У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Суд виніс вирок жителю Покровського району, який спалив поліцейський автомобіль. Сталося це у Краматорську, куди евакуювався чоловік. Підпал він зробив на замовлення, але обіцяні кошти так і не отримав. За скоєне палію присудили 4 роки позбавлення волі.

Про це повідомляє Донецька обласна прокуратура.

Вирок за підпал поліцейського авто

Суд виніс вирок 23-річному жителю Покровського району, який на замовлення спалив поліцейську автівку в Краматорську. Пропозицію заробити на підпалі авто чоловік отримав від адміністратора одного з Telegram-каналів. За це йому обіцяли 50 000 гривень.

Уночі чоловік підпалив автомобіль Renault Duster із символікою Нацполіції, який був припаркований біля багатоповерхівки. Процес займання він відзняв на камеру та виклав у Telegram-канал. Внаслідок пожежі автомобіль вигорів вщент.

Обіцяну винагороду палій так і не отримав. Того ж дня він виїхав до Одеси та намагався сховатися за місцем тимчасового проживання свого батька. Там його і затримали правоохоронці.

За умисне знищення чужого майна шляхом підпалу чоловік отримав 4 роки позбавлення волі. Також він має відшкодувати 525 017 гривень збитків.

Читайте також:

• Мешканця Краматорська підозрюють у зберіганні зброї та дитячої порнографії
• Фотографував позиції і наводив удари: безробітного мешканця Лиманщини викрили у шпигунстві
• Заробив на обороні: посадовець із Костянтинівки завищив ціни на “єгозу” для фронту

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Москві працює так зване “представництво донецької народної республіки”. Його очолює Ольга Макєєва, яка з травня 2022 року є посолкою “днр” у росії. До окупації вона працювала юристкою, а в приходом окупантів швидко побудувала політичну кар’єру. Тепер Макєєва представляє окуповану частину Донеччини в росії.

Що відомо Ольгу Макєєву і її роль на окупованих територіях? Редакція зібрала досьє.

Ольга Макєєва, біографія

Ольга Макєєва народилася 21 листопада 1974 року в Донецьку. У 1994 році закінчила Донецьке педагогічне училище за спеціальністю “Вчитель музики у школі, музичний керівник”. У 1994-1996 роках була вчителькою музики у школі.

У 2002 році отримала вищу освіту в Донецькому національному університеті за спеціальністю “Правознавство”. З 2001 року почала професійний шлях у сфері юриспруденції. Працювала на кількох великих підприємствах Донецька, також обіймала посаду керівниці юридичної служби в авіакомпанії “ДонбасАеро”.

Ольга Макєєва, робота на окупантів

Після окупації Донецька у 2014 році Ольга Макєєва підтримала окупаційну владу і долучилася до неї. З 2015 року обіймала кілька посад:

• 10 жовтня 2015 року — 6 травня 2022 року — віцеспікерка народної ради “днр”;
• 14 вересня — 19 листопада 2018 року — виконувачка обов’язків голови народної ради “днр”.

6 травня 2022 року ватажок “днр” денис пушилін призначив Ольгу Макєєву надзвичайною і повноважною посолкою “днр” у росії. У грудні 2024 року її призначили заступницею голови уряду “днр” та керівницею представництва “днр” у Москві. Фактично на цій посаді вона представляє інтереси окупованої Донеччини в рф. Серед задач Ольги Макєєвої — представляти “днр” в адміністрації президента рф, російському уряді, органах виконавчої влади, місіях іноземних держав, міжнародних організаціях, громадських об’єднаннях та ЗМІ. Також вона проводить особисті прийоми громадян.

Роль Ольги Макєєвої у пропаганді

Як представниця так званої “днр” Ольга Макєєва поширює антиукраїнські тези. Це вона робить на російську та міжнародну аудиторію. Так у травні 2026 року Макєєва була спікеркою на російському форумі міжнародної безпеки. Там вона брала участь у дискусійній панелі про “терористичні методи київського режиму”. У своєму виступі Макєєва переклала відповідальність за злочини рф на Україну. Зокрема, вона розповідала про так звані “розстрільні ями” і масові поховання, які, нібито, знаходять у захоплених містах. Таким чином російська посадовиця переклала злочини рф на Україну, бо саме таку практику росіяни використовують на окупованих територіях. Зокрема, масові поховання знаходили у звільненій Бучі та на Харківщині, але про це Макєєва замовчує.

Антиукраїнські тези Макєєва поширює і для дипломатів. Зокрема, представникам Камбоджи вона розповідала, які “причини лежать в основі української кризи, яку роль у її зародженні відіграли прозахідні сили та як жителі Донбасу стали на захист рідної мови та історичної пам’яті”. У війні в Україні посолка “днр” звинувачує західні країни, а не росію.

Подібні зустрічі проводили і для дипломатів самопроголошеної республіки Абхазія, яку окупувала росія.

Викривлені факти про війну в Україні Макєєва розповідає і молоді. У російському Мурманську вона провела зустріч із молоддю, розповідаючи про події на Донеччині. Тут вона знову поширювала риторику про вплив західних країн, а росію зображала в образі рятівника.

Про роботу з молоддю Макєєва звітувала в раді з воєнно-патріотичного виховання. Вона розповідала про свою роботу на ТОТ. За її словами, ключове завдання окупантів — “повернути справжню історію та закріпити традиційні російські цінності”. Таким чином Макєєва підтверджує, що окупаційна влада насаджує російську культуру дітям і молоді.

Ольга Макєєва, санкції

За підтримку російської агресії Ольга Макєєва перебуває під персональними міжнародними санкціями різних країн. А саме:

• з 26 лютого 2022 року — під санкціями Японії;
• з 26 квітня 2022 року — під санкціями Канади;
• з 27 травня 2022 року — під санкціями Великої Британії;
• з 13 березня 2023 року — під санкціями країн Європейського Союзу;
• з 20 грудня 2023 року — під санкціями Швейцарії.

Читайте також:

• Працювала вчителькою, а тепер відповідає за молодіжну політику окупантів: хто така Марія Дубова
• Хто на окупованій Донеччині ухвалює рішення щодо компенсацій: перелік імен і посад
• Росіяни призначили “суддів” для окупованого Бахмута

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!