Яскравим явищем у культурному житті повітового міста Бахмута під час Української революції 1917 – 1921 років став вихід журналу «Вільні думки», що був друкованим органом гуртка Бахмутської української шкільної молоді. Саме до нього наш земляк, молодий Володимир Сосюра, подав свій патріотичний вірш «Чи вже не пора…», який вважав своїм літературним дебютом. Про це видання, яке тривалий час вважалося втраченим, розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Спогад про першопублікацію сосюриного вірша в Бахмуті спричинив зацікавлення дослідників до її джерела, бахмутського учнівського журналу 1918 рок, у зазначеного в спогаді під назвою «Вільна Думка». Відомий краєзнавець Донеччини Валерій Романько, досліджуючи ранній період творчості Сосюри, відзначав: «На жаль, ні в архівах Артемівська (колишнього Бахмута), ні в інших архівах України чи за кордоном поки що не віднайдено журналу «Вільна думка».

Про те, що в Бахмуті в 1918 році розпочав виходити журнал «Вільна думка», в першому і єдиному номері якого надрукований вірш В. Сосюри «Чи вже не пора…», згадував у середині 1990-х років відомий місцевий краєзнавець Валентин Замковий (1911 – 2003). На той час він вже мав точніші відомості про цей часопис та вірогідне місцезнаходження його збережених примірників, але, ймовірно, не встиг скористатися цими відомостями в своїй пошуковій роботі.

Сад Чепурковського в Бахмуті. Десь тут у 1917 році містився будинок Українського клубу. Листівка з фондів Бахмутського краєзнавчого музею.

Обкладинка першого й єдиного номера бахмутського журналу «Вільні думки» (1918). Національна історична бібліотека України.

У фондах Бахмутського краєзнавчого музею зберігаються листи, адресовані Валентину Замковому видатним українським бібліографом й книгознавцем Федором Максименком (1897 – 1983). У перші пореволюційні роки Максименко працював інспектором бібліотечної справи при Бахмутському відділі народної освіти, у 1919 – 1920 роках керував Бахмутською міською бібліотекою й першим у Донбасі педагогічним музеєм, а наступні два роки завідував Костянтинівською районною бібліотекою. Протягом багатьох років збирав матеріали до краєзнавчої бібліографії України, і, зокрема, Донеччини. В повоєнні роки Максименко працював у науковій бібліотеці Львівського університету, яка нині носить його ім’я.

Листування Ф. Максименка з В. Замковим тривало з червня 1980 до лютого 1981 року, й стало для артемівського краєзнавця, за його словами, «криницею знань з історії Бахмута». В шести листах патріарха українського книгознавства містяться відомості про багато місцевих імен і подій. Серед бахмутських періодичних видань, які він колись мав у своїй особистій бібліотеці, згадуються «Вільні думки» – літературно-просвітній журнал, який видавав гурток Бахмутської української молоді за редакцією Гната Побігайла. Перший номер журналу вийшов у Бахмуті в січні 1918 р., більше не виходило. «Між іншими матеріалами були вірші В. Сусюри, як він тоді підписувався. Переданий також до Москви, а м.б. до Київської іст. б-ки». В одному з наступних листів – уточнення: «Вільні думки (єдиний №) в 1950-х рр. я передав, здається, в історичну б-ку, або до Москви, або до Києва».

Бахмутянин Федір Максименко, видатний український бібліограф, якому завдячуємо збереженням раритетного номера «Вільні думки».

Пошук за електронним каталогом Національної історичної бібліотеки України виявив, що в її фондах зберігається примірник бахмутського журналу «Вільні думки», ймовірно, переданий туди Максименком. Журнал на 16 сторінках у сірій паперовій обкладинці містить на титульному аркуші автограф, напевне, колишнього власника «В. Данилевич».

