***

Листопад 23 року.

Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на згадку, коли дому не стане зовсім. За традицією фотка стели, ну бо, як це – додому ж їдеш! Перетнувши кордон області трава само собою одразу зеленіше, повітря чистіше, небо синіше, і оце все…

Зараз таку фотку не зробиш з відомих причин. Спочатку цю стелу замалюють від написів військових, шоб красіво. Потім на ній залишать нові, перетворивши у сучасний пам’ятник війні й боротьбі. Потім проїхати повз вже буде майже неможливо. В’їжджаючи цьогоріч вже минаю не цю стелу. Та мова не лише про неї. Про дім.

Мені пощастило, я пам’ятаю її й іншою. Свою Донеччину, хочете, Донбас, не має зараз сенсу розписувати різницю (хоч вона величезна насправді). Мені пощастило знати її до війни. Навіть до 14го, не кажучи про доповномасштабну.

Мені пощастило дитиною “тусить” на день міста у Бахмуті чи день шахтаря у Соледарі. Їсти солодку вату і розводити батьків на всілякі свєркающі сувеніри-шерпотреби, які валяються потім тижнями вдома. Штовхатися у натовпі святкових людей, що підтанцьовують під живі виступи якихось поп-ікон (прости Господи) того часу, типу Могилевської чи якихось Неангелів, а навколо пахне шашликами і літнім вечором.

А ці супер зрєліщні виступи на Кнауфі. Так, буквально виступи запрошених зірок у дворі величезного завода на околиці Соледару.

Зараз силюки пустять сльозу, а городські не поймуть. День села. Цього свята чекали весь рік. 14 жовтня, день Покрови (назва села відповідна), школярі й місцеві колективи тижнями репетирують у невеличкому будинку культури, а на саме свято вітають новостворені родини, відзначають річниці весіль та досягнення місцевих жителів. Лампово і щиро. З усіх сил аплодують сусідці чи кумі, бо та на сцені. Потім така собі вечірня програма, танці й посиденьки компаніями. Кілька років поспіль тодішній сільський голова умудрявся запрошувати дуже відомих співаків і ведучих та ввалював бабло у святкові салюти.

“Так гарно” – казали люди. “Це ж скільки грошей вилетіло в повітря” – додавали одразу. Але свято дійсно тоді того вартувало.

Мені пощастило їздити по гриби у Лиман. Той ліс з усіх, що я бачила єдиний…пахне лісом. Пахне настільки, що паморочиться голова, якщо походити там занадто довго.

А влітку на Дінець: Щурово чи Блакитні озера – затоплені водою з Сіверського Дінця колишні кар’єри, від того страшенно глибокі і чисті.

Пощастило їздити до Лаври. До Святогірська. Не те, щоб сильно відчувалася якась духовність, але піднятися “до Артема” – ото святе!

Сувеніри на кожному повороті і запах виробів з ялівця. І цей вид на Дінець і Лавру, коли нарешті підіймаєшся.

Мені пощастило їздити з батьками на море. Азовське. Найтепліше у світі. Щоліта на найкращі курорти мого життя: Мелекіне, Урзуф.

Побачивши з часом інші моря думка не змінюється. Азовське найпіжже!

Будиночки у “приватному секторі”. База відпочинку “Утьос” (це тільки для “прохаваних олдів”) з жахливими умовами, але найкращими краєвидами і пляжем, на якому згориш від сонця в перший же день, бо ти ж не слабак йти в тіньочок чи вилазить з води, бо вже “губи сині”. Розйобний маркетинг пляжних торговців, що 10 разів проходять повз тебе з сумками і неймовірно креативними постійноповторюваними гаслами, типу “паахлава мєдовая” і “ракі, ракі, поднімайтє свої…рукі”.

Ти встаєш о 3 ночі, бо виїзд автобуса о 4. Йдеш з сумками і передчуттям дороги, довольне як слон. Їдеш години чотири. Через Донецьк, тоді ще гарний, перспективний, амбітний і дочорта гоноровий. І Оленівку.

