З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Дніпровський апеляційний суд залишив без змін вироки двом мешканцям Донеччини, засудженим за підтримку російської агресії та передачу даних про розташування українських сил оборони.

Про це повідомила Донецька обласна прокуратура.

Дніпровський апеляційний суд підтримав позицію прокурорів Донецької обласної прокуратури та залишив у силі обвинувальні вироки двом громадянам. Жителя Слов’янська засуджено за виправдовування та глорифікацію збройної агресії РФ проти України до 5 років і 6 місяців ув’язнення.

Суд встановив, що у травні–липні 2022 року чоловік поширював у забороненій соцмережі відео на підтримку військових із Чечні, які беруть участь у бойових діях проти України. Також він репостив зневажливі висловлювання щодо української влади та Збройних Сил України й поширював заклики до атак на Київ.

Мешканку Костянтинівки засуджено за колабораційну діяльність до 12 років ув’язнення з позбавленням права обіймати посади в органах влади на 10 років та з конфіскацією майна.

Слідство встановило, що жінка підтримувала зв’язок із сином, який раніше воював у “загоні Гіркіна” і проживає в росії. Вона передавала йому інформацію про розташування Сил оборони в Костянтинівці, Дружківці та Новоселівці Краматорського району. Також повідомляла про наслідки обстрілів, зокрема щодо житлових будинків, бомбосховища та стабілізаційного пункту для поранених військових.

Для підтвердження даних вона надсилала текстові повідомлення, фото, відео та скриншоти.

Наразі вироки набули законної сили.

До теми:

Передавав інформацію спецслужбам ворога: жителя Костянтинівки засудили до 15 років за держзраду

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

З 1 грудня 2025 року Нова пошта оновлює тарифи на частину своїх послуг. Компанія пояснює, що це необхідно для підтримання швидкості доставки та стабільної якості сервісу. Водночас деякі послуги залишаються без змін.

Скільки коштуватиме відправлення посилки Новою Поштою з 1 грудня, читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Що саме зміниться в тарифах Нової пошти з 1 грудня

Нова пошта повідомила про оновлення тарифів, які почнуть діяти з 1 грудня 2025 року. Компанія зазначає, що зміна вартості частини послуг пов’язана з потребою підтримувати стабільну якість сервісу та швидкість доставки.

При цьому низка послуг залишаються за старою вартістю. Без змін залишаються:

• доставка посилок до 2 кілограм;
• відправлення з сіл та селищ.

У вартість доставки, як і раніше, входять:

• комісія за оголошену цінність до 500 гривень;
• переадресування у дорозі;
• повернення документів та посилок;
• фірмові пакування 0,5–4 кілограми;
• гарантоване відшкодування оголошеної цінності у разі форс-мажорних ситуацій.

Водночас частина тарифів змінюється. Зокрема:

Доставка документів у конверті:

• по місту — 60 гривень;
• по Україні — 70 гривень.

Доставка у поштомат:

• +10 гривень за доставку;
• курʼєрська доставка або забір: +50 гривень.

Посилки по місту між відділеннями:

• до 10 кілограмів — 100 гривень;
• до 30 кілограмів — 160 гривень.

Посилки по Україні між відділеннями:

• до 10 кілограмів — 120 гривень;
• до 30 кілограмів — 180 гривень

До теми:

Нова Пошта: як відстежити посилку та подзвонити оператору — покрокова інструкція

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!