Вихідні дані свідчать, що журнал був надрукований у бахмутській друкарні Г.В. Піпко. На останній сторінці – прізвища редактора (Гнат Побігайло) та його помічника (І. Мороз) і подяка Українському Клубу за сприяння коштами у справі видання журналу. Перший і останній номер «Вільних думок» розпочинається вступною статтею «Од редактора». В ній сформульована мета, яку ставили перед собою ініціатори видання: «пробуджувати українську молодь зі сна, давати їй моральних сил в ідейній праці свому народові, організовувати її в єдину міцну спілку».

Поетична творчість В. Сосюри, крім згадуваного вірша «Чи вже не пора…», представлена на сторінках «Вільних думок» невідомою досі ліричною мініатюрою «Вечір». Надрукований також вірш Гриця Скорохода «Не ріс я, а мучивсь. Усе переносив…» з присвятою В. Скороходу. Розділ художньої прози в журналі складають етюди Гната Побігайла «Вечірня мелодія» та І. М. (здогадно, Івана Мороза) «Од і до».

Сторінка журналу з віршем В. Сосюри «Вечір»

Статті, надруковані в журналі, присвячені злободенним тоді питанням шкільної реформи та самоорганізації учнів-українців. Це відозва Ол. Вержбицького «До українців-учнів» та О. В. (можливо, того ж Ол. Вержбицького) «Шкільні організації українців міста Києва»», Ів. Мороза «Реформа середніх шкіл» і підписана криптонімом М. «Наш «Закон Божий». Псевдонімом «Батіг» підписаний фейлетон «Дедеркальська учительська семінарія і духовна школа». Завершується номер публікацією «Статуту Гуртка української шкільної молоді Бахмута». У розділі «Хроніка» подано звістки про утворення вищих українських шкіл та розвиток учнівського й студентського руху в різних регіонах України.

Принаймні двох авторів «Вільних думок» зустрічаємо вже в радянські часи на сторінках бахмутського журналу «Голос печатника», де в березневому «шевченківському» номері за 1924 рік надруковані поруч стаття Г. Скорохода «До 63-х роковин смерті Тараса Григоровича Шевченка» і його ж вірш «Т.Г. Шевченкові» та статті Ол. Вержбицького «Соціальні моменти в творах Шевченка» й «Шевченко й жіноцтво». Вірші Гриця Скорохода знаходяться і в інших номерах цього журналу.

Попри наївність змісту більшості творів, друкованих у часописі Бахмутського гуртка української учнівської молоді, та невправність літературного пера юних авторів, журнал «Вільні думки» заслуговує уваги читача як пам’ятка культури та історії національно-визвольних змагань 1917 – 1921 років у нашому краї. У 2015 році Бахмутський краєзнавчий музей та місцевий осередок Національної спілки краєзнавців України здійснили перевидання першого й єдиного номера цього журналу за примірником, який зберігається в Національній історичній бібліотеці України, зі збереженням мовних особливостей оригіналу.

«Журнал Вільні думки» – обкладинка перевидання 2015 року

Читайте також:

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

Гнат Побігайло – шлях від редактора україномовного журналу в Бахмуті до еміграції

Вже близько ворожая сила, вона вже підходить до нас: перший вірш Володимира Сосюри в Бахмуті

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

В окупованому Донецьку працюють захоплені школи, які навчають дітей за російськими стандартами. Однією з провідних шкіл у Донецьку окупаційна влада вважає гімназію №6. Цей навчальний заклад активно поширює пропагандистські наративи та формує в дітей лояльність до окупаційної влади. Керує гімназією Альбіна Афенченко. Вона очолила заклад у 2003 році, а після захоплення Донецька підтримала окупаційну владу і є директоркою закладу донині.

Що відомо про Альбіну Афенченко і її роль в освіті на ТОТ? Редакція зібрала досьє.

Альбіна Афенченко, біографія

Альбіна Афенченко народилася 9 липня 1968 року в Донецьку. У 1987 році закінчила Донецьке педагогічне училище і отримала професію вчителя початкових класів.

Має дві вищі освіти. У 2002 році випустилася з Донецького інституту соціальної освіти, отримавши кваліфікацію вчителя географії. А у 2011 році закінчила Сумський педагогічний інститут післядипломної педагогічної освіти за спеціальністю “Управління навчальним закладом”.

