Серед видатних імен діячів культури й науки, пов’язаних з нашим містом важливо згадати Сергія Кримського (1930 – 2010) – видатного українського філософа, культуролога. З 1957 року він працював в Інституті філософії ім. Г. Сковороди НАН України. Сергій Кримський – лауреат Шевченківської премії (2005), заслужений діяч науки і техніки України (1996), член Нью-Йоркської академії наук (1995). Завдяки його спогадам ми дізнаємося про Артемвськ-Бахмут 30-х, 40-х років ХХ століття. Детальніше розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. 

У 2012 році вийшла друком книга інтерв’ю Сергія Кримського з Тетяною Чайкою «Наш разговор длиною в жизнь». Ця «розмова тривалістю в життя» була своєрідним підсумком життєвого і творчого шляху філософа. Чимало сторінок його спогадів присвячено дитячим та юнацьким рокам.

Бахмут – Артемівськ на плані 1928 року.

Сергій Борисович Кримський народився 2 червня 1930 року в Бахмуті, перейменованому з 1924 року на Артемівськ. Його батько, Борис Кримський, був учасником громадянської війни, згодом отримав освіту інженера-металурга. У передвоєнні роки він займав досить високу посаду начальника управління постачання важкої промисловості Донбасу. Мав до своїх послуг два автомобілі й майже весь час перебував у відрядженнях. Був підпорядкований безпосередньо Москві й міг не зважати на дрібніше місцеве начальство – міськкоми й райкоми партії. Мати, Софія Михайлівна, за дівочим прізвищем Динарська, отримала музичну освіту, була гарною піаністкою й працювала в музичному училищі, заснованому в 1926 році.

Бахмут. Будинок чоловічої гімназії (до 1917 року)

Бахмут. Будинок 1-ї жіночої гімназії (до 1917 року)

Яким же постає образ малої батьківщини, краю дитинства, в спогадах, записаних на схилі віку? У згадках, пронесених через усе життя, Бахмут – Артемівськ – найдавніше місто Донбасу, місто соляних шахт і культурний центр краю (лише після Другої світової війни, на думку С.Б. Кримського, цю роль перейняв Донецьк, адміністративний центр області). Місто, що виросло на стародавньому «чумацькому шляху», зі збудованою на ньому оборонною фортецею. Місто інтернаціональне за складом населення, серед якого, крім українців, згадуються німці, болгари, греки, євреї. Мовою дитинства була українська, адже коло ровесників було переважно україномовне.

Половецький степ недарма посідає значне місце у спогадах дитинства Сергія Кримського. Батько був аматором полювання, і часто брав із собою малого Сергійка, якому подобалось ночувати в степу. Споглядання зоряного неба справляло надзвичайний вплив на відчуття 7–8-річного хлопчика, й формувало перші інтуїтивні уявлення про безкінечність. Саме з образом зоряного неба Сергій Кримський пов’язував перший у житті філософський досвід.

Яскраво відобразився у спогадах дитинства батьківський дім за тогочасною адресою: вул. Профінтерна, 118 (нині вулиця носить ім’я О. Сибірцева, й нумерація будинків зазнала змін). Це був одноповерховий будинок, поділений на дві половини, в ньому мешкали дві сім’ї. Родині Кримських у будинку належали три кімнати. Одна з них була їдальнею і разом кухнею. В іншій, вікнами у двір, стояло старе фортепіано з підсвічниками й різьбленим барельєфом Бетховена. Під вікнами росли три велетенські липи. Це було улюблене місце хлоп’ячих ігор і розваг.

Будинок міського театру в 1930 – 1963 роках (сучасний вигляд).

Артемівськ в ті часи активно розбудовувався, але центр міста був забудований одноповерховими будиночками зі садками. Від дореволюційних часів залишилися потужні кам’яні будівлі чоловічої й жіночої гімназій – в одній з них містилась середня школа, в якій Сергій Кримський закінчив чотири класи перед війною. Недалеко від цих навчальних закладів був розташований драматичний театр, де ставили музичні спектаклі, в яких брала участь мати Сергія. Театр залишив у юного глядача захоплюючі враження. Артемівський український музично-драматичний театр діяв з 1930 до 1963 року, з перервою на роки війни, і містився у центрі міста, на майдані Свободи. Тепер там розташований Міський центр культури і дозвілля імені Євгена Мартинова.

