Можливо ви не знали, чи трохи підзабули уроки історії про минуле Бахмута. Насправді місто вже не вперше потерпає від бажання московитів встановити тут свої порядки. Як це було у ХVІІІ столітті та чому у Булавінському повстанні існує запорізькій слід у розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Після того, як у 2015 році в ході декомунізації в Бахмуті (тоді ще Артемівську) покинули свої постаменти комуністичні вожді Ленін, Артем (Сергєєв) та Квірінг, єдиною історичною постаттю, яка вшанована пам’ятником на одній із площ у центрі міста, залишився Кіндрат Булавін (1667 – 1708) – ватажок козацького повстання на Дону й Слобожанщині. Цей пам’ятник був встановлений у 1971 році, коли масштабно відзначалося офіційне 400-річчя заснування міста (про те, наскільки вірогідною є ця дата, йшлося в попередній нашій публікації).

Пам’ятник Кіндрату Булавіну в Бахмуті. 1971 р.

Погруддя суворого козацького отамана стоїть у історичному центрі Бахмута, де колись була розташована дерев’яна Бахмутська фортеця. Фортеця представляла собою укріплення козаків-солеварів, збудоване в 1703 році й наступного року передане царською грамотою в підпорядкування Ізюмського слобідського козацького полку. Незважаючи на це між слобідськими й донськими козаками продовжувалися суперечки за володіння соляними джерелами.  Тож не дивно, що вже в 1705 році бачимо отаманом Бахмутських солеварів донського козака Кіндрата Опанасовича Булавіна.

Хто такий Булавін?

Тривалий час місцем його народження вважалася слобода Трьохізбенська (нині селище Трьохізбенка на території Луганської області). Але архівні дослідження довели, що Булавін походив не від донських козаків, а з військово-служилої верстви «дітей боярських», і народився в слободі Старий Салтів на Харківщині, тобто на Слобідській Україні.

Бунт бахмутських солеварів

Перші звістки про Кіндрата Булавіна датуються 1705 – 1706 роками, коли він очолив бунт бахмутських солеварів проти царського уряду. Бахмутяни відмовилися підкорятися ізюмському полковнику Шидловському, вчинили опір перепису солеварень, заарештували, а потім вигнали з містечка  царського дяка Горчакова, який прибув із військовою командою для вирішення суперечки між ізюмцями й донцями. Цей бунт вважається передвістям булавінського повстання, яке розгорнулося в наступні два роки.

Для пошуку й повернення втікачів на Дон у 1707 році був споряджений загін князя Ю. Долгорукова. Серед інших завдань він мав здійснити розшук у справі про бахмутський бунт. Військо Донське мало заарештувати Булавіна й видати його князю. Але повстанці випередили цей намір, у ніч на 9 жовтня 1707 року напали на каральний загін і знищили його. Донська старшина, щоб довести свою непричетність до цієї події, нашвидку зібрала похідне військо і спрямувала його проти булавінців. 18 жовтня повстанців було розбито, але самому Булавіну з групою козаків вдалося втекти на Бахмут, а звідти на Запорозьку Січ.

Пам’ятник Кіндрату Булавіну в Трьохізбенці. 1998 р

Булавін уклав із запорожцями таємний союз

Хоча січова старшина й намагалася відмовити товариство від масового виступу на боці Булавіна, але січовики дозволили Кіндрату та його сподвижникам отаборитися навколо фортеці Кодак і вербувати добровольців. Навесні 1708 року уряд вислав на придушення повстання регулярні війська під командою брата вбитого князя – В. Долгорукова. Булавін полишив Кодак і вирушив на Міус, а звідти на Дон, разом із загонами отаманів Безпалого, Голого, Драного, Некрасова.

