У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

У Києві відбудеться безоплатний чотириденний тренінг з розвитку власної справи для жінок з Одеської області, в тому числі переселенок. Тренінг має на меті дати жінкам навички для старту, розширення чи відновлення власної справи.

Про це повідомляє громадська організація SILab Ukraine.

Тренінг “Запусти власну справу” для жінок

Громадська організація SILab Ukraine ініціює безоплатний чотириденний тренінг “Запусти власну справу” для жінок з Одеської області. Ініціатива має на меті дати жінкам навички та ресурси для старту власної справи або розширення чи відновлення бізнесу.

Учасниці отримають теоретичні знання й практику від досвідчених менторів. Також передбачена вечірня програма для психологічного розвантаження і рефлексії.

Під час навчання учасниці отримають знання про:

• lean-підхід для планування та запуску бізнесу;
• дослідження цільової аудиторії;
• аналіз ринку;
• створення мінімально життєздатного продукту;
• правові та податкові аспекти підприємницької діяльності;
• фінансове моделювання;
• складання бізнес-плану;
• пошук партнерів; 
• залучення інвестицій.

Як взяти участь у тренінгу

Участь у навчанні можуть взяти:

• жінки, чиї родини постраждали від військових дій з боку рф;
• жінки-ВПО;
• дружини військових або ветеранів;
• жінки, які проживають у сільській місцевості;
• представниці вразливих соціальних груп.

Програма вібудеться з 27 по 30 листопада в Києві. Проїзд, проживання та харчування оплачують організатори.

Подати заявку на участь можна до 20:00 суботи, 15 листопада, за посиланням.

Читайте також:

• Онлайн-подія для бахмутян: як взяти участь у розмові про дім, спільноту та ідентичність громади
• Допомога для фермерів і родин в селах від Mercy Corps: хто може податися і що дають
• Гуманітарна підтримка для одиноких матерів-ВПО: хто і як може отримати допомогу поштою

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Рудий маленький клубочок” — таким свого кота Фенікса вперше побачила Оксана Голуб зі Львівщини. Цей кіт родом з Бахмута, його ще кошеням прихистив і забрав додому чоловік пані Оксани, який тоді служив на Бахмутському напрямку. Кота назвали Фенікс як символ того, що Бахмут, як інші міста України, відродиться з попелу.

Про те, як кіт з’явився у родині і чи легко пройшла адаптація, редакції Бахмут IN.UA розповіла Оксана Голуб.

Кота з Бахмута прихистили на Львівщині

Чоловік Оксани Голуб — військовий. У кінці травня — на початку червня 2023 року його відправили виконувати бойові завдання на Бахмутському напрямку. Перебуваючи на позиціях, військові допомагали безпритульним тваринам — підгодовували та забирали додому.

Дати прихисток якійсь тварині хотів і чоловік пані Оксани. Спочатку у планах було забрати цуценя або ж когось із виводку кошенят, але їх розібрали побратими. Котика, який згодом стане його домашнім улюбленцем, військовий побачив випадково.

“У кінці 2023 року, перед самою ротацією, десь на штабі чоловік побачив цього котика, якому на той момент, напевно, було зовсім небагато. На вигляд, може, кілька місяців, він був рудим маленьким клубочком. І чоловік мені тоді зразу прислав декілька фотографій і сказав, що, скоріш за все, він його забере з собою додому. Реакція в мене була нормальною, тому що в нас до того було дуже багато різних тварин, здебільшого котиків. Ми їх брали з рук або з притулків. І для мене це було нормально”, — згадує пані Оксана.

Єдине, що турбувало жінку — маленька квартира, в якій тоді мешкала родина. Вона хвилювалася, щоб коту не було тісно. Але попри всі побоювання адаптація пройшла добре.

“Я переживала чи йому підійдуть умови, і чи він зможе адаптуватися після того всього, що пережив в тій місцевості. Але адаптація пройшла чудово, він дуже подружився з нашим сином і дуже швидко звик до наших умов. Я не знаю чи це можна назвати фронтовими звичками, але в нього постійно була потреба в людях. Ми цьому дивувалися, тому що приїхавши з такого пекла, де нічого живого, по суті, не було, довіряти людям було просто неможливо. Але він, насправді, і дотепер дуже тягнеться до людей. Він не може їсти, він не може спати, якщо поряд не має якоїсь компанії”, — розповідає жінка.

По приїзду в родину кіт отримав кличку Фенікс. За словами господарки тварини, ця кличка стала своєрідним символом віри в те, що всі зруйновані міста України відновляться з попелу, як цей міфічний птах. За майже два роки життя в родині Фенікс став повноправним членом родини і вже має певні звички.

“Він надзвичайно тактильна тварина. Кожного ранку в нього є обов’язковий ритуал — це поніжитися, погладитися, він вимагає уваги. Так само він коли жив з нами на квартирі, то в нього була звичка, що кожного вечора він лягав чоловікові на руку або між нами і присипляв нас. Потім вночі переходив спати нам в ноги, і коли ми прокидалися, він мирно спав. Коли дивишся на нього, розумієш, що це такий маленький промінчик сонця з великими очима, який не зневірився в людях”, — розповідає Оксана Голуб.

Поради людям, які хочуть взяти тварину з прифронтових територій

Тим, хто бажає завести домашнього улюбленця, жінка радить звернути увагу на тварин з прифронтових територій. Адже вони, як ніхто, потребують людської любові.

“Мої поради, можливо, комусь здадуться досить банальними, але я раджу просто не боятися брати таких тваринок. Вони, насправді, дуже потребують нашої допомоги і нашого тепла, а ще вони набагато вірніші і набагато більше довіряють людям, ніж ми. Тому просто не бійтеся, вони з часом звикнуть до вас, і якщо не зразу, то обов’язково потім віддадуть ту частку тепла, яку ви їм подаруєте спочатку. Також я би порадила набратися терпіння, тому що процес адаптації буде інколи легкий, такий як в нас, коли тваринка з маленького віку не зневірилася в людях, а інколи цей процес буде і довгий, тому що потрібно довести цій тваринці, що ви її не образите, не покинете, будете оберігати і забезпечите для неї найкращі умови, які тільки можете”, — радить Оксана Голуб.

Раніше редакція розповідала про ведмедя, якого зоозахисники врятували і вивезли з Бахмута. Зараз він мешкає у притулку “Домажир” на Львівщині. Як ведмідь пройшов адаптацію, читайте в нашому матеріалі.

Читайте також:

• Вижила серед пилу і руїн: історія собаки, яка дочекалася допомоги в Добропіллі
• “Ми не маємо права зупинятися”: як зараз виживає бахмутський притулок “Лада”
• “Вивозили навіть напіввовків та кіз”: волонтер Євген Ткачов розповів про евакуацію на Донеччині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!