З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

На окупованій Донеччині і Луганщині користуються популярністю солодощі бренду “Лаконд”. Це локальний бренд на ТОТ, який має дві кондитерські фабрики в Донецьку і Луганську. Цукерки бренду “Лаконд” продають у роздрібних магазинах та на російських маркетплейсах, постачають продукцію і в рф. Та насправді “Лаконд” — це компанія-клон українського бренду АВК. Окупанти працюють на захоплених потужностях української компанії та копіюють її фірмовий стиль і деякі найпопулярніші види солодощів.

Як “Лаконд” заробляє на вкрадених фабриках АВК, йдеться в матеріалі Бахмут IN.UA.

Які солодощі роздають дітям на ТОТ

Волонтерка з окупованої Донеччини Алла Сидорова звітує про допомогу дітям до Дня захисту дітей, який у рф відзначають 1 червня. Для них закупили близько 300 кілограмів цукерок і створили солодкі набори. На своєму каналі Алла Сидорова показала цукерки, які видаватимуть дітям. Серед них є й ті, які дуже схожі на українські — копіюють фірмовий стиль, а називаються так само, але в російському перекладі. Наприклад, “Королевский шарм”, “Кто сказал “Му”, Truffel.

Редакція Бахмут IN.UA вирішила дізнатись, хто постачає ці солодощі. Виявилось, що виробником всіх цукерок є кондитерська компанія “Лаконд”, яка виготовляє продукцію на окупованих Донеччині і Луганщині. Вона є компанією-клоном українського бренду АВК.

Примітка. Компанія-клон — це нелегітимна копія відомого бренду, що копіює його назву, фірмовий стиль або візуальні елементи. Її головна мета — обдурити споживачів або інвесторів, щоб заробити на чужій репутації.

Як окупанти присвоїли собі солодощі українського бренду АВК

Щоб дізнатися більше про компанію “Лаконд”, ми зайшли на її офіційний сайт. На ньому вказується, що історія бренду почалась у 1991 році. Але кондитерських компаній з такою назвою в Україні ніколи не було.

Власники бренду вказують, що мають дві кондитерські фабрики: по одній у Донецьку і Луганську. Адреси виробничих потужностей є у вільному доступі. У Донецьку фабрика працює по вулиці 1-а Олександрівка, 9, а в Луганську — по вулиці Лутугінська, 131. Перевірши ці адреси, дізнаємось, що до 2014 року за цими адресами розташовувались фабрики української компанії АВК.

Офіційно компанія АВК оголосила про закриття своїх фабрик у Донецьку та Луганську в січні 2015 року.

Окупанти відновили роботу фабрик під брендом “Лаконд” у 2015 році. На російському ресурсі “РБК Компании” йдеться, що ТОВ “Лаконд” у Донецьку було зареєстровано 7 квітня 2015 року, а ТОВ “Луганська кондитерська фабрика “Лаконд” — 8 липня 2015 року.

З тих пір окупанти виготовляють солодощі на захоплених фабриках. Примітно, що нові “власники” присвоїли собі заслуги української компанії. Наприклад, бренд розповідає про свої здобутки на конкурсах у Москві, Санкт-Петербурзі та Донецьку із зазначенням років участі. Також є згадки про участь і перемоги в міжнародних конкурсах, однак без зазначення дат. Насправді ж ці здобутки були в української компанії АВК, але окупанти про це замовчують.

Окупанти також вказують: “Система управління виробничими процесами відповідає вимогам міжнародних стандартів ISO 9001, HASP”. Насправді ж сертифікацію на відповідність стандарту ISO 9001 проходила компанія АВК у 2002-2004 роках. Таким чином “Лаконд” знову присвоїв собі здобутки АВК. Чи проходили фабрики сертифікацію після захоплення окупантами, невідомо.

Про що йдеться під визначенням HASP невідомо. Ймовірно, окупанти мали на увазі HACCP (ред. з англійської Hazard Analysis and Critical Control Point — аналіз ризиків і визначення критичних контрольних точок). Система HACCP впроваджується на харчових виробництвах для контролю безпеки харчових продуктів. Натомість міжнародного стандарту HASP, яким нібито керуються в “Лаконді”, не існує.

Які українські цукерки копіюють на окупованих територіях

Компанія “Лаконд” випускає цукерки, які копіюють українські оригінальні бренди від АВК. Їхні назви або просто перекладені на російську, або ж трохи змінені. З незмінних назв залишився “Королівський шарм”, “Хто сказав “Му” і “Бурундучок”, які окупанти переклали на російську, дизайн залишили такий самий. Окрім цукерок, окупанти продають батончики “Мажор”, які здобули популярність під брендом АВК.

Відомі цукерки “Стріла” в фірмових коробках окупанти продають під назвою “Стрела Купидона”. Дизайн коробки теж не змінили.

Цукерки Trufalie стали Truffel, фірмову обгортку окупанти теж вкрали. А цукерки “Гулівер” тепер продають під назвою “Король великан”.

