Серед видатних імен діячів культури й науки, пов’язаних з нашим містом важливо згадати Сергія Кримського (1930 – 2010) – видатного українського філософа, культуролога. З 1957 року він працював в Інституті філософії ім. Г. Сковороди НАН України. Сергій Кримський – лауреат Шевченківської премії (2005), заслужений діяч науки і техніки України (1996), член Нью-Йоркської академії наук (1995). Завдяки його спогадам ми дізнаємося про Артемвськ-Бахмут 30-х, 40-х років ХХ століття. Детальніше розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. 

У 2012 році вийшла друком книга інтерв’ю Сергія Кримського з Тетяною Чайкою «Наш разговор длиною в жизнь». Ця «розмова тривалістю в життя» була своєрідним підсумком життєвого і творчого шляху філософа. Чимало сторінок його спогадів присвячено дитячим та юнацьким рокам.

Бахмут – Артемівськ на плані 1928 року.

Сергій Борисович Кримський народився 2 червня 1930 року в Бахмуті, перейменованому з 1924 року на Артемівськ. Його батько, Борис Кримський, був учасником громадянської війни, згодом отримав освіту інженера-металурга. У передвоєнні роки він займав досить високу посаду начальника управління постачання важкої промисловості Донбасу. Мав до своїх послуг два автомобілі й майже весь час перебував у відрядженнях. Був підпорядкований безпосередньо Москві й міг не зважати на дрібніше місцеве начальство – міськкоми й райкоми партії. Мати, Софія Михайлівна, за дівочим прізвищем Динарська, отримала музичну освіту, була гарною піаністкою й працювала в музичному училищі, заснованому в 1926 році.

Бахмут. Будинок чоловічої гімназії (до 1917 року)

Бахмут. Будинок 1-ї жіночої гімназії (до 1917 року)

Яким же постає образ малої батьківщини, краю дитинства, в спогадах, записаних на схилі віку? У згадках, пронесених через усе життя, Бахмут – Артемівськ – найдавніше місто Донбасу, місто соляних шахт і культурний центр краю (лише після Другої світової війни, на думку С.Б. Кримського, цю роль перейняв Донецьк, адміністративний центр області). Місто, що виросло на стародавньому «чумацькому шляху», зі збудованою на ньому оборонною фортецею. Місто інтернаціональне за складом населення, серед якого, крім українців, згадуються німці, болгари, греки, євреї. Мовою дитинства була українська, адже коло ровесників було переважно україномовне.

Половецький степ недарма посідає значне місце у спогадах дитинства Сергія Кримського. Батько був аматором полювання, і часто брав із собою малого Сергійка, якому подобалось ночувати в степу. Споглядання зоряного неба справляло надзвичайний вплив на відчуття 7–8-річного хлопчика, й формувало перші інтуїтивні уявлення про безкінечність. Саме з образом зоряного неба Сергій Кримський пов’язував перший у житті філософський досвід.

Яскраво відобразився у спогадах дитинства батьківський дім за тогочасною адресою: вул. Профінтерна, 118 (нині вулиця носить ім’я О. Сибірцева, й нумерація будинків зазнала змін). Це був одноповерховий будинок, поділений на дві половини, в ньому мешкали дві сім’ї. Родині Кримських у будинку належали три кімнати. Одна з них була їдальнею і разом кухнею. В іншій, вікнами у двір, стояло старе фортепіано з підсвічниками й різьбленим барельєфом Бетховена. Під вікнами росли три велетенські липи. Це було улюблене місце хлоп’ячих ігор і розваг.

Будинок міського театру в 1930 – 1963 роках (сучасний вигляд).

Артемівськ в ті часи активно розбудовувався, але центр міста був забудований одноповерховими будиночками зі садками. Від дореволюційних часів залишилися потужні кам’яні будівлі чоловічої й жіночої гімназій – в одній з них містилась середня школа, в якій Сергій Кримський закінчив чотири класи перед війною. Недалеко від цих навчальних закладів був розташований драматичний театр, де ставили музичні спектаклі, в яких брала участь мати Сергія. Театр залишив у юного глядача захоплюючі враження. Артемівський український музично-драматичний театр діяв з 1930 до 1963 року, з перервою на роки війни, і містився у центрі міста, на майдані Свободи. Тепер там розташований Міський центр культури і дозвілля імені Євгена Мартинова.

Мати часто акомпанувала відомим співакам, які приїздили до Артемівська на гастролі, гостювали вони й удома в Кримських.Завдяки приятельству батька з директором найбільшого кінотеатру в Артемівську, хлопець мав безборонний доступ без білетів до кінотеатру на всі фільми. З передвоєнного кінорепертуару найбільше запам’яталися йому історичні картини («Степан Разін»», «Пугачов», «Петро І»), а також воєнні, на зразок відомої «Якщо завтра війна».

Збереглися в його пам’яті з віку 3–4 років страшні картини Голодомору початку 1930-х років, коли просто під вікнами батьківського будинку на асфальті лежали й помирали голодні люди. Батьки виносили їм їжу, але ті вже не могли їсти, а якщо намагалися їсти, то одразу помирали. Після війни, вже майже дорослим, приїхавши на Донбас до батька, С. Кримський бачив на власні очі подібні картини голоду 1947 року, який теж був штучним, організованим владою, голодомором. Не пройшли повз дитячу увагу й репресії кінця 1930-х років, коли у школі раптом зникав хтось із однокласників: уночі заарештували батьків, а потім і дітей кудись заслали.

Останні дитячі спогади Сергія Кримського, пов’язані з Бахмутом – Артемівськом, охоплюють події початку радянсько-німецької війни та евакуації. Запам’ятався перший день війни, 22 червня 1941 року, коли в центрі міста почули з батьком по радіо тривожне оголошення голосом диктора Левітана. Наступного дня батько пішов до військкомату, а потім і вирушив на фронт. А малий Сергійко з родиною відправився в евакуацію, спочатку вантажівкою до Ясинуватої, а там сіли на товарний потяг, одразу потрапили під бомбардування з німецьких літаків. На щастя, всі з родини залишилися живі. Евакуація врятувала Кримських від знищення, якого зазнала більшість єврейського населення міста під час нацистської окупації.

Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАН України, в якому працював С. Кримський. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Наступна зустріч С.Б. Кримського з Бахмутом відбулася вже в 2000-х роках, коли він був запрошений на ювілей Артемівського музичного училища. Відвідав знайомі місця, зауваживши, що попри руйнування часів війни, в місті збереглася вся географія його довоєнного дитинства. Відвідав він тоді й міський краєзнавчий музей, якому залишив у подарунок свої книжки. У 2015 році на мапі міста з’явився провулок Сергія Кримського. Але справжнє відкриття цієї непересічної постаті земляка для бахмутян, мабуть, ще попереду.

Книга «Сергей Крымский: наш разговор длиною в жизнь» (2012)

Книга С. Кримського «Під сигнатурою» Софії (2008)

Читайте також:  
Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Упродовж вересня 2026 року з Донецької області самостійно, за допомогою влади або волонтерів евакуювалися близько 18 тисяч людей. Наразі на підконтрольній українській владі території області залишаються близько 77,5 тисячі жителів.

Про це під час брифінгу 30 вересня повідомили представники Донецької обласної військової адміністрації.

Скільки людей залишаються на Донеччині та як триває евакуація

Про актуальну ситуацію з евакуацією населення розповів начальник відділу оперативної чергової служби зв’язку, оповіщення та інформування населення Департаменту з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької ОВА Дмитро Петлін під час брифінгу 30 вересня.

За його словами, від початку евакуаційних заходів з області самостійно або за допомогою органів влади та волонтерів виїхали понад 1 мільйон 461 тисяча людей, серед них, понад 215,8 тисячі дітей.

На підконтрольній Україні території Донецької області наразі залишаються близько 77,5 тисячі людей. У 21 громаді, які належать до територій активних бойових дій, перебувають близько 64 тисяч людей, серед них 2556 дітей. Протягом вересня евакуювалися близько 18 тисяч людей, з яких 1 317, діти.

За словами Дмитра Петліна, темпи евакуації зростають на тлі посилення обстрілів та безпекових загроз.

“Збільшилась кількість обстрілів і загроз, і кількість людей, які прийняли рішення стосовно евакуації, збільшилась”, — сказав Дмитро Петлін.

Скільки людей залишаються у громадах Донеччини

Під час брифінгу в Донецькій ОВА також назвали актуальну кількість жителів у низці громад області:

• Краматорська — близько 30 100 людей;
• Слов’янська — близько 24 200;
• Олександрівська — близько 6 000;
• Лиманська — близько 2 100;
• Дружківська — близько 1 480;
• Святогірська — понад 1 040;
• Добропільська — близько 880;
• Костянтинівська — близько 760;
• Новодонецька — близько 730;
• Миколаївська — близько 390 людей.

