Яскравим явищем у культурному житті повітового міста Бахмута під час Української революції 1917 – 1921 років став вихід журналу «Вільні думки», що був друкованим органом гуртка Бахмутської української шкільної молоді. Саме до нього наш земляк, молодий Володимир Сосюра, подав свій патріотичний вірш «Чи вже не пора…», який вважав своїм літературним дебютом. Про це видання, яке тривалий час вважалося втраченим, розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Спогад про першопублікацію сосюриного вірша в Бахмуті спричинив зацікавлення дослідників до її джерела, бахмутського учнівського журналу 1918 рок, у зазначеного в спогаді під назвою «Вільна Думка». Відомий краєзнавець Донеччини Валерій Романько, досліджуючи ранній період творчості Сосюри, відзначав: «На жаль, ні в архівах Артемівська (колишнього Бахмута), ні в інших архівах України чи за кордоном поки що не віднайдено журналу «Вільна думка».

Про те, що в Бахмуті в 1918 році розпочав виходити журнал «Вільна думка», в першому і єдиному номері якого надрукований вірш В. Сосюри «Чи вже не пора…», згадував у середині 1990-х років відомий місцевий краєзнавець Валентин Замковий (1911 – 2003). На той час він вже мав точніші відомості про цей часопис та вірогідне місцезнаходження його збережених примірників, але, ймовірно, не встиг скористатися цими відомостями в своїй пошуковій роботі.

Сад Чепурковського в Бахмуті. Десь тут у 1917 році містився будинок Українського клубу. Листівка з фондів Бахмутського краєзнавчого музею.

Обкладинка першого й єдиного номера бахмутського журналу «Вільні думки» (1918). Національна історична бібліотека України.

У фондах Бахмутського краєзнавчого музею зберігаються листи, адресовані Валентину Замковому видатним українським бібліографом й книгознавцем Федором Максименком (1897 – 1983). У перші пореволюційні роки Максименко працював інспектором бібліотечної справи при Бахмутському відділі народної освіти, у 1919 – 1920 роках керував Бахмутською міською бібліотекою й першим у Донбасі педагогічним музеєм, а наступні два роки завідував Костянтинівською районною бібліотекою. Протягом багатьох років збирав матеріали до краєзнавчої бібліографії України, і, зокрема, Донеччини. В повоєнні роки Максименко працював у науковій бібліотеці Львівського університету, яка нині носить його ім’я.

Листування Ф. Максименка з В. Замковим тривало з червня 1980 до лютого 1981 року, й стало для артемівського краєзнавця, за його словами, «криницею знань з історії Бахмута». В шести листах патріарха українського книгознавства містяться відомості про багато місцевих імен і подій. Серед бахмутських періодичних видань, які він колись мав у своїй особистій бібліотеці, згадуються «Вільні думки» – літературно-просвітній журнал, який видавав гурток Бахмутської української молоді за редакцією Гната Побігайла. Перший номер журналу вийшов у Бахмуті в січні 1918 р., більше не виходило. «Між іншими матеріалами були вірші В. Сусюри, як він тоді підписувався. Переданий також до Москви, а м.б. до Київської іст. б-ки». В одному з наступних листів – уточнення: «Вільні думки (єдиний №) в 1950-х рр. я передав, здається, в історичну б-ку, або до Москви, або до Києва».

Бахмутянин Федір Максименко, видатний український бібліограф, якому завдячуємо збереженням раритетного номера «Вільні думки».

Пошук за електронним каталогом Національної історичної бібліотеки України виявив, що в її фондах зберігається примірник бахмутського журналу «Вільні думки», ймовірно, переданий туди Максименком. Журнал на 16 сторінках у сірій паперовій обкладинці містить на титульному аркуші автограф, напевне, колишнього власника «В. Данилевич».

