Бахмут (у 1924 – 2016 роках – Артемівськ) – одне з найдавніших міст Донеччини. Але досі між істориками, краєзнавцями точаться суперечки щодо справжнього часу й обставин заснування міста. Коли ж насправді виникло постійне поселення на місці сучасного Бахмута і хто були його перші жителі – докладно розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. Відкривайте справжню історію Бахмута і перевіряйте себе у тесті. Дізнайтесь, чому Бахмут був і є Українською територією!

Які гіпотези розглядають і чому виникла суперечка?

У більшості довідників та енциклопедій першої половини ХІХ ст. заснування Бахмута датується початком XVIII століття і пов’язується з відкриттям і початком розробки соляних джерел на території сучасного міста. Натомість у ХХ ст. поширилася й стала панівною думка, що місто Бахмут походить від Бахмутської сторожі XVI ст. На цьому ґрунтується й офіційна дата заснування міста – 1571 рік.

Дике Поле на межі двох держав – територія Бахмута у XVI столітті

У XVI столітті по річці Сіверський Донець пролягав умовний кордон між Московською державою і Кримським ханством. Його правий берег, де наразі розташоване наше місто, так і називався в тогочасних документах – кримською стороною. Втім, по обидва боки кордону розлягалося Дике Поле – безмежний незаселений простір, де з одного боку кочували кримські й ногайські татари, а з іншого проникали загони козаків із Запоріжжя, Дону й Сіверщини у пошуках «козацького хліба» – військової здобичі.

Кримські татари майже щороку чинили грабіжницькі походи до населених земель Великого князівства Литовського (потім Речі Посполитої) та Московської держави – країн, між якими на той час були розділені українські землі. Обидві держави намагалися давати опір татарським набігам, утворюючи прикордонну службу, і залучали до охорони кордонів українських козаків. Так у 1572 році в Речі Посполитій з’явилося українське реєстрове козацтво. А в Московській державі приблизно в цей час бачимо козаків із Сіверщини (севрюків) у складі прикордонної сторожової служби.

 

Яку сторожу заснував Іван Грозний?

У 1846 році вийшла друком книга російського історика Івана Бєляєва «О сторожевой, станичной и полевой службе на Польской Украине Московского государства…», у якій докладно описана організація прикордонної служби Московської держави у XVI столітті. Саме тут вперше серед істориків була згадана загадкова Бахмутська сторожа.

За часів царювання в Москві Івана Грозного (1533 – 1584) на степовому кордоні було утворено декілька сторожових ліній для охорони від татарських нападів. У січні – лютому 1571 року в Москві був зібраний з’їзд прикордонників, який мав переглянути організацію прикордонної служби, щоб зробити її більш ефективною. З’їзд виробив «приговор» – своєрідний устав прикордонної  служби, в якому були детально розписані місця розташування прикордонних застав (сторож), маршрути розвідувальних загонів (станиць), обов’язки сторожів і станичників.

Крайньою на степовому кордоні була лінія з шести донецьких сторож (Коломацька, Обишкінська, Балаклійська, Ізюмська, Святогірська й Бахмутська, а також Айдарська – пізніше облишена, оскільки лежала осторонь від звичайних шляхів татарських набігів). Шоста, Бахмутська сторожа знаходилась «усть Черного Жеребца», тобто в місці впадіння в Донець його лівої притоки – Чорного Жеребця. Навпроти, з правого боку в Донець впадає річка Бахмут, яка й дала назву сторожі.

Донецькі сторожі за розписом 1571 року (з книги І. Бєляєва, 1846 р.)

Постійного поселення у XVI столітті не могло бути

Сторожа являла собою невеликий (з шести чоловік) кінний спостережний загін, який мав об’їздити дозором визначену ділянку кордону довжиною в кілька десятків верст на лівому (московському) березі Дінця. Сторожі мали спостерігати за кордоном і сповіщати царських воєвод у прикордонних містах про прихід татарських загонів. Отримавши тривожну звістку, царський уряд збирав військо для відсічі ворогу. Суворі правила прикордонної служби вимагали від сторожів розташовуватися на місцевості приховано, навіть не розводити вогонь на одному місці двічі, щоб не привернути  увагу ворога. Звісно, ні про які укріплення або постійні поселення сторожів на степовому кордоні не йшла й мова.

