У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Ситуація на Донеччині залишається напруженою, а обстріли прифронтових міст не зменшуються навіть вдень. Попри це, волонтери та евакуаційні групи продовжують щоденну роботу з порятунку цивільного населення.

Детальніше про стан евакуації на Донеччині редакції видання Бахмут IN.UA розповів розповів Євген Ткачов, представник гуманітарної місії “Проліска” в Донецькій області.

Евакуація на Донеччині

За словами волонтера, загальна динаміка евакуації залишається стабільною: кількість тих, хто потребує допомоги у виїзді, поки що перевищує кількість бажаючих евакуюватися самостійно. Основний потік людей іде з прифронтової зони через Краматорськ і далі на Лозову.

“Багато людей з прифронту, які виходять з Костянтинівки. Єдине, що побачили, що збільшується кількість заявок на евакуацію з Краматорська і зі Слов’янська. Особливо родин з дітьми“, — зазначає представник місії “Проліска”.

Організація забезпечує виїзд комфортними мінівенами та автобусами, а також використовує спеціалізований медичний транспорт для адресної евакуації маломобільних громадян. Для Євгена Ткачова ключовими напрямками роботи зараз є небезпечні райони Дружківської громади та Миколаївка.

Хто евакуюється та скільки людей вдається вивезти

Пріоритетом для волонтерів залишається порятунок маломобільних людей та мешканців найбільш небезпечних зон. Стосовно чоловіків мобілізаційного віку, то їхня частка серед евакуйованих залишається стабільною і складає близько 10%.

Підрахувати точну кількість врятованих складно через специфіку роботи. Наприклад, за лютий лише однією автівкою волонтера було вивезено близько 300 осіб.

“Тут складність з цифрами. Можна заїхати просто і вісім звичайних людей мінівеном вивезти. Або, як зараз, одна немобільна бабуся займає все сидіння, розраховане на трьох людей. І таких по кілька за день буває. Тому ця статистика відносна“, — пояснює співрозмовник.

Чому люди відмовляються від виїзду та скільки речей беруть із собою

За словами Євгена Ткачова, випадки відмов від евакуації трапляються рідко, адже волонтери ретельно перевіряють усі заявки. Проте іноді виникають непередбачувані ситуації. Наприклад, родина може відкласти виїзд, якщо зламалася вантажівка, якою вони планували відправити свої меблі та побутову техніку, і вони не хочуть залишати старшу родичку саму.

Щодо кількості особистих речей, волонтери проводять роз’яснювальну роботу. Оскільки місія забезпечує повний супровід з пересадками на автобуси чи потяги, людям радять брати мінімум багажу.

“Налаштовуємо на те, щоб людина брала дві, ну максимум три сумочки на одного. Пояснюю людям: ви ж потягом колись їздили? Скільки речей ви можете взяти в потяг чи в рейсовий автобус? Якщо берете більше, ну з вами ж будуть їхати такі ж люди. Тому речі прийдеться тримати чи на колінах, чи на голові“, — каже волонтер.

Нові тенденції та небезпеки евакуації

Робота евакуаційних бригад стає дедалі складнішою через постійні обстріли та руйнування інфраструктури.

“Ускладнюєтся трішки евакуація, бо зникають таблички з номерами вулиць, з номерами домів. Тобто це ускладнює пошук і вивіз“, — зазначає Євген Ткачов

Крім того, прифронтові громади потерпають від ударів навіть у світлу пору доби, коли немає комендантської години. Співрозмовник згадав випадок, який стався незадовго до інтерв’ю: його екіпаж розминувся з ворожим дроном “Ланцет” лише на кілька сотень метрів — безпілотник вдарив прямо у пішохідний перехід у Дружківці.

“Тобто коли люди йдуть у своїх справах, летять і КАБи, і артилерія, і дрони“, — резюмує Євген Ткачов, наголошуючи на щоденному ризику, з яким стикаються як місцеві жителі, так і ті, хто намагається їх врятувати.

Читайте також:

Життя у “квартирах-склепах” та нова тактика обстрілів: як відбувається евакуація на Донеччині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Правоохоронні органи викрили та затримали мешканця Краматорська, який, за даними слідства, збирав та передавав російським окупантам розвідувальну інформацію про місця дислокації Сил оборони України.

Про це повідомили в Донецькій обласній прокуратурі.

Затримання інформатора рф в Краматорську

Як повідомляє Донецька обласна прокуратура, злочинна діяльність підозрюваного розпочалася у серпні 2025 року. Чоловік, який є співробітником одного з місцевих підприємств Краматорська, розпочав спілкування зі своїм колишнім підлеглим. Останній наразі проходить військову службу в армії рф.

Під час контактів краматорчанин добровільно погодився працювати на ворога та збирати для російського військового актуальні дані воєнного характеру. Особливу увагу фігурант приділяв специфічним військовим об’єктам. Зокрема, він вишукував та “зливав” інформацію про підрозділи, які спеціалізуються на ремонті військової техніки, а також про розрахунки, що ведуть боротьбу з ворожими безпілотними літальними апаратами. Кожне повідомлення з координатами інформатор ретельно супроводжував детальними текстовими описами.

Запобіжний захід та слідство

Протиправну діяльність жителя Краматорська було оперативно викрито та припинено українськими спецслужбами. Наразі за процесуального керівництва Донецької обласної прокуратури йому офіційно повідомлено про підозру у державній зраді (частина 2 статті 111 Кримінального кодексу України).

Читайте також:

18-річна дівчина з Волновахи допомогала ЗСУ, будучи на ТОТ: їй загрожує до 20 років арешту

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!