Серед видатних імен діячів культури й науки, пов’язаних з нашим містом важливо згадати Сергія Кримського (1930 – 2010) – видатного українського філософа, культуролога. З 1957 року він працював в Інституті філософії ім. Г. Сковороди НАН України. Сергій Кримський – лауреат Шевченківської премії (2005), заслужений діяч науки і техніки України (1996), член Нью-Йоркської академії наук (1995). Завдяки його спогадам ми дізнаємося про Артемвськ-Бахмут 30-х, 40-х років ХХ століття. Детальніше розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. 

У 2012 році вийшла друком книга інтерв’ю Сергія Кримського з Тетяною Чайкою «Наш разговор длиною в жизнь». Ця «розмова тривалістю в життя» була своєрідним підсумком життєвого і творчого шляху філософа. Чимало сторінок його спогадів присвячено дитячим та юнацьким рокам.

Бахмут – Артемівськ на плані 1928 року.

Сергій Борисович Кримський народився 2 червня 1930 року в Бахмуті, перейменованому з 1924 року на Артемівськ. Його батько, Борис Кримський, був учасником громадянської війни, згодом отримав освіту інженера-металурга. У передвоєнні роки він займав досить високу посаду начальника управління постачання важкої промисловості Донбасу. Мав до своїх послуг два автомобілі й майже весь час перебував у відрядженнях. Був підпорядкований безпосередньо Москві й міг не зважати на дрібніше місцеве начальство – міськкоми й райкоми партії. Мати, Софія Михайлівна, за дівочим прізвищем Динарська, отримала музичну освіту, була гарною піаністкою й працювала в музичному училищі, заснованому в 1926 році.

Бахмут. Будинок чоловічої гімназії (до 1917 року)

Бахмут. Будинок 1-ї жіночої гімназії (до 1917 року)

Яким же постає образ малої батьківщини, краю дитинства, в спогадах, записаних на схилі віку? У згадках, пронесених через усе життя, Бахмут – Артемівськ – найдавніше місто Донбасу, місто соляних шахт і культурний центр краю (лише після Другої світової війни, на думку С.Б. Кримського, цю роль перейняв Донецьк, адміністративний центр області). Місто, що виросло на стародавньому «чумацькому шляху», зі збудованою на ньому оборонною фортецею. Місто інтернаціональне за складом населення, серед якого, крім українців, згадуються німці, болгари, греки, євреї. Мовою дитинства була українська, адже коло ровесників було переважно україномовне.

Половецький степ недарма посідає значне місце у спогадах дитинства Сергія Кримського. Батько був аматором полювання, і часто брав із собою малого Сергійка, якому подобалось ночувати в степу. Споглядання зоряного неба справляло надзвичайний вплив на відчуття 7–8-річного хлопчика, й формувало перші інтуїтивні уявлення про безкінечність. Саме з образом зоряного неба Сергій Кримський пов’язував перший у житті філософський досвід.

Яскраво відобразився у спогадах дитинства батьківський дім за тогочасною адресою: вул. Профінтерна, 118 (нині вулиця носить ім’я О. Сибірцева, й нумерація будинків зазнала змін). Це був одноповерховий будинок, поділений на дві половини, в ньому мешкали дві сім’ї. Родині Кримських у будинку належали три кімнати. Одна з них була їдальнею і разом кухнею. В іншій, вікнами у двір, стояло старе фортепіано з підсвічниками й різьбленим барельєфом Бетховена. Під вікнами росли три велетенські липи. Це було улюблене місце хлоп’ячих ігор і розваг.

Будинок міського театру в 1930 – 1963 роках (сучасний вигляд).

Артемівськ в ті часи активно розбудовувався, але центр міста був забудований одноповерховими будиночками зі садками. Від дореволюційних часів залишилися потужні кам’яні будівлі чоловічої й жіночої гімназій – в одній з них містилась середня школа, в якій Сергій Кримський закінчив чотири класи перед війною. Недалеко від цих навчальних закладів був розташований драматичний театр, де ставили музичні спектаклі, в яких брала участь мати Сергія. Театр залишив у юного глядача захоплюючі враження. Артемівський український музично-драматичний театр діяв з 1930 до 1963 року, з перервою на роки війни, і містився у центрі міста, на майдані Свободи. Тепер там розташований Міський центр культури і дозвілля імені Євгена Мартинова.

