Боротьба донеччан за українську державність

Семаковська Тетяна 12:00, 20 Квітня 2024

Ворожа пропаганда десятиріччями намагалася запевнити мешканців сходу України, що ці території є російськими і що тут живе російськомовне населення, яке, мовляв, хоче бути ближчими до росії. На жаль, частково ці наративи вкорінилися у свідомості. Водночас люди Донеччині, разом з усією Україною, були долучені до поширення української ідентичності та відстоювання права на відновлення незалежності нашої держави.

Як це було і яку роль в цьому грали бахмутяни читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Боротьба донеччан з росією

Ледве не кожне покоління українців за останні століття мали боротися за власну ідентичність та країну. Майже завжди ця боротьба проходила саме з росією та її авторитарними попередниками. 

Під час радянської окупації російська влада спробувала зупинити опір українців за допомогою репресії та пропаганди. Це, на жаль, дало свої результати, особливо на сході країни через безпосередню близькість до кордонів агресора. Тим не менш, на Донеччині активно розвивалися проукраїнські рухи, які не забували свою історію та намагалися нагадати про неї своїм співгромадянам.

Цим вони наближали відновлення незалежності країни, звільнення нашої держави від окупації. Володимир Березін та Галина Олійникова, активісти, які боролися за вільну Україну ще з радянських часів та Ігор Тодоров, який довгий час викладав у Донецькому національному університеті імені Василя Стуса, розповіли редакції Бахмут IN.UA про те, як розвивався та функціонував український активізм на теренах Донецької області. 

Російська пропаганда намагається запевнити людей, що Донеччина — це їх земля / скріншот Бахмут IN.UA

Наратив про “руській Донбас”

Ще у 2014 році росіяни прийшли окуповувати український схід із наративом про те, що Донбас — це російська земля або земля російськомовного населення. Перше твердження це нахабна пропаганда, адже історія регіону демонструє зворотні дані. На сайті Ukrainer можна детально прочитати про те, як росіяни штучно заселювали ці землі російськими солдатами ще за часів петра І. Практика штучного заселення окупованих регіонів росіянами задля розмивання національної ідентичності була вигадана не в радянському союзі й практикувалася задовго до його створення.

Результати такого “освоєння” територій російською імперією можна прослідкувати через статистку населення регіону. У створених у 1802 році Катеринославській та Херсонській губерніях станом на 1851 рік українців у першій проживало 70% (703 699 осіб), а росіян 3% (30 000). У Катеринославській губернії за переписом 1897 року українців було 69,7%, а росіян вже 17,3%.

У склад Катеринославської губернії входив, зокрема, і Бахмутський повіт. Тому, схід України не є російськими землями, а є тим місцем, яке протягом століть страждало від окупаційних практик рф та її попередників, адже ще у XVI-XVII століттяї на територіях, які у майбутньому стануть Донецькою областю, мали свої зимівники українські козаки. 

До радянської влади у Бахмуті пам’ятали про українську ідентичність / фото з Клубу “Краєзнавець” Краматорська

Саме імперська політика створила реальність, коли багато людей на сході України використовували російську для спілкування. росія масово заселяла український схід росіянами. Глобальною причиною була спроба розмити українську ідентичність. На практиці це спочатку робилося через недостачу робочих рук у період індустріалізації, а потім росіяни займали місце зморених Голодомором українців. 

В період індустріалізації, після скасування кріпацтва в російській імперії, почався активний промисловий розвиток. Використовувалася праця місцевих українців, але їх було недостатньо. Тому звозилася велика кількість переселенців з найближчої губернії росії,

Ігор Тодоров // професор

Росіяни заселялися в хати мертвих через Голодомор українців на Донеччині / фото з Покровського історичного музею

Така практика переселення продовжилася і в період існування радянського союзу.

Через таке переселення, основними носіями української залишалися саме мешканці сільської місцевості, а урбанізація Донбасу була найпотужніша в СРСР, тобто десь 90% мешканців жили в містах, а міста формувалися саме за рахунок переселенців,

Ігор Тодоров // професор

Хоча навіть такі процеси не змогли викорінити українськість Донеччини цілковито. Наприклад, під час політики коренізації у 20-ті роки ХХ століття виходили газети українською мовою. За словами Ігора Тодорова, мешканці навколишніх сіл біля Донецька, недивлячись на активну русифікацію після відміни коренізації у 30-х роках, продовжували використовувати українську мову в побуті. Аналогічною ситуація була навіть в 60-ті та 70-ті роки ХХ століття.

