Російські солдати сфотографувалися на руїнах села Парасковіївка, яке належить до Бахмутського району. Окупанти зазняли кілька кадрів, на яких помітно масштаби руйнувань громади.
Фото опублікували на пропагандистських каналах.
Парасковіївка: фото
Російські солдати зняли кадри в селі Парасковіївка, до повномасштабного вторгнення тут проживало понад 2 тисячі осіб. Окупанти похизувалися зруйнованими будинками в громаді. Нагадаємо, що з січня 2023 року Парасковіївку почали активно обстрілювати з російської артилерії.
16-17 лютого 2023 року село опиняється під контролем російських військ (ПВК Вагнер), а зі сторони Парасковіївки відбуваються штурми північної частини Бахмута. Окупанти системно нищать в громаді багатоповерхівки, школу та приватні будинки.
15 лютого о 16:00 у столиці в музеї “Становлення української нації” відбудеться презентація книги “Бахмут: хроніки незламної фортеці”, над якою працювали мешканці міста. На захід запрошують бахмутян, організатори події зазначають, що будуть рефлексувати з авдиторією, ділитися процесом роботи над книгою та говорити про Бахмут.
Редакція поспілкувалася з авторами книги “Бахмут” та дізналася деталі її створення.
Примітка. Над книгою працювали керівник проєкту Олексій Кононенко, авторка Євгенія Богославська, а допомагали з візуальним та текстовим наповненням: Микита Безмен, Вадим Мардіян, Ірина Бенцак, Денис Руденко, Ганна Бокова та Альона Щекодіна, редакція Бахмут. IN.UA. Видавець книги — Іван Степурін, голова “Саміт-книга”, директор МБФ “Твоя доброта”, президент ГО “Українська посмішка”.
Якщо ви бажаєте взяти участь у презентації, як гість заповніть коротку форму за посиланням, це займе менше 1 хвилини.
Презентація книги про Бахмут
Музей становлення української нації / фото з відкритих джерел
Бахмутяни, які зараз знаходяться у столиці, можуть відвідати презентацію книги про Бахмут.
Бахмут. Хроніки Незламної Фортеці
Над книгою працювали кілька місяців, автори крок за кроком відтворювали історію Бахмута. Побачити книгу можна буде у музеї “Становлення української нації” за адресою вулиця Лаврська, 27. Захід планують 15 лютого о 16:00.
Євгенія Богославська
Євгенія Богославська / фото надане героїнею
Євгенія Богославська — авторка книги про Бахмут. Письменниця описувала своє рідне місто через призму спогадів волонтерів, вчителів та медиків. Авторка згадує, як почалася історія, вона поділилася ідеєю створення книги і коли з’явилась можливість і цікаве знайомство з видавництвом, керівнику проєкту Олексію Кононенко вдалося реалізувати цей проєкт.
“Над книжкою працювалося дуже важко. Тому що, коли ти приїжджаєш в місто, яке наповнене життям, де люди ходять, гуляють, працюють, діляться спогадами, а потім ти повертаєшся до міста, до рідного, якого вже немає майже”, — каже Євгенія.
Бахмутянка наголошує, що вона бачила, як місто руйнувалося, як звідти евакуювалися люди, а також як важко було тим, хто залишився.
“Кожного дня, з кожним новим прильотом, дуже важливі місця життя, в тому числі й мого життя, знищувалися, а надії на те, що воно колись відбудується, ставало все менше і менше. Найважчим було розуміння того, що війна не закінчиться швидко. Люди, які давали коментарі — це волонтери, медики, цивільне населення… Вони покидали своє життя. Те життя, яке в них колись було”, — говорить пані Євгенія.
Зараз жінка живе в Кривому Розі, тут життя для людей продовжується, хоча у місті складна ситуація. Місцеві ходять один до одного в гості, гуляють, планують відпустки й життя, каже бахмутянка.
На думку авторки, книгу потрібно прочитати всім бахмутянам й не тільки. Адже, Бахмут — це місто історії, його потрібно знати не лише, як локацію на карті, де добувають сіль чи створюють шампанське. Саме тут ще 100 років тому боролися проти радянської машини СРСР.
Книгу потрібно прочитати, аби зрозуміти, що Бахмут був містом, де боролися за волю, за незалежність, за можливість жити так, як хоче Донбас, а не так, як йому нав’язують,
Євгенія Богославська // авторка книги
Ганна Бокова
Ганна Бокова з донькою / фото надане героїнею
Ганна Бокова — головна редакторка нашого медіа, їй довелося виїхати з Бахмута у перші дні російського вторгнення. У коментарі героїня зазначає, що не впевнена у тому, що сама зможе прочитати книгу, адже спогади викликають — біль.
