З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Війна залишає глибокий слід на долях найменших українців. Щоб захистити їхні права та надати необхідну підтримку, держава передбачила спеціальний статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів. У 2026 році процедура його отримання зазнала суттєвих змін, ставши більш доступною та адаптованою до сучасних реалій.

Редакція видання Бахмут IN.UA зібрала всю актуальну інформацію про те, хто має право на цей статус, куди звертатися та які документи знадобляться для оформлення.

Статус дитини війни: як отримати

Процедура надання статусу “дитини війни” регулюється урядовою постановою №268. Восени минулого року, а саме 1 вересня 2025 року, Кабінет міністрів ухвалив низку важливих змін, які розширили перелік підстав для його отримання.

У 2026 році статус може отримати неповнолітня особа, яка зазнала:

• поранення, контузії або каліцтва;
• фізичного, сексуального чи психологічного насильства;
• викрадення, незаконного утримання або перебування в полоні;
• депортації чи примусового переміщення;
• залучення до військових формувань;
• загибелі або зникнення безвісти одного чи обох батьків;
• позбавлення батьківського піклування безпосередньо через воєнні дії чи збройні конфлікти.

Часто трапляється так, що дитина зазнала одразу кількох травматичних подій із цього переліку. У такому разі під час подання заяви необхідно визначити ту обставину, яка мала найбільший негативний вплив на її здоров’я та подальший розвиток.

Хто і де може оформити документи

Раніше процедура була суворо прив’язана до місця реєстрації: рішення ухвалювали виключно органи опіки за місцем проживання дитини. Тепер система стала гнучкішою. Оформити статус можна за місцем фактичного звернення чи виявлення дитини, звернувшись до місцевих органів влади та самоврядування.

Подати заяву до служби у справах дітей мають право:

• законний представник (батьки, усиновлювачі);
• сама дитина, якщо їй вже виповнилося 14 років;
• родичі: бабуся, дідусь, прабабуся, прадід, тітка, дядько, повнолітні брати чи сестри, а також вітчим або мачуха;
• представник органу опіки та піклування (це стосується випадків, коли дитина переміщується без супроводу батьків чи законних представників).

Пакет документів: що потрібно зібрати

Базовий пакет включає заяву про надання статусу та згоду на обробку персональних даних. До них додаються копії наступних документів:

• свідоцтво про народження або інший документ, що посвідчує особу дитини;
• документ, що посвідчує особу заявника;
• підтвердження повноважень законного представника або родинних стосунків;
• довідка ВПО дитини (якщо така є);
• паспорт громадянина України (книжечка, ID-картка або е-паспорт у додатку);
• витяг з реєстру територіальної громади.

Якщо дитина постійно перебуває в інтернаті, лікарні чи іншому закладі, необхідний документ, що підтверджує цей факт.

Важливе нововведення 2026 року: перелік підтверджувальних документів значно розширено. Залежно від підстави, тепер можна (і потрібно) додавати медичні довідки, висновки експертиз, витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР), судові рішення, свідоцтва про смерть чи зникнення батьків, довідки від соціальних служб.

Терміни розгляду та цифровізація

На розгляд заяви та ухвалення рішення (про надання статусу або відмову) закон виділяє 30 календарних днів. Якщо ви отримали негативну відповідь, але не згодні з нею, рішення завжди можна оскаржити в судовому порядку.

Значно спрощує процес впровадження системи “Діти”. Завдяки їй подати заяву стало легше, а органи опіки тепер можуть автоматично отримувати необхідні відомості з інших державних реєстрів, що позбавляє заявників потреби збирати зайві паперові довідки.

Читайте також:

Перший паспорт у 14 років: як оформити ID-картку та які документи потрібні

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

За офіційними даними Міністерства соціальної політики України, в державі наразі налічується 4,62 мільйона внутрішньо переміщених осіб. Найбільша кількість переселенців зареєстрована в Харківській, Донецькій та Дніпропетровській областях, а також у столиці. Проте обставини змінюються: громадяни повертаються додому або інтегруються в нових громадах, що вимагає офіційного зняття з обліку ВПО.

Редакція Бахмут IN.UA підготувала детальне роз’яснення, як швидко та безкоштовно скасувати статус переселенця.

Куди звертатися для скасування статусу ВПО

Офіційна назва цієї процедури у реєстрах державних послуг звучить як “Прийняття рішення про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи за заявою внутрішньо переміщеної особи”. Головною підставою для виключення ваших даних з Єдиної інформаційної бази ВПО є ваша особиста заява про відмову від довідки.

Зробити це можна двома способами: шляхом особистого візиту до державних установ або дистанційно через смартфон.

Як знятися з обліку ВПО офлайн

Якщо ви віддаєте перевагу традиційному паперовому документообігу, вам необхідно особисто звернутися з відповідною заявою до одного з уповноважених органів за місцем вашої реєстрації як ВПО. До них належать:

• структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних держадміністрацій, виконавчих міських чи районних органів;
• виконавчі органи сільських, селищних, міських рад;
• Центри надання адміністративних послуг (ЦНАП).

Для отримання послуги вам потрібна лише заява про відмову від довідки про взяття на облік ВПО. Ця послуга безплатна та триває близько трьох робочих днів.

Рішення про припинення дії довідки ухвалює безпосередньо керівник структурного підрозділу з питань соціального захисту. Після того, як результати послуги будуть готові та внесені до реєстрів, вас обов’язково повідомлять про це.

Як знятися з обліку ВПО онлайн через застосунок “Дія”

Для внутрішньо переміщених осіб, які користуються цифровими сервісами, доступна значно швидша альтернатива. Ви можете направити заяву про зняття з обліку через державний мобільний застосунок “Дія”, витративши на це всього кілька хвилин. Для цього потрібно:

• відкрити застосунок;
• знайти у переліку документів свою електронну довідку ВПО та натиснути на “Меню”;
• у списку обрати опцію “Скасувати статус ВПО”;
• переглянути опис послуги та натиснути “Почати”;
• заповнити коротку заяву, дотримуючись підказок системи, та надіслати.

Цей сервіс працює в автоматичному режимі. Опрацювання вашої електронної заяви триватиме всього 15-20 хвилин. Після успішного розгляду запиту вам надійде відповідне push-сповіщення, а сама довідка ВПО автоматично зникне з вашого цифрового гаманця у застосунку “Дія”.

Читайте також:

Скринінг здоров’я 40+: як українцям отримати 2000 гривень на медичне обстеження

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!