Бійки з вчителями та відмова від їжі: як допомогти адаптуватися школярам-переселенцям

Семаковська Тетяна 13:59, 25 Серпня 2022

299397498 644070483962210 646710666166973369 n 45c60Замикаються в собі, стають дратівливими, грубими. Не хочуть навчатися, або ж навпаки беруть на себе надто багато. З цими та іншими проблемами з адаптацією стикаються діти, які через війну змушені починати навчальний рік в чужих містах та країнах. Бахмут IN.UA розказує, як можна справитися з психологічнми труднощами, через які проходять українські школярі.

Практично не розмовляє. Катя, 9 клас

Юлія з дочкою Катею виїхали з Бахмута до села на Хмельниччині. Школу №5, в якій навчалася дівчина, зруйнували окупанти, але Катерина продовжить вчитися в онлайн-режимі. Майже всі її однокласники вирішили залишитися у своїй школі. Кілька дітей досі в Бахмуті, третина поїхали за кордон, решта евакуювалися до різних куточків України. Юлія розказує, що у цей складний час вони з донькою готові навіть ще раз змінити місце проживання, але хорошу профільну школу міняти не готові. 

300460380 796392125006228 5061387803532213564 n a1a8d

Знищена школа №5. Фото: «Вільне радіо»

Однак Катерина після пережитого стресу перестала їсти і практично не розмовляє. Допомогти частково зняти стресовий стан змогла шкільний психолог, яка порадила завести домашнього улюбленця. Юлія так і зробила і не пожалкувала. 

«Катерина завжди мріяла про котика, але вдома ми не могли його завести, бо я алергік. А в селі у нас з’явилося дворове кошеня, назвали Дон-Бас. Живе на сіновалі, ми його дуже любимо. Дбаючи про малюка, Катерина й сама стала краще їсти, потім засіла за вивчення харчування та виховання котів», – каже Юлія.

 299494660 399637102277518 1738928059734090675 n e5b16

Кошеня Дон-Бас. Фото надане героєм публікації. 

Також Каті допомагає обговорення прочитаних книжок з мамою і підтримка однокласників.

«Коли дочка розмовляє телефоном, часто чую жарти, а головне – плани на майбутнє. Діти свято вірять у нашу Перемогу, вірять у своє майбутнє, дуже чекають на зустріч, планують випускний у 9 класі, – каже Юлія. – Я жодного разу не чула, щоб хтось жалівся. Може у нас діти особливі, загартовані. Вони у 2014 йшли до першого класу, тоді теж над школою літало. А може, просто вони діти Донбасу».

За словами дитячого психолога, арт-терапевта Ольги Голубицької, відмова дитини від їжі може означати серйозні зміни в психіці. 

«Це може бути прояв протесту, тільки аутоагресивний, тобто направлений на себе. Схоже, навантаження на дівчину занадто велике, психіка і тіло не справляються. Загалом, дуже небезпечно, коли дитина перестає їсти, бо її базові потреби не реалізуються, вона втрачає контакт зі своїм тілом, самопочуттям. Головне не примушувати дитину харчуватись, інакше це буде відтворення ситуації насилля», – каже Голубицька. 

А кандидат психологічних наук, доцент кафедри практичної психології в НПУ імені М.П. Драгоманова Юлія Святенко підозрює, що таким чином може проявлятись пост-травматичний розлад. Він проявляється, коли дитина розслабляється після тривалої напруги. Обидва психологи сходяться на думці, в таких випадках необхідна допомога спеціаліста – на місці або онлайн. Вони нагадують, що наразі існує багато безкоштовних первинних кризових консультацій. Психолог, психотерапевт допоможе дитині стабілізуватися, знайти подальші стратегії життя.

Також психологи радять Юлії допомогти Катерині з пошуком друзів на новому місці – це сприятиме адаптації. 

