Можливо ви не знали, чи трохи підзабули уроки історії про минуле Бахмута. Насправді місто вже не вперше потерпає від бажання московитів встановити тут свої порядки. Як це було у ХVІІІ столітті та чому у Булавінському повстанні існує запорізькій слід у розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Після того, як у 2015 році в ході декомунізації в Бахмуті (тоді ще Артемівську) покинули свої постаменти комуністичні вожді Ленін, Артем (Сергєєв) та Квірінг, єдиною історичною постаттю, яка вшанована пам’ятником на одній із площ у центрі міста, залишився Кіндрат Булавін (1667 – 1708) – ватажок козацького повстання на Дону й Слобожанщині. Цей пам’ятник був встановлений у 1971 році, коли масштабно відзначалося офіційне 400-річчя заснування міста (про те, наскільки вірогідною є ця дата, йшлося в попередній нашій публікації).

Пам’ятник Кіндрату Булавіну в Бахмуті. 1971 р.

Погруддя суворого козацького отамана стоїть у історичному центрі Бахмута, де колись була розташована дерев’яна Бахмутська фортеця. Фортеця представляла собою укріплення козаків-солеварів, збудоване в 1703 році й наступного року передане царською грамотою в підпорядкування Ізюмського слобідського козацького полку. Незважаючи на це між слобідськими й донськими козаками продовжувалися суперечки за володіння соляними джерелами.  Тож не дивно, що вже в 1705 році бачимо отаманом Бахмутських солеварів донського козака Кіндрата Опанасовича Булавіна.

Хто такий Булавін?

Тривалий час місцем його народження вважалася слобода Трьохізбенська (нині селище Трьохізбенка на території Луганської області). Але архівні дослідження довели, що Булавін походив не від донських козаків, а з військово-служилої верстви «дітей боярських», і народився в слободі Старий Салтів на Харківщині, тобто на Слобідській Україні.

Бунт бахмутських солеварів

Перші звістки про Кіндрата Булавіна датуються 1705 – 1706 роками, коли він очолив бунт бахмутських солеварів проти царського уряду. Бахмутяни відмовилися підкорятися ізюмському полковнику Шидловському, вчинили опір перепису солеварень, заарештували, а потім вигнали з містечка  царського дяка Горчакова, який прибув із військовою командою для вирішення суперечки між ізюмцями й донцями. Цей бунт вважається передвістям булавінського повстання, яке розгорнулося в наступні два роки.

Для пошуку й повернення втікачів на Дон у 1707 році був споряджений загін князя Ю. Долгорукова. Серед інших завдань він мав здійснити розшук у справі про бахмутський бунт. Військо Донське мало заарештувати Булавіна й видати його князю. Але повстанці випередили цей намір, у ніч на 9 жовтня 1707 року напали на каральний загін і знищили його. Донська старшина, щоб довести свою непричетність до цієї події, нашвидку зібрала похідне військо і спрямувала його проти булавінців. 18 жовтня повстанців було розбито, але самому Булавіну з групою козаків вдалося втекти на Бахмут, а звідти на Запорозьку Січ.

Пам’ятник Кіндрату Булавіну в Трьохізбенці. 1998 р

Булавін уклав із запорожцями таємний союз

Хоча січова старшина й намагалася відмовити товариство від масового виступу на боці Булавіна, але січовики дозволили Кіндрату та його сподвижникам отаборитися навколо фортеці Кодак і вербувати добровольців. Навесні 1708 року уряд вислав на придушення повстання регулярні війська під командою брата вбитого князя – В. Долгорукова. Булавін полишив Кодак і вирушив на Міус, а звідти на Дон, разом із загонами отаманів Безпалого, Голого, Драного, Некрасова.

9 травня К. Булавін у Черкаську був обраний військовим отаманом Війська Донського. У тому ж місяці жителі Бахмута урочисто зустрічали булавінського отамана Сергія Безпалого, який прийшов із загоном у тисячу чоловік і очікував приходу ще 300 запорожців. А сам Булавін наприкінці травня надіслав із Бахмута універсал на Запорозьку Січ, в якому закликав запорожців вирушати до слободи Ямпіль, щоб дати відсіч царським військам. Запорожці, отримавши цей універсал, стали переходити на бік повстанців партіями по кількасот чоловік. Дізнавшись про це, цар наказував В. Долгорукому особливо пильнувати, щоб не допустити з’єднання запорожців із донцями.

Пам’ятний хрест біля села Крива Лука. 1990-і роки

Царський уряд задушив повстання і спалив Бахмут

2 липня 1708 року повстанський загін під проводом отамана Семена Драного зазнав поразки від урядових військ у битві біля Кривої Луки. Тривалий час місцем битви вважалося село Крива Лука на Лиманщині. Саме там був встановлений пам’ятний хрест про цю подію Але останнім часом ствердилася думка, що під цією назвою слід розуміти урочище Крива Лука на Дінці, біля сучасного села Закітного.

