З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Бахмутські школи продовжують роботу в евакуації. Наразі дітей навчають у шістьох бахмутських школах, там запроваджено дистанційний формат навчання. Такий формат дозволяє школам приймати дітей з-за кордону та інших громад. Його перевагою також є те, що навчання не переривається під час оголошення “повітряних тривог”, що дозволяє повноцінно проводити уроки.

Скільки дітей з інших громад прийняли бахмутські заклади освіти, редакції Бахмут IN.UA повідомила Анна Артюхіна — заступниця начальниці Управління освіти Бахмутської міської ради.

Діти в Україні обирають дистанційний формат навчання через “тривоги”

Росія продовжує терор українських міст. Через зростання обстрілів реактивними дронами в різних регіонах України почастішали “повітряні тривоги”. Це впливає на роботу місцевих шкіл. Навчальний процес призупиняється, а учні переходять до укриттів.

“Повітряні тривоги” стали суттєвою проблемою для Києва. Через дронові атаки на столицю “тривоги” тривають кілька годин безперервно або ж з незначними паузами. Через це страждають і школи, які вимушені налагоджувати навчальний процес в укриттях або переривати уроки.

Така ситуація змушує батьків шукати школи з дистанційним навчанням. Нерідко вони обирають школи з окупованих міст, які повністю працюють онлайн. Про те, що дітей переводять у школи окупованих Бахмута та Дніпрорудного (Запорізька область) розповідало видання hromadske.

Редакція Бахмут IN.UA запитала в Управління освіти чи ведуть вони статистику щодо дітей, які перевелися в бахмутські школи з інших громад. Нам повідомили, що на навчання онлайн повертаються як діти з Бахмутської громади, так і з інших.

“За вересень-жовтень до нас повернулись 27 наших дітей, ще 24 прийшли з інших громад”, — повідомила заступниця начальниці Управління освіти Бахмутської міської ради Анна Артюхіна.

Нагадаємо, що бахмутські школи обирають для навчання і діти, які перебувають за кордоном. Минулого навчального року вони становили майже половину всіх учнів. Тоді Анна Артюхіна розповідала нашому медіа, що однією з причин, чому до бахмутських шкіл переводяться діти з-за кордону та інших громад, є безперервний процес навчання. Уроки не призупиняються через “тривоги”, але в разі небезпеки дитині не забороняють відключитися від заняття та приєднатися згодом з безпечного місця.

Зазначимо, що у 2026-2027 навчальному році в бахмутських закладах загальної середньої освіти навчатимуться близько 1 750 учнів і учениць. 61 з них — першокласники. Загалом вдалося набрати чотири перші класи у школах №5 і №24, НВК №11 та Бахмутському ліцеї імені Дмитра Чернявського. Також був проведений набір до старшої школи. 144 дітей стали учнями 10-х класів. На сьогодні їх набір проводить лише один заклад освіти — Бахмутський ліцей імені Дмитра Чернявського.

Читайте також:

• Дітям ВПО пропонують дозволити отримувати виплати за онлайн-навчання
• Скільки коштуватиме навчання у Бахмутській школі мистецтв: ціни на гуртки
• У Бахмутській громаді припинили роботу понад 30 закладів освіти з початку вторгнення: перелік

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Ветерани та чинні військові з Донецької області можуть розраховувати на окремі види підтримки не лише від своїх місцевих адміністрацій, але й від обласної рада. Регіон не лише реалізує загальнодержавні гарантії, а й запроваджує власні фінансові та соціальні програми для захисників, захисниць та їхніх родин.

Про те, які виплати передбачені у 2026 році, як ветеранам-переселенцям отримати допомогу в інших областях, де пройти реабілітацію та як адаптуватися до цивільного життя, редакція “Бахмут IN.UA” поспілкувалася з начальником управління з питань ветеранської політики Донецької ОДА Артуром Насібяном.

Як Донеччина підтримує ветеранів

Управління з питань ветеранської політики Донецької ОДА офіційно працює з грудня 2023 року і наразі базується у місті Дніпро. Головним досягненням останнього часу, на думку Артура Насібяна, стала повна уніфікація місцевих програм підтримки.

“У 2026 році всі наші програми на додаткові соціальні гарантії уніфіковані в 45 громадах. Ми хочемо, щоб було однакове ставлення до всіх захисників, однаково з повагою. Раніше було як: кожна громада мала свої заходи, хтось давав 5 тисяч, хтось 50 тисяч, залежно від спроможності. Цього року всі підтримали рекомендації ОДА і прийняли єдині рішення. Це 58 заходів, які відповідають державній стратегії”, — зазначає Артур Насібян.