Мати часто акомпанувала відомим співакам, які приїздили до Артемівська на гастролі, гостювали вони й удома в Кримських.Завдяки приятельству батька з директором найбільшого кінотеатру в Артемівську, хлопець мав безборонний доступ без білетів до кінотеатру на всі фільми. З передвоєнного кінорепертуару найбільше запам’яталися йому історичні картини («Степан Разін»», «Пугачов», «Петро І»), а також воєнні, на зразок відомої «Якщо завтра війна».

Збереглися в його пам’яті з віку 3–4 років страшні картини Голодомору початку 1930-х років, коли просто під вікнами батьківського будинку на асфальті лежали й помирали голодні люди. Батьки виносили їм їжу, але ті вже не могли їсти, а якщо намагалися їсти, то одразу помирали. Після війни, вже майже дорослим, приїхавши на Донбас до батька, С. Кримський бачив на власні очі подібні картини голоду 1947 року, який теж був штучним, організованим владою, голодомором. Не пройшли повз дитячу увагу й репресії кінця 1930-х років, коли у школі раптом зникав хтось із однокласників: уночі заарештували батьків, а потім і дітей кудись заслали.

Останні дитячі спогади Сергія Кримського, пов’язані з Бахмутом – Артемівськом, охоплюють події початку радянсько-німецької війни та евакуації. Запам’ятався перший день війни, 22 червня 1941 року, коли в центрі міста почули з батьком по радіо тривожне оголошення голосом диктора Левітана. Наступного дня батько пішов до військкомату, а потім і вирушив на фронт. А малий Сергійко з родиною відправився в евакуацію, спочатку вантажівкою до Ясинуватої, а там сіли на товарний потяг, одразу потрапили під бомбардування з німецьких літаків. На щастя, всі з родини залишилися живі. Евакуація врятувала Кримських від знищення, якого зазнала більшість єврейського населення міста під час нацистської окупації.

Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАН України, в якому працював С. Кримський. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Наступна зустріч С.Б. Кримського з Бахмутом відбулася вже в 2000-х роках, коли він був запрошений на ювілей Артемівського музичного училища. Відвідав знайомі місця, зауваживши, що попри руйнування часів війни, в місті збереглася вся географія його довоєнного дитинства. Відвідав він тоді й міський краєзнавчий музей, якому залишив у подарунок свої книжки. У 2015 році на мапі міста з’явився провулок Сергія Кримського. Але справжнє відкриття цієї непересічної постаті земляка для бахмутян, мабуть, ще попереду.

Книга «Сергей Крымский: наш разговор длиною в жизнь» (2012)

Книга С. Кримського «Під сигнатурою» Софії (2008)

Читайте також:  
Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Повномасштабна війна суттєво вдарила по кліматичному руху в Україні. Частина ініціатив змінила фокус, частина втратила ресурси й можливості для довгострокового планування. Ми, у складі команди Greenpeace Україна, бачили цю кризу і вирішили не чекати кращих часів, а діяти вже зараз, щоб підсилювати кліматичний рух і створювати для нього нові точки опори.

Еко-простір Зелений Вал у Києві народився як місце для знайомства, об’єднання й спільної дії. Ще в січні 2025-го, коли ми лише формували концепцію простору, стало зрозуміло: потреба в ньому є і вона дуже висока. Перші події для активістів, які хочуть будувати екологічний рух, відбувалися ще до офіційного відкриття та наявності фізичного простору. Так, крок за кроком почала формуватися спільнота, яка шукала не просто майданчик, а середовище для взаємопідтримки, співтворення і дій.

Поділимося результатами, які стали можливими завдяки людям, які приходили, організовували, підтримували, пробували нове й вірили, що навіть у час великої нестабільності варто спільно будувати майбутнє вже зараз.

Зелений Вал став видимим і для міста, і для екологічного руху у лютому 2025 року. Навколо простору об’єдналося близько 66 локальних ініціатив, 715 людей, які відвідували події, 11 медіа згадали про нашу діяльність. 

До початку літа 2025 року Зелений Вал став по-справжньому живим. 312 учасників і учасниць долучилися до простору та стали співорганізаторами 16 подій, а на кінець року ця цифра зросла до 85 проведених подій, які об’єднали разом 1126 учасників/ць. Для нас це не лише про кількість. Це про довіру. Про те, що простір почав сприйматися не як “ще один майданчик для молоді у Києві ”, а як місце, де можна запропонувати власні еко-ідеї, знайти  однодумців і втілювати в життя важливі ініціативи разом.

З часом стало очевидно: Зелений вал — це не тільки про простір, а про спільний голос. Навколо нас об’єдналися близько 20 експертів/ок, майстрів/инь і спікерів/ок, ми запустили сторінки в Instagram і Facebook, сайт Зеленого Валу, а до кінця 2025 року про нашу діяльність згадали вже 24 локальні та національні медіа. Ми почали транслювати сенси, які створюємо разом зі спільнотою: про любов до природи, про кліматичну кризу, про рух до зеленого майбутнього України, а також про мистецтво, активізм, демократичні права.

