З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

До складу Бахмутської громади входять 19 населених пунктів. Мешканці лише двох із них — Кліщіївки та Андріївки — можуть отримати компенсації за зруйноване житло. Майно в цих селах обстежують дистанційно за допомогою супутникових знімків. Та цю процедуру не застосовують до Бахмута.

Чому не можна дистанційно обстежити житло в Бахмуті й інших населених пунктах громади — пояснили в Бахмутській міськраді.

Як закон регулює дистанційне обстеження зруйнованого майна

Сьогодні лише мешканці двох населених пунктів Бахмутської громади можуть отримати компенсацію за зруйноване житло. Це Кліщіївка та Андріївка.

Наразі єдиний спосіб зібрати докази щодо пошкодження або знищення житла — це використання супутників. Процедура отримання знімків проходить через космічну агенцію, яка працює по заявках.

Але чому дистанційне обстеження житла не можна зробити в Бахмуті й інших населених пунктах громади? Відповідь криється в законі та статусі населених пунктів. Дистанційне обстеження у Кліщіївці та Андріївці можливе, оскільки вони перебувають у зоні активних бойових дій. Решта населених пунктів мають статус тимчасово окупованих. Через це дистанційне обстеження там провести неможливо.

“Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2025 № 815 затверджено Особливості дистанційного обстеження знищених об’єктів окремих категорій нерухомого майна. Пункт 3 цих Особливостей передбачає, що процедура не поширюється на об’єкти, розташовані на ТОТ. Тому за чинним порядком неможливо дистанційно обстежити житло у 17 населених пунктах Бахмутської громади, у тому числі в місті Бахмут, які наразі тимчасово окуповані рф”, — пояснили в Бахмутській міськраді.

Зміни до постанови може внести лише Кабінет Міністрів України. Своєю чергою, Бахмутська МВА направляє пропозиції щодо можливих шляхів врегулювання проблеми.

Нагадаємо, що станом на сьогодні ухвалили 107 позитивних рішень за заявами про компенсації від мешканців Бахмутської громади. Більшість із них — 90 заяв — погодили цьогоріч. Решту — у 2025 році. За позитивними рішеннями 107 заяв сформовано 113 сертифікатів та одну грошову компенсацію на будівництво житлового будинку. Нараховані суми компенсацій становлять понад 176 мільйонів гривень.

Читайте також:

• На 15 будинків передбачили понад 1,7 млрд гривень: Бахмутська МВА затвердила бюджет і показники житлового проєкту в Гощі
• Житлові ваучери для ВПО з ТОТ: стала відома дата початку фінансування
• Як ВПО стати на квартирний облік в 2026 році: покрокова інструкція

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

20 вересня в росії відбулися вибори до Державної Думи, які також проходили на тимчасово окупованих територіях Донецької області. Відзначилися ці псевдовибори голосуванням у дворах без спостерігачів, наглядом озброєних військових та завчасним закриттям дільниць. При цьому окупанти звітують про рекордну явку — нібито, понад 81% мешканців окупованої Донеччини взяли участь у голосуванні.

Бахмут IN.UA розповідає, як проходили незаконні вибори в найбільших містах Донеччини, що нині перебувають під окупацією.

Окупанти провели псевдовибори на окупованій Донеччині: як це було

Офіційно вибори до російської Держдуми тривали три дні: з 18 по 20 вересня. Однак в окупованих регіонах — Донецькій, Луганській, Херсонській і Запорізькій областях — вони стартували значно раніше. Для ТОТ застосували процедуру дострокового голосування. Голосувати мешканці окупованої Донеччини могли вже з 30 серпня. Ватажок “днр” пояснив це необхідністю, зважаючи на “непросту обстановку”.

Окремо відзначимо, в період дострокового голосування працювали так звані мобільні дільниці. Їх розташовували переважно у дворах. У приватному секторі зі скриньками ходили до кожного будинку.

Примітно, що разом зі спостерігачами ходили і озброєні російські військові. Кадри з обходом приватного сектору опублікував телеканал Euronews. На них видно, як виборчий процес контролює військовий з прихованим обличчям і автоматом.

На ці кадри відреагували російські пропагандисти. Ресурс “Лапша медіа”, який позиціонує себе як спростовувач фейків, пише, що озброєні військові — це охорона. Їхнє перебування, нібито, вимушений захід. Задача військових — збивати дрони в разі атак. Тобто російська сторона сама підтвердила, що проводила незаконні вибори навіть під час ймовірної загрози, наражаючи людей на небезпеку.

Зміни були і в кінцевому строку псевдовиборів. У так званій “днр” дільниці зачинилися 20 вересня о 14:00, тоді як у росії голосування тривало до 20:00. Таке рішення пояснили тим, що всі, хто хотів віддати голос, вже це зробили, і безпековими ризиками.

Окрім розтягнутого в часі процесу голосування, псевдовибори проходили в умовах відсутності незалежного спостереження. Так, на дільницях дійсно було спостерігачі. Стати спостерігачем на виборах, за даними росджерел, міг кожен бажаючий мешканець “днр”. Для цього запустили гарячу лінію, куди могли звертатися охочі.

