З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Поліція розслідує ймовірний факт розстрілу священника в Сіверську. Минулого тижня стало відомо, що військові російської армії, нібито, розстріляли місцевого священнослужителя та вірян. За оновленою інформацією, зараз триває досудове розслідування.

Про це повідомляє Бахмут IN.UA.

Поліція розслідує ймовірне вбивство священника в Сіверську

Минулого тижня редакція дізналась про ймовірний факт розстрілу священника Георгія Байдарова в Сіверську. За непідтвердженою інформацією, до загибелі священника могли бути причетні російські військові, які, начебто, вбили його через відмову від евакуації на території, підконтрольні рф.

Редакція звернулась до Бахмутського районного відділу поліції та запитала, чи є зрушення у справі. У черговій частині нам повідомили, що за фактом розстрілу священника розпочате кримінальне провадження, матеріали занесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань (ЄРДР). Слідчий відділ проводить досудове розслідування, однак його деталей не розголошують.

Що цьому передувало

Про можливий розстріл священника редакції повідомляв Олександр Панасенко — ексдепутат Сіверської міськради, який наразі перебуває за межами громади. За його словами, таку інформацію йому передала переселенка з Сіверської громади, яка, у свою чергу, дізналася про це від своїх колишніх сусідів.

Згідно з їхніми словами, того дня священник проводив богослужіння у підвалі багатоповерхівки, де під час молитви перебувало кілька вірян. За цією ж версією, у підвал нібито зайшли російські військові. Вони почали вимагати, щоб священник з людьми покинули підвал, бо їх будуть евакуювати. Отримавши відмову, солдати, нібито, розстріляли священника.

За повідомленнями, які були передані місцевими жителями, разом зі священником могли бути розстріляні й парафіяни. Точна кількість загиблих невідома, оскільки, за цією версією, свідків події нібито вивезли до окупованого наразі Лисичанська.

Вчора, 16 грудня, на одному з російських каналів оприлюднили відео з сіверським священником. На ньому видно, що він перебуває в підвалі разом з російськими військовими. На відео фігурують двоє солдатів.

Окупанти запитують в чоловіка де він живе і де служив. Також ставлять питання щодо можливого розташування українських військ. Росіяни пропонують священнику виїжджати, але він не погоджується. Після цього відео завершується.

Зазначимо, що дане відео не є ані спростуванням, ані підтвердженням того, що священник зараз живий. Адже де саме і в який день проводилась зйомка, невідомо. Самі окупанти не дають інформації щодо подальшої долі чоловіка з відео.

Читайте також:

• Російські війська атакували FPV-дроном рятувальників у Дружківці: є поранені
• Полювання дронами та розстріл цивільних росіянами на Донеччині: скільки фактів зафіксувала прокуратура
• У Лиманській громаді росіяни розстріляли беззбройну жінку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

До 2025 року внутрішньо переміщені особи, житло яких залишилося на тимчасово окупованих територіях, фактично не мали доступу до механізмів компенсації. У 2025 році вперше було запроваджено зміни, які відкрили можливість отримання відшкодування для окремих категорій ВПО. Наразі такі механізми застосовуються лише до двох категорій осіб, однак сам факт їх появи є зміною державного підходу до виплати відшкодувань, тим, хто раніше не міг претендувати на їх законне отримання.

Розповідаємо, які основні зміни у питанні компенсації за майно на ТОТ, відбулися у 2025 році.

Компенсація за майно на ТОТ

Примітка. Що вважається майном на ТОТ? Йдеться про житлову та нежитлову нерухомість — квартири, приватні будинки, кімнати в гуртожитках, а також інші об’єкти, що перебувають у приватній власності громадян України та розташовані на тимчасово окупованих територіях. Важливо: майно може бути як зруйнованим, так і фізично недоступним через окупацію.

11161 на паузі

У 2024 році Верховна Рада проголосувала за законопроєкт 11164, згідно з ним переселенці мали б право отримувати компенсації за зруйноване майно на ТОТ. Для того, щоб законопроєкт став законом, його після голосування мав підписати президент, аби пришвидшити процес створили петицію з проханням до президента підписати законопроєкт 11161. У березні цього року петиція зібрала голоси, однак 11161 не підписаний. Й наразі він не рухається.

У травні Олена Шуляк, очільниця партії “Слуга народу” повідомила, що роботи цього законопроєкту потрібні трильйони гривень, яких у держави немає. Коштів не вистачає навіть на ті заяви, які вже подані, не кажучи про можливі в майбутньому заяви за житло на ТОТ. Тому людям, чиє майно лишилось в окупації, не хочуть давати порожніх обіцянок. Водночас розв’язання цієї проблеми бачили у використанні російських заморожених активів.

єВідновлення для ВПО з ТОТ: обстеження майна

У липні уряд ухвалив рішення, що розширило можливості програми єВідновленнядля внутрішньо переміщених осіб. Українці, чиє житло зруйноване внаслідок бойових дій або окупації, зможуть претендувати на компенсацію навіть у випадках, коли фізичне обстеження пошкодженого об’єкта є неможливим. До цього механізму, який б дозволяв претендувати на компенсацію для ВПО з ТОТ, не було. Фіксація факту знищення житла відбуватиметься дистанційно — за допомогою фото- та відеоматеріалів. Наразі більше про деталі програми не відомо.

