Майже в кожному українському місті його видатні мешканці можуть отримати звання почесного громадянина, яке містить в собі ряд пільг для такої особи. В Бахмутській міській територіальній громаді також є Положення про присвоєння звання почесного громадянина міста, але отримати його можуть тільки живі люди й тільки раз на рік. А от, якщо військовий чи військова загинули захищаючи Бахмут, то наразі вшанувати їх так не можуть, бо це не передбачено, й звернень таких до міськради не було.

Редакція дізналася про це з відповіді на наш запит, але ми детально дослідили цю тему та побачили потенційне рішення, яке знайшли у Вільногірській громаді, що на Дніпропетровщині.

Почесний громадянин міста Бахмут

Чинне Положення про присвоєння звання “Почесний громадянин міста Бахмута” датоване 2017 роком. Тоді ж Фінансовому управлінню Бахмутської міської ради доручили щорічно передбачати в бюджет міста кошти на виплату матеріальної допомоги таким громадянам.

У дійсному Положенні сказано, що звання почесного громадянина присвоюється громадянам України, які є уродженцями міста Бахмут та проживають або проживали у місті Бахмут.

Саме рішення про присвоєння почесний громадянин міста Бахмут ухвалює Бахмутська міська рада лише раз на рік, перед Днем міста.

Але є важливий нюанс: навіть якщо військовий був з Бахмута та загинув захищаючи це місто, він не отримає звання почесного, адже посмертно зазначене звання не присвоюється. Тільки за життя людини і один раз.

У відповіді на запит нам повідомили, що власне родини загиблих бахмутян з питання присвоєння звання “Почесного громадянина міста” не зверталися. Але це не свідчить, про те, що немає такої потреби. 

Примітка. До прикладу, в одному з запитів до міськради ми уточнювали, яку допомогу по забезпеченню житлом надали мешканцям. Нам також повідомили, що до міської ради ніхто не звертався за такою допомогою. Очевидно, що потреба в житлі для мешканців громади дуже актуальна, нам постійно пишуть в коментарях про це наші користувачі. 

Додамо, що матеріальна допомога для бахмутян, чиї рідні загинули на війні — передбачена. Однак, вшанування пам’яті немає. Не всі бахмутяни знатимуть про те, що чимало військових з їх міста віддали своє життя за нього. У Telegram-каналі Бахмут живе тут ми провели опитування серед бахмутян. Участь у ньому взяли 356 людей, 90% з яких вважають, що потрібно надавати звання почесного громадянина міста загиблим військовим.

Більшість питань про вшанування пам’яті загиблих падають на плечі самих рідих цих військових. Наприклад, бахмутянка Тетяна Бірман самостійно збирала підписи, аби її чоловіку Марату надали звання Героя України. Ми запитали пані Тетяну її думку про присвоювання звання почесного громадянина міста її загиблому чоловіку. 

Жінка пояснює, що їй хотілося б, аби така можливість була, адже її рідний віддав життя, захищаючи країну. До міськради з цим питанням вона не зверталася, бо не знає до кого. Тетяна не бачила інформацію про те, хто міг б їй допомогти з цим.

“Для мене важливо це, бо я сама з Бахмута, чоловік брав участь у звільнені міста (ред. у 2014). Він любив наше місто і Донбас взагалі. Куди звертатися з цим не знаю”, – пояснює бахмутянка.

Такі історії — це звична практика для родин, які втратили найближчих людей: батька, маму, дружина, чоловіка, сина та брата, коханого й кохану. Втім місцева влада може допомогти родичам загиблого вшанувати його пам’ять різними способами, один із них це надання звання почесного громадянина міста. Так роблять у Вільногірській громаді, що на Дніпропетровщині.  

Як у Вільногірську  розроблювали положення про присвоєння почесного мешканця міста загиблим військовим?

Тетяна Звягінцева — мешканка Вільногірська. Жінка втратила сина на війні у 2018 році. За кілька місяців після поховання вона вирішила ініціювати присвоєння звання почесного мешканця міста своєму сину. 

“Згідно з  тодішнім положенням звання почесного мешканця міста надавали лікарям, колишнім мерам тощо. А нам дали нагороду “Людина року” у Вільногірську. Тоді було мало  тих, що втратили на війні рідних, тому нас не чули”, — пригадує Тетяна.

Після цього вільногірка якийсь час не підіймала цю тему, аж поки не почалася повномасштабна війна.

