Наративи російської пропаганди про відсутність української культури, та української нації не дієздатні завдяки творчості українських поетів та письменників, які навіть під тиском царизму і тоталітаризмом радянської влади створювали літературне надбання нації.

Детально про життя і творчість одного з таких видатних українських письменників, який працював і творив у Бахмуті, розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Микола Чернявський: біографія

Серед видатних літературних імен, пов’язаних із Бахмутом, Микола Чернявський (1867 – 1938) посідає особливе місце. Першорядний поет і прозаїк, що належав до кола класиків української літератури, активний просвітянин і громадський діяч.

Сучасник Михайла Коцюбинського й Лесі Українки, він пережив події Української революції 1917 – 1921 років, піднесення й падіння незалежної держави – УНР, був свідком встановлення радянської влади, пройшов через криваві десятиліття комуністичного терору й врешті загинув, розстріляний за фальшивим звинуваченням у 1938 році. Єдина його провина полягала в тому, що він був свідомим українцем і діячем національної культури.

Микола Федорович Чернявський народився 22 грудня 1867 року (3 січня 1868 року за новим стилем) у селі Торська Олексіївка Бахмутського повіту в родині диякона. За кілька років його батька, Федора Степановича Чернявського, висвятили на священника й надали парафію в селі Новобожедарівка Слов’яносербського повіту. Це село над Сіверським Дінцем сусідило з козачими станицями донців. В одній з таких станиць, Митякинській, хлопець здобув початкову освіту в народній школі. Згодом навчався в приватній школі в Луганську.

Життя і громадська діяльність в Бахмуті

У 1878 році Микола Чернявський вступив до Бахмутського духовного училища, а в 1883 році закінчив його, вступивши до Катеринославської духовної семінарії. Саме в ці роки почалася його літературна творчість і відбулося навернення до рідного слова насамперед під враженням від  шевченкового “Кобзаря”. Перші свої вірші юний поет складав російською мовою в 1884 – 1885 роках і всі їх знищив, потім вже писав українською.

По закінченні семінарії, в 1889 році повернувся до Бахмутського духовного училища, де працював наступні дванадцять років. У 1893 році молодий викладач співів одружився з Софією Василівною Смирницькою, дочкою вчителя Бахмутського духовного училища. Перша його поетична збірка “Пісні кохання” надрукована в Харкові в 1895 році. На примірнику, який зберігається в Бахмутському краєзнавчому музеї (переданий на зберігання онукою поета Тетяною Медведєвою), є напис: “Дорогой моей Соне от любящего сердца, 1895, Авг. 22”

Друга збірка віршів М. Чернявського під назвою “Донецькі сонети” побачила світ у Бахмуті в 1898 році в друкарні Гріліхеса. Невдовзі у Бахмуті за його редакцією вийшло іще декілька книжок, зокрема “Оповідання” П. Куліша та меморіальні видання “Пантелеймон Олександрович Куліш” і “Щирі сльози над могилою П.О. Куліша”. Це перші відомі нам книжкові видання українською мовою в повітовому центрі шахтарського краю.

Крім літературної та викладацької діяльності, Микола Чернявський разом із дружиною брав активну участь у культурному житті міста. Їхні прізвища значаться у переліку засновників музично-драматичного товариства в Бахмуті в 1900 році. Це товариство ставило за мету розвиток музичної, літературної та драматичної просвіти в місті, влаштовувало літературні вечори, самодіяльні вистави та концерти. Воно проіснувало до 1917 року.

У 1901 році Чернявський отримав запрошення від Чернігівської земської управи на роботу земським статистиком. Підписане воно було діловодом управи Михайлом Коцюбинським. Як не дивно, це прізвище доволі вже знаного на той час українського прозаїка було невідоме Чернявському. Лише згодом у Чернігові вони зблизились на ґрунті спільних літературних зацікавлень, дружили сім’ями, разом видали літературні альманахи «Дубове листя» та «З потоку життя». Потоваришував Чернявський також із іншим видатним сучасником-літератором – Борисом Грінченком.

