З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Уряд призначив посадовців, які працюватимуть у координаційному центрі з питань управління регіонами, де є прифронтові та окуповані території. Відповідальними за ці території стали представники міністерств та держаних відомств. Загалом призначено 21 посадовця.

Хто буде відповідальний за окуповані території, розповідає Бахмут IN.UA.

Уряд призначив відповідальних за окуповані території

Для забезпечення системної роботи у дев’яти областях, де ведуться або велися бойові дії, а також на тимчасово окупованих територіях, Уряд ініціював роботу Координаційного центру з питань управління цими регіонами. Його очолив віцепремʼєр-міністр з відновлення України, міністр розвитку громад та територій України Олексій Кулеба.

Окремо було ухвалено механізм призначення посадовців, відповідальних за політику щодо прифронтових і окупованих територій. Їх обрали в кожному міністерстві та державних відомствах.

Хто став відповідальним за окуповані території від міністерств

За даними Центру прав людини ZMINA, загалом визначено 21 посадовця, відповідальних за політику щодо тимчасово окупованих і прифронтових територій. Це не нові посади, на визначених представників міністерств і відомств поклали додаткові повноваження.

Від Міністерства охорони здоров’я призначили Євгенія Гончара — заступника міністра охорони здоров’я України. У міністерстві працює з 2019 року і донині. За цей час обіймав посади:

• державного експерта Експертної групи з питань розвитку медичних послуг Директорату медичних послуг;
• державного експерта Експертної групи з питань спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги Директорату медичного забезпечення; 
• державного експерта Експертної групи формування політики закупівель медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів Директорату медичних послуг;
• керівника Експертної групи з формування політики у сфері програми медичних гарантій та медичного забезпечення Директорату медичних послуг;
• начальника відділу з формування політики у сфері програми медичних гарантій та медичного забезпечення Департаменту медичних послуг;
• директора Департаменту медичних послуг.

Від Міністерства цифрової трансформації призначили Станіслава Прибитька — заступника міністра цифрової трансформації з розвитку цифрової інфраструктури. Він працює в Мінцифрі з 2020 року: спочатку як керівник відділу, згодом очолив департамент.

Станіслав Прибитько відповідає за розвиток телеком-інфраструктури, доступу до інтернету і радіочастотного спектра. Його мета — якісний інтернет у кожному населеному пункті та на деокупованих територіях, а також запуск 5G.

Від Державної служби з надзвичайних ситуацій призначили Віталія Миронюка — першого заступника голови Державної служби України з надзвичайних ситуацій. З вересня 1990 року розпочав службу в органах і підрозділах цивільного захисту на посаді курсанта Черкаського пожежно-технічного училища МВС. З липня 1993 року проходив службу в підрозділах цивільного захисту Кіровоградської області, де обіймав посади від інспектора до начальника Головного управління. Має спеціальне звання генерал-майора служби цивільного захисту.

Від Міністерства у справах ветеранів призначили Руслана Приходька — заступника міністра у справах ветеранів. У 2011-2014 роках був на службі в органах внутрішніх справ України, УМВС у Чернігівській області.

У 2021 році розпочав роботу в Міністерстві у справах ветеранів у якості керівника експертної групи з питань членів сімей загиблих, членів сімей Небесної Сотні та постраждалих учасників Революції Гідності. Протягом 2021-2024 років очолював:

• директорат вшанування пам’яті та формування позитивного образу ветерана;
• директорат громадянської ідентичності та ветеранського розвитку;
• директорат соціального захисту;
• Департамент соціальної роботи.

Від Міністерства молоді та спорту призначили Сергія Тимофєєва — заступника міністра молоді та спорту.

У 1990-х роках він мав спортивно-викладацьку кар’єру. Був спортсменом-інструктором збірної команди України з ковзанярського спорту, тренером-викладачем з шорт-треку, інструктором тренажерної зали ЦУТБ “Льодовий стадіон та ТОВ “Акваріум”. У 2007-2017 роках був директором ТОВ “Спортивні технології”.

У 2017-2024 роках працював у Київській ОДА. У 2017-2020 роках очолював Управління фізичної культури і спорту, а у 2020-2024 роках очолював Управління молоді та спорту.

З 2024 року працює в Міністерстві молоді та спорту.

