З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Голова Донецької облдержадміністрації Вадим Філашкін за перші сім місяців 2026 року заробив понад 1 мільйон гривень. Щомісяця “чистими” він отримував на руки від 156 до 174 тисяч гривень. Зарплату очільнику області нараховують паралельно з двох джерел — загального та спеціального бюджетних фондів.

Детальна статистика у матеріалі Бахмут IN.UA.

Помісячний звіт: скільки та за що платили керівнику області

Редакція отримала у розпорядження дані про заробітну плату голови Донецької ОДА. Вадиму Філашкіну заробітну плату нараховують за стандартною процедурою: посадовий оклад, 15% надбавки за роботу з державною таємницею та оплата відряджень. Ось скільки він отримував щомісяця від початку року:

Січень

За січень Вадив Філашкін заробив сукупно 203 175,04 гривень (після податків отримав 156 444,78 гривні). З цієї суми загальний фонд покрив 121 876,55 гривень (у тому числі 91 382,73 гривні окладу, 13 707,41 гривень за таємницю та 16 786,41 гривні за відрядження). Спеціальний фонд дав ще 60 938,27 гривні. Також у лютому за січень йому додатково донарахували 20 360,22 гривні перерахунку з обох фондів.

Лютий

За лютий Вадиму Філашкіну нарахували 204 504,52 гривні (виплатили чистими 157 468,48 гривні). З них загальний фонд профінансував 136 335,96 гривні (оклад 88 914,75 гривні, таємниця 13 337,21 гривні та відрядження 34 084,00 гривень). Спеціальний фонд виплатив 68 168,56 гривні.

Березень

У березні голова ОДА заробив 206 098,06 гривень (отримав на руки 158 695,51 гривні).Загальний фонд сплатив 137 398,32 гривні (оклад склав 96 997,91 гривень, таємниця — 14 549,69 гривні, а відрядження — 25 850,72 гривні). Спеціальний фонд нарахував 68 699,74 гривні.

Квітень

За квітень Вадим Філашкін заробив 219 967,42 гривні (на руки — 169 374,91 гривні). Загальний фонд дав 146 644,55 гривні (оклад 92 739,64 гривні, таємниця 13 910,95 гривні, відрядження 39 993,96 гривні). Зі спецфонду нарахували 73 322,87 гривні.

Травень

У травні нарахування склали 219 967,36 гривні (чистими вийшло 169 374,87 гривні). Загальний фонд покрив 146 644,53 гривні (оклад 79 491,12 гривні, таємниця 11 923,67 гривні та відрядження — 55 229,74 гривні). Спецфонд додав 73 322,83 гривні.

Червень

У червні керівник ОДА заробив 219 702,10 гривні (чистими отримав 169 170,62 гривні). Загальний фонд сплатив 147 629,63 гривні (оклад 92 739,64 гривні, таємниця 13 910,95 гривні та відрядження 40 979,04 гривні). Спеціальний фонд нарахував 72 072,47 гривні.

Липень

У липні виплати склали 227 102,16 гривні (виплачено на руки 174 868,66 гривні). Загальний фонд виділив 151 401,05 гривні (оклад 96 074,39 гривні, таємниця 14 411,16 гривні та відрядження 40 915,50 гривні). Спеціальний фонд виплатив ще 75 701,11 гривні.

Загалом за сім місяців 2026 року Вадиму Філашкіну нарахували 1 500 516,66 гривні заробітної плати, а чистими на руки після сплати всіх податків він отримав 1 155 397,83 гривні.

Примітка. Оплату Вадиму Філашкіну здійснюють з двох джерел. Це загальний фонд бюджету і спеціальний фонд бюджету. Загальний фонд бюджету, це основний “казан” країни або області, куди надходять загальнодержавні податки та збори (наприклад, податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, ПДВ тощо). Звідси фінансуються базові, щоденні потреби держави та регіону, які не мають конкретного цільового обмеження: утримання державних органів, виплата базових зарплат бюджетникам, освіта, медицина та оборона. У зарплаті Філашкіна загальний фонд є основним джерелом його фінансового забезпечення. Щомісяця він покриває рівно дві третини (66,7%) його базового посадового окладу та надбавки за роботу з державною таємницею.

Спеціальний фонд бюджету, це цільовий фонд, кошти якого мають чітко визначене призначення. Сюди надходять гроші зі спеціальних джерел: наприклад, власні надходження бюджетних установ (плата за послуги), міжнародні гранти, цільові субвенції з держбюджету чи кошти від спеціальних мит і зборів. Держава не має права витрачати гроші спецфонду на будь-які інші цілі, окрім тих, що прописані законом для цього конкретного джерела. У зарплаті Філашкіна спеціальний фонд покриває рівно одну третину (33,3%) його посадового окладу та таємної надбавки. Фінансування частини зарплати посадовця такого рівня зі спеціального фонду зазвичай пов’язане з виконанням специфічних цільових програм, міжнародною фінансовою допомогою регіону або особливими субвенціями на функціонування військових адміністрацій під час воєнного стану.

Які обовязки у голови Донецької ОДА?

Основні обов’язки Вадима Філашкіна як голови Донецької ОДА та начальника обласної військової адміністрації (ОВА) охоплюють кілька ключових напрямків:

• Оборона та безпека регіону: Спільно з військовим керівництвом (Генеральним штабом, ЗСУ та Нацгвардією) забезпечує виконання заходів воєнного стану, громадську безпеку, цивільний захист, мобілізаційну підготовку та призов громадян.
• Бюджет і фінанси: Організовує створення проєкту обласного бюджету, контролює його наповнення, розподіляє кошти та відповідає за їхнє раціональне використання.
• Управління та кадрова політика: Формує склад і структуру ОДА, призначає та звільняє своїх заступників і керівників підрозділів. Також він погоджує призначення кадрів у районних адміністраціях та керівників підприємств і установ, підпорядкованих міністерствам. На час дії воєнного стану він додатково керує апаратом обласної ради та управляє комунальним майном громад області.
• Відновлення та реінтеграція: Очолює розробку програм соціально-економічного розвитку області, координує відбудову деокупованих територій і реалізацію державної політики щодо жителів тимчасово окупованих територій з метою їхньої подальшої реінтеграції.
• Представництво: Координує роботу місцевих філій міністерств та офіційно представляє область у відносинах з державними органами, бізнесом і закордонними партнерами.

До теми:

Яке майбутнє у МВА з окупованих територій: редакція поспілкувалася з експертами

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Уранці 20 серпня російські війська атакували безпілотником працюючий магазин “Аврора” у Слов’янську Донецької області. У момент удару всередині перебували покупці та працівники. Після атаки в приміщенні спалахнула пожежа. Інформацію про можливих постраждалих наразі уточнюють.

Про атаку повідомив Вадим Лях, начальник Слов’янської міської військової адміністрації.

Росіяни вдарили по працюючому магазину у Слов’янську

За його словами, у четвер, 20 серпня, на початку дев’ятої години ранку російські війська завдали удару БПЛА по магазину , який на той момент працював. На кадрах начальника Слов’янської міської військової адміністрації є магазин “Аврора”.

У приміщенні перебували покупці та персонал. Унаслідок удару в магазині спалахнула пожежа.

Станом на момент повідомлення Вадим Лях зазначив, що інформацію щодо можливих постраждалих з’ясовують.

Оновлюється…

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!