З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Станом на липень 2026 року в штаті Бахмутської райдержадміністрації працюють 23 людей, з яких одна людина у відпустці по догляду за дитиною, і ще двоє — у відпустці без збереження заробітної плати. Редакція Бахмут IN.UA подала запит, аби дізнатися, яку зарплату отримували посадовці Бахмутської РДА у першому півріччі 2026 року.

Детальний аналіз заробітних плат у матеріалі Бахмут IN.UA.

Бахмутська РДА: яку зарплату отримували працівники у першому півріччі 2026 року

У відповідь на запит редакції Бахмутська РДА повідомляє, що штатна чисельність працівників складала 45 осіб. Фактично у складі РДА працюють 23 людей. Одна людина перебуває у відпустці по догляду за дитиною, і ще двоє — у відпустці без збереження заробітної плати.

Найвищу зарплату за півріччя — 991 665,30 гривень — отримав голова Бахмутської РДА Сергій Кальян. Найнижчу зарплату — 3 866,13 гривень — отримала Анна Чаплик, начальниця відділу з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації та організації діяльності центрів надання адміністративних послуг, яка отримала зарплату лише в березні.

З січня по червень (включно) 2026 року посадовці Бахмутської РДА отримали такі зарплати:

• Сергій Кальян, голова Бахмутської РДА, начальник Бахмутської РВА — 991 665,30 гривень. Найвища оплата праці була у червні — 284 031,63 гривень, а найменша у березні — 108 634,60 гривень;
• Роман Большаков, перший заступник голови Бахмутської РДА — 747 030,63 гривень. Найвища оплата праці була у лютому — 193 489,31 гривень, а найменша у січні — 64 493,59 гривень;
• Дмитро Таран, заступник голови Бахмутської РДА — 233 315,95 гривень. Працює на цій посаді з квітня. Найвища оплата праці була у травні — 82 913,60 гривень, а найменша у квітні — 70 040,97 гривень. З січня до квітня включно Дмитро Таран обіймав посаду начальника відділу правового забезпечення діяльності Бахмутської РДА. За цю роботу він отримав 165 590,80 гривень;
• Надія Тутова, керівниця апарату Бахмутської РДА — 306 382,18 гривень. Найвища оплата праці була у лютому — 68 000 гривень, а найменша у січні — 35 157,60 гривень;
• Вікторія Щепанська, начальниця відділу документообігу, контролю, по роботі зі зверненнями громадян та інформаційно-комп’ютерного забезпечення — 173 146,92 гривень. Найвища оплата праці була у лютому — 36 039,77 гривень, а найменша у січні — 18 779,20 гривень;
• Світлана Разжималіна, головна спеціалістка управління персоналом та з питань організаційної діяльності — 158 726,15 гривень. Найвища оплата праці була у лютому — 34 648,38 гривень, а найменша у січні — 16 308 гривень;
• Катерина Кривцова, начальниця відділу фінансово-господарського забезпечення – головна бухгалтерка — 186 933,29 гривень. Найвища оплата праці була у лютому — 41 250,52 гривень, а найменша у січні — 20 721,64 гривень;
• Вікторія Кривошеєва, головна спеціалістка фінансово-господарського забезпечення — 126 463,30 гривень. Найвища оплата праці була у лютому — 27 023,53 гривень, а найменша у січні — 14 060,15 гривень;
• Максим Гірмаш, водій автотранспортних засобів — 121 364,38 гривень. Найвища оплата праці була у лютому — 26 938,80 гривень, а найменша у січні — 13 469,40 гривень;
• Анна Лігоцька, головна спеціалістка-юрисконсультка відділу правового забезпечення діяльності — 150 269,29 гривень. Найвища оплата праці була у травні — 37 215,31 гривень, а найменша у червні — 13 307,79 гривень;
• Юрій Оверчик, начальник відділу ведення Державного реєстру виборців — 184 525,23 гривень. Найвища оплата праці була у лютому — 39 351,65 гривень, а найменша у січні — 22 750,40 гривень;
• Олег Селюк, головний спеціаліст ведення Державного реєстру виборців — 174 412,69 гривень. Найвища оплата праці була у травні — 54 842,95 гривень, а найменша у червні — 18 396,82 гривень;
• Ірина Тишакова, начальниця відділу забезпечення взаємодії з органами місцевого самоврядування, з питань освіти, охорони здоров’я, культури та спорту — 212 038,62 гривень. Найвища оплата праці була у травні — 71 373,15 гривень, а найменша у червні — 16 751,24 гривень;
• Ольга Мосендз, головна спеціалістка забезпечення взаємодії з органами місцевого самоврядування, з питань освіти, охорони здоров’я, культури та спорту — 135 644,70 гривень. Найвища оплата праці була у лютому — 27 658,65 гривень, а найменша у січні — 17 897,48 гривень;
• Ірина Косолапова, головна спеціалістка соціально-економічного розвитку територій та агропромислового розвитку — 184 136,48 гривень. Найвища оплата праці була у травні — 50 265,60 гривень, а найменша у січні — 18 451,96 гривень;
• Олена Семиволос, головна спеціалістка соціально-економічного розвитку територій та агропромислового розвитку — 18 989,25 гривень. Отримала лише одну зарплату в березні;
• Ольга Недорізова, начальниця відділу з питань інфраструктури, містобудування та архітектури, житлово-комунального господарства, екології — 270 165,78 гривень. Найвища оплата праці була у червні — 97 623,38 гривень, а найменша у січні — 23 848 гривень;
• Анна Чаплик, начальниця відділу з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації та організації діяльності центрів надання адміністративних послуг — 3 866,13 гривень. Отримала лише одну зарплату в березні;
• Олександр Хорсун, головний спеціаліст з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації та організації діяльності центрів надання адміністративних послуг — 144 840,54 гривень. Найвища оплата праці була у травні — 38 664,36 гривень, а найменша у січні — 14 627,20 гривень;
• Ярослав Фірсов, начальник відділу з питань оборонної та мобілізаційної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами — 106 298,03 гривень. Працює на цій посаді з квітня. Найвища оплата праці була у червні — 53 624,39 гривень, а найменша у квітні — 12 714,32 гривень. З січня до квітня включно Ярослав Фірсов обіймав посаду головного спеціаліста з питань оборонної та мобілізаційної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами. За цю роботу він отримав 155 493,44 гривень;
• Вадим Коваль, головний спеціаліст з питань оборонної та мобілізаційної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами — 160 976,59 гривень. Найвища оплата праці була у лютому — 39 495,33 гривень, а найменша у січні — 12 599,22 гривень;
• Катерина Ткаченко, головна спеціалістка з питань запобігання та виявлення корупції — 132 041,78 гривень. Найвища оплата праці була у травні — 44 256,86 гривень, а найменша у червні — 10 647,52 гривень.

