З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Святвечір — це унікальна християнська традиція, яка передує Різдву, яке в Україні святкуватимуть 25 грудня. Цієї дати вірянини готуються до святкування, збираючись всією родиною за святковим столом. Ця традиція супроводжується іншою — тим, що до свята традиційно готують 12 пісних страв.

Редакція Бахмут IN.UA ділиться власною добіркою страв, які варто приготувати на Святвечір у 2025 році

12 пісних страв на Святвечір

Святвечір є одним із найважливіших родинних обрядів різдвяного циклу. Центральне місце цього вечора займає святковий стіл, на якому традиційно подають 12 пісних страв. Ця традиція формувалася століттями та поєднує дохристиянські уявлення з християнською символікою.

Історики та етнологи пояснюють, що спочатку кількість страв не була чітко визначена, проте поступово в українській культурі усталилося число 12. Воно символізує:

• 12 апостолів — ближніх учнів Христа;
• 12 місяців року — завершення та початок нового циклу;
• повноту та достаток, що має увійти в дім у новому році.

Традиція остаточно зміцнилася з розвитком християнства, коли Святвечір став підготовкою до Різдва й мав відзначатися постом і стриманістю.

Сам святковий стіл має свої особливості. Усі святвечірні страви є пісними, оскільки до появи першої зірки триває строгий піст. Основою меню є зерно, овочі, гриби, мед, горіхи, сушені фрукти — продукти, що мають давні символічні значення. 

Головною стравою столу стає кутя, яка символізує життя, відродження, єдність родини та поминання предків.

Як приготувати кутю до Святвечора

Кутя — це головна страва на Святвечір. Вона має глибокий символічний зміст, адже пшениця, як зерно, щороку оживає, тому є символом вічності. Її традиційно готують з пшениці та додають до неї мед, горіхи та родзинки. Редакція Бахмут IN.UA пропонує приготувати варіацію українського шеф-кухаря Євгена Клопотенко. Для її приготування знадобляться:

• 250-300 грам пшениці;
• 4 склянки води;
• 100 грамів кураги;
• 50 грамів волоських горіхів;
• 50 грамів родзинок;
• 50 грамів соняшникової олії;
• 2-3 столових ложки меду;
• 2 столові ложки маку;
• 1 штука лимону з цедрою й соку;
• 1 сантиметр кореня імбиру.

Для приготування куті помийте 250–300 грам пшениці та залийте 4 склянками води. Варіть на невеликому вогні 30–40 хвилин до готовності. Ще в теплу кашу додайте 50 грамів вершкового масла, якщо готуєте щедру кутю, або 2 столові ложки соняшникової олії, якщо страву пісну. Так смак буде більш насиченим і збалансованим.

Підготуйте наповнювачі: наріжте 100 грамів помитої чи розпареної кураги невеликими кубиками, після чого додайте її разом із 50 грамів родзинок у теплу пшеницю з олією чи маслом. Далі всипте 2 столові ложки маку та приблизно 1 сантиметр кореня імбиру, натертого на дрібній тертці.

Коли основні інгредієнти з’єднані, додайте жменю крупно подрібнених волоських горіхів і перемішайте кутю так, щоб усі компоненти рівномірно розподілилися. Добре помийте лимон, обсушіть і натріть його цедру на дрібній тертці, а потім додайте до страви 2–3 столові ложки меду та підготовлену цедру.

Після цього видавіть 1–2 столові ложки лимонного соку, влийте його у кутю та знову перемішайте. Страву слід залишити мінімум на дві години, щоб вона настоялася. Після цього кутю можна подавати у красивій мисці, ставлячи її в центр святкового столу.

Узвар

Узвар, або компот із сухофруктів — традиційний напів святкового стола кожної української сім’ї на Різдво. Він символізує очищення тіла та душі.

Для його приготування знадобиться:

• 3 літри води;
• 200 грамів сушених яблук;
• 200 грамів меду або цукру;
• 100 грамів сушених груш;
• 100 грамів чорнослив;
• 100 грамів сушених ягід шипшини або родзинки (за бажанням);
• цедра лимона чи апельсина.

