З нового допису про історію старовинного Бахмута ви дізнаєтесь, що на початку 20-х років ХХ століття місто було не лише адміністративним, а й культурним центром Донбасу. Як творча інтелігенція намагалася створювати опір радянській колонізації і ще в 30-х роках ХХ століття передчувала спроби московії приєднати Донбас до росії. Детально в дописі завідувача відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігоря Корнацького.

Наприкінці 1920 року, майже через рік після встановлення влади більшовиків на Донеччині, до повітового Бахмута був перенесений з Луганська центр Донецької  губернії, до якої входили території нинішніх Донецької та Луганської областей. Це був час останнього й найбільшого піднесення адміністративної ролі нашого невеличкого міста як центру всього індустріального Донбасу.

Велику увагу радянська влада приділяла культурній революції, що мала на меті формування нової радянської людини, вільної від пережитків минулого. Особливої ваги набирав при цьому Донбас, у якому вбачали кузню кадрів нової, робітничої інтелігенції. Головною зброєю комуністичної пропаганди було друковане слово. У Бахмуті розгорнуло свою роботу видавництво «Рабочий Донбасса», яке за три роки видало понад сто книжок та брошур. Виходила газета «Всероссийская кочегарка», яка невдовзі стала «Всесоюзною», потім просто «Кочегаркою».

Будинок по вулиці Миру (колишній імені Артема), де в 1923 році розпочалося видання «Забою». Нині тут розташований офіс комунального підприємства Бахмутский комбінат комунальних підприємств.

У вересні 1923 року в Бахмуті вийшов друком перший номер літературного журналу «Забой» як літературний додаток до газети «Всероссийская кочегарка». Його співробітниками були молоді, але досить відомі російські літератори Михайло Слонімський, Євген Шварц, Микола Олейников, Олексій Селівановський. Останній невдовзі очолив створену восени 1924 року письменницьку організацію Донбасу під тією ж назвою – «Забой». Згодом Селівановський був переведений до Луганська редактором «Луганської правди». За його ініціативою редакція «Забою» також була перенесена з Артемівська (як тепер називався Бахмут) до Луганська.

Якщо в перших номерах журналу увагу читачів привертали насамперед твори відомих авторів з Москви й Ленінграду, то в наступних дедалі більше місця займає літературна творчість місцевої робітничої молоді. Вірші та оповідання Бориса Горбатова, Григорія Баглюка, Фелікса Ковалевського, Порфира Трейдуба, Михайла Тардова, хоч і були далекі від досконалості, але являли собою своєрідний літопис складної доби суспільної трансформації. У репортажах та фотонарисах «Забою» досить оперативно відображалися найголовніші події з життя шахтарського краю.

З кінця 1926 року видання журналу відновилося в Артемівську, і до нової редколегії ввійшли Борис Горбатов, Фелікс Ковалевський, Костянтин Треплєв. У 1928 році журнал став щомісячником. Багато уваги приділялося ознайомленню місцевого робітництва з досягненнями української літератури та мистецтва. Щиро й тепло вітав «Забой» приїзд на Донеччину Павла Тичини, Володимира Сосюри, Петра Панча, Івана Микитенка, Олександра Копиленка – гостей із Харкова,  тодішньої столиці радянської України.

Поступово на Донеччині набирала обертів радянська політика українізації, що мала опанувати стихійні процеси національного відродження, наповнити  національну культуру новим соціалістичним змістом. Українська мова поширювалася в школі, в пресі й діловодстві радянських установ. На початку 1929 року редколегію «Забою» очолив Григорій Баглюк. З того часу вихідні дані журналу друкуються українською мовою, а на його сторінках друкується дедалі більше україномовних творів. У 1931 році мова «Забою» вже переважно українська. Серед публікацій – роман Григорія Баглюка «Молодість», повісті Івана Ле «Інтеграл» та Василя Гайворонського «Розминовка», критичні статті, присвячені творчості Володимира Сосюри, Юрія Яновського.

Обкладинка «шевченківського» номеру «Забою» №4, лютий 1925 р.

А вже на початку 1930-х років радянський тоталітарний режим почав згортати політику українізації, яка зовсім недавно почала проникати в  робітничі маси індустріального Донбасу. Разом із примусовою колективізацією і початком терору голодом проти українського селянства, посилюються репресії проти національної інтелігенції. Це позначилося й на долі «Забою». З жовтня 1932 року він виходить під назвою «Літературний Донбас» і знову стає двомовним. Так тривало до листопаду 1933 року.

Ось що пише в своїх спогадах Василь Гайворонський, на той час заступник редактора журналу: «На кінець 1933 року у нас у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені, ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське. …Одного дня ГПУ закрило полотнищами машини, на яких друкувався «Літературний Донбас», присвячений з’їздові, поставило біля машин озброєну охорону, а вже вночі почалися арешти. Арештовано кілька душ, в тому числі Баглюка і мене. А решту узяли під догляд. Звичайно, хто мав можливість, то повтікали. І в такий спосіб, позбувшися українців, купка росіян-письменників (П. Безпощадний, П. Сєвєров) захопила журнал у свої руки, зрусифікувала його, назвавши по-російському –  «Литературный Донбасс».

Василь Гайворонський (1906 – 1972).

