З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

На окупованій Донеччині працює центр “Воїн”, який має на меті мілітаризацію дітей і молоді. Фактично цей центр готує дітей до участі у війни, бо його інструктори не насаджують російську ідеологію, а проводять повноцінну військову підготовку: вчать тактики ведення бою, поводження зі зброєю, управлінню дронами. Керує центром Олександр Камишов — колишній бойовик, який брав участь у війні в Україні, а тепер займається молодіжною політикою та патріотичним вихованням.

Що відомо Олександра Камишова і його роль у мілітаризації дітей? Редакція зібрала досьє.

Олександр Камишов, участь у бойових діях

Олександр Камишов народився 24 травня 1987 року в Макіївці. Інформації про його освіту та трудову діяльність до 2014 року немає у відкритих джерелах. На його особистій сторінці в забороненій соцмережі “Вконтакте” перші пости датуються лютим 2015 року, до цього Камишов був непублічним.

Олександр Камишов був у складі незаконних формувань, які захоплювали владу на Донеччині. У 2014 році він був учасником мітингів на підтримку так званої “днр”.

За даними центру “Миротворець”, Камишов проходив терористичну підготовку в Новосибірську і Краснодарі з лютого по жовтень 2014 року. За непідтвердженими даними, підготовку проходив з перервами, під час яких повертався в Україну.

У 2015 році Камишов брав участь у війні в Україні. Де саме він проходив службу не зазначається. Сам Камишов на своїй особистій сторінці викладав фото з боєприпасами і хештегом “батальйон восток”. Також він публікував фото з хештегом “Вуглегірськ”.

Примітка. Батальйон “Восток” — це озброєне формування так званої “днр”, яке брало участь у війні на сході України. Був сформований на початку травня 2014 року, основою його складу були місцеві сепаратисти. Також був укомплектований колишніми співробітниками українських спецслужб, які перейшли на бік рф, і російськими добровольцями. З 2022 року батальйон перебуває у складі сухопутних військ зс рф.

Участь у бойових діях брали і члени родини Олександра Камишова, зокрема тесть. Сам Камишов пише, що вони воювали разом у 2015 році. Тесть продовжив службу і загинув у серпні 2022 року.

Сам Олександр Камишов, нібито, теж пішов воювати доброльцем у 2022 році. Але жодних подробиць про час і місця служби він не уточнює.

Олександр Камишов, початок роботи в “днр”

У 2015 році, після повернення до цивільного життя Олександр Камишов вступив до так званої групи народного контролю “Вежливые люди”. На сайті руху вказано, що це громадська організація, створена громадянами “днр”, які не байдужі до проблем “руского міра”. Насправді ж більшість учасників цього руху — колишні бойовики.

Олександр Камишов був виконувачем обов’язків президента ГНК “Вежливые люди”. Його зображували в образі доброго чоловіка, який любить тварин, та має на меті відновлення військово-патріотичного та духовного виховання молоді.

Направді ця організація проводила пропагандистські акції в окупованих містах Донеччини. Так звані активісти масово насаджували ідеї “руского міра”. Оскільки у складі формування було багато колишніх бойовиків, вони популяризували ідею боротьби проти України. За сприяння ГНК “Вежливые люди” в Донецьку відкрили музей бойової і трудової слави з двома залами. Одна із них була присвячена сучасній війні в Україні, там були експонати, надані бойовиками.

Приділяли увагу і дітям. Бойовики активно відвідували дитячі спортивні заходи та навчальні заклади. Там вони брали участь у нагородженнях та виступали перед молоддю. А у березні 2015 року Камишов заявив про розробку програми військово-патріотичного розвитку молоді та програми з відродження духовного виховання з настоятелями монастирів.

Долучалися вони і до культури. Зокрема, за підтримки ГНК “Вежливые люди” в Донецьку презентували фільм пропагандиста Івана Охлобистіна.

У 2017 році Олександр Камишов за підтримки різних громадських рухів “днр” відкрив військово-патріотичні клуби для школярів Донецька і Макіївки. Тоді до них, нібито, вступили понад 100 хлопців та дівчат. Надалі вони брали участь у проєкті “Резерв республіки”, де діти проходили військово-патріотичну підготовку.

