Яскравим явищем у культурному житті повітового міста Бахмута під час Української революції 1917 – 1921 років став вихід журналу «Вільні думки», що був друкованим органом гуртка Бахмутської української шкільної молоді. Саме до нього наш земляк, молодий Володимир Сосюра, подав свій патріотичний вірш «Чи вже не пора…», який вважав своїм літературним дебютом. Про це видання, яке тривалий час вважалося втраченим, розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Спогад про першопублікацію сосюриного вірша в Бахмуті спричинив зацікавлення дослідників до її джерела, бахмутського учнівського журналу 1918 рок, у зазначеного в спогаді під назвою «Вільна Думка». Відомий краєзнавець Донеччини Валерій Романько, досліджуючи ранній період творчості Сосюри, відзначав: «На жаль, ні в архівах Артемівська (колишнього Бахмута), ні в інших архівах України чи за кордоном поки що не віднайдено журналу «Вільна думка».

Про те, що в Бахмуті в 1918 році розпочав виходити журнал «Вільна думка», в першому і єдиному номері якого надрукований вірш В. Сосюри «Чи вже не пора…», згадував у середині 1990-х років відомий місцевий краєзнавець Валентин Замковий (1911 – 2003). На той час він вже мав точніші відомості про цей часопис та вірогідне місцезнаходження його збережених примірників, але, ймовірно, не встиг скористатися цими відомостями в своїй пошуковій роботі.

Сад Чепурковського в Бахмуті. Десь тут у 1917 році містився будинок Українського клубу. Листівка з фондів Бахмутського краєзнавчого музею.

Обкладинка першого й єдиного номера бахмутського журналу «Вільні думки» (1918). Національна історична бібліотека України.

У фондах Бахмутського краєзнавчого музею зберігаються листи, адресовані Валентину Замковому видатним українським бібліографом й книгознавцем Федором Максименком (1897 – 1983). У перші пореволюційні роки Максименко працював інспектором бібліотечної справи при Бахмутському відділі народної освіти, у 1919 – 1920 роках керував Бахмутською міською бібліотекою й першим у Донбасі педагогічним музеєм, а наступні два роки завідував Костянтинівською районною бібліотекою. Протягом багатьох років збирав матеріали до краєзнавчої бібліографії України, і, зокрема, Донеччини. В повоєнні роки Максименко працював у науковій бібліотеці Львівського університету, яка нині носить його ім’я.

Листування Ф. Максименка з В. Замковим тривало з червня 1980 до лютого 1981 року, й стало для артемівського краєзнавця, за його словами, «криницею знань з історії Бахмута». В шести листах патріарха українського книгознавства містяться відомості про багато місцевих імен і подій. Серед бахмутських періодичних видань, які він колись мав у своїй особистій бібліотеці, згадуються «Вільні думки» – літературно-просвітній журнал, який видавав гурток Бахмутської української молоді за редакцією Гната Побігайла. Перший номер журналу вийшов у Бахмуті в січні 1918 р., більше не виходило. «Між іншими матеріалами були вірші В. Сусюри, як він тоді підписувався. Переданий також до Москви, а м.б. до Київської іст. б-ки». В одному з наступних листів – уточнення: «Вільні думки (єдиний №) в 1950-х рр. я передав, здається, в історичну б-ку, або до Москви, або до Києва».

Бахмутянин Федір Максименко, видатний український бібліограф, якому завдячуємо збереженням раритетного номера «Вільні думки».

Пошук за електронним каталогом Національної історичної бібліотеки України виявив, що в її фондах зберігається примірник бахмутського журналу «Вільні думки», ймовірно, переданий туди Максименком. Журнал на 16 сторінках у сірій паперовій обкладинці містить на титульному аркуші автограф, напевне, колишнього власника «В. Данилевич».

Вихідні дані свідчать, що журнал був надрукований у бахмутській друкарні Г.В. Піпко. На останній сторінці – прізвища редактора (Гнат Побігайло) та його помічника (І. Мороз) і подяка Українському Клубу за сприяння коштами у справі видання журналу. Перший і останній номер «Вільних думок» розпочинається вступною статтею «Од редактора». В ній сформульована мета, яку ставили перед собою ініціатори видання: «пробуджувати українську молодь зі сна, давати їй моральних сил в ідейній праці свому народові, організовувати її в єдину міцну спілку».

