Можливо ви не знали, чи трохи підзабули уроки історії про минуле Бахмута. Насправді місто вже не вперше потерпає від бажання московитів встановити тут свої порядки. Як це було у ХVІІІ столітті та чому у Булавінському повстанні існує запорізькій слід у розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Після того, як у 2015 році в ході декомунізації в Бахмуті (тоді ще Артемівську) покинули свої постаменти комуністичні вожді Ленін, Артем (Сергєєв) та Квірінг, єдиною історичною постаттю, яка вшанована пам’ятником на одній із площ у центрі міста, залишився Кіндрат Булавін (1667 – 1708) – ватажок козацького повстання на Дону й Слобожанщині. Цей пам’ятник був встановлений у 1971 році, коли масштабно відзначалося офіційне 400-річчя заснування міста (про те, наскільки вірогідною є ця дата, йшлося в попередній нашій публікації).

Пам’ятник Кіндрату Булавіну в Бахмуті. 1971 р.

Погруддя суворого козацького отамана стоїть у історичному центрі Бахмута, де колись була розташована дерев’яна Бахмутська фортеця. Фортеця представляла собою укріплення козаків-солеварів, збудоване в 1703 році й наступного року передане царською грамотою в підпорядкування Ізюмського слобідського козацького полку. Незважаючи на це між слобідськими й донськими козаками продовжувалися суперечки за володіння соляними джерелами.  Тож не дивно, що вже в 1705 році бачимо отаманом Бахмутських солеварів донського козака Кіндрата Опанасовича Булавіна.

Хто такий Булавін?

Тривалий час місцем його народження вважалася слобода Трьохізбенська (нині селище Трьохізбенка на території Луганської області). Але архівні дослідження довели, що Булавін походив не від донських козаків, а з військово-служилої верстви «дітей боярських», і народився в слободі Старий Салтів на Харківщині, тобто на Слобідській Україні.

Бунт бахмутських солеварів

Перші звістки про Кіндрата Булавіна датуються 1705 – 1706 роками, коли він очолив бунт бахмутських солеварів проти царського уряду. Бахмутяни відмовилися підкорятися ізюмському полковнику Шидловському, вчинили опір перепису солеварень, заарештували, а потім вигнали з містечка  царського дяка Горчакова, який прибув із військовою командою для вирішення суперечки між ізюмцями й донцями. Цей бунт вважається передвістям булавінського повстання, яке розгорнулося в наступні два роки.

Для пошуку й повернення втікачів на Дон у 1707 році був споряджений загін князя Ю. Долгорукова. Серед інших завдань він мав здійснити розшук у справі про бахмутський бунт. Військо Донське мало заарештувати Булавіна й видати його князю. Але повстанці випередили цей намір, у ніч на 9 жовтня 1707 року напали на каральний загін і знищили його. Донська старшина, щоб довести свою непричетність до цієї події, нашвидку зібрала похідне військо і спрямувала його проти булавінців. 18 жовтня повстанців було розбито, але самому Булавіну з групою козаків вдалося втекти на Бахмут, а звідти на Запорозьку Січ.

Пам’ятник Кіндрату Булавіну в Трьохізбенці. 1998 р

Булавін уклав із запорожцями таємний союз

Хоча січова старшина й намагалася відмовити товариство від масового виступу на боці Булавіна, але січовики дозволили Кіндрату та його сподвижникам отаборитися навколо фортеці Кодак і вербувати добровольців. Навесні 1708 року уряд вислав на придушення повстання регулярні війська під командою брата вбитого князя – В. Долгорукова. Булавін полишив Кодак і вирушив на Міус, а звідти на Дон, разом із загонами отаманів Безпалого, Голого, Драного, Некрасова.

9 травня К. Булавін у Черкаську був обраний військовим отаманом Війська Донського. У тому ж місяці жителі Бахмута урочисто зустрічали булавінського отамана Сергія Безпалого, який прийшов із загоном у тисячу чоловік і очікував приходу ще 300 запорожців. А сам Булавін наприкінці травня надіслав із Бахмута універсал на Запорозьку Січ, в якому закликав запорожців вирушати до слободи Ямпіль, щоб дати відсіч царським військам. Запорожці, отримавши цей універсал, стали переходити на бік повстанців партіями по кількасот чоловік. Дізнавшись про це, цар наказував В. Долгорукому особливо пильнувати, щоб не допустити з’єднання запорожців із донцями.

Пам’ятний хрест біля села Крива Лука. 1990-і роки

Царський уряд задушив повстання і спалив Бахмут

2 липня 1708 року повстанський загін під проводом отамана Семена Драного зазнав поразки від урядових військ у битві біля Кривої Луки. Тривалий час місцем битви вважалося село Крива Лука на Лиманщині. Саме там був встановлений пам’ятний хрест про цю подію Але останнім часом ствердилася думка, що під цією назвою слід розуміти урочище Крива Лука на Дінці, біля сучасного села Закітного.

