У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Міністерство економіки України розробляє механізм створення спеціального страхового фонду для підприємств, які зазнали руйнувань внаслідок російських атак. Для фінансування ініціативи розглядається підвищення податку на додану вартість з 20% до 21%.

Про це повідомив Олександр Кравченко, міністр економіки та довкілля України.

Фінансування страхового фонду

Загальний капітал ініціативи має становити 2-3 мільярди доларів. Через відсутність вільних коштів у державному бюджеті додатковий відсоток від ПДВ направлятимуть безпосередньо у фонд. Це рішення дозволяє швидко зібрати мінімально необхідні гроші для підтримки економіки в умовах інтенсивних обстрілів.

Щонайменше половину коштів розраховують залучити від міжнародних партнерів. Готовність держави співфінансувати проєкт демонструє серйозність намірів та збільшує шанси на отримання зовнішньої допомоги. Згодом до процесу зможуть долучитися приватні компанії, що допоможе знизити загальну вартість страхування для підприємців.

Умови компенсації для підприємців

Цьогорічні збитки українських компаній оцінюються у 10 мільярдів доларів. Держава не зможе повністю компенсувати втрати кожному підприємству, проте система дасть гарантований стартовий капітал для швидкого відновлення критичного обладнання, збереження працівників та контрактів:

Вартість страховки для підприємців складатиме 2% від суми покриття в межах встановленого ліміту. Цей механізм має забезпечити бізнес гарантованим стартовим капіталом для швидкого відновлення критичного обладнання, збереження працівників та чинних контрактів. Планується, що механізм виплат запрацює з 1 січня 2027 року за умови знаходження повного фінансування.

Джерела фінансування та залучення партнерів

Підвищення ПДВ розглядається як найбільш реалістичне рішення для швидкого збору грошей, оскільки вільних коштів у державному бюджеті немає. Водночас Україна не зможе наповнити фонд виключно власними силами. Щонайменше половину необхідної суми уряд розраховує залучити від міжнародних партнерів. Готовність держави співфінансувати проєкт є ключовим аргументом для отримання серйозної зовнішньої допомоги. Взяття державою на себе частини ризиків також дозволить у майбутньому залучити до процесу відбудови приватні компанії, що допоможе знизити загальну вартість страхування для підприємців.

Читайте також:

Пільги для дітей та студентів ВПО у 2026 році: яку допомогу можна отримати

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Військовий Руслан Петренко із Часів Яру має великий досвід служби. У 2014-2016 році воював у зоні АТО, а з 2022 року боронив рідний край у складі Бахмутської ТрО. Зараз продовжує військову службу на Полтавщині. Руслан Петренко звернувся до редакції Бахмут IN.UA з проханням допомогти у зборі на підтримку бійців. Загалом планується зібрати 15 тисяч гривень на придбання набоїв для боротьби з FPV-дронами.

Про це пише Бахмут IN.UA.

Військовий з Часів Яру збирає гроші для побратимів

Руслан Петренко — військовий з Часів Яру. У 2014 році, коли почалася війна на сході України, він почав допомагати війську — був одним із перших волонтерів громадської організації “Бахмут Український”. Через деякий час сам долучився до захисту країни, воював у зоні АТО протягом 2014-2016 років.

У 2022 році Руслан Петренко вступив до лав Бахмутської ТрО попри те, що був обмежено придатним до служби. Чоловік добровільно став на захист Батьківщини. У грудні 2022 року ми публікували велике інтерв’ю з військовим, в якому він розповідав про зворотну сторону армії та труднощі, з якими стикаються військові.

У 2023 році Руслан Петренко звільнився зі служби. Через бойові дії та окупацію був змушений переїхати на Полтавщину. Тут чоловік вирішив продовжити службу.

Сьогодні Руслан Петренко служить в інженерному полку на посаді для бійців з обмеженою придатністю. Основний час служби проходить у Полтавській області, але є виїзди в зону бойових дій.

Зараз військовий і його побратими мають потребу в набоях до мисливської зброї. Її використовують для боротьби з FPV-дронами.

“В умовах сучасної війни ми застосовуємо мисливську зброю для боротьби з FPV-дронами. Є підрозділи, які виконують свої задання на 2-3 лінії, і в їхньому використанні бажано, щоб була мисливська зброя, карабіни і тому подібне”, — розповідає Руслан Петренко.

Набої для зброї не так легко знайти, оскільки заводи, які раніше їх виготовляли не працюють.

“Зброя у нас є, але немає набоїв. Набої спеціфічні, тому що заводи, де їх виготовляли, були в Херсонській і Луганській областях. У цьому і проблема, їх дуже важко знайти. Нам допомагає громадська організація мого побратима, з яким ми знайомі ще з часів АТО. Тому ми б хотіли організувати невеличкий збір у районі 15 тисяч. Бо ми самі, окрім цих потреб, маємо витрати на автомобілі, ремонти і так далі”, — зауважив військовий.

Хто допомагає військовим з набоями

Із забезпеченням набоїв для мисливської зброї, якою збивають ворожі FPV-дрони, військовим допомагає ГО “Спортивний стрілецький клуб “4.5.0”. Її заснував у Тернополі офіцер і ветеран російсько-української війни Валерій Репіленко. Разом з Русланом Петренком вони познайомилися ще з часів АТО. Колись пан Руслан допомагав підрозділу Валерія Репіленка, а тепер тернопільський ветеран допомагає йому.

“Руслана Петренка я знаю особисто з 2014 року, коли ми стояли з 24-ю бригадою в селищі Кримське. Я був командиром мінометної батареї, а він, як волонтер з Бахмута, допомагав нашому підрозділу. Таким чином ми з Русланом здружилися і ця наша дружба тягнеться по нинішній день”, — розповів Валерій Репіленко.

Громадська організація Валерія Репіленка активно допомагає військовим, які несуть службу в кіл-зоні. Основна мета — це захист бійців від FPV-дронів.

“Наша громадська організація постійно займається допомогою Збройним силам України. Особливо в забезпеченні мисливською зброєю для збиття дронів. Ми вже закупили та офіційно передали у військо більше 70 одиниць зброї та десятки тисяч набоїв до мисливської зброї в 12-му калібрі”, — каже Валерій Репіленко.

Допомогу переважно надають штурмовим підрозділам, які виконують бойові завдання на лінії зіткнення. Оскільки в умовах навали дронів штурмовики вимушені діставатися до бойових позицій пішки. Щоб дістатися неушкодженим, бійцям необхідні помпова рушниця і набої до неї, які зараз є найдієвішим захистом від ворожих дронів.

Як допомогти військовим

Редакція Бахмут IN.UA відкрила банку для допомоги військовим. Мета збору — 15 тисяч гривень. Зібрані кошти планують витратити на набої до мисливської зброї.

Долучитися до збору можете і ви. Донати приймаються на банку за посиланням.

Читайте також:

• “Поки не поверну свій Сіверськ, війська не покину”: історія військової Лілії Ярошевської
• “На першому чергуванні боялася, що впаду від вигляду крові”: історія нашої журналістки, яка стала інструкторкою з тактичної медицини
• “Допомагаю війську, бо без нього не буде нічого”: історія волонтерки Жанни з Бахмута, яка закриває збори для ЗСУ

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!