Наративи російської пропаганди про відсутність української культури, та української нації не дієздатні завдяки творчості українських поетів та письменників, які навіть під тиском царизму і тоталітаризмом радянської влади створювали літературне надбання нації.

Детально про життя і творчість одного з таких видатних українських письменників, який працював і творив у Бахмуті, розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Микола Чернявський: біографія

Серед видатних літературних імен, пов’язаних із Бахмутом, Микола Чернявський (1867 – 1938) посідає особливе місце. Першорядний поет і прозаїк, що належав до кола класиків української літератури, активний просвітянин і громадський діяч.

Сучасник Михайла Коцюбинського й Лесі Українки, він пережив події Української революції 1917 – 1921 років, піднесення й падіння незалежної держави – УНР, був свідком встановлення радянської влади, пройшов через криваві десятиліття комуністичного терору й врешті загинув, розстріляний за фальшивим звинуваченням у 1938 році. Єдина його провина полягала в тому, що він був свідомим українцем і діячем національної культури.

Микола Федорович Чернявський народився 22 грудня 1867 року (3 січня 1868 року за новим стилем) у селі Торська Олексіївка Бахмутського повіту в родині диякона. За кілька років його батька, Федора Степановича Чернявського, висвятили на священника й надали парафію в селі Новобожедарівка Слов’яносербського повіту. Це село над Сіверським Дінцем сусідило з козачими станицями донців. В одній з таких станиць, Митякинській, хлопець здобув початкову освіту в народній школі. Згодом навчався в приватній школі в Луганську.

Життя і громадська діяльність в Бахмуті

У 1878 році Микола Чернявський вступив до Бахмутського духовного училища, а в 1883 році закінчив його, вступивши до Катеринославської духовної семінарії. Саме в ці роки почалася його літературна творчість і відбулося навернення до рідного слова насамперед під враженням від  шевченкового “Кобзаря”. Перші свої вірші юний поет складав російською мовою в 1884 – 1885 роках і всі їх знищив, потім вже писав українською.

По закінченні семінарії, в 1889 році повернувся до Бахмутського духовного училища, де працював наступні дванадцять років. У 1893 році молодий викладач співів одружився з Софією Василівною Смирницькою, дочкою вчителя Бахмутського духовного училища. Перша його поетична збірка “Пісні кохання” надрукована в Харкові в 1895 році. На примірнику, який зберігається в Бахмутському краєзнавчому музеї (переданий на зберігання онукою поета Тетяною Медведєвою), є напис: “Дорогой моей Соне от любящего сердца, 1895, Авг. 22”

Друга збірка віршів М. Чернявського під назвою “Донецькі сонети” побачила світ у Бахмуті в 1898 році в друкарні Гріліхеса. Невдовзі у Бахмуті за його редакцією вийшло іще декілька книжок, зокрема “Оповідання” П. Куліша та меморіальні видання “Пантелеймон Олександрович Куліш” і “Щирі сльози над могилою П.О. Куліша”. Це перші відомі нам книжкові видання українською мовою в повітовому центрі шахтарського краю.

Крім літературної та викладацької діяльності, Микола Чернявський разом із дружиною брав активну участь у культурному житті міста. Їхні прізвища значаться у переліку засновників музично-драматичного товариства в Бахмуті в 1900 році. Це товариство ставило за мету розвиток музичної, літературної та драматичної просвіти в місті, влаштовувало літературні вечори, самодіяльні вистави та концерти. Воно проіснувало до 1917 року.

У 1901 році Чернявський отримав запрошення від Чернігівської земської управи на роботу земським статистиком. Підписане воно було діловодом управи Михайлом Коцюбинським. Як не дивно, це прізвище доволі вже знаного на той час українського прозаїка було невідоме Чернявському. Лише згодом у Чернігові вони зблизились на ґрунті спільних літературних зацікавлень, дружили сім’ями, разом видали літературні альманахи «Дубове листя» та «З потоку життя». Потоваришував Чернявський також із іншим видатним сучасником-літератором – Борисом Грінченком.

