З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон залишається однією з найзатребуваніших адміністративних послуг. Державна міграційна служба України надала вичерпну інформацію щодо актуальних правил, вартості та процедури отримання цього документа у 2026 році.

Редакція видання Бахмут IN.UA зібрала всі необхідні деталі, щоб процес оформлення пройшов максимально швидко та без ускладнень.

Як оформити закордонний паспорт у 2026 році

Закордонний паспорт оформлюється виключно за бажанням особи. Термін дії документа залежить від віку заявника:

• дітям від народження до 16 років паспорт видається строком на 4 роки.
• громадянам віком від 16 років документ оформлюється строком на 10 років.

Зазначимо, що законодавство України дозволяє мати одночасно не більше двох діючих паспортів для виїзду за кордон.

Куди звертатися та як проходить процедура

Для оформлення документа громадяни можуть звернутися до кількох установ на вибір:

• територіального органу або підрозділу Державної міграційної служби (ДМС);
• Центру надання адміністративних послуг (ЦНАП);
• центру обслуговування “Паспортний сервіс” державного підприємства “Документ”.

Особи, які постійно чи тимчасово проживають за кордоном, мають подавати документи до відповідної дипломатичної установи України.

Під час подачі заяви-анкети обов’язковою процедурою є сканування відбитків вказівних пальців рук. Для дітей ця вимога діє з 12-річного віку.

Також заявник має особисто перевірити правильність внесення персональних даних, приділивши особливу увагу транслітерації прізвища та імені, після чого засвідчити ці дані власним підписом. Готовий закордонний паспорт видається лише за умови пред’явлення внутрішнього паспорта громадянина України.

Вартість закордонного паспорта та терміни виготовлення у 2026 році

Ціноутворення залежить від терміновості виготовлення документа. Наведені нижче суми адміністративного збору актуальні лише для оформлення в підрозділах міграційної служби на території України (у консульствах за кордоном сплачується консульський збір).

Оформлення до 20 робочих днів:

• загальна вартість: 1147 гривень.
• вартість адміністративної послуги: 352 гривні.
• вартість бланка: 795 гривень.

Термінове оформлення до 7 робочих днів:

• загальна вартість: 1787 гривень.
• вартість адміністративної послуги: 992 гривні.
• вартість бланка: 795 гривень.

Також є можливість екстренного оформлення документа до 3 робочих днів, яке надається лише у визначених законодавством випадках (термінове лікування, супровід тяжкохворого, смерть родича за кордоном). Загальна вартість такої послуги становить 1787 гривень.

Зазначимо, що існує окремий термін до 10 робочих днів для випадків виїзду на постійне проживання за кордон дитини, яку усиновили іноземці.

Хто має право подавати заяву

Особи, які досягли 14-річного віку, подають заяву виключно особисто.

За дітей віком до 14 років документи подає один із батьків, усиновлювачів, опікунів чи інших законних представників. При цьому згода іншого з батьків не потрібна.

Повний перелік необхідних документів

Для стандартного оформлення подається:

• заява-анкета (формується та роздруковується працівником установи);
• паспорт громадянина України (для осіб від 14 років);
• свідоцтво про народження (для дітей). Якщо хоча б один із батьків був іноземцем на момент народження дитини, потрібна довідка про реєстрацію громадянином України;
• квитанція про сплату збору або документ про звільнення від оплати.

Для дітей віком до 12 років або осіб, які не можуть пересуватися через розлад здоров’я та потребують термінового лікування, дозволяється подати одну фотокартку 10х15 см для сканування відцифрованого зображення обличчя без особистої присутності.

У разі втрати або викрадення паспорта додатково подаються:

• заява про оформлення нового паспорта у зв’язку з втратою/викраденням;
• витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (якщо документ викрали на території України).
• Для процедури обміну додатково подаються:
• старий закордонний паспорт, що підлягає обміну;
• документи, що підтверджують підстави для обміну;
• заява про повернення старого паспорта після його анулювання (необхідна, якщо в ньому залишилися діючі візи або він є підставою для дозволу на проживання за кордоном). Бажано мати при собі всі раніше видані закордонні паспорти.

Для дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування (до 16 років), додатково вимагається:

• документ, що посвідчує повноваження директора дитячого закладу;
• договір про влаштування до прийомної сім’ї чи дитячого будинку сімейного типу;
• рішення суду або органів опіки;
• договір про патронат.

Усі документи, видані компетентними органами іноземних держав, повинні мати нотаріально засвідчений переклад на українську мову. Оригінали документів (крім квитанцій та старих паспортів для обміну) повертаються власнику одразу після оформлення заяви.

