З Бахмута до Азії: бахмутянка розповіла, чому в Тайвані беруть приклад з українців

Семаковська Тетяна 18:33, 16 Листопада 2023
Ілюстрація Бахмут IN.UA

Де знаходиться Тайвань

Тайвань — це країна у Східній Азії за багато тисяч кілометрів від України. Попри таку відстань, там добре знають про Україну та слідкують за подіями, які тут відбуваються. Цьому сприяє щира підтримка з боку місцевого населення та активність тамтешньої української спільноти.

Бахмутянка Марія Макарович цього року переїхала до Тайваню. Вона поділилася з редакцією своїми враженнями від країни, досвідом життя та роботи там.

Життя в Тайвані

Тайвань / фото надане героїнею

Тайвань — країна, яка відома своїм виробництвом напівпровідників. Хоча Китай десятиліттями робить заяви про те, що вважає цю країну частиною своїх територій, тут є:

  • свобода слова;
  • демократичний політичний устрій;
  • окрема законодавча база;
  • свій Уряд та Президент, які обираються на демократичних виборах.

Всього вищеперерахованого не існує у комуністичному Китаї.

Офіційно Тайвань як незалежну країну визнають всього 13 країн. Водночас він має налагоджену співпрацю з багатьма демократіями світу, як США, Німеччина, Польща, Литва, Чехія, Японія та інші. Ці країни на державному рівні не визнають незалежність Тайваню, втім,ув це не заважає їм розвивати взаємовигідну кооперацію в економічних, освітніх, політичних питаннях.

Бахмутянка навіть у Тайвані нагадує про Україну / фото надане героїнею

На кожен крок до зближення Тайваню зі своїми партнерами Китай реагує агресивно, погрожує або накладає економічні санкції, виступає із заявами про готовність захопити країну збройним шляхом та проводить на кордоні військові навчання. 

Такий контекст спонукав тайванців активно зреагувати на повномасштабне вторгнення росії в Україну. Місцеві мешканці проводять аналогію із потенційним нападом Китаю на їхню країну. Адже вони розуміють, яку небезпеку може нести величезна автократія, яка розташована по сусідству. 

Для багатьох тайванців Україна є прикладом. Вони захоплюються нашою боротьбою, силою та мужністю, щиро співчувають, що нам доводиться проходити через такі складні події та намагаються допомогти. Я часто відвідую заходи, на яких виступають представники тайванського Уряду, експертного середовища чи громадянського суспільства. В кожній промові вони згадують про українців та різко засуджують жорстоку війну проти нашої країни,

Марія Макарович // про життя у Тайвані

Бахмутянка додає, що майже кожного дня в новинах можна побачити щонайменше один сюжет про Україну, а у кінотеатрах показують українські фільми та організовують тематичні заходи.

Знайомство з Тайванем

Марія Макарович / фото надане героїнею
Марія Макарович / фото надане героїнею

Марія Макарович — аналітикиня з Бахмуту, яка протягом 6 років працює на громадські організації. Початок повномасштабної війни вона зустріла в Києві. Тоді вона не хотіла виїжджати не те щоб з країни, а навіть з міста. Героїня каже, що у столиці почуватись у безпеці, адже не вірила, що росіяни можуть зайти в Київ.

Я бралася за всі проєкти та волонтерські ініціативи, навіть не пам’ятаю, скільки я їх мала. Згодом мені запропонували спробувати свої сили в аналітичному проєкті чеської організації. Його мета була боротися з пропагандою про Україну, яку росія розповсюджувала десятиліттями у Європі, та пояснити реальний стан речей нашим найближчим партнерам. Я ще тоді не знала, наскільки це змінить моє життя, але саме з чеського проєкту почалася моя історія з переїздом до Тайваню,

Марія Макарович // згадує про своє рішення

Чехія наразі є одним з найактивніших голосів на підтримку України та Тайваню в Європі. Уряд, громадські організації та експерти працюють над тим, щоб допомогти цим демократіям захистити себе від жорстоких амбіцій автократій. Україна досі не має офіційних стосунків на державному рівні з Тайванем. Тому, чеські колеги намагалися допомогти Тайваню та Україні налагодити співпрацю.

Марія дегустує традиційну кухню Тайваню / фото надане героїнею

Я минулого року вирішила приїхати у коротку відпустку до своїх чеських колег. На той час, я жила в Україні та не мала жодних планів на цю поїздку, окрім як побачити людей, з якими я працюю, не через екран ноутбука, а особисто. В один день мені написала менеджерка та запитала, чи не хочу я поїхати до Тайваню у відрядження. Я була шокована від такої пропозиції. Тоді я вирішила, що такий шанс випадає єдиний раз у житті і я маю ним скористатися.