Мій батько, він з Ямполя. Моя родина завжди розправляла українською. Це вже потім після війни вони стали переходити на російську, принаймні в містах. Ще в Маріуполі батько навчався українською, а потім повернувся в Бахмут. До речі, в 46-му році в Бахмуті тільки одна школа №7 була російськомовною, а всі решта були україномовні. На додаток, коли я вже навчалася в школі, до нас перейшла в школу одна дівчинка з Кодеми й вона там навчалася українською,

Галина Олійникова // голова ВО «Свобода», Бахмутський осередок

Росія називає ці землі російськими аби виправдати свою агресію, скоєну нею за роки окупації. Хоча ці землі є українськими та такими, які велику кількість часу страждали від імперських дій російських окупантів. 

Насправді я хочу ще раз повернутися, що цей наратив про російськість Донбасу, він існував і ще в перші роки радянської влади, я пам’ятаю, в Донецькому краєзнавчому музеї бачив плакат десь 20-х років, де намальована мапа і червоний центр, саме Донецький регіон. На ньому було написано було “Донбас — серце Росії” чи радянської росії,

Ігор Тодоров // професор

Активізм під час окупації

Багато людей на Донеччині не забували своє коріння та поширювали українські ідеї у своєму регіоні навіть під час радянської окупації. 

Ще за радянського часу у Бахмуті був осередок “Просвіта”, а у Донецьку проходила зустріч Гельсінської спілки, куди приїздили Чорновіл, Хмара та багато інших українських діячів. Це ще 89-й рік був, для мене це на все життя залишило відбиток. Я в принципі туди не  випадково потрапила, адже все життя займалася такою діяльністю. У мене родина завжди сприймала себе українцями. У мене дід помер у 82-му році й він завжди казав, що ці раби не можуть завжди править, рано чи пізно це скінчиться та буде Україна вільною. У нас в родині завжди на це чекали та намагалися все робити, щоб наблизити цей момент. По всій області були люди, які також займалися цим,

Галина Олійникова // голова ВО «Свобода», Бахмутський осередок

Члени Донецької обласної філії Гельсінської групи / фото з відкритих джерел

Галина розповідає, що саме такі люди працювали над незалежністю країни ще під час радянської влади. Коли Народний рух України ще не був партією, вони розповсюджували просвітницьку літературу, проводили зустрічі, збирали людей тощо. Далі це вже переросло в партійну роботу. Це було повсякденне життя багатьох людей, які розповсюджували українські ідеї. Для Галини було завжди зрозуміло, що її рід український, її діти будуть українцями. 

Певна частина дисидентського руху, руху 60-ників, походила саме з Донецької області. І були в нас відповідні, по суті на той момент, нелегальні підпільні структури. І ось в 1989 році, ще за існування Радянського Союзу, почалися перші мітинги, вже не узгоджені чи точніше не ініційовані комуністичною владою,

Ігор Тодоров // професор

Проте, кожен прояв українськості під час радянської окупації міг призвести до проблем різного ступеню важкості, від звільнень з роботи до розстрілу. Але це не зупиняло людей, які боролися за суб’єктність української держави. 

Ми дуже близько знаходимося до Харкова, який раніше був столицею. До нас багато рухів прийшло звідти. Але через це на Донеччині 30-ті роки були страшенні репресії. Вони були навіть під час Російської імперії. Намагалися викосити всіх активних людей. Після цього мало чого залишилося. Треба пам’ятати, що у нас в Бахмуті були видані Донецькі сонети Чернявського, відомого хрестоматійника, але він був репресований, як і більшість. І це тільки один приклад,

Володимир Березін // громадський діяч

Григорій Баглюк / фото з відкритих джерел

Володимир каже, що рухом за українську мову та культуру на Донеччині став літературний журнал “Забой” у Бахмуті. Над ним працював зокрема Григорій Баглюк, український репресований письменник та  багато інших діячів. В цьому журналі підтримували революцію, але в контексті відновлення українського життя, адже люди думали, що нарешті закінчиться окупація російської імперії та відродиться Україна.

Це було до 33-го року. І весь цей потужний рух майже одномоментно було закрито. У 33-му році приїхали нквд-исти та заарештували всю редакцію журналу. Майже всі були репресовані. Редакція “Забой” була на перехресті вулиці Горбатова та Миру. Володимир згадує, що активісти просили зробити табличку, але міська рада цю ініціативу не підтримала.

Прояви активізму продовжувалися і після цього. Наприклад, у 50-х та 60-х роках на вулицях могли з’являтися жовто-блакитні прапори та інша символіка.

