Яскравим явищем у культурному житті повітового міста Бахмута під час Української революції 1917 – 1921 років став вихід журналу «Вільні думки», що був друкованим органом гуртка Бахмутської української шкільної молоді. Саме до нього наш земляк, молодий Володимир Сосюра, подав свій патріотичний вірш «Чи вже не пора…», який вважав своїм літературним дебютом. Про це видання, яке тривалий час вважалося втраченим, розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Спогад про першопублікацію сосюриного вірша в Бахмуті спричинив зацікавлення дослідників до її джерела, бахмутського учнівського журналу 1918 рок, у зазначеного в спогаді під назвою «Вільна Думка». Відомий краєзнавець Донеччини Валерій Романько, досліджуючи ранній період творчості Сосюри, відзначав: «На жаль, ні в архівах Артемівська (колишнього Бахмута), ні в інших архівах України чи за кордоном поки що не віднайдено журналу «Вільна думка».

Про те, що в Бахмуті в 1918 році розпочав виходити журнал «Вільна думка», в першому і єдиному номері якого надрукований вірш В. Сосюри «Чи вже не пора…», згадував у середині 1990-х років відомий місцевий краєзнавець Валентин Замковий (1911 – 2003). На той час він вже мав точніші відомості про цей часопис та вірогідне місцезнаходження його збережених примірників, але, ймовірно, не встиг скористатися цими відомостями в своїй пошуковій роботі.

Сад Чепурковського в Бахмуті. Десь тут у 1917 році містився будинок Українського клубу. Листівка з фондів Бахмутського краєзнавчого музею.

Обкладинка першого й єдиного номера бахмутського журналу «Вільні думки» (1918). Національна історична бібліотека України.

У фондах Бахмутського краєзнавчого музею зберігаються листи, адресовані Валентину Замковому видатним українським бібліографом й книгознавцем Федором Максименком (1897 – 1983). У перші пореволюційні роки Максименко працював інспектором бібліотечної справи при Бахмутському відділі народної освіти, у 1919 – 1920 роках керував Бахмутською міською бібліотекою й першим у Донбасі педагогічним музеєм, а наступні два роки завідував Костянтинівською районною бібліотекою. Протягом багатьох років збирав матеріали до краєзнавчої бібліографії України, і, зокрема, Донеччини. В повоєнні роки Максименко працював у науковій бібліотеці Львівського університету, яка нині носить його ім’я.

Листування Ф. Максименка з В. Замковим тривало з червня 1980 до лютого 1981 року, й стало для артемівського краєзнавця, за його словами, «криницею знань з історії Бахмута». В шести листах патріарха українського книгознавства містяться відомості про багато місцевих імен і подій. Серед бахмутських періодичних видань, які він колись мав у своїй особистій бібліотеці, згадуються «Вільні думки» – літературно-просвітній журнал, який видавав гурток Бахмутської української молоді за редакцією Гната Побігайла. Перший номер журналу вийшов у Бахмуті в січні 1918 р., більше не виходило. «Між іншими матеріалами були вірші В. Сусюри, як він тоді підписувався. Переданий також до Москви, а м.б. до Київської іст. б-ки». В одному з наступних листів – уточнення: «Вільні думки (єдиний №) в 1950-х рр. я передав, здається, в історичну б-ку, або до Москви, або до Києва».

Бахмутянин Федір Максименко, видатний український бібліограф, якому завдячуємо збереженням раритетного номера «Вільні думки».

Пошук за електронним каталогом Національної історичної бібліотеки України виявив, що в її фондах зберігається примірник бахмутського журналу «Вільні думки», ймовірно, переданий туди Максименком. Журнал на 16 сторінках у сірій паперовій обкладинці містить на титульному аркуші автограф, напевне, колишнього власника «В. Данилевич».

