Коли ми думаємо про роботу рятувальників, то уявляємо собі як гасять пожежі, витягують непритомних людей з завалів, і це справді є. Та часто ми забуваємо, що успіх рятувальної операції залежить від часу, за який прийшла допомога. І від того наскільки швидко диспетчерка зможе прийняти заявку і скерувати бригаду залежить життя. Бахмутянка Анна вийшла на роботу в ДСНС після декрету на початку 2023 року. Героїня пригадує, що на «101» дзвонили навіть тоді, коли чули повітряну тривогу. Потім пішла хвиля пожеж, з’явились перші жертви, місто горіло, і рятувальники стали перед вибором між життям команди і порятунком будівель. Попри постійний стрес вона продовжує працювати.
Останній важкий виклик — обстріл в Костянтинівці, Анна пригадує як о 14.10 почала допомагати приймати дзвінки у диспетчерській, тоді на місці прильоту загинуло багато людей. Детальніше про роботу жінки, про те, чого вона найбільше боїться і чому найбільше радіє — читайте в матеріалі «Бахмут.IN.UA».
У дитинстві Анна не мріяла стати диспетчеркою ДСНС
Наша героїня Анна працює у ДСНС з 2011 року, дівчина почала свою кар’єру у 23 роки, повна назва її посади звучить так: диспетчер оперативно-диспетчерського відділення Бахмутського району ГУ ДСНС у Донецькій області.
Такої мрії, як працювати у ДСНС — у мене не було з дитинства, рішення прийшло вже в усвідомленому віці. Так склалися обставини, виникло бажання, і я пішла працювати. Ні разу в житті я не пошкодувала, що обрала саме таку професію.
Такої мрії, як працювати у ДСНС — у мене не було з дитинства, рішення прийшло вже в усвідомленому віці. Так склалися обставини, виникло бажання, і я пішла працювати. Ні разу в житті я не пошкодувала, що обрала саме таку професію.
Анна // диспетчер оперативно-диспетчерського відділення Бахмутського району ГУ ДСНС у Донецькій області
Попри те, що жінок в службі не так багато, диспетчерка каже, що за роки роботи жодного разу не стикалися з дискримінацією, а свій перший прихід на службу навпаки згадує з теплотою. Каже, що тоді в 2011 році, колеги-чоловіки все пояснювали й ставилися до жінок на рівні. Диспетчерами у відділі Анни працюють жінки, а на виклики виїжджають чоловіки.
На тобі, як на диспетчерці лежить велика відповідальність. Коли тобі дзвонить людина в паніці, ти маєш швидко її заспокоїти, виконувати свою роботу чітко, щоб допомога прийшла вчасно. Бо від того, як швидко ти зреагуєш — залежить чи встигне підрозділ виїхати на місце. На початку роботи був страх, але потім, коли день за днем ти зіштовхуєшся із цим — звикаєш, страх йде.
На тобі, як на диспетчерці лежить велика відповідальність. Коли тобі дзвонить людина в паніці, ти маєш швидко її заспокоїти, виконувати свою роботу чітко, щоб допомога прийшла вчасно. Бо від того, як швидко ти зреагуєш — залежить чи встигне підрозділ виїхати на місце. На початку роботи був страх, але потім, коли день за днем ти зіштовхуєшся із цим — звикаєш, страх йде.
Анна // диспетчерка ДСНС
Були виклики, на які диспетчери вже не могли відправити рятувальників
В квітні 2023 року, після першого місяця повномасштабної війни Анна повернулася на роботу з декрету. Жінка згадує, тоді багато людей було в паніці, в диспетчерську дзвонили навіть тоді, коли лунала сирена, бо не знали як поводитися. Потім, коли почалися перші прильоти — виклики вже були інші, рятувальники виїздили на пожежі після прильотів, розбирали завали.
Рятувальники з підрозділу Анни працювали у Бахмуті, як й вона сама, далі, коли знаходитися тут вже стало дуже небезпечно — ДСНС вивели до Часів Яру, але й там через постійні російські обстріли підрозділу було небезпечно знаходитися. Бахмутський підрозділ перевели знову, зараз Анна приймає виклики із Сіверська та Часів Яру, в останній рятувальники ще періодично привозять воду.
На початку лютого 2023 року з Бахмута виводилися наші підрозділи, хлопці більше не могли там залишатися. Звісно, були такі виклики, коли я розуміла, що відправляти туди людей — вже неможливо, бо вони можуть або не доїхати, або не повернутися. На кону стоїть життя працівників, відправляти туди людей було вже неможливо. Але рятувальники виїжджали на евакуацію людей з Бахмута навіть в лютому на броньованій машині «Фенікс».
На початку лютого 2023 року з Бахмута виводилися наші підрозділи, хлопці більше не могли там залишатися. Звісно, були такі виклики, коли я розуміла, що відправляти туди людей — вже неможливо, бо вони можуть або не доїхати, або не повернутися. На кону стоїть життя працівників, відправляти туди людей було вже неможливо. Але рятувальники виїжджали на евакуацію людей з Бахмута навіть в лютому на броньованій машині «Фенікс».
Анна // диспетчерка ДСНС
Співрозмовниця також каже, що один з останніх викликів був у Часів Ярі, де загорівся будинок, й в житлі був заблокований чоловік, його врятували. А другий — це приліт по ринку в Костянтинівці 6 вересня, тоді було понад 40 поранених, й 16 загиблих. Приліт прийшовся на середину дня. Анна пам’ятає, що тоді на годиннику було приблизно 14:04, Анна допомагала приймати виклики від людей про приліт та відправляла на місце події рятувальників.
Це важка була ситуація, напевно найрезонансніший приліт по Костянтинівці.
Це важка була ситуація, напевно найрезонансніший приліт по Костянтинівці.
Анна // диспетчерка ДСНС
Що найважче та найприємніше у роботі диспетчера ДСНС?
Робота у ДСНС не обходиться без стресу, каже співрозмовниця. Часто люди панікують, плачуть, й диспетчер повинен допомогти людині опанувати емоції. Для самих працівників ДСНС часто проводять тренінги психологи, щоб люди могли надалі повноцінно працювати.
Ми запитали Анну, що з її досвіду є найважчим у роботі диспетчерки ДСНС, за словами героїні — це новини про загибель людей.
А от найприємніші спогади, каже Анна, вона може розділити до повномасштабного вторгнення й після.
Якщо говорити за період до (ред. до повномасштабної війни), то — це коли пожежа ліквідована, ніхто не постраждав. Коли мені кажуть: “Все ми закінчили свою роботу, все добре”, то можна видихати, бо ми допомогли. Це надихає й надає сил у нашій роботі, бо ми розуміємо, що ми врятували людину. Після повномасштабного вторгнення найприємнішим у моїй роботі став той момент, коли хлопці виходять на зв’язок. На той час, коли наші ДСНС працювали у Бахмуті спілкуватися телефоном вже було неможливо, єдиний спосіб — радіостанція.
Якщо говорити за період до (ред. до повномасштабної війни), то — це коли пожежа ліквідована, ніхто не постраждав. Коли мені кажуть: “Все ми закінчили свою роботу, все добре”, то можна видихати, бо ми допомогли. Це надихає й надає сил у нашій роботі, бо ми розуміємо, що ми врятували людину. Після повномасштабного вторгнення найприємнішим у моїй роботі став той момент, коли хлопці виходять на зв’язок. На той час, коли наші ДСНС працювали у Бахмуті спілкуватися телефоном вже було неможливо, єдиний спосіб — радіостанція.
Анна // диспетчерка ДСНС
Анна додає, що в ту мить, коли рятувальники з Бахмута звітували, що вони ліквідували пожежу й повернулися цілими та неушкодженими на станцію — й був найприємнішим.
Читайте також: Як розміновують деокупований Святогірськ та де брати ресурси на розмінування України?
Фото: «Бахмут.IN.UA»
Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео
А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!