В 1903 році М.Ф. Чернявський переїздить до Херсона, де став до праці в губернській земській управі. В цьому ж році вийшла друком збірка його поезій “Зорі”. Саме в цей період широко розгортається його прозова творчість. Він пише повісті “Весняна повідь” (1906), “Варвари” (1908) та “Душа поета” (1914) та інші. Саме художня проза становить більшу частину творчого доробку Миколи Чернявського.

На роки Української революції (1917 – 1921) припадає найбільша активізація творчої та громадської діяльності Чернявського. Він очолив товариство “Українська хата в Херсоні”, організовував перші українські мітинги в місті, долучився до заснування регіонального осередку товариства “Просвіта”.

У 1920 році в Херсоні було видано вісім його книжок: три книги поезій, три прозові збірки та дві книжки  спогадів – про М. Коцюбинського» і про Б. Грінченка. Наприкінці 1920-х років харківське видавництво “Рух” видало десятитомне зібрання творів М. Чернявського.

Останнє десятиліття було важким для літнього й хворого письменника. Радянська влада боролася з “ворогами народу”, з ініціаторами національного відродження.

Довгий час вважалося, що письменник загинув у таборі в 1946 році. Саме така дата значилася у свідоцтві про смерть, яке отримала родина. Тільки в роки незалежної України дослідники знайшли документи й встановили, що його було розстріляно в ніч з 19 на 20 січня 1938 року. Посмертно був реабілітований в 1950-х роках, і потім вдруге – вже в незалежній Україні.

Своєю творчістю Микола Чернявський ввійшов до українського письменства як співець Донеччини й таврійських степів, нелегкої праці селянина-степовика, одним із перших у літературі відобразив важке й безпросвітне життя донецького шахтаря. Заповітом нащадкам стали натхненні рядки поезії Миколи Чернявського:

Ти не загинеш, Україно!

І мова прадідна твоя,

Що кожне слово в їй перлина,

Не вмре повік…

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту “Громадськість за демократизацію”, який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Бахмутська Фортеця” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

• Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного
• Вулиця Героїв Небесної Сотні у Бахмуті: на честь кого вона названа
• Там, де народжуються янголи в білих халатах: ювілей Бахмутського медичного коледжу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Українці, які успадкували пошкоджене або знищене внаслідок війни житло, можуть претендувати на компенсацію, навіть якщо нерухомість досі оформлена на померлого власника. Таке право мають і спадкоємці людей, які померли після руйнування житла, не встигнувши звернутися по допомогу. Однак для отримання компенсації необхідно підтвердити спадкові права.

Хто може отримати компенсацію замість померлого власника, як оформити спадщину та що робити, якщо шестимісячний строк її прийняття минув, пояснили фахівці “Юридичного порадника для ВПО”.

Хто може отримати компенсацію за зруйноване житло після смерті власника

Відповідно до Закону України № 2923-IX, право на компенсацію за пошкоджене або знищене житло мають, зокрема, спадкоємці власників нерухомості. Право на компенсацію може переходити у спадщину й у випадках, коли житловий сертифікат уже видали.

Водночас самого факту спорідненості з померлим власником недостатньо. Проживання в будинку, реєстрація місця проживання, оплата комунальних послуг або проведення ремонту не підтверджують право власності. Щоб претендувати на компенсацію, необхідно мати право на спадкування та прийняти спадщину.

Якщо померлий залишив заповіт, спадкування відбувається з урахуванням його змісту. За відсутності заповіту майно успадковують за законом у встановленій черговості.

До першої черги спадкоємців належать:

• діти померлого;
• чоловік або дружина, які пережили спадкодавця;
• батьки померлого.

При цьому окремі категорії спадкоємців, зокрема неповнолітні діти, можуть мати право на обов’язкову частку у спадщині. Якщо житло перебувало у спільній власності подружжя, частка того з подружжя, хто залишився живим, не входить до складу спадщини.

