Про що думають українські студенти: редакція поспілкувалася з молоддю

Семаковська Тетяна 15:00, 17 Листопада 2023
Ілюстрація Бахмут IN.UA

Щорічно 17 листопада відзначають День студента. Зараз саме українська молодь стає рушійною силою для змін в країні. Тож редакція вирішила дізнатися у студентів про те, які думки вони мають, як навчаються та що планують.

Ми поспілкувались із трьома студентами з Чернігівської, Донецької та Херсонської областей.

Ганна навчається у Харкові

Нашій першій героїні Ганні 25 років. Дівчина родом з Донецька, але після окупації рідного міста вона переїхала до Бахмута у 2016 році. Співрозмовниця каже, що за цей час місто стало для неї настільки рідним, що вона вважає себе бахмутянкою.

Ганна спершу навчалася у Бахмуті, тож вже має вищу освіту. Крім того, дівчина закінчила військову кафедру при інституті. Зараз Ганна вирішила отримати ще одну вищу освіту, вона вступила у Харківський національний університет внутрішніх справ за спеціальністю “Право”. Героїня навчається на другому курсі, але паралельно вже працює у правоохоронній сфері.

Ганна студентка / фото надане героїнею

Цю спеціальність, як і свою роботу, я обрала за покликом душі. Мені завжди були притаманні справедливість та чесність, я завжди хотіла захищати права, честь та гідність громадян. Через повномасштабну війну в Україні очне навчання стало небезпечним, тому дистанційне навчання для сучасної молоді — це чудова можливість здобути знання та оволодіти практично будь-якою спеціальністю,

Ганна // розповідає у коментарі Бахмут IN.UA

Дівчина розмірковує, що кожному хочеться відчувати атмосферу повноцінного студентського життя: лекції до вечора, зустрічі на перервах з однокурсниками, життя в гуртожитку тощо.

Ганна каже, що їй, на щастя, вдалося пережити цей досвід раніше, але зараз його неймовірно не вистачає. Втім студентка запевняє, що першочергова мета — збереження життя та здоров’я громадян, а тому можливість навчання онлайн є гарною альтернативою у сучасних реаліях.

Ми запитали Ганну про те, що вона думає про студентську спільноту та її роль у війні. На думку героїні кожна людина, яка робить внесок у свій розвиток, робить внесок у розвиток своєї Батьківщини. Вже зараз треба формувати осередки свідомих, активних людей, які будуть націлені на максимально ефективне відновлення України.

Я вірю, що моя освіта та життєвий досвід допоможуть у відбудові рідної Донеччини. Все, що я зараз роблю, всіма своїми справами та досягненнями, я прагну славити рідний край, мій рідний Донбас, наших сміливих та волелюбних людей,

Ганна // студентка другого курсу

Дмитро навчається в Херсоні

Університет, у якому навчався Дмитро / фото ілюстративне

Дмитру 22 роки. Хлопець навчається у Херсонському державному університеті на спеціальності “Журналістика”. Родом він також з Херсона. Студент каже, що обрав цю спеціальність, адже любить процес написання текстів.

Коли пишеш для людей, а вони читають та отримують інформацію від тебе — це викликає задоволення. Тож я буду намагатися працювати за спеціальністю,

Дмитро // розмірковує про майбутнє

Дмитро навчається у дистанційному форматі. Хлопець наголошує, що така освіта має як переваги, так й недоліки. Проте юнак задоволений процесом. Серед плюсів такого навчання студент виділяє те, що тепер не потрібно перейматися через логістику чи графік пар.

На думку Дмитра, якісніші знання легше отримувати саме через аудиторну форму навчання. Але, зважаючи на ситуацію в країні, онлайн-навчання дає студентам мобільність. Вони мають можливість виходити на пари в будь-якому місці, навіть на роботі.

Дмитро / фото надане героєм

Дмитро вірить, що війна закінчиться і його рідний університет повернеться до Херсону. Герой каже, що він хотів би бачити більш розвинуту комунікацію між студентами та керівниками, адже це дозволило б реалізовувати безліч цікавих та сучасних проєктів.