Вихідні дані свідчать, що журнал був надрукований у бахмутській друкарні Г.В. Піпко. На останній сторінці – прізвища редактора (Гнат Побігайло) та його помічника (І. Мороз) і подяка Українському Клубу за сприяння коштами у справі видання журналу. Перший і останній номер «Вільних думок» розпочинається вступною статтею «Од редактора». В ній сформульована мета, яку ставили перед собою ініціатори видання: «пробуджувати українську молодь зі сна, давати їй моральних сил в ідейній праці свому народові, організовувати її в єдину міцну спілку».

Поетична творчість В. Сосюри, крім згадуваного вірша «Чи вже не пора…», представлена на сторінках «Вільних думок» невідомою досі ліричною мініатюрою «Вечір». Надрукований також вірш Гриця Скорохода «Не ріс я, а мучивсь. Усе переносив…» з присвятою В. Скороходу. Розділ художньої прози в журналі складають етюди Гната Побігайла «Вечірня мелодія» та І. М. (здогадно, Івана Мороза) «Од і до».

Сторінка журналу з віршем В. Сосюри «Вечір»

Статті, надруковані в журналі, присвячені злободенним тоді питанням шкільної реформи та самоорганізації учнів-українців. Це відозва Ол. Вержбицького «До українців-учнів» та О. В. (можливо, того ж Ол. Вержбицького) «Шкільні організації українців міста Києва»», Ів. Мороза «Реформа середніх шкіл» і підписана криптонімом М. «Наш «Закон Божий». Псевдонімом «Батіг» підписаний фейлетон «Дедеркальська учительська семінарія і духовна школа». Завершується номер публікацією «Статуту Гуртка української шкільної молоді Бахмута». У розділі «Хроніка» подано звістки про утворення вищих українських шкіл та розвиток учнівського й студентського руху в різних регіонах України.

Принаймні двох авторів «Вільних думок» зустрічаємо вже в радянські часи на сторінках бахмутського журналу «Голос печатника», де в березневому «шевченківському» номері за 1924 рік надруковані поруч стаття Г. Скорохода «До 63-х роковин смерті Тараса Григоровича Шевченка» і його ж вірш «Т.Г. Шевченкові» та статті Ол. Вержбицького «Соціальні моменти в творах Шевченка» й «Шевченко й жіноцтво». Вірші Гриця Скорохода знаходяться і в інших номерах цього журналу.

Попри наївність змісту більшості творів, друкованих у часописі Бахмутського гуртка української учнівської молоді, та невправність літературного пера юних авторів, журнал «Вільні думки» заслуговує уваги читача як пам’ятка культури та історії національно-визвольних змагань 1917 – 1921 років у нашому краї. У 2015 році Бахмутський краєзнавчий музей та місцевий осередок Національної спілки краєзнавців України здійснили перевидання першого й єдиного номера цього журналу за примірником, який зберігається в Національній історичній бібліотеці України, зі збереженням мовних особливостей оригіналу.

«Журнал Вільні думки» – обкладинка перевидання 2015 року

Читайте також:

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

Гнат Побігайло – шлях від редактора україномовного журналу в Бахмуті до еміграції

Вже близько ворожая сила, вона вже підходить до нас: перший вірш Володимира Сосюри в Бахмуті

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

На окупованій Донеччині працює центр “Воїн”, який має на меті мілітаризацію дітей і молоді. Фактично цей центр готує дітей до участі у війни, бо його інструктори не насаджують російську ідеологію, а проводять повноцінну військову підготовку: вчать тактики ведення бою, поводження зі зброєю, управлінню дронами. Керує центром Олександр Камишов — колишній бойовик, який брав участь у війні в Україні, а тепер займається молодіжною політикою та патріотичним вихованням.

Що відомо Олександра Камишова і його роль у мілітаризації дітей? Редакція зібрала досьє.

Олександр Камишов, участь у бойових діях

Олександр Камишов народився 24 травня 1987 року в Макіївці. Інформації про його освіту та трудову діяльність до 2014 року немає у відкритих джерелах. На його особистій сторінці в забороненій соцмережі “Вконтакте” перші пости датуються лютим 2015 року, до цього Камишов був непублічним.

