З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Представники окупаційної влади зробили заяву про можливість дистанційного обстеження майна на окупованій Донеччині. Ця процедура, нібито, запрацює у зруйнованих містах неподалік лінії фронту.

Про це повідомив олексій муратов — керівник партії “единая россия” в “днр”.

Дистанційне обстеження від рф на ТОТ

Минулого тижня представники окупантів на Донеччині заявили про оновлення порядку оформлення компенсацій. Рішення про виплати, нібито, зможуть ухвалювати дистанційно, без виїзду спеціалістів на місце.

Перелік населених пунктів, де має запрацювати дистанційне обстеження, мав погодити російський штаб оборони. Його, нібито, вже затвердили і олексій муратов озвучив деякі населені пункти. За його словами, дистанційне обстеження запрацює в Бахмуті, Соледарі, Торецьку і Покровську. Також у переліку, нібито, є ще “десятки невеликих населених пунктів”, назв яких він не озвучує. Раніше окупанти заявляли про те, що дистанційне обстеження також можуть запустити в Часів Ярі і Сіверську, але цих міст муратов не називає.

Для подачі заяви на компенсації люди мають звертатися у відділення соцзахисту. Серед умов отримання компенсації — наявність паспорта громадянина росії, документів на майно та банківських реквізитів.

Ті, хто не має документів на житло, мають їх відновити, але сама процедура відновлення складна. Для того, щоб відновити документи на житло, підтвердити трудовий стаж чи вступити у спадщину, мешканці ТОТ мають проходити складні бюрократичні процеси або ж звертатися в місцеві суди. Зокрема, відновити втрачені документи на житло можна тільки через суд. Окупанти вимагають судового встановлення фактів втрати документів та права власності із залученням свідків.

“Можна буде прийти самим або відправити представника за довіреністю. Така можливість теж є. Співробітники Мінсоцу самі направлять усі запити до потрібних інстанцій, а комісія складе акт обстеження. Далі справу передадуть на виплату та гроші вже надійдуть вам на рахунок”, — пояснює муратов.

Подати заяви на компенсації зараз можуть лише ті, хто мешкають на окупованій Донеччині. Для тих, хто виїхав до рф або за кордон, нібито, з’явиться можливість подавати заяви дистанційно. Така функція, за словами муратова, має запрацювати з 1 липня.

Зазначимо, що це не перша заява окупантів про створення механізму компенсаційних виплат. Зокрема, у грудні 2025 року вони анонсували створення комісій для огляду зруйнованого житла в Бахмуті, Селидовому та Покровську. Однак цей механізм на практиці не запрацював і компенсацій люди не отримали. Жителі ТОТ зазначали, що обстеження майна не проводили, а доступ до Бахмута був закритий для цивільних комісій.

Поки заяви окупантів щодо компенсацій залишаються тільки обіцянками. Реальних прикладів отримання коштів за зруйноване майно серед мешканців ТОТ немає. Раніше окупанти звітували про виплату компенсацій 388 мешканцям Бахмута, але ці заяви виявились фейком. Їх спростували самі мешканці окупованої Донеччини.

Читайте також:

• “Немає житла, обіцяних пільг і необхідних ліків”: бахмутянка розповіла про складнощі життя в росії
• Пушилін звинуватив ЗСУ в тому, що окупанти не можуть відбудувати Бахмут
• Росіяни планують запустити морські круїзи між окупованими містами Азовського узбережжя

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Збройні сили України продовжують стримувати просування російських військових у Донецькій області. Згідно зі зведенням Генерального штабу ЗСУ, найбільша інтенсивність боєзіткнень наразі фіксується на Покровському відтинку фронту, де кількість штурмів перевищила пів сотні.

Детальніше про ситуацію на лінії зіткнення — у матеріалі.

Загострення на Покровському та Костянтинівському напрямках

Найбільша кількість штурмових дій зафіксована на Покровському напрямку. Українські захисники зупинили 52 атаки російських військових у бік Затишок, Никанорівка, Родинське, Новоолександрівка, Гришине, Котлине, Кам’янка, Сергіївка, Удачне, Молодецьке, Новопавлівка, Новопідгороднє, Білицьке, Шевченко та Мирне. Зазначимо, що в останні дні кількість атак коливалася від 35 і до 43.

На Костянтинівському напрямку російська армія здійснила 25 атак. Наступальні дії фіксували у районах Іванопілля, Іллінівка, Плещіївка, Вільне, Торецьке, Русин Яр, Степанівка, а також у бік Костянтинівки та Золотого Колодязя.

Ситуація на Лиманському, Слов’янському та Краматорському напрямках

На Лиманському напрямку російські військові сім разів намагалися вклинитися в українську оборону. Атаки фіксували у районах Зарічне, Середнє, а також у бік Лиману та Шийківки.

На Слов’янському напрямку російська армія штурмувала позиції українських захисників чотири рази. Боєзіткнення відбулися у бік Рай-Олександрівки, Піскунівки та в районі Різниківкb.

На Краматорському напрямку інтенсивність боїв була найнижчою. Росіяни здійснили наступальну дію в районі Міньківкb.

Втрати російських військових

Упродовж минулої доби російська армія зазнала таких втрат:

• особового складу — 880 осіб;
• танків — 1 одиниця;
• бойових броньованих машин — 3 одиниці;
• артилерійських систем — 57 одиниць;
• РСЗВ — 1 одиниця;
• засобів ППО — 1 одиниця;
• наземних робототехнічних комплексів — 4 одиниці;
• БПЛА оперативно-тактичного рівня — 1 872 одиниці;
• автомобільної техніки та автоцистерн — 135 одиниць.

Читайте також:

Вдвічі більше атак: російська армія посилила тиск на Костянтинівському напрямку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!