Тетяна зібрала разом родини, які втратили рідних, та знову почала просувати цю ідею. Згодом жінка неофіційно стала головою спільноти родин загиблих міста Вільногірська. Вона звернулася до міської ради з пропозицією розробити нове Положення для рідних загиблих військовослужбовців, адже у Вільногірській МТГ також не було можливості надавати звання посмертно. Першим підтримав ідею місцевий депутат Антон Боклаг, а розробляв саме положення депутат Олександр Бобошко. 

“Я запропонував надавати це звання загиблим на війні захисникам з Вільногірська, і зараз це звання присвоюється їм автоматично”, — каже Антон Боклаг.

Автоматичне присвоєння стало можливим завдяки співпраці з місцевим ТЦК (територіальним центром комплектування), який першим дізнається про загибель військового та передає ці дані до міської ради. Положення розробляли протягом 5 місяців та ухвалили під час воєнного стану. Воно вже успішно діє, а родини загиблих отримують фінансову допомогу у розмірі 10 тисяч гривень, пояснює Тетяна.Рідні мають можливість вносити у положення пропозиції та покращувати його. 

Жінка додає, що не завжди люди, які не мають у родині військових або не мають співчуття, розуміють, навіщо давати такі звання. Вона сама стикалася з подібними коментарями. Щодо тих, які не розуміють, навіщо надавати звання почесного громадянина міста загиблим військовим, висловився Антон Боклаг.

“Найголовніша цінність – це життя, а люди його віддали, захищаючи нас, і ставити питання, чому їм присвоюється звання – це нелогічно, мабуть, взагалі”, — розмірковує Антон Боклаг.

Від ідеї про можливість надання почесного звання загиблим військовим до її реалізації минуло 5 місяців, пояснює Олександр Бобошко. Розробляючи Положення для Вільногірської громади він брав за основу старе Положення, затверджене ще з 2000 року, а також орієнтувався на інші громади в Україні, які вшановують військових почесними званнями посмертно.

“Дуже багато в цьому Положенні було саме правок стосовно етики та моральності. Їх пропонували  родичі загиблих. Тетяна Звягінцева постійно на зв’язку зі мною була, пропонувала свої варіанти, я їх туди включав, обговорював з керівниками департаментів”, — пояснює Олександр Бобошко.

Ознайомитися з самим положенням Вільногірської громади, яке дозволяє посмертно нагороджувати військових можна тут.

Також на сайті міської ради розробили окремий розділ, де зібрана інформація про загиблих героїв громади. Звання почесного громадянина вже отримали понад 5 десятків осіб.

Ми звернулися до юристки (за бажанням фахівчині ми не розкриваємо її ім’я) аби дізнатися, чи можливо під час воєнного стану розробити чи доповнити дійсне Положення для Бахмутської громади. 

Змінити положення чи розробити нове?

Фахівчиня на запит редакції дослідила Положення в Україні, які дозволяють надавати звання почесного громадянина загиблим військовим. Юристка пояснює, що різниця у них, в більшості випадків, полягає лише у переліку документів, які подають на кандидатуру та пільгах, яке це звання дає. Положення Бахмутської громади взагалі такої можливості не передбачає. 

На думку юристки,  для Бахмутської громади оптимальним рішенням буде Положення у новій редакції. відповідно до статті 10 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» це можливо зробити розпорядженням керівника військової адміністрації. Тому, що керівник ВА наділяється такими повноваженнями відповідно до постанови Верховної Ради. Мається на увазі повноваженнями міської ради, виконавчих органів та міського голови. Тому рішення може прийматися одноосібно керівником адміністрації, каже експертка.

Ми також попросили розглянути , чи може ВА відмовити у наданні подібного звання через розголошення кількості загиблих  в громаді. 

“Така заборона діє в межах загальної кількості по Україні, і вона для журналістів. Знову ж, більшість громад на сайтах оприлюднює списки військових, яким ці звання присвоєні. Тому в цьому я проблеми не бачу. В положенні можна прописати, що рішення щодо кожної особи приймається окремо, і тоді як такого списку не буде (хіба що на запит на публічну інформацію). Однак кількість військових, які мають звання почесних громадян — не є тотожним кількості загиблих в цілому. Крім того, можна приховувати звання цих осіб і місце де вони служили”, — пояснює юристка.