Вони не просто нищать мій дім, вони наче не дають мені пам’ятати його через призму дитячих спогадів. В Оленівці була ранкова зупинка після Донецька, відома “точка” смачної придорожньої випічки. Вони не дають мені навіть права сумувати за цим, бо тепер з цим населеним пунктом асоціації геть інші. Тепер це дорівнює одному з найжахливіших вчинених росіянами злочинів проти наших людей. І більше нічого.

Урзуф, Маріуполь. Тепер це не про море.

Соледар і Бахмут – не про сіль і шампанське і зовсім не про дитинство й плани на життя. Донеччина наче більше не належить мені, вони забирають її не лише фізично, її стирають звідусіль.

Тієї її більше немає і ніколи не буде.

Зараз її залишки у пікселі й мультикамі, вона на патчах зі сходом сонця і мерчі “Забоя”. Вона у корчах і воєнторгах. У піснях-символах, ненависті і невимовному болі. Ті залишки, що не здаються.

Решта її мовчить в окупації, сидить по підвалах-катівнях, або перетворилася на зомбі від укусів рускава міра.

Та мені таки пощастило її пам’ятати різною і бути її частиною. Бути “звідси” – ніколи про просто. Завжди про суперечно і з боротьбою.

Вона така. Важка, некомфортна, пряма і через те дещо наївна.

Її нелегко любити. Але якщо так – вона вже ніколи не відпустить.

Таки пощастило.

До теми:

“Бахмутський ключик”: історія дитячого спогаду бахмутянки

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Повномасштабна війна призвела до трагічної втрати годувальників у багатьох українських родинах. Для підтримки таких сімей держава передбачає спеціальні пенсійні виплати.

Які існують види допомоги, який розмір виплат у 2026 році та як правильно оформити документи — читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Програми пенсійних виплат та право на їх отримання

На сьогодні в Україні діють три основні програми пенсійного забезпечення у разі втрати годувальника. Громадяни можуть оформити стандартні виплати, пенсії для родин загиблих військовослужбовців, а також виплати для родичів осіб, які зникли безвісти. Важливо, що родини зниклих безвісти отримують право на пенсію через місяць після внесення поліцією інформації про зникнення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Пенсія призначається непрацездатним членам родини, які перебували на утриманні годувальника. Обов’язковою умовою є наявність у померлого страхового стажу на день смерті. Винятком є діти — їм виплати призначаються незалежно від того, чи були вони на утриманні. До того ж усиновлені діти мають однакові права з рідними.

Згідно з законодавством, непрацездатними членами сім’ї вважаються:

• чоловік або дружина, батько чи мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку;
• діти до 18 років, або старші, якщо вони отримали інвалідність до повноліття;
• чоловік або дружина, а за їх відсутності — один з батьків, брат, сестра, дідусь чи бабуся, які доглядають за дитиною померлого до восьми років, незалежно від їхнього віку і працездатності.

Батьки або дружина померлого, які не були на його утриманні, також мають право на пенсію у разі втрати джерела доходу.

Виплати родинам військовослужбовців та їх розмір у 2026 році

Право на пенсію за померлого військовослужбовця мають батьки та дружина чи чоловік, які досягли пенсійного віку. Для них не обов’язкова наявність страхового стажу або встановлення інвалідності. Також виплати отримують діти військового. Якщо захисник загинув під час виконання службових обов’язків, право на пенсію виникає не раніше, ніж за 5 років до досягнення віку, який дає право на пенсію за віком.

Розмір такої пенсії коливається від 30% до 70% від грошового забезпечення померлого. З 1 березня 2026 року Кабінет Міністрів України в рамках щорічної індексації суттєво підвищив мінімальні гарантовані виплати. Раніше мінімальна пенсія становила 7 800 гривень. Тепер для одного непрацездатного члена сім’ї ця сума складає 12 810 гривень на місяць. Якщо ж допомога призначається двом або більше членам родини (крім батьків, дружини та дітей), мінімальна сума становить 10 020 гривень для кожного.

