“Він бачив більше сліз, ніж РАЦС”: історія Бахмутського вокзалу від працівників станції

Семаковська Тетяна 17:17, 18 Вересня 2023

Станція Бахмутського залізничного вокзалу була відкрита 1913 року — з того часу вокзал став місцем прибуття та відправлення пасажирів, а безліч людських доль вирішувалася прямо тут, на пероні. Вокзал у Бахмуті бачив весілля, розлучення, сварки й, врешті-решт, війну та біль. У 2012 році вокзал реконструювали і він отримав новий вигляд — місцеві швидко полюбили модернізовану версію станції. Зараз залізничний вокзал зруйнований росіянами. Залишилися лише стіни й спогади.

Бахмутянка Олена та її колега Світлана розповіли спеціально для “Бахмут IN.UA” про свою роботу на станції. Жінки пропрацювали тут чимало років, бачили найгірші та найкращі моменти життя. Чому бахмутянки любили свою роботу та чи хочуть повернутися у відновлений Бахмут, читайте далі.

Історія Світлани з довідкового бюро

Світлана працювала на станції залізничного вокзалу Бахмута кілька років. Жінка народилася у Кривому Розі, в Бахмут переїхала до коханого. Тут родина будувала свою сім’ю, виховували дітей, працювала й відпочивала. Бахмут жінка полюбила всією душею. Світлана працювала у довідковому бюро, свою роботу дуже любила — щодня йшла, як на свято.

Я оголошувала про прибуття поїздів. Місто було невеличке й потягів багато також не було:  електропотяги, пригадую, оголошувала. Інформацію людям різну підказувала, техніку безпеки. У довідкове бюро приходили різні люди, багато що губили на вокзалі, ми допомагали знаходити речі. Була така ситуація, коли на вокзалі я знайшла посвідчення УБД військового. Я відправила його в іншу область, він був дуже вдячний. Колектив на станції у нас був дружній,

Світлана // бахмутянка

На Бахмутському вокзалі працювало близько 20 осіб, пригадує Світлана. Всі працівники чергувалися по змінах: вечірня або ранкова. Перші дні повномасштабної війни вокзал був досить безлюдний.

Вокзал у Бахмуті / фото надане героїнею

Працівникам було незвично без людей, проте паніки в місті не було. Власне й перед вторгненням, коли вже почалися перші розмови про ймовірні дати, Світлана не пригадує, щоб люди хвилювалися.

24 лютого я була на роботі, мені вранці подзвонила колега й сказала: “Свєта, почалася війна”. Потім про це сказали по телевізору. Вокзал працював ще кілька днів, потім його закрили. Дуже дивно було ходити на роботу на вокзал без людей. Люди хотіли виїхати, але можливості вже не було…

Світлана // працівниця довідкового бюро

Бахмутський вокзал після початку повномасштабного вторгнення пропрацював недовго. Світлана хоче повернутися в Бахмут, аби працювати на залізничній станції. Головна радість у її роботі — люди, говорить з усмішкою героїня.

Як змінювався вокзал у Бахмуті: розповідає бахмутянка Олена

Бахмутянка Олена раніше проживала у районі Забахмутка, а працювати на вокзалі жінка почала з 2006 року. Героїня віддала залізниці 17 років життя й жодного разу не пожаліла про свій вибір. 

У нашого начальника вокзалу висіла картина, де була така цитата: “Вокзал бачив більше сліз, ніж РАЦС”. Й справді, кожна ситуація на вокзалі була особлива. Дуже багато було людей, які запам’ятовувалися, особливо з 2014 року після початку війни,

Олена // бахмутянка

Олена пригадує, що з початком повномасштабної фази війни в Бахмут почали приїздити біженці з Попасної. Люди розповідали моторошні речі, згадує жінка. Тоді ще ніхто не міг повірити, що така доля буде й у Бахмута.

“Останні дні роботи вокзалу працівники пакували документи. Складали все у великі чорні мішки. Останній день, коли ми вийшли на роботу, — це було 4 квітня. Саме тоді я пішла у відпустку й більше не вийшла. Вокзал на той час вже не виконував свою основну функцію, а в самому місті тривала евакуація”, — згадує Олена у розмові.

Багато бахмутян у розмові з редакцією зауважили, що не вірили у довготривалу війну. Відтак, чимало людей евакуювалися без речей, адже думали, що от-от повернуться. Олена також так гадала, але війна затягнулася, а місто Бахмут стало фортецею.

Бахмутський вокзал / фото надані героїнею

Жінка евакуювалася у Рівне і спочатку навіть отримала роботу на залізниці, але потім довелося звільнитися. Олена мріє повернутися працювати на залізницю, погоджується зі словами своєї колеги й запевняє, що найкраще у її роботі — це люди. 