“Чи важливо фіксувати наші спогади і збирати факти для розуміння картини руйнування Бахмута? Думаю важливо. Я не впевнена, що зможу сама читати цю книгу, для мене це занадто боляче сьогодні. Я б хотіла мати можливість повернутися до неї після нашої перемоги, у відбудованому Бахмуті, на зустрічі спогадів, в якійсь школі і бібліотеці. Там би я, мабуть, сказала про те, як відчувала себе тоді, згадала якусь хроніку і зауважила, що більше деталей ви можете побачити у цій книзі. Сьогодні ця книга більше спрямована на українців, які опосередковано знають про наше місто і хочуть познайомитись з ним більше”, — розмірковує Ганна Бокова.
Альона Щекодіна
Альона Щекодіна / фото надане героїнею
Альона Щекодіна в евакуації встигає допомагати також іншим переселенцям. У Вільногірську, що на Дніпропетровщині бахмутянка організовувала роботу психологічного хабу.
Коли керівник проєкту Олексій Кононенко запропонував Альоні доєднатися до написання книги — вона відчула, що зможе таким чином зберегти пам’ять та любов до свого міста, де прожила важливі та приємні роки свого життя.
“Для мене цінно відчувати свою причетність, мені важливо, щоб люди знали наш Бахмут не лише як фортецю – сучасну і минулу, а й те, що це місто просторих лугів, ароматних троянд, зелених вулиць і комфортної інфраструктури. Крім того, відповідальних, цілеспрямованих, чуйних, справжніх українських бахмутян, які будували, творили, кохали і зробили наш Бахмут таким величним, незламним і назавжди любимим!”, — каже Альона Щекодіна.
Олексій Кононенко
Олексій Кононенко / фото надане героєм
Олексій Кононенко близько 5 років прожив в Бахмуті, чоловік каже, що за цей час встиг полюбити Бахмут, тому книга для нього має особливе значення.
Мені здається, що під час війни дуже важливе питання культури, літератури та історії. Як казав Жадан, в якомусь сенсі, це війна Шевченка проти Пушкіна, а Бахмута проти Артемівська. Я вважаю, що перемагати повинен Бахмут. Ми розповідаємо, як місто жило 400 років тому до війни та як виживало під час неї,
каже у коментарі герой // дял Бахмут IN.UA
Олексій додає, що на жаль, дуже мало українців знають унікальну історію Бахмута. Чоловік наводить приклад: коли на початку війни Бахмут прославився, як фортеця, то за словосполученням “Фортеця Бахмут” стояла абстракція, вважає донеччанин.
Книгу варто прочитати усім українцям, каже Олексій Кононенко, адже війна прийшла у кожен дім.
“Для того, щоб країна була міцною, треба спілкуватися й розуміти проблеми один одного. Це дуже важлива розмова. Коли люди читатимуть, то вони побачать дуже багато цікавих фактів, які є історичними, вони не перевантажені науковими термінами. Це просто життя людей, які опинилися в умовах гуманітарної катастрофи. Якщо людина має хоч малесеньку емпатію до страждань громадян своєї країни, то їй буде цікаво це. Важливо, щоб страждання Бахмута та бахмутян відчули хоч на якомусь рівні мешканці, яких війна торкнулась, але трошки іншим чином. Це все те, що нас об’єднує”, — вважає Олексій.
Самим бахмутянам книга також буде цінна, адже це фізичне втілення спогадів, історії та сьогодення Бахмута.
Ірина Бенцак
Ірина Бенцак / фото надане героїнею
Завдяки Ірині бахмутяни зможуть поетапно відслідковувати візуальні зміни, які відбувалися у Бахмуті. SMM-менеджерка скрупульозно підбирала знімки до кожного періоду змін у місті. Перші прильоти, руйнування архітектури, також Ірина шукала найкрасивіші фото річки Бахмутки, Алеї Троянд та затишних вуличок.
Для мене було важливо відтворити візуально історію руйнування міста Бахмут. З липня 2022 року ми вели фото- та відеохроніки на платформах Бахмут IN.UA. Збирали кадри нових і нових руйнувань. Фактично ми фіксували знищення Бахмута, яке спричинила росія,
Ірина Бенцак // у коментарі
Дівчина додає, що у роботі над світлинами було важливо знайти історичну довідку, фото мирного міста та показати всі руйнівні наслідки російського вторгнення.