Мати часто акомпанувала відомим співакам, які приїздили до Артемівська на гастролі, гостювали вони й удома в Кримських.Завдяки приятельству батька з директором найбільшого кінотеатру в Артемівську, хлопець мав безборонний доступ без білетів до кінотеатру на всі фільми. З передвоєнного кінорепертуару найбільше запам’яталися йому історичні картини («Степан Разін»», «Пугачов», «Петро І»), а також воєнні, на зразок відомої «Якщо завтра війна».

Збереглися в його пам’яті з віку 3–4 років страшні картини Голодомору початку 1930-х років, коли просто під вікнами батьківського будинку на асфальті лежали й помирали голодні люди. Батьки виносили їм їжу, але ті вже не могли їсти, а якщо намагалися їсти, то одразу помирали. Після війни, вже майже дорослим, приїхавши на Донбас до батька, С. Кримський бачив на власні очі подібні картини голоду 1947 року, який теж був штучним, організованим владою, голодомором. Не пройшли повз дитячу увагу й репресії кінця 1930-х років, коли у школі раптом зникав хтось із однокласників: уночі заарештували батьків, а потім і дітей кудись заслали.

Останні дитячі спогади Сергія Кримського, пов’язані з Бахмутом – Артемівськом, охоплюють події початку радянсько-німецької війни та евакуації. Запам’ятався перший день війни, 22 червня 1941 року, коли в центрі міста почули з батьком по радіо тривожне оголошення голосом диктора Левітана. Наступного дня батько пішов до військкомату, а потім і вирушив на фронт. А малий Сергійко з родиною відправився в евакуацію, спочатку вантажівкою до Ясинуватої, а там сіли на товарний потяг, одразу потрапили під бомбардування з німецьких літаків. На щастя, всі з родини залишилися живі. Евакуація врятувала Кримських від знищення, якого зазнала більшість єврейського населення міста під час нацистської окупації.

Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАН України, в якому працював С. Кримський. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Наступна зустріч С.Б. Кримського з Бахмутом відбулася вже в 2000-х роках, коли він був запрошений на ювілей Артемівського музичного училища. Відвідав знайомі місця, зауваживши, що попри руйнування часів війни, в місті збереглася вся географія його довоєнного дитинства. Відвідав він тоді й міський краєзнавчий музей, якому залишив у подарунок свої книжки. У 2015 році на мапі міста з’явився провулок Сергія Кримського. Але справжнє відкриття цієї непересічної постаті земляка для бахмутян, мабуть, ще попереду.

Книга «Сергей Крымский: наш разговор длиною в жизнь» (2012)

Книга С. Кримського «Під сигнатурою» Софії (2008)

Читайте також:  
Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Повернення військових до цивільного життя — це завжди непростий шлях. Тож сьогодні все більше українських компаній шукають не просто слова вдячності за захист, а реальні рішення. У мережі мультимаркетів “Аврора” переконані, що турбота про ветеранів і ветеранок — це не додаткова опція, а частина відповідального бізнесу. Тут ставляться до цього системно. У компанії розуміють, що люди, які повертаються з фронту, приносять із собою силу, витримку та лідерство. Саме ці якості в “Аврорі” намагаються інтегрувати у робоче середовище.

Як це працює зсередини та які можливості мають ветерани в “Аврорі”, читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Ветеранська політика в “Аврорі”: як це працює на практиці

Мережа “Аврора” відкрита до працевлаштування ветеранів. Загалом в Україні налічують вже понад 1 800 магазинів “Аврора”. Вони є як у великих містах, так і в малих. Щоб ветеран почувався впевнено на цивільній посаді, у компанії навіть з’явилася окрема роль — Chief Veteran Officer. Це людина, яка відповідає за те, щоб потреби ветеранів були почуті, а адаптація проходила комфортно і для них, і для команди.

Адаптація тут — це двосторонній процес. Не лише ветеран звикає до нової роботи, а й компанія змінюється під його потреби: створює менторські програми, підтримує психологічно, адаптує робочі місця. Станом на березень 2026 року в “Аврорі” працюють 140 ветеранів  і 9 ветеранок, з яких 67 мають групу інвалідності. І для них передбачені не лише базові гарантії, а й додаткова підтримка:

• фінансова допомога на лікування та реабілітацію;
• повністю оплачувані консультації психолога;
• гнучкий графік під час відновлення;
• додаткова оплачувана відпустка;
• юридична допомога за потреби;
• безкоштовне вивчення англійської;
• повна оплата зовнішніх курсів та тренінгів.

Окрема увага — безбар’єрності. Якщо людині потрібно адаптоване робоче місце, компанія це забезпечує. У “Аврорі” також наголошують: важливо не лише працевлаштувати ветерана, а й створити середовище, де йому комфортно. Тому тут працюють і з корпоративною культурою, щоб вона була дружньою, відкритою та підтримуючою.

Окрім внутрішніх програм, підхід “Аврори” до підтримки ветеранів відповідає “Принципам бізнесу, дружнього до ветеранів і ветеранок”

Вони  були розроблені за участі експертного середовища, зокрема Veteran Hub, у співпраці з провідними медіа та за підтримки профільного міністерства. Йдеться не лише про працевлаштування, а про комплексний підхід: від залучення топменеджменту до теми ветеранської політики, до створення інклюзивного середовища, доступу до психологічної підтримки, програм реабілітації та розвитку, детальніше про які ми писали вище.

Серед ключових орієнтирів — недискримінаційний рекрутинг, інвестиції в навчання та перекваліфікацію, підтримка родин ветеранів, розвиток ветеранських спільнот, а також відповідальне висвітлення ветеранського досвіду в комунікаціях. У компанії цей підхід не залишається декларативним,його інтегрують у щоденну роботу.

В мережі “Аврора” прямо говорять: їхня робота сьогодні можлива завдяки тим, хто захищає країну. І відповідальність перед ветеранами — це не лише про HR-політику, а про спільне майбутнє. Саме тому в компанії  закликають і інші бізнеси долучатися: створювати можливості, підтримувати і будувати середовище, де люди після служби можуть реалізувати себе в цивільному житті.

Бо сильне суспільство починається з того, як воно зустрічає своїх захисників. І за цими принципами в “Аврорі” стоять не лише політики чи програми — а реальні люди та їхні історії.

Досвід Ігоря Злобинця

Одна з них, це історія Ігоря Злобинця, який сьогодні працює водієм навантажувача у логістичному хабі компанії в Полтаві. До цього він був офіцером і командиром взводу мінометної батареї у складі морської піхоти. Ігор брав участь у бойових діях на Донецькому напрямку, а також на Херсонщині, зокрема під час операцій на лівому березі Дніпра. Зі служби він звільнився у званні старшого лейтенанта.

Повернення до цивільного життя, зізнається чоловік, було непростим. Після постійного напруження і відповідальності складно звикнути до тиші й іншого ритму. У перші дні навіть сон давався важко.

Поступово допомогли прості речі: час із родиною, побутові справи і, зрештою, робота. Саме вона стала важливою частиною повернення до нормального життя. В “Аврору” Ігор потрапив за порадою знайомої. Каже, рішення прийняв швидко — після першої ж співбесіди та знайомства зі складом і командою. Його приємно здивували умови, тут йому запропонували офіційне працевлаштування, бонуси, додаткові можливості для ветеранів, а також звичайні, але важливі речі — як-от розвозка на роботу чи зручний графік.

Сьогодні Ігор каже, що повністю повернувся до цивільного життя. І додає: для ветеранів важливо знайти компанію, якій можна довіряти і де справді є підтримка, а не лише слова. Саме такі історії показують, що ветеранська політика має бути конкретною: для людей, які ще вчора тримали оборону, а сьогодні будують нове життя.

Знайти вакансію можна на сайті “Аврори”. Шукайте у своєму місті та за релевантним досвідом: https://robota.avrora.ua/vakansiyi.

“Щодня ми працюємо завдяки тим, хто тримає небо над Україною, тому відповідальність перед ветеранами стосується кожного з нас: від топменеджменту до працівників магазинів. Ми віримо, що тільки через інклюзивність та професійний підхід бізнес може залишатися ефективним та етичним. Тут ми декларуємо нашу готовність бути надійною опорою для наших захисників і захисниць, також закликаємо партнерів об’єднувати зусилля, щоб разом створювати гідне майбутнє для тих, хто виборов його для нас”, — каже співзасновник мережі “Аврора” Тарас Панасенко. 

Чому потрібно дбати про працевлаштування ветеранів?

У грудні 2025 року в Україні налічували 1,5 мільйона ветеранів та ветеранок. Їх працевлаштування є важливим не лише з соціальної, а й з економічної точки зору. Після повернення з війни багато українських військових стикаються з труднощами адаптації до цивільного життя, і робота стає ключовим елементом цього процесу. Вона дає можливість відновити звичний ритм життя, повернути відчуття стабільності. Коли ветеран має можливість працювати, розвиватися і бути частиною спільноти — це зменшує ризики ізоляції, тривоги та втрати сенсу.