Олександр Камишов був у складі незаконних формувань, які захоплювали владу на Донеччині. У 2014 році він був учасником мітингів на підтримку так званої “днр”.

За даними центру “Миротворець”, Камишов проходив терористичну підготовку в Новосибірську і Краснодарі з лютого по жовтень 2014 року. За непідтвердженими даними, підготовку проходив з перервами, під час яких повертався в Україну.

У 2015 році Камишов брав участь у війні в Україні. Де саме він проходив службу не зазначається. Сам Камишов на своїй особистій сторінці викладав фото з боєприпасами і хештегом “батальйон восток”. Також він публікував фото з хештегом “Вуглегірськ”.

Примітка. Батальйон “Восток” — це озброєне формування так званої “днр”, яке брало участь у війні на сході України. Був сформований на початку травня 2014 року, основою його складу були місцеві сепаратисти. Також був укомплектований колишніми співробітниками українських спецслужб, які перейшли на бік рф, і російськими добровольцями. З 2022 року батальйон перебуває у складі сухопутних військ зс рф.

Участь у бойових діях брали і члени родини Олександра Камишова, зокрема тесть. Сам Камишов пише, що вони воювали разом у 2015 році. Тесть продовжив службу і загинув у серпні 2022 року.

Сам Олександр Камишов, нібито, теж пішов воювати доброльцем у 2022 році. Але жодних подробиць про час і місця служби він не уточнює.

Олександр Камишов, початок роботи в “днр”

У 2015 році, після повернення до цивільного життя Олександр Камишов вступив до так званої групи народного контролю “Вежливые люди”. На сайті руху вказано, що це громадська організація, створена громадянами “днр”, які не байдужі до проблем “руского міра”. Насправді ж більшість учасників цього руху — колишні бойовики.

Олександр Камишов був виконувачем обов’язків президента ГНК “Вежливые люди”. Його зображували в образі доброго чоловіка, який любить тварин, та має на меті відновлення військово-патріотичного та духовного виховання молоді.

Направді ця організація проводила пропагандистські акції в окупованих містах Донеччини. Так звані активісти масово насаджували ідеї “руского міра”. Оскільки у складі формування було багато колишніх бойовиків, вони популяризували ідею боротьби проти України. За сприяння ГНК “Вежливые люди” в Донецьку відкрили музей бойової і трудової слави з двома залами. Одна із них була присвячена сучасній війні в Україні, там були експонати, надані бойовиками.

Приділяли увагу і дітям. Бойовики активно відвідували дитячі спортивні заходи та навчальні заклади. Там вони брали участь у нагородженнях та виступали перед молоддю. А у березні 2015 року Камишов заявив про розробку програми військово-патріотичного розвитку молоді та програми з відродження духовного виховання з настоятелями монастирів.

Долучалися вони і до культури. Зокрема, за підтримки ГНК “Вежливые люди” в Донецьку презентували фільм пропагандиста Івана Охлобистіна.

У 2017 році Олександр Камишов за підтримки різних громадських рухів “днр” відкрив військово-патріотичні клуби для школярів Донецька і Макіївки. Тоді до них, нібито, вступили понад 100 хлопців та дівчат. Надалі вони брали участь у проєкті “Резерв республіки”, де діти проходили військово-патріотичну підготовку.

У 2017 році Олександр Камишов долучився до організації “Оплот Донбасса”. Він став помічником керівника молодіжного крила “Резерв республіки”. На цій посаді він продовжив роботу з молоддю, фокус на спортивному вихованні. У 2018 році став керівником військово-патріотичного напрямку молодіжної платформи “Оплот Донбасса”.

