Яскравим явищем у культурному житті повітового міста Бахмута під час Української революції 1917 – 1921 років став вихід журналу «Вільні думки», що був друкованим органом гуртка Бахмутської української шкільної молоді. Саме до нього наш земляк, молодий Володимир Сосюра, подав свій патріотичний вірш «Чи вже не пора…», який вважав своїм літературним дебютом. Про це видання, яке тривалий час вважалося втраченим, розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Спогад про першопублікацію сосюриного вірша в Бахмуті спричинив зацікавлення дослідників до її джерела, бахмутського учнівського журналу 1918 рок, у зазначеного в спогаді під назвою «Вільна Думка». Відомий краєзнавець Донеччини Валерій Романько, досліджуючи ранній період творчості Сосюри, відзначав: «На жаль, ні в архівах Артемівська (колишнього Бахмута), ні в інших архівах України чи за кордоном поки що не віднайдено журналу «Вільна думка».

Про те, що в Бахмуті в 1918 році розпочав виходити журнал «Вільна думка», в першому і єдиному номері якого надрукований вірш В. Сосюри «Чи вже не пора…», згадував у середині 1990-х років відомий місцевий краєзнавець Валентин Замковий (1911 – 2003). На той час він вже мав точніші відомості про цей часопис та вірогідне місцезнаходження його збережених примірників, але, ймовірно, не встиг скористатися цими відомостями в своїй пошуковій роботі.

Сад Чепурковського в Бахмуті. Десь тут у 1917 році містився будинок Українського клубу. Листівка з фондів Бахмутського краєзнавчого музею.

Обкладинка першого й єдиного номера бахмутського журналу «Вільні думки» (1918). Національна історична бібліотека України.

У фондах Бахмутського краєзнавчого музею зберігаються листи, адресовані Валентину Замковому видатним українським бібліографом й книгознавцем Федором Максименком (1897 – 1983). У перші пореволюційні роки Максименко працював інспектором бібліотечної справи при Бахмутському відділі народної освіти, у 1919 – 1920 роках керував Бахмутською міською бібліотекою й першим у Донбасі педагогічним музеєм, а наступні два роки завідував Костянтинівською районною бібліотекою. Протягом багатьох років збирав матеріали до краєзнавчої бібліографії України, і, зокрема, Донеччини. В повоєнні роки Максименко працював у науковій бібліотеці Львівського університету, яка нині носить його ім’я.

Листування Ф. Максименка з В. Замковим тривало з червня 1980 до лютого 1981 року, й стало для артемівського краєзнавця, за його словами, «криницею знань з історії Бахмута». В шести листах патріарха українського книгознавства містяться відомості про багато місцевих імен і подій. Серед бахмутських періодичних видань, які він колись мав у своїй особистій бібліотеці, згадуються «Вільні думки» – літературно-просвітній журнал, який видавав гурток Бахмутської української молоді за редакцією Гната Побігайла. Перший номер журналу вийшов у Бахмуті в січні 1918 р., більше не виходило. «Між іншими матеріалами були вірші В. Сусюри, як він тоді підписувався. Переданий також до Москви, а м.б. до Київської іст. б-ки». В одному з наступних листів – уточнення: «Вільні думки (єдиний №) в 1950-х рр. я передав, здається, в історичну б-ку, або до Москви, або до Києва».

Бахмутянин Федір Максименко, видатний український бібліограф, якому завдячуємо збереженням раритетного номера «Вільні думки».

Пошук за електронним каталогом Національної історичної бібліотеки України виявив, що в її фондах зберігається примірник бахмутського журналу «Вільні думки», ймовірно, переданий туди Максименком. Журнал на 16 сторінках у сірій паперовій обкладинці містить на титульному аркуші автограф, напевне, колишнього власника «В. Данилевич».

