Для ветеранів та чинних військовослужбовців в Україні складнощі не закінчуються на фронті. У відпустці, на ротації, після поранення, контузії — вони змушені стикатися з державними інстанціями, які далеко не завжди мають професійний та толерантний підхід до військовослужбовців. Через МСЕК (медико-соціальну експертну комісію) та ВЛК (військово-лікарська комісія), які мають низку проблем, військові змушені терпіти бюрократичну тяганину. Випадків, коли людині не можуть встановити групу інвалідності, надати місце проходження служби, яке підходить їй за станом здоров’я, вистачає. Полегшити захисникам та захисницям проходження ВЛК та МСЕК, захистити їхні права в Україні допомагає правозахисна організація “Принцип”.

Редакція поспілкувалася зі співзасновницею організації Любов’ю Галан і розпитала, як працює “Принцип” зсередини, що вдалося покращити для військових, а що в процесі роботи.

Правовий навігатор для військових

Правозахисниця Любов Галан та адвокат Масі Найєм майже рік тому заснували громадську організацію “Принцип”, яка полегшує шлях діючих військових та ветеранів у цивільному житті.

“Коли “Принцип” був заснований, ми зрозуміли, що насамперед маємо дати нашим бенефіціарам, тобто військовим, інструменти самозарадності, тому що це одна із найбільших проблем нашої авдиторії. Військовослужбовці, їхні близькі, поранені, всі вони мають найбільшу проблему — це доступ до інформації. Коли ти поранений, то ти потрапляєш в лікарню, про це дізнається твоя родина, а що далі робити? І ніхто не дає тобі відповідь, що робити. Ти не можеш кудись прийти й запитати. Тому наразі у нас є два основних шляхи — це військовий і ветеранський”, — говорить Любов Галан.

Щоб допомогти військовим зрозуміти, що і як вони мають робити після поранення, під час відпустки чи для отримання групи інвалідності, був створений Правовий навігатор — це сайт, зараз вже чат-бот, а незабаром буде й додаток. На платформі родичі військових та самі військовослужбовці можуть дізнатися алгоритми, що робити з тою ж самою ВЛК, з документами, як собі допомогти.

Звісно, людина може звернутися до юриста, аби розв’язувати якусь проблему. Втім, це звучить абсурдно, адже військові, які ще вчора могли бути звичайними цивільними: вчителями, лікарями, машиністами тощо, не мають доплачувати кошти за те, що звертаються за базовими питаннями до держави, яку пішли захищати.

Примітка. Любов Галан пояснює, що у правовий навігатор підвантажили шаблони документів, які можуть знадобитися військовим. Ці ж шаблони окремі юристи пропонують придбати за 4 тисячі гривень або й більше.

Електронна черга ВЛК: для кого

Одна з перших інстанцій, з якою стикається військовий, вже чинний чи тільки мобілізований, — це військово-лікарська комісія. Вона встановлює придатність чи непридатність людини до служби. Скарг на роботу ВЛК було багато, зокрема й про неорганізованість черг.

Умовно, людина могла прийти о 09:00 ранку й очікувати свого прийому кілька годин. “Принцип” допоміг впровадити електронну чергу ВЛК для поранених та хворих військовослужбовці, (але не при ТЦК СП)  — долучився до її створення і Михайло Федоров, міністр цифрової трансформації. Таким чином, процес вдалося автоматизувати, пришвидшити, дозволити начмедам записувати людину, а також додалися електронні документи, які військовий може отримувати онлайн.

“Принцип” допомагає супроводжувати людину на всіх етапах. Від того моменту, як він/вона вступила на військову службу, і аж до того, коли стала ветераном, тобто вже перейшла до умовного цивільного життя. На порядку денному зараз — військова юстиція і розвиток можливостей захищати свої права військовослужбовцем, коли він перебуває на службі”, — пояснює правозахисниця.

