Яскравим явищем у культурному житті повітового міста Бахмута під час Української революції 1917 – 1921 років став вихід журналу «Вільні думки», що був друкованим органом гуртка Бахмутської української шкільної молоді. Саме до нього наш земляк, молодий Володимир Сосюра, подав свій патріотичний вірш «Чи вже не пора…», який вважав своїм літературним дебютом. Про це видання, яке тривалий час вважалося втраченим, розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Спогад про першопублікацію сосюриного вірша в Бахмуті спричинив зацікавлення дослідників до її джерела, бахмутського учнівського журналу 1918 рок, у зазначеного в спогаді під назвою «Вільна Думка». Відомий краєзнавець Донеччини Валерій Романько, досліджуючи ранній період творчості Сосюри, відзначав: «На жаль, ні в архівах Артемівська (колишнього Бахмута), ні в інших архівах України чи за кордоном поки що не віднайдено журналу «Вільна думка».

Про те, що в Бахмуті в 1918 році розпочав виходити журнал «Вільна думка», в першому і єдиному номері якого надрукований вірш В. Сосюри «Чи вже не пора…», згадував у середині 1990-х років відомий місцевий краєзнавець Валентин Замковий (1911 – 2003). На той час він вже мав точніші відомості про цей часопис та вірогідне місцезнаходження його збережених примірників, але, ймовірно, не встиг скористатися цими відомостями в своїй пошуковій роботі.

Сад Чепурковського в Бахмуті. Десь тут у 1917 році містився будинок Українського клубу. Листівка з фондів Бахмутського краєзнавчого музею.

Обкладинка першого й єдиного номера бахмутського журналу «Вільні думки» (1918). Національна історична бібліотека України.

У фондах Бахмутського краєзнавчого музею зберігаються листи, адресовані Валентину Замковому видатним українським бібліографом й книгознавцем Федором Максименком (1897 – 1983). У перші пореволюційні роки Максименко працював інспектором бібліотечної справи при Бахмутському відділі народної освіти, у 1919 – 1920 роках керував Бахмутською міською бібліотекою й першим у Донбасі педагогічним музеєм, а наступні два роки завідував Костянтинівською районною бібліотекою. Протягом багатьох років збирав матеріали до краєзнавчої бібліографії України, і, зокрема, Донеччини. В повоєнні роки Максименко працював у науковій бібліотеці Львівського університету, яка нині носить його ім’я.

Листування Ф. Максименка з В. Замковим тривало з червня 1980 до лютого 1981 року, й стало для артемівського краєзнавця, за його словами, «криницею знань з історії Бахмута». В шести листах патріарха українського книгознавства містяться відомості про багато місцевих імен і подій. Серед бахмутських періодичних видань, які він колись мав у своїй особистій бібліотеці, згадуються «Вільні думки» – літературно-просвітній журнал, який видавав гурток Бахмутської української молоді за редакцією Гната Побігайла. Перший номер журналу вийшов у Бахмуті в січні 1918 р., більше не виходило. «Між іншими матеріалами були вірші В. Сусюри, як він тоді підписувався. Переданий також до Москви, а м.б. до Київської іст. б-ки». В одному з наступних листів – уточнення: «Вільні думки (єдиний №) в 1950-х рр. я передав, здається, в історичну б-ку, або до Москви, або до Києва».

Бахмутянин Федір Максименко, видатний український бібліограф, якому завдячуємо збереженням раритетного номера «Вільні думки».

Пошук за електронним каталогом Національної історичної бібліотеки України виявив, що в її фондах зберігається примірник бахмутського журналу «Вільні думки», ймовірно, переданий туди Максименком. Журнал на 16 сторінках у сірій паперовій обкладинці містить на титульному аркуші автограф, напевне, колишнього власника «В. Данилевич».