У 2018 році Камишов отримав паспорт “громадянина днр” і став депутатом так званої “народної ради днр” від партії “единая россия”. Однак чомусь він опікувався Новоазовськом, а не рідною Макіївкою чи Донецьком, де працював переважну більшість часу. Пішовши в політику, він не покинув роботу в “Резерві республіки”.

На початку політичної кар’єри Камишов був прибічником Олександра Захарченка — військового злочинця і першого ватажка “днр”.

Як Олександр Камишов мілітаризує молодь Донеччини

З квітня 2024 року на окупованій Донеччині розпочав роботу дитячий центр “Воїн”. Перший філіал відкрився в Донецьку. Директором центру став Олександр Камишов. Дітей вчили за навчальними програмами, розробленими у Москві.

Примітка. Центр розвитку військово-спортивної підготовки та патріотичного виховання молоді “Воїн” був створений за дорученням президента рф. На сьогодні він працює в 21 регіоні рф та на окупованих територіях України. Місією центру зазначено — підготовка нового покоління патріотів, які люблять свою Батьківщину і вміють її захищати.

Центр “Воїн” фактично займається підготовкою дітей до війни. Він відрізняється від інших дитячих рухів на ТОТ (наприклад, “Юнармія” чи “Молода гвардія”) тим, що окрім насадження російської ідеології тут проводять повноцінну військову підготовку: вчать тактики ведення бою, поводження зі зброєю, управлінню дронами.

Центр “Воїн” є одним із ініціаторів гри “Зарніца” на окупованій Донеччині. Це воєнно-патріотичні змагання, участь у яких беруть діти різних років: від першачків до старшокласників. У російському інформаційному просторі “Зарніца” подається як захоплива гра, де діти можуть змагатися командами однолітків. Та насправді за нею ховається справжня армійська підготовка. Для того, щоб взяти участь у грі, діти мають опанувати базові військові навички, а саме: силову підготовку, стрільбу тощо. Кожен учасник команди виконує різні функції, які передбачені такими військовими спеціальностями.

Діти, які вступили до лав центру “Воїн”, тренуються на базах в умовах, наближених до військових. Переважно дітей відправляють у спеціалізовані заклади в росії. Так, влітку дітей з Донеччини відправляють до закладу “Авангард” у Волгограді. Це оборонно-спортивний табір з освітнім центром та багатофункціональним майданчиком для проведення військово-спортивних змін.

Замість відпочинку дітей навчають військовим навичкам. Такі історії публікує сам центр “Воїн”:

“Надія Черепаха. Пройшла 108 годин військово-спортивної підготовки та 35 годин військово-польових зборів. Її суперсила — працювати в команді і приймати рішення у стресових ситуаціях. “Я навчилася працювати в команді і дізналася, як це бути корисною своїй країні та співгромадянам!”.

“Ірина Калініна — “Дроновод”. Пройшла 108 годин військово-спортивної підготовки, 36 годин по БПЛА та 35 годин польових зборів. Її суперсила – повітряна розвідка та точне управління безпілотниками”.

Фактично дітей залучають до військової підготовки. Перебуваючи в таборах, вони освоюють базові навички, які потрібні для бойових дій.

1 травня 2026 року Камишов відзвітував про результати роботи центру “Воїн” за два роки. За його словами, в центрі пройшли навчання понад 4,5 тисяч дітей, проведено 700 заходів із загальним охопленням 35 тисяч. За цей час дітей вчили основам управління безпілотниками, військової медицини та тактичної підготовки.

Олександр Камишов: підозра і санкції

Донецька обласна прокуратура заочно повідомила Олександру Камишову та ще трьом депутатам “днр” підозру в порушенні законів та звичаїв війни. За даними слідства, у лютому 2022 року вони брали участь у позачерговому пленарному засіданні, де проголосували за затвердження указу про проведення загальної мобілізації на окупованій території області. Це дало змогу мобілізувати значну кількість військовозобов’язаних.