Зміна категорій придатності до військової служби

Також, каже Любов Галан, у “Принципі” працюють над питанням охорони здоров’я у війську. Це дуже глобальне, велике питання — воно більше, ніж просто покращення досвіду людей при проходженні тої самої військово-лікарської комісії.

Галан пояснює, що йдеться про визначення придатності, тобто відповідь на питання: по яких критеріях, які люди, до якої служби придатні у війську. Крім того, працюють і над ветеранською політикою.

Одне з головних нововведень, яке пропонують запровадити правозахисники — це використання міжнародного класифікатора хвороб. Любов Галан пояснює, що медики у світі керуються єдиною мовою.

“Не важливо, чи будеш ти проходити медогляд в Штатах чи у Великій Британії — твоя епілепсія і там, і там буде епілепсією. Тобто світ використовує один код для класифікації. В Україні, на жаль, такого немає”, — додає співрозмовниця.

Чому міжнародний класифікатор хвороб є важливим? Саме завдяки йому військово-лікарська комісія може коректно направити людину на ту чи іншу посаду в армії.

Зараз ВЛК може визначити, чи людина придатна або непридатна до служби. Якщо придатна, то придатна усюди. Це не зовсім правильно, бо у військового може бути певна травма, яка, до прикладу, не дозволяє йому повноцінно бути у складі піхоти, але водночас людина може отримати посаду оператора БПЛА та добре її виконувати.

Так само і з класифікацією “обмежено-придатний” — такі люди можуть бути задіяні у роботі в тиловій частині, але ніхто не звертає увагу, що людина може мати таке саме навантаження на організм.

Україна має рухатися до міжнародних практик, де комісія дивиться на твоє здоров’я, підготовку. Вона розуміє, до яких посад ти можеш бути придатний, а до яких — ні. 

Правозахисниця додає, що, наприклад, в Штатах є дві комісії, які проводять експертизу. Одна оцінює здоров’я, а інша визначає кадрову приналежність. Навіть якщо військовий був поранений, але виявив бажання служити, то комісія допоможе визначити, до якої посади та функції людина придатна.

Довідка форми 5 для військовослужбовців

Важливі зміни відбулися у довідці форми 5 для військовослужбовців (Додаток 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в ЗС України)  — це довідка, яка видається людині, що отримала поранення чи каліцтво, де вказано, за яких причин та обставин вона його отримала. Це дуже важливо, бо впливає на розмір виплат військовому.

Любов Галан пояснює, що раніше така довідка вироблялася дуже довго і, як наслідок, затримувала всі інші процеси, зокрема й в МСЕКу, який встановлює групу інвалідності.

“Сервісність у ВЛК дещо покращилася, але чи була реформа ВЛК? Ні, бо для того, щоб покращити, знизити корупційні ризики, треба провести ґрунтовні зміни у тому, якими нормативно-правовими актами керується ця комісія. Матриця, якою користуються, не збігається з міжнародним класифікатором хвороб, а ще вона не враховує сукупність хвороб чи вад у людини. Наприклад, в умовного Василя немає руки, не працює нога, він не бачить. Але ВЛК враховує тільки один діагноз, а не їх сукупність. Звісно, я утрирую, але це приклад, щоб показати, яка у нас є проблема з врахуванням коморбідності діагнозів”, — пояснює правозахисниця.

Вона додає, що зараз очікують ґрунтовних змін у роботі ВЛК — для цього експерти з “Принципу” досліджували роботу ВЛК з інших країн, в тому числі країн НАТО. Втім, повністю покладатися на цей приклад Україні буде не доречно, пояснює Галан, адже ми перебуваємо в стані повномасштабної війни й змушені враховувати реалії.

“Треба розуміти, що ВЛК — це комісія, але те, що вона робить — це експертиза. Тобто, ми дивилися не тільки на те, як працює ця комісія, а яку матрицю оцінки здоров’я вони використовують. Ми розглядали Великобританію, США, Польщу та Литву. Литву брали для того, аби зрозуміти, як ВЛК може працювати у країнах колишнього СРСР. Всі ці країни мають контрактну армію, це не мобілізація, бо жодна з цих країн не перебуває в стані повномасштабної війни, тому вони можуть виставляти будь-які критерії”, — каже пані Любов.