Але й ця тонка мережа спостережних загонів на пограниччі проіснувала недовго. Вже в 1587 році через напади «черкас» (свавільних українських козаків) Донецькі сторожі вирішено було скасувати, замінивши їх станицями – кінними загонами по 12 чоловік, які здійснювали розвідувальні рейди на «урочні місця», де раніше стояли сторожі. А в часи російської Смути початку XVII століття прикордонна служба Московської держави занепала, так що від прикордонних міст Путивля й Рильська, виїздили тільки «ближні» сторожі, не далі як за 15 – 20 верст.

Заселення козаками і розробка соляних джерел – територія Бахмута у XVII столітті

А в Придінців’ї в цей час поширився вплив українського козацтва. У середині XVII століття тут діяли свавільні козацькі загони Васька Рябухи, Семена Забузького, Григорія Торського. У складі одного з таких загонів вперше згадується Іван Богун – пізніше відомий козацький полковник, соратник Богдана Хмельницького.

Слобідські козацькі полки. XVII – XVIII ст.

У другій половині XVII століття розпочалося масове переселення з Правобережної та Лівобережної України на землі колишнього Дикого Поля, де утворилися козацькі полки Сумський, Охтирський, Харківський, Острогозький, а в 1685 році – найпівденніший з них Ізюмський. Разом вони склали новий історичний регіон – Слобідську Україну. З часом заселення перейшло на правий берег Дінця, й до складу Ізюмського полку ввійшли нові укріплені поселення: Маяки, Тор (теперішній Слов’янськ), Райгородок.

Наприкінці XVII століття торський козак Омелян Бирюков відкрив соляні джерела на річці Бахмут, довкола яких невдовзі з’явилося поселення козаків-солеварів. Про це через тридцять років писали місцеві жителі до Сенату, пригадуючи час і обставини заснування міста. Близько 1703 року збудована невеличка дерев’яна фортеця, приписана потім разом із її мешканцями до Ізюмського слобідського козацького полку. Саме це й було початком історії постійного поселення на місці сучасного Бахмута.

Отже, наше місто було започатковане внаслідок  української народної колонізації, а не за велінням згори. А 1571 рік в історії краю позначився лише реформою сторожової служби Московської держави  за часів царя Івана Грозного.

План міста-фортеці Бахмут. 1730-і роки. Шведський національний архів.

Бахмутські козаки XVIII ст. Реконструкція художника С. Шаменкова

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Олексій Рева вже понад 30 років незмінний мер міста. Він прийшов до влади в 1991 році й досі очолює її, тепер у якості начальника міської військової адміністрації.  Упродовж цих десятиліть, навколо мера Бахмута ймовірно могла сформуватися мережа впливу, в якій певну роль відігравали як члени його родини, так і особи з близького оточення. Наш матеріал звертає увагу на те, що, ймовірно, існують зв’язки між родинними та бізнес-структурами, однак сама ступінь їхньої взаємодії та впливу залишається предметом дискусій.

Родина Реви як і він сам — живуть дуже приватно. Від початку повномасштабного вторгнення  присутність мера у публічному просторі також зменшилась. За три роки не було жодної пресконференції, хоча ще під час перебування в Бахмуті до окупації з’являлись відео, де він коментував стан справ в місті, після вторгнення звернень не було. Де перебуває адміністрація та голова фізично також не комунікують. 

Як все починалося?

Олексій Рева у 1990 році вперше був обраний міським головою Бахмута, з того часу він ним був незмінно. Родина Реви у Бахмуті жила вкрай приватно, більшість місцевих навіть ніколи не бачили його дружину, Олену Реву, яка, судячи з колишніх декларацій, є основна годувальниця родини.

