У січні 1918 року в Бахмуті, повітовому центрі Катеринославщини, вийшов друком перший і єдиний номер учнівського журналу «Вільні думки». Це був чи не перший на Донеччині зразок україномовної журнальної періодики, започаткований з ініціативи Бахмутського гуртка української учнівської молоді. Цікаво простежити життєвий шлях дописувачів бахмутських «Вільних думок». Більшість з них (крім Володимира Сосюри, який став класиком української літератури ХХ століття) загубилася потім у вирі подій громадянської війни, радянських репресій і голодоморів.

Але принаймні один з них залишив помітний слід у літературному житті еміграції, пройшовши складний і звивистий шлях із революційного Бахмута до Сараєва в тодішній Югославії. Це Гнат Побігайло (1899 – 1960), уродженець Бахмута, випускник Бахмутської чоловічої гімназії, учасник учнівського журналу «Проблески» (1916 – 1917), редактор літературно-просвітнього журналу «Вільні думки» (1918), пізніше – учасник білого руху й російськомовний поет міжвоєнної еміграції, випускник сільськогосподарського факультету університету в Белграді (1926), дослідник і викладач у галузі сільськогосподарських наук. Детально про біографію Гната Побігайло розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Бахмутська чоловіча гімназія, де навчався Г. Побігайло.

Першими  відомостями про Гната Побігайла ми завдячуємо його  сучаснику Федору Максименку (1897 – 1983), засновнику української історичної бібліографії, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Бахмуті. У своєму листі до бахмутського краєзнавця Валентина Замкового він подає опис книжкового раритету, який довго зберігав у своїй особистій бібліотеці, а потім передав до Історичної бібліотеки в Києві: «Вільні думки. Літературно-просвітній журнал. Видає гурток Бахмутської молоді. Редагує Гнат Побігайло. Бахмут, 1918. № 1. Січень».

Сторінка з опису домоволодінь м. Бахмута з адресою помешкання родини Побігайлів.

У своїх листах Ф. Максименко згадував також учнівський журнал «Проблески», що видавався в передреволюційну пору, в 1916 – 1917 роках, при Бахмутському реальному училищі за редакцією вчителя історії Олександра Кобалевського. На сторінках «Проблесков» серед інших спроб учнівської літературної творчості зустрічаємо й публікації за підписом «И. Побегайло, ученик 7 кл. Бахмутской мужской гимназии» та криптонімом «И.П.». Це подорожні нотатки «Екатеринослав – Александровск (Через пороги)» та «По местам «Слово о полку Игореви», прозовий етюд «Зимними сумерками» і стаття «Памяти поэта» до 30-річчя смерті С.Я. Надсона. Це  той самий Гнат Побігайло – невдовзі редактор першого українського журналу в Бахмуті. Вже перші російськомовні прозові й критичні спроби обдарованого гімназиста виявляють спостережливість і майстерність оповідача, його зацікавлення гострими соціально-психологічними проблемами й актуальними на той час літературно-художніми течіями.

Учнівський журнал «Проблески», в якому друкувалися перші літературні спроби Г. Побігайла.

У «Вільних думках» 1918 року перу Г. Побігайла належать вступна стаття «Од редактора» й прозовий етюд «Вечірня мелодія». Редакційна стаття, що мала програмний характер, свідчила про причетність української шкільної молоді Бахмута, до якої належав і Гнат Побігайло, до ідей та настроїв, викликаних Українською революцією 1917 – 1921 років, про пошук молоддю свого національного самовизначення та шляхів творчої самореалізації в річищі української мови й культури.

В журналі зазначена адреса редакції: Бахмут на Катеринославщині, Олександрівська вулиця, № 75. За цією адресою в «Оцінному описі домоволодінь, що підлягають земському обкладанню» міста Бахмута 1919 року значиться домоволодіння Гликерії Іллівни Побігайло, селянки Бахмутської волості Катеринославської губернії. Подальші дослідження з’ясували, що Гнат Ілліч Побігайло (1899 – 1960) народився в Бахмуті 10 жовтня (за старим стилем 27 вересня) в родині Іллі Опанасовича та Гликерії Іллівни Побігайлів. Його батько за походженням належав до селян, після військової служби був запасним феєрверкером російської армії.

Вступна стаття Г. Побігайла в журналі «Вільні думки». Бахмут, 1918

Участь гімназиста Гната Побігайла у видавничій діяльності Бахмутського гуртка української шкільної молоді та його спроби української літературної творчості були пов’язані з національно-культурним відродженням, яке переживало українство на Донеччині в 1917 – 1918 роках. Чимало земляків воювали потім в українському війську. Інакше склалася доля Гната Побігайла, який, очевидно, в 1919 році був мобілізований до денікінської армії, а після поразки білогвардійців евакуювався разом із братом Олександром із Криму через Туреччину, нарешті осів у Югославії.

У Белграді Г. Побігайло закінчив сільськогосподарський факультет університету (1926), але докторську дисертацію захистив лише в 1957 році. Працював спочатку асистентом на своєму факультеті, потім начальником Відділу фітопатології в Інституті сільськогосподарських досліджень у Топчидері (передмістя Белграду). Після Другої світової війни він продовжив науково-дослідницьку роботу в Сараєво, з 1948 року викладав фітопатологію, мікробіологію та бджільництво в Сараєвському університеті. У 1954/55 навчальному році був продеканом сільськогосподарського факультету.

Обкладинка збірки віршів Г. Побігайла «Ну, так что ж!». Белград, 1938.

У 1920-30-х роках Гнат Побігайло брав активну участь у літературному житті російської еміграції, був учасником літературного гуртка Голенищева-Кутузова в Белграді. Його вірші друкувалися в журналі «Воля России» (Прага, 1928), збірнику «Ступени» (Белград, 1927). У 1938 році вийшла друком єдина його авторська поетична збірка «Ну, так что ж?», яка містить 69 віршів, включно з двома перекладами з сербських поетів.

Зразки зрілої поетичної творчості Гната Побігайла, які можна знайти в мережі Інтернет, засвідчують своєрідність його індивідуального творчого стилю (за деякими оцінками – «єдиний справжній футурист серед поетів російської еміграції»). У багатьох віршах бачимо відгуки бахмутського періоду життя, подій революції та громадянської війни («Камень на камень», «Надгробная речь», «Браслеты и шуба»).

Пореволюційна біографія земляка-бахмутянина, редактора першого українського журналу на Донеччині під час Української революції 1917 – 1921 років, являє собою один із численних варіантів соціальної та духовної еволюції місцевої української молоді під впливом революційних подій.

В Україні запустили освітню програму “Мрій та досягай”, спрямовану на підтримку жінок, які постраждали внаслідок війни. Взявши участь у програмі, українки можуть отримати нові навички й знання, менторську підтримку та фінансову допомогу для відкриття чи масштабування власної справи.

Про це повідомляє платформа “Дія. Бізнес”.

Програма “Мрій та досягай”, що передбачено

Освітня програма для жінок “Мрій та досягай” пропонує комплексну підготовку тривалістю три місяці. Вона містить 13 онлайн-модулів з цифрового маркетингу, бізнес-стратегій та впровадження бізнес-моделей.

Учасниць програми навчатимуть:

• створювати і просувати власний бізнес в онлайн-середовищі;
• адаптувати бізнес-ідеї до нових ринків та аудиторій;
• переводити офлайн-бізнес в онлайн-формат.

По завершенню навчання жінки зможуть отримати 1 тисячу доларів фінансової підтримки. Кошти видадуть у вигляді ваучерів для відкриття або розвитку власної справи.

Як взяти участь у програмі “Мрій та досягай”

Участь у програмі “Мрій та досягай” можуть взяти українки віком від 18 років, які постраждали від війни. А саме:

• переселенки;
• одинокі матері;
• ветеранки;
• представниці інших вразливих категорій, які втратили доходи або є під загрозою їх втрати.

Особливу увагу приділятимуть учасницям зі сходу та півдня України.

Програма відкрита як для тих, хто має початкову ідею, так і для жінок, які вже мають власний бізнес і хочуть його масштабувати. 

Для участі у програмі потрібно зареєструватися за посиланням. Заявки прийматимуть до 1 грудня.

Читайте також:

• Шанс на новий старт: для жінок ВПО запровадили навчання на затребувані вакансії
• “Запусти власну справу”: для жінок Миколаївщини (зокрема й ВПО) анонсували навчання
• Мінігранти у Київській області: як жінкам отримати до 100 000 грн на власну справу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Редакція “Бахмут IN.UA” проаналізувала інформаційне поле міста Шахтарськ, куди звозили бахмутян, які залишилися в місті після окупації. Наприкінці жовтня 2024 року в Шахтарськ ще продовжують вивозити людей із Бахмутського району. Це місто, окуповане ще у 2014 році, стало одним із перших пунктів, де оселяються так звані “біженці з України”. Водночас більшість новин із міста стосуються різноманітних проблем: брак медиків, відсутність води тощо. Про допомогу та життя тих, кого росія нібито “врятувала”, майже не згадується.

Для аналізу інформполя за жовтень 2024 року редакція обрала два пропагандистські канали: “администрация города Шахтерськ z” та “Это Шахтерск”.

Чим живе окупований Шахтарськ

Редакція “Бахмут IN.UA” проаналізувала два новинні пропагандистські канали окупованого міста Шахтарськ за жовтень. Найбільше новин було присвячено темі освіти, медицини та проблем з водою і ЖКГ.

Згідно з інфографікою, в окупованому Шахтарську, куди звозять українців, спостерігається проблема з медичним персоналом. Йдеться про брак фахівців. Через нестачу кадрів до окупованого міста залучають медиків із росії. Загалом новини про дефіцит фахівців з’являються на обох каналах щотижня. У результаті за місяць було близько 20 згадок на медичну тематику.

За час моніторингу ми виявили, що багато послуг для цивільного населення в окупованому Шахтарську повністю надаються регіонами росії. Тобто окуповане росіяними місто не розвивається самостійно, а для його функціонування використовують кошти з інших регіонів росії.

Певну частку новин окупованого Шахтарська складає інформація щодо підвозу води, що свідчить про проблеми з водопостачанням у місті. Хоча окупанти не повідомляють про те, що вони не ремонтували системи, саме через це часто фіксують аварійні ситуації. Загалом таких згадок за місяць близько 10.

Пропаганда через освіту

Але чи не найбільшу частку новин складають повідомлення про освіту в школах та садочках на ТОТ. Дітям показують “героїв сво” та виправдовують війну проти України. Ми нарахували близько 40 згадок за місяць.

Також у новинах надається перевага повідомленням про будівельні роботи та ремонти, де часто озвучується залучення допомоги з бюджету росії. Велика увага приділяється різноманітним “суботникам”, які проводяться за наказом окупаційної адміністрації, і значно менше уваги — до реальних проблем цивільного населення.

Також помітно, що частину новин займають повідомлення про “нагороди”. Наприклад, про видачу квитка “единой россии” чи відзнаки, пов’язані з освітою на ТОТ. 

У висновку зазначимо, що інформаційна картина в окупованому Шахтарську свідчить про серйозні проблеми в соціально-економічній сфері регіону. Брак медичних фахівців і залежність від ресурсів з інших регіонів росії підтверджують, що місто не може самостійно розвиватися.

Однак, акцент на будівництві та “суботниках” свідчить про намагання створити видимість активності та добробуту. Таким чином, інформаційна стратегія спрямована на маскування реальних проблем та підтримку легітимності окупаційного режиму через пропаганду ідеї “єдиної росії”.

Шахтарськ, куди росія звозить мешканців Бахмутського району, стає символом її байдужості до долі людей, яких вона називає “врятованими”. Місто, окуповане ще у 2014 році, перетворилося на місце гуманітарної кризи, де бракує базових умов для життя: відсутність достатньої кількості медиків, проблеми з водопостачанням тощо. Інформаційне поле міста свідомо ігнорує справжні потреби цих людей, що вказує на систематичне нехтування навіть мінімальною підтримкою. Це вкотре доводить, що російська політика “порятунку” є лише пропагандистським прикриттям, за яким ховається цілковита безвідповідальність за вивезених людей.

Читайте також:

• Хто такий олександр шатов: досьє на псевдомера міста Шахтарськ
• Як бахмутянам “допомагають” з житлом в окупованому Шахтарську
• Як приймають мешканців Бахмута в окупованому Шахтарську?

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!