З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

У Бахмутському навчально-виховному комплексі №11 виник конфлікт між випускницею та адміністрацією закладу. Причиною обговорення стала пісня для випускного, яка була згенерована за допомогою штучного інтелекту (ШІ). Одна з випускниць висловила небажання виконувати цей трек на офіційній частині свята, запропонувавши власну альтернативу.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з батьком випускниці, директоркою Бахмутського НВК №11 та Управлінням освіти Бахмутської міської ради, щоб з’ясувати деталі.

Конфлікт у Бахмутському НВК №11

Публічного розголосу ситуації надав Дмитро Кононець, батько випускниці, яка першою повідомила про згнеровану ШІ пісню, у соціальній мережі, опублікувавши пост від 18 червня 2026 року.

За його словами, діти не хочуть співати запропоновану школою штучно створену композицію, а воліють виконати пісню Кузьми Скрябіна “Випускний”. Чоловік зазначив, що діти через війну втратили можливість нормально навчатися та бачитися з однокласниками, тому мають право самостійно обирати музику для свого свята.

Примітка. Пісня, яку створив ШІ та яку пропонували заспівати дітям.

У коментарі редакції Бахмут IN.UA Дмитро Кононець пояснив своє обурення тим, що думку дітей спочатку проігнорували.

“Вони втратили дитинство. В них забрали все, ну буквально все. І в цій ситуації викладачі школи, вищі там якісь чини, хтось вирішив, що вони можуть отак через коліно, навіть ігноруючи думку дітей“, — зазначив батько випускниці.

Окрім цього, чоловік розповів про ймовірні погрози судовим позовом на адресу його доньки з боку керівництва школи за висловлення власної позиції.

“Дитина написала, що директорка погрожувала судом. Не знаю точно де, але є контекст того, що погрози судом були. Сам факт того, що вона погрожує — це дуже погано. Мені би хотілося, щоб директорка пояснила усі ці висловлювання“, — додав Дмитро Кононець.

Чоловік також вказав, що намагався зв’язатися з Управлінням освіти Бахмутської міської ради, проте не знайшов контактів установи у соціальних мережах, а офіційний сайт на той момент не працював.

Після розголосу ситуації Дмитро Кононець опублікував ще одне повідомлення, у якому запропонував для остаточного вирішення конфлікту навколо вибору музичного супроводу керівництву закладу провести опитування серед учнів.

“Як на мене просто слухати пісні написані та виконані ШІ це просто дічь якась. А включати це на свято, просто ганьба. Хай діти проголосують анонімно, і все стане на місця“, — написав Дмитро Кононець.

Чоловік також відреагував на заяви адміністрації школи щодо конфлікту через публікацію прізвища директорки (ред. у пості випускниці зазначено прізвище директорка 11 НВК). Він ще раз наголосив на наявності тиску на випускників з боку освітян.

“Бо тиснуть, погрожують судом, з-за чого? Бо прізвище згадали там чиєсь. А те, шо треш творять то це не рахується… Тиснути на дітей це як раз свідчить про нашу освіту дуже багато“, — вказав у своїй публікації батько випускниці.

Позиція директорки та розв’язання конфлікту

Щоб з’ясувати статус проблеми на рівні навчального закладу, редакція Бахмут IN.UA також звернулася до Олени Лавренко, директорки НВК №11. Вона повідомила, що для розв’язання ситуації скликали спільну нараду з учнями.

За словами керівниці закладу, під час зустрічі випускниця перепросила за те, що виникла плутанина зі словами, які вказала учениця у власному дописі та які не говорила сама директорка. Вона також спростувала інформацію про погрози судом.

“Я казала, що треба поважати інших, бо можуть бути різні моменти“, — пояснила свої слова Олена Лавренко.

Директорка додала, що напряму сказала випускниці про те, що вона може не видаляти публікацію, але попросила прибрати звідти її прізвище, оскільки вона не говорила приписуваних їй слів. Дівчина погодилася на це прохання.

Загалом під час наради сторони дійшли компромісу щодо музичного супроводу. Оскільки, за словами директорки, пісня Скрябіна має “специфічний текст”, її вирішили не включати до офіційної програми, де буде присутньо багато людей. Натомість діти зможуть виконати її окремо у холі для себе.

Примітка. Кліп на пісню Скрябіна “Випускний”

Наразі випускники підбирають нову композицію для офіційної частини, серед варіантів розглядається трек Світлани Тарабарової. Після того, як діти остаточно визначаться з піснею, адміністрація школи звернеться до управління освіти з проханням затвердити її, наголошуючи, що це спільне бажання учнів.

Позиція управління освіти

Анна Артюхіна, заступниця керівниці Управління освіти Бахмутської міської ради, у коментарі редакції Бахмут IN.UA розповіла, що жодних директивних вказівок щодо обов’язкового виконання саме пісні із використанням ШІ управління не надавало. За її словами, композицію запропонувала одна з учениць, яка мала співати її сольно, тоді як інші випускники могли просто підспівувати.

