Серед видатних імен діячів культури й науки, пов’язаних з нашим містом важливо згадати Сергія Кримського (1930 – 2010) – видатного українського філософа, культуролога. З 1957 року він працював в Інституті філософії ім. Г. Сковороди НАН України. Сергій Кримський – лауреат Шевченківської премії (2005), заслужений діяч науки і техніки України (1996), член Нью-Йоркської академії наук (1995). Завдяки його спогадам ми дізнаємося про Артемвськ-Бахмут 30-х, 40-х років ХХ століття. Детальніше розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. 

У 2012 році вийшла друком книга інтерв’ю Сергія Кримського з Тетяною Чайкою «Наш разговор длиною в жизнь». Ця «розмова тривалістю в життя» була своєрідним підсумком життєвого і творчого шляху філософа. Чимало сторінок його спогадів присвячено дитячим та юнацьким рокам.

Бахмут – Артемівськ на плані 1928 року.

Сергій Борисович Кримський народився 2 червня 1930 року в Бахмуті, перейменованому з 1924 року на Артемівськ. Його батько, Борис Кримський, був учасником громадянської війни, згодом отримав освіту інженера-металурга. У передвоєнні роки він займав досить високу посаду начальника управління постачання важкої промисловості Донбасу. Мав до своїх послуг два автомобілі й майже весь час перебував у відрядженнях. Був підпорядкований безпосередньо Москві й міг не зважати на дрібніше місцеве начальство – міськкоми й райкоми партії. Мати, Софія Михайлівна, за дівочим прізвищем Динарська, отримала музичну освіту, була гарною піаністкою й працювала в музичному училищі, заснованому в 1926 році.

Бахмут. Будинок чоловічої гімназії (до 1917 року)

Бахмут. Будинок 1-ї жіночої гімназії (до 1917 року)

Яким же постає образ малої батьківщини, краю дитинства, в спогадах, записаних на схилі віку? У згадках, пронесених через усе життя, Бахмут – Артемівськ – найдавніше місто Донбасу, місто соляних шахт і культурний центр краю (лише після Другої світової війни, на думку С.Б. Кримського, цю роль перейняв Донецьк, адміністративний центр області). Місто, що виросло на стародавньому «чумацькому шляху», зі збудованою на ньому оборонною фортецею. Місто інтернаціональне за складом населення, серед якого, крім українців, згадуються німці, болгари, греки, євреї. Мовою дитинства була українська, адже коло ровесників було переважно україномовне.

Половецький степ недарма посідає значне місце у спогадах дитинства Сергія Кримського. Батько був аматором полювання, і часто брав із собою малого Сергійка, якому подобалось ночувати в степу. Споглядання зоряного неба справляло надзвичайний вплив на відчуття 7–8-річного хлопчика, й формувало перші інтуїтивні уявлення про безкінечність. Саме з образом зоряного неба Сергій Кримський пов’язував перший у житті філософський досвід.

Яскраво відобразився у спогадах дитинства батьківський дім за тогочасною адресою: вул. Профінтерна, 118 (нині вулиця носить ім’я О. Сибірцева, й нумерація будинків зазнала змін). Це був одноповерховий будинок, поділений на дві половини, в ньому мешкали дві сім’ї. Родині Кримських у будинку належали три кімнати. Одна з них була їдальнею і разом кухнею. В іншій, вікнами у двір, стояло старе фортепіано з підсвічниками й різьбленим барельєфом Бетховена. Під вікнами росли три велетенські липи. Це було улюблене місце хлоп’ячих ігор і розваг.

Будинок міського театру в 1930 – 1963 роках (сучасний вигляд).