Булавінське повстання 1707 – 1708 рр

Наступного дня урядові війська під Бахмутом перемогли запорожців, які прийшли на допомогу булавінцям, після чого зруйнували дощенту і спалили місто. Була вчинена жорстока розправа над місцевими мешканцями, які брали участь  у повстанні. Лише через рік уряд вирішив відновити солеварні на Бахмуті й вібудувати хоча б невелику фортецю для захисту від татарських нападів.

Читайте також: Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

7 липня в Черкаську Кіндрат Булавін був оточений у своєму будинку заколотниками, які вирішили видати його урядові, і загинув у сутичці. Після його загибелі деякий час діяли повстанські загони М. Голого й С. Безпалого, а І. Некрасов зі своїми прибічниками відступив на Кубань, у межі володінь кримського хана.

Таким чином Бахмут у 1707 – 1708 роках став місцем спільної боротьби запорозьких і донських козаків проти царських карателів, за стародавні козацькі вольності.

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

На підконтрольній українській владі території Донецької області досі перебувають діти. За даними Донецької ОВА, мова йде про 6 124 неповнолітніх осіб.

Деталі щодо ситуації на Донеччині під час брифінгу повідомили Юлія Рижакова, Начальниці служби у справах дітей та Дмитро Пожарського, т.в.о заступника директора Департаменту – начальника управління у справах пільгової категорії громадян.

Скільки дітей залишається на територіях примусової евакуації

За словами Юлії Рижакової, На підконтрольній території області залишається перебувати 6 124 дитини. У 16 населених пунктах чотирьох територіальних громад, де оголошена примусова евакуація, перебувають 235 дітей із 196 сімей. Розподіл по громадах має такий вигляд:

• у місті Миколаївка залишаються дві дитини з однієї сім’ї;
• у Краматорській територіальній громаді перебуває 51 дитина з 51 сім’ї;
• в окремих районах Слов’янської громади проживають 118 дітей із 99 сімей;
• у Новодонецькій територіальній громаді перебувають 64 дитини з 45 сімей.

Миколаївка належить до зони активних бойових дій. Раніше місцезнаходження родин встановити не вдавалося, проте наразі одну дитину виявили за межами зони активних бойових дій. Випадки евакуації дітей у примусовий спосіб без супроводу батьків відсутні.

“Кожен день, який дитина проводить під обстрілами, залишає глибокі травми на все її життя. Дитяча психіка не здатна витримати постійний страх, звуки вибухів та хронічний стрес“, — наголосила начальниця служби у справах дітей Юлія Рижакова.

Вона нагадала, що минулого тижня під час обстрілу в Краматорську загинули дві дитини.

Статистика евакуації населення

За даними Дмитра Пожарського, за останній тиждень евакуйовано 58 дітей із 47 сімей. З Краматорської громади вивезли 20 дітей, зі Слов’янської — 27 дітей, з Новодонецької — 10 дітей.

Загалом за липень 2026 року з області евакуювали 186 дітей із 153 сімей. З початку повномасштабного вторгнення евакуювали 1 мільйон 406 тисяч осіб, з яких близько 212 тисяч — діти. З 1 липня 2026 року самостійно виїхали близько 7,8 тисячі осіб, включно з 1 100 дітьми.

Читайте також:

Чому евакуація з Донеччини стає складнішою: у “Пролісці” назвали дві причини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Кореспондентка Бахмут IN.UA, яка відвідала захіл, присвячений презентації дослідження “Карта проблем і рішень: досвід ВПО та інституційні перспективи відновлення” поставила запитання щодо розв’язання житлових проблем внутрішньо переміщених осіб. Відповідь надав Владислав Закаблук, начальник відділу прав ВПО офісу Омбудсмана України. За його словами, в Україні діють три основні програми забезпечення житлом, проте їх розцінюють як не дуже ефективні.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Стратегія підтримки внутрішньо переміщених осіб

За словами Владислава Закаблуки, реалізація прав переселенців та розробка відповідної політики є прямим обов’язком уряду та профільних міністерств. В одній із попередніх щорічних доповідей офіс Омбудсмана надав рекомендацію урядовцям розробити стратегію забезпечення ВПО житлом. Вона має включати окреме фінансування та чіткі заходи. Наразі уряд відповідну програму не затвердив..

На сьогодні існують механізми пільгового іпотечного кредитування, зокрема від Держмолодьжитла та за програмою KFW. Проте скористатися ними здатна обмежена кількість громадян. Для інших осіб залишаються три альтернативні програми:

• субсидія на ринку орендованого житла;
• фонди тимчасового проживання. Органи місцевої влади мають формувати ці фонди, наповнювати їх та розподіляти житло за бальною системою;
• програма “сільські будиночки”, яка має збільшити відсоток переселенців із житлом.

Оцінка ефективності заходів

Відсоток внутрішньо переміщених осіб, які можуть скористатися наявними програмами компенсації та забезпечення житлом, залишається вкрай малим. Уряд не вживає достатніх заходів для подолання цієї кризи.

Першочерговими проблемами для переселенців в Україні є житло та робота. Для врегулювання ситуації необхідно створювати нові дієві механізми.

Читайте також:

Діти-ВПО не отримують виплати через онлайн-навчання: Офіс омбудсмана просить змінити правила

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!