Можливо ви не знали, чи трохи підзабули уроки історії про минуле Бахмута. Насправді місто вже не вперше потерпає від бажання московитів встановити тут свої порядки. Як це було у ХVІІІ столітті та чому у Булавінському повстанні існує запорізькій слід у розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Після того, як у 2015 році в ході декомунізації в Бахмуті (тоді ще Артемівську) покинули свої постаменти комуністичні вожді Ленін, Артем (Сергєєв) та Квірінг, єдиною історичною постаттю, яка вшанована пам’ятником на одній із площ у центрі міста, залишився Кіндрат Булавін (1667 – 1708) – ватажок козацького повстання на Дону й Слобожанщині. Цей пам’ятник був встановлений у 1971 році, коли масштабно відзначалося офіційне 400-річчя заснування міста (про те, наскільки вірогідною є ця дата, йшлося в попередній нашій публікації).

Пам’ятник Кіндрату Булавіну в Бахмуті. 1971 р.

Погруддя суворого козацького отамана стоїть у історичному центрі Бахмута, де колись була розташована дерев’яна Бахмутська фортеця. Фортеця представляла собою укріплення козаків-солеварів, збудоване в 1703 році й наступного року передане царською грамотою в підпорядкування Ізюмського слобідського козацького полку. Незважаючи на це між слобідськими й донськими козаками продовжувалися суперечки за володіння соляними джерелами.  Тож не дивно, що вже в 1705 році бачимо отаманом Бахмутських солеварів донського козака Кіндрата Опанасовича Булавіна.

Хто такий Булавін?

Тривалий час місцем його народження вважалася слобода Трьохізбенська (нині селище Трьохізбенка на території Луганської області). Але архівні дослідження довели, що Булавін походив не від донських козаків, а з військово-служилої верстви «дітей боярських», і народився в слободі Старий Салтів на Харківщині, тобто на Слобідській Україні.

Бунт бахмутських солеварів

Перші звістки про Кіндрата Булавіна датуються 1705 – 1706 роками, коли він очолив бунт бахмутських солеварів проти царського уряду. Бахмутяни відмовилися підкорятися ізюмському полковнику Шидловському, вчинили опір перепису солеварень, заарештували, а потім вигнали з містечка  царського дяка Горчакова, який прибув із військовою командою для вирішення суперечки між ізюмцями й донцями. Цей бунт вважається передвістям булавінського повстання, яке розгорнулося в наступні два роки.

Для пошуку й повернення втікачів на Дон у 1707 році був споряджений загін князя Ю. Долгорукова. Серед інших завдань він мав здійснити розшук у справі про бахмутський бунт. Військо Донське мало заарештувати Булавіна й видати його князю. Але повстанці випередили цей намір, у ніч на 9 жовтня 1707 року напали на каральний загін і знищили його. Донська старшина, щоб довести свою непричетність до цієї події, нашвидку зібрала похідне військо і спрямувала його проти булавінців. 18 жовтня повстанців було розбито, але самому Булавіну з групою козаків вдалося втекти на Бахмут, а звідти на Запорозьку Січ.

Пам’ятник Кіндрату Булавіну в Трьохізбенці. 1998 р

Булавін уклав із запорожцями таємний союз

Хоча січова старшина й намагалася відмовити товариство від масового виступу на боці Булавіна, але січовики дозволили Кіндрату та його сподвижникам отаборитися навколо фортеці Кодак і вербувати добровольців. Навесні 1708 року уряд вислав на придушення повстання регулярні війська під командою брата вбитого князя – В. Долгорукова. Булавін полишив Кодак і вирушив на Міус, а звідти на Дон, разом із загонами отаманів Безпалого, Голого, Драного, Некрасова.

9 травня К. Булавін у Черкаську був обраний військовим отаманом Війська Донського. У тому ж місяці жителі Бахмута урочисто зустрічали булавінського отамана Сергія Безпалого, який прийшов із загоном у тисячу чоловік і очікував приходу ще 300 запорожців. А сам Булавін наприкінці травня надіслав із Бахмута універсал на Запорозьку Січ, в якому закликав запорожців вирушати до слободи Ямпіль, щоб дати відсіч царським військам. Запорожці, отримавши цей універсал, стали переходити на бік повстанців партіями по кількасот чоловік. Дізнавшись про це, цар наказував В. Долгорукому особливо пильнувати, щоб не допустити з’єднання запорожців із донцями.

Пам’ятний хрест біля села Крива Лука. 1990-і роки

Царський уряд задушив повстання і спалив Бахмут

2 липня 1708 року повстанський загін під проводом отамана Семена Драного зазнав поразки від урядових військ у битві біля Кривої Луки. Тривалий час місцем битви вважалося село Крива Лука на Лиманщині. Саме там був встановлений пам’ятний хрест про цю подію Але останнім часом ствердилася думка, що під цією назвою слід розуміти урочище Крива Лука на Дінці, біля сучасного села Закітного.

Булавінське повстання 1707 – 1708 рр

Наступного дня урядові війська під Бахмутом перемогли запорожців, які прийшли на допомогу булавінцям, після чого зруйнували дощенту і спалили місто. Була вчинена жорстока розправа над місцевими мешканцями, які брали участь  у повстанні. Лише через рік уряд вирішив відновити солеварні на Бахмуті й вібудувати хоча б невелику фортецю для захисту від татарських нападів.

Читайте також: Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

7 липня в Черкаську Кіндрат Булавін був оточений у своєму будинку заколотниками, які вирішили видати його урядові, і загинув у сутичці. Після його загибелі деякий час діяли повстанські загони М. Голого й С. Безпалого, а І. Некрасов зі своїми прибічниками відступив на Кубань, у межі володінь кримського хана.