В 1903 році М.Ф. Чернявський переїздить до Херсона, де став до праці в губернській земській управі. В цьому ж році вийшла друком збірка його поезій “Зорі”. Саме в цей період широко розгортається його прозова творчість. Він пише повісті “Весняна повідь” (1906), “Варвари” (1908) та “Душа поета” (1914) та інші. Саме художня проза становить більшу частину творчого доробку Миколи Чернявського.

На роки Української революції (1917 – 1921) припадає найбільша активізація творчої та громадської діяльності Чернявського. Він очолив товариство “Українська хата в Херсоні”, організовував перші українські мітинги в місті, долучився до заснування регіонального осередку товариства “Просвіта”.

У 1920 році в Херсоні було видано вісім його книжок: три книги поезій, три прозові збірки та дві книжки  спогадів – про М. Коцюбинського» і про Б. Грінченка. Наприкінці 1920-х років харківське видавництво “Рух” видало десятитомне зібрання творів М. Чернявського.

Останнє десятиліття було важким для літнього й хворого письменника. Радянська влада боролася з “ворогами народу”, з ініціаторами національного відродження.

Довгий час вважалося, що письменник загинув у таборі в 1946 році. Саме така дата значилася у свідоцтві про смерть, яке отримала родина. Тільки в роки незалежної України дослідники знайшли документи й встановили, що його було розстріляно в ніч з 19 на 20 січня 1938 року. Посмертно був реабілітований в 1950-х роках, і потім вдруге – вже в незалежній Україні.

Своєю творчістю Микола Чернявський ввійшов до українського письменства як співець Донеччини й таврійських степів, нелегкої праці селянина-степовика, одним із перших у літературі відобразив важке й безпросвітне життя донецького шахтаря. Заповітом нащадкам стали натхненні рядки поезії Миколи Чернявського:

Ти не загинеш, Україно!

І мова прадідна твоя,

Що кожне слово в їй перлина,

Не вмре повік…

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту “Громадськість за демократизацію”, який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Бахмутська Фортеця” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

• Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного
• Вулиця Героїв Небесної Сотні у Бахмуті: на честь кого вона названа
• Там, де народжуються янголи в білих халатах: ювілей Бахмутського медичного коледжу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Коли військовослужбовець зникає безвісти під час виконання бойових завдань, його родина часто стикається з юридичними та бюрократичними труднощами. Статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, є юридичною основою для збереження виплат та надання державної допомоги близьким.

Про те, з якого моменту виникає цей статус, як його підтвердити та на що може розраховувати сім’я захисника, роз’яснили у Міністерстві оборони України.

Що визначає закон про статус зниклих безвісти

Правове регулювання всіх питань, пов’язаних із набуттям цього статусу, обліком, розшуком та соціальним захистом, здійснюється відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин». Закон визначає:

• процедуру набуття та припинення статусу;
• порядок розшуку та ведення Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (ЄРОЗБ);
• права зниклої особи та членів її сім’ї;
• механізми захисту майна зниклого;
• обов’язки державних органів щодо розшуку та інформування родини.

Цей статус поширюється на осіб, які зникли у зв’язку зі збройним конфліктом, воєнними діями або тимчасовою окупацією територій України.

З якого моменту виникає статус

Особа набуває правового статусу зниклої безвісти за особливих обставин відразу з моменту внесення відомостей про неї до ЄРОЗБ. При цьому юридично людина вважається зниклою вже з моменту подання заяви про факт зникнення. Чекати додаткових термінів, звертатися до суду чи попередньо підтверджувати факт полону не потрібно. Заяву про розшук до територіального органу Національної поліції можуть подати родичі, представники військової частини, органи державної влади, громадські об’єднання або будь-яка інша особа, якій стало відомо про зникнення.

Як підтвердити статус зниклого безвісти

Основним документом, що підтверджує статус, є витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. У Міноборони наголошують, що цей витяг слід відрізняти від сповіщення ТЦК про зникнення або витягу з ЄРДР — для оформлення соціальних виплат потрібен саме документ із ЄРОЗБ. Витяг використовують для:

• отримання інформації про хід розшуку;
• оформлення соціальних виплат та пенсії у зв’язку з втратою годувальника;
• оформлення відстрочки від мобілізації;
• установлення опіки над майном зниклого;
• отримання безоплатної правової допомоги.