Сумує за татом і домівкою. Данило, 4 клас

Коли у військову частину, навпроти якої живе сім’я Катерини, прилетіли дві авіабомби, молода мама зрозуміла: їм з дітьми лишатися в Бахмуті не можна. Уже 1 квітня вони з дітьми поїхали до Хмельницької області, до хрещеної матері їх батька. Там в двокімнатній квартирі і живуть всімох із родичами.

Син Катерини, десятирічний Данило, в Бахмуті ходив до школи №12. Він важко адаптується в нових колективах, тож піде до четвертого класу в своєму закладі дистанційно. Власне, як і всі однокласники Данила за винятком трьох учнів. 

301087715 742416380174305 1993210568106763843 n 88da5

Школа №12. Фото: «Вільне радіо»

На думку Катерини, малий почувається непогано. Він гуляє з друзями, катається на самокаті, який йому подарували добрі люди. Але дуже сумує за домом, Бахмутом і татом, який захищає Бахмут. Хлопець часто бачить сни, як їде додому.

«Вдень наче все нормально, а от перед сном в нас затяжні розмови. Коли меншу вкладу, починається мова про війну, «кацапців», як він їх називає, та про «додому». Ну ото відводить душу, наговориться і тоді спить. І сниться постійно, як потягом додому їде. Бо ми їхали 17 годин бусиком з однорічною сестрою, тож пообіцяла йому, що додому – тільки потяг», – розповідає Катерина. 

32917722 2034161436903872 1758948300674826240 n ec106

Данило з сім’єю. Фото надане героєм публікації. 

Ну думку Юлії Святенко, хлопчикам-підліткам в евакуації (а саме до цієї вікової групи вже можна зараховувати Данила) властивий сум за домом і за татом. 

«Вони кажуть: хочу йти воювати, хочу на фронт. Це ненормально, що я поїхав за кордон, інші ж гинуть», – каже Святенко. 

За словами психолога, мама правильно робить, коли багато розмовляє з дитиною, перебуває в постійному контакті з нею, періодично оцінює її настрій та стан. Добре, що дитина знайшла друзів, а інакше її тривожний стан з часом, ймовірно, перекинувся б і на батьків. Зовсім скоро хлопець повністю адаптується: зазвичай для цього потрібно близько півроку.

А Ольга Голубицька тим часом радить піти Данилові назустріч та збільшити кількість дзвінків до тата. Тим же дітям, в яких тато на війні, психолог радить писати листи, малювати малюнки, які пізніше відправити батькові. 

Навчатиметься одразу в двох школах. Катерина, 10 клас

Оксану та її доньок розділяють тисячі кілометрів. Вони з чоловіком евакуювалися з Бахмута до Дніпра, а діти – учениця бахмутської школи та студентка харківського вишу до маленького містечка в Австрії. 

Старша донька Оксани не знайшла в маленькому містечку широкого кола друзів, що її дуже засмучує. Повертатися ж вона боїться, бо має тривожність та порушення сну після всього, що пережила у Харкові. Дівчина боїться навіть звуку, з яким котиться валіза на коліщатках: він нагадує їй гул літака. А от молодша, Катерина має в Австрії більше друзів, ніж в Бахмуті. Це зокрема українці, які евакуювалися з Харкова, Краматорська. 

Дівчина не очікувала, що піде до австрійської школи, однак вибору не мала: очне навчання в цій країні є обов’язковим. Катерина потрапила до класу для українських дітей віком від 14 до 18 років та дуже задоволена навчанням. З квітня по червень п’ять днів на тиждень вони щодня вчили лише німецьку та англійську мови. 

Втім, школа в Австрії спеціалізується на економіці, а Катерина планує вступати до Харківського університету ім. Каразіна на хіміка. Тож вона планує закінчити 10 клас дистанційно у своїй бахмутській школі, щоб отримати документи для вступу до вишу. Оксана впевнена, що Катерина зможе потягнути подвійну освіту. 