Булавінське повстання 1707 – 1708 рр

Наступного дня урядові війська під Бахмутом перемогли запорожців, які прийшли на допомогу булавінцям, після чого зруйнували дощенту і спалили місто. Була вчинена жорстока розправа над місцевими мешканцями, які брали участь  у повстанні. Лише через рік уряд вирішив відновити солеварні на Бахмуті й вібудувати хоча б невелику фортецю для захисту від татарських нападів.

Читайте також: Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

7 липня в Черкаську Кіндрат Булавін був оточений у своєму будинку заколотниками, які вирішили видати його урядові, і загинув у сутичці. Після його загибелі деякий час діяли повстанські загони М. Голого й С. Безпалого, а І. Некрасов зі своїми прибічниками відступив на Кубань, у межі володінь кримського хана.

Таким чином Бахмут у 1707 – 1708 роках став місцем спільної боротьби запорозьких і донських козаків проти царських карателів, за стародавні козацькі вольності.

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Напередодні Міжнародного дня боротьби за права жінок публічний простір нерідко все ще наповнюється привітаннями, квітами та розмовами про жіночу ніжність і красу. Втім, таке сприйняття має мало спільного з історичним походженням 8 березня. Ця дата виникла як день політичної боротьби жінок за рівні права – через протести, страйки та публічні вимоги, сенс яких із часом почав розмиватися.

У матеріалі, досліджуємо історичний контекст свята.

8 березня: про що це свято

Міжнародний жіночий день виник на перетині робітничих рухів початку ХХ століття. Як зазначають дослідниці Рене Коте та Флоранс Монтрейно у своїх роботах  про історі. Міжнародного жіночого дня, його походження не можна звести до однієї конкретної події: йдеться про серію жіночих протестів у США та Європі, спрямованих проти експлуатації, нерівної оплати праці та політичного безправ’я жінок.

У 1909 році в США відбувся перший Національний жіночий день, організований Соціалістичною партією Америки. Наступного року на Міжнародній конференції соціалістичних жінок у Копенгагені німецька соціалістка Клара Цеткін запропонувала заснувати міжнародний день боротьби за права жінок. Вона наполягала, що цей день має бути не святом, а інструментом політичної мобілізації.

Протестні марші 8 березня відбувалися і в російській імперії. Страйк жінок-текстильниць у Петрограді з вимогами “хліба і миру” став поштовхом до Лютневої революції. Як згодом писала революціонерка Олександра Коллонтай, “революція почалася з жінок, яких вважали мовчазною силою”. У 1921 році радянська влада закріпила 8 березня як Міжнародний жіночий день, спотворивши його значення.

Важливо зазначити, що події 1917 року не були ізольованими. Ще до цього Міжнародний жіночий день відзначали в низці європейських країн. Після рішення Міжнародної конференції соціалістичних жінок у Копенгагені 1910 року перші масові жіночі акції відбулися у 1911 році в Німеччині, Австро-Угорщині, Данії та Швейцарії. У цих країнах 8 березня трактували саме як день вимог виборчих прав, рівної оплати праці та соціального захисту.

Свято замість емансипації

У ХХ столітті 8 березня було інституціоналізоване в соціалістичних країнах, передусім у СРСР, де воно стало державним святом. Формально жінки отримали рівні права на освіту, працю та участь у політичному житті. Водночас, як зазначають феміністичні дослідниці, ця рівність часто залишалася декларативною: жінки були слабо представлені на керівних посадах, а подвійне навантаження – оплачувана праця плюс неоплачувана домашня робота – стало структурною нормою.

На міжнародному рівні важливим етапом стала резолюція ООН 1977 року, яка рекомендувала державам-членам відзначати 8 березня як День прав жінок і міжнародного миру. Водночас у документах і виступах ООН визнавалося, що навіть у глобальних інституціях жінки залишаються не представленими на рівні ухвалення рішень

Світ сьогодні

Попри десятиліття політик рівності та щорічне відзначення Міжнародного жіночого дня, гендерна нерівність і надалі фіксується у конкретних статистичних показниках. Дані Economic Policy Institute свідчать: у 2024 році жінки в середньому заробляли на 18% менше за чоловіків навіть після корекції на освіту, вік та досвід роботи. Для расалізованих груп жінок цей розрив є ще глибшим, що демонструє перетин гендерної та соціальної дискримінації – проблем, проти яких і був спрямований історичний сенс 8 березня.

Нерівність зберігається і в символічно важливих сферах, зокрема в медіа, які формують публічний порядок денний. Згідно з дослідженням Reuters Institute (2025), жінки обіймають лише 27% топових редакторських посад у 12 досліджених країнах. Навіть у державах, де 8 березня активно відзначається як день рівності, жінки залишаються меншістю серед тих, хто ухвалює ключові редакційні рішення. Міжнародна федерація журналістів наголошує: без гендерно збалансованих редакцій Міжнародний жіночий день ризикує залишатися символічною датою, а не інструментом реальних змін

Різні країни – різні сенси свята

Значення Міжнародного жіночого дня суттєво відрізняється залежно від країни. Як зазначає історикиня Рене Коте, 8 березня від початку не мало єдиного канонічного формату святкування, а радше функціонувало як політичний інструмент, що адаптувався до локальних умов.