Вихідні дані свідчать, що журнал був надрукований у бахмутській друкарні Г.В. Піпко. На останній сторінці – прізвища редактора (Гнат Побігайло) та його помічника (І. Мороз) і подяка Українському Клубу за сприяння коштами у справі видання журналу. Перший і останній номер «Вільних думок» розпочинається вступною статтею «Од редактора». В ній сформульована мета, яку ставили перед собою ініціатори видання: «пробуджувати українську молодь зі сна, давати їй моральних сил в ідейній праці свому народові, організовувати її в єдину міцну спілку».

Поетична творчість В. Сосюри, крім згадуваного вірша «Чи вже не пора…», представлена на сторінках «Вільних думок» невідомою досі ліричною мініатюрою «Вечір». Надрукований також вірш Гриця Скорохода «Не ріс я, а мучивсь. Усе переносив…» з присвятою В. Скороходу. Розділ художньої прози в журналі складають етюди Гната Побігайла «Вечірня мелодія» та І. М. (здогадно, Івана Мороза) «Од і до».

Сторінка журналу з віршем В. Сосюри «Вечір»

Статті, надруковані в журналі, присвячені злободенним тоді питанням шкільної реформи та самоорганізації учнів-українців. Це відозва Ол. Вержбицького «До українців-учнів» та О. В. (можливо, того ж Ол. Вержбицького) «Шкільні організації українців міста Києва»», Ів. Мороза «Реформа середніх шкіл» і підписана криптонімом М. «Наш «Закон Божий». Псевдонімом «Батіг» підписаний фейлетон «Дедеркальська учительська семінарія і духовна школа». Завершується номер публікацією «Статуту Гуртка української шкільної молоді Бахмута». У розділі «Хроніка» подано звістки про утворення вищих українських шкіл та розвиток учнівського й студентського руху в різних регіонах України.

Принаймні двох авторів «Вільних думок» зустрічаємо вже в радянські часи на сторінках бахмутського журналу «Голос печатника», де в березневому «шевченківському» номері за 1924 рік надруковані поруч стаття Г. Скорохода «До 63-х роковин смерті Тараса Григоровича Шевченка» і його ж вірш «Т.Г. Шевченкові» та статті Ол. Вержбицького «Соціальні моменти в творах Шевченка» й «Шевченко й жіноцтво». Вірші Гриця Скорохода знаходяться і в інших номерах цього журналу.

Попри наївність змісту більшості творів, друкованих у часописі Бахмутського гуртка української учнівської молоді, та невправність літературного пера юних авторів, журнал «Вільні думки» заслуговує уваги читача як пам’ятка культури та історії національно-визвольних змагань 1917 – 1921 років у нашому краї. У 2015 році Бахмутський краєзнавчий музей та місцевий осередок Національної спілки краєзнавців України здійснили перевидання першого й єдиного номера цього журналу за примірником, який зберігається в Національній історичній бібліотеці України, зі збереженням мовних особливостей оригіналу.

«Журнал Вільні думки» – обкладинка перевидання 2015 року

Читайте також:

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

Гнат Побігайло – шлях від редактора україномовного журналу в Бахмуті до еміграції

Вже близько ворожая сила, вона вже підходить до нас: перший вірш Володимира Сосюри в Бахмуті

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Громадська організація “Бахмут Український” постійно поєднує волонтерську допомогу військовим із культурною роботою, аби зберегти українську ідентичність тимчасово окупованого Бахмута. Робота кипить у ГО й зимовий період.

Детальніше про те, чим займається ГО “Бахмут Український” — розповіли представники організації: керівник ГО “Бахмут Український” Віктор Зіпір та одна з засновниць організації Світлана Кравченко.

Допомога військовим: збори за запитами

Основний напрямок роботи “Бахмуту Українського” — підтримка підрозділів Сил оборони. За словами волонтера Віктора Зіпіра, команда працює виключно за адресними запитами від військових.

“Те, чим я займаюся і команда, з якою я працюю, — це збори коштів у запитах військових, пошук цих товарів, відправка цих товарів і інформаційна підтримка підрозділів”, — каже Віктор Зіпір.

У зимовий період найбільш затребуваними залишаються речі, які безпосередньо впливають на виживання бійців. Серед них — потужні павербанки та зарядні станції, які використовуються на віддалених позиціях.

“Ці великі павербанки на 30 000 міліампер — це розхідний матеріал. Вони відправляються на точки і, як правило, не повертаються. Там завдання одне — вижити“, — пояснює він.

Також військові регулярно звертаються із запитами на хімічні грілки для рук, ніг і тіла, дрони різних типів — від FPV до тепловізійних, а іноді й на будівельні матеріали.

“Вони змінюють дислокації та з нуля облаштовують укриття. Шурупи, пили, біт — це теж розхідник, який їм ніде взяти“, — зазначає Зіпір.

Волонтер також вказав, що бійцям на фронті часто потрібні машини.

“Це потреба, мабуть, по вартості №1. Вони у них — справжній розхідний матеріал, якого іноді вистачає лише на тиждень“, — каже Віктор Зіпір.

Він додає, що автівки на фронті потрібні, але це дуже дорого. Плюс, є певна проблема: волонтери не можуть закуповувати машини напряму в приватних осіб.

Як змінилися потреби фронту

Порівнюючи ситуацію з початком повномасштабної війни, волонтер каже: запити стали іншими.

“Три роки тому потрібно було все — від шкарпеток до бушлатів. Зараз одягом вони забезпечені, і таких запитів майже немає“, — говорить Віктор Зіпір.

Так само зменшилася потреба в їжі, перев’язувальних матеріалах і базових медикаментах. Натомість постійною залишається потреба в енергозабезпеченні та техніці.

“Екофлоу і павербанків багато не буває. Це потрібно всім і постійно“, — підсумовує волонтер.

Також часто виникає потреба в сезонних ліках, які допомагають під час гострої респіраторної вірусної інфекції (ГРВІ) чи грипу.

Волонтерство в умовах виснаження

Серед головних викликів зимового періоду — фінансове та емоційне виснаження.

“Наша організація — це переважно бахмутяни, які втратили все. Якщо хтось працює — немає часу, якщо не працює — немає можливості допомагати фінансово“, — каже Віктор Зіпір.

За його словами, збори коштів проходять дедалі важче, не вистачає ресурсів навіть на оренду складу, а багато волонтерів перебувають у стані вигорання.

Культурний фронт та ствердження української ідентичності

Паралельно з волонтерством ГО “Бахмут Український” продовжує реалізовувати культурні ініціативи. В цій роботі беруть участь багато волонтерів, зокрема Світлана Кравченко.

“Ми не прив’язуємося до сезону — культурні проєкти реалізуються постійно“, — зазначає вона в коментарі редакції Бахмут IN.UA.

Лише за останній час громадська організація організувала декілька культурних подій в Дніпропетровській області. Зокрема, нині в місті Самар триває виставка “Про Бахмут мовою українських строїв”, створена у співпраці з творчою майстернею “Бахмутський оберіг”. Як зізнається Світлана Кравченко, через великий інтерес громади експозицію продовжили на січень.

“І на фоні цієї виставки багато відбувається екскурсій цікавих розповідей про Бахмут, презентації, майстер-класи. І це не дає забути про те, що таке місто є в українському просторі, не дивлячись на те, що воно тимчасово окуповане“, — каже одна із засновниць “Бахмуту Українського”.

Окреме місце в діяльності організації займає робота з історичною пам’яттю про українську ідентичність Бахмута. Одним із таких прикладів є картина бахмутського художника Сергія Садчикова “Підняття українського прапора над Бахмутом у 1917 році”. Картина була презентована в бахмутському краєзнавчому музеї восени 2021 року і втрачена в Бахмуті у 2022-му. 

