З Бахмута до Азії: бахмутянка розповіла, чому в Тайвані беруть приклад з українців

Семаковська Тетяна 18:33, 16 Листопада 2023
Ілюстрація Бахмут IN.UA

Де знаходиться Тайвань

Тайвань — це країна у Східній Азії за багато тисяч кілометрів від України. Попри таку відстань, там добре знають про Україну та слідкують за подіями, які тут відбуваються. Цьому сприяє щира підтримка з боку місцевого населення та активність тамтешньої української спільноти.

Бахмутянка Марія Макарович цього року переїхала до Тайваню. Вона поділилася з редакцією своїми враженнями від країни, досвідом життя та роботи там.

Життя в Тайвані

Тайвань / фото надане героїнею

Тайвань — країна, яка відома своїм виробництвом напівпровідників. Хоча Китай десятиліттями робить заяви про те, що вважає цю країну частиною своїх територій, тут є:

  • свобода слова;
  • демократичний політичний устрій;
  • окрема законодавча база;
  • свій Уряд та Президент, які обираються на демократичних виборах.

Всього вищеперерахованого не існує у комуністичному Китаї.

Офіційно Тайвань як незалежну країну визнають всього 13 країн. Водночас він має налагоджену співпрацю з багатьма демократіями світу, як США, Німеччина, Польща, Литва, Чехія, Японія та інші. Ці країни на державному рівні не визнають незалежність Тайваню, втім,ув це не заважає їм розвивати взаємовигідну кооперацію в економічних, освітніх, політичних питаннях.

Бахмутянка навіть у Тайвані нагадує про Україну / фото надане героїнею

На кожен крок до зближення Тайваню зі своїми партнерами Китай реагує агресивно, погрожує або накладає економічні санкції, виступає із заявами про готовність захопити країну збройним шляхом та проводить на кордоні військові навчання. 

Такий контекст спонукав тайванців активно зреагувати на повномасштабне вторгнення росії в Україну. Місцеві мешканці проводять аналогію із потенційним нападом Китаю на їхню країну. Адже вони розуміють, яку небезпеку може нести величезна автократія, яка розташована по сусідству. 

Для багатьох тайванців Україна є прикладом. Вони захоплюються нашою боротьбою, силою та мужністю, щиро співчувають, що нам доводиться проходити через такі складні події та намагаються допомогти. Я часто відвідую заходи, на яких виступають представники тайванського Уряду, експертного середовища чи громадянського суспільства. В кожній промові вони згадують про українців та різко засуджують жорстоку війну проти нашої країни,

Марія Макарович // про життя у Тайвані

Бахмутянка додає, що майже кожного дня в новинах можна побачити щонайменше один сюжет про Україну, а у кінотеатрах показують українські фільми та організовують тематичні заходи.

Знайомство з Тайванем

Марія Макарович / фото надане героїнею
Марія Макарович / фото надане героїнею

Марія Макарович — аналітикиня з Бахмуту, яка протягом 6 років працює на громадські організації. Початок повномасштабної війни вона зустріла в Києві. Тоді вона не хотіла виїжджати не те щоб з країни, а навіть з міста. Героїня каже, що у столиці почуватись у безпеці, адже не вірила, що росіяни можуть зайти в Київ.

Я бралася за всі проєкти та волонтерські ініціативи, навіть не пам’ятаю, скільки я їх мала. Згодом мені запропонували спробувати свої сили в аналітичному проєкті чеської організації. Його мета була боротися з пропагандою про Україну, яку росія розповсюджувала десятиліттями у Європі, та пояснити реальний стан речей нашим найближчим партнерам. Я ще тоді не знала, наскільки це змінить моє життя, але саме з чеського проєкту почалася моя історія з переїздом до Тайваню,

Марія Макарович // згадує про своє рішення

Чехія наразі є одним з найактивніших голосів на підтримку України та Тайваню в Європі. Уряд, громадські організації та експерти працюють над тим, щоб допомогти цим демократіям захистити себе від жорстоких амбіцій автократій. Україна досі не має офіційних стосунків на державному рівні з Тайванем. Тому, чеські колеги намагалися допомогти Тайваню та Україні налагодити співпрацю.