Бахмутянка // розказує про те, як опинилася у Тайвані

Марія розповідає, що у Тайвані вони з колегами провели багато зустрічей з партіями, з аналітичними центрами та представниками МЗС. Кожного разу вона чула слова підтримки, бажання навчитися стійкості українців та допомогти Україні у боротьбі. Ця поїздка залишила неймовірні враження. З того часу вона почала цікавитися Тайванем та вивчати інформацію про небезпечний вплив Китаю. 

Чим небезпечний Китай для Тайваню

Марія виступає на одному із заходів / фото надане героїнею

В Україні існують експерти, які глибоко обізнанні у питаннях небезпеки з боку Китаю та негативному впливі поглиблення співробітництва з ним. Втім, їх досі недостатньо. Без активного розповсюдження цієї інформації у суспільстві, Україна ризикує опинитися під економічним тиском та погрозами ще однієї тоталітарної держави. 

Марія пояснює, що Китай пропонує “легкі” гроші країнам, без вимог проводити реформи, розвивати інструменти прозорості та підзвітності за використання грошей. Своєю чергою, це сприяє розповсюдженню корупції.

Крім того, часто Китай надає кредитні гроші на проєкти, які ніколи не зможуть окупитися. Один із таких прикладів наводить бахмутянка.

Марія Макарович / фото надане героїнею

Йдеться про 2012 рік, коли український  державний зернотрейдер взяв у китайців в борг у 1,5 мільярда доларів під державні гарантії, але цей проєкт не приніс країні очікуваних коштів. Попри це, Україна з державного бюджету досі виплачує цей кредит та додаткові платежі Китаю. Аналітикиня пояснює, що таких прикладів у світі багато, але інформацію по цих угодах знайти складно, адже Пекін вимагає якомога меншої публічності для подібної співпраці.

Все вищеперераховане додається до очевидної проблеми: Китай є партнером росії, який допомагає її постачати комплектуючи для зброї та супутникові знімки для ведення війни проти України. Тобто, будь-яка інформація, яка надана Пекіну в рамках угод з Україною, може опинитися у нашого ворога, який залюбки використає її проти нас.

Я полюбила Тайвань

Бахмутянка у Тайвані / фото надане героїнею

Вже за кілька місяців після першої поїздки до Тайваню, Марії пропонують поїхати туди ще раз. І знову, вона бере участь у заходах та різних зустрічах, спілкується з людьми та у вільний час намагається дослідити країну. 

Вдруге у нас було менше роботи, тож я мала більше можливостей озирнутися та побачити цю країну: її стиль життя, краєвиди, поспілкуватися з людьми не тільки про роботу. Вирішила, що маю прикласти максимум зусиль, щоб отримати досвід проживання тут. Я була впевнена, щоб професійно говорити про Азію, там треба пожити. А мені з того часу постійно хочеться про це говорити.

Бахмутянка про рішення переїхати у Тайвань // після відрядження

Після поїздки Марія почала пошук програм для переїзду. Їй сподобалися різноманітні освітні можливості, які пропонує Тайвань іноземцям, зокрема навчання в університетах та мовні курси. 

Героїня обрала для себе навчання у мовному центрі. Наступні кілька місяців на неї чекала кропітка робота зі збору та підготовки документів на отримання стипендії від Міністерства освіти Тайваню.

Бахмутянка додає, що було чимало паперової роботи, втім, дівчина знала, що це того варте. Весь час Марія була на зв’язку з Представництвом Тайваню у Польщі. До повномасштабної війни українці мали їздити до такого ж представництва в москву, але після нападу у 2022 році Тайвань вирішив передати відповідальність за українців польському офісу.

Співрозмовниця додає, що в Україні досі немає подібного представництва, хоча це не порушує умови співпраці з КНР (Китайська Народна Республіка). Це суттєво ускладнювало процес, але у Варшаві дівчині допомагали розв’язати всі питання.

Тайвань / фото надане героїнею

Так Марія стала стипендіаткою програми the Huayu Enrichment Scholarship у Тайвані. Для неї ця країна стане домом на наступні 9 місяців. Бахмутянка поділилася, що не зважаючи на відстань та на колосальну різницю культури, мови, краєвидів, вона почуває себе комфортно та безпечно. 