Як оформити спадщину на пошкоджене або знищене житло

Перший крок, це звернутися до нотаріуса. Для оформлення спадкових прав потрібно підготувати:

• паспорт;
• реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП);
• свідоцтво про смерть власника;
• документи, що підтверджують родинні зв’язки;
• заповіт, якщо він є;
• документи на нерухомість.

Нотаріус перевірить наявність заповіту та спадкової справи. Якщо її ще не відкрили, за потреби зробить це. За загальним правилом спадщина відкривається за останнім місцем проживання померлого. Якщо воно невідоме — за місцезнаходженням нерухомості. Для територій активних бойових дій та окупації, а також територій, де органи влади не здійснюють повноважень у повному обсязі, передбачені особливості оформлення спадщини.

У таких випадках заяву можна подати нотаріусу незалежно від місця відкриття спадщини. Якщо спадкова справа залишилася на відповідній території, варто уточнити можливість її продовження на підконтрольній Україні території.

Скільки часу є на прийняття спадщини

За загальним правилом, спадкоємець має шість місяців із дня смерті власника, щоб подати заяву про прийняття спадщини. Ця вимога стосується, зокрема, спадкоємців, які не проживали постійно разом із померлим.

Якщо людина постійно проживала зі спадкодавцем на момент його смерті, вона вважається такою, що прийняла спадщину, якщо протягом установленого строку не відмовилася від неї. Однак для подальшого оформлення нерухомості та отримання компенсації все одно потрібно звернутися до нотаріуса.

Що робити, якщо шість місяців минули, а спадщину не оформили

Пропущений час не завжди означає втрату спадкових прав. Як пояснюють у “Юридичному пораднику для ВПО”, можливі дві ситуації. Спадщину прийняли вчасно, але не отримали свідоцтво. Якщо спадкоємець подав заяву у встановлений строк або постійно проживав із померлим, право на спадщину не втрачається через відсутність свідоцтва. Отримати його можна й пізніше.

Водночас факт спільного проживання потрібно підтвердити документально. Якщо необхідних документів немає, може знадобитися звернення до суду. Строк прийняття спадщини справді пропустили. У такому разі законодавство передбачає можливість прийняти спадщину за письмовою згодою спадкоємців, які вже її прийняли.

Інший варіант, це звернутися до суду з проханням визначити додатковий строк. Для цього необхідно обґрунтувати поважність причин пропуску.

Чи можна отримати компенсацію, якщо житло зруйнували до оформлення спадщини

Так, але порядок дій залежить від того, коли помер власник, до чи після пошкодження або знищення нерухомості. Якщо власник помер до обстрілу, спадкоємцю потрібно підтвердити прийняття спадщини та права, які до нього перейшли. Прийнята спадщина належить спадкоємцю з моменту її відкриття. Тому оформлення свідоцтва або державна реєстрація права власності після дати пошкодження житла самі собою не позбавляють права на компенсацію.

Якщо житло знищили за життя власника, а згодом він помер, до складу спадщини може входити право на отримання компенсації. Закон № 2923-IX передбачає оформлення свідоцтва про право на спадщину щодо компенсації за знищений об’єкт нерухомості. Для підтвердження відповідного права спадкоємець або нотаріус, який відкрив спадкову справу, може звернутися до компенсаційної комісії із запитом про наявність у померлого правових підстав для отримання компенсації.

За законом комісія має надати відповідне рішення протягом 30 календарних днів із моменту отримання запиту. Юристи радять обов’язково повідомити нотаріусу дату смерті власника, дату пошкодження чи знищення житла, а також інформацію про те, чи була компенсація вже призначена.

Від цих обставин залежить порядок оформлення спадкових прав і перелік необхідних документів. Таким чином, смерть власника житла не означає автоматичної втрати права на компенсацію. Проте спадкоємцям потрібно належним чином оформити свої права, а в окремих випадках, додатково підтвердити їх через нотаріуса або суд.

До теми:

Житлові субсидії для ВПО на опалювальний сезон: хто має право та як оформити

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Залізничний вокзал станції Бахмут II відкрили у 1913 році. Під час Другої світової війни будівлю зруйнували, а після її завершення вирішили відбудувати. Роботи розпочалися в березні 1951 року, однак через нестачу будівельних матеріалів, несправність обладнання та проблеми з організацією праці реконструкція просувалася повільно. Вокзал вдалося відновити лише наприкінці 1952 року.

Як відбувалася відбудова залізничного вокзалу Бахмут II та про які проблеми будівельників писала місцева газета “Артемовский рабочий” — розповіли працівники Бахмутського КЗК.

Історія залізничного вокзалу Бахмут II: від відкриття до руйнування

Залізничний вокзал станції Бахмут II відкрили у 1913 році. Поруч із ним у 1912–1914 роках звели високу цегляну водонапірну башту, призначену для заправлення паровозів водою. Її побудували за типовим проєктом.

Під час Другої світової війни будівлю вокзалу зруйнували, а водонапірну башту було втрачено. Після завершення війни ухвалили рішення відновити залізничний вокзал. Водночас його планували не просто відбудувати у попередньому вигляді, а частково змінити архітектуру.

Проєкт відновлення та реконструкції вокзалу розробили у 1950 році в харківському проєктному інституті “Хартранспроект”. Автором проєкту був архітектор О. В. Лук’янов. За задумом архітектора, нову будівлю мали звести на старому фундаменті. При цьому передбачалося змінити об’єм центральної частини вокзалу та надати споруді рис неокласицизму.Безпосередньо до відбудови приступили в березні 1951 року. Роботи доручили шостій дільниці тресту “Донбасстройпуть”.

Однак будівництво зіткнулося із численними труднощами. Про проблеми під час реконструкції вокзалу повідомляла місцева газета “Артемовский рабочий”. Зокрема, журналісти звертали увагу на систематичне порушення графіка будівельних робіт. Однією з головних причин затримок була нестача будівельних матеріалів. Через перебої з постачанням теслярі та мулярі не могли виконувати роботи вчасно.

Іноді будівельникам доводилося фактично робити одну й ту саму роботу двічі. Наприклад, через відсутність необхідних балок спочатку встановлювали тимчасові конструкції з непридатних лісоматеріалів. Згодом їх демонтували та замінювали постійними. Ще однією проблемою стало неефективне використання будівельної техніки. За повідомленнями місцевої преси, обладнання недостатньо обслуговували та ремонтували. Зокрема, підйомний кран частіше простоював, ніж працював. Через це виникали додаткові затримки з доставленням матеріалів для зведення стін.

Проблеми з організацією праці та якістю будівництва

Газета “Артемовский рабочий” також критикувала організацію роботи на будівельному майданчику. Завдання працівникам нерідко видавали із запізненням. Через це мулярі й теслярі могли залишатися без роботи протягом робочого дня. На будівництві працювало чимало молодих робітників, однак, за повідомленнями газети, належного навчання для них не організували. Критика стосувалася й інженерно-технічного персоналу, який мав контролювати якість виконання робіт.

Недостатній нагляд призводив до того, що окремі конструкції доводилося переробляти по кілька разів. Один із таких випадків стався, коли в будівлі вокзалу обвалився карниз. Після цього його довелося мурувати заново.

Попри труднощі, наприкінці 1952 року будівництво залізничного вокзалу Бахмут II завершили. Відновлену будівлю здали в експлуатацію майже через два роки після початку робіт. Таким чином, вокзал, який уперше відкрили у 1913 році та який зазнав руйнувань під час Другої світової війни, отримав новий архітектурний вигляд у 1950-х роках.

До теми:

Як у Бахмуті працював аероклуб: історія перших льотчиків міста

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!