Яскравим явищем у культурному житті повітового міста Бахмута під час Української революції 1917 – 1921 років став вихід журналу «Вільні думки», що був друкованим органом гуртка Бахмутської української шкільної молоді. Саме до нього наш земляк, молодий Володимир Сосюра, подав свій патріотичний вірш «Чи вже не пора…», який вважав своїм літературним дебютом. Про це видання, яке тривалий час вважалося втраченим, розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Спогад про першопублікацію сосюриного вірша в Бахмуті спричинив зацікавлення дослідників до її джерела, бахмутського учнівського журналу 1918 рок, у зазначеного в спогаді під назвою «Вільна Думка». Відомий краєзнавець Донеччини Валерій Романько, досліджуючи ранній період творчості Сосюри, відзначав: «На жаль, ні в архівах Артемівська (колишнього Бахмута), ні в інших архівах України чи за кордоном поки що не віднайдено журналу «Вільна думка».

Про те, що в Бахмуті в 1918 році розпочав виходити журнал «Вільна думка», в першому і єдиному номері якого надрукований вірш В. Сосюри «Чи вже не пора…», згадував у середині 1990-х років відомий місцевий краєзнавець Валентин Замковий (1911 – 2003). На той час він вже мав точніші відомості про цей часопис та вірогідне місцезнаходження його збережених примірників, але, ймовірно, не встиг скористатися цими відомостями в своїй пошуковій роботі.

Сад Чепурковського в Бахмуті. Десь тут у 1917 році містився будинок Українського клубу. Листівка з фондів Бахмутського краєзнавчого музею.

Обкладинка першого й єдиного номера бахмутського журналу «Вільні думки» (1918). Національна історична бібліотека України.

У фондах Бахмутського краєзнавчого музею зберігаються листи, адресовані Валентину Замковому видатним українським бібліографом й книгознавцем Федором Максименком (1897 – 1983). У перші пореволюційні роки Максименко працював інспектором бібліотечної справи при Бахмутському відділі народної освіти, у 1919 – 1920 роках керував Бахмутською міською бібліотекою й першим у Донбасі педагогічним музеєм, а наступні два роки завідував Костянтинівською районною бібліотекою. Протягом багатьох років збирав матеріали до краєзнавчої бібліографії України, і, зокрема, Донеччини. В повоєнні роки Максименко працював у науковій бібліотеці Львівського університету, яка нині носить його ім’я.

Листування Ф. Максименка з В. Замковим тривало з червня 1980 до лютого 1981 року, й стало для артемівського краєзнавця, за його словами, «криницею знань з історії Бахмута». В шести листах патріарха українського книгознавства містяться відомості про багато місцевих імен і подій. Серед бахмутських періодичних видань, які він колись мав у своїй особистій бібліотеці, згадуються «Вільні думки» – літературно-просвітній журнал, який видавав гурток Бахмутської української молоді за редакцією Гната Побігайла. Перший номер журналу вийшов у Бахмуті в січні 1918 р., більше не виходило. «Між іншими матеріалами були вірші В. Сусюри, як він тоді підписувався. Переданий також до Москви, а м.б. до Київської іст. б-ки». В одному з наступних листів – уточнення: «Вільні думки (єдиний №) в 1950-х рр. я передав, здається, в історичну б-ку, або до Москви, або до Києва».

Бахмутянин Федір Максименко, видатний український бібліограф, якому завдячуємо збереженням раритетного номера «Вільні думки».

Пошук за електронним каталогом Національної історичної бібліотеки України виявив, що в її фондах зберігається примірник бахмутського журналу «Вільні думки», ймовірно, переданий туди Максименком. Журнал на 16 сторінках у сірій паперовій обкладинці містить на титульному аркуші автограф, напевне, колишнього власника «В. Данилевич».

Вихідні дані свідчать, що журнал був надрукований у бахмутській друкарні Г.В. Піпко. На останній сторінці – прізвища редактора (Гнат Побігайло) та його помічника (І. Мороз) і подяка Українському Клубу за сприяння коштами у справі видання журналу. Перший і останній номер «Вільних думок» розпочинається вступною статтею «Од редактора». В ній сформульована мета, яку ставили перед собою ініціатори видання: «пробуджувати українську молодь зі сна, давати їй моральних сил в ідейній праці свому народові, організовувати її в єдину міцну спілку».