Від Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності призначили Тетяну Кірієнко — заступницю міністра соціальної політики, сім’ї та єдності. З 1997 по 2005 роки проходила службу в органах внутрішніх справ. Протягом 2005-2014 років обіймала керівні посади в Державних податкових інспекціях Києва.

З березня 2018 року працювала на посаді начальника відділу контрольно-аналітичного забезпечення заступника голови Київської МДА. 

У грудні 2020 року стала членом Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей.

У грудні 2021 року призначена на посаду виконувачки обов’язків голови Державної податкової служби України.

Від Міністерства внутрішніх справ призначили Олексія Сергєєва — заступника міністра МВС. В органах МВС працює з 2000 року.

З грудня 2012 року по листопад 2015 року був першим заступником начальника Головного штабу МВС України. З листопада 2015 року по липень 2016 року – перший заступник начальника Департаменту організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Національної поліції України. З липня 2016 року по лютий 2023 року – начальник Департаменту організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Національної поліції України.

Від Міністерства юстиції призначили Андрія Гайченка — заступник міністра юстиції з питань виконавчої служби. Трудову діяльність розпочав у 2005 році на посаді головного юрисконсульта, а згодом начальника сектору судової роботи відділу врегулювання спорів, заступника керівника відділу врегулювання спорів, начальника сектору судової роботи юридичного управління Головного офісу АКБ “Укрсоцбанк”.

З 2019 року працює в Міністерстві юстиції.

Від Міністерства розвитку громад та територій призначили Олексія Рябикіна — заступника міністра розвитку громад та територій. У червні 2022 — січні 2023 року був радником патронатної служби апарату Київської ОДА. З березня 2023 року до вересня 2024 року був радником заступника керівника Офісу Президента.

Від Міністерства оборони призначили Миколу Шевцова — заступника міністра оборони. Обіймав штабні та командні посади у бронетанкових військах, займаючись технічним забезпеченням та логістикою. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.

Від Міністерства культури призначили Анастасію Бондар — заступницю міністра з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації. До роботи в міністерстві працювала в Одеській ОДА, де обіймала посаду заступника голови з питань цифрового розвитку.

Протягом більш ніж 15 років працювала в українських та іноземних телеком корпораціях та інвестиційних компаніях. Займалася зовнішньоекономічною діяльністю, підтримкою розвитку бізнесу, маркетингом та операційним управлінням. Авторка низки наукових публікацій на тему цифрової трансформації у державному управлінні.

Від Міністерства закордонних справ призначили Сергія Кислицю — першого заступника міністра закордонних справ України.

З березня 2014 року до лютого 2020 року був заступником міністра закордонних справ України. А з лютого 2020 року до лютого 2025 року — постійним представником України при Організації Об’єднаних Націй.

Від Міністерства фінансів призначили Дмитра Самоненка — заступника міністра фінансів.

У 2005-2007 роках працював на посадах провідного спеціаліста та головного спеціаліста в Міністерстві у справах сім’ї, молоді та спорту. Впродовж 2007-2014 року обіймав посади головного спеціаліста в Міністерстві у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерстві праці та соціальної політики України, а також був заступником начальника управління в секретаріаті Кабінету Міністрів України.

З серпня 2020 року по липень 2025 року працював на посаді державного секретаря Міністерства фінансів.

Від Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства призначили Тараса Висоцького — заступника міністра економіки, довкілля та сільського господарства України. До роботи в міністерстві обіймав посади в Черкаській ОДА. З березня 2019 року був першим заступником голови, а у червні-липні 2019 року — виконувачем обов’язків голови Черкаської ОДА.

Від Міністерства енергетики призначили Артема Некрасова — виконувача обов’язків міністра енергетики. Трудову діяльність розпочав в органах внутрішніх справ міста Суми, згодом працював помічником адвоката. Подальша діяльність пов’язана з енергетикою: працював юрисконсультом юридичного відділу ВАТ “Сумиобленерго”, начальником юридичного відділу ДП НВКГ “Зоря-Машпроект”, радником генерального директора ВАТ “Запоріжжяобленерго”.

З 2017 року був на керівних посадах АК “Харківобленерго”. Протягом 2020-2021 років — радник директора ДП “Калуська Теплоелектроцентраль-Нова”, згодом — радник президента ДП НАЕК “Енергоатом”.