9 травня К. Булавін у Черкаську був обраний військовим отаманом Війська Донського. У тому ж місяці жителі Бахмута урочисто зустрічали булавінського отамана Сергія Безпалого, який прийшов із загоном у тисячу чоловік і очікував приходу ще 300 запорожців. А сам Булавін наприкінці травня надіслав із Бахмута універсал на Запорозьку Січ, в якому закликав запорожців вирушати до слободи Ямпіль, щоб дати відсіч царським військам. Запорожці, отримавши цей універсал, стали переходити на бік повстанців партіями по кількасот чоловік. Дізнавшись про це, цар наказував В. Долгорукому особливо пильнувати, щоб не допустити з’єднання запорожців із донцями.

Пам’ятний хрест біля села Крива Лука. 1990-і роки

Царський уряд задушив повстання і спалив Бахмут

2 липня 1708 року повстанський загін під проводом отамана Семена Драного зазнав поразки від урядових військ у битві біля Кривої Луки. Тривалий час місцем битви вважалося село Крива Лука на Лиманщині. Саме там був встановлений пам’ятний хрест про цю подію Але останнім часом ствердилася думка, що під цією назвою слід розуміти урочище Крива Лука на Дінці, біля сучасного села Закітного.

Булавінське повстання 1707 – 1708 рр

Наступного дня урядові війська під Бахмутом перемогли запорожців, які прийшли на допомогу булавінцям, після чого зруйнували дощенту і спалили місто. Була вчинена жорстока розправа над місцевими мешканцями, які брали участь  у повстанні. Лише через рік уряд вирішив відновити солеварні на Бахмуті й вібудувати хоча б невелику фортецю для захисту від татарських нападів.

Читайте також: Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

7 липня в Черкаську Кіндрат Булавін був оточений у своєму будинку заколотниками, які вирішили видати його урядові, і загинув у сутичці. Після його загибелі деякий час діяли повстанські загони М. Голого й С. Безпалого, а І. Некрасов зі своїми прибічниками відступив на Кубань, у межі володінь кримського хана.

Таким чином Бахмут у 1707 – 1708 роках став місцем спільної боротьби запорозьких і донських козаків проти царських карателів, за стародавні козацькі вольності.

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

12 жовтня 2026 року Європейський Союз розширив санкційний список, додавши до нього 77 осіб, причетних до незаконних виборів до Державної думи Росії на тимчасово окупованих територіях України. Серед них редакція Бахмут IN.UA виявила шістьох уродженців Донеччини. Один із них, це колишній голова Національного банку України та експосадовець уряду Віктора Януковича Сергій Арбузов.

Хто ще опинився у списку та що відомо про їхню діяльність — розповідаємо в матеріалі.

Санкції ЄС за незаконні вибори на окупованих територіях України

12 жовтня 2026 року Рада Європейського Союзу ухвалила регламент №2026/2292, яким розширила перелік осіб, щодо яких діють обмежувальні заходи через дії, що підривають територіальну цілісність, суверенітет і незалежність України.

Загалом, до санкційного списку внесли 77 осіб, причетних до незаконних виборів до Державної думи рф у вересні 2026 року. Росія проводила ці вибори, зокрема, на тимчасово окупованих територіях Донецької області. Європейський Союз не визнає російських виборів на захоплених українських територіях та їхніх результатів. У санкційному документі участь кандидатів у такому виборчому процесі розглядається як сприяння спробам легітимізувати російську агресію та підтримувати незаконну окупацію України. Санкції передбачають заморожування активів підсанкційних осіб у юрисдикції ЄС, заборону на надання їм коштів та економічних ресурсів, а також обмеження на в’їзд до країн Євросоюзу.

Редакція Бахмут IN.UA проаналізувала санкційний список і виявила шістьох осіб, які народилися на Донеччині. Серед них. колишні українські посадовці, представники окупаційних політичних структур та люди, пов’язані з промисловістю регіону.

Сергій Арбузов: колишній голова НБУ, який балотувався до Держдуми РФ

Сергій Геннадійович Арбузов, уродженець Донецька та колишній високопосадовець України часів президентства Віктора Януковича. У 2010–2012 роках він очолював Національний банк України. Згодом, у 2012–2014 роках, обіймав посаду першого віцепрем’єр-міністра України. На початку 2014 року Арбузов також тимчасово виконував обов’язки прем’єр-міністра України.