Ірина наголошує, що сьогодні Бахмут — це руїна та болюча рана, яка стала пеклом для наших захисників.
Микита Безмен
Микита Безмен / фото надане героєм
Бахмутський історик Микита Безмен також брав участь в написанні книги. На думку бахмутянина, цю книгу варто буде прочитати кожному, адже Бахмут став містом-фортецею.
“Як історик і громадський діяч я мав за честь долучитися до написання історичної складової книги про Бахмут. Маю необхідні історичні знання і досвід пошуків для того, щоб відобразити історичну перспективу Бахмута як провідного міста України що потребує повноцінного відновлення після війни. Історію Бахмута має знати кожен, бо це фортеця сходу України. Захисники України більше ніж пів року тримали оборону нашої державності саме в Бахмуті”, — говорить Микита.
Вадим Мардіян
Вадим Мардіян / фото надане героєм
Бахмутянин Вадим Мардіян у коментарі наголошує, що бути причетним до написання книги про Бахмут — для нього честь. Він додає, що вкрай важливо доносити до суспільства все те, що пережило місто за час повномасштабного вторгнення, зокрема масштаб всіх руйнувань, адже до 24 лютого 2022 року Бахмут був сучасним, багатим та красивим містом, яке стрімко розвивалося.
“І те, що сталося і що зараз відбувається у нашому місті, залишиться великою раною в серці, про це потрібно говорити не лише Україні, а й в усьому цивілізованому світі. Показувати, що таке війна, горе, страждання тисяч вимушених переселенців, які відразу втратили спокійне життя, будинки та роботу”, — каже бахмутянин.
Співрозмовник також пояснює, що Бахмут багатий своєю історією, відомими земляками-бахмутянами, героїчним минулим. У книзі поєднається минуле та сучасне, щоб люди, які дізналися про Бахмут лише під час його запеклого захисту — познайомилися з ним із різних сторін, розмірковує Вадим Мардіян. Бахмутян вважає, що кожен мешканець міста захоче мати цю книгу на своїй книжковій полиці.
“Хоч як дивно, але дуже хочу, щоб книгу прочитали й ті, хто ще з 2014 року кричав: “путін прийди, помоги!”. Він прийшов “допоміг”, залишив вас без будинків і квартир, без роботи та бізнесу, без засобів для існування, приніс розбрат і розруху, розкидав ваші сім’ї по різних містах та країнах. Нехай подивляться фотографії міста “до” та “після” і подумають: чого вони досягли своїми закликами та бажанням “жити в росії”?!, — резюмує Вадим Мардіян.
Денис Руденко
Денис Руденко / фото надане героєм
Донеччанин Денис Руденко переїхав у Бахмут в 2014 році, тут він почав займатися соціальною діяльністю та полюбив це місто. Денис зауважує, що радо долучився до створення книги, йому припав до душі стиль авторки Євгенії Богославської, яка описала не суху хроніку міста, а дала йому обличчя людей, їхні історії.
Я вважаю, що важливо розповідати історії через людей. Коли горе безлике — ми не відчуваємо емпатії, а коли про біль каже конкретна особа, то ми відчуваємо, що належимо до частини цієї історії. Історії об’єднують, зараз ми тільки почали формуватися як нація, а саме ці історії закріплюють усвідомлення заради чого ми боремося,
каже // Денис Руденко.
Іван Степурін
Іван Степурін / фото надане героєм
Книга про Бахмут вийде у видавництві “Саміт-книга”, яке було засноване на початку 90-х років. Очолює його Іван Степурін, член Громадської Ради при КМДА, експерт Всеукраїнського літературного конкурсу “Коронація слова”. Видавець зазначає, що майбутня книга, це не просто хроніка героїчних подій, які пройшли в цьому році, а ціле історичне дослідження.
Це книга в якій існує зв’язок поколінь, героїчних поколінь минулого та сьогодення. Тут згадуються цікаві факти, персоналії, які пов’язані з містом-героєм Бахмутом. Хочу сказати, що вона створена для широкої аудиторії. Книга відкриє читачам історію міста, ну і звісно хронологію того, що проходило в місті з початком великої війни,
У 2019 році вчителька української мови Христина Шевченко зі своїми учнями поїхала до Маріуполя на навчальну програму — там дітей навчали писати бізнес-проєкти. Для активної молоді з невеличкого селища Нью-Йорк ця подія стала знаковою. Діти повернулися додому, а вже наступного ранку в суботу Христина отримала повідомлення від школярів з пропозицією створити осередок для молоді, де дівчата й хлопці зможуть робити щось цікаве для себе. Так й почалася історія, яка об’єднала десяток активних молодих людей з Нью-Йорка у одну спільноту.