«Старша дочка малює, ми їй надіслали фарб, а молодшій відправили конспекти з хімії. Відвідувати онлайн-уроки донька не зможе, однак робитиме домашні завдання, тести. Але ж вона не одна така в Європі. Донька відмінниця, вона справиться», – каже Оксана.

Психологи сходяться на думці, що навчання у двох школах паралельно – завелике навантаження, особливо для тих дітей, які ще повністю не пройшли процес адаптації. 

«Підліток може відчувати страх, стрес, тривогу, якщо це відмінник – замикатися в собі. Може мати аутоагресію, коли деструктивні думки будуть направлені на свою особистість, а не на зовнішній світ, невроз, панічні атаки. Тому батьки, ухвалюючи такі рішення, мають враховувати в першу чергу емоційний стан дитини», – коментує Ольга Голубицька. 

Юлія Святенко ж підкреслює, що після досвіду, який діти отримують в Європі, їм може бути психологічно дуже важко повертатися до української школи. Також психолог звертає увагу на реакції старшої сестри Катерини, котра лякається гучних звуків та не має друзів в евакуації. Це може свідчити про погану адаптацію, тож звернутись до психолога не буде зайвим. 

Не хоче навчатися в жодній школі. Давид, 3 клас

З перших днів війни Олена зі старшим сином та молодшою дочкою виїхали з Києва до Польщі. Наразі вони живуть у Гданську. Вже на етапі зарахування Давида до навчального закладу почались проблеми. 

У школі, яка знаходиться за територією проживання сім’ї, Олені сказали, що місця для дитини немає. Коли хлопця все ж таки прийняли в навчальний заклад, на його поведінку скаржилась вчителька – казала матері, що  хлопчик погано поводився на уроках, не хотів нічого робити, зі злості навіть зламав олівець. За словами Олени, з першого дня навчання у Польщі її син також був незадоволений. 

299304680 1022270875127278 4141915634367750222 n 92803
Восьмирічний Давид. Фото надане героєм публікації

«На уроці праці треба було вирізати кошик, приклеїти на нього яєчка. Син хотів зробити не пласку, а об’ємну поробку. Але вчителька сказала, що по-своєму робити не можна. Коли на мою дитину тиснуть, вона просто блокується та не робить нічого. Я зрозуміла, що якщо сина взяли до школи лише з третього разу, то ніякого індивідуального підходу, зацікавленості враховувати його особисті якості не буде: до останнього вимагатимуть своє. Недарма тут так багато дітей переходить на домашнє навчання», – розповідає Олена. 

Зовсім скоро в дитини трапилась істерика. Хлопчик намагався втекти зі школи, а три працівниці закладу його тримали. Малий почав битися. Одна з жінок потім звернулася до лікаря та навіть пройшла судово-медичну експертизу. 

Олена змінила школу для сина, але довго він там не затримався. У хлопця знову стався прояв агресії, і працівники закладу викликали для нього швидку. Після цього малий навчався дистанційно. До такої освіти він теж виявляв мало бажання: мамі щодня доводилося витрачати по чотири години, щоб робити з хлопчиком домашнє завдання. 

«Сказали, що дитина, можливо, має якийсь психіатричний діагноз. Але він не підтвердився. Психіатр поставила синові «депресію плюс проблеми з адаптацією», призначила медикаментозне лікування», – каже Олена.

Спеціалістка надала сертифікат із рекомендацією на індивідуальне навчання та порадила мамі піти в спеціальну школу для батьків. Можливості для індивідуального навчання у закладі за місцем проживання Олени немає, тож, скоріше за все, малий вчитиметься в українській школі онлайн. Сама ж Олена переживає, що з таким режимом дня їй буде складно заробляти на життя.

Освітяни деяких країн кажуть: окремі школи дійсно не були підготовлені до навчання дітей-іноземців, які можуть перебувати в станах тривоги та депресії. Тим не менше, загалом дитина – набагато більш адаптивна, ніж доросла людина. Тож якщо вона виявляє схильність до агресії, скоріше за все, це почалося ще в Україні. Краще, щоб дитину оглянув спеціаліст. Спершу на консультацію краще піти мамі, бо вона має зрозуміти, яким чином поговорити з малечею. 

«Стратегія проживання травматичного досвіду для цієї дитини – це агресивне реагування. Це сигнал, що дитині погано, просто різні люди і діти по-різному проживають свій стан «погано». Деякі замикаються, деякі агресують», – каже Ольга Голубицька. 

Якщо дитина з агресивною стратегією не слухається батьків, грубо з ними розмовляє, то їм радять сприймати її поведінку як захисну реакцію. Використовувати фрази «Замислись про своє майбутнє!», або «Досить нити!» теж не варто. Краще сказати: «Так говорити зі мною не можна, для мене це образливо. Але я розумію, що щось не так, тобі, мабуть, погано, ти дивно поводишся. Давай поговоримо». Також – легалізувати почуття дитини словами: «Я розумію твій біль, твою злість». Необхідно виставити кордони для дитини, кілька чітких, конкретних правил. 

Усім батькам, чиї діти мають складнощі з адаптацією на новому місці, психологи радять в першу чергу потурбуватися про власний психологічний стан, адже він напряму впливає на самопочуття рідних.

За безкоштовною допомогою психологи радять звертатися до представників соціального проекту «Разом» та благодійної організації «СОС Дитячі містечка України» (0442329581). Також контакти психологів-волонтерів можна знайти в групах у Телеграм та Фейсбук

Фото на головній Нова українська школа.

Матеріал підготувала Ганна Пешкова.

Матеріал підготовлено в межах програми «Сильні медіа – сильне суспільство», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні». Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору авторів.

“Вся країна — це потенційний волонтер”: як бахмутські волонтери наближають перемогу

Семаковська Тетяна 15:00, 27 Лютого 2024
Українські волонтери / фото Бахмут Український

Волонтерство — це спосіб мислення, який не дозволяє залишатися осторонь до чужої біди. Зараз їх роль в України важко переоцінити, адже вони стоять за спинами військових та допомагають простим українцям, часто ризикуючи при цьому життями. Саме завдяки таким людям Україна стає на крок ближчою до перемоги, до світлого майбутнього.

Редакція Бахмут IN UA звернулася до бахмутських громадських діячів Інни Гайдай, Віктора Зіпіра та Марини Шажко та ділиться їх думками стосовно волонтерства.

Волонтерство в Україні

Сьогодні волонтери — найпотужніша частина громадянського суспільства України, від роботи якої залежить багато аспектів держави. Наприклад, частина усього забезпечення військових на фронті надходить від небайдужих громадян. Це все частина їх боротьби за свободу рідної землі За словами Віктора Зіпіра, голови громадської організації “Бахмут Український”, до боротьби залучена не тільки вся Україна, але й волонтери США, Чехії, Польщі та інших країн. Вони допомагають грошима й речами, не рідко закупають й спорядження для військових на фронті.

Чоловік розповідає, що зараз волонтери намагаються допомогти всім цивільним і військовим. Про основні задачі, які зараз постають перед волонтерами відповідає наступне:

Є такі потреби, які зараз стосуються військових — це мороз. Забезпечуємо теплими речами, термобілизною, кариматами й обладнання прицільне, тепловізійне. Це те, що вирішує на полі бою ситуацію… Якщо ми говоримо про цивільних — це теж теплі речі, буржуйки для тих, хто залишився в тих містах, де волонтери намагаються якось відправити генератори, бензин, паливо, буржуйки, щоб люди пристосувалися до нового сезону. На перспективу ми маємо готуватися налагоджувати життя людей, які залишилися без своїх домівок, які виїхали, які ще перебувають в інших містах, більш безпечних. Волонтери мають в цьому об’єднатися і робити все необхідне, щоб зробити умови для людей, які були вимушені переїхати,

