Нове життя у Франції: історія бахмутянки Наталії, яка наважилась кардинально змінити своє життя 

Семаковська Тетяна 15:52, 13 Січня 2023

IMG 20230113 144312 549 c20aaНаталія Радіонова — бахмутянка, жінка розпочала нове життя у Франції зі своїм чоловіком іноземцем. Героїня поділилася з редакцією своєю історією, розповіла чи складно дається їй переїзд та чим українські чоловіки відрізняються від французів?

Шлях до Франції

Пані Наталія родом з міста Торез, що в Донецькій області, до Бахмута переїхала працювати у 2013 році. Тоді вона зайняла посаду головного спеціаліста спортуправління. 

Рішення про переїзд з Бахмута за кордон жінка прийняла на початку лютого минулого року, тоді вона ще не знала, що чекає на її рідну Донеччину:

«Я спочатку поїхала в Київ, щоб зібрати всі необхідно документи, саме тут мене застала війна. Виїхати вдалось лише в березні, але я дуже переживала за Україну та особливо за свого сина, який був у Харкові від початку повномасштабного вторгнення».

Українці за кордоном

У вересні син Наталії виїхав за кордон за програмою навчання, тому матері стало легше. Однак, події які відбуваються в Бахмуті довго не давали спати:

«Я тільки нещодавно почала спати, бо приймаю заспокійливі. Серце розривається коли бачу новини про Бахмут. Декілька років тому я придбала там квартиру, а зараз навіть не знаю в якому вона стані. На відео в соціальних мережах я бачила, що будинок понівечено, але в якому стані квартира досі не знаю». 

Наталія запевняє, що люди за кордоном дуже переживають за українців і завжди готові допомогти: 

«Тут, у Франції часто підходять і запитують чи необхідна якась допомога, всі переймаються, це дуже приємно, що про нас не забувають».

Спортивна кар’єра

IMG 20230113 144306 569 24e8c

Наталія разом з жінками займається спортом. Фото: особистий архів героїні

Наталія, професійна спортсменка, тренувала з легкої атлетики дітей в Бахмуті. Зараз жінка планує продовжувати пов’язувати своє життя зі спортом, та тренувати у Франції, та для цього треба вивчити мову. А поки спортсменка волонтерить і проводить для українських та місцевих жінок заняття в фітнесу:

«Влітку ми займались прямо на вулиці на стадіоні. Зараз холодно, я намагаюсь знайти приміщення щоб продовжувати заняття. Гроші я не беру, бо зараз не у всіх українок вони є. Тут, за кордоном, не таке гарне життя як комусь може здатись. Без знання мови, без чоловіка та без грошей, жінкам буває дуже важко». 

Щасливий шлюб

IMG 20230113 144312 395 3e791

Подружжя. Фото: особистий архів героїні

У Наталії є чудовий чоловік, до якого вона переїхала з України:

«Ми одружились й підписали договір про майно. Навіть перекладачка сказала, що це велика рідкість, коли француз підписує договір з жінкою, тим паче з іноземкою». 

Жінка поділилась з нашою редакцією, що усі гроші які їй з чоловіком подарували на весілля, вони вирішили передати на допомогу Україні:

«Ми ще не вирішили куди саме передамо гроші й на які потреби, але я точно знаю, що саме в Бахмут».

За словами героїні, так щастить далеко не кожній з іноземцями, бо у них є свої правила, які наші жінки можуть не зрозуміти:

«Вони якщо зустрічаються, то майже ніколи не одружуються. Підписують договір про співжиття й про поділ всього 50на50».

Тож, нашим українкам погляди іноземців можуть бути незвичними, розповідає жінка, тому необхідно не раз подумати, перш ніж пов’язувати життя з людиною. 

«Наша Україна набагато простіша, краща й гарніше, ніж інші країни. Я зрозуміла це все зараз. Тому чекаємо на перемогу й все буде Україна!»

Фото: особистий архів героїні

Читайте також: Як українські мігранти піднімають економіку в Європі?

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

 

Житло для ВПО у селах: уряд виділив додаткові кошти на придбання ще 21 будинку

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 12:30, 19 Листопада 2026
Житло за програмою “Будиночок у селі” / фото ілюстративне

Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про збільшення обсягу субвенції місцевим бюджетам на придбання житла для внутрішньо переміщених та евакуйованих осіб у сільській місцевості. Додаткове фінансування дозволить громадам придбати ще 21 будинок для тимчасового проживання людей, які вимушено залишили свої домівки.

