Як радянська інтелігенція Артемівська-Бахмута боролося і вмирала за українську мову

Семаковська Тетяна 15:29, 26 Липня 2022

292509556 1183020415819152 5767001748969149809 n 84635З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

292066148 5714530361890892 932324123659325365 n bca44

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

 


З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

290618170 8071664462851320 7641781881758134980 n 34d5e

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

292741438 7644607252275916 6430812758102940362 n 1fd3b

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

292394398 784872152690058 7237934080615230203 n 01fdb

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

292509556 1183020415819152 5767001748969149809 n 84635

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Соціального житла в Україні катастрофічно бракує: чому громади не можуть його будувати

Валентина Твердохліб 18:00, 16 Листопада 2026
бахмута, соціальне житло
Житлова кімната у гуртожитку / фото Бахмутська міськрада

В Україні налічується 1 922 одиниці соціального житла, приблизно у чотирьох із п’яти громад такого житлового фонду немає. Масштабне опитування органів місцевого самоврядування виявило системні проблеми просторового планування, прогалини в законодавстві та нестачу фінансування і фахівців. Дослідники пояснили, що заважає громадам створювати соціальне житло та які зміни можуть виправити ситуацію.

Про це йдеться у дослідженні Housing Institute.

Скільки соціального житла є в Україні

Про стан соціального житла в українських громадах свідчать результати масштабного опитування органів місцевого самоврядування. Його спільно провели Інститут Житла (Housing Institute) та комітет Верховної Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування.

За даними дослідження, соціальне житло в Україні може бути трьох основних типів квартири, кімнати в гуртожитках або окремі будинки.

В опитуванні взяли участь 1 006 сільських, селищних і міських громад. З’ясувалося, що всі ці громади разом мають лише 1 922 одиниці соціального житла.

Соціальний житловий фонд є приблизно лише в кожній п’ятій громаді. Водночас 94,6% опитаних громад повідомили, що на землях комунальної власності соціальне житло взагалі не було передбачене.

Результати дослідження / фото Housing Institute

Які проблеми виявили у просторовому плануванні

Однією з головних перешкод дослідники назвали відсутність актуальної містобудівної документації. Лише вісім громад розробили та затвердили комплексні плани просторового розвитку територій. Ще 51,5% громад не ухвалили рішення навіть про початок їх розроблення. У 40,1% таке рішення вже ухвалили, однак громади шукають кошти на підготовку документації.

Крім того, місцева влада майже не використовує механізми, які могли б зобов’язувати забудовників передбачати соціальне житло в нових проєктах. Зокрема:

  • лише дев’ять громад закріплюють у містобудівній документації вимогу до забудовників або операторів соціального житла виділяти частину площ під соціальне житло;
  • лише п’ять громад системно передбачають частку соціального житла в детальних планах територій для нової забудови;
  • близько 80% громад протягом багатьох років надавали землю під комерційну забудову, не передбачаючи в ній соціального житла.

Водночас 29,4% громад планують запровадити інклюзивне зонування. Цей механізм передбачає вимогу до забудовників виділяти частину площ під соціальне житло.

Чому в громадах не вистачає соціального житла

Дослідники виділили три основні групи причин: особливості ситуації в самих громадах, законодавчі прогалини та нестачу фінансування і фахівців.

Перша проблема — різний стан громад і відсутність необхідного планування. У тилових громадах роками не формували житловий фонд соціального призначення. На тимчасово окупованих територіях місцева влада не має фізичного доступу до майна та документів. У громадах поблизу зон бойових дій значну частину житлового фонду знищено, тому його потрібно планувати заново.

Ще одна перешкода — відсутність концепцій інтегрованого розвитку. Це базовий інструмент стратегічного та просторового аналізу, який допомагає оцінити потреби громади й урахувати їх під час планування територій. Без актуальної містобудівної документації громади не можуть повноцінно закладати гарантії появи соціального житла. Це також ускладнює реалізацію нової державної житлової політики на місцях.

Результати дослідження / фото Housing Institute

Друга проблема — прогалини в законодавстві. Чинне законодавство не містить визначень і механізмів для двох інструментів:

  • “містобудівна квота” — кількісний механізм, який не слід плутати з пайовим внеском;
  • “інклюзивне зонування” — просторовий інструмент, що передбачає окрему функціональну зону для соціального житла та відповідний код цільового призначення земельної ділянки.

Через відсутність таких норм громади, які намагаються домовитися із забудовниками про створення соціального житла, використовують меморандуми, інвестиційні договори або рішення місцевих рад. Однак ці домовленості мають слабку юридичну силу й не забезпечують належного захисту інтересів громад у суді.

Окреме питання — використання комунальної землі. Ділянки під соціальні проєкти часто отримують стандартний код цільового призначення “Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку”. За оцінкою авторів дослідження, це робить такі території вразливими до безконтрольної комерціалізації без формального порушення цільового призначення землі.

Третя проблема — нестача коштів і спеціалістів. Державну субвенцію на розроблення комплексних планів, яка діяла у 2021 році, нині не надають. Водночас в органах місцевого самоврядування бракує архітекторів-містобудівників і фахівців із просторового планування.

Що пропонують змінити для розвитку соціального житла

За результатами дослідження автори сформулювали чотири основні пропозиції для розв’язання проблеми соціального житла.

1. Закріпити інклюзивне зонування в законодавстві.

Для цього пропонують внести зміни до закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” та державних будівельних норм. Зокрема, передбачити інклюзивне зонування як обов’язковий елемент містобудівної документації та створити нову функціональну зону або підзону — “забудова соціального та доступного житла”.

Також фахівці пропонують оновити Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок і запровадити окремий код для таких об’єктів.

2. Затвердити єдину методику містобудівних квот.

Державна методика розрахунку квот соціального житла в межах зон інклюзивного зонування, на думку дослідників, допоможе громадам визначати відповідні вимоги без ризику їх подальшого скасування.

3. Обмежити комерційні функції в соціальних проєктах.

Автори дослідження пропонують встановити відповідний ліміт у державних будівельних нормах. Це має запобігти ситуації, коли комерційна забудова витісняє соціальні об’єкти.

Дотримання обмежень пропонують автоматично перевіряти під час експертизи проєктної документації та видачі дозвільних документів. Для цього планують використовувати Єдину державну електронну систему у сфері будівництва.

4. Забезпечити громади фінансуванням і фахівцями.

Для цього пропонують розглянути можливість фінансування або співфінансування розроблення містобудівної документації, а також організувати підвищення кваліфікації посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Росіяни засудили 18-річного маріупольця до 8,5 років колонії

Семаковська Тетяна 17:00, 16 Листопада 2026
Затриманий юнак / фото росджерела

Російський окупаційний суд виніс вирок 18-річному жителю тимчасово окупованого Маріуполя Михайлу Гулому. Хлопця засудили до 8 років та 6 місяців позбавлення волі в колонії за звинуваченнями у “державній зраді та зберіганні вибухівки”.

Про це повідомляють в Маріупольскій міській раді.

У чому окупанти звинуватили юнака

За наявною інформацією, Михайло Гулий проживав у Маріуполі. Російські силовики затримали його ще в грудні минулого року, коли хлопцеві було 17 років.

За версією російської фсб, юнак нібито самостійно встановив зв’язок зі Службою безпеки України та запропонував допомогу в підготовці вибухів. Окрім цього, окупанти звинуватили маріупольця у передачі українській стороні інформації про місця розташування військових частин рф.

Міський голова та начальник Маріупольської міської військової адміністрації Вадим Бойченко наголосив, що подібні вироки є частиною цілеспрямованої політики терору проти жителів захопленого міста.

“Звинувачення у так званій ‘державній зраді’ стають системним інструментом залякування жителів тимчасово окупованого Маріуполя. Створюючи атмосферу страху, вони намагаються придушити будь-які прояви проукраїнської позиції. Особливо цинічно, коли під переслідування потрапляють діти та молодь“, — зазначив Вадим Бойченко.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

бахмута
Важливо

Соціального житла в Україні катастрофічно бракує: чому громади не можуть його будувати

В Україні налічується 1 922 одиниці соціального житла, приблизно у чотирьох із п’яти громад такого житлового фонду немає. Масштабне опитування органів місцевого самоврядування виявило системні […]

Росіяни засудили 18-річного маріупольця до 8,5 років колонії

Російський окупаційний суд виніс вирок 18-річному жителю тимчасово окупованого Маріуполя Михайлу Гулому. Хлопця засудили до 8 років та 6 місяців позбавлення волі в колонії за […]

Техніка ЗСУ

Сили оборони уразили пункти управління окупантів на Донеччині

Бійці Сил оборони атакували російських окупантів на Донеччині. 15 листопада і в ніч на 16 листопада під ударом українських захисників були пункти управління підрозділів армії […]

Бахмутський ЦНАП

Як у Києві потрапити на прийом у Бахмутський ЦНАП

18 листопада 2026 року фахівці Центру надання адміністративних послуг та відділу реєстрації Бахмутської міської ради проведуть прийом бахмутян, які мешкають у Києві та Київській області. […]

бахмут

Бахмут виділив 200 тисяч гривень на програму з утвердження української ідентичності, яка раніше не потребувала фінансування

У травні 2026 року Бахмутська МВА затвердила цільову соціальну програму з утвердження української національної та громадянської ідентичності Бахмутської громади на 2026-2028 роки. Вона розрахована на […]