Яскравим явищем у культурному житті повітового міста Бахмута під час Української революції 1917 – 1921 років став вихід журналу «Вільні думки», що був друкованим органом гуртка Бахмутської української шкільної молоді. Саме до нього наш земляк, молодий Володимир Сосюра, подав свій патріотичний вірш «Чи вже не пора…», який вважав своїм літературним дебютом. Про це видання, яке тривалий час вважалося втраченим, розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Спогад про першопублікацію сосюриного вірша в Бахмуті спричинив зацікавлення дослідників до її джерела, бахмутського учнівського журналу 1918 рок, у зазначеного в спогаді під назвою «Вільна Думка». Відомий краєзнавець Донеччини Валерій Романько, досліджуючи ранній період творчості Сосюри, відзначав: «На жаль, ні в архівах Артемівська (колишнього Бахмута), ні в інших архівах України чи за кордоном поки що не віднайдено журналу «Вільна думка».

Про те, що в Бахмуті в 1918 році розпочав виходити журнал «Вільна думка», в першому і єдиному номері якого надрукований вірш В. Сосюри «Чи вже не пора…», згадував у середині 1990-х років відомий місцевий краєзнавець Валентин Замковий (1911 – 2003). На той час він вже мав точніші відомості про цей часопис та вірогідне місцезнаходження його збережених примірників, але, ймовірно, не встиг скористатися цими відомостями в своїй пошуковій роботі.

Сад Чепурковського в Бахмуті. Десь тут у 1917 році містився будинок Українського клубу. Листівка з фондів Бахмутського краєзнавчого музею.

Обкладинка першого й єдиного номера бахмутського журналу «Вільні думки» (1918). Національна історична бібліотека України.

У фондах Бахмутського краєзнавчого музею зберігаються листи, адресовані Валентину Замковому видатним українським бібліографом й книгознавцем Федором Максименком (1897 – 1983). У перші пореволюційні роки Максименко працював інспектором бібліотечної справи при Бахмутському відділі народної освіти, у 1919 – 1920 роках керував Бахмутською міською бібліотекою й першим у Донбасі педагогічним музеєм, а наступні два роки завідував Костянтинівською районною бібліотекою. Протягом багатьох років збирав матеріали до краєзнавчої бібліографії України, і, зокрема, Донеччини. В повоєнні роки Максименко працював у науковій бібліотеці Львівського університету, яка нині носить його ім’я.

Листування Ф. Максименка з В. Замковим тривало з червня 1980 до лютого 1981 року, й стало для артемівського краєзнавця, за його словами, «криницею знань з історії Бахмута». В шести листах патріарха українського книгознавства містяться відомості про багато місцевих імен і подій. Серед бахмутських періодичних видань, які він колись мав у своїй особистій бібліотеці, згадуються «Вільні думки» – літературно-просвітній журнал, який видавав гурток Бахмутської української молоді за редакцією Гната Побігайла. Перший номер журналу вийшов у Бахмуті в січні 1918 р., більше не виходило. «Між іншими матеріалами були вірші В. Сусюри, як він тоді підписувався. Переданий також до Москви, а м.б. до Київської іст. б-ки». В одному з наступних листів – уточнення: «Вільні думки (єдиний №) в 1950-х рр. я передав, здається, в історичну б-ку, або до Москви, або до Києва».

Бахмутянин Федір Максименко, видатний український бібліограф, якому завдячуємо збереженням раритетного номера «Вільні думки».

Пошук за електронним каталогом Національної історичної бібліотеки України виявив, що в її фондах зберігається примірник бахмутського журналу «Вільні думки», ймовірно, переданий туди Максименком. Журнал на 16 сторінках у сірій паперовій обкладинці містить на титульному аркуші автограф, напевне, колишнього власника «В. Данилевич».

