Наративи російської пропаганди про відсутність української культури, та української нації не дієздатні завдяки творчості українських поетів та письменників, які навіть під тиском царизму і тоталітаризмом радянської влади створювали літературне надбання нації.

Детально про життя і творчість одного з таких видатних українських письменників, який працював і творив у Бахмуті, розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Микола Чернявський: біографія

Серед видатних літературних імен, пов’язаних із Бахмутом, Микола Чернявський (1867 – 1938) посідає особливе місце. Першорядний поет і прозаїк, що належав до кола класиків української літератури, активний просвітянин і громадський діяч.

Сучасник Михайла Коцюбинського й Лесі Українки, він пережив події Української революції 1917 – 1921 років, піднесення й падіння незалежної держави – УНР, був свідком встановлення радянської влади, пройшов через криваві десятиліття комуністичного терору й врешті загинув, розстріляний за фальшивим звинуваченням у 1938 році. Єдина його провина полягала в тому, що він був свідомим українцем і діячем національної культури.

Микола Федорович Чернявський народився 22 грудня 1867 року (3 січня 1868 року за новим стилем) у селі Торська Олексіївка Бахмутського повіту в родині диякона. За кілька років його батька, Федора Степановича Чернявського, висвятили на священника й надали парафію в селі Новобожедарівка Слов’яносербського повіту. Це село над Сіверським Дінцем сусідило з козачими станицями донців. В одній з таких станиць, Митякинській, хлопець здобув початкову освіту в народній школі. Згодом навчався в приватній школі в Луганську.

Життя і громадська діяльність в Бахмуті

У 1878 році Микола Чернявський вступив до Бахмутського духовного училища, а в 1883 році закінчив його, вступивши до Катеринославської духовної семінарії. Саме в ці роки почалася його літературна творчість і відбулося навернення до рідного слова насамперед під враженням від  шевченкового “Кобзаря”. Перші свої вірші юний поет складав російською мовою в 1884 – 1885 роках і всі їх знищив, потім вже писав українською.

По закінченні семінарії, в 1889 році повернувся до Бахмутського духовного училища, де працював наступні дванадцять років. У 1893 році молодий викладач співів одружився з Софією Василівною Смирницькою, дочкою вчителя Бахмутського духовного училища. Перша його поетична збірка “Пісні кохання” надрукована в Харкові в 1895 році. На примірнику, який зберігається в Бахмутському краєзнавчому музеї (переданий на зберігання онукою поета Тетяною Медведєвою), є напис: “Дорогой моей Соне от любящего сердца, 1895, Авг. 22”

Друга збірка віршів М. Чернявського під назвою “Донецькі сонети” побачила світ у Бахмуті в 1898 році в друкарні Гріліхеса. Невдовзі у Бахмуті за його редакцією вийшло іще декілька книжок, зокрема “Оповідання” П. Куліша та меморіальні видання “Пантелеймон Олександрович Куліш” і “Щирі сльози над могилою П.О. Куліша”. Це перші відомі нам книжкові видання українською мовою в повітовому центрі шахтарського краю.

Крім літературної та викладацької діяльності, Микола Чернявський разом із дружиною брав активну участь у культурному житті міста. Їхні прізвища значаться у переліку засновників музично-драматичного товариства в Бахмуті в 1900 році. Це товариство ставило за мету розвиток музичної, літературної та драматичної просвіти в місті, влаштовувало літературні вечори, самодіяльні вистави та концерти. Воно проіснувало до 1917 року.

У 1901 році Чернявський отримав запрошення від Чернігівської земської управи на роботу земським статистиком. Підписане воно було діловодом управи Михайлом Коцюбинським. Як не дивно, це прізвище доволі вже знаного на той час українського прозаїка було невідоме Чернявському. Лише згодом у Чернігові вони зблизились на ґрунті спільних літературних зацікавлень, дружили сім’ями, разом видали літературні альманахи «Дубове листя» та «З потоку життя». Потоваришував Чернявський також із іншим видатним сучасником-літератором – Борисом Грінченком.

В 1903 році М.Ф. Чернявський переїздить до Херсона, де став до праці в губернській земській управі. В цьому ж році вийшла друком збірка його поезій “Зорі”. Саме в цей період широко розгортається його прозова творчість. Він пише повісті “Весняна повідь” (1906), “Варвари” (1908) та “Душа поета” (1914) та інші. Саме художня проза становить більшу частину творчого доробку Миколи Чернявського.

