Наративи російської пропаганди про відсутність української культури, та української нації не дієздатні завдяки творчості українських поетів та письменників, які навіть під тиском царизму і тоталітаризмом радянської влади створювали літературне надбання нації.

Детально про життя і творчість одного з таких видатних українських письменників, який працював і творив у Бахмуті, розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Микола Чернявський: біографія

Серед видатних літературних імен, пов’язаних із Бахмутом, Микола Чернявський (1867 – 1938) посідає особливе місце. Першорядний поет і прозаїк, що належав до кола класиків української літератури, активний просвітянин і громадський діяч.

Сучасник Михайла Коцюбинського й Лесі Українки, він пережив події Української революції 1917 – 1921 років, піднесення й падіння незалежної держави – УНР, був свідком встановлення радянської влади, пройшов через криваві десятиліття комуністичного терору й врешті загинув, розстріляний за фальшивим звинуваченням у 1938 році. Єдина його провина полягала в тому, що він був свідомим українцем і діячем національної культури.

Микола Федорович Чернявський народився 22 грудня 1867 року (3 січня 1868 року за новим стилем) у селі Торська Олексіївка Бахмутського повіту в родині диякона. За кілька років його батька, Федора Степановича Чернявського, висвятили на священника й надали парафію в селі Новобожедарівка Слов’яносербського повіту. Це село над Сіверським Дінцем сусідило з козачими станицями донців. В одній з таких станиць, Митякинській, хлопець здобув початкову освіту в народній школі. Згодом навчався в приватній школі в Луганську.

Життя і громадська діяльність в Бахмуті

У 1878 році Микола Чернявський вступив до Бахмутського духовного училища, а в 1883 році закінчив його, вступивши до Катеринославської духовної семінарії. Саме в ці роки почалася його літературна творчість і відбулося навернення до рідного слова насамперед під враженням від  шевченкового “Кобзаря”. Перші свої вірші юний поет складав російською мовою в 1884 – 1885 роках і всі їх знищив, потім вже писав українською.

По закінченні семінарії, в 1889 році повернувся до Бахмутського духовного училища, де працював наступні дванадцять років. У 1893 році молодий викладач співів одружився з Софією Василівною Смирницькою, дочкою вчителя Бахмутського духовного училища. Перша його поетична збірка “Пісні кохання” надрукована в Харкові в 1895 році. На примірнику, який зберігається в Бахмутському краєзнавчому музеї (переданий на зберігання онукою поета Тетяною Медведєвою), є напис: “Дорогой моей Соне от любящего сердца, 1895, Авг. 22”

Друга збірка віршів М. Чернявського під назвою “Донецькі сонети” побачила світ у Бахмуті в 1898 році в друкарні Гріліхеса. Невдовзі у Бахмуті за його редакцією вийшло іще декілька книжок, зокрема “Оповідання” П. Куліша та меморіальні видання “Пантелеймон Олександрович Куліш” і “Щирі сльози над могилою П.О. Куліша”. Це перші відомі нам книжкові видання українською мовою в повітовому центрі шахтарського краю.

Крім літературної та викладацької діяльності, Микола Чернявський разом із дружиною брав активну участь у культурному житті міста. Їхні прізвища значаться у переліку засновників музично-драматичного товариства в Бахмуті в 1900 році. Це товариство ставило за мету розвиток музичної, літературної та драматичної просвіти в місті, влаштовувало літературні вечори, самодіяльні вистави та концерти. Воно проіснувало до 1917 року.

У 1901 році Чернявський отримав запрошення від Чернігівської земської управи на роботу земським статистиком. Підписане воно було діловодом управи Михайлом Коцюбинським. Як не дивно, це прізвище доволі вже знаного на той час українського прозаїка було невідоме Чернявському. Лише згодом у Чернігові вони зблизились на ґрунті спільних літературних зацікавлень, дружили сім’ями, разом видали літературні альманахи «Дубове листя» та «З потоку життя». Потоваришував Чернявський також із іншим видатним сучасником-літератором – Борисом Грінченком.

В 1903 році М.Ф. Чернявський переїздить до Херсона, де став до праці в губернській земській управі. В цьому ж році вийшла друком збірка його поезій “Зорі”. Саме в цей період широко розгортається його прозова творчість. Він пише повісті “Весняна повідь” (1906), “Варвари” (1908) та “Душа поета” (1914) та інші. Саме художня проза становить більшу частину творчого доробку Миколи Чернявського.

На роки Української революції (1917 – 1921) припадає найбільша активізація творчої та громадської діяльності Чернявського. Він очолив товариство “Українська хата в Херсоні”, організовував перші українські мітинги в місті, долучився до заснування регіонального осередку товариства “Просвіта”.

У 1920 році в Херсоні було видано вісім його книжок: три книги поезій, три прозові збірки та дві книжки  спогадів – про М. Коцюбинського» і про Б. Грінченка. Наприкінці 1920-х років харківське видавництво “Рух” видало десятитомне зібрання творів М. Чернявського.

Останнє десятиліття було важким для літнього й хворого письменника. Радянська влада боролася з “ворогами народу”, з ініціаторами національного відродження.

Довгий час вважалося, що письменник загинув у таборі в 1946 році. Саме така дата значилася у свідоцтві про смерть, яке отримала родина. Тільки в роки незалежної України дослідники знайшли документи й встановили, що його було розстріляно в ніч з 19 на 20 січня 1938 року. Посмертно був реабілітований в 1950-х роках, і потім вдруге – вже в незалежній Україні.