Марія дегустує традиційну кухню Тайваню / фото надане героїнею

Я минулого року вирішила приїхати у коротку відпустку до своїх чеських колег. На той час, я жила в Україні та не мала жодних планів на цю поїздку, окрім як побачити людей, з якими я працюю, не через екран ноутбука, а особисто. В один день мені написала менеджерка та запитала, чи не хочу я поїхати до Тайваню у відрядження. Я була шокована від такої пропозиції. Тоді я вирішила, що такий шанс випадає єдиний раз у житті і я маю ним скористатися.

Бахмутянка // розказує про те, як опинилася у Тайвані

Марія розповідає, що у Тайвані вони з колегами провели багато зустрічей з партіями, з аналітичними центрами та представниками МЗС. Кожного разу вона чула слова підтримки, бажання навчитися стійкості українців та допомогти Україні у боротьбі. Ця поїздка залишила неймовірні враження. З того часу вона почала цікавитися Тайванем та вивчати інформацію про небезпечний вплив Китаю. 

Чим небезпечний Китай для Тайваню

Марія виступає на одному із заходів / фото надане героїнею

В Україні існують експерти, які глибоко обізнанні у питаннях небезпеки з боку Китаю та негативному впливі поглиблення співробітництва з ним. Втім, їх досі недостатньо. Без активного розповсюдження цієї інформації у суспільстві, Україна ризикує опинитися під економічним тиском та погрозами ще однієї тоталітарної держави. 

Марія пояснює, що Китай пропонує “легкі” гроші країнам, без вимог проводити реформи, розвивати інструменти прозорості та підзвітності за використання грошей. Своєю чергою, це сприяє розповсюдженню корупції.

Крім того, часто Китай надає кредитні гроші на проєкти, які ніколи не зможуть окупитися. Один із таких прикладів наводить бахмутянка.

Марія Макарович / фото надане героїнею

Йдеться про 2012 рік, коли український  державний зернотрейдер взяв у китайців в борг у 1,5 мільярда доларів під державні гарантії, але цей проєкт не приніс країні очікуваних коштів. Попри це, Україна з державного бюджету досі виплачує цей кредит та додаткові платежі Китаю. Аналітикиня пояснює, що таких прикладів у світі багато, але інформацію по цих угодах знайти складно, адже Пекін вимагає якомога меншої публічності для подібної співпраці.

Все вищеперераховане додається до очевидної проблеми: Китай є партнером росії, який допомагає її постачати комплектуючи для зброї та супутникові знімки для ведення війни проти України. Тобто, будь-яка інформація, яка надана Пекіну в рамках угод з Україною, може опинитися у нашого ворога, який залюбки використає її проти нас.

Я полюбила Тайвань

Бахмутянка у Тайвані / фото надане героїнею

Вже за кілька місяців після першої поїздки до Тайваню, Марії пропонують поїхати туди ще раз. І знову, вона бере участь у заходах та різних зустрічах, спілкується з людьми та у вільний час намагається дослідити країну. 

Вдруге у нас було менше роботи, тож я мала більше можливостей озирнутися та побачити цю країну: її стиль життя, краєвиди, поспілкуватися з людьми не тільки про роботу. Вирішила, що маю прикласти максимум зусиль, щоб отримати досвід проживання тут. Я була впевнена, щоб професійно говорити про Азію, там треба пожити. А мені з того часу постійно хочеться про це говорити.

Бахмутянка про рішення переїхати у Тайвань // після відрядження

Після поїздки Марія почала пошук програм для переїзду. Їй сподобалися різноманітні освітні можливості, які пропонує Тайвань іноземцям, зокрема навчання в університетах та мовні курси. 

Героїня обрала для себе навчання у мовному центрі. Наступні кілька місяців на неї чекала кропітка робота зі збору та підготовки документів на отримання стипендії від Міністерства освіти Тайваню.

Бахмутянка додає, що було чимало паперової роботи, втім, дівчина знала, що це того варте. Весь час Марія була на зв’язку з Представництвом Тайваню у Польщі. До повномасштабної війни українці мали їздити до такого ж представництва в москву, але після нападу у 2022 році Тайвань вирішив передати відповідальність за українців польському офісу.

Співрозмовниця додає, що в Україні досі немає подібного представництва, хоча це не порушує умови співпраці з КНР (Китайська Народна Республіка). Це суттєво ускладнювало процес, але у Варшаві дівчині допомагали розв’язати всі питання.

Тайвань / фото надане героїнею

Так Марія стала стипендіаткою програми the Huayu Enrichment Scholarship у Тайвані. Для неї ця країна стане домом на наступні 9 місяців. Бахмутянка поділилася, що не зважаючи на відстань та на колосальну різницю культури, мови, краєвидів, вона почуває себе комфортно та безпечно. 

Героїня зазначає, що у Тайвані не чула жодного російського слова, на відміну від країн Європи.

Якщо за кордоном я чую російську, то я мобілізуюся, готуюся до потенційних провокацій та захисту власних кордонів. Адже росіяни часто можуть агресивно реагувати на українців. Тут цього немає. Я цю мову просто тут не чую. До того ж тут не було засилля російської пропаганди протягом десятиліть. Мені не потрібно боротися з наративами, які сидять в головах людей ледве не з народження.

Бахмутянка Марія // розповідає про культурні особливості Тайваню

За словами Марії, тайванці тільки відкрили для себе Україну, вони цікавляться нею і хочуть отримати якомога більше інформації. Дівчина наголошує, що нова країна не схожа на Європу, де вона часто бувала.

Бахмутянка ділиться у розмові, що намагається побачити більше частин Тайваню та сусідніх країн Азії. Саме це її захоплює та дає щотижня нові враження, емоції та знайомства, а також підтримку в такій далекій від України частині світу.

Я тут не сама, у мене є потужна підтримка української спільноти

Тайвань краєвиди / фото надане героїнею

Майже все оточення Марії висловлювали побоювання таким рішенням. Зокрема через те, що це переїзд в таку далеку країну. Втім, їй не було страшно. Адже в попередні свої візити вона познайомилася з українською спільнотою в Тайвані. Ще до переїзду Марія вже домовилася про спільні активності, які вони будуть робити разом. 

На думку Марії, в Тайвані одна з найактивніших українських спільнот у цій частині світу. Аналітикиня додає, що була шокована потужністю та гучністю їх голосів тут. Дівчина розповідає, що проукраїнська спільнота організовує протести, культурні заходи, виставки, медіакомпанії, збирає донати на потреби армії.

У цей осередок входять не тільки українці, але й люди різних національностей, які просто хочуть допомогти Україні. Це надихає бахмутянку та дає їй розуміння, що вона не сама, а з такою підтримкою місця для страху не залишається.

Марія разом з колегами / фото надане героїнею

Марія згадує, що навіть протягом процесу подачі заявки на стипендію, вона консультувалася та отримувала допомогу від друзів, які вже живуть в Тайвані, їй допомогли винайняти квартиру, зорієнтуватися по приїзду в країну. Тепер вона долучається до українських заходів тут, щоб стати частиною цього руху та допомогти тайванцям краще пізнати Україну. 

За кілька днів до вильоту я сиділа зі своїм коханим і просто плакала, адже раптом усвідомила, як далеко їду. Коли я жила в Чехії, то кожні кілька місяців їздила до України. Це моє місце сили, де я накопичую енергію та відпочиваю морально. Це мій дім. Але він тоді мене вмовив все-таки їхати, спробувати себе та свої сили, отримати цей неоціненний досвід. Я дуже йому вдячна за це, хоча досі сумую за Україною. Але вважаю, що роблю корисну справу.

Бахмутянка // у розмові з Бахмут IN.UA

Дівчина підсумовує, що Тайвань поки є недооціненим партнером України. Вона намагається долучитися до процесу зближення наших країн, а після повернення додому бахмутянка планує продовжити цей шлях.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Треба не чекати, а шукати можливості”: історії трьох переселенок, які наважились купити хати в селі

Валентина Твердохліб 13:15, 8 Липня 2025
переселенки
Житло на Львівщині / фото надане Ганною Карпенко

Тисячі родин переселенців втратили житло через війну. Через це дехто вимушений жити в тимчасових прихистках, орендувати житло чи мешкати у знайомих чи родичів. Разом з цим в Україні реалізують програми підтримки ВПО, за якими люди можуть отримати компенсації та сертифікати на придбання власного житла. Також серед переселенців є і ті, хто купують власне житло у нових громадах за іпотечними програмами чи за власні заощадження.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалась з трьома переселенками — Маргаритою, Ганною та Євдокією, які придбали власне житло. Їхній досвід і поради і для ВПО в нашому матеріалі.

З Маріуполя — у Львівську область

Маргарита Березовська — переселенка з Маріуполя. До повномасштабного вторгнення вона разом з чоловіком мали сімейний бізнес — вирощували багаторічники, надавали послуги з ландшафтного і садового дизайну.