Постанова 1176

Міністерство розвитку громад та територій у липні повідомило про початок розробки пілотної програми компенсацій для переселенців та переселенок з ТОТ. Під час Конференції з відновлення України URC2025 у Римі Міністерство звернулося до Європейського банку реконструкції та розвитку з ініціативою виділення 80 мільйонів євро на запуск пілотного проєкту цієї програми. Кошти мали бути спрямовані на виплати людям, які втратили житло на ТОТ.

У серпні Олексій Кулеба, міністр розвитку громад та територій підтвердив, що Кабінет Міністрів ухвалить постанову, що відкриє можливість виплат компенсацій за житло для ВПО з ТОТ. Для цього Україна має домовленість із міжнародними партнерами про фінансування. Кошти призначені для перших 3 700 родин, які отримають допомогу. Згодом стали відомі деталі.

Павло Фролов, голова Спеціальної комісії з питань захисту прав ВПО повідомив, що держава виплатить до 2 мільйонів гривень українцям, чиє житло зруйноване на ТОТ. У вересні Кабмін затверджує Постанову 1176. Це перший правовий механізм у державі, який відкрив шлях до компенсації людям, чиє майно залишилося на окупованих територіях. У листопаді ця постанова набула чинності.

Хто зараз має право на компенсацію?

Право на компенсації мають наразі дві категорії:

• учасники бойових дій визначені пунктами 19—25 частини першої
  статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального
  захисту”;
• особи з інвалідністю внаслідок війни, визначені пунктами 11—16
  частини другої статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії
  їх соціального захисту”.

Розмір компенсації становить 2 мільйони гривень на одну людину або родину у вигляді ваучера, ці гроші можна буде витратити на придбання нового житла, як перший внесок або для погашення іпотеки. Ваучер діє 5 років і не може бути переданий іншим особам.

Головною умова отримання ваучера для людини є:

• відсутність житла на підконтрольній Україні території;
• передача державі права на вимоги до рф по відшкодуванню збитків у зв’язку з внутрішнім переміщенням у розмірі отриманої допомоги.

Звідки гроші на компенсацію?

Додатково у жовтні редакція звернулась за роз’ясненнями до Мінрозвитку, де нам повідомили, що Програма фінансуватиметься переважно коштом міжнародних партнерів. Наразі підтверджено фінансування у розмірі 120 мільйонів євро (за сьогоднішнім курсом це понад 5 мільярдів гривень) від Банку розвитку Ради Європи (CEB). Також тривають переговори зі Світовим банком про залучення додаткових коштів. На першому етапі передбачалося надати допомогу приблизно 3 тисячам родин.

Водночас у проєкті державного бюджету на 2026 рік на реалізацію цієї програми передбачено 14 мільярдів гривень, стверджує Павло Фролов. За розрахунками уряду, це дозволить забезпечити житлом близько 7 тисяч родин ВПО. Тобто, фінансування, передбачене в держбюджеті-2026, більше приблизно на 180%, ніж уже раніше підтверджені кошти міжнародних партнерів. Відповідно, кількість родин ВПО, яких планують забезпечити житлом, зростає більш ніж на 130% — з близько 3 до приблизно 7 тисяч.

Подача на компенсацію за майно у Дії

1 грудня 2025 року внутрішньо переміщені особи, які втратили житло на тимчасово окупованих територіях (ТОТ), вперше змогли подати заяву у Дії на отримання компенсації до 2 мільйонів гривень через житловий ваучер. Це кошти, які можна використати для придбання нового житла, сплати першого внеску або погашення іпотеки. 3 грудня стало відомо, що заяву на компенсацію подали вже понад 10 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Кількість заявників росте.

Куди звертатися бахмутянам, аби подати заявку на компенсацію?

З 1 грудня дві категорії переселенців з окупованих територій, майно яких знищене, можуть подати заявку на житловий ваучер в “Дії”. Зокрема, й бахмутяни, які або є учасниками бойових дій, або є людьми з інвалідністю внаслідок війни.

У МВА повідомили, що мешканці Бахмутської громади можуть отримати офлайн консультацію щодо оформлення житлового ваучера безпосередньо за місцем проживання — у Центрах надання адміністративних послуг (ЦНАП). Для тих, хто не має можливості звернутися особисто, працює гаряча лінія за номером: +380 (95) 498 7615.

Чи буде компенсація за майно на ТОТ для тих, хто не підпадає під категорію Постанови 1176?

Наразі житлова допомога надаватиметься внутрішньо переміщеним особам, які мають статус учасника бойових дій або особи з інвалідністю внаслідок війни. Розширення програми на інші категорії — наприклад, багатодітні сім’ї, пенсіонерів чи одиноких матерів, стане можливим тільки після залучення додаткових фінансових ресурсів. Мінрозвитку повідомило, що веде перемовини з потенційними донорами для забезпечення стабільного фінансування.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!