Реформа МСЕКу

Медико-соціальна експертна комісія, або скорочено МСЕК, — це інстанція, яка встановлює як військовим, так і цивільним групу інвалідності або надає висновок про рівень втрати працездатності. Міністерство охорони здоров’я анонсувало, що МСЕК чекає велика реформа — зараз напрацьовують її модель, аби зрозуміти, як вона має працювати. Терміни її реалізації поки не відомі, але це не найближчий рік.

“Це досить ґрунтовна та велика реформа. Скоріш за все, наші військовослужбовці пройдуть ще по старій МСЕК. На жаль, тут змін мало. Є проблема з доступом військових через проблеми з направленнями від військових частин. Урядом була поставлена задача спростити шлях поранених й в контексті МСЕК”, — каже Любов Галан.

Як уряд працює з неурядовими організаціями?

“Принцип” співпрацює з різними Міністерствами в Україні, аби спростити шлях військових та ветеранів. Ми попросили оцінити роботи з урядом, і Любов Галан наголошує, що тут все залежить від команди різних Міністерств.

“Так, буває складно. Є Міністерства, які більш спроможні, а є менш спроможні, і це проблема. Якісь команди здатні напрацьовувати рішення, а якісь не здатні. З тими, які не здатні, навіть якщо ви в дуже класних стосунках, далеко не заїдеш, тому що вони просто не можуть напрацювати щось через те, як побудована робота всередині. Це і некомпетентність, і відсутність кадрів, невміння виставити правильно пріоритети”, — пояснює Любов Галан.

Повернення ветеранів у цивільне життя

Між цивільними та військовими часом виникає нерозуміння, а якщо говорити за ветеранів, то, повертаючись у звичайне життя, вони можуть відчувати себе відірвано. Зараз це є проблемою. “Принцип” не бере на себе функцію, яка б вчила цивільних взаємодіяти з військовими.

Проєкти “Принципу” спрямовані на те, щоб людина, яка повернеться в громаду, могла легко звернутися до сімейного лікаря, соцпрацівника, поліцейського, отримати безоплатну правову допомогу тощо. 

Правозахисниця зазначає, що їй хотілося, аби у суспільстві були проєкти, які допомагали б людям з військовим досвідом за плечима інтегруватися в цивільне життя. 

“Я скажу так, що як родина ветеранів, член родини ветеранів — навіть самі сім’ї відчувають іноді етичний конфлікт з цивільними людьми, які такого досвіду не мають. Це є досить великою проблемою, особливо на фоні цих розмов, які почалися через законопроєкт про мобілізацію. Мені здається, що на це мають дати відповідь інші люди та конкретно держава, як вона збирається готувати суспільство до прийняття ветеранів? Це складне питання.

Нам потрібно буде ще знайти формулу, як знайти порозуміння між людьми, які виконали свій обов’язок, і людьми, які публічно висловлюються проти того, щоб його виконувати”, — розмірковує Любов Галан.

Поховання військових

Також одне з актуальних питань — це вшанування загиблих воїнів. На думку правозахисниці, якщо порівнювати цей процес з 2014 років, то дещо покращилося. Втім, самій процедурі поховання не вистачає рівності та чіткості. 

“Військовослужбовець повинен мати розуміння, що лише його бойові заслуги можуть впливати на місце поховання на майбутньому військовому кладовищі. Це дуже важливо, аби в жодному випадку не було різниці між впізнаваними і менш впізнаваними військовослужбовцями. І у всіх була рівність у цих процесах. Військовослужбовці мають розуміти, що в армії вони всі рівні”, — пояснює правозахисниця.

Нагороди військових України. Зміна критеріїв

Критерії, за якими видаються відзнаки та бойові нагороди, мають бути дуже чіткими. Військові мають отримувати відповідні нагороди для того, щоб всередині самого війська не відчувалася нерівність. Йдеться й про те, коли військовий заслужив службою таку нагороду, але через те, що він не був публічним, немає рідних, що будуть відстоювати його — його заслуги лишаються невидимими, пояснює правозахисниця.

