З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

У Запоріжжі стартувала реєстрація на отримання багатоцільової грошової допомоги для осіб, які постраждали внаслідок воєнних дій. Проєкт реалізується громадською організацією “Молодіжний рух “Будь вільний”” у партнерстві з World Vision International за фінансової підтримки уряду США.

Про це повідомили в ГО “Молодіжний рух “Будь вільний”.

Грошова допомога

Отримати виплати можуть домогосподарства, які не користувалися грошовою підтримкою від міжнародних організацій або World Vision протягом останніх трьох місяців. Програма не поширюється на осіб, які вже отримували допомогу в межах цього проєкту протягом 2023–2025 років від партнерів Консорціуму реагування, а саме:

• World Vision International;
• ГО “Молодіжний рух “Будь вільний””;
• БО “БФ “Руки милості””;
• ГО “Відповідальні громадяни”;
• “Угорська екуменічна служба допомоги”.

Фінансова підтримка надається з розрахунку 3 600 гривень на одну особу щомісяця. Виплати здійснюються протягом трьох місяців, що в сукупності становить 10 800 гривень на кожного члена домогосподарства.

Критерії вразливості для відбору

Відбір отримувачів відбувається на основі комплексної оцінки домогосподарства. Відповідність лише одному з критеріїв не гарантує призначення виплат. Пріоритет надається найбільш вразливим верствам населення за сукупністю наступних факторів:

• дохід менше 6 318 гривень на особу (без урахування пільг та соцдопомоги);
• статус внутрішньо переміщеної особи (ВПО);
• наявність трьох і більше дітей або дитини віком до двох років;
• домогосподарства, очолювані одним із батьків або опікуном;
• наявність вагітних жінок або осіб похилого віку (60+);
• члени сім’ї з інвалідністю I чи II групи або важкими захворюваннями;
• особи, поранені внаслідок обстрілів, або родини загиблих;
• зруйноване або пошкоджене житло;
• проживання в орендованому житлі, притулку або у безпосередній близькості до лінії фронту (до 30 км).

Перелік необхідних документів

Для реєстрації заявники повинні надати оригінали та копії підтверджувальних документів:

• паспорт громадянина України (або документ про місце реєстрації);
• ідентифікаційний податковий номер (ІПН);
• довідка ВПО та номер банківського рахунку у форматі IBAN;
• свідоцтво про народження дітей або довідка з пологового будинку;
• документи про вагітність, інвалідність, стан здоров’я або пошкодження майна.

Як подати заявку

Реєстрація здійснюється виключно в електронному форматі за посиланням. Зверніть увагу, що прийом заяв проводиться за попереднім записом. Після досягнення встановленого ліміту реєстраційну форму буде автоматично закрито.

Читайте також:

ВПО з окупованих територій лишилися без пенсій у січні: що відомо

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Центр укріплення сім’ї благодійної організації “СОС Дитячі Містечка Україна” у Львові у 2026 році перейшов на нову модель роботи, зокрема з ВПО. Вона передбачає не разову гуманітарну допомогу, а тривалий і комплексний супровід родин, які опинилися у складних життєвих обставинах. Наприклад, тут жінки можуть отримати тимчасовий притулок, а для дітей є безплатні заняття з психологом або логопедом.

Про ключові зміни, напрямки підтримки та умови отримання послуг редакції Бахмут IN.UA розповіла Ірина Змисна, менеджерка у соціальній сфері по Львівській області БФ “СОС Дитячі Містечка Україна”.

Допомога ВПО у Львові

У 2026 році Центр укріплення сім’ї Міжнародної благодійної організації “СОС Дитячі Містечка Україна” у Львові розпочав перехід на нову модель роботи. За словами Ірини Змисної, раніше робота Центру була зосереджена переважно на екстреній гуманітарній допомозі — видачі продуктів харчування, засобів гігієни та інших базових речей. Натомість нині основний акцент зроблено на відновленні родин і їхньому сталому розвитку через комплексний соціальний супровід.

Отримати допомогу у Львові можуть:

• внутрішньо переміщені особи (ВПО);
• сім’ї у складних життєвих обставинах (СЖО), що мешкають у місцях тимчасового проживання (МТП), модульних містечках чи прихистках;
• біологічні сім’ї під ризиком втрати батьківського потенціалу;
• прийомні батьки та батьки-вихователі;
• жінки з новонародженими дітьми, які опинилися у кризовій ситуації.

Діяльність Центру охоплює Львівську міську територіальну громаду, місто Дубляни та інші громади Львівської області. Родини можуть потрапити до програми підтримки як самостійно, так і через перенаправлення від державних установ або громадських організацій.

Основні види підтримки та послуги Центру

Робота з родинами організована за моделлю “кейс-менеджменту”, що передбачає тривалий та індивідуальний супровід. Серед ключових програм:

• соціальна квартира — надання тимчасового притулку та комплексного супроводу жінкам на пізніх термінах вагітності або з немовлятами для підготовки до самостійного проживання;
• літня школа — формат підвищення кваліфікації для прийомних батьків, поєднаний зі змістовним дозвіллям для дітей.
• інтеграційні заходи — етномайстерки, краєзнавчі екскурсії та спільні святкування для налагодження зв’язків між ВПО та місцевими громадами.

Крім того, спеціалісти центру ведуть активну роботу і з дітьми. Зокрема, в Центрі постійно працюють психолог, соціальний педагог та логопед.

За словами Ірини Змисної, всі заняття з дітьми відбуваються за індивідуальним планом, розробленим після роботи фахівця із соціальної підтримки. Далі відбувається розробка графіку, до якого за необхідності залучаються спеціалісти.

Формат занять різниться залежно від потреб та особливостей розвитку кожної конкретної дитини: вони можуть бути як індивідуальними, так і груповими.

Як отримати допомогу

Центр укріплення сім’ї розташований за адресою вулиця Зелена, 115Ж. Записатися на консультацію або отримати допомогу можна кількома способами: через офіційну сторінку “СОС Дитячі Містечка Україна” у Facebook; за допомогою Telegram-каналу організації або за номером телефону +380 (95) 790 1382 або +380 (95) 790 1398, а також через загальну веб-сторінку організації “Дитячі містечка”.

Які пільги мають дружини учасників бойових дій в Україні 2026

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!