У березні 2022 року родина виїхала з Маріуполя. Евакуюватися вирішили на Львівщину.

“З Маріуполя ми змогли евакуюватися 18 березня 2022 року. Майже одразу ми поїхали на захід України, у Львів. Тут, на нашу думку, тоді було найбільш безпечно, а ще нас запросили друзі і пообіцяли подбати про житло та роботу. Якраз житло тоді було дуже важливим для нас, оскільки наша родина складала шестеро людей, з яких двоє — моя мама та мама чоловіка — доволі вікові та не дуже здорові жінки. В ніч на 21 березня ми дісталися Львова, де нас зустрів наш давній товариш. Він облаштував нам місця для сну, де ми заснули чи не вперше з 24 лютого в тиші та спокої”, — розповідає жінка.

Маргарита Березовська / фото надане героїнею

Після адаптації на новому місці, родина почала моніторити ринок житла на продаж. Оселю планували купити у Львівській області, яка їх прихистила. Жінка розповідає, що на допомогу держави вони з чоловіком не розраховували, оскільки механізм отримання компенсацій за житло на ТОТ ще не працює.

“Ми бачили, в якому стані перебувало наше багатостраждальне місто після того, як його захопила росія. Тому особливих надій на те, що наші квартири та будинки нас дочекаються ми не мали. Чи страшно було купувати житло? Ні. Страшно тільки не дожити до перемоги.

Допомоги від держави ми не отримали ніякої. Не тому, що нам відмовили. Можливо, тому що ми не зверталися до відповідних органів по таку допомогу. По-перше, якщо твоє житло на окупованих територіях, то майже неможливо довести ступінь його пошкодження. Принаймні так було, коли я цікавилася цим питанням. Збирати довідки я не хотіла, оскільки мені вистачило того, що я відновлювала деякі особисті документи. Тому в питаннях грошей на житло ми на державу не розраховували”, — каже Маргарита Березовська.

Зараз родина винаймає житло у Львові. Тут вони продовжують жити, поки роблять ремонт у своєму власному будинку, придбаному в гірському селищі. Жінка розповідає, що обрали цю місцину за спокій і красиві краєвиди.

Річка в селищі, де проживає родина / фото надане героїнею

Адаптація на новому місці в родині переселенців ще триває. Маргарита Березовська каже, що в цьому їй допомагає фіксація на чомусь хорошому і пошук нових хобі.

“У будиночку, який ми придбали, неквапливо точиться ремонт. Бо періодично бракує то часу, то грошей. Адаптація відбувається поступово, у всіх по-різному. Дітям складніше, бо дочка обожнює Маріуполь і ніде більше не хоче жити, вона невимовно сумує за морем. Ми з чоловіком дуже багато працюємо, тому на сум залишається мало сил і часу. Допомагає “не поїхати дахом” — мріяти про що завгодно, але про красиве. Також допомагають фізичні навантаження, прогулянки горами або лісом. Особисто мені допомогли зусилля по відновленню власної бібліотеки. Я все життя дуже багато читала саме паперові книги, а бібліотеки в мене не залишилося. Тому я почала шукати улюблені книжки на вторинному ринку, і це дуже захопило мене і дає приємні емоції”, — розповідає жінка.

Родинам, які теж втратили житло і вимушено переселилися, Маргарита Березовська радить шукати можливості для купівлі власної оселі. Особливо, якщо ті знайшли громаду, де їх влаштовує життя і умови.

“Я впевнена, що якщо людині подобається те місце, де вона вимушено опинилася, якщо місцеві не дратують таку людину своїм способом життя чи традиціями, якщо підходить клімат — треба не чекати, поки закінчиться активна фаза війни, її місто звільнять і будь-що подібне. Якщо допускаєш думку змінити місце проживання, то шукай можливість. Тих можливостей набагато менше, ніж хочеться, але вони точно є. Знаєте, як кажуть? Якщо не можеш досягти омріяного, запевни себе, що мріяв про досягнуте”, — радить Маргарита Березовська.

З Харкова — у Львівську область

Ганна Карпенко — переселенка з Харкова. 12 років вона працювала бухгалтеркою, а перед повномасштабним вторгненням влаштувалась в українську IT-компанію. Там вона працює і сьогодні тестувальницею бухгалтерської програми. 