“Не має бути різниці у тому, чи є у цього військового група підтримки, родичі, які здатні створити петицію про присвоєння йому нагороди, чи немає. Навіть, якщо ця людина була сама у світі, і в неї не було рідних, але вона виконала свій обов’язок і заслуговує на нагороду відповідно до тої системи, яка у нас є, то ми маємо зробити так, щоб він (ред. військовий, військова) був видимий для військ. Щоб не було такого, що ця людина не отримала свою нагороду, бо ніхто для неї петицію не створить. Мене оця частина людей хвилює, які можуть не мати такого соціального капіталу, який навіть після їхньої смерті дає їм можливість бути визнаними”, — резюмує Любов Галан.

Читайте також:

• Військові вологу витягували із стовбурів соняшника: як утримували Бахмут
• Як Пласт виховує самозарадність: розказує військовий та голова осередку в Краматорську
• “Любовне гніздечко Геббельса за 8 млн євро”: фейк про родину Зеленського

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянка Аліса — дружина військовополоненого нацгвардійця Дениса Чумака, який вже майже два роки знаходиться на території росії. Чоловік служив кінологом та був на Азовсталі, звідки вийшов у травні 2022 року. Відтоді Аліса не має з ним зв’язку. Маленький син Тимофій свого батька практично не пам’ятає, а коли мама розповідає йому про тата, то хлопчик біжить показувати фотографію у шафі. 

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Алісою — розповідаємо історію пари й наголошуємо на важливості повернення додому військовополонених.

З Бахмута в Маріуполь до коханого

Аліса й Денис обоє народилися в Бахмуті, закінчили місцеві школи. Перше знайомство було у 2012 році. Втім, коли це сталося, Алісі було 12 років, а Денису 18 років. Спільних тем у них ще не було, тож підлітки просто спілкувалися у соцмережах. 

Вдруге, вже у 2020 році, пара зустрілася знову — за цей час Денис змінився та змужнів, пригадує Аліса. Юнак вже тривалий час жив у Маріуполі, служив у Нацгвардії кінологом, а Аліса навчалася в Інституті у Харкові. У Бахмут дівчина повернулася через епідемію коронавірусу. 

Згодом пара почала спілкуватися активніше, з’явилися спільні захоплення. Розмови переросли у щось більше, обоє молодят закохалися. Аліса переїхала до коханого у Маріуполь.

Тут молода сім’я будувала своє життя: Денис ходив на роботу, Аліса доглядала за сином Тимофієм. Малюк був дуже бажаним, каже співрозмовниця, чоловік багато часу проводив з сином.

Війна. Маріуполь

24 лютого зранку Аліса підняла слухавку, телефонувала сестра. Саме вона повідомила, що почалася війна.

2 березня неподалік від дому, де жила Аліса з дитиною, був приліт. Жінки вирішили, що потрібно їхати далі, аби убезпечити дітей. Знайома запропонувала перебратися до АТБ — там було підвальне приміщення, де люди ховалися від вибухів. 

Добиралася туди машиною, дні тягнулися дуже довго, практично весь час жінки ховалися з дітьми у підвалі, від чоловіка не було звістки, а зв’язок по місту почав поступово зникати. Коли Аліса з подругою вибиралися з квартири, то залишили на дверях напис з адресою, де вони знаходяться. Так чоловіки й знайшли своїх дружин.

Остання зустріч у Маріуполі

10 березня Аліса останній раз побачилася з чоловіком. Цього разу жінка не змогла вийти з дитиною, боялася авіаударів — напередодні біля АТБ ракета влучила в кафе. Аліса згадує, що ця зустріч тривала три хвилини, якщо не менше. Коли жінка вийшла на подвір’я, то вже не побачила дороги, навколо все було розбито. Маріуполь росіяни перетворювали на суцільну руїну.

