Бахмут – одне з найдавніших міст Донеччини. Але досі між істориками, краєзнавцями точаться суперечки щодо справжнього часу й обставин заснування міста. Коли ж насправді виникло постійне поселення на місці сучасного Бахмута і хто були його перші жителі – докладно розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. Відкривайте справжню історію Бахмута і перевіряйте себе у тесті.

Дізнайтесь, чому Бахмут був і є українською територією — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Історія Бахмута

У більшості довідників та енциклопедій першої половини ХІХ ст. заснування Бахмута датується початком XVIII століття і пов’язується з відкриттям і початком розробки соляних джерел на території сучасного міста. Натомість у ХХ ст. поширилася й стала панівною думка, що місто Бахмут походить від Бахмутської сторожі XVI ст. На цьому ґрунтується й офіційна дата заснування міста – 1571 рік.

У XVI столітті по річці Сіверський Донець пролягав умовний кордон між Московською державою і Кримським ханством. Його правий берег, де наразі розташоване наше місто, так і називався в тогочасних документах – кримською стороною. Втім, по обидва боки кордону розлягалося Дике Поле – безмежний незаселений простір, де з одного боку кочували кримські й ногайські татари, а з іншого проникали загони козаків із Запоріжжя, Дону й Сіверщини у пошуках «козацького хліба» – військової здобичі.

Кримські татари майже щороку чинили грабіжницькі походи до населених земель Великого князівства Литовського (потім Речі Посполитої) та Московської держави – країн, між якими на той час були розділені українські землі. Обидві держави намагалися давати опір татарським набігам, утворюючи прикордонну службу, і залучали до охорони кордонів українських козаків. Так у 1572 році в Речі Посполитій з’явилося українське реєстрове козацтво. А в московській державі приблизно в цей час бачимо козаків із Сіверщини (севрюків) у складі прикордонної сторожової служби.

Яку сторожу застував іван грозний

У 1846 році вийшла друком книга російського історика Івана Бєляєва «О сторожевой, станичной и полевой службе на Польской Украине московского государства…», у якій докладно описана організація прикордонної служби московської держави у XVI столітті. Саме тут вперше серед істориків була згадана загадкова Бахмутська сторожа.

За часів царювання в москві івана Ггозного (1533 – 1584) на степовому кордоні було утворено декілька сторожових ліній для охорони від татарських нападів. У січні – лютому 1571 року в Москві був зібраний з’їзд прикордонників, який мав переглянути організацію прикордонної служби, щоб зробити її більш ефективною. З’їзд виробив “приговор” – своєрідний устав прикордонної  служби, в якому були детально розписані місця розташування прикордонних застав (сторож), маршрути розвідувальних загонів (станиць), обов’язки сторожів і станичників.

Крайньою на степовому кордоні була лінія з шести донецьких сторож (Коломацька, Обишкінська, Балаклійська, Ізюмська, Святогірська й Бахмутська, а також Айдарська – пізніше облишена, оскільки лежала осторонь від звичайних шляхів татарських набігів). Шоста, Бахмутська сторожа знаходилась “усть Черного Жеребца”, тобто в місці впадіння в Донець його лівої притоки – Чорного Жеребця. Навпроти, з правого боку в Донець впадає річка Бахмут, яка й дала назву сторожі.

Чи було в сторожі постійне поселення

Сторожа являла собою невеликий (з шести чоловік) кінний спостережний загін, який мав об’їздити дозором визначену ділянку кордону довжиною в кілька десятків верст на лівому (московському) березі Дінця. Сторожі мали спостерігати за кордоном і сповіщати царських воєвод у прикордонних містах про прихід татарських загонів. Отримавши тривожну звістку, царський уряд збирав військо для відсічі ворогу. Суворі правила прикордонної служби вимагали від сторожів розташовуватися на місцевості приховано, навіть не розводити вогонь на одному місці двічі, щоб не привернути  увагу ворога. Звісно, ні про які укріплення або постійні поселення сторожів на степовому кордоні не йшла й мова.

Але й ця тонка мережа спостережних загонів на пограниччі проіснувала недовго. Вже в 1587 році через напади “черкас” (свавільних українських козаків) Донецькі сторожі вирішено було скасувати, замінивши їх станицями – кінними загонами по 12 чоловік, які здійснювали розвідувальні рейди на “урочні місця”, де раніше стояли сторожі. А в часи російської Смути початку XVII століття прикордонна служба московської держави занепала, так що від прикордонних міст Путивля й Рильська, виїздили тільки “ближні” сторожі, не далі як за 15-20 верст.

Територія Бахмута у ХVII столітті

А в Придінців’ї в цей час поширився вплив українського козацтва. У середині XVII століття тут діяли свавільні козацькі загони Васька Рябухи, Семена Забузького, Григорія Торського. У складі одного з таких загонів вперше згадується Іван Богун – пізніше відомий козацький полковник, соратник Богдана Хмельницького.

У другій половині XVII століття розпочалося масове переселення з Правобережної та Лівобережної України на землі колишнього Дикого Поля, де утворилися козацькі полки Сумський, Охтирський, Харківський, Острогозький, а в 1685 році – найпівденніший з них Ізюмський. Разом вони склали новий історичний регіон – Слобідську Україну. З часом заселення перейшло на правий берег Дінця, й до складу Ізюмського полку ввійшли нові укріплені поселення: Маяки, Тор (теперішній Слов’янськ), Райгородок.

Наприкінці XVII століття торський козак Омелян Бирюков відкрив соляні джерела на річці Бахмут, довкола яких невдовзі з’явилося поселення козаків-солеварів. Про це через тридцять років писали місцеві жителі до Сенату, пригадуючи час і обставини заснування міста. Близько 1703 року збудована невеличка дерев’яна фортеця, приписана потім разом із її мешканцями до Ізюмського слобідського козацького полку. Саме це й було початком історії постійного поселення на місці сучасного Бахмута.

Отже, наше місто було започатковане внаслідок  української народної колонізації, а не за велінням згори. А 1571 рік в історії краю позначився лише реформою сторожової служби московської держави  за часів царя івана грозного.

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту “Громадськість за демократизацію”, який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Бахмутська Фортеця” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

• Бахмутська цегла з літерою “П”: як з’явився завод Паланта
• “Не маса, а актив”: як донецькі ультраси прокладали шлях до українізації регіону
• Палац Культури у Часів Ярі: якою була історична споруда

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

28 червня 2026 року виповниться 10 років як Бахмут відзначатиме День Конституції під своєю нинішньою назвою після перейменування міста у 2016 році. До повномасштабного вторгнення щороку на цьому державному святі в місті традиційно виступали творчі колективи Бахмутсього центру Мартинова.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Ольгою Богдановою, керівницею міського центра культури та дозвілля імень Є.Мартинова, яка поділилася деталями підготовки до святкування Дня Конституції України, розповіла про підбір репертуару та використання сценічного реквізиту до війни.

Виступи до Дня Конституції у Бахмуті

За словами Ольги Богданової, колектив постійно долучався до проведення офіційних заходів у місті. На державні свята артисти завжди виконували українські пісні. 

“Завжди це з гордістю було, ми співали українські пісні на святах“, — згадує Ольга Богданова.

Участь у концертах відбувалася виключно за запрошенням. Ініціаторами виступали адміністрація школи та управління культури при міській раді, підпорядкована міській раді. Як зазначає організаторка, оскільки День Конституції припадає на літній період, учасники колективу у цей час переважно перебували у відпустках. Через це виступи відбувалися не кожного року, а формувалися від потреби.

Підготовка репертуару та сценічні образи

Процес підготовки до святкового заходу складався з кількох етапів:

• пошук відповідного репертуару;
• вивчення та репетиції обраних творів;
• створення записів музичного супроводу.

Сценічні костюми та необхідний реквізит для артистів надавала школа мистецтв, де зберігалися всі речі. На повноцінну підготовку репертуару витрачалося щонайменше два-три місяці. Для офіційних виступів на державних святах використовувалися фонограми із записаним голосом.

“Завжди на таких виступах були “плюсовки”, для яких необхідно було робити записи музикальних партій“, — описує технічну сторону процесу керівниця центру.

У мирний час організація концертів проходила без ускладнень та затримок.

“Труднощів не може бути. Є мета, і до неї йдеш. А раніше не було таких труднощів. Нам ставили мету, ми брали і робили“, — підкреслює Ольга Богданова.

День Конституції до війни

До повномасштабного вторгнення Бахмут щороку відзначав ухвалення Основного Закону України святкуванням.. На головних локаціях міста збиралися місцеві жителі, проходили тематичні акції, а на сцені традиційно виступали творчі колективи, зокрема артисти центру Мартинова.

Читайте також:

Історія футболу у знищеному росіянами Іванівському: від м’ячів із чобіт до перемог на обласних турнірах

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Будинок за адресою вулиця Миру, 53, із характерним округленим кутом, був однією з найвідоміших будівель у центрі Бахмута. Ця так звана “сталінка” мала тривалу та складну історію, яка розпочалася ще у тридцяті роки минулого століття.

Детальніше про те, яка історія в заокругленої будівлі в центрі Бахмута, розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Як з’явилася будівля за адресою вулиця Миру, 53

Зведення будівлі офіційно розпочалося у 1933 році. Згідно зі звітами Артемівської міськради, будинок планували здати в експлуатацію вже наприкінці 1934 року. Однак процес розтягнувся на чотири роки через низку факторів. Будівництво гальмували нестача фінансування та будівельних матеріалів, дефіцит робочої сили, погані погодні умови та проблеми з логістикою. Через ці причини в період з весни 1934 до початку осені 1935 року вдалося збудувати лише стіни та накрити дах, після чого роботи припинилися.

Темпи будівництва прискорилися лише у 1936 році. Будівельники завершили зовнішні роботи, вставили вікна, оштукатурили фасад та підвели необхідні комунікації. Завдяки тому, що робітники систематично перевиконували задані норми, навесні 1937 року будинок офіційно здали в експлуатацію.

У тодішній пресі будівлю називали “Будинком залізничників” або “Будинком спеціалістів”. Фінансування робіт частково здійснювалося державними коштами, які отримували від продажу населенню облігацій “Позички Третьої П’ятирічки”.

Будівля в роки Другої світової війни

Під час нацистської окупації в будинку квартирувалися німецькі військові. Радянська розвідка знала про це, тому літаки Червоної армії неодноразово намагалися розбомбити як цю будівлю, так і сусідні багатоповерхівки у центрі міста.

Точна дата першого руйнування будинку невідома, проте історики припускають, що це сталося влітку 1943 року під час активних авіаційних бомбардувань. Відновлення споруди відбулося вже після закінчення Другої світової війни, приблизно наприкінці сорокових років.

Історія комерційних приміщень

Округлений кут будинку завжди використовувався для торгівлі та надання послуг. У період з 1937 по 1941 роки на першому поверсі функціонував магазин споживчих товарів. У другій половині двадцятого століття там відкрили залізничну аптеку. На початку дев’яностих вона перетворилася на комерційну аптеку, а згодом на цьому місці працював магазин електроніки “Алло”.

Будівлю повністю зруйнували росіяни внаслідок інтенсивних бойових дій.

Читайте також:

Бахмутський гіпсовий промисел: історія видобутку та створення архітектурної ліпнини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!