Історія Бахмутського краю в роки революції 1917-1921 років має чимало забутих і замовчуваних сторінок. У радянські часи все розмаїття політичного життя в регіоні після повалення царату зводилося до боротьби трудящих під керівництвом партії більшовиків за встановлення радянської влади. Але в сучасній історичній науці події цих років у Бахмуті тлумачаться як складова частина національно-визвольних змагань українського народу.

Події цього періоду детально описує історик та краєзнавець Ігор Корнацький.

Як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

У виданій в 1970-х роках “Історії міст і сіл Української РСР” можна знайти згадки про те, що в Бахмуті в 1917 році діяли місцеві організації українських партій, осередки “Просвіти” та Вільного козацтва, які вели агітацію серед солдатів розташованого тут 25-го запасного полку. Згадується й про заколот проти радянської влади солдат 25-го полку в листопаді та їх роззброєння робітниками Краматорська, Дружківки та інших міст у грудні 1917 року.

До цих уривчастих відомостей чимало додають опубліковані в роки незалежної України архівні документи, які раніше трималися під сімома замками. Ось, наприклад, постанови Українського з’їзду Бахмутського повіту, що відбувся 3 вересня 1917 року. Його учасники висловили протест проти відокремлення Катеринославщини від України й обмеження прав української автономії Тимчасовим урядом у Петербурзі. Вони зголосилися підтримувати Центральну Раду в її боротьбі за повну автономію України.

Український з’їзд Бахмутського повіту постановив про необхідність навчання в школах рідною мовою й висловив побажання виділити у 25-му пішому полку українців у окремий батальйон. Були також обрані два представники від повіту до Центральної Ради: Роман Ільяшенко (голова з’їзду) і В. Павленко.

Перший український прапор на Донеччині

У листопаді 1917 року, коли Центральна Рада своїм ІІІ Універсалом проголосила утворення Української Народної Республіки, жовто-сині національні прапори було піднято і над Бахмутською повітовою земською управою (нині будинок коледжу транспортної інфраструктури).

11 листопада того ж року в Бахмуті відбулося українське свято з приводу сформування українського військового куреня. Командиром куреня став підосавул Дубовик. Чисельність цієї військової частини становила 800 козаків і старшин. Після молебня голова Української повітової ради Роман Ільяшенко підніс козакам прапори та звернувся до них з такою промовою: “…Шановні брати вільні козаки України! Даю вам цього прапора рукою українського народу повіту, од якого я є представник. Ви повинні дати обіцянку, що ви будете виконувати тільки те, чого бажає народ і вимагає Українська Центральна Рада. Я покладаю надію, що ви збережете на Україні спокій і лад“. Свято закінчилось парадом і мітингом.

Яким бачили майбутнє Донеччини місцеві українці та керівники УНР

Бахмутський край входив до системи адміністративно-територіального поділу УНР, який був намічений у статті голови Центральної Ради Михайла Грушевського під назвою “Новий поділ України”. Передбачалося створення 30 земель, кожна з населенням близько мільйона осіб. В переліку проєктованих земель знаходиться й Половецька земля (Старобільський, Слов’яносербський і Бахмутський повіти) з центром у Бахмуті. Цей проєкт був узятий за основу прийнятого 6 березня 1918 року Закону Центральної Ради про адміністративно-територіальний поділ України. В ньому було закріплено існування Половецької землі з центром у Бахмуті. Але на той час влада УНР вже не мала реального поширення в нашому краї, і цей закон у вирі подій громадянської війни не був втілений у життя.

Під час війни росії проти Центральної Ради в грудні 1917-січні 1918 року більша частина українських земель, насамперед великі промислові регіони — Донбас і Криворіжжя, були відірвані від УНР. Удруге українські прапори з’явилися над Бахмутом у квітні 1918 року, коли армія УНР за підтримки німецьких та австро-угорських військ витіснила більшовиків з усієї території України.

Повернення прапору у квітні 1918 року

Війська УНР під командуванням полковника Володимира Сікевича 15 квітня зайняли Барвінкове, згодом здобули Слов’янськ, Бахмут, Микитівку (до 26 квітня). “Таким чином, україно-німецькі частини вдерлися в самий осередок земляно-вугільного району і заволоділи пунктами, які мають величезне стратегічне і промислове значення“, – пишеться в брошурі “Позбавлення України від большовиків”, виданій у Києві в друкарні Генерального штабу в тому ж 1918 році.