Окрім місцевих програм, діє обласна цільова програма. З цього року запроваджено фінансування санаторно-курортного лікування за рахунок обласного бюджету (оскільки державна постанова № 200 наразі не фінансується). Також передбачена щомісячна матеріальна допомога дітям загиблих, зниклих безвісти та полонених героїв, а також щорічна одноразова виплата для членів родин полеглих захисників.

Цікавим є підхід до комплексного оздоровлення: область оплачує санаторно-курортне лікування для самого ветерана, а місцева громада бере на себе фінансування путівки для членів його родини (дружини, дітей), щоб вони могли відновлюватися разом.

Грошові виплати та матеріальна допомога у 2026 році

На підтримку ветеранів та їхніх сімей у 2026 році з обласного та місцевих бюджетів сукупно спрямовано 501,6 мільйона гривень (це 4,55% від загального консолідованого бюджету). З них 155,4 млн грн виділяє область, а 354,8 млн грн — територіальні громади.

Із 58 заходів уніфікованих місцевих програм 16 стосуються безпосередньої матеріальної підтримки. Зокрема, передбачені такі виплати:

• 50 000 грн — одноразова допомога важкопораненим військовослужбовцям;
• 50 000 грн — одноразова допомога захисникам, які були звільнені з ворожого полону;
• 50 000 грн — виплата родинам на процедуру поховання загиблих/померлих захисників (окремо виділяються кошти на спорудження пам’ятника);
• 25 000 грн — одноразова допомога сім’ям військовослужбовців, зниклих безвісти за особливих обставин;
• 200 000 грн — фінансова допомога на сплату першого внеску за іпотечним кредитуванням (наприклад, за державною програмою “єОселя” під 3%);
• 15 000 грн — компенсація на придбання специфічних лікарських засобів, які не входять до переліку безкоштовних від НСЗУ;
• 10 000 грн — щорічна виплата захисникам і захисницям до їхнього професійного свята (1 жовтня);
• 20 000 грн — заохочення для ветеранів, які здобувають призові місця у спортивних змаганнях;
• 5 000 грн — виплата до Дня захисника і захисниці на кожну дитину зниклого безвісти або полеглого героя.

Допомога для ветеранів-ВПО в інших регіонах

Ветерани та військовослужбовці, які зареєстровані у громадах Донеччини (наприклад, Бахмуті, Краматорську чи Слов’янську), але через війну евакуювалися до інших регіонів України, мають повне право на отримання всіх вищезазначених виплат.

Для зручності по всій території України працює майже 100 центрів життєстійкості та гуманітарних хабів Донеччини (у Києві, Львові, Кропивницькому, на Закарпатті тощо). Додатково в Краматорському районі працюють 11 фахівців із супроводу ветеранів. Подати документи можна особисто в хабах, надіслати через “Нову пошту” або оформити онлайн.

“Якщо людина зареєстрована на території області, вона може отримати допомогу. Наприклад, я зареєстрований мешканець Слов’янська, але по факту там не мешкаю зараз. Якщо є програма, я підпадаю під критерії — чому ні? Не дивлячись на те, що громада релокована, ми намагаємося бути на плаву“, — пояснює начальник управління.

Житлові програми: компенсації та сертифікати

Обласна влада забезпечує супровід державних житлових програм, допомагаючи ветеранам реалізувати їх у приймаючих громадах (найчастіше це Київщина, Дніпропетровщина та Львівщина):

• Постанова № 719 (для УБД з інвалідністю I-II груп), за якою у 2026 році 6 ветеранів з деокупованого Краматорського району отримали компенсацію на загальну суму 17,1 млн грн;
• Постанова № 1176 (для УБД зі статусом ВПО з ТОТ), за якою протягом 2025–2026 років 1525 ветеранів отримали житлові ваучери на загальну суму 3,1 мільярда гривень. Головна проблема тут — ветерани з громад, окупованих ще у 2014 році, часто відсутні у сучасних реєстрах громад, що ускладнює процедуру;
• Постанова № 280 (для ветеранів-ВПО часів АТО/ООС), за якою було закрито потребу для 300 осіб (виділено 680 млн грн). Наразі в черзі залишилася невелика кількість людей (зокрема ті, хто щойно повернувся з полону), для яких Міністерство ветеранів шукає дофінансування.