Нью-Йорк — селище на Донеччині
У 2021 році у селищі Нью-Йорк проживало близько 10 тисяч людей. Тут всі один одного знали, а за кілька кілометрів можна було побачити лінію розмежування. В громаді була школа та дитсадок, а в школі №17 працювала наша головна героїня Христина Шевченко.
Христина Шевченко на уроці з дітьми / фото архів героїні
Вона — вчителька української мови та літератури, голова ГО “Ініціативна молодь українського Нью-Йорка”. Зараз вчителька в евакуації, але навіть так вона змогла згуртувати молодь, зараз долучилась до команди, яка продовжує справу письменниці Вікторії Амеліної.
Христина евакуювалася у лютому 2022 року, ще до початку повномасштабного наступу.
Нас попередили, військові й Служба безпеки України, щодо того, що можливі будуть якісь або провокації, або війна. Нас готували до того. Оскільки у мене була активна громадська діяльність з молодіжною організацією, то й попередили завчасно, щоб ми якомога швидше виїжджали,
Христина Шевченко // у коментарі
У те, що може початися велика війна, вірилося слабо, пригадує дівчина.
“Ми були звичні до війни, ми ж жили там. Ну, в принципі, як і всі люди зі Сходу, так, жили при війні з 14-го року”.
Діти все розуміли та усвідомлювали — з ними пані Христина часто говорила про росіян та війну, яку вони почали проти України в 2014 році. Дівчина також мала свій клас, де була керівником. Цих дітей вона взяла з 5 класу й провела їх аж до 9. На жаль, замість звичайного випускного діти зі школою прощалися онлайн, адже в цей час росіяни руйнували їх рідний дім.
Діти з військовими у Нью-Йорку / фото архів героїні
“Зараз завдання кожного вчителя – озброїти дитину таким чином, щоб ми більше не зазнавали ніяких втрат людських. Як фізично, так і морально. Щоб не було сумнівів, чи правильно робить Україна, що таке Україна, хто такий громадянин України. Це задача і вчителів, і батьків в тому числі”, — розмірковує співрозмовниця.
Евакуація до Києва
Христина Шевченко / Фейсбук
Попри те, що у повномасштабну війну нью-йоркці не вірили, Христина Шевченко поїхала. З собою вчителька взяла невелику валізу з речами — думала, що їде на два тижні. Заодно й з давніми знайомими б зустрілася, пригадує дівчина. Зі столиці вона поїхала до друзів у село.
“Родина нас прийняла дуже тепло. Це були люди з доброю душею, вони й столи нам накривали, і переживали разом із нами нашу біду, що ми лишили там і будинки, і життя, і все,
пригадує у розмові вчителька // з Нью-Йорка
У перший тиждень повномасштабного вторгнення росіяни пішли на Київ, але навчання у дітей Христини продовжувалося. Уроки вчителька вела онлайн, а школярі до цього вже були звиклі ще з часів COVID:
“Ще до війни я проводила класні години, де дітям все пояснювали, що це тягнеться ще з часів козацтва. Росія завжди себе вела не досить добре до українців, наш народ зазнавав гніту від Російської Федерації, від росіян, від “русского міра”. Тож, діти не мали питання “чому?”, діти мали питання “навіщо?”. Для чого в сучасному світі робити таке? Замість того, щоб щось створювати, розбудовувати свою державу, вони прийшли руйнувати іншу”.
Фестиваль Івана Купала в Нью-Йорку та мавіки для ЗСУ
Фестиваль Івана Купала в Нью-Йорку
Такі питання учні Христини Шевченко ставили неспроста. Навіть у своєму маленькому селищі молодь змогла створити свій осередок — а почалося все з Маріуполя 2019 року. Туди вчительку з дітьми запросили на навчальну програму, де вони вчилися писати проєкти. Ця ідея так сподобалася школярам, що по поверненні додому діти написали вчительці, аби вона зробила щось схоже.
Христина Шевченко стала головою ГО “Ініціативна молодь українського Нью-Йорка”, і діти отримали для себе хаб однодумців.