Надалі представники так званих “військових комісаріатів днр” під загрозою переслідування та без належної підготовки примусово відправили чоловіків на фронт для участі у бойових діях проти України. За наявними даними, внаслідок цієї мобілізації на окупованій території Донеччини лави армії рф поповнили близько 60 000 чоловіків.

За підтримку російської агресії та порушення територіальної цілісності України Олександр Камишов перебуває під персональними міжнародними санкціями різних країн. А саме:

• з 8 квітня 2022 року — під санкціями країн Європейського Союзу;
• з 13 квітня 2022 року — під санкціями Швейцарії;
• з 26 квітня 2022 року — під санкціями Канади;
• з 10 травня 2022 року — під санкціями Японії;
• з 27 травня 2022 року — під санкціями Великої Британії.

Читайте також:

• Як колишня юристка стала представницею окупованої Донеччини у Москві — досьє на Ольгу Макєєву
• Працювала вчителькою, а тепер відповідає за молодіжну політику окупантів: хто така Марія Дубова
• Хто на окупованій Донеччині ухвалює рішення щодо компенсацій: перелік імен і посад

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Національний банк України з 4 вересня 2026 року вводить в обіг нову банкноту номіналом 2000 гривень. На її лицьовому боці буде зображений український поет, правозахисник і дисидент Василь Стус, а на зворотному, будівля філологічного факультету Донецького національного університету, який нині носить його ім’я.

Про це повідомив голова Національного банку України Андрій Пишний під час презентації нової банкноти.

В Україні введуть в обіг нову банкноту 2000 гривень із Василем Стусом

За словами Андрія Пишного, рішення про запровадження нового найвищого номіналу продиктоване насамперед економічними причинами. За майже сім років після введення банкноти номіналом 1000 гривень українська економіка суттєво змінилася. На це вплинули пандемія COVID-19 та повномасштабна війна.

У Національному банку зазначають, що:

• обсяг готівки в обігу зріс із майже 390 млрд гривень у 2019 році до понад 970 млрд гривень;
• частка банкнот номіналом 1000 гривень перевищила 55% від загальної суми банкнот в обігу;
• рівень цін за цей період зріс приблизно вдвічі;
• середньомісячна заробітна плата у травні 2026 року становила майже 31 тисячу гривень, що утричі більше, ніж у 2019 році.

У НБУ пояснюють, що новий номінал дозволить скоротити витрати на друк, транспортування, інкасацію та обробку готівки, а також зробить готівкові розрахунки зручнішими для громадян, бізнесу й банків.

Чому на новій банкноті зобразили Василя Стуса

На лицьовому боці нової банкноти розмістили портрет українського поета, дисидента та правозахисника Василя Стуса. На звороті зображено будівлю філологічного факультету Донецького національного університету, де навчався Стус. Сьогодні ця будівля перебуває в тимчасовій окупації, а сам університет після релокації працює у Вінниці та носить ім’я Василя Стуса.

За словами Андрія Пишного, нова банкнота має не лише економічне, а й символічне значення.

“Цією банкнотою ми документуємо український суверенітет, віддаємо належне нашим героям і говоримо про речі, які сьогодні особливо важливо називати вголос”, — зазначив голова НБУ.

Коли нову банкноту введуть в обіг

Банкноту номіналом 2000 гривень планують ввести в обіг 4 вересня 2026 року. Цю дату обрали символічно. Саме 4 вересня 1965 року Василь Стус разом із В’ячеславом Чорноволом та Іваном Дзюбою взяв участь у першому відкритому протесті проти політичних репресій української інтелігенції в СРСР. А 4 вересня 1985 року поет загинув у радянському таборі.

У Національному банку також повідомили, що нова банкнота матиме понад 20 елементів захисту, зокрема новітню захисну стрічку Anima™ Colour, яку вперше у світі використано саме на українській валюті.

До теми:

Стус, якого ми не знали: до роковин загибелі розповідаємо про поета, якого сформувала Донеччина

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!