У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Перед зимовим періодом кількість заявок на евакуацію майже подвоюється, а сам процес відбувається в умовах постійної небезпеки через загрозу ударних дронів. Водночас на Донеччині з’явилася тенденція на вивезення тіл загиблих.

Про це в коментарі редакції Бахмут IN.UA повідомив Богдан Зуяков, волонтер, котрий займається вивезенням цивільного населення з Донецької області.

Евакуація з Донеччини

За словами Богдана Зуякова, евакуація з Донеччини продовжується стабільними темпами. Найбільше людей зараз евакуюють із Костянтинівки.

“Зараз це Костянтинівка. 90% евакуації — Костянтинівка“, — каже волонтер.

Він додав, що інколи евакуації здійснюють із Лиманської громади, зокрема Лимана чи Святогірська.

Зазвичай, до волонтерів за допомогою з евакуацією звертаються люди старшого віку. Проте, як вказує Богдан Зуяков, останні два тижні збільшилась кількість заявок на вивезення трупів та поранених.

Зростання кількості евакуацій перед зимою та небезпека

За словами волонтера, зима стабільно створювала умови, коли кількість заявок щодо евакуації суттєво збільшується. Цього року їх кількість зросла майже у два рази.

“Кожен рік ми бачимо, що на зиму люди виїжджають через те, що топити буде неможливо…“, — зазначає волонтер.

Богдан Зуяков також розповів про виклики й проблеми, які стають перешкодою. За його словами, найбільшою проблемою на маршрутах евакуації стали саме російські дрони.

“Ми виключно з дронами боремось. Найважчі — це дрони… Не було б дронів — все було б набагато легше“, — каже волонтер.

Він також додав, що рівень небезпеки залежить від напрямку та активності бойових дій.

“У Костянтинівці, наприклад, вже з Олексієво-Дружківки небезпечно, адже там постійно літають дрони. Якщо ми кажемо про якийсь Святогірськ, то там ще більш-менш проїхати можна“, — зазначає волонтер.

Куди розміщують евакуйованих

Щодо областей, куди найчастіше розселяють людей, він зазначив, що інформації про конкретні регіони не має, але повідомив, що вони знаходять прихисток по всім регіонам України.

Богдан Зуяков додав, що місць загалом вистачає на всіх.

Евакуація з Донецької області: контакти

Звернення щодо евакуації приймаються за телефонами гарячих ліній Донецької області:

• +380 (98) 890 3318;
• +380 (66) 285 6290;
• 0 800 408 911;

Для запису на евакуацію тяжкохворих і людей з інвалідністю діють номери:

• +380 (99) 710 4872;
• +380 (99) 311 5314;
• +380 (96) 108 6048;
• 0 800 332 614.

Евакуація на Донеччині є повністю безкоштовною.

Читайте також:

“У Дружківку заїжджаємо, але щодня уражені нові автівки”: як відбувається евакуація на Донеччині. Розповідає волонтер Євген Ткачов

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Російська Госдума ухвалила у другому і третьому читаннях законопроєкт про передачу в державну власність покинутих осель на окупованих частинах Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей. Таке житло будуть визнавати власністю російських регіонів та в подальшому можуть передавати громадянам рф.

Про це повідомляє пропагандистське агентство ТАСС.

Що передбачає російський закон про привласнення покинутого житла на ТОТ

Російські депутати ухвалили у другому та третьому читаннях законопроєкт “Про право публічної власності на житлові безхазяйні приміщення на території днр, лнр, Херсонської та Запорізької областей”. Він передбачає механізм, за яким покинуте житло забиратимуть у власність рф. У подальшому будинки та квартири зможуть передавати у володіння громадянам рф.

Згідно з новим законом, покинуті житлові будинки, квартири та кімнати визнаватись власністю регіонів або їх муніципалітетів. Згодом їх, нібито, планують передавати:

• у власність місцевим жителям, які втратили житло або чиє житло є непридатним для проживання внаслідок бойових дій;
• у володіння чи користування за договором найму громадянам рф;
• представникам російських органів влади, органів місцевого самоврядування, працівникам підвідомчих установ, включно з працівниками освітніх та медичних організацій (їм житло надаватимуть до 1 січня 2028 року);
• у володіння та користування за договором соціального найму місцевим жителям, які перебувають на обліку як такі, що потребують житлових приміщень.

Також цей закон передбачає привласнення росією критично важливих об’єктів інфраструктури, майнових комплексів промислових та інших підприємств у Луганській, Донецькій, Херсонській та Запорізькій областях.

Читайте також:

• Пушилін повторює наративи: заявив, що ЗСУ “гальмують” відбудову Бахмута і Соледара
• Біженців з курська привезли до Маріуполя. Їх селять у квартири маріупольців
• Пушилін опублікував звернення до населення, але запити бахмутян проігнорував

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!