З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Раніше Бахмут IN.UA розповідав історію Дмитра Крука — хлопця з окупованого міста Хрестівка на Донеччині. Його рідне місто захопила рф, коли хлопцю було 9 років. Далі його чекало життя в умовах окупації — обстріли, насадження російської пропаганди, ризики мобілізації в російську армію. Та всі роки Дмитро плекав у собі любов до України і у 2023 році зважився на виїзд з окупації. Спершу він виїхав до Німеччини, а у грудні 2025 року повернувся до України. Цьогоріч Дмитро Крук вирішив вступити на навчання до КНУ імені Тараса Шевченка за спрощеною процедурою для абітурієнтів з окупованих територій. Хлопець стверджує, що надав усі необхідні документи, однак приймальна комісія відмовила йому в допуску до конкурсу.

Чому виникла така ситуація і що про правила вступу кажуть фахівці — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Юнаку з окупованої Донеччини відмовили у вступі до КНУ імені Тараса Шевченка

Вперше історію Дмитра Крука ми розповідали у грудні 2025 року. Тоді юнак розповідав про свій досвід життя в окупації і виїзд. Окуповану території він покинув наприкінці 2023 року. З листопада мешкав у Німеччині, де заснував власну громадську організацію на підтримку України, проводив мітинги на підтримку військовополонених та збирав гроші для ЗСУ.

Проживши в Німеччині два роки, Дмитро вирішив переїхати до України. Це він зробив у грудні 2025 року. По поверненню на Батьківщину, хлопець зайнявся питанням освіти. Спочатку отримав документи про повну загальну середню освіту. Для цього пройшов навчання екстерном у Маріупольській школі №54 і у травні 2026 року отримав атестат. Далі планував отримати вищу освіту. У серпні він звернувся до Києво-Могилянської академії, але вступити не зміг, бо приймальна комісія припинила набір абітурієнтів. Тоді ж вирішив подавати документи до Київського національного університету імені Тараса Шевченка на спеціальність “Філософія”.

Оскільки Дмитро отримав атестат вже після того, як завершилася реєстрація на НМТ, він не міг його скласти і вступати на загальних умовах. Тому, як абітурієнт з тимчасово окупованої території, він вирішив скористатися правом спрощеної процедури вступу за співбесідою. Після надання приймальній комісії всіх необхідних документів він пройшов чотири співбесіди за різними предметами.

“Коли я подав документи, у мене просили довідку про перетин білорусько-українського кордону. Я сказав, що в’їжджав не через Білорусь, і в мене немає цього документа. Натомість розповів, що в’їхав з Польщі, і надав довідку від Омбудсмана, в якій вказано, 4 грудня 2025 року я був повернутий в Україну, як депортований або примусово-переміщений внаслідок збройної агресії. Вони прийняли цю довідку і призначили співбесіду з чотирьох предметів: українська мова, українська література, історія України і математика. Всі співбесіди я успішно пройшов”, — розповідає Дмитро Крук.

Вже після проходження співбесід у приймальної комісії виникли додаткові питання. Юнака попросили надати додаткові документи. Серед них — підтвердження про перебування в окупації.

“Мені знову подзвонили з приймальної комісії і попросили надати фото мого закордонного паспорта зі всіма сторінками. Я надіслав їм фотографії, але мені довго не відповідали. Потім знову подзвонили і попросили документи, які підтверджують, що я перебував в окупації. Я подзвонив мамі, запитав чи є в нас якісь документи. Як мені сказали в університеті, медичні довідки також підходять. Мама надіслала мені медичні довідки зі штампами “днр”, і я переслав їх приймальній комісії. Після цього, вже під кінець серпня, мені подзвонили і сказали, що, на жаль, я не можу вступити, бо у мене немає довідок про перебування в окупації до 2025 року. І що я приїхав не з окупації, а з Німеччини. Я не розумію, з чого вони взяли цю вимогу, бо ніде не прописано, що я повинен перетинати кордон лише через Білорусь, і не прописано, що треба їм довідки про те, що я перебував в окупації”, — каже Дмитро Крук.

Намагаючись реалізувати своє право на освіту, юнак звернувся до Офісу Уповноваженого з прав людини. Там йому пояснили, що приймальна комісія КНУ імені Тараса Шевченка діяла в межах закону, оскільки Дмитро переселився після 1 жовтня 2025 року.

Примітка. Для вступників з ТОТ діє спрощена процедура вступу, яка передбачає вступ без результатів НМТ та можливість вступу за окремою бюджетною квотою (Квота-2). За наказом Міністерства освіти і науки України, скористатися цією процедурою можуть ті, хто наразі перебуває на тимчасово окупованій території або виїхав з неї після 1 жовтня 2025 року. Ті, хто виїхав раніше, мають вступати за результатами НМТ, але також мають право на Квоту-2.

Натомість Дмитро Крук не згодний з відповіддю Омбудсмана. Він стверджує, що йому не надали вичерпних роз’яснень. Причиною відмови у вступі вказують факт переселення до 1 жовтня 2025 року, хоча офіційно Дмитро переїхав до України у грудні 2025 року. Що мається на увазі під словом “переселення” хлопцю так і не пояснили.

“Буквально сьогодні (ред. розмова була записана 22 жовтня) я відвідав подію, де був представник Омбудсмана. Я звернувся до нього, і він мені сказав, що мене не могли зарахувати, і по закону вони зробили все правильно, бо я переселився до 1 жовтня 2025 року. І я у нього запитав: “Який момент вважається “переселився”? Коли я перший день виїхав з окупованої території і в Ростові ночував, чи коли я в Варшаві ночував перед тим, як поїхати далі?”. На що він мені не дав відповіді. Вони самі не знають, що таке “переселився”, але трактують його, як “виїхав”. По суті, за документами ВПО і документами, які мені видав Омбусман, коли я приїхав в Україну, написано, що я 4 грудня 2025 року був повернутий як депортований або примусово переміщений”, — стверджує Дмитро Крук.

Тепер хлопець хоче отримати роз’яснення від МОН, оскільки, за його словами, йому не роз’яснили причину відмови у вступі.

“Поки я хочу, щоб мені пояснило МОН, чому вони трактують свій наказ інакше. Щоб було зрозуміло, за що саме мені відмовили вступити. Бо, як вони мені писали, мене не можуть допустити до співбесіди, хоча в університеті мене до них допустили, я їх пройшов. Відмовили, по суті, без причини”, — каже Дмитро Крук.

У чому полягає проблема зі вступом абітурієнтів з ТОТ: роз’яснення юристки

За роз’ясненням про умови вступу для дітей і молоді з ТОТ ми звернулися до Валерії Куберської — юристки Центру громадянської просвіти “Альменда”. Вона працює у сфері забезпечення доступу до української освіти на різних рівнях для дітей і молоді з тимчасово окупованих територій.

У коментарі редакції фахівчиня розповіла, що у вступній кампанії 2026 року для абітурієнтів з ТОТ було два механізми.

Перший — для дітей і молоді, які виїхали з ТОТ до 1 жовтня 2025 року. Вони мали вступати на загальних підставах: за результатами НМТ і за наявності документа, що посвідчує особу. При цьому для таких вступників була можливість вступити за Квотою-2, яка передбачає навчання за кошти державного бюджету.

Другий механізм — це вступ за спрощеною процедурою. Вона була доступна дітям і молоді, які виїхали з ТОТ до 1 жовтня 2025 року. Для таких абітурієнтів була можливість вступити без результатів НМТ (замість нього — вступні іспити у формі співбесіди) та також вступити за бюджетною Квотою-2..

Ті, хто одразу евакуювався з ТОТ до України, зазвичай не мають проблем зі вступом. Натомість для тих, хто застряг у третіх країнах або перебував за кордоном довгий час, вступ може бути проблематичним. Оскільки ці вимоги чітко не регулюються.

