До гуртка української шкільної молоді Бахмута належав молодий Володимир Сосюра, в майбутньому класик української радянської літератури. І саме в Бахмуті він робив свої перші поетичні спроби, перейнятий тими ж ідеями національного відродження, що й його товариші по українському молодіжному руху, а невдовзі – й по збройній боротьбі за незалежну Україну. Фейки радянської пропаганди про цей періож життя видатного українського поета описує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. Дізнавайтесь історію і перевіряйте себе у тесті.

Розповідаючи про бахмутян – учасників Української революції 1917 – 1921 років, які після поразки визвольних змагань продовжили свою діяльність в еміграції, ми вже згадували невідомі в радянський час імена Валентина Костенка й Миколи Малашка – учнів Бахмутського реального училища та Бахмутської чоловічої гімназії, які в 1917 – 1918 роках стояли на чолі новоствореної організації українців, учнів-середньошкільників міста. Яскравим представником цього руху був і Володимир Сосюра.

Читайте також: 

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Першим своїм літературним твором Сосюра вважав вірш «Чи вже не пора…», опублікований у журналі гуртка Бахмутської української шкільної молоді, що видавався в 1918 році під назвою «Вільні думки». Про це сам поет свідчив, відповідаючи на анкету «Універсального журналу» в числі від 2 грудня 1928 року:

«1918 року, коли німці захопили Україну, я вчився в сільсько-господарській школі при ст. Яма, Північно-Донецьких залізниць (нині мсто Сівесрьк).

В Бахмуті почав виходити журнал учневої молоді «Вільна Думка», де й надрукували мого першого вірша: «Чи вже не пора».

Сторінка журналу з публікацією вірша В.Сосюри

 

Читайте також:  Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

Перший надрукований «вірш»… Та ще й в журналі. Я носив цього журнала, як зірку, і показував знайомим. Я не сміюся з тих хвилин радості, і з вірша – мого першого наївного вірша, – моєї дитинки, що потонула в громі громадянської війни. Повстанцем возив і носив я з собою цей журнал і коли думав, що умру від тифу, подарував його сестрі-жалібниці, щоб передала його моїй матері.

Чудно. Тепер у мене жодної збірки моїх поезій (пороздавав), жодної книжки, де пишеться про мене. Такий я став розгублений. А тоді… Чудно, чудно… Затуманився образ смуглявого наївного селюка, одлітають спомини про грози минулого й перший вірш, як мій перший постріл».

Спогад, датований 1928 роком і опублікований у радянській пресі, дещо змінює хронологію подій й адресує гнівну поетичну інвективу нібито німецьким окупантам. Але ж німецькі війська розпочали активні дії на території Української Народної Республіки в другій половині лютого 1918 року згідно умов Берестейського миру, підписаного УНР із Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарією. А перший і єдиний номер бахмутського учнівського журналу «Вільні думки», знайдений нами у Національній історичній бібліотеці України, датується січнем 1918 року.

Видатний український письменник Володимир Сосюра в в молоді роки.

Кам’янське сільськогосподарське училище при станції Яма Бахмутського повіту

22 січня 1918 року Центральна Рада своїм Четвертим Універсалом проголосила державну самостійність УНР. Хто ж той ворог, що кував кайдани вільній Україні, і з яким закликав битись молодий поет своїм віршем? Зрозуміло, що це була більшовицька Росія, яка вже в грудні 1917 року розпочала неоголошену війну проти України. До середини лютого більшовики захопили Донецький басейн, Слобожанщину і всю Лівобережну Україну, зайняли Київ і значно просунулися на Правобережжі. Лише вступ до війни союзників – німців та австро-угорців, які за Берестейським договором зобов’язалися надати Україні військову допомогу проти радянської Росії, призвів до очікуваного перелому в ході бойових дій.