Правила транслітерації

Ім’я та прізвище заявника вносяться латинськими літерами згідно з офіційною Таблицею транслітерації українського алфавіту. Проте, якщо особа має документи з іншим написанням (раніше видані паспорти, свідоцтва про народження, зміну імені, свідоцтва про шлюб, або іноземні паспорти дитини/чоловіка/дружини), вона може подати письмову заяву з проханням зберегти попередню транслітерацію. До заяви обов’язково додається документ-підтвердження.

Підстави для відмови в оформленні

ДМС або дипломатична установа можуть офіційно відмовити у видачі паспорта, якщо:

• особа не є громадянином України;
• за паспортом для дитини до 16 років звернулася особа, яка не має документально підтверджених повноважень законного представника;
• заявник вже має два діючі закордонні паспорти;
• надано неповний пакет документів чи інформації;
• дані з державних відомчих систем та реєстрів не підтверджують інформацію, яку надав заявник.

Рішення про відмову завжди оформлюється письмово із чітким зазначенням підстав і доводиться до відома заявника у встановлені законодавством строки.

Читайте також:

Дистанційне оформлення виплат ВПО: як подати заявку через вебпортал ПФУ

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Російські війська все частіше завдають ударів по відносно тилових містах Донеччини просто посеред дня. Під прицілом КАБів опиняються Краматорськ, Слов’янськ та Дружківка. На тлі загострення ситуації місцеві жителі починають виїжджати, проте дехто продовжує чіплятися за свій дім, використовуючи наближення Великодня як привід відкласти евакуацію.

Про те, хто зараз виїжджає найактивніше, куди прямують переселенці та з якими загрозами стикаються рятувальні екіпажі, редакції Бахмут IN.UA розповів Євген Ткачов, представник гуманітарної місії “Проліска” в Донецькій області.

Евакуація на Донеччині

Найбільша активність щодо евакуації наразі спостерігається у Краматорську та Слов’янську. За словами Євгена Ткачова, з цих міст виїжджають усі верстви населення. Водночас “Проліска”, яка має спеціалізований медичний транспорт, також фіксує збільшення заявок на евакуацію маломобільних пацієнтів безпосередньо з лікарень цих міст.

Основна причина виїзду — руйнування інфраструктури. Коли поруч прилітають бомби і люди залишаються без вікон та дверей, приходить усвідомлення, що комунікації можуть зникнути будь-якої миті. При цьому представник “Проліска” називає нинішню хвилю “усвідомленим виїздом”.

“Люди мають здебільшого кінцевий шлях. Або їхні знайомі перед ними евакуйовувалися, пристроїлися і рекомендують пансіонати чи місця тимчасового перебування. Також збільшилася кількість людей працездатних, котрі переселяються вслід за релокованими підприємствами. Це стосується Краматорська та Слов’янська“, — пояснює представник “Проліска”.

Попри те, що абсолютна кількість врятованих збільшилася через масштабність Краматорської агломерації, у відсотковому співвідношенні до загальної кількості населення тенденції залишаються такими ж, як раніше у Покровську чи Костянтинівці.

Великдень як психологічне виправдання

Наближення великодніх свят традиційно впливає на настрої в прифронтових зонах. Хоча безпосередньо екіпажі “Проліски” не фіксували масових відмов, Євген Ткачов, посилаючись на інформацію від колег-волонтерів, зазначає, що багато людей дійсно намагаються відтягнути час виїзду.

Він переконаний, що свята — це лише зручна причина для тих, хто психологічно не готовий прощатися з домом.

“Для них це є один спосіб пояснити собі і рідні, чому вони не виїжджають зараз. Тобто, якби сьогодні Трамп сказав, що через тиждень будуть важливі перемовини, вони б теж перестали виїжджати і використовували це як виправдання. Люди до останнього хочуть триматись своїх домівок, а Великдень… це для них просто підґрунтя для того, щоб залишитись надовго“, — наголошує представник “Проліска”.

Денні бомбардування та забезпечення екіпажів

Головним викликом для евакуаційних команд на сьогодні стала зміна тактики російських обстрілів. Якщо раніше удари наносилися переважно вночі, то зараз окупанти активно скидають авіабомби та використовують дрони у світлу пору доби.

“Бомбардування йдуть серед білого дня. Тобто, будь-який евакуаційний екіпаж і в умовно безпечному Краматорську чи Слов’янську разом з людьми теж може стати жертвою обстрілу. Оцей ризик зараз підвищений, і це негативна тенденція“, — констатує Євген Ткачов.

Попри всі небезпеки та здорожчання пального, місія “Проліска” продовжує працювати безперебійно. За словами представника організації, наразі немає жодного дефіциту чи режиму жорсткої економії. Команди виїжджають на всі виклики у штатному режимі і нікому не відмовляють у порятунку.

Читайте також:

“Евакуюються тоді, коли прилітає”: як триває евакуація з Донеччини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!