З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

У Донецькій області триває культурно-мистецький проєкт “Донеччина вишивана”. Участь у ньому беруть 46 громад регіону, в тому числі і Бахмутська. У межах проєкту громади проводили дослідницьку роботу і вивчали візерунки, притаманні їхній місцевості, які потім перенесли на сучасну вишиванку. В основі бахмутської вишиванки — старовинна жіноча додільна сорочка, характерна для 1913 років, яка була збережена і вивезена з Бахмута.

Яка вишиванка представила Бахмутську громаду, редакції розповіла Ірина Булгакова — начальниця Управління культури Бахмутської міськради.

“Донеччина вишивана”: яку вишиванку представив Бахмут

У січні 2026 року на Донеччині оголосили початок культурно-мистецького проєкту “Донеччина вишивана”. Він має на меті об’єднання громад області для створення галереї вишитих сорочок, які притаманні кожній місцевості. Участь у проєкті взяли 46 громад, серед яких і Бахмутська.

Громади мали розробити дизайн сучасної вишиванки, який відображає автентику конкретної місцевості. При цьому потрібно було не просто створити одяг, а дослідити коріння свого краю.

Бахмутська громада долучилася до проєкту в січні. З тих пір тривала дослідницька робота. За основу бахмутської вишиванки взяли історичний екземпляр, датований 1913 роком.

“Був зібраний жіночий образ. Перед цим проводилося наукове дослідження за допомогою музейних співробітників щодо вишивки, яка притамана Бахмутському регіону, консультувалися зі Світланою Кравченко. За основу ми взяли сорочку, якій 100 років, вона датована 1913 роком і вивезена з Бахмута. Ми взяли крій цієї сорочки, а в самій вишивці брали за основу трави, що символізують саме наш Бахмутський край. Також були вимоги, що це повинна бути натуральна тканина — льон або конопляне полотно. А вже крій був на вибір громад. Ми зробили жіночу сорочку-сукню”, — розповіла Ірина Булгакова.

Під час аналізу історії вишивки Бахмутського краю встановили, що більшість зразків вишиванок були завезені з різних регіонів у зв’язку з активним промисловим розвитком міста та міграційними процесами. Власної сталої регіональної техніки вишивки не сформувалося, що дало підґрунтя для сучасного авторського переосмислення.

Виконати вишивку вирішили технікою гладді. Основним мотивом вишивки обрали польові квіти, як символ степу, природної краси та витривалості Бахмутського краю. Центральним символічним елементом орнаменту стала ковила.

Символічною є і кольорова гамма вишивки. Вона виконана у відтінках, наближених до кольорів військової форми.

“Ми взяли кольори військової форми, колір хакі, які співпадають з кольорами степових трав Бахмутського регіону. Також у нас був такий задум, що Бахмутська громада наразі не перебуває вдома, і ми хотіли передати тугу жінки за домом, за чоловіком, якого відправила на війну. Такий сенс ми вкладали в роботу”, — розповіла Ірина Булгакова.

Очільниця Управління культури підкреслює важливість подібних проєктів, бо завдяки ним вдається зберігати локальну культурну ідентичність.

“Ми завжди кажемо, що наша громада зараз живе у людях, у культурі. І саме це допомагає зберегти нашу локальну ідентичність. Якщо всього цього не буде, то наша громада взагалі перестане існувати”, — зауважила Ірина Булгакова.

Наприкінці червня у межах проєкту “Донеччина вишивана” провели фотозйомку готових вишиванок громад. Знімки стануть основою майбутнього фотоальбому. Також у Дніпрі відбулася презентація готових образів кожної громади.

Читайте також:

• Бахмутянка представила Донеччину на молодіжному форумі в Закарпатті: які результати мав захід
• “Можливо, ми одні з останніх людей, які народилися на Донбасі”. Історія поетеси з Бахмута Естер
• Як Бахмут готувався до Дня Конституції: згадуємо виступи колективів центру Мартинова

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Внутрішньо переміщені особи та люди, які постраждали від бойових дій, можуть отримати фінансову допомогу на старт або відновлення власної справи. Сума гранту становить 31 900 гривень. Кошти призначені для розвитку дрібного підприємництва в умовах війни.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Грошова допомога ВПО для розвитку бізнесу

Учасники програми мають змогу отримати грошовий грант у розмірі 31 900 гривень. Ці кошти призначені виключно для започаткування або розвитку малого бізнесу в позафермерській сфері. Проєкт орієнтований на підтримку громадян, які зазнали наслідків бойових дій та потребують ресурсів для відновлення підприємницької діяльності або старту нового бізнесу.

Подати анкету на фінансування можуть особи, які відповідають щонайменше одному з трьох встановлених критеріїв:

• перемістилися протягом останніх шести місяців з тимчасово окупованих територій, прифронтових районів або зон активних бойових дій та мають статус ВПО або підтвердження евакуації;
• мають поранених або загиблих членів домогосподарства протягом останніх 45 днів;
• зазнали пошкодження житла, бізнесу або втратили можливість здійснювати самозайняту діяльність через обстріли протягом останніх 45 днів.

Участь у грантовій програмі є безкоштовною. Організатори звертають увагу на те, що проходження анкетування не гарантує автоматичного отримання грошової виплати.

На що дозволено витратити кошти

Отримані 31 900 гривень необхідно спрямувати на діяльність поза аграрним сектором. До основних напрямів фінансування належать:

• ремонт побутової техніки та взуття;
• надання клінінгових послуг;
• проведення будівельних і ремонтних робіт;
• дрібна роздрібна торгівля;
• виготовлення меблів та домашнє виробництво;
• онлайн-діяльність та швейна справа;
• надання послуг у сфері краси та догляду;
• перекваліфікація та старт нової діяльності.

Подавати заявки мають право і ті громадяни, чиї бізнес-ідеї або плани з відновлення власної справи не увійшли до вказаного переліку, але стосуються позафермерської сфери.

Географія реалізації програми

Грантовий проєкт охоплює конкретні громади та райони у трьох областях України. У Миколаївській області фінансування доступне для жителів міста Миколаїв, а також Миколаївського і Баштанського районів.

У Херсонській області програма діє на території міста Херсон, Херсонського та Бериславського районів. У Дніпропетровській області заявки приймають від мешканців міста Дніпро, Нікопольського, Синельниківського та Криворізького районів.

Процедура подачі заявки

Особи, які відповідають умовам участі та мають готову бізнес-ідею у позафермерській сфері, повинні заповнити електронну анкету за відповідним посиланням від організаторів проєкту. Допомога надається в межах спільної роботи благодійних фондів для підтримки громад з високим рівнем ризику.

Читайте також:

Багатодітні ВПО можуть отримати грошову допомогу від “СОС Дитячі Містечка Україна”: як податися

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!