Станція Бахмутського залізничного вокзалу була відкрита 1913 року — з того часу вокзал став місцем прибуття та відправлення пасажирів, а безліч людських доль вирішувалася прямо тут, на пероні. Вокзал в Бахмуті бачив весілля, розлучення, сварки й, врешті-решт, війну та біль. В 2012 році вокзал реконструювали і він набув нового вигляд — місцеві жителі швидко полюбили модернізовану версію станції. Зараз залізничний вокзал зруйнований росіянами. Залишилися лише стіни й спогади.
Бахмутянка Олена та її колега по станції Світлана розповіли спеціально для «Бахмут. IN. UA» про свою роботу на станції. Жінки пропрацювали тут чимало років, бачили найгірші та найкращі моменти життя. Чому бахмутянки любили свою роботу, та чи хочуть повернутися у відновлений Бахмут?
Робота Бахмутського вокзалу: історія Світлани з довідкового бюро
Ці слова я скажу! Це була моя робота ❤️, я оголошувала ці слова: Увага! Будьте уважні та обережні! На другу колію до другої платформи прибуває нічний швидкий поїзд Львів-Бахмут❤️.
Світлана // працівниця довідкового бюро на залізничному вокзалі. Жінка залишила цей коментар під одним із дописів редакції
Світлана працювала на станції залізничного вокзалу Бахмута кілька років. Жінка народилася у Кривому Розі, в Бахмут переїхала до коханого. Тут родина будувала свою сім’ю, виховували дітей, працювала й відпочивала. Бахмут жінка полюбила всією душею. Світлана працювала у довідковому бюро, свою роботу дуже любила — щодня йшла, як на свято, пригадує співрозмовниця.
Я оголошувала про прибуття поїздів, місто було невеличке й потягів багато також не було, електропотяги, пригадую, оголошувала. Інформацію людям різну підказувала, техніку безпеки. У довідкове бюро приходили різні люди, багато що губили на вокзалі, ми допомогали знаходити речі. Була така ситуація, коли на вокзалі я знайшла посвідчення УБД військового, і я відправила йому в іншу область, він був дуже вдячний. Колектив на станції у нас був дружній.
Світлана // бахмутянка
На Бахмутському вокзалі працювало близько 20 осіб, пригадує Світлана. Всі працівники чергувалися по змінах: вечірня або ранкова. Перші дні повномасштабної війни вокзал був досить безлюдний, каже жінка.
Працівникам було незвично без людей, проте паніки в місті не було. Власне, й перед вторгненням, коли вже почалися перші розмови про ймовірні дати — Світлана не пригадує, щоб люди хвилювалися.
24 лютого я була на роботі, мені вранці подзвонила колега й сказала: “Свєта, почалася війна”. Потім про це об’явили по телевізору. Вокзал працював ще кілька днів, потім його закрили. Дуже дивно було ходити на роботу на вокзал без людей. Люди хотіли виїхати, але можливості вже потім не було…
Світлана // працівниця довідкового бюро
Бахмутський вокзал після початку повномасштабного вторгнення пропрацював недовго. Світлана каже, що вона хоче повернутися в Бахмут, аби працювати на залізничній станції. Головна радість у її роботі — люди, говорить з усмішкою героїня.
Як змінювався вокзал у Бахмуті: розповідає бахмутянка Олена
Бахмутянка Олена раніше проживала у районі Забахмутка, а працювати на вокзалі жінка почала з 2006 року. Героїня віддала залізниці 17 років життя, й жодного разу не пожаліла про свій вибір.
У нашого начальника вокзалу висіла картина, де була така цитата: “Вокзал бачив більше сліз, ніж РАЦС”. Й справді, кожна ситуація на вокзалі була особлива. Дуже багато було людей, які запам’ятовувалися, особливо з 2014 року. З початком війни.
Олена // бахмутянка
Олена пригадує, що з початком повномасштабної фази війни в Бахмут почали приїздити біженці з Попасної. Люди розповідали моторошні речі, згадує жінка — тоді ще ніхто не міг повірити, що така доля буде й в Бахмута.
“Останні дні роботи вокзалу працівники пакували документи. Складали все у великі чорні мішки. Останній день, коли ми вийшли на роботу — це було 4 квітня. Саме тоді я пішла у відпустку, й більше не вийшла на роботу. Вокзал на той час вже не виконував свою основну функцію, а в самому місті тривала евакуація”, – згадує Олена у розмові.
Багато бахмутян у розмові з редакцією зауважили, що не вірили у довготривалу війну. Відтак, чимало людей евакуювалися без речей, адже думали, що от-от повернуться. Олена також так гадала, але війна затягнулася, а місто Бахмут стало фортецею.
Жінка евакуювалася у Рівне, і спочатку навіть отримала роботу на залізниці, але потім довелося звільнитися. Олена мріє повернутися працювати на залізницю, погоджується зі словами своєї колеги, й запевняє, що найкраще у її роботі — це люди.
Моя робота, як й все моє життя було пов’язане з Бахмутом. Рішення звільнитися для мене було дуже болючим, я не швидко його прийняла. Але треба жити далі. Наразі так. Що буде далі, я не можу сказати. Повернення в Бахмут й робота там — залишаються пріоритетом.
Олена // помічниця начальника залізничного вокзалу у Бахмуті
Фото: надане героїнею
Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео
А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!
