У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

Раніше донеччанка Марія Дубова працювала вчителькою початкових класів у Макіївці. Після окупації міста вона перейшла на роботу до окупаційної адміністрації та очолила відділ з питань молодіжної політики. Нині Дубова бере участь у реалізації російських молодіжних програм на тимчасово окупованій території Донецької області, співпрацює з “єдиною росією” та федеральними структурами рф.

Редакція зібрала досьє.

Від школи до окупаційної адміністрації

Марія Дубова — уродженка Макіївки. За відкритими даними, народилася 27 грудня 1996 року. Тобто, на момент окупації Макіївки, дівчині було 18 років. До початку роботи з окупаційною адміністрації вона працювала вчителькою початкових класів у ліцеї №1 “Лідер”. У відкритих росджерелах зазначається, що педагогічній роботі жінка присвятила понад вісім років.

Пізніше Дубова залишила роботу в освіті та перейшла до окупаційної адміністрації Макіївки. Там вона отримала посаду начальниці відділу з питань молодіжної політики. Паралельно очолила місцевий штаб організацій “Молода Республіка” та “Молода гвардія Єдиної Росії”, а також стала членкинею партії “Єдина Росія”.

Чим займається в окупаційній адміністрації

Після призначення до окупаційної адміністрації Марія Дубова регулярно брала участь у заходах, які реалізували російську молодіжної політики на окупованій території.

Наприклад, у 2023 році вона разом з активістами “Єдиної Росії” долучалася до кампанії з оформлення російських паспортів жителям Макіївки. Зокрема, їх оформлювали людям старшого вік: збирали для них документи, оформлювали електронні талони. Того ж року Дубова брала участь у заходах до Дня Росії, під час яких разом із представниками окупаційної адміністрації покладала квіти до пам’ятника маршалу рф Ігорю Сергєєву. Це ексміністр оборони російської федерації, був на посаді з 1997 року.

У вересні 2023 року була серед учасників відкриття молодіжного простору “Точка”, створеного за грантової підтримки Федерального агентства у справах молоді росії (“Росмолодь”). Варто відзначити, що на відкритті молодіжного простору молодь одягнута у форму, яка нагадує радянську.

Під час заходу вона закликала молодь брати участь у Всесвітньому фестивалі молоді, який проводила російська федерація. Один з таких фестивалів проходив у Сочі у 2024 році, по факту, тут росіяни намагаються завербувати до себе студентів з інших країн, а також підтримувати пропагандистські наративи серед молоді на ТОТ.

У листопаді 2023 року Дубова брала участь у спільній акції представників окупаційної адміністрації, молодіжних організацій РФ та Білорусі з висадження дерев у Макіївці. Захід проходив у межах співпраці молодіжних парламентів окупованої частини Донеччини та Республіки Білорусь.

Діяльність у 2024–2026 роках

У 2024 році Марія Дубова проводила зустрічі зі студентами Макіївського педагогічного коледжу. У 2025 році вона організовувала зустрічі представників некомерційних організацій у молодіжному просторі “Точка”. Однією з головних тем таких заходів було залучення молоді до громадської діяльності та формування, як зазначалося в повідомленнях окупаційної адміністрації, “патріотичних цінностей”, під якими мають на увазі “відданість Батьківщині”, якою себе позиціною рф.

На початку 2026 року Дубова презентувала проєкт “Код можливостей”, присвячений залученню молоді до федеральних програм росії та участі у російській грантовій системі. Такі гранти покривають роботу з молоддю на ТОТ, заохочують до проведення заходів з військовою тематикою, а також допомагають залучити нових дітей до рухів окупантів.

На відміну від багатьох інших представників окупаційної адміністрації, Марія Дубова залишається непублічною фігурою. Попри посаду начальниці відділу з питань молодіжної політики, її ім’я лише епізодично з’являється в офіційних повідомленнях. Більшість відомостей про її діяльність стосується окремих заходів із просування російських молодіжних програм та співпраці з підконтрольними Кремлю організаціями, тоді як останнім часом її публічна активність майже не простежується.

До теми:

Присяга у “днр” замість шкільного щоденника: хто готує дітей Донецька до війни. Досьє на Віктора Пудака

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У червні 2026 року Званівська сільрада провела п’ять державних закупівель. Загалом у червні для потреб Званівської громади придбали товарів та послуг на суму понад 113 тисяч гривень. Що саме купували за ці гроші?

Редакція вивчала на сайті Прозорро.

Званівська сільрада: витрати у червні 2026 року

Протягом червня 2026 року Званівська сільрада провела чотири закупівлі на 111 846 гривень.

За 59 508 гривень замовили 21 послугу з ремонту і технічного обслуговування автомобілів.

За 28 500 гривень придбали комплект Starlink Mini + AUTOSTAR Lite. Це обладнання використовують для доступу до швидкісного інтернету в автомобілі під час дороги.

За 14 900 гривень оплатили навчання у сфері бухгалтерського обліку для одного спеціаліста.

8 938 гривень витратили на 17 послуг з ремонту та обслуговування комп’ютерної й організаційної техніки.

Фінансовий відділ освіти Званівської сільради: закупівлі у червні 2026 року

Протягом червня 2026 року Фінансовий відділ Званівської сільради провів одну закупівлю на 1 340 гривень. Тендер передбачає чотири послуги з поточного ремонту і обслуговування комп’ютерної та організаційної техніки. На сьогодні переможець торгів визначений, а договір очікує підписання.

Загалом закупівлі Званівської громади у червні 2026 року склали 113 186 гривень.

Читайте також:

• Часовоярська МВА у червні витратила найменше коштів від початку року: скільки саме
• Понад 250 тисяч гривень за місяць: що купували для Бахмута у червні
• Скільки комунальної техніки вдалося евакуювати з Бахмута та як її використовують

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!