Героїня зазначає, що у Тайвані не чула жодного російського слова, на відміну від країн Європи.

Якщо за кордоном я чую російську, то я мобілізуюся, готуюся до потенційних провокацій та захисту власних кордонів. Адже росіяни часто можуть агресивно реагувати на українців. Тут цього немає. Я цю мову просто тут не чую. До того ж тут не було засилля російської пропаганди протягом десятиліть. Мені не потрібно боротися з наративами, які сидять в головах людей ледве не з народження.

Бахмутянка Марія // розповідає про культурні особливості Тайваню

За словами Марії, тайванці тільки відкрили для себе Україну, вони цікавляться нею і хочуть отримати якомога більше інформації. Дівчина наголошує, що нова країна не схожа на Європу, де вона часто бувала.

Бахмутянка ділиться у розмові, що намагається побачити більше частин Тайваню та сусідніх країн Азії. Саме це її захоплює та дає щотижня нові враження, емоції та знайомства, а також підтримку в такій далекій від України частині світу.

Я тут не сама, у мене є потужна підтримка української спільноти

Тайвань краєвиди / фото надане героїнею

Майже все оточення Марії висловлювали побоювання таким рішенням. Зокрема через те, що це переїзд в таку далеку країну. Втім, їй не було страшно. Адже в попередні свої візити вона познайомилася з українською спільнотою в Тайвані. Ще до переїзду Марія вже домовилася про спільні активності, які вони будуть робити разом. 

На думку Марії, в Тайвані одна з найактивніших українських спільнот у цій частині світу. Аналітикиня додає, що була шокована потужністю та гучністю їх голосів тут. Дівчина розповідає, що проукраїнська спільнота організовує протести, культурні заходи, виставки, медіакомпанії, збирає донати на потреби армії.

У цей осередок входять не тільки українці, але й люди різних національностей, які просто хочуть допомогти Україні. Це надихає бахмутянку та дає їй розуміння, що вона не сама, а з такою підтримкою місця для страху не залишається.

Марія разом з колегами / фото надане героїнею

Марія згадує, що навіть протягом процесу подачі заявки на стипендію, вона консультувалася та отримувала допомогу від друзів, які вже живуть в Тайвані, їй допомогли винайняти квартиру, зорієнтуватися по приїзду в країну. Тепер вона долучається до українських заходів тут, щоб стати частиною цього руху та допомогти тайванцям краще пізнати Україну. 

За кілька днів до вильоту я сиділа зі своїм коханим і просто плакала, адже раптом усвідомила, як далеко їду. Коли я жила в Чехії, то кожні кілька місяців їздила до України. Це моє місце сили, де я накопичую енергію та відпочиваю морально. Це мій дім. Але він тоді мене вмовив все-таки їхати, спробувати себе та свої сили, отримати цей неоціненний досвід. Я дуже йому вдячна за це, хоча досі сумую за Україною. Але вважаю, що роблю корисну справу.

Бахмутянка // у розмові з Бахмут IN.UA

Дівчина підсумовує, що Тайвань поки є недооціненим партнером України. Вона намагається долучитися до процесу зближення наших країн, а після повернення додому бахмутянка планує продовжити цей шлях.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Людські ресурси, контужені тварини та потяг в один кінець: як Хмельницький зустрічає переселенців

Семаковська Тетяна 18:17, 24 Червня 2024

70 тисяч людей жили в Бахмуті, 70 тисяч людей залишилися без дому, десятки мешканців Бахмута вбили росіяни. Місто, яке називали фортецею зараз перетворилося на руїну, а його фото порівнюють з кадрами зруйнованих європейських міст після Другої світової війни. Тисячі людей тепер не мають дому, їх місто окуповане росіянами, ворог назвав це “звільненням”. Бахмутян “звільнили” від житла, від близьких, від шкіл, від улюбленого парку й річки. Розкидані по Україні та світу — люди намагаються заново почати життя, почати з того, що купити нову виделку й ложку, бо нічого не залишилося, все знищила росія. Але купляють люди небагато — а раптом тікати від росії доведеться знову, куди ж набирати це все у нове життя?

Як люди намагаються знайти новий сенс життя і пристосуватися до нових умов, хто в цьому допомагає, розказуємо на прикладі вимушеної переселенки Вікторії Бабич. Жінка вже два роки живе у Хмельницькому.

