Яскравим явищем у культурному житті повітового міста Бахмута під час Української революції 1917 – 1921 років став вихід журналу «Вільні думки», що був друкованим органом гуртка Бахмутської української шкільної молоді. Саме до нього наш земляк, молодий Володимир Сосюра, подав свій патріотичний вірш «Чи вже не пора…», який вважав своїм літературним дебютом. Про це видання, яке тривалий час вважалося втраченим, розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Спогад про першопублікацію сосюриного вірша в Бахмуті спричинив зацікавлення дослідників до її джерела, бахмутського учнівського журналу 1918 рок, у зазначеного в спогаді під назвою «Вільна Думка». Відомий краєзнавець Донеччини Валерій Романько, досліджуючи ранній період творчості Сосюри, відзначав: «На жаль, ні в архівах Артемівська (колишнього Бахмута), ні в інших архівах України чи за кордоном поки що не віднайдено журналу «Вільна думка».

Про те, що в Бахмуті в 1918 році розпочав виходити журнал «Вільна думка», в першому і єдиному номері якого надрукований вірш В. Сосюри «Чи вже не пора…», згадував у середині 1990-х років відомий місцевий краєзнавець Валентин Замковий (1911 – 2003). На той час він вже мав точніші відомості про цей часопис та вірогідне місцезнаходження його збережених примірників, але, ймовірно, не встиг скористатися цими відомостями в своїй пошуковій роботі.

Сад Чепурковського в Бахмуті. Десь тут у 1917 році містився будинок Українського клубу. Листівка з фондів Бахмутського краєзнавчого музею.

Обкладинка першого й єдиного номера бахмутського журналу «Вільні думки» (1918). Національна історична бібліотека України.

У фондах Бахмутського краєзнавчого музею зберігаються листи, адресовані Валентину Замковому видатним українським бібліографом й книгознавцем Федором Максименком (1897 – 1983). У перші пореволюційні роки Максименко працював інспектором бібліотечної справи при Бахмутському відділі народної освіти, у 1919 – 1920 роках керував Бахмутською міською бібліотекою й першим у Донбасі педагогічним музеєм, а наступні два роки завідував Костянтинівською районною бібліотекою. Протягом багатьох років збирав матеріали до краєзнавчої бібліографії України, і, зокрема, Донеччини. В повоєнні роки Максименко працював у науковій бібліотеці Львівського університету, яка нині носить його ім’я.

Листування Ф. Максименка з В. Замковим тривало з червня 1980 до лютого 1981 року, й стало для артемівського краєзнавця, за його словами, «криницею знань з історії Бахмута». В шести листах патріарха українського книгознавства містяться відомості про багато місцевих імен і подій. Серед бахмутських періодичних видань, які він колись мав у своїй особистій бібліотеці, згадуються «Вільні думки» – літературно-просвітній журнал, який видавав гурток Бахмутської української молоді за редакцією Гната Побігайла. Перший номер журналу вийшов у Бахмуті в січні 1918 р., більше не виходило. «Між іншими матеріалами були вірші В. Сусюри, як він тоді підписувався. Переданий також до Москви, а м.б. до Київської іст. б-ки». В одному з наступних листів – уточнення: «Вільні думки (єдиний №) в 1950-х рр. я передав, здається, в історичну б-ку, або до Москви, або до Києва».

Бахмутянин Федір Максименко, видатний український бібліограф, якому завдячуємо збереженням раритетного номера «Вільні думки».

Пошук за електронним каталогом Національної історичної бібліотеки України виявив, що в її фондах зберігається примірник бахмутського журналу «Вільні думки», ймовірно, переданий туди Максименком. Журнал на 16 сторінках у сірій паперовій обкладинці містить на титульному аркуші автограф, напевне, колишнього власника «В. Данилевич».

Вихідні дані свідчать, що журнал був надрукований у бахмутській друкарні Г.В. Піпко. На останній сторінці – прізвища редактора (Гнат Побігайло) та його помічника (І. Мороз) і подяка Українському Клубу за сприяння коштами у справі видання журналу. Перший і останній номер «Вільних думок» розпочинається вступною статтею «Од редактора». В ній сформульована мета, яку ставили перед собою ініціатори видання: «пробуджувати українську молодь зі сна, давати їй моральних сил в ідейній праці свому народові, організовувати її в єдину міцну спілку».

