Яскравим явищем у культурному житті повітового міста Бахмута під час Української революції 1917 – 1921 років став вихід журналу «Вільні думки», що був друкованим органом гуртка Бахмутської української шкільної молоді. Саме до нього наш земляк, молодий Володимир Сосюра, подав свій патріотичний вірш «Чи вже не пора…», який вважав своїм літературним дебютом. Про це видання, яке тривалий час вважалося втраченим, розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Спогад про першопублікацію сосюриного вірша в Бахмуті спричинив зацікавлення дослідників до її джерела, бахмутського учнівського журналу 1918 рок, у зазначеного в спогаді під назвою «Вільна Думка». Відомий краєзнавець Донеччини Валерій Романько, досліджуючи ранній період творчості Сосюри, відзначав: «На жаль, ні в архівах Артемівська (колишнього Бахмута), ні в інших архівах України чи за кордоном поки що не віднайдено журналу «Вільна думка».

Про те, що в Бахмуті в 1918 році розпочав виходити журнал «Вільна думка», в першому і єдиному номері якого надрукований вірш В. Сосюри «Чи вже не пора…», згадував у середині 1990-х років відомий місцевий краєзнавець Валентин Замковий (1911 – 2003). На той час він вже мав точніші відомості про цей часопис та вірогідне місцезнаходження його збережених примірників, але, ймовірно, не встиг скористатися цими відомостями в своїй пошуковій роботі.

Сад Чепурковського в Бахмуті. Десь тут у 1917 році містився будинок Українського клубу. Листівка з фондів Бахмутського краєзнавчого музею.

Обкладинка першого й єдиного номера бахмутського журналу «Вільні думки» (1918). Національна історична бібліотека України.

У фондах Бахмутського краєзнавчого музею зберігаються листи, адресовані Валентину Замковому видатним українським бібліографом й книгознавцем Федором Максименком (1897 – 1983). У перші пореволюційні роки Максименко працював інспектором бібліотечної справи при Бахмутському відділі народної освіти, у 1919 – 1920 роках керував Бахмутською міською бібліотекою й першим у Донбасі педагогічним музеєм, а наступні два роки завідував Костянтинівською районною бібліотекою. Протягом багатьох років збирав матеріали до краєзнавчої бібліографії України, і, зокрема, Донеччини. В повоєнні роки Максименко працював у науковій бібліотеці Львівського університету, яка нині носить його ім’я.

Листування Ф. Максименка з В. Замковим тривало з червня 1980 до лютого 1981 року, й стало для артемівського краєзнавця, за його словами, «криницею знань з історії Бахмута». В шести листах патріарха українського книгознавства містяться відомості про багато місцевих імен і подій. Серед бахмутських періодичних видань, які він колись мав у своїй особистій бібліотеці, згадуються «Вільні думки» – літературно-просвітній журнал, який видавав гурток Бахмутської української молоді за редакцією Гната Побігайла. Перший номер журналу вийшов у Бахмуті в січні 1918 р., більше не виходило. «Між іншими матеріалами були вірші В. Сусюри, як він тоді підписувався. Переданий також до Москви, а м.б. до Київської іст. б-ки». В одному з наступних листів – уточнення: «Вільні думки (єдиний №) в 1950-х рр. я передав, здається, в історичну б-ку, або до Москви, або до Києва».

Бахмутянин Федір Максименко, видатний український бібліограф, якому завдячуємо збереженням раритетного номера «Вільні думки».

Пошук за електронним каталогом Національної історичної бібліотеки України виявив, що в її фондах зберігається примірник бахмутського журналу «Вільні думки», ймовірно, переданий туди Максименком. Журнал на 16 сторінках у сірій паперовій обкладинці містить на титульному аркуші автограф, напевне, колишнього власника «В. Данилевич».