Бахмут напередодні війни: “Відчуття було, що щось буде”

У перші дні Великої війни у бахмутському будинку культури імені Мартинова роздавали гуманітарну допомогу переселенцям / фото Бахмут IN.UA

Бахмут ще до початку Великої війни був прифронтовим містом, сюди у 2014 році, після окупації частини Донеччини їхали люди з Горлівки, Донецька, Шахтарська. Напередодні повномасштабного вторгнення, каже Вікторія, було хвилююче відчуття, що щось буде, щось лихе. А коли зранку 24 лютого 2022 року, жінка побачила, що росіяни бомблять усю країну, зрозуміла — це не жарти, на дворі — війна.

“Коли все почалося, я зрозуміла, що це більший масштаб, більша трагедія. Спочатку була надія, що це таке масштабне залякування”, — пригадує жінка, але її сподівання не справдилися.

Евакуація з Донеччини й точка неповернення

Майже з перших днів у Бахмуті почалася евакуація, спершу вивозили жінок з дітьми та людей старшого віку. Вікторія також вирішила виїздити, у стані шоку жінка розуміла — насамперед має рятувати дітей. Чоловік героїні на той час залишився у Бахмуті, родина вірила: мене трохи часу й вони повернуться додому. З собою жінка взяла документи, пляшку воду й трохи хліба. Все життя вмістилось у рюкзак.

Люди евакуюються з Бахмута, 7 квітня, 2022 рік / фото Олександр Дяченко

Дехто ґрунтовно підготувався, їхали з валізами. А потім їх (ред.валізи) просто викидали на перон, тому що людям не було де стояти чи сісти. Займали оці треті полиці у потягу. Коли ми вже були у Києві, приїхали на вокзал, то ми порахували скільки людей у купе було. у плацкартному купе. 26 чоловік…,

пригадує бахмутянка // у розмові

Страшною зупинкою потяга по дорозі до столиці, став Харків, каже Вікторія. Місто щільно обстрілювали росіяни, вагони переповнені людьми хитало. Провідники просили людей вимикати світло, телефони, зашторити вікна, атмосфера була гнітюча. Ось так минули перші дні війни у спогадах героїні.

“Потім людей почали потроху запускати на перонах. Ми підлягали уночі, це був березень, лютий мороз, а люди йшли просто в капцях. Люди, які їхали з нашого регіону (ред. Донеччина) вони брали з собою домашніх тварин у переноски, там в коробочки, а люди, які сідали у Харкові, несли тварин на собі, контужених тварин”, — каже Вікторія Бабич.

Жінка з мамою та дітьми приїхали до Хмельницького. Розгублені та налякані, вони не знали міста й не знали що робити далі. Допомогли зорієнтуватися жінкам волонтери, вони підказали, що треба їхати до штабу, який організувала Хмельницька міська рада, й реєструватися. Там жінки та діти вперше нормально поїли, польова кухня роздавала гарячі обіди. Вікторії з дітьми та її мамі знайшли тимчасове житло. Трохи оговтавшись від шоку, жінка зрозуміла — з Бахмута треба вивозити лежачу бабусю. Її доставили до Дніпра волонтери, а звідти до Хмельницького, жінки почали шукати житло, а це було нелегко.

Облаштувавшись на новому місці, Вікторія шукала роботу, довелося починати спочатку. Зараз жінка працює нянею.

Вікторія Бабич / фото Бахмут IN.UA

Все наново, виделку наново, ложку наново, тарілку наново. Бо з чогось треба їсти. Все треба купувати наново. Й потім, коли його купуєш, думаєш: “А якщо, знову біжати? Куди ти все це дінеш? У смітник?”,

пригадує Вікторія двояке відчуття на початку війни // у розмові

У жінки не залишилося жодної фотографії, а все, що було у Бахмуті росіяни обернули на попіл. Від початку Великої війни вже пройшло два роки, бахмутянка каже, що попри цей час не всім вдається адаптуватися. Особливо важко переживати свята.

“На Великдень тут люди збираються, йдуть на кладовища, поминають своїх близьких, а у тебе немає такої змоги. Й чи колись буде ми не знаємо”, — каже Вікторія, й не може стримати сльози.

Пошук роботи та гуманітарна допомога очима переселенців

Хмельницька ОДА / фото з відкритих джерел

Знайти роботу в Хмельницькому, жінці допомагали знайомі. Крім Центру зайнятості вона не знає, інших організацій, які б допомагали переселенцям шукати вакансії. Вікторія додає, що на базі штабу міськради ВПО, раз на кілька місяців видають продуктові набори, на початку війни — їх видавали раз у місяць. Важко сказати чи вистачає такої допомоги, каже бахмутянка. Вона пояснює, що якщо це людина, яка може працювати й придбати щось сама, то допомоги вистачить, але якщо це пенсіонер/пенсіонерка — то це вже під питанням.