Вихідні дані свідчать, що журнал був надрукований у бахмутській друкарні Г.В. Піпко. На останній сторінці – прізвища редактора (Гнат Побігайло) та його помічника (І. Мороз) і подяка Українському Клубу за сприяння коштами у справі видання журналу. Перший і останній номер «Вільних думок» розпочинається вступною статтею «Од редактора». В ній сформульована мета, яку ставили перед собою ініціатори видання: «пробуджувати українську молодь зі сна, давати їй моральних сил в ідейній праці свому народові, організовувати її в єдину міцну спілку».

Поетична творчість В. Сосюри, крім згадуваного вірша «Чи вже не пора…», представлена на сторінках «Вільних думок» невідомою досі ліричною мініатюрою «Вечір». Надрукований також вірш Гриця Скорохода «Не ріс я, а мучивсь. Усе переносив…» з присвятою В. Скороходу. Розділ художньої прози в журналі складають етюди Гната Побігайла «Вечірня мелодія» та І. М. (здогадно, Івана Мороза) «Од і до».

Сторінка журналу з віршем В. Сосюри «Вечір»

Статті, надруковані в журналі, присвячені злободенним тоді питанням шкільної реформи та самоорганізації учнів-українців. Це відозва Ол. Вержбицького «До українців-учнів» та О. В. (можливо, того ж Ол. Вержбицького) «Шкільні організації українців міста Києва»», Ів. Мороза «Реформа середніх шкіл» і підписана криптонімом М. «Наш «Закон Божий». Псевдонімом «Батіг» підписаний фейлетон «Дедеркальська учительська семінарія і духовна школа». Завершується номер публікацією «Статуту Гуртка української шкільної молоді Бахмута». У розділі «Хроніка» подано звістки про утворення вищих українських шкіл та розвиток учнівського й студентського руху в різних регіонах України.

Принаймні двох авторів «Вільних думок» зустрічаємо вже в радянські часи на сторінках бахмутського журналу «Голос печатника», де в березневому «шевченківському» номері за 1924 рік надруковані поруч стаття Г. Скорохода «До 63-х роковин смерті Тараса Григоровича Шевченка» і його ж вірш «Т.Г. Шевченкові» та статті Ол. Вержбицького «Соціальні моменти в творах Шевченка» й «Шевченко й жіноцтво». Вірші Гриця Скорохода знаходяться і в інших номерах цього журналу.

Попри наївність змісту більшості творів, друкованих у часописі Бахмутського гуртка української учнівської молоді, та невправність літературного пера юних авторів, журнал «Вільні думки» заслуговує уваги читача як пам’ятка культури та історії національно-визвольних змагань 1917 – 1921 років у нашому краї. У 2015 році Бахмутський краєзнавчий музей та місцевий осередок Національної спілки краєзнавців України здійснили перевидання першого й єдиного номера цього журналу за примірником, який зберігається в Національній історичній бібліотеці України, зі збереженням мовних особливостей оригіналу.

«Журнал Вільні думки» – обкладинка перевидання 2015 року

Читайте також:

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

Гнат Побігайло – шлях від редактора україномовного журналу в Бахмуті до еміграції

Вже близько ворожая сила, вона вже підходить до нас: перший вірш Володимира Сосюри в Бахмуті

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Ще наприкінці 1930-х років в Артемівську, нині Бахмуті, працював аероклуб, де молодь вивчала теорію авіації, проходила льотну підготовку та стрибала з парашутом. Після початку Другої світової війни його вихованці вирушили на фронт, а частину інструкторів та авіатехніки направили до бойових підрозділів.

Історію аероклубу розповіли в КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Як у Бахмуті працював аероклуб до Другої світової війни

Наприкінці 1930-х років в Артемівську відкрили філію Костянтинівського аероклубу. Її розмістили у приміщенні колишньої синагоги. Польовий аеродром облаштували на території, де згодом з’явилися будівлі Центру зайнятості та школи №12. Начальником аероклубу призначили Сидоренка, комісаром був В. С. Гілка. Викладачами та інструкторами працювали Литовцев, Шевельов, Надточій, Баєв, Полуянов і Боярко.