Поетична творчість В. Сосюри, крім згадуваного вірша «Чи вже не пора…», представлена на сторінках «Вільних думок» невідомою досі ліричною мініатюрою «Вечір». Надрукований також вірш Гриця Скорохода «Не ріс я, а мучивсь. Усе переносив…» з присвятою В. Скороходу. Розділ художньої прози в журналі складають етюди Гната Побігайла «Вечірня мелодія» та І. М. (здогадно, Івана Мороза) «Од і до».

Сторінка журналу з віршем В. Сосюри «Вечір»

Статті, надруковані в журналі, присвячені злободенним тоді питанням шкільної реформи та самоорганізації учнів-українців. Це відозва Ол. Вержбицького «До українців-учнів» та О. В. (можливо, того ж Ол. Вержбицького) «Шкільні організації українців міста Києва»», Ів. Мороза «Реформа середніх шкіл» і підписана криптонімом М. «Наш «Закон Божий». Псевдонімом «Батіг» підписаний фейлетон «Дедеркальська учительська семінарія і духовна школа». Завершується номер публікацією «Статуту Гуртка української шкільної молоді Бахмута». У розділі «Хроніка» подано звістки про утворення вищих українських шкіл та розвиток учнівського й студентського руху в різних регіонах України.

Принаймні двох авторів «Вільних думок» зустрічаємо вже в радянські часи на сторінках бахмутського журналу «Голос печатника», де в березневому «шевченківському» номері за 1924 рік надруковані поруч стаття Г. Скорохода «До 63-х роковин смерті Тараса Григоровича Шевченка» і його ж вірш «Т.Г. Шевченкові» та статті Ол. Вержбицького «Соціальні моменти в творах Шевченка» й «Шевченко й жіноцтво». Вірші Гриця Скорохода знаходяться і в інших номерах цього журналу.

Попри наївність змісту більшості творів, друкованих у часописі Бахмутського гуртка української учнівської молоді, та невправність літературного пера юних авторів, журнал «Вільні думки» заслуговує уваги читача як пам’ятка культури та історії національно-визвольних змагань 1917 – 1921 років у нашому краї. У 2015 році Бахмутський краєзнавчий музей та місцевий осередок Національної спілки краєзнавців України здійснили перевидання першого й єдиного номера цього журналу за примірником, який зберігається в Національній історичній бібліотеці України, зі збереженням мовних особливостей оригіналу.

«Журнал Вільні думки» – обкладинка перевидання 2015 року

Читайте також:

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

Гнат Побігайло – шлях від редактора україномовного журналу в Бахмуті до еміграції

Вже близько ворожая сила, вона вже підходить до нас: перший вірш Володимира Сосюри в Бахмуті

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

У школах на окупованій Донеччині розширюють заходи з мілітаризації дітей. З 1 вересня 2026 року в чотирьох містах так званої “днр” з’являться козацькі класи. Вчитися в них діти будуть починаючи з 5 класу. Мета таких шкільних утворень — залучення дітей до культури російського козацтва, яке підпорядковується владі рф.

Про це повідомляють росджерела.

Окупанти планують відкрити козацькі класи у школах Донеччини

У школах окупованої Донеччини з’являться так звані “козацькі класи”. Їх відкриють у чотирьох містах: Донецьку, Макіївці, Маріуполі та Докучаєвську. Про це повідомляє пропагандистське агенстство ДАН з посиланням на отамана “Союзу козаків новоросії” Олександра Єфременка.

Працюватимуть козацькі класи на базі шкіл. У них навчатимуться учні, починаючи з 5-го класу. Їхня мета — долучити дітей до культури російського козацтва.

Примітка. Російське козацтво — це військове об’єднання, яке історично сформувалося на стику Московського царства та Російської імперії. Історично не має нічого спільного з українським козацтвом, адже українські козаки боролись за створення власної держави, тоді як російські козаки були ресурсом для розширення і зміцнення Російської імперії. В сучасному контексті російське козацтво існує як воєнізована структура на службі держави і керується Радою при президенті рф у справах козацтва. Сучасне російське козацтво базується на поєднанні мілітаризму, православної доктрини та підтримки політики Кремля. Козацькі формування активно залучають до війни в Україні.

Основний акцент у навчальній програмі буде на вивчення історії козацтва та знайомство з козацькою історією рідного краю. Фактично дітям нав’язуватимуть наративи про спільну історію та культуру Донеччини і росії.