Після Революції Гідності колишній посадовець виїхав до Росії. За біографічними відомостями, він займався громадською діяльністю та виступав на російському телебаченні з критикою української влади. У 2026 році Арбузов долучився до виборчого процесу в Росії. Він очолив регіональну групу партії “Справедлива Росія”, яка охоплювала тимчасово окуповані території України. У санкційному документі ЄС зазначено, що Арбузов був кандидатом від цієї партії на незаконних виборах до Державної думи РФ у вересні 2026 року. Арбузов вперше отримав мандат у російську Держдуму у 2026 році.

У Європейському Союзі вважають, що участю в цих виборах Арбузов сприяв спробам легітимізувати російську агресію проти України та підтримувати окупацію українських територій.

Олександр Гріденко: від підприємницької діяльності до окупаційної “Народної ради днр”

Олександр Гріденко народився 22 липня 1987 року на Донеччині. У санкційному документі ЄС місцем його народження зазначений Донецьк. Водночас у біографічному матеріалі росджерел вказане Старобешеве. Обидва населені пункти розташовані в Донецькій області. Гріденко навчався у школі №115 у Донецьку. У 2009 році закінчив радіотехнічний факультет Донецького національного технічного університету.

Згодом він займався підприємницькою діяльністю. Зокрема, був директором донецького товариства “Амік”, а з 2015 року пов’язують із керівництвом керченського товариства “Алекс-групп”, яке працювало у сфері дротових технологій зв’язку. Після окупації частини Донеччини Гріденко долучився до створених Росією політичних структур.

Із травня 2019 року він був депутатом так званого “Молодіжного парламенту днр”. Також очолював комітет із питань економіки та підприємництва, організаційний комітет проєкту “Школа підприємництва” та входив до руху “Молода республіка”. У лютому 2020 року Гріденко отримав місце в окупаційній “Народній раді ДНР” і долучився до фракції “Донецька республіка”. У вересні 2026 року Гріденко став кандидатом від партії “Єдина Росія” на незаконних виборах до Держдуми РФ. Європейський Союз включив його до санкційного списку за офіційну участь у виборчому процесі на тимчасово окупованих територіях України.

Сергій Добровольський: діяльність у “Молодій гвардії Єдиної Росії” та робота з молоддю на ТОТ

Сергій Сергійович Добровольський, уродженець Донецька, який співпрацює з російською окупаційною владою. За даними проєкту Evocation, у 2022 році він очолив донецьке відділення “Молодої гвардії Єдиної Росії”, молодіжної організації російської владної партії. Також Добровольський став координатором цієї організації на окупованих територіях чотирьох областей України.

За оприлюдненими відомостями, він займався поширенням російської пропаганди серед молоді та організацією заходів на підтримку російських військових. Окрім діяльності в молодіжній організації, Добровольський отримав мандат депутата окупаційної “Народної ради ДНР”. У вересні 2026 року він балотувався до Державної думи Росії від партії “Єдина Росія”.

У санкційному документі ЄС зазначено, що Добровольський був кандидатом на незаконних виборах, проведених Росією на окупованих територіях Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. Євросоюз вважає, що його участь у цьому процесі сприяла спробам легітимізувати російську агресію та підтримувати окупацію українських територій.

Віктор Ніколаєнко: раніше балотувався до Верховної Ради України, а згодом — на російських виборах

Ніколаєнко, який у 2006 році намагався отримати мандат у Верховній Раді України, через двадцять років взяв участь у російському виборчому процесі на окупованих українських територіях. Віктор Вікторович Ніколаєнко народився 25 грудня 1977 року в Донецьку. У 1999 році він закінчив Донецький державний університет. До співпраці з російськими окупаційними структурами Ніколаєнко брав участь в українському політичному житті. За даними руху ЧЕСНО, у 2006 році він балотувався до Верховної Ради України від “Партії екологічного порятунку “ЕКО+25%””, але депутатом не став. На той час Ніколаєнко працював головним редактором всеукраїнського громадсько-політичного науково-виробничого журналу “Наш вибір”. Пізніше він долучився до діяльності російських окупаційних структур на Донеччині.

