З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Журналісти “Kyiv Independent” опублікували дослідження, що пов’язана з рухом “Жовта стрічка”, за їх твердженнями, структура продовжувала діяльність попри попередження про ризики для активістів та отримувала фінансування від урядів Великої Британії й Канади.

“Жовта Стрічка”, розслідування: що відомо

Видання “Kyiv Independent” оприлюднило розслідування про діяльність руху “Жовта стрічка” та пов’язаних із ним ініціатив на тимчасово окупованих територіях України. За даними журналістів, програма, яка фінансувалася західними урядами, протягом понад трьох років підтримувала ініціативи ненасильницького спротиву, що передбачали участь цивільних осіб. При цьому, як зазначається, деякі з таких дій могли становити значний ризик в умовах високого рівня контролю з боку російських спецслужб.

Серед активностей, які просувалися, називаються:

• публічне використання української символіки;
• фотографування у громадських місцях;
• відтворення української музики, а також інші дії, які могли привернути увагу окупаційних структур.

Журналісти вказують, що програма функціонувала за рахунок участі активістів, які ризикували власною безпекою, водночас відповідальність за їхній захист не була чітко визначена.

За інформацією розслідування, набір і підготовка учасників здійснювалися через Telegram-бот, процес реєстрації тривав кілька хвилин, а частина інструкцій із безпеки не була обов’язковою для ознайомлення.

Рух “Жовта стрічка” та ініціативу “Зла Мавка, за даними видання, підтримувала компанія IN2, зареєстрована в Дубаї. Серед залучених консультантів називаються аналітикиня Ганна Шелест та журналіст Девід Патрікаракос. За внутрішніми документами, їхні функції включали участь у плануванні, логістиці та питаннях безпеки активістів, однак вони заперечили, що відповідали за ці напрямки або могли впливати на ризики.

Водночас журналісти отримали досьє, підготовлене українськими військовими у 2025 році. У ньому задокументовано випадки ув’язнення, зґвалтувань і вбивств активістів у 2023–2025 роках. Зокрема, повідомляється про зникнення 24-річної жінки з Мелітополя, тіло якої було знайдено через два місяці. Також у відкритих джерелах є інформація про Ксенію Світлишину, яку у вересні 2024 року засудили в окупованому Севастополі до 13 років ув’язнення за діяльність, пов’язану з рухом.

Ганна Шелест опублікувала повідомлення, у якому вказала, зокрема, що змушена публічно відповісти на звинувачення, які, за її словами, базуються на недостовірній інформації та маніпуляціях. Вона стверджує, що матеріал, оприлюднений у медіа, може бути використаний у ворожій пропаганді та створює ризики для людей на окупованих територіях.

Шелест підтвердила, що з 2022 року допомагала руху “Жовта стрічка” з пошуком ресурсів, експертної підтримки та фінансування, але наголосила, що не брала участі в операційній діяльності та не контактувала з активістами. Вона заперечує звинувачення у причетності до ризиків або шкоди для учасників руху, зазначаючи, що наведені у статті випадки не підтверджені або базуються на сумнівних джерелах. Також вона вказує на неточності у фінансових даних і заперечує отримання попереджень щодо безпеки.

Окремо Шелест розкритикувала використання, за її словами,”фейкового звіту” та заявила про порушення журналістами домовленостей щодо нецитування. Вона також спростувала твердження про розслідування щодо неї з боку державних структур.

На її думку, публікація не несе суспільної користі та ігнорує наслідки для людей, яких вона стосується.

Фінансування

Як повідомило видання, рух “Жовта стрічка” та пов’язаний із ним жіночий рух “Зла Мавка” підтримує компанія IN2, яка базується в Дубаї. У компанії заявили, що не пов’язують діяльність програми з випадками арештів або загибелі активістів.

Журналісти зазначають, що компанія IN2 отримала понад 2 327 000 канадських доларів (станом на 2022 рік це близько 52,94 мільйона гривень, за курсом Мінфіну на 05.05.2022) фінансування від уряду Канади за 2022–2024 роки, а також кількасот тисяч фунтів від уряду Великої Британії у 2025 році. При цьому витрати на функціонування самих ініціатив оцінювалися значно нижче.

За словами джерел, організатори програми отримували попередження про можливі недоліки в системі безпеки, які могли бути використані російськими спецслужбами для виявлення активістів, однак ці застереження не були враховані. У розслідуванні також зазначається, що раніше сам рух повідомляв про арешти та загибель своїх учасників. Водночас у відповідях на запити ці дані заперечувалися або зводилися до поодиноких випадків затримань.