“Управління освіти пропонує всім долучитись до створення цього свята. До свята задіяні і заступники, і випускники, і батьки, тому ніяких затверджень у нас немає. І жодного до управління ніхто не звертався з якимись пропозиціями“, — пояснила посадовиця.

Вона підкреслила, що про невдоволення учнів та батьків дізналася безпосередньо з публікацій у соціальній мережі, оскільки офіційних звернень до них не надходило.

“Я вважаю, що це неправильно звертатись опосередковано до когось через Фейсбук, коли є пряме звернення громадян, і завжди ми на це реагуємо. Ніяких заборон і ніяких установ управління освіти на це не дає. Це свято для дітей. Хочуть діти співати, вони співають. Хочуть діти танцювати, вони у нас танцюють“, — наголосила Анна Артюхіна.

Читайте також:

Дітей на окупованій Донеччині залучають до зборів “Юний десантник”: що відомо

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На початку червня ми на своїх сторінках у соцмережах запустили опитування серед бахмутян. Ми просили назвати вчителів, яким би ви хотіли сказати “дякую” навіть через багато років після випуску.

Яких педагогів пам’ятають бахмутяни і що про них згадують — у матеріалі Бахмут IN.UA.

Вчителі Бахмута, яких пам’ятають випускники

Випускники Бахмутського НВК №11 з теплотою згадують не одного вчителя. Одним із них є Габелев Марк Володимирович, який викладав російську мову та літературу.

Народився Марк Габелев 24 липня 1937 року. Викладацькій діяльності присвятив 44 роки життя. Окрім роботи в школі, Марк Габелев організовував у Бахмуті поетичні вечори, збирав матеріали з історії міста.

Особисту библіотеку Марка Габелева передали до Бахмутського краєзнавчого музею. Вона налічувала близько 5 тисяч екземплярів. Книги, щоденники та архівні матеріали Марка Габелева хотіли зробити доступними для відвідувачів.

У 2000-х роках Марк Габелев переїхав до Ізраїлю, де помер 11 лютого 2015 року.

Ось так Марка Габелева згадують його випускники:

“Габелев Марк Володимирович завжди залишиться в моїй пам’яті, як людина, яка вчила нас мислити нестандартного і йти до поставленої мети”, — пише користувач Олександр Безсмертний.

Також з теплотою згадують Турчинову Асю Михайлівну, яка була вчителькою початкових класів:

“Особисто я дуже вдячна першій вчительці Турчиновій Асі Михайлівні. До останнього її подиху підтримувала з нею зв’язок. На моєму 50-річному ювілеї вона була бажаною, дорогою і головною гостею — бо саме з перших учителів починається наш шлях. І йдучи по ньому, ми багато в чому звіряємося з людиною, що відкриває нам світ”, — пише користувачка Тетяна Диннік.

Серед вчителів школи №24 багато слів вдячності висловили Світлані Логіновій. Вона була вчителькою перших класів, а згодом — викладала історію та правознавство.

“Світлана Логінова, хочу просто щиро подякувати вам. Я була вашою ученицею і з теплом згадую ваші уроки історії України та права. Минуло вже багато років після школи, але я досі пам’ятаю вашу подачу, вашу вимогливість і те, як ви вміли зацікавити предметом. Це залишило слід у моїй пам’яті і в моєму житті”, — пише користувачка Анастасія Малишенко.

“Світлана Логінова. Перша вчителька назавжди залишається в серці особливою людиною. Саме Ви зустріли нас із щирою посмішкою, навчили тримати олівець, виводити перші літери та вірити у власні сили. Я й досі пам’ятаю Ваш добрий погляд, лагідний голос і безмежне терпіння. Ви вміли перетворити звичайний урок на цікаву подорож, а кожен наш маленький успіх сприймали як справжню перемогу. Ваша підтримка допомагала не боятися помилок і сміливо крокувати вперед. Саме завдяки першій вчительці школа стала місцем, де хотілося навчатися, дружити, мріяти та відкривати нове. Вона подарувала нам не лише знання, а й тепло, доброту, повагу до людей і любов. Минули роки, змінилися міста й обставини, але спогади про перший дзвоник, перший зошит і першу вчительку назавжди залишаться світлими й дорогими серцю. Дякую Вам за мудрість, турботу, щире серце і за той міцний фундамент, на якому будувалося наше майбутнє”, — написала користувачка Nata Ya.

Серед вчителів школи №5 багато згадок про вчителя хімії Париша Олега Мийхайловича. У 2006 році він здобув звання Заслуженого вчителя України.

“Дякуємо Вам за знання, підтримку та терпіння у найважливіші шкільні роки. 10-11 класи назавжди залишаться у пам’яті завдяки Вам. Дякую Вам, Олеже Михайловичу Париш, за все тепло, мудрість і віру в нас!”, — пише користувачка Ірина Ашминец.

“Весь колектив 5 школи! Особливо Париш Олег Михайлович, Краснова Ірина Іванівна и Уманцева Вікторія Іванівна”, — написав Денис Гасанов.

“Олег Михайлович Париш!!! Поважаємо!”, — написав Олександр Скрипка.

Серед вчителів школи №18 згадують Ушпік Галину Іванівну, яка була вчителькою початкових класів.

