З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Уряд у межах реорганізації Міністерства розвитку створив Міністерство у справах громад, територій та ВПО. Відомство має скоординувати роботу центральної та місцевої влади для узгодження допомоги переселенцям та пришвидшення державних рішень.

Детальніше про те, що зміниться для переселенців, розповів Павло Фролов, народний депутат та голова Спеціальної комісії з питань захисту ВПО.

Нове міністерство у справах громад, територій та ВПО: деталі

За словами Павла Фролова, мета нового органу полягає у зосередженні державної політики щодо розвитку громад, відновлення територій та підтримки внутрішньо переміщених осіб в єдиному центрі.

Міністерство займатиметься формуванням та реалізацією державної політики щодо ВПО, а також удосконаленням механізмів їхньої підтримки та адаптації. До основних напрямів роботи відомства належать:

• реалізація програм підтримки переселенців на всіх етапах, від процесу евакуації до повної інтеграції у нових громадах;
• координація житлових програм для ВПО, серед яких розвиток місць тимчасового проживання, впровадження доступної оренди та видача житлових ваучерів для людей з тимчасово окупованих територій;
• залучення ресурсів для розвитку громад та підтримки ВПО через взаємодію з міжнародними партнерами;
• спрощення доступу до державних послуг шляхом розвитку цифрових сервісів;
• запуск електронного кабінету та реєстру доступного житла для внутрішньо переміщених осіб.

Зазначається, що нове відомство не матиме повноважень для призначення щомісячних фінансових виплат для внутрішньо переміщених осіб. Цей напрям роботи залишається у сфері відповідальності Міністерства соціальної політики та Пенсійного фонду України.

Читайте також:

Продукти, спальні мішки та грілки: ВПО у Києві можуть отримати гуманітарну допомогу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Україні набув чинності оновлений порядок роботи місць тимчасового проживання (МТП) для внутрішньо переміщених осіб. Зміни, які чітко регламентують умови поселення, проведення перевірок житла, обов’язки всіх сторін та критерії для виселення, затверджені Постановою Кабінету Міністрів від 4 червня 2026 року.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Нові правила функціонування місць тимчасового проживання для ВПО

Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 4 червня 2026 року, яка регулює порядок роботи місць тимчасового проживання для внутрішньо переміщених осіб. Документ визначає умови поселення громадян, правила перевірки житлових умов, а також фіксує обов’язки адміністрації та мешканців.

Відтепер перед внесенням об’єкта до офіційного переліку місць тимчасового проживання адміністрація зобов’язана перевірити його на відповідність мінімальним стандартам.

Для контролю за станом прихистків запроваджується система моніторингу. До перевірок залучатимуть представників органів влади, міжнародних організацій та громадських об’єднань. Внутрішньо переміщені особи також мають право брати участь у моніторингу за власною згодою. Результати таких інспекцій передаватимуть керівникам закладів, балансоутримувачам та Міністерству соціальної політики для оперативного усунення виявлених порушень і покращення умов проживання.

Оформлення договорів

Основою для надання житла є офіційний договір. Документ укладається терміном на шість місяців із можливістю подальшого продовження. Підписати його необхідно безпосередньо в день заселення. У випадку відсутності у людини необхідних паперів, на оформлення договору надається строк до 90 днів.

На період дії воєнного стану процедура ідентифікації спрощується. Для поселення дозволяється використовувати цифрові документи із застосунку “Дія”, зокрема електронний паспорт, закордонний електронний паспорт або єДокумент.

Пріоритетне право на житло

Урядова постанова визначає категорії громадян, які мають першочергове право на отримання кімнат у місцях тимчасового проживання та подальше продовження договорів. До цього переліку належать:

• багатодітні сім’ї;
• родини з дітьми;
• ветерани та учасники бойових дій;
• сім’ї загиблих військовослужбовців;
• особи з інвалідністю;
• вагітні жінки;
• люди похилого віку;
• громадяни, чиє житло було знищене або пошкоджене.

У разі необхідності переселення мешканців, адміністрація закладу зобов’язана попередити їх про це не пізніше ніж за чотири тижні. Винятком є лише виникнення надзвичайних ситуацій або офіційне визнання об’єкта непридатним для подальшого проживання.

Підстави для виселення та вимоги до працевлаштування

Новий порядок встановлює чіткі причини для припинення права користування тимчасовим житлом. Договір з переселенцями можуть розірвати у таких випадках:

• систематичне порушення умов проживання, прописаних у договорі;
• надання недостовірної інформації під час поселення;
• наявність у власності іншого придатного житла;
• відсутність у місці проживання понад 60 днів без наявності поважних причин;
• виключення об’єкта з переліку місць тимчасового проживання.

Для працездатних осіб, які не мають роботи, впроваджується додаткова вимога. Вони зобов’язані протягом трьох місяців після підписання договору працевлаштуватися, зареєструватися в центрі зайнятості як безробітні або вжити інших активних заходів для пошуку роботи. У разі ігнорування цієї вимоги договір на проживання розривається.

Читайте також:

Скільки компенсацій за зруйноване майно погодили мешканцям Бахмутської громади: офіційні цифри

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!