У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Правоохоронці викрили чоловіка та жінку з Авдіївки, які добровільно стали героями російського пропагандистського сюжету. Евакуювавшись до тимчасово окупованого Донецька, пара публічно раділа захопленню рідного міста.

Про це повідомили представники Донецької областної прокуратури.

Підозра героям пропагандистських сюжетів

У лютому 2024 року в тимчасово окупованому Донецьку знімальна група одного з проросійських Telegram-каналів збирала матеріали для створення фейкових новин. До зйомок сюжету, спрямованого на підтримку держави-агресора, добровільно долучилися 53-річний чоловік та його 51-річна дружина.

Подружжя було евакуйоване з Авдіївки. Їхнє показове інтерв’ю з псевдокореспондентом відбувалося безпосередньо на території так званого пункту тимчасового розміщення.

Як пише прокуратура, під час розмови на камеру подружжя відверто розповіло, що протягом останніх двох років вони щиро чекали на те, щоб російські війська захопили їхнє місто. Чоловік та жінка зізналися, що весь цей час цілеспрямовано слухали ворожі радіоресурси та уважно стежили за обстановкою в Авдіївці.

Як додають в прокуратурі, подружжя також згадало епізод під час боїв за місто: коли російські штурмовики вперше з’явилися на вулицях, подружжя вийшло їх зустрічати та обіймалося з окупантами.

Представники Донецької областної прокуратури вказують, що, спілкуючись із пропагандистом, подружжя з Авдіївки запевнили його, що обов’язково отримають російські паспорти. Крім того, чоловік та жінка публічно висловили сподівання на краще майбутнє для себе саме у складі російської федерації, а також наголосили на своєму бажанні бути корисними державі-агресору.

Кримінальна справа

Наразі дії чоловіка та жінки отримали правову оцінку. Їх кваліфіковано як виправдовування збройної агресії рф та тимчасової окупації частини території України з використанням засобів масової інформації (частина 3 статті 436-2 Кримінального кодексу України).

За процесуального керівництва Костянтинівської окружної прокуратури подружжю заочно повідомили про підозру. Наразі обох фігурантів офіційно оголошено у розшук. Досудове розслідування у цій справі продовжують здійснювати слідчі Покровського районного управління поліції ГУНП в Донецькій області.

Читайте також:

Поліція повідомила про підозру всім керівникам “Юнармії” на окупованій Донеччині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Ситуація з безпекою у Донецькій області продовжує погіршуватися. Попри це, волонтери та евакуаційні групи продовжують щоденну роботу з порятунку цивільного населення. Зокрема, представники гуманітарної місії “Проліска” в Донецькій області вивозять людей з прифронтових населених пунктів до Лозової, де їм надається грошова та соціальна підтримка.

Детальніше про стан евакуації на Донеччині редакції видання Бахмут IN.UA розповіла Ірина Панченко, регіональна координаторка проєкту з евакуації та соціального перевезення в Харківській та Донецькій областях.

Хто евакуюється найчастіше та чому люди залишаються

За словами координаторки, останнім часом фіксується збільшення кількості заявок на евакуацію з Миколаївки, що напряму пов’язано з погіршенням безпекової ситуації у місті. Кількість врятованих людей щодня варіюється — в окремі дні екіпажам вдається вивезти близько 50 осіб.

Щодо Слов’янської громади, де було ухвалено рішення про примусову евакуацію дітей, ситуація залишається складною. Більшість тих, хто був готовий поїхати, вже зробили це раніше.

“Хто хотів самостійно виїхати, враховуючи безпекову ситуацію, вони ще раніше виїхали. Зараз залишились ті сім’ї, які не мають прямо великого бажання виїжджати. Але наші працівники, психологи роблять інформування цих сімей… Ми інформуємо їх, як евакуюватися, куди можна евакуюватися. Тобто, наша команда там зараз працює“, — пояснює Ірина Панченко.

З інших прифронтових міст, зокрема з Дружківки, найчастіше виїжджають люди старшого віку. Вони до останнього тримаються за своє майно і наважуються на виїзд лише у критичних ситуаціях.

“Це люди старшого віку, яким нікуди їхати. Вони до останнього залишаються в своїх будинках і вирішують вже евакуюватися саме тоді, коли прилітає. Або втратили будинок, або дуже гучно, і вже вони не можуть терпіти“, — зазначає регіональна координаторка “Проліска”.

Хибних викликів екіпажі не фіксують. Трапляються лише випадки, коли люди подають заявку, а потім просять відкласти виїзд на кілька днів, щоб встигнути зібрати речі чи завершити справи. Також поки що не спостерігається масового сплеску заявок через наближення Великодніх свят, оскільки в цьому регіоні їх відзначатимуть 12 числа.

Куди везуть евакуйованих

Усі евакуаційні маршрути з Донеччини наразі ведуть до міста Лозова на Харківщині, де їх зустрічає команда фахівців та волонтерів. В транзитному пункті пропонують доступні варіанти для розселення. За словами Ірини Панченко, останніми тижнями переселенців з дітьми направляли до Львівської та Київської областей, також є вільні місця в Ужгороді. Люди висловлюють свої побажання, а команда з розселення враховує їх і координує подальший рух.

Крім того, після прибуття до Лозової евакуйовані жителі Донеччини отримують комплексний супровід. Їм надають психологічну підтримку та першу гуманітарну допомогу, яка включає продукти харчування та гігієнічні набори. Також евакуйовані можуть подати на отримання фінансової підтримки від УВКБ ООН, яка, як зазначає сама Ірина Панченко, найближчим часом буде збільшена.

Читайте також:

“Люди більше не тримаються за городи”: як проходить евакуація з Донеччини та з якими труднощами стикаються волонтери

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!