Яскравим явищем у культурному житті повітового міста Бахмута під час Української революції 1917 – 1921 років став вихід журналу «Вільні думки», що був друкованим органом гуртка Бахмутської української шкільної молоді. Саме до нього наш земляк, молодий Володимир Сосюра, подав свій патріотичний вірш «Чи вже не пора…», який вважав своїм літературним дебютом. Про це видання, яке тривалий час вважалося втраченим, розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Спогад про першопублікацію сосюриного вірша в Бахмуті спричинив зацікавлення дослідників до її джерела, бахмутського учнівського журналу 1918 рок, у зазначеного в спогаді під назвою «Вільна Думка». Відомий краєзнавець Донеччини Валерій Романько, досліджуючи ранній період творчості Сосюри, відзначав: «На жаль, ні в архівах Артемівська (колишнього Бахмута), ні в інших архівах України чи за кордоном поки що не віднайдено журналу «Вільна думка».

Про те, що в Бахмуті в 1918 році розпочав виходити журнал «Вільна думка», в першому і єдиному номері якого надрукований вірш В. Сосюри «Чи вже не пора…», згадував у середині 1990-х років відомий місцевий краєзнавець Валентин Замковий (1911 – 2003). На той час він вже мав точніші відомості про цей часопис та вірогідне місцезнаходження його збережених примірників, але, ймовірно, не встиг скористатися цими відомостями в своїй пошуковій роботі.

Сад Чепурковського в Бахмуті. Десь тут у 1917 році містився будинок Українського клубу. Листівка з фондів Бахмутського краєзнавчого музею.

Обкладинка першого й єдиного номера бахмутського журналу «Вільні думки» (1918). Національна історична бібліотека України.

У фондах Бахмутського краєзнавчого музею зберігаються листи, адресовані Валентину Замковому видатним українським бібліографом й книгознавцем Федором Максименком (1897 – 1983). У перші пореволюційні роки Максименко працював інспектором бібліотечної справи при Бахмутському відділі народної освіти, у 1919 – 1920 роках керував Бахмутською міською бібліотекою й першим у Донбасі педагогічним музеєм, а наступні два роки завідував Костянтинівською районною бібліотекою. Протягом багатьох років збирав матеріали до краєзнавчої бібліографії України, і, зокрема, Донеччини. В повоєнні роки Максименко працював у науковій бібліотеці Львівського університету, яка нині носить його ім’я.

Листування Ф. Максименка з В. Замковим тривало з червня 1980 до лютого 1981 року, й стало для артемівського краєзнавця, за його словами, «криницею знань з історії Бахмута». В шести листах патріарха українського книгознавства містяться відомості про багато місцевих імен і подій. Серед бахмутських періодичних видань, які він колись мав у своїй особистій бібліотеці, згадуються «Вільні думки» – літературно-просвітній журнал, який видавав гурток Бахмутської української молоді за редакцією Гната Побігайла. Перший номер журналу вийшов у Бахмуті в січні 1918 р., більше не виходило. «Між іншими матеріалами були вірші В. Сусюри, як він тоді підписувався. Переданий також до Москви, а м.б. до Київської іст. б-ки». В одному з наступних листів – уточнення: «Вільні думки (єдиний №) в 1950-х рр. я передав, здається, в історичну б-ку, або до Москви, або до Києва».

Бахмутянин Федір Максименко, видатний український бібліограф, якому завдячуємо збереженням раритетного номера «Вільні думки».

Пошук за електронним каталогом Національної історичної бібліотеки України виявив, що в її фондах зберігається примірник бахмутського журналу «Вільні думки», ймовірно, переданий туди Максименком. Журнал на 16 сторінках у сірій паперовій обкладинці містить на титульному аркуші автограф, напевне, колишнього власника «В. Данилевич».

Вихідні дані свідчать, що журнал був надрукований у бахмутській друкарні Г.В. Піпко. На останній сторінці – прізвища редактора (Гнат Побігайло) та його помічника (І. Мороз) і подяка Українському Клубу за сприяння коштами у справі видання журналу. Перший і останній номер «Вільних думок» розпочинається вступною статтею «Од редактора». В ній сформульована мета, яку ставили перед собою ініціатори видання: «пробуджувати українську молодь зі сна, давати їй моральних сил в ідейній праці свому народові, організовувати її в єдину міцну спілку».