За інформацією ЧЕСНО, у 2023 році Ніколаєнко балотувався на незаконних виборах на окупованій Донеччині від партії “Єдина Росія”. Також він обіймав посаду радника так званого голови “днр”. У вересні 2026 року Ніколаєнко знову став кандидатом від “Єдиної Росії”, цього разу, на незаконних виборах до Державної думи РФ. Європейський Союз включив його до санкційного списку через участь у виборах, організованих Росією на окупованих територіях чотирьох областей України.

Сергій Макаров: від роботи на шахтах Донеччини до Держдуми Росії

Сергій Валерійович Макаров, уродженець Донецька, професійна діяльність якого тривалий час була пов’язана з вугільною промисловістю регіону. У 2006 році він закінчив Донецький національний технічний університет.

За росданими, Макаров працював на шахтах та вугледобувних підприємствах Донеччини, зокрема на шахті імені Скочинського. У 2021–2024 роках він обіймав посаду головного інженера цієї шахти. Підприємство працювало у структурі окупаційної “Донецької вугільної енергетичної компанії”. Згодом Макаров долучився до російського політичного процесу, так, у вересні 2026 року він балотувався до Державної думи РФ від партії “Єдина Росія”.

За оприлюдненими біографічними відомостями, Макаров отримав депутатський мандат за результатами виборів у Горлівському одномандатному окрузі №15, який Росія сформувала на окупованій Донеччині. У санкційному документі ЄС Макаров зазначений серед осіб, які брали участь у незаконних виборах до Державної думи Росії на окупованій території Донецької області.

Сергій Білокопитов: уродженець Горлівки, який балотувався від “Справедливої Росії”

Сергій Олександрович Білокопитов народився в Горлівці Донецької області. Інформації про попередню діяльність Білокопитова у відкритих джерелах небагато. Його дані містяться у базі OpenSanctions та в офіційному санкційному документі Європейського Союзу. Відповідно до регламенту ЄС, Білокопитов був кандидатом від партії “Справедлива Росія” на незаконних виборах до Державної думи РФ у вересні 2026 року. Європейський Союз визначив його участь у цьому виборчому процесі як діяльність, що сприяла спробам легітимізувати російську агресію та підтримувати незаконну окупацію України.

До теми:

Озброєні російські військові та робота дільниць під час атак: як у окупованих містах Донеччини пройшли псевдовибори

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Російська армія має нові просування на Донеччині. Противник пройшов вперед поблизу Рай-Олександрівки, що на Словʼянському напрямку фронту.

Про ситуацію на фронті повідомляє Бахмут IN.UA.

Просування рф на Донеччині

За даними аналітиків DeepState, протягом 15 жовтня російська армія мала просування на Словʼянському напрямку фронту Донеччини. Противник пройшов вперед поблизу села Рай-Олександрівка.

Водночас в Генштабі зазначають, що за останню добу на Слов’янському напрямку ситуація залишається стабільною — лише дві атаки, як і у попередню добу. За останній день росіяни проводили атаки в бік населених пунктів Оріхуватка та Миколаївка.

Втрати рф за 15 жовтня

За даними Генштабу ЗСУ, протягом 15 жовтня російська армія втратила:

• близько 1 790 військових (загиблими та пораненими);
• 6 літаків;
• 15 бойових броньованих машин;
• 9 артилерійських систем;
• 1 реактивну систему залпового вогню;
• 1 засіб протиповітряної оборони;
• 3 наземні робототехнічні комплекси;
• 693 БПЛА оперативно-тактичного рівня;
• 230 одиниць автомобільної техніки та автоцистерн;
• 3 одиниці спеціальної техніки.

Читайте також:

Російська армія збільшила кількість штурмів на Покровському напрямку — Генштаб

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!