Яскравим явищем у культурному житті повітового міста Бахмута під час Української революції 1917 – 1921 років став вихід журналу «Вільні думки», що був друкованим органом гуртка Бахмутської української шкільної молоді. Саме до нього наш земляк, молодий Володимир Сосюра, подав свій патріотичний вірш «Чи вже не пора…», який вважав своїм літературним дебютом. Про це видання, яке тривалий час вважалося втраченим, розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Спогад про першопублікацію сосюриного вірша в Бахмуті спричинив зацікавлення дослідників до її джерела, бахмутського учнівського журналу 1918 рок, у зазначеного в спогаді під назвою «Вільна Думка». Відомий краєзнавець Донеччини Валерій Романько, досліджуючи ранній період творчості Сосюри, відзначав: «На жаль, ні в архівах Артемівська (колишнього Бахмута), ні в інших архівах України чи за кордоном поки що не віднайдено журналу «Вільна думка».

Про те, що в Бахмуті в 1918 році розпочав виходити журнал «Вільна думка», в першому і єдиному номері якого надрукований вірш В. Сосюри «Чи вже не пора…», згадував у середині 1990-х років відомий місцевий краєзнавець Валентин Замковий (1911 – 2003). На той час він вже мав точніші відомості про цей часопис та вірогідне місцезнаходження його збережених примірників, але, ймовірно, не встиг скористатися цими відомостями в своїй пошуковій роботі.

Сад Чепурковського в Бахмуті. Десь тут у 1917 році містився будинок Українського клубу. Листівка з фондів Бахмутського краєзнавчого музею.

Обкладинка першого й єдиного номера бахмутського журналу «Вільні думки» (1918). Національна історична бібліотека України.

У фондах Бахмутського краєзнавчого музею зберігаються листи, адресовані Валентину Замковому видатним українським бібліографом й книгознавцем Федором Максименком (1897 – 1983). У перші пореволюційні роки Максименко працював інспектором бібліотечної справи при Бахмутському відділі народної освіти, у 1919 – 1920 роках керував Бахмутською міською бібліотекою й першим у Донбасі педагогічним музеєм, а наступні два роки завідував Костянтинівською районною бібліотекою. Протягом багатьох років збирав матеріали до краєзнавчої бібліографії України, і, зокрема, Донеччини. В повоєнні роки Максименко працював у науковій бібліотеці Львівського університету, яка нині носить його ім’я.

Листування Ф. Максименка з В. Замковим тривало з червня 1980 до лютого 1981 року, й стало для артемівського краєзнавця, за його словами, «криницею знань з історії Бахмута». В шести листах патріарха українського книгознавства містяться відомості про багато місцевих імен і подій. Серед бахмутських періодичних видань, які він колись мав у своїй особистій бібліотеці, згадуються «Вільні думки» – літературно-просвітній журнал, який видавав гурток Бахмутської української молоді за редакцією Гната Побігайла. Перший номер журналу вийшов у Бахмуті в січні 1918 р., більше не виходило. «Між іншими матеріалами були вірші В. Сусюри, як він тоді підписувався. Переданий також до Москви, а м.б. до Київської іст. б-ки». В одному з наступних листів – уточнення: «Вільні думки (єдиний №) в 1950-х рр. я передав, здається, в історичну б-ку, або до Москви, або до Києва».

Бахмутянин Федір Максименко, видатний український бібліограф, якому завдячуємо збереженням раритетного номера «Вільні думки».

Пошук за електронним каталогом Національної історичної бібліотеки України виявив, що в її фондах зберігається примірник бахмутського журналу «Вільні думки», ймовірно, переданий туди Максименком. Журнал на 16 сторінках у сірій паперовій обкладинці містить на титульному аркуші автограф, напевне, колишнього власника «В. Данилевич».

Вихідні дані свідчать, що журнал був надрукований у бахмутській друкарні Г.В. Піпко. На останній сторінці – прізвища редактора (Гнат Побігайло) та його помічника (І. Мороз) і подяка Українському Клубу за сприяння коштами у справі видання журналу. Перший і останній номер «Вільних думок» розпочинається вступною статтею «Од редактора». В ній сформульована мета, яку ставили перед собою ініціатори видання: «пробуджувати українську молодь зі сна, давати їй моральних сил в ідейній праці свому народові, організовувати її в єдину міцну спілку».

Поетична творчість В. Сосюри, крім згадуваного вірша «Чи вже не пора…», представлена на сторінках «Вільних думок» невідомою досі ліричною мініатюрою «Вечір». Надрукований також вірш Гриця Скорохода «Не ріс я, а мучивсь. Усе переносив…» з присвятою В. Скороходу. Розділ художньої прози в журналі складають етюди Гната Побігайла «Вечірня мелодія» та І. М. (здогадно, Івана Мороза) «Од і до».