Своєю творчістю Микола Чернявський ввійшов до українського письменства як співець Донеччини й таврійських степів, нелегкої праці селянина-степовика, одним із перших у літературі відобразив важке й безпросвітне життя донецького шахтаря. Заповітом нащадкам стали натхненні рядки поезії Миколи Чернявського:

Ти не загинеш, Україно!

І мова прадідна твоя,

Що кожне слово в їй перлина,

Не вмре повік…

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту “Громадськість за демократизацію”, який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Бахмутська Фортеця” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

• Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного
• Вулиця Героїв Небесної Сотні у Бахмуті: на честь кого вона названа
• Там, де народжуються янголи в білих халатах: ювілей Бахмутського медичного коледжу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Російські війська продовжують штурми на Донеччині. Найінтенсивніші бої за минулу добу зафіксовані на Покровському, Костянтинівському, Слов’янському та Лиманському напрямках. Українські сили оборони відбили десятки атак і не допустили прориву.

Про актуальну ситуацію на фронті, читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Ситуація на напрямках Донеччини

На Покровському напрямку, як повідомляє Генштаб, за минулу добу українські захисники зупинили 31 штурмову атаку російських військ. Бої тривали поблизу Родинського, Мирнограда, Покровська, Котлиного, Удачного, Молодецького, Філії, а також у напрямку Новопідгородного, Новопавлівки та Нового Донбасу.

На Костянтинівському напрямку росіяни йшли на штурм 18 разів, у районах Плещіївки, Яблунівки, Русиного Яру, Клебан-Бика, а також у напрямках Костянтинівки, Іванопілля, Степанівки, Новопавлівки, Софіївки.

На Слов’янський напрямку Сили оборони зупинили 12 спроб прориву поблизу Ямполя, Дронівки та у напрямках Закітного, Платонівки, Рай-Олександрівки.

На Лиманському напрямку окупанти 9 разів йшли в атаку у районах Дробишевого, Зарічного, а також у напрямках Ставків та Діброви.

Єдиний напрямок, де штурмів не було, це Краматорський.

Втрати рф за добу

За інформацією Генерального штабу, втрати російських військ склали 720 осіб. Також було знищено шість танків, 11 бойових броньованих машин, 39 артилерійських систем, РСЗВ, два засоби ППО та 826 безпілотників.

До теми:

Касетний обстріл Дружківки: деталі атаки та наслідки

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У російській держдумі пропонують запровадити тимчасовий “мораторій” на конфіскацію житла на тимчасово окупованих територіях Донеччини та Луганщини до кінця війни. Однак ця ініціатива містить суттєві обмеження та стосується виключно тих власників, які мають родинні зв’язки з громадянами рф.

Редакція Бахмут IN.UA розібралася у деталях нових законодавчих ініціатив країни-агресора, спрямованих на привласнення української нерухомості.

Суть “мораторію”

Депутат російської держдуми сергій міронов виступив з ініціативою призупинити процес визнання житла “безхазяйним” на період бойових дій. Проте, як повідомляють пропагандистські ресурси, ця пропозиція не поширюється на всіх мешканців окупованих територій.

Згідно із заявою міронова, “мораторій” пропонується застосовувати лише до тих українських власників, які можуть виконати низку жорстких умов:

• мають близьких родичів із російським паспортом;
• можуть документально підтвердити родинні зв’язки з громадянами РФ;
• нададуть документи, що підтверджують оплату комунальних послуг.

Таким чином, для українських власників нерухомості, які виїхали з окупації, не прийняли громадянство агресора та не мають родичів-колаборантів, загроза втрати майна залишається реальною. Вимога особистої присутності для підтвердження права власності протягом 30 днів продовжує діяти для більшості громадян.

Скорочення термінів перереєстрації житла

Паралельно з розмовами про “мораторій”, російська влада законодавчо прискорює процес привласнення українського майна. держдума рф ухвалила в першому читанні законопроєкт, який суттєво скорочує терміни інтеграції нерухомості окупованих регіонів у російський реєстр.

Ключовою зміною стало зменшення граничного терміну подачі українських документів для реєстрації прав у російському Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДРН) перенесено з 1 січня 2028 року на 1 липня 2026 року.

Офіційною причиною такого рішення окупанти називають нібито “зростання кількості фальсифікацій документів” та бажання пришвидшити наповнення баз даних.

В цьому контексті варто згадати закон, який підписав володимир путін у грудні 2025 році. підписав закон. Він дозволяє “віджимати безхазяйне майно”, якщо власника “неможливо встановити” або в нього відсутні документи російського зразка.

Таке майно вилучається на користь окупаційних адміністрацій.

Вилучені квартири та будинки планують передавати місцевим колаборантам, здавати в оренду або використовувати як службове житло для російських чиновників та силовиків (ця норма діятиме до 2028 року).

Законодавство агресора передбачає примарну можливість компенсації для власників, які з’являться пізніше. Однак отримати її зможуть виключно ті, хто прийняв російське громадянство. Сама ж норма про вилучення діятиме щонайменше до 2030 року.

Читайте також:

“Ці зміни суперечать закону”: чому нові пропозиції про виплати пенсій мешканцям ТОТ викликали спротив правозахисників

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!