Примітно, що російський “Лаконд” копіює дизайни й інших українських цукерок, зокрема виробництва Roshen. Серед них желейні цукерки “Оська”, які копіюють українську “Шалену бджілку”, “Маковое поле”, які є копією “Червоного маку” та “Калахари”, які дизайном дуже схожі на “Кара-кум”.

Свою продукцію компанія “Лаконд” продає у фірмових магазинах при кондитерських фабриках, а також поширюють у роздрібних магазинах. На сайті бренду вказано, що солодощі можна замовити й через російські маркетплейси Ozon та Wildberries. Постачають продукцію і в інші окуповані регіони України — в Запорізьку і Херсонську області, про що звітували у червні 2022 року.

Окрім цього, компанія розповідає про експорт своєї продукції. Серед країн-імпортерів лише ті, які є партнерами рф: Білорусь, Іран, Ірак, Китай.

Читайте також:

• Білосарайська коса, Урзуф і Сєдове: як стартував сезон на окупованому узбережжі. Огляд
• Окупанти вивезли архіви “Азовсталі”: де тепер зберігають історичні матеріали
• У Бахмуті планують розвивати промисловість, щоб привабити людей до міста — нові заяви окупантів

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

День міста Київ — це особливе свято, яке припадає на останні вихідні травня. Воно не тільки для киян, а й для всіх українців, адже українська столиця — справжня жива легенда. Саме для знайомства з його багатовіковою історією часто організовують безплатні екскурсії знаковими місцями.

Редакція Бахмут IN.UA до свята зібрала добірку з безплатних екскурсій, котрі варто відвідати під час Дня Києва.

Розклад безкоштовних екскурсій до Дня Києва

День Києва — це чудова нагода більше дізнатися про історію, архітектуру та видатних діячів столиці. Саме тому під час святкування організовують низку пізнавальних мандрівок, які дозволяють дізнатися про історію України в межах одного міста.

У перший вихідний день заплановано п’ять маршрутів, які охоплюють історичні райони та сучасні об’єкти столиці:

• 10:30 — екскурсія “Старим Подолом”, під час прогулянки вулицею Петра Сагайдачного слухачі дізнаються про зміну Подолу від початку розбудови до сьогодення та побачать найстаріший будинок Києва, реєстрація за посиланням;
• 11:00 — квест-екскурсія “Секретні коди Бессарабки”, яка пропонує інтерактивну прогулянку з вивченням історії найдовшого торговельного майданчика міста та його архітектурних таємниць, форма реєстрації доступна за посиланням;
• 15:00 — екскурсія “Київський стрітарт”, де учасники оглянуть мурали від українських та світових авторів, а також дізнаються про закладені в них концепції, зареєструватися можна за посиланням;
• 16:00 — автобусна екскурсія “Крізь віки та легенди”, яка охоплює пам’ятки від часів заснування до сучасності, історію старого Подолу, Софійського й Михайлівського соборів та Хрещатика, реєстрація за посиланням;
• 16:00 — екскурсія “Меценати Києва”, під час якої розкажуть про традиції благодійництва та відомі родини, які понад століття тому перетворювали власні оселі на музеї чи молитовні будинки, запис доступний за посиланням.

Крім того, 30 травня відбудеться ще дві екскурсії, участь в яких безплатна та не потребує реєстрації:

• об 11:00 стартує екскурсія, присвячена українському бароко старого Києва, збір біля фонтану поруч із Золотими Воротами;
• об 14:45 стартує екскурсія, присвячена масонам та Києво-Подолу, збір біля майданчику Музею Гетьманства (вулиця Спаська, 16В).

Програма заходів на 31 травня

На неділю заплановано ще п’ять тематичних екскурсій, присвячених паркам, університету та головній вулиці міста. Їх проводитиме КМДА:

• 10:30 — екскурсія “Нивки. Паркова симфонія”, де слухачі довідаються про таємниці одного з найбільших парків та видатних особистостей, пов’язаних із цією місцевістю, реєстрація за посиланням;
• 11:00 — екскурсія “Все починається з університету”, яка розкриє історію розбудови кварталу навколо Київського національного університету імені Тараса Шевченка та створення місцевого парку з ботанічним садом, форма реєстрації доступна за посиланням;
• 14:00 — автобусна екскурсія “Київ літописний та сучасний”, учасники якої оглянуть панорами міста, дізнаються про формування вуличної мережі та внесок історичних діячів у розвиток держави, зареєструватися можна за посиланням;
• 16:00 — автобусна екскурсія “Крізь віки та легенди”, маршрут якої дублює суботню програму з оглядом Подолу, площ, мостів та Хрещатика, реєстрація за посиланням;
• 16:30 — екскурсія “Київ хрещатий”, де учасники ознайомляться з об’єктами центральної вулиці та історіями відомих особистостей, які вплинули на розвиток міста, запис доступний за посиланням.

Крім того, 31 травня також відбудется ще дві екскурсії, участь в яких безплатна та не потребує реєстрації:

• об 11:00 стартує екскурсія до Михайлівського монастиря;
• об 14:45 стартує екскурсія до Флорівського монастиря, яка включає в себе відвідування чотирьох храмів та підйом на дзівницю.

Читайте також:

3 нові серіали 2026 року, які вже можна подивитися онлайн

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!