Поетична творчість В. Сосюри, крім згадуваного вірша «Чи вже не пора…», представлена на сторінках «Вільних думок» невідомою досі ліричною мініатюрою «Вечір». Надрукований також вірш Гриця Скорохода «Не ріс я, а мучивсь. Усе переносив…» з присвятою В. Скороходу. Розділ художньої прози в журналі складають етюди Гната Побігайла «Вечірня мелодія» та І. М. (здогадно, Івана Мороза) «Од і до».

Сторінка журналу з віршем В. Сосюри «Вечір»

Статті, надруковані в журналі, присвячені злободенним тоді питанням шкільної реформи та самоорганізації учнів-українців. Це відозва Ол. Вержбицького «До українців-учнів» та О. В. (можливо, того ж Ол. Вержбицького) «Шкільні організації українців міста Києва»», Ів. Мороза «Реформа середніх шкіл» і підписана криптонімом М. «Наш «Закон Божий». Псевдонімом «Батіг» підписаний фейлетон «Дедеркальська учительська семінарія і духовна школа». Завершується номер публікацією «Статуту Гуртка української шкільної молоді Бахмута». У розділі «Хроніка» подано звістки про утворення вищих українських шкіл та розвиток учнівського й студентського руху в різних регіонах України.

Принаймні двох авторів «Вільних думок» зустрічаємо вже в радянські часи на сторінках бахмутського журналу «Голос печатника», де в березневому «шевченківському» номері за 1924 рік надруковані поруч стаття Г. Скорохода «До 63-х роковин смерті Тараса Григоровича Шевченка» і його ж вірш «Т.Г. Шевченкові» та статті Ол. Вержбицького «Соціальні моменти в творах Шевченка» й «Шевченко й жіноцтво». Вірші Гриця Скорохода знаходяться і в інших номерах цього журналу.

Попри наївність змісту більшості творів, друкованих у часописі Бахмутського гуртка української учнівської молоді, та невправність літературного пера юних авторів, журнал «Вільні думки» заслуговує уваги читача як пам’ятка культури та історії національно-визвольних змагань 1917 – 1921 років у нашому краї. У 2015 році Бахмутський краєзнавчий музей та місцевий осередок Національної спілки краєзнавців України здійснили перевидання першого й єдиного номера цього журналу за примірником, який зберігається в Національній історичній бібліотеці України, зі збереженням мовних особливостей оригіналу.

«Журнал Вільні думки» – обкладинка перевидання 2015 року

Читайте також:

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

Гнат Побігайло – шлях від редактора україномовного журналу в Бахмуті до еміграції

Вже близько ворожая сила, вона вже підходить до нас: перший вірш Володимира Сосюри в Бахмуті

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

У деяких українських громадах через російські удари повністю знищена інфраструктура стаціонарних автозаправних станцій. Для забезпечення населення пальним розробляється законний механізм використання пересувних заправних комплексів.

Про це повідомила Ольга Василевська-Смаглюк, народна депутатка України.

Мобільні АЗС для громад

За її словами, йдеться насамперед про прифронтові території Сумської та Чернігівської областей, де російські удари в деяких громадах спричинили руйнування 100% АЗС. Оператори паливного ринку відмовляються відновлювати ці об’єкти, оскільки стаціонарні точки продажу залишаються цілями для російських атак. Через постійні удари на заправних станціях гинуть люди, тому питання переходу на новий формат роботи стосується насамперед безпеки.

Вона додає, що прямо зараз Міністерство фінансів спільно з Державною податковою службою, органами місцевого самоврядування та представниками паливного бізнесу напрацьовують новий законопроєкт, який передбачає запровадження легального механізму роботи пересувних заправних комплексів в Україні. Зміни дозволять законно використовувати мобільні АЗС у тих громадах, де стаціонарні заправки знищені або їхнє функціонування становить небезпеку для працівників і клієнтів. Ініціатива має на меті забезпечити населення пальним без необхідності постійного відновлення зруйнованої нерухомої інфраструктури.

Наразі триває збір останніх пропозицій від учасників процесу. Очікується, що протягом найближчого тижня фінальний варіант документа буде підготовлено та передано на розгляд до парламенту. Новий механізм створить контрольовані умови для продажу пального з мобільних установок.

Зазначимо, що масовані російські атаки на паливну інфраструктуру також відбуваються й на Донеччині. Зокрема, за словами Богдана Зуякова, волонтера, росіяни цілеспрямовано завдають ударів по автозаправних станціях на Донеччині, через що половина АЗС вже закрита. Через це волонтери змушені максимально скорочувати час перебування на заправках.

