З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Майже в кожного вдома, в тому числі у тимчасовому житлі, можна знайти старий стільчик, стіл чи шафу. Зазвичай на вигляд ці речі через свій вік виглядають не надто красиво й часто їх просто викидають, як непотріб на балкон. Однак, робити меблі своїми руками, можуть стати вашим новим хобі, а як приємний результат — ви отримуєте нову красиву річ зі старої й непотрібної.

Як переробити старі меблі на нові редакції “Бахмут IN.UA” розповіла майстриня сучасного мистецтва Донецької області Наталя Кузнецова. 

В Бахмуті пані Наталя працювала з різними видами мистецтва: авторські ляльки, художні полотна з пейзажами рідної Донеччини, й також реставрація старих меблів, у цій сфері експертка має вже 9 років досвіду.

Старі меблі. Перевтілення

Роботи майстрині / фото Instagram

Щоб старі меблі отримали друге життя не потрібно особливо витрачатися, оновити шафу, стілець, чи столик можна без дорогих витрат, пояснює експертка у цій галузі та майстриня Наталя Кузнецова. Саморобні меблі не тільки зекономлять бюджет, але й допоможуть знайти спосіб провести час з родиною.

“У процесі реставрації людина повинна переконатися, що працює саме з дерев’яною основою. Коли мова йде про перероблювання меблів потрібно сказати, що зараз ринок у цій сфері дуже розвинувся, й навіть людина яка не вміє малювати може спробувати. Є різні фарби, трафарети, золоті елементи декору. Можна використовувати для декорування декупажні серветки”, — пояснює майстриня тонкощі роботи.

Що можна декорувати технікою декупажу?

Столик реставрований пані Наталею / фото Instagram

Працюючи з декупажними серветками потрібно дотримуватися спеціальної техніки, за якою потрібно працювати:

• насамперед знімається поверхня з предмета, який ви декоруватимете. Якщо, це лак або фарба, потрібно використовувати спеціальний розчин. Також можна використовувати наждачний папір або шліфувальну машинку для поверхні, яку ви будете декорувати. Потім все це зачищається антижировими засобами;
• після цього ґрунтуємо поверхню білою фарбою, бажано використовувати акрилову, радить майстриня. Може підійти й фарба з будівельного магазину, але вона повинна бути гарної якості. Якщо ви декоруєте велику поверхню — майстриня радить пройтися валиком у декілька шарів. Зверніть увагу, що наступний шар потрібно наносити, після того, як висох попередній;
• далі робимо останній штрих: наносимо прикраси, які ми обрали. Для цього приклеюємо вирізані паперові або текстильні зображення на оброблену основу, а готову роботу закріплюємо лаком;
• Якщо ви працювали зі світлою поверхнею майстриня радить обирати прозорий фіксуючий лак.

Саморобні меблі

Оновити можна навіть старі валізи / фото Instagram

Самостійно оновити старі меблі можливо, якщо попередньо знати ази справи. Зауважимо, що часто люди помилково вважають, реставрація радянських меблів — це дуже важка справа, втім це хибна думка. А от спробувати оновити меблі, які вже погано виглядають, варто.

“Радянські меблі дуже піддатливі до переробки, навіть краще підходять за інші. Я проводила майстер-клас з розмалювання меблів, й до мене приходили дівчата, які не вміли малювати — то декупаж всі гарно освоювали й вкінці мали чудовий результат”, — каже майстриня.

Наталя Кузнецова додає, що додатково можна використовувати для декору молди.

Як працювати з молдами при реставрації меблів?

Формочки молд / фото з відкритих джерел

Молди – це спеціальні гнучкі об’ємні трафарети, зазвичай їх роблять із силікону. Всередину молд заливають гіпсову глину, яка допомагає створювати вироби певної текстури та виду. Після застигання глини, з молди вибирають отриману форму, й клеять її до столу, шафи чи стільця.

“Молди допомагають створювати об’ємні, барельєфні деталі, які потім красиво виглядають при декоруванні меблів. Це все до свого смаку можна робити”, — каже майстриня сучасного мистецтва.

Експертка наголошує, що купувати приладдя для реставрації старих меблів краще у будівельних магазинах, бо ціни там дешевші, ніж у спеціалізованих художніх крамницях. Можна використовувати силіконові молди для гіпсу.

Як переробити шафу

Пані Наталя / фото Instagram

Переробити стару шафу також можна, каже Наталя Кузнецова:

“Я працювала зі старою шафою, механізм тут схожий, як перед підготовкою меблі до декупажу. Спочатку очищаєте наждачкою поверхню шафи, чисту протерту поверхню покриваємо акриловою фарбою, робимо декор за бажанням, додаємо об’ємні деталі з молди, наприклад. Далі ручки, які є в шафі або фарбуємо, або купуємо нові, є навіть такі декоративні”.

Насправді найважче — це продумати у своїй уяві й побачити ту картинку, яку ви хочете бачити в результаті, пояснює експертка.

Реставрація меблів своїми руками

Декоративний ліхтарик роботи пані Наталі / фото Instagram

Ми попросили майстриню назвати базовий набір інструментів та приладдя, яке потрібно для реставрації:

• рукавиці гумові;
• наждачний папір різної зернистості;
• круглий пензель;
• паролон, або валик;
• акрилова фарба;
• декоративні будівельні фарби за потреби — золото, срібло (ними промальовують декор, наприклад ручки від шефи);
• молди силіконові;
• трафарети (їх можна зробити самостійно);
• лак прозорий;
• барвники (так можна зекономити, наприклад, щоб не купувати різні кольори фарби, просто у окрему посудину заливаєте білу акрилову фарбу й додаєте до неї барвник);
• капелюрний лак (штучно зістарює поверхню, створюючи ефект вінтажу);
• розчинник;
• акриловий лак для фіксації.