Для приготування узвару сушені фрукти та ягоди або готовий набір необхідно викласти у друшляк та ретельно промити під проточною водою. Після цього інгредієнти варто перекласти у велику каструлю та залити трьома літрами води. Напій треба варити на маленькому вогні протягом 30 хвилин під кришкою. Далі необхідно зняти узвар з вогню, додати три бутони гвоздики та одну столову ложку маку, добре перемішати і залишити вистигати.

Коли узвар охолоне до теплого стану, в нього можна додати мед, після чого слід розмішати до повного розчинення. Кількість меду можна регулювати за смаком. Далі узвар слід охолодити і подати до столу.

Вареники з капустою та вареники з картоплею

Пісні вареники з картоплею чи капустою обов’язково мають бути на різдвяному стіл, адже вони символізують достаток та ситість усієї сім’ї. 

Для приготування знадобиться:

• 500 грамів борошна;
• 500 грамів картоплі;
• 1 невелика капустина
• 250 мілілітрів води;
• 2 цибулі;
• 2 столові ложки картоплі;
• сіль, перець.

Для приготування вареників із пісною начинкою насамперед потрібно приготувати тісто. Борошно слід просіяти, додати воду, сіль та олію, після чого вимісити круте тісто. Його накривають і залишають приблизно на годину, щоб воно стало більш еластичним та зручним у роботі.

Поки тісто відпочиває, слід приготувати начинку. Для цього треба почистити картоплю, відварити її та зробити пюре, приправивши сіллю та перцем за смаком, після чого дати йому вистигнути. Окремо дрібно слід нарізати капусту та тушкувати її.

Далі тісто необхідно розкачати і вирізати кружальця. У центр кожного необхідно покласти приблизно чайну ложку картопляної начинки та сформувати невеликі вареники. Далі у великій каструлі дововести воду до кипіння й опускати у неї вареники, варять близько п’яти хвилин, періодично помішуючи, доки вони не піднімуться на поверхню.

Готові вареники можна подавати до столу прикрасивши їх підсмаженою цибулею та змастивши олією.

Запечена скумбрія

Риба — це знак християн. Три рибини з однією головою або переплетені символізують Святу Трійцю. Так, як риба вільно плаває у воді, так і християни живуть повноцінним життям через купання у свяченій воді. Рекомендуємо приготувати запечену скумбрію, ніжність якої стане візитівкою будь-якого святкового столу.

Для її приготування знадобиться:

• 2 скумбрії;
• 1 цибулина;
• половина лимона;
• 2 столові ложки майонезу;
• сіль, приправа для риби — за смаком.

Для приготування страви рибу необхідно добре вимити та випатрати. Далі її слід натерти спеціями для риби зовні, а всередині й залишити маринуватися на 30 хвилин. Після цього на черевці варто зробити глибокі надрізи, у які вставити кружальця цибулі та півкільця лимона. Зверху скумбрію необхідно змастити майонезом і запікати у духовці 20–30 хвилин при температурі 200 градусів, до готовності та рум’яної скоринки.

Різдвяний калач

Калач або колач — традиційний обрядовий хліб із білого борошна, випечений у формі кола із крученого й переплетеного тіста, з отвором посередині.

Для його приготування за традиційним рецептом знадобляться:

• 450 грамів борошна;
• 200 мілілітрів молока;
• 50 грамів олії;
• 2 столові ложки цукру;
• 1 чайна ложка дріжджів;
• дрібка солі;
• ванільний цукор;
• жовток для змащування та мак для посипання.

Підігрійте молоко до теплого стану, додайте цукор і сухі дріжджі, перемішайте й залиште на 10 хвилин, щоб опара активувалася. Перелийте її у велику миску, додайте олію та борошно, замісіть м’яке тісто. Накрийте рушником і залиште у теплому місці приблизно на годину — воно має збільшитися удвічі.