Моя робота, як й все моє життя, було пов’язане з Бахмутом. Рішення звільнитися для мене було дуже болючим, я не швидко його прийняла. Але треба жити далі. Наразі так. Що буде далі, я не можу сказати. Повернення в Бахмут й робота там — залишаються пріоритетом,

Олена // помічниця начальника залізничного вокзалу у Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську

Семаковська Тетяна 14:00, 5 Листопада 2024

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), яка на Різдво лунає по всьому світі. Сьогодні Покровськ знаходиться за кілька кілометрів від російської армії — тут гримлять вибухи, а з міста евакуюють людей. Релокуються також підприємства, школи, музеї. Один з таких — це Покровський історичний музей, експонати якого з початком повномасштабного вторгнення рятувала вся команда. Як живе музей сьогодні, чи вдалося врятувати колекцію та як з ним пов’язаний Микола Леонтович?

Редакція поговорила з Ангеліною Рожковою, директоркою музею.

Музей у перші дні війни

Покровський історичний музей, квітень 2023 рік / фото КЗ “Покровський історичний музей”

На початку вторгнення стало зрозуміло, що росіяни не просто хочуть окупувати території, але й знищити все, що там цінне. Музеї не стали винятком — окупанти розкрадали експонати, били по історичним будівлям, тож музеї України першою чергою рятували цінне майно. Покровський історичний музей у перші дні війни оцифровував архіви та вивозив найцінніші речі з будівлі. Зі зрозумілих причин — місце перебування колекцій з Покровського історичного музею не розголошується. Вся команда музею у перший місяць залишилась працювати та вчилась робити це у нових умовах: швидко реагувати на тривогу, ховатися за дві стіни.

“Ми готувались, звичайно, але не до таких подій. Інструкції були розроблені, навчання працівники пройшли. Нашим головним завданням було убезпечення предметів й фондово-облікової документації — це архівні книги, у яких зберігається вся інформація про музейні предмети. Частина цих книг вже була оцифрована, ми з командою дооцифрували решту”, — пояснює у коментарі Ангеліна Рожкова.

У музеї зняли всі експозиції, які знаходились поруч з вікнами, а працівники шукали матеріали, які б убезпечили колекції. Для цього використовували спеціальну базальтову вогнезахисну тканину, допомогали з цим донори та громадський сектор. Одним з перших, хто прийшов на допомогу Покровському музею, був Леонід Марущак, керівник проєкту “Музей відкрито на_ремонт”. Він допоміг врятувати сотні цінних експонатів з прифронтових територій.

“Діяли так, щоб убезпечити предмети, якщо неподалік нашого музею буде попадання ворожих ракет. Вікна закрили OSB (ред. спеціальні плити, які захищають скло) — думали, що це їх убезпечить. Якщо не збереже вікна, то хоча б створить додатковий захист для предметів, які були в музеї. Все це відбувалось протягом першого півріччя 2022 року”, — говорить директорка музею.

Леонтович та Покровськ

Покровський історичний музей зараз зачинений для відвідувачів, однак він продовжує роботу, зокрема з оцифрування — цьому команда навчилась дистанційно, а техніку для цифровізації надали благодійники. Важливе місце в колекції музею займала експозиція Миколи Леонтовича. Композитор жив у Покровську чотири роки, який ще до 1934 року був пристанційним селищем Гришине.

Саме тут був написаний легендарний “Щедрик”. У Покровському музеї зберігались два персональні предмети Леонтовича: сухарниця, яка зроблена руками батька Леонтовича (це дерев’яна таріль, подібна на хлібницю, на яку кладуть печиво, хліб тощо) та шахова дошка. Ластівку зображено також на гербі та прапорі Покровська. За словами директорки музею, наразі й сухарниця, й шахова дошка вивезені до безпечних місць. Решту предметів експозиції — це ті, які ілюстрували період, коли жив композитор.

Експозиція Миколи Леонтовича в Покровську / фото Вікіпедія

“Ми розглядаємо дуже знаковим те, що саме ластівка, про яку співається у “Щедрику”, зображена у нас на сухарці. У нас мало меморіальних предметів, які належали Леонтовичу — це, власне, сухарниця та шахова дошка, — говорить Ангеліна Рожкова.

З 2016 року в Покровську почали популяризувати постать Леонтовича: у місті працювала музична школа, названа на його честь, створювали мистецькі акції. Покровськ перетворювали на культурний центр Донеччини.