ГО працює й зараз, але якщо раніше діти влаштовували освітні курси та фестивалі на Івана Купала, то зараз ця молодь вже плете сітки, шукає мавіки, купує їх та відкриває збори.
Але згуртувати молодих людей, зацікавити їх чимось — не легка задача, особливо якщо на перешкоді активностям стають ґаджети. Христині ще в Нью-Йорку вдалося це зробити завдяки вчителюванню. Один із її головних методів — це чесність у спілкуванні з дітьми, відкритість та рівність. Методика залякувань, яка була поширена серед радянських вчителів, аж ніяк не працює, каже дівчина.
В селах у молоді є бажання бути присутньою, щось робити, кудись піти, а піти нема куди. Пригадую фестиваль Івана Купала, це був наш перший захід. Якщо чесно — думали, що прийдуть, знаєте, як на дитяче свято, кілька людей та й все. Але коли прийшло понад 600, то всі були приємно здивовані,
пригадує у розмові // пані Христина
Нью-Йоркський літературний фестиваль
Вікторія Амеліна з переможцями фестивалю / Фейсбук
У 2021 році у селищі Нью-Йорк провели осінній літературний фестиваль — це була ідея письменниці Вікторії Амеліної, яку вбили росіяни. Христина тоді також допомагала його організовувати. Молодь з ГО долучилася й до організації табору для дітей.
На початках планувався цей табір ще влітку, але після того, як російська ракета вбила Вікторію Амеліну, голову організації НЛФ, то табір перенісся на осінь. Христина разом з Ольгою Русіною, Катериною Михайлицькою та командою ГО організували табір для 14 дітей в місті Славському. У підготовку вчителька залучила й учасників ГО.
Ця молодь зухвала та смілива, вона не боїться брати відповідальність. Сам фестиваль — це абсолютно нове для нас було, бо Вікторія, по-перше, показала новий формат проведення заходу. У нас львівські письменники були присутні, Ольга Герасимьюк, до нас Жадан приїжджав. Віка зацікавила людей історією Нью-Йорку, зацікавила селищем,
каже у коментарі // героїня
Цінувати починаєш, коли втратиш
Молодь Нью-Йорка / фото архів героїні
Нью-Йорк практично щодня знаходиться під російськими обстрілами. Діти, які прожили тут все життя, зараз сумують за домом, каже вчителька. Часто це можна побачити саме в їх шкільних творах.
“Я пояснюю, що учні можуть писати на тему “Моє улюблене місто” не тільки про Нью-Йорк, а й про те, де вони зараз знаходяться. Діти загалом пишуть про Нью-Йорк, про бабусині двори, квіти, про друзів, ігри, про безтурботний час. Вони сумують, це видно.
Дітям потрібна мотивація. Ви маєте не просто пояснити якусь тему уроку — треба пояснити, де ці знання дитина буде застосовувати в повсякденному житті, для чого їй ці знання. І якщо мотивація слабка, то звісно, що дитина і тему уроку не засвоїть”, — наголошує педагогиня.
Але зараз вчителям потрібно знайти не тільки мотивацію для учня, але й зберегти її. Особливо складно робити це в онлайні. Діти перевантажені, бо кожен день сидять в гаджетах, але й вчителі мають велике навантаження, розмірковує у розмові пані Христина.
Росія забрала у наших дітей нормальне дитинство. Замість перерв в школі, ігор з однокласниками та шкільних перепитій — вони вчаться в метро, спілкуються телефоном та сподіваються, що колись зможуть всі зустрітися поза екраном монітора.
Сьогодні середа, а в середу ми що робимо? Правильно, донатимо.
27-річний бахмутянин Євген зараз боронить Запорізький напрямок, а для того, щоб робити це ефективніше військовому та його побратимам потрібна машина. Євген закликає небайдужих долучитися до збору на автівку.
Бахмутянка Аліса — дружина військовополоненого нацгвардійця Дениса Чумака, який вже майже два роки знаходиться на території росії. Чоловік служив кінологом та був на Азовсталі, звідки […]
На Бахмутському напрямку протягом кількох місяців тривають важкі та складні бої. Російські окупанти все ще намагаються прорвати оборону ЗСУ під Бахмутом. Однак, українські захисники стійко […]
Протягом 2013-2014 років Бахмут пережив багато змін і, навіть окупацію. У 2013 бахмутяни приходили дивитися футбольні матчі на реконструйований стадіон “Металург”, а у 2014 місто […]
