У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Українські військові звільнили Карпівку на Лиманському напрямку у Донецькій області. У межах операції “Vivaldi” прикордонники підрозділу “Срібна трійка” бригади “Помста” діяли спільно з бійцями 3-ї окремої штурмової бригади та вибили російських військових із населеного пункту.

Про це повідомили у Держприкордонслужбі.

Карпівку звільнили в межах операції “Vivaldi”

Село Карпівку, на Лиманському напрямку звільнили від російських військових. Про це повідомили прикордонники підрозділу “Срібна трійка” бригади “Помста”.

За повідомленням прикордонників, операція зі звільнення населеного пункту відбулася пліч-о-пліч із 3-ю окремою штурмовою бригадою у межах операції “Vivaldi”.

Прикордонники також опублікували кадри, на яких показали роботу українських захисників під час операції.

“За цими короткими кадрами – важкі бої, безсонні ночі, злагоджена робота і мужність українських воїнів”, — зазначили прикордонники.

До теми:

Прапор з Краматорська продадуть на аукціоні у Великій Британії: на що підуть кошти

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Кабінет Міністрів України підтримав розроблений Міністерством оборони законопроєкт про внесення змін до Статуту внутрішньої служби ЗСУ. Документ визначає особливості застосування антикорупційних обмежень та встановлює алгоритм дій для врегулювання конфлікту інтересів під час проходження військової служби.

Про це повідомили в Міноборони.

Дії у разі конфлікту інтересів під час виконання наказу

Законопроєкт регламентує права та обов’язки військовослужбовців у ситуаціях, коли виконання отриманого наказу спричиняє конфлікт інтересів. Згідно з новими нормами, військовослужбовець зобов’язаний доповісти своєму безпосередньому командиру про наявність реального чи потенційного конфлікту інтересів не пізніше наступного робочого дня з моменту виявлення цього факту.

Після отримання повідомлення командир, який віддав наказ, зобов’язаний вжити заходів для врегулювання ситуації. У випадку, коли підлеглий доповідає про конфлікт через наказ вищого керівництва, його безпосередній командир передає інформацію старшому командиру для подальшого вирішення.

Якщо посада військовослужбовця не передбачає наявності безпосереднього керівника, він має доповісти Національному агентству з питань запобігання корупції або іншому визначеному законом органу. За умови виникнення конфлікту інтересів під час роботи в колегіальному органі, повідомлення направляється безпосередньо цьому органу або НАЗК.

Антикорупційні обмеження та контроль

Документ закріплює обов’язок командирів контролювати дотримання підлеглими правил запобігання та врегулювання конфліктів інтересів. Усі військовослужбовці зобов’язані не вчиняти корупційних правопорушень та діяти згідно із Законом “Про запобігання корупції”.

Законопроєкт також фіксує перелік посадових осіб, які підпадають під антикорупційні обмеження. Вони стосуються таких аспектів:

• використання службового становища;
• одержання подарунків;
• сумісництва;
• спільної роботи близьких осіб.

Аналогічні антикорупційні обмеження встановлюються для голів та членів військово-лікарських комісій і медико-соціальних експертних комісій.

Читайте також:

Психологічна допомога ветеранам в Україні: де отримати безоплатну підтримку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!