У цивільних випадках розмір пенсії розраховується на основі стажу та заробітку померлого. На одну непрацездатну особу виділяється 50% від розрахованої пенсії за віком, на двох і більше — 100%, які розподіляються рівними частинами.

Процедура оформлення та необхідні документи

Звернутися за призначенням пенсії можна до будь-якого сервісного центру Пенсійного фонду України, незалежно від місця прописки чи фактичного проживання. Альтернативний спосіб — подати електронну заяву через вебпортал ПФУ у розділі “Призначення пенсії”.

До заяви необхідно додати наступний пакет документів:

• документи про місце проживання;
• індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 1 липня 2000 року;
• реєстраційний номер облікової картки платника податків або свідоцтво про соціальне страхування заявника та померлого;
• свідоцтво про народження або паспорт заявника;
• довідка про склад сім’ї померлого за наявності;
• копії документів, що засвідчують родинні стосунки;
• свідоцтво про смерть, рішення суду про визнання зниклим безвісти або оголошення померлим, чи витяг з ЄРДР;
• документи про вік померлого, якщо цих даних немає у свідоцтві про смерть;
• довідки з навчальних закладів про денну форму навчання дітей;
• довідка про те, що член родини не працює і доглядає за дитиною померлого до восьми років;
• документ про перебування членів сім’ї на утриманні;
• експертний висновок про зв’язок смерті з наслідками аварії на ЧАЕС, якщо це релевантно;
• документ від військової частини чи комісаріату про дату та причину смерті військовослужбовця;
• документи про стаж.

Читайте також:

Неврахований стаж: чому Пенсійний фонд не зараховує роки роботи та як добитися перерахунку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

За перше півріччя 2026 року в Донецькій області народилися 108 дітей. Всі вони з’явилися на світ у пологовому будинку Слов’янська, який був останнім закладом, де приймали пологи на Донеччині. До повномасштабної війни у стінах закладу за рік народилися понад 700 дітей.

Про це у відповідь на запит редакції Бахмут IN.UA повідомили відділі охорони здоров’я Слов’янської МВА.

Пологовий будинок Слов’янська: статистика народжуваності

За даними відділу охорони здоров’я Слов’янської МВА, за перше півріччя 2026 року в Донецькій області народилися 108 дітей. Всі вони з’явилися на світ в акушерському вiддiленнi КНП СМР “Micькa клiнiчна лiкарня м.Слов’янська”. Статистика народжуваності за статтю немовлят не ведеться.

До повномасштабної війни, у 2021 році, в пологовому будинку Слов’янська народилися 728 дiтей. У 2022 році був великий спад — 115 дітей. У наступні роки кількість немовлят збільшувалася. У 2023 році було 382 новонароджених, у 2024 році — 572 дітей, і у 2025 році — 503 дiтей.

Загалом через війну на Донеччині був сильний спад народжуваності. У 2021 році в регіоні народилися 6 797 дітей, тоді як у 2025 році — 503 дітей. Кількість немовлят зменшилася у близько 13 разів.

У Слов’янську закрили пологовий будинок: що буде далі

8 червня 2026 року начальник Слов’янської МВА ухвалив рішення про закриття акушерського вiддiлення міської лікарні Слов’янська. На це вплинуло погiршення безпекової ситуацiї у громадi: наближення лiнiї фронту, збiльшення кiлькостi обстрiлiв, пошкодження та руйнування об’єктiв критичної та цивiльної iнфраструктури, зростання кiлькостi поранених та загиблих.

Пологовий будинок Слов’янська був останнім, який працював на Донеччині. Більше пологи в регіоні не прийматимуть.

На сьогоднi в жiночiй консультацiї пiд наглядом знаходяться 55 вагiтних жiнок.

Розпочато процес оптимiзацiї акушерського відділення. Він триватиме 2 мiсяцi.

Читайте також:

• У Бахмутській громаді готують підтримку для родин, які чекають на дитину: розпочали опитування
• Як жінці отримати допомогу в зв’язку з вагітністю та пологами: інструкція
• У Запоріжжі для жінок-ВПО доступні безоплатні гінекологічні обстеження і вакцинація від ВПЛ

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!