Нове життя у Франції: історія бахмутянки Наталії, яка наважилась кардинально змінити своє життя 

Семаковська Тетяна 15:52, 13 Січня 2023

IMG 20230113 144312 549 c20aaНаталія Радіонова — бахмутянка, жінка розпочала нове життя у Франції зі своїм чоловіком іноземцем. Героїня поділилася з редакцією своєю історією, розповіла чи складно дається їй переїзд та чим українські чоловіки відрізняються від французів?

Шлях до Франції

Пані Наталія родом з міста Торез, що в Донецькій області, до Бахмута переїхала працювати у 2013 році. Тоді вона зайняла посаду головного спеціаліста спортуправління. 

Рішення про переїзд з Бахмута за кордон жінка прийняла на початку лютого минулого року, тоді вона ще не знала, що чекає на її рідну Донеччину:

«Я спочатку поїхала в Київ, щоб зібрати всі необхідно документи, саме тут мене застала війна. Виїхати вдалось лише в березні, але я дуже переживала за Україну та особливо за свого сина, який був у Харкові від початку повномасштабного вторгнення».

Українці за кордоном

У вересні син Наталії виїхав за кордон за програмою навчання, тому матері стало легше. Однак, події які відбуваються в Бахмуті довго не давали спати:

«Я тільки нещодавно почала спати, бо приймаю заспокійливі. Серце розривається коли бачу новини про Бахмут. Декілька років тому я придбала там квартиру, а зараз навіть не знаю в якому вона стані. На відео в соціальних мережах я бачила, що будинок понівечено, але в якому стані квартира досі не знаю». 

Наталія запевняє, що люди за кордоном дуже переживають за українців і завжди готові допомогти: 

«Тут, у Франції часто підходять і запитують чи необхідна якась допомога, всі переймаються, це дуже приємно, що про нас не забувають».

Спортивна кар’єра

IMG 20230113 144306 569 24e8c

Наталія разом з жінками займається спортом. Фото: особистий архів героїні

Наталія, професійна спортсменка, тренувала з легкої атлетики дітей в Бахмуті. Зараз жінка планує продовжувати пов’язувати своє життя зі спортом, та тренувати у Франції, та для цього треба вивчити мову. А поки спортсменка волонтерить і проводить для українських та місцевих жінок заняття в фітнесу:

«Влітку ми займались прямо на вулиці на стадіоні. Зараз холодно, я намагаюсь знайти приміщення щоб продовжувати заняття. Гроші я не беру, бо зараз не у всіх українок вони є. Тут, за кордоном, не таке гарне життя як комусь може здатись. Без знання мови, без чоловіка та без грошей, жінкам буває дуже важко»

Щасливий шлюб

IMG 20230113 144312 395 3e791

Подружжя. Фото: особистий архів героїні

У Наталії є чудовий чоловік, до якого вона переїхала з України:

«Ми одружились й підписали договір про майно. Навіть перекладачка сказала, що це велика рідкість, коли француз підписує договір з жінкою, тим паче з іноземкою». 

Жінка поділилась з нашою редакцією, що усі гроші які їй з чоловіком подарували на весілля, вони вирішили передати на допомогу Україні:

«Ми ще не вирішили куди саме передамо гроші й на які потреби, але я точно знаю, що саме в Бахмут».

За словами героїні, так щастить далеко не кожній з іноземцями, бо у них є свої правила, які наші жінки можуть не зрозуміти:

«Вони якщо зустрічаються, то майже ніколи не одружуються. Підписують договір про співжиття й про поділ всього 50на50».

Тож, нашим українкам погляди іноземців можуть бути незвичними, розповідає жінка, тому необхідно не раз подумати, перш ніж пов’язувати життя з людиною. 

«Наша Україна набагато простіша, краща й гарніше, ніж інші країни. Я зрозуміла це все зараз. Тому чекаємо на перемогу й все буде Україна!»

Фото: особистий архів героїні

Читайте також: Як українські мігранти піднімають економіку в Європі?

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

 

“Донеччина наче більше не належить мені…”. Колонка

Лященко Марія 11:00, 7 Грудня 2025
Нацпарк “Святі Гори” / фото Марія Лященко

***

Листопад 23 року.

Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на згадку, коли дому не стане зовсім. За традицією фотка стели, ну бо, як це – додому ж їдеш! Перетнувши кордон області трава само собою одразу зеленіше, повітря чистіше, небо синіше, і оце все…

Зараз таку фотку не зробиш з відомих причин. Спочатку цю стелу замалюють від написів військових, шоб красіво. Потім на ній залишать нові, перетворивши у сучасний пам’ятник війні й боротьбі. Потім проїхати повз вже буде майже неможливо. В’їжджаючи цьогоріч вже минаю не цю стелу. Та мова не лише про неї. Про дім.

Мені пощастило, я пам’ятаю її й іншою. Свою Донеччину, хочете, Донбас, не має зараз сенсу розписувати різницю (хоч вона величезна насправді). Мені пощастило знати її до війни. Навіть до 14го, не кажучи про доповномасштабну.

Мені пощастило дитиною “тусить” на день міста у Бахмуті чи день шахтаря у Соледарі. Їсти солодку вату і розводити батьків на всілякі свєркающі сувеніри-шерпотреби, які валяються потім тижнями вдома. Штовхатися у натовпі святкових людей, що підтанцьовують під живі виступи якихось поп-ікон (прости Господи) того часу, типу Могилевської чи якихось Неангелів, а навколо пахне шашликами і літнім вечором.

А ці супер зрєліщні виступи на Кнауфі. Так, буквально виступи запрошених зірок у дворі величезного завода на околиці Соледару.

Зараз силюки пустять сльозу, а городські не поймуть. День села. Цього свята чекали весь рік. 14 жовтня, день Покрови (назва села відповідна), школярі й місцеві колективи тижнями репетирують у невеличкому будинку культури, а на саме свято вітають новостворені родини, відзначають річниці весіль та досягнення місцевих жителів. Лампово і щиро. З усіх сил аплодують сусідці чи кумі, бо та на сцені. Потім така собі вечірня програма, танці й посиденьки компаніями. Кілька років поспіль тодішній сільський голова умудрявся запрошувати дуже відомих співаків і ведучих та ввалював бабло у святкові салюти.

“Так гарно” – казали люди. “Це ж скільки грошей вилетіло в повітря” – додавали одразу. Але свято дійсно тоді того вартувало.

Мені пощастило їздити по гриби у Лиман. Той ліс з усіх, що я бачила єдиний…пахне лісом. Пахне настільки, що паморочиться голова, якщо походити там занадто довго.

А влітку на Дінець: Щурово чи Блакитні озера – затоплені водою з Сіверського Дінця колишні кар’єри, від того страшенно глибокі і чисті.

Пощастило їздити до Лаври. До Святогірська. Не те, щоб сильно відчувалася якась духовність, але піднятися “до Артема” – ото святе!

Сувеніри на кожному повороті і запах виробів з ялівця. І цей вид на Дінець і Лавру, коли нарешті підіймаєшся.

Мені пощастило їздити з батьками на море. Азовське. Найтепліше у світі. Щоліта на найкращі курорти мого життя: Мелекіне, Урзуф.

Побачивши з часом інші моря думка не змінюється. Азовське найпіжже!

Будиночки у “приватному секторі”. База відпочинку “Утьос” (це тільки для “прохаваних олдів”) з жахливими умовами, але найкращими краєвидами і пляжем, на якому згориш від сонця в перший же день, бо ти ж не слабак йти в тіньочок чи вилазить з води, бо вже “губи сині”. Розйобний маркетинг пляжних торговців, що 10 разів проходять повз тебе з сумками і неймовірно креативними постійноповторюваними гаслами, типу “паахлава мєдовая” і “ракі, ракі, поднімайтє свої…рукі”.

Ти встаєш о 3 ночі, бо виїзд автобуса о 4. Йдеш з сумками і передчуттям дороги, довольне як слон. Їдеш години чотири. Через Донецьк, тоді ще гарний, перспективний, амбітний і дочорта гоноровий. І Оленівку.

Вони не просто нищать мій дім, вони наче не дають мені пам’ятати його через призму дитячих спогадів. В Оленівці була ранкова зупинка після Донецька, відома “точка” смачної придорожньої випічки. Вони не дають мені навіть права сумувати за цим, бо тепер з цим населеним пунктом асоціації геть інші. Тепер це дорівнює одному з найжахливіших вчинених росіянами злочинів проти наших людей. І більше нічого.

Урзуф, Маріуполь. Тепер це не про море.

Соледар і Бахмут – не про сіль і шампанське і зовсім не про дитинство й плани на життя. Донеччина наче більше не належить мені, вони забирають її не лише фізично, її стирають звідусіль.

Тієї її більше немає і ніколи не буде.

Зараз її залишки у пікселі й мультикамі, вона на патчах зі сходом сонця і мерчі “Забоя”. Вона у корчах і воєнторгах. У піснях-символах, ненависті і невимовному болі. Ті залишки, що не здаються.

Решта її мовчить в окупації, сидить по підвалах-катівнях, або перетворилася на зомбі від укусів рускава міра.

Та мені таки пощастило її пам’ятати різною і бути її частиною. Бути “звідси” – ніколи про просто. Завжди про суперечно і з боротьбою.

Вона така. Важка, некомфортна, пряма і через те дещо наївна.

Її нелегко любити. Але якщо так – вона вже ніколи не відпустить.

Таки пощастило.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Як отримати пенсійне посвідчення з інвалідності у 2025-2026: покрокова інструкція

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 12:00, 6 Грудня 2025
Пенсійне посвідчення з інвалідності / фото ілюстративне, iStock

В Україні у 2025 та 2026 роках люди з інвалідністю можуть оформити паперове або електронне пенсійне посвідчення. Документ підтверджує статус, дає право на пільги та соціальні гарантії. Розповідаємо, куди звертатися та які документи знадобляться.

Детальніше про те, як отримати пенсійне посвідчення з інвалідності — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Як отримати пенсійне посвідчення з інвалідності

Пенсійне посвідчення з інвалідності — це офіційний документ, що підтверджує статус особи з інвалідністю та дає право на відповідні соціальні гарантії, пільги та допомогу. Його можуть оформити як дорослі, так і діти з інвалідністю, а також особи з інвалідністю з дитинства.

У посвідченні зазначають:

  • ПІБ людини;
  • дату народження;
  • стать;
  • вид пенсії;
  • номер особового рахунку;
  • серію та номер паспорта або РНОКПП.

Також додатково вносять:

  • групу та підгрупу інвалідності;
  • причину інвалідності (захворювання, травма, вроджені вади тощо);
  • нозологічну форму;
  • строк, на який встановлено інвалідність.

Пенсійне посвідчення з інвалідності може видаватися:

у паперовій формі — термін дії не обмежується, виняток — призначення пенсії на певний строк;
у електронній формі — видається у вигляді платіжної картки, яка є одночасно пенсійним посвідченням, термін дії такого посвідчення визначається банком й не може перевищувати трьох років;

За бажанням, людина може оформити електронне пенсійне посвідчення у “Дія”, без паперового аналога. І користуватись ним лише у цифровому вигляді.

Які документи потрібні та куди звертатися

Щоб отримати пенсійне посвідчення особам з інвалідністю, необхідно звернутися до Пенсійного фонду України (ПФУ) із заявою та надати наступні документи:

  • серію та номер паспорта або реєстраційний номер облікової картки платника податків;
  • номер особового рахунку;
  • вид пенсії (з інвалідності);
  • групи, підгрупи, причини інвалідності із зазначенням у відповідних випадках нозологічних форм захворювань;
  • термін дії посвідчення;
  • фото 3 на 4 для особи з інвалідністю; фото 3 на 4 дитини та фото 3 на 4 одного з батьків, який отримує допомогу (для оформлення пенсійного посвідчення для дитини з інвалідністю).

Посвідчення можна замовити й онлайн в особистому кабінеті на порталі електронних послуг ПФУ. Для цього треба:

  • Подати онлайн-заяву на виготовлення посвідчення;
  • заповнити всі розділи форми;
  • завантажити копії паспорта та РНОКПП;
  • прикріпити фотографію 3 на 4;
  • підписати заяву КЕП.

Готове посвідчення видається безплатно особисто одержувачу соціальної допомоги у сервісному центрі ПФУ.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

“Донеччина наче більше не належить мені…”. Колонка

*** Листопад 23 року. Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на […]

11:00, 07.12.2025 Лященко Марія

Як отримати пенсійне посвідчення з інвалідності у 2025-2026: покрокова інструкція

В Україні у 2025 та 2026 роках люди з інвалідністю можуть оформити паперове або електронне пенсійне посвідчення. Документ підтверджує статус, дає право на пільги та […]

12:00, 06.12.2025 Скопіч Дмитро
гуманітарна допомога
Важливо

Де найбільше допомагають бахмутянам: аналіз розподілу гуманітарки за два роки

У жовтні у Бахмуті оновили склад Комісії з розподілу гуманітарної допомоги — це консультаційно-дорадчий орган при Бахмутській МВА, який працює з 2022 року. Він погоджує […]

заяви

Командир 7 корпусу ДШВ спростував заяви про оточення Мирнограда і захоплення Покровська

На Покровському напрямку зберігається напружена ситуація. Аналітики фіксують просування ворога, а в медіапросторі лунають заяви про можливе оточення Мирнограда. При цьому Генштаб звітує про продовження […]

Що купляла Званівська громада у листопаді: аналізуємо закупівлі

За листопад 2025 року Званівська громада витратила понад 500 000 гривень з бюджету. Серед закупівель є й оборонні. Детальніше про закупівлі Званівської сільської ради — […]