Яскравим явищем у культурному житті повітового міста Бахмута під час Української революції 1917 – 1921 років став вихід журналу «Вільні думки», що був друкованим органом гуртка Бахмутської української шкільної молоді. Саме до нього наш земляк, молодий Володимир Сосюра, подав свій патріотичний вірш «Чи вже не пора…», який вважав своїм літературним дебютом. Про це видання, яке тривалий час вважалося втраченим, розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Спогад про першопублікацію сосюриного вірша в Бахмуті спричинив зацікавлення дослідників до її джерела, бахмутського учнівського журналу 1918 рок, у зазначеного в спогаді під назвою «Вільна Думка». Відомий краєзнавець Донеччини Валерій Романько, досліджуючи ранній період творчості Сосюри, відзначав: «На жаль, ні в архівах Артемівська (колишнього Бахмута), ні в інших архівах України чи за кордоном поки що не віднайдено журналу «Вільна думка».

Про те, що в Бахмуті в 1918 році розпочав виходити журнал «Вільна думка», в першому і єдиному номері якого надрукований вірш В. Сосюри «Чи вже не пора…», згадував у середині 1990-х років відомий місцевий краєзнавець Валентин Замковий (1911 – 2003). На той час він вже мав точніші відомості про цей часопис та вірогідне місцезнаходження його збережених примірників, але, ймовірно, не встиг скористатися цими відомостями в своїй пошуковій роботі.

Сад Чепурковського в Бахмуті. Десь тут у 1917 році містився будинок Українського клубу. Листівка з фондів Бахмутського краєзнавчого музею.

Обкладинка першого й єдиного номера бахмутського журналу «Вільні думки» (1918). Національна історична бібліотека України.

У фондах Бахмутського краєзнавчого музею зберігаються листи, адресовані Валентину Замковому видатним українським бібліографом й книгознавцем Федором Максименком (1897 – 1983). У перші пореволюційні роки Максименко працював інспектором бібліотечної справи при Бахмутському відділі народної освіти, у 1919 – 1920 роках керував Бахмутською міською бібліотекою й першим у Донбасі педагогічним музеєм, а наступні два роки завідував Костянтинівською районною бібліотекою. Протягом багатьох років збирав матеріали до краєзнавчої бібліографії України, і, зокрема, Донеччини. В повоєнні роки Максименко працював у науковій бібліотеці Львівського університету, яка нині носить його ім’я.

Листування Ф. Максименка з В. Замковим тривало з червня 1980 до лютого 1981 року, й стало для артемівського краєзнавця, за його словами, «криницею знань з історії Бахмута». В шести листах патріарха українського книгознавства містяться відомості про багато місцевих імен і подій. Серед бахмутських періодичних видань, які він колись мав у своїй особистій бібліотеці, згадуються «Вільні думки» – літературно-просвітній журнал, який видавав гурток Бахмутської української молоді за редакцією Гната Побігайла. Перший номер журналу вийшов у Бахмуті в січні 1918 р., більше не виходило. «Між іншими матеріалами були вірші В. Сусюри, як він тоді підписувався. Переданий також до Москви, а м.б. до Київської іст. б-ки». В одному з наступних листів – уточнення: «Вільні думки (єдиний №) в 1950-х рр. я передав, здається, в історичну б-ку, або до Москви, або до Києва».

Бахмутянин Федір Максименко, видатний український бібліограф, якому завдячуємо збереженням раритетного номера «Вільні думки».

Пошук за електронним каталогом Національної історичної бібліотеки України виявив, що в її фондах зберігається примірник бахмутського журналу «Вільні думки», ймовірно, переданий туди Максименком. Журнал на 16 сторінках у сірій паперовій обкладинці містить на титульному аркуші автограф, напевне, колишнього власника «В. Данилевич».

Вихідні дані свідчать, що журнал був надрукований у бахмутській друкарні Г.В. Піпко. На останній сторінці – прізвища редактора (Гнат Побігайло) та його помічника (І. Мороз) і подяка Українському Клубу за сприяння коштами у справі видання журналу. Перший і останній номер «Вільних думок» розпочинається вступною статтею «Од редактора». В ній сформульована мета, яку ставили перед собою ініціатори видання: «пробуджувати українську молодь зі сна, давати їй моральних сил в ідейній праці свому народові, організовувати її в єдину міцну спілку».

Поетична творчість В. Сосюри, крім згадуваного вірша «Чи вже не пора…», представлена на сторінках «Вільних думок» невідомою досі ліричною мініатюрою «Вечір». Надрукований також вірш Гриця Скорохода «Не ріс я, а мучивсь. Усе переносив…» з присвятою В. Скороходу. Розділ художньої прози в журналі складають етюди Гната Побігайла «Вечірня мелодія» та І. М. (здогадно, Івана Мороза) «Од і до».

Сторінка журналу з віршем В. Сосюри «Вечір»

Статті, надруковані в журналі, присвячені злободенним тоді питанням шкільної реформи та самоорганізації учнів-українців. Це відозва Ол. Вержбицького «До українців-учнів» та О. В. (можливо, того ж Ол. Вержбицького) «Шкільні організації українців міста Києва»», Ів. Мороза «Реформа середніх шкіл» і підписана криптонімом М. «Наш «Закон Божий». Псевдонімом «Батіг» підписаний фейлетон «Дедеркальська учительська семінарія і духовна школа». Завершується номер публікацією «Статуту Гуртка української шкільної молоді Бахмута». У розділі «Хроніка» подано звістки про утворення вищих українських шкіл та розвиток учнівського й студентського руху в різних регіонах України.

Принаймні двох авторів «Вільних думок» зустрічаємо вже в радянські часи на сторінках бахмутського журналу «Голос печатника», де в березневому «шевченківському» номері за 1924 рік надруковані поруч стаття Г. Скорохода «До 63-х роковин смерті Тараса Григоровича Шевченка» і його ж вірш «Т.Г. Шевченкові» та статті Ол. Вержбицького «Соціальні моменти в творах Шевченка» й «Шевченко й жіноцтво». Вірші Гриця Скорохода знаходяться і в інших номерах цього журналу.

Попри наївність змісту більшості творів, друкованих у часописі Бахмутського гуртка української учнівської молоді, та невправність літературного пера юних авторів, журнал «Вільні думки» заслуговує уваги читача як пам’ятка культури та історії національно-визвольних змагань 1917 – 1921 років у нашому краї. У 2015 році Бахмутський краєзнавчий музей та місцевий осередок Національної спілки краєзнавців України здійснили перевидання першого й єдиного номера цього журналу за примірником, який зберігається в Національній історичній бібліотеці України, зі збереженням мовних особливостей оригіналу.

«Журнал Вільні думки» – обкладинка перевидання 2015 року

Читайте також:

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

Гнат Побігайло – шлях від редактора україномовного журналу в Бахмуті до еміграції

Вже близько ворожая сила, вона вже підходить до нас: перший вірш Володимира Сосюри в Бахмуті

Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

У Донецькій області триває евакуація цивільного населення та примусова евакуація дітей із населених пунктів, наближених до лінії фронту. Наразі на підконтрольній території Донеччини залишається близько 59 тисяч осіб, з яких 1 793 — це діти.

Про актуальні дані щодо вивозу цивільних під час брифінгу розповіли представники Донецької обласної військової адміністрації — Дмитро Петлін та очільниця обласної Служби у справах дітей Юлія Рижакова.

Загальна картина та скільки цивільних залишається в області

Від початку проведення евакуаційних заходів місця постійного проживання на Донеччині залишили понад 1 мільйон 481 тисяча осіб. Нещодавно за межі області виїхали ще 6 370 людей, з яких 415 — діти.

Наразі статистика щодо цивільного населення в регіоні виглядає так:

• на підконтрольній українській владі території області перебуває близько 59 тисяч осіб (зокрема 1 793 дитини);
• у 21 громаді, що віднесена до зони активних бойових дій, залишається близько 50 тисяч цивільних;
• у зоні активних бойових дій продовжують перебувати 1 273 дитини.

Примусова евакуація дітей: ситуація у громадах

Обов’язкова евакуація дітей у примусовий спосіб (разом із батьками або законними представниками) наразі діє у 14 населених пунктах трьох територіальних громад. Там залишаються 1 273 дитини із 1 166 сімей.

Розподіл дітей у зонах примусової евакуації за громадами:

• Слов’янська громада: 924 дитини (900 сімей);
• Краматорська громада: 334 дитини (257 сімей);
• Святогірська громада: 15 дітей (9 сімей).

У Службі у справах дітей наголосили, що випадків вилучення дітей без законних представників в області немає.

Динаміка вивозу дітей за жовтень та листопад

Статистика вивозу неповнолітніх із небезпечних районів свідчить про такі показники:

• за жовтень 2026 року загалом евакуйовано 924 дитини (751 сім’я);
• за перші 11 днів листопада вивезено 310 дітей (283 сім’ї);
• протягом останнього тижня евакуювали 214 дітей (195 сімей).

Зокрема, за останній тиждень 139 дітей вивезли зі Слов’янської громади, 70 дітей — з Краматорської, 4 дитини — зі Святогірської та 1 дитину — з Новодонецької громади.

Посадовці закликають батьків не чекати масованих обстрілів чи загострення ситуації, адже у Донецькій області наразі немає безпечних районів, а зволікання значно ускладнює роботу рятувальникам і ставить під загрозу життя дітей.

Евакуація з Донецької області: контакти

Звернення про евакуацію приймають на гарячих лініях Донецької області:

• 0 800 408 911
• +380 (98) 890 3318
• +380 (66) 285 6290

Для запису на вивіз тяжкохворих і людей з інвалідністю діють номери:

• 0 800 332 614
• +380 (99) 710 4872
• +380 (99) 311 5314
• +380 (96) 108 6048

Евакуаційні послуги надаються повністю безоплатно.

Читайте також:

“Газу немає, але люди готові терпіти”: яка ситуація в Краматорську та Слов’янську

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Міський голова Покровська Руслан Требушкін відомий своїми одіозними заявами. Він звертався до Володимира Зеленського із закликом “укласти мир” з росією та розповідав про неважливість мовного питання в Україні. Зараз мер Покровська перебуває у простої через те, що його повноваження виконує Покровська МВА. Посадовець перебуває за кордоном і транслює у своїх соцмережах кадри з французьких Ніцци і Канн.

Де зараз перебуває Руслан Требушкін і які заяви він поширює, розповідає Бахмут IN.UA.

Як Руслан Требушкін опинився в Європі: пояснення посадовця

Руслан Требушкін — колишній регіонал та міський голова Покровська, який з кінця вересня 2022 року перебуває у простої за наказом Покровської МВА. Перебуватиме у простої він до кінця воєнного стану. 

Ще до повномасштабної війни Руслан Требушкін висловлював протиукраїнську позицію. Зокрема, 14 травня 2014 року на 77 сесії міськради Мирнограда він, як міський голова наголошував на “нелегітимності Київського режиму”, звинувачував Україну в розв’язанні війни, а військовослужбовців добровольчого батальйону “Дніпро” — у вбивствах мирних жителів. За часів Революції Гідності Требушкін був учасником Антимайдану. Він приїздив до Києва до бойовиків “Беркута” передати гуманітарну допомогу та стверджував, що силовики “захищають мир і порядок”.

Проросійське минуле не завадило Руслану Требушкіну продовжити керувати Мирноградською міською радою аж до 2015 року. З грудня 2015 року його обрали мером Покровська.

На початку повномасштабної війни Руслан Требушкін перебував у Покровську. До весни 2023 року він публікував інформацію про життя в місті та звітував про допомогу місцевому населенню. Потім посадовець зник з медіапростору.

У лютому 2025 року Руслан Требушкін дав про себе знати, виклавши відеозвернення до Володимира Зеленського. Посадовець звернувся до президента російською мовою із закликом “укласти мир”, бо цього, за словами Требушкіна, хочуть жителі Покровська.

