Можливо ви не знали, чи трохи підзабули уроки історії про минуле Бахмута. Насправді місто вже не вперше потерпає від бажання московитів встановити тут свої порядки. Як це було у ХVІІІ столітті та чому у Булавінському повстанні існує запорізькій слід у розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Після того, як у 2015 році в ході декомунізації в Бахмуті (тоді ще Артемівську) покинули свої постаменти комуністичні вожді Ленін, Артем (Сергєєв) та Квірінг, єдиною історичною постаттю, яка вшанована пам’ятником на одній із площ у центрі міста, залишився Кіндрат Булавін (1667 – 1708) – ватажок козацького повстання на Дону й Слобожанщині. Цей пам’ятник був встановлений у 1971 році, коли масштабно відзначалося офіційне 400-річчя заснування міста (про те, наскільки вірогідною є ця дата, йшлося в попередній нашій публікації).

Пам’ятник Кіндрату Булавіну в Бахмуті. 1971 р.

Погруддя суворого козацького отамана стоїть у історичному центрі Бахмута, де колись була розташована дерев’яна Бахмутська фортеця. Фортеця представляла собою укріплення козаків-солеварів, збудоване в 1703 році й наступного року передане царською грамотою в підпорядкування Ізюмського слобідського козацького полку. Незважаючи на це між слобідськими й донськими козаками продовжувалися суперечки за володіння соляними джерелами.  Тож не дивно, що вже в 1705 році бачимо отаманом Бахмутських солеварів донського козака Кіндрата Опанасовича Булавіна.

Хто такий Булавін?

Тривалий час місцем його народження вважалася слобода Трьохізбенська (нині селище Трьохізбенка на території Луганської області). Але архівні дослідження довели, що Булавін походив не від донських козаків, а з військово-служилої верстви «дітей боярських», і народився в слободі Старий Салтів на Харківщині, тобто на Слобідській Україні.

Бунт бахмутських солеварів

Перші звістки про Кіндрата Булавіна датуються 1705 – 1706 роками, коли він очолив бунт бахмутських солеварів проти царського уряду. Бахмутяни відмовилися підкорятися ізюмському полковнику Шидловському, вчинили опір перепису солеварень, заарештували, а потім вигнали з містечка  царського дяка Горчакова, який прибув із військовою командою для вирішення суперечки між ізюмцями й донцями. Цей бунт вважається передвістям булавінського повстання, яке розгорнулося в наступні два роки.

Для пошуку й повернення втікачів на Дон у 1707 році був споряджений загін князя Ю. Долгорукова. Серед інших завдань він мав здійснити розшук у справі про бахмутський бунт. Військо Донське мало заарештувати Булавіна й видати його князю. Але повстанці випередили цей намір, у ніч на 9 жовтня 1707 року напали на каральний загін і знищили його. Донська старшина, щоб довести свою непричетність до цієї події, нашвидку зібрала похідне військо і спрямувала його проти булавінців. 18 жовтня повстанців було розбито, але самому Булавіну з групою козаків вдалося втекти на Бахмут, а звідти на Запорозьку Січ.

Пам’ятник Кіндрату Булавіну в Трьохізбенці. 1998 р

Булавін уклав із запорожцями таємний союз

Хоча січова старшина й намагалася відмовити товариство від масового виступу на боці Булавіна, але січовики дозволили Кіндрату та його сподвижникам отаборитися навколо фортеці Кодак і вербувати добровольців. Навесні 1708 року уряд вислав на придушення повстання регулярні війська під командою брата вбитого князя – В. Долгорукова. Булавін полишив Кодак і вирушив на Міус, а звідти на Дон, разом із загонами отаманів Безпалого, Голого, Драного, Некрасова.

9 травня К. Булавін у Черкаську був обраний військовим отаманом Війська Донського. У тому ж місяці жителі Бахмута урочисто зустрічали булавінського отамана Сергія Безпалого, який прийшов із загоном у тисячу чоловік і очікував приходу ще 300 запорожців. А сам Булавін наприкінці травня надіслав із Бахмута універсал на Запорозьку Січ, в якому закликав запорожців вирушати до слободи Ямпіль, щоб дати відсіч царським військам. Запорожці, отримавши цей універсал, стали переходити на бік повстанців партіями по кількасот чоловік. Дізнавшись про це, цар наказував В. Долгорукому особливо пильнувати, щоб не допустити з’єднання запорожців із донцями.

Пам’ятний хрест біля села Крива Лука. 1990-і роки

Царський уряд задушив повстання і спалив Бахмут

2 липня 1708 року повстанський загін під проводом отамана Семена Драного зазнав поразки від урядових військ у битві біля Кривої Луки. Тривалий час місцем битви вважалося село Крива Лука на Лиманщині. Саме там був встановлений пам’ятний хрест про цю подію Але останнім часом ствердилася думка, що під цією назвою слід розуміти урочище Крива Лука на Дінці, біля сучасного села Закітного.