Під час «Великого терору» 1937 – 1938 років Микола Олейников і Олексій Селівановський розстріляні як «вороги народу». Григорій Баглюк також був репресований за звинуваченням в антирадянській діяльності і відправлений в Татарію, потім повторно засуджений до ув’язнення на п’ять років. У 1936 – 1937 роках брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах. Близько тисячі голодуючих вимагали відокремлення політичних в’язнів від кримінальників, роботи за фахом і восьмигодинного робочого дня, нормального харчування й права підписки журналів і газет. До голодуючих застосовувалася процедура примусового годування. А 27 грудня 1937 року трійкою НКВС по Архангельській області Баглюк був засуджений до розстрілу за контрреволюційну агітацію. Розстріляний 1 березня 1938 року.

Григорій Баглюк (1934 – 1938).

Василь Гайворонський у 1933 році теж був висланий з України, але втік із заслання й переховувався на Кавказі. Під час Другої світової війни дістався за кордон, і в наступні десятиліття брав участь у літературному житті української еміграції в США. Закінчив життя у Філадельфії 1972 року. У 2016 році в Бахмуті з’явилася вулиця, названа на честь Василя Гайворонського. Це пам’ять про одного з діячів нетривалого українського літературного відродження на Донеччині 1920-30-х років та його трагічну долю в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Група письменників-«забоївців» на одній із вугільних шахт Донбасу.

Читайте також:  

Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Бахмут Сергія Кримського: спогади філософа складють уяву про місто у 30-ті роки ХХ століття

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

В кінці жовтня 2025 року денис пушилін, ватажок “днр”, заявив, що в “республіці” змінять керівника єдиного регіонального фонду з управління багатоквартирними будинками (рос.версія УМКБ) через постійні скарги жителів Донецька про незадовільну роботу комунальних служб. Вже згодом на цю посаду призначили Євгена Смирнова — чоловіка, який, за словами ватажка “днр”, має 25-літній стаж роботи.

Що відомо про Євгена Смирнова і чим він займається на окупованій Донеччині? Редакція Бахмут IN.UA зібрала детальне досьє.

Євген Смирнов: біографія керівника єдиного регіонального фонду з умбк на території “днр” 

Євген Смирнов народився 16 квітня 1979 року в місті Донецьк. Деталей про його дитинство та юність в мережі немає, проте відомо, що нинішній “керівник” однієї зі структур “днр” навчався в Донецькому національному технічному університеті на факультеті інженерної механіки та машинобудівництва. 

За словами пушиліна, Євген Смирнов працював майже 25 років у сфері житлово-комунальному господарства та раніше очолював донецький “Водоканал” та низку інших комунальних підприємств регіону. 

Відомостей про керівництво донецьким водоканалом знайти у відкритому доступі не вдалося, натомість достовірно відомо, що Смирнов очолював Службу єдиного замовника у Харцизьку, а згодом обійняв посаду заступника голови адміністрації того ж міського округу.

Активно його ім’я почало фігурувати у 2023 році, коли він вступив у партію “єдина росія” та навіть став частиною “списку кандидатів попереднього голосування партії в народний совет “днр”

Що Євген Смирнов робить на окупованій Донеччині

Перебуваючи на посаді керівника так званого Єдиного регіонального фонду, Євген Смирнов активно намагається створити видимість налагодженої роботи комунальних служб. На початку квітня 2026 року він став гостем одного з місцевих пропагандистських шоу, де публічно звітував про “здобутки” свого відомства.

Смирнов зізнався, що окупаційна система ЖКГ зіштовхнулася з тотальним дефіцитом кадрів. За його словами, у фонді працює трохи більше 4500 осіб замість заявлених за штатом 12 000. Аби хоч якось зупинити масовий відтік працівників, Смирнов підвищив “посадові оклади”, маніпулюючи тарифами для населення. Нестачу робочих рук він намагається перекрити залученням підрядників збоку — наприклад, для масової вирубки дерев у Донецьку та Макіївці.

Крім того, посадовець відзвітував про запуск “ремонтної програми” покрівель та показове реагування на аварії (як-от демонтаж обвалених балконів у Макіївці). Водночас він зізнався, що самостійно фонд капітальні ремонти не визначає — це роблять місцеві окупаційні адміністрації, а структура Смирнова лише виступає “розпорядником” грошей під час закупівель.

Серед інших ініціатив Смирнова — впровадження так званої “єдиної квитанції” для мешканців багатоповерхівок. Тепер в одному “документі” об’єднали квартплату та плату за вивіз сміття, а доставляти ці папірці доручили так званій “Пошті Донбасу”.

Намагаючись імітувати діалог із населенням, Смирнов розпорядився створити диспетчерську службу “2020”, яка має записувати всі скарги громадян. Також він залучає так званих “управдомів”, які мають виступати буфером між обуреними мешканцями та керівництвом фонду.

Читайте також:

Олександра Кульгіна (досьє) або як окупація вирощує нових “лідерів” з українських дітей

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Юлія Романуша — бахмутянка, яка понад 20 років займається викладацькою діяльністю. Також освітянка відома своєю творчістю: після евакуації з рідного міста вона стала писати вірші, які перетворює на пісні. Її історію ми раніше публікували в матеріалі. Наприкінці квітня пані Юлія звернулась до нашої редакції з проханням дати інформаційний розголос про шахрайську схему, жертвою якої вона стала. Шахраї, які представились працівниками банку, завдали їй збитків на понад 90 тисяч гривень.

Своєю історією Юлія Романуша поділилась з Бахмут IN.UA. Мета жінки — розповісти про свій досвід, аби люди були пильними.

Історія про шахрайство: як злочинці виманюють кошти

Бахмутянка Юлія Романуша стала жертвою шахраїв. Сталося це 23 квітