Наративи російської пропаганди про відсутність української культури, та української нації не дієздатні завдяки творчості українських поетів та письменників, які навіть під тиском царизму і тоталітаризмом радянської влади створювали літературне надбання нації.

Детально про життя і творчість одного з таких видатних українських письменників, який працював і творив у Бахмуті, розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Микола Чернявський: біографія

Серед видатних літературних імен, пов’язаних із Бахмутом, Микола Чернявський (1867 – 1938) посідає особливе місце. Першорядний поет і прозаїк, що належав до кола класиків української літератури, активний просвітянин і громадський діяч.

Сучасник Михайла Коцюбинського й Лесі Українки, він пережив події Української революції 1917 – 1921 років, піднесення й падіння незалежної держави – УНР, був свідком встановлення радянської влади, пройшов через криваві десятиліття комуністичного терору й врешті загинув, розстріляний за фальшивим звинуваченням у 1938 році. Єдина його провина полягала в тому, що він був свідомим українцем і діячем національної культури.

Микола Федорович Чернявський народився 22 грудня 1867 року (3 січня 1868 року за новим стилем) у селі Торська Олексіївка Бахмутського повіту в родині диякона. За кілька років його батька, Федора Степановича Чернявського, висвятили на священника й надали парафію в селі Новобожедарівка Слов’яносербського повіту. Це село над Сіверським Дінцем сусідило з козачими станицями донців. В одній з таких станиць, Митякинській, хлопець здобув початкову освіту в народній школі. Згодом навчався в приватній школі в Луганську.

Життя і громадська діяльність в Бахмуті

У 1878 році Микола Чернявський вступив до Бахмутського духовного училища, а в 1883 році закінчив його, вступивши до Катеринославської духовної семінарії. Саме в ці роки почалася його літературна творчість і відбулося навернення до рідного слова насамперед під враженням від  шевченкового “Кобзаря”. Перші свої вірші юний поет складав російською мовою в 1884 – 1885 роках і всі їх знищив, потім вже писав українською.

По закінченні семінарії, в 1889 році повернувся до Бахмутського духовного училища, де працював наступні дванадцять років. У 1893 році молодий викладач співів одружився з Софією Василівною Смирницькою, дочкою вчителя Бахмутського духовного училища. Перша його поетична збірка “Пісні кохання” надрукована в Харкові в 1895 році. На примірнику, який зберігається в Бахмутському краєзнавчому музеї (переданий на зберігання онукою поета Тетяною Медведєвою), є напис: “Дорогой моей Соне от любящего сердца, 1895, Авг. 22”

Друга збірка віршів М. Чернявського під назвою “Донецькі сонети” побачила світ у Бахмуті в 1898 році в друкарні Гріліхеса. Невдовзі у Бахмуті за його редакцією вийшло іще декілька книжок, зокрема “Оповідання” П. Куліша та меморіальні видання “Пантелеймон Олександрович Куліш” і “Щирі сльози над могилою П.О. Куліша”. Це перші відомі нам книжкові видання українською мовою в повітовому центрі шахтарського краю.

Крім літературної та викладацької діяльності, Микола Чернявський разом із дружиною брав активну участь у культурному житті міста. Їхні прізвища значаться у переліку засновників музично-драматичного товариства в Бахмуті в 1900 році. Це товариство ставило за мету розвиток музичної, літературної та драматичної просвіти в місті, влаштовувало літературні вечори, самодіяльні вистави та концерти. Воно проіснувало до 1917 року.

У 1901 році Чернявський отримав запрошення від Чернігівської земської управи на роботу земським статистиком. Підписане воно було діловодом управи Михайлом Коцюбинським. Як не дивно, це прізвище доволі вже знаного на той час українського прозаїка було невідоме Чернявському. Лише згодом у Чернігові вони зблизились на ґрунті спільних літературних зацікавлень, дружили сім’ями, разом видали літературні альманахи «Дубове листя» та «З потоку життя». Потоваришував Чернявський також із іншим видатним сучасником-літератором – Борисом Грінченком.

В 1903 році М.Ф. Чернявський переїздить до Херсона, де став до праці в губернській земській управі. В цьому ж році вийшла друком збірка його поезій “Зорі”. Саме в цей період широко розгортається його прозова творчість. Він пише повісті “Весняна повідь” (1906), “Варвари” (1908) та “Душа поета” (1914) та інші. Саме художня проза становить більшу частину творчого доробку Миколи Чернявського.

На роки Української революції (1917 – 1921) припадає найбільша активізація творчої та громадської діяльності Чернявського. Він очолив товариство “Українська хата в Херсоні”, організовував перші українські мітинги в місті, долучився до заснування регіонального осередку товариства “Просвіта”.

У 1920 році в Херсоні було видано вісім його книжок: три книги поезій, три прозові збірки та дві книжки  спогадів – про М. Коцюбинського» і про Б. Грінченка. Наприкінці 1920-х років харківське видавництво “Рух” видало десятитомне зібрання творів М. Чернявського.

Останнє десятиліття було важким для літнього й хворого письменника. Радянська влада боролася з “ворогами народу”, з ініціаторами національного відродження.

Довгий час вважалося, що письменник загинув у таборі в 1946 році. Саме така дата значилася у свідоцтві про смерть, яке отримала родина. Тільки в роки незалежної України дослідники знайшли документи й встановили, що його було розстріляно в ніч з 19 на 20 січня 1938 року. Посмертно був реабілітований в 1950-х роках, і потім вдруге – вже в незалежній Україні.

Своєю творчістю Микола Чернявський ввійшов до українського письменства як співець Донеччини й таврійських степів, нелегкої праці селянина-степовика, одним із перших у літературі відобразив важке й безпросвітне життя донецького шахтаря. Заповітом нащадкам стали натхненні рядки поезії Миколи Чернявського:

Ти не загинеш, Україно!

І мова прадідна твоя,

Що кожне слово в їй перлина,

Не вмре повік…

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту “Громадськість за демократизацію”, який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Бахмутська Фортеця” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

• Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного
• Вулиця Героїв Небесної Сотні у Бахмуті: на честь кого вона названа
• Там, де народжуються янголи в білих халатах: ювілей Бахмутського медичного коледжу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У місто Дружківка, до якого наближається лінія фронту, повертаються родини з дітьми. Загалом, за офіційною статистикою, тут перебувають шестеро дітей, однак фактична кількість дітей у місті може бути більшою. Вже були випадки, коли до міста поверталися родини з дітьми.

Про це під час брифінгу повідомив Дмитро Петлін — начальник відділу оперативно-чергової служби, звʼязку, оповіщення та інформування населення Департаменту з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької ОВА.

Евакуація дітей з Дружківки

У семи населених пунктах Донеччини триває примусова евакуація дітей. Такі заходи введені через небезпеку, пов’язану з бойовими діями в регіоні. Серед населених пунктів, звідки евакуйовують дітей, є й місто Дружківка, яке сьогодні перебуває в зоні бойових дій.

За офіційною статистикою, в Дружківці перебувають шестеро дітей. Однак, у місті фіксують випадки повернення дітей.

“У Дружківці залишаються шестеро дітей. Для прикладу можу сказати, що це статистика, але вчора було евакуйовано з Дружківки дев’ятеро дітей, і кількість не зменшилась. Тобто це знову виявлені діти. І так буває у нас день через день по Дружківці. Тому що перед евакуацією з самого міста Дружківка з навколишніх населених пунктів була евакуація, люди там, звичайно, не реєструвалися і діти… Я до чого веду, що кількість там більша. Скоріше за все, що не шестеро, а більше”, — сказав під час брифінгу Дмитро Петлін.