На роки Української революції (1917 – 1921) припадає найбільша активізація творчої та громадської діяльності Чернявського. Він очолив товариство “Українська хата в Херсоні”, організовував перші українські мітинги в місті, долучився до заснування регіонального осередку товариства “Просвіта”.

У 1920 році в Херсоні було видано вісім його книжок: три книги поезій, три прозові збірки та дві книжки  спогадів – про М. Коцюбинського» і про Б. Грінченка. Наприкінці 1920-х років харківське видавництво “Рух” видало десятитомне зібрання творів М. Чернявського.

Останнє десятиліття було важким для літнього й хворого письменника. Радянська влада боролася з “ворогами народу”, з ініціаторами національного відродження.

Довгий час вважалося, що письменник загинув у таборі в 1946 році. Саме така дата значилася у свідоцтві про смерть, яке отримала родина. Тільки в роки незалежної України дослідники знайшли документи й встановили, що його було розстріляно в ніч з 19 на 20 січня 1938 року. Посмертно був реабілітований в 1950-х роках, і потім вдруге – вже в незалежній Україні.

Своєю творчістю Микола Чернявський ввійшов до українського письменства як співець Донеччини й таврійських степів, нелегкої праці селянина-степовика, одним із перших у літературі відобразив важке й безпросвітне життя донецького шахтаря. Заповітом нащадкам стали натхненні рядки поезії Миколи Чернявського:

Ти не загинеш, Україно!

І мова прадідна твоя,

Що кожне слово в їй перлина,

Не вмре повік…

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту “Громадськість за демократизацію”, який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Бахмутська Фортеця” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

• Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного
• Вулиця Героїв Небесної Сотні у Бахмуті: на честь кого вона названа
• Там, де народжуються янголи в білих халатах: ювілей Бахмутського медичного коледжу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

13 січня Верховна Рада України ухвалила закон “Про основні засади житлової політики”. Він скасував радянський Житловий кодекс 1983 року та передбачає перехід до європейської моделі доступу до житла через оренду й соціальні програми.

Які зміни в межах нового закону чекатимуть ВПО, редакції Бахмут IN.UA пояснили провідні юристи з питань адвокації благодійного фонду “Право на захист” — Анастасія Бурау та Юрій Дьякон.

Що передбачає нова модель соціального житла

13 січня 2026 року було ухвалено Закон України “Про основні засади житлової політики”. Наразі він очікує на підпис президента. Загалом закон визначає засади державного управління, регулювання та нагляду (контролю) у сфері житлових відносин, містить низку норм щодо соціального житла. Очікується, що їх надалі конкретизують іншими нормативно-правовими актами. 

Відповідно до закону, соціальне житло — це житло, надане людям:

• які потребують соціального захисту;
• які були змушені залишити своє місце проживання з підстав, що загрожують їхньому життю чи здоров’ю або стану житла;
• іншим категоріям осіб, визначеним законом, на підставі договору оренди соціального житла за доступну орендну плату залежно від рівня доходу особи (сім’ї), домогосподарства та з урахуванням пільг, гарантій і субсидій, на які вони мають право відповідно до закону. 

Отримати соціальне житло можна з державного житлового фонду, житлового фонду громади або приватного житлового фонду. Житло з державного або житлового фонду громади надають на підставі рішення органів державної влади або місцевого самоврядування. 

Надання соціального житла в оренду та управління ним будуть здійснювати оператори соціального житла. Згідно з законом, оператор соціального житла – це юридична особа: 

• установчі документи якої визначають набуття соціального житла на праві власності або іншій правовій підставі, управління соціальним житлом, а також надання такого житла в оренду як основну мету її діяльності;
• яка має статус неприбуткової організації (установи);
• інформація про яку внесена до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи. 

Закон також передбачає створення Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи. Вона забезпечуватиме збирання, накопичення, захист, облік, відображення, обробку та надання відомостей про житловий фонд України, а також про людей, які можуть скористатися державною підтримкою для реалізації права на житло.

Як надаватимуть соціальне житло в оренду

Соціальне житло надаватимуть за договором оренди. Плата за нього включатиме саме оплату за оренду та житлово-комунальні послуги. Розмір орендної плати залежатиме від рівня доходу та майна людини або сім’ї. Також передбачається, що для оплати оренди соціального житла може надаватися субсидія.

Платежі за оренду соціального житла вноситимуть оператору соціального житла.

“Порядок надання соціального житла, порядок розрахунку плати за соціальне житло і типовий договір оренди соціального житла мають бути затверджені Кабінетом Міністрів України. Тож, наразі, поки закон ще не набрав чинності та відповідні порядки не були затверджені Урядом, ми бачимо лише загальну правову рамку нової системи надання соціального житла, без детальних процедур, вимог та умов, які будуть визначені згодом”, — зазначають юристи.