 

На початку березня українські та німецькі війська вступили до Києва, а вже в перших числах травня вся територія України, включно з Донеччиною і Луганщиною, була звільнена від більшовиків. Союзні війська зайняли також і Крим, і командування Чорноморського флоту визнало владу УНР. Перша війна за Україну була програна більшовиками. Близько 70 днів знадобилося військам союзників для відвоювання всієї території України.

Титульний аркуш журналу «Вільні думки». м. Бахмут, січень 1918 р

Володимир Сосюра на початку 1918 року ще був учнем Кам’янського сільськогосподарського училища при станції Яма (нині – місто Сіверськ). А вже в травні – червні того ж року, за часів Української держави гетьмана П. Скоропадського, бачимо його в складі українського війська, добровольцем Бахмутської повітової охоронної сотні. У листопаді 1918 року під час протигетьманського повстання розташований у Донбасі 3-й Гайдамацький полк перейшов на бік Директорії УНР. Серед інших до 3-го Гайдамацького полку вступив і В. Сосюра і воював на боці «петлюрівців» аж до кінця 1919 року. Згодом він докладно описав свою службу в гайдамаках на сторінках автобіографічного роману «Третя Рота», що був повністю опублікований лише через багато років після його смерті, в 1988 році. А в радянські часи багато сторінок своєї революційної біографії нашому видатному землякові доводилось ретельно приховувати й багаторазово складати перед партійними наглядачами покаяння за націоналістичні «ухили» в творчості.

Володимир Сосюра. 1950-і роки. Фотопортрет, подарований музею міста Бахмута (тоді – Артемівська).

Читайте також: 

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

У Бахмуті понад пів століття працювало підприємство, яке виготовляло лимонад, квас, карамель, мармелад та інші солодощі. Артемівська харчосмакова фабрика розпочала свою історію в 1949 році як невеликий завод безалкогольних напоїв, а згодом перетворилася на виробництво, де щодня виготовляли до восьми тонн кондитерських виробів. Містяни називали її “цукерковою” або “ситровою” фабрикою. У 1990-х роках підприємство зіткнулося з фінансовою кризою, а у 2004 році остаточно припинило існування.

Історією фабрики поділився КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Як у Бахмуті з’явився завод безалкогольних напоїв

Історія Артемівської харчосмакової фабрики розпочалася в лютому 1949 року. Тоді в Бахмуті, який у той час мав назву Артемівськ, на вулиці Карла Лібкнехта, 15 запрацював Артемівський завод безалкогольних напоїв. Спочатку підприємство спеціалізувалося на виготовленні фруктових напоїв, газованої та сельтерської води, браги й квасу.

Завод мав філії не лише в Артемівську, а й у Горлівці, Микитівці, Попасній, Часовому Яру та селищі імені Карла Лібкнехта. До 1954 року підприємство працювало під назвою “Артемівський завод безалкогольних напоїв”. У цей період його асортимент налічував у середньому десять найменувань продукції.

Найпопулярнішими серед покупців були квас, лимонад і крем-сода. За добу на заводі розливали близько 13 тисяч півлітрових пляшок ситра та квасу. Це приблизно 6,5 тисячі літрів напоїв щодня.

Коли на фабриці почали виготовляти цукерки

У 1955 році завод змінив назву на “Міський харчовий комбінат”. Причиною стало відкриття кондитерського виробництва, відтоді на підприємстві працювали два основні цехи: кондитерський та безалкогольних напоїв. Перший кондитерський цех називали карамельним, адже спочатку тут виготовляли виключно карамельні цукерки, виробництво було переважно ручним. Цукор варили у великих каструлях на звичайних плитах, після чого отриману масу розливали на спеціальні столи.

Працівниці вручну вимішували солодку масу, додавали кондитерські інгредієнти, пресували, формували та пакували цукерки, такий спосіб виробництва використовували майже сім років. У 1962 році на підприємстві встановили нове обладнання, яке дозволило механізувати значну частину роботи та збільшити обсяги виробництва.

Згодом асортимент кондитерського цеху зріс до 25–30 найменувань на рік, на виробництві в різні періоди працювали 120 і більше людей. Більшість працівників становили жінки, саме вони займалися виготовленням цукерок, драже, мармеладу, ірису, приготуванням сиропів та пакуванням готової продукції. Попри модернізацію, робота залишалася фізично складною. Вона вимагала знання технологічних процесів, рецептур і правил кондитерського виробництва.

Скільки лимонаду та квасу виготовляла Артемівська харчосмакова фабрика

У 1963 році завершилася реконструкція цеху безалкогольних напоїв. Після оновлення його розділили на два відділення — ситрове та квасне. Вони працювали в одному приміщенні, але були відокремлені перегородкою. У квасному відділенні виготовляли “Хлібний квас”.

За час роботи підприємства асортимент безалкогольної продукції налічував близько 60 різновидів газованих напоїв, усю продукцію розливали у скляні пляшки об’ємом 0,5 літра. У 1978 році підприємство отримало назву, під якою його запам’ятали багато бахмутян, “Артемівська харчосмакова фабрика”.

Упродовж тривалого періоду фабрика виготовляла в середньому 7–8 тонн кондитерських виробів щодня. Виробництво безалкогольних напоїв становило приблизно 13,5 тисячі півлітрових пляшок на добу. Влітку попит на напої зростав, тому їхнє виробництво могло збільшуватися вдвічі, до 27 тисяч пляшок за день.

Фабрика, яка пахла ваніллю та какао: якою її пам’ятали містяни

Артемівська харчосмакова фабрика була відома не лише своєю продукцією. Мешканці Бахмута називали підприємство “цукерковою” або “ситровою” фабрикою. Через кондитерське виробництво навколо підприємства поширювалися запахи ванілі, какао, цитрусових есенцій та смаженого арахісу.

За описом історії підприємства, ці аромати можна було відчути на відстані кількох сотень метрів від виробничих приміщень, водночас сусідство з фабрикою мало й недоліки. Мешканцям прилеглих будинків докучав дим із фабричної котельні. Крім того, виробничі відходи кондитерського та безалкогольного цехів потрапляли на вулицю Островського, нині Магістратську. Особливо відчутною ця проблема була влітку.

У 1987 році на Артемівській харчосмаковій фабриці провели останню масштабну реконструкцію, під час модернізації замінили понад 70 одиниць застарілого обладнання. Це дозволило підприємству збільшити продуктивність. Упродовж наступних трьох років фабрика виготовляла приблизно 2600–2618 тонн кондитерської продукції щороку.

За наведеними історичними даними, це були максимальні обсяги, які дозволяли виробничі потужності підприємства. На початку 1990-х років фабрика ще продовжувала стабільно працювати. Водночас уже виникали труднощі із закупівлею сировини та пакувальних матеріалів. Через це продукція дорожчала, а асортимент поступово скорочувався.

Фірмові магазини “Пищевик” та “Золотий ключик”: як фабрика продавала свою продукцію

У березні 1992 року Артемівська харчосмакова фабрика відкрила два фірмові магазини. Перший, “Пищевик” — розташовувався біля прохідної підприємства. Другий магазин мав назву “Золотий ключик”. Він працював на вулиці Комсомольській, 3, навпроти готелю “Україна”.

Відкриття власних торговельних точок мало допомогти фабриці продавати продукцію без посередників та швидше отримувати кошти. На той час частина місцевих торговельних підприємств мала фінансові труднощі, тому фабрика відпускала їм продукцію за передоплатою.

Однак власну торговельну мережу підприємство не розвинуло. Натомість керівництво продовжувало співпрацювати з місцевими магазинами, які не завжди могли вчасно розрахуватися за отриманий товар. Іноді магазини повертали борги не грошима, а бартером, наприклад, порожніми пляшками. Ситуацію ускладнювала конкуренція з іншими виробниками, які самостійно доставляли продукцію до торговельних точок.