Вихідні дані свідчать, що журнал був надрукований у бахмутській друкарні Г.В. Піпко. На останній сторінці – прізвища редактора (Гнат Побігайло) та його помічника (І. Мороз) і подяка Українському Клубу за сприяння коштами у справі видання журналу. Перший і останній номер «Вільних думок» розпочинається вступною статтею «Од редактора». В ній сформульована мета, яку ставили перед собою ініціатори видання: «пробуджувати українську молодь зі сна, давати їй моральних сил в ідейній праці свому народові, організовувати її в єдину міцну спілку».

Поетична творчість В. Сосюри, крім згадуваного вірша «Чи вже не пора…», представлена на сторінках «Вільних думок» невідомою досі ліричною мініатюрою «Вечір». Надрукований також вірш Гриця Скорохода «Не ріс я, а мучивсь. Усе переносив…» з присвятою В. Скороходу. Розділ художньої прози в журналі складають етюди Гната Побігайла «Вечірня мелодія» та І. М. (здогадно, Івана Мороза) «Од і до».

Сторінка журналу з віршем В. Сосюри «Вечір»

Статті, надруковані в журналі, присвячені злободенним тоді питанням шкільної реформи та самоорганізації учнів-українців. Це відозва Ол. Вержбицького «До українців-учнів» та О. В. (можливо, того ж Ол. Вержбицького) «Шкільні організації українців міста Києва»», Ів. Мороза «Реформа середніх шкіл» і підписана криптонімом М. «Наш «Закон Божий». Псевдонімом «Батіг» підписаний фейлетон «Дедеркальська учительська семінарія і духовна школа». Завершується номер публікацією «Статуту Гуртка української шкільної молоді Бахмута». У розділі «Хроніка» подано звістки про утворення вищих українських шкіл та розвиток учнівського й студентського руху в різних регіонах України.

Принаймні двох авторів «Вільних думок» зустрічаємо вже в радянські часи на сторінках бахмутського журналу «Голос печатника», де в березневому «шевченківському» номері за 1924 рік надруковані поруч стаття Г. Скорохода «До 63-х роковин смерті Тараса Григоровича Шевченка» і його ж вірш «Т.Г. Шевченкові» та статті Ол. Вержбицького «Соціальні моменти в творах Шевченка» й «Шевченко й жіноцтво». Вірші Гриця Скорохода знаходяться і в інших номерах цього журналу.

Попри наївність змісту більшості творів, друкованих у часописі Бахмутського гуртка української учнівської молоді, та невправність літературного пера юних авторів, журнал «Вільні думки» заслуговує уваги читача як пам’ятка культури та історії національно-визвольних змагань 1917 – 1921 років у нашому краї. У 2015 році Бахмутський краєзнавчий музей та місцевий осередок Національної спілки краєзнавців України здійснили перевидання першого й єдиного номера цього журналу за примірником, який зберігається в Національній історичній бібліотеці України, зі збереженням мовних особливостей оригіналу.

«Журнал Вільні думки» – обкладинка перевидання 2015 року

Читайте також:

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

Гнат Побігайло – шлях від редактора україномовного журналу в Бахмуті до еміграції

Вже близько ворожая сила, вона вже підходить до нас: перший вірш Володимира Сосюри в Бахмуті

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

У 2015 році, коли Донецьк уже рік як був під окупацією, місцевий мешканець Віктор Пудак вирішує піти на службу до окупантів. Спочатку, скромним заступником начальника відділу у псевдоміністерстві “днр”. Потім — очільником “Юнармії”, яка на окупованих територіях навчає дітей від 8 років складати присягу “Батьківщині днр” і керувати бойовими дронами. Сьогодні під його керівництвом — понад 7 тисяч підлітків.

Редакція зібрала детальне досьє на Віктора Пудака.

Хто такий Віктор Пудак: від університету до окупаційної служби

Дані	За даними центру “Миротворець”
Повне ім’я	Пудак Віктор Вікторович
Дата народження	20.10.1978
Місце народження	Донецька область, місто Красноармійськ (Покровськ)
ВКонтакте	vk.com/id65722680
Однокласники	ok.ru/profile/562430790640
Telegram-канал	t.me/VictorPudak

Пудак Віктор Вікторович народився 20 жовтня 1978 року в Донецькій області. Навчався у середній школі №3, потім вступив до Донецького національного університету, який закінчив у 2001 році. До 2014 року він був пересічним мешканець міста без помітної публічної біографії. Після того як Донецьк перейшов під контроль проросійських угруповань, Пудак почав активно будувати кар’єру в окупаційних структурах, займаючись вихованням молоді.

З 2015 року Пудак обіймав посаду заступника начальника відділу військово-патріотичного виховання та оздоровлення молоді в т.зв. “Міністерстві молоді, спорту і туризму днр”. Звідси починається його системна робота з ідеологічної обробки молоді, яка зростала на тимчасово окупованих територіях. У 2019 році, коли угруповання “днр” вирішило створити власну “юнармію” за прямою аналогією з російською організацією, її очолив саме Пудак. У 2021 році він став начальником Центрального штабу ОО ВПД “Молода Гвардія – Юнармія” днр і отримав медаль організації “За активну військово-патріотичну роботу”. З липня 2023 року він офіційно начальник штабу регіонального відділення “Юнармія” на окупованій частині Донецької області.

Але кар’єра Пудака не обмежується “юнармією”. У лютому 2026 року у своєму Telegram-каналі він повідомив, що отримав медаль “Ветеран бойових дій” від організації “Бойове братство” — нагороду, яка офіційно видається учасникам бойових дій на окупованій території. Тожі ж Пудак відкрив власний Telegram-канал, у першому повідомленні якого відразу позначив його призначення: “Цей канал оголошується єдиним пунктом управління для отримання наказів, бойових розписань і важливих зведень. Тут буде лише перевірена інформація про побудови, навчальні виходи, стрільби та всі значущі операції”. Мова — характерна, Пудак послідовно використовує військову термінологію навіть у побутових повідомленнях: батьки дітей у нього “вірні союзники”, підсумки — “бойові зведення”.

Стиль ведення каналу теж характерний. Пудак послідовно використовує військову термінологію навіть у побутових повідомленнях: батьки дітей у нього “вірні союзники”, зустрічі з активом, а підсумки — “бойові зведення”.

Що відбувається на “навчальних виходах”: стрільба, дрони, присяга

Сам Пудак детально звітує про те, чим займаються “юнармійці”. Так, у лютому 2026 року у Маріуполі на базі школи №41 відбувся “зліт місцевого відділення”, у цій школі створили перший юнармійський клас. Того ж місяця у донецькій школі №119 відкрили “парти героя” — це меморіальні парти з іменами випускників, що загинули у складі російських збройних формувань у війні проти України. Юнармійці були там у ролі почесної варти.

Окупаційні медіа подають такі заходи як “історичну пам’ять”, фактично ж ідеться про вбудовування війни у повсякденне життя дітей як норму і зразок для наслідування.

Також у лютому Пудак відкрито похвалився, що “юнармійці в днр” почали проходити курси з управління дронами в умовах бойових дій. Було підписано угоду з т.зв. “республіканським центром безпілотних систем”, де підлітки навчаються воювати за допомогою БПЛА. У квітні 2026 року Пудак оголосив набір на “сборы в Авангард”, це табори тактичної і спортивної підготовки для юнаків і дівчат 14–17 років на чотири зміни протягом літа, так дітей готують до військових дій. А у травні в Шахтарську і Маріуполі провели зональні етапи “Зарниці 2.0″, всеросійської військово-патріотичної гри, де дії — це «”ойові завдання”, а не дитячі ігри. Пудак тут виступав суддею.

Пудак будує не лише військову, а й медійну складову “юнармії”. Так, він звітував, що виграв президентський грант на розвиток напрямку “Юнкор”, нібито дитячої журналістики. Наставниками юних “журналістів” стали пропагандистський телеканали “Россия 1” та “Республіканський медіахолдинг”, які поширюють дезінформацію про війну в Україні. Вже у березні Пудак також підписав угоди про співпрацю з Асоціацією ветеранів сво в днр з штабом “юнармії” Красноярського краю, тож мережа ширшає горизонтально і вертикально одночасно.

