З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ) є найбільш поширеними хворобами у осінньо-зимовий сезон. З настанням холодів лікарі щорічно фіксують збільшення захворюваності. Цьогоріч бахмутські медики спостерігають стабільну, але високу захворюваність на грип та ГРВІ.

Які симптоми найчастіше зустрічаються цього сезону, за яких симптомів треба негайно звертатися до медиків та як знизити ризики захворіти, редакції Бахмут IN.UA розповіла Ганна Чеботенко — лікарка-терапевтка Багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування міста Бахмут.

Які віруси зараз циркулюють в Україні, симптоми

Цього року в Україні домінують віруси грипу А та респіраторні віруси. Загалом їх налічують близько 200 видів. Залежно від того, яким вірусом захворіла людина, відрізняються і протікання хвороби.

“У цьому сезоні домінують віруси грипу, зокрема грип А, та респіраторні віруси. Це і риновірус, і аденовірус, і коронавірус нікуди не зник. Залежно від того, яким вірусом заразилася людина, буде залежати форма протікання захворювання. Але, як правило, ці віруси вражають слизові оболонки верхніх дихальних шляхів: носа, горла. Саме тому, передусім, з’являються такі симптоми, як нежить, закладеність носа, біль у горлі, кашель. Може бути підвищення температури, але зазвичай це 37-37,5 градусів”, — розповіла лікарка-терапевтка Ганна Чеботенко.

Оскільки цього сезону активно циркулює вірус грипу, люди можуть відчувати різкий початок хвороби, переважно починається це з високої температури.

“У зв’язку з тим, що в цьому сезоні циркулює вірус грипу А, то для нього характерний більш гострий, раптовий початок хвороби. Починається, як правило, з більш високої температури, це більше 38 і до 40 градусів. Супроводжується головним болем, ломотою в тілі, болем у м’язах, сильною втомою. А вже характерні катаральні явища (ред. ураження верхніх дихальних шляхів) і кашель, як правило, з’являються на другу-третю добу від початку захворювання”, — розповіла лікарка.

За словами терапевтки, зараз спостерігається стабільна, але висока захворювальність на грип та ГРВІ. За статистикою, протягом минулого тижня на Київщині, де зараз працює бахмутська лікарня, захворіли понад 11 тисяч людей. При цьому захворюваність не досягає епідеміологічного порогу.

У порівнянні з другим тижнем січня захворюваність знизилась на на 1,8%.

ГРВІ і грип: коли звертатися до лікаря

Серед симптомів, за яких треба найближчим часом звернутися до лікаря: висока температура, ускладнене дихання, сильні біль у горлі і виділення з носа. Також лікуватися під наглядом лікаря рекомендують людям з хронічними або важкими супутніми хворобами і вагітним жінкам.

“Негайно або найближчим часом потрібно звернутися до лікаря, якщо температура 39 та більше градусів і не збивається жарознижувальними препаратами. Або коли після кількох днів нормальної температури вона знову підвищується. Коли з’являється задишка або кашель з гнійним мокротинням, коли турбує сильний біль у горлі або в ділянці обличчя і при цьому з’являються гнійні виділення з носа, коли наростає слабкість, сонливість. Також хочу наголосити, що пацієнти, які мають хронічні хвороби легень, серця, ендокринну чи онкопатологію, вагітні пацієнтки навіть при легких формах респіраторної хвороби вимагають уваги лікаря”, — зауважила Ганна Чеботенко.

Лікарка також називає перелік симптомів, за яких людині потрібна екстрена допомога. Викликати швидку допомогу вона радить за таких симптомів:

• виразна задишка;
• висипи на шкірі;
• синюшний відтінок шкіри;
• блювота;
• пронос;
• біль у грудях;
• зниження артеріального тиску, поява аритмії або сповільнення пульсу;
• судоми; 
• втрата свідомості.

Найбільший ризик ускладнень мають діти віком до 5 років, вагітні, люди з хронічними хворобами легень і серця, люди з ослабленим імунітетом та люди віком понад 65 років.