Для потенційних спостерігачів навіть організували навчання. Втім, проходило воно на базі так званої “громадської палати днр” — структури, яка підконтрольна окупаційній владі. У “днр” наголошували, що стати наглядачем може людина будь-якого віку і професії, однак про можливість долучення до незаконних виборів членів незалежних громадських організацій чи опозиції не повідомляли. Загалом “громадська палата” підготувала понад 600 спостерігачів.

Примітно, що саме на окупованій Донеччині була відсутня і можливість відеонагляду за виборчими дільницями. Тут окупанти знову прикрилися безпековими ризиками.

“У Донецьку цього (ред. відеотрансляції) не буде. У тому числі, з міркувань безпеки, щоб ніхто з української сторони не міг дізнатися, де знаходиться ця дільниця”, — повідомляв пропагандистам голова громадської палати “днр” Олександр Кофман.

За результами псевдовиборів окупаційні адміністрації відзвітували про високу явку, яка суттєво перевищила середні показники по росії. Для порівняння: в “днр” явка склала понад 81% мешканців, тоді як у рф — близько 56,6%. Звітуючи про такі високі показники, рф прагне створити враження, що, нібито, населення захоплених українських регіонів має значний інтерес до російських політичних процесів, а самі території інтегруються до рф.

Сам ватажок “днр” денис пушилін назвав ці вибори “фінальним етапом інтеграції до рф”.

“Вибори депутатів Державної Думи стануть фінальним етапом повноцінної інтеграції “донецької народної республіки” до єдиного політичного та правового простору країни”, — зазначив пушилін.

Псевдовибори до Держдуми в Донецьку

В окупованому Донецьку незаконні вибори розпочалися з 30 серпня. Перших людей, які віддали свої голоси, знімали пропагандисти. Місцевий телеканал “Оплот-ТВ” показав подружжя, яке, нібито, стало першим, хто проголосував на незаконних виборах. Самі люди кажуть, що проголосувати вирішили “під час дороги на роботу”.

На відео видно, що голосування проходить у дворі однієї з багатоповерхівок. Опломбовані скриньки стоять на лавках біля дитячих майданчиків, а люди голосують просто на вулиці, прикриваючись імпровізованою ширмою. При цьому жодних спостерігачів не видно, у сюжеті фігурує лише заступниця голови виборчої комісії.

Такий формат голосування подають як здобуток, відмічаючи комфорт виборців. Натомість у риториці пропагандистів нічого не згадується про відсутність належної конфіденційності та захисту від фальсифікацій, що не можна гарантувати в таких умовах.

Примітно, що псевдовибори в Донецьку мали дуже медійне забарвлення. І це суперечить заявам окупантів. З однієї сторони, відеотрансляції не проводять через безпекові ризики, натомість пропагандистські пабліки рясніють роликами і світлинами з виборчих дільниць. При цьому фото і відео робили не приховуючи, тому локації можна ідентифікувати.

Про незаконні вибори в Донецьку активно звітував псевдомер Олексій Кулемзін. Він показував фото, на якому фігурують різні верстви населення. Таким чином очільник окупаційної адміністрації, ймовірно, хотів показати зацікавленість у псевдовиборах серед мешканців Донецька.

На фото від Кулемзіна є юнаки і дівчата, які нещодавно досягли 18-річного віку і вперше беруть участь у голосуванні. На дільницях навіть поставили банери з написом “Голосую вперше”, щоб молодь могла позувати біля них.

Активно використовували для роликів і родини з дітьми. Дітей фотографували з бюлетенями, а також записували ролики з мамами немовлят. При цьому були випадки, коли до мам з дітьми приходили з урнами прямо додому.

Фігурували в роликах і молодята, які, нібито, прийшли на дільницю в день весілля. Дивно спостерігати таку подію, зважаючи на те, що голосування в Донецьку тривало три тижні. Ймовірно, пропагандисти вирішили залучити якомога більше історій для популяризації псевдовиборів у медіа.

Також Кулемзін показував фото з дільниць, де голосували російські військові.

На деяких дільницях зробили ціле шоу, запросивши людей в національних російських костюмах.

Окремої уваги заслуговує використання для популяризації псевдовиборів відомих донеччан. Зокрема, пропагандисти зробили цілу виставу за участі онуки Володимира Дегтярьова — очільника міста в 1963-1976 роках.

Анна Сухіна голосувала прямо у дворі. Робити це прийшлося на капоті припаркованого авто, де розмістили урну й імпровізовану кабінку. Запросили сюди і студентів захопленого ДонНГУ, які показово вручили Анні Сухіній квіти.

Що відбувалося на псевдовиборах у Горлівці

Оскільки Горлівка розташована не у глибокому тилу окупантів, а за близько 20 кілометрів від фронту, питання безпеки було на слуху. Виборчі комісії працювали переважно по місцях проживання мешканців. Нібито, для безпеки самих виборців.