У червні Пужак оголосив про участь у VI Конференції Донецького регіонального відділення “єдиної росії” — вже як член регіональної політради партії путіна.

Віктор Пудак став одним із ключових функціонерів російської системи мілітаризації дітей та молоді на тимчасово окупованій частині Донецької області. Після роботи в окупаційному “міністерстві молоді, спорту і туризму днр” він очолив регіональний штаб “юнармії”. Під керівництвом Пудака “юнармія” в окупованій Донеччині перетворилася на розгалужену структуру, яка охоплює тисячі дітей та підлітків. Організація не лише проводить нібито “військово-патріотичні заходи”, а й залучає молодь до навчання з керування безпілотниками, участі у військово-пошукових експедиціях та інших активностях, пов’язаних із підготовкою до служби в російських силових структурах.

Активна публічна діяльність Пудака свідчить про його участь в інтеграції окупованої частини Донеччини в російський політичний та ідеологічний простір через систему виховання молоді. Саме через такі структури росія формує лояльність до своїх інституцій серед дітей та підлітків на окупованих територіях.

До теми:

Олександра Кульгіна (досьє) або як окупація вирощує нових “лідерів” з українських дітей

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На тлі загострення ситуації на Донеччині зростає кількість людей, які прагнуть евакуюватися з Дружківки. Благодійна місія “Проліска” продовжує щоденно вивозити десятки жителів небезпечних районів в умовах логістичних викликів та постійних обстрілів.

Про те, хто зараз виїжджає найактивніше, куди прямують переселенці та як працюватиме нова програма, редакції Бахмут IN.UA розповів Євген Ткачов, представник гуманітарної місії “Проліска” в Донецькій області.

Евакуація на Донеччині

За словами Євгена Ткачова, темпи евакуації на Донеччині дещо зросли через те, що процес охопив великі міста агломерації. Загальна кількість людей збільшилася приблизно на 10%, проте загальні пропорції залишаються сталими. Географія звернень змінюється залежно від наближення лінії фронту.

“Евакуація в Донеччині йде своїми темпами просто через те, що почали евакуюватися великі міста цієї агломерації. Збільшилася кількість бажаючих виїхати з небезпечної Дружківки. Там стало більше дронів, немає електрики, газу, комунальних послуг. Частішають обстріли, тому люди виїжджають“, — зазначає представник “Проліски”.

Спеціальним медичним транспортом щоденно вивозять від 5 до 15 маломобільних людей, часто разом із супроводжуючими родичами. Мікроавтобуси та автобуси “Проліски” щодня евакуюють у середньому півсотні людей зі Слов’янська та Краматорська, а іноді ця цифра доходить до сотні.

Окремий сплеск заявок спостерігався з Малотаранівки, тоді як жителі визначених небезпечних зон Слов’янська та Краматорська виїжджають повільніше.

Евакуація речей для сімей з дітьми

Місія “Проліска” масштабувала свою роботу та на постійній основі запустила проєкт вивезення речей для сімей з дітьми. Це рішення значно збільшило кількість відповідних заявок.

“Ми можемо вивозити речі, а люди самотужки добираються, або вивозити ці сім’ї, їхні речі, і паралельно з мікроавтобусом вивозити саму родину. Такі рейси здійснюються щодня, поки задіяні дві вантажівки та мікроавтобуси, і чекаємо на третю вантажівку“, — пояснює представник місії.

Фактор спеки та загроза зникнення води

Літня спека поки що не стала головним каталізатором для масового виїзду. Як наголошує експерт, гуманітарна місія забезпечує кожного евакуйованого питною водою. Більшою проблемою може стати руйнування інфраструктури.

“Сама спека ніяк не впливає, а от відсутність води спонукатиме до виїзду. Єдине, що через спеку можливе загострення хронічних хвороб у людей похилого віку, і ця категорія буде активніше виїжджати“, — розповідає Євген Ткачов.

Читайте також:

“Евакуація зі Слов’янська та Краматорська стала масовою”: що відомо про ситуацію на Донеччині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!