За даними Бахмутської РДА, всі розміри зарплат вказані включно з преміями.

Нагадаємо, що редакція Бахмут IN.UA з метою висвітлення зарплат посадовців надіслала інформаційні запити до міськрад Бахмутського району. Ми просили надати для публікації дані про зарплати працівників МВА, міськрад та комунальних підприємств за перше півріччя 2026 року. Бахмутська МВА вже надала відповідь, аналіз зарплат працівників Бахмутської міськради ми публікували раніше. Також ми публікували дані щодо зарплат працівників Сіверської МВА та міськради. Натомість Часовоярська МВА відмовилася надавати інформацію про зарплати своїх працівників.

Читайте також:

• Скільки заробили за І півріччя 2026 працівники Бахмутських КП: детальний огляд
• Які зарплати отримували працівники Бахмутської МВА в першому півріччі 2026 року
• Як працює бюджет окупованої громади: пояснюємо на прикладі Бахмута

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Краматорську затримали водія комунального підприємства, якого підозрюють у передачі представнику ФСБ РФ інформації про розташування особового складу, артилерійської установки та укріплень Сил оборони України. Суд обрав чоловіку запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Про це повідомляє Донецька обласна прокуратура.

Працівник комунального підприємства у Краматорську передавав ФСБ дані про позиції ЗСУ

У Краматорську правоохоронці затримали водія одного з комунальних підприємств, якого підозрюють у несанкціонованому поширенні інформації про розташування Сил оборони України. Про це повідомляє Донецька обласна прокуратура.

За даними слідства, у січні 2026 року чоловікові через Telegram написав представник ФСБ РФ. Після цього, за версією слідства, житель Краматорська погодився передавати йому інформацію про українських військових. Як стверджують правоохоронці, чоловік повідомив представнику російської спецслужби дані про розташування особового складу, артилерійської установки та укріплень Сил оборони України.

За передачу інформації співробітник ФСБ РФ, за даними слідства, обіцяв чоловікові допомогти з отриманням документів та пройти “фільтрацію” у разі окупації Краматорська.

У липні 2026 року чоловіка затримали правоохоронці. Йому повідомили про підозру за частиною 3 статті 114-2 Кримінального кодексу України — несанкціоноване поширення інформації про розміщення Збройних сил України.

Суд розглянув клопотання сторони обвинувачення та обрав підозрюваному запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Досудове розслідування здійснює ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!