“Ми розуміємо, що людина, в будь-якому випадку, повинна якийсь час перебувати за кордоном. Вона точно переміщується через якусь третю країну, і, зазвичай, не одну, це декілька країн. Тут питання в тому коли цей шлях почався і коли завершився. У нас, на жаль, регулювання в цьому плані не досить чітке, але інформація, роз’яснення, які надає Міністерство освіти, випливають з того, що людина має почати свій шлях переміщення після 1 жовтня 2025 року. Не тільки завершити, а й почати. Тому деяким з них вдається вступати за спрощеними умовами, якщо вони не тривалий час перебувають у третій країні. Але якщо ми говоримо про тривале перебування, то тут вже, на жаль, такої можливості немає. І тут окремо я хотіла би звернути увагу на те, що в нас не врахована така категорія вступників, яка, скажімо так, застрягла в третіх країнах, тому що в них немає документів і вони не можуть отримати посвідчення на повернення. Є такі випадки, коли ці молоді люди можуть на декілька років застрягнути. Такі люди в порядку прийому, який регулює вступ, не прописані, і вони, скажімо так, випадають”, — пояснює юристка.

Ще однією проблемою є перелік документів, необхідний для вступу. Він був доповнений вже під час вступної кампанії, і абітурієнти стикнулися з тим, що від них вимагали додаткові довідки.

“Раніше потрібно було просто подати документ, який підтверджує реєстрацію в окупації. В деяких випадках це міг бути паспорт громадянина України, але ми розуміємо, що чим триваліша окупація, тим менше шансів, що в молоді він є. Тому бралася копія паспорта одного з батьків, де зазначена реєстрація місця проживання. І таким чином молода людина, яка перебуває в окупації, мала право вступати за спрощеною процедурою. Якщо ми говоримо про вступників, які перемістилися з окупації, так само подавалася копія паспорта і довідка ВПО, щоб підтвердити, що людина нещодавно перемістилася. Що сталося в цьому році? У червні, прямо під час вступної кампанії, Міністерство освіти внесло зміни до спеціального наказу, який регулює вступ молоді з тимчасово окупованих територій. Там з’явився новий перелік документів. Від молоді вимагали документи, які мають підтвердити перебування в окупації та і дату переміщення з тимчасово окупованої території”, — зазначає Валерія Куберська.

Юристка Центру громадянської просвіти “Альменда” зазначає, що Міністерство освіти і науки не провело якісну комунікацію щодо змін, через що молодь мала перепони у вступі. Зокрема, від абітурієнтів почали вимагати документи, які підтверджують перебування в окупації та факт виїзду. Також від них вимагали довідку з пункту пропуску “Мокрани — Доманове” — єдиний діючий піший пункт пропуску на кордоні між Білоруссю та Україною. Якщо ж переміщення було через інші пункти пропуску, від вступників вимагали додаткові документи.

“МОН у своїх роз’ясненнях, що стосуються підтвердження спеціальних умов вступу, прямо пишуть, що довідка внутрішньопереміщеної особи не може враховуватися як документ, який може підтвердити факт переміщення з окупованої території. Щодо підтвердження дати переміщення, у своєму листі, яке Міністерство освіти надіслало до всіх освітніх центрів, закладів освіти, приймальних комісій, пропонується документом, що засвідчує дату переміщення, вважати довідку з пункту пропуску “Мокрани — Доманове”. Ми розуміємо, що не всі молоді люди переміщуються саме через цей пункт пропуску, адже для когось переміщення через Білорусь небезпечне, і він обирає кардинальні інші шляхи. Тому це є перепоною. Може бути і переміщення через інші пункти пропуску, але потрібно надати матеріали, які засвідчують дату вибуття з ТОТ. Наприклад, Міністерство освіти пропонує надавати інформацію про звернення до консульських установ щодо отримання посвідчення особи на повернення. Для підтвердження перебування в окупації є дуже великий перелік документів. Це і фото, відео, і медичні документи, видані в окупації”, — пояснює фахівчиня.