Чи достатньо обґрунтована заборона приватизації соціального житла?

Таку заборону можна вважати обґрунтованою, оскільки вона дозволить зберегти соціальне житло з державного житлового фонду у власності держави і надавати його в оренду тим, хто дійсно цього потребує. Більше того, положення Закону передбачають, що платежі за оренду соціального житла, які вносяться оператору соціального житла, використовуються ним для досягнення основної мети діяльності — набуття, розпоряджання та управління соціальним житлом, а також надання такого житла в оренду.

Тому допоки житло залишається в державній власності і надається в оренду, воно приноситиме кошти на управління ним, набуття нового соціального житла і, відтак, забезпечення соціальним житлом ще більшої кількості людей, які цього потребують.  

Натомість для набуття житла у власність чи його будівництва можуть бути доступні інші механізми.

Наприклад, відповідно до закону, особи, які можуть скористатися державною підтримкою для реалізації права на житло, інформація про яких внесена до Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи, можуть побудувати житло, придбати його у власність або набути в користування за підтримки держави або органу місцевого самоврядування шляхом використання фінансово-кредитних механізмів підтримки будівництва, придбання та оренди житла. До таких механізмів належать: 

• надання пільгового довгострокового кредиту на нове будівництво, реконструкцію або придбання житла у власність з державною підтримкою; 
• сплата частини вартості житла, виплату компенсації за належне для отримання житлового приміщення;
• сплата частини пайового внеску члена житлово-будівельного (житлового) кооперативу, надання пільгового довгострокового кредиту або виплату компенсації частини відсотків за кредитом на сплату такого внеску. 

Крім цього, законодавством можуть встановлюватися інші механізми підтримки будівництва, придбання та оренди житла. 

Які механізми контролю запобігатимуть зловживанням при розподілі соцжитла

Цій меті слугуватиме цифровізація та автоматизація процесів завдяки запровадженню Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи. 

Також запобіганню зловживань мають слугувати контроль за цільовим використанням державного/територіального житлового фонду, його утриманням, експлуатацією та ремонтом з боку уповноважених органів державної влади, місцевого самоврядування або уповноважених ними органів. 

Закон передбачає: 

• контроль за дотриманням вимог житлового законодавства з боку уповноважених центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування;
• громадський контроль за дотриманням вимог житлового законодавства, що здійснюється громадськими об’єднаннями, фізичними та юридичними особами шляхом проведення громадських слухань, обговорень та участі в них, участі у роботі консультативно-дорадчих органів, утворених при органах державної влади та місцевого самоврядування, надання доступу до публічної інформації, подання індивідуальних чи колективних звернень громадян, подання позовів до суду та в інший спосіб, визначений законодавством.

“Якими ж будуть запобіжники на кожному з етапів роботи з соціальним житлом (придбання соціального житла, управління соціальним житлом, надання такого житла в оренду та користування отриманим в оренду житлом щодо), ми очікуємо побачити в інших нормативно-правових актах, які будуть прийматися в межах абсолютно нової правової рамки, створеної законом”, — підсумовують юристи.

Читайте також:

• Дім для ВПО: у Київській області шукають велику родину для заселення в межах проєкту “Хата Поруч”
• Як ВПО на Житомирщині можуть отримати допомогу на ремонт житла: умови
• У Києві діє місце тимчасової підтримки для людей у кризових життєвих обставинах

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Морози загострили критичну ситуацію з водопостачанням на тимчасово окупованих територіях Донеччини. Багато міст залишилися без води, а аварійні відключення електрики та проблеми з опаленням посилили кризу.

Про це повідомили у Центрі протидії дезінформації.

Причини водної кризи на окупованих територіях Донеччини

На тимчасово окупованих територіях Донеччини морози різко погіршили ситуацію з водопостачанням. У багатьох населених пунктах вода повністю відсутня, а бочки для підвозу замерзли або стоять порожніми. Цілі квартали великих міст залишилися без доступу до питної води.

Через сильне похолодання до водної кризи додалися масштабні аварійні відключення електроенергії та проблеми з опаленням. Міська інфраструктура, яка роками працювала “на аваріях”, у зимових умовах просто перестала функціонувати.

Причина таких проблем системна: за роки російської окупації жодної повноцінної модернізації водогонів чи інших комунальних систем не проводилося. Мережі латали точково, без інвестицій і стратегічних рішень.

До теми:

Водна криза в окупованому Донецьку: хто винен і чому її не вирішують

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!