Яскравим явищем у культурному житті повітового міста Бахмута під час Української революції 1917 – 1921 років став вихід журналу «Вільні думки», що був друкованим органом гуртка Бахмутської української шкільної молоді. Саме до нього наш земляк, молодий Володимир Сосюра, подав свій патріотичний вірш «Чи вже не пора…», який вважав своїм літературним дебютом. Про це видання, яке тривалий час вважалося втраченим, розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Спогад про першопублікацію сосюриного вірша в Бахмуті спричинив зацікавлення дослідників до її джерела, бахмутського учнівського журналу 1918 рок, у зазначеного в спогаді під назвою «Вільна Думка». Відомий краєзнавець Донеччини Валерій Романько, досліджуючи ранній період творчості Сосюри, відзначав: «На жаль, ні в архівах Артемівська (колишнього Бахмута), ні в інших архівах України чи за кордоном поки що не віднайдено журналу «Вільна думка».

Про те, що в Бахмуті в 1918 році розпочав виходити журнал «Вільна думка», в першому і єдиному номері якого надрукований вірш В. Сосюри «Чи вже не пора…», згадував у середині 1990-х років відомий місцевий краєзнавець Валентин Замковий (1911 – 2003). На той час він вже мав точніші відомості про цей часопис та вірогідне місцезнаходження його збережених примірників, але, ймовірно, не встиг скористатися цими відомостями в своїй пошуковій роботі.

Сад Чепурковського в Бахмуті. Десь тут у 1917 році містився будинок Українського клубу. Листівка з фондів Бахмутського краєзнавчого музею.

Обкладинка першого й єдиного номера бахмутського журналу «Вільні думки» (1918). Національна історична бібліотека України.

У фондах Бахмутського краєзнавчого музею зберігаються листи, адресовані Валентину Замковому видатним українським бібліографом й книгознавцем Федором Максименком (1897 – 1983). У перші пореволюційні роки Максименко працював інспектором бібліотечної справи при Бахмутському відділі народної освіти, у 1919 – 1920 роках керував Бахмутською міською бібліотекою й першим у Донбасі педагогічним музеєм, а наступні два роки завідував Костянтинівською районною бібліотекою. Протягом багатьох років збирав матеріали до краєзнавчої бібліографії України, і, зокрема, Донеччини. В повоєнні роки Максименко працював у науковій бібліотеці Львівського університету, яка нині носить його ім’я.

Листування Ф. Максименка з В. Замковим тривало з червня 1980 до лютого 1981 року, й стало для артемівського краєзнавця, за його словами, «криницею знань з історії Бахмута». В шести листах патріарха українського книгознавства містяться відомості про багато місцевих імен і подій. Серед бахмутських періодичних видань, які він колись мав у своїй особистій бібліотеці, згадуються «Вільні думки» – літературно-просвітній журнал, який видавав гурток Бахмутської української молоді за редакцією Гната Побігайла. Перший номер журналу вийшов у Бахмуті в січні 1918 р., більше не виходило. «Між іншими матеріалами були вірші В. Сусюри, як він тоді підписувався. Переданий також до Москви, а м.б. до Київської іст. б-ки». В одному з наступних листів – уточнення: «Вільні думки (єдиний №) в 1950-х рр. я передав, здається, в історичну б-ку, або до Москви, або до Києва».

Бахмутянин Федір Максименко, видатний український бібліограф, якому завдячуємо збереженням раритетного номера «Вільні думки».

Пошук за електронним каталогом Національної історичної бібліотеки України виявив, що в її фондах зберігається примірник бахмутського журналу «Вільні думки», ймовірно, переданий туди Максименком. Журнал на 16 сторінках у сірій паперовій обкладинці містить на титульному аркуші автограф, напевне, колишнього власника «В. Данилевич».