З Харкова родина Карпенко евакуювалась 8 березня. Виїздили з міста трьома поколіннями — пані Ганна зі своїм чоловіком, батьками і дітьми. Також з собою забрали домашніх улюбленців — троє собак і четверо котів.

Ганна Карпенко зі своїми домашніми улюбленцями / фото надане героїнею

Спочатку родина облаштувалась у Рівному, де їх зустріли родичі. А потім перебралися до Львова. При цьому рідні Ганни Карпенко не полишали мрій повернутися до рідного Харкова. Однак спроби повернення додому були невдалими.

“У Рівному ми змінили не одну квартиру, а потім наші друзі запропонували свою квартиру у Львові в новобудові. Квартира була без ремонту, в якому стані будівельники її здали, так ми і заселилися. Варіантів більше не було, бо в нас багато тварин і знайти житло з ними дуже важко. Так ми з чоловіком і тваринами прожили майже три роки в однокімнатній квартирі, зробили простенький ремонт і привели її в житловий стан. Звісно кожен рік ми марили поверненням до Харкова, але поки там тривають обстріли, то жити там страшно. У мене навіть батьки і діти поверталися в різний час у Харків, але, на жаль, не змогли там жити. Ці повернення були разів три”, — розповідає жінка.

Ганна Карпенко зі своїм чоловіком / фото надане героїнею

Зрозумівши, що повертатись у Харків поки неможливо, велика родина вирішила придбати власне житло в селі Велика Озимина на Львівщині. Для купівлі оселі зібрали всі наявні заощадження.

“Ми дійшли висновку, що треба купувати будинок, бо весь час жити надією і очікуванням, що припиниться війна і що ми повернемось, просто неможливо. Це психологічно дуже важко. Тому ми вирішили, що треба сприймати дійсність, яка вона є, і в нас з’явилась думка, що треба купувати будинок. На нього скинулась грошима вся родина — наші з чоловіком заощадження, заощадження мами, якась спадщина від її померлого чоловіка, діти теж вклалися. І так ми придбали будинок у селі в Самбірському районі. Ми шукали житло не тільки у Львівській області, а й в інших регіонах на заході країни. Але фізично дуже важко їздити в інші області і шукати будинки. Також був варіант у Німеччину поїхати, але ми не можемо покинути тварин. Наш свідомий вибір — жити в Україні”, — розповідає Ганна Карпенко.

Наразі родина звикає жити в селі. Це для них незвичний досвід, однак вони прилаштовуються до нових умов. Поки найбільші виклики, які переживає родина — побутові.

“Наразі важко даються побутові речі. Наприклад, у колодязі забруднена вода і треба її чистити. А ми всі гроші вклали, тому такі проблеми будемо вирішувати не відзразу, а коли будуть на це сили і час. Ззовні будинок непоганий, але там виявилася і пліснява, і проблема з водою, і каналізацію треба робити. Також важко те, що це дуже маленьке село, і тут тільки один магазин, де можна тільки за готівку купляти. І виходить, що нам треба їхати кудись, наприклад, у Дрогобич, щоб зняти гроші. У нас є машина, звісно, вона це допомагає. Нам просто треба звикнути до того, що треба робити закупи на тиждень, щоб потім не виїжджати, але все одно у нас так не виходить. Тому їздимо до найближчого села, де більше магазинів і можна розплатитися карткою. Але до всього звикаємо, все поступово”, — каже Ганна Карпенко.

Будинок, який придбала родина Карпенко / фото надане героїнею

Переселенцям, які хочуть придбати житло, Ганна Карпенко радить відкинути страхи і налагоджувати своє життя тут і зараз. А підходити до вибору оселі треба зважено.

“Думаю, що не треба боятися купувати своє житло. Але треба багато чого врахувати перед тим, як переїжджати. Особисто ми шукали цей будинок рік, але й досі проходимо етап пристосування. Можу порадити обирати житло, щоб воно було не дуже далеко від більших населених пунктів. Якщо у вас є авто, прорахуйте відстань до найближчого міста, якщо немає — шукайте, щоб близько громадський транспорт. Головне — врахуйте всі фактори для вашого комфорту”, — радить Ганна Карпенко.

Житло в іпотеку

Пані Євдокія — переселенка з Маріуполя. Останні 10 років до повномасштабної війни вона працювала економісткою в Маріупольському металургійному комбінаті імені Ілліча. Разом з родиною жінка евакуювалась наприкінці березня 2022 року.

