У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

На окупованій Луганщині продають сіль в упаковках з етикеткою “Артемсолі”. Її можна зустріти в магазинах Сіверськодонецька та Лисичанська. Про походження цієї солі продавці не знають.

Про це стало відомо із росджерел.

На Луганщині продають артемівську сіль

У російському пропагандистському каналі з’явилась інформація про продаж солі, яка, нібито, виготовлена на підприємстві “Артемсіль”. Її продають у магазинах на окупованій Луганщині.

Зокрема, таку сіль побачили на полицях магазину в Сіверськодонецьку. Її, нібито, возять з Бахмута.

“У “Бризі” продають ось таку артемівську сіль, на запитання продавцю – це що старі запаси? Відповідають, що Артемівськ тепер наш, от і возять”, — йдеться в анонімному зверненні.

На фото, опублікованому на каналі, видно, що сіль продають у поліетиленових упаковках. Вся інформація написана українською мовою із зазначенням, що сіль із Артемівського родовища. При цьому дата виготовлення солі не зазначається. Також люди відмічають, що “дивною” є і сама спайка упаковки.

Подібну сіль люди купували і в окупованому Лисичанську. На питання звідки вона з’явилась у магазині, людям відповідали, що це контрабанда. Про якість цієї солі люди не пишуть.

Зазначимо, що офіційно росіяни не відновили роботу зруйнованого ними підприємства “Артемсіль”. Хоча заяви про це лунали від ватажка “днр” ще у 2024 році. Станом на літо 2025 року об’єкти підприємства так і були зруйновані, а територія заросла кущами. На сьогодні доступ до копалень та сховищ “Артемсолі” є лише в російських військових, які перебувають у Соледарі і Бахмуті.

Чи справді окупанти займаються контрабандою запасів солі, невідомо. Насправді ж під брендом “Артемсолі” може бути і продукція, випущена в рф. Бо росіяни неодноразово використовували його для власних цілей. Зокрема, раніше в рф випустили пиво “Пітерська Сіль”, дизайн якого майже повністю копіював дизайн “Артемсолі”. А нещодавно російська художниця Олександра Овчиннікова використала зображення бренду “Артемсіль” для афіші власної виставки.

Читайте також:

• Путін похвалив ватажка “днр” за швидкі темпи відбудови окупованого Донбасу
• “Немає житла, обіцяних пільг і необхідних ліків”: бахмутянка розповіла про складнощі життя в росії
• Пушилін звинуватив ЗСУ в тому, що окупанти не можуть відбудувати Бахмут

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині тривають активні бойові дії. Найактивніше росіяни атакують на Покровському напрямку, де протягом доби зупинили понад 30 штурмів. Загалом на Донеччині зафіксували 64 наступальні дії противника.

Про ситуацію на фронті розповідає Бахмут IN.UA.

Що відбувається на фронті Донеччини

Найбільше ворожих атак протягом минулої доби, 6 квітня, зафіксовано на Покровському напрямку. За твердженням Генштабу, тут зупинили 31 ворожий штурм. Окупанти атакували в районах Білицького, Родинського, Мирнограда, Покровська, Котлиного, Удачного, Новомиколаївки, Гришиного та Муравки.

За даними оперативного командування “Схід”, на Покровському напрямку росіяни ведуть штурмові дії одразу на кількох напрямках, застосуючи легку техніку, квадроцикли та піхотні групи. Основні зусилля ворог спрямовує на просуванні в районі Гришиного та в напрямку Родинського.

На Костянтинівському напрямку минулої доби російська армія провела 19 атак. Окупанти атакували в районах Степанівки, Клебан-Бика, Плещіївки, Русин Яру та в бік Іллінівки, Софіївки й Костянтинівки.

На Лиманському напрямку росіяни намагалися вклинитись в українську оборону в напрямках Лимана, Ставків, Новосергіївки та Дробишевого. Загалом минулої доби тут відбулось шість боєзіткнень.

Штурмували окупанти і на Слов’янському напрямку. Тут противник атакував п’ять разів, намагаючись просунутись у бік Рай-Олександрівки, Ямполя та Різниківки.

На Краматорському напрямку російська армія провела три наступальні дії в районах Привілля, Маркового та в бік Міньківки.

Читайте також:

• Росіяни зосередили додаткові резерви в районі Привілля: що відомо
• Не евакуюються, щоб зустріти Великдень вдома: волонтер про реалії евакуації з Донеччини
• За катування українських полонених судитимуть трьох наглядачів колонії з Донеччини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!