 У Китаї 8 березня офіційно є святом, під час якого жінки мають скорочений робочий день, однак публічний дискурс навколо дати здебільшого зосереджений на ролі жінки як працівниці та матері, а не на правах. У Франції та Канаді 8 березня використовується переважно як платформа для публічних дискусій, звітів і кампаній щодо рівності, але не є вихідним днем.

Український контекст: між декомунізацією та традицією

В Україні 8 березня довгий час сприймалося передусім як день квітів, подарунків і компліментів. Така форма святкування є прямим наслідком радянської інтерпретації, яка поступово витіснила ідею жіночого спротиву образом “берегині” та символом жіночої краси.

Після 2014 року, а особливо після повномасштабного вторгнення росії, суспільні дискусії довкола 8 березня загострилися. Все більше людей відзначають цей день як День за рівні права жінок. Щороку 8 березня в Україні відбуваються марші та акції, присвячені правам жінок, протидії насильству та економічній нерівності.

Маркетинг замість змін

Окремою проблемою стає комерціалізація Міжнародного жіночого дня. Як зазначає The Guardian, феміністичні активістки застерігають, що 8 березня ризикує перетворитися на “Корпоративний День матері” – із маркетинговими кампаніями без реальних зобов’язань. Керівниця Women’s Resource Centre Вів’єнн Гейзнаголошує, що символічна підтримка без структурних змін лише маскує нерівність, а не усуває її.

Історія Міжнародного жіночого дня показує: його сенс завжди полягав у вимогах, а не в символічних жестах. Від страйків робітниць до сучасних досліджень про нерівність у медіа й оплаті праці, 8 березня залишається маркером того, наскільки суспільство готове визнавати й усувати системну дискримінацію.

Як писала Сімона де Бовуар, “достатньо однієї політичної, економічної чи релігійної кризи, щоб права жінок знову поставили під сумнів”. У цьому сенсі 8 березня — це не святкова дата, а щорічне нагадування про крихкість здобутих прав і про те, що гендерна рівність залишається процесом, а не досягнутим станом.

Читайте також

• Вулиця Героїв Небесної Сотні у Бахмуті: на честь кого вона названа
• Що ми знаємо про річку Бахмутку: історія та легенди
• Голосування за незалежність та президента в Бахмуті: як у місті проходив референдум 1991 року

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Діти учасників бойових дій (УБД) мають право на державну цільову підтримку при вступі до закладів вищої освіти. Йдеться як про можливість навчання за бюджетні кошти, так і про пільгове кредитування або компенсацію вартості навчання. Роз’яснюємо, на які саме пільги може розраховувати дитина УБД під час вступної кампанії.

Які пільги має дитина УБД при вступі до університету

Згідно з чинним законодавством, діти учасників бойових дій можуть отримати державну цільову підтримку для здобуття вищої освіти.

Повна оплата навчання за бюджетні кошти

У разі зарахування на навчання за державним або регіональним замовленням держава забезпечує повну оплату навчання за рахунок коштів державного чи місцевого бюджету.

Інформацію про можливість реалізації цього права слід перевіряти в умовах та правилах прийому конкретного закладу освіти на відповідний рік.

Першочергове переведення з контракту на бюджет

Студенти, які навчаються за кошти фізичних або юридичних осіб («контракт»), мають право на першочергове переведення на вакантні бюджетні місця.

Для цього потрібно подати на ім’я керівника закладу освіти заяву у довільній формі із зазначенням виду державної цільової підтримки. До заяви додаються копії:

• посвідчення учасника бойових дій;
• свідоцтва про народження вступника.

Якщо не вдалося вступити на бюджет: пільговий кредит

У разі відсутності бюджетного місця дитина УБД може скористатися пільговим довгостроковим кредитом на оплату навчання.

За загальним правилом:

• кредит надається під 3% річних;
• строк повернення — до 15 років;
• погашення починається через 12 місяців після завершення навчання;
• щороку сплачується 1/15 частина основної суми та відсотки за користування кредитом.

В окремих випадках отримувач може бути звільнений від сплати відсотків або навіть основної суми боргу відповідно до встановлених умов.

Як отримати пільговий кредит на навчання

1. Подати до приймальної комісії письмову заяву про зарахування з оплатою навчання за рахунок пільгового кредитування.
2. Дочекатися рішення приймальної комісії за результатами вступних випробувань.
3. Укласти угоду на отримання кредиту.

Якщо отримувач кредиту є неповнолітнім, угоду укладає один із батьків або законний представник. Протягом року після досягнення повноліття укладається нова угода.

Компенсація вартості навчання: експериментальний проєкт

Наразі також діє експериментальний проєкт відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.03.2025 № 318, який передбачає можливість отримання компенсації вартості навчання за навчальний рік для дітей УБД.

Проєкт діятиме до 25 вересня 2026 року, якщо його дію не буде продовжено.

До теми:

“На технічні спеціальності стали активніше вступати дівчата”: як проходить вступна кампанія в Бахмутському ЦПТО

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!