З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

На Донеччині тривають бойові дії. Найбільше зростання наступальної активності російських військ фіксується на Костянтинівському напрямку, який став лідером за кількістю атак. Також інтенсивність штурмів зросла на Покровському та Слов’янському напрямках. Водночас на Лиманському напрямку кількість атак пішла на спад, а на Краматорському — російська армія наступальних дій не проводила.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Що відбувається на фронті Донеччини

За даними Генштабу, найбільшу кількість штурмових дій зафіксовано на Костянтинівському напрямку, де відбулося різке посилення тиску. Українські військові відбили тут 23 атаки, що на 12 штурмових дій більше порівняно з попередньою добою. Російські військові вели наступальні дії у районі населеного пункту Костянтинівка та у бік Дружківки, Новоселівки, Миколайпілля, Новопавлівки, Торецького, Вільного та Русиного Яру.

Активізація спостерігається і на Покровському напрямку. Тут українські військові зупинили 19 атак, що на 4 штурмові дії більше порівняно з минулим днем. Російські війська намагалися просунутися у бік населених пунктів Добропілля, Святогорівка, Чернігівка, Мирне, Гуліве, Сергіївка, Молодецьке та Новопавлівка.

На Слов’янському напрямку також зафіксовано зростання інтенсивності боїв. Російські війська здійснили 5 атак (що на 4 більше, ніж попередньої доби) у районах населених пунктів Озерне, Крива Лука, Пискунівка та Рай-Олександрівка.

Водночас на Лиманському напрямку відбувся спад наступальної активності. Українські військові відбили 3 спроби російської армії просунутися, що на 2 атаки менше порівняно з минулою добою. Штурмові дії фіксувалися у бік населених пунктів Зарічне, Закітне та Колодязі.

На Краматорському напрямку ситуація залишається без змін — як і попередньої доби, російська армія штурмових дій не проводила.

Добові втрати російської армії

Протягом доби особовий склад російської армії зазнав втрат на 1 980 осіб (загиблі та поранені). Російські війська також втратили 1 855 безпілотних літальних апаратів оперативно-тактичного рівня, 413 одиниць автомобільної техніки та автоцистерн, а також 64 артилерійські системи.

Окрім цього, знищено:

• 8 наземних робототехнічних комплексів;
• 5 танків;
• 3 бойові броньовані машини;
• 2 реактивні системи залпового вогню;
• 2 засоби протиповітряної оборони;
• 1 одиницю спеціальної техніки.

Читайте також:

Росіяни посилили тиск біля Костянтинівки — Генштаб ЗСУ

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Група військовослужбовців і ветеранів Званівської громади Бахмутського району порушила питання недовіри до начальника місцевої військової адміністрації Олександра Білицького. Серед причин — незадоволення рівнем підтримки військових, відсутність належної комунікації та залучення ветеранів до ухвалення рішень. 

Редакція Бахмут IN.UA отримала від Званівської військової адміністрації документи про допомогу захисникам, заробітну плату керівництва та преміювання. Розбираємося, що підтверджують ці дані та які питання залишаються відкритими.

Чому ветерани Званівської громади порушили питання недовіри до керівництва

У вересні 2026 року в онлайн-режимі провели зустріч діючих військових і ветеранів Званівської громади з Артуром Насібяном, начальником управління ветеранської політики Донецької ВА, і Артуром Щусем, головою Ради Ветеранів при Донецькій військовій адміністрації. На зустрічі військові висловили недовіру голові Званівської сільської військової адміністрації Олександру Білицькому. Ініціатором став Андрій Тимчак, мешканець громади та ветеран.

Як пояснив у коментарі Бахмут IN.UA Андрій Тимчак, який представляє Званівську громаду в обласній Раді Ветеранів, учасники зустрічі не оформлювали окремого письмового звернення про недовіру начальнику військової адміністрації Олександру Білицькому. Свою позицію вони озвучили наразі лише усно, під час спільного обговорення, на яке запросили представників обласних структур, що займаються ветеранською політикою. За словами Тимчака, головними причинами недовіри стали недостатня, на думку ветеранів, підтримка військовослужбовців та відсутність належної комунікації з керівництвом громади.

“Просто зібралися ветерани, запросили на цю зустріч відповідальних осіб в області — це голова ветеранської ради і голова ветеранської політики в області. І ми висловили на основі перерахованих фактів недовіру”, — розповів Андрій Тимчак.