Від Міністерства освіти і науки призначили Андрія Вітренка — заступник міністра освіти і науки, чинний депутат Київської міськради. У міністерстві працює з 2020 року, був заступником колишнього міністра Сергія Шкарлета.

Хто став відповідальним за окуповані території від державних відомств

Від Державної інспекції ядерного регулювання призначили Ігоря Бендо — заступника голови, заступника головного державного інспектора з ядерної та радіаційної безпеки України. Працює у Держатомрегулюванні з 2007 року, зокрема в Південно-східній державній інспекції з ядерної та радіаційної безпеки. З 2017 року до призначення заступником Голови Держатомрегулювання обіймав посаду начальника Південно-східної інспекції з ядерної та радіаційної безпеки на правах самостійного управління, заступника Головного державного інспектора з ядерної та радіаційної безпеки України.

Від Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації призначили Ростилава Замлинського — першого заступника голови Держспецзв’язку. У 2020-2021 роках обіймав посаду першого заступника міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.

У 2022-2023 роках був заступником міністра оборони України. На цій посаді він фігурував у скандалі щодо закупівлі їжі для ЗСУ за завищеними цінами.

Від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) призначили Руслана Слободяна — члена комісії НКРЕКП. З 1997 по 2021 роки працював на різних посадах у “Хмельницькобленерго”. У 2017-2021 роках був технічним директором компанії.

З 2021 по 2024 роки працював головою Державної інспекції енергетичного нагляду України.

Від Пенсійного фонду призначили Ірину Ковпашко — заступницю Голови правління Пенсійного фонду. Протягом 2010-2017 роках була заступницею директора департаменту, директоркою департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України.

Від Фонду державного майна призначили Андрія Шрамка — заступника голови Фонду. Понад 20 років обіймав керівні посади у Фонді державного майна України. До призначення заступником голови був директором Департаменту оренди та розпорядження державним майном Фонду.

З 2020 року залучений до роботи з питань розпорядження державним майном у складі Департаменту оренди та управління державним майном Фонду.

Читайте також:

• Україна не відмовиться від Донбасу, але готова шукати компромісні рішення: заява Володимира Зеленського
• ВПО з 2026 року зможуть селитися в арештоване та державне майно: Свириденко
• Чим буде займатися Рада ВПО при Бахмутській МВА у 2026 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Російська волонтерка у публічному дописі повідомила про проведення новорічного заходу для дітей, вивезених з Бахмута, Селидового та Красного Лимана, наразі невідома точна кількість дітей, які можуть перебувати на окупованих територіях.

Детальніше про це, читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Діти вивезені росією на ТОТ

У соціальних мережах з’явився допис російської волонтерки, в якому вона повідомила про організацію новорічного ранку для дітей, евакуйованих з так званих “нових звільнених територій”. У публікації прямо зазначаються населені пункти — Бахмут, Селидове та Красний Лиман. Всі три населені пункти були окуповані росіянами в різний час: Бахмут у 2023, Селидове у 2024 та Красний Лиман (ред. він у сірій зоні).

Згідно з оприлюдненим повідомленням, захід відбувся напередодні Нового року. У дописі йдеться про участь аніматорів, фотографа та відеографа, а також про проведення розважальної програми для дітей, яких росіяни вивезли з окупованих територій. Водночас жінка не уточнює, за яких обставин і на підставі яких рішень вони були вивезені з України. Відомо, що діти з Бахмута частково проживають у тимчасових пунктах, зокрема в Шахтарську та Зугресі. Умови проживання дітей, не відомі.

Щодо Бахмута, у березні 2023 року з міста росіяни вивезли невідому кількість дітей, у квітні того ж року Офіс Генпрокурора підтвердив ще кілька фактів вивезення з Бахмута родин з неповнолітніми дітьми, місцеперебування цих родин, не повідомили. Загалом з початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну у місті Бахмут зниклими безвісти вважаються 167 цивільних осіб, серед яких 18 дітей. Ймовірно, деякі діти можуть перебувати й на окупованій частині.

У липні 2025 року Мар’яна Беца, заступниця міністра закордонних справ України повідомила, що росіяни вивезли з України щонайменше 20 тисяч дітей, з яких вдалося повернути 1400.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!