Трудову діяльність Альбіна Афенченко розпочала в 1985 році. Вона влаштувалася на посаду вчительки початкових класів у школу №58 в місті Макіївка. Тут вона працювала до 1987 року.

У 1992 отримала посаду у школі №6 міста Донецьк. До 1998 року працювала вчителькою початкових класів. З 1998 по 2002 роки була педагогинею-організаторкою та вчителькою географії. З 2003 року стала директоркою цього навчального закладу. Його вона очолює і донині.

Як працює Донецька гімназія №6 після окупації

Гімназія №6 продовжила роботу після окупації. Альбіна Афенченко, підтримавши окупантів, зберегла посаду директорки. Сьогодні в гімназії активно поширюють пропагандистські наративи та нав’язують учням російське бачення історії і війни проти України. Цьому сприяє директорка закладу.

Гімназія №6 була одним із перших навчальних закладів Донецька, які пройшли державну акредитацію освітньої діяльності в рф. А у 2015-2016 навчальному році на базі гімназії проходила апробація (ред. перевірка, випробування на практиці та офіційне перед остаточним впровадженням) нових навчальних програм з історії та хімії. Заклад поступово переходив на російські стандарти.

Серед пропагандистських заходів, які проводять у гімназії за ініціативи директорки, є так звані “розмови про важливе”. Це обов’язкові уроки, які проводять щотижня. На цих заняттях розглядають та обговорюють конкретні теми, які є загальними для всіх класів, у тому числі початкових. Примітно, що серед загальних тем, такі як збереження довкілля чи розмови про моральні цінності, є багато уроків, зосереджених на пропаганді російських цінностей і наративів. Зокрема, у лютому 2026 року для дітей проводили урок про важливість захисту Батьківщини та знайомили їх з “подвигами земляків із “днр”. А у травні проводили традиційні уроки, присвячені Дню перемоги. Таким чином дітям нав’язують позитивний образ військових російської армії.

Примітним є і навчальне середовище у гімназії. В головному холі дітей зустрічає портрет путіна, російський герб та прапори рф і “днр”. А в коридорах розміщені інформаційні стенди про військових, які брали участь у війні в Україні.

У 2023 році Альбіна Афенченко разом з педагогічним колективом гімназії №6 розробили проєкт “Патріотичний десант”. Для його реалізації гімназія виграла грант від міносвіти рф.

Проєкт “Патріотичиний десант” направлений не лише на учнів гімназії, а й на молодь і дорослих мешканців Донецька. Також з цим проєктом педагоги їздять іншими окупованими містами. Він передбачає проведення пропагандистських заходів на базі різних установ і просторів. За словами Альбіни Афенченко, мета проєкту — “допомогти людям усвідомити себе частиною єдиної держави та створити освітній простір для виховання справжніх патріотів”.

“Будучи свідками подій, що відбуваються на Донбасі, команда вчителів вирішила, що потрібно захистити підростаюче покоління від зовнішнього впливу, викликати в них любов до Батьківщини, навчити бути справжніми патріотами, цінувати свою самобутність та шанувати історичну пам’ять. Ми розповідаємо достовірну інформацію про конфлікт та причини початку сво”, — зазначала Альбіна Афенченко.

Окрім пропагандистської складової, у межах проєкту проводять мілітаризацію дітей та молоді. Педагоги гімназії проводять майстер-класи, де вчать базовим знанням військових спеціальностей. Школярі можуть спробувати себе в ролі танкіста, шифрувальника чи картографа.

Роль Альбіни Афенченко в політиці на ТОТ

Окрім роботи в освіті, Альбіна Афенченко провадить політичну діяльність і є медійною особою. Вона не раз давала інтерв’ю пропагандистам, де поширювала антиукраїнські тези.

