Бахмутянка Аліса — дружина військовополоненого нацгвардійця Дениса Чумака, який вже майже два роки знаходиться на території росії. Чоловік служив кінологом та був на Азовсталі, звідки вийшов у травні 2022 року. Відтоді Аліса не має з ним зв’язку. Маленький син Тимофій свого батька практично не пам’ятає, а коли мама розповідає йому про тата, то хлопчик біжить показувати фотографію у шафі.
Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Алісою — розповідаємо історію пари й наголошуємо на важливості повернення додому військовополонених.
З Бахмута в Маріуполь до коханого
Аліса й Денис обоє народилися в Бахмуті, закінчили місцеві школи. Перше знайомство було у 2012 році. Втім, коли це сталося, Алісі було 12 років, а Денису 18 років. Спільних тем у них ще не було, тож підлітки просто спілкувалися у соцмережах.
Вдруге, вже у 2020 році, пара зустрілася знову — за цей час Денис змінився та змужнів, пригадує Аліса. Юнак вже тривалий час жив у Маріуполі, служив у Нацгвардії кінологом, а Аліса навчалася в Інституті у Харкові. У Бахмут дівчина повернулася через епідемію коронавірусу.
Згодом пара почала спілкуватися активніше, з’явилися спільні захоплення. Розмови переросли у щось більше, обоє молодят закохалися. Аліса переїхала до коханого у Маріуполь.
Тут молода сім’я будувала своє життя: Денис ходив на роботу, Аліса доглядала за сином Тимофієм. Малюк був дуже бажаним, каже співрозмовниця, чоловік багато часу проводив з сином.
Війна. Маріуполь
24 лютого зранку Аліса підняла слухавку, телефонувала сестра. Саме вона повідомила, що почалася війна.
У Маріуполі у нас нікого не було з родичів. До Дениса зранку 24 лютого я вже не додзвонилася, а потім мене набрала дружина його побратима й запропонувала переїхати до них, у іншу частину міста. Так було спокійніше, бо я була вже не одна. Потім подзвонив чоловік, казав, що все добре. Ми лишилися вчотирьох у квартирі: я з сином, подруга з донькою та службовий пес її чоловіка,
пригадує Аліса // про початок повномасштабної війни у Маріуполі.
2 березня неподалік від дому, де жила Аліса з дитиною, був приліт. Жінки вирішили, що потрібно їхати далі, аби убезпечити дітей. Знайома запропонувала перебратися до АТБ — там було підвальне приміщення, де люди ховалися від вибухів.
Добиралася туди машиною, дні тягнулися дуже довго, практично весь час жінки ховалися з дітьми у підвалі, від чоловіка не було звістки, а зв’язок по місту почав поступово зникати. Коли Аліса з подругою вибиралися з квартири, то залишили на дверях напис з адресою, де вони знаходяться. Так чоловіки й знайшли своїх дружин.
Чоловік подруги привіз записку від Дениса. Він писав, що дуже хвилюється за нас, писав, що шкодує, що так мало часу проводив з нами. Наступного дня він приїхав особисто, я вийшла до нього на 5 хвилин, бо він мав їхати. Денис не зміг взяти дитину на руки, був повністю у амуніції. Це була наша передостання зустріч.
Аліса // дружина полоненого
Остання зустріч у Маріуполі
10 березня Аліса останній раз побачилася з чоловіком. Цього разу жінка не змогла вийти з дитиною, боялася авіаударів — напередодні біля АТБ ракета влучила в кафе. Аліса згадує, що ця зустріч тривала три хвилини, якщо не менше. Коли жінка вийшла на подвір’я, то вже не побачила дороги, навколо все було розбито. Маріуполь росіяни перетворювали на суцільну руїну.
Ця картина досі стоїть у мене перед очима. Так виглядали кадри зі старих фільмів про війну. Навколо було дуже багато обгорілих машин. Я виходжу, а Денис біжить мені на зустріч з трьома пачками памперсів, їжею та акумулятором від машини. Ми через них вмикали світло, бо в підвалі було дуже темно. З Денисом не встигли навіть обійнятися.
каже Аліса // дружина кінолога
Організованої евакуації з Маріуполя не було, каже Аліса. Люди самі машинами вибиралися із міста, деякі йшли пішки. Напередодні 22 лютого Денис казав, що може початися війна, пропонував їй евакуюватися до сестри в Харків, але дівчина не хотіла їхати без коханого. Не вірила, що все обернеться так.
Евакуація. Бердянськ
20 березня жінка разом із сином виїхала з Маріуполя, відбулося все випадково. У підвалі АТБ люди по черзі намагалися додзвонитися до рідних у інших областях. Аліса дала номер своєї сестри та мами. Одного дня в підвал зайшли й сказали, що додзвонилися до рідних бахмутянки. Мама Аліси повідомила, що за нею в Маріуполь виїхала сестра з чоловіком. Але в місто їх не пустили, тож сестра чекала Алісу у Бердянську.
За день до від’їзду жінка пішла до своєї орендованої квартири, щоб забрати цінні речі: документи, фотографії, одяг сина та чоловіка. Поки жінки йшли, на розбитих вулицях бачили багато мертвих тіл.
Коли жінка поверталася до сховища в АТБ, у місті вже були росіяни, йшла зачистка. Тоді було дуже страшно, ділиться у розмові героїня. Ніяких новин люди не знали, невідомо було навіть, що коїться в центрі Маріуполя. Повний інформаційний вакуум ще більше лякав.
Аліса з подругою виїжджали на машині, доїхали до Мелекіного, а звідти до Бердянська. Далі Дніпро, а потім — Київ. У столиці жінка ходить на мітинги, спілкується з іншими дружинами полонених й вірить, що її Денис повернеться додому.
Полон. Азовсталь
Він офіційно вважається військовополоненим. Від російської сторони є підтвердження того, що Денис в полоні. Перша звістка була від Червоного Хреста у травні 2022 року, коли він вийшов за наказом з Азовсталі. Вдруге я впізнала Дениса на одному із російських відео.
дружина Дениса // про полон
Жінка постійно підтримує зв’язок з іншими дружинами полонених. Разом вони виходять на мирні акції, аби привернути увагу суспільства й нагадати, що зараз у росії знаходяться сотні наших військових. Жінки спілкуються з Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими, але нічого нового у штабі вже не кажуть, додає Аліса. Спочатку дружинам давали надію, що полонених швидко обміняють, але цей процес виявився набагато важчим, ніж гадалося.
У багатьох полонених, які зараз знаходяться у росії, вже народилися діти. Чоловіки опинилися в полоні, коли їх дружини були ще вагітні. Сину Алісі та Дениса вже 2 роки — хлопчик знає, що фотокартка його тата є на шафі.
Тимофій дуже бажана дитина. Коли Денис дізнався, що я вагітна, то дуже зрадів. Всі 9 місяців він мене підтримував, був поруч. Усі 8 місяців, коли він був з сином, він приділяв йому багато уваги. У них був особливий зв’язок. Тимофію не вистачає тата.
дружина Дениса // розповідає про сина
Співрозмовниця додає, що допоки люди пам’ятають своїх героїв — є шанс їх повернути. А ще нагадати частині суспільства про їх існування, Аліса наголошує, що часто люди навіть не знають про події в Азовсталі й живуть у своїй бульбашці, не знаючи, що за їх свободу хтось віддає свою молодість та час у російському полоні.
Читайте також
- Вийшов живим з 6-годинного бою на Леваневського: історія військового з Бахмута
- Надія на порятунок: як диспетчерка з Бахмута допомагає рятувати мешканців Донеччини
- З тіла витягли 40 осколків: як захисник Бахмута отримав поранення
Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!
