З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Евакуація цивільного населення з Донецької області проходить під постійними ударами безпілотників. Останнім часом потік людей із небезпечних регіонів збільшився через критичну ситуацію з комунікаціями та газопостачанням. Водночас волонтери наголошують на тенденції: російські дрони систематично б’ють по мирних жителях, які намагаються врятуватися з прифронтової зони.

Детальніше про те, як відбувається евакуація на Донеччині, редакції Бахмут IN.UA розповів Богдан Зуяков.

Евакуація на Донеччині

За словами Богдана Зуякова, останнім часом найскладніші евакуації відбувалися з Костянтинівки та Олексієво-Дружківки, коли люди виходили з надзвичайно небезпечних місць. Волонтерам доводиться залишати автомобілі у відносно безпечних зонах та йти пішки назустріч людям, щоб супроводити їх до транспорту.

Основний контингент евакуйованих наразі складають люди похилого віку. За статистикою волонтера:

• близько 70% евакуйованих — це люди віком 60+ років;
• близько 30% складають люди з інвалідністю;
• приблизно 10% від загальної кількості — це маломобільні або повністю немобільні особи.

Волонтер додає, що в деякі населені пункти волонтери фізично заїхати не можуть. Щоб дістатися до безпечних місць, звідки волонтери можуть забрати людей, місцевим жителям доводиться долати значні відстані пішки. Ця дистанція може сягати 10 кілометрів.

Богдан Зуякво зазначає: “Навіть, я б сказав, не дистанція важка, а саме ситуація з дронами робить шлях майже неможливим”.

Цілеспрямовані атаки дронів на цивільних

Богдан Зуяков вказує, що останнім часом саме БПЛА становлять найбільшу загрозу під час евакуації, оскільки російські оператори свідомо атакують саме цивільних. Під час однієї з нещодавніх евакуацій людей з Костянтинівки дрон атакував жінку на очах у волонтерів. Спочатку безпілотник намагався завдати удару на півдорозі в Олексієво-Дружківці, а згодом, коли жінка була майже біля волонтерського автомобіля, відбулася друга атака.

“І далі вже прямо перед нами метрів до 50, коли вже жінка майже підійшла до нас, її атакував дрон, влучив їй у ногу і, дякувати Богу, він не розірвався. Жінка отримала просто порізи від дрона, але якщо б він вибухнув, я думаю, вона б загинула на місці. Там повністю свідомий вчинок якогось оператора неадекватного, який бачив, що це жінка іде з валізою, і захотів її вбити“, — розповідає волонтер.

Для забезпечення безпеки пасажирів та власного життя Богдан Зуяков та інші волонтери використовують увесь доступний спектр захисту від безпілотників. До їхнього арсеналу входять:

• системи РЕБ (радіоелектронної боротьби);
• сіткомети;
• аналізатори для виявлення дронів;
• броньовані автомобілі.

Також існують чіткі протоколи безпеки. Якщо чутно звук дрона або стрілецьку зброю, яка намагається його збити, евакуаційна група негайно ховається та перечікує небезпеку. Головна задача команди — не потрапити під приціл безпілотника і залишитися непоміченими.

Читайте також:

Евакуація на Донеччині: скільки дітей залишається в області

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Громади Бахмутського району продовжують роботу в евакуації. Щорічно напередодні літніх канікул місцеві органи влади проводять закупівлі на оздоровлення дітей. Цьогоріч на ці потреби громади Бахмутського району виділили понад 4,1 мільйонів гривень.

Скільки коштів на оздоровлення дітей виділила кожна громада Бахмутського району, редакція аналізувала на сайті Прозорро.

Державні закупівлі на оздоровлення дітей громад Бахмутського району

Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради провело закупівлю послуг з відпочинку та оздоровлення дітей. Вартість закупівлі склала 1 344 000 гривень. Договір уклали з дитячим закладом санаторного типу “Дрім кемп “Карпати” (розташований на Закарпатті).

У договорі йдеться, що ціна за одну путівку встановлена в розмірі 26 880 гривень. Послуги з відпочинку і оздоровлення надаватимуть протягом липня-серпня 2026 року.

Часовоярська міська рада провела закупівлю послуг з відпочинку та оздоровлення дітей на 855 000 гривень. Переможцем тендера стало ТОВ “Агротрансгрупа”. Воно зобов’язується забезпечити для дітей проживання, харчування, відпочинок та участь у розважальних програмах у дитячому закладі оздоровлення та відпочинку “Синевирське озеро” (розташований на Закарпатті).

Послуги з відпочинку та оздоровлення дітей надаватимуть з 30 червня по 13 липня 2026 року.

Світлодарська МВА провела закупівлю послуг з оздоровлення і відпочинку дітей, які потребують особливої уваги та підтримки. На ці потреби спрямували 1 260 000 гривень. Переможцем торгів також стало ТОВ “Агротрансгрупа”. У договорі передбачені 40 путівок до дитячого закладу оздоровлення та відпочинку “Синевирське озеро” в липні-серпні 2026 року.

Управління соціального захисту населення Соледарської міської ради провело закупівлю послуг з відпочинку та оздоровлення дітей, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки. Вартість закупівлі склала 735 000 гривень.

Переможцем торгів стала ФОП Огняник Марія Іванівна. Вона гарантує надати послуги з відпочинку дітей у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку в Закарпатській області, їхній перелік не вказаний. У договорі йдеться, що ціна за одну путівку встановлена в розмірі 24 500 гривень. Використати їх можна до 31 серпня 2026 року.

Сіверська, Торецька та Званівська громади закупівель послуг з оздоровлення та відпочинку дітей не оголошували.

Станом на сьогодні громади Бахмутського райони виділили 4 194 000 гривень на оздоровлення дітей.

Читайте також:

• Безкоштовний літній табір у Карпатах: оголошено набір дітей військових та ветеранів
• Званівська сільрада витратила понад 118 тисяч гривень на ремонт і обслуговування транспорту
• Закупівлі Сіверської громади у травні: куди витратили понад 46 тисяч гривень

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!