З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

В Україні розробили новий законопроєкт, який має вивести ринок оренди нерухомості з тіні та допомогти внутрішньо переміщеним особам і ветеранам розв’язати житлову проблему. Власників житла, які здаватимуть квадратні метри цим категоріям громадян, пропонують повністю звільнити від сплати податків.

Про відповідну законодавчу ініціативу повідомив Павло Фролов, народний депутат України, Голова Спеціальної комісії з питань захисту ВПО.

Оренда житла для ВПО та ветеранів

За офіційною статистикою, яку називає Павло Фролов, наразі до 90% українського ринку оренди житла перебуває у тіні. Для розуміння масштабів проблеми: у 2024 році лише 3,4 тисячі осіб по всій країні офіційно задекларували дохід від здачі нерухомості, сплативши до державного бюджету 109 мільйонів гривень.

Через таку тотальну тінізацію страждають насамперед найбільш соціально вразливі категорії — переселенці та ветерани війни. Орендодавці масово відмовляються укладати офіційні договори, що, своєю чергою, автоматично позбавляє орендарів можливості отримати державну субсидію на оплату житлово-комунальних послуг. Павло Фролов законопроєкту наголошує, що держава має не примушувати, а саме економічно стимулювати власників працювати легально.

Для розв’язання проблеми був поданий законопроєкт №15031-2. Він пропонує повністю звільнити від оподаткування тих орендодавців, які офіційно здаватимуть своє житло внутрішньо переміщеним особам та ветеранам війни.

Для власників, які здаватимуть житло будь-яким іншим категоріям громадян, законопроєкт встановлює нову диференційовану систему оподаткування. Вона напряму залежатиме від площі нерухомості, що здається:

• якщо загальна площа оренди становить до 200 квадратних метрів, власник сплачуватиме лише 5% військового збору;
• якщо площа становить від 200 до 400 квадратних метрів, ставка складатиме 5% податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) плюс 5% військового збору;
• якщо площа перевищує 400 квадратних метрів, до орендодавця застосовуватимуться загальні умови оподаткування без пільг.

Зазначимо, що, як вказує Павло Фролов, податкові пільги діятимуть на постійній основі, а не лише на час воєнного стану та закріплюються у Податковому кодексі України.

Провал минулої програми

Нагадаємо, що з кінця січня 2025 року в Україні запрацював механізм надання державних субсидій на оренду житла для внутрішньо переміщених осіб, чиї витрати на найм перевищують 20% сукупного доходу родини. Завдяки цій програмі держава мала покривати левову частку вартості квартири, компенсуючи переселенцям тисячі гривень щомісяця. Проте масова тінізація ринку нерухомості та відмова власників укладати офіційні договори фактично блокували доступ людей до цієї необхідної соціальної підтримки.

За інформацією народної депутатки Олени Шуляк, неофіційний характер орендних відносин призвів до критично низької ефективності програми: станом на вересень 2025 року Пенсійний фонд призначив лише 86 таких субсидій на всю країну. Ситуація ускладнюється ще й тим, що левова частка розрахунків здійснюється готівкою, а угоди укладаються без належного фінансового обліку. Саме тому питання виведення ринку оренди з тіні сьогодні є не просто економічним кроком, а необхідною умовою для повноцінного доступу ВПО до державних інструментів житлового захисту.

Читайте також:

П’ять областей розглядають запуск муніципального житла для ВПО: перелік громад

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

З 16 березня до 10 квітня 2026 року триває прийом заявок на участь у програмі підтримки “Перезавантаження” від Українського Червоного Хреста. Ця ініціатива вже третій рік поспіль допомагає українцям відновлювати джерела доходу, започатковувати або розвивати вже існуючий бізнес.

Редакція видання Бахмут IN.UA зібрала всі деталі щодо умов участі, сум фінансування та критеріїв відбору.

Грантова допомога від Червоного Хреста

Програма розрахована на працездатних членів домогосподарств віком від 18 до 65 років, які належать до однієї або кількох вразливих категорій. Подати заявку можуть:

• внутрішньо переміщені особи (ВПО);
• родини, що постраждали внаслідок війни, включно з ветеранами та їхніми сім’ями;
• домогосподарства, які опікуються людьми старшого віку (старше 65 років) або особами з інвалідністю;
• сім’ї, які виховують двох і більше дітей;
• одинокі батьки або опікуни неповнолітніх дітей;
• офіційно зареєстровані та незареєстровані безробітні.

Отримати кошти можуть мешканці 10 областей та столиці, а саме з:

• Вінницької;
• Кіровоградської;
• Миколаївської;
• Тернопільської;
• Черкаської;
• Івано-Франківської;
• Хмельницької;
• Львівської;
• Полтавської;
• Одеської;
• міста Києва.

Скільки платять та як працює механізм виплат

Учасники програми мають шанс отримати до 120 000 гривень на реалізацію власної бізнес-ідеї. Важливою умовою є те, що фінансування не видається всією сумою одразу, а розподіляється на два етапи:

• спочатку переможець отримує перші 50% від затвердженої суми мікрофінансування.
• друга частина коштів (решта 50%) перераховується лише після того, як учасник успішно підтвердить реалізацію першого етапу свого бізнес-плану.

Відбір кандидатів відбувається виключно на конкурсній основі. Фахівці оцінюватимуть насамперед фінансову обґрунтованість, життєздатність та перспективність запропонованих концепцій.

Алгоритм подачі заявки

Для участі у програмі необхідно особисто звернутися до сервісного центру Українського Червоного Хреста за місцем вашого фактичного проживання. Саме там фахівці нададуть спеціальну анкету, шаблон для написання бізнес-плану та проконсультують щодо всіх вимог. Вони також супроводжують заявника на всіх етапах подачі документів.

Знайти актуальні контакти та графік роботи найближчого до вас сервісного центру можна на офіційному сайті організації або на сторінках регіональних осередків. Також працює загальнонаціональна гаряча лінія за номером: 0 800 332 656 (для з’єднання з оператором у голосовому меню потрібно обрати цифру “1”).

Читайте також:

Жителі Краматорська можуть отримати 1200 грн допомоги: старт реєстрації

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!