Перший рік після евакуації родина мешкала на Вінничині. Однак потім переїхали до Львівщини, де пані Євдокії запропонували на роботу. Компанія, в яку влаштувалась жінка, допомогла родині з житлом. Їм вдалось придбати квартиру в іпотеку в селі Добротвір.

Пані Євдокія з Маріуполя / фото надане героїнею

“У червні 2023 року ми переїхали у Львівську область. Я працювала, відкладала гроші і зібрала невеличку суму. Стала замислюватися над тим, що потрібно купувати житло, бо від держави ми, напевно, так і не дочекаємось ніякої компенсації. І компанія, в якій я працюю, пішла мені на зустріч і дозволила оформити іпотеку на придбання нерухомості. Тобто я придбала квартиру, уклала з ними договір іпотеки і зараз її сплачую. Звісно, придбала житло я не там, де хотіла. Це маленьке село з населенням 5 тисяч осіб. Але ціни у Львові такі, що треба було б виплачувати іпотеку десь 20 років, що вже перевалить за мій пенсійний вік. Тому я не ризикнула. Вважаю, що краще мати щось своє, хоч і не там, де хотів”, — каже пані Євдокія.

Наразі родина проходить адаптацію на новому місці. Жінка каже, що найскладніше родині дається звикнути до нових традицій і світогляду.

“Я дуже вдячна Вінниці, що навчила мене чисто говорити українською мовою. Мене дуже підтримували люди, хоч я на початку говорила з акцентом і ламаними словами. Зараз я вже вільно спілкуюсь українською. Але є деякі різниці у традиціях і світогляді. Наприклад, великі релігійні свята тут святкують тижнями, і не можна нічого робити по дому. Ми ж звикли, що, наприклад, свято Різдва відзначили і можна далі працювати. Дехто робить зауваження, але я відповідаю, що ми звикли так жити, і до нас ставляться з розумінням”, — каже жінка.

Переселенцям жінка радить не боятися ризикувати. Адже вкласти гроші у своє житло — це дуже вигідна інвестиція.

“Я можу говорити лише за свій досвід. Я жила в орендованому житлі, але завжди мріяла про власне. У Вінниці я платила 9 тисяч за оренду, а у Львівській області — 7 тисяч. Зараз же мій щомісячний платіж за іпотеку складає 15 тисяч. Так, я переплачую. Але ж ці кошти я вкладаю у своє житло. Тому я б порадила людям не боятися ризикувати. Звісно, в кожного свій вибір, тому потрібно зважувати всі ризики”, — каже пані Євдокія.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Нове життя – старим речам. І собі. Як переселенка з Великої Новосілки будує спільноту, що вміє творити та відновлювати

Семаковська Тетяна 11:25, 8 Липня 2025
Жінки демонструють свої роботи після майстер-класу / фото надала громадська організація SMARTA

Лариса Боєнко любить вчитися новому. Але вона ніколи не думала, що їй доведеться вчитися наново будувати своє життя. Лариса переселенка. Три роки вона проживає в Олександрівській громаді на Донеччині, де допомагає собі та іншим жінкам відновлювати внутрішню опору через творчість, спільну дію та екологічну свідомість. У громаді, що живе в постійній небезпеці через близькість фронту, вона ініціювала “Екоклуб” – простір підтримки, навчання та перетворень.

Велика Новосілка у сірій зоні

Лариса Боєнко – з Великої Новосілки. Зараз це “сіра зона” Донеччини, яка з перших днів повномасштабного російського наступу під постійними обстрілами. Один з таких обстрілів зруйнував будинок, в якому Лариса проживала з родиною, та забрав життя її чоловіка. Жінка вимушена була шукати прихисток на новому місці:

“Чому Олександрівська громада? Тут живуть батьки, є знайомі, то все ж, думаю, уже не сама буду, – розповідає Лариса про свій переїзд. – Починати все з початку страшно, але мене підтримали. Майже рік я просто адаптовувалася. Діти вже дорослі, вони студенти та живуть у Дніпрі. А у мене тут тепер свої сільські студентки”.

Сьогодні Лариса – амбасадорка мирних змін Олександрівської громади. Вона ініціювала в селі роботу Екоклубу, де проводить майстер-класи з апсайклінгу – навчає жінок-переселенок і жительок громади переробляти старі та непотрібні речі в корисні та унікальні вироби. 