Саме через територію Бахмутського повіту українські й німецькі військові частини просувалися залізницею напрямком на Луганськ через станцію Ниркове. 23 квітня 1918 року радянські війська, готуючись до відступу, підірвали мости біля Бахмута, того ж дня німці та війська УНР зайняли станцію Часів Яр. По закінченні бойових дій українські війська розташувалися в Донецькому басейні: 1-й Запорізький полк імені гетьмана П. Дорошенка – в Бахмуті, 3-й Гайдамацький – у Слов’янську та на станції Микитівка, 4-й Запорізький імені гетьмана Б. Хмельницького – у Дебальцевому, панцирний дивізіон – у Краматорську.

Українська держава гетьмана Павла Скоропадського в 1918 році також намагалася створити в нашому краї свої військові формування. Так у складі 8-го Катеринославського корпусу та його 16-ї пішої дивізії з’явився 62-й (потім – 46-й) піший Бахмутський полк. На території Бахмутського повіту діяли також охоронна сотня (7 козаків, 1 кулемет) та кінна команда в складі 15 козаків. Молодий Володимир Сосюра в травні – червні 1918 р. служив добровольцем у Бахмутській повітовій охоронній сотні.

Українські прапори майоріли над Бахмутом до листопада – грудня 1918 року, коли після повалення влади гетьмана П. Скоропадського Директорія УНР, що прийшла до влади в Києві, не змогла утримати владу в регіоні, й розташовані тут війська Української Народної Республіки мусили відступити під натиском спочатку білогвардійців, а потім – більшовиків. Відновлюючи призабуті або заборонені в минулому сторінки історії, варто пам’ятати перші спроби утвердження української державності на нашій землі.

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

• Часів Яр про який ви не знали. Розпитали у краєзнавця найцікавіше з історії міста
• 10-тисячний мітинг в Донецьку та вбивство Чернявського: історія спротиву
• “15 людей, а перевернули все місто”: хто у 90-ті відстоював демократію в Артемівську-Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Невелика, але важлива для Донеччини річка Бахмутка десятиліттями формувала життя регіону, забезпечуючи водою міста, села й промисловість. Проте, зараз вона опинилася на межі повного зникнення через дії росіян в Бахмуті.

Детальніше про те, що ми знаємо про річку Бахмутку — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Бахмутка: що відомо про річку

Річка Бахмутка — одна з малих водних артерій Донеччини, яка, попри свої скромні розміри, відігравала важливу роль у житті регіону. Її протяжність становить 88 кілометрів, а басейн охоплює площу 1 680 км².

Бахмутка протікає через Горлівку, Бахмут, Соледар і Сіверськ, зрештою впадаючи в Сіверський Донець поблизу села Дронівка.

Свій початок річка бере неподалік Горлівки. У верхній течії її долина має V-подібну форму, нижче — трапецієподібну, а ширина коливається від 700 метрів до 3 кілометрів. Заплава у верхів’ї заболочена, місцями сягає 600 метрів завширшки. Річище помірно звивисте, завширшки 15–20 метрів і глибиною до 3 метрів. Похил річки становить 2,1.

Бахмутка живиться переважно сніговими та дощовими водами. Льодостав триває з грудня до березня, однак крига нестійка. Під час весняної повені у пониззі можливе затоплення територій на глибину до двох метрів. Серед приток річки — Мокра Плотва і Кам’янка з правого берега, а також Жованка і Суха з лівого.

Тваринний світ поблизу Бахмутки

Заплава Бахмутки характерна для степової зони: тут росте різнотрав’я, береги вкриті вищою водною рослинністю, а влітку мілководдя заростає лататтям і ряскою. У басейні річки мешкали дрібні ссавці — тушканчики, ховрахи, миші. Серед птахів траплялися качки, кулики, ворони, горлиці, а під час міграцій — сірі гуси та казарки. Через забруднення води чисельність риби суттєво зменшилася, однак ще зберігалися окунь, плітка, краснопірка та деякі інші види. З початку повномасштабного вторгнення — ситуація погіршилася, проте доступу до річки немає, тож не відомо чи збереглася тут живність.

