Громадський медіапортал
Бахмут IN.UA
Кращі представники бахмутської молоді у 1917 – 1918 роках зв’язали свою долю з українським визвольним рухом, пройшли буремними шляхами Української революції, і в складних умовах еміграції залишилися вірними своєму народу, ідеям національного визволення й поступу. Їхні імена залишилися в літописі Української Господарської Академії, заснованої нашим видатним земляком – Микитою Шаповалом. Хто ці люди і чим вони займалися, розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.
Розповідаючи про видатного діяча Української революції 1917 – 1921 років, нашого земляка родом із села Серебрянки Микиту Шаповала, члена Центральної Ради, міністра урядів УНР, видатного поета й публіциста, вченого-соціолога, ми згадували його подвижницьку діяльність з розбудови українського життя на еміграції в 1920-30-х роках. За його ініціативи у Чехо-Словаччині, при підтримці президента республіки Томаша Масарика, була створена низка українських громадських та освітніх інституцій, серед них і Українська Господарська Академія в Подєбрадах.
В курортному місті Подєбрадах за 50 кілометрів від Праги, на правому березі річки Лаба, височіє замок чеського короля Юрія Подєбрадського. Саме в ньому 1922 року розмістилася Українська господарська академія, заснована Українським громадським комітетом у Празі при фінансовій допомозі міністерства закордонних справ Чехо-Словаччини. Через це впродовж 1922 – 1935 років у місті склалася численна українська громада.
Академія складалася з трьох відділів: агрономічно-лісового, гідротехнічно-технологічного та економічно-кооперативного, мала для своїх навчальних потреб кабінети, лабораторії, господарчу ферму, лісовий розсадник, метеорологічну станцію, ґрунтовну бібліотеку, що налічувала 25600 томів фахової наукової літератури різними мовами.
Подєбрадський замок – осідок Української Господарської Академії
Метою чехословацького уряду, який фінансував її діяльність, було надати допомогу українцям, які опинилися в скрутній ситуації на чужині, без засобів для існування. Керівництво ж УГА ставило іншу мету – підготовку керівних кадрів для майбутньої Української самостійної держави. Багато студентів запам’ятали заклик голови Українського громадського комітету Микити Шаповала спішити вчитися, «а то скоро нас покличе Батьківщина».
У професорсько-викладацькому складі переважали відомі українські політики і вчені, урядовці, дипломати й військовики часів Української Народної Республіки. Серед професорів були два колишні прем’єр-міністри УНР – Борис Мартос та Ісак Мазепа.
Студентами також ставали активні учасники українських визвольних змагань, а після їх поразки – вимушені емігранти в країнах Центральної Європи. Це були насамперед козаки і старшини Армії УНР, учасники козацько-селянського руху, повстанські отамани. Були серед студентів і генерали, як-от Олекса Алмазов та Іван Омелянович-Павленко. Тож не дивно, що в господарській академії поруч зі зверненням «пане колего» можна було почути «пане хорунжий», «пане сотнику», «пане полковнику».
Серед офіційних автобіографій студентів та вступників до академії, що збереглися в архіві УГА, збереглися життєписи наших земляків-бахмутян, активних учасників українських визвольних змагань 1917 – 1921 років.
Учень Бахмутського реального училища Валентин Костенко
Так, у цьому «Подєбрадському полку» УНР, як його згодом стали називати, знаходимо Валентина Костенка, одного з очільників українського молодіжного руху в Бахмуті в 1917 – 1918 роках. Він народився 11 лютого 1898 року на хуторі Весела Гора Бахмутського повіту (тепер належить до Самарської сільради Олександрівського району Донецької області).
Валентин Костенко навчався в Бахмутському реальному училищі, де під час навчання у 1917 році виступив організатором Вільного козацтва в Бахмуті. На початку 1918 року він стояв на чолі організації середньошкільників-українців міста. У квітні 1918 року втік від більшовицьких репресій та вступив до української армії.
В серпні 1918 року демобілізувався як учень. У 1919 році поступив до Катеринославського гірничого інституту. Брав участь у повстанні проти денікінщини в складі різних повстанських загонів. Потім перебував на еміграції в Чехословаччині, де в 1927 році скінчив Українську Господарську Академію. Був відомий як інженер-економіст, кооператор і журналіст.
Учень Бахмутської чоловічої гімназії Микола Малашко
Іще один визначний діяч українського національного руху на Донеччині – Микола Малашко, який народився 5 грудня 1898 року в селі Мар’їнка Маріупольського повіту (тепер місто Мар’їнка Донецької області). У 1917 – 1918 роках він навчався в Бахмутській чоловічій гімназії, був ініціатором створення організації учнів-середньошкільників міста й повіту.
Микола Малашко брав активну участь у створенні Вільного козацтва Торецької Січі, а пізніше – Вільного козацтва Донецького басейну. У березні 1918 року молодий хлопець втік від більшовицького арешту до Запорозької дивізії, де прослужив до проголошення влади гетьмана П. Скоропадського. Потім відновив навчання у Бахмутській гімназії й закінчив її 1919 року.
Того ж літа Малашко долучився до повстання проти денікінщини, яке очолював його старший брат Михайло Малашко. До жовтня 1920 року брав активну участь в українському повстанському русі, та врешті був змушений із Катеринославським повстанським кошем емігрувати до Румунії. У 1922 – 1927 роках навчався в Українській Господарській Академії в Подєбрадах за фахом інженера-економіста й був залишений у ній професорським стипендіатом.
В одній із анкет на питання «В яких країнах маєте бажання працювати?» Микола Малашко відповів: «На Україні, на землях з українським населенням, де прийдеться». А на інше питання «Які фізичні вади маєте?» відповів: «Кулю в грудях».
Учениця Бахмутської жіночої гімназії Ганна Марченко
Незвичайною була також доля Ганни Марченко (дівоче прізвище – Лифар), яка народилася 10 червня 1899 року в селі Вірівка Бахмутського повіту. Закінчивши Бахмутську жіночу гімназію, вона в 1918 – січні 1919 року була слухачкою першого курсу історико-філологічного факультету Київських вищих жіночих курсів. Потім працювала в Міністерствах преси, внутрішніх справ, народного господарства уряду УНР, евакуювалася разом з урядовими установами в січні 1919 року. В еміграції закінчила Українську Господарську Академію в 1927 році, отримавши фах інженера-економіста. Загинула вона в 1944 році під час польського повстання у Варшаві, її чоловік в той час перебував у складі дивізії «Галичина».
Микола Малашко, Ганна Марченко, Валентин Костенко залишаться в пам’яті бахмутян як свідчення про наш довгий історичний шлях в набутті незалежності України. Як свідчення про глибоке прагнення до державності.
Фото з архіву Бахмутського краєзнавчого музею та з вільного доступу.
Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.