З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Осінь, це гарний час для сімейної фотосесії. Жовте листя, затишні светри, прогулянки парком і тепле світло створюють атмосферу, яку хочеться зберегти на фотографіях. При цьому для красивих кадрів необов’язково орендувати студію чи замовляти професійного фотографа. Зробити цікаві осінні фото з дитиною можна навіть на звичайній прогулянці.

Редакція зібрала ідеї, як зробити гарні фото з дітьми. У матеріалі 20 ідей для осінньої фотосесії з дітьми, які легко повторити самостійно.

Осіння фотосесія з дитиною на природі: 10 ідей

Осінній парк, ліс або сад можуть стати чудовими місцями для сімейних фотографій. Найкраще обирати локації, де дитина почуватиметься комфортно та зможе вільно рухатися. Необов’язково просити її постійно дивитися в камеру, природні емоції часто роблять світлини цікавішими.

Запропонуйте дитині зібрати кілька яскравих листочків і підкинути їх угору або ж сховати обличчя за листком. Фотографуйте серією кадрів, щоб упіймати момент.

Також, один із найпростіших варіантів сімейного фото, батьки й дитина йдуть алеєю парку, тримаючись за руки. Можна зробити кадр зі спини або збоку, щоб передати атмосферу прогулянки.

Влаштуйте осінній пікнік. Для такої фотосесії знадобляться плед, кошик із фруктами та термос із теплим напоєм. Розташуйтеся в парку або саду й фотографуйте звичайні моменти спілкування.

Фото на лавці серед дерев також одне з тих, які виглядають атмосферно. Посадіть дитину на лавку, оточену осіннім листям. Попросіть її розповісти щось цікаве або розглянути листочок у руках, так ви отримаєте природні емоції.

Ще п’ять ідей для фотосесії на природі

Обійми під деревом, для цього кадру батьки можуть обійняти чи припідняти дитину під деревом із жовтим листям. Особливо затишними виходять кадри, зроблені зблизька.

Фото з гарбузами також мають осінню атмосферу. Невеликі гарбузи, кошик та осінні квіти допоможуть створити тематичну композицію в саду або на подвір’ї.

Стрибки через калюжі створять одні з наатмосферніших спогадів. Якщо після дощу на вулиці залишилися калюжі, можна зробити веселі фотографії дитини в гумових чоботах. Обирайте безпечне місце без руху автомобілів.

Якщо ваша дитина дуже активна, спробуйте замість звичайного позування запропонувати їй знайти найкрасивіший каштан або жолудь. Сам процес можна фотографувати.

Варто згадати і про сімейне фото на заході сонця. М’яке вечірнє світло створює теплу атмосферу. Спробуйте зробити кадр, коли йдете стежкою чи сидите за столом на вулиці або просто граєтеся з дитиною.

Осіння фотосесія з дітьми вдома: 5 простих ідей

Не завжди погода дозволяє провести фотосесію на вулиці, тож у дощовий або холодний день цікаві кадри можна зробити вдома, використовуючи звичайні речі. Одне з таких, це питання книжки під пледом

Влаштуйтеся з дитиною на дивані або біля вікна або ж зберіть будиночок із ковдр. Додайте м’який плед і улюблену книжку. Фотографуйте моменти, коли дитина слухає історію чи перегортає сторінки.

Приготування осіннього пирога також можна зробити моментом для спогадів. Знімайте, як дитина замішує тісто, прикрашає випічку або допомагає розкладати інгредієнти.

Осіння творчість теж буде добре виглядати у кадрі. Для цього фотографуйте, як дитина малює осінній пейзаж, робить аплікацію з листя або створює поробки з природних матеріалів.

І наостанок зробіть собі спільне фото у піжамах. Сімейні фотографії за сніданком, із чашками теплого какао або під час спільного перегляду книжок передадуть домашню атмосферу без складних декорацій.

Ідеї для осінньої фотосесії з малюком

Для дітей раннього віку краще обирати прості сюжети, які не потребують тривалого позування. Важливо враховувати погоду, самопочуття малюка та робити перерви за потреби. Одна з найпростіших ідей для фото, це коли малюк на руках у батьків. Зробіть кілька портретів, коли мама або тато тримають дитину на руках на тлі осінніх дерев.

Перша зустріч з осіннім листям теж стане ідеальним кадром. Зафіксуйте, як малюк розглядає великий яскравий листочок. Стежте, щоб дитина не брала листя чи інші дрібні предмети до рота.

Фото в колясці добре підійде для нля найменших дітей, для цього можна організувати коротку фотосесію під час прогулянки, додавши до образу затишний одяг відповідно до погоди.

Зверніть увагу ща на одну ідею, це фото з улюбленою іграшкою. М’яка іграшка допоможе дитині почуватися спокійніше під час зйомки, а фотографії збережуть приємні спогади про цей період.