Як каже ветеран, керівник Званівської військової адміністрації не приділяв достатньої уваги військовослужбовцям громади, зокрема не відвідував їх на позиціях і не забезпечував необхідного рівня підтримки. Тимчак також повідомив, що після зустрічі представники Званівської військової адміністрації з ним не зв’язувалися та жодної реакції на висловлення недовіри наразі не надали.

Водночас ветеран наголосив, що питання не вважає закритим. За його словами, його планують порушити на одному з наступних засідань обласної Ради Ветеранів за участю начальника Донецької ОВА Вадима Філашкіна. За словами ветерана, представники ради повідомили учасникам зустрічі, що порушене питання зафіксували протокольно та мають донести до керівництва області. 

Претензії до керівництва Званівської військової адміністрації висловлює й чинний військовослужбовець Андрій Корж, який також є депутатом Званівської сільської ради. У коментарі Бахмут IN.UA Андрій Корж розповів, що його обурює підхід керівництва громади до підтримки військових підрозділів. За словами військовослужбовця, він бачив у соціальних мережах повідомлення про допомогу іншим підрозділам, водночас його власний підрозділ такої підтримки від Званівської громади не отримував.

Корж зазначив, що ще як депутат брав участь у голосуванні щодо формування та матеріальної підтримки батальйону, в якому згодом служили жителі громади. Однак за його словами, належної допомоги від місцевої адміністрації військовослужбовці не відчули. Натомість військовий навів приклад Торецької громади, представники якої, за його словами, привозили необхідні речі до підрозділу під час його перебування на відповідній території.

Окремо Андрій Корж порушив питання комунікації з керівництвом Званівської військової адміністрації. Зустрічей з військовими не проводили і телефоном додзвонитися до керівництва не було можливо, каже військовий.

За словами Коржа, його обурює не сам факт надання допомоги іншим військовим формуванням, а відсутність, на його думку, достатньої уваги до військовослужбовців зі Званівської громади. Військовий вважає, що така ситуація негативно впливає на моральний стан людей, які стали на захист України. Водночас Андрій Корж наголосив, що не всі військовослужбовці громади підтримують особисто Андрія Тимчака, який ініціював обговорення недовіри. За словами Коржа, його власна позиція стосується передусім роботи керівництва військової адміністрації та підтримки захисників, а не особистостей учасників ініціативи.

Редакція звернулася до Званівської військової адміністрації із запитом щодо фінансування допомоги військовим, оплати праці керівництва та механізмів комунікації з громадою.

Чи допомагала Званівська військова адміністрація купувати амуніцію у 2022-2023 роках

Одна з основних претензій військовослужбовців стосувалася допомоги на придбання амуніції та спорядження. У відповіді на інформаційний запит Званівська військова адміністрація підтвердила, що окрема грошова або матеріальна допомога саме на такі потреби не передбачалася. За даними адміністрації, упродовж 2022–2026 років допомогу на придбання амуніції та військового спорядження не виплачували. Натомість, у документах зазначені інші види матеріальної допомоги захисникам і членам їхніх сімей.

Рік	Вид допомоги / отримувачі	Розмір допомоги на особу	Отримувачів	Фактично виплачено
2022	Особи з інвалідністю внаслідок війни з числа учасників АТО та члени сімей загиблих учасників АТО	5 000 грн	2	10 000 грн
2023	Особи з інвалідністю внаслідок війни з числа учасників АТО та члени сімей загиблих учасників АТО	10 000 грн	2	20 000 грн
2024	Члени сімей загиблих учасників АТО	10 000 грн	2	20 000 грн
2024	Захисники та захисниці — мешканці громади, які беруть участь у заходах оборони України	5 000 грн	40	200 000 грн
2024	Призвані під час мобілізації або прийняті на військову службу за контрактом на строк не менше трьох років, зареєстровані у громаді	30 000 грн	1	30 000 грн
2024	Захисники та захисниці, які брали участь у заходах оборони України	5 000 грн	9	45 000 грн
2025	Члени сімей загиблих учасників АТО	10 000 грн	5	50 000 грн
2025	Захисники та захисниці — мешканці громади, які беруть участь у заходах оборони України	8 000 грн	50	400 000 грн
2025	Призвані під час мобілізації або прийняті на військову службу за контрактом на строк не менше трьох років, зареєстровані у громаді	30 000 грн	6	180 000 грн
2025	Захисники та захисниці, які брали участь у заходах оборони України	8 000 грн	14	112 000 грн
2026	Члени сімей загиблих (померлих) захисників і захисниць, зокрема евакуйовані за межі громади	5 000 грн	0	0 грн
2026	Захисники та захисниці — мешканці громади, які беруть участь у заходах оборони України	10 000 грн	32	320 000 грн
2026	Сім’ї осіб, зниклих безвісти за особливих обставин	25 000 грн	9	225 000 грн
2026	Діти зниклих безвісти та загиблих (померлих) захисників і захисниць — допомога до Дня захисників і захисниць України	5 000 грн	0	0 грн
2026	Члени сімей загиблих учасників АТО	5 000 грн	1	5 000 грн
2026	Військовослужбовці, які отримали тяжкі поранення під час забезпечення оборони України	50 000 грн	1	50 000 грн
2026	Призвані під час мобілізації або прийняті на військову службу за контрактом на строк не менше трьох років, зареєстровані у громаді	33 280 або 50 000 грн	7	283 120 грн
2026	Діти загиблих (померлих), полонених або зниклих безвісти військовослужбовців — щомісячна допомога	3 000 грн/міс.	2	48 000 грн
2026	Захисники та захисниці, які брали участь у заходах оборони України	10 000 грн	13	130 000 грн