Про це повідомили в Міністерстві соціальної політики.

Скільки коштів виділили та в яких областях придбають житло

Новим рішенням уряд збільшив обсяг державної субвенції на 10,475 мільйона гривень. Раніше на цю програму вже спрямували 26,5 мільйона гривень, що дозволило профінансувати купівлю 53 осель.

Таким чином, загальний обсяг фінансування зріс до 36,975 мільйона гривень, а загальна кількість будинків, які громади зможуть придбати для переселенців у сільській місцевості, становитиме 74.

Додаткові кошти розподілять між обласними бюджетами дев’яти регіонів:

  • Дніпропетровської;
  • Донецької;
  • Житомирської;
  • Київської;
  • Кіровоградської;
  • Харківської;
  • Хмельницької;
  • Черкаської;
  • Чернігівської областей.

Довідка. Програма “Будиночок у селі” — це урядовий експериментальний проєкт, спрямований на забезпечення внутрішньо переміщених осіб (ВПО) безоплатним тимчасовим житлом у сільській місцевості. У межах цієї ініціативи територіальні громади за кошти бюджету та донорів викуповують вільні або покинуті будинки, обстежують їх на придатність до проживання та передають родинам переселенців. Головна мета проєкту полягає не лише в підтримці ВПО, але й у відновленні соціально-економічного життя в українських селах.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Створювати з нічого скло — це диво”: бахмутянка Галина Щекодіна про роботу Артемівського склозаводу

Семаковська Тетяна 11:30, 19 Листопада 2026

Щороку 19 листопада в Україні відзначають День скловиробника. Колись скляна промисловість була важливою частиною життя і міста Бахмута. Тут працював Артемівський скляний завод, де виготовляли гранчасті склянки, банки, пивні кухлі та художні вироби з кольорового скла. Сьогодні підприємства вже немає, але пам’ять про нього зберігають люди, які присвятили цій справі роки свого життя.

До Дня скловиробника редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з колишньою працівницею заводу Галиною Щекодіною. Вона прийшла на підприємство в січні 1987 року та пропрацювала там близько 14 років. За цей час обіймала кілька керівних посад, зокрема була начальницею склотарного цеху та головною технологинею. Пані Галина розповіла, як працював один із відомих заводів Бахмута, чим вирізнялося його кольорове скло, яких майстрів вона пам’ятає та що залишилося їй на згадку про підприємство.

Як працював Артемівський скляний завод у Бахмуті

Склядний завод у Бахмуті заснували у 1879 році / фото Шахти та Рудники Донбасу

Історія Артемівського скляного заводу розпочалася ще наприкінці XIX століття. Підприємство заснували у 1879 році, а вже наступного року воно випустило першу продукцію. Офіційною датою реєстрації в Україні згідно з Youcontrol вважають 1995 рік. Завод став одним із промислових підприємств, із якими було пов’язане життя багатьох бахмутян.

У різні роки тут виготовляли скляну тару, повсякденний посуд і декоративні вироби. Особливе місце в асортименті займало кольорове художнє скло. Вази, глечики, келихи та інші вироби майстрів представляли на виставках. У 2012 році підприємство припинило виробництво через економічну нерентабельність, а протягом наступних років значну частину його промислових споруд розібрали. Проте для колишніх працівників завод залишився не лише місцем роботи, а й частиною особистої історії.

Галина Щекодіна прийшла на підприємство вже досвідченою фахівчинею. Вона виросла в Бахмуті, закінчила тут школу, а згодом здобула освіту в Харківському політехнічному інституті за спеціальністю інженерки-хімікині-технологині скляного та керамічного виробництва. До повернення в рідне місто працювала на скляному заводі у Львові.

“Коли я закінчувала школу, то жодного разу не була на скляному заводі. Але чомусь подумала, що мені було б цікаво займатися скляним виробництвом. Мабуть, внутрішній голос підказав. От захотілося”, — пригадує пані Галина про те, чому пов’язала своє життя зі склом.

До Бахмута вона повернулася через сімейні обставини тяжко хворіла її мама, а на Артемівський скляний завод жінку прийняли переведенням із Львівського підприємства. За її словами, на той час завод мав хорошу репутацію в галузі та вважався потужним виробництвом.