Ветерани — це люди з потужним внутрішнім ресурсом. Вони вміють діяти в умовах стресу, брати на себе відповідальність і підтримувати інших. Але водночас їм часто потрібен простір, де їх не лише оцінять як професіоналів, а й зрозуміють як людей із непростим досвідом. Саме тому включення ветеранів у робоче середовище має бути не формальністю, а усвідомленим кроком назустріч. Варто напрацювати ветеранську політику у команді, залучаючи до її створення самих ветеранів.

Для суспільства наявність вільного працевлаштування для ветеранів без упереджень — це також про зрілість, вдячність та готовність того ж суспільства підлаштовуватися під людей, які ще вчора захищали країну, а не навпаки.

До теми:

Бахмутський ЦПТО готує навчання для ветеранів та ветеранок у Гощі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Російські війська все частіше завдають ударів по відносно тилових містах Донеччини просто посеред дня. Під прицілом КАБів опиняються Краматорськ, Слов’янськ та Дружківка. На тлі загострення ситуації місцеві жителі починають виїжджати, проте дехто продовжує чіплятися за свій дім, використовуючи наближення Великодня як привід відкласти евакуацію.

Про те, хто зараз виїжджає найактивніше, куди прямують переселенці та з якими загрозами стикаються рятувальні екіпажі, редакції Бахмут IN.UA розповів Євген Ткачов, представник гуманітарної місії “Проліска” в Донецькій області.

Евакуація на Донеччині

Найбільша активність щодо евакуації наразі спостерігається у Краматорську та Слов’янську. За словами Євгена Ткачова, з цих міст виїжджають усі верстви населення. Водночас “Проліска”, яка має спеціалізований медичний транспорт, також фіксує збільшення заявок на евакуацію маломобільних пацієнтів безпосередньо з лікарень цих міст.

Основна причина виїзду — руйнування інфраструктури. Коли поруч прилітають бомби і люди залишаються без вікон та дверей, приходить усвідомлення, що комунікації можуть зникнути будь-якої миті. При цьому представник “Проліска” називає нинішню хвилю “усвідомленим виїздом”.

“Люди мають здебільшого кінцевий шлях. Або їхні знайомі перед ними евакуйовувалися, пристроїлися і рекомендують пансіонати чи місця тимчасового перебування. Також збільшилася кількість людей працездатних, котрі переселяються вслід за релокованими підприємствами. Це стосується Краматорська та Слов’янська“, — пояснює представник “Проліска”.

Попри те, що абсолютна кількість врятованих збільшилася через масштабність Краматорської агломерації, у відсотковому співвідношенні до загальної кількості населення тенденції залишаються такими ж, як раніше у Покровську чи Костянтинівці.

Великдень як психологічне виправдання

Наближення великодніх свят традиційно впливає на настрої в прифронтових зонах. Хоча безпосередньо екіпажі “Проліски” не фіксували масових відмов, Євген Ткачов, посилаючись на інформацію від колег-волонтерів, зазначає, що багато людей дійсно намагаються відтягнути час виїзду.

Він переконаний, що свята — це лише зручна причина для тих, хто психологічно не готовий прощатися з домом.

“Для них це є один спосіб пояснити собі і рідні, чому вони не виїжджають зараз. Тобто, якби сьогодні Трамп сказав, що через тиждень будуть важливі перемовини, вони б теж перестали виїжджати і використовували це як виправдання. Люди до останнього хочуть триматись своїх домівок, а Великдень… це для них просто підґрунтя для того, щоб залишитись надовго“, — наголошує представник “Проліска”.

Денні бомбардування та забезпечення екіпажів

Головним викликом для евакуаційних команд на сьогодні стала зміна тактики російських обстрілів. Якщо раніше удари наносилися переважно вночі, то зараз окупанти активно скидають авіабомби та використовують дрони у світлу пору доби.

“Бомбардування йдуть серед білого дня. Тобто, будь-який евакуаційний екіпаж і в умовно безпечному Краматорську чи Слов’янську разом з людьми теж може стати жертвою обстрілу. Оцей ризик зараз підвищений, і це негативна тенденція“, — констатує Євген Ткачов.

Попри всі небезпеки та здорожчання пального, місія “Проліска” продовжує працювати безперебійно. За словами представника організації, наразі немає жодного дефіциту чи режиму жорсткої економії. Команди виїжджають на всі виклики у штатному режимі і нікому не відмовляють у порятунку.

Читайте також:

“Евакуюються тоді, коли прилітає”: як триває евакуація з Донеччини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!