Таким чином Бахмут у 1707 – 1708 роках став місцем спільної боротьби запорозьких і донських козаків проти царських карателів, за стародавні козацькі вольності.

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Минулої доби, 21 липня, російські війська здійснили 100 атак на п’яти напрямках у Донецькій області. Найбільше штурмів зафіксували на Слов’янському, Костянтинівському та Покровському напрямках.

Про ситуацію на фронті, читайте на Бахмут IN.UA.

Ситуація на фронті Донеччини 22 липня

За даними Генерального штабу ЗСУ, на Лиманському напрямку російські війська 15 разів намагалися вклинитися в оборону українських захисників. Атаки відбувалися в районах Зарічного, Новоселівки та у напрямку Шийківки, Лимана, Ставків й Озерного.

На Слов’янському напрямку українські військові відбили 27 штурмових дій противника. Росіяни атакували поблизу Закітного, Кривої Луки та Різниківки, а також намагалися просунутися у напрямку Пискунівки, Миколаївки, Малинівки, Оріховатки й Рай-Олександрівки.

На Краматорському напрямку російські війська здійснили шість атак у районах Часового Яру, Міньківки, Маркового та у напрямку Іжевки. Ще 26 атак противника українські військові відбили на Костянтинівському напрямку. Росіяни штурмували поблизу Костянтинівки, Іллінівки, Русиного Яру та Софіївки, а також намагалися просунутися у напрямку Довгої Балки, Вільного, Новопавлівки, Торецького й Кучерового Яру.

На Покровському напрямку Сили оборони зупинили 26 штурмових дій російських військ. Бої тривали в районах Удачного, Родинського та Гришиного, а також у напрямку Василівки, Новопавлівки, Білицького, Світлого, Нового Донбасу, Шевченка, Мирного та Сергіївки. Загалом на цих п’яти напрямках Донеччини за минулу добу зафіксували 100 бойових зіткнень.

Втрати російської армії за добу

За даними Генштабу, загальні втрати російських військ за минулу добу склали:

• 1330 військовослужбовців;
• 2 танки;
• 4 бойові броньовані машини;
• 57 артилерійських систем;
• три реактивні системи залпового вогню;
• 11 наземних роботизованих комплексів;
• 1610 безпілотників;
• 355 одиниць автомобільної;
• 9 одиниць спеціальної техніки.

До теми:

Переселити на Сибір: пропагандист з рф пропонує вивезти мешканців окупованих територій

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм! 

21 липня 2026 року Олександра Сирського офіційно усунули від виконання посадових обов’язків Головнокомандувача ЗСУ. Цьому кадровому рішенню передувала низка масових акцій протесту в різних регіонах країни після відсторонення з посади Міністра Оборони Михайла Федорова.

Відповідну заяву оголосив Володимир Зеленський.

Звільнення Сирського

21 липня 2026 року було ухвалено остаточне рішення про відставку Олександра Сирського. Відповідну заяву зробив Володимир Зеленський.

Кадровим змінам передували масові мітинги громадян. Акції протесту відбувалися у Києві, Дніпрі, Харкові, Одесі, Львові, та багатьох інших великих містах України. Причиною цього стала усунення з посада Михайла Федорова, Міністра Оборони України. Рішення про усунення Федорова було прийнято через те, що Зеленський більше не міг миритися з постійним конфліктом між Федоровим і Сирським.

Після усунення з посади, під час брифінгу, присвяченого підсумкам своєї роботи в Міноборони, Федоров розкритикував Сирського:

“Ми зіткнулися з тим, що ті ініціативи, які ми пропонували, стали блокуватися, і Сирський, враховуючи всі ті проблеми, про які ми сьогодні говорили, не готовий особисто в очі говорити про проблеми. Він готовий ходити особисто на зустрічі, плести інтриги, думати, що хтось замовив у медіа якусь компанію… Це призвело до того, що фактично він поставив ультиматум. І замість того, щоб придумати, як асиметрично перемогти Росію, він придумав, як розколоти країну. І в цьому є велика проблема“, — сказав Федоров на пресконференції за підсумками своєї роботи на посаді міністра оборони.

Водночас на тлі масових протестів на захист Сирського виступили командувачі Військово-морських і Десантно-штурмових військ. Зокрема, Командувач ВМС Олексій Неїжпапа заявив, що “сумніви у Збройних Силах України під час війни є неприпустимими“, адже ЗСУ — “чи не єдина інституція, що твердо стоїть на ногах, незважаючи ні на що“. Командувач ДШВ Олег Апостол написав, що “там, де закінчується дисципліна, починається хаос, а хаос завжди працює на ворога“.

Що передувало звільненню Сирського

15 липня стало відомо, що Михайло Федоров залишив посаду міністра оборони. Підбиваючи підсумки роботи, він опублікував допис, у якому перелічив головні досягнення своєї команди та визнав реформи, які завершити не вдалося. Усунення Федорова викликала хвилю негативних реакцій у суспільстві, зокрама сьогодні у різних містах України жителі вийшли на мирну акцію проти відставки Міністра оборони.

Михайло Федоров очолив Міністерство оборони з 14 січня 2026 року. До цього він відповідав за цифрову трансформацію України, розвиток застосунку “Дія” та цифровізацію державних сервісів. На новій посаді одним із головних напрямів його роботи стала технологічна перевага української армії, розвиток оборонних інновацій, реформування закупівель та масштабування виробництва озброєння.

Хто новий Головнокомандувач

Новим Головнокомандувачем призначили Михайла Драпатого, ураїнський військовий діяч, генерал-майор, Командувач об’єднаних сил ЗСУ.

Читайте також:

Михайло Федоров залишає посаду міністра оборони: що він встиг зробити та чому його відставка стала однією з найобговорюваніших

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!