З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Попри морози, сніг і складну безпекову ситуацію, евакуація цивільного населення з Донецької області триває. Волонтери та гуманітарні організації фіксують не зменшення, а зростання кількості заявок, особливо з прифронтових громад. Водночас вже починається фіксація евакуації з безпечних міст області, де люди вивозять майже все майно за допомогою вантажівок.

Про це в коментарі Бахмут IN.UA розповів Богдан Зуяков, волонтер евакуаційної бригади.

Як проходить евакуація в умовах зими

Евакуація з Донеччини відбувається безперервно, хоча погодні умови ускладнюють процес. Морози та сніг можуть впливати на логістику, однак робота не зупиняється. За словами волонтера, усі доступні маршрути використовують максимально обережно, з урахуванням безпеки та стану доріг.

При цьому зниження кількості евакуйованих не зафіксовано. Навпаки, холодна пора року стимулює людей ухвалювати рішення про виїзд. У прифронтових населених пунктах часто відсутні опалення, електроенергія та базові умови для зимівлі, що стає вирішальним чинником, особливо в періоди мінусової температури.

Чи вплинули морози на кількість заявок

За останні дні кількість звернень на евакуацію не скоротилася. Богдан Зуяков каже що мешканці населених пунктів, де зруйноване житло або пошкоджена інфраструктура, активніше подають заявки саме взимку.

“Морози — це дуже важкий період зимівлі. Коли немає опалення і нормальних умов, люди вирішують виїжджати“, — пояснює він.

Скільки людей вдалося евакуювати

Особисто Богдан Зуяков наразі працює з обмеженнями через поранення. Попри це, навіть у такому режимові йому вдається вивозити людей. За останні дні один з екіпажів евакуював чотирьох цивільних, ще кілька заявок перебувають в роботі.

Наразі пріоритет надається “легшим” заявкам — не з найбільш небезпечних ділянок фронту. Йдеться про Дружківку, околиці Краматорська та прилеглі населені пункти, куди ще відносно безпечно заїжджати та де можна не використовувати бронежилети.

Основний потік евакуації зараз іде з Дружківського напрямку. Також фіксується багато заявок із Лиману, околиць Краматорська та сіл поблизу Дружківки. Окремі звернення надходять із району Рай-Олександрівки, Сіверського напрямку.

За словами волонтера, саме Краматорсько-Слов’янська агломерація останнім часом демонструє зростання кількості охочих виїхати. Наприклад, дедалі частіше виїжджають родини з дітьми, які мають велику кількість речей. Евакуація таких сімей потребує окремого транспорту та додаткових ресурсів, а організацій, здатних це забезпечити, обмежена кількість. Подекуди вони самостійно оплачують послуги перевізників.

“Вивезти сім’ю з великою кількістю речей з точки А в точку Б — це зараз один із найскладніших викликів“, — каже волонтер.

Ще одна помітна тенденція — зростання кількості заявок від людей з інвалідністю, зокрема немобільних і лежачих.

Богдан Зуяков пов’язує збільшення кількості заявок саме зі Слов’янська та Краматорська насамперед не з погодою, а з безпековою ситуацією. Інтенсивність обстрілів, активне застосування FPV-дронів та звичайних БпЛА змушують людей не зволікати.

Куди найчастіше евакуюються мешканці Донеччини

Багато людей обирають евакуацію на відносно невелику відстань. Найпоширеніший варіант — переїзд із прифронтових селищ до Краматорська або Слов’янська, де є житло, родичі чи порожні квартири.

Також частими напрямками є Харків та Дніпро. У випадках, коли люди не мають жодних варіантів для самостійного розміщення, евакуйованих спрямовують далі по різних регіонах України в межах офіційних програм.

