З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Якщо громадянин чи громадянка працюють за кордоном, то продовжують здобувати страховий стаж. Утім, виникає питання: а чи визнається він в Україні?

Редакція Бахмут IN.UA розповідає, чи зараховується в стаж робота за кордоном в Україні у 2025 році та як все працює.

Чи зараховується в стаж робота за кордоном в Україні

Страховий стаж – це період, протягом якого людина офіційно працювала та сплачувала внески до Пенсійного фонду України (ПФУ). Він враховується при призначенні пенсії та інших соціальних виплат.

До страхового стажу зараховується:

• час офіційного працевлаштування у компанії;
• періоди відпусток;
• декретні відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами;
• відпустки для догляду за дитиною тощо.

У ПФУ зазначають, що робота за кордоном визнається та зараховується до страхового стажу в Україні, якщо між з цими країнами укладено міжнародний договір у сфері пенсійного забезпечення. В кожному з таких договорів прописується порядок зарахування стажу. В більшості міжнародних договорів діє пропорційний принцип, тобто за напрацьовану кількість стажу платить пенсію та сторона, де цей стаж був набутий.

На сайті ПФУ також зазначається, що в червні 2024 року набув чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення”, відповідно до якого періоди трудової діяльності за межами України зараховують до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України.

При цьому періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього радянського союзу зараховуються до страхового стажу за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди, а від 1 січня 1992 — якщо це передбачено міжнародними договорами.

Як підтвердити стаж роботи за кордоном у 2025 році

Для того, щоб українцям та українкам підтвердити факт роботи за кордоном та набутий стаж, потрібно звернутися до органів ПФУ та надати її представникам наступний перелік документів:

• копію закордонного паспорта;
• документи, що підтверджують факт роботи за кордоном;
• підписану угоду з роботодавцем;
• витяг із соціального реєстру;
• реєстрацію в податкових органах;
• свідоцтво про реєстрацію в соціальному реєстрі.

Зазначимо, що документи, які були складені будь-якою іноземною мовою, мають подаватися разом із копіями з перекладом українською мовою, засвідченими в установленому порядку.

Читайте також:

• Грошова допомога на оренду житла від УВКБ ООН у 5 областях: деталі програми
• В Україні спростили виплати пенсій для ВПО та українців за кордоном
• Все про допомогу фонду “Деполь”: фінансова, гуманітарна та юридична підтримка українців

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Кабінет Міністрів ухвалив зміни, які уніфікують порядок виплати пенсій для всіх громадян України незалежно від місця проживання. Це дозволить ВПО, українцям за кордоном та жителям ТОТ отримувати виплати на рахунок будь-якого українського банку, а не лише Ощадбанку, як було раніше.

Про це повідомили представники Мінсоцполітики.

Нові правила пенсійних виплат 2025

У Кабінеті Міністрів України зазначили, що раніше деякі категорії пенсіонерів мали окремий алгоритм отримання пенсійних виплат. Це ускладнювало отримання ними коштів. Наразі відомо, що мова йде про:

• ВПО, які отримали відповідний статус до 24 лютого 2022 року;
• громадян та громадянок, які виїхали за кордон після цієї дати;
• осіб, які проживають на тимчасово окупованих територіях (ТОТ).

Для врегулювання ситуації Уряд ухвалив зміни, які встановлюють єдині умови виплати пенсій для всіх громадян України, незалежно від їх місцеперебування в Україні, на ТОТ чи за кордоном. Це дозволить пенсіонерам отримувати виплати не тільки в Ощадбанку, але й на рахунки будь-якого банку України.

Також встановлено, що для отримання пенсійних виплат громадяни та громадянки, які тимчасово проживають за кордоном або проживають на ТОТ, мають хоча б раз рік проходити ідентифікацію. Вона має відбуватись щороку до 31 грудня.

Крім того, якщо пенсіонери проживають на ТОТ, вони мають здійснювати мінімум одну фінансову операцію на своєму рахунку кожні шість місяців за умови, якщо в ці пів року пенсіонери не проходили фізичну ідентифікацію.

Читайте також:

• Грошова допомога на оренду житла від УВКБ ООН у 5 областях: деталі програми
• Все про допомогу фонду “Деполь”: фінансова, гуманітарна та юридична підтримка українців
• Як постраждалим від війни отримати грошову допомогу від ООН: важливі аспекти

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!