З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Рада Європейського Союзу за письмовою процедурою ухвалила рішення про продовження дії механізму тимчасового захисту для українських біженців. Відповідний правовий статус для громадян України діятиме ще один рік — до 4 березня 2028 року.

Про це повідомив Павло Фролов, голова Спеціальної комісії з питань захисту ВПО.

ЄС продовжила тимчасовий захист для українців

Рада Європейського Союзу за письмовою процедурою ухвалила рішення про продовження дії механізму тимчасового захисту для українських біженців. Відповідний правовий статус для громадян України діятиме ще один рік — до 4 березня 2028 року.

Наразі на території країн Європейського Союзу статусом тимчасового захисту користуються понад 4,3 мільйона українців, які залишили свої домівки через повномасштабну війну. Найбільшу кількість громадян України на своїй території прийняли Німеччина, Польща та Чехія.

Продовження дії механізму тимчасового захисту забезпечує українцям правову визначеність та стабільні умови перебування в Європейському Союзі. Цей статус закріплює за громадянами право на легальне перебування в країнах ЄС, а також гарантує доступ до проживання та забезпечення житлом. Крім того, українці отримують право на медичне обслуговування, базовий соціальний захист, можливість офіційного працевлаштування та доступ до закладів освіти для дітей.

Для чоловіків мобілізаційного віку запроваджено нові вимоги під час оформлення документів. Особи цієї категорії, які звертатимуться за отриманням статусу тимчасового захисту вперше, зобов’язані офіційно підтвердити законність свого виїзду з України або надати документи, що підтверджують право на відстрочку від мобілізації. Нововведення не поширюються на тих чоловіків, які вже оформили та наразі користуються тимчасовим захистом на території ЄС.

Читайте також:

Що потрібно для виїзду військовослужбовців за кордон: перелік необхідних документів

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Підвищення пенсії можливе не лише завдяки щорічній індексації. Окремі категорії громадян мають право на додаткові 35 відсотків до основної пенсії без застосування механізму індексації. Українське законодавство передбачає спеціальні щомісячні надбавки, які можуть збільшити базову виплату на 35 відсотків і більше від встановленого прожиткового мінімуму.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Хто має право на отримання надбавки

Порядок призначення цієї надбавки визначений Законом України “Про пенсії за особливі заслуги перед Україною”.

Головними претендентами на цю доплату є багатодітні матері, які народили або усиновили та виховали до шестирічного віку щонайменше п’ятьох дітей. Ця норма регулюється Законом України “Про пенсії за особливі заслуги перед Україною”.
Умови призначення виплати мають такі особливості:

• у визначених законом випадках надбавку можуть призначити й батькові, якщо саме він займався вихованням дітей;
• під час визначення права на виплату обов’язково враховуються і усиновлені діти;
• доплату нараховують додатково до основної пенсії, незалежно від того, чи отримує особа пенсію за віком, за інвалідністю, за вислугою років чи у зв’язку з втратою годувальника.

Розміри виплат у 2026 році

Розмір надбавки напряму залежить від кількості дітей та поточного прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. У 2026 році цей показник становить 2 595 гривень.

Для батьків, які виховали п’ятьох дітей, доплата становить 35 відсотків, тобто 908 гривень на місяць. За кожну наступну дитину відсоток і сума зростають:

• за п’ятьох дітей передбачено 35 відсотків — 908 гривень;
• за шістьох дітей нараховують 36 відсотків — 934 гривні;
• за сімох дітей виплачують 37 відсотків — 960 гривень;
• за вісьмох дітей доплата складає 38 відсотків — 986 гривень;
• за дев’ятьох дітей передбачено 39 відсотків — 1 012 гривень;
• за десятьох і більше дітей виплачують 40 відсотків — 1 038 гривень.

Оскільки виплата прив’язана до прожиткового мінімуму, при його перегляді сума надбавки перераховується автоматично.

Збереження надбавки після смерті пенсіонера

У передбачених законом випадках ця надбавка може враховуватися під час призначення пенсії у зв’язку з втратою годувальника. Якщо право на таку пенсію має один непрацездатний член сім’ї, йому дораховують 70 відсотків від надбавки, яку отримував померлий пенсіонер. Якщо таких членів сім’ї двоє або більше, під час розрахунку враховується 90 відсотків відповідної доплати.

Читайте також:

Як перевести пенсію з пошти на картку онлайн: покрокова інструкція

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!