Діти мера не ведуть ні соцмережі, ні активну публічну діяльність, хоча Дмитро був народним обранцем від Партії Регіонів. Ми проаналізували декларації самого Олексія Реви, його перша електронна декларація у НАЗК є від 2015 року, й за нею можна побачити, як росли доходи й самого Реви і його дружини.

Тут варто додати, що ще до приходу до влади Рева вже мав статки. Свій перший мільйон, як він сам стверджував у інтерв’ю медіа 06274, він заробив на саджанцях у 80 роках, разом з сином та дружиною. До влади прийшов у 1991 році.

Динаміка доходів: від скромних зарплат до мільйонних надходжень дружини

Перша декларація Олексія Реви у НАЗК з’явилася у 2016 році, подавав він її за 2015 рік. Вона найцікавіша, бо з кожним роком майна у самого Реви за декларацією меншатиме, а от у його дружини ростиме, як майно, так й доходи. Варто додати, що більшість нерухомого майна одразу було у власності дружини Реви (це вказано у декларації за 2015 рік).

Зарплата Олексія Реви як міського голови та керівника МВА зростала від 154 тис. грн у 2015 році до 1,45 млн грн у 2024 році. Він також отримував пенсію (до 204 тис. грн на рік) і проценти від банківських рахунків (цю інформацію можна знайти у декларації за 2024 рік). Проте “годувальником” родини судячи з декларацій був не Рева, а його дружина. Саме на Олену Реву була оформлено більшу частку нерухомого майна та авто та саме вона була вказана у першій декларації як особа, що володіла корпоративними правами на такі бізнеси як:

• ТОВ ВКП “Деми” (її частка 100%); кінцевим бенефіціаром на 2015 рік був Олексій Рева.
• ТОВ “Донбасхліб” (її частка 71%);
• ПП “ТПК”  (її частка 100%);
• ТОВ “Фармед” (її частка 35%) кінцевим бенефіціаром на 2015 рік був Олексій Рева.

Для контексту, у Бахмуті проживало до вторгнення близько 70 тисяч людей, місто невелике, але люди не знають як виглядала “перша леді” Бахмута. Олена Рева не є публічною особою. У мережі немає навіть її фото. Діти Реви – Алевтина та Дмитро, теж у тіні. 

Дружина мера, Олена Рева, від початку офіційно заробляла значно більше — її річний дохід у піковий 2016 рік перевищив 7 мільйонів гривень. Основним джерелом цього доходу виступало ТОВ ВКП “Деми”, компанія, яка займається торгівлею паливом та орендою транспорту.

У декларації за 2016 рік Олексій Рева не вказав фінансові зобов’язання дружини Олени Реви, йшлося про 63 мільйони гривень, повідомляв НАЗК. Тоді дружина мера внесла до статутного фонду фірми “Деми”, яка їй належить 61 мільйон гривень, а також 2 мільйони до фірми “Торгово-промисловий комплекс”.

*Нижче наводимо інформацію на основі відео. На останню були зареєстровані два основні ринки Бахмута — Центральний та Ювілейний. За даними розслідувачів “Громадський патруль Донеччини”, у 2018 році фірма стала власністю Володимира Іванкова, якого на Донеччині знають, як “Вова ушастий”. Колишній депутат Бахмутської міськради та одіозний власник “Бахмут-агро”, що налічувало понад 2 тисячі земельних ділянок у Бахмуті та районі. Фірма перемагала ледь не на всіх державних тендерах зокрема через підставні фірми-сателіти, що були єдиними конкурентами на торгах. Також Іванков відомий як власник більшості аптек, ювелірних крамниць, грального бізнесу та ломбардів у Бахмуті до повномасштабного вторгнення. 

У 2023 році Володимиру Іванкову оголосили підозру у державній зраді. З 2015 року Іванков перебував у базі “Миротворець” Ще тоді центр “Миротворець” пропонував правоохоронним органам розглянути публікацію на сайті, як “заяву про вчинення цим громадянином свідомих дій проти національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, а також інших правопорушень.