Читайте також:

Як отримати виплату “Зимової підтримки-2025”, якщо гроші не надійшли

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Білоцерківщина та безпосередньо місто Біла Церква об’єднують у собі природні, історичні та культурні об’єкти. Регіон має розвинений туристичний напрямок, що базується на збереженій архітектурі часів Київської Русі та ХІХ століття, а також на ландшафтних парках і природних рекреаційних зонах.

Детальніше про те, куди можна сходити Білоцерківщині — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Парк “Олександрія”

Ландшафтний парк “Олександрія” займає площу понад 200 гектарів і є найбільшим в Україні. На території збереглися багатовікові дуби та липи, а також розташовані архітектурні споруди у вигляді колон, арок і невеликих палаців. Інфраструктура включає озера з можливістю прокату човнів і водоспади, територію населяють білки. Парк розташований за 15 хвилин ходьби від центру міста, також доступне автобусне сполучення. Локація відкрита для відвідувачів щодня з 8:00 до 20:00, вхід безкоштовний.

Урочище “Голендерня”

Урочище “Голендерня” є заплавною дібровою, яка офіційно входить до складу дендропарку “Олександрія”. Від основної частини парку ця територія відокремлена річкою Рось. На ділянці виявлено 70 видів дерев, серед яких хвойні, листяні, кущові рослини та одна ліана. З території відкривається вид на Палієву гору. Також тут розташоване озеро Змієве, де на колодах фіксується присутність черепах.

Замкова гора

Локація пов’язана з періодом Київської Русі — на цьому місці князь Ярослав Мудрий збудував замок. Наразі оборонної споруди не залишилося, проте з височини відкривається панорама річки Рось та міста. Замкова гора розташована на вулиці Дружби, 4, за 5 хвилин ходьби від центру. Доступ на територію відкритий цілодобово на безоплатній основі.

Білоцерківський театр імені Панаса Саксаганського

Театр імені Панаса Саксаганського є культурним осередком міста. У репертуарі закладу присутні комедії, драми, концерти та дитячі казки. У приміщенні також працює театральний буфет. Заклад розташований у провулку Клубному, 1, до нього курсує міський транспорт. Установа працює щодня, ціна квитків залежить від конкретної постановки.

Городище Білої Церкви

Об’єкт демонструє планування міст періоду Київської Русі. З локації проглядається річка Рось та навколишні території. Городище розташоване поблизу села Піщана, куди можна дістатися автомобілем або рейсовим автобусом з Білої Церкви.

Комплекс водяних млинів у Городищі-Пустоварівському

Село Городище-Пустоварівське розташоване за 12 кілометрів на північ від Володарки. Індустріальний комплекс другої половини ХІХ століття розташований на обох берегах річки Рось — у Городищі-Пустоварівському та селі Щербаки. На правому березі знаходиться кам’яний триповерховий млин, на лівому — цегляний чотириповерховий. Об’єкт охоплює три комори, греблю зі шлюзами, підпірну стіну та підвісний міст. Один із млинів переобладнаний під житлове приміщення, інший працює на електроенергії та містить старовинні механізми, частина з яких функціонує, а інші мають статус експонатів.

Богуславське гранітне оголення

Гранітне оголення, відоме як гранітна “яма”, являє собою острів із валунів між двома рукавами річки Рось. Вік каменів становить близько двох мільярдів років. Скелі з червоного та сірого граніту сягають 10-12 метрів у висоту та формують каньйон довжиною 1,5 кілометра. На території наявні річкові пороги та глибока ванна з водою, поряд із якою розташовані ще дві менші. Біля однієї з них збудований підвісний пішохідний “Міст Закоханих”.

Парк “Острів Сакури” у Володарці

Парк на штучному острові річки Рось у селищі Володарка розпочав роботу у 2019 році. На території площею 1,6 гектара облаштовані тематичні зони, дитячий майданчик, альтанки та лавки. У парку ростуть живі сакури, восени цвітуть хризантеми, а також встановлені штучні дерева. Тематичний маршрут включає буддійську пагоду, грот із фонтанами, ворота торії, Сад каменів, античну колонаду та скульптури слонів Наумана, Левіафана, африканських тварин і корабля Колумба.

Читайте також:

Водні курорти України: 8 локацій для відпочинку та оздоровлення, на які варто звернути увагу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!