Яскравим явищем у культурному житті повітового міста Бахмута під час Української революції 1917 – 1921 років став вихід журналу «Вільні думки», що був друкованим органом гуртка Бахмутської української шкільної молоді. Саме до нього наш земляк, молодий Володимир Сосюра, подав свій патріотичний вірш «Чи вже не пора…», який вважав своїм літературним дебютом. Про це видання, яке тривалий час вважалося втраченим, розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Спогад про першопублікацію сосюриного вірша в Бахмуті спричинив зацікавлення дослідників до її джерела, бахмутського учнівського журналу 1918 рок, у зазначеного в спогаді під назвою «Вільна Думка». Відомий краєзнавець Донеччини Валерій Романько, досліджуючи ранній період творчості Сосюри, відзначав: «На жаль, ні в архівах Артемівська (колишнього Бахмута), ні в інших архівах України чи за кордоном поки що не віднайдено журналу «Вільна думка».

Про те, що в Бахмуті в 1918 році розпочав виходити журнал «Вільна думка», в першому і єдиному номері якого надрукований вірш В. Сосюри «Чи вже не пора…», згадував у середині 1990-х років відомий місцевий краєзнавець Валентин Замковий (1911 – 2003). На той час він вже мав точніші відомості про цей часопис та вірогідне місцезнаходження його збережених примірників, але, ймовірно, не встиг скористатися цими відомостями в своїй пошуковій роботі.

Сад Чепурковського в Бахмуті. Десь тут у 1917 році містився будинок Українського клубу. Листівка з фондів Бахмутського краєзнавчого музею.

Обкладинка першого й єдиного номера бахмутського журналу «Вільні думки» (1918). Національна історична бібліотека України.

У фондах Бахмутського краєзнавчого музею зберігаються листи, адресовані Валентину Замковому видатним українським бібліографом й книгознавцем Федором Максименком (1897 – 1983). У перші пореволюційні роки Максименко працював інспектором бібліотечної справи при Бахмутському відділі народної освіти, у 1919 – 1920 роках керував Бахмутською міською бібліотекою й першим у Донбасі педагогічним музеєм, а наступні два роки завідував Костянтинівською районною бібліотекою. Протягом багатьох років збирав матеріали до краєзнавчої бібліографії України, і, зокрема, Донеччини. В повоєнні роки Максименко працював у науковій бібліотеці Львівського університету, яка нині носить його ім’я.

Листування Ф. Максименка з В. Замковим тривало з червня 1980 до лютого 1981 року, й стало для артемівського краєзнавця, за його словами, «криницею знань з історії Бахмута». В шести листах патріарха українського книгознавства містяться відомості про багато місцевих імен і подій. Серед бахмутських періодичних видань, які він колись мав у своїй особистій бібліотеці, згадуються «Вільні думки» – літературно-просвітній журнал, який видавав гурток Бахмутської української молоді за редакцією Гната Побігайла. Перший номер журналу вийшов у Бахмуті в січні 1918 р., більше не виходило. «Між іншими матеріалами були вірші В. Сусюри, як він тоді підписувався. Переданий також до Москви, а м.б. до Київської іст. б-ки». В одному з наступних листів – уточнення: «Вільні думки (єдиний №) в 1950-х рр. я передав, здається, в історичну б-ку, або до Москви, або до Києва».

Бахмутянин Федір Максименко, видатний український бібліограф, якому завдячуємо збереженням раритетного номера «Вільні думки».

Пошук за електронним каталогом Національної історичної бібліотеки України виявив, що в її фондах зберігається примірник бахмутського журналу «Вільні думки», ймовірно, переданий туди Максименком. Журнал на 16 сторінках у сірій паперовій обкладинці містить на титульному аркуші автограф, напевне, колишнього власника «В. Данилевич».

Вихідні дані свідчать, що журнал був надрукований у бахмутській друкарні Г.В. Піпко. На останній сторінці – прізвища редактора (Гнат Побігайло) та його помічника (І. Мороз) і подяка Українському Клубу за сприяння коштами у справі видання журналу. Перший і останній номер «Вільних думок» розпочинається вступною статтею «Од редактора». В ній сформульована мета, яку ставили перед собою ініціатори видання: «пробуджувати українську молодь зі сна, давати їй моральних сил в ідейній праці свому народові, організовувати її в єдину міцну спілку».

Поетична творчість В. Сосюри, крім згадуваного вірша «Чи вже не пора…», представлена на сторінках «Вільних думок» невідомою досі ліричною мініатюрою «Вечір». Надрукований також вірш Гриця Скорохода «Не ріс я, а мучивсь. Усе переносив…» з присвятою В. Скороходу. Розділ художньої прози в журналі складають етюди Гната Побігайла «Вечірня мелодія» та І. М. (здогадно, Івана Мороза) «Од і до».

Сторінка журналу з віршем В. Сосюри «Вечір»

Статті, надруковані в журналі, присвячені злободенним тоді питанням шкільної реформи та самоорганізації учнів-українців. Це відозва Ол. Вержбицького «До українців-учнів» та О. В. (можливо, того ж Ол. Вержбицького) «Шкільні організації українців міста Києва»», Ів. Мороза «Реформа середніх шкіл» і підписана криптонімом М. «Наш «Закон Божий». Псевдонімом «Батіг» підписаний фейлетон «Дедеркальська учительська семінарія і духовна школа». Завершується номер публікацією «Статуту Гуртка української шкільної молоді Бахмута». У розділі «Хроніка» подано звістки про утворення вищих українських шкіл та розвиток учнівського й студентського руху в різних регіонах України.

Принаймні двох авторів «Вільних думок» зустрічаємо вже в радянські часи на сторінках бахмутського журналу «Голос печатника», де в березневому «шевченківському» номері за 1924 рік надруковані поруч стаття Г. Скорохода «До 63-х роковин смерті Тараса Григоровича Шевченка» і його ж вірш «Т.Г. Шевченкові» та статті Ол. Вержбицького «Соціальні моменти в творах Шевченка» й «Шевченко й жіноцтво». Вірші Гриця Скорохода знаходяться і в інших номерах цього журналу.

Попри наївність змісту більшості творів, друкованих у часописі Бахмутського гуртка української учнівської молоді, та невправність літературного пера юних авторів, журнал «Вільні думки» заслуговує уваги читача як пам’ятка культури та історії національно-визвольних змагань 1917 – 1921 років у нашому краї. У 2015 році Бахмутський краєзнавчий музей та місцевий осередок Національної спілки краєзнавців України здійснили перевидання першого й єдиного номера цього журналу за примірником, який зберігається в Національній історичній бібліотеці України, зі збереженням мовних особливостей оригіналу.

«Журнал Вільні думки» – обкладинка перевидання 2015 року

Читайте також:

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

Гнат Побігайло – шлях від редактора україномовного журналу в Бахмуті до еміграції

Вже близько ворожая сила, вона вже підходить до нас: перший вірш Володимира Сосюри в Бахмуті

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Сексуальне насильство – один з найменш досліджених та задокументованих злочинів на окупованих територіях. Журналісти видань Бахмут IN.UA та Кавун.City зібрали інформацію, яка відома правоохоронним органам станом на зараз.

Горлівка, квітень 2023 рік. Так званий мер міста записує відеозвернення до батьків — каже, у місті почастішали випадки зникнення дівчаток та просить, аби батьки перевірили телефони дітей. У місті зникли двоє дівчаток віком від 10 до 14 років, обоє нібито були учасницями “чатів порнографічного характеру”. Дітей нібито знайшли, однак обставини їхнього зникнення та перебування залишилися невідомими.

Водночас у зверненні акцент було зроблено не на розслідуванні факту зникнення чи пошуку дітей, а на твердженні про можливу їхню присутність у “чатах порнографічного характеру”. Такий фокус окупаційної влади викликає запитання щодо реальних причин інциденту та того, якою була мета повідомлення. 