Що ж до справи про декларування недостовірної інформації Олексієм Ревою у 2016 році. У 2017 році НАЗК направило до суду два протоколи про адміністративні правопорушення, адже Рева “порушив вимоги щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів”, йшлося у повідомленні НАЗК. Зрештою, суд визнав, що Олексій Рева порушив закон, але з огляду на те, що це рішення не мало негативних наслідків, а міський голова має позитивні характеристики та державні нагороди, відповідальності за недостовірне декларування Рева не отримав, йому винесли усне зауваження.

Таблиця 1. Динаміка доходів Олексія та Олени Реви (2015–2024 рр.) за деклараціями

Рік	Дохід (зарплата за основним місцем) Олексія Реви (грн)	Дохід Олени Реви (зарплата за основним місцем) (грн)
2015	152 312	5 635 000
2016	186 338	7 295 090
2017	282 949	3 660 000
2018	437 064	3 441 765
2019	547 867	3 356 477
2020	671 631	3 355 911
2021	675 120	3 374 437
2022	974 762 (з МВА)	2 513 604
2023	1 352 099	1 062 061
2024	1 454 615	180 000

Як бачимо, дружина мера отримувала в рази більше, ніж він сам, прийманні до 2022 року. У 2023 та 24 роках зарплата Реви перевищила дохід, який раніше отримувала його дружина.

Нерухомість: від Богданівки до Києва

У першій е-декларації (2015 рік) Олексій Рева вказав 15 об’єктів нерухомості, включно з житловими будинками, дачами, гаражами й земельними ділянками. Більшість об’єктів у Бахмуті були оформлені на його дружину.

Але у наступні роки кількість об’єктів у власності Реви ще зменшилася — частину активів передано дружині. У деклараціях за 2017–2019 роки деяке майно просто перестає фігурувати в деклараціях.

Зокрема: зникли з декларацій згадки про годинник Hublot; мисливська зброя (залишилося 2); автомобіль Land Rover, оформлений на дружину, відсутній у декларації із 2019 року. У 2022 році, після повномасштабного вторгнення Рева, почав користуватися будинком у Костянтинівці (342 м²), а його дружина квартирою в Києві (147 м²) на правах безоплатного користування. Це трикімнатна квартира в столиці належить ТОВ “Демі Збут”, кінцевим бенефеціаром якої є Дмитро Рева, син подружжя.

Важливо. Юридично родина нічого не порушила, бо квартиру у декларації вказали. Цю оселю ТОВ купила ще у 2016 році, вартувала вона близько 2 мільйонів гривень, про це стало відомо з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Квартира розташована у житловому комплексі “Renaissance Residence”.

Таблиця 2. Основні об’єкти нерухомості родини Реви (дані з декларацій)

Об’єкт	Площа (м²)	Рік набуття	Власник
Будинок, Богданівка	138,8	1994	Олексій Рева
Будинок, Бахмут	353,3	2007	Олена Рева
Дача, Бахмут	71,6	2007	Олена Рева
Гараж, Бахмут	52,9	1993	Олена Рева
Земельні ділянки	~3 500	2003–2013	Олена Рева
Будинок, Костянтинівка	342,7	2022	Ігор Доренський
Квартира, Київ	147	2022	ТОВ “Деми-Збут”

Структура власності ймовірно свідчить про те, що родина Реви розділює активи між членами родини та юридичними особами.

Бізнес-імперія або група родини Реви

На Youcontrol компанії пов’язані з прізвищем Реви навіть отримали свою назву Корпоративна група “Група родини Рева”.

Компанії групи родини Реви працюють в різних сферах: 

• фінанси (АТ “ЗНВКІФ Віндхем”);
• виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів (ТОВ “Білоцерківські будматеріали”);
• надання в оренду вантажних автомобілів (ТОВ “ВПК “Деми”);
• харчова промисловість (ТОВ “Салтівський хлібзавод”) та інші.