Скільки дітей залишаються в зонах примусової евакуації

Загалом у семи населених пунктах Донеччини, де триває примусова евакуація родин з дітьми, наразі проживають 144 дитини. Із них:

• Дружківська громада, місто Дружківка — 6 дітей;
• Андріївська громада, село Сергіївка — 20 дітей;
• Миколаївська громада — 18 дітей;
• Святогірська громада — 13 дітей;
• місто Слов’янськ (окремі райони, визначені наказом) — 87 дітей.

Евакуація з Донецької області: контакти

Звернення про евакуацію приймають на гарячих лініях Донецької області: 0 800 408 911, +380 (98) 890 3318, +380 (66) 285 6290.

Для запису на вивіз тяжкохворих і людей з інвалідністю діють номери: 0 800 332 614, +380 (99) 710 4872, +380 (99) 311 5314, +380 (96) 108 6048.

Евакуація повністю безоплатна.

Читайте також:

• Росіяни пишуть про евакуацію дітей зі Слов’янська без дозволу батьків: чому ці заяви є фейком і що відбувається насправді
• Евакуація дітей з небезпечних районів Слов’янська: куди везуть родини та яку допомогу надають
• “Забиратиме поліція і передаватимуть в органи опіки”: як на Донеччині вилучатимуть дітей з родин, які відмовляються від евакуації

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Попри тотальну російську пропаганду, мілітаризацію та реальні загрози для життя, тисячі підлітків з тимчасово окупованих територій (ТОТ) щороку намагаються здобути українську освіту. Їхній шлях до вільних міст супроводжується інформаційною блокадою, подоланням освітніх прогалин та тисячами кілометрів.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Валерією Куберською, юристкою Центру громадської просвіти “Альменда”. Експертка розповіла про те, з якими труднощами стикаються абітурієнти в окупації, як їм вдається приховувати навчання та що відбувається після переїзду на підконтрольну Україні територію.

Виїзд дітей з ТОТ для вступу в університеті в Україні

Головним рушієм вибору для молоді, яка роками живе в окупації, залишається те, що вони пов’язують власне майбутнє з Україною. За словами Валерії Куберської, дослідження серед студентів, які змогли виїхати та вступити до українських вишів, демонструє чітку тенденцію.

“Ми проводили дослідження, де опитували студентів, які перемістилися з тимчасово окупованих територій і навчаються зараз в Україні. Найбільшим показником у відповідях були саме патріотичні мотиви. Вони обирають навчатися тут, тому що бачать своє життя в Україні, ідентифікують себе українцями. Відповідно, вони хочуть розбудовувати державу, доєднуватись до соціального та економічного життя країни“, — пояснює юристка.

Освітні втрати та інформаційний вакуум

Діти, які перебувають в окупації, роками не мають доступу до вивчення української мови, справжньої історії України чи географії. Наздоганяти програму доводиться самотужки, адже спеціальних адаптованих умов для складання іспитів немає — вимоги залишаються загальними.

Крім того, абітурієнти опиняються в умовах тотальної інформаційної блокади.

“Сайт Міністерства освіти і науки України має домен “ua”. Це вже автоматично втрата доступу до цього сайту, тому що навіть з VPN вкрай важко або навіть неможливо зайти й отримати інформацію“, — зазначає юристка.

Єдиними джерелами залишаються “сарафанне радіо”, допомога громадських організацій та сайти університетів. Проте й тут виникають проблеми. Навіть знайшовши контакти університету, абітурієнти часто не можуть отримати консультацію. Освітні центри при приймальних комісіях працюють переважно з 1 червня по 30 вересня. В інший час комунікація може бути відсутньою. Крім того, деякі заклади часом вимагають документи, не передбачені законом, наприклад, довідки про перетин гуманітарного коридору, військово-облікові документи у неповнолітніх або навіть просять надіслати геолокацію, що є вкрай небезпечним.