Поетична творчість В. Сосюри, крім згадуваного вірша «Чи вже не пора…», представлена на сторінках «Вільних думок» невідомою досі ліричною мініатюрою «Вечір». Надрукований також вірш Гриця Скорохода «Не ріс я, а мучивсь. Усе переносив…» з присвятою В. Скороходу. Розділ художньої прози в журналі складають етюди Гната Побігайла «Вечірня мелодія» та І. М. (здогадно, Івана Мороза) «Од і до».

Сторінка журналу з віршем В. Сосюри «Вечір»

Статті, надруковані в журналі, присвячені злободенним тоді питанням шкільної реформи та самоорганізації учнів-українців. Це відозва Ол. Вержбицького «До українців-учнів» та О. В. (можливо, того ж Ол. Вержбицького) «Шкільні організації українців міста Києва»», Ів. Мороза «Реформа середніх шкіл» і підписана криптонімом М. «Наш «Закон Божий». Псевдонімом «Батіг» підписаний фейлетон «Дедеркальська учительська семінарія і духовна школа». Завершується номер публікацією «Статуту Гуртка української шкільної молоді Бахмута». У розділі «Хроніка» подано звістки про утворення вищих українських шкіл та розвиток учнівського й студентського руху в різних регіонах України.

Принаймні двох авторів «Вільних думок» зустрічаємо вже в радянські часи на сторінках бахмутського журналу «Голос печатника», де в березневому «шевченківському» номері за 1924 рік надруковані поруч стаття Г. Скорохода «До 63-х роковин смерті Тараса Григоровича Шевченка» і його ж вірш «Т.Г. Шевченкові» та статті Ол. Вержбицького «Соціальні моменти в творах Шевченка» й «Шевченко й жіноцтво». Вірші Гриця Скорохода знаходяться і в інших номерах цього журналу.

Попри наївність змісту більшості творів, друкованих у часописі Бахмутського гуртка української учнівської молоді, та невправність літературного пера юних авторів, журнал «Вільні думки» заслуговує уваги читача як пам’ятка культури та історії національно-визвольних змагань 1917 – 1921 років у нашому краї. У 2015 році Бахмутський краєзнавчий музей та місцевий осередок Національної спілки краєзнавців України здійснили перевидання першого й єдиного номера цього журналу за примірником, який зберігається в Національній історичній бібліотеці України, зі збереженням мовних особливостей оригіналу.

«Журнал Вільні думки» – обкладинка перевидання 2015 року

Читайте також:

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

Гнат Побігайло – шлях від редактора україномовного журналу в Бахмуті до еміграції

Вже близько ворожая сила, вона вже підходить до нас: перший вірш Володимира Сосюри в Бахмуті

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Невелика, але важлива для Донеччини річка Бахмутка десятиліттями формувала життя регіону, забезпечуючи водою міста, села й промисловість. Проте, зараз вона опинилася на межі повного зникнення через дії росіян в Бахмуті.

Детальніше про те, що ми знаємо про річку Бахмутку — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Бахмутка: що відомо про річку

Річка Бахмутка — одна з малих водних артерій Донеччини, яка, попри свої скромні розміри, відігравала важливу роль у житті регіону. Її протяжність становить 88 кілометрів, а басейн охоплює площу 1 680 км².

Бахмутка протікає через Горлівку, Бахмут, Соледар і Сіверськ, зрештою впадаючи в Сіверський Донець поблизу села Дронівка.

Свій початок річка бере неподалік Горлівки. У верхній течії її долина має V-подібну форму, нижче — трапецієподібну, а ширина коливається від 700 метрів до 3 кілометрів. Заплава у верхів’ї заболочена, місцями сягає 600 метрів завширшки. Річище помірно звивисте, завширшки 15–20 метрів і глибиною до 3 метрів. Похил річки становить 2,1.

Бахмутка живиться переважно сніговими та дощовими водами. Льодостав триває з грудня до березня, однак крига нестійка. Під час весняної повені у пониззі можливе затоплення територій на глибину до двох метрів. Серед приток річки — Мокра Плотва і Кам’янка з правого берега, а також Жованка і Суха з лівого.

