Яскравим явищем у культурному житті повітового міста Бахмута під час Української революції 1917 – 1921 років став вихід журналу «Вільні думки», що був друкованим органом гуртка Бахмутської української шкільної молоді. Саме до нього наш земляк, молодий Володимир Сосюра, подав свій патріотичний вірш «Чи вже не пора…», який вважав своїм літературним дебютом. Про це видання, яке тривалий час вважалося втраченим, розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Спогад про першопублікацію сосюриного вірша в Бахмуті спричинив зацікавлення дослідників до її джерела, бахмутського учнівського журналу 1918 рок, у зазначеного в спогаді під назвою «Вільна Думка». Відомий краєзнавець Донеччини Валерій Романько, досліджуючи ранній період творчості Сосюри, відзначав: «На жаль, ні в архівах Артемівська (колишнього Бахмута), ні в інших архівах України чи за кордоном поки що не віднайдено журналу «Вільна думка».

Про те, що в Бахмуті в 1918 році розпочав виходити журнал «Вільна думка», в першому і єдиному номері якого надрукований вірш В. Сосюри «Чи вже не пора…», згадував у середині 1990-х років відомий місцевий краєзнавець Валентин Замковий (1911 – 2003). На той час він вже мав точніші відомості про цей часопис та вірогідне місцезнаходження його збережених примірників, але, ймовірно, не встиг скористатися цими відомостями в своїй пошуковій роботі.

Сад Чепурковського в Бахмуті. Десь тут у 1917 році містився будинок Українського клубу. Листівка з фондів Бахмутського краєзнавчого музею.

Обкладинка першого й єдиного номера бахмутського журналу «Вільні думки» (1918). Національна історична бібліотека України.

У фондах Бахмутського краєзнавчого музею зберігаються листи, адресовані Валентину Замковому видатним українським бібліографом й книгознавцем Федором Максименком (1897 – 1983). У перші пореволюційні роки Максименко працював інспектором бібліотечної справи при Бахмутському відділі народної освіти, у 1919 – 1920 роках керував Бахмутською міською бібліотекою й першим у Донбасі педагогічним музеєм, а наступні два роки завідував Костянтинівською районною бібліотекою. Протягом багатьох років збирав матеріали до краєзнавчої бібліографії України, і, зокрема, Донеччини. В повоєнні роки Максименко працював у науковій бібліотеці Львівського університету, яка нині носить його ім’я.

Листування Ф. Максименка з В. Замковим тривало з червня 1980 до лютого 1981 року, й стало для артемівського краєзнавця, за його словами, «криницею знань з історії Бахмута». В шести листах патріарха українського книгознавства містяться відомості про багато місцевих імен і подій. Серед бахмутських періодичних видань, які він колись мав у своїй особистій бібліотеці, згадуються «Вільні думки» – літературно-просвітній журнал, який видавав гурток Бахмутської української молоді за редакцією Гната Побігайла. Перший номер журналу вийшов у Бахмуті в січні 1918 р., більше не виходило. «Між іншими матеріалами були вірші В. Сусюри, як він тоді підписувався. Переданий також до Москви, а м.б. до Київської іст. б-ки». В одному з наступних листів – уточнення: «Вільні думки (єдиний №) в 1950-х рр. я передав, здається, в історичну б-ку, або до Москви, або до Києва».

Бахмутянин Федір Максименко, видатний український бібліограф, якому завдячуємо збереженням раритетного номера «Вільні думки».

Пошук за електронним каталогом Національної історичної бібліотеки України виявив, що в її фондах зберігається примірник бахмутського журналу «Вільні думки», ймовірно, переданий туди Максименком. Журнал на 16 сторінках у сірій паперовій обкладинці містить на титульному аркуші автограф, напевне, колишнього власника «В. Данилевич».

Вихідні дані свідчать, що журнал був надрукований у бахмутській друкарні Г.В. Піпко. На останній сторінці – прізвища редактора (Гнат Побігайло) та його помічника (І. Мороз) і подяка Українському Клубу за сприяння коштами у справі видання журналу. Перший і останній номер «Вільних думок» розпочинається вступною статтею «Од редактора». В ній сформульована мета, яку ставили перед собою ініціатори видання: «пробуджувати українську молодь зі сна, давати їй моральних сил в ідейній праці свому народові, організовувати її в єдину міцну спілку».

Поетична творчість В. Сосюри, крім згадуваного вірша «Чи вже не пора…», представлена на сторінках «Вільних думок» невідомою досі ліричною мініатюрою «Вечір». Надрукований також вірш Гриця Скорохода «Не ріс я, а мучивсь. Усе переносив…» з присвятою В. Скороходу. Розділ художньої прози в журналі складають етюди Гната Побігайла «Вечірня мелодія» та І. М. (здогадно, Івана Мороза) «Од і до».

Сторінка журналу з віршем В. Сосюри «Вечір»

Статті, надруковані в журналі, присвячені злободенним тоді питанням шкільної реформи та самоорганізації учнів-українців. Це відозва Ол. Вержбицького «До українців-учнів» та О. В. (можливо, того ж Ол. Вержбицького) «Шкільні організації українців міста Києва»», Ів. Мороза «Реформа середніх шкіл» і підписана криптонімом М. «Наш «Закон Божий». Псевдонімом «Батіг» підписаний фейлетон «Дедеркальська учительська семінарія і духовна школа». Завершується номер публікацією «Статуту Гуртка української шкільної молоді Бахмута». У розділі «Хроніка» подано звістки про утворення вищих українських шкіл та розвиток учнівського й студентського руху в різних регіонах України.