Вихідні дані свідчать, що журнал був надрукований у бахмутській друкарні Г.В. Піпко. На останній сторінці – прізвища редактора (Гнат Побігайло) та його помічника (І. Мороз) і подяка Українському Клубу за сприяння коштами у справі видання журналу. Перший і останній номер «Вільних думок» розпочинається вступною статтею «Од редактора». В ній сформульована мета, яку ставили перед собою ініціатори видання: «пробуджувати українську молодь зі сна, давати їй моральних сил в ідейній праці свому народові, організовувати її в єдину міцну спілку».

Поетична творчість В. Сосюри, крім згадуваного вірша «Чи вже не пора…», представлена на сторінках «Вільних думок» невідомою досі ліричною мініатюрою «Вечір». Надрукований також вірш Гриця Скорохода «Не ріс я, а мучивсь. Усе переносив…» з присвятою В. Скороходу. Розділ художньої прози в журналі складають етюди Гната Побігайла «Вечірня мелодія» та І. М. (здогадно, Івана Мороза) «Од і до».

Сторінка журналу з віршем В. Сосюри «Вечір»

Статті, надруковані в журналі, присвячені злободенним тоді питанням шкільної реформи та самоорганізації учнів-українців. Це відозва Ол. Вержбицького «До українців-учнів» та О. В. (можливо, того ж Ол. Вержбицького) «Шкільні організації українців міста Києва»», Ів. Мороза «Реформа середніх шкіл» і підписана криптонімом М. «Наш «Закон Божий». Псевдонімом «Батіг» підписаний фейлетон «Дедеркальська учительська семінарія і духовна школа». Завершується номер публікацією «Статуту Гуртка української шкільної молоді Бахмута». У розділі «Хроніка» подано звістки про утворення вищих українських шкіл та розвиток учнівського й студентського руху в різних регіонах України.

Принаймні двох авторів «Вільних думок» зустрічаємо вже в радянські часи на сторінках бахмутського журналу «Голос печатника», де в березневому «шевченківському» номері за 1924 рік надруковані поруч стаття Г. Скорохода «До 63-х роковин смерті Тараса Григоровича Шевченка» і його ж вірш «Т.Г. Шевченкові» та статті Ол. Вержбицького «Соціальні моменти в творах Шевченка» й «Шевченко й жіноцтво». Вірші Гриця Скорохода знаходяться і в інших номерах цього журналу.

Попри наївність змісту більшості творів, друкованих у часописі Бахмутського гуртка української учнівської молоді, та невправність літературного пера юних авторів, журнал «Вільні думки» заслуговує уваги читача як пам’ятка культури та історії національно-визвольних змагань 1917 – 1921 років у нашому краї. У 2015 році Бахмутський краєзнавчий музей та місцевий осередок Національної спілки краєзнавців України здійснили перевидання першого й єдиного номера цього журналу за примірником, який зберігається в Національній історичній бібліотеці України, зі збереженням мовних особливостей оригіналу.

«Журнал Вільні думки» – обкладинка перевидання 2015 року

Читайте також:

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

Гнат Побігайло – шлях від редактора україномовного журналу в Бахмуті до еміграції

Вже близько ворожая сила, вона вже підходить до нас: перший вірш Володимира Сосюри в Бахмуті

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

У 2026 році витрати на підготовку першокласника до навчального року знову зросли. Повний набір необхідних товарів обійдеться батькам у суму близько 13 тисяч гривень. При цьому найбільшу частку сімейного бюджету поглинає купівля одягу.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Загальна вартість підготовки до школи у 2026 році

За даними аналітиків Сodes, розрахункова вартість повного комплекту для першокласника у 2026 році становить 12 923 гривні. Порівняно з минулим роком загальні витрати збільшилися на 30%. Фактична сума безпосередньо залежить від обраного родинного бюджету. Економний варіант із купівлею найдешевших товарів у дискаунтерах коштуватиме від 4 000 до 5 000 гривень. Середній бюджет, орієнтований на оптимальне співвідношення ціни та якості, вимагає витрат на рівні 10 000–13 000 гривень. Розширений бюджет із придбанням речей від відомих брендів стартує від 20 000 до 30 000 гривень.