Одним із центральних активів родини є ТОВ ВКП “Деми”, всі ці роки саме ця ТОВ у деклараціях була вказана, як основне джерело доходу Олени Реви, та кінцевим бенефіціаром ТОВ ВКП “Деми” знову ж таки є син Реви. 

Але не меншу частку впливу має Салтівський Хлібозавод у Харкові, кінцевим бенефіціаром якого є Марина Рева, це дружина Дмитра. У 2023 році цей завод фігурував у судовому реєстрі.

Ліквідатор іншого підприємства — ПАТ “Каравай” — подав на них до суду. Виявилось, що на території заводу є великий комплекс будівель (це понад 10 тисяч квадратів) і купа обладнання — печі, виробничі лінії, компресори й таке інше.

Ліквідатор стверджував, що цей комплекс намагалися швидко продати та ще й різко знизили ціну. Власники і ті, хто тримає завод в іпотеці, пов’язані між собою — завод, як заявляв ліквідатор, фактично контролює Дмитро Рева, а частина юросіб оформлена на його дружину Марину.

Суд вирішив підстрахуватися: наклав арешт на всі будівлі й заборонив щось із ними робити — продавати, дарувати чи переоформлювати. Навіть нотаріусам і держреєстраторам заборонили змінювати щось у документах.

Але от обладнання арештовувати не стали — мовляв, доказів, що його теж збираються “приховати” чи продати, не вистачає. Зараз у “Салтівського хлібозаводу” кінцевий бенецефіар все ще Марина Рева, але от засновником юрособи вказаний ТОВ “ДИНЕОН ПЛАСТІК ТУРІЗМ САНАЙІ ВЕ ТІДЖАРЕТ ЛІМІТЕД ШІРКЕТІ”. За довгою назвою все одно ховається родина групи Реви. Цю ТОВ зареєстрували у квітні 2025 року, керівником вказаний Руслан Пархоменко. Пархоменко був помічником Дмитра Рева на громадських засадах у період скликання з 2007 до 2012 року.

Країна реєстрації цієї ТОВ – Туреччина, за збігом обставин саме у Туреччині у декларації НАЗК за 2019 рік була зареєстрована квартира, якою як вказано, могли користуватися й дружина, й дочка й сам Дмитро Рева.

У різний час Олена Рева також частково володіла або була бенефіціаром:

• ТОВ “Донбасхліб”. У 2025 році “Донбасхліб” мав кінцевого бенефеціара у вигляді доньки Реви, Алевтини.
• ПП “ТПК”. У 2018 році дружину Реви, як кінцевого бенефеціара видалили, а керівником став Аванесов Михайло Михайлович, ексдиректор бахмутського ринку;
• ТОВ “Фармед”. Компанія перебувала у власності Олени Реви, Петрови Вікторії Олександрівни та Макогон Олександра Володимировича. Кінцевим бенефеціаром станом на 2015 рік була вказана Олена Рева.
• “Селидівський хлібокомбінат Плюс”, офіційно статус юридичної особи цієї ТОВ вже припинено;
• “Полтавахліб-3”, зараз на сторінці компанії в YouControl є повідомлення про те, що проти ТОВ відкрита справа про банкрутство та/або щодо процедури санації до відкриття провадження у справі про банкрутство
• “Артпромсоюз”, наразі про неї невідомо нічого;
• Корпорація “Донартінвест”, як й про попередню компанію даних немає.