Херсон, 13 серпня 2022 року російський військовослужбовець Роман Попов і його спільники викрали цивільного,мешканця Херсону, били його та привезли до ІТТ. Там чоловіка роздягнули, катували електрошокером, завдаючи струмових ударів по тілу та статевому органу. На десятий день утримання, не отримавши бажаних свідчень, окупанти посилили тортури: до тіла потерпілого під’єднували металеві зажими з електрострумом, утримували силоміць, після чого один із військових вчинив сексуальне насильство. Потерпілого звільнили лише після того, як його родина заплатила окупантам.

Ця історія стала відомою завдяки документальному фільму Слідство.Інфо “Він Теж”, де четверо чоловіків розповідають про сексуальне насильство в херсонських катівнях. Один із героїв фільму описує дії того ж підрозділу, зокрема “збоченця”, який погрожував і намагався зґвалтувати затриманого.

Попов свою причетність заперечує, на виклики слідства й суду не з’являється — він продовжує воювати проти України.  Справу передали до суду в березні 2024 року, а в грудні суд ухвалив проводити спеціальний розгляд. Потерпілого планують допитувати у закритому режимі з міркувань безпеки.

Обвинуваченому загрожує від 8 до 12 років ув’язнення за порушення законів та звичаїв війни. 

Маріуполь, грудень 2024 рік. Пенсіонерка, як пишуть російські медіа, вбила свого співмешканця, завдавши йому 22 ножових поранення після того, як він почав до неї чіплятися. Чоловік помер на місці. Жінці загрожує до 15 років ув’язнення.

Станіславська громада Херсонщини. Влітку 2022 року кадровий російський військовий Зунель Братов, боєць 25-го окремого полку спецпризначення РФ протягом тривалого часу гвалтував місцеву мешканку та знущався над її донькою.

Раніше Братову вже пред’явили підозру за зґвалтування та утримання в сексуальному рабстві жительки Станіславської громади — цю справу на той момент вже передали до суду. Слідство встановило, що восени 2022 року він викрадав жінку, утримував її понад місяць у своєму помешканні, змушував до статевих актів, бив і замикав у підвалі.

Влітку російський військовий, погрожуючи зброєю, ґвалтував іншу жінку зі Станіславської громади та регулярно приходив до її дому, забираючи потерпілу силоміць. Від сексуального насильства постраждала також її неповнолітня донька, над якою він вчиняв розпусні дії. Родина була змушена покинути дім і переховуватись у Херсоні до звільнення території. 

Журналісти Слідство.Інфо встановили, що Братов — кадровий російський військовий, одружений, має дітей і був нагороджений Міноборони РФ ще до повномасштабної війни.

14 січня 2025 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області виніс вирок російському військовому за зґвалтування та залякування дівчат навесні 2022 року. Вирок заборонений для оприлюднення, тому що справу розглядали у закритому судовому засіданні.

За інформацією з відкритих джерел та підозри зрозуміло, що обвинувачений – 24-річний росіянин, лейтенант ФСБ Олександр Лебідь. Підозру йому оголосили 23 серпня 2023 року. Українські правоохоронці зафіксували два епізоди воєнних злочинів, до яких причетний Лебідь. У першому епізоді він, за версією слідства, викрав дівчинку з помешкання, де вона проживала з матір’ю і бабусею, вивіз до приміщення магазину, поїв спиртним, бив, погрожував зброєю та зрештою вчинив сексуальне насильство.

У другому Лебідь, за даними правоохоронців, неодноразово викрадав під приводом допиту та огляду мобільного телефону на предмет співпраці з ЗСУ, змушував роздягатися, погрожував зброєю і згодом зґвалтував молоду жінку. Все це відбувалось у квітні та травні 2022 року.

З різних медіа стало відомо, що Лебідь загинув 6 жовтня 2022 року, а в Росії його представили до “ордена мужності” посмертно. Вироком суду у січні 2025 року Олександра Лебідя засудили заочно до 12 років позбавлення волі за фактом порушення законів та звичаїв війни (ч. 1 ст. 438 КК України).

Сексуальне насильство на тимчасово окупованій території залишається одним із найменш задокументованих злочинів. Більшість фактів стає відомою вже після деокупації, як це відбувається на Херсонщині. А ось на ТОТ це табуйована тема. Окупанти про такі випадки практично не повідомляють. 

Самі постраждалі в умовах повної відсутності правового захисту, контролю з боку окупаційних адміністрацій і страху перед переслідуваннями не можуть повідомити про те, що пережили, якщо вижили. Тож дані з окупації фрагментарні — вони надходять із відкритих джерел, повідомлень місцевих мешканців, матеріалів правозахисників і рідкісних свідчень тих, кому вдалося покинути територію. 

Журналісти видання Бахмут IN.UA намагалися встановити контакт з однією з жінок, згадку про яку отримали, але вона відмовилася від розмови: на даний момент вона перебуває у тяжкому психологічному стані та досі живе на окупованій території, де будь-яке спілкування з журналістами може наражати її на безпеку.

Тому це дослідження, яке провели журналісти Бахмут IN.UA та Кавун.City базується виключно на відкритих даних про випадки сексуального насильства в окупованих містах Донеччини, які нам вдалося знайти.

Системність злочинів: що показують доступні згадки

Донеччина. Ми аналізували кілька джерел за поточний рік та кілька останніх: російські судові реєстри, новинні канали так званої “днр” та соцмережі, а також українські джерела. Знайшли інформацію про випадки сексуального насильства над жінками у Донецьку, в Горлівці, Макіївці, Єнакієвому, Харцизьку та інших населених пунктах. Згадки про сексуальні злочини по відношенню до жінок збільшилися після повномасштабного вторгнення. Їх фіксують навіть російські джерела. 

Але у документах та повідомленнях немає жодного підтвердженого прикладу реального розслідування на ТОТ. У багатьох випадках окупаційні структури замовчували, спотворювали інформацію, або ж перекладали провину на інших. Зокрема, ми знайшли випадки нібито “ложних доносів”, коли жінки повідомляли про згвалтування, але їм відповідали, що їх звинувачення хибні, чи довести їх неможливо. Особливо це помітно стосовно учасників “сво”, які фігурують як сексуальні злочинці. Вироки їм виносять лише українські суди заочно, російські ж — ні.

Зокрема, на території окупованої Донеччини за останній рік було кілька таких випадків. Так, російський військовий зґвалтував жительку селища Гольмівський, це Горлівська територіальна громада. У селі на Донеччині двоє російських військових змусили жінку до статевого акту, і щоб побороти опір, вкололи їй невідому речовину. У Єнакієвому учасник так званої “сво”, раніше судимий, зґвалтував і вбив дитину. У Зугресі російський солдат, погрожуючи ножем, згвалтував дівчину. Випадки насильства над жінками також фіксували в “Ізоляції” — сексуальне насилля тут використовували як метод покарання. 

Аналізуючи доступні повідомлення про сексуальне насильство на окупованій Донеччині, ми окремо відстежували питання відповідальності. У відкритих російських реєстрах та зведеннях окупаційних структур немає підтверджених даних про притягнення до відповідальності осіб, причетних до цих злочинів. У доступних судових документах відсутні вироки чи згадки про реальні кримінальні провадження, що вказує на практичну безкарність за такі дії на тимчасово окупованих територіях.

Окремо ми перевірили, чи мають постраждалі можливість звернутися по психологічну допомогу. Всеросійська служба “Насилию нет”, яка у РФ декларує підтримку жертвам насильства, не має жодних центрів або представництв на території так званої “днр”. Ці регіони не фігурують у переліку областей, де організація надає підтримку. Є лише загальний номер гарячої лінії, проте жодної структурованої присутності або локальних служб у містах окупованої Донеччини немає.

Фактично це означає, що жінки й інші постраждалі залишаються без доступу до незалежних кризових центрів, психологічної допомоги та механізмів фіксації злочинів. У поєднанні з відсутністю реальних розслідувань це створює замкнене коло: постраждалі не можуть безпечно звернутися по підтримку, а системи, здатної фіксувати такі випадки або захищати їхні права, на окупованій території не існує.