Зверніть увагу, що багато цих матеріалів ви купуєте один раз, а потім їх вже не доведеться оновлювати. Бюджетно закупитися необхідним для реставрації старих меблів можна у таких магазинах як “Епіцентр”, вони є майже в кожному місті. Також слідкуйте за знижками в онлайн-магазинах.

“Звісно, можна купити нову шафу чи стілець, але це не можна порівняти з річчю зробленою своїми руками. Вона має особливу енергетику, й буде тішити вас ще довгий час. Крім того, у наш час, так можна хоча б трохи відволікти голову від нав’язливих думок”, — каже Наталя Кузнецова.

Читайте також:

• Декоративна штукатурка своїми руками: як змінити інтер’єр вдома?
• Як організувати допомогу вимушеним переселенцям — покрокова інструкція
• Монастирський острів, парк Шевченка та музей: що подивитись в Дніпрі на вихідних

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Майже рік Україна страждає від повномасштабної війни, через що багато українців постійно перебувають у стані гострого стресу. Багато хто відчуває втому, апатію, ступор. І це стосується як дорослих, так і малечі. Батьки занепокоєні безпекою своїх дітей і хочуть дізнатись, як не розгубитись у важливий момент та врятуватись.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалась з психологинею ГО ХОЦ “Успішна жінка” Ганною Сердюковою, щоб дізнатись, як допомогти дітям триматись в умовах війни.

Психологічна допомога дітям під час війни

Діти — це найдорожче в житті батьків. Тривога за дитину набагато вища, ніж за себе. Тому саме батькам зараз найскладніше, адже під час війни доводиться жити в тривозі за свою малечу.

Найголовніше, що має робити кожен з батьків, це не підривати емоційний стан дитини своїм страхом, сумом та ненавистю. Дитина відчуває батьків і її стан може значно погіршуватись через ваш настрій:

Як уникнути паніки під час повітряної тривоги

Найголовніше, це за можливістю все ж проходити в укриття. Так, неприємно, так, може бути декілька тривог за день. Але береженого Бог береже. І за безпеку дитини несе відповідальність саме дорослий. Важливо також взяти з собою ігри, книжки — усе, щоб відвернути дитину від стресу.

Психологиня радить запропонувати дитині сісти біля вас та спробувати відволіктися від внутрішніх переживань за допомогою техніки граудингу. Суть цієї техніки полягає у тому, щоб почати дивитися навколо себе, знайти та описати:

• 5 предметів, які можна побачити;
• 4 предмети, які можна почути;
• 3 предмети, які можна спробувати на дотик;
• 2 предмети, які можна понюхати;
• 1 предмет, який можна спробувати на смак.

Задача батьків своїми міцними крилами закрити дитину та мінімізувати негативний влив на неї, бути провідником та надавати відчуття безпеки та впевненості.

Якщо дитина не поруч із вами під час тривоги, а в садочку чи в школі, нехай у нього та у вас будуть однакові, припустимо, браслети-оберіги. Його можна торкатися та заспокоюватися, дитина буде відчувати, що ви поруч.

Що робити в екстреній ситуації

Звичайно, у критичній ситуації дуже важко залишатися спокійним та не запанікувати. Краще почитати заздалегідь про методи виживання. Залежно від віку дитини обговорити ці методи. Якщо дитина маленька, подати в ігровій формі. 

Один із таких методів — “Трикутник життя”.

Якщо під час удару знаходитесь у приміщенні, між вами та вулицею має бути мінімум дві стіни. Сісти треба нижче за вікно, в кутку кімнати. Бажано, щоб навпроти вас була стіна. Сидіти треба в позі ембріона, підтягнувши коліна до підборіддя і накрити голову руками. Коли руйнуються стіни, то перекриття падають на меблі та інші великі предмети,  навколо них створюється вільний простір, що називається “трикутником життя”.

Якщо ви опинились під завалами, вкрай важливо не зрушити перекриття чи балки, на яких все тримається. У “хвилини тиші”, що влаштовують рятувальники, якомога голосніше кричіть та подавайте сигнали. Якщо з вами дитина, намагайтеся її заспокоїти, кажіть, що вас обов’язково знайдуть.

Якщо ракетна атака застала на вулиці, треба лягти обличчям до землі, закрити голову руками та відкрити рота. Після першого вибуху треба почекати, перш ніж вставати. У жодному разі не підходьте до місця вибуху і не піднімайте уламки. 

Якщо вибух застав у дорозі, треба вийти з машини чи громадського транспорту та пройти у найближче укриття. Якщо такої можливості немає – пригніться у салоні якнайнижче і закрийте голову руками. Не можна ховатись за машиною. Це небезпечно.

Психологиня також поділилася загальними порадами, які допоможуть зберігати спокій:

• казати собі, що з вами все нормально. І це минеться. Рано чи пізно;
• прислухатися до себе, до своїх потреб, свого тіла. Якщо відчуваєте фізичний біль, відвідайте лікаря. Не можете впоратися з емоційним станом, відвідайте психолога. Попросити про допомогу– це нормально;
• за можливістю виражати емоції через тіло: плачте, махайте руками та ногами, кричіть;
• подбайте й про себе.

Читайте також:

• Психологи пояснили, як підтримати дитину, якщо її рідні на війні
• Як покращити стан свого ментального здоров’я: поради від психолога
• Безоплатні консультації психолога для переселенців у Києві: як зареєструватися

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!