У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

З 10 квітня Європейський Союз остаточно переходить на нову цифрову систему реєстрації в’їзду та виїзду до Шенгенської зони — EES (Entry/Exit System). Вона повністю замінює традиційне проставлення штампів у закордонних паспортах на запис у єдиній цифровій базі.

Про це повідомив Павло Фролов, народний депутат України та голова Спеціальної комісії з питань захисту ВПО.

Що таке EES та навіщо її запроваджують

Система в’їзду/виїзду (EES) — це сучасний цифровий механізм контролю, який є частиною оновленого управління зовнішніми кордонами Європейського Союзу. Оскільки всередині Шенгенської зони, де проживає близько 450 мільйонів людей, відсутній внутрішній прикордонний контроль, ЄС потребує більш ефективного нагляду за зовнішніми рубежами.

Очікується, що система дозволить суттєво пришвидшити прикордонний контроль, оптимізувати перевірки та підвищити загальний рівень внутрішньої безпеки. З 10 квітня вона повноцінно запрацює на всіх зовнішніх пунктах пропуску у 29 країнах Європи, які входять до Шенгенської зони. Винятком наразі залишаються лише Ірландія та Кіпр, які поки що працюватимуть поза цією системою.

Новий механізм застосовуватиметься до громадян третіх країн (тих, що не входять до ЄС та Шенгенської зони), зокрема й українців, які подорожують на короткий термін. Йдеться про туристів і бізнес-мандрівників, які перетинають кордон за умовами безвізового режиму чи за короткостроковими візами (до 90 днів перебування протягом 180-денного періоду) і не мають посвідки на проживання.

Водночас нові цифрові правила перетину кордону не поширюються на:

• українців, які мають статус тимчасового захисту в ЄС;
• осіб із чинною посвідкою на проживання;
• громадян, які мають офіційний дозвіл на навчання;
• власників довгострокових дозволів на перебування;
• безпосередньо громадян Європейського Союзу.

Процедура контролю

Під час першого в’їзду до Шенгенської зони за новими правилами мандрівникам необхідно буде пройти повну процедуру реєстрації. Європейські прикордонники збиратимуть такі дані:

• цифрове фото обличчя;
• відбитки пальців (ця вимога не застосовується до дітей віком до 12 років);
• дані закордонного біометричного паспорта;
• точну дату та місце в’їзду/виїзду;
• інформацію про випадки відмови у в’їзді (якщо такі були).

Уся зібрана біометрична інформація надійно зберігатиметься в системі протягом трьох років. Це означає, що проходити повне сканування обличчя та здавати відбитки пальців під час кожної поїздки не доведеться — наступні перетини кордону відбуватимуться значно швидше. Дані оновлюватимуться один раз на 3 роки.

Важливий нюанс полягає у тому, що процедура є обов’язковою. Відмова мандрівника від надання біометричних даних (фотографування чи сканування відбитків) є прямою підставою для офіційної заборони на в’їзд до країн Європейського Союзу.

Читайте також:

Які документи потрібні для виїзду за кордон: перелік

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У грудні 2022 року на окупованій Донеччині запрацювало управління росреєстру по “днр”. Ця структура займається реєстрацією та переоформленням нерухомості на ТОТ у російську систему. Також росреєстр частково займається питанням компенсацій, які рф обіцяє виплачувати мешканцям окупованих територій. Очолює росреєстр у “днр” Юрій Сироватко. До 2014 року він працював в українській правоохоронній системі, а потім перейшов на бік рф.

Що відомо про біографію Юрія Сироватка, його роботу правоохоронцем і колабораційну діяльність? Редакція зібрала детальне досьє.

Юрій Сироватко — правоохоронець, який перейшов на бік рф

Юрій Сироватко народився 17 квітня 1978 року в місті Сніжне Донецької області. Закінчив Донецьку спеціальну середню школу міліції в селищі Новожданівка, був курсантом Донецького інституту внутрішніх справ.

Після отримання профільної освіти працював старшим оперуповноваженим у Шахтарському міському та районному відділенні міліції. Згодом дослужився до посади начальника Управління ГУМВС України в Донецькій області по боротьбі зі злочинами, пов’язаними торгівлею людьми.

У 2014 році, після окупації Донецька, Юрій Сироватко перейшов на бік ворога і став працювати в силових структурах так званої “днр”, зокрема прокуратурі.

7 вересня 2018 року ватажок “днр” денис пушилін призначив Сироватка виконуючим обов’язки міністра юстиції “днр”. З червня 2022 року він повноправно вступив на цю посаду.