Екологічний стан

Річка не є судноплавною. Її воду використовували для зрошення та технічних потреб, а на окремих ділянках облаштовані зони відпочинку. Стік Бахмутки зарегульований чотирма водосховищами та численними ставками.

Водночас екологічний стан річки залишався проблемним до початку повномасштабного вторгнення. За даними моніторингу Сіверськодонецького басейнового управління водних ресурсів, станом на 2021 рік у Бахмутку здійснювали скиди десять комунальних і промислових підприємств. Фіксувалося перевищення середньорічних концентрацій марганцю, міді, цинку, кадмію та свинцю.

Вперше про критичні зміни в Бахмутці заговорили у 2023 році, коли російські військові засипали річище річки ґрунтом, створюючи переправи для техніки. Це суттєво змінило природний ландшафт та порушило баланс річкового потоку.

Такі насипи фактично перетворюють Бахмутку на мінігреблю. Вода застоюється, течія сповільнюється, річка втрачає здатність до самоочищення. Це означає втрату біорізноманіття, порушення природного руху води та ризики для навколишніх громад.

Весною 2025 року стає дедалі помітніше — Бахмутка змінюється. На кадрах з окупованої території, оприлюднених російськими джерелами, видно — вода у річці майже не рухається, вона застоюється. Раніше це була жива водна артерія, тепер же майже ставок.

Легенди

Окрім наукових і господарських фактів, із Бахмуткою пов’язана й місцева легенда. За переказами, у давнину річка була настільки повноводною, що по ній могли ходити судна, і нібито один із човнів із золотом затонув на її дні. Після здобуття Україною незалежності іноземна компанія пропонувала розчистити річище в обмін на право забрати все знайдене, однак влада відмовилася.

Читайте також:

Як росіяни перетворюють Бахмутку в ставок

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У грудні 1991 року жителі тодішнього Артемівська взяли участь у Всеукраїнському референдумі щодо підтримки Акту проголошення незалежності України та виборах першого Президента. Більшість містян підтримали незалежність, однак питання майбутнього президента і перейменування міста викликали дискусії.

Детальніше про це розповіли представники Бахмутського краєзнавчого музею.

Як проходив референдум і перші вибори в Бахмуті

Про проведення Всеукраїнського референдуму та виборів президента жителі Артемівська дізналися з українських ЗМІ ще з 1 вересня 1991 року, коли стартувала передвиборча агітація.

Висвітлювала виборчі процеси газета “Вперед”. Тут публікували думки мешканців міста та місцевих громадських і політичних діячів. Саме звідси стало відомо, що переважна більшість жителів міста підтримує Акт проголошення незалежності України.

Основні дискусії викликало голосування за першого президента: найбільшу підтримку мав Леонід Кравчук, другим за популярністю був В’ячеслав Чорновіл, третім — Левко Лук’яненко. Водночас частина мешканців планувала не брати участі у виборах або голосувати “ні за кого”.

Протилежні погляди також були серед містян. Зокрема, член Соціалістичної партії В. Ф. Черепков виступав проти незалежності України як окремої держави, підтримуючи ідею її перебування у складі срср. У місті відбувся й поодинокий протест проти референдуму та президентських виборів — 7 листопада 1991 року, за участі не більше десяти осіб.

Як проходило голосування

Голосування в місті розпочалося 1 грудня 1991 року, хоча виборчі ділянки з’явилися ще в середині листопада.

За підсумками голосування:

• у референдумі взяли участь 75 665 осіб, що становило 78,2% виборців;
• Акт проголошення незалежності України підтримали 64 981 виборець (86%), тоді як проти висловилися 7 651 особа (10,1%);
• на президентських виборах найбільше голосів отримали Леонід Кравчук — 57 965 (76,8%) та В’ячеслав Чорновіл — 7 970 (10,6%).

Зазначимо, що паралельно в тогочасному Артемівську відбувся міський референдум, де постало питання повернення місту його історичної назви — Бахмут. Проте, більшість виборців, а саме 78,3%, виступили за збереження радянської назви “Артемівськ”, тоді як за “Бахмут” проголосували 20,4%.

Читайте також:

Бахмутська метеостанція: історія її появи

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!