З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Темпи евакуації з міст Донецької області залишаються високими. Найактивніше місцеві жителі виїжджають зі Слов’янська та Краматорська, а з прифронтових населених пунктів люди продовжують рятуватися самостійно або за допомогою волонтерів.

Про те, хто зараз виїжджає найактивніше, куди прямують переселенці та як працюватиме нова програма, редакції Бахмут IN.UA розповів Євген Ткачов, представник гуманітарної місії “Проліска” в Донецькій області.

Евакуація з Донеччини: хто виїжджає

Темпи виїзду цивільного населення зі Слов’янська та Краматорська залишаються високими. З цих міст щоденно евакуюються сотні людей. Трохи збільшилася кількість сімей з дітьми завдяки новому проєкту гуманітарної місії, який дозволяє вивозити родини вантажівками разом із їхнім майном. Також зросла кількість немобільних людей та пацієнтів лікарень, яких вивозять після поранень спеціальним медичним транспортом.

З прифронтових міст Дружківка та Миколаївка дедалі частіше евакуюються люди похилого віку.

“А для них поштовхом для евакуації є зникнення комуналки, електрики, водопостачання та закриття аптек. Тобто, коли немає доступу до ліків, вони швидше евакуюються“, — пояснює Євген Ткачов.

У Костянтинівці ситуація інакша: виходять усі, хто може. Людей вивозять тачками, велосипедами, а дехто виходить з міста самостійно.

“Звісно, коли більше сотні людей щоденно виїжджає, то я можу назвати це масовим явищем. І це ж тільки те, що ми бачимо, що вивозять Проліска або інші гуманітарні місії“, — коментує представник організації.

Паралельно триває так звана “мікроевакуація”. Деякі мешканці прифронтових сіл переїжджають до більших міст — Слов’янська та Краматорська.

Як працює програма вивезення людей із речами

Експериментальна програма гуманітарної місії, яка дозволяє родинам евакуюватися разом із власним майном, вже працює на постійній основі, однак графік залежить від кількості речей та маршрутів.

Автівка розвантажується та одразу їде за іншою родиною. Темпи вивезення можуть сильно відрізнятися: багатодітна сім’я може зайняти мінівен та вантажівку, що забере дві доби, а в інших випадках за один день можна евакуювати три родини.

“Тому автівка за тиждень може вивезти п’ять сімей, а може вивезти дві сім’ї“, — каже Євген Ткачов.

Окрім того, швидкість поїздки залежить від стану доріг: якщо шлях пролягає сільськими розбитими автошляхами, евакуація значно ускладнюється.

Виклики для волонтерів на Донеччині

Ситуація з безпекою залишається складною. Якщо раніше обстріли Слов’янська та Краматорська частіше відбувалися вночі, то тепер вони трапляються і вдень.

“Тобто тепер стикаємось не тільки з дронами на самому прифронті, але й з можливістю потрапити під обстріл авіабомбами чи ракетами навіть в теоретично безпечному місці“, — розповів представник гуманітарної місії.

Російські дрони-камікадзе також загрожують евакуаційним автомобілям навіть за 40-50 кілометрів від лінії фронту. На дорозі між Олександрівкою та Краматорськом часто можна побачити спалені автомобілі.

Ще однією проблемою залишається стан дорожнього покриття, зокрема, між Лозовою та Павлоградом, що суттєво уповільнює рух евакуаційного транспорту. Також для деяких волонтерських ініціатив відчутним викликом є подорожчання пального.

Крім того, фіксується тенденція, коли деякі люди виїжджають, оформлюють відповідні виплати, а потім повертаються назад до міст Донецької області.

Читайте також:

Евакуація з Донеччини: скільки людей відмовляються виїжджати

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Контррозвідка Служби безпеки України викрила та затримала агента російської воєнної розвідки. Чоловік збирав інформацію про розташування українських військових на території Донецької області, а також допомагав готувати повторні повітряні удари по столиці.

Про це повідомили в СБУ.

Затримання агента розвідки рф

Основний акцент у розвідувальній діяльності затриманого був зосереджений на сході України. Він збирав дані про дислокацію запасних командних пунктів та бойових позицій Сил оборони на території Донецької області. Для отримання потрібної інформації агент використовував своїх знайомих. Він приховано випитував у них дані про перебування українських захисників на різних напрямках східного фронту, після чого передавав ці відомості російській стороні.

Ворожим агентом виявився охоронець одного з київських університетів. У Києві він відстежував наслідки російських атак для підготовки повторних обстрілів.

У столиці затриманий виконував низку завдань російської розвідки збирав дані біля теплоелектроцентралей та інших об’єктів енергетичної інфраструктури; об’їжджав місто та фіксував наслідки влучань; позначав точну геолокацію пошкоджень на електронній гугл-карті; фотографував зруйновані будівлі та споруди.

Представники російської розвідки завербували чоловіка через його сестру, яка проживає на території Росії. Жінка виконувала роль “зв’язкової”. Саме через неї агент передавав зібрані координати та розвідувальну інформацію з Донеччини та Києва.

Затримання та загроза довічного ув’язнення

Співробітники СБУ затримали агента за місцем його проживання у Київській області. Під час обшуку слідчі вилучили смартфон із доказами передачі даних.

Затриманому повідомили про підозру у державній зраді, вчиненій в умовах воєнного стану. Наразі він перебуває під вартою без права внесення застави. За цей злочин передбачене покарання у вигляді довічного позбавлення волі з повною конфіскацією майна.

Читайте також:

15 років ув’язнення за державну зраду: у Краматорську засудили жінку за передачу розвідданих

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!