“Ця картина відображає важливу подію, яка відбулася на сході у 1917 році. Вона фіксувала те, що Бахмут на рівні державних органів підтримав Українську Народну Республіку. Ця картина є маркером історії міста, яка показує ще інший бік, котрий зовсім невідомий, як би мовити, великій Україні“, — вказує Світлана Кравченко.

Вона додала, що сама доля в картини не менш бурхлива. Оригінал роботи був знищений у Бахмуті під час повномасштабного вторгнення. Сам же художник переїхав до Німеччини з однією валізою, де з ним зв’язалися активісти “Бахмута Українського”. Їм вдалося надихнути Сергія Садчикова на створення авторської копії вже за кордоном, яку згодом вдалося повернути в Україну і на День прапора у 2025 році вона була презентована в окремій залі музею Дмитра Яворницького в Дніпрі.

Вказана картина буде показана в лютому в стінах Музею спротиву Голодомору до річниці його заснування. ГО “Бахмут Український” також реалізує ще одну культурну ініціативу — виставку “МОВОЮ СЕРЦЯ: українська жінка в художній творчості та дослідженнях Людмили Огнєвої” з циклу “Світлана Кравченко представляє”. Ця виставка розповідає про жінок-політв’язнів часів срср мовою вишивок, зроблених ними в радянських таборах.

Вона є серією експозицій народних майстрів Донеччини, та майстрів з тимчасово окупованих територій України Їх проводять в Дніпровському національному історичному музеї імені Д.І. Яворницького. У стінах того ж музею в кінці лютого в рамках цього ж проєкту Світлани Кравченко планується відкриття ще однієї виставки, присвяченій народній творчості Донеччини.

Читайте також:

“Ми не планували їхати назавжди”: як змінилося життя поетеси з Бахмута Валерії Глущенко

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині тривають активні бойові дії. Найактивніше ворог атакує на Покровському напрямку, де протягом доби зупинили 39 штурмів. Для подальшого просування в Покровську ворог залучає штурмові групи, а в Мирнограді намагається заводити важку техніку. Ці спроби блокують бійці ЗСУ.

Про ситуацію на фронті розповідає Бахмут IN.UA.

Що відбувається на Покровському напрямку

Протягом минулої доби на Покровському напрямку, за твердженням Генштабу, зупинили 39 ворожих штурмів. Окупанти атакували в районах Шахового, Федорівки, Родинського, Мирнограда, Покровська, Котлиного, Удачного, в бік Філії та Новопавлівки.

В Оперативному командуванні “Схід” зазначають, що ЗСУ продовжують контролювати північну частину Покровська. Наразі окупанти активізували спроби просочитися штурмовими групами в північну частину міста, що вище залізниці. Сили оборони зупиняють ці спроби ворога.

У Мирнограді українські підрозділи також контролюють північну частину міста. Наразі бійці ЗСУ блокують спроби ворога заводити важку техніку до південної частини міста. Тривають пошуково-ударні дії, щоб не допустити подальшого просування росіян.

Ситуація на інших напрямках фронту Донеччини, зведення за 13 січня

На Костянтинівському напрямку фронту російська армія провела 13 атак. Окупанти атакували в районах Олександро-Шультиного, Плещіївки, Іванопілля, Берестка, Яблунівки та в бік Софіївки.

На Лиманському напрямку росіяни намагалися вклинитись в українську оборону в районах Колодязів, Новоєгорівки, Зарічного, Новоселівки та в бік Діброви, Липового і Ставків. Загалом минулої доби тут відбулось 11 боєзіткнень.

Штурмували окупанти і на Слов’янському напрямку. Тут ворог атакував три рази, намагаючись просунутись у районах Дронівки та Федорівки.

На Краматорському напрямку росіяни провели дві наступальні дії в районі Ступочок та в бік Привілля.

Читайте також:

• Cкільки бахмутян вбили росіяни від початку повномасштабного вторгнення: дані СБУ
• В Україну повернули понад тисячу тіл військових: новий етап репатріації
• Окупанти штурмують під снігом і мають кількісну перевагу: що відбувається в Покровську

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!