр міста був забудований одноповерховими будиночками зі садками. Від дореволюційних часів залишилися потужні кам’яні будівлі чоловічої й жіночої гімназій – в одній з них містилась середня школа, в якій Сергій Кримський закінчив чотири класи перед війною. Недалеко від цих навчальних закладів був розташований драматичний театр, де ставили музичні спектаклі, в яких брала участь мати Сергія. Театр залишив у юного глядача захоплюючі враження. Артемівський український музично-драматичний театр діяв з 1930 до 1963 року, з перервою на роки війни, і містився у центрі міста, на майдані Свободи. Тепер там розташований Міський центр культури і дозвілля імені Євгена Мартинова.

Мати часто акомпанувала відомим співакам, які приїздили до Артемівська на гастролі, гостювали вони й удома в Кримських.Завдяки приятельству батька з директором найбільшого кінотеатру в Артемівську, хлопець мав безборонний доступ без білетів до кінотеатру на всі фільми. З передвоєнного кінорепертуару найбільше запам’яталися йому історичні картини («Степан Разін»», «Пугачов», «Петро І»), а також воєнні, на зразок відомої «Якщо завтра війна».

Збереглися в його пам’яті з віку 3–4 років страшні картини Голодомору початку 1930-х років, коли просто під вікнами батьківського будинку на асфальті лежали й помирали голодні люди. Батьки виносили їм їжу, але ті вже не могли їсти, а якщо намагалися їсти, то одразу помирали. Після війни, вже майже дорослим, приїхавши на Донбас до батька, С. Кримський бачив на власні очі подібні картини голоду 1947 року, який теж був штучним, організованим владою, голодомором. Не пройшли повз дитячу увагу й репресії кінця 1930-х років, коли у школі раптом зникав хтось із однокласників: уночі заарештували батьків, а потім і дітей кудись заслали.

Останні дитячі спогади Сергія Кримського, пов’язані з Бахмутом – Артемівськом, охоплюють події початку радянсько-німецької війни та евакуації. Запам’ятався перший день війни, 22 червня 1941 року, коли в центрі міста почули з батьком по радіо тривожне оголошення голосом диктора Левітана. Наступного дня батько пішов до військкомату, а потім і вирушив на фронт. А малий Сергійко з родиною відправився в евакуацію, спочатку вантажівкою до Ясинуватої, а там сіли на товарний потяг, одразу потрапили під бомбардування з німецьких літаків. На щастя, всі з родини залишилися живі. Евакуація врятувала Кримських від знищення, якого зазнала більшість єврейського населення міста під час нацистської окупації.

Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАН України, в якому працював С. Кримський. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Наступна зустріч С.Б. Кримського з Бахмутом відбулася вже в 2000-х роках, коли він був запрошений на ювілей Артемівського музичного училища. Відвідав знайомі місця, зауваживши, що попри руйнування часів війни, в місті збереглася вся географія його довоєнного дитинства. Відвідав він тоді й міський краєзнавчий музей, якому залишив у подарунок свої книжки. У 2015 році на мапі міста з’явився провулок Сергія Кримського. Але справжнє відкриття цієї непересічної постаті земляка для бахмутян, мабуть, ще попереду.

Книга «Сергей Крымский: наш разговор длиною в жизнь» (2012)

Книга С. Кримського «Під сигнатурою» Софії (2008)

Читайте також:  
Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

У Києві, біля автостанції в районі залізничного вокзалу, відкрили пункт допомоги. Тут люди можуть зігрітися та зарядити свої гаджети. Пункт розташований в автобусі.

Про це повідомляє видання Віледж.

У Києві відкрили пункт допомоги біля вокзалу

Біля автостанції “Київ” на вулиці Симона Петлюри, 32 відкрили пункт допомоги. Його облаштував міжнародний оператор FlixBus в одному зі своїх автобусів.

У пункті допомоги люди можуть зачекати свій рейс, зарядити гаджети, випити чай чи каву. Щодня локацію відвідують 200-350 людей.

Пункт допомоги працюватиме до 18 січня. Людей тут приймають щодня з 09:00 до 18:00. За потреби роботу пункту можуть продовжити.

Раніше редакція розповідала, що в Києві працює Будинок соціального піклування — заклад, де люди, які опинилися у складній життєвій ситуації, можуть тимчасово отримати безпечний нічліг і базову підтримку. Які послуги там надають і чи приймають ВПО, читайте в нашій публікації.

Читайте також:

• Як зігрітися без світла та опалення: практичні поради на час блекаутів
• У Києві відкривають запис на грошову підтримку ООН для переселенців
• ВПО можуть отримати нову гуманітарну допомогу від Червоного Хреста: як подати заявку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Окупаційна адміністрація на тимчасово захопленій частині Донеччини розпочинає підготовку до нового етапу “призову” чоловіків до армії рф. Відповідний указ 14 січня підписав так званий “глава днр” денис пушилін. Документ охоплює мешканців 1996–2008 років народження і фактично зобов’язує чоловіків віком від 18 до 30 років проходити службу в лавах окупаційних військ.

Детальніше про те, про що йдеться в указі — читайте в матеріалі Бахмут IN.UA

На ТОТ Донеччини оголосили призов в російську армію

14 січня ватажок “днр” пушилін підписав указ, що передбачає призов чоловіків віком від 18 до 30 років на проходження служби в лавах окупаційних військ. Новий указ ватажка “днр” — це чергова спроба легалізувати окупацію та інтегрувати населення в російську систему мобілізації.

Відтак, прийнятий “документ” передбачає створення центральної призовної комісії, а також десятків міських і районних комісій на місцях для “призову” чоловіків віком від 18 до 30 років проходити службу у складі російських збройних сил. Усі вони мають працювати за принципом жорсткої вертикалі підпорядкування.

Окремі пункти указу легалізують використання силових структур для примусу громадян до служби. Зокрема, “мвс днр” зобов’язують за потреби забезпечувати доставлення осіб, які не з’явилися за повісткою. У документі прямо зазначено: “доставлення осіб, які не з’явилися по повістці”.

Також передбачено розшук чоловіків, які уникають призову. В “документі” вказується, що під час призову буде організуватися “розшук громадян, які не виконали військовий обов’язок не исполняющих воинскую обязанность… при наявності кримінальної справи”. Фактично, подібна ініціатива може стати легалізацією облав, переслідувань і тиску на населення окупованої Донеччини.

Значна частина документа присвячена організації медичних комісій. “Указ” зобов’язує створити по два склади лікарів із залученням фахівців різного профілю та забезпечити медогляд усіх, хто підлягає призову. Медичні заклади мають виділяти персонал і проводити огляди відповідно до російських нормативів.

Контроль, супровід та звітність

Частина указу ватажка “днр” роз’яснює принципи роботи “органів”, зокрема, взаємодію з росгвардією та поліцією. Їм доручають забезпечити охорону пунктів збору призовників і супровід під час відправлення на службу. Самі місця збору будуть охоронятися цілодобово.

Крім того, так звані “воєнкомати” зобов’язані регулярно звітувати про результати призову. Чітко визначені строки подання звітів: до 1 серпня — за період із січня до середини липня, та до 1 грудня — за період із липня до середини листопада.

Читайте також:

Перестрілка між окупантами та “ахматом” в Маріуполі: що відомо про збройний конфлікт

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!