Україна зустріла новий 2024 рік, відбиваючись від чергових атак російської федерації у небі та на землі, ситуація залишається складною на всіх напрямках. Володимир Зеленський дав інтерв’ю виданню The Economist, де поділився основними викликами та цілями на 2024 рік.

Редакція наводить головні тези з розмови про мобілізацію, вибори в Україні та власне виробництво зброї.

Росія продовжує терор цивільних, але втрачає солдат

Росія все ще завдає ударів по Києву, Дніпру, Харкову, Одесі та іншим містам, але світ вже не слухає так уважно. В Україні настає втома. За словами пана Зеленського, Захід втратив відчуття нагальності, а багато українців — відчуття екзистенційної загрози. Зараз він намагається відродити й те, і інше.

Президент наголошує, що російські війська все ще гинуть в таких місцях, як Авдіївка, звідки він щойно повернувся. За оцінками британської військової розвідки, за нинішніх тенденцій, до 2025 року росія зазнає понад 500 000 втрат убитими і пораненими.

Україні необхідна підтримка партнерів

Володимир Зеленський говорить, що армія Путіна не змогла взяти жодного великого міста у 2023 році, тоді як Україна змогла прорвати російську блокаду Чорного моря і тепер перевозить мільйони тонн зерна новим маршрутом.

Росія задіює все більше мобілізаційних ресурсів, а ресурси України виснажуються, увага Америки і багатьох європейських країн переключається на внутрішню політику в рік виборів. Завдання, яке стоїть перед Зеленським, зараз важче, ніж будь-коли.

Голова країни наголошує, що європейські країни повинні лобіювати Америку на підтримку України заради них самих. Він додає, що спецслужби кількох європейських країн почали вивчати можливість нападу на їхню територію з боку Росії. Йдеться й про ті країни, які не входили до складу СРСР.

Росія намагається вибороти собі паузу на полі бою

Щодо пропозицій про переговори, то Зеленський наголошує, що не бачить “жодних фундаментальних кроків до миру з боку Росії”. Натомість він і українці відчувають шквал повітряних атак на українські міста на сході, півдні, півночі та заході.

На думку президента, якщо Росія посилає сигнали про бажання заморозити конфлікт, бо в окупантів не вистачає ракет, боєприпасів або підготовлених військ. Їм потрібна ця пауза, аби відновити всі свої сили.

Плани на Крим

Ukrainian film "20 Days in Mariupol" in the categories "Documentary Feature Film" and "International Feature Film" in the published Oscar shortlists pic.twitter.com/7Ing9Gm0Y1

— Bakhmut IN.UA (@Bakhmutinua_eng) December 22, 2023

Зеленський не розкриває деталей про цілі на 2024 рік, він наголошує, що витік інформації перед контрнаступом минулого літа допоміг Росії підготувати свою оборону. Водночас лідер каже, що Крим і пов’язана з ним битва в Чорному морі стануть центром тяжіння війни.

Ізоляція Криму, незаконно анексованого Росією в 2014 році, і послаблення російського військового потенціалу там, зменшить кількість атак з цього регіону.

Така успішна операція стала б “прикладом для світу”, вважає Зеленський. Крім того, втрата центрального елементу кремлівської пропаганди показала б, що тисячі російських офіцерів загинули лише через амбіції Путіна.

Україна вже здобуває перемоги на стратегічно важливому півострові, знищуючи значну кількість кораблів Чорноморського флоту. П’ята частина цього флоту була знищена лише за останні чотири місяці. Втрата військово-морських баз, які Росія утримувала протягом останніх років, стала б величезною ганьбою для Путіна.

Швидкість будь-якого успіху залежатиме від військової допомоги, яку він отримає від західних партнерів.

Україна не відмовилася від цілі вийти на кордони 1991 року

Зеленський мало говорить про цілі на сході та півдні України. Але мета — Україну в її первинних кордонах, не змінилася і не зміниться. Найближчим завданням Зеленського у сухопутній війні буде захистити Схід, врятувати важливі міста України, східні та південні, Харків, Дніпро, Запоріжжя, Херсон, Миколаїв”, а також захистити критично важливу інфраструктуру своєї країни.