Віктор Зіпір // голова громадської організації “Бахмут Український”

На питання, чому без волонтерів не було б Перемоги, Віктор Зіпір заявив, що все було б по-іншому, це була б інша Україна:

У нас вся країна — це потенційний волонтер. Коли в країні біда — народ звісно чекає від держави певних дій, але він починає діяти й сам,

Віктор Зіпір // голова громадської організації “Бахмут Український”

Марина Шажко, керівниця Бахмутського товариства захисту тварин “Лада”

Screenshot 179 ec565
Марина Шажко разом з волонтерками Бахмутського товариства захисту тварин / фото з особистого архіву героїні

Часто буває так, що допомога під час війни потрібна не людям, а тваринам. В авангарді цього аспекту в Бахмутській громаді стоїть Бахмутське товариство захисту тварин “Лада” та його керівниця Марина Шажко

За словами жінки, її організація з трьох волонтерів опікується притулком, який евакуювали із Бахмута. До нього постійно надходять нові тварини, яких рятують з-під обстрілів на найгарячіших ділянках фронту.

Наразі волонтери притулку займаються реабілітацією тварин, а також передають їжу для хвостиків, які все ще залишаються в місті. Ми запитали пані Марину, про будні волонтерів у притулку, на що отримали наступну відповідь:

Зараз в нас 163 тваринки з різними життєвими історіями… Також ми хвилюємося про долю безхатніх тваринок, які залишилися в місті, тому при першій можливості передаємо туди корма з перевізником. Роздачею корму займається чоловік, який завжди допомагав нам з притулком,

Марина Шажко // керівниця Бахмутського товариства захисту тварин “Лада”

На думку жінки, її головне для її ініціативи та волонтерства в цілому — бажання допомагати, отримувати новий досвід та змінювати себе та суспільство на краще. Зараз кожен волонтер також наближає Перемогу

Інна Гайдай, бахмутська волонтерка

297988696 5370648099684914 7370130798731349370 n 9e2d5
Інна Гайдай / Фото: Фейсбук

Інна наголошує, що не вважає себе волонтеркою. На її думку, вона не робить нічого такого, щоб не міг зробити будь-хто інший. На питання про те, скільки зараз є волонтерів під її кураторством, бахмутянка відповідає наступне:

Я більше телефоністка ніж волонтерка. На жаль я не зможу розрахувати скільки у нас є людей, бо у команді волонтерів, які нам допомагають дуже багато людей й вони то поповнюються, то змінюються. У нас є наш волонтер Андрій, в якого в команді є Клавдія, Наталя… У нас також дуже багато помічників по Україні. Сказати якусь кількість точну я не можу, я вважаю, що зараз волонтери — це всі люди, які щось роблять для когось…,

Інна Гайдай // бахмутська волонтерка

На думку жінки, ЗСУ й волонтери, це дві складові, які ведуть нас до Перемоги, й одне без іншого не може бути, якась лінія відірветься й все рухне. Це все одне ціле, головна особливість якого — єдність.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Наодинці в новому місті: як знайти друзів та однодумців після евакуації?

Семаковська Тетяна 17:55, 13 Січня 2023

cute ga0cddffb7 1920 a7677Через війну, яку розпочала росія чимало українців були змушені покинути свої домівки, а часто саме дім ми асоціюємо з відчуттям безпеки та захищеності, недаремно в народі є прислів’я: “Мій дім — моя фортеця”. Коли ми втрачаємо дім, в певному значенні, втрачаємо відчуття безпеки. Сьогодні ми розповімо, як віднайти друзів у новому місті, матеріал буде корисний для наших бахмутян, які вимушено отримали статус ВПО.

Волонтерство

Спільна проблема згуртовує людей, тож інколи щоб знайти нових друзів варто пошукати волонтерські ініціативи в своєму місті. Це може бути плетіння сіток, виготовлення окопних свічок чи сортування гумдопомоги. Сьогодні зайві руки не завадять волонтерським штабам, натомість Ви можете швидше адаптуватися до нового міста, відчути себе потрібним та важливим. 

Нове хобі

Для переселенців у багатьох містах України та навіть за кордоном зараз проводять безплатні заняття: це може бути фітнес, як це робить українка Наталія в Франції, або заняття для діток та дорослих у Центрі “Мальва” в Бухаресті. Після евакуації в безпечне місце Ви можете дізнатися у громади чи є якісь заняття для ВПО у місті. Якщо такої можливості не передбачено, не забувайте про звичні справи: прогулянки в парку, участь в батьківських зборах, толоки. Ці заняття не вимагають у Вас коштів, однак принесуть корисні знайомства. Сама так можна познайомитися з новими людьми та заручитися необхідною підтримкою.

Участь у житті громади 

Переїхавши на нове місце важливо знайти свій щабель у соціальній драбині. Пригадайте, чим Ви займалися у своєму місті і спробуйте знайти схожу діяльність — участь в організаційних заходах, церковний хор, спортивні змагання, озеленення в місті, шиття. Не бійтесь питати сусідів про місцеві дійства, цікавтесь життям громади. Вкрай важливо знайти для себе місце в новому життєвому устрої, тому не соромтеся пробувати щось нове для себе та просити про допомогу. Вам радо підуть на зустріч, важливо також поважити один одного. 

Вікові рамки та соціальний статус

Нерідко ми намагаємося знайти собі друзів чи товаришів у тій віковій категорії, у якій знаходимося ми самі. Однак, не слід відкидати людину, якщо вона молодша чи старша за Вас, адже у кожного з нас різний соціальний досвід, який може бути корисний один для одного. Також не забувайте, що будучи неупередженим, можна зустріти більше цікавих людей. Не поділяйте всіх на умовні категорії: багаті та бідні, престижні професії та не престижні і не ставте собі рамки з ким можна дружити, а з ким ні.

Головне фото: Pixabay

Примітка: авторська колонка нашої випускової редакторки – психологині, журналістки Семаковської Тетяни

Читайте також: «Заклик до евакуації»: історія волонтерки з Костянтинівки, яка допомагає Бахмуту

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

317860860 526823459355910 214461758514573183 n f9009

“Вся країна — це потенційний волонтер”: як бахмутські волонтери наближають перемогу

Волонтерство — це спосіб мислення, який не дозволяє залишатися осторонь до чужої біди. Зараз їх роль в України важко переоцінити, адже вони стоять за спинами […]

cute ga0cddffb7 1920 a7677

Наодинці в новому місті: як знайти друзів та однодумців після евакуації?

Через війну, яку розпочала росія чимало українців були змушені покинути свої домівки, а часто саме дім ми асоціюємо з відчуттям безпеки та захищеності, недаремно в […]

rehabilitation ge41868820 1920 61295

Новий законопроєкт для осіб з інвалідністю: які переваги та недоліки

Через повномасштабне російське вторгнення і цивільні й військові громадяни України, на жаль, отримують поранення. Деякі з них закінчуються ампутацією кінцівок, внаслідок чого людина набуває статусу […]

eggs g80a8a026c 1920 ae9b5

Продукти та ліки: де придбати у Бахмуті?

Наразі, майже 90% мешканців Бахмутської громади, а це понад 70 тисяч осіб, вже переїхали до більш безпечних регіонів або тимчасово покинули територію України. Однак, в […]

Screenshot 264 bb6a8

Тенденції 2022: що стало з Бахмутом і бахмутянами

Цього року вкрай складно підбивати підсумки, бо в більшості українців всі плани та мрії полетіли шкереберть. Водночас цей рік зробив нас сильнішими, мужнішими, сміливішими й […]