На сьогодні у вільному доступі немає чіткого переліку всіх необхідних документів для вступу. Нові вимоги були надані лише приймальним комісіям, а в роз’яснювальних матеріалах цього немає. І це лише ускладнює вступ для дітей і молоді з ТОТ.

“Проблема в тому, що, по-перше, це не було жодним чином донесено до молоді з окупованих територій. По-друге, зміни внеслися прямо під час вступної кампанії. Має бути такий підхід, що молоді люди, які планують вступ, могли заздалегідь знати і розуміти, що саме потрібно подавати, які документи від них вимагатимуть. Якщо ви подивитесь на будь-які роз’яснювальні матеріали, зокрема Міністерства освіти, там не буде жодних документів, про які я щойно згадала, вони є лише в листі Міністерства освіти, яке воно надсилало на університети. І також це частково описано в наказах МОН. Але в жодних роз’яснювальних матеріалах цього немає. Тобто, коли молода людина готується до одного, має певний перелік документів, виїжджає з цим переліком, і в результаті від неї вимагають ще додаткові документи, то це дуже дивно, як мінімум, і жодним чином не налаштовує молодь на те, щоб продовжувати навчання в закладах освіти України”, — зауважила Валерія Куберська.

Куди звертатися, якщо порушили ваше право на освіту

Якщо ваше право на освіту порушили, ви можете звернутися до голови приймальної комісії зі скаргою або зі зверненням. Також можна консультуватися в громадських організаціях, якщо вони опікуються питаннями освіти.

Звернення можна надсилати до Міністерства освіти і науки України. Для вступників з ТОТ працює окрема гаряча лінія: 0800 504 425.

Також можна звертатися до освітнього омбудсмена або Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Юристка Центру громадянської просвіти “Альменда” радить звертатися одразу, коли ви помітили порушення. Оскільки звернення від громадян можуть розглядатися 30 днів.

Читайте також:

• “Це мій шанс отримати першу якісну освіту”: історія дівчини з окупованого Криму, яка вступила до українського університету
• “Вдень ходять до російської школи, а у вільний час вчать українські предмети”: як діти з ТОТ боряться за вступ в українські виші
• НМТ в Україні може перейти на дводенний формат: деталі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Із 1 листопада 2026 року у Краматорську та Слов’янську зміниться графік роботи відділень ПриватБанку. Через подовжену комендантську годину банківські установи прийматимуть клієнтів із 11:00 до 16:00. У Краматорську працюватиме лише одне відділення банку в центральній частині міста.

Про це повідомили у Краматорській міській раді.

Як працюватиме ПриватБанк у Краматорську та Слов’янську з 1 листопада

Із 1 листопада 2026 року у Краматорську та Слов’янську змінюється режим роботи ПриватБанку. Новий графік запроваджують у зв’язку з подовженою комендантською годиною. У Краматорську клієнтів обслуговуватиме одне відділення ПриватБанку, розташоване в центральній частині міста, поблизу ЦУМу та БК “НКМЗ”.

Адреси відділень:

• Краматорськ — вулиця Богдана Хмельницького, 13–11Н;
• Слов’янськ — вулиця Центральна, 38.

Обидва відділення працюватимуть за однаковим графіком:

• понеділок — п’ятниця: з 11:00 до 16:00;
• субота та неділя: вихідні.

Обслуговування клієнтів здійснюватиметься без обідньої перерви.

Графік роботи ПриватБанку з 26 до 30 жовтня

До запровадження нового режиму роботи відділення ПриватБанку у Краматорську та Слов’янську тимчасово працюватимуть за іншим графіком. Із 26 до 30 жовтня 2026 року прийом клієнтів триватиме з 8:00 до 16:00.

Починаючи з листопада, відвідувачам варто враховувати нові години роботи та заздалегідь планувати візит до банківської установи.

До теми:

Як зв’язатися з оператором ПриватБанк: усі способи

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!