Організованої евакуації з Маріуполя не було, каже Аліса. Люди самі машинами вибиралися із міста, деякі йшли пішки. Напередодні 22 лютого Денис казав, що може початися війна, пропонував їй евакуюватися до сестри в Харків, але дівчина не хотіла їхати без коханого. Не вірила, що все обернеться так.

Евакуація. Бердянськ

20 березня жінка разом із сином виїхала з Маріуполя, відбулося все випадково. У підвалі АТБ люди по черзі намагалися додзвонитися до рідних у інших областях. Аліса дала номер своєї сестри та мами. Одного дня в підвал зайшли й сказали, що додзвонилися до рідних бахмутянки. Мама Аліси повідомила, що за нею в Маріуполь виїхала сестра з чоловіком. Але в місто їх не пустили, тож сестра чекала Алісу у Бердянську.

За день до від’їзду жінка пішла до своєї орендованої квартири, щоб забрати цінні речі: документи, фотографії, одяг сина та чоловіка. Поки жінки йшли, на розбитих вулицях бачили багато мертвих тіл.

Коли жінка поверталася до сховища в АТБ, у місті вже були росіяни, йшла зачистка. Тоді було дуже страшно, ділиться у розмові героїня. Ніяких новин люди не знали, невідомо було навіть, що коїться в центрі Маріуполя. Повний інформаційний вакуум ще більше лякав.

Аліса з подругою виїжджали на машині, доїхали до Мелекіного, а звідти до Бердянська. Далі Дніпро, а потім — Київ. У столиці жінка ходить на мітинги, спілкується з іншими дружинами полонених й вірить, що її Денис повернеться додому.

Полон. Азовсталь

Жінка постійно підтримує зв’язок з іншими дружинами полонених. Разом вони виходять на мирні акції, аби привернути увагу суспільства й нагадати, що зараз у росії знаходяться сотні наших військових. Жінки спілкуються з Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими, але нічого нового у штабі вже не кажуть, додає Аліса. Спочатку дружинам давали надію, що полонених швидко обміняють, але цей процес виявився набагато важчим, ніж гадалося.

У багатьох полонених, які зараз знаходяться у росії, вже народилися діти. Чоловіки опинилися в полоні, коли їх дружини були ще вагітні. Сину Алісі та Дениса вже 2 роки — хлопчик знає, що фотокартка його тата є на шафі. 

Співрозмовниця додає, що допоки люди пам’ятають своїх героїв — є шанс їх повернути. А ще нагадати частині суспільства про їх існування, Аліса наголошує, що часто люди навіть не знають про події в Азовсталі й живуть у своїй бульбашці, не знаючи, що за їх свободу хтось віддає свою молодість та час у російському полоні.

Читайте також

• Вийшов живим з 6-годинного бою на Леваневського: історія військового з Бахмута
• Надія на порятунок: як диспетчерка з Бахмута допомагає рятувати мешканців Донеччини
• З тіла витягли 40 осколків: як захисник Бахмута отримав поранення

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Військовий Віталій Шишкін родом з міста Бахмута, але перші години повномасштабного вторгнення чоловік зустрів неподалік від Маріуполя, село Гранітне. Обстріли тут почалися раніше, 20 лютого чоловік вже телефонував рідним — відчував, що насувається війна. 

Яким Віталій запам’ятав Бахмут та чому цивільні на війні — це тягар для військових? 

Мама казала “Не треба, ти ще молодий”

У Бахмуті є район Літака, так його називають місцеві, саме тут народився й жив Віталій з родиною. Навчався в 12 та 18 школі, а коли хлопцю виповнилося 18 років він підписав контракт зі Збройними Силами України.

На дворі був 2018 рік, війна на Донбасі активно тривала, тож мама Віталіка спочатку відмовляла його від ідеї пов’язати життя з армією, а от тато навпаки підтримав таке рішення сина. Юнак підписав контракт на спеціальність стрілка-піхотинця з Бахмутською 54-бригадою, служив у батальйоні 25-ої окремої мотопіхотної бригади “Київська Русь”.

Війна зустріла біля Маріуполя

Про те, що повномасштабна війна в Україні буде — військовий не сумнівався, каже, що все до цього йшло. Перші години вторгнення Віталій з побратимами застав неподалік від Маріуполя, село Гранітне.

Віталій бував у Маріуполі по робочих завданнях, відвідував госпіталі, возив гуманітарку ще до повномасштабного вторгнення, зараз це місто під російською окупацією. Маріуполь, чоловік запам’ятав, як велике промислове місто.

В грудні та лютому 2022 року військові спостерігали, як до кордонів стягуються російські солдати. Це не було схоже на попередні роки, росіян було дуже багато, як і їх техніки, каже Віталій. Російські танки та БМП (Бойова машина піхоти) їхали день та вночі, вони навіть не переховувалися, додає чоловік.

Під час цього періоду почали проявляти себе й місцеві жителі села, у якому дислокувалися побратими Віталія, були люди, які підтримували українських військових, але вистачало й тих, хто відкрито чекав росію. На питання, чому так могло скластися Віталій відповідає наступне:

Бахмут мав готуватися до міських боїв

В серпні 2022 року підрозділ Віталія зайшов на позиції в Бахмуті, хлопці базувалися тут по вересень, далі їх вивели на доукомплектування, в жовтні повернули назад. Місто тоді ще було цілим. Бахмутяни надіялися, що так буде й надалі, але згодом лінія фронту почала сунутися в сторону Зайцевого, кілометрів до Бахмута залишалося все менше, лінія фронту розтягувалася.

Військові вже тоді розуміли, що у Бахмуті будуть точитися міські бої, для росіян було важливо взяти це місто, аби показати, що вони щось можуть, говорить військовий.

Вже осінню 2022 року люди почали відноситися до військових із засторогою, не довіряли, пригадує герой у розмові. Бувало, що захисникам докоряли за те, що вони селяться в будинках, стріляють по росіянах  із житлових масивів тощо. Віталій додає, він питав у людей, навіщо вони залишаються в місті, у якому немає води, світла та інших комунікацій — чимало бахмутян відповідали, що не поїдуть, бо тут мають дім.

Ще одна річ, яку не міг зрозуміти чоловік — це мами, які залишалися з дітьми у місті. Також були батьки, які ховали дітей від волонтерів та поліції, пригадує герой. Мотиви цих людей й досі незрозумілі Віталію. Загалом цивільні під час боїв у місті підставляють себе під загрозу, каже Віталій, й стають тягарем для військових.

Людям, які залишалися в Бахмуті максимально намагалися допомогти

Попри те, що військові мали основне завдання у Бахмуті, вони встигали ще допомагати цивільним, які залишилися в місті. Наприклад, Віталій забезпечував усім необхідним свій район — Квадрат. Людям привозив хліб із власних запасів, консервації, крупи, воду, солодощі, джеми, рибу, тушонку, загалом все що могли віддати від частини. Військові привозили навіть медиків для цивільних, людям видавали ліки, слухали серце, лікували сезонні застуди тощо.

Часто Віталій разом із побратимами вмовляли бахмутян евакуюватися, безкоштовно довозили до Дніпра, були ті, хто погоджувався, але таких не багато. 

Неприємним сюрпризом було те, що потім окремі бахмутяни, які переїхали до росії звинувачували військових у розстрілах, прильотах, розповідали, що їм ніхто не допомагав, ділиться Віталій. Він додає, на одному із російських каналів він побачив свою землячку, яка жила з ним в одному районі, жінка звинувачувала ЗСУ у всіх негараздах. Були ті, хто шпигував за пересуванням військових.

Але цих осіб було небагато, а проукраїнське населення підтримувало ЗСУ. Зокрема, волонтерка Наталя Роменська до останньої можливості перебувала в Бахмуті, аби допомагати захисникам. Лікарка Олена Воронова лікувала воїнів від застуди, травм. Й таких бахмутян було немало.