Готове тісто розділіть на дві частини, сформуйте з них довгі валики, з’єднайте один край та заплетіть косичку. Надалі сформуйте калач у вигляді кільця з отвором посередині. Викладіть заготовку на деко з пергаментом і залиште ще на 20 хвилин для підростання. Перед випіканням змастіть виріб яйцем і посипте маком.

Розігрійте духовку до 180 градусів та випікайте калач 30–40 хвилин до повної готовності та рум’яної скоринки. Такий калач вийде ароматним і стане чудовою окрасою святкового столу.

Мариновані гриби

Гриби — це ще одна зі святкових страв до різдвяного столу, яка символізує подвійну природу Ісуса Христа: божественну (шляпка) та земну (ніжку).

Для приготування ніжних маринованих грибів потрібні:

• 1 кілограм печериць;
• 1 цибуля;
• 70 мілілітрів оцту;
• 2 столові ложки цукру;
• 1 столова ложка солі;
• 3 лаврових листки;
• духмяний перець горошком.

Ретельно промийте гриби та очистьте їх від усього бруду. У каструлі нагрійте 1 літр води й додайте кілька горошин запашного перцю, лаврове листя, сіль та дрібку цукру. Коли маринад закипить, покладіть у нього гриби та варіть 15 хвилин.

Після цього влийте оцет і продовжуйте варити ще близько 5 хвилин. Підготуйте стерилізовану банку, виклавши на її дно тонко порізану цибулю півкільцями. Поверх цибулі покладіть гриби та залийте їх гарячим маринадом. Залиште на добу, щоб смак повністю розкрився.

Через 24 години гриби будуть готові до подачі — пряні, хрусткі та з насиченим ароматом.

Пісний борщ

Пісний борщ — унікальний рецепт, який поєднує в собі велику кількість різноманітних овочів. Він стане гарною прикрасою різдвяного столу.

Для його приготування знадобляться:

• 3 літри води;
• 700 грамів капусти;
• 5 картопель;
• 2 буряки;
• 1 морква;
• 1 цибуля;
• половина болгарського перцю;
• 3 столові ложки рослинної олії;
• 2 столові ложки томатної пасти;
• 1 столова ложка лимонного соку;
• 2 чайні ложки цукру;
• 2 зубчики часнику.

Спершу підготуйте основу: натріть буряк і моркву на крупній тертці або наріжте соломкою, а картоплю — кубиками. Поставте каструлю з водою на вогонь і одразу додайте картоплю.

Поки вона вариться, дрібно поріжте цибулю та перець, а капусту — тонкими смужками.

Окремо приготуйте заправку: на розігрітій рослинній олії обсмажте цибулю та моркву, додайте буряк, а за кілька хвилин — перець, томатну пасту та трохи води з каструлі. Тушкуйте овочі близько 15 хвилин, щоб буряк став м’яким і насиченим.

У каструлю викладіть нарізану капусту, доведіть до кипіння та проваріть 5–7 хвилин. Потім додайте в зажарку сіль, лимонний сік, цукор і часник — це підкреслить кисло-солодкий баланс. Перекладіть заправку до каструлі, перемішайте й залиште борщ тушкуватися під кришкою на дуже слабкому вогні ще 15 хвилин.

Далі рекомендуємо залишити борщ на кілька хвилин, щоб він став ще ароматнішим та глибшим на смак.

Пампушки

Пампушки — символ свята та солодкого життя.

Для їх приготування знадобляться:

• 1 літр олії (для обсмаження);
• 400 грамів борошна;
• 200 грамів цукрової пудри;
• 150 мілілітрів молока;
• 80 грамів соняшникової олії;
• 50 грамів цукру;
• 30 грамів дріжджів;
• цедра одного лимона;
• варення чи мак для начинки.

Зробіть опару, розвівши дріжджі в теплій воді, додайте 2 столові ложки борошна та 1 столову ложку цукру і поставте суміш у тепле місце для бродіння на 15 хвилин. Просійте борошно та решту цукру в глибоку миску, влийте опару, додайте олію та цедру лимона і замісіть тісто. 

