Можливо ви не знали, чи трохи підзабули уроки історії про минуле Бахмута. Насправді місто вже не вперше потерпає від бажання московитів встановити тут свої порядки. Як це було у ХVІІІ столітті та чому у Булавінському повстанні існує запорізькій слід у розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Після того, як у 2015 році в ході декомунізації в Бахмуті (тоді ще Артемівську) покинули свої постаменти комуністичні вожді Ленін, Артем (Сергєєв) та Квірінг, єдиною історичною постаттю, яка вшанована пам’ятником на одній із площ у центрі міста, залишився Кіндрат Булавін (1667 – 1708) – ватажок козацького повстання на Дону й Слобожанщині. Цей пам’ятник був встановлений у 1971 році, коли масштабно відзначалося офіційне 400-річчя заснування міста (про те, наскільки вірогідною є ця дата, йшлося в попередній нашій публікації).

Пам’ятник Кіндрату Булавіну в Бахмуті. 1971 р.

Погруддя суворого козацького отамана стоїть у історичному центрі Бахмута, де колись була розташована дерев’яна Бахмутська фортеця. Фортеця представляла собою укріплення козаків-солеварів, збудоване в 1703 році й наступного року передане царською грамотою в підпорядкування Ізюмського слобідського козацького полку. Незважаючи на це між слобідськими й донськими козаками продовжувалися суперечки за володіння соляними джерелами.  Тож не дивно, що вже в 1705 році бачимо отаманом Бахмутських солеварів донського козака Кіндрата Опанасовича Булавіна.

Хто такий Булавін?

Тривалий час місцем його народження вважалася слобода Трьохізбенська (нині селище Трьохізбенка на території Луганської області). Але архівні дослідження довели, що Булавін походив не від донських козаків, а з військово-служилої верстви «дітей боярських», і народився в слободі Старий Салтів на Харківщині, тобто на Слобідській Україні.

Бунт бахмутських солеварів

Перші звістки про Кіндрата Булавіна датуються 1705 – 1706 роками, коли він очолив бунт бахмутських солеварів проти царського уряду. Бахмутяни відмовилися підкорятися ізюмському полковнику Шидловському, вчинили опір перепису солеварень, заарештували, а потім вигнали з містечка  царського дяка Горчакова, який прибув із військовою командою для вирішення суперечки між ізюмцями й донцями. Цей бунт вважається передвістям булавінського повстання, яке розгорнулося в наступні два роки.

Для пошуку й повернення втікачів на Дон у 1707 році був споряджений загін князя Ю. Долгорукова. Серед інших завдань він мав здійснити розшук у справі про бахмутський бунт. Військо Донське мало заарештувати Булавіна й видати його князю. Але повстанці випередили цей намір, у ніч на 9 жовтня 1707 року напали на каральний загін і знищили його. Донська старшина, щоб довести свою непричетність до цієї події, нашвидку зібрала похідне військо і спрямувала його проти булавінців. 18 жовтня повстанців було розбито, але самому Булавіну з групою козаків вдалося втекти на Бахмут, а звідти на Запорозьку Січ.

Пам’ятник Кіндрату Булавіну в Трьохізбенці. 1998 р

Булавін уклав із запорожцями таємний союз

Хоча січова старшина й намагалася відмовити товариство від масового виступу на боці Булавіна, але січовики дозволили Кіндрату та його сподвижникам отаборитися навколо фортеці Кодак і вербувати добровольців. Навесні 1708 року уряд вислав на придушення повстання регулярні війська під командою брата вбитого князя – В. Долгорукова. Булавін полишив Кодак і вирушив на Міус, а звідти на Дон, разом із загонами отаманів Безпалого, Голого, Драного, Некрасова.

9 травня К. Булавін у Черкаську був обраний військовим отаманом Війська Донського. У тому ж місяці жителі Бахмута урочисто зустрічали булавінського отамана Сергія Безпалого, який прийшов із загоном у тисячу чоловік і очікував приходу ще 300 запорожців. А сам Булавін наприкінці травня надіслав із Бахмута універсал на Запорозьку Січ, в якому закликав запорожців вирушати до слободи Ямпіль, щоб дати відсіч царським військам. Запорожці, отримавши цей універсал, стали переходити на бік повстанців партіями по кількасот чоловік. Дізнавшись про це, цар наказував В. Долгорукому особливо пильнувати, щоб не допустити з’єднання запорожців із донцями.

Пам’ятний хрест біля села Крива Лука. 1990-і роки

Царський уряд задушив повстання і спалив Бахмут

2 липня 1708 року повстанський загін під проводом отамана Семена Драного зазнав поразки від урядових військ у битві біля Кривої Луки. Тривалий час місцем битви вважалося село Крива Лука на Лиманщині. Саме там був встановлений пам’ятний хрест про цю подію Але останнім часом ствердилася думка, що під цією назвою слід розуміти урочище Крива Лука на Дінці, біля сучасного села Закітного.

Булавінське повстання 1707 – 1708 рр

Наступного дня урядові війська під Бахмутом перемогли запорожців, які прийшли на допомогу булавінцям, після чого зруйнували дощенту і спалили місто. Була вчинена жорстока розправа над місцевими мешканцями, які брали участь  у повстанні. Лише через рік уряд вирішив відновити солеварні на Бахмуті й вібудувати хоча б невелику фортецю для захисту від татарських нападів.

Читайте також: Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

7 липня в Черкаську Кіндрат Булавін був оточений у своєму будинку заколотниками, які вирішили видати його урядові, і загинув у сутичці. Після його загибелі деякий час діяли повстанські загони М. Голого й С. Безпалого, а І. Некрасов зі своїми прибічниками відступив на Кубань, у межі володінь кримського хана.

Таким чином Бахмут у 1707 – 1708 роках став місцем спільної боротьби запорозьких і донських козаків проти царських карателів, за стародавні козацькі вольності.

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

21 липня 2026 року Олександра Сирського офіційно усунули від виконання посадових обов’язків Головнокомандувача ЗСУ. Цьому кадровому рішенню передувала низка масових акцій протесту в різних регіонах країни після відсторонення з посади Міністра Оборони Михайла Федорова.

Відповідну заяву оголосив Володимир Зеленський.

Звільнення Сирського

21 липня 2026 року було ухвалено остаточне рішення про відставку Олександра Сирського. Відповідну заяву зробив Володимир Зеленський.

Кадровим змінам передували масові мітинги громадян. Акції протесту відбувалися у Києві, Дніпрі, Харкові, Одесі, Львові, та багатьох інших великих містах України. Причиною цього стала усунення з посада Михайла Федорова, Міністра Оборони України. Рішення про усунення Федорова було прийнято через те, що Зеленський більше не міг миритися з постійним конфліктом між Федоровим і Сирським.

Після усунення з посади, під час брифінгу, присвяченого підсумкам своєї роботи в Міноборони, Федоров розкритикував Сирського:

“Ми зіткнулися з тим, що ті ініціативи, які ми пропонували, стали блокуватися, і Сирський, враховуючи всі ті проблеми, про які ми сьогодні говорили, не готовий особисто в очі говорити про проблеми. Він готовий ходити особисто на зустрічі, плести інтриги, думати, що хтось замовив у медіа якусь компанію… Це призвело до того, що фактично він поставив ультиматум. І замість того, щоб придумати, як асиметрично перемогти Росію, він придумав, як розколоти країну. І в цьому є велика проблема“, — сказав Федоров на пресконференції за підсумками своєї роботи на посаді міністра оборони.

Водночас на тлі масових протестів на захист Сирського виступили командувачі Військово-морських і Десантно-штурмових військ. Зокрема, Командувач ВМС Олексій Неїжпапа заявив, що “сумніви у Збройних Силах України під час війни є неприпустимими“, адже ЗСУ — “чи не єдина інституція, що твердо стоїть на ногах, незважаючи ні на що“. Командувач ДШВ Олег Апостол написав, що “там, де закінчується дисципліна, починається хаос, а хаос завжди працює на ворога“.

Що передувало звільненню Сирського

15 липня стало відомо, що Михайло Федоров залишив посаду міністра оборони. Підбиваючи підсумки роботи, він опублікував допис, у якому перелічив головні досягнення своєї команди та визнав реформи, які завершити не вдалося. Усунення Федорова викликала хвилю негативних реакцій у суспільстві, зокрама сьогодні у різних містах України жителі вийшли на мирну акцію проти відставки Міністра оборони.

Михайло Федоров очолив Міністерство оборони з 14 січня 2026 року. До цього він відповідав за цифрову трансформацію України, розвиток застосунку “Дія” та цифровізацію державних сервісів. На новій посаді одним із головних напрямів його роботи стала технологічна перевага української армії, розвиток оборонних інновацій, реформування закупівель та масштабування виробництва озброєння.

Хто новий Головнокомандувач

Новим Головнокомандувачем призначили Михайла Драпатого, ураїнський військовий діяч, генерал-майор, Командувач об’єднаних сил ЗСУ.