У клубі проходили підготовку юнаки 1923–1924 років народження. Вони вивчали теорію авіації, проходили стройову підготовку, вивчали історію ВКП(б) та політекономію, а також несли вартову службу. Для навчання використовували чотири літаки У-2.

Серед тих, хто займався в аероклубі, були й жінки. До польотів та парашутної підготовки долучалися Надія Седенко, Євгенія Красножон та Клавдія Нечхайлова.

Що сталося з аероклубом після початку Другої світової війни

З початком Другої світової війни на аеродром аероклубу з Костянтинівки перебазувалася ескадрилья винищувачів І-16. Німецькі літаки вже з’являлися в небі над містом, тому з місцевого аеродрому почали підніматися чергові винищувачі.

Згодом трьох інструкторів аероклубу, Шевельова, Баєва та Боярка, разом із літаками відрядили до Південно-Західного фронту. Разом із ними вирушили техніки, які обслуговували авіаційну техніку. Наприкінці вересня 1941 року до Артемівська прибула велика група літаків У-2. Начальник аероклубу Сидоренко став старшим цієї групи. Згодом вона передислокувалася до одного із сіл Оренбурзької області.

Вихованці аероклубу воювали на різних фронтах Другої світової війни. Серед тих, хто дожив до Перемоги, у джерелі згадуються Дукмасов, Кривошеєв, Єфремов, Лещук, Рябоконь, Овчаренко, Прокопенко та Костенко.

Коритін, Седаш, Єщенко, Покашевський, Макогон і Бризгалов загинули. Четверо випускників Артемівського аероклубу — В. Б. Корсунський, С. І. Мосієнко, О. М. Мироненко та Г. Литвинов, були Героями Радянського Союзу.

Літак-пам’ятник на околиці Бахмута

Згодом на західній околиці міста встановили пам’ятник на честь людей, які починали свій шлях у небо в Артемівському аероклубі. Це був літак, спрямований угору. Протягом десятиліть він залишався одним із символів міста.

Під час повномасштабного російського вторгнення пам’ятник став одним із символів Бахмута, а у 2023 році був зруйнований внаслідок бойових дій та обстрілів.

До теми:

Як Бахмут не став “днр” у 2014: вам цього не казали

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Профільний комітет Верховної Ради підтримав до другого читання законопроєкт №15094. Документ пропонує новий підхід до підтримки малозабезпечених сімей, за яким кілька окремих видів державної допомоги об’єднають в одну щомісячну виплату.

Про це повідомив Павло Фролов, народний депутат України та голова Спеціальної комісії з питань захисту ВПО.

Як працюватиме базова соціальна допомога

Згідно із законопроєктом, розмір фінансової підтримки (БСД) розраховуватимуть індивідуально для кожної родини. Ключовими критеріями для призначення стануть рівень доходів, склад сім’ї та її майновий стан.

Особливості нової системи:

• грошові виплати поєднають із наданням соціальних послуг та підтримкою у працевлаштуванні;
• базова соціальна допомога буде доступною для родин, які опинилися у кризовій ситуації;
• держава здійснюватиме виявлення та інформування родин про їхнє право на отримання допомоги.

Умови переходу та поточний експеримент

Перехід на нову модель здійснюватиметься виключно добровільно та за відповідною заявою отримувача. Важливий нюанс: якщо розрахований розмір базової допомоги виявиться меншим за ту суму загальної державної підтримки, яку родина має на момент звернення, нову виплату не призначатимуть.

За словами Павла Фролова, наразі в Україні вже діє експериментальний проєкт із надання базової соціальної допомоги. Сума допомоги в його межах розраховується індивідуально на основі базової величини, яка становить 4 500 гривень.

У разі ухвалення законопроєкту №15094 у цілому, нова система соціальних виплат має офіційно запрацювати з 1 січня 2028 року. Документом також передбачається окремий перехідний період для її поступового та злагодженого впровадження.

Читайте також:

Виплати від ЮНІСЕФ у 2026 році: хто може отримати 4 100, 12 300, 16 700 та 19 400 гривень

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!