“Галина Ушпік назавжди краща і найулюбленіша з Вчителів! Люблю”, — написала Катерина Лихобабіна.

“Не можу виділити одного вчителя, дякую кожному з ЗОШ №18… Але особлива любов до Ушпік Галини Іванівни, перша вчителька”, — написала Ксенія Ушакова.

Зі школи №2 випускники згадують теплими словами Жарову Олену Андріївну, яка теж навчала першачків. Вона також викладала у школі №24. Згадують бахмутяни і першого директора школи Нестеренка Віталія Анатолійовича. Він очолював заклад у 1984-1998 роках.

“Школа 24 найулюбленіші вчителі: перша вчителька Жарова Олена Андріївна, класна керівниця Миронова Нелі Миколаївна, Шилова Антоніна Анатоліївна — руська мова і література, вчитель математики Плоцкая Ніна Іванівна, фізкультура і НВП Савєльєв Олександр Володимирович, найкращий директор Сьомік Зінаїда Григорівна. Взагалі у наших випусків 1990-1992 років був найкращий вчительський склад!”, — пише Світлана Васюткіна.

“Так, Олена Андріївна чудовий вчитель. Була класним керівником моєї доньки. Досі з нею підтримуємо зв’язок”, — пише користувачка Тетяна.

“Моя перша вчителька Жарова Олена Андріївна, Кіндякова Любов Митрофанівна, школа №2. Та Царство Небесне найкращому директору моєї школи Нестеренко Віталію Анатолійовичу”, — написала Ольга Мартиненко.

“Царство небесне першому директору школы №2 Нестеренку Віталію Анатолійовичу”, — пише Інна Митник.

Багато бахмутян висловлюють подяку не одному вчителю, а великим педагогічним колективам шкіл.

“Я навчалася в ЗОШ №12. Які чудові вчителі працювали в цій школі! Я застала першого директора Бондаря Івана Івановича. Він викладав фізику. Чудовий був викладач! Ольга Шепель — теж викладала фізику. А моя перша вчителька була Буравльова Зінаїда Федорівна! Ми її просто обожнювали! Також в початкових класах в 12 школі працювали Проказіна Клавдія Іванівна, Заіченко Любов (я забула по-батькові). Мені також пощастило навчатися , коли директором стала Хмельницька Надія. Нестеренко Лідія Лукʼянівна — викладачка географії, Оніпко Ніна Дмитрівна та Зеленова Зоя Федорівна, Легостаєва (забула ім’я та по-батькові) викладали математику, а Галік Галина Андріївна довгий час була заступником директора, а потім і директором цієї школи. А завдяки Шаталіну Віктору Івановичу я полюбила історію і деякий час працювала вчителькою історії в рідній школі”, — написала Ірина Деркаченко.

“Вітко Валентина Володимирівна, Шепель Ольга Анатоліївна — ЗОШ №12. Найкращі класні керівниці,які були в мене! Дякую вам, що завжди казали про те, що: “важливо, щоб ви зі школи вийшли людьми…” — які це незабутні слова”, — написала користувачка Юлія.

“ЗОШ №18 м. Бахмут: Кучерук Ірина Михайлівна, золота людина, зараз і дітей моїх вчить! Шулешова Валентина Вікторівна, теж людина! Іваненко Віра Іванівна, теж золота людина! Панащенко Ольга Вікторівна. Усіх обіймаю. І моя перша вчителька — Фітісенко Валентина Андріївна, якої вже немає з нами!”, — пише Олена Гончарова.

“Я навчалася у школі №18. Моя перша вчителька була Євтухова Ніна Миколаївна. З 4 класу у нас стала класним керівником Євтехова Валентина Григорівна (викладачка алгебри та геометрії). А і інші вчителі: Риндя, Ізмайлова, Проніна, Губа… Дякую їм величезне. Багатьох їх уже немає з нами, але ми пам’ятатимемо їх завжди. Низький їм уклін”, — написала Тетяна Молчанова.

“Лис Олена Анатоліївна (моя любов до математики почалася з її уроків), Ігнатенко Євгенія Вадимівна, мій класний керівник (вірила в мене, підтримувала, навчила любити книжки)”, — згадала Олена Ритсо.

“10 школа: найкраща вчителька початкових класів Мащенко Алла Юріївна, українська мова Тетяна Володимирівна, зарубіжна література Маслова Ірина Михайлівна, фізика Акопян Самвел Акопович, українська література Жукова Галина Василівна, чудовий класний керівник Маслянка Ольга Василівна, історія Басова Людмила Олександрівна. Ці вчителі навчали не тільки своїх предметів, вчили аналізувати, критично мислити. Чудовий педагогічний колектив 1994-2004, пишаюся, що мала таких вчителів”, — пише користувачка Людмила.

Читайте також:

• Як бахмутянам поєднати навчання за кордоном з українською освітою: досвід бахмутських шкіл
• У Бахмутській громаді припинили роботу понад 30 закладів освіти з початку вторгнення: перелік
• “У руках молоді буде відновлення Бахмута”: як вчителька 12-ї школи розвиває молодіжні проєкти

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!