Окремі джерела стверджують, що ключовою метою організаторів було збереження фінансування, попри ризики для учасників. Публічні критики програми також звертали увагу на небезпеку окремих методів діяльності в умовах окупації.

Згідно з документами, окремі учасники проєкту отримували оплату за свою роботу. Зокрема, один із консультантів працював за контрактом із погодинною оплатою та отримав понад 15 тисяч фунтів за кілька місяців у 2025 році. Компанія IN2 у коментарі заявила, що не визнає зв’язку між діяльністю програми та випадками переслідування активістів.

До теми:

“Я не хотів постійно жити у страху”: історія 19-річного хлопця, який вирвався з окупованої Херсонщини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Кабінет Міністрів України постановою від 25.03.2026 №405 затвердив порядок та умови надання компенсації за спожиті комунальні послуги та паливо під час розміщення евакуйованих осіб. Документ вносить зміни до попередніх урядових постанов №261 та №1475.

Детальніше про те, як власники та орендарі пунктів евакуації можуть компенсувати витрати на комуналку, розповіли в ПФУ.

Хто має право на отримання компенсації за комунальні послуги для пунктів евакуації

Компенсація передбачена для власників або орендарів приміщень, які за офіційним рішенням органів влади надають свої площі для тимчасового розміщення евакуйованих осіб. До переліку таких об’єктів входять:

• збірні пункти евакуації;
• проміжні пункти евакуації;
• транзитні центри;
• приймальні пункти евакуації.

Які послуги підлягають відшкодуванню

Грошова компенсація надається для покриття витрат на оплату наступного переліку послуг:

• постачання та розподіл природного газу й електроенергії;
• постачання теплової енергії та гарячої води;
• централізоване водопостачання та водовідведення;
• вивезення рідких нечистот;
• управління побутовими відходами;
• абонентське обслуговування за вищезазначені послуги.

Крім того, за умови відсутності газопостачання компенсується придбання скрапленого газу, а за відсутності централізованого теплопостачання — витрати на тверде або рідке пічне побутове паливо.

Порядок розрахунку та подання документів

Процедура оформлення відбувається виключно в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису (КЕП). Власник або орендар закладу має подати документи через електронний кабінет Пенсійного фонду України. Форми необхідної заяви (Додаток 1) та акта (Додаток 2) доступні в офіційному тексті постанови за посиланням.

В акті заявник зазначає площу, виділену для евакуйованих, вказує кількість ліжко-місць, фіксує облік їх зайнятості та додає рахунки за комунальні послуги за звітний місяць.

Розрахунок суми компенсації

Власник або орендар самостійно розраховує суму компенсації. Для цього визначається загальна сума витрат на спожиті комунальні послуги (Рз), яка вказана у виставлених рахунках. Після цього розраховується коефіцієнт площі (Кs) та коефіцієнт завантаження (Кмз).Для визначення кінцевого розміру компенсації (Рк) застосовується формула:

Рк = Рз * Кs \ Кмз

У випадку, якщо весь об’єкт використовується для евакуйованих і зайняті всі ліжко-місця, заклад застосовує коефіцієнти Кs = 1 і Кмз = 1. Це означає, що заявляється вся сума витрат. Розрахована сума вноситься в заяву та акт.

Перевірка, виплати та оскарження

Після подання документів Пенсійний фонд України перевіряє їхню достовірність і правильність застосування формули та коефіцієнтів. На основі цього ПФУ приймає рішення про призначення або відмову у призначенні компенсації.

Кошти перераховуються на банківський рахунок, зазначений у заяві, до 25 числа поточного місяця (у грудні перерахування здійснюється до 23 числа). Заклад зобов’язаний використовувати ці кошти виключно на оплату комунальних послуг та палива. У разі виникнення переплати кошти повертаються Пенсійному фонду України.

Контрольні заходи

Функцію контролю виконує Нацсоцслужба, яка проводить перевірки безпосередньо на місці. Перевіряється фактичне розміщення евакуйованих осіб, наявність комунальних послуг та достовірність даних, вказаних у заяві та акті. У разі виявлення порушень ПФУ має право зупинити виплату компенсації.

Якщо власник або орендар не згоден з рішенням ПФУ, він має право оскаржити його протягом 3 календарних днів після отримання відповідного повідомлення.

Читайте також:

Довідки ОК-5 та ОК-7: у чому різниця та як отримати документи від Пенсійного фонду

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!