Безпекові ризики та загроза звинувачень в “екстремізмі”

Оскільки окупаційна влада незаконно поширила своє законодавство на ТОТ, відвідування російських шкіл стало обов’язковим. Якщо дитина ігнорує ці заняття, батькам загрожує позбавлення батьківських прав. Тому підлітки змушені вести подвійне життя: вдень ходити до окупаційної школи, а у вільний час таємно вивчати українські предмети за україномовним компонентом — аналогічний тому, яким користуються діти в країнах ЄС.

“Якщо ми говоримо про вивчення певних тем з історії України, то це може розцінюватися як екстремістська діяльність. У 2024 році в Росії була затверджена стратегія протидії екстремізму, відповідно до якої певні теми з історії України визнаються екстремістськими. Тому і гугління їх, вивчення, поширення інформації може мати відповідні наслідки“, — наголошує Валерія Куберська.

Навчання на ТОТ також може відбуватися за допомогою онлайн за допомогою вчителів у їх вільний час чи різних громадських організацій онлайн, котрі займаються подібним.

Загалом проблемою для дітей може стати не тільки тиск окупантів, але й їх власні родини, зокрема, їх реакція на наміри здобути вищу освіту в Україні. У практиці “Альменди” є випадки, коли дорослі всіляко сприяють виїзду дитини та самі звертаються по допомогу. Але часто трапляються і драматичні ситуації, коли батьки категорично проти української освіти під впливом страху або пропаганди. Без їхньої заяви неповнолітній не може офіційно доєднатися до української школи.

“У нас був яскравий приклад, коли дівчинка сама збирала кошти таємно. Під приводом того, що вона їде з подружками відпочивати в росію, вона поїхала на підконтрольну територію для того, щоб вступити до українського закладу вищої освіти. Батьки потім були в шоці і дуже проти“, — ділиться історією юристка.

Шлях до студентства: іспити, евакуація та виклики адаптації

Вступникам з ТОТ не обов’язково складати Національний мультипредметний тест (НМТ) — вони мають право на внутрішні іспити (співбесіди) безпосередньо в університетах. Більшість робить це онлайн. Проте експерти радять заздалегідь перевіряти формат подальшого навчання у вибраному закладі. Наприклад, якщо університет працює виключно офлайн (як більшість вишів у Львові), а студент не має змоги виїхати з окупації, є ризик швидкого відрахування.

Для тих, хто наважується на виїзд, шлях лежить через білорусь або треті країни, наприклад, Казахстан, який останнім часом стає дедалі популярнішим для виїздк. Центр “Альменда” не займається фізичною евакуацією, але допомагає з документальним супроводом та перенаправляє до профільних волонтерських організацій.

Після успішного переїзду та зарахування на бюджет (або переведення на нього з контракту) на вступників чекає новий етап боротьби — адаптація.

“Якщо дитина переміщується сама, без підтримки батьків, їй елементарно немає за що жити. Потрібна фінансова допомога, потрібно десь мешкати. Житло зазвичай знаходять волонтери, цілеспрямованого забезпечення від держави ми не фіксуємо. Величезною проблемою стає оформлення паспорта громадянина України. Для цього треба пройти процедуру ідентифікації. Якщо батьки залишилися в окупації і не йдуть на контакт, підтвердити особу дитини стає вкрай складно — доводиться шукати інших родичів на вільній території“, — підкреслює Валерія Куберська.

Що держава має зробити вже сьогодні

Підсумовуючи розмову, експертка наголосила на головній проблемі: в Україні досі немає єдиної державної політики щодо молоді з тимчасово окупованих територій.

“Першочергово має бути комплексне бачення. Можливо, є сенс затвердити окрему концепцію доступу до української освіти. Потрібно підійти до цього питання системно, щоб воно охоплювало не лише навчання, а й подальшу реінтеграцію та соціальну адаптацію таких студентів“, — резюмувала юристка.

Читайте також:

Вступна кампанія 2026 для молоді з ТОТ: чому Україна втрачає абітурієнтів та як це змінити

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!