У 80-х роках було більш менш спокійно. З приходом Горбачова вже на нас звертали менше уваги, адже було у радянської влади купа інших проблем. Але коли стався серпневий путч, мого батька, інваліда 1 групи, міліція Артемівська загребла за розповсюдження літератури. Його, як “антисовєтчика”, забрали до тюрми. Людину, яка ледве на ногах трималася. Через те, що той путч швидко закінчився, нас полишили. Бо тоді склали списки неугодних людей, антирадянських елементів, до яких я так саме потрапила,

Галина Олійникова // голова ВО «Свобода», Бахмутський осередок

Березін розповідає, що якщо він спілкувався з людиною, який був визнаний радянським союзом ворогами народу, то до нього після цього приходили кдб-істи та питали, чого я з ним спілкуюся взагалі.

Всі знають імена великих українських діячів з Донеччини та борців за українську культуру як Олекса Тихий та Василь Стус. Але ними не обмежувався проукраїнський рух Донеччини. Він нараховував багато імен. Про деяких інформацію активно знищували, тому вони менш відомі, а імена деяких ми вже ніколи не дізнаємося. Але кожен з учасників проукраїнських рухів та організацій не тільки на Донеччині, а й усіх частинах України, були дотичні до відновлення державності нашої країни. 

В кінці 80-х років з’явився перший конструктив за нову Україну, який ми прочитали. Це був “Маніфест Демократичної партії України”, який надрукувала “Літературна Україна”. Його тоді підписали такі постаті, як Драч, Павличко, Чорновіл, Яворівський, десь півтора десятка потужних людей.  І серед них було написано “Кандидат геологічних наук Василь Григорович Суярко. місто Артемівськ”. Тобто розумієте, які постаті у нас жили в місті. Я з ним особисто зустрічався. Він з родини репресованих, його батька та діда розстріляли. Він сам, коли був студентом, його за українські погляди у 60-х роках заарештовували, він ховався. Але він домігся того, що став високою постаттю у науці,

Володимир Березін // громадський діяч

Василь Григорович Суярко, український діяч та науковець з Донеччини / фото з відкритих джерел

Донеччина та загалом схід України витримали багато страждань, але не втратили свою українську ідентичність, розуміння своєї приналежності до української держави. Це стало можливим завдяки великій кількості людей, які продовжували боротьбу за країну попри страшні репресії. На жаль, зараз наш регіон потерпає від прямої агресії росії. Проте, ці території були, є та будуть українськими. 

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

День святого Миколая: коли відзначимо за новим стилем

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 18:00, 25 Листопада 2024
День святого Миколая / фото ілюстративне, depositphotos

День святого Миколая — особливе свято, коли заведено вшановувати пам’ять Миколая Мирлікійського (Чудотворця) — християнського святого, який за життя прославився щедрістю і добрими справами. В цей слухняні діти отримують подарунки від святого. 

У 2023 році в Православній церкві України ухвалили рішення, за яким храми переходять на сучасний новоюліанський календар. Це означає, що багато вже звичних свят змістилися. Редакція Бахмут IN.UA в деталях розповідає, коли вшановують свято, а також його історію.

День святого Миколая: коли святкувати

День святого Миколая у 2024 році святкуватимуть за новим календарем. Дата цього свята припадає на 6 грудня. Проте, далеко не всі релігійні громади перейшли на новий стиль, а тому дехто продовжить відзначати День святого Миколая 19 грудня.

Це свято традиційно вважається днем подарунків, адже саме у цю дату заведено класти під подушку подарунки дітям від імені святого. Інколи навіть дорослі обмінюються подарунками. Важливо проявити щедрість і доброту, а також усіляко уникати злості, сварок чи лихослів’я.

День святого Миколая: історія свята

Святий Миколай — це реальна історична постать, яка народилася  між 270 та 286 роками нашої ери в місті Патарі на півострові Лікія, який є територією сучасної Туреччини. Його батьками були греки-християни, котрі мали непогані статки. 

Хлопець з малечку ріс у добрі та любові, що зародило в ньому сильний гуманізм. Він не міг миритися з тим, що люди проживають в бідності. Саме тому Миколай почав потайки допомагати бідним родинам та дітям-сиротам.

Трохи згодом, коли батьків святого не стало, Миколай покинув світське життя. Він розпродав величезний спадок, роздав усі зароблені кошти бідним та відправився прочанином у Палестину. Коли він повернувся додому, то став священником. 

Ще за життя люди вважали Миколая святим. І причиною цього була не тільки одна доброта та любов до кожної людини у світі, але й справжні дива. Наприклад, він вгамував бурі на морі, зцілював хворих та навіть рятував приречених до страти. Все це за допомогою молитви.

Не стало Миколая 19 грудня 345 року (за юліанським календарем) або 6 грудня (за новоюліанським календарем). Згодом отця Миколая канонізували за його доброчинність, вірність та щирість у служінні Богу.