Окрім занять у школі, учнів планують залучати до участі у так званих “патріотичних” заходах. Які саме заходи це будуть, не повідомляється.

Долучатися до козацьких класів дітей мотивуватимуть привілегіями при вступі. Зокрема, випускники, які вчилися в козацьких класах, нібито, матимуть преференції при вступі до кадетських і козацьких корпусів та вищих навчальних закаладів, які входять до Асоціації козацьких вузів росії (ред. на сьогодні в цьому об’єднанні налічуються 29 російських ВНЗ).

Зазначимо, що окупаційна влада впроваджує агресивну політику інтеграції дітей і підлітків у російську систему. Зросійщувати дітей починають ще у школах. Одним із прикладів як окупація вирощує нових “лідерів” з українських дітей є історія Олександри Кульгіної. На момент захоплення Донецька їй було 13 років, а сьогодні вона очолює так зване “Донецьке регіональне відділення “Движения первых” — структуру для ідеологічної роботи з дітьми та молоддю на тимчасово окупованих територіях.

Читайте також:

• Штурмовики, сапери і зв’язківці: у “днр” дітей залучають до армійської підготовки під прикриттям ігрових змагань
• Школярів в окупованому Донецьку долучають до юнармійських загонів: що відомо
• Вибори на руїнах: росіяни планують збирати голоси у знищених містах Донеччини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Щодня сотні людей залишають Донецьку область через наближення фронту та регулярні обстріли. Саме для них гуманітарна місія “Проліска” розпочала реалізацію нового експериментального проекту — вивезення родин разом із їхніми меблями та побутовою технікою безпосередньо на місця подальшого проживання.

Про те, хто зараз виїжджає найактивніше, куди прямують переселенці та як працюватиме нова програма, редакції Бахмут IN.UA розповів Євген Ткачов, представник гуманітарної місії “Проліска” в Донецькій області.

Евакуація на Донеччині

За словами Євгена Ткачова, наразі евакуаційні заходи на Донеччині продовжуються:

“Евакуація йде своїм шляхом, йде постійно. То більше, то менше людей. Це залежить від багатьох чинників і від погоди, і від обстрілів, від роботи комунальників, від наближення фронту. Але сотні людей щоденно виїздять з Донеччини“, — каже представник гуманітарної місії.

Він додає, що найбільша кількість людей наразі виїжджає зі Слов’янська та Краматорська. Людей забирають із проміжних евакуаційних пунктів та везуть мікроавтобусами до міста Лозова, звідки вже йде розселення.

Для родин із дітьми, людей старшого віку та тих, кому важко дістатися до пунктів збору, працює адресна евакуація безпосередньо від житла. Окремо функціонує евакуація спеціальним медичним транспортом. Він призначений для немобільних, маломобільних громадян та пацієнтів, яких виписали з лікарень.

З самого прифронту “Проліска” здійснює евакуацію виключно за допомогою інших волонтерів. Місія очікує на броньовані автівки для виконання прямих рейсів до Дружківки та Миколаївки.

Старт нового проєкту: евакуація з речами

За словами Євгена Ткачова, гуманітарна місія “Проліски” розпочинає реалізацію нового експериментального типу евакуації — вивезення людей разом із їхнім майном. Програма знаходиться на самому старті, проте вже відбулися перші пробні рейси на Полтавщину та Чернігівщину.

“Це вид, коли вивозимо сім’ї з дітьми разом з майном, і з меблями, і з побутовою технікою“, — зазначає Євген Ткачов.

Поки що послуга доступна для родин із дітьми та інших пільгових категорій. Географія проєкту зараз охоплює виключно адреси у безпечних районах Донецької області, зокрема, в Слов’янську та Краматорську.

Евакуювати людей із майном із ближчих до фронту міст наразі неможливо. Запускати вантажівки до Дружківки організація не планує з міркувань безпеки. Євген Ткачов пояснює: “В Дружківці з вірогідністю 99% цей конвой буде атакований, тому що це грузовик і його ж одразу “спалять”.

Алгоритм роботи повністю адресний: речі забирають із житла на Донеччині та везуть безпосередньо до нового місця проживання в іншому регіоні. Для перевезення майна волонтери використовуватимуть окремий вантажний транспорт. Загалом планується, що цим напрямком займатимуться три вантажівки від “Проліски”.

Самі ж люди їдуть окремо пасажирським мікроавтобусом.

Читайте також:

“Люди поступово покидають регіон”: волонтер про евакуацію з Донеччини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!