Вихідні дані свідчать, що журнал був надрукований у бахмутській друкарні Г.В. Піпко. На останній сторінці – прізвища редактора (Гнат Побігайло) та його помічника (І. Мороз) і подяка Українському Клубу за сприяння коштами у справі видання журналу. Перший і останній номер «Вільних думок» розпочинається вступною статтею «Од редактора». В ній сформульована мета, яку ставили перед собою ініціатори видання: «пробуджувати українську молодь зі сна, давати їй моральних сил в ідейній праці свому народові, організовувати її в єдину міцну спілку».

Поетична творчість В. Сосюри, крім згадуваного вірша «Чи вже не пора…», представлена на сторінках «Вільних думок» невідомою досі ліричною мініатюрою «Вечір». Надрукований також вірш Гриця Скорохода «Не ріс я, а мучивсь. Усе переносив…» з присвятою В. Скороходу. Розділ художньої прози в журналі складають етюди Гната Побігайла «Вечірня мелодія» та І. М. (здогадно, Івана Мороза) «Од і до».

Сторінка журналу з віршем В. Сосюри «Вечір»

Статті, надруковані в журналі, присвячені злободенним тоді питанням шкільної реформи та самоорганізації учнів-українців. Це відозва Ол. Вержбицького «До українців-учнів» та О. В. (можливо, того ж Ол. Вержбицького) «Шкільні організації українців міста Києва»», Ів. Мороза «Реформа середніх шкіл» і підписана криптонімом М. «Наш «Закон Божий». Псевдонімом «Батіг» підписаний фейлетон «Дедеркальська учительська семінарія і духовна школа». Завершується номер публікацією «Статуту Гуртка української шкільної молоді Бахмута». У розділі «Хроніка» подано звістки про утворення вищих українських шкіл та розвиток учнівського й студентського руху в різних регіонах України.

Принаймні двох авторів «Вільних думок» зустрічаємо вже в радянські часи на сторінках бахмутського журналу «Голос печатника», де в березневому «шевченківському» номері за 1924 рік надруковані поруч стаття Г. Скорохода «До 63-х роковин смерті Тараса Григоровича Шевченка» і його ж вірш «Т.Г. Шевченкові» та статті Ол. Вержбицького «Соціальні моменти в творах Шевченка» й «Шевченко й жіноцтво». Вірші Гриця Скорохода знаходяться і в інших номерах цього журналу.

Попри наївність змісту більшості творів, друкованих у часописі Бахмутського гуртка української учнівської молоді, та невправність літературного пера юних авторів, журнал «Вільні думки» заслуговує уваги читача як пам’ятка культури та історії національно-визвольних змагань 1917 – 1921 років у нашому краї. У 2015 році Бахмутський краєзнавчий музей та місцевий осередок Національної спілки краєзнавців України здійснили перевидання першого й єдиного номера цього журналу за примірником, який зберігається в Національній історичній бібліотеці України, зі збереженням мовних особливостей оригіналу.

«Журнал Вільні думки» – обкладинка перевидання 2015 року

Читайте також:

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

Гнат Побігайло – шлях від редактора україномовного журналу в Бахмуті до еміграції

Вже близько ворожая сила, вона вже підходить до нас: перший вірш Володимира Сосюри в Бахмуті

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Служба безпеки України затримала жінку, яка співпрацювала з ворогом на тимчасово окупованій частині Донеччини. Колишня очільниця так званої ділянки управління окупаційного підприємства “Донбасгаз” через треті країни приїхала у Закарпатську область, де її й викрили правоохоронці.

Про це 10 листопада повідомила пресслужба СБУ.

СБУ затримало жінку, яка очолювала управління окупаційного підприємства “Донбасгаз”

Як з’ясувало розслідування, зловмисницею виявилася мешканка Волноваського району, яка мала досвід роботи у сфері транспортування та розподілу енергоносіїв. Після того, як російські війська захопили селище Донське, жінка добровільно перейшла на бік ворога.