Додамо, що СБУ слідкує за подібними інцидентами. Випадки, коли проросійські особи “зливають” позиції ЗСУ, фіксують у різних областях України, останній трагічний інцидент відбувся на Харківщині.

Окупанти вдарили по кафе в селі Гроза на Харківщині. У кафе відбувалися поминки за військовослужбовцем, приліт російської ракети вбив 51 людину. Серед них шестирічна дитина. Місцеві підозрюють, що самі односельчани стали зрадниками, які повідомили російській стороні про масове скупчення людей.

Росіяни потроху знищували Бахмут, будинок за будинком, вулиця за вулицею. Віталій каже, що він не був здивований руйнуванням, бо це тактика війни росіян — знищувати міста, залишати за собою випалену землю, як це було в Сирії та Чечні.

В січні 2023 року бригаду Віталія перекинули на навчання, їх проводили на Херсонщині, а далі бригаду повернули під Авдіївку. Наступна зупинка знову Бахмут, тут батальйон базувався аж до середини травня 2023 року. 

Якби росіяни не були настільки сильними, то ми б звільняли наші території швидше

Бої за Бахмут тривали кілька місяців, весною 2023 року вже почалися сутички поблизу залізничного вокзалу. 12 травня для Віталія та його побратимів відбувся один із найважчих боїв біля магазину “Любимий”, бій тривав 6 годин.

Росіяни закидували всім чим можна, пригадує чоловік, 6 годин пролетіли дуже швидко. Чоловікам вдалося вийти цілими завдяки артилеристам, які допомогли відбити атаку. Це далеко не одиничний випадок. Ще один був, коли бригаді Віталія вдалося уникнути російського ПТУРа.

Недооцінювати противника не можна, вважає Віталій. Звісно, є росіяни, які потрапляють в полон на третій день, стають гарматним м’ясом, як учасники ПВК “Вагнер”. Але навіть той самий “Вагнер”, який часто зображували, як скупчення зеків має сильних бійців, каже герой. Тих, кому не подобаються темпи контрнаступу, чоловік запрошує в Бахмут, аби на власні очі побачити, з чим мають справу ЗСУ.

Разом з Віталієм місто Бахмут захищають його земляки:

• Боєць ТрО “Грузин”;
• вчитель історії з позивним “Завуч”;
• воїн з місцевого ТРО Руслан Петренко ;
• активіст Андрій Шостак;
• волонтер й зоозахисник Сергій Литовченко;
• популяризатор вертепів Андрій Тимчак;
• аеророзвідник Дмитро.

Інколи їздили в Костянтинівку в кафе за тортом Наполеоном

Ми попросили героя поділитися своєю улюбленою їжею. Виявилося, що це карбонара та торт Наполеон. Однак дістати солодощі, коли ти у місті поруч з фронтом, не так й легко. До грудня 2022 року в Бахмуті була нормальна логістика, згадує Віталій, тоді були відкриті дві дороги на Бахмут через Часів Яр та Костянтинівку.

Навіть самі військові могли їздити, щоб щось придбати, наприклад гарячу їжу. Військовим видавали сухпайки, втім, каже Віталій, хотілося хоча б інколи їсти домашні харчі. А готувати в Бахмуті для них – не було кому.

У Бахмут чоловік хотів би повернутися після війни, каже, що чудово розуміє, що це відбудеться нешвидко, бо після відвоювання міста буде його розмінування, а потім відбудова. Своє місто чоловік бачить таким, як раніше. Віталій отримав поранення, зараз він на лікуванні в Одесі, далі чекає комісія ВЛК. Одеса бахмутянину до душі, бо тут колоритні та добрі люди.

Як подякувати військовому?

Наостанок ми вирішили запитати Віталія дуже актуальне питання, яке турбує багатьох цивільних: Як подякувати військовому?

Чоловік каже, що достатньо буде просто підійти та щиро висловитися, військові цінують чесні наміри.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!