Про що думають українські студенти: редакція поспілкувалася з молоддю

Семаковська Тетяна 15:00, 17 Листопада 2023
Ілюстрація Бахмут IN.UA

Щорічно 17 листопада відзначають День студента. Зараз саме українська молодь стає рушійною силою для змін в країні. Тож редакція вирішила дізнатися у студентів про те, які думки вони мають, як навчаються та що планують.

Ми поспілкувались із трьома студентами з Чернігівської, Донецької та Херсонської областей.

Ганна навчається у Харкові

Нашій першій героїні Ганні 25 років. Дівчина родом з Донецька, але після окупації рідного міста вона переїхала до Бахмута у 2016 році. Співрозмовниця каже, що за цей час місто стало для неї настільки рідним, що вона вважає себе бахмутянкою.

Ганна спершу навчалася у Бахмуті, тож вже має вищу освіту. Крім того, дівчина закінчила військову кафедру при інституті. Зараз Ганна вирішила отримати ще одну вищу освіту, вона вступила у Харківський національний університет внутрішніх справ за спеціальністю “Право”. Героїня навчається на другому курсі, але паралельно вже працює у правоохоронній сфері.

Ганна студентка / фото надане героїнею

Цю спеціальність, як і свою роботу, я обрала за покликом душі. Мені завжди були притаманні справедливість та чесність, я завжди хотіла захищати права, честь та гідність громадян. Через повномасштабну війну в Україні очне навчання стало небезпечним, тому дистанційне навчання для сучасної молоді — це чудова можливість здобути знання та оволодіти практично будь-якою спеціальністю,

Ганна // розповідає у коментарі Бахмут IN.UA

Дівчина розмірковує, що кожному хочеться відчувати атмосферу повноцінного студентського життя: лекції до вечора, зустрічі на перервах з однокурсниками, життя в гуртожитку тощо.

Ганна каже, що їй, на щастя, вдалося пережити цей досвід раніше, але зараз його неймовірно не вистачає. Втім студентка запевняє, що першочергова мета — збереження життя та здоров’я громадян, а тому можливість навчання онлайн є гарною альтернативою у сучасних реаліях.

Ми запитали Ганну про те, що вона думає про студентську спільноту та її роль у війні. На думку героїні кожна людина, яка робить внесок у свій розвиток, робить внесок у розвиток своєї Батьківщини. Вже зараз треба формувати осередки свідомих, активних людей, які будуть націлені на максимально ефективне відновлення України.

Я вірю, що моя освіта та життєвий досвід допоможуть у відбудові рідної Донеччини. Все, що я зараз роблю, всіма своїми справами та досягненнями, я прагну славити рідний край, мій рідний Донбас, наших сміливих та волелюбних людей,

Ганна // студентка другого курсу

Дмитро навчається в Херсоні

Університет, у якому навчався Дмитро / фото ілюстративне

Дмитру 22 роки. Хлопець навчається у Херсонському державному університеті на спеціальності “Журналістика”. Родом він також з Херсона. Студент каже, що обрав цю спеціальність, адже любить процес написання текстів.

Коли пишеш для людей, а вони читають та отримують інформацію від тебе — це викликає задоволення. Тож я буду намагатися працювати за спеціальністю,

Дмитро // розмірковує про майбутнє

Дмитро навчається у дистанційному форматі. Хлопець наголошує, що така освіта має як переваги, так й недоліки. Проте юнак задоволений процесом. Серед плюсів такого навчання студент виділяє те, що тепер не потрібно перейматися через логістику чи графік пар.

На думку Дмитра, якісніші знання легше отримувати саме через аудиторну форму навчання. Але, зважаючи на ситуацію в країні, онлайн-навчання дає студентам мобільність. Вони мають можливість виходити на пари в будь-якому місці, навіть на роботі.

Дмитро / фото надане героєм

Дмитро вірить, що війна закінчиться і його рідний університет повернеться до Херсону. Герой каже, що він хотів би бачити більш розвинуту комунікацію між студентами та керівниками, адже це дозволило б реалізовувати безліч цікавих та сучасних проєктів.

Студентська спільнота — це “свіжа кров”, яку зараз, на жаль, не розуміють та не чують. Так, у нас ще немає досвіду роботи. Але ми розуміємо, як функціонує нове цифрове покоління. Ми здатні хапати нові знання та пояснювати їх старшим. Я за цифровізацію кожного моменту життя. Я за спрощення процесів,

Дмитро // студент журналістики

Ліза навчається у Чернігові

Ліза студентка / фото надане героїнею

Лізі 19 років, дівчина навчається в Чернігівській політехніці на третьому курсі. Вона опановує професію психолога. Її майбутня спеціалізація — це психологія бізнесу та дизайн мислення.
Психологією Лізу зацікавила майбутня викладачка, за що дівчина їй вдячна. Студентка закликає майбутніх вступників звернути увагу на Чернігівську політехніку, адже викладачі тут фахові, а сама програма навчання дуже насичена.

Зараз навчання стало набагато прогресивнішим, ніж раніше. Сьогодні залучається неформальний підхід. Бо все ж таки онлайн-освіта має включати різні формати, щоб студентам було, як мінімум, цікаво. Якщо людина хоче вчитися, то вона знайде можливості,

Ліза // студентка Чернігівської політехніки

Студенти з Лізиного університету після звільнення території Чернігівської, Київської та Сумської області від окупантів, повернулися до очного навчання. Зараз вони навчаються за змішаною системою. Йдеться про те, коли студенти обирають зручний для себе формат.

Ліза вже почала працювати за спеціальністю, вона тренерка у питанні гендерної рівності, протидії насиллю, також дівчина проводить арттерапії. На її думку, зараз студенти є величезним запасом в кадрах. Адже через війну чимало українців виїхали за кордон у країни Європи, а робочі
місця залишилися без фахівців.

Саме студенти можуть замінити кадрових спеціалістів, а заодно й набратися практичних знань. Ліза закликає молодь не опускати руку, якщо вас не беруть на роботу чи практику, а, навпаки, шукати нові можливості.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Тут дуже сумно”: фотограф зі Швеції про війну, місто Лиман та Україну

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 18:15, 15 Листопада 2024

Йєнс Олоф Лестеін — фотограф зі Швеції, який приїхав до України для роботи над новим проєктом, що присвячений війні та життю в прифронтових містах.

Детальніше про те, як сприймає війну громадянин Швеції, які враження у нього склалися під час роботи в прифронтових зонах та про перспективи України на міжнародній арені, дивіться у відеорепортажі Бахмут IN.UA.

Громадянин Швеції про війну в Україні

Йєнс Олоф Лестеін Він в Україну приїжджає не вперше, однак вперше працює в прифронтовому місті. Це дозволило йому зіставити нинішню ситуацію в Україні та те, що він бачив раніше — війну на території Югославії.

За словами чоловіка, йому досить складно порівнювати ці війни.

Вони мають схожі характеристики. Це війни сусідніх народів. У одних більше зброї, ніж у інших. Утім, ця війна набагато масштабніша. росія — це ядерна держава. Сербія була сильною, але не мала ядерної зброї“, — каже фотограф.

Він також додав, що в Югославії працював протягом 5-6 років, а в Україні в умовах війни — лише декілька десятків днів.

Фотограф також розповів про власний проєкт. За його словами, це буде розповідь про життя в умовах конфлікту на крайньому сході Європи (в Україні) та на крайньому заході (у Північній Ірналдії).

Між цими конфліктами є певна схожість. Як приклад, в обох них беруть участь великі імперські держави: росія тут та Англія на заході. Вони пригнічують сусідні народи: українців тут й ірландців або ірландців-католиків там. Тут у вас гаряча війна, а там все поступово налагоджується“, — каже Йєнс Олоф Лестеін 

Більше про життя фотографа зі Швеції, його думки про війну й Україну гостей, дивіться у нашому репортажі за посиланням на платформі YouTube.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську

Семаковська Тетяна 14:00, 5 Листопада 2024

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), яка на Різдво лунає по всьому світі. Сьогодні Покровськ знаходиться за кілька кілометрів від російської армії — тут гримлять вибухи, а з міста евакуюють людей. Релокуються також підприємства, школи, музеї. Один з таких — це Покровський історичний музей, експонати якого з початком повномасштабного вторгнення рятувала вся команда. Як живе музей сьогодні, чи вдалося врятувати колекцію та як з ним пов’язаний Микола Леонтович?

Редакція поговорила з Ангеліною Рожковою, директоркою музею.

Музей у перші дні війни

Покровський історичний музей, квітень 2023 рік / фото КЗ “Покровський історичний музей”

На початку вторгнення стало зрозуміло, що росіяни не просто хочуть окупувати території, але й знищити все, що там цінне. Музеї не стали винятком — окупанти розкрадали експонати, били по історичним будівлям, тож музеї України першою чергою рятували цінне майно. Покровський історичний музей у перші дні війни оцифровував архіви та вивозив найцінніші речі з будівлі. Зі зрозумілих причин — місце перебування колекцій з Покровського історичного музею не розголошується. Вся команда музею у перший місяць залишилась працювати та вчилась робити це у нових умовах: швидко реагувати на тривогу, ховатися за дві стіни.

“Ми готувались, звичайно, але не до таких подій. Інструкції були розроблені, навчання працівники пройшли. Нашим головним завданням було убезпечення предметів й фондово-облікової документації — це архівні книги, у яких зберігається вся інформація про музейні предмети. Частина цих книг вже була оцифрована, ми з командою дооцифрували решту”, — пояснює у коментарі Ангеліна Рожкова.

У музеї зняли всі експозиції, які знаходились поруч з вікнами, а працівники шукали матеріали, які б убезпечили колекції. Для цього використовували спеціальну базальтову вогнезахисну тканину, допомогали з цим донори та громадський сектор. Одним з перших, хто прийшов на допомогу Покровському музею, був Леонід Марущак, керівник проєкту “Музей відкрито на_ремонт”. Він допоміг врятувати сотні цінних експонатів з прифронтових територій.

“Діяли так, щоб убезпечити предмети, якщо неподалік нашого музею буде попадання ворожих ракет. Вікна закрили OSB (ред. спеціальні плити, які захищають скло) — думали, що це їх убезпечить. Якщо не збереже вікна, то хоча б створить додатковий захист для предметів, які були в музеї. Все це відбувалось протягом першого півріччя 2022 року”, — говорить директорка музею.

Леонтович та Покровськ

Покровський історичний музей зараз зачинений для відвідувачів, однак він продовжує роботу, зокрема з оцифрування — цьому команда навчилась дистанційно, а техніку для цифровізації надали благодійники. Важливе місце в колекції музею займала експозиція Миколи Леонтовича. Композитор жив у Покровську чотири роки, який ще до 1934 року був пристанційним селищем Гришине.

Саме тут був написаний легендарний “Щедрик”. У Покровському музеї зберігались два персональні предмети Леонтовича: сухарниця, яка зроблена руками батька Леонтовича (це дерев’яна таріль, подібна на хлібницю, на яку кладуть печиво, хліб тощо) та шахова дошка. Ластівку зображено також на гербі та прапорі Покровська. За словами директорки музею, наразі й сухарниця, й шахова дошка вивезені до безпечних місць. Решту предметів експозиції — це ті, які ілюстрували період, коли жив композитор.

Експозиція Миколи Леонтовича в Покровську / фото Вікіпедія

“Ми розглядаємо дуже знаковим те, що саме ластівка, про яку співається у “Щедрику”, зображена у нас на сухарці. У нас мало меморіальних предметів, які належали Леонтовичу — це, власне, сухарниця та шахова дошка, — говорить Ангеліна Рожкова.

З 2016 року в Покровську почали популяризувати постать Леонтовича: у місті працювала музична школа, названа на його честь, створювали мистецькі акції. Покровськ перетворювали на культурний центр Донеччини.

Проєкти музею

Станція Гришине, 1917 рік / архівне фото

“Мені здається, не залишилось жодної людини в місті, яка б не знала, що цей композитор пов’язаний з Покровськом. У нашому місті був створений перший робочий хор залізничників, заснував його Микола Леонтович. У той момент, коли це ще було пристанційне селище Гришине, там не було ні бруківки, ні освітлення. Але вже був такий міцний культурний фундамент: духовий оркестр, робітничий хор”, — пояснює очільниця музею.

У 2021 році була ідея зробити музей у будівлі залізничного училища в Покровську, де, власне, і працював Леонтович — ця будівля збереглася в автентичному вигляді. Через російське вторгнення реалізувати проєкт не вдалося, хоча музейники вже шукали шляхи для втілення та навіть подавали заявку на створення концепції до Українського культурного фонду та інших інституцій.

Колишнє залізничне училище в Покровську / фото ua.trip-impressions

“Ми зберегли будівлю в оцифрованому вигляді. У цьому нам допомогли німецькі колеги, які дали кошти на оцифрування історичної будівлі колишнього залізничного училища. Музею надіслали обладнання, ми пройшли навчання за підтримки Покровської МВА. Навчитись оцифровувати самостійно реально, якщо мати обладнання, тому що 3-Д сканер — це дороговартісна техніка”, — говорить пані Ангеліна.

Також у місті оцифрували ще кілька будівель, які збереглися з кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття. Музей також наповнює Реєстр Музейного Фонду — йдеться про постійне оцифрування предметів, у чому допомагають ґрантові проєкти. Навіть самостійно музейники намагаються фільмувати важливі для історії об’єкти. Окремим проєктом музею є “Щоденник пам’яті”, де збирають свідчення про загиблих військових та цивільних. Це важливо робити, щоб не перетворювати число загиблих у суху статистику.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Олександра артилеристка

“Мій робочий інструмент — міномет 120”: артилеристка, яка обороняє Донеччину розповіла про свою роботу

3 листопада в Україні відзначають свято ракетних військ та артилерії. Саме вогнева підтримка наземних військ є визначальною на полі бою. Хто такі артилеристи, та з […]

Вокзал в Бахмуті

“Він бачив більше сліз, ніж РАЦС”: історія Бахмутського вокзалу від працівників станції

Станція Бахмутського залізничного вокзалу була відкрита 1913 року — з того часу вокзал став місцем прибуття та відправлення пасажирів, а безліч людських доль вирішувалася прямо […]

Марія Макарович

З Бахмута до Азії: бахмутянка розповіла, чому в Тайвані беруть приклад з українців

Де знаходиться Тайвань Тайвань — це країна у Східній Азії за багато тисяч кілометрів від України. Попри таку відстань, там добре знають про Україну та […]