До середини 2025 року ядром спільноти Зеленого Валу стала молодь. Цьому посприяла пілотна Менторська програма, яка була створена для того, щоб об’єднати молодіжних лідерів та наявні еко-ініціативи для спільної реалізації дружніх до природи та розвитку українського суспільства проєктів. Тим самим ми хотіли показати, що дії — це найкращий орієнтир руху та формування лідерства. У цій програмі взяли участь 15 учасників і учасниць та 6 менторок, а результатом стали 6 реалізованих проєктів і ще 1 частково реалізований. Двоє учасників приєдналися до організацій своїх менторок, одна команда подалася на грант.

Серед проєктів, що виросли в цій програмі: озеленення зупинок громадського транспорту, компостний диван у громадському просторі «Дача», тестування вдосконаленої концепції інноваційного вертикального вітрогенератора, виставка про кліматичну кризу «Точка неповернення», серія екоосвітніх заходів для молоді в Ніжині, SWAP-вечірка обміну речами, а також дослідження потреб українських та іноземних активістів і журналістів щодо висвітлення екологічних тем у медіа.

Для нас реалізація цих проєктів стала підтвердженням простого, але важливого меседжу: Зелений Вал — це не місце, де лише говорять. Це місце, де стають лідерами/ками екологічного руху України, починають діяти та брати участь у суспільно-важливих рішеннях.

Також в цьому році продовжується Менторська програма Зеленого Валу + Eco Camp в Карпатах (13-17 травня), яка допоможе активним громадянам/кам та молодіжним лідерам/кам прокласти шлях від ідеї до реалізації еко-проєктів. Програма надає фінансування на втілення проєкту, допомогу в формуванні команди мрії й менторську підтримку на ключових етапах. Прийом заявок відкритий до 27 березня включно.  

Ще одним великим результатом року стало посилення українського кліматичного руху. 10 організацій, які працюють у кліматичній сфері, провели разом 4 дні й створили концепцію Українського кліматичного тижня (Ukrainian Climate Week). У час, коли війна не зупиняє кліматичну кризу, а лише посилює її наслідки, кліматичний активізм не став менш важливим — навпаки, його значення лише зросло.

Саме тому Ukrainian Climate Week 2025 став для нас, без перебільшення, найбільшим результатом року. Це було 150+ подій, 5000+ учасників, 75 населених пунктів і 23 регіони, включно з прифронтовими. Це стало дуже чітким доказом: об’єднання працює. Коли локальні ініціативи, організації та активісти/ки починають діяти разом, з’являється масштаб, якого неможливо досягти поодинці.

Ми також віримо, що саме локальні ініціативи та низові групи спрямовують Україну до зеленого майбутнього. Тому нашими цілями є об’єднувати їх у спільну мережу, підсилювати наявні спільноти та сприяти створенню нових. У 2025 році 8 проєктів з регіонів отримали фінансування для реалізації власної діяльності та проєктів. Серед них EcoBand із проєктом «Зелена точка стійкості із сонячною станцією», Боярський громадський фонд у співпраці з Маріупольським фондом нульових відходів та Bokashi з проєктом «Компостування вдома: від міфів до практики», Київ для людей з інтерактивною кліматичною освітою для школярів і вчителів, EcoIrpin з екомаршрутом «Ірпінський Гігантський Дуб: живі легенди», StarDub з OakClimate_UA, GreenBuch із «Тижнем клімату в Бучі», Young Agents of Change з проєктом Re:Climate — Voices & Tools, а також Кроківня з ініціативою «ВелокНУ: простір для сталої мобільності». Особливо цінно, що 2 з 8 проєктів були ініційовані молодіжними лідерами, які продовжили свою діяльність після Менторської програми.

Водночас Зелений Вал ставав частиною повсякденного життя спільноти не лише через великі проєкти. Для нас важливими були регулярність і стабільність. У просторі з’явилися сталі формати, як-от Speaking Club і Kyiv History Club для школярів, а під час блекаутів простір працював як безкоштовний та вільний для всіх бажаючих коворкінг. Цей напрям про просту, але дуже цінну річ: ми хочемо, щоб Зелений Вал був місцем, куди можна приходити не разово, а регулярно. Місцем, де люди не лише відвідують події, а й самі проводять свої активності, формують звичку бути разом і творять спільноту в щоденному житті.