Що Юрій Сироватко робив на окупованій Донеччині

Перебуваючи на посаді міністра, Юрій Сироватко активно виконував вказівки окупантів щодо формування видимості законності їхньої влади. Він добровільно брав участь у публічних виступах щодо роботи так званих підрозділів юстиції на окупованих територіях. Зокрема, такі виступи були в Маріуполі і Волновасі.

Зокрема, Юрій Сироватко публічно брав участь у відкритті відділення РАЦСу в окупованому Маріуполі навесні 2022 року. Він звітував, що в РАЦС завезли всі необхідні бланки і печатки окупаційної влади, а також заявив, що рф, нібито, зберегла всі архіви, попри руйнування міста. Таким чином Юрій Сироватко налагоджував роботу окупаційних органів влади. До Маріуполя відділення РАЦСів, які оформлювали документи за російським зразком, посадовець відкрив у Волновасі, Нікольському та Мангуші.

Також у травні 2022 року Юрій Сироватко підписав угоду про співпрацю між міністерством юстиції “днр” та міністерством юстиції рф. Воно передбачало стажування працівників юстиції окупованої Донеччини в підвідомчих службах та установах мін’юсту рф. Таким чином окупаційна влада Донеччини закріпила своє співробітництво з росією.

Окрім цього, Юрій Сироватко особисто займався питаннями утримання на території “днр” полонених бійців “Азовсталі”. У травні 2022 року він публічно показав пропагандистам місце, де, нібито, тримали 2 500 полонених українців. Він звітував про умови, в яких вони перебувають. Полонених, нібито, забезпечували триразовим харчуванням і необхідним лікуванням, також Сироватко спростовував інформацію про катування.

Юрій Сироватко про компенсації мешканцям ТОТ

У січні 2023 році Юрія Сироватка звільнили з посади міністра, а вже у квітні цього року він отримав нову посаду. Сироватко очолив так званий “верховний суд днр“.

Зараз Юрій Сироватко обіймає посаду очільника управління росреєстру по “днр”. Офіційної інформації, коли він очолив цю структуру, у відкритих джерелах немає. Публічно як очільник росреєстру в “днр” він фігурує з жовтня 2023 року.

Росреєстр у “днр” займається реєстрацією майна та переоформленням нерухомості на ТОТ у російську систему. Також росреєстр частково займається питанням компенсацій, які рф обіцяє виплачувати мешканцям окупованих територій. Адже саме на основі документів з росреєстру людям обіцяють платити кошти.

Однак з 2023 року окупанти так і не можуть налагодити механізм виплати компенсацій. А нещодавно Юрій Сироватко дав нові “умови” для отримання коштів. Він офіційно зазначив, що власники зруйнованого майна на ТОТ мають відмовитися від права власності на житло та зняти його з російського кадастрового обліку. При цьому раніше людей змушували навпаки ставити житло на облік.

Сироватко зазначив, що тепер процедура вимагає мешканців ТОТ замовити витяг з російського реєстру нерухомості, запросити кадастрового інженера для складання акта обстеження, а потім подати заяву на компенсацію. Та роз’яснення, що робити людям, якщо не має доступа до їхніх міст, посадовець не надав. Наприклад, доступ цивільних до Бахмута обмежено, тому скласти необхідний акт обстеження там фактично неможливо.

Ймовірно окупанти роблять це свідомо для виправдання невиплат компенсацій. Мешканці ТОТ вже висловлювали свої побоювання, що можуть просто втратити житло, відмовившись від права власності.

Юрій Сироватко: суд в Україні і санкції

Працівники ДБР ініціювали розслідування стосовно Юрія Сироватка. У 2023 році в суд направили два обвинувальних акти щодо колабораційної діяльності колишнього українського правоохоронця.

У листопаді 2024 року Печерський районний суд Києва заочно визнав Юрія Сироватка винним у колабораційній діяльності. Йому призначили покарання у вигляді 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

За підтримку російської агресії та порушення територіальної цілісності України Юрій Сироватко перебуває під персональними міжнародними санкціями різних країн. А саме:

• з 15 березня 2019 року — під санкціями Канади;
• з 8 квітня 2022 року — під санкціями країн Європейського Союзу;
• з 4 травня 2022 року — під санкціями Австралії;
• з 27 травня 2022 року — під санкціями Великої Британії;
• з 23 серпня 2022 року — під санкціями Нової Зеландії;
• з 21 березня 2024 року — під санкціями Швейцарії.

Читайте також:

• Стали героями історій пропагандистів: подружжя з Авдіївки підозрюють у виправдовуванні росії
• Виступав під українським прапором, а зараз міністр у “днр”: досьє на Максима Швеця
• Путін похвалив ватажка “днр” за швидкі темпи відбудови окупованого Донбасу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!