Вихідні дані свідчать, що журнал був надрукований у бахмутській друкарні Г.В. Піпко. На останній сторінці – прізвища редактора (Гнат Побігайло) та його помічника (І. Мороз) і подяка Українському Клубу за сприяння коштами у справі видання журналу. Перший і останній номер «Вільних думок» розпочинається вступною статтею «Од редактора». В ній сформульована мета, яку ставили перед собою ініціатори видання: «пробуджувати українську молодь зі сна, давати їй моральних сил в ідейній праці свому народові, організовувати її в єдину міцну спілку».

Поетична творчість В. Сосюри, крім згадуваного вірша «Чи вже не пора…», представлена на сторінках «Вільних думок» невідомою досі ліричною мініатюрою «Вечір». Надрукований також вірш Гриця Скорохода «Не ріс я, а мучивсь. Усе переносив…» з присвятою В. Скороходу. Розділ художньої прози в журналі складають етюди Гната Побігайла «Вечірня мелодія» та І. М. (здогадно, Івана Мороза) «Од і до».

Сторінка журналу з віршем В. Сосюри «Вечір»

Статті, надруковані в журналі, присвячені злободенним тоді питанням шкільної реформи та самоорганізації учнів-українців. Це відозва Ол. Вержбицького «До українців-учнів» та О. В. (можливо, того ж Ол. Вержбицького) «Шкільні організації українців міста Києва»», Ів. Мороза «Реформа середніх шкіл» і підписана криптонімом М. «Наш «Закон Божий». Псевдонімом «Батіг» підписаний фейлетон «Дедеркальська учительська семінарія і духовна школа». Завершується номер публікацією «Статуту Гуртка української шкільної молоді Бахмута». У розділі «Хроніка» подано звістки про утворення вищих українських шкіл та розвиток учнівського й студентського руху в різних регіонах України.

Принаймні двох авторів «Вільних думок» зустрічаємо вже в радянські часи на сторінках бахмутського журналу «Голос печатника», де в березневому «шевченківському» номері за 1924 рік надруковані поруч стаття Г. Скорохода «До 63-х роковин смерті Тараса Григоровича Шевченка» і його ж вірш «Т.Г. Шевченкові» та статті Ол. Вержбицького «Соціальні моменти в творах Шевченка» й «Шевченко й жіноцтво». Вірші Гриця Скорохода знаходяться і в інших номерах цього журналу.

Попри наївність змісту більшості творів, друкованих у часописі Бахмутського гуртка української учнівської молоді, та невправність літературного пера юних авторів, журнал «Вільні думки» заслуговує уваги читача як пам’ятка культури та історії національно-визвольних змагань 1917 – 1921 років у нашому краї. У 2015 році Бахмутський краєзнавчий музей та місцевий осередок Національної спілки краєзнавців України здійснили перевидання першого й єдиного номера цього журналу за примірником, який зберігається в Національній історичній бібліотеці України, зі збереженням мовних особливостей оригіналу.

«Журнал Вільні думки» – обкладинка перевидання 2015 року

Читайте також:

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

Гнат Побігайло – шлях від редактора україномовного журналу в Бахмуті до еміграції

Вже близько ворожая сила, вона вже підходить до нас: перший вірш Володимира Сосюри в Бахмуті

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Журналісти “Kyiv Independent” опублікували дослідження, що пов’язана з рухом “Жовта стрічка”, за їх твердженнями, структура продовжувала діяльність попри попередження про ризики для активістів та отримувала фінансування від урядів Великої Британії й Канади.

“Жовта Стрічка”, розслідування: що відомо

Видання “Kyiv Independent” оприлюднило розслідування про діяльність руху “Жовта стрічка” та пов’язаних із ним ініціатив на тимчасово окупованих територіях України. За даними журналістів, програма, яка фінансувалася західними урядами, протягом понад трьох років підтримувала ініціативи ненасильницького спротиву, що передбачали участь цивільних осіб. При цьому, як зазначається, деякі з таких дій могли становити значний ризик в умовах високого рівня контролю з боку російських спецслужб.

Серед активностей, які просувалися, називаються:

• публічне використання української символіки;
• фотографування у громадських місцях;
• відтворення української музики, а також інші дії, які могли привернути увагу окупаційних структур.

Журналісти вказують, що програма функціонувала за рахунок участі активістів, які ризикували власною безпекою, водночас відповідальність за їхній захист не була чітко визначена.

За інформацією розслідування, набір і підготовка учасників здійснювалися через Telegram-бот, процес реєстрації тривав кілька хвилин, а частина інструкцій із безпеки не була обов’язковою для ознайомлення.

Рух “Жовта стрічка” та ініціативу “Зла Мавка, за даними видання, підтримувала компанія IN2, зареєстрована в Дубаї. Серед залучених консультантів називаються аналітикиня Ганна Шелест та журналіст Девід Патрікаракос. За внутрішніми документами, їхні функції включали участь у плануванні, логістиці та питаннях безпеки активістів, однак вони заперечили, що відповідали за ці напрямки або могли впливати на ризики.

Водночас журналісти отримали досьє, підготовлене українськими військовими у 2025 році. У ньому задокументовано випадки ув’язнення, зґвалтувань і вбивств активістів у 2023–2025 роках. Зокрема, повідомляється про зникнення 24-річної жінки з Мелітополя, тіло якої було знайдено через два місяці. Також у відкритих джерелах є інформація про Ксенію Світлишину, яку у вересні 2024 року засудили в окупованому Севастополі до 13 років ув’язнення за діяльність, пов’язану з рухом.

Ганна Шелест опублікувала повідомлення, у якому вказала, зокрема, що змушена публічно відповісти на звинувачення, які, за її словами, базуються на недостовірній інформації та маніпуляціях. Вона стверджує, що матеріал, оприлюднений у медіа, може бути використаний у ворожій пропаганді та створює ризики для людей на окупованих територіях.

Шелест підтвердила, що з 2022 року допомагала руху “Жовта стрічка” з пошуком ресурсів, експертної підтримки та фінансування, але наголосила, що не брала участі в операційній діяльності та не контактувала з активістами. Вона заперечує звинувачення у причетності до ризиків або шкоди для учасників руху, зазначаючи, що наведені у статті випадки не підтверджені або базуються на сумнівних джерелах. Також вона вказує на неточності у фінансових даних і заперечує отримання попереджень щодо безпеки.

Окремо Шелест розкритикувала використання, за її словами,”фейкового звіту” та заявила про порушення журналістами домовленостей щодо нецитування. Вона також спростувала твердження про розслідування щодо неї з боку державних структур.

На її думку, публікація не несе суспільної користі та ігнорує наслідки для людей, яких вона стосується.

Фінансування

Як повідомило видання, рух “Жовта стрічка” та пов’язаний із ним жіночий рух “Зла Мавка” підтримує компанія IN2, яка базується в Дубаї. У компанії заявили, що не пов’язують діяльність програми з випадками арештів або загибелі активістів.

Журналісти зазначають, що компанія IN2 отримала понад 2 327 000 канадських доларів (станом на 2022 рік це близько 52,94 мільйона гривень, за курсом Мінфіну на 05.05.2022) фінансування від уряду Канади за 2022–2024 роки, а також кількасот тисяч фунтів від уряду Великої Британії у 2025 році. При цьому витрати на функціонування самих ініціатив оцінювалися значно нижче.

За словами джерел, організатори програми отримували попередження про можливі недоліки в системі безпеки, які могли бути використані російськими спецслужбами для виявлення активістів, однак ці застереження не були враховані. У розслідуванні також зазначається, що раніше сам рух повідомляв про арешти та загибель своїх учасників. Водночас у відповідях на запити ці дані заперечувалися або зводилися до поодиноких випадків затримань.

Окремі джерела стверджують, що ключовою метою організаторів було збереження фінансування, попри ризики для учасників. Публічні критики програми також звертали увагу на небезпеку окремих методів діяльності в умовах окупації.

Згідно з документами, окремі учасники проєкту отримували оплату за свою роботу. Зокрема, один із консультантів працював за контрактом із погодинною оплатою та отримав понад 15 тисяч фунтів за кілька місяців у 2025 році. Компанія IN2 у коментарі заявила, що не визнає зв’язку між діяльністю програми та випадками переслідування активістів.