Бахмутянка додає — велику допомогу надавав центр “Рокада” та фонд “Карітас”, а також “Клуб рибалок України”. У Хмельницькому цей клуб релокувався з міста Краматорськ. Організатори допомагають проводити заходи для ВПО, надають психологічну підтримку. Також переселенцям допомагає місцевий “ТатоХаб”.

Ці об’єднання, каже Вікторія, роблять так, що щоб ВПО не відчували себе ізольованими чи самотніми.

“Є організації, які влаштовують безплатні курси мови, навчають швачок або масажистів. Якщо шукати, то можна знайти”, — каже бахмутянка.

На її думку, місцевим та переселенцям для того, щоб порозумітися насамперед треба усвідомити, що всі навколо — це люди зі своїми вадами.

“Вивчайте, як треба поводитися з людьми, які пережили воєнні дії, окупацію, страшні події, втрату. Цьому треба вчитися, розмовляти з тими, хто нас боронив й боронить, завдяки яким ми маємо змогу спати, їсти та дихати. Не тому, що вони якісь інші, а тому, що вони більше чутливі. Треба дати собі знання та раду, й дати іншим час”, — радить героїня.

Сини Вікторії по-різному сприйняли досвід евакуації. Молодший син жінки навчається дистанційно у Бахмутській школі, а на наступний рік хоче піти у школу в Хмельницькому. Бахмутянка каже, що попри те, що однокласники сина живуть далеко одне від одного — діти дуже дружні й переживають одне за одного.

Як “ТатоХаб” допомагає переселенцям?

Єгор Рибак / фото Бахмут IN.UA

Вікторія у своїй розмові згадувала за допомогу від “ТатоХаб”, тож ми звернулися до Єгора Рибака що його очолює, водночас він голова Хмельницького осередку “Клуб рибалок України”, який раніше базувався у місті Краматорськ. Два волонтери клубу загинули під час удару росіян по вокзалу.

Примітка. ТатоХаб — це всеукраїнська мережа просторів для чоловіків, які вже є батьками або планують татівство. Від початку повномасштабного вторгнення організація активно допомагає переселенцям. У співпраці хабу допомагає Донецька ОВА та міська рада Хмельницького.

“ТатоХаб у Хмельницькому я ділю на два напрямки відкритий та психологічний. Перший можна назвати фестивальним, це коли ми влаштовуємо заходи для всієї родини. Це найважливіший аспект, який дуже важливий для внутрішньо-переміщених осіб, це інтеграція, спілкування. У нас є багато кейсів, коли переселенці починали знайомитись один з одним на таких великих фестивалях, заводили друзів, навіть коли переїжджали у іншу область, чи поверталися додому на деокуповані території”, — каже Єгор Рибак.

Примітка. На базі простору “ТатоХаб” працює також “ДонеччинаХаб”, тут надають допомогу для всіх донеччан. Йдеться про видачу на перших етапах гуманітарної допомоги, зокрема продуктових наборів та побутової хімії, засобів для особистої гігієни. Крім того, людям надають юридичну допомогу.

Що стосується психологічного напрямку, то це більш камерний формат роботи. Ці заходи розраховані на 10-15 осіб, до яких залучають психологів. Але також влаштовують й майстер-класи. Тішить те, каже Єгор, що люди стали більш серйозно ставитись до ментального здоров’я.

“Ми вже навчились, коли ми порізали руку — ми біжимо її мити, обробляти антисептиком, бинтувати. Ми піклуємось про своє фізичне здоров’я, проте ментальне теж важливе. Люди зараз більш відкриті до цього”, — розмірковує чоловік.

Успішну роботу “ТатоХабу” допоміг налагодити принцип “рівний-рівному”. Єгор пояснює, що їхня команда сама є переселенцями/переселенками, тож це допомогло підвищити довіру від інших ВПО. Водночас у всіх внутрішньо переміщених осіб дуже різні історії, й навіть переселенці не завжди можуть до кінця зрозуміти одне одного.

“Наприклад, є переселенець у якого залишилося житло, а є людина, яка також переселенець — але в нього немає житла. Хтось може забрати мікрохвильову духовку з міста, а хтось вже ні, бо місто окуповане/зруйноване. Вони розуміються один з одним, проте вони звісно усвідомлюють й те що у них різні історії”, — пояснює голова “ТатоХабу”.