Кроки для профілактики грипу і ГРВІ

Убезпечити себе від грипу та ГРВІ можна, дотримуючись таких заходів:

• регулярне миття рук;
• провітрювання приміщення;
• уникнення скупчення людей;
• вакцинація. 

Серед цих заходів лікарка вважає саме вакцинацію найефективнішим методом профілактики. У разі захворювання вона зменшує ризик серцевих ускладнень, госпіталізації та смерті.

Читайте також:

• Які аптеки працюватимуть у Києві під час відключень світла: перелік
• Ожеледиця і падіння: що робити у разі травмування взимку та хто несе за це відповідальність
• Гуманітарна допомога онкопацієнтам: як отримати нову підтримку від ГО “Афіна. Жінки проти раку”

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Евакуація цивільного населення з Донецької області в останні дні триває у штатному режимі, попри складну безпекову та погодну ситуацію. Волонтерські та гуманітарні організації фіксують стабільний попит на виїзд із прифронтових громад і забезпечують повний супровід людей — від подання заявки до розселення у безпечних регіонах.

Про це редакції Бахмут IN.UA повідомила Ірина Панченко, регіональна координаторка проєкту з евакуації та соціального перевезення в Харківській та Донецькій областях.

Евакуація на Донеччині

За словами Ірини Панченко, наразі евакуація охоплює місто Дружківка, Миколаївку, Краматорськ, Слов’янськ та інші населені пункти Донецької області. Щоб виїхати, люди звертаються на гарячу лінію гуманітарної місії та залишають заявку.

Вона додає що у більшості випадків між поданням заявки та фактичним виїздом минає не більше однієї доби. Якщо людина звертається сьогодні, то вже наступного дня її можуть евакуювати. В такому темпі лише за останній тиждень вдалося евакуювати близько 100 людей.

До волонтерів звертаються різні категорії населення — люди старшого віку, родини з дітьми, а також мешканці громад, де оголошена примусова евакуація сімей з дітьми. Йдеться, зокрема, про Святогірську та Миколаївську громади.

Евакуація здійснюється з урахуванням потреб людей: дозволено брати особисті речі та домашніх тварин. Водночас за словами координаторки, запитів на залучення вантажівок для перевезення великої кількості майна останніми місяцями не надходило.

Динаміка заявок і вплив зовнішніх факторів

Кількість заявок на евакуацію змінюється залежно від кількох факторів. Основними серед них залишаються інтенсивність обстрілів, погодні умови та святкові періоди. Під час свят багато людей намагалися залишитися вдома, однак після їх завершення кількість звернень зросла.

Проте, на думку Ірини Панченко, нестабільність ситуації навколо погодних умов часто може стримувати частину людей від евакуації, адже вони вагаються через невизначеність щодо подальшого проживання.

Куди доставляють евакуйованих

За словами Ірини Панченко, людей забирають безпосередньо з місць проживання та доставляють на транзитний пункт у місті Лозова. Там працює окрема команда, яка займається логістикою та подальшим розселенням. Вже звідти організовується подальше перевезення до різних регіонів України: або потягом (квитки оплачує Донецька ОВА), або евакуаційними автобусами до Одеси, Полтави, Кривого Рогу при наявності достатньої кількості охочих переїхати в певний населений пункт.

“Наприклад, у нас був 2 тижні тому один приклад. 14 людей були поселені в Одеську область, де був знайдений притулок, куди люди можуть переїхати та жити. Ми змогли допомогти в евакуації цих людей, надавши евакуаційний автобус“, — каже регіональна координаторка місії.

Основні виклики для волонтерів

Евакуація має певні проблемні питання, які можуть викликати складнощі. Одним з таких Ірина Панченко виділяє вивезення маломобільних та лежачих осіб. Формально місія може вивозити їх за допомогою наявного медичного транспорту в супроводі лікаря. Проте, складність полягає в пошуку місць для подальшого проживання таких людей, особливо якщо вони не мають родичів в Україні.

Читайте також:

Центр підтримки бахмутян у Вінниці збирає інформацію від родин, щоб надати допомогу: деталі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!