Читайте також:

Михайло Федоров залишає посаду міністра оборони: що він встиг зробити та чому його відставка стала однією з найобговорюваніших

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Віталій Безгін — український політик, який з 16 липня 2026 року обіймає посаду Міністра у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб України. Достроково припинивши повноваження народного депутата, він перейшов на роботу в уряд. 

Редакція Бахмут IN.UA зібрала детальне досьє на діяльність посадовця.

Біографія та освіта Віталія Безгіна

Віталій Юрійович Безгін народився 18 квітня 1990 року в місті Євпаторія Автономної Республіки Крим.

Посадовець здобув дві вищі освіти. Він закінчив факультет міжнародної економіки і менеджменту Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, де отримав ступені бакалавра та магістра за спеціальністю “Міжнародна економіка” з відзнакою. Пізніше він закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка. У цьому закладі Безгін здобув ступінь магістра за спеціальністю “Публічне управління та адміністрування”. Офіційні дані свідчать, що судимість у політика відсутня.

Трудова діяльність до політики

У період з 2010 по 2019 роки Віталій Безгін займався підприємницькою діяльністю. Протягом цього часу він працював у сфері реклами, дизайну та комунікацій:

• у 2012–2015 роках посадовець обіймав посаду креативного директора рекламного агентства “Scu Kyiv”;
• з 2016 року він перейшов на роботу до Офісу ефективного регулювання (BRDO), де працював експертом з комунікацій та дизайну.

Політична діяльність

29 серпня 2019 року Віталій Безгін набув повноважень народного депутата України IX скликання. Він пройшов до парламенту по загальнодержавному багатомандатному округу від політичної партії “Слуга народу” під номером 77 у виборчому списку. На момент обрання він був безпартійним і під час роботи в парламенті не входив до складу жодної фракції.

У Верховній Раді політик працював членом Комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування. Там він очолив підкомітет з питань адміністративно-територіального устрою України та місцевого самоврядування.

У 2019–2020 роках Безгін керував парламентським напрямом законодавчого забезпечення реформи децентралізації. Завдяки його роботі парламент підтримав нове районування, яке зменшило кількість районів з 490 до 136. У 2021 році Європейський парламент у своїй резолюції визнав цю децентралізацію однією з найуспішніших реформ України. Партія “Слуга народу” також відзначила його роботу, присвоївши звання “Децентралізатор року”.

Політик також обіймав керівні посади у тимчасових комісіях:

• з 19 травня 2021 року увійшов до складу тимчасової слідчої комісії з розслідування можливих протиправних дій представників органів державної влади, що могли становити загрозу національній безпеці України.
• з лютого 2024 по травень 2025 року був головою Тимчасової спеціальної комісії з питань дослідження ефективності функціонування органів публічної влади міста Києва у період дії воєнного стану.
• з березня 2024 року очолив Комісію “Добре врядування” при Конгресі місцевих та регіональних влад при Президентові України.

Ключові позиції та голосування

Під час депутатської каденції Віталій Безгін долучився до низки ініціатив:

• у 2020 році підписав звернення до голови РНБО з вимогою звільнити позаштатного радника Сергія Сивоху через його позицію щодо Донбасу та підтримку антимайдану.
• підтримав заяву фракції про визнання виборів президента Білорусі сфальшованими та вимагав призупинити публічний діалог з республікою.
• виступив проти створення консультативної ради в тристоронній контактній групі за участі представників ОРДЛО.
• підписав проєкт постанови щодо звільнення Арсена Авакова з посади міністра внутрішніх справ.
• 7 грудня 2020 року щодо політика були застосовані спеціальні економічні санкції РФ.
• у 2021 році підписав заяву на підтримку Сергія Стерненка, закликавши президента до проведення прозорого суду та пришвидшення судової реформи.
• у 2022 році проголосував за містобудівну реформу (законопроєкт №5655), щодо якої громадські організації та ЗМІ вимагали доопрацювання.
• підписав звернення до Голови Верховної Ради з вимогою внести законодавчі ініціативи про позбавлення повноважень депутатів від заборонених проросійських партій.
• станом на 1 квітня 2023 року став одним із 12 депутатів, які добровільно подали електронні декларації за 2021 та 2022 роки.
• 22 липня 2025 року проголосував за законопроєкт №12414, який передбачав обмеження незалежності НАБУ та САП.

Призначення на посаду Міністра

16 липня 2026 року Віталій Безгін написав особисту письмову заяву про складення повноважень, чим достроково припинив свою діяльність як народний депутат України. Після цього він одразу зайняв крісло Міністра у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб України.

Читайте також:

В Україні створили міністерство у справах громад, територій та ВПО: що зміниться для переселенців

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!