Зникнення активів із декларацій Реви та його дружини (2016–2022)

Рік декларації	Що зникло з декларацій порівняно з попередньою	Коментар
2017	• Годинник HUBLOT • Більшість зброї (залишилось 4 одиниці) • ТОВ “Фармед” • ТОВ “Селидівський хлібокомбінат Плюс” • ТОВ “Полтавахліб-3” • Корпорація “Донартінвест” • Частка ПП “ТПК” (залишилось 48%)	Зменшився % корпоративних прав та цінностей
2018	• Ще частина зброї (залишилось 2 одиниці) • Більшість корпоративних прав (залишились: ТОВ “Деми”, ТОВ “Донбасхліб”, ТОВ “Артпромсоюз”)
2021	•Уся нерухомість у Богданівці: житловий будинок, баня, туалет, сарай	Скорочення кількості нерухомості до 7 об’єктів
2022	• Land Rover Range Rover (2010) • Усі корпоративні права (компанії не вказано) • Квартира в Києві (147 м²) (залишилася лише як безоплатне користування на 2022)	Власної нерухості немає, крім в окупованому Бахмуті

Ключові зміни:

• Зброя: з 11 одиниць (2015) залишилось 2 (2018 → далі без змін).
  
• Цінності: зник з декларації єдиний люксовий годинник HUBLOT (2017).
  
• Транспорт: після 2022 року залишився лише Mercedes-Benz S500.
  
• Бізнес: після 2018 корпоративні права у деклараціях скорочуються.

Аналіз декларацій Олексія Реви за останнє десятиліття демонструє не лише стабільний рівень добробуту родини, а і ймовірну схему розподілу активів між членами сім’ї та афілійованими компаніями. Попри порівняно помірну офіційну зарплату самого мера, основні прибутки родини генерувалися через бізнес його дружини Олени Реви, яка в окремі роки декларувала мільйонні доходи. Центральною ланкою в цій системі залишаються підприємства, кінцевими бенефіціарами яких є син Дмитро Рева та його дружина.

Із року в рік у деклараціях фіксується тенденція до зменшення майна у власності Олексія Реви: зникають корпоративні права, люксові речі, нерухомість. Частина майна залишається у власності родичів або передається у користування. Це ускладнює простеження фактичного володіння активами та унеможливлює повноцінну оцінку реального майнового стану родини.

Наявність багаторівневої бізнес-структури, елітної нерухомості, а також зв’язків (як-от компанія з Туреччини, що володіє харківським хлібозаводом ТОВ “ДИНЕОН ПЛАСТІК ТУРІЗМ САНАЙІ ВЕ ТІДЖАРЕТ ЛІМІТЕД ШІРКЕТІ”) вказує на ймовірну продуману схему, покликану зберегти вплив і капітали родини Реви.

Встановити, коли саме родина Реви сформувала свої статки, наразі неможливо: на момент запровадження електронного декларування вони вже володіли активами. Тому питання про ресурси для придбання хлібозаводів, автозаправок і об’єктів елітної нерухомості залишається відкритим.

Читайте також:

• Що задекларував начальник Бахмутської МВА Олексій Рева у 2024 році (Оновлено)
• Яку зарплату отримує влада Бахмута у 2024 році: огляд
• Де мій депутат: редакція дослідила, де зараз бахмутські обранці й хто не склав мандат

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Внутрішньо переміщені особи (ВПО) зможуть розраховувати на додаткову одноразову грошову допомогу від держави. В уряді внесли зміни до Порядку надання виплат на проживання для переселенців, котрі дозволять їм отримати додаткові дві тисячі гривень.

Про це повідомила глава уряду Юлія Свириденко.

Додаткова грошова допомога ВПО

Кабінет міністрів ухвалив рішення про одноразову додаткову виплату в для внутрішньо переміщених осіб (ВПО), які безперервно працювали протягом шести місяців.

Зазначається, що це стосується лише тих переселенців, які продовжили працювати протягом цього ж шестимісячного періоду як фізичні особи або ФОП чи зареєструвалися як ФОП і отримували доходи.

Додаткова виплата дорівнює сумі місячної допомоги (2 тисячі гривень) та встановлена з метою стимулювання переселенців працездатного віку до працевлаштування або самозайнятості.

Читайте також:

• Грантова підтримка для ВПО: перелік актуальної допомоги
• Мінімальна зарплата виросте, соцзахист отримає більше фінансування: головне про проєкт держбюджету на 2026 рік
• Грошова допомога для ВПО старшого віку з Донеччини у Дніпрі: як подати заявку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!