З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

У місті Обухові розпочали попередній запис на отримання гуманітарної та комплексної підтримки для вразливих категорій сімей з дітьми. Виїзний прийом проводитимуть фахівці Центру укріплення сім’ї СОС “Дитячі містечка”, які прибудуть з міста Фастів.

Про це повідомили представники ГО “ВПО України”.

Яку допомогу можуть отримати родини

Фахівці благодійної організації працюватимуть з кожною родиною індивідуально, спираючись на її конкретні запити та проблеми. Комплексна підтримка охоплює кілька напрямків:

• видача гуманітарної допомоги для забезпечення базових потреб родини;
• надання професійних психологічних, соціально-педагогічних, освітніх та логопедичних послуг як для дітей, так і для їхніх батьків;
• організація груп раннього розвитку та спеціальної підготовки дітей до школи;
• проведення індивідуальних і групових розвивальних занять;
• сеанси арт-терапії та рекреаційні заходи для емоційного розвантаження;
• зустрічі груп взаємопідтримки.

Хто може скористатися підтримкою

Допомога орієнтована на підтримку найбільш вразливих категорій населення. Звернутися до фахівців під час виїзного прийому можуть:

• внутрішньо переміщені особи (ВПО);
• багатодітні та малозабезпечені сім’ї;
• одинокі батьки;
• родини військовослужбовців та ветеранів;
• прийомні сім’ї та опікунські родини;
• сім’ї, які виховують дітей з інвалідністю;
• родини, що опинилися у складних життєвих обставинах.

Організатори наголошують: на прийомі чекають усіх представників зазначених категорій, які ще не проходили процедуру реєстрації у фонді.

Перелік необхідних документів

Для офіційного оформлення та отримання допомоги під час прийому необхідно мати при собі оригінали таких документів:

• паспорт громадянина України та індивідуальний податковий номер (ІПН) батьків;
• свідоцтва про народження та ІПН усіх дітей;
• документи, довідки чи посвідчення, що офіційно підтверджують пільговий статус вашої сім’ї.

Де та коли відбудеться зустріч

Виїзний прийом фахівців заплановано на 25 лютого. Захід проходитиме на базі громадської організації “Фенікс ОМ” у місті Обухів.
Години роботи фахівців: з 11:00 до 15:00.

Для того, щоб потрапити на прийом, необхідно обов’язково попередньо записатися та уточнити всі деталі за контактними номерами телефонів:

• +380 (95) 790 1445;
• +380 (95) 281 7471.

Телефонні лінії для запису працюють з понеділка по четвер з 9:00 до 18:00 та в п’ятницю з 9:00 до 15:30.

Читайте також:

Статус дитини війни у 2026 році: оновлені правила, перелік документів та як оформити

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

З 1 грудня 2025 року в Україні запрацював механізм житлової підтримки переселенців і переселенок з тимчасово окупованих територій. ВПО, які мають статус учасника війни або особи з інвалідністю внаслідок війни, можуть отримати житлові ваучери на 2 мільйони гривень для придбання житла. Серед тих, хто отримав схвалення заявки на житловий ваучер, є військовий з Луганська Євген Спірін.

Своїм досвід подачі заявки на житловий ваучер Євген Спірін поділився з редакцією Бахмут IN.UA.

Як подати заяву на житловий ваучер: реальний досвід

Військовий Євген Спірін родом з Луганська. Там у 2012 році він придбав квартиру. Житло чоловіка залишилось в окупації, про його подальшу долю він не знає.

У листопаді 2025 року Євген Спірін дізнався про державну програму житлової підтримки ВПО з ТОТ. Він вирішив спробувати податися на програму, оскільки купівля власного житла є для нього актуальним питанням.

Подати заявку на ваучер наразі можна лише в “Дії”. Як каже військовий, це дуже зручно, але є певні нюанси. На старті збору заявок він мав труднощі в подачі документів, оскільки програма видавала різні види помилок. Подати заявку вийшло не одразу.

“Насправді мені дуже пощастило з “Дією”, бо в мене не було з нею жодних проблем від початку її існування. Тобто навіть в часи ковіду всі мої сертифікати підтягувались, і зараз посвідчення учасника бойових дій підтягнулося дуже швидко. Але єдина проблема, з якою я зіштовхнувся — багато людей намагалися подаватися в перші дні. Тому “Дія” постійно видавала помилку. Типу, реєстр нерухомого майна недоступний або “спробуйте пізніше”, або вона взагалі “висла”, або даних не знайдено. 5-7 разів на день я заходив у “Дію”, коли мені було нудно, натискав “Подати на ваучер”, і читав, яка зараз помилка. Це, мабуть, було через велике навантаження. І десь 8 або 10 грудня мені прийшло сповіщення, що моє звернення зареєстровано і треба чекати наступні кроки”, — розповів військовий.