А вже у березні 2025 року мер Покровська записував відео з Бельгії, він перебував у Брюсселі. Там посадовець знімав відео з роз’ясненнями, як мешканцям Донеччини отримати тимчасовий захист у цій країні.

Мешканці Покровська обурювалися тим, що міський голова перебуває за кордоном. Люди вимагали пояснень: яким чином посадовець виїхав до Європи під час воєнного стану. Тоді ж Требушкін пояснив, що він, нібито, виїхав законно і перебуває в Бельгії у відрядженні.

“Одне з найчастіших питань: “Як мер Покровська опинився в Європі?”. Та дуже просто. Мер за законом має право. У нас в країні діє Конституція. Як мер має право розмовляти російською мовою, так само мер має право їздити у відрядження, відвідувати європейські інституції, інші країни світу. Це дозволено законом. Це мій прямий обов’язок. Тому зараз, перебуваючи у простої, з волонтерською діяльністю допомагаю, вказую, куди можна приїхати нашим переселенцям для того, щоб врятуватися від російських ракет”, — говорив Руслан Требушкін.

Також він зазначав, що залишається в Бельгії, бо йому “не залишили вибору”.

Які заяви поширює Руслан Требушкін

У своїх соцмережах Руслан Требушкін транслює неоднозначну позицію. З одного боку, він відкрито заявляє, що росія обстрілює українські міста. А з іншого — розповідає, що “не все так однозначно”. Так, на одному з відео Требушкін позує біля стенду з надписом “Демократія” і говорить, що в Україні обмежують права і свободи людей.

“З початком війни прав і свобод стало значно менше. У нас переслідуються незалежні ЗМІ, заборона на виїзд за кордон, у нас насильницька “бусифікація” і багато іншого”, — такі маніпулятивні заяви поширює посадовець.

У коментарях під відео люди висловлюють своє обурення і зазначають, що мер підігрує російській пропаганді. На що він відповідає, що “це проросла ненависть, яку вирощували 30 років”.

Де зараз перебуває Руслан Требушкін

Після серії відео з Бельгії Руслан Требушкін знову зник з соцмереж. Він нічого не публікував понад рік. Та наприкінці серпня 2026 року він знову повернувся в інфопростір з привітанням із Днем шахтаря. На цей раз Требушкін був у зовсім іншому образі. Якщо раніше це були відео на фоні державних будівель і в офіційному костюмі, то тепер він показує лайф-стайл.

Руслан Требушкін транслює своє життя на Лазурному березі Франції. Він публікує кадри з поїздок на яхті, пробіжок та відпочинку на березі моря. При цьому каже, що жити у Франції має вимушено.

Часто в його відео фігурує чоловік, який представляється Сергієм Дмитровичем. Требушкін каже, що це чоловік з Покровська та активно рекламує його послуги. Каже, що всі бажаючі можуть замовити в нього ремонт будинку, вілли чи автомобіля. Разом вони записують відео про “успішний успіх” і діляться порадами, як відкрити бізнес на Лазурному березі. Секретом успіху називають відсутність ліні і працьовитість.

Сам Руслан Требушкін, за його словами, займається проєктами з будівництва і ремонту в Франції.

Доходи Руслана Требушкіна

Руслан Требушкін, як державний службовець, звітує про свої доходи в річній декларації. У декларації за 2025 рік він вказує, що отримав 193 920 гривень зарплати, як міський голова Покровська. Грошових активів він не має.

А в декларації за 2024 рік посадовець вказав заробітки, які він отримував за кордоном. Зокрема, він отримав 162 089 гривень, працюючи механіком в іспанській компанії AUTO ONE QUESADA, SL, яка має автосервіс і автосалон в Аліканте. Також він отримав 169 034 гривень за роботу в іспанській будівельній компанії LATERES INVEST, SL.

Читайте також:

Покровський “Миротворець”: чим відомий Руслан Требушкін

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!