Артемівськ в ті часи активно розбудовувався, але центр міста був забудований одноповерховими будиночками зі садками. Від дореволюційних часів залишилися потужні кам’яні будівлі чоловічої й жіночої гімназій – в одній з них містилась середня школа, в якій Сергій Кримський закінчив чотири класи перед війною. Недалеко від цих навчальних закладів був розташований драматичний театр, де ставили музичні спектаклі, в яких брала участь мати Сергія. Театр залишив у юного глядача захоплюючі враження. Артемівський український музично-драматичний театр діяв з 1930 до 1963 року, з перервою на роки війни, і містився у центрі міста, на майдані Свободи. Тепер там розташований Міський центр культури і дозвілля імені Євгена Мартинова.

Мати часто акомпанувала відомим співакам, які приїздили до Артемівська на гастролі, гостювали вони й удома в Кримських.Завдяки приятельству батька з директором найбільшого кінотеатру в Артемівську, хлопець мав безборонний доступ без білетів до кінотеатру на всі фільми. З передвоєнного кінорепертуару найбільше запам’яталися йому історичні картини («Степан Разін»», «Пугачов», «Петро І»), а також воєнні, на зразок відомої «Якщо завтра війна».

Збереглися в його пам’яті з віку 3–4 років страшні картини Голодомору початку 1930-х років, коли просто під вікнами батьківського будинку на асфальті лежали й помирали голодні люди. Батьки виносили їм їжу, але ті вже не могли їсти, а якщо намагалися їсти, то одразу помирали. Після війни, вже майже дорослим, приїхавши на Донбас до батька, С. Кримський бачив на власні очі подібні картини голоду 1947 року, який теж був штучним, організованим владою, голодомором. Не пройшли повз дитячу увагу й репресії кінця 1930-х років, коли у школі раптом зникав хтось із однокласників: уночі заарештували батьків, а потім і дітей кудись заслали.

Останні дитячі спогади Сергія Кримського, пов’язані з Бахмутом – Артемівськом, охоплюють події початку радянсько-німецької війни та евакуації. Запам’ятався перший день війни, 22 червня 1941 року, коли в центрі міста почули з батьком по радіо тривожне оголошення голосом диктора Левітана. Наступного дня батько пішов до військкомату, а потім і вирушив на фронт. А малий Сергійко з родиною відправився в евакуацію, спочатку вантажівкою до Ясинуватої, а там сіли на товарний потяг, одразу потрапили під бомбардування з німецьких літаків. На щастя, всі з родини залишилися живі. Евакуація врятувала Кримських від знищення, якого зазнала більшість єврейського населення міста під час нацистської окупації.

Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАН України, в якому працював С. Кримський. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Наступна зустріч С.Б. Кримського з Бахмутом відбулася вже в 2000-х роках, коли він був запрошений на ювілей Артемівського музичного училища. Відвідав знайомі місця, зауваживши, що попри руйнування часів війни, в місті збереглася вся географія його довоєнного дитинства. Відвідав він тоді й міський краєзнавчий музей, якому залишив у подарунок свої книжки. У 2015 році на мапі міста з’явився провулок Сергія Кримського. Але справжнє відкриття цієї непересічної постаті земляка для бахмутян, мабуть, ще попереду.

Книга «Сергей Крымский: наш разговор длиною в жизнь» (2012)

Книга С. Кримського «Під сигнатурою» Софії (2008)

Читайте також:  
Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Двох колишніх українських суддів заочно засудили до 12 років позбавлення волі за участь у незаконному переслідуванні цивільного. Після окупації частини Донеччини вони перейшли до “верховного суду днр” і стали частиною системи, яка оформлювала незаконні затримання та катування місцевих мешканців як судові рішення.

Про це повідомили в Офіс Генерального прокурора.

Вирок колишнім суддям: 12 років за сфабриковану справу та катування в “Ізоляції”

До роботи на окупаційну владу засуджені працювали суддями Апеляційного суду Донецької області та Калінінського районного суду міста Горлівки. Жінку раніше звільнили з посади за порушення присяги. У період 2015–2016 років обоє погодилися працювати у незаконно створеній судовій системі. На підставі указів ватажка “днр” вони обійняли посади у “верховному суді днр”.