Принаймні двох авторів «Вільних думок» зустрічаємо вже в радянські часи на сторінках бахмутського журналу «Голос печатника», де в березневому «шевченківському» номері за 1924 рік надруковані поруч стаття Г. Скорохода «До 63-х роковин смерті Тараса Григоровича Шевченка» і його ж вірш «Т.Г. Шевченкові» та статті Ол. Вержбицького «Соціальні моменти в творах Шевченка» й «Шевченко й жіноцтво». Вірші Гриця Скорохода знаходяться і в інших номерах цього журналу.

Попри наївність змісту більшості творів, друкованих у часописі Бахмутського гуртка української учнівської молоді, та невправність літературного пера юних авторів, журнал «Вільні думки» заслуговує уваги читача як пам’ятка культури та історії національно-визвольних змагань 1917 – 1921 років у нашому краї. У 2015 році Бахмутський краєзнавчий музей та місцевий осередок Національної спілки краєзнавців України здійснили перевидання першого й єдиного номера цього журналу за примірником, який зберігається в Національній історичній бібліотеці України, зі збереженням мовних особливостей оригіналу.

«Журнал Вільні думки» – обкладинка перевидання 2015 року

Читайте також:

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

Гнат Побігайло – шлях від редактора україномовного журналу в Бахмуті до еміграції

Вже близько ворожая сила, вона вже підходить до нас: перший вірш Володимира Сосюри в Бахмуті

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Українці, які проживають на тимчасово окупованих територіях, попри війну та тиск окупантів, передають новорічні вітання.

Редакція Бахмут IN.UA публікує добірку з новорічних привітань українців з ТОТ, які з’являлися в “Жовтій стрічці”

Привітання з Новим роком від українців на ТОТ

Новорічні світлини, які публікували в “Жовтій стрічці” — це привітання від українців, які живуть на тимчасово окупованих територіях. Через фотографії вони передають слова підтримки, зберігають українську ідентичність та нагадують, що навіть в умовах окупації залишаються з Україною.

Читайте також:

Окупанти замість компенсацій пропонують бахмутянам соцпідтримку — фінансування, ймовірно, не передбачено до 2028 року

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Фонд “Демократичні ініціативи” спільно з Центром Разумкова провели опитування українців. У 2000 респондентів з різних регіонів України питали чи вірять вони в перемогу у війні, чи готові піти на поступки та передати окуповані території росії. Згідно з даними опитування, понад 70% опитуваних не хочуть віддавати українські території.

Результати опитування публікує Бахмут IN.UA з посиланням на фонд “Демократичні ініціативи”.

Чи вірять українці в перемогу України у війні

Більшість опитуваних вірить у перемогу України у війні з росією — 63%. Не вірять — 22%.

Помітна тенденція, що з тривалістю війни поступово знижується віра в перемогу. Порівняно з серпнем 2025 року віра в перемогу знизилася з 73% до 63%, а порівняно з даними за грудень 2024 року падіння відбулося з 77%.

Найвища віра в перемогу спостерігається в західних (88%) та південних областях (84,5%), дещо нижча у центральних (73%). Найбільший скептицизм поширений серед населення східних областей: 55% вірять у перемогу порівняно з 45%, які не вірять.

Чи погоджуються українці на мирний план Трампа

Для більшості українців, які взяли участь в опитуванні, є неприйнятними окремі вимоги з мирного плану Трампа. Найменш лояльними вони є до територіальних поступок. 76% опитаних вважають неприйнятним визнання окупованих територій частиною рф. Прийнятною ця вимога є для 13% людей.

Найбільша частка респондентів, які вважають визнання окупованих територій частиною рф прийнятним, припадає на центральні (22%) та східні області (21%). У південних областях таких респондентів 12%, а в західних менше 2%.

На скорочення чисельності української армії не готові погодитися 70% опитаних українців, тоді як 20% вважають цю вимогу прийнятною.

Скорочення чисельності української армії є прийнятним для 6% населення західних областей. У центральних та східних областях погодитися на цю умову готові майже чверть опитаних. Населення південних областей у більшості (53%) вважає прийнятним скорочення української армії до 600 тисяч військовослужбовців в обмін на припинення війни.

Для 61% українців є неприйнятним, якщо менша частина заморожених російських активів буде спрямована на відновлення України, а більша — на проєкти, які поглиблюють російсько-американську співпрацю. Прийнятною така поступка є для 22%. Найменша частка респондентів, які готові погодитися на цю умову, проживає у західних (14%) та східних областях (19,5%). У центральних областях оцінили умову як прийнятну 30,5% населення. Більше половини респондентів з південних областей (55%) готові погодитися на цю умову в обмін на припинення війни.

Найбільш прийнятною серед запропонованих умов для українців є відмова від вступу України до НАТО. Погодитися на це готові 35% українців, втім абсолютна більшість — 51% — проти такої поступки.

Найменша частка прихильників відмови від вступу до НАТО у західних областях (15%). У центральному та південному макрорегіонах трохи більше половини населення (52%) готові погодитися на відмову від вступу до НАТО в обмін на мир. У східних областях 53% людей вважають неприйнятним відмову від вступу до НАТО.

Читайте також:

• Понад 20 посадовців будуть відповідати за політику щодо окупованих територій: перелік
• Україна не відмовиться від Донбасу, але готова шукати компромісні рішення: заява Володимира Зеленського
• Зеленський і Трамп обговорили Донбас та можливу вільну економічну зону: що відомо

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!