У 2024 та 2025 роках ми також формували містки для міжнародної взаємодії, для можливостей молоді дізнатися про міжнародний кліматичний активізм. Тож під час Міжнародного обміну кліматичних активістів у Будапешті (Bolygó) влітку 2025 року троє учасників і двоє членів команди представили український рух, налагодили міжнародні зв’язки з представниками руху й повернулися з новою мотивацією. Це ще один важливий напрям нашої роботи: інтегрувати Україну в міжнародний кліматичний діалог і робити так, щоб український досвід, голос і бачення звучали ширше.За всіма цими результатами для нас стоїть головне: Зелений Вал — це простір, який сприяє співпраці молоді, активістів/ок і місцевих ініціатив, щоб вони розвивали свої ідеї, проєкти, знаходили однодумців і діяли разом. Тут турбота про планету стає стилем життя,  а зв’язки між людьми та природою зміцнюються.

Якщо ви закохані у природу і шукаєте місце, однодумців для того, щоб разом реалізовувати важливі екологічні проєкти, долучатися до кліматичних змін, ми будемо дуже раді вашій появі у Зеленому Валу! Давайте робити Україну зеленою разом!

Авторки: Анна Талаш, координаторка з розвитку місцевих ініціатив Greenpeace Україна та Анастасія Кім, менеджерка молодіжної спільноти Greenpeace Україна

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Громади Донеччини втратили до 90% економіки через війну. Вони просять державу включити їх у стратегії відбудови та створити нову економічну модель. Експерти наголошують — ці території потрібно не просто відновлювати, а повністю переосмислювати їхню економіку.

Детальніше про це, читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Вугільні громади та відбудова

Промислові та вугільні громади звернулися до держави з головною ідеєю, що їх обов’язково потрібно врахувати у відбудові України. Про це йдеться у зверненні громад на порталі “Екодія”. Багато з цих громад жили за рахунок шахт, заводів та енергетики, але війна зруйнувала підприємства, інфраструктуру і змусила людей виїхати, подекуди втрати сягають до 90%.

Зокрема, з Донеччини звернення підписали 7 громад, це:

• Добропільська міська територіальна громада;
• Дружківська міська територіальна громада;
• Краматорська міська територіальна громада;
• Новодонецька селищна територіальна громада;
• Покровська міська територіальна громада;
• Словʼянська міська територіальна громада;
• Торецька міська територіальна громада.

Водночас Україна переходить до “зеленої” економіки, тому стара модель вже не працюватиме. У результаті ці території опинилися у подвійній кризі — стара економіка знищена, а нова ще не створена. Громади наголошують: якщо просто відбудувати “як було”, люди не повернуться і не буде роботи. Тому вони просять державу включити їх у всі ключові стратегії, розширити програми підтримки не лише для шахтарських регіонів, а для всіх промислових громад, створити нові робочі місця і допомогти сформувати нову економіку. Окремо піднімається проблема окупованих і релокованих громад, які не мають чіткого правового статусу і не можуть планувати майбутнє.

Тетяна Дерябкіна, фахівчиня відділу енергетики ГО “Екодія” пояснює, що інтереси громад, які постраждали від війни, окупації (або зараз є тимчасово окупованими), втрати промислової бази і водночас є вразливими до майбутньої декарбонізації, мають бути враховані на рівні всієї державної політики відновлення, клімату, енергетики та регіонального розвитку.

За словами експертки, у 2025 році Україна ухвалила один із ключових документів, йдеться про Державну цільову програму справедливої трансформації вугільних регіонів України. Зараз ця програма офіційно зосереджена саме на вугільних регіонах і ще не охоплює весь спектр громад, залежних від викопного палива чи вуглецевоємної промисловості (видобутку, переробки, спалювання нафти та газу, металургії тощо).

“Ми в Екодії вже працюємо над тим, щоб розширити цей підхід у нормативно-правових актах та стратегічних документах — як на національному, так і на місцевому рівнях. Йдеться про поширення політики справедливої трансформації на ширше коло моноіндустріальних і вуглецевоємних громад, які сьогодні є особливо вразливими — як через енергетичні виклики, так і через соціально-економічні наслідки повномасштабної війни. Якщо говорити про національний рівень, то ключовим і найбільш актуальним документом для впровадження політики справедливої трансформації є Національний план з енергетики та клімату України (НПЕК). Це базовий стратегічний документ, який узгоджує енергетичну та кліматичну політики держави до 2030 року”, — пояснює експертка.