Сторінка журналу з віршем В. Сосюри «Вечір»

Статті, надруковані в журналі, присвячені злободенним тоді питанням шкільної реформи та самоорганізації учнів-українців. Це відозва Ол. Вержбицького «До українців-учнів» та О. В. (можливо, того ж Ол. Вержбицького) «Шкільні організації українців міста Києва»», Ів. Мороза «Реформа середніх шкіл» і підписана криптонімом М. «Наш «Закон Божий». Псевдонімом «Батіг» підписаний фейлетон «Дедеркальська учительська семінарія і духовна школа». Завершується номер публікацією «Статуту Гуртка української шкільної молоді Бахмута». У розділі «Хроніка» подано звістки про утворення вищих українських шкіл та розвиток учнівського й студентського руху в різних регіонах України.

Принаймні двох авторів «Вільних думок» зустрічаємо вже в радянські часи на сторінках бахмутського журналу «Голос печатника», де в березневому «шевченківському» номері за 1924 рік надруковані поруч стаття Г. Скорохода «До 63-х роковин смерті Тараса Григоровича Шевченка» і його ж вірш «Т.Г. Шевченкові» та статті Ол. Вержбицького «Соціальні моменти в творах Шевченка» й «Шевченко й жіноцтво». Вірші Гриця Скорохода знаходяться і в інших номерах цього журналу.

Попри наївність змісту більшості творів, друкованих у часописі Бахмутського гуртка української учнівської молоді, та невправність літературного пера юних авторів, журнал «Вільні думки» заслуговує уваги читача як пам’ятка культури та історії національно-визвольних змагань 1917 – 1921 років у нашому краї. У 2015 році Бахмутський краєзнавчий музей та місцевий осередок Національної спілки краєзнавців України здійснили перевидання першого й єдиного номера цього журналу за примірником, який зберігається в Національній історичній бібліотеці України, зі збереженням мовних особливостей оригіналу.

«Журнал Вільні думки» – обкладинка перевидання 2015 року

Читайте також:

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

Гнат Побігайло – шлях від редактора україномовного журналу в Бахмуті до еміграції

Вже близько ворожая сила, вона вже підходить до нас: перший вірш Володимира Сосюри в Бахмуті

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Уряд схвалив нову Стратегію державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2030 року. Головна мета документа полягає у створені комплексної системи підтримки ВПО на всіх етапах: від виїзду з небезпечних територій до повної адаптації на новому місці або ж безпечного повернення додому.

Детальніше про її основні положення Стратегії підтримки ВПО до 2030 року — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Стратегія держполітики для ВПО до 2030 року

Уряд схвалив першу Стратегію державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2030 року.

Стратегія щодо ВПО розподілена на 4 стратегічні цілі, а саме:

• забезпечення цілісної та скоординованої системи державної політики щодо внутрішнього переміщення;
• координована евакуація населення та виїзд з тимчасово окупованих територій з урахуванням потреб людей;
• сприяння адаптації та інтеграції внутрішньо переміщених осіб у приймаючі громади через посилення самостійності, підтримку громад і адресну підтримку;
• створення умов для добровільного, безпечного та стійкого повернення внутрішньо переміщених осіб та їх реінтеграції у тісному зв’язку з відновленням територій.

Зазначимо, раніше в Україні діяли лише фрагментарі елементи вирішення конкретних проблем ВПО, тоді як комплексної політики щодо переселенців не було.

1 стратегічна ціль політики для ВПО

Держава відмовляється від тимчасових і фрагментованих рішень на користь комплексної системи супроводу людини на всіх етапах переміщення.

Замість розрізнених інструментів допомоги впроваджується концепція “Шляху внутрішньо переміщеної особи“, яка передбачає створення окремої цифрової платформи підтримки для обміну даними між різними державними реєстрами. Вона дозволить державі бачити реальні потреби людей ще на ранніх етапах, приймати управлінські рішення на основі об’єктивних показників та уникати неефективного використання ресурсів.

Нова стратегія передбачає також наступні зміни:

• спільну координацію дій усіх рівнів влади та міжнародних організацій через єдину платформу;
• оновлення законодавства для усунення юридичних суперечностей та прогалин;
• запуск електронної системи для швидкого обміну даними між соціальними службами;
• розробку місцевих програм допомоги виключно на основі реальних цифр та оцінки потреб;
• системний збір скарг і пропозицій від людей для швидкого коригування державних послуг;
• обов’язкове залучення профільних рад та самих переселенців до ухвалення рішень.

2 стратегічна ціль політики для ВПО

Стратегія перебачає також зміну підходу до евакуації, перетворюючи її на чіткий процес. Відтепер подальший маршрут та місце проживання людини визначатимуть індивідуально після комплексної оцінки її базових потреб у спеціальних транзитних центрах. Усі дані фіксуватимуть у єдиній електронній системі соціальної сфери, що дозволить рівномірно розподілити навантаження між приймаючими громадами.

Держава хоче, щоб евакуація людей із небезпечних територій відбувалася не хаотично, а за зрозумілими правилами та з урахуванням потреб кожної людини. Тобто має бути чітко визначено:

• хто і коли ухвалює рішення про евакуацію;
• хто відповідає за вивезення людей;
• як мешканців повідомлятимуть про необхідність виїзду;
• який транспорт надаватимуть, зокрема для літніх людей, людей з інвалідністю та лежачих хворих;
• де люди зможуть зупинитися одразу після виїзду;
• яку медичну, соціальну чи психологічну допомогу вони отримають.

