У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Українці мають законне право на відшкодування за зруйновані садові та дачні будинки. Законодавство передбачає виплати навіть у тих випадках, коли право власності не було офіційно оформлене до моменту фізичного знищення майна.

Детальніше розповіли в Юридичному пораднику для ВПО.

Об’єкти нерухомості для отримання компенсації за знищення

Закон від 23 лютого 2023 року №2923-IX визначає види нерухомості, за які власники отримують відшкодування. Знищеним вважається житло на території України, яке зазнало непоправних пошкоджень через війну, а його відновлення є неможливим або економічно недоцільним. Під дію закону підпадають такі об’єкти:

• квартири;
• будинки садибного типу, включно з котеджами та зблокованими будинками;
• садові або дачні будинки;
• інші житлові приміщення, наприклад, кімнати у гуртожитках;
• житло, що буде споруджене у майбутньому.

Отримання виплат без оформленого права власності

Право на компенсацію зберігається за громадянами, які не встигли оформити право власності, але є членами житлово-будівельних або житлових кооперативів і повністю викупили об’єкт. Для отримання коштів необхідно звернутися із заявою виключно у паперовому вигляді та надати додаткові папери:

• підтвердження членства у кооперативі або садовому товаристві, яким може бути членська книжка;
• документи про викуп об’єкта до моменту знищення та сплату повної вартості, наприклад, довідку про викуп майна.

Подати таку заяву через додаток “Дія” неможливо. Технічний інструментарій системи не дозволяє працювати з нерухомістю, дані про яку відсутні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Для подання заяви в електронній формі необхідно попередньо зареєструвати право власності в реєстрі. Зробити це можна офлайн у нотаріуса, державного реєстратора, в ЦНАП або онлайн на порталі “Дія”.

Реєстрація майна після його руйнування

Державна реєстрація речових прав є лише офіційним підтвердженням факту набуття власності, який існував до моменту руйнування будинку. Законодавство не містить вимог щодо обов’язкової реєстрації права власності до моменту знищення нерухомості. Власник має повне право зареєструвати садовий або дачний будинок у державному реєстрі вже після його фактичного руйнування і претендувати на виплати.

Судова практика щодо виплат за садові будинки

Власники садових будинків успішно доводять своє право на компенсацію в судах. У справі № 520/12475/25 місцева комісія відмовила позивачу у наданні виплат через реєстрацію права власності в реєстрі вже після руйнування об’єкта.

Суд першої інстанції скасував рішення комісії та місцевої ради. Наявність членської книжки, підтвердження сплати внесків та внесення даних до реєстру доводять право власності на садовий будинок. Закон передбачає можливість компенсації за цей вид нерухомості за відсутності оформленого права власності, якщо людина є членом кооперативу та викупила об’єкт. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, а Верховний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою місцевої ради.

Читайте також:

Чи можуть забрати тимчасове соціальне житло через зростання доходів ВПО: відповідь юристів

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм! 

Бійці 63-ї окремої механізованої бригади провели евакуацію цивільних з Лимана. З міста вивезли п’ятьох людей, серед яких були матір з дитиною.

Про це повідомили у 63-й ОМБр.

З Лимана евакуювали п’ятьох цивільних

Бійці 63-ї окремої механізованої бригади евакуювали п’ятьох цивільних з прифронтового Лимана. Серед евакуйованих була і дитина — 7-річний хлопчик. Він перебував у місті разом з матір’ю.

Окрім цивільних, з Лимана вдалось вивезти двох поранених військових.

Зазначимо, що через бойові дії евакуація з Лимана ускладнена. Наразі фіксують поодинокі випадки виїзду, переважно тоді, коли місцевим допомагають військові. За офіційними даними на початок травня, в місті Лиман перебували 1 780 людей.

За даними обласної влади, дітей у Лимані не залишилось, їх евакуювали раніше. Ймовірно, евакуйовану військовими дитину раніше завезли в місто повторно й переховували.

Також цього тижня військові евакуювали двох дітей, яких повторно повернули і переховували у прифронтовому Добропіллі. Батьки дітей загинули від удару дрона.

Читайте також:

• 5-річна дівчинка з Бахмута, яка постраждала від російського обстрілу, шукає нових батьків
• Чи можна евакуюватися під час комендантської години на Донеччині: пояснення
• У Слов’янську оголосили примусову евакуацію дітей через обстріли: які райони підпадають

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!