Залиште тісто в теплому місці на годину для підйому. Після цього розкачайте тісто і видавіть склянкою круги, у центр кожного покладіть начинку та накрийте іншою частиною тіста, защипавши краї. 

Готові пампухи викладіть на посипану борошном дощечку швом донизу і залиште на 10–15 хвилин для підйому. У глибокій каструлі або сковороді з товстим дном розігрійте 1 літр олії, коли на дні з’являться невеликі пухирці, опускайте по 3–4 пампухи і обсмажуйте з обох сторін до золотистого кольору.

Гарячі пампухи посипайте цукровою пудрою, при бажанні з додаванням ванільного цукру для аромату.

Тушена капуста з грибами

На різдвяному столі капуста символізує єднання навколо однієї основи. Тому страв з капусти, як і з грибів, так багато на столі у Святвечір.

Для її приготування знадобляться:

• 400 грамів свіжих грибів;
• 2-3 моркви;
• 1 капуста;
• 1 штука цибулі;
• 2 зубчики часнику;
• сіль, перець;
• олія.

Нашаткуйте капусту, наріжте гриби слайсами, натріть моркву на тертці та дрібно наріжте цибулю. Викладіть капусту у каструлю або глибоку сковороду, додайте 100 мілілітрів води та трохи олії і поставте на повільний вогонь. Додайте до капусти гриби, моркву, цибулю та лавровий лист і тушкуйте до готовності.

Голубці

Сама назва “голубці” вказує на символ — “голуба”, який вважається уособленням Святого Духа та миру.

Для їх приготування потрібні:

• 1 капуста;
• 150 грамів рису;
• 10 штук шампіньйонів;
• 1 цибуля;
• 1 морква;
• 2 столові ложки пасти;
• сіль та перець.

З капусти зніміть верхній шар листя та виріжте качан. Занурте качан у окріп і поступово відділяйте листки один за одним, після чого зі зрізаних листків зніміть товсті прожилки. 

Відваріть рис, натріть моркву, а цибулю та гриби нашаткуйте дрібно, обсмажте овочі в олії, додайте рис, сіль, перець та томатну пасту і тримайте на легкому вогні ще 7–10 хвилин, потім остудіть начинку. Покладіть начинку в центр капустяного листка, заверніть листок рулетиком, підібгаючи кінці до середини, складіть голубці в каструлю, залийте водою до половини і тушкуйте під кришкою 40 хвилин.

Читайте також:

Де провести новорічні свята в Україні: найкращі напрямки для відпочинку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Українські сім’ї, чиє житло було знищене внаслідок обстрілів, можуть отримати компенсацію від держави незалежно від того, чи придбали вони новий будинок після руйнування власним коштом.

Про це повідомили експерти з Юридичного порадника для ВПО.

Компенсація за зруйноване житло: чи відмовляють при купівлі нового дому

Як вказують в Юридичному пораднику для ВПО, право на компенсацію за знищене житло належить тому, хто був його власником на момент руйнування відповідно до правовстановлюючих документів. Законодавство не передбачає підстав для відмови лише через те, що сім’я після руйнування придбала інший будинок або має іншу нерухомість.

Власник повинен документально підтвердити право власності на зруйнований будинок. Якщо житло не було внесене до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, необхідно внести відповідні відомості, оскільки дані для подання заяви про компенсацію підтягуватимуться саме з реєстру.

Як подати заявку

Для отримання компенсації потрібно подати повідомлення про знищення житла та заяву через застосунок Дія або у ЦНАП.

Після цього місцева комісія проведе обстеження, внесе дані до Державного реєстру пошкодженого та знищеного майна і прийматиме рішення щодо компенсації. Власник зруйнованого житла має право обрати житловий сертифікат або кошти для нового будівництва.

Юридичний порадник для ВПО наголошує на важливості належної фіксації руйнування та внесення всіх даних до офіційних реєстрів, оскільки це є підставою для подальших міжнародних відшкодувань.

Читайте також:

Куди звертатися бахмутянам за консультацією щодо житлового ваучера

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!