Виробництво зброї

Володимир Зеленський наголошує, що країна повинні розраховувати на власні сили. За його словами, вона нарощує власне виробництво на випадок, якщо західних поставок буде недостатньо. Відомо, що Зеленський просить американський уряд надати Україні ліцензії на виробництво зброї, від артилерійських систем і ракет до засобів протиповітряної оборони. Лідер прокоментував й потенційні вибори в Україні.

“Мобілізація — це не лише питання солдатів, які йдуть на фронт. Це стосується кожного з нас. Це мобілізація всіх зусиль. Це єдиний спосіб захистити нашу державу і деокупувати нашу землю. Давайте будемо чесними, ми переключилися на внутрішню політику. Це вибір, який доведеться зробити українцям. Якщо ми продовжуємо зосереджуватися на внутрішній політиці, нам потрібно призначити вибори. Змінити законодавство, Конституцію. Але забудьте про контрнаступальні дії та деокупацію.

Найважливіша професія, яку українець може робити зараз, — це бути в Україні, а для наших західних партнерів — бути з Україною… Якщо у вас немає сил, то або забирайтеся геть, або відійдіть убік. Ми не відступимо”, — каже Володимир Зеленський.

Читайте також:

• Ситуація на фронті зайшла у глухий кут. Головне з інтерв’ю Залужного
• У The Guardian пояснили, як Україна може виграти війну
• Українській армії бракує новобранців, попереду великий виклик

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Протягом 17 грудня російські війська намагалися штурмувати на північ від Бахмута, але не досягли жодного заявленого просування. Тим часом російське джерело стверджує, що 16 грудня російські війська просунулися вперед біля Веселого, Роздолівки та Сакко і Ванцетті.

Про це повідомляє Інститут вивчення війни.

Ситуація в Бахмуті та навколишніх селах

МО рф заявило, що 17 грудня українські війська безуспішно атакували поблизу Бахмута в районі Іванівського, Кліщіївки та Північного. Відомо, що окупанти досягли просування під Бахмутом. Геолокаційні дані, опубліковані 17 грудня, вказують на те, що російські війська просунулися на північний захід від Хромового, також фіксують просування військ рф в Курдюмівці.

Російські джерела стверджують, що їхні війська просунулися на околиці Кліщіївки та в напрямку Іванівського 16 і 17 грудня.

На Бахмутському напрямку наші захисники відбили 5 атак противника в районах Богданівки, Кліщіївки та Андріївки Донецької області. Росіяни намагалися витіснити ЗСУ з позицій на висотах на північний захід від Кліщіївки протягом останнього тижня, але безуспішно. Військовий з Бахмутського напрямку з позивним “Снайпер” повідомляє, що ситуація в Кліщіївці може бути небезпечною.

Нагадаємо, що російська армія утримує на Бахмутському напрямку близько 80 тисяч військових. Окупанти концентрують увагу на цій ділянці фронту, яка є однією з пріоритетних для ворога.

Читайте також:

• Росіяни поставили задачу взяти Часів Яр
• “Росіяни підтягують більше резервів”, — боєць НГУ про бої під Бахмутом

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянка Аліса — дружина військовополоненого нацгвардійця Дениса Чумака, який вже майже два роки знаходиться на території росії. Чоловік служив кінологом та був на Азовсталі, звідки вийшов у травні 2022 року. Відтоді Аліса не має з ним зв’язку. Маленький син Тимофій свого батька практично не пам’ятає, а коли мама розповідає йому про тата, то хлопчик біжить показувати фотографію у шафі. 

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Алісою — розповідаємо історію пари й наголошуємо на важливості повернення додому військовополонених.

З Бахмута в Маріуполь до коханого

Аліса й Денис обоє народилися в Бахмуті, закінчили місцеві школи. Перше знайомство було у 2012 році. Втім, коли це сталося, Алісі було 12 років, а Денису 18 років. Спільних тем у них ще не було, тож підлітки просто спілкувалися у соцмережах. 

Вдруге, вже у 2020 році, пара зустрілася знову — за цей час Денис змінився та змужнів, пригадує Аліса. Юнак вже тривалий час жив у Маріуполі, служив у Нацгвардії кінологом, а Аліса навчалася в Інституті у Харкові. У Бахмут дівчина повернулася через епідемію коронавірусу. 

Згодом пара почала спілкуватися активніше, з’явилися спільні захоплення. Розмови переросли у щось більше, обоє молодят закохалися. Аліса переїхала до коханого у Маріуполь.

Тут молода сім’я будувала своє життя: Денис ходив на роботу, Аліса доглядала за сином Тимофієм. Малюк був дуже бажаним, каже співрозмовниця, чоловік багато часу проводив з сином.

Війна. Маріуполь

24 лютого зранку Аліса підняла слухавку, телефонувала сестра. Саме вона повідомила, що почалася війна.

2 березня неподалік від дому, де жила Аліса з дитиною, був приліт. Жінки вирішили, що потрібно їхати далі, аби убезпечити дітей. Знайома запропонувала перебратися до АТБ — там було підвальне приміщення, де люди ховалися від вибухів. 

Добиралася туди машиною, дні тягнулися дуже довго, практично весь час жінки ховалися з дітьми у підвалі, від чоловіка не було звістки, а зв’язок по місту почав поступово зникати. Коли Аліса з подругою вибиралися з квартири, то залишили на дверях напис з адресою, де вони знаходяться. Так чоловіки й знайшли своїх дружин.

Остання зустріч у Маріуполі

10 березня Аліса останній раз побачилася з чоловіком. Цього разу жінка не змогла вийти з дитиною, боялася авіаударів — напередодні біля АТБ ракета влучила в кафе. Аліса згадує, що ця зустріч тривала три хвилини, якщо не менше. Коли жінка вийшла на подвір’я, то вже не побачила дороги, навколо все було розбито. Маріуполь росіяни перетворювали на суцільну руїну.

Організованої евакуації з Маріуполя не було, каже Аліса. Люди самі машинами вибиралися із міста, деякі йшли пішки. Напередодні 22 лютого Денис казав, що може початися війна, пропонував їй евакуюватися до сестри в Харків, але дівчина не хотіла їхати без коханого. Не вірила, що все обернеться так.

Евакуація. Бердянськ

20 березня жінка разом із сином виїхала з Маріуполя, відбулося все випадково. У підвалі АТБ люди по черзі намагалися додзвонитися до рідних у інших областях. Аліса дала номер своєї сестри та мами. Одного дня в підвал зайшли й сказали, що додзвонилися до рідних бахмутянки. Мама Аліси повідомила, що за нею в Маріуполь виїхала сестра з чоловіком. Але в місто їх не пустили, тож сестра чекала Алісу у Бердянську.

За день до від’їзду жінка пішла до своєї орендованої квартири, щоб забрати цінні речі: документи, фотографії, одяг сина та чоловіка. Поки жінки йшли, на розбитих вулицях бачили багато мертвих тіл.

Коли жінка поверталася до сховища в АТБ, у місті вже були росіяни, йшла зачистка. Тоді було дуже страшно, ділиться у розмові героїня. Ніяких новин люди не знали, невідомо було навіть, що коїться в центрі Маріуполя. Повний інформаційний вакуум ще більше лякав.

Аліса з подругою виїжджали на машині, доїхали до Мелекіного, а звідти до Бердянська. Далі Дніпро, а потім — Київ. У столиці жінка ходить на мітинги, спілкується з іншими дружинами полонених й вірить, що її Денис повернеться додому.

Полон. Азовсталь

Жінка постійно підтримує зв’язок з іншими дружинами полонених. Разом вони виходять на мирні акції, аби привернути увагу суспільства й нагадати, що зараз у росії знаходяться сотні наших військових. Жінки спілкуються з Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими, але нічого нового у штабі вже не кажуть, додає Аліса. Спочатку дружинам давали надію, що полонених швидко обміняють, але цей процес виявився набагато важчим, ніж гадалося.

У багатьох полонених, які зараз знаходяться у росії, вже народилися діти. Чоловіки опинилися в полоні, коли їх дружини були ще вагітні. Сину Алісі та Дениса вже 2 роки — хлопчик знає, що фотокартка його тата є на шафі. 

Співрозмовниця додає, що допоки люди пам’ятають своїх героїв — є шанс їх повернути. А ще нагадати частині суспільства про їх існування, Аліса наголошує, що часто люди навіть не знають про події в Азовсталі й живуть у своїй бульбашці, не знаючи, що за їх свободу хтось віддає свою молодість та час у російському полоні.

Читайте також

• Вийшов живим з 6-годинного бою на Леваневського: історія військового з Бахмута
• Надія на порятунок: як диспетчерка з Бахмута допомагає рятувати мешканців Донеччини
• З тіла витягли 40 осколків: як захисник Бахмута отримав поранення

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!