Читайте також:

У Покровську збільшується кількість російської піхоти, а до Мирнограда доступ обмежений: що відбувається на фронті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У 2026 році в Україні діє експериментальний проєкт із надання “базової соціальної допомоги” — нового формату державної підтримки для сімей із низькими доходами. Виплата об’єднує кілька видів соціальної допомоги в одну та розраховується індивідуально для кожної родини з урахуванням доходів і складу сім’ї.

Детальніше про це розповіли в Міністерстві соціальної політики, сім’ї та єдності України.

Що таке “базова соціальна допомога”

“Базова соціальна допомога” — це щомісячна виплата для сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують державної підтримки. Вона замінює одразу кілька окремих соціальних виплат і призначається на всю сім’ю.

Допомога надається строком на шість місяців і може автоматично продовжуватися на весь період дії експериментального проєкту — до двох років.

Хто може подати заяву

Оформити “базову соціальну допомогу” можуть громадяни та сім’ї, які відповідають умовам експериментального проєкту. Наразі онлайн-подання доступне для осіб, які вже отримують:

• допомогу малозабезпеченим сім’ям;
• виплату на дітей одиноким матерям.

Подати заяву можна:

• онлайн через застосунок “Дія”;
• особисто, подавши письмову заяву до будь-якого сервісного центру Пенсійного фонду України — незалежно від місця реєстрації або фактичного проживання.

Для онлайн-звернення в “Дії” необхідні біометричний документ (ID-картка або закордонний паспорт) та верифікований РНОКПП.

Коли допомога не призначається

“Базова соціальна допомога” не надається, якщо в сім’ї є такі обставини:

• працездатні дорослі понад три місяці не працюють, не навчаються, не проходять службу, не зареєстровані в центрі зайнятості (винятки — догляд за людиною з інвалідністю, сплата ЄСВ, втрата працездатності);
• протягом року здійснено покупку або набуття майна на суму понад 100 000 гривень;
  на депозитних рахунках або в облігаціях понад 100 000 гривень;
• у власності є друга квартира або будинок (за винятком житла на ТОТ, у зоні бойових дій, зруйнованого житла, спадщини, гуртожитків);
• є більше одного автомобіля віком до 15 років (крім соціального транспорту або знищених чи розшукуваних авто).

Як розраховується розмір виплати

Розмір “базової соціальної допомоги” залежить від базової величини, яка у 2026 році становить 4 500 гривень. Сума допомоги визначається як різниця між сукупною базовою величиною для всієї сім’ї та середньомісячним доходом родини за три місяці до звернення.

Розрахунок базової величини:

• 100% — для заявника;
• 100% — для кожної дитини до 18 років і осіб з інвалідністю I–II груп;
• 70% — для кожного наступного члена сім’ї.

Приклади розрахунку:

Сім’я з трьох осіб: батько, мати та дитина 2 років.
Сукупна базова величина — 12 150 гривень.
Середньомісячний дохід — 7 020 гривень.
Розмір допомоги — 5 130 гривень.

Сім’я з чотирьох осіб, де батько має інвалідність II групи.
Сукупна базова величина — 18 000 гривень.
Середньомісячний дохід — 5 126,67 гривні.
Розмір допомоги — 12 873,33 гривні.

Для осіб без права на пенсію

Для людей віком від 60 років без достатнього страхового стажу базова величина зменшується залежно від тривалості стажу — від 53% до 88% від 4 500 гривень. Наприклад, одинока особа 65 років зі стажем 11 років може отримувати 2 790 гривень щомісяця.

Що ще варто знати

Процедура передбачає подання двох заяв:

• заяви про намір отримати “базову соціальну допомогу”;
• заяви про її призначення після погодження з розрахованим розміром.

Заяву подає один уповноважений член сім’ї, але кожен повнолітній отримувач має її підписати. Склад сім’ї фіксується на дату звернення. До моменту остаточного призначення родина може відмовитися від переходу на “базову соціальну допомогу” та залишити попередні виплати.

Читайте також:

“єЯсла”: як батькам отримати компенсацію за догляд за дитиною у 2026 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!