Станція Бахмутського залізничного вокзалу була відкрита 1913 року — з того часу вокзал став місцем прибуття та відправлення пасажирів, а безліч людських доль вирішувалася прямо тут, на пероні. Вокзал у Бахмуті бачив весілля, розлучення, сварки й, врешті-решт, війну та біль. У 2012 році вокзал реконструювали і він отримав новий вигляд — місцеві швидко полюбили модернізовану версію станції. Зараз залізничний вокзал зруйнований росіянами. Залишилися лише стіни й спогади.
Бахмутянка Олена та її колега Світлана розповіли спеціально для “Бахмут IN.UA” про свою роботу на станції. Жінки пропрацювали тут чимало років, бачили найгірші та найкращі моменти життя. Чому бахмутянки любили свою роботу та чи хочуть повернутися у відновлений Бахмут, читайте далі.
Історія Світлани з довідкового бюро
Світлана працювала на станції залізничного вокзалу Бахмута кілька років. Жінка народилася у Кривому Розі, в Бахмут переїхала до коханого. Тут родина будувала свою сім’ю, виховували дітей, працювала й відпочивала. Бахмут жінка полюбила всією душею. Світлана працювала у довідковому бюро, свою роботу дуже любила — щодня йшла, як на свято.
На Бахмутському вокзалі працювало близько 20 осіб, пригадує Світлана. Всі працівники чергувалися по змінах: вечірня або ранкова. Перші дні повномасштабної війни вокзал був досить безлюдний.
Працівникам було незвично без людей, проте паніки в місті не було. Власне й перед вторгненням, коли вже почалися перші розмови про ймовірні дати, Світлана не пригадує, щоб люди хвилювалися.
Бахмутський вокзал після початку повномасштабного вторгнення пропрацював недовго. Світлана хоче повернутися в Бахмут, аби працювати на залізничній станції. Головна радість у її роботі — люди, говорить з усмішкою героїня.
Як змінювався вокзал у Бахмуті: розповідає бахмутянка Олена
Бахмутянка Олена раніше проживала у районі Забахмутка, а працювати на вокзалі жінка почала з 2006 року. Героїня віддала залізниці 17 років життя й жодного разу не пожаліла про свій вибір.
Олена пригадує, що з початком повномасштабної фази війни в Бахмут почали приїздити біженці з Попасної. Люди розповідали моторошні речі, згадує жінка. Тоді ще ніхто не міг повірити, що така доля буде й у Бахмута.
“Останні дні роботи вокзалу працівники пакували документи. Складали все у великі чорні мішки. Останній день, коли ми вийшли на роботу, — це було 4 квітня. Саме тоді я пішла у відпустку й більше не вийшла. Вокзал на той час вже не виконував свою основну функцію, а в самому місті тривала евакуація”, — згадує Олена у розмові.
Багато бахмутян у розмові з редакцією зауважили, що не вірили у довготривалу війну. Відтак, чимало людей евакуювалися без речей, адже думали, що от-от повернуться. Олена також так гадала, але війна затягнулася, а місто Бахмут стало фортецею.
Жінка евакуювалася у Рівне і спочатку навіть отримала роботу на залізниці, але потім довелося звільнитися. Олена мріє повернутися працювати на залізницю, погоджується зі словами своєї колеги й запевняє, що найкраще у її роботі — це люди.
Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!