Поетична творчість В. Сосюри, крім згадуваного вірша «Чи вже не пора…», представлена на сторінках «Вільних думок» невідомою досі ліричною мініатюрою «Вечір». Надрукований також вірш Гриця Скорохода «Не ріс я, а мучивсь. Усе переносив…» з присвятою В. Скороходу. Розділ художньої прози в журналі складають етюди Гната Побігайла «Вечірня мелодія» та І. М. (здогадно, Івана Мороза) «Од і до».

Сторінка журналу з віршем В. Сосюри «Вечір»

Статті, надруковані в журналі, присвячені злободенним тоді питанням шкільної реформи та самоорганізації учнів-українців. Це відозва Ол. Вержбицького «До українців-учнів» та О. В. (можливо, того ж Ол. Вержбицького) «Шкільні організації українців міста Києва»», Ів. Мороза «Реформа середніх шкіл» і підписана криптонімом М. «Наш «Закон Божий». Псевдонімом «Батіг» підписаний фейлетон «Дедеркальська учительська семінарія і духовна школа». Завершується номер публікацією «Статуту Гуртка української шкільної молоді Бахмута». У розділі «Хроніка» подано звістки про утворення вищих українських шкіл та розвиток учнівського й студентського руху в різних регіонах України.

Принаймні двох авторів «Вільних думок» зустрічаємо вже в радянські часи на сторінках бахмутського журналу «Голос печатника», де в березневому «шевченківському» номері за 1924 рік надруковані поруч стаття Г. Скорохода «До 63-х роковин смерті Тараса Григоровича Шевченка» і його ж вірш «Т.Г. Шевченкові» та статті Ол. Вержбицького «Соціальні моменти в творах Шевченка» й «Шевченко й жіноцтво». Вірші Гриця Скорохода знаходяться і в інших номерах цього журналу.

Попри наївність змісту більшості творів, друкованих у часописі Бахмутського гуртка української учнівської молоді, та невправність літературного пера юних авторів, журнал «Вільні думки» заслуговує уваги читача як пам’ятка культури та історії національно-визвольних змагань 1917 – 1921 років у нашому краї. У 2015 році Бахмутський краєзнавчий музей та місцевий осередок Національної спілки краєзнавців України здійснили перевидання першого й єдиного номера цього журналу за примірником, який зберігається в Національній історичній бібліотеці України, зі збереженням мовних особливостей оригіналу.

«Журнал Вільні думки» – обкладинка перевидання 2015 року

Читайте також:

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

Гнат Побігайло – шлях від редактора україномовного журналу в Бахмуті до еміграції

Вже близько ворожая сила, вона вже підходить до нас: перший вірш Володимира Сосюри в Бахмуті

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Напередодні Міжнародного дня боротьби за права жінок публічний простір нерідко все ще наповнюється привітаннями, квітами та розмовами про жіночу ніжність і красу. Втім, таке сприйняття має мало спільного з історичним походженням 8 березня. Ця дата виникла як день політичної боротьби жінок за рівні права – через протести, страйки та публічні вимоги, сенс яких із часом почав розмиватися.

У матеріалі, досліджуємо історичний контекст свята.

8 березня: про що це свято

Міжнародний жіночий день виник на перетині робітничих рухів початку ХХ століття. Як зазначають дослідниці Рене Коте та Флоранс Монтрейно у своїх роботах  про історі. Міжнародного жіночого дня, його походження не можна звести до однієї конкретної події: йдеться про серію жіночих протестів у США та Європі, спрямованих проти експлуатації, нерівної оплати праці та політичного безправ’я жінок.

У 1909 році в США відбувся перший Національний жіночий день, організований Соціалістичною партією Америки. Наступного року на Міжнародній конференції соціалістичних жінок у Копенгагені німецька соціалістка Клара Цеткін запропонувала заснувати міжнародний день боротьби за права жінок. Вона наполягала, що цей день має бути не святом, а інструментом політичної мобілізації.

