З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Рф продовжує завдавати ударів по населених пунктах Донеччини. Ввечері 3 червня відбувся обстріл міста Краматорськ. Внаслідок атаки є постраждалі і загиблі серед мирного населення.

Про це повідомляє голова Донецької ОВА Вадим Філашкін.

Обстріл Краматорська 3 червня

Сьогодні ввечері, 3 червня, війська рф атакували місто Краматорськ. Окупанти вдарили по житловій забудові. Загалом було два удари, тип озброєння встановлюється.

Пошкоджено інфраструктуру міста. Обсяги завданої шкоди встановлюють фахівці.

Внаслідок обстрілу є загиблі і постраждалі. Станом на момент публікації відомо про щонайменше трьох загиблих і одного пораненого.

Точна кількість жертв і постраждалих точно не встановлена. На місці працюють всі відповідальні служби, відбувається пошуково-рятувальна операція.

Читайте також:

• Українські дрони в Бахмуті: ЗСУ показали окуповане росіянами місто
• Евакуація на Донеччині: скільки дітей залишається в області
• Російська армія екстрено переносить склади за Маріуполь через удари ЗСУ на півдні — “Атеш”

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Керівники бахмутських комунальних підприємств подали декларації про майновий стан та доходи за звітний період 2025 року. Кампанія декларування, яка традиційно триває у 2026 році, відкрила дані про заробітні плати, отриману державну допомогу, соціальні виплати, а також нерухомість і транспортні засоби посадовців.

Детальний аналіз декларацій посадовців публікує Бахмут IN.UA.

Андрій Атаманченко, декларація

Андрій Атаманченко очолює комунальне підприємство “Бахмутське бюро технічної інвентаризації”. У звітному документі посадовець вказав наявну нерухомість та отримані доходи.

Згідно з опублікованими даними, у власності керівника та його дружини перебувають чотири об’єкти нерухомості. Усі вони розташовані в Бахмуті. Це:

• квартира площею 63.6 м², яка належить Андрію Атаманченку з 1997 року;
• квартира площею 43.6 м² вартістю 69 429 гривень, яка з 2018 року перебуває у власності дружини Наталії Атаманченко;
• квартира площею 25.4 м² вартістю 38 000 гривень, придбана Андрієм Атаманченко у 2020 році;
• квартира площею 36.7 м² вартістю 44 100 гривень, яка перейшла у власність посадовця у 2021 році.

Посадовець вказав у документі, що він та члени його сім’ї не мають транспортних засобів, об’єктів незавершеного будівництва, цінного рухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав та інших нематеріальних активів.

За основним місцем роботи в комунальному підприємстві Андрій Атаманченко отримав заробітну плату у розмірі 602 496 гривень. Пенсійні виплати посадовця склали 55 727 гривень, а від Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради надійшло 6 000 гривень соціальних виплат. Для порівняння, у 2025 році рівень доходів керівника БТІ був нижчим. Тоді за роботу на підприємстві він отримав 586 835 гривень, а його пенсія становила 49 349 гривень.

Надія Трофимова, декларація

Надія Трофимова обіймає посаду заступниці начальника Управління розвитку міського господарства та капітального будівництва Бахмутської міської ради. Посадовиця подала звіт про доходи, нерухомість та наявні виплати.

Згідно з декларацією, посадовиця володіє майном у Бахмуті. Нерухомість задекларована як спільна сумісна власність разом із синами Романом та Євгеном. Це квартира площею 43.4 м² придбана 23 жовтня 2014 року.

Джерелами доходів Надії Трофимової є заробітна плата, пенсійне забезпечення та державна підтримка:

• 552 106 гривень — заробітна плата за основним місцем роботи в Управлінні розвитку міського господарства та капітального будівництва;
• 96 583 гривні — пенсійні виплати від Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України;
• 24 000 гривень — соціальні виплати від Управління соціального захисту населення Автозаводського району Кременчуцької міської ради;
• 1 000 гривень — виплати в межах програми “Зимова Підтримка”.

У 2025 році рівень доходів посадовиці за аналогічними статтями був нижчим. За основним місцем роботи Надія Трофимова тоді отримала 519 005 гривень, її пенсія складала 85 411 гривень, а державні соціальні виплати, у тому числі виплати ВПО, становили 24 000 гривень.

Роман Гапаєв, декларація

Згідно з даними, вказаними у декларації, у власності Романа Гапєєва перебувають два об’єкти нерухомості в селищі Опитне Бахмутського району:

• земельна ділянка площею 31 м², набута у 2019 році;
• квартира площею 51.1 м² вартістю 119 300 гривень, право на яку зареєстроване у 2022 році.