Та додає, що наразі переселенці у Хмельницькому складають орієнтовно 10% міста. Тут допомога ВПО налагоджена, однак не всім переселенцям/переселенкам так пощастило, пояснює Єгор Рибак. Є громади, де люди не знають, що таке допомога. Чоловік переконаний, що там де ВПО отримують підтримку з часом помітно покращення життя не тільки для самих внутрішньо переміщених осіб, але й для місцевих.

“Популістично це звучить чи ні, але коли громада починає триматися за переселенців, які знаходяться тут — вони розуміють, що це найбільший ресурс, який вони зможуть залучити, це краще, ніж якби знайти родовища нафти”, — пояснює співрозмовник.

На думку Єгора Рибака, місцевій владі, яка стала приймаючою громадою для ВПО потрібно особливо зважати на дві основні категорії, це люди, які вже не мають куди повертатися, та люди, які не хочуть повертатися з різних причин. Бо саме тут постає задача — максимально ефективно інтегрувати їх у нову громаду.

Карітас Хмельницький допомога ВПО

Отець Іван Данкевич / фото з відкритих джерел

Карітас — це ще один центр допомоги переселенцям та один з тих благодійних фондів, який активно допомагав ВПО з початку повномасштабної війни. У Хмельницькому БФ “Карітас Хмельницький УГКЦ” очолює отець Іван Данкевич.

У розмові з нашими журналістами, чоловік пригадує, працівники фонду майже 24/7 допомагали ВПО гуманітарно: їжа, ліки, гігієна, одяг. Адже більшість людей, які були змушені тікати від війни — не встигли взяти з собою нічого. Як вище розповідала бахмутянка Вікторія, на це банально не було часу.

“У нас працювала кухня, де ми готували обіди, потім їх розвозили по тих місцях, де жили внутрішньо переміщені особи. Це шелтери, гуртожитки. Тому, що на початках, коли людина тільки приходить — вона не має засобів на існування. Ми старалися допомогти. Після того, як втамували фізичний голод, з’явилася потреба у іншому, психологічній підтримці. Дати їсти — це добре, але допомогти психологічно, допомогти адаптуватися, звикнути…”, — каже отець Іван.

Й додає, що психологи фонду працювали не тільки з переселенками/переселенцями, але й з місцевими, аби допомогти обом сторонам знайти спільні рішення, можливості.

Також “Карітас” оголошував гранти на підтримку бізнесу, аби люди, які покинули своє житло, роботу, регіон — мали шанс забезпечити себе й родину.

“Найбільша потреба людини, коли вона переходить у якусь депресію чи неспокій — це зайнятість. Бо людина перебуває у такому просторі, й тоді приходять різні думки, бажання, які відривають людину від реальності”, — розмірковує священник.

Допомога переселенцям від міськради у Хмельницькому

Приймальня Хмельницької міської ради також долучилися до розмови, журналістці Бахмут IN.UA розповіли про те, як місцева влада опікується ВПО.

Контакти міськради Хмельницька:

  • відділ роботи із зверненнями громадян за телефоном (0382) 70-37-82 або електрона пошта: [email protected], режим роботи: з 8-00 до 17-00, перерва на обід з 12-00 до 13-00;
  • ЦНАП – за телефонами (0382) 76-58-61, 70-27-91, 70-27-93, графік попередній;
  • письмові звернення – за телефонами (382) 76-58-61, 70-27-91, 70-27-93, з 8-00 до 16-00, крім вихідних.

На початку вторгнення, місто не було готове до такої кількості людей, пригадує пані Оксана Шутяк, завідувачка сектору прийому громадян управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради, тому переважно прибулі винаймали житло. Кілька днів дозволяли переночувати у реабілітаційному центрі, а далі місце потрібно було звільняти, аже прибували інші переселенці.

Водночас додає співрозмовниця з 2014 року місто вже говорило про план забудови, де могли б жити ВПО. Цей проєкт реалізували, а на початок 2020 року навіть встигли видати житло з фонду. Пріоритетним є забезпечення житлом військовослужбовців, учасників бойових дій.

“Можу сказати, що внутрішньо переміщені особи у місті вже соціалізувалися, отримали бази проживання в різноманітних центрах. Бо і школи, і всі інші заклади намагалися побудувати якесь тимчасове житло”, — каже Оксана Шутюк.

З роботою ВПО допомагає Центр зайнятості, тут люди можуть отримати й виплати і водночас роботодавець заохочений можливістю не сплати податків або компенсацій за те, що він візьме на роботу ВПО.