Студентська спільнота — це “свіжа кров”, яку зараз, на жаль, не розуміють та не чують. Так, у нас ще немає досвіду роботи. Але ми розуміємо, як функціонує нове цифрове покоління. Ми здатні хапати нові знання та пояснювати їх старшим. Я за цифровізацію кожного моменту життя. Я за спрощення процесів,

Дмитро // студент журналістики

Ліза навчається у Чернігові

Ліза студентка / фото надане героїнею

Лізі 19 років, дівчина навчається в Чернігівській політехніці на третьому курсі. Вона опановує професію психолога. Її майбутня спеціалізація — це психологія бізнесу та дизайн мислення.
Психологією Лізу зацікавила майбутня викладачка, за що дівчина їй вдячна. Студентка закликає майбутніх вступників звернути увагу на Чернігівську політехніку, адже викладачі тут фахові, а сама програма навчання дуже насичена.

Зараз навчання стало набагато прогресивнішим, ніж раніше. Сьогодні залучається неформальний підхід. Бо все ж таки онлайн-освіта має включати різні формати, щоб студентам було, як мінімум, цікаво. Якщо людина хоче вчитися, то вона знайде можливості,

Ліза // студентка Чернігівської політехніки

Студенти з Лізиного університету після звільнення території Чернігівської, Київської та Сумської області від окупантів, повернулися до очного навчання. Зараз вони навчаються за змішаною системою. Йдеться про те, коли студенти обирають зручний для себе формат.

Ліза вже почала працювати за спеціальністю, вона тренерка у питанні гендерної рівності, протидії насиллю, також дівчина проводить арттерапії. На її думку, зараз студенти є величезним запасом в кадрах. Адже через війну чимало українців виїхали за кордон у країни Європи, а робочі
місця залишилися без фахівців.

Саме студенти можуть замінити кадрових спеціалістів, а заодно й набратися практичних знань. Ліза закликає молодь не опускати руку, якщо вас не беруть на роботу чи практику, а, навпаки, шукати нові можливості.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Двічі починала все з нуля: історія бахмутянки Лади, яка відкрила власний манікюрний кабінет у Києві

Валентина Твердохліб 13:00, 15 Липня 2026
манікюрний кабінет

25-річна Лада Камарницька родом з Бахмута. Ще в рідному місті вона почала цікавитися манікюрною справою та починала працювати майстринею. У юному віці дівчина переїхала з Бахмута до Харкова, де продовжила улюблену справу. Через повномасштабне вторгнення Лада вирішила переїздити до Києва. Тут вона мешкає зі своєю родиною та розвиває бізнес. У Києві вона має свій кабінет, де працює майстринею манікюру.

Про життя в Бахмуті, переїзд до Києва і ведення бізнесу Лада Камарницька розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя в Бахмуті

Лада Камарницька народилася і виросла в Бахмуті. Вона була активною дівчиною, любила навчатися та брала участь у різних спортивних змаганнях. Майже всі дитячі спогади про місто в неї пов’язані зі шкільними роками.

“Згадую завжди ​​алею троянд, кінотеатр “Перемога”, поруч з яким я жила. Літак згадую, бо я росла на тому районі, свою школу. Також я постійно займалася спортом. На “Металурзі” постійно були якісь тренування, змагання. У 12-й школі була на змаганнях з баскетболу. На плаванні була у “Дельфіні”, гімнастикою займалася. Загалом більшість моїх спогадів пов’язані зі шкільним і підлітковим життям”, — згадує бахмутянка.

Лада Камарницька / фото надане героїнею

У 19 років Лада переїхала до Харкова. Це місто їй дуже подобалося, і вона хотіла будувати там своє життя. Та планам завадило повномасштабне вторгнення. Його дівчина застала в Харкові. Тоді вона ухвалила рішення їхати додому в Бахмут.

“Я була в Бахмуті з кінця лютого до квітня. Жила з сестрою та маленькою племінницею. Коли почали летіти ракети на Бахмут, а місто невелике, було дуже чутно, племінниця сильно переживала. Нам довелося виїхати, бо вона дуже боялася”, — розповіла Лада Камарницька.

Про переїзд

4 квітня Лада разом з родичами виїхали з Донеччини. Шлях пролягав із залізничного вокзалу в Краматорську. Вирішили їхати в Полтаву, але без конкретної мети.

“У Полтаві це була спонтанна зупинка. Ми просто вирішили вийти, і все. Бо ми просто не знали, куди нам їхати. І якось воно так просто вийшло, що ми лишилися в Полтаві. Там я прожила два роки”, — розповіла Лада Камарницька.

У жовтні 2024 року Лада з чоловіком і маленьким сином вирішили переїхати до Києва. Тут родина мешкає і досі.

Лада Камарницька з чоловіком і сином / фото надане героїнею

Про роботу майстринею манікюру і власну справу в Києві

Лада Камарницька досвідчена майстриня манікюру. Цією справою вона займалася ще в рідному Бахмуті, захоплення манікюром почалося зі шкільних років. Потім продовжувала роботу в Харкові, Полтаві і Києві.

Через переїзди Лада декілька разів починала свою справу з нуля: шукала клієнтів, локації для роботи. Складніше всього було починати в Києві, маючи маленьку дитину на руках. Вже як півроку Лада має власний манікюрний кабінет і свою базу клієнтів.

“Я займалася манікюром ще зі школи, з дев’ятого класу. Тому я ніколи не розглядала варіантів про іншу зайнятість. Після переїзду спочатку я почала все з нуля в Полтаві. Там я дуже швидко набила базу клієнтів, десь за два-три місяці. Я тоді працювала без вихідних, щоб швидше це зробити. Потім я завагітніла, народила дитину. І коли ми переїхали до Києва, я знову почала все з нуля, коли сину було десь півроку. Звісно з маленькою дитиною було набагато важче. Спочатку я влаштувалася в салон на відсоток, але на таких умовах, що я виходила всього пару днів на тиждень. Просто, щоб не забувати своїх навичок. А коли дитина підросла, я вирішила, що час йти на оренду. Півроку тому я винайняла приміщення і почала працювати на себе. Набила я базу швидко, буквально за місяць. Тому що я топовий майстер, швидкий майстер, і до мене люди дуже швидко йдуть”, — каже Лада Камарницька.

Манікюрний кабінет, який бахмутянка облаштувала в Києві / фото надане героїнею

За словами майстрині манікюру, вести власний бізнес у Києві їй не складно. Сам процес не відрізняється від Бахмута чи Полтави. Особисті складнощі виникали лише при пошуку житла на новому місці.

Впливають на роботу наслідки російських обстрілів. Важка зима, яку пережив Київ, частково призвела до зменшення клієнтів.

“Цієї зими людей було менше, тому що багато хто виїжджав з Києва. Але навесні, десь у квітні, дівчатка повернулися до мене на манікюр. Думаю, що десь 60% моєї клієнтської бази поїхали на зиму. Взагалі це такі непередбачувані обставини…Тоді не було весь час світла, плюс морози. Якщо буде знову так само, то, швидше за все, доведеться і нам їхати, думки про це є”, — ділиться бахмутянка.

Своїм землякам, які хочуть почати власну справу, Лада радить не боятися і не соромитись свого статусу ВПО. Бо іноді саме страх зупиняє людей на шляху.

“Починати щось нескладно, головне в себе вірити. І не зациклюйтеся на тому, що ви ВПО, взагалі жодної різниці в цьому немає. Так само, наприклад, багато киян не можуть розпочати якусь власну справу через страхи, через війну. Тут справа не у тому ВПО ти чи місцевий, а те, яка ти людина. Скажу так — не треба боятися. Треба робити”, — підсумувала Лада Камарницька.

Кабінет Лади Камарницької працює на лівому березі Києва, район Позняки-Осокорки. Також у майстрині є своя сторінка в Instagram, де можна записатися на процедуру.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Чотири години провела у заблокованому підвалі: як бахмутянка пережила трагедію у Вишневому

Семаковська Тетяна 17:00, 13 Липня 2026

6 липня місто Вишневе, що на Київщині, зазнало масованої ракетної атаки російської армії. Після удару розпочалася потужна детонація вибухонебезпечних предметів. Дев’ятеро людей загинули, десятки дістали поранення, а понад 500 жителів довелося евакуювати. Генеральний штаб ЗСУ заявив про відсутність приналежності об’єкта, де сталася детонація, до сфери управління Збройних сил України. За кілометр від епіцентру вибухів опинилася переселенка з Бахмута Жанна Засядько, яка разом із сусідами чотири години провела в заблокованому підвалі.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з жінкою та дізналася, як саме бахмутянка пережила масштабну трагедію у Вишневому.

Як бахмутянка опинилася у Вишневому

Жанна Засядько виїхала з Бахмута у квітні 2022 року. Спочатку жінка жила у селі Суботці Кіровоградської області, де не мала знайомих чи рідних. Через рік родина переїхала до Врадіївки Миколаївської області. Відсутність роботи змусила дітей Жанни шукати нове місце проживання для працевлаштування. Згодом знайомі порекомендували переїхати до Вишневого. Нове місто повністю влаштовувало родину через наявність транспортного сполучення, магазинів та роботи. Сім’я почала облаштовувати побут на новому місці.

Наслідки вибухів / фото Вишневе NEWS

Кілька років життя минуло в цьому місті, 6 липня 2026 мало бути звичайним деним, якби вранці, Жанна не прочитала у соціальних мережах попередження про атаку. Після початку ракетного обстрілу мешканці будинку спустилися до підвалу. Коли пролунали повідомлення про дорозвідку, жінка почула незвичайний гул, який постійно наростав.

Таке враження, що щось як снаряди падають. Вибухи були не дуже сильні, але відчувалися. А потім вже почалося масштабніше. У нас у підвалі дуже багато дітей було. Вони почали кричати, тому що хвилею дім почало колихати, на нас сипався пил, штукатурка. Таке враження було, що нас зараз просто привалить у тому підвалі“, — згадує героїня.

Від вибухової хвилі двері підвалу деформувалися та заклинили. Мешканці залишалися заблокованими всередині протягом чотирьох годин, поки на вулиці тривала детонація. Коли звуки вибухів почали стихати, а в приміщенні стало нічим дихати, людям довелося самостійно вибивати двері.

Наслідки детонації для житлового сектору

Ліквідація наслідків детонації / фото ДСНС

Будинок переселенки розташований орієнтовно за кілометр від населеного пункту. Евакуація в їхньому житловому комплексі не проводилася, адже її організували безпосередньо в самому Вишневому.

Оселя бахмутянки залишилася цілою, адже вона не зачиняла вікна, що дозволило вибуховим хвилям проходити бьез перешкод. Мешканці будинку, які залишили вікна на режимі провітрювання або просто зачиняли, зазнали матеріальних збитків.

Сусіди зверху розповіли, що у кого були на провітрювання відкриті вікна, то погнуло, повиривало фурнітуру. Навіть пластикові гачки на шторах, які створювалися загнутими, просто випрямилися вибуховою хвилею в інший бік“, — описує наслідки бахмутянка.

Допомога постраждалим

Матеріальну компенсацію за пошкодження Жанні не пропонували, оскільки її житло вціліло. Психологічної підтримки постраждалим мешканцям комплексу також не надавали. Бахмутянка додає, що її родина отримує лише стандартні соціальні виплати. Цих коштів не вистачає на покриття витрат на оренду нерухомості, тому діти змушені багато працювати.

За словами Жанни Засядько, після подій 6 липня серед мешканців зберігається високий рівень тривожності. Частина людей почала щовечора виїжджати з дітьми до безпечніших укриттів, навіть за відсутності сигналу повітряної тривоги.

Сама пані Жанна рятується від панічних атак медикаментами та знаходить розраду в роботі.

Я дуже панікую. У мене серце колихає, тіло труситься, на ліках сиджу. Збираюся з силами, бо не розумієш, що тебе очікує і як жити далі. Я тут у сусідів три години на день наглядаю маленьку дитинку. Вона надихає. Наче друге життя відкривається, бо ти повністю вкладаєшся в цю дитину“, — ділиться у розмові з нами жінка.

Що відомо про детонацію у Вишневому

Нагадаємо, що в ніч проти 6 липня Вишневе зазнало масованої атаки російської армії, яка спричинила вторинну детонацію на території складських приміщень. Як повідомили в ДСНС, руйнувань зазнав приватний житловий сектор, пошкоджені також об’єкти бізнесу, адміністративні та виробничі будівлі

Крім того, внаслідок трагедії загинули семеро осіб, ще 26 отримали поранення, а через загрозу подальших вибухів та масштабну пожежу із небезпечної зони евакуювали 600 людей.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Олександра артилеристка

“Мій робочий інструмент — міномет 120”: артилеристка, яка обороняє Донеччину розповіла про свою роботу

3 листопада в Україні відзначають свято ракетних військ та артилерії. Саме вогнева підтримка наземних військ є визначальною на полі бою. Хто такі артилеристи, та з […]

Вокзал в Бахмуті

“Він бачив більше сліз, ніж РАЦС”: історія Бахмутського вокзалу від працівників станції

Станція Бахмутського залізничного вокзалу була відкрита 1913 року — з того часу вокзал став місцем прибуття та відправлення пасажирів, а безліч людських доль вирішувалася прямо […]

Марія Макарович

З Бахмута до Азії: бахмутянка розповіла, чому в Тайвані беруть приклад з українців

Де знаходиться Тайвань Тайвань — це країна у Східній Азії за багато тисяч кілометрів від України. Попри таку відстань, там добре знають про Україну та […]