Базовий список та рівні шкільного кошика

Усі необхідні шкільні товари розподіляються на кілька груп залежно від пріоритетності покупок. Кошик навчального приладдя включає лише найнеобхіднішу канцелярію та матеріали для творчості. Базовий шкільний кошик розширюється за рахунок додавання аксесуарів. Повний комплект охоплює абсолютно всі товарні позиції, включаючи гардероб.

Рівень кошика	Склад товарів	Орієнтовна вартість у 2026 році
Кошик навчального приладдя	Канцелярія, інструменти для творчих занять	1508 грн
Базовий шкільний кошик	Навчальне приладдя, рюкзак, сумка для взуття	2773 грн
Повний комплект першокласника	Всі вищезазначені товари, одяг та взуття	12 923 грн

Найбільшу частину кошика забирає одяг та взуття. Наразі середні ціни на одяг наступні:

• шкарпетки — від 35 гривень, колготки – від 70 гривень;
• шкільна форма — від 1250 гривень і доходить до кількох тисяч;
• сорочки, футболки або блузки — від 500 гривень;
• штани/спідниця — 600-800 гривень;
• спортивний костюм — 1300 – 3 000 гривень;
• спортивне взуття — 800-1 700 гривень;
• туфлі — 700-2 300 гривень.

Найдорожчі категорії та зміна цін

Найдорожчою категорією у списку покупок незмінно залишається одяг. Він забирає близько 65% від загальних витрат родини. Медіанна вартість двох комплектів повсякденного шкільного одягу становить 7 000 гривень, а спортивного костюма — 1 100 гривень. Одяг подорожчав найбільше за останній рік, додавши в ціні 40%. Взуття становить майже 16% від загальних витрат, аксесуари — близько 10%. Канцелярське приладдя та товари для творчості виявилися категоріями, що подорожчали найменше — їхня вартість зросла приблизно на 7,7%.

Регіональне навантаження на бюджет

Вартість шкільного кошика тримається на приблизно однаковому рівні по всій країні завдяки великій частці онлайн-покупок. Проте фінансове навантаження на родини суттєво відрізняється через різний рівень середніх заробітних плат у регіонах. Найважче підготувати дитину до школи у Кіровоградській області. Там вартість повного комплекту першокласника становить майже 61% від середньої місячної заробітної плати.

Найменш відчутними ці витрати є для жителів Києва. У столиці шкільний кошик забирає близько 27% від середньої зарплати. Середній показник вартості зборів до школи по Україні дорівнює 42,35% від доходу.

Державна допомога та економія

Державна програма “Пакунок школяра” дозволяє батькам першокласників отримати цільову грошову виплату в розмірі 5 000 гривень. Ця сума здатна покрити 38,7% від загальної вартості повного шкільного кошика за медіанними цінами. Коштів вистачить на покриття базового набору першокласника або на придбання найдешевших товарів з одним комплектом одягу. Оформити виплату можна через застосунок “Дія” або у сервісних центрах ПФУ.

Знизити фінансове навантаження можна також шляхом пошуку знижкових купонів, порівняння цін на онлайн-агрегаторах та отримання банківського кешбеку. Додатковими інструментами економії виступають відвідування спеціалізованих шкільних ярмарків, купівля товарів на розпродажах у великих мережах, придбання вживаних речей у доброму стані та організація гуртових закупівель спільно з іншими батьками.

Читайте також:

“Пакунок школяра” у 2026 році: як отримати 5 тисяч гривень на першокласника

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Український Оскарівський комітет днями оголосив список із п’яти стрічок, які змагатимуться за право представляти Україну на 99-й премії “Оскар” у 2027 році. Одним із номінантів став документальний фільм “Останній Прометей Донбасу”.

Про це повідомили творці фільму.

“Останній Прометей Донбасу” серед 5 фільмів-претендентів від України на Оскар

Остаточне рішення щодо того, хто саме поїде на наступний “Оскар” від України, комітет повідомить уже за кілька днів. Творці стрічки “Останній Прометей Донбасу” зазначають, що для їхньої команди присутність у цьому списку є великою честю. Наразі вони закликають глядачів поширювати інформацію про картину в соціальних мережах. Офіційно переглянути фільм можна на платформі “Київстар ТБ”. Саме виробництво стрічки відбулося за підтримки “Держкіно України”, “УКФ” та “Київстар ТБ Originals”.

Документальний фільм “Останній Прометей Донбасу” зняв режисер Антон Штука, також відомий за роботою “Обережно! Життя триває”. Стрічка розповідає про Курахівську теплоелектростанцію на Донеччині та її працівників. Під час роботи ТЕС дим здіймався настільки високо, що його було видно з околиць тимчасово окупованого Донецька. Щоразу після цього по станції били російські снаряди. Наразі Курахівська ТЕС перебуває під окупацією росіян.

Ідея зняти кіно про станцію виникла в січні 2024 року. Тієї зими вона ще працювала на українську енергосистему, хоча до лінії зіткнення залишалися лічені кілометри. Режисер Антон Штука згадує, що одразу зрозумів потребу звернути увагу на цю історію. Він почав фіксувати події на камеру, плануючи згодом вирішити, у який саме формат перетворити зібраний матеріал — у повнометражний чи короткий метр, або ж в окремий соціальний ролик.

Які стрічки розглядає Комітет

Крім “Останній Прометей Донбасу”, Україну на Оскарі-2027 можуть представити:

“Вічник” (режисер Іван Ніколайчук). Це філософсько-історична драма, знята за мотивами роману Мирослава Дочинця. У центрі сюжету — життя карпатського мольфара Андрія Ворона. Його шлях пролягає від цілителя та воїна часів Карпатської України до заслання у Сибір як в’язня та подальшого повернення до рідного села. Прем’єра картини відбулася на Одеському кінофестивалі у 2025 році. Головні ролі виконали Павло Текучев, Олег Мосійчук та Данііл Мірешкін — актор і чинний військовослужбовець бригади “Азов”.

“Кіллхаус” (режисер Любомир Левицький). Фільм позиціонується як перший український тактичний екшн-трилер. В основу сюжету лягла реальна спецоперація з порятунку людей за допомогою безпілотників. За сценарієм, бійці Третьої окремої штурмової бригади, ГУР та СБУ евакуюють із “сірої зони” цивільну родину разом з американською журналісткою, яка документує діяльність Іноземного легіону. У зйомках взяли участь понад 70 професійних акторів та близько 200 військовослужбовців і ветеранів із бойовим досвідом, які грали самих себе.

“Простий солдат” (режисери Артем Рижиков, Хуан Каміло Крус). Документальний фільм від першої особи, який показує шлях оператора від цивільного митця до військовослужбовця ЗСУ. Картина розповідає історію самого співрежисера Артема Рижикова, який долучився до війська як доброволець у 2022 році. Матеріал для стрічки змонтовано з понад тисячі годин особистих відеозаписів. Картина увійшла до списку найкращих документальних робіт 2025 року за версією видання Variety.

The Last Message (режисери Андрій Волошин, Олексій Лєбєдєв). Документальний проєкт, що розповідає історію американо-української співачки Келсі Кімберлін. Вона приїжджає в Україну, щоб з’ясувати обставини загибелі свого 21-річного двоюрідного брата Андрія від рук російських військових. Стрічка демонструє події в Україні очима іноземки: під час поїздки на лінію фронту вона зустрічається з військовими та місцевими жителями, записує пісню в пам’ять про брата та дізнається про стійкість українців через призму власної втрати.

Читайте також:

3 фільми, які можна подивитися в кіно просто зараз: “Одіссея”, “Людина-павук” та “Кінець Оук-стріт”

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!