З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

У 2027 році в Україні планують запустити загальнодержавний реєстр житла для внутрішньо переміщених осіб. Система міститиме актуальну інформацію про наявний житловий фонд та буде інтегрована з базою даних ВПО. Очікується, що це допоможе державі та громадам визначати, де переселенці найбільше потребують житла та які об’єкти можна використовувати для їхнього розміщення.

Про це повідомили в Мінрегіон.

Як працюватиме реєстр житла для ВПО

Майбутній реєстр має стати загальнодержавною інформаційно-аналітичною системою. У ньому зберігатимуть інформацію про житлові об’єкти та їх використання. Систему планують наповнити актуальними даними про житловий фонд та інтегрувати з базою даних внутрішньо переміщених осіб. Це має дати можливість зіставляти потреби ВПО з житлом, яке фактично є в громадах.

За словами Віталія Безгіна, наявність релевантних даних необхідна для ефективного використання обмежених ресурсів.

“Питання житла для внутрішньо переміщених людей напряму повʼязане з питанням реєстру інвентаризації житлових фондів під потреби ВПО. Ми хочемо цей етап завершити, адже без релевантних даних ми розпорошуємо дефіцитні ресурси. Тож у 2027 році плануємо запустити реєстр житла для ВПО, вже наповненого даними і інтегрованого з базою даних ВПО”, — зазначив Віталій Безгін.

Чи вирішуватиме держава, кому надавати житло

Створення загальнодержавного реєстру не передбачає централізації управління житлом. Громади й надалі управлятимуть своїм житловим фондом та ухвалюватимуть рішення щодо надання житла. Реєстр натомість має стати цифровим інструментом, який дозволить громадам і державі бачити актуальну ситуацію з житловими ресурсами та потребами переселенців.

Наявність верифікованих даних має допомогти точніше визначати потребу в соціальному житлі та оцінювати наявні житлові об’єкти. Зокрема, на основі цих даних можна буде планувати відновлення, переобладнання або будівництво житла. Інформація також має допомогти державі та громадам у переговорах із міжнародними партнерами щодо залучення фінансування для житлових проєктів.

Запустити загальнодержавний реєстр житла для ВПО планують у 2027 році. Передбачається, що на момент запуску система вже буде наповнена даними та інтегрована з базою даних внутрішньо переміщених осіб.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У 2026 році ЮНІСЕФ реалізує в Україні чотири види грошової допомоги для сімей із дітьми, які постраждали від війни. Залежно від обставин можна отримати 4 100 гривень на людину, 12 300 гривень на кожного члена домогосподарства, одноразову допомогу 16 700 гривень або зимову виплату 19 400 гривень на домогосподарство.

Хто може претендувати на виплати від ЮНІСЕФ та куди потрібно звертатися — розповідає Бахмут IN.UA.

Грошова допомога від ЮНІСЕФ у 2026 році: хто та скільки може отримати

ЮНІСЕФ продовжує надавати гуманітарну грошову допомогу вразливим сім’ям із дітьми, які постраждали внаслідок війни в Україні. У 2026 році організація реалізує чотири види такої підтримки. Це багатоцільова допомога після атак та обов’язкової евакуації, екстрена допомога у сфері захисту дітей, виплати у разі порушення роботи базових послуг та зимова допомога.

Важливо, що єдиного способу реєстрації на всі чотири програми немає. Залежно від виду підтримки сім’ї можуть визначати ЮНІСЕФ та його партнери, соціальні працівники або державні та місцеві органи соціального захисту.

12 300 гривень після атак або обов’язкової евакуації

Перший вид підтримки — багатоцільова грошова допомога сім’ям, які постраждали через надзвичайні ситуації, пов’язані з війною. Зокрема, йдеться про наслідки ракетних атак та обов’язкову евакуацію із прифронтових територій.

Сім’ї можуть визначати у співпраці з місцевими органами влади. Після цього ЮНІСЕФ та партнерські організації перевіряють, чи відповідає конкретна родина встановленим критеріям.

Якщо родина відповідає умовам програми, допомога становить 12 300 гривень на кожного члена домогосподарства, який відповідає критеріям. Ця сума має допомогти покрити основні потреби приблизно протягом трьох місяців. Водночас сам факт евакуації або того, що родина постраждала від атаки, не гарантує отримання грошей. ЮНІСЕФ наголошує, що фінансування програми обмежене, допомогу можуть паралельно надавати інші гуманітарні організації, а сім’я повинна відповідати встановленим критеріям.

16 700 гривень сім’ям із дітьми, які безпосередньо постраждали від атак

Окремий вид підтримки передбачений для сімей із дітьми, які безпосередньо постраждали внаслідок атак із застосуванням вибухової зброї. Допомогу можуть надати, якщо внаслідок такої атаки щонайменше один член домогосподарства був поранений або загинув.