До теми:

“Я не хотів постійно жити у страху”: історія 19-річного хлопця, який вирвався з окупованої Херсонщини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Кабінет Міністрів України постановою від 25.03.2026 №405 затвердив порядок та умови надання компенсації за спожиті комунальні послуги та паливо під час розміщення евакуйованих осіб. Документ вносить зміни до попередніх урядових постанов №261 та №1475.

Детальніше про те, як власники та орендарі пунктів евакуації можуть компенсувати витрати на комуналку, розповіли в ПФУ.

Хто має право на отримання компенсації за комунальні послуги для пунктів евакуації

Компенсація передбачена для власників або орендарів приміщень, які за офіційним рішенням органів влади надають свої площі для тимчасового розміщення евакуйованих осіб. До переліку таких об’єктів входять:

• збірні пункти евакуації;
• проміжні пункти евакуації;
• транзитні центри;
• приймальні пункти евакуації.

Які послуги підлягають відшкодуванню

Грошова компенсація надається для покриття витрат на оплату наступного переліку послуг:

• постачання та розподіл природного газу й електроенергії;
• постачання теплової енергії та гарячої води;
• централізоване водопостачання та водовідведення;
• вивезення рідких нечистот;
• управління побутовими відходами;
• абонентське обслуговування за вищезазначені послуги.

Крім того, за умови відсутності газопостачання компенсується придбання скрапленого газу, а за відсутності централізованого теплопостачання — витрати на тверде або рідке пічне побутове паливо.

Порядок розрахунку та подання документів

Процедура оформлення відбувається виключно в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису (КЕП). Власник або орендар закладу має подати документи через електронний кабінет Пенсійного фонду України. Форми необхідної заяви (Додаток 1) та акта (Додаток 2) доступні в офіційному тексті постанови за посиланням.

В акті заявник зазначає площу, виділену для евакуйованих, вказує кількість ліжко-місць, фіксує облік їх зайнятості та додає рахунки за комунальні послуги за звітний місяць.

Розрахунок суми компенсації

Власник або орендар самостійно розраховує суму компенсації. Для цього визначається загальна сума витрат на спожиті комунальні послуги (Рз), яка вказана у виставлених рахунках. Після цього розраховується коефіцієнт площі (Кs) та коефіцієнт завантаження (Кмз).Для визначення кінцевого розміру компенсації (Рк) застосовується формула:

Рк = Рз * Кs \ Кмз

У випадку, якщо весь об’єкт використовується для евакуйованих і зайняті всі ліжко-місця, заклад застосовує коефіцієнти Кs = 1 і Кмз = 1. Це означає, що заявляється вся сума витрат. Розрахована сума вноситься в заяву та акт.

Перевірка, виплати та оскарження

Після подання документів Пенсійний фонд України перевіряє їхню достовірність і правильність застосування формули та коефіцієнтів. На основі цього ПФУ приймає рішення про призначення або відмову у призначенні компенсації.

Кошти перераховуються на банківський рахунок, зазначений у заяві, до 25 числа поточного місяця (у грудні перерахування здійснюється до 23 числа). Заклад зобов’язаний використовувати ці кошти виключно на оплату комунальних послуг та палива. У разі виникнення переплати кошти повертаються Пенсійному фонду України.

Контрольні заходи

Функцію контролю виконує Нацсоцслужба, яка проводить перевірки безпосередньо на місці. Перевіряється фактичне розміщення евакуйованих осіб, наявність комунальних послуг та достовірність даних, вказаних у заяві та акті. У разі виявлення порушень ПФУ має право зупинити виплату компенсації.

Якщо власник або орендар не згоден з рішенням ПФУ, він має право оскаржити його протягом 3 календарних днів після отримання відповідного повідомлення.

Читайте також:

Довідки ОК-5 та ОК-7: у чому різниця та як отримати документи від Пенсійного фонду

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!