“Зараз питання інше, чи всі ВПО бажають влаштовуватися на офіційну роботу, через воєнний стан, можливо, є категорія осіб, які уникають якоюсь мірою офіційної праці. Чоловіки, частіше працюють неофіційно і не дуже бажають вставати на облік, а з жінками ситуація краща”, — додає пані Оксана.

Загалом у Хмельницькому внутрішньо переміщених осіб налічують близько 31 тисячу, з них допомогу на проживання отримують близько 40%, через скорочення критеріїв на виплати ВПО. Водночас у приймальні зазначають, що намагаються силами громади підтримувати переселенців та переселенок.

“У нас багато громадських організацій, які працюють безпосередньо з внутрішнім приміщеними особами, напряму з ВПО працює штаб. Нещодавно його перемістили ближче до відділень ЦНАПу, управління праці, пенсійного фонду і інших таких державних установ. Також у нас є матеріальні програми допомоги внутрішньоприміщеним особам, від місцевого самоврядування”, — пояснює Оксана Шутюк, завідувачка сектору прийому громадян управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради.

Міськрада співпрацює і з центром “Я, Маріуполь” та благодійним фондом “Рокада”. А у громадській приймальні міста ВПО можуть отримати психологічну допомогу, чи юридичну консультацію.

У територіальному центрі Хмельницького, що на вулиці Перемоги, 7 також видають продуктові набори, засоби гігієни та одяг. Допомогу надають не тільки для дорослих, але й для дітей. Минулого року для школярів та дошкільнят організували набори канцтоварів та навіть парти за потреби.

Послуги реабілітації для вимушених переселенців в Хмельницькому

Переселенці, які приїздять до Хмельницького користуються також послугами реабілітації у місцевому центрі за адресою вулиця Зарічанська, 14, 4.

“У центрі можна отримати всі засоби реабілітації. Тобто не потрібно давати заявку в управління соцзахисту на отримання крісла колісного, візка чи милиці. У нас були дві жінки нещодавно, з мінно-вибуховими травмами, тож вони окрім матеріальної допомоги, мали можливість отримати ще й бандажі. З такими травмами до нас зверталися 4 людей, та ще 6 дітей”, — пояснює Оксана Шутяк.

Матеріальна допомога ВПО та все що її стосується можна також отримати, звернувшись із заявою на міського голову або на заступника, відповідно до реабілітаційної програми для ВПО. Її сума від 2 до 7 тисяч гривень.

Психологічна підтримка ВПО

Для переселенців також діють програми психологічної підтримки від громадських організацій, зокрема з цим працюють на базі центру “ЯМаріуполь”.

“Клімат і комфорт цих заходів, ну, неймовірно, такий позитивний. Я завжди там заряджаюся, тому що я до внутрішньоприміщених осіб відношуся з великою пошаною, з бажанням бачити цих людей в нас в місті”, — додає представниця міськради.

Та пояснює, що переселенці та переселенки — це й про залучення людського ресурсу, гарних фахівців з робітничих та торгових спеціальностей, це бізнес та обмін досвідом, тому місто намагається підтримувати внутрішньо переміщених осіб.

Як у Хмельницькому працює Рада ВПО?

У Хмельницькому також працює Рада ВПО, її створили 6 квітня 2024 року. У складі налічують 24 особи, із яких 7 осіб це представники місцевої влади, а 13 — це переселенці, серед внутрішньо переміщених осіб є представники Харківської, Донецької, Луганської, а також АРК Крим. Ще 4 осіб — це представники різних ГО.

У коментарі журналістам, Слов’ян Ількович, начальник міського департаменту соцполітики, каже, що члени ради комунікують з переміщеними особами зі своїх громад через соцмережі.

“У кожного з членів Ради ВПО є свої телеграм-спільноти у яких налічується певна аудиторія осіб з їх областей, члени таким чином доносять інформацію, яка розглядається на засіданнях. Також у раді відбулося виїзне засідання, де було запрошено внутрішньо переміщених осіб для надання консультацій та інформування про медичні, освітні, культурно-просвітницькі послуги в громаді”, — пояснює посадовець.

За час свого існування Рада ВПО ухвалила кілька важливих рішень:

  • переселенці/переселенки взяті на облік на території громади, можуть без обмежень, з правом голосу, брати участь в усіх формах участі громадян у місцевому самоврядуванні;
  • налагодили співпрацю з хабом для ВПО “Допомога поруч”;
  • створили Facebook-сторінку та окремий підрозділ Координаційної ради з питань внутрішньо переміщених осіб на сайті міськради;
  • затвердили порядок формування фонду житла, призначеного для ВПО;
  • провели форум для переселенців/переселенок, до якого доєдналися 100 людей.