Родини, які відповідають критеріям, отримують одноразову виплату в розмірі 16 700 гривень. Ця фінансова підтримка є частиною ширшої допомоги у сфері захисту дітей. Тому разом із нею родина може отримувати, зокрема, психологічну та психосоціальну підтримку.

Самостійно подавати заявку через загальну онлайн-форму не потрібно. Потенційних отримувачів зазвичай визначають фахівці із захисту дітей або соціальні працівники, які супроводжують відповідний випадок. Якщо сім’я потенційно відповідає умовам, із нею має зв’язатися фахівець для оцінки потреб та права на допомогу.

4 100 гривень через перебої зі світлом, теплом або водою

Ще один напрям допомоги стосується ситуацій, коли російські атаки на критичну інфраструктуру спричиняють тривалі перебої з базовими послугами.

Йдеться, зокрема, про відсутність:

• електропостачання;
• опалення;
• водопостачання.

У межах поточної програми виплата становить 4 100 гривень на кожну особу, яка відповідає встановленим критеріям. Допомога орієнтована насамперед на вразливі сім’ї, які особливо потерпають від тривалих перебоїв із базовими послугами.

Залежно від населеного пункту та умов конкретної програми підтримка зазвичай надається через місцеві органи соціального захисту. Відкритої онлайн-реєстрації на цю виплату ЮНІСЕФ не проводить. Населені пункти, в яких запускають відповідну підтримку, визначають залежно від масштабів кризової ситуації. Інформацію про це мають повідомляти місцеві органи влади.

19 400 гривень на зиму: хто може отримати

Найбільша з чотирьох сум передбачена в межах зимової грошової допомоги. У сезоні 2026–2027 років родини, які відповідають встановленим критеріям, можуть отримати 19 400 гривень на одне домогосподарство.

Гроші мають допомогти покрити додаткові зимові витрати, зокрема на опалення, паливо, комунальні послуги та теплий одяг. Ця програма має окремий механізм. Її фінансує ЮНІСЕФ, однак реєстрацію, визначення отримувачів та виплати забезпечує держава через Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності України та Пенсійний фонд України.

Для отримання допомоги родина повинна одночасно відповідати двом основним умовам. Перша — проживати у громаді, розташованій у межах 0–20 кілометрів від лінії фронту, в одній із восьми областей:

• Донецькій;
• Дніпропетровській;
• Запорізькій;
• Сумській;
• Харківській;
• Херсонській;
• Миколаївській;
• Чернігівській.

Друга умова — родина повинна належати щонайменше до однієї з 11 визначених категорій вразливості. Серед них ЮНІСЕФ називає, зокрема, сім’ї, які отримують допомогу у зв’язку з інвалідністю дітей або інших членів родини, багатодітні та неповні сім’ї, сім’ї з дітьми в альтернативних формах догляду, ВПО, які отримують державну підтримку, а також домогосподарства, яким призначені житлові субсидії чи пільги на оплату комунальних послуг.

Як подати заявку на 19 400 гривень

На відміну від деяких інших програм ЮНІСЕФ, для отримання зимової допомоги недостатньо лише відповідати критеріям — потрібно подати заявку.

Звернутися можна через:

• відділення Пенсійного фонду України;
• Центр надання адміністративних послуг (ЦНАП);
• відповідний орган місцевої влади.

При цьому безпосередньо ЮНІСЕФ заявки на зимову виплату не приймає та не визначає, кому призначати кошти.

Тому питання щодо документів, реєстрації, відповідності критеріям або статусу вже призначеної виплати потрібно адресувати Пенсійному фонду чи місцевим органам влади.

Також ЮНІСЕФ рекомендує стежити за офіційними повідомленнями державних та місцевих органів щодо строків реєстрації й процедури подання заяв.

Чи надаватиме ЮНІСЕФ дрова та інше тверде паливо у 2026 році

У 2026 році підхід до зимової допомоги змінився. ЮНІСЕФ повідомляє, що більше не надає зимову допомогу в натуральній формі, зокрема тверде паливо. Натомість підтримка надається грошима, щоб родини могли самостійно спрямувати кошти на необхідні зимові потреби. Зимова програма ЮНІСЕФ на сезон 2026–2027 років загалом значно ширша за грошові виплати. Організація планує охопити різними видами зимової підтримки близько 3 мільйонів людей, серед яких 540 тисяч дітей.

Окрім грошової допомоги, програма передбачає ремонт систем централізованого опалення, підтримку шкіл та посилення енергетичної стійкості медичних закладів.

До теми:

Грошова допомога від ЮНІСЕФ у 2026 році: чи можна зареєструватися

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!