Потерпілим від дій окупаційної системи став 52-річний колишній підприємець із Кальміуського. Представники “міністерства державної безпеки днр” затримали його у власному будинку, звинувативши у шпигунстві. Чоловіка доправили до донецької в’язниці “Ізоляція”. Там його утримували у підвалі та вимагали зізнання під час нічних допитів. До потерпілого застосовували фізичне насильство:

• надягали пакет на голову;
• наносили удари, що призвели до перелому чотирьох ребер;
• катували електричним струмом.
• Згодом затриманому пригрозили арештом дружини, змусивши його дати свідчення проти себе.

Справу потерпілого передали на розгляд до “верховного суду днр”, де її вели колишні українські судді. У 2018 році вони визнали чоловіка винним у шпигунстві та призначили покарання у вигляді 10 років позбавлення волі. Під час процесу чоловіка позбавили базових гарантій справедливого розгляду: доступу до належної правничої допомоги та можливості викликати свідків захисту.

Донецька обласна прокуратура довела провину колишніх суддів у порушенні законів та звичаїв війни за попередньою змовою групою осіб (частина 2 статті 28, частина 1 статті 438 Кримінального кодексу України). Кожен із них отримав 12 років позбавлення волі. Строк відбування покарання розпочнеться з моменту їхнього фактичного затримання.

Читайте також:

На Донеччині українські захисники врятували чоловіка, який два дні провів під обстрілами в посадці

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині фіксується зміна інтенсивності бойових дій. Найбільше зростання кількості штурмових дій спостерігається на Покровському напрямку, де російська армія суттєво наростила наступальні зусилля порівняно з попередньою добою.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Покровський та Костянтинівський напрямки

На Покровському напрямку зафіксовано найбільшу кількість атак та найсуттєвіше їхнє зростання. Противник здійснив тут 44 штурмові дії, виявляючи активність у районах Білицького, Сергіївки, Удачного та Молодецького, а також у напрямках Дорожнього, Миколайпілля, Водянського, Надії, Василівки, Торецького, Новогригорівки, Степів, Ганнівки, Добропілля, Шевченка, Світлого та Матяшевого. Цей показник зріс на п’ять атак порівняно з минулим днем, коли фіксувалася 39 штурмових дій.

На Костянтинівському напрямку інтенсивність боїв, навпаки, знизилася. Зафіксовано сім атак у районах Костянтинівки, Іллінівки та Довгої Балки, що на п’ять штурмових дій менше, ніж напередодні, коли противник атакував 12 разів.

Лиманський, Слов’янський та Краматорський напрямки

На Лиманському напрямку росіяни п’ять разів атакували в районах Лимана та Діброви, а також у напрямку Новоселівки. Кількість атак тут зменшилася на чотири спроби порівняно з минулою добою, коли зафіксували дев’ять атак.

На Слов’янському напрямку російська армія здійснила одну штурмову дію у напрямку Пискунівки, що також свідчить про зниження активності порівняно з попереднім днем, коли було дві атаки.

На Краматорському напрямку інтенсивність наступальних дій залишилася без змін: окупанти один раз атакували у напрямку населеного пункту Федорівка, як і минулої доби.

Добові втрати російської армії

Протягом доби особовий склад противника зменшився на 1520 осіб. Росіяни втратили 2017 безпілотних літальних апаратів оперативно-тактичного рівня, 613 одиниць автомобільної техніки й автоцистерн, а також 69 артилерійських систем.

Окрім цього, знищено:

• 16 наземних робототехнічних комплексів;
• 15 бойових броньованих машин;
• 5 засобів протиповітряної оборони;
• 2 реактивні системи залпового вогню;
• 1 гелікоптер;
• 1 танк.

Читайте також:

Росіяни просунулися поблизу трьох населених пунктів на Донеччині — DeepState

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!