З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Російські пропагандисти випустили “документальний” фільм про військових, які перебувають у Бахмуті. Знімали стрічку в самому місті — у зруйнованих квартирах бахмутян та стратегічних приміщеннях, які облаштували окупанти.

Про це повідомляє російська компанія RT.Док, яка знімає і поширює документальні фільми, в тому числі й про війну в Україні.

Окупанти в Бахмуті знялись у фільмі

Росіяни випустили фільм “Дорога життя”, в якому фігурує Бахмут. Жанр стрічки — документальне кіно. Втім назвати його таким не можна, оскільки інформація подається лише зі слів росіян. Частина фільму знята безпосередньо в Бахмуті, більшість кадрів зроблена у зруйнованому житлі бахмутян та приміщеннях, які переобладнали для військових цілей.

Стрічка має пропагандистський характер. У центрі фільму — окупанти, які воюють у мотопідрозділі “нічні вовки” інтернаціональної бригади “пятнашка”. Вони базуються в Бахмуті та, нібито, працюють у прифронтовій зоні біля міста — доставляють провізію та зброю на передову.

Головну роль у фільмі відіграє командир підрозділу на позивний “Голівуд”. Його зобразили в образі героя. Чоловік, нібито, воює в Україні з 2014 року, де отримав тяжке поранення і ампутацію. Після протезування він, нібито, повернувся на фронт і зараз перебуває в Бахмуті.

У кадрі можна побачити багато місцевих локацій. Більшість сцен з інтерв’ю військових записані у знищених квартирах бахмутян. Тут також провели показове нагородження окупантів.

Окрім цього, у квартирах окупанти облаштували вогневі точки.

Також окупанти використали тему православної віри. Вони, нібито, знайшли стару ікону в “безладі” і принесли її в одну зі зруйнованих каплиць. Тут росіяни облаштували імпровізований вівтар.

Головна мета стрічки — пропаганда війни. Російських військових показують в образах героїв, які роблять важливу справу. Своїми вчинками і словами вони просувають тези про те, що бути військовим російської армії престижно і почесно. Втім згадки про те, що саме росія розв’язала війну, в фільмі немає. Антигероями є саме бійці ЗСУ, яких звинувачують у дронових атаках і знищенні окупантів.

Нагадаємо, що раніше на російському телебаченні вийшов фільм “Бахмутський рубіж. Ціна звільнення”. Він був знятий в окупованому Бахмуті влітку 2025 року. У цій стрічці показано, як Бахмут перетворили на військову базу. Самі окупанти називають місто “лабораторією”, бо тут вони, нібито, розробляють нові техніки і методики, які потім “тестують” на полі бою.

Читайте також:

• Бахмут 2025: Google Maps показує стан міста після війни
• Росіяни скопіювали фірмовий стиль “Артемсолі” для продажу своїх алкогольних напоїв
• Росіяни оприлюднили нові кадри з центру окупованого Бахмута: що видно на фото та відео

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Військовослужбовці з Бахмута, призвані на службу або контрактники, можуть розраховувати на низку програм грошової підтримки від Бахмутської міської військової адміністрації (МВА), в межах яких можна отримати до 58 400 гривень. Крім того, деякі виплати можуть отримати й члени сімей військових.

Про це редакції Бахмут IN.UA розповіли у Бахмутській міській військовій адміністрації (МВА).

Грошова допомога військовим з Бахмута

Для військових з Бахмутської громади, діють місцеві програми соціального захисту на 2023–2026 роки. У їх межах допомогу можуть отримати:

• військовозобов’язані, мобілізовані після 1 січня 2024 року;
• особи, які підписали перший контракт із силами оборони на строк не менше трьох років.

Розмір допомоги

Виплата становить 20 прожиткових мінімумів — у 2025 році це 58 400 гривень. Фінансування здійснюється з бюджету Бахмутської громади.

Для отримання допомоги потрібно подати заяву та документи на електронну адресу Управління соціального захисту населення (УСЗН): [email protected].

Водночас представники МВА зазначають, що військові можуть отримати консультаційну допомогу з оформленням заяви та збором документів в осередках бахмутян по всій країні. Для тих, хто не має можливості звернутися особисто, у будні з 9:00 до 17:00 працюють гарячі лінії за номером:

• +380 95 498 76 15;
• +380 99 713 93 80.

Чому можуть відмовити у наданні допомоги

Виплату можуть не призначити у таких випадках:

• заявник не належить до визначених категорій отримувачів;
• не подано необхідних документів;
• повторне звернення за тією ж підставою в межах одного року;
• у разі смерті заявника;
• при поданні неправдивої інформації.

Зазначається, що рішення про відмову в наданні матеріальної допомоги може бути оскаржене.

Інші програми для військових, УБД та ветеранів

Окрім грошової допомоги для військових діє ще низка програм підтримки, зокрема:

• матеріальна допомога учасникам АТО/ООС та військовим при звільнені зі служби — 10 прожиткових мінімумів (29 200 гривень у 2025 році). Надається за особистою заявою до УСЗН;
• грошова допомога військовим, які отримали поранення чи травму під час участі в бойових діях — 50 000 гривень. Надається за особистим зверненням;
• матеріальна допомога військовим з-поміж учасників бойових дій з нагоди Дня захисників та захисниць України — 3 прожиткових мінімуми (9 084 гривні у 2025 році). Надається на підставі клопотання військової частини А0693 (місто Бахмут) або за особистим зверненням з 1 серпня по 31 серпня;
• виплата військовим, звільненим з полону — 50 000 гривень. Надається за особистим зверненням.

Які програми передбачені для членів родин військових

Бахмутська МВА також надає різноманітну соціальну підтримку не тільки військовим, але й членам їх сімей, зокрема, тим, у складі яких є загиблі, зниклі безвісти чи полонені, а саме:

• щорічна виплата членам сімей загиблих — 15 000 гривень на кожного члені сім’ї. Надається на підставі особистого звернення членів сім’ї;
• матеріальна допомога дітям загиблих/зниклих/полонених — 10 000 гривень на дитину (до 18 років), яка при цьому навчається у закладах дошкільної, середньої освіти або у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої чи вищої освіти. Надається за особистим зверненням представника неповнолітньої дитини;
• одноразова виплата на поховання військових, які загинули після 24 лютого 2022 року — 40 000 гривень. Надається одноразово на підставі особистого звернення членів сім’ї загиблого військового;
• одноразова допомога на встановлення надгробка — до 50 000 гривень, але не більше фактичних витрат. Надається одноразово, за особистим зверненням членів сім’ї;

Окрім вказаних програм, у 2025 році сім’ям загиблих також видали сертифікати на 10 000 гривень у межах передачі відзнак Бахмутської МВА “Захиснику України — герою Бахмутської громади” (посмертно).

Читайте також:

Де отримати безплатну юридичну допомогу військовим у 2025: актуальний список організацій

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!