Натомість до такого формату псевдовиборів ставились скептично, зокрема через недостатню конфіденційність. Представники окупантів заявляли, що всі права виборців були дотримані, в тому числі і таємниця голосування. Пластикові імпровізовані ширми визнали гарним засобом для забезпечення конфіденційності.

“Ніхто не має права дивитися, яку конкретну позначку виборець робить у бюлетені. Це його святе право. Ширма в повному обсязі закриває з трьох сторін, вона абсолютно не прозора і досить висока, щоб приховати сам бюлетень і те, як виборець робить там відповідну позначку”, — цитують пропагандисти голову Виборчкому “днр”, який відповів на закиди про порушення прав виборців.

Попри неспокійну ситуацію в Горлівці, там все ж пройшли незаконні вибори. В обстрілах представники окупантів звинувачували Україну.

Павло Миронов, представник Центру громадського нагляду про хід виборів, розповідав пропагандистам, що “попри атаки в Горлівці мешканці роблять свій вибір”. Біля однієї з виборчих дільниць, нібито, атакували припарковане авто, але це не зупинило роботу комісії. На це, начебто, вплинуло “величезне бажання людей віддати свій голос”. Фактично представник окупантів підтвердив, що дільниці продовжували роботу під час атак і наражали людей на небезпеку.

“Оскільки люди мають величезне бажання проголосувати, виборча дільниця не закрилася, люди й далі ідуть і голосують. Пожежа була локалізована”, — заявив Павло Миронов.

Псевдовибори до Держдуми в Шахтарську

На сьогодні Шахтарськ став містом біженців, оскільки росіяни вивозили туди людей зі знищених міст Донеччини: Бахмута, Соледара, Авдіївки, Селидового. Вони продовжують жити в пунктах тимчасового розміщення (ПВР).

Дільниці для голосування облаштували прямо у ПВРах. Пропагандисти цитують деяких людей, які, нібито, виїхали до Шахтарська із Соледара. Є так звані біженці і серед членів виборчих комісій. Один і них Сергій Мудовиченко, який представляється мешканцем Лимана. Він, нібито, втік до Шахтарська через переслідування СБУ за участь у російському референдумі. Незалежних підтверджень цьому немає.

Члени так званої виборчої комісії також ходили збирати голоси і до місцевих шахтарів. Як проводили голосування у таких умовах, не вказують. Попри безпекову ситуацію, окупанти у день незаконних виборів публікували відео з голосування у Шахтарську, зокрема колону мотоциклістів, які їхали голосувати.

В кінці незаконних виборів Пушилін відзвітував про те, що вони пройшли без порушень, проте жодних незалежних спостерігачів на них не було. Натомість були, нібито, іноземні спостерігачі. Всі вони — з країн, які мають дружні стосунки з рф. Зокрема, пропагандистський канал “Оплот-ТВ” повідомляв про спостерігачів з Узбекистана, Бангладеша, Сербії, Індонезії і Того.

Чому результати такого голосування не можна розглядати як вільне волевиявлення

Європейський Союз не визнає проведення російських виборів на тимчасово окупованих територіях України та їхні результати. У заяві від 21 вересня 2026 року Високий представник ЄС від імені Євросоюзу назвав організацію таких “виборів” росією черговим порушенням міжнародного права, зокрема Статуту ООН, а також незалежності, суверенітету й територіальної цілісності України. ЄС наголосив, що йдеться про тимчасово окуповані території Криму, Севастополя та частин Донецької, Луганської, Запорізької і Херсонської областей.

Та це питання не обмежується лише юридичним статусом цих територій. Умови, в яких відбувалося голосування на окупованій Донеччині, не дають можливості незалежно оцінити, наскільки вільним і добровільним було волевиявлення людей. У матеріалі Бахмут IN.UA ми зафіксували голосування і у дворах і за місцем проживання, відсутність незалежного спостереження, і присутність озброєних російських військових та проведення голосування навіть в умовах обстрілів.

За таких обставин заявлену окупаційною владою явку та результати голосування не можна подавати як незалежно підтверджене свідчення політичної позиції всього населення окупованої території. Ми не знаємо, під яким тиском, у яких умовах і наскільки добровільно конкретні люди брали участь у цьому голосуванні. Зазначимо, що редакція намагалася отримати свідчення про вибори на ТОТ від місцевих мешканців, один з чоловіків повідомив, що на вибори його та його співробітників змусили йти, погрожуючи, в іншому випадку, мобілізувати їх до армії рф. Ще одна героїня, з якою редакції вдалося зв’язатися, повідомила, що про явку на вибори їй наголосили на роботі.

Читайте також:

• Як СБУ викриває колаборантів на Донеччині та скільки вироків вже винесли за співпрацю з рф
• Хто такий Гліб Пирогов: досьє на 20-річного пропагандиста з окупованої Донеччини
• Депутати держдуми рф нібито готують звернення щодо відведення військ з Лиманського напрямку — “АТЕШ”

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!