“Коли я перейшла на Артемівський скляний завод, він був на високому рівні у скляній промисловості. Це було хороше, потужне, сильне підприємство. Головний офіс був в Києві, мені доводилося там періодично бувати. Наш завод завжди високо цінували”, — ділиться спогадами бахмутянка.

Гранчасті склянки, банки та кольорові вази: що виготовляли на заводі

У роки роботи Галини Щекодіної на заводі діяли три основні виробничі цехи. Один спеціалізувався на масовому виготовленні посуду, другий — на скляній тарі, а третій — на художніх виробах із кольорового скла. Роботу підприємства також забезпечували підготовчі та допоміжні підрозділи.

У машинному цеху виготовляли популярні на той час гранчасті склянки, пивні кухлі та інший посуд. Склотарний цех виробляв банки для консервування, зокрема трилітрові та півлітрові. Продукцію постачали переважно українським підприємствам, серед яких були консервні заводи Херсона та Миколаєва.

“Три цехи працювали. У машинному виготовляли тоді дуже модні гранчасті склянки, кухлі для пива, різні креманки. Ця продукція мала попит. Ще один дуже важливий цех, ЦЕ виробництво скляної тари для консервування, тут переважно це були трилітрові банки, потім і півлітрові”, — згадує пані Галина.

Глечик із Артемівського склозаводу / фото надане героїнею

Особливо тепло жінка розповідає про цех кольорового скла. Він був порівняно невеликим, проте вирізнявся ручною роботою та різноманіттям виробів. Майстри створювали вази, глечики, келихи й декоративний посуд. Для виготовлення використовували скло різних відтінків, від насиченого синього до медового.

“Найцікавішим особисто для мене звісно був цех кольорового скла. Він був досить маленький, але унікальний.Там варили кольорове скло, усі вироби виготовляли вручну. І вази, і глечики, і склянки, і келихи — усе було. Там було багато зібраної продукції, був музей. Дуже шкода, що все це зникло”, — ділиться у розмові пані Галина.

“Виробництво було важким, але люди любили свою професію”

За роки роботи на підприємстві Галина Щекодіна встигла побувати на різних посадах. Вона очолювала виробничо-технічний підрозділ, склотарний цех, працювала головною технологинею та певний час виконувала обов’язки головної інженерки. Найбільше їй подобалася саме робота технологині, адже вона давала змогу безпосередньо займатися виробництвом.

Але робота зі склом була непроста і вимагала витривалості, уважності та професійних знань, додає бахмутянка. За її словами, температура у скловарних печах сягала приблизно 1500 градусів. Працівники регулярно мали справу з гарячим виробництвом, високими температурами та складними умовами праці.

“Основні професії були переважно чоловічими. Великі печі, скломаса, температура до півтори тисячі градусів — це досить шкідливе й важке виробництво. Але люди, які працювали там багато років, були віддані своїй справі. Вони любили свою професію”, — згадує пані Галина.

Попри складні умови, багато працівників залишалися на підприємстві десятиліттями. За словами жінки, у стабільні роки завод забезпечував людей роботою та гідною на той час оплатою. Колектив вона згадує як згуртований, а саму роботу — як важливу частину життя.

“Я думаю, завод був досить престижним. Люди приходили, працювали й трималися за свої робочі місця. На той час нормально оплачувалася праця. Звісно, коли почалися важкі часи, усе стало складніше. А коли було стабільно, люди працювали із задоволенням”, — розповідає колишня технологиня.

Як зі склом працювали майстри та чому вироби не можна було одразу охолоджувати

Галина Щекодіна / фото надане героїнею

Галина Щекодіна пам’ятає виробничий процес до найменших деталей. Спочатку на заводі готували спеціальну суміш сировини, шихту. Вона складалася з піску, кальцинованої соди, доломіту та інших компонентів, а після змішування цю сировину подавали до скловарної печі. У печі цю суміш перетворювалася на розплавлену скломасу, з якої за допомогою формувальних машин виготовляли посуд. Проте на цьому виробництво не завершувалося. Готові вироби обов’язково проходили відпал — спеціальну термічну обробку, яка допомагала усунути внутрішні напруження у склі.

Якщо не провести відпал, виріб міг зруйнуватися через внутрішні напруження, що виникали під час охолодження. Тому склянки та банки проходили через спеціальні печі, а вже після цього їх пакували та відправляли замовникам.