Реабілітація, протезування та психологічна підтримка

Всі витрати на протезування (верхніх/нижніх кінцівок, зубопротезування, косметологічне протезування очей чи вух) повністю покриваються державою через пакети НСЗУ та Мінсоцполітики. ОДА співпрацює з провідними центрами, такими як “Дніпропротез”, “Superhumans” (у Дніпрі та Львові), центрами в Миколаєві, Тернополі та Одесі.

Для проходження медичної реабілітації ветерани можуть звертатися до релокованих лікарень Донеччини:

• Маріупольська лікарня (м. Київ, лівий берег) — має сучасне реабілітаційне відділення та стоматологію без черг для військових;
• Костянтинівська інфекційна лікарня — відкрила паліативне відділення для найважчих випадків, що потребують довготривалого медичного догляду;
• Амбулаторії Торецька, Слов’янська та Бахмута — законтрактовані на надання послуг за пакетом “Ветеран”.

“Ті, хто стикається з протезуванням, їм легше в Україні, тому що є постійне обслуговування. Купа питань з куксоприймачами: хтось худне, хтось набирає вагу. Тому ми завжди кажемо, що є можливості якісно і безкоштовно протезуватися тут”, — підкреслює Артур Насібян.

Для важкопоранених та звільнених з полону при ОДА створена спеціальна робоча група, яка засідає щомісяця для поіменного супроводу кожного такого ветерана.

Підтримка родин загиблих, зниклих безвісти та полонених

Для цієї категорії громадян область проводить від 7 до 10 масштабних заходів на рік (іпотерапія, арттерапія, психологічне розвантаження). Особлива увага приділяється дітям — для них працюють релоковані табори “Смарагдове місто” та “Перлина Донеччини”, де одночасно оздоровлюються до 600 дітей захисників.

Крім того, діє програма “Соціальне відновлення”, яка дозволяє родинам разом із ветераном поїхати на відпочинок (наприклад, у Миргород чи Золотоношу), де з ними працює мультидисциплінарна команда: психологи, психотерапевти та фахівці із соціальної роботи.

Повернення до цивільного життя: освіта та гранти

Допомога в адаптації залежить від фізичного стану та потреб ветерана. Наразі діють такі можливості:

• навчання при Департаменті освіти Донецької ОДА, де працює Центр ветеранського розвитку. За державною програмою профадаптації ветерани можуть безкоштовно отримати водійські права категорій B і C (зокрема на комерційний транспорт) на базі університетів МВС у Дніпрі та Кропивницькому. Для осіб з ампутаціями є автомобілі з ручним керуванням, що дозволяє їм стати економічно незалежними;
• освіта дітей за постановою № 318, яка регулює державну компенсацію витрат на навчання дітей захисників у вищих навчальних закладах;
• працевлаштування через Центри зайнятості, які пропонують ваучери на перекваліфікацію. Ветеранів активно запрошують на роботу до МВС, ДСНС та на оборонні підприємства (наприклад, “МІЛТЕК”);
• бізнес-гранти від центру зайнятості на суму до 1,5 млн грн, програми Українського ветеранського фонду, а також місцеві ініціативи (наприклад, гранти від Маріупольської міськради на суму до 30 тисяч гривень для відкриття власної справи).

“У нас велике питання психосоціальне. Ветеран повертається до родини і хоче бути корисним своїм дітям після служби в окопах. Якщо він не може знайти роботу чи реалізуватися — це для нього величезний стрес. Тому наш акцент сьогодні — дати можливість піти на навчання і здобути нову професію”, — пояснює очільник управління.

Куди звертатися та як оформити допомогу

Ветеран або члени його родини мають звертатися до управлінь праці та соціального захисту населення (УТСЗН) або безпосередньо до відділів з питань ветеранської політики у своїх військових адміністраціях. З 66 громад Донеччини зараз функціонують 46, і в кожній є відповідальна особа.

Для максимальної зручності створено кілька цифрових інструментів:

• Telegram-чат-бот “Захисники Донеччини”, де зібрана вся контактна інформація. Достатньо обрати свій статус, район та громаду, щоб отримати прямий номер телефону відповідального фахівця;
• платформа “Ветеран Про” (від Мінветеранів), де у розділі “Регіональна підтримка” вже оцифровано 11 місцевих програм Донеччини з покроковими інструкціями щодо документів та місць звернень. Платформа також доступна через застосунок “Дія”;
• фахівці із супроводу, яких наразі працює 11, чия пряма робота — консультувати ветерана, допомагати зі збором документів та маршрутизувати його до потрібної установи.

Читайте також:

Відпустка військового: які документи потрібні та як стати на облік

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!