Булавінське повстання 1707 – 1708 рр

Наступного дня урядові війська під Бахмутом перемогли запорожців, які прийшли на допомогу булавінцям, після чого зруйнували дощенту і спалили місто. Була вчинена жорстока розправа над місцевими мешканцями, які брали участь  у повстанні. Лише через рік уряд вирішив відновити солеварні на Бахмуті й вібудувати хоча б невелику фортецю для захисту від татарських нападів.

Читайте також: Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

7 липня в Черкаську Кіндрат Булавін був оточений у своєму будинку заколотниками, які вирішили видати його урядові, і загинув у сутичці. Після його загибелі деякий час діяли повстанські загони М. Голого й С. Безпалого, а І. Некрасов зі своїми прибічниками відступив на Кубань, у межі володінь кримського хана.

Таким чином Бахмут у 1707 – 1708 роках став місцем спільної боротьби запорозьких і донських козаків проти царських карателів, за стародавні козацькі вольності.

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Наративи російської пропаганди про відсутність української культури, та української нації не дієздатні завдяки творчості українських поетів та письменників, які навіть під тиском царизму і тоталітаризмом радянської влади створювали літературне надбання нації.

Детально про життя і творчість одного з таких видатних українських письменників, який працював і творив у Бахмуті, розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Микола Чернявський: біографія

Серед видатних літературних імен, пов’язаних із Бахмутом, Микола Чернявський (1867 – 1938) посідає особливе місце. Першорядний поет і прозаїк, що належав до кола класиків української літератури, активний просвітянин і громадський діяч.

Сучасник Михайла Коцюбинського й Лесі Українки, він пережив події Української революції 1917 – 1921 років, піднесення й падіння незалежної держави – УНР, був свідком встановлення радянської влади, пройшов через криваві десятиліття комуністичного терору й врешті загинув, розстріляний за фальшивим звинуваченням у 1938 році. Єдина його провина полягала в тому, що він був свідомим українцем і діячем національної культури.

Микола Федорович Чернявський народився 22 грудня 1867 року (3 січня 1868 року за новим стилем) у селі Торська Олексіївка Бахмутського повіту в родині диякона. За кілька років його батька, Федора Степановича Чернявського, висвятили на священника й надали парафію в селі Новобожедарівка Слов’яносербського повіту. Це село над Сіверським Дінцем сусідило з козачими станицями донців. В одній з таких станиць, Митякинській, хлопець здобув початкову освіту в народній школі. Згодом навчався в приватній школі в Луганську.

Життя і громадська діяльність в Бахмуті

У 1878 році Микола Чернявський вступив до Бахмутського духовного училища, а в 1883 році закінчив його, вступивши до Катеринославської духовної семінарії. Саме в ці роки почалася його літературна творчість і відбулося навернення до рідного слова насамперед під враженням від  шевченкового “Кобзаря”. Перші свої вірші юний поет складав російською мовою в 1884 – 1885 роках і всі їх знищив, потім вже писав українською.

По закінченні семінарії, в 1889 році повернувся до Бахмутського духовного училища, де працював наступні дванадцять років. У 1893 році молодий викладач співів одружився з Софією Василівною Смирницькою, дочкою вчителя Бахмутського духовного училища. Перша його поетична збірка “Пісні кохання” надрукована в Харкові в 1895 році. На примірнику, який зберігається в Бахмутському краєзнавчому музеї (переданий на зберігання онукою поета Тетяною Медведєвою), є напис: “Дорогой моей Соне от любящего сердца, 1895, Авг. 22”

Друга збірка віршів М. Чернявського під назвою “Донецькі сонети” побачила світ у Бахмуті в 1898 році в друкарні Гріліхеса. Невдовзі у Бахмуті за його редакцією вийшло іще декілька книжок, зокрема “Оповідання” П. Куліша та меморіальні видання “Пантелеймон Олександрович Куліш” і “Щирі сльози над могилою П.О. Куліша”. Це перші відомі нам книжкові видання українською мовою в повітовому центрі шахтарського краю.

Крім літературної та викладацької діяльності, Микола Чернявський разом із дружиною брав активну участь у культурному житті міста. Їхні прізвища значаться у переліку засновників музично-драматичного товариства в Бахмуті в 1900 році. Це товариство ставило за мету розвиток музичної, літературної та драматичної просвіти в місті, влаштовувало літературні вечори, самодіяльні вистави та концерти. Воно проіснувало до 1917 року.