Що одягнути на осінню фотосесію з дитиною

Одяг для осінньої фотосесії має бути насамперед зручним і відповідати погоді. Для сімейних кадрів можна обрати речі у схожій кольоровій гамі, але необов’язково вдягати всіх однаково. Для фотосесії можна використати светри, кардигани, куртки, шарфи та зручне взуття. Якщо плануєте зйомку в парку або лісі, краще обрати взуття, в якому дитині буде комфортно ходити. Не варто перевантажувати образ великою кількістю аксесуарів. Часто достатньо одного яскравого елемента, шарфа, шапки або пледа. Придбати акцентні речі можна й на секондхенді, аби не витрачати зайві кошти.

Як фотографувати дітей восени: поради для красивих кадрів

Щоб осіння фотосесія вдалася, необов’язково мати професійну камеру. Більшість ідей можна реалізувати за допомогою вашого телефона, але варто дотримуватися таких правил:

• фотографуйте при природному освітленні. Для зйомки надворі добре підходять ранкові години або час перед заходом сонця;
• не змушуйте дитину позувати, краще запропонуйте гру або прогулянку й фотографуйте природні моменти;
• знімайте з рівня очей дитини, бо так ваші фотографії виглядатимуть більш живими;
• використовуйте серійну зйомку, це допоможе зафіксувати рух, сміх або гру з листям.
• змінюйте плани, тобто робіть не лише загальні сімейні фотографії, а й портрети, кадри рук, обіймів та інших деталей.

Головне, що варто знати, це не перетворювати фотосесію на обов’язок. Коли дитина захоплена грою та почувається комфортно, зробити вдалі фотографії значно простіше.

До теми:

10 місць у Києві, де відчути смак осені — гарбузове лате та сінабони

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бойовий стрес і постійні навантаження неминуче впливають на самопочуття, сон та стосунки військовослужбовців із близькими. Якщо захисник відчуває виснаження, тривогу або інші негативні зміни у своєму стані, йому варто звернутися по психологічну допомогу.

У Міноборони роз’яснили, як саме військовослужбовцям отримати таку підтримку та з чого слід починати

Що таке психологічне відновлення

Психологічне відновлення спрямоване на подолання наслідків бойового та службового стресу. Воно допомагає зняти напругу, відновити сили, покращити самоконтроль та налагодити спілкування. Цей процес може включати індивідуальні чи групові консультації, а також заходи фізичного відновлення. Важливо розуміти, що звернутися за підтримкою можна і без встановленого діагнозу. Тривога чи важкі спогади після боїв не обов’язково свідчать про наявність ПТСР — точний стан має оцінити спеціаліст.

Якщо фахівець виявляє психічний розлад, військовому призначається лікування, яке може включати психотерапію та медикаменти.

До кого звертатися у своєму підрозділі

Перший крок для військовослужбовця — звернутися до офіцера-психолога або фахівця з психологічної підтримки у своїй частині. Потрібно чесно розповісти про свої проблеми: наприклад, труднощі зі сном, постійну напругу, проблеми з концентрацією чи неконтрольовані приступи гніву.

Психолог оцінить ситуацію та визначить подальші дії: це може бути робота в підрозділі, направлення до спеціально облаштованого пункту психологічної допомоги, програма відновлення або звернення до медиків. Якщо ви не знаєте, до кого саме звернутися, запитайте свого безпосереднього командира або зверніться до медичної служби частини.

Також допомогу надають на пунктах психологічної підтримки поблизу підрозділів. Там працюють військові психологи, які допомагають впоратися з гострим стресом. А після виконання завдань бійці проходять обов’язкову психологічну декомпресію — поступовий перехід від бойової напруги до спокійніших умов.

Як працюють програми відновлення

Якщо роботи з психологом у частині недостатньо, бійця можуть направити на програму відновлення. Тривалість таких програм залежить від формату:

• відновлення у тиловій смузі — від 7 до 14 діб (для тих, хто тимчасово не може виконувати завдання через наслідки стресу);
• відновлення у віддалених закладах (на безпечній відстані від фронту) — від 14 до 21 доби.

Направлення організовує військова частина. Психолог визначає потребу, медслужба погоджує, а остаточне рішення ухвалює командир. Для виїзду бійцю оформлюють необхідні супровідні документи.

Сама програма включає індивідуальні та групові заняття з психологом, фізичне відновлення (лікувальну фізкультуру, масажі) та дозвілля (спортивні заходи або навіть зустрічі з рідними). Після завершення програми фахівці проводять повторне оцінювання стану бійця.

Цивільні психологи та гарячі лінії

Військовослужбовці також мають право звернутися до цивільних психологів. Безоплатна допомога доступна через систему Мінветеранів (перелік закладів є на сайті міністерства). Послуги надаються амбулаторно, стаціонарно або дистанційно. Головне — перед виїздом узгодити відсутність із командуванням.

Для тих, хто потребує термінової консультації чи поради телефоном, працюють гарячі лінії:

• 0 800 500 410 — контактний центр психологічної допомоги військовослужбовцям ЗСУ (з 09:00 до 18:00 у робочі дні).
• 0 800 33 20 29 — лінія кризової підтримки Українського ветеранського фонду (працює цілодобово).

Усі звернення по психологічну допомогу є абсолютно добровільними, а законодавство гарантує конфіденційність та захист особистих даних кожного бійця.

Читайте також:

Статус зниклого безвісти військового: як набувається та що гарантує родині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!