З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

З 11 серпня 2026 року Національний банк України вводить у дію пакет пом’якшення валютних обмежень. Зміни стосуються фізичних і юридичних осіб, а також установ фінансового сектору. Оновлений макроекономічний прогноз регулятора передбачає зростання міжнародних резервів до 70 мільярдів доларів США у 2026 році.

Детальніше про це розповіли в НБУ.

Національний банк України пом’якшує валютні обмеження

Ліміт на купівлю населенням безготівкової іноземної валюти збільшено з 50 тисяч до 200 тисяч гривень на календарний місяць. У межах цієї суми дозволено купувати безготівкові банківські метали та цінні папери іноземних емітентів.

Добовий ліміт на зняття готівки з валютних рахунків в Україні та за кордоном зріс зі 100 тисяч до 200 тисяч гривень.

Місячний ліміт на оплату товарів, робіт і послуг за кордоном із гривневих рахунків збільшено зі 100 тисяч до 200 тисяч гривень в еквіваленті. До переліку дозволених операцій додано оплату оренди житла за кордоном. Розрахунки можна проводити як карткою, так і через перекази (зокрема, через систему “SWIFT”) із попередньою купівлею валюти банком.

Додано можливість оплачувати товари, роботи та послуги за кордоном переказом із валютного рахунку на рахунок отримувача через систему “SWIFT”. Для таких операцій встановлено окремий ліміт — 200 тисяч гривень на календарний місяць.

Ліміт у розмірі 500 тисяч гривень на місяць для оплати валютною карткою послуг проживання за кордоном відтепер поширюється на оренду житла. Ці розрахунки також доступні за допомогою переказу з валютного рахунку на рахунок отримувача.

Нові умови для юридичних осіб

Добовий ліміт на зняття готівки з гривневих рахунків в Україні та з валютних рахунків (в Україні і за кордоном) підвищено зі 100 тисяч до 200 тисяч гривень. Ліміт на зняття готівки з гривневих корпоративних карток за кордоном становить 140 тисяч гривень на календарний місяць замість 17,5 тисячі гривень на тиждень.

Ліміт на розрахунки за кордоном за товари, роботи та послуги з використанням гривневих корпоративних карток збільшено зі 150 тисяч до 400 тисяч гривень на місяць. Валютними корпоративними картками можна розраховуватися без обмежень.

Введено “додатковий” ліміт для бізнесу, що формується за рахунок прямих благодійних внесків на користь військових частин Збройних Сил України та Національної гвардії України, здійснених із 10 серпня 2026 року. Внески мають підтверджуватися аудиторським звітом однієї з компаній “великої четвірки” та відповідними документами. Юридичні особи отримали право передавати свій “інвестиційний” та “додатковий” ліміти (або їх частину) пов’язаним компаніям у межах однієї бізнес-групи.

Експортери отримали дозвіл сплачувати штрафи, пені, бонуси та відшкодування збитків контрагентам-нерезидентам за договорами з експорту товарів. Річна сума таких переказів обмежена 10% від загальної вартості товарів, поставлених нерезиденту після 23 лютого 2021 року.

Також запроваджено зміни за такими напрямами:

• репатріація дивідендів в умовах зміни організаційно-правової форми бізнесу;
• переказ коштів у зв’язку з поверненням грантів державним іноземним грантодавцям та ООН;
• купівля валюти гарантами або поручителями за банківськими кредитами в іноземній валюті;
• розширення переліку операцій, за якими банкам дозволені розрахунки за акредитивами, гарантіями та контргарантіями;
• переказ коштів для сплати реєстраційних внесків для участі в міжнародних заходах; переказ коштів Фондом розвитку інновацій у випадках, визначених рішенням уряду;
• перерахування коштів на користь Міжнародної фінансової корпорації розвитку США за договорами, що передбачають покриття політичних ризиків.

Правила для фінансового сектору

Моторне (транспортне) страхове бюро України отримало дозвіл купувати іноземну валюту для розміщення коштів централізованого страхового резервного фонду за міжнародними договорами автомобільного страхування “Зелена картка”.

З 1 вересня 2026 року банки отримають можливість під час розрахунку валютної позиції включати ту частину сформованих резервів під активні операції, яка наразі не враховується.

Банкам дозволено повертати нерезидентам залучені кошти як інструменти капіталу у випадку відмови з боку регулятора в їх включенні до капіталу банку.

Читайте також:

“Дія.Картка” стала доступна для дитячих виплат: як відкрити рахунок “Турбота про дитину”

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Росія нарощує мілітаризацію дітей на окупованих територіях. Починаючи з нового навчального року, буде збільшена частка військової підготовки в межах шкільного предмету “Основи безпеки та захисту Батьківщини”. Вона скаладатиме 50% учбового часу.

Про це повідомляє Бахмут IN.UA.

Військова підготовка в окупованих школах

З 2024 року в школах на окупованій Донеччині додався новий предмет — “Основи безпеки та захисту Батьківщини”. Його викладають для учнів 8-11 класів. Він поєднує дисципліну “Основи безпеки життєдіяльності” та початкову військову підготовку.

Загалом у цьому предметі поєднані класичні для шкіл теми, такі як екологія, правила дорожнього руху, пожежна безпека, поведінка при надзвичайних ситуаціях. Та окремо є розділи, пов’язані з військовою справою: поводження зі зброєю, “антиекстремізм та антитероризм”, безпечне спілкування в інтернеті, тактична медицина.

Раніше частка початкової військової підготовки в межах предмету складала 20%. З 1 вересня вона зросте до 50%. У програмі уроків буде вивчення БПЛА, а також заплановані навчальні військові збори. Про це повідомив міністр просвітництва рф Сергій Кравцов.

Також з наступного навчального року в школах окупованої Донеччини з’явиться ще один предмет — “Духовно-моральна культура росії”. Для його реалізації відібрали 83 людей, які можуть бути прикладом “моральної культури”. Серед них є військові, які брали участь у війні в Україні.

Раніше редакція розповідала, що мілітаризація дітей на окупованій Донеччині проводиться і в позашкільний час. Дітей та підлітків залучають до воєнно-патріотичних змагань “Зарніца”, участь у яких беруть збірні команди молодіжних громадських об’єднань та учнів освітніх закладів віком від 6 років. Партнером гри виступає міноборони рф, за сприяння якого дітям надають навчально-матеріальну базу та майданчики для проведення гри, які фактично є полігонами. У російському інформаційному просторі “Зарніца” подається як захоплива гра, де діти можуть змагатися командами однолітків. Та насправді за нею ховається справжня армійська підготовка. Для того, щоб взяти участь у змаганнях, діти мають опанувати базові військові навички: стройову підготовку, орієнтування на місцевості, стрільбу, метання гранати, силову підготовку тощо.

Читайте також:

• СБУ врахує в роботі матеріали Бахмут IN.UA про жінок, які займаються молодіжною політикою на окупованій Донеччині
• Олександра Кульгіна (досьє) або як окупація вирощує нових “лідерів” з українських дітей
• Дітей з окупованої Донеччини вивезли до росії на військову гру “Зарніца”

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!