Примітка для публікації. Дані наведено за інформацією Званівської сільської військової адміністрації. Виплати фінансувалися з місцевого та обласного бюджетів. Кількість отримувачів указана окремо за кожним видом допомоги: одна людина могла отримати виплати за кількома програмами. Дані за 2026 рік не охоплюють повного календарного року.

Тож, згідно з таблицею, наданою військовою адміністрацією, у 2022 році у Званівській громаді діяла матеріальна допомога для осіб з інвалідністю внаслідок війни з числа учасників АТО та членів сімей загиблих учасників АТО.

Розмір допомоги на той час становив 5 тисяч гривень на людину. Фактично, кошти отримали двоє людей — загалом 10 тисяч гривень.

У 2023 році за відповідним напрямом допомогу отримали також двоє людей. Розмір виплати становив 10 тисяч гривень, загальна використана сума — 20 тисяч гривень.

У 2024 році серед напрямів підтримки з’явилася матеріальна допомога Захисникам і Захисницям України, які брали участь у заходах оборони держави. За одним із напрямів розмір виплати становив 5 тисяч гривень. Кошти отримали 40 людей, загальна сума фактичних видатків — 200 тисяч гривень.

Окремо в таблиці за 2024 рік зазначено допомогу військовозобов’язаним, яких мобілізували або прийняли на контрактну службу. За цим напрямом виплату в розмірі 30 тисяч гривень отримала одна людина.

Ще дев’ятеро Захисників отримали матеріальну допомогу по 5 тисяч гривень — загалом 45 тисяч гривень.

У 2025 році на матеріальну допомогу Захисникам, які брали участь у заходах оборони України, за одним із напрямів фактично використали 400 тисяч гривень. Виплати по 8 тисяч гривень отримали 50 людей. За іншим напрямом у 2025 році 14 Захисників отримали допомогу по 8 тисяч гривень, загальна сума — 112 тисяч гривень.

У 2026 році на один із напрямів допомоги Захисникам фактично використали 320 тисяч гривень — кошти по 10 тисяч гривень отримали 32 людини. Також у таблиці за 2026 рік зазначено допомогу 13 Захисникам по 10 тисяч гривень — загалом 130 тисяч гривень.

Ці виплати не охоплюють усіх напрямів підтримки. Окремо адміністрація обліковувала допомогу сім’ям загиблих, зниклих безвісти, пораненим військовослужбовцям та інші виплати.

Скільки заробляв начальник Званівської військової адміністрації у 2022 році

Ще одне питання, яке порушували учасники зустрічі, — заробітна плата та премії начальника військової адміністрації. Згідно з наданими розрахунковими відомостями, у 2022 році Олександру Білицькому нарахували загалом 580 503,73 гривні.

Ця сума охоплює період із липня до грудня 2022 року.

Зокрема, за даними розрахункової таблиці:

• посадовий оклад за відповідний період становив 68 701,25 гривні;
• премії — 296 078,65 гривні;
• матеріальна допомога — 16 457,49 гривні;
• додаткова виплата за вислугу досягнення — 149 415 гривень;
• інші складові оплати праці включали ранг, вислугу та відповідні надбавки.

Таким чином, премії становили суттєву частину загальних нарахувань керівнику військової адміністрації у 2022 році.

Які премії встановлювали Олександру Білицькому

Редакція також отримала копії розпоряджень про преміювання начальника Званівської військової адміністрації. Зокрема, у липні та серпні 2022 року йому встановлювали премії в розмірі 400% посадового окладу.

У січні 2023 року премія становила 500% посадового окладу.