3 стратегічна ціль політики для ВПО

Окремий блок стратегії присвячений адаптації ВПО в безпечних регіонах України. Замість тимчасових виплат держава в ухваленому документі робить акцент на повній інтеграції переселенців та їхній фінансовій самостійності через працевлаштування. Крім того згадується, що приймаючі громади отримуватимуть додаткові кошти з бюджету, щоб забезпечити людей соціальним житлом, робочими місцями та розвивати місцеву інфраструктуру.

Також для кожної людини формуватимуть індивідуальний план підтримки на основі її реальних потреб, включаючи медичні послуги, психологічну допомогу чи влаштування дітей у садочки. Водночас найбільш вразливі категорії переселенців, які не можуть забезпечити себе самостійно, продовжать отримувати стабільну адресну допомогу.

Для забезпечення довгострокової інтеграції в межах стратегії щодо ВПО передбачені такі кроки:

• системне врахування інтересів переміщених осіб у стратегічному та бюджетному плануванні місцевої влади;
• перехід від місць тимчасового проживання до сталих житлових рішень, зокрема через впровадження соціальної оренди та програм доступного кредитування;
• забезпечення доступу до місцевих ринків праці, професійного навчання та підтвердження кваліфікацій для подолання економічної залежності;
• надання якісної психосоціальної підтримки на рівні громад;
• забезпечення всебічного розвитку дітей та молоді у приймаючих громадах.

4 стратегічна ціль політики для ВПО

В документі також передбачаються пункти щодо повернення до покинутого місця проживання, як одного із можливих сценаріїв для переселенців. За положеннями стратегії, повернення переселенців до покинутого місця проживання залишається виключно добровільним вибором, який держава стимулюватиме лише за наявності безпеки, відбудованого житла та робочих місць.

Щоб люди могли ухвалювати зважені рішення, для них працюватимуть єдині канали інформування про реальний стан інфраструктури. Крім того, програми підтримки тих, хто вирішив повернутися, тісно пов’яжуть із загальними планами відбудови територій та розмінуванням.

Для забезпечення положень цілі розробляються наступні механізми:

• пошук та ухвалення критеріїв визначення населеного пункту як безпечного для повернення;
• надання достовірної інформації про стан безпеки, відновлення інфраструктури, доступність житла та медичних послуг через єдині державні канали;
• регулярне інформування про ризики повернення на території ведення активних бойових дій або тимчасово непідконтрольні території;
• створення програм сприяння реінтеграції, які безпосередньо пов’язані із загальними планами відновлення територій.

Результати, моніторинг та джерела фінансування

Головним результатом Стратегії є створення умов для своєчасної евакуації, забезпечення першочергових потреб, повноцінної адаптації в нових громадах та надання можливості безпечно повернутися додому.

Відповідальним за формування, координацію політики та моніторинг виконання Стратегії визначено Міністерство соціальної політики України. Для узгодження дій при міністерстві функціонуватиме спільна координуюча платформа із залученням інших відомств, місцевого самоврядування та міжнародних організацій.

Заходи з реалізації розраховані на період до 2030 року. Фінансування програми здійснюватиметься за рахунок кількох джерел:

• кошти державного бюджету України;
• фінансування з місцевих бюджетів;
• фінансова та технічна допомога від міжнародних організацій та іноземних партнерів;
• інші джерела, які не заборонені законодавством.

Розподіл фінансових ресурсів базуватиметься на принципі збалансованості, забезпечуючи рівномірне покриття як нагальних гуманітарних потреб, так і довгострокових завдань із відновлення.

Читайте також:

Радам ВПО розширили повноваження: громадські організації застерігають від ризиків цього рішення

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бійці 41-го полку безпілотних систем Pilum 1-го корпусу НГУ “Азов” атакують логістику російських військ на тимчасово окупованих територіях. Під вогневим контролем українських захисників перебувають дороги в Донецьку та його околицях, якими окупанти перекидають техніку та живу силу.

Про це повідомляють бійці полку Pilum.

Ураження росіян у Донецьку

Оператори 41-го полку безпілотних систем Pilum 1-го корпусу НГУ “Азов” завдають ударів по логістиці російських окупаційних військ на дорогах Донецька та його околиць. Оператори дронів контролюють ділянки доріг між тимчасово окупованими Донецьком, Горлівкою, Зугресом, Старобешевим, Докучаєвськом і Кураховим. Саме цим маршрутом росіяни перекидають живу силу і боєприпаси для забезпечення своїх підрозділів на лінії зіткнення.

На оприлюдненому відео зафіксовано ураження російської техніки в тилу окупантів. Дрони вдарили по вантажівках, тралах та автоцистернах. Кількість ураженої техніки не уточнюється.

Читайте також:

• Під Сіверськом ліквідували “героя росії”, який доповідав про взяття міста путіну
• ЗСУ вдарили по складу росіян на Донеччині: у Генштабі підтвердили
• Третій армійський корпус показав, як виглядає Донбас Арена у 2026 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!