Згодом окупанти ввели її до керівного складу підприємства, яке об’єднало під своїм контролем усі захоплені газові мережі на сході України. Перебуваючи на “посаді” впродовж 2022–2023 років, вона здійснювала управлінську та фінансово-господарську діяльність “Донбасгазу” на довіреній їй ділянці.

Слідство встановило, що за її безпосередньої участі:

• росіяни “перереєстрували” на окупаційне підприємство комплекс споруд, устаткування та інші матеріальні цінності захопленої частини української газотранспортної системи (ГТС);
• було організовано під’єднання місцевих абонентів до газопостачання від російського оператора за так званими “тарифами ДНР”, що сприяло наповненню бюджету країни-агресора.

Затримання в Ужгороді та можливе покарання

Співробітники СБУ задокументували злочини фігурантки та встановили факт її в’їзду на підконтрольну Україні територію. Зазначається, що підозрювана прибула до Ужгорода через треті країни, перетнувши західний кордон, аби вирішити особисті справи.

Правоохоронці затримали жінку в орендованій квартирі на Закарпатті. Під час обшуків у неї вилучили два мобільні телефони та флеш-носій із доказами роботи на ворога.

Наразі слідчі СБУ повідомили затриманій про підозру за ч. 1 ст. 111-2 Кримінального кодексу України (пособництво державі-агресору). За цей злочин їй загрожує до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Читайте також:

Як СБУ викриває колаборантів на Донеччині та скільки вироків вже винесли за співпрацю з рф

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Лиманському напрямку російські війська накопичують піхоту та намагаються контратакувати, щоб повернути позиції, втрачені після наступальної операції Сил оборони України “Вівальді”. Також росіяни збільшують кількість артилерії та позицій для запуску безпілотників.

Про це 10 листопада в етері “Суспільне Студія” повідомив пресофіцер 66 окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго Василь Денисюк.

За його словами, після наступальних дій українських військових російська армія намагається відновити оборону на втрачених територіях. Водночас окупанти проводять контратаки як у зоні відповідальності 66 ОМБр, так і на сусідніх ділянках фронту, де діють підрозділи Третього армійського корпусу.

Росіяни перекидають піхоту через річку Чорний Жеребець

Українські військові фіксують збільшення кількості російських піхотинців на Лиманському напрямку. Зокрема, війська рф намагаються переправляти додаткові сили на західний берег річки Чорний Жеребець, облаштовувати укриття та створювати місця скупчення особового складу.

Однак ці дії ускладнюються через проблеми з логістикою. За словами Василя Денисюка, російські війська мають обмежену кількість переправ через річку, які перебувають під вогневим контролем українських захисників. Крім того, після опадання листя окупантам стало складніше маскувати свої позиції. Російська армія також збільшує кількість артилерії та майданчиків для запуску безпілотників. Українські військові виявляють і уражають позиції російських операторів дронів.

Окрім наземних контратак, російські війська застосовують авіацію для ударів по українських переправах через річки Оскіл та Сіверський Донець. Таким чином окупанти намагаються ускладнити логістику Сил оборони. За словами речника 66 ОМБр, такі дії пов’язані з результатами української наступальної операції “Вівальді”, під час якої, за його інформацією, вдалося звільнити 16 населених пунктів. Після втрати позицій російські війська намагаються посилити свої підрозділи, відновити оборонні рубежі та знайти способи протидіяти подальшим діям українських військових.

Примітка. Операція “Вівальді” наступальна операція Третього армійського корпусу ЗСУ на півночі Донецької області (в районі Лимана), публічно про неї стало відомо 15 вересня, коли звернення опублікував генерал Андрій Білецький, в якому він підтвердрив, що 3 АК розпочав наступальну операцію “Вівальді” на півночі Донецької області та вже зачистив 75 км² території, а також деокупував 10 км².

До теми:

На Донеччині звільнили ще три села: у Третьому корпусі повідомили про 51 км² повернутої території

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!