Також посадовець має два легкових автомобілі:

• Renault Kangoo 2006 року випуску вартістю 64 000 гривень, який належить директору з 2017 року;
• Kia Ceed 2011 року випуску вартістю 202 500 гривень, який перебуває у власності дружини Ганни Гапєєвої з 2021 року.

Водночас у декларації зафіксовано, що дружина керівника володіє 100% капіталу в ТОВ “КВАНТ-АО”, вартість частки у грошовому еквіваленті складає 37 500 гривень. Права передані в управління. Це ж підприємство зареєстроване за нею як за кінцевим бенефіціарним власником у селищі Опитне. Цінних паперів та нематеріальних активів родина не має.

Керівник підприємства задекларував такі особисті доходи:

• 323 717 гривень — заробітна плата на основній посаді в ОСКП “Прогрес”;
• 973 633 гривні — дохід від зайняття підприємницькою діяльністю;
• 35 867 гривень — пенсійні виплати від Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління ПФУ;
• 18 000 гривень — соціальні виплати з відповідних бюджетів від Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради;
• 18 000 гривень — соціальні виплати від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області;
• 11 071 гривня — заробітна плата, отримана за сумісництвом у БО “МБФ “Українська душа”;
• 3 049 гривень — виплати за програмою “Національний кешбек”;
• 2 000 гривень — державна допомога за програмою “Зимова підтримка”;
• 1 500 гривень — благодійна допомога від РО “РМ “Карітас – Спес – Одеса”;
• 1 439 гривень — гуманітарна допомога від філії БО “БФ “Деполь Україна” в місті Одеса.

Для порівняння, за 2025 рік Роман Гапаєв отримав за роботу в КП “Прогрес” 292 464 гривні. Проте, у минулому році він не вказував доход, отриманий підприємницькою діяльністю

Олександр Бондарєв, декларація

Олександр Бондарєв — директор КП “Бахмутська житлова управляюча компанія”. Також він є відповідальним за будівництво житла в Гощі, зокрема має забезпечити реалізацію проєкту.

Згідно з декларацією за 2025 рік, Олександр Бондарєв спільно з дружиною Вікторією володіють чотирма об’єктами нерухомості. Серед них на Олександра Бондарєва оформлені два, всі вони в окупованому Бахмуті:

• земельна ділянка площею 573 м² (дата набуття — 04.11.2008). Вартість не вказана;
• житловий будинок площею 61,1 м² (дата набуття — 28.05.2002). Вартість на дату набуття — 17 619 гривень.

Окрім цього, подружжя має у спільній власності два об’єкти у Кропивницькому, придбані у квітні 2023 року. Це земельна ділянка площею 648 м² і житловий будинок площею 93,6 м². Частка власності Олександра Бондарєва на ці об’єкти складає 70%, тоді як дружини — 30%.

Олександр Бондарєв також має легковий автомобіль KIA SPORTAGE 2012-го року випуску вартістю 442 000 гривень.

Заробітна плата Олександра Бондарєва за 2025 рік склала 457 266 гривень, що на місяць у середньому 38,1 тисяч гривень. Окрім цього, він також отримав доходи з інших джерел:

• 552 194 гривень — гонорари та інші виплати згідно з цивільно-правовим правочинами від ГО “Аваліст”;
• 137 992 гривень — пенсія;
• 33 000 гривень — допомога на проживання;
• 2 054 гривень — виплати в межах програми “Національний кешбек”.

Вікторія Бондарєва також є працівницею КП “Бахмутська житлова управляюча компанія”. За 2025 рік вона отримала зарплату в розмірі 84 411 гривень. Окрім зарплати, вона також мала 3 194 гривень виплат у межах програми “Національний кешбек”.

Грошові активи Олександр Бондарєв не декларує.

Роман Спічкін, декларація

Роман Спічкін — директор КП “Бахмут-Вода”. Згідно з декларацією за 2025 рік, Роман Спічкін не володіє об’єктами нерухомості. Серед майна він має у власності лише легковий автомобіль Chevrolet Aveo 2007-го року випуску, вартість якого не вказана.

Заробітна плата Романа Спічкіна за 2025 рік склала 442 995 гривень, що на місяць у середньому 36,9 тисяч гривень.

Додаткові доходи та грошові активи директор КП “Бахмут-Вода” не декларує.

Читайте також:

У Бахмутській міській раді призначили уповноваженого з питань безбар’єрності

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!