Коли з’явилося свято Миколая

Розповсюдження легенди про добрі справи Миколая почалося в кінці Х століття, коли візантійська принцеса Феофано стала дружиною германського імператора Оттона ІІ. Саме тоді традиція робити подарунки почала розповсюджуватися Європою.

Існує й інша версія, яка є актуальною саме для українців. За нею, День святого Миколая почали святкувати у 1088–1089 роках завдяки київському князю Всеволоду Ярославовичу. Такого вдалося досягти завдяки встановленню стійких політичних зв’язків із представниками тогочасного Риму.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Чорні дошки” та золото в обмін на хліб: як Донеччина переживала Голодомор

Безмен Микита 13:15, 15 Листопада 2024

Голодомор забрав життя багатьох невинних людей в різні часи існування СРСР. Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. Згідно зі статистичними даними народжуваність на Донбасі в часи великого голодомору 1932-1933 років знизилася в 4 рази.

Про те, яким був Голодомор на Донеччині — розповідаємо в матеріалі.

Голодомор на Донеччині

Не дивлячись на те, що Донбас важливий промисловий регіон втрати від голоду були колосальні – до 27% всього населення. Особливий вид покарання “Чорні дошки” на Донбасі були запроваджені раніше ніж в інших регіонах України – у 1931 році.

“Чорна Дошка” / фото Музей Голодомору

Підпасти під “Чорну дошку” означало припинення будь-якого продовольчого постачання, повернення хліба, розданого на трудодні, скорочення кредитів – повна ізоляція. Села могли бути повністю ізольовані від зовнішнього світу більше ніж півроку-рік. Смертність у таких селах переважала за 50% населення.

Донеччина була областю промислових гігантів, а тому постраждала трохи менше ніж Полтавщина та Дніпропетровщина. Водночас регіони Донеччини мали великі втрати. Грецька діаспора, що проживала в районі біля Маріуполя зазнала 30% втрат від всього населення.

Хто винен у Голодоморі

Ми говоримо про жертв Голодомору, але часто забуваємо про те, що Голодомор спровокував спалахи соціально небезпечних хвороб. Недоїдання та канібалізм сприяли розповсюдженню малярії, туберкульозу, інших небезпечних інфекцій, чоловіки і жінки ставали бездітними.

Хто ж були катами українського народу? Хліб вилучали уповноважені, призначені від ЦК партії, загони міліції, хлібозаготівельні бригади тощо. Участь брали етнічні українці, євреї, росіяни та представники інших народів. Люмпенізована свідомість людей через пропаганду змушувала одних людей пригноблювати інших.

На Донеччині внутрішня міграція дозволяла у такий спосіб або зберегти життя, або відкласти дату смерті. Якщо у селян було побутове золото, вони могли принести і обміняти його на крупу, хліб. У 1933 році було заготовлено 45 тонн побутового золота для продажу за кордон.

З півтори тисячі повстань в СРСР понад 900 припадає на Україну. Масова частка робітників на Донбасі вимерла, але радянська влада завезла в промисловий регіон табірних в’язнів, росіян-переселенців (цим коштом відбувалася русифікація).

У третій рік повномасштабної війни ми відчуваємо, як ніколи актуально, злобу та безжалісність росіян стосовно українців. Ідея геноциду не пішла в історію, вона живе на період сьогодення.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

День святого Миколая: коли відзначимо за новим стилем

День святого Миколая — особливе свято, коли заведено вшановувати пам’ять Миколая Мирлікійського (Чудотворця) — християнського святого, який за життя прославився щедрістю і добрими справами. В […]

18:00, 25.11.2024 Скопіч Дмитро

“Чорні дошки” та золото в обмін на хліб: як Донеччина переживала Голодомор

Голодомор забрав життя багатьох невинних людей в різні часи існування СРСР. Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових […]

13:15, 15.11.2024 Безмен Микита

Ностальгічний Покровськ: добірка місць, які полюбляли покровчани

Наразі місто Покровськ знаходиться майже на лінії фронту, що дозволяє ворогу вести майже постійні обстріли інфраструктурних об’єктів. Проте, до війни Покровськ був популярною туристичною локацією, […]

16:00, 01.11.2024 Скопіч Дмитро
Хеловін історія святкування

Жертвоприношення й голова Джека: історія свята Гелловін

У четвер, 31 жовтня, у світі відзначатимуть Гелловін. Традиція святкувати цю подію з кожним роком набирає обертів, зокрема в Україні. Бахмутський історик Микита Безмен розповів, […]

Людина, яку боявся Ленін: яким був Симон Петлюра

Симон Петлюра — видатний український державний діяч, який беззаперечно очолює топ борців за незалежність України. Більшовики настільки боялися прізвища Петлюри, що називали абсолютно всіх свідомих […]