З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

В Україні запровадили можливість отримувати допомогу для догляду за дитиною до одного року та виплати за програмою “єЯсла” на спеціальний рахунок “Турбота про дитину”, який функціонує у межах “Дія.Картки”. Відтепер громадяни можуть оформити всі цільові дитячі виплати, включно з програмами “Пакунок малюка” та “Пакунок школяра”, на один єдиний рахунок.

Про це повідомили Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності України.

“Дія.Картка” стала доступна для дитячих виплат

В Україні запровадили можливість отримувати допомогу для догляду за дитиною на спеціальний рахунок “Турбота про дитину”, який функціонує у межах “Дія.Картки”

Відкрити спеціальний рахунок можна у застосунках банків, які є партнерами проєкту. До переліку установ належать:

• “ПриватБанк”;
• “Monobank”;
• “А-Банк”;
• “Sense Bank”;
• “Банк Кредит Дніпро”.

Відкриття картки здійснюється у банківському застосунку самостійно до моменту звернення за призначенням допомоги або безпосередньо під час оформлення виплати.

Для вибору “Дія.Картки” як способу отримання виплат необхідно особисто звернутися до сервісного центру Пенсійного фонду України, Центру надання адміністративних послуг (ЦНАП) або до уповноваженої особи територіальної громади. Під час візиту заявник повідомляє спеціаліста про намір отримувати кошти на вказану картку.

Процес має такі особливості:

• якщо картка з рахунком “Турбота про дитину” вже відкрита, спеціаліст ідентифікує її в Єдиній інформаційній системі соціальної сфери, після чого рахунок автоматично додається до заяви;
• якщо картки немає, заявник обирає банк, а спеціаліст генерує відповідний QR-код;
• заявник сканує код, відкриває рахунок у банківському застосунку та повідомляє про це спеціаліста для оновлення даних у системі.

Альтернативні способи

Під час особистого звернення заявники мають право обрати інші варіанти отримання допомоги. Передбачена можливість переказу коштів на спеціальний рахунок в “Ощадбанку”, який відкриває Пенсійний фонд України. Також особи, які вже отримують виплату “єЯсла” або допомогу для догляду за дитиною до одного року, можуть оформити іншу виплату на вже існуючий спеціальний рахунок.

Громадяни, які вже отримують допомогу або подали відповідну заяву, можуть змінити поточний рахунок на “Дія.Картку”. Для цього необхідно звернутися до сервісного центру ПФУ, ЦНАП або уповноваженої особи громади та подати заяву на зміну рахунку для виплати. Повторне подання документів на призначення допомоги не вимагається.

Умови використання цільових коштів

Фінансова допомога для догляду за дитиною до одного року, виплати “єЯсла”, “Пакунок малюка” та “Пакунок школяра” мають цільове призначення. Використання цих коштів дозволяється виключно на придбання визначених товарів та послуг для дітей. Розрахунок здійснюється у торговельних точках, які працюють за відповідними МСС-кодами.

Читайте також:

Як відкрити ФОП через “Дію”: детальна інструкція

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Уряд України запровадив експериментальний проєкт, який дозволяє оформити посвідчення особи на повернення в Україну за спрощеною процедурою. Цей документ, відомий як “білий паспорт”, вирішує проблему підтвердження особи для громадян, чиї дані відсутні у Єдиному державному демографічному реєстрі.

Деталі механізму оприлюднила представник Уповноваженого Верховної Ради із захисту прав осіб, постраждалих від збройної агресії, Ольга Алтуніна.

“Білий паспорт” для повернення в Україну: як він працює

Скористатися спрощеним механізмом можуть певні категорії громадян. Відповідна процедура доступна за дотримання таких умов:

• людина народилася після 24 серпня 1991 року на тимчасово окупованій території України;
• особа не має можливості підтвердити свою особу у звичайному порядку через відсутність інформації в державних реєстрах.

Оформлення посвідчення на повернення в Україну не вимагає попереднього запису до дипломатичної установи. Процедура має такі характеристики:

• документ оформлюється повністю безоплатно;
• термін дії посвідчення становить три місяці;
• документ дозволяє легально перетнути кордон для подальшого оформлення паспорта та інших українських документів вже на території України;
• посвідчення не є замінником паспорта громадянина України;
• орієнтовний строк виготовлення документа становить до двох місяців.

Процедура встановлення особи

Для ідентифікації громадян, інформацію про яких неможливо знайти за державними реєстрами, запроваджено спеціальну процедуру встановлення особи. Вона передбачає такі кроки:

• до процесу ідентифікації залучаються найближчі родичі у статусі свідків;
• за відсутності можливості особисто прибути до дипломатичної установи, закон дозволяє родичам брати участь у процедурі дистанційно в режимі відеоконференції;
• для дітей віком до 16 років діє спрощена схема: якщо один із батьків має українські документи, встановлення особи із залученням свідків не проводиться.

Місце та терміни дії проєкту

Експериментальний проєкт стартував 13 липня 2026 року і триватиме один рік. Для перевірки відповідності ситуації новому порядку та підготовки документів необхідно звертатися до українських дипломатичних установ, які беруть участь у проєкті. Оформити посвідчення можна у таких закладах:

• посольства України у Білорусі, Грузії, Вірменії, Казахстані та Туреччині;
• генеральні консульства України у Стамбулі та Анталії.

Куди звертатися у разі порушення прав

У випадку виникнення труднощів під час оформлення документів або порушення права на повернення в Україну, громадяни мають право звернутися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Зв’язок здійснюється кількома способами:

• через електронну пошту [email protected];
• за безкоштовним номером 1678 для дзвінків з мобільного в межах України;
• за номером +380 (44) 299 7408 для дзвінків з-за кордону;
• за номером +380 (93) 406 8017 через месенджери для осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях.

Читайте також:

Росіяни запустили онлайн-подачу заяв на компенсацію за майно: з якими проблемами стикаються українці на ТОТ

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!