Кольорове скло на виставках і майстри, яких пам’ятають досі

Артемівський скляний завод представляв свою продукцію на виставках у різних містах. Особливою гордістю були художні вироби з кольорового скла. Майстри працювали з рубіновими, кобальтовими, медовими та іншими відтінками, створюючи посуд і декоративні речі.

Пані Галина пригадує одну з виставок у Донецьку, де продукцію підприємства представили на незвичайному дзеркальному столі у формі ромашки, на жаль фото з тих часів не збереглося. На його пелюстках розмістили різнокольоровий посуд. Також завод регулярно показував свої вироби під час святкування Дня міста в Бахмуті.

У 2001 році Галина Щекодіна залишила Артемівський скляний завод. Її запросили працювати головною технологинею на склотарне підприємство у Вільногірську, що на Дніпропетровщині. Там вона продовжила професійну діяльність, працювала також головною інженеркою та залишалася на заводі до 2017 року. Про закриття Артемівського скляного заводу жінка не береться розповідати докладно, адже на той час уже працювала в іншому місті. Проте пам’ять про колишнє підприємство збереглася в її спогадах і в одній особливій речі.

У пані Галини є глечик із кольорового скла, виготовлений на Артемівському заводі. Його прикрашає алмазне гранування — декоративний візерунок, який наносили на скло. Жінка припускає, що виріб створив її колишній колега Іван Сафонов.

Інших речей та фотографій із бахмутського підприємства в неї майже не залишилося. Водночас жінка підтримує зв’язок із колишніми колегами. Коли вони зустрічаються, радіють одне одному та іноді згадують роки спільної роботи.

“Бачити розпечене скло сонячного кольору — це велике диво”

Сьогодні Галині Щекодіні 71 рік, вона вже на пенсії. За її плечима десятиліття роботи на скляних підприємствах Львова, Бахмута та Вільногірська. Але про свою професію жінка й досі говорить із захопленням. На запитання, що найбільше подобалося їй у скловиробництві, пані Галина не називає конкретну посаду чи виробниче досягнення, найсильніше враження для неї — саме народження скла з розпеченої маси.

“Бачити розпечене скло, розумієте, цю краплю такого сонячного кольору — це, звісно, велике диво. Мабуть, мені Богом було написано займатися цією професією. Створювати з нічого скло — це диво”, — ділиться бахмутянка.

Артемівський скляний завод уже не працює, а багато його споруд зникли ще до повномасштабного вторгнення. Проте історія підприємства продовжує жити у спогадах його працівників, у виробах, які збереглися в домівках, і в розповідях про людей, для яких скловиробництво стало справою життя.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Житло для ВПО у селах: уряд виділив додаткові кошти на придбання ще 21 будинку

Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про збільшення обсягу субвенції місцевим бюджетам на придбання житла для внутрішньо переміщених та евакуйованих осіб у сільській місцевості. Додаткове фінансування […]

12:30, 19.11.2026 Скопіч Дмитро
Наша історія

“Створювати з нічого скло — це диво”: бахмутянка Галина Щекодіна про роботу Артемівського склозаводу

Щороку 19 листопада в Україні відзначають День скловиробника. Колись скляна промисловість була важливою частиною життя і міста Бахмута. Тут працював Артемівський скляний завод, де виготовляли […]

народжуваність

Від 300 тисяч до 1,2 мільйона гривень: Верховна Рада хоче збільшити виплати за народження дітей

У Верховній Раді зареєстрували законопроєкт, який передбачає суттєве збільшення державної допомоги при народженні дітей. Сім’ї можуть отримати від 300 тисяч до 1,2 мільйона гривень, а […]

рай-олександрівка

Російська армія просунулася поблизу Рай-Олександрівки: оновлення DeepState

Російська армія має нові просування на Донеччині. Окупанти пройшли вперед на Слов’янському напрямку фронту. Про ситуацію на фронті повідомляє Бахмут IN.UA. Просування рф на Донеччині, […]

фенікс

Евакуаційна група “Фенікс” вивезла 11 людей з Краматорська

У Краматорську працює евакуаційна група “Фенікс”. Протягом останніх двох днів з небезпечних районів міста вивезли 11 людей, серед яких є діти і маломобільні люди. Про […]