Як виникла ідея проєкту

Ідея проєкту виникла, коли Лариса почала працювати в місцевому еколого-натуралістичному центрі. Згодилися також “довоєнний” досвід роботи методисткою у Центрі дитячої творчості та захоплення швацькою справою. Ініціативу підтримала громадська організація SMARTA, яка реалізує проєкт “Амбасадорки мирних змін” за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF). 

Ляльки, які власноруч зробили майстрині / фото надала громадська організація SMARTA

В Екоклубі жінки створюють унікальні речі: старі футболки перетворюють на шорти, чоловічі сорочки – на наволочки, залишки тканин – на подушки та екоторбинки. А чоловіки, які також долучаються до майстер-класів, реставрують меблі, даючи їм друге життя.

“Якось ми з колежанкою закуповувались у магазині, і там нам на касі “пробили” пакет за дві з половиною гривні. 2.50 за пакет, який ще й шкідливий для природи, бо пластиковий? Та це ж можна самим собі шоперів нашити! Буде й оригінально, й екологічно”, – пригадує Лариса моменти практичних усвідомлень того, якою корисною є її ініціатива.  

Найактивніші дні в Екоклубі – п’ятниці. Дні, коли працює місцевий ринок, і приїжджають жінки з сусідніх сіл. І кожна така зустріч – як маленьке відкриття. 

Відновити контроль над життям

“Нам для роботи SMARTA придбала швейну та вишивальну машинки, а також оверлок. Шити на машинці я вмію, а от з вишивальною технікою ніколи не працювала. А вона ж сучасна! Інструкція італійською, ніхто нічого не розуміє. Але ми розібралися. І тепер кожна жінка, яка спочатку боялася навіть увімкнути ті машинки, сміливо і без страху працює. Це символічно. Так ми поступово відновлюємо контроль над своїм життям, – говорить Лариса. – Для мене це не просто рукоділля. Це можливість бути серед людей, створювати простір підтримки та довіри. Жінки починають вірити в себе. Вони перестають боятися нового”.

Робота кипить / фото надала громадська організація SMARTA

А ще майстер-класи з апсайклінгу вчать цінувати ресурси, розвивають екологічне мислення та допомагають перетворювати хобі на джерело доходу. Жінкам-переселенкам це особливо цікаво та потрібно.

Участь у проєкті “Амбасадорки мирних змін” вмотивувала Ларису змінити власне життя:

“Координаторка шукала активних переселенок у громаді. Запросила мене, і я погодилася. Ми отримали грант, закупили техніку. Але головне – я розширила коло однодумиць і зрозуміла, що можу бути корисною людям. На тренінгу мені дуже відгукнулася та запам’яталася порада тренерки: бути настільки позитивною, щоб навіть на кладовищі на пам’ятниках бачити не хрестики, а плюсики”.

Попри близькість Олександрівської громади до лінії фронту та постійну загрозу евакуації, Лариса продовжує свою справу.

“Я не знаю, що буде завтра. Але поки є сьогодні – я дію. Бо навіть маленька ініціатива здатна творити великі зміни, – переконана Лариса. – Люди в громаді стають більш екосвідомими, відкритими до нового. Спільна творчість об’єднує. Ми разом навчаємось довіряти одна одній. Жінки мають неймовірну силу трансформувати громаду. І ця сила – в діях”.

Примітка. Текст підготувала Ірина Шаталова, комунікаційна менеджерка ГО SMARTA

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Аліса Чумак дружина військовополоненого

“Для сина тато — це фотокартка у шафі”. Історія Аліси Чумак, дружини полоненого нацгвардійця

Бахмутянка Аліса — дружина військовополоненого нацгвардійця Дениса Чумака, який вже майже два роки знаходиться на території росії. Чоловік служив кінологом та був на Азовсталі, звідки […]

Олександра артилеристка

“Мій робочий інструмент — міномет 120”: артилеристка, яка обороняє Донеччину розповіла про свою роботу

3 листопада в Україні відзначають свято ракетних військ та артилерії. Саме вогнева підтримка наземних військ є визначальною на полі бою. Хто такі артилеристи, та з […]

Відбудова Бахмута

Пасивна будова та економія тепла: як Чехія допомагатиме відновлювати Україну

Вже зараз чимало міжнародних організацій починають укладати партнерства з Україною, аби допомогти їй у відбудові. Чехія — не виняток — дружня до України, вона прийняла […]