Водночас, за наведеними історичними відомостями, попит на продукцію Артемівської харчосмакової фабрики існував і за межами міста. Проте підприємство не налагодило достатньо активного збуту на інших ринках. У результаті готова продукція накопичувалася на складах, а фабрика дедалі частіше відчувала нестачу коштів для закупівлі сировини та виплати зарплат.

Приватизація Артемівської харчосмакової фабрики у 1994 році

Навесні 1994 року відбулася приватизація підприємства і Артемівська харчосмакова фабрика стала колективним підприємством, власником якого був трудовий колектив. Згодом фабрику викупили за 159 мільйонів карбованців.

Для цього використали майнові, або приватизаційні, ваучери, запроваджені державою в 1990-х роках. Працівникам не довелося безпосередньо вкладати власні гроші у викуп підприємства, однак зміна форми власності не розв’язала фінансових проблем фабрики. Упродовж 1992–1995 років підприємство продовжувало втрачати можливості для розвитку.

Серед причин кризи називають недостатню активність у пошуку нових ринків збуту, проблеми з реалізацією продукції та труднощі з пристосуванням до ринкових умов. У цей період фабрикою керувала Лідія Полякова, яка обіймала посаду директорки ще за радянських часів, замість розвитку власної торгівлі керівництво намагалося домогтися від міської влади підтримки продажу фабричної продукції через місцеві магазини. Виробництво поступово скорочувалося, а заборгованість підприємства зростала.

Чому Артемівська харчосмакова фабрика опинилася на межі закриття

На початку 1997 року фінансове становище фабрики стало критичним, працівники отримували заробітну плату частинами — по кілька разів на місяць, одна виплата нерідко становила не більше 35 гривень. Попри труднощі, підприємство ще продовжувало працювати, хоча темпи виробництва знижувалися. У вересні 1997 року трудовий колектив вирішив реорганізувати фабрику в закрите акціонерне товариство (ЗАТ). Директоркою підприємства обрали Валентину Божкову.

Тоді ж до фабрики долучилася структура “Донецькхарчопром”, представник якої, за історичним описом, обіцяв забезпечити підприємство замовленнями та збутом продукції в обмін на 48–49% акцій. Однак очікуваних інвестицій та поліпшення роботи фабрика не отримала.

Приблизно через десять місяців після реорганізації підприємство опинилося у ще складнішому становищі. Кондитерський і безалкогольний цехи повністю зупинилися. Містяни залишилися без продукції, яку роками виготовляли на фабриці, фірмового квасу, ситра та цукерок. Для погашення податкової заборгованості керівництво почало частково продавати майно підприємства.

Банкрутство фабрики: як підприємство остаточно припинило роботу

У квітні 1999 року закрите акціонерне товариство “Артемівська харчосмакова фабрика” було перетворене на товариство з обмеженою відповідальністю з такою самою назвою. Статутний капітал нового товариства становив 26,5 тисячі гривень.

За наведеними історичними відомостями, офіційним засновником стала краматорська фірма “Укрметекспорт”. Водночас у джерелі стверджується, що фактичний контроль над підприємством мав Слов’янський крейдо-вапняний завод.

Проте зміна юридичної форми не допомогла відновити виробництво. Через п’ять місяців більшість виробничих потужностей уже не працювала. У робочому стані залишалися лише олійний цех на вулиці Маріупольській та лінія з виготовлення макаронних виробів, запущена у 1996 році.

Працівники роками не отримували зарплату вчасно. Через заборгованість вони та їхні родичі зверталися до судів, прокуратури й міської влади. Згодом обласна адміністрація ініціювала процедуру банкрутства підприємства, а податкова інспекція звернулася до арбітражного суду щодо погашення боргів перед бюджетом шляхом продажу майна. Ліквідаційна процедура тривала кілька років. У квітні 2004 року ліквідаційна комісія розпочала продаж підприємства. За будівлі, обладнання та інше майно фабрики пропонували 190 тисяч гривень. Однак, за історичними відомостями, навіть цієї суми не вистачило б для повного погашення боргів із заробітної плати.

16 вересня 2004 року ТОВ “Артемівська харчосмакова фабрика” офіційно припинило існування у зв’язку з банкрутством.

Що сталося з територією харчосмакової фабрики після закриття

Після банкрутства виробництво на території колишньої Артемівської харчосмакової фабрики більше не відновлювали. Водночас будівлі не розібрали на будівельні матеріали. Територія підприємства залишалася законсервованою та перебувала під охороною. Із 2004 року до весни 2023 року тут не працювало ні кондитерське, ні будь-яке інше виробництво.

За ці роки фабрична територія поступово заростала травою, кущами та деревами. Деякі дерева виросли навіть на дахах колишніх виробничих приміщень.

До теми:

Як у Бахмуті працював аероклуб: історія перших льотчиків міста

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Кабінет Міністрів України ухвалив рішення, яке дозволить громадянам підтверджувати страховий стаж навіть за відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній. Особливо актуальні зміни для переселенців та людей, які втратили документи внаслідок бойових дій чи окупації.

Про це повідомили на Урядовому порталі.

Як підтвердити пенсійний стаж без трудової книжки

Відповідно до ухваленого рішення, основним джерелом підтвердження стажу стануть дані державних електронних реєстрів. Якщо необхідної інформації в реєстрах немає, для підтвердження стажу можна буде використовувати трудову книжку та інші документи. Уряд також розширив перелік документів, які можуть підтверджувати періоди трудової діяльності.

Якщо ж документи були втрачені, знищені або не збереглися, передбачена можливість підтвердити стаж за допомогою свідків. Для цього необхідні показання щонайменше двох людей, які працювали разом із заявником. Пенсійний фонд України допомагатиме з пошуком таких свідків.

Які документи можуть замінити трудову книжку

Якщо трудова книжка відсутня, у ній немає необхідних записів або вони містять помилки, для підтвердження стажу можуть приймати:

• довідки з підприємств, установ та організацій, зокрема сформовані на основі електронних систем обліку;
• виписки з наказів про прийняття на роботу, переведення чи звільнення;
• особові рахунки та відомості про виплату заробітної плати;
• банківські документи, які підтверджують отримання заробітної плати або винагороди;
• посвідчення та характеристики з місця роботи;
• письмові трудові договори й угоди з відмітками про їх виконання;
• документи з місця роботи, служби або навчання, а також довідки та виписки з архівних установ;
• інші документи, що містять інформацію про періоди роботи;
• рішення суду про встановлення періоду перебування у трудових відносинах і характеру виконуваної роботи.

Окрім цього, Мінсоцполітики зазначає, що можуть використовуватися відомості податкових органів про заробітну плату або сплату єдиного податку.

Як підтвердити пенсійний стаж людям, які працювали на окупованих територіях

Для мешканців Бахмута та інших тимчасово окупованих територій діє загальний перелік документів для підтвердження пенсійного стажу. Водночас уряд передбачив окремий порядок для людей, які працювали на підприємствах на ТОТ або в зоні бойових дій, а також у випадках, коли документи підприємств були знищені внаслідок війни.

Якщо документи про роботу не збереглися, стаж можна підтвердити показаннями щонайменше двох свідків, які працювали разом із заявником. Пенсійний фонд України допомагатиме встановлювати таких осіб за даними державного реєстру застрахованих осіб. Якщо ж у трудовій книжці є неточні або недостовірні записи про роботу на підприємствах на окупованих територіях, зарахування стажу здійснюватиметься за спеціальним порядком, визначеним Пенсійним фондом за погодженням із Міністерством соціальної політики.

До теми:

Електронна трудова книжка: куди звертатися, щоб її оцифрувати у 2026 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!