З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

У Донецькій області триває обов’язкова евакуація населення з небезпечних зон. У 16 населених пунктах чотирьох територіальних громад досі залишається 118 дітей. Водночас Рада оборони області ухвалила рішення про старт нового етапу примусового вивезення неповнолітніх з Краматорської громади.

Деталі щодо ситуації в регіоні під час брифінгу повідомили начальниця служби у справах дітей Донецької ОВА Юлія Рижакова та начальник відділу департаменту з питань цивільного захисту Донецької ОВА Дмитро Петлін.

Скільки дітей залишається на територіях примусової евакуації

У 16 населених пунктах, де діє обов’язкова евакуація в примусовий спосіб, залишається перебувати 118 дітей зі 103 сімей. За словами Юлії Рижакової, розподіл неповнолітніх по громадах виглядає так:

• в окремих районах Слов’янської територіальної громади залишається 81 дитина (68 сімей);
• у Краматорській територіальній громаді перебуває 25 дітей (25 сімей);
• у Новодонецькій сільській громаді залишається 10 дітей (9 сімей);
• у місті Миколаївка залишається дві дитини з однієї родини.

Щодо родини у Миколаївці посадовиця пояснила, що їхнє місцезнаходження за відомими адресами наразі встановити не вдається. Випадків евакуації дітей у примусовий спосіб без супроводу батьків або законних представників в області немає.

Статистика вивезених дітей за тиждень та липень

За останній тиждень з небезпечних територій вдалося евакуювати 52 дитини з 38 сімей. З них:

• з окремих районів Слов’янська вивезли 20 дітей (15 сімей);
• з Краматорської громади евакуювали 17 дітей (15 сімей);
• з Новодонецької громади забрали 15 дітей (8 сімей).

Загалом протягом липня з Донеччини евакуювали 285 дітей із 233 сімей.

“Діти не мають звикати до вибухів. Страх, підвали та постійна небезпека руйнують їх майбутнє. Зробіть правильний крок та будь ласка виїжджайте“, — наголосила Юлія Рижакова.

Новий етап евакуації з Краматорської громади

Дмитро Петлін повідомив, що з 6 серпня розпочинається наступний етап обов’язкової евакуації в примусовий спосіб. Він стосується окремих населених пунктів Краматорської громади, звідки загалом планують вивезти 525 дітей. До переліку потрапили:

• селище Краснаторка (станом на 5 серпня там перебувало 59 дітей);
• селище Біленьке (частково);
• окремі райони Краматорська (“Лазурний”, “Красногірка” та частково “Даманський”).

З початку проведення евакуації до більш безпечних регіонів вивезли понад 1 мільйон 416 тисяч осіб, серед яких понад 212 тисяч — діти. З початку серпня кількість населення на підконтрольній території Донеччини зменшилася на 2 400 осіб — це люди, які виїхали самостійно, були евакуйовані або покинули регіон раніше.

Читайте також:

З окремих територій Краматорської громади мають евакуювати у примусовий спосіб 525 дітей

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

За минулу добу російська армія посилила тиск на східному фронті. Загальна кількість штурмових дій на п’яти основних напрямках зросла з 85 до 88. Найбільше збільшення кількості атак зафіксовано на Костянтинівському та Покровському напрямках.

Детальніше про ситуацію на фронті — в матеріали Бахмут IN.UA.

Ситуація на Костянтинівському та Покровському напрямках

На Костянтинівському напрямку зафіксовано суттєве збільшення інтенсивності бойових дій. Кількість атак російської армії зросла з 22 до 29. Противник здійснив штурми у районах населених пунктів Костянтинівка, Іванопілля, Іллінівка, Степанівка, Торецьке, Софіївка, а також у бік Новопавлівки, Довгої Балки, Вільного та Нового Шахового.

Покровський напрямок також залишається ділянкою з високою активністю. Кількість штурмових дій тут зросла з 27 до 29. Українські підрозділи зупинили наступ противника у районах населених пунктів Дорожнє, Котлине, Удачне, а також у бік Білицького, Нового Донбасу, Шевченка, Василівки та Сергіївки.

Ситуація на Лиманському, Слов’янському та Краматорському напрямках

На Лиманському напрямку кількість штурмів залишилася незмінною порівняно з попередньою добою — 14 атак. Противник намагався вклинитися в оборону, атакуючи в бік населених пунктів Новоселівка, Лиман, Діброва, Шийківка та Озерне.

На Слов’янському напрямку зафіксовано зниження кількості штурмів з 19 до 14. Російська армія діяла у районах населених пунктів Закітне, Крива Лука, Різниківка, а також у бік Пискунівки та Рай-Олександрівки.

На Краматорському напрямку противник здійснив дві наступальні дії замість трьох напередодні. Атаки відбулися у районі Никифорівки та в бік Юрківки.

Втрати противника

Загальні бойові втрати російської армії в особовому складі становлять близько 1 454 210 осіб. За останню добу ліквідовано 1 330 осіб. Також за добу українські підрозділи знищили:

• 1 811 безпілотників оперативно-тактичного рівня;
• 416 одиниць автомобільної техніки та автоцистерн;
• 59 артилерійських систем;
• 7 засобів протиповітряної оборони;
• 4 танки;
• 4 реактивні системи залпового вогню;
• 4 наземні робототехнічні комплекси;
• 3 бойові броньовані машини;
• 1 одиницю спеціальної техніки.

Читайте також:

Противник просунувся поблизу Шахового — DeepState

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!