У підсумку Оксана Шутяк додає, що місто намагається дати ВПО можливості, адже розуміє важливість людського ресурсу.

“Ми сподіваємося, що до нас зайде бізнес, навчальні заклади тощо. Через дорогу від моєї громадської приймальні вже перебуває Херсонський національний університет і Харківський переїхав до нас, авіаційний. Тобто, так я бачу, що, не так все й легко, як би ми хотіли. Втім я позитивно дивлюся в майбутнє і вірю, що ВПО в нас соціалізуються і будуть проживати”, — підсумовує пані Оксана.

Сама ж бахмутянка, Вікторія Бабич каже, що планувати життя, майбутнє, довше ніж на кілька днів вперед — зараз не вдається, адже немає розуміння, що ж буде завтра. Тому Вікторія, як й багато інших, живе “тут й зараз”. Цьому вона навчилася завдяки допомозі психологів: цінувати моменти, помічати дрібниці, як от запах кави, каже посміхаючись Вікторія.

Вікторія Бабич / фото Роман Потапенко для Бахмут IN.UA

“Жити “тут й зараз” мені дуже допомога психологиня з благодійного фонду “Рокада”, вона саме переселенка з Краматорська. Ця людина врятувала багатьох. Бо спочатку мені здавалося, що я так само зруйнована, як й Бахмут, була надія повернутися, але з кожним днем вона гасла…Як то кажуть, попіл ще гарячий, але надії вже немає”, — говорить бахмутянка.

Повернутися до життя жінці допоміг й спорт, Вікторія займається йогою, дихальними вправами, але найбільше надає сил та віри — сім’я та діти. Здобутками своїх синів жінка щиро пишається, маленькими й великими. Діти допомагають ще раз пережити зворушливі моменти — перше кохання, останній дзвоник, з посмішкою підсумовує пані Вікторія.

А на останок радить не боятися говорити про свої відчуття іншим, казати, що вам боляче чи страшно у новому місті — це нормально. Не потрібно закриватися.

Примітка. “Матеріал створено за підтримки “Media Lifeline Ukraine”.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Місце сили”: бахмутянка розповіла про евакуацію та життя у Житомирі

Семаковська Тетяна 12:30, 21 Червня 2024

Бахмутянка Софія Голець раніше у місті мала вінтажну костюмерну, а також працювала у бахмутському міському центрі дітей та юнацтва. У Бахмуті вона займалась підростаючим поколінням, але через вторгнення росіян Софія евакуювалась до Житомира.

Відеооператор Бахмут IN.UA Роман Потапенко побував у Житомирі та поспілкувався з Софією.

Житомир приймає бахмутян

Софія Голець зараз проживає у Житомирі, дівчина ділиться, що у цьому місті знайшла своє місце сили, це одна з центральних вулиць у місті. Бахмутянка зізнається, що їй було важко залишити дім. Пережити кризові моменти їй допомагала творчість. У розмові Софія ділиться, що і зараз вона хотіла б працювати з дітьми.

А поки жінка адаптовується у новому місті, тут вона вже брала участь в театральному заході, який організували для жінок-переселенок. Більше про те, як Житомир зустрічає переселенців, чим приваблює місто та теплі спогади про Бахмут, дивіться у відео:

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Аліса Чумак дружина військовополоненого

“Для сина тато — це фотокартка у шафі”. Історія Аліси Чумак, дружини полоненого нацгвардійця

Бахмутянка Аліса — дружина військовополоненого нацгвардійця Дениса Чумака, який вже майже два роки знаходиться на території росії. Чоловік служив кінологом та був на Азовсталі, звідки […]

Олександра артилеристка

“Мій робочий інструмент — міномет 120”: артилеристка, яка обороняє Донеччину розповіла про свою роботу

3 листопада в Україні відзначають свято ракетних військ та артилерії. Саме вогнева підтримка наземних військ є визначальною на полі бою. Хто такі артилеристи, та з […]

Відбудова Бахмута

Пасивна будова та економія тепла: як Чехія допомагатиме відновлювати Україну

Вже зараз чимало міжнародних організацій починають укладати партнерства з Україною, аби допомогти їй у відбудові. Чехія — не виняток — дружня до України, вона прийняла […]