З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Безпекова ситуація на Донеччині продовжує погіршуватися, що змушує місцевих мешканців активніше покидати свої домівки. Щоденні обстріли та зростаюча загроза від ворожих дронів змінюють настрої людей, які до останнього залишалися у прифронтових містах.

Редакція видання Бахмут IN.UA поспілкувалася з волонтером Богданом Зуяковим, який безпосередньо займається порятунком цивільного населення, щоб дізнатися про актуальну статистику виїздів, популярні напрямки для евакуації та головні виклики для волонтерських спільнот.

Звідки виїжджають найчастіше та чому змінилися настрої

За словами Богдана Зуякова, останнім часом евакуаційний процес став надзвичайно насиченим. Люди масово виїжджають як за допомогою волонтерів, так і самостійно. Найбільша кількість заявок на порятунок надходить з Краматорська, Слов’янська, Дружківки та Миколаївки.

Головною причиною активізації виїздів є постійні обстріли та загальне психологічне виснаження місцевого населення.

“Раніше ми бачили, що люди тримаються за город. Зараз ми бачимо тенденцію, що все ж таки навіть город не тримає. Дронів багато. Настрої у людей погіршуються, а через це і є евакуація“, — пояснює волонтер.

Він додає, що ворожі атаки (зокрема удари FPV-дронів) відбуваються постійно, незалежно від часу доби чи дії комендантської години.

Кого евакуюють волонтери: статистика та вікові категорії

За останній тиждень лише одному екіпажу Богдана Зуякова вдалося вивезти близько 50 осіб з Миколаївки та Дружківки.

Левову частку евакуйованих (близько 60%) становлять пенсіонери та люди похилого віку. Родин з дітьми серед пасажирів волонтерських авто менше, проте з великих міст, таких як Краматорськ та Слов’янськ, зараз активно виїжджає молодь, використовуючи для цього власний транспорт або рейсові автобуси.

Куди евакуюються від війни мешканці Донеччини

Географія переселення мешканців Донецької області має певну закономірність. За спостереженнями волонтерів, найчастіше люди обирають для тимчасового проживання Дніпро, Київську область (Бучу, Ірпінь, Київ), а також населені пункти Полтавщини.

Такий вибір зумовлений двома основними факторами:

• наявність родичів або знайомих у цих регіонах.
• бажання залишатися географічно близько до рідного дому.

“Кожному хочеться бути якомога ближче до дому. Є наміри та сподівання, що вони повернуться“, — зазначає волонтер.

Головні виклики евакуації: від дорогого пального до відмов

Окрім очевидних безпекових ризиків, пов’язаних із роботою під обстрілами, невеликі волонтерські спільноти стикаються з серйозними фінансовими та логістичними проблемами. На відміну від великих благодійних організацій, які мають постійне спонсорування, малі ініціативи гостро відчувають нестачу ресурсу, зокрема, пального.

“Логістика складна, зараз дуже дороге пальне… Складніше знаходити пальне, складніше оплачувати це все. Відповідно, складніше евакуювати людей, тому що наш ресурс став більш обмеженим“, — зізнається співрозмовник.

Ще однією проблемою, з якою періодично стикаються волонтери, є “хибні виклики” та відмови від евакуації. Найчастіше такі ситуації виникають тоді, коли заявку на виїзд залишають не самі люди, а їхні стурбовані родичі з інших регіонів. Коли екіпаж приїжджає за адресою, місцеві мешканці заявляють, що нікуди не збираються їхати.

Щоб мінімізувати такі ризики та не витрачати дорогоцінний час і пальне, волонтери намагаються обов’язково телефонувати безпосереднім заявникам напередодні виїзду (якщо є зв’язок) і їдуть лише на стовідсотково підтверджені адреси.

Читайте також:

Евакуація на Донеччині: чи були випадки примусового вилучення дітей після нового закону

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Дніпрі розпочинається новий етап прийому заявок на отримання багатоцільової фінансової допомоги від Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН). Родини, які належать до вразливих категорій населення, мають можливість отримати виплату в розмірі 10 800 гривень на кожного члена сім’ї.

Детальніше про те, як саме отримати грошову допомогу — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Грошова допомога від УВКБ ООН в Дніпрі

З 16 березня 2026 року в місті Дніпро відкривається пункт надання консультацій та реєстрації на отримання грошової допомоги.

Прийом громадян здійснюватиметься за адресою: вулиця Юліуша Словацького, 14. Орієнтир – праворуч від Театру опери і балету, неподалік набережної. Пункт працюватиме по буднях, з понеділка по п’ятницю, з 09:30 до 16:00. Субота та неділя – вихідні дні.

Організатори наголошують, що запис на реєстрацію та самі консультації відбуваються виключно в порядку живої черги. Записатися на прийом у телефонному режимі неможливо. Як тільки фахівці набирають максимальну кількість людей, яку здатні опрацювати за день, черга закривається.

Хто має право подати заявку

Претендувати на фінансову підтримку можуть громадяни, які відповідають одному з трьох юридичних статусів:

• внутрішньо переміщені особи (ВПО), які перемістилися в межах України впродовж останніх шести місяців (необхідно мати діючу довідку ВПО);
• особи, які повернулися в Україну з-за кордону після вимушеного переміщення до іншої країни через воєнні дії (статус має бути підтверджений відповідними документами);
• особи, які повернулися до своїх місць постійного проживання після вимушеного внутрішнього переміщення через воєнні дії, що розпочалися з 24 лютого 2022 року (необхідно надати підтвердження наявного раніше статусу ВПО).

Жорсткі фінансові обмеження та критерії вразливості

Організатори зазначають, що відповідність одному із зазначених вище статусів не гарантує отримання виплат. Існують суворі додаткові умови, без дотримання яких подати заявку неможливо.

По-перше, родина не повинна була отримувати грошову допомогу від УВКБ ООН раніше. Також претенденти не повинні були отримувати фінансову підтримку від будь-яких інших благодійних чи гуманітарних організацій протягом останніх трьох місяців.

По-друге, щомісячний дохід родини повинен бути меншим за 6 318 гривень на одного члена сім’ї.

По-третє, родина повинна обов’язково підпадати хоча б під один із визначених критеріїв вразливості:

• родина, яка складається лише з одного з батьків (батька або матері) та виховує одного або кількох дітей віком до 18 років, або опікується особами похилого віку (55 років і старше);
• родина, яку очолює одна або кілька самотніх осіб похилого віку (55 років і старше), або особа похилого віку, яка виховує одну чи кількох дітей віком до 18 років;
• родина, у складі якої є одна або кілька осіб з особливими потребами, такими як інвалідність або тяжкі хронічні захворювання (обов’язкова наявність документального медичного підтвердження).

Як підготуватися до реєстрації: важливі деталі

Благодійники звертають окрему увагу на процедуру безпосереднього спілкування з фахівцями у пункті збору даних. Під час консультації та запису заявнику необхідно:

• одразу чітко озвучити, кого саме він планує записати на отримання допомоги (перелічити всіх бажаючих членів родини);
• обов’язково мати при собі оригінали паспортів та індивідуальних податкових номерів (ІПН) всіх осіб, яких подають на реєстрацію;
• чітко знати та вміти пояснити родинні зв’язки між усіма заявленими членами сім’ї;
• на момент реєстрації бути переміщеним саме за останні 6 місяців (для категорії ВПО).

Читайте також:

Допомога на оплату комуналки для ВПО: як переселенцям у Полтавській області отримати виплати від Карітас

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!