У 2017 році Олександр Камишов долучився до організації “Оплот Донбасса”. Він став помічником керівника молодіжного крила “Резерв республіки”. На цій посаді він продовжив роботу з молоддю, фокус на спортивному вихованні. У 2018 році став керівником військово-патріотичного напрямку молодіжної платформи “Оплот Донбасса”.

У 2018 році Камишов отримав паспорт “громадянина днр” і став депутатом так званої “народної ради днр” від партії “единая россия”. Однак чомусь він опікувався Новоазовськом, а не рідною Макіївкою чи Донецьком, де працював переважну більшість часу. Пішовши в політику, він не покинув роботу в “Резерві республіки”.

На початку політичної кар’єри Камишов був прибічником Олександра Захарченка — військового злочинця і першого ватажка “днр”.

Як Олександр Камишов мілітаризує молодь Донеччини

З квітня 2024 року на окупованій Донеччині розпочав роботу дитячий центр “Воїн”. Перший філіал відкрився в Донецьку. Директором центру став Олександр Камишов. Дітей вчили за навчальними програмами, розробленими у Москві.

Примітка. Центр розвитку військово-спортивної підготовки та патріотичного виховання молоді “Воїн” був створений за дорученням президента рф. На сьогодні він працює в 21 регіоні рф та на окупованих територіях України. Місією центру зазначено — підготовка нового покоління патріотів, які люблять свою Батьківщину і вміють її захищати.

Центр “Воїн” фактично займається підготовкою дітей до війни. Він відрізняється від інших дитячих рухів на ТОТ (наприклад, “Юнармія” чи “Молода гвардія”) тим, що окрім насадження російської ідеології тут проводять повноцінну військову підготовку: вчать тактики ведення бою, поводження зі зброєю, управлінню дронами.

Центр “Воїн” є одним із ініціаторів гри “Зарніца” на окупованій Донеччині. Це воєнно-патріотичні змагання, участь у яких беруть діти різних років: від першачків до старшокласників. У російському інформаційному просторі “Зарніца” подається як захоплива гра, де діти можуть змагатися командами однолітків. Та насправді за нею ховається справжня армійська підготовка. Для того, щоб взяти участь у грі, діти мають опанувати базові військові навички, а саме: силову підготовку, стрільбу тощо. Кожен учасник команди виконує різні функції, які передбачені такими військовими спеціальностями.

Діти, які вступили до лав центру “Воїн”, тренуються на базах в умовах, наближених до військових. Переважно дітей відправляють у спеціалізовані заклади в росії. Так, влітку дітей з Донеччини відправляють до закладу “Авангард” у Волгограді. Це оборонно-спортивний табір з освітнім центром та багатофункціональним майданчиком для проведення військово-спортивних змін.

Замість відпочинку дітей навчають військовим навичкам. Такі історії публікує сам центр “Воїн”:

“Надія Черепаха. Пройшла 108 годин військово-спортивної підготовки та 35 годин військово-польових зборів. Її суперсила — працювати в команді і приймати рішення у стресових ситуаціях. “Я навчилася працювати в команді і дізналася, як це бути корисною своїй країні та співгромадянам!”.

“Ірина Калініна — “Дроновод”. Пройшла 108 годин військово-спортивної підготовки, 36 годин по БПЛА та 35 годин польових зборів. Її суперсила – повітряна розвідка та точне управління безпілотниками”.

Фактично дітей залучають до військової підготовки. Перебуваючи в таборах, вони освоюють базові навички, які потрібні для бойових дій.

1 травня 2026 року Камишов відзвітував про результати роботи центру “Воїн” за два роки. За його словами, в центрі пройшли навчання понад 4,5 тисяч дітей, проведено 700 заходів із загальним охопленням 35 тисяч. За цей час дітей вчили основам управління безпілотниками, військової медицини та тактичної підготовки.

Олександр Камишов: підозра і санкції

Донецька обласна прокуратура заочно повідомила Олександру Камишову та ще трьом депутатам “днр” підозру в порушенні законів та звичаїв війни. За даними слідства, у лютому 2022 року вони брали участь у позачерговому пленарному засіданні, де проголосували за затвердження указу про проведення загальної мобілізації на окупованій території області. Це дало змогу мобілізувати значну кількість військовозобов’язаних.