Так, у березні 2023 року вона знялася для документального циклу “Обличчя Донбасу”. Під час розмови з пропагандистами жінка відкрито засуджувала педагогів, які виїхали з окупації та називала їх зрадниками. Також вона критикувала українську освіту. Серед її тез — те, що Україна свідомо переписувала історію задовго до війни. Однак директорка не згадує про те, що й сама була частиною української освіти до 2014 року. Що вплинуло на те, що вона радикально змінила погляди, Альбіна Афенченко не уточнює.

Також директорка гімназії №6 відкрито підтримує дії рф і висловлює підтримку російській армії.

“Я готова йти в бій. У нас жінки Донецька настільки відважні, що ми в колективі ромовляємо, що ось: “Дівчата, якщо буде треба допомога нашим, то підемо”. І це не красномовні слова, чесно. Зрозуміло, що в бій йти… Я не буду говорити, що я піду в бій з гранатою. Я буду готувати, я буду допомагати, я вмію перев’язувати рани, надавати першу медичну допомогу. Ми будемо йти до кінця. А кінець — це наша перемога”, — казала Альбіна Афенченко в документальному циклі “Обличчя Донбасу”.

Альбіна Афенченко активно підтримує псевдореферендуми і вибори на окупованій території. Не один раз вона була головою виборчої дільниці, яка працює на базі гімназії №6. У листопаді 2018 року Афенченко була головою виборчої дільниці на псевдовиборах голови “днр”, у 2022 році — на псевдореферендумі про входження “днр” у склад росії, а у 2026 році — на незаконних виборах до Держдуми рф.

Сьогодні Альбіна Афенченко також є діючою депутаткою Донецької міськради, яка підпорядкована “днр”. Її обрали від путінської партії “единая россия”.

Підозра у колабораційній діяльності та санкції

За даними Апарату РНБО України, Альбіна Афенченко перебуває у санкційному списку України. У березні 2019 року її внесли у санкційний список строком на 3 роки, а в жовтні 2022 року — строком на 7 років.

У жовтні 2024 року Лівобережна окружна прокуратура Донецької області оголосила Альбіні Афенченко підозру в колабораційній діяльності та добровільному обранні до незаконних органів влади, створених на тимчасово окупованій території.

Читайте також:

• У школах окупованого Маріуполя запрацювали кадетські класи російських силових відомств: що відомо
• Ексголова НБУ та ще п’ятеро уродженців Донеччини потрапили під санкції ЄС через участь у виборах на ТОТ
• Палац культури Шевченка в окупованому Донецьку: хто керує закладом і чим він займається

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Жителя селища Малотаранівка Краматорської громади засудили до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна за державну зраду. Чоловік протягом чотирьох місяців зливав російським військам дані про розташування українських захисників та оборонних споруд.

Про це повідомила Донецька обласна прокуратура.

Як працював російський агент

Прокурори довели у суді, що у лютому 2025 року військовослужбовець зс рф завербував місцевого жителя для проведення розвідувально-підривної діяльності. Чоловік добровільно погодився на співпрацю та почав збирати інформацію про дислокацію українських сил.

З жовтня 2025 року по січень 2026 року агент регулярно надсилав вербувальнику через месенджер WhatsApp:

• текстові повідомлення та скриншоти карт із точними координатами окопів, бліндажів та фортифікаційних споруд;
• відомості про розміщення особового складу та військової техніки у Краматорську й Малотаранівці;
• дані про місцезнаходження складу військового майна.

Загалом за чотири місяці співпраці чоловік встиг передати представнику держави-агресора 10 повідомлень із розвідданими.

Викриття та вирок суду

У січні 2026 року діяльність російського агента викрили та припинили співробітники ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях. До ухвалення судового рішення засуджений перебував під вартою.

У суді прокурори повністю довели вину фігуранта за ч. 2 ст. 111 Кримінального кодексу України (державна зрада, вчинена в умовах воєнного стану). Попри те, що чоловік своєї вини не визнав, суд призначив йому покарання у вигляді 15 років ув’язнення з конфіскацією всього належного йому майна.

Читайте також:

Наводив удари на військових: у Краматорську затримали адміністратора місцевого телеграм-каналу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!