З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

12 вересня Бахмут відзначатиме 455-річчя. З цієї нагоди молодіжна рада запустила інтерактивну онлайн-гру “Серце Бахмута”. Вона буде цікавою і для дітей, і для дорослих бахмутян. У грі люди можуть дистанційно прогулятися улюбленими місцями Бахмута і перевірити свої знання з історії.

Як створювали гру і чому саме такий формат обрали для збереження пам’яті про місто, розповіла очільниця молодіжної ради Анна Павленко.

Гра до Дня Бахмута: як створювали

Молодіжна рада Бахмута за підтримки Управління молодіжної політики та у справах дітей запустила онлайн-гру “Серце Бахмута”. Її приурочили до Дня міста, яке відзначатимуть 12 вересня.

Гру розробляли силами членів молодіжної ради. Технічне втілення та візуальне оформлення було на Анні Павленко. А інші члени молодіжної ради допомагали в підборі питань, вибору виду завдань та пошуку картинок. Молодь хотіла створити сучасний проєкт, щоб зберегти пам’ять про Бахмут.

“Ідея створення онлайн-гри “Серце Бахмута” виросла із ностальгії та потреби зберегти впізнаваний образ рідного міста в умовах, коли фізичні вулиці та будівлі зазнали руйнувань. Ми хотіли знайти сучасний та інтерактивний спосіб говорити про Бахмут, який би відрізнявся від звичних меморіальних форматів чи сухих історичних лекцій. Гра дозволяє людині не пасивно споживати інформацію, а буквально пройтися знайомити місцями та відчути емоційний зв’язок із містом. Кожен елемент інтерфейсу та кожна фотографія впроваджувалися з особливим трепетом, адже створювалися людьми, для яких Бахмут — це дім”, — зазначила Анна Павленко.

Гра працює в форматі онлайн-вікторини з історичними фактами про місто. Також в ній є можливість малювати деякі елементи та відкриті питання, на які бахмутяни можуть дати розгорнуту відповідь. За словами Анни Павленко, проєкт створювали для різних вікових груп, тому він буде цікавим і для дорослих, і для дітей.

Команда молодіжної ради шукала факти та візуальний контент для гри в перевірених відкритих джерелах. Розуміючи, що рівень знань про місто у всіх різний, для комфорту гравців перед початком проходження додали “шпаргалку”, де зібрані основні історичні факти та правильні відповіді на запитання.

Щоб гра була не лише пізнавальною, а й мала емоційну складову, до неї додали локації, відомі кожному мешканцю і мешканці міста.

“Гравці можуть впізнати у проєкті знакові місця, що асоціюються з мирним та квітучим Бахмутом. Це алея троянд — символ міста, відомий своїми квітковими композиціями. Міська набережна — улюблене місце прогулянок бахмутян та гостей міста. Також ми додали офіційну геральдику — герби та символіку Бахмута і прилеглих селищ, що підкреслює єдність усієї громади”, — зауважила Анна Павленко.

Онлайн-гра “Серце Бахмута” є безоплатною та не потребує додаткових завантажень. Вона доступна на різних гаджетах. Зіграти у гру і перевірити свої знання про Бахмут можна за покликанням.

Читайте також:

• “Панська купальня” біля Бахмута: у Бахмутському краєзнавчому музеї розповіли його історію
• Історію української Донеччини можна вивчати безкоштовно: стартує онлайн-курс
• Програма збереження культури Бахмута на 2027-2029 роки: розпочалося громадське обговорення

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині фіксується просування російської армії поблизу трьох населених пунктів. Водночас на більшості напрямків спостерігається збільшення кількості штурмових дій противника порівняно з попередньою добою.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Просування російської армії на Донеччині

За інформацією аналітиків DeepState, росіяни просунулися поблизу населених пунктів Гришине, Каленики та Федорівка Друга.

Покровський та Костянтинівський напрямки

За даними Генштабу ЗСУ, на Покровському напрямку противник здійснив 49 атак. Росіяни намагалися просунутися у бік населених пунктів Дорожнє, Білицьке, Новий Донбас, Водянське, Шевченко, Надія, Мирне, Сергіївка, Удачне, Новомиколаївка, Новопідгороднє, Добропілля, Ганнівка, Красноподілля та Новопавлівка. Цей показник зріс на десять атак порівняно з попереднім днем, коли фіксувалося 39 штурмових дій.

На Костянтинівському напрямку кількість атак зросла до 17. Противник вів штурмові дії у районах Костянтинівки та у бік Новоселівки, Миколайпілля, Шахового, Софіївки, Русиного Яру, Іллінівки та Кучерового Яру, що на п’ять атак більше, ніж напередодні.

Лиманський, Слов’янський та Краматорський напрямки

На Лиманському напрямку росіяни 11 разів атакували у бік населених пунктів Шийківка, Дружелюбівка, Новоселівка, Лиман та Діброва. Кількість штурмів тут зросла на дві атаки порівняно з минулим днем, коли фіксувалося дев’ять спроб прориву.

На Слов’янському напрямку противник здійснив сім штурмових дій у районі Ямполя, Кривої Луки, Калеників, Миколаївки та Рай-Олександрівки. Це на п’ять атак більше, ніж попередньої доби.

На Краматорському напрямку інтенсивність залишилася на рівні минулого дня: російська армія проводила одну наступальну дію в бік Юрківки.

Добові втрати російської армії

Протягом доби противник зазнав таких втрат:

• особовий склад — 1480 осіб;
• безпілотні літальні апарати — 1879 одиниць;
• автомобільна техніка та автоцистерни — 530 одиниць;
• артилерійські системи — 42 одиниці;
• крилаті ракети — 33 одиниці;
• наземні робототехнічні комплекси — 13 одиниць;
• танки — 6 одиниць;
• бойові броньовані машини — 5 одиниць;
• спеціальна техніка — 3 одиниці;
• засоби ППО та РСЗВ — по 1 одиниці.

Читайте також:

Російська армія змінила інтенсивність атак на Донеччині — Генштаб ЗСУ

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!