Протестні марші 8 березня відбувалися і в російській імперії. Страйк жінок-текстильниць у Петрограді з вимогами “хліба і миру” став поштовхом до Лютневої революції. Як згодом писала революціонерка Олександра Коллонтай, “революція почалася з жінок, яких вважали мовчазною силою”. У 1921 році радянська влада закріпила 8 березня як Міжнародний жіночий день, спотворивши його значення.

Важливо зазначити, що події 1917 року не були ізольованими. Ще до цього Міжнародний жіночий день відзначали в низці європейських країн. Після рішення Міжнародної конференції соціалістичних жінок у Копенгагені 1910 року перші масові жіночі акції відбулися у 1911 році в Німеччині, Австро-Угорщині, Данії та Швейцарії. У цих країнах 8 березня трактували саме як день вимог виборчих прав, рівної оплати праці та соціального захисту.

Свято замість емансипації

У ХХ столітті 8 березня було інституціоналізоване в соціалістичних країнах, передусім у СРСР, де воно стало державним святом. Формально жінки отримали рівні права на освіту, працю та участь у політичному житті. Водночас, як зазначають феміністичні дослідниці, ця рівність часто залишалася декларативною: жінки були слабо представлені на керівних посадах, а подвійне навантаження – оплачувана праця плюс неоплачувана домашня робота – стало структурною нормою.

На міжнародному рівні важливим етапом стала резолюція ООН 1977 року, яка рекомендувала державам-членам відзначати 8 березня як День прав жінок і міжнародного миру. Водночас у документах і виступах ООН визнавалося, що навіть у глобальних інституціях жінки залишаються не представленими на рівні ухвалення рішень

Світ сьогодні

Попри десятиліття політик рівності та щорічне відзначення Міжнародного жіночого дня, гендерна нерівність і надалі фіксується у конкретних статистичних показниках. Дані Economic Policy Institute свідчать: у 2024 році жінки в середньому заробляли на 18% менше за чоловіків навіть після корекції на освіту, вік та досвід роботи. Для расалізованих груп жінок цей розрив є ще глибшим, що демонструє перетин гендерної та соціальної дискримінації – проблем, проти яких і був спрямований історичний сенс 8 березня.

Нерівність зберігається і в символічно важливих сферах, зокрема в медіа, які формують публічний порядок денний. Згідно з дослідженням Reuters Institute (2025), жінки обіймають лише 27% топових редакторських посад у 12 досліджених країнах. Навіть у державах, де 8 березня активно відзначається як день рівності, жінки залишаються меншістю серед тих, хто ухвалює ключові редакційні рішення. Міжнародна федерація журналістів наголошує: без гендерно збалансованих редакцій Міжнародний жіночий день ризикує залишатися символічною датою, а не інструментом реальних змін

Різні країни – різні сенси свята

Значення Міжнародного жіночого дня суттєво відрізняється залежно від країни. Як зазначає історикиня Рене Коте, 8 березня від початку не мало єдиного канонічного формату святкування, а радше функціонувало як політичний інструмент, що адаптувався до локальних умов.

 У Китаї 8 березня офіційно є святом, під час якого жінки мають скорочений робочий день, однак публічний дискурс навколо дати здебільшого зосереджений на ролі жінки як працівниці та матері, а не на правах. У Франції та Канаді 8 березня використовується переважно як платформа для публічних дискусій, звітів і кампаній щодо рівності, але не є вихідним днем.

Український контекст: між декомунізацією та традицією

В Україні 8 березня довгий час сприймалося передусім як день квітів, подарунків і компліментів. Така форма святкування є прямим наслідком радянської інтерпретації, яка поступово витіснила ідею жіночого спротиву образом “берегині” та символом жіночої краси.

Після 2014 року, а особливо після повномасштабного вторгнення росії, суспільні дискусії довкола 8 березня загострилися. Все більше людей відзначають цей день як День за рівні права жінок. Щороку 8 березня в Україні відбуваються марші та акції, присвячені правам жінок, протидії насильству та економічній нерівності.