Проєкти музею

Станція Гришине, 1917 рік / архівне фото

“Мені здається, не залишилось жодної людини в місті, яка б не знала, що цей композитор пов’язаний з Покровськом. У нашому місті був створений перший робочий хор залізничників, заснував його Микола Леонтович. У той момент, коли це ще було пристанційне селище Гришине, там не було ні бруківки, ні освітлення. Але вже був такий міцний культурний фундамент: духовий оркестр, робітничий хор”, — пояснює очільниця музею.

У 2021 році була ідея зробити музей у будівлі залізничного училища в Покровську, де, власне, і працював Леонтович — ця будівля збереглася в автентичному вигляді. Через російське вторгнення реалізувати проєкт не вдалося, хоча музейники вже шукали шляхи для втілення та навіть подавали заявку на створення концепції до Українського культурного фонду та інших інституцій.

Колишнє залізничне училище в Покровську / фото ua.trip-impressions

“Ми зберегли будівлю в оцифрованому вигляді. У цьому нам допомогли німецькі колеги, які дали кошти на оцифрування історичної будівлі колишнього залізничного училища. Музею надіслали обладнання, ми пройшли навчання за підтримки Покровської МВА. Навчитись оцифровувати самостійно реально, якщо мати обладнання, тому що 3-Д сканер — це дороговартісна техніка”, — говорить пані Ангеліна.

Також у місті оцифрували ще кілька будівель, які збереглися з кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття. Музей також наповнює Реєстр Музейного Фонду — йдеться про постійне оцифрування предметів, у чому допомагають ґрантові проєкти. Навіть самостійно музейники намагаються фільмувати важливі для історії об’єкти. Окремим проєктом музею є “Щоденник пам’яті”, де збирають свідчення про загиблих військових та цивільних. Це важливо робити, щоб не перетворювати число загиблих у суху статистику.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Так воскресне і Бахмут”: відеорепортаж з виставки бахмутського майстра з писанкарства Дмитра Денисенка

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 18:20, 25 Жовтня 2024
Скорботний шлях Бахмута / ілюстрація Бахмут IN.UA

Дмитро Денисенко — відомий бахмутянин та майстер народної творчості з писанкарства. Він започаткував Музей писанкарства та розвитку народних ремесел, експонати з якого нещодавно представили у Києві на виставці “Скорботний шлях Бахмута” у Великій лаврській дзвіниці Національного заповідника “Києво-Печерська Лавра”.

Детальніше про те, як пройшла виставка, присвячена народній творчості міста Бахмут, дивіться у відеорепортажі Бахмут IN.UA.

Мистецтво з Бахмута

Кімната-музей писанкарства та розвитку народних ремесел, яка знаходилась в Бахмутському народному домі — це унікальний культурний проєкт, який відкрив Дмитро Денисенко у 2008 році. Проте, війна змусила його та увесь музей евакуюватися з рідного міста. І ось, у Києві відкрили виставку експонатів “Скорботний шлях Бахмута”, які вдалося вивезти. Зокрема, це цикл барельєфів на шкаралупі страусиних яєць та графічні роботи Via Dolorosa.

За словами заступника міського голови Бахмута Сергія Родіна, який відвідав подію, ця виставка — це не проста мистецька ініціатива, а справжня спроба донести світові той біль, яку переживає кожен бахмутянин з початком війни.

Ворог зруйнував його, але не зруйнував наш дух, нашу волю“, — зазначив Сергій Родін.

Сам культурний діяч Дмитро Денисенко на відкритті зазначив, що Україна втратила найчудовіше місто Бахмут. Однак, він має надію на те, що його обов’язково відновлять.

Більше цікавинок про подію, думки гостей та виступи діячів Бахмута, дивіться у нашому репортажі за посиланням на платформі YouTube.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмут до війни

“У 2021 був останній День міста, коли можна було радіти”: бахмутяни про 9 вересня

9 вересня Бахмут відзначатиме своє 452 День Народження. Місто — зруйноване росіянами продовжує жити в евакуації, бахмутяни тепер є по всюди, від Дніпра й до […]

Дмитро Перов, Григорій Соколовський

“Ми кажемо, що Бахмуту 460 років, а чим це довести? Нема будівель, немає нічого”: чому потрібно відбудувати історичне обличчя міста

Нещодавно ЮНЕСКО випустила звіт, в якому зафіксували руйнацію або знищення 274 культурних об’єктів в Україні протягом повномасштабного вторгнення. Найбільше таких об’єктів було в Донецькій області, […]

14916747692538 700x424 1d7ac

У мережі з’явились фото зруйнованого Бахмутського вокзалу

Днями в мережі зявилося фото зруйнованого Бахмутського вокзалу. Окупанти понівечили споруду й перетворили її на руїну.