З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

7 квітня в Бухаресті не стало Мірчі Луческу, колишнього тренера донецького “Шахтаря”, київського “Динамо” та збірної Румунії з футболу. Легендарному тренеру було 80 років.

Про це повідомили футбольний журналіст Емануель Росу та румунська Gazeta Sporturitor.

Помер Мірча Луческу

Мірчі Луческу не стало 7 квітня 2026 року. Цьому передувала важка хвороба, через яку тренера екстрено ушпиталили з тренувальної бази через три дні після поразки Румунії від Туреччини у відборі на Чемпіонат світу-2026. Фахівця мали виписати у п’ятницю, але в той день Луческу переніс гострий інфаркт міокарда.

Вже 5 квітня Університетська лікарня в Бухаресті, де лікували тренера, оголосила, що Мірчу Луческу перевели до відділення інтенсивної терапії. Це рішення пов’язано з різким погіршенням стану пацієнта у зв’язку з повтореннями значних серцевих аритмій.

Трохи згодом, як вказують журналісти, тренера перевели у стан штучної коми. Потім стан знову погіршився, що в результаті призвело до смерті після тривалої хвороби серця.

“Дякуємо за все, Містере. Ваше ім’я назавжди вписано в історію світового футболу. Спочивайте з миром, Великий Тренере“, — йдеться в офіційній реакції на смерть тренера футбольного клубу “Шахтар”.

Мірча Луческу: коротка біографія

Мірча Луческу з’явився на світ 29 липня 1945 року в столиці Румунії — Бухаресті. Його ігрова кар’єра пройшла у місцевих клубах “Динамо”, “Спортул” та “Корвінул”, а також у лавах національної збірної. У статусі футболіста він шість разів вигравав чемпіонат країни та двічі ставав володарем Кубка.

Свій тренерський шлях фахівець розпочав у “Корвінулі”, після чого успішно працював зі збірною Румунії, бухарестським “Динамо” та “Рапідом”, завоювавши з цими командами низку внутрішніх трофеїв. Згодом Луческу тренував італійські та турецькі колективи. У Туреччині він привів “Галатасарай” до чемпіонства та перемоги в Суперкубку УЄФА, а пізніше здобув золоті медалі місцевої ліги разом із “Бешикташем”.

Знаковим для тренера став 2004 рік, коли він очолив донецький “Шахтар”. Вже через два тижні після свого призначення румунський наставник здобув Кубок України, а в дебютному сезоні виграв чемпіонат. Головним єврокубковим тріумфом команди стала перемога в Кубку УЄФА у 2009 році. Загалом за 13 років на чолі “гірників” Луческу провів рекордні 573 поєдинки та завоював 22 нагороди, що зробило його найтитулованішим тренером в історії донецького клубу.

З 2020 по 2023 рік спеціаліст працював головним тренером київського “Динамо”. Останнім же місцем роботи досвідченого фахівця стала національна збірна Румунії.

Читайте також:

Пільгова іпотека для переселенців від Держмолодьжитло: як подати заяву через “Дію”

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Переселенці й переселенки з Бахмута можуть офіційно зареєструватися у громаді попри її окупацію. Раніше це можна було зробити через ЦНАП, а тепер запрацював механізм дистанційного декларування місця проживання. Скористатися цією можливістю можуть жінки, діти та чоловіки непризовного віку.

Про це повідомляє Бахмутська міськрада.

Як зареєструвати місце проживання в Бахмутській громаді онлайн

На порталі “Дія” з’явився сервіс онлайн-декларування місця проживання. Сервіс доступний для жінок, дітей та чоловіків непризовного віку. Вони можуть дистанційно оформити нову реєстрацію місця проживання або змінити її.

Послуга доступна для власників ID-картки або закордонного паспорта та за умови наявності інформації про житло в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Задекларувати місце проживання в “Дії” в розділі “Послуги”, далі — “Зміна місця проживання“. Після цього власник житла отримає повідомлення про необхідність надати згоду на ваше декларування в його майні. Воно з’явиться в кабінеті громадянина на порталі “Дія” та на електронній пошті. Згода надається електронним підписом усіма власниками та співвласниками майна, які обов’язково повинні бути зареєстровані на порталі “Дія”.

Згода власника та співвласників житла не вимагається в разі декларування місця проживання дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання їх батьків чи одного з них.

Покрокова інструкція:

• авторизуйтеся на порталі “Дія”;
• перейдіть у меню “Послуги” та виберіть “Зміна місця проживання”;
• перевірте коректність особистих даних, за необхідності оновіть їх в особистому кабінеті;
• вкажіть, чи маєте дітей. Зверніть увагу: дитину можна задекларувати лише за адресою проживання батьків;
• перевірте своє поточне місце проживання та вкажіть, чи є ви власником або співвласником майна, де плануєте задекларувати місце проживання. Якщо ви хочете змінити місце проживання дитини, зазначте дані її свідоцтва про народження та унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, якщо є. Уточніть інформацію щодо місця проживання дитини та вкажіть дані другого з батьків;
• вкажіть дані власника майна, якщо декларуєте місце проживання в житлі іншого власника;
• оберіть адресу нового місця проживання. Житло не має бути в іпотеці, а право власності на нього має бути внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
• власник майна має надати згоду, підписавши вашу заяву електронним підписом;
• оплатіть адміністративний збір;
• підпишіть заяву електронним підписом та очікуйте результат її розгляду.

Послуга опрацьовується протягом доби. Після успішної обробки дані автоматично оновляться, а новий витяг про місце проживання буде доступний у застосунку або на порталі “Дія”.

Чи можна зареєструватися в Бахмутській громаді через ЦНАП

Нагадаємо, що раніше послуга реєстрації місця проживання в Бахмутській громаді була доступна лише через ЦНАП. Така можливість запрацювала у вересні 2025 року. Першочергово ця процедура була направлена на реєстрацію дітей, які народились в евакуації, та студентів.

Попри появу дистанційного механізму реєстрації, є деякі категорії, які можуть зареєструвати місце проживання виключно у ЦНАПі. Це стосується дітей, які народились за кордоном та свідоцтво про народження яких видане іноземною установою. Крім основного пакету документів, працівникам ЦНАПу потрібно надати перекладене українською мовою та завірене нотаріусом іноземне свідоцтво про народження або видане Консульством України в країні перебування.

При цьому питання реєстрації місця проживання на ТОТ призовників, військовозобов’язаних та резервістів на законодавчому рівні неврегульоване. Ця процедура для них недоступна.

Де працює Бахмутський ЦНАП

Щоб зареєструвати місце проживання в Бахмутській громаді офлайн, звертайтесь до фахівців, які працюють у Києві за адресою: провулок Машинобудівний, 28, кабінет 204.

Прийом здійснюється за записом та після попередньої консультації. Для цього звертайтесь за телефонами: +380 (99) 667 9206 (представник ЦНАПу), +380 (68) 851 5089 (представник відділу реєстрації місця проживання).

Читайте також:

• Оформлення закордонного паспорта у 2026 році: актуальні ціни, терміни та повний перелік документів
• Дистанційне оформлення виплат ВПО: як подати заявку через вебпортал ПФУ
• Пільгова іпотека для переселенців від Держмолодьжитло: як подати заяву через “Дію”

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!