Маркетинг замість змін

Окремою проблемою стає комерціалізація Міжнародного жіночого дня. Як зазначає The Guardian, феміністичні активістки застерігають, що 8 березня ризикує перетворитися на “Корпоративний День матері” – із маркетинговими кампаніями без реальних зобов’язань. Керівниця Women’s Resource Centre Вів’єнн Гейзнаголошує, що символічна підтримка без структурних змін лише маскує нерівність, а не усуває її.

Історія Міжнародного жіночого дня показує: його сенс завжди полягав у вимогах, а не в символічних жестах. Від страйків робітниць до сучасних досліджень про нерівність у медіа й оплаті праці, 8 березня залишається маркером того, наскільки суспільство готове визнавати й усувати системну дискримінацію.

Як писала Сімона де Бовуар, “достатньо однієї політичної, економічної чи релігійної кризи, щоб права жінок знову поставили під сумнів”. У цьому сенсі 8 березня — це не святкова дата, а щорічне нагадування про крихкість здобутих прав і про те, що гендерна рівність залишається процесом, а не досягнутим станом.

Читайте також

• Вулиця Героїв Небесної Сотні у Бахмуті: на честь кого вона названа
• Що ми знаємо про річку Бахмутку: історія та легенди
• Голосування за незалежність та президента в Бахмуті: як у місті проходив референдум 1991 року

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Діти учасників бойових дій (УБД) мають право на державну цільову підтримку при вступі до закладів вищої освіти. Йдеться як про можливість навчання за бюджетні кошти, так і про пільгове кредитування або компенсацію вартості навчання. Роз’яснюємо, на які саме пільги може розраховувати дитина УБД під час вступної кампанії.

Які пільги має дитина УБД при вступі до університету

Згідно з чинним законодавством, діти учасників бойових дій можуть отримати державну цільову підтримку для здобуття вищої освіти.

Повна оплата навчання за бюджетні кошти

У разі зарахування на навчання за державним або регіональним замовленням держава забезпечує повну оплату навчання за рахунок коштів державного чи місцевого бюджету.

Інформацію про можливість реалізації цього права слід перевіряти в умовах та правилах прийому конкретного закладу освіти на відповідний рік.

Першочергове переведення з контракту на бюджет

Студенти, які навчаються за кошти фізичних або юридичних осіб («контракт»), мають право на першочергове переведення на вакантні бюджетні місця.

Для цього потрібно подати на ім’я керівника закладу освіти заяву у довільній формі із зазначенням виду державної цільової підтримки. До заяви додаються копії:

• посвідчення учасника бойових дій;
• свідоцтва про народження вступника.

Якщо не вдалося вступити на бюджет: пільговий кредит

У разі відсутності бюджетного місця дитина УБД може скористатися пільговим довгостроковим кредитом на оплату навчання.

За загальним правилом:

• кредит надається під 3% річних;
• строк повернення — до 15 років;
• погашення починається через 12 місяців після завершення навчання;
• щороку сплачується 1/15 частина основної суми та відсотки за користування кредитом.

В окремих випадках отримувач може бути звільнений від сплати відсотків або навіть основної суми боргу відповідно до встановлених умов.

Як отримати пільговий кредит на навчання

1. Подати до приймальної комісії письмову заяву про зарахування з оплатою навчання за рахунок пільгового кредитування.
2. Дочекатися рішення приймальної комісії за результатами вступних випробувань.
3. Укласти угоду на отримання кредиту.

Якщо отримувач кредиту є неповнолітнім, угоду укладає один із батьків або законний представник. Протягом року після досягнення повноліття укладається нова угода.

Компенсація вартості навчання: експериментальний проєкт

Наразі також діє експериментальний проєкт відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.03.2025 № 318, який передбачає можливість отримання компенсації вартості навчання за навчальний рік для дітей УБД.

Проєкт діятиме до 25 вересня 2026 року, якщо його дію не буде продовжено.

До теми:

“На технічні спеціальності стали активніше вступати дівчата”: як проходить вступна кампанія в Бахмутському ЦПТО

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!