Кількість населення скоротилася в Новодонецькій громаді — від початку вересня приблизно на 2100 людей. В Олександрівській громаді кількість жителів зменшилася приблизно на 1 300 людей. В ОВА пояснюють відтік населення передусім погіршенням безпекової ситуації. Зокрема, у чотирьох населених пунктах Новодонецької громади було ухвалено рішення про обов’язкову евакуацію дітей із батьками або іншими законними представниками.

До теми:

“Між шостим і сьомим поверхом починають складати дрова”: як відбувається евакуація на Донеччині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Суддя Бахмутського міськрайонного суду Донецької області Ольга Федорів може продовжити роботу у Львівському апеляційному суді. 29 вересня 2026 року Вища рада правосуддя вирішила внести Президентові України подання про її призначення на посаду судді цього суду.

Про це йдеться у повідомленні Бахмутського міськрайонного суду Донецької області.

Суддю Бахмутського міськрайонного суду Ольгу Федорів рекомендували до Львівського апеляційного суду

29 вересня Вища рада правосуддя ухвалила рішення про внесення Президентові України подань щодо призначення восьми суддів до Дніпровського та Львівського апеляційних судів. Серед кандидатів до Львівського апеляційного суду — суддя Бахмутського міськрайонного суду Донецької області Ольга Федорів. Про це повідомила Вища рада правосуддя. Розгляд матеріалів щодо Федорів був запланований на пленарному засіданні ВРП 29 вересня.

До цього кандидатуру Ольги Федорів розглядала Вища кваліфікаційна комісія суддів України. У червні 2026 року вона пройшла кваліфікаційне оцінювання та набрала 760,94 бала. ВККС визнала її такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.

У серпні ВККС надала рекомендацію щодо призначення Ольги Федорів на посаду судді Львівського апеляційного суду. Результати конкурсу оприлюднені на сайті ВККС. Наступним етапом стало рішення Вищої ради правосуддя про внесення відповідного подання Президентові.

Що відомо про Ольгу Федорів

Ольга Федорів, яка також фігурує в документах під дошлюбним прізвищем Чопик, працює суддею з 2014 року. Указом Президента від 17 січня 2014 року її призначили суддею тодішнього Артемівського міськрайонного суду Донецької області на п’ять років. У грудні 2019 року Президент призначив її суддею цього ж суду безстроково. Згодом суд отримав назву Бахмутський міськрайонний суд Донецької області.

Після зміни територіальної підсудності справ Бахмутського суду в жовтні 2022 року Федорів відрядили до Дружківського міського суду Донецької області. Однак, як зазначається у матеріалах ВРП, справ у цьому суді вона не розглядала, оскільки перебувала у відпустках у зв’язку з вагітністю, пологами та доглядом за дітьми.

У 2025 році суддя звернулася із заявою про дострокове завершення цього відрядження та переведення до Львова. ВРП зазначала, що у Львові проживає її родина та є житло. 7 жовтня 2025 року Рада вирішила відрядити Федорів до Шевченківського районного суду Львова строком на один рік із 20 жовтня 2025 року.

Що відомо про родину судді

Згідно з останньою щорічною декларацією Ольги Федорів за 2025 рік, її чоловік — Олег Федорів. Олег Федорів працює у Львівській обласній прокуратурі. У відкритих документах ВККС його посада вказана як начальник відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при проведенні досудового розслідування, дізнання та підтриманні публічного обвинувачення. За 2025 рік він задекларував 1,38 млн грн заробітної плати у Львівській обласній прокуратурі.

Сама Ольга Федорів за 2025 рік задекларувала 855,3 тисячі гривень зарплати від Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області та 341 тисячу гривень , від управління ДСА у Львівській області.

У декларації також зазначена нерухомість, якою суддя або члени її родини володіють чи користуються. Зокрема, Федорів задекларувала частки у двох квартирах у Львові площею 50 та 46,9 м². Також родина має право безоплатного користування квартирою площею 42,3 м², яка належить Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Західного регіону, та квартирою площею 56,8 м², власницею якої є інша особа. Чоловік судді також має частку в житловому будинку площею 202 м² в Івано-Франківській області.

За результатами кваліфікаційного оцінювання ВККС дійшла висновку, що Ольга Федорів підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді, зокрема за критеріями професійної етики та доброчесності. Тепер, після рішення Вищої ради правосуддя від 29 вересня, подання щодо призначення Ольги Федорів суддею Львівського апеляційного суду має бути внесене Президентові України.

До теми:

Дві квартири, мільйонна зарплата і готівка у валюті: що декларує бахмутська суддя Ольга Конопленко

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!