В оновленій версії НПЕК йдеться не лише про вугільні регіони, а про впровадження політики справедливої трансформації для громад, економічно залежних від видобутку, переробки та спалювання нафти та газу, металургії, хімічної промисловості тощо. Це суттєвий крок вперед, оскільки дозволяє охопити значно ширше коло громад, які є вразливими до процесів декарбонізації.

Примітка. Ухвалення НПЕК безпосередньо пов’язане з євроінтеграційними зобов’язаннями України, це пряма умова надання грошей в рамках фінансового механізму ЄС для підтримки України (Ukraine Facility).

Як мають враховувати у відбудові інтереси вугільних окупованих громад?

Розширений підхід до трансормайії уже прямо зафіксований у проєкті Довгострокової стратегії низьковуглецевого розвитку України до 2050 року, де розділ про політику справедливої трансформації описує її як невід’ємну частину декарбонізації економіки, пов’язану не лише із закриттям видобувних, а й генеруючих потужностей, та прямо говорить про потребу спеціальних місцевих планів справедливої трансформації. Інтереси таких громад, у тому числі окупованих або тих, що зазнали великих руйнувань, мають бути враховані у двох вимірах одночасно.

1. Це державні документи і планування. Якщо громада втратила шахту, ТЕС, завод, логістичну базу чи значну частину населення, вона не може розглядатися лише як територія гуманітарного реагування. Вона має розглядатися як територія майбутньої економічної трансформації. Це означає, що її інтереси повинні бути інтегровані в національні стратегічні документи (розвитку економіки, освіти, енергетики тощо) та у майбутні фінансові інструменти підтримки. Інакше після деокупації або стабілізації безпекової ситуації держава знову почне реагувати запізно, без готових рішень.
2. Це відновлення і відбудова. Відбудова не може означати просте відновлення старої залежності від викопного палива або повернення до економіки, яка вже була вразливою ще до війни. І державна кліматична політика, і профільні публічні позиції громадськості щодо зеленої відбудови прямо вказують, що відновлення має поєднувати енергетичну безпеку, декарбонізацію, розвиток ВДЕ, енергоефективність і підвищення стійкості громад. Для прифронтових, деокупованих і постраждалих громад це особливо важливо: децентралізована генерація, дахові СЕС, системи накопичення енергії, модернізація теплопостачання, термомодернізація будівель і нова локальна економіка — це не тільки екологічна політика, а питання виживання, базових послуг і безпеки.

То що робити вже зараз, навіть якщо територія громади окупована?

Тетяна Дерябкіна каже, що, насамперед, держава має не виключати такі громади з політики, а навпаки — закладати їх у документи як частину загальної групи промислових і моноіндустріальних територій, які потребують трансформації, незалежно від їхнього поточного статусу.

Це означає:

• підготовку сценаріїв післявоєнної трансформації;
• оцінку втрат інфраструктури;
• планування нової енергетичної моделі;
• підготовку портфеля проєктів для запуску після деокупації;
• фіксацію економічної, соціальної й екологічної шкоди.

“Навіть ті галузі та підприємства, які сьогодні залишаються на окупованих територіях, не можуть бути “викреслені” з державної політики. Вони є частиною економіки України і мають враховуватися при плануванні відбудови та трансформації”, — каже експертка.

Вона додає, якщо говорити про зелену відбудову України, то громада, яка втратила промислового роботодавця, критичну інфраструктуру і доходи бюджету, потребує підтримки нової економічної бази: розбудова локального малого та середнього бізнесу, зеленої енергетики, нових навичок для людей, перекваліфікації, інвестицій у комунальну інфраструктуру, підтримки ветеранів та ветеранок, ВПО, жінок і молоді.

Окремий аспект — це робота з релокованими громадами та військовими адміністраціями. Навіть в умовах релокації розвиток таких громад має враховувати їхню промислову спеціалізацію — це і людський капітал, і освіта, і економічна структура. Важливо також зберігати культурну ідентичність цих територій, яка часто сформована навколо промисловості, адже вона є основою згуртованості і відновлення громад.

“Дуже важливою є участь самих громад у прийнятті рішень. Вони повинні бути не об’єктами державних рішень, а співтворцями політики справедливої трансформації та відбудови. Це особливо важливо для громад, які через війну мають складніший голос у національному процесі. Окуповані, деокуповані, прифронтові, вуглецевоємні та моноіндустріальні громади не повинні випадати з цієї рамки. Навпаки, вони мають стати її центром, бо саме там перетинаються наслідки війни, енергетична вразливість і виклики декарбонізації”, — резюмує експертка.

До теми:

Проєкт “Бахмут-Гоща” у фактах і датах: що відомо про будівництво житла для бахмутян на Рівненщині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!