Бахмутянка та членкиня команди Бахмут IN.UA Альона Щекодіна, яка зараз проживає у Вільногірську, додає, що в цій громаді отримати звання почесного громадянина можуть й ті військові, які не народилась у Вільногірській громаді, але проживали там і  пішли захищати Україну.

“Я хочу, щоб наших загиблих бахмутян теж вшановували. Щоб  зберегти пам’ять про них та їх подвиг для громади. Це найменше, що ми можемо наразі зробити для наших героїв”, — пояснює Альона Щекодіна.

Бахмутянин Володимир Березін — відомий активіст та волонтер, зараз він перебуває в евакуації на Тернопільщині. З 2014 року Березін порушував питання про присвоєння почесного громадянина загиблим захисникам та захисницям у громаді.

“Тут в Бережанах всі загиблі дівчата та хлопці мають звання почесних. Це така пошана. А яку пошану ми віддаємо? Мені завжди кажуть, що у нас в Положенні немає можливості давати звання почесного. Ну то зробіть розпорядження (ред. мається на увазі Положення, яке дозволятиме надавати звання ПГ посмертно)!” — обурюється активіст.

Примітка. 19 червня 2023 року редакція опублікувала матеріал про комуністів та прихильників «русского міра», яких можна було знайти у списку почесних громадян Бахмуту. Серед цих осіб було чимало тих, хто підтримували агресивну російську політику у різні часи. Ми звернулися до міськради із запитом про позбавлення трьох громадян такого статусу, йдеться про Сергєєва Артема Федоровича; Чапліна Івана Григоровича та Чубанова Василя Сергійовича. Цих осіб позбавили статусу почесних.

Березін додає, що починати надавати звання почесного слід з героїв, які вже віддали своє життя на незалежність України. Це Артем Мірошниченко, Дмитро Чернявський та інші.

Питання етичності присвоювання звання почесного громадянина загиблим військовим

Не тільки юридичні аспекти слід врахувати при присвоєнні звання почесного громадянина, але й питання етичності. Юристка пояснює, що не поодинокими є випадки, коли родичі визнають померлим військового, хоча достовірно ідентифікувати, що це саме він неможливо. Тобто не було ДНК тесту, наприклад, або якщо людину визнано за рішенням суду померлою (що ґрунтується на показах свідків). 

Отже, теоретично може виникнути ситуація, коли з часом особа, якій надали звання почесного громадянина посмертно, може виявитися живою. Тому ці випадки також доречно передбачити в новій редакції Положення. Крім того, каже фахівчиня каже, що слід врахувати й бойові заслуги чи звання військового при наданні йому статусу почесного громадянина, аби уникнути тих випадків, коли статус почесного можуть присвоїти особі, яка мала суперечливі факти у військовій біографії. 

Втім з цим можуть працювати окремі працівники міськради, які будуть досліджувати етичність надання такого статусу людині. У будь-якому випадку цю можливість слід розглянути для Бахмутської громади. Як ми бачимо від опитаних рідних загиблих — запит є, але люди не знають куди з цим звертатися. 

Своєю чергою, редакція Бахмут IN.UA створила відкрите звернення до Бахмутської міської ради, Бахмутської міської цивільної адміністрації, у якому закликає переглянути чинне  Положення громади та надати можливість надати звання почесного громадянина загиблим захисникам та захисницям з Бахмута та громади.

Читайте також:

• Шлях Дмитра Чернявського: як жив та за що боровся Герой України
• “Адвокати ігнорують”: як просувається справа щодо вбивства Артема Мирошниченка
• Перейменування вулиць в Бахмуті: що думають ОМС та активісти

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Оренда квартири у великих містах України забирає від 26% до понад 100% середньої заробітної плати. Найбільше фінансове навантаження на орендарів фіксується у Львові та Києві, тоді як найдоступнішим містом залишається Харків. Водночас базових державних виплат не вистачає внутрішньо переміщеним особам для повного покриття вартості житла. 

Про співвідношення цін на ринку нерухомості із заробітками українців та реальний досвід пошуку квартири переселенцями — читайте у матеріалі. 

Оренда житла в Україні: досвід переселенців

Переселенка з Покровська Марина другий рік винаймає житло в Одесі. Жінка орендує двокімнатну квартиру, вартість якої залишається незмінною протягом усього часу проживання.

“Я живу зараз у місті Одеса і плачу 6 тисяч на місяць за житло. Мені хороша хазяйка трапилася і не піднімає. Ось живемо ми скільки вже, другий рік, жодного разу не підняла і навіть натяку не було“, — зазначає жінка.