Надалі представники так званих “військових комісаріатів днр” під загрозою переслідування та без належної підготовки примусово відправили чоловіків на фронт для участі у бойових діях проти України. За наявними даними, внаслідок цієї мобілізації на окупованій території Донеччини лави армії рф поповнили близько 60 000 чоловіків.

За підтримку російської агресії та порушення територіальної цілісності України Олександр Камишов перебуває під персональними міжнародними санкціями різних країн. А саме:

• з 8 квітня 2022 року — під санкціями країн Європейського Союзу;
• з 13 квітня 2022 року — під санкціями Швейцарії;
• з 26 квітня 2022 року — під санкціями Канади;
• з 10 травня 2022 року — під санкціями Японії;
• з 27 травня 2022 року — під санкціями Великої Британії.

Читайте також:

• Як колишня юристка стала представницею окупованої Донеччини у Москві — досьє на Ольгу Макєєву
• Працювала вчителькою, а тепер відповідає за молодіжну політику окупантів: хто така Марія Дубова
• Хто на окупованій Донеччині ухвалює рішення щодо компенсацій: перелік імен і посад

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Національний банк України з 4 вересня 2026 року вводить в обіг нову банкноту номіналом 2000 гривень. На її лицьовому боці буде зображений український поет, правозахисник і дисидент Василь Стус, а на зворотному, будівля філологічного факультету Донецького національного університету, який нині носить його ім’я.

Про це повідомив голова Національного банку України Андрій Пишний під час презентації нової банкноти.

В Україні введуть в обіг нову банкноту 2000 гривень із Василем Стусом

За словами Андрія Пишного, рішення про запровадження нового найвищого номіналу продиктоване насамперед економічними причинами. За майже сім років після введення банкноти номіналом 1000 гривень українська економіка суттєво змінилася. На це вплинули пандемія COVID-19 та повномасштабна війна.

У Національному банку зазначають, що:

• обсяг готівки в обігу зріс із майже 390 млрд гривень у 2019 році до понад 970 млрд гривень;
• частка банкнот номіналом 1000 гривень перевищила 55% від загальної суми банкнот в обігу;
• рівень цін за цей період зріс приблизно вдвічі;
• середньомісячна заробітна плата у травні 2026 року становила майже 31 тисячу гривень, що утричі більше, ніж у 2019 році.

У НБУ пояснюють, що новий номінал дозволить скоротити витрати на друк, транспортування, інкасацію та обробку готівки, а також зробить готівкові розрахунки зручнішими для громадян, бізнесу й банків.

Чому на новій банкноті зобразили Василя Стуса

На лицьовому боці нової банкноти розмістили портрет українського поета, дисидента та правозахисника Василя Стуса. На звороті зображено будівлю філологічного факультету Донецького національного університету, де навчався Стус. Сьогодні ця будівля перебуває в тимчасовій окупації, а сам університет після релокації працює у Вінниці та носить ім’я Василя Стуса.

За словами Андрія Пишного, нова банкнота має не лише економічне, а й символічне значення.

“Цією банкнотою ми документуємо український суверенітет, віддаємо належне нашим героям і говоримо про речі, які сьогодні особливо важливо називати вголос”, — зазначив голова НБУ.

Коли нову банкноту введуть в обіг

Банкноту номіналом 2000 гривень планують ввести в обіг 4 вересня 2026 року. Цю дату обрали символічно. Саме 4 вересня 1965 року Василь Стус разом із В’ячеславом Чорноволом та Іваном Дзюбою взяв участь у першому відкритому протесті проти політичних репресій української інтелігенції в СРСР. А 4 вересня 1985 року поет загинув у радянському таборі.

У Національному банку також повідомили, що нова банкнота матиме понад 20 елементів захисту, зокрема новітню захисну стрічку Anima™ Colour, яку вперше у світі використано саме на українській валюті.

До теми:

Стус, якого ми не знали: до роковин загибелі розповідаємо про поета, якого сформувала Донеччина

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!