З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

У Донецькому обласному спеціалізованому коледжі спортивного профілю імені Сергія Бубки, який у 2022 році релокувався в Полтаву, стартує вступна кампанія. Паралельно ведеться набір дітей на шкільний та коледжний блок.

Про терміни вступної кампанії та умови для вступників розповіли у приймальній комісії коледжу.

Спортивний коледж імені Сергія Бубки: хто може вступити у 2026 році

Донецький обласний спеціалізований коледж спортивного профілю імені Сергія Бубки оголосив прийом вступників. Заклад паралельно проводить набір учнів у шкільний блок та коледжний блок.

“По ліцензії ми 50 дітей беремо на курс, але ми ще здійснюємо прийом до шкільного блоку. Тобто у нас діти навчаються з 7 по 11 класи — це шкільний блок, а на коледжний блок у нас ліцензія на 50 осіб. Це для тих дітей, які вступають на основі свідоцтва про базову середню освіту”, — зазначили в коледжі.

Шкільний блок передбачає навчання за державною програмою, яке поєднується з регулярними тренуваннями, спортивними зборами та змаганнями.

Вступивши до коледжного блоку, студенти можуть здобути фахову освіту за спеціальністю “Фізична культура і спорт” і кваліфікацію “Інструктор-методист із фізичної культури і спорту”. Диплом дає право працювати тренером-викладачем в ДЮСШ.

Для навчання доступні 15 видів спорту, серед яких вільна боротьба, бокс, тхеквондо, важка і легка атлетики, велосипедний спорт, плавання, веслування на байдарках і каное, волейбол, футбол, баскетбол та інші.

Які умови пропонують у коледжі імені Сергія Бубки

Навчання в коледжі відбувається за денною формою. Всім дітям, які потребують житло, надається місце в гуртожитку. Також передбачене чотириразове харчування.

Навчання та проживання безоплатні.

Студенти також можуть отримати стипендію. Їх є два види:

• стипендія за результатами навчання;
• соціальна стипендія для дітей пільгових категорій.

Терміни вступної кампанії у спортивному коледжі імені Сергія Бубки

Реєстрація кабінетів вступників стартує з 25 червня. Подати заяву на вступ можна з 1 по 20 липня.

Вступні іспити в коледжі імені Сергія Бубки заплановані на 21-28 липня.

Додаткову інформацію можна дізнатися за телефонами: +380 (95) 037 7962, +380 (50) 625 8964, +380 (93) 796 6145, +380 (50) 613 5320.

Читайте також:

• Вступна кампанія 2026: скільки балів потрібно для зарахування на бюджет та контракт
• Результати НМТ-2026: як дізнатися бали за червневі сесії й сформувати картку для вступу
• Як бахмутянам поєднати навчання за кордоном з українською освітою: досвід бахмутських шкіл

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм! 

Історія із затриманням жителів Донецької області біля будівлі Адміністрації президента рф у Москві отримала продовження. Учасники подій опублікували повне відео інциденту, а постраждалий активіст зафіксував побої та готує позови до правоохоронних органів російської федерації..

Детальніше про це розповів В’ячеслав Лисаков, депутат російської госдуми.

Нові деталі конфлікту біля Адміністрації президента рф

Учасники мітингу передали повний відеозапис конфлікту від 20 червня 2026 року. На кадрах, які опублікував В’ячеслав Лисаков, зафіксований перебіг подій біля будівлі Адміністрації президента, а також відео з поліцейського відділку. Представники ініціативної групи зазначають, що російські пабліки навмисно виставили жителів Донецької області та потерпілого неадекватними особами.

Люди стверджують, що прийшли до будівлі виключно для того, щоб розповісти про критичну ситуацію з виплатами за втрачене під час бойових дій житло.

На відео зафіксовано, що жінка, яка назвалася “зоозахисницею”, керувала поліцейськими. Вона спілкувалася з правоохоронцями у панібратському форматі та вказувала їм, що потрібно робити. Після того як поліція забрала активіста до відділку, жінка також пішла туди, але назад до будівлі Адміністрації президента не повернулася.

В’ячеслав Лисаков проаналізував відеозапис та заявив, що метою жінки була “нейтралізація найбільш підготовленого заявника”. Постраждалий на ім’я Андрій навчається на юриста. Лисаков припускає, що поліцейські виконували вказівки жінки через те, що вона показала їм службове посвідчення. Дії правоохоронців, які закінчилися жорстким затриманням, названі незаконними.

Після виходу з відділку поліції затриманий житель Бахмута зафіксував отримані побої. Для притягнення винних до відповідальності чоловік планує подавати скарги. Він та інші учасники мітингу вимагає встановити жінки-провокаторки та покарати поліцейських за побиття.

Нагадаємо, що 20 червня біля будівлі Адміністрації президента рф у Москві стався конфлікт між переселенцями з Донеччини, які вимагали компенсацій за зруйноване житло, та місцевими зоозахисниками. За словами очевидців, суперечку в черзі до приймальні штучно спровокувала одна з жінок, що призвело до агресії та втручання поліції. Внаслідок інциденту правоохоронці силоміць затримали жителя Бахмута, побили його та відвезли до відділку. Згодом чоловіка відпустили з розбитою головою та слідами від наручників, а російський депутат назвав ініціаторку суперечки “підсадною качкою”.

Читайте також:

“Нас порівняли з собаками”: як жителів Бахмута затримали біля Адміністрації президента рф через вимоги компенсацій

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!