Херсонщина. Станом на 25 листопада 2025 року органи прокуратури Херсонщини продовжують документувати воєнні злочини, пов’язані із сексуальним насильством під час воєнного стану. На сьогодні прокурори встановили 126 потерпілих від сексуального насильства, серед яких 30 жінок, 88 чоловіків та 8 дітей, повідомили на запит Кавун.City у Херсонській обласній прокуратурі. Йдеться саме про злочини, вчинені російськими окупантами на території області. 

Вже у грудні 2022 року, за місяць після деокупації правобережжя Херсонщини, стало відомо, що Херсонська область — серед «лідерів» у зафіксованій кількості злочинів сексуального насильства, вчиненого окупантами, у порівнянні з іншими деокупованими територіями України. На той момент серед найбільш поширених фактів сексуального насильства, здійсненого ворогом щодо мирного населення, — примусове оголення, зґвалтування, катування електрострумом геніталій. 

За інформацією, яку Херсонська обласна прокуратура надала Кавун.City, у межах Херсонської області зареєстровано 59 кримінальних правопорушень за ст. 438 КК України, більшість з яких російські військові вчинили на території Бериславського району (24 факти) та Херсонського району (21 факт, з них 19 – на деокупованій території). Зафіксовано також 7 таких злочинів у Каховському районі, 4 – у Скадовському та 3 – у Генічеському. Скільки фактів нам ще невідомо, адже понад 70% області наразі окуповані, можна лише здогадуватись.

Беззахисні на ТОТ

Уповноважений Верховної Ради України Дмитро Лубінець підкреслює, що сексуальне насильство Росія використовує як:

• інструмент залякування населення на ТОТ;
• метод тиску на утримуваних осіб;
• форму тортур;
• елемент психологічної війни.

“Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК), росія використовує як психологічну зброю, спосіб залякування мирного населення на ТОТ, інструмент приниження та придушення українського народу та для тортур військовополонених. Це грубе порушення одного з фундаментальних прав людини – на особисту недоторканість особи. СНПК може кваліфікуватись не тільки як воєнні злочини, злочини проти людяності чи грубі порушення прав людини, але й бути частиною актів геноциду”, — пояснив Дмитро Лубінець.

Зазначимо, що якщо ви перебуваєте/перебували на ТОТ й зазнали сексуального насильства, при в’їзді на непідконтрольну росіянам територію ви можете звернутися до поліції та правоохоронних органів, щоб задокументувати випадок, а кривдника зможуть покарати, зокрема заочним винесенням вироку.

За даними Моніторингової місії ООН з прав людини, у 2024 році в Україні зафіксовано 209 випадків сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Серед постраждалих — 156 чоловіків, 46 жінок, а також діти: шість дівчат і один хлопчик. Більшість задокументованих злочинів, за інформацією місії, була скоєна представниками російських збройних сил, окупаційних правоохоронних структур та пенітенціарних установ — як на тимчасово окупованих територіях України, так і на території РФ.

Читайте також:

2014-й – 2022 – 2025. Як змінилося ставлення мешканців Донеччини до життя в окупації. Думки трьох людей

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Українські військові знищили російську важку вогнеметну систему “Сонцепьок” поблизу Лимана, що на Донеччині.

Про це повідомили 63-ї окремої механізованої бригади.

На Донеччині знищено російську ТОС “Сонцепьок”

Українські сили оборони знищили російську важку вогнеметну систему ТОС “Сонцепьок” на Лиманському напрямку. За попередньою інформацією, удар по системі здійснили пілоти Третього армійського корпусу та 63-ї окремої штурмової бригади. Для ураження цілі застосували FPV-дрони. Внаслідок влучання відбулася детонація ракетного залпу.

Зазначимо, що “Сонцепьок” — це 220-мм важка вогнеметна система, яка використовує термобаричні боєприпаси. Використання подібних систем поблизу населених пунктів заборонено Женевською конвенцією через їх невибірковий характер дії.

Читайте також:

ССО показали вуличні бої в Покровську: до 100 окупантів зосередилися в районі залізниці

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!