У січні та лютому 2025 року керівнику встановлювали премії в розмірі 130% посадового окладу. Важливо, що ці відсотки визначають розмір премії відносно посадового окладу, а не від усієї заробітної плати.

У розпорядженнях за 2025 рік зазначено, що преміювання погоджував начальник Донецької обласної військової адміністрації Вадим Філашкін. У відповіді редакції також повідомили, що, починаючи з травня 2025 року, розпорядження про преміювання начальника Званівської військової адміністрації видає Бахмутська районна військова адміністрація. Це важливо для розуміння того, хто саме ухвалює рішення про преміювання керівника громади.

Чи залучали мешканців Званівської громади до обговорення бюджету

Ще одна претензія ветеранів стосувалася відсутності можливості впливати на рішення керівництва громади. У відповідь на запит Званівська військова адміністрація повідомила, що протягом 2022–2026 років окремі громадські обговорення, консультації або зустрічі щодо формування та обговорення бюджету громади не проводилися.

Відповідно, протоколи та звіти за результатами таких заходів не створювалися. Водночас адміністрація зазначила, що протягом цього періоду пропозиції жителів щодо формування або обговорення бюджету не надходили.

Що військова адміністрація відповідає на претензії щодо комунікації

Примітка редакції. Редакція Бахмут IN.UA звернулася до начальника Званівської сільської військової адміністрації Олександра Білицького з проханням надати коментар щодо претензій, висловлених ветеранами та військовослужбовцями громади. Через прес-службу посадовець запропонував провести особисту зустріч у селищі Черкаське Краматорського району. Однак з огляду на безпекову ситуацію та ризики для журналістів редакція не може погодитися на такий формат спілкування. У зв’язку з цим редакція повторно звернулася до представників військової адміністрації з проханням організувати короткий телефонний коментар Олександра Білицького. Редакція залишається відкритою до отримання коментаря Олександра Білицького та готова доповнити матеріал його позицією після надходження відповіді.

У відповідь на запит Званівська військова адміністрація не погоджується з твердженням про відсутність комунікації з військовими. За її інформацією, начальник адміністрації підтримує зв’язок із військовослужбовцями через особисті зустрічі, телефонні розмови та месенджери. Також у відповіді йдеться про виїзди до військовослужбовців, ветеранів і членів їхніх сімей та спілкування з командуванням військових частин. Адміністрація повідомила, що для інформування населення використовує офіційний сайт, Facebook, Viber та Telegram.

Андрій Тимчак ставить під сумнів ефективність такої комунікації. За його словами, він спілкувався з військовослужбовцями Званівської громади, які також висловлювали невдоволення відсутністю регулярного контакту з керівництвом адміністрації. Водночас ветеран розповів, що бачив інформацію про відвідування начальником військової адміністрації жителів громади, серед яких був і військовослужбовець. На думку Тимчака, активніша публічна комунікація з’явилася вже після того, як ветерани порушили питання недовіри.

Зауважимо, що станом на дату надання редакції відповіді спільнота громади у Viber налічувала 674 учасники (редакція пішла за шляхом користувача — ми шукали посилання на групу на сайті Званівської ОТГ, і на Фейсбуці єдина згадка, яку ми знайшли, це пост за 2019 рік, де є лінка на групу: https://invite.viber.com/?g2=AQBtNjEY2ukOsEqthhxWZ6g%2FjZjgJf64Lh5HXEe7yeDhce83d76BEAw7Ba%2FmtO4z&fbclid=IwY2xjawVH8vxleHRuA2FlbQIxMQBwZG9mAXNydGMGYXBwX2lkEDIyMjAzOTE3ODgyMDA4OTIAAR6Mityljck7vX27swN4kM0s2hW21zyFhoUwm7vDsJ6fyRV09ND9Q8scvYv6iQ_aem_e7Ai5XB-r63WuIPGAKfXtw&lang=uk

А інформаційний Telegram-канал — 291 підписник (у швидкому доступі ми не знайшли посилання на групу). Для звернень жителів передбачені електронна пошта, телефон гарячої лінії, форма зворотного зв’язку на сайті та можливість подати пропозиції через Google-форму. Крім того, у громади є сторінка у Фейсбуці, але станом на 23 жовтня коментарі там закриті.

Водночас, наявність каналів зв’язку сама собою не свідчить про те, наскільки ефективно адміністрація реагує на звернення військових і ветеранів. Редакція продовжуватиме стежити за ситуацією з висловленням недовіри голові Олександру Білицькому.

Читайте також:

Всього 12 тисяч гривень на закупівлі: що придбала Званівка у вересні

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!