Щодо збору документів Євген Спірін розповідає, що це було нескладно. Для подачі заявки потрібно мати посвідчення учасника бойових дій, довідку ВПО і виписку з реєстру нерухомого майна про наявність квартири на окупованій території. Всі ці документи чоловік мав у “Дії”.

Після подачі заяви потрібно чекати її розгляду комісією. Євген Спірін розповідає, що за нормами розглянути заявку мали за 30 днів, але насправді це сталось за близько 60 днів. Спілкуючись з іншими військовими, пан Євген зазначає, що насправді механізм розгляду заявок комісіями не налагоджений. Дехто отримує схвалення заявки за 10 днів, а дехто і досі не може отримати відповідь.

“Обіцяли, що ця комісія збереться протягом 30 днів, але цього не сталося. Вона, мабуть, зібралася протягом 60 днів. Я не знаю за яким принципом ці комісії створюються, хто в них входить, але в деяких районах або в деяких містах комісії так і не сформували. Люди все ще мають повідомлення “Чекайте на обробку”. При цьому в інших містах, бо багато ветеранів між собою спілкуються, вони отримали рішення за 10 діб або навіть за тиждень. Це означає, що в якихось місцях, в якихось адміністраціях ці комісії сформували дуже швидко. Тобто все залежить від району, від міста і від того, чи було кому входити у склад цих комісій”, — каже військовий.

Як отримати житловий ваучер: досвід військового

Заяву Євгена Спіріна на житловий ваучер схвалили. Він отримав повідомлення про це в “Дії” і тепер чекає, коли ваучер стане доступним для використання. Отримавши ваучер у 2 мльйони гривень, військовий зможе придбати житло, земельну ділянку для будівництва або покрити перший внесок за іпотекою.

Серед обмежень є лише умова про те, що придбане за ваучер житло не можна буде продати протягом кількох наступних років.

“Поки що я не отримав ніякого ваучера, я отримав повідомлення, що моє рішення позитивне, і я його отримаю. Наскільки я розумію, це не гроші, це саме ваучер. Я думаю, що він буде проходити через якийсь банк, і тут можуть бути складнощі, бо власники квартир або компанії, які продають квартири, вони хочуть отримати гроші на свій рахунок. І тут, напевно, буде якась схема, як банк укладає угоду з власником, щоб перерахувати їм гроші в обмін на мій ваучер. Як це буде працювати, ніхто не знає. Поки що ніякого роз’яснення про це немає. Ми чекаємо наступного етапу, коли вже з’явиться сам ваучер”, — каже Євген Спірін.

Чоловік каже, що задоволений можливістю отримати ваучер і придбати власне житло, бо оренда вимагає значних щомісячних витрат.

“Це вже щось, бо платити за оренду тут і платити за оренду там, де тебе відправили на ротацію з грошовим забезпеченням армійським… За ці 12 років я не знаю скільки квартир перезнімав від Дружківки і Харкова до Київщини. І якщо це все спрацює, це може бути дуже позитивним прикладом для майбутніх таких програм, щоб люди побачили, що це все таки реально. Я жодного разу за ці 12 років не брав ніяких компенсацій, виплат, пільг і всього подібного, але цього разу подумав, що нічого не втрачаю, якщо натисну в “Дії” 5 кнопок. І ось так спрацювало, то тепер вже шляху назад немає. Я уявлення не маю, як зараз купляють квартири, які ціни, як я поміняю цей ваучер на житло. Але це дає хоч якусь маленьку надію, що оці всі мої армійські речі я просто зможу згрузити кудись нарешті і буду знати, що в мене є якась коморка, куди я можу повернутися, що в мене буде хоч якийсь дах”, — зазначив Євген Спірін.

Раніше редакція розповідала історію переселенки з Харкова, яка отримала житло в іпотеку від Держмолодьжитло. Її досвід та поради в нашому матеріалі.

Читайте також:

• “Треба не чекати, а шукати можливості”: історії трьох переселенок, які наважились купити хати в селі
• Будинки до 15 000 доларів: досліджуємо найдешевші пропозиції житла на Київщині
• Уряд спростив оренду держмайна для переселенців: ставка 0,01% та 1 грн на рік

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!