Тваринний світ поблизу Бахмутки

Заплава Бахмутки характерна для степової зони: тут росте різнотрав’я, береги вкриті вищою водною рослинністю, а влітку мілководдя заростає лататтям і ряскою. У басейні річки мешкали дрібні ссавці — тушканчики, ховрахи, миші. Серед птахів траплялися качки, кулики, ворони, горлиці, а під час міграцій — сірі гуси та казарки. Через забруднення води чисельність риби суттєво зменшилася, однак ще зберігалися окунь, плітка, краснопірка та деякі інші види. З початку повномасштабного вторгнення — ситуація погіршилася, проте доступу до річки немає, тож не відомо чи збереглася тут живність.

Екологічний стан

Річка не є судноплавною. Її воду використовували для зрошення та технічних потреб, а на окремих ділянках облаштовані зони відпочинку. Стік Бахмутки зарегульований чотирма водосховищами та численними ставками.

Водночас екологічний стан річки залишався проблемним до початку повномасштабного вторгнення. За даними моніторингу Сіверськодонецького басейнового управління водних ресурсів, станом на 2021 рік у Бахмутку здійснювали скиди десять комунальних і промислових підприємств. Фіксувалося перевищення середньорічних концентрацій марганцю, міді, цинку, кадмію та свинцю.

Вперше про критичні зміни в Бахмутці заговорили у 2023 році, коли російські військові засипали річище річки ґрунтом, створюючи переправи для техніки. Це суттєво змінило природний ландшафт та порушило баланс річкового потоку.

Такі насипи фактично перетворюють Бахмутку на мінігреблю. Вода застоюється, течія сповільнюється, річка втрачає здатність до самоочищення. Це означає втрату біорізноманіття, порушення природного руху води та ризики для навколишніх громад.

Весною 2025 року стає дедалі помітніше — Бахмутка змінюється. На кадрах з окупованої території, оприлюднених російськими джерелами, видно — вода у річці майже не рухається, вона застоюється. Раніше це була жива водна артерія, тепер же майже ставок.

Легенди

Окрім наукових і господарських фактів, із Бахмуткою пов’язана й місцева легенда. За переказами, у давнину річка була настільки повноводною, що по ній могли ходити судна, і нібито один із човнів із золотом затонув на її дні. Після здобуття Україною незалежності іноземна компанія пропонувала розчистити річище в обмін на право забрати все знайдене, однак влада відмовилася.

Читайте також:

Як росіяни перетворюють Бахмутку в ставок

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Щовесни християни відзначають Великдень — одне з головних релігійних свят, присвячене воскресінню Ісуса Христа. Попри те, що Великдень завжди припадає на неділю, його дата щороку змінюється.

Детальніше про те, коли Великдень відзначатимуть у 2026 році католики та православні християни — в матеріалі Бахмут IN.UA

Коли святкуватимуть Великдень у 2026 році

Дата Великодня не є фіксованою, адже її визначають за спеціальною формулою, пов’язаною з місячним календарем. За традицією, за основу беруть день весняного рівнодення — 21 березня, після якого визначають першу повню. Найближча до неї неділя і стає днем святкування Великодня.

Водночас у католиків і православних християн дати часто різняться. Причина полягає в різних календарях: православна церква досі користується юліанським календарем, де весняне рівнодення припадає на 3 квітня. Саме тому дати святкування у двох конфесій збігаються лише приблизно в третині випадків.

У 2026 році католицький Великдень припаде на 5 квітня. Православні та греко-католики же святкуватимуть Великдень пізніше — 12 квітня. Таке переміщення дати пов’язане ще й з тим, що святкування не може збігатися з єврейським святом Песах.

Як відзначається Великдень

У католицькій традиції Великодня є особливий символ — великодній заєць. За повір’ями, саме він приносить дітям солодощі та іграшки, а також ховає по оселі шоколадні яйця, які малеча шукає під час святкових розваг.

В Україні ж на Великдень переважають православні звичаї. До свята традиційно фарбують і розписують яйця — крашанки й писанки, орнаменти яких відрізняються залежно від регіону. Родини також готують святковий стіл із м’ясними стравами, де головною візитівкою стає паска — дріжджова або сирна випічка. Напередодні свята в церквах також освячують великодні кошики з продуктами.

Читайте також:

Де провести новорічні свята в Україні: найкращі напрямки для відпочинку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!