Документ надають безоплатно протягом 10 робочих днів (до 30 днів — у разі додаткової перевірки). З серпня 2025 року послугу цифровізовано: запит можна подати через Єдине вікно для громадян, підписавши його електронним підписом.

Які гарантії зберігаються для родини

Набуття статусу не припиняє соціальний і правовий захист. За військовим зберігається грошове забезпечення, а родина отримує доступ до прав відразу після внесення даних до Реєстру. Основні гарантії включають:

• право знати про долю зниклого;
• захист майна;
• грошове забезпечення;
• соціальні виплати.

Хто може отримувати виплати

Згідно з постановою Кабміну № 884, право на грошове забезпечення мають дружина (чоловік), законні представники неповнолітніх дітей або дітей з інвалідністю з дитинства, а також батьки військового. За їхньої відсутності виплати можуть отримувати повнолітні діти, рідні брати чи сестри, законним представником яких є військовослужбовець. Захисникам, які зникли безвісти, у повному обсязі зберігається поточне грошове забезпечення (оклад, надбавки, премії) та додатково щомісяця нараховується 100 000 гривень винагороди. Тобто мінімальна сукупна сума становить від 120 000 гривень на місяць.

Коли припиняється розшук

Розшук припиняється після встановлення місцеперебування людини, її повернення з полону, офіційної ідентифікації останків або встановлення місця поховання. Відповідна відмітка вноситься до Реєстру протягом трьох днів, про що інформують родичів. Якщо статус згодом змінюється на офіційно встановлений факт загибелі, родина має право на призначення одноразової грошової допомоги.

Заяву на виплату грошового забезпечення сім’ям військовослужбовців ЗСУ рекомендовано подавати через ТЦК та СП за місцем проживання.

Читайте також:

Уряд схвалив новий алгоритм врегулювання конфлікту інтересів для військовослужбовців — Міноборони

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У 2027 році в Україні планують запустити загальнодержавний реєстр житла для внутрішньо переміщених осіб. Система міститиме актуальну інформацію про наявний житловий фонд та буде інтегрована з базою даних ВПО. Очікується, що це допоможе державі та громадам визначати, де переселенці найбільше потребують житла та які об’єкти можна використовувати для їхнього розміщення.

Про це повідомили в Мінрегіон.

Як працюватиме реєстр житла для ВПО

Майбутній реєстр має стати загальнодержавною інформаційно-аналітичною системою. У ньому зберігатимуть інформацію про житлові об’єкти та їх використання. Систему планують наповнити актуальними даними про житловий фонд та інтегрувати з базою даних внутрішньо переміщених осіб. Це має дати можливість зіставляти потреби ВПО з житлом, яке фактично є в громадах.

За словами Віталія Безгіна, наявність релевантних даних необхідна для ефективного використання обмежених ресурсів.

“Питання житла для внутрішньо переміщених людей напряму повʼязане з питанням реєстру інвентаризації житлових фондів під потреби ВПО. Ми хочемо цей етап завершити, адже без релевантних даних ми розпорошуємо дефіцитні ресурси. Тож у 2027 році плануємо запустити реєстр житла для ВПО, вже наповненого даними і інтегрованого з базою даних ВПО”, — зазначив Віталій Безгін.

Чи вирішуватиме держава, кому надавати житло

Створення загальнодержавного реєстру не передбачає централізації управління житлом. Громади й надалі управлятимуть своїм житловим фондом та ухвалюватимуть рішення щодо надання житла. Реєстр натомість має стати цифровим інструментом, який дозволить громадам і державі бачити актуальну ситуацію з житловими ресурсами та потребами переселенців.

Наявність верифікованих даних має допомогти точніше визначати потребу в соціальному житлі та оцінювати наявні житлові об’єкти. Зокрема, на основі цих даних можна буде планувати відновлення, переобладнання або будівництво житла. Інформація також має допомогти державі та громадам у переговорах із міжнародними партнерами щодо залучення фінансування для житлових проєктів.

Запустити загальнодержавний реєстр житла для ВПО планують у 2027 році. Передбачається, що на момент запуску система вже буде наповнена даними та інтегрована з базою даних внутрішньо переміщених осіб.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!