У 1901 році Чернявський отримав запрошення від Чернігівської земської управи на роботу земським статистиком. Підписане воно було діловодом управи Михайлом Коцюбинським. Як не дивно, це прізвище доволі вже знаного на той час українського прозаїка було невідоме Чернявському. Лише згодом у Чернігові вони зблизились на ґрунті спільних літературних зацікавлень, дружили сім’ями, разом видали літературні альманахи «Дубове листя» та «З потоку життя». Потоваришував Чернявський також із іншим видатним сучасником-літератором – Борисом Грінченком.

В 1903 році М.Ф. Чернявський переїздить до Херсона, де став до праці в губернській земській управі. В цьому ж році вийшла друком збірка його поезій “Зорі”. Саме в цей період широко розгортається його прозова творчість. Він пише повісті “Весняна повідь” (1906), “Варвари” (1908) та “Душа поета” (1914) та інші. Саме художня проза становить більшу частину творчого доробку Миколи Чернявського.

На роки Української революції (1917 – 1921) припадає найбільша активізація творчої та громадської діяльності Чернявського. Він очолив товариство “Українська хата в Херсоні”, організовував перші українські мітинги в місті, долучився до заснування регіонального осередку товариства “Просвіта”.

У 1920 році в Херсоні було видано вісім його книжок: три книги поезій, три прозові збірки та дві книжки  спогадів – про М. Коцюбинського» і про Б. Грінченка. Наприкінці 1920-х років харківське видавництво “Рух” видало десятитомне зібрання творів М. Чернявського.

Останнє десятиліття було важким для літнього й хворого письменника. Радянська влада боролася з “ворогами народу”, з ініціаторами національного відродження.

Довгий час вважалося, що письменник загинув у таборі в 1946 році. Саме така дата значилася у свідоцтві про смерть, яке отримала родина. Тільки в роки незалежної України дослідники знайшли документи й встановили, що його було розстріляно в ніч з 19 на 20 січня 1938 року. Посмертно був реабілітований в 1950-х роках, і потім вдруге – вже в незалежній Україні.

Своєю творчістю Микола Чернявський ввійшов до українського письменства як співець Донеччини й таврійських степів, нелегкої праці селянина-степовика, одним із перших у літературі відобразив важке й безпросвітне життя донецького шахтаря. Заповітом нащадкам стали натхненні рядки поезії Миколи Чернявського:

Ти не загинеш, Україно!

І мова прадідна твоя,

Що кожне слово в їй перлина,

Не вмре повік…

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту “Громадськість за демократизацію”, який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Бахмутська Фортеця” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

• Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного
• Вулиця Героїв Небесної Сотні у Бахмуті: на честь кого вона названа
• Там, де народжуються янголи в білих халатах: ювілей Бахмутського медичного коледжу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Званівці, що в Бахмутському районі, російські військові розстріляли мирну родину, яка переховувалася у підвалі приватного будинку. Єдина, хто вижила — 57-річна жінка, яка дістала поранення, але змогла дістатися підконтрольної Україні території.

Про це повідомили представники Донецької обласної прокуратури.

Окупанти розстріляли цивільних у Званівці

20 жовтня 2025 року у селі Званівка Бахмутського району окупаційні війська скоїли черговий злочин проти цивільного населення. Під час обстрілів та зачисток місцевості російські військові увірвалися до приватного будинку, де в підвалі переховувалася родина з двома синами.

Подружжя та їхній дорослий син ховалися у підвалі, тоді як молодший пішов до сусідів, щоб набрати води. У цей момент до сховища увійшли озброєні військовослужбовці рф, які почали допитувати людей, намагаючись дізнатися про місцеперебування українських військових у селі. Не отримавши жодної корисної інформації, окупанти покинули підвал.

Проте один із них невдовзі повернувся й відкрив вогонь з автоматичної зброї по беззбройних цивільних. Переконавшись, що всі загинули, він залишив місце злочину.

57-річна жінка, яка отримала вогнепальне поранення щелепи, вижила. Вона отямилася лише після відходу окупантів і побачила, що її чоловік та син убиті. Згодом постраждала пішла до сусіднього підвалу в пошуках молодшого сина. Там вона знайшла його тіло поруч з убитими сусідами — 62-річною жінкою та її 30-річним сином.

Попри тяжке поранення, жінка змогла самостійно вибратися на підконтрольну Україні територію, де отримала медичну допомогу. Прокурори допитали її та зафіксували свідчення чергового воєнного злочину.

За процесуального керівництва Донецької обласної прокуратури розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом вчинення воєнного злочину, що спричинив загибель людей (ч. 2 ст. 438 КК України).

Читайте також:

• ЗСУ звільнили Кучерів Яр на Донеччині: врятовано місцевих жителів, в полоні понад 50 окупантів
• У зонах примусової евакуації на Донеччині залишаються понад 800 дітей
• Люди не хочуть виїжджати навіть узимку: як проходить евакуація з прифронтових громад Донеччини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!