Квартиру Марина шукала через групи у месенджері Telegram. Жінка погодилася на першу ж пропозицію від рієлтора, оскільки головним пріоритетом була наявність житла. Заявлені в оголошеннях ціни відповідали реальній вартості при укладанні угоди. Укомплектовані меблями варіанти на той момент коштували від 10 тисяч гривень.

Витрати на оренду квартири повністю покриваються за рахунок державних виплат для ВПО. Дохід, який жінка отримує з роботи, йде на базові життєві потреби. Під час пошуку житла переселенка не стикалася з відмовами через реєстрацію в Донецькій області, проте виникали труднощі через наявність двох котів.

Розглядати варіанти переїзду в інше місто родина не планує. В Одесі навчається син Марини, а ціни на ринку нерухомості є більш прийнятними порівняно з іншими регіонами.

“Тут найбільш адекватна ціна. Якщо навіть брати наш Донбас, у нас Добропілля було 20 кілометрів, там по 16 тисяч давали оренду. Тим більше рієлтори 50% хочуть за свої послуги, не 100%, як у Дніпрі. А на західній частині України, так я взагалі мовчу про їхні розцінки“, — констатує жінка.

За словами переселенки, в Одесі можна знайти бюджетні варіанти за 2,5-5 тисяч гривень. Вона наводить приклад знайомого, який орендує переобладнану літню кухню з водою та опаленням за 2,5 тисячі гривень. Водночас інші переселенці часто стикаються з постійним підвищенням цін на орендовані квартири.

“У мене є люди, які до мене приходять, спілкуємося, і їм піднімають житло чи не щомісяця. І на тисячу, і на півтори, і на дві, і немає межі“, — додає Марина.

Евакуація людей зі Слов’янська та Краматорська впливає на пропозицію на ринку нерухомості. Кількість вільних квартир зменшується, а ціни зростають. Знайти житло у межах 7-8 тисяч гривень стає складніше. Переїзд вимагає значних фінансових ресурсів для оплати першого та останнього місяців проживання, а також послуг рієлтора, що є суттєвим фінансовим навантаженням для людей без заощаджень.

Ситуація на ринку нерухомості в Чернівцях

Переселенка з Бахмута Людмила проживає у Чернівцях, куди переїхала з Дніпра місяць тому. Оренда квартири обходиться їй у 15 500 гривень на місяць. Ця сума становить 35 відсотків від загального доходу.

Жінка шукала житло на платформах OLX та DIM.RIA. Заявлені ціни в оголошеннях відповідали сумам власників. У Чернівцях Людмила не отримувала відмов через статус внутрішньо переміщеної особи. Проте у 2022 році під час пошуку квартири у Дніпрі орендодавці відмовляли їй саме через наявність довідки ВПО. Змінювати місто проживання наразі не планує.

Державної фінансової допомоги жінка не отримує. Розмір наявних державних виплат переселенка вважає замалим для покриття вартості оренди та зазначає, що цих коштів вистачило б лише на оплату комунальних послуг.

Вартість квартир та ставлення власників у Києві

Павло винаймає житло у столиці за 18 000 гривень на місяць. Орендна плата складає 36 відсотків від його заробітку. Чоловік моніторив різні майданчики і знайшов відповідний варіант на платформі OLX. Знайти квартиру без додаткових витрат на послуги рієлторів виявилося складно.

Під час пошуку Павло не отримував прямих відмов від власників житла, проте неодноразово бачив в описах оголошень застереження про те, що квартири не здаються переселенцям. Переїзд до іншого регіону він не розглядає, оскільки закріплений за містом та задоволений умовами.

З лютого 2024 року чоловік не отримує виплат від держави у розмірі 2 000 гривень, оскільки більше не підпадає під визначені категорії. Оренда повністю оплачується з його власного заробітку.

Статистика оренди

Станом на травень 2026 року середня заробітна плата в Україні становить 30 000 гривень. Аналіз ринку нерухомості на основі даних платформ пошуку житла LUN, OLX, DIM.RIA та сайту із працевлаштування Work.ua демонструє різне фінансове навантаження на громадян у великих містах. Для багатьох внутрішньо переміщених осіб оплата оренди залишається головною статтею витрат.

Найбільше фінансове навантаження при оренді невеликого житла фіксується у Львові. За середнього доходу у 30 500 гривень за однокімнатну квартиру вартістю 20 000 гривень орендарю доведеться віддати 65,6% заробітку. Двокімнатна квартира вартістю 24 400 гривень забирає 80% зарплати, а трикімнатна за 31 100 гривень перевищує середній дохід, складаючи 102%.

У Києві середня заробітна плата становить 35 000 гривень. Оренда однокімнатної квартири за 18 000 гривень забирає 51,4% доходу мешканця столиці. Винаймати двокімнатну квартиру за 27 000 гривень обійдеться у 77,1% від зарплати. Вартість трикімнатної квартири сягає 43 100 гривень, що становить 123,1% від середнього заробітку.

У Дніпрі та Одесі рівень заробітних плат і ціни на оренду мають близькі показники. У Дніпрі середня зарплата становить 28 000 гривень. Оренда однокімнатної квартири за 12 000 гривень коштуватиме 42,9% від доходу, двокімнатної за 16 000 гривень — 57,1%, а трикімнатної за 20 000 гривень — 71,4%. В Одесі за середнього доходу 27 500 гривень орендарям доводиться віддавати таку частку коштів . 43,6% за однокімнатну вартістю 12 000 гривень; . 58,2% за двокімнатну вартістю 16 000 гривень; . 80% за трикімнатну вартістю 22 000 гривень.

Найбільш доступним містом для орендарів серед досліджуваних є Харків. Середня зарплата у місті становить 26 000 гривень. Оренда однокімнатної квартири за 7 000 гривень забирає 26,9% доходу. Двокімнатна квартира за 12 000 гривень обійдеться у 46,2% від зарплати, а трикімнатна за 15 500 гривень — у 59,6%.

Державна допомога для ВПО наразі становить 2 000 гривень на дорослого та 3 000 гривень на дитину. Цих коштів не вистачає для того, щоб сім’я з трьох осіб могла повністю оплачувати оренду житла виключно коштом державних виплат.

Читайте також:

Соціальні виплати на дітей у 2026 році: види та розміри

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Україні роботодавці та приватні підприємці зобов’язані регулярно сплачувати єдиний соціальний внесок за себе та своїх працівників. Цей платіж формує фонд для надання соціальної допомоги громадянам у випадках безробіття, захворювань або для забезпечення пенсійних виплат.

Детальніше про те, що таке ЄСВ та скільки доведеться платити в 2026 році — в матеріалі Бахмут IN.UA

ЄСВ: сутність та категорії платників

Єдиний соціальний внесок є регулярним і обов’язковим страховим платежем. Його перераховують працедавці за найманий персонал, а також підприємці, що ведуть професійну діяльність. До переліку платників належать:

• роботодавці;
• фізичні особи-підприємці на загальній або спрощеній системі оподаткування;
• особи, які отримують дохід від незалежної наукової, літературної, художньої, освітньої, викладацької, медичної чи юридичної діяльності;
• фермери, які не підлягають іншим видам страхування;
• громадяни, які добровільно беруть участь у системі державного соціального страхування;
• виконавчі служби.

Ставка та ліміти фінансування

Основна ставка внеску залишається фіксованою на рівні 22 відсотків. Для роботодавців базою нарахування є сума заробітної плати співробітників, а також різноманітні грошові винагороди. Підприємці розраховують суму платежу залежно від власного доходу.

Мінімальний та максимальний пороги внеску прив’язані до розміру мінімальної заробітної плати. У 2026 році для фізичних осіб-підприємців діють такі правила розрахунку:

• платники єдиного податку визначають базу нарахування самостійно в межах встановлених лімітів;
• мінімальний щомісячний платіж становить 1 902,34 гривні;
• максимальна база для нарахування фіксується на рівні 172 940 гривень;
• підприємці на загальній системі, члени фермерських господарств та самозайняті особи сплачують 22 відсотки від фактичного прибутку, але не менше ніж 1 902,34 гривні за місяць, у якому був отриманий дохід.

Графік розрахунків

Законодавство вимагає перераховувати страховий платіж щомісяця. Звітність та безпосередня сплата здійснюються до 20 числа місяця, що настає за звітним періодом. Останнім днем для проведення фінансової операції вважається 19 число відповідного місяця.

Читайте також:

Виплати для ВПО: кому необхідно подати заяву до 1 червня для отримання коштів за попередні місяці

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!