Яскравим явищем у культурному житті повітового міста Бахмута під час Української революції 1917 – 1921 років став вихід журналу «Вільні думки», що був друкованим органом гуртка Бахмутської української шкільної молоді. Саме до нього наш земляк, молодий Володимир Сосюра, подав свій патріотичний вірш «Чи вже не пора…», який вважав своїм літературним дебютом. Про це видання, яке тривалий час вважалося втраченим, розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Спогад про першопублікацію сосюриного вірша в Бахмуті спричинив зацікавлення дослідників до її джерела, бахмутського учнівського журналу 1918 рок, у зазначеного в спогаді під назвою «Вільна Думка». Відомий краєзнавець Донеччини Валерій Романько, досліджуючи ранній період творчості Сосюри, відзначав: «На жаль, ні в архівах Артемівська (колишнього Бахмута), ні в інших архівах України чи за кордоном поки що не віднайдено журналу «Вільна думка».

Про те, що в Бахмуті в 1918 році розпочав виходити журнал «Вільна думка», в першому і єдиному номері якого надрукований вірш В. Сосюри «Чи вже не пора…», згадував у середині 1990-х років відомий місцевий краєзнавець Валентин Замковий (1911 – 2003). На той час він вже мав точніші відомості про цей часопис та вірогідне місцезнаходження його збережених примірників, але, ймовірно, не встиг скористатися цими відомостями в своїй пошуковій роботі.

Сад Чепурковського в Бахмуті. Десь тут у 1917 році містився будинок Українського клубу. Листівка з фондів Бахмутського краєзнавчого музею.

Обкладинка першого й єдиного номера бахмутського журналу «Вільні думки» (1918). Національна історична бібліотека України.

У фондах Бахмутського краєзнавчого музею зберігаються листи, адресовані Валентину Замковому видатним українським бібліографом й книгознавцем Федором Максименком (1897 – 1983). У перші пореволюційні роки Максименко працював інспектором бібліотечної справи при Бахмутському відділі народної освіти, у 1919 – 1920 роках керував Бахмутською міською бібліотекою й першим у Донбасі педагогічним музеєм, а наступні два роки завідував Костянтинівською районною бібліотекою. Протягом багатьох років збирав матеріали до краєзнавчої бібліографії України, і, зокрема, Донеччини. В повоєнні роки Максименко працював у науковій бібліотеці Львівського університету, яка нині носить його ім’я.

Листування Ф. Максименка з В. Замковим тривало з червня 1980 до лютого 1981 року, й стало для артемівського краєзнавця, за його словами, «криницею знань з історії Бахмута». В шести листах патріарха українського книгознавства містяться відомості про багато місцевих імен і подій. Серед бахмутських періодичних видань, які він колись мав у своїй особистій бібліотеці, згадуються «Вільні думки» – літературно-просвітній журнал, який видавав гурток Бахмутської української молоді за редакцією Гната Побігайла. Перший номер журналу вийшов у Бахмуті в січні 1918 р., більше не виходило. «Між іншими матеріалами були вірші В. Сусюри, як він тоді підписувався. Переданий також до Москви, а м.б. до Київської іст. б-ки». В одному з наступних листів – уточнення: «Вільні думки (єдиний №) в 1950-х рр. я передав, здається, в історичну б-ку, або до Москви, або до Києва».

Бахмутянин Федір Максименко, видатний український бібліограф, якому завдячуємо збереженням раритетного номера «Вільні думки».

Пошук за електронним каталогом Національної історичної бібліотеки України виявив, що в її фондах зберігається примірник бахмутського журналу «Вільні думки», ймовірно, переданий туди Максименком. Журнал на 16 сторінках у сірій паперовій обкладинці містить на титульному аркуші автограф, напевне, колишнього власника «В. Данилевич».

Вихідні дані свідчать, що журнал був надрукований у бахмутській друкарні Г.В. Піпко. На останній сторінці – прізвища редактора (Гнат Побігайло) та його помічника (І. Мороз) і подяка Українському Клубу за сприяння коштами у справі видання журналу. Перший і останній номер «Вільних думок» розпочинається вступною статтею «Од редактора». В ній сформульована мета, яку ставили перед собою ініціатори видання: «пробуджувати українську молодь зі сна, давати їй моральних сил в ідейній праці свому народові, організовувати її в єдину міцну спілку».

Поетична творчість В. Сосюри, крім згадуваного вірша «Чи вже не пора…», представлена на сторінках «Вільних думок» невідомою досі ліричною мініатюрою «Вечір». Надрукований також вірш Гриця Скорохода «Не ріс я, а мучивсь. Усе переносив…» з присвятою В. Скороходу. Розділ художньої прози в журналі складають етюди Гната Побігайла «Вечірня мелодія» та І. М. (здогадно, Івана Мороза) «Од і до».

Сторінка журналу з віршем В. Сосюри «Вечір»

Статті, надруковані в журналі, присвячені злободенним тоді питанням шкільної реформи та самоорганізації учнів-українців. Це відозва Ол. Вержбицького «До українців-учнів» та О. В. (можливо, того ж Ол. Вержбицького) «Шкільні організації українців міста Києва»», Ів. Мороза «Реформа середніх шкіл» і підписана криптонімом М. «Наш «Закон Божий». Псевдонімом «Батіг» підписаний фейлетон «Дедеркальська учительська семінарія і духовна школа». Завершується номер публікацією «Статуту Гуртка української шкільної молоді Бахмута». У розділі «Хроніка» подано звістки про утворення вищих українських шкіл та розвиток учнівського й студентського руху в різних регіонах України.

Принаймні двох авторів «Вільних думок» зустрічаємо вже в радянські часи на сторінках бахмутського журналу «Голос печатника», де в березневому «шевченківському» номері за 1924 рік надруковані поруч стаття Г. Скорохода «До 63-х роковин смерті Тараса Григоровича Шевченка» і його ж вірш «Т.Г. Шевченкові» та статті Ол. Вержбицького «Соціальні моменти в творах Шевченка» й «Шевченко й жіноцтво». Вірші Гриця Скорохода знаходяться і в інших номерах цього журналу.

Попри наївність змісту більшості творів, друкованих у часописі Бахмутського гуртка української учнівської молоді, та невправність літературного пера юних авторів, журнал «Вільні думки» заслуговує уваги читача як пам’ятка культури та історії національно-визвольних змагань 1917 – 1921 років у нашому краї. У 2015 році Бахмутський краєзнавчий музей та місцевий осередок Національної спілки краєзнавців України здійснили перевидання першого й єдиного номера цього журналу за примірником, який зберігається в Національній історичній бібліотеці України, зі збереженням мовних особливостей оригіналу.

«Журнал Вільні думки» – обкладинка перевидання 2015 року

Читайте також:

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

Гнат Побігайло – шлях від редактора україномовного журналу в Бахмуті до еміграції

Вже близько ворожая сила, вона вже підходить до нас: перший вірш Володимира Сосюри в Бахмуті

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Щоб сприяти інтеграції на новому місці та водночас збереженню зв’язків ВПО з рідною громадою, держава, ОМС, міжнародні фонди та громадський сектор мають посилити соціальну й комунікаційну складові своїх програм та ініціатив. Такого висновку дійшли учасники й учасниці події “Як посилити роль ВПО з Донеччини та Луганщини у відновленні”, що відбулася 22 липня в Києві в межах проєкту “Імпульс”.

Про це повідомляє “Вікно Відновлення”, співорганізатор події.

Чому ці питання нагальні

Олексій Орловський, директор програми “Демократія і належне врядування” Міжнародного фонду “Відродження”, у своєму вітальному слові наголосив: саме люди, відновлення соціального капіталу мають бути для держави сьогодні на першому місці. Він навів промовистий приклад: на одному з заходів фонду на Черкащині учасник розшифрував абревіатуру ВПО як “внутрішньо покинуті особи”.

“Це був щемливий і дуже важливий натяк на те, що потрібні зміни в державній політиці щодо внутрішньо переміщених осіб”, ― наголосив Олексій Орловський.

Дослідження, яке зрезонувало з аудиторією

Під час заходу представили результати дослідження “Карта проблем і рішень: досвід ВПО та інституційні перспективи відновлення”. Його провели ГО “Східний Варіант” та ГО “Вікно Відновлення” в межах проєкту “Відбудова Сходу: діалог заради майбутнього”.

Одна з рекомендацій авторів: абревіатуру ВПО визначати не як “внутрішньо”, а “вимушено переміщені особи”. На цьому акцентували учасники фокус-групових обговорень, які провели в січні 2026-го року за участі понад 60-ти вимушених переселенців, представників і представниць влади, медіа, громадських організацій. Про це зазначили й учасники заходу в Києві 22 липня.

За словами авторки аналітичного звіту Алли Петренко-Лисак, кандидатки соціологічних наук, саме слово “відновлення” для багатьох учасників фокус-груп звучить абстрактно, як досить поширене слово у медіа і в документах. Але людям важливе передусім відновлення себе, власної самозарадності та повернення розірваних соціальних зв’язків. Дослідження показало запит на діалогові майданчики, адже фокус-групи поряд з дослідницькою функцією відіграли роль своєрідних терапевтичних зустрічей взаємопідтримки.

“ВПО хочуть, щоб їх сприймали не лише як переселенців”, ― розповіла про ще один висновок дослідження Каріна Попова, журналістка “Вікна Відновлення”.

Вимушені переселенці потребують визнання їхньої суб’єктності. Тут допоможе індивідуальний підхід з урахуванням віку, професійного досвіду та інших чинників. 

Тому автори звіту рекомендують: 

• трансформувати універсальні програми для ВПО у сегментовані за категоріями;
• розробляти протоколи інтенсивного онбордингу ВПО, особливо для молоді.

Ці та інші поради для органів державної та місцевої влади, донорів, ГО та медіа також стали предметом обговорення та уточнення на заході в Києві.

Виклики і кейси

У межах заходу також відбулася панельна дискусія “Інтеграція вимушених переселенців та вплив на відновлення: виклики і кейси”.

Владислав Закаблук, заступник директора департаменту – начальник відділу прав ВПО Департаменту моніторингу додержання прав громадян, які постраждали внаслідок збройної агресії проти України Офісу Омбудсмана України, наголосив:

“Рекомендації, які надає Офіс Омбудсмана, і рекомендації у вашому дослідженні фактично дуже схожі. Ми так само порушуємо питання необхідності залучення ВПО до розробки, прийняття й реалізації місцевих програм підтримки внутрішньо переміщених осіб”.

За словами Владислава Закаблука, виконання нещодавно ухваленої стратегії щодо ВПО на період до 2030 року — як на національному, так і на місцевому рівні — перебуває на постійному контролі Уповноваженого з прав людини.

Наталя Петренко, начальниця Шульгинської сільської військової адміністрації Луганської області, звернула увагу на те, що потенціал громад, які вимушені були релокуватися, не задіяний належною мірою. За її словами, громадський сектор часом більш впливовий, ніж такі ОМС.

Тетяна Горбатюк, заступниця директора Департаменту соціальної та ветеранської політики Рівненської міської ради, навела приклади дієвих рішень. У місті працює цільова програма інтеграції ВПО.

“Один з найпотужніших заходів підтримки працевлаштування наших ВПО — це повернення частини сплаченого податку”, — розповіла Тетяна Горбатюк.

Крім того, у Рівному працюють робочі групи екстреного реагування, які самі приходять на допомогу евакуйованим громадянам, а не чекають на їхні звернення.

Валерія Круподеря, координаторка гарячої лінії та проєктна менеджерка медіа Донеччини та Луганщини “Східний Варіант”, розповіла про складність і комплексність питань, з якими звертаються до їхнього медіа мешканці ТОТ та територій на лінії вогню. 

Каріна Попова, журналістка “Вікна Відновлення”, зазначила, що у своїх матеріалах намагається показати ВПО не отримувачами допомоги, а тими, хто створює робочі місця, сплачує податки. Та не менш важливо інформувати про виклики й труднощі, з якими стикаються ВПО після евакуації. 

Ярослав Таранець, тім-лід адвокаційного напряму у БФ “Схід SOS”, розповів, що евакуація залишається одним з чільних і найскладніших напрямів діяльності фонду, особливо коли йдеться про вразливі категорії людей.

Програвання важливих маршрутів

Крім обговорення, які, за відгуками аудиторії, надали відчуття причетності до спільноти, у межах події також відбулася фасилітована сесія.

В ігровій формі учасники за модерування соціологині Алли Петренко-Лисак прокладали маршрути персонажів — вимушених переселенців у нових громадах. Визначали найбільш конфліктогенні та болючі точки і “місця сили” та відновлення. Крім того, проєктували, яких нових інституцій чи локацій потребуватиме громада, щоб потенціал нового мешканця чи мешканки міг розкритися повністю. Прикметно, що всі групи учасників зобразили історії успіху своїх ВПО. А це означає, що й у реальних ситуаціях вимушеного переміщення саме спільні зусилля і продуманий підхід стануть запорукою успішної інтеграції.

Інформаційними партнерами події стали медіа Бaхмут IN.UA, Вільне радіо, Громадське радіо, Соцпортал, Новини Донбасу, LB.ua, Рубрика, Краматорськ пост, ГО “Має сенс”, коаліція “На лінії зіткнення”, Антикризовий медіа-центр.

Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізовується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду “Відродження”, Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції.

Читайте також:

• Навіщо в окупованих громадах призначають уповноважених з безбар’єрності: пояснює експертка
• Житло для ВПО: як в Офісі Омбудсмана оцінюють доступні програми та рівень їхньої ефективності
• Частині ВПО можуть призупинити виплати: кого це стосується

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм! 

Станом на липень 2026 року в штаті Бахмутської міськради працювали 46 людей. Найвищу зарплату за півріччя — 638 068,87 гривень — отримав заступник міського голови Сергій Родін. Редакція Бахмут IN.UA подала запит, аби дізнатися, яку зарплату отримували посадовці міськради за перше півріччя 2026 року.

Детальний аналіз заробітних плат у матеріалі Бахмут IN.UA.

Бахмутська міська рада: яку зарплату отримували у першому півріччі 2026 року

У відповідь на запит Бахмутська МВА повідомила, що штатна чисельність працівників Бахмутської міськради станом на липень 2026 року складала 59 одиниць. Фактично у міськраді працюють 46 людей.

Найвищу зарплату за півріччя — 638 068,87 гривень — отримав заступник міського голови Сергій Родін. Найнижчу зарплату отримала провідна спеціалістка трудового архіву Ольга Ромашова — 96 069,06 гривень.

З січня по червень (включно) 2026 року посадовці Бахмутської міськради отримали такі зарплати:

• Сергій Родін, заступник міського голови — 638 068,87 гривень. На місяць у середньому — 106 344 гривень;
• Юлія Літвінова, керуча справами виконкому — 589 306,99 гривень. На місяць у середньому — 98 217 гривень;
• Олена Данько, староста Іванівського округу — 324 685,62 гривень. На місяць у середньому — 54 114 гривень;
• Олена Костюченкова, староста Оптиненського округу — 352 737,61 гривень. На місяць у середньому — 58 789 гривень;
• Сергій Косаковський, головний спеціаліст з питань запобігання та виявлення корупції і взаємодії з правоохоронними органами — 190 050,35 гривень. На місяць у середньому — 31 675 гривень;
• Людмила Лихненко, спеціалістка І категорії — 164 281,30 гривень. На місяць у середньому — 27 380 гривень;
• Аліна Журавльова, головна спеціалістка з питань праці — 120 506,08 гривень. На місяць у середньому — 20 084 гривень;
• Сергій Пономарьов, головний спеціаліст з питань державного архітектурно-будівельного контролю — 99 019,60 гривень. На місяць у середньому — 16 503 гривень;
• Олена Кец, начальниця відділу кадрового забезпечення — 326 918,76 гривень. На місяць у середньому — 54 486 гривень;
• Галина Семенчева, головна спеціалістка відділу кадрового забезпечення — 207 229,42 гривень. На місяць у середньому — 34 538 гривень;
• Ксенія Денисенко, головна спеціалістка відділу кадрового забезпечення — 149 109,35 гривень. На місяць у середньому — 24 851 гривень;
• Тетяна Чернікова, начальниця відділу діловодства і контролю — 289 321,14 гривень. На місяць у середньому — 48 220 гривень;
• Катерина Дульнева, головна спеціалістка відділу діловодства і контролю — 258 889,01 гривень. На місяць у середньому — 43 148 гривень;
• Євгенія Зубенко, головна спеціалістка відділу діловодства і контролю — 137 661,01 гривень. На місяць у середньому — 22 943 гривень;
• Олена Шамільова, головна спеціалістка відділу діловодства і контролю — 206 614,46 гривень. На місяць у середньому — 34 435 гривень;
• Наталя Косолапова, спеціалістка І категорії відділу діловодства і контролю — 154 160,91 гривень. На місяць у середньому — 25 693 гривень;
• Дар’я Селезньова, начальниця відділу бухгалтерського обліку і звітності — 284 035,67 гривень. На місяць у середньому — 47 339 гривень;
• Марія Ошурко, головна спеціалістка відділу бухгалтерського обліку і звітності — 195 560,65 гривень. На місяць у середньому — 32 593 гривень;
• Наталя Білих, головна спеціалістка відділу бухгалтерського обліку і звітності — 210 054,70 гривень. На місяць у середньому — 35 009 гривень;
• Дмитро Мельдер, начальник відділу комп’ютеризації та цифровізації — 303 687,46 гривень. На місяць у середньому — 50 614 гривень;
• Катерина Мироненко, спеціалістка ІІ категорії відділу комп’ютеризації та цифровізації — 154 272,40 гривень. На місяць у середньому — 25 712 гривень;
• Владислава Гурова, головна спеціалістка відділу комп’ютеризації та цифровізації — 138 713,20 гривень. На місяць у середньому — 23 118 гривень;
• Ганна Любченко, начальниця загального відділу — 443 435,14 гривень. На місяць у середньому — 73 905 гривень;
• Ганна Іванюк, головна спеціалістка по роботі зі зверненнями громадян — 249 725,72 гривень. На місяць у середньому — 41 620 гривень;
• Роман Баришенський, водій — 108 150,56 гривень. На місяць у середньому — 18 025 гривень;
• Віктор Журба, водій — 201 892,95 гривень. На місяць у середньому — 33 648 гривень;
• Ганна Букрєй, начальниця юридичного відділу — 465 015,44 гривень. На місяць у середньому — 77 502 гривень;
• Альона Петрейко, головна спеціалістка-юрисконсультка юридичного відділу — 147 588,15 гривень. На місяць у середньому — 24 598 гривень;
• Вікторія Завада, головна спеціалістка-юрисконсультка юридичного відділу — 177 269,09 гривень. На місяць у середньому — 29 544 гривень;
• Сергій Білик, начальник відділу з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи — 174 718,58 гривень. На місяць у середньому — 29 119 гривень;
• Костянтин Семиряд, головний спеціаліст відділу з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи — 216 116,46 гривень. На місяць у середньому — 36 019 гривень;
• Надія Чистякова, начальниця відділу торгівлі, громадського харчування, побутових та платних послуг — 256 401,27 гривень. На місяць у середньому — 42 733 гривень;
• Ганна Царук, головна спеціалістка відділу торгівлі, громадського харчування, побутових та платних послуг — 317 866,56 гривень. На місяць у середньому — 52 977 гривень;
• Юлія Мироненко, начальниця архівного відділу — 294 985,30 гривень. На місяць у середньому — 49 164 гривень;
• Світлана Насипайко, головна спеціалістка трудового архіву — 143 659,56 гривень. На місяць у середньому — 23 943 гривень;
• Ольга Ромашова, провідна спеціалістка трудового архіву — 96 069,06 гривень. На місяць у середньому — 16 011 гривень;
• Наталія Іващенко, начальниця відділу Державного реєстру виборців — 219 774,27 гривень. На місяць у середньому — 36 629 гривень;
• Катерина Чередніченко, головна спеціалістка відділу Державного реєстру виборців — 129 537,27 гривень. На місяць у середньому — 21 589 гривень;
• Наталя Чистякова, начальниця відділу-адміністраторка надання адміністративних послуг — 267 475,34 гривень. На місяць у середньому — 44 579 гривень;
• Чеслава Говгаленко, заступниця начальниці відділу-адміністраторка надання адміністративних послуг — 195 593,83 гривень. На місяць у середньому — 32 598 гривень;
• Ольга Косаригіна, начальниця відділу реєстрації — 266 503,20 гривень. На місяць у середньому — 44 417 гривень;
• Марина Макарович, заступниця начальниці відділу реєстрації — 180 116,41 гривень. На місяць у середньому — 30 019 гривень;
• Вікторія Стукан, державна реєстраторка відділу реєстрації — 135 381,31 гривень. На місяць у середньому — 22 563 гривень;
• Яна Ніколашина, головна спеціалістка відділу реєстрації — 156 285,37 гривень. На місяць у середньому — 26 047 гривень;
• Наталя Міняйло, начальниця відділу пресслужби — 384 807,55 гривень. На місяць у середньому — 64 134 гривень;
• Олександр Орлов, головний спеціаліст відділу пресслужби — 154 880,19 гривень. На місяць у середньому — 25 813 гривень;

Також МВА звітує про зарплату Галини Фірябової, яка працювала заступницею начальниці відділу бухгалтерського обліку і звітності. Вона працювала у січні і лютому. За два місяці роботи отримала 133 172,21 гривень.

Читайте також:

• Скільки заробили за І півріччя 2026 працівники Бахмутських КП: детальний огляд
• Які зарплати отримували працівники Бахмутської МВА в першому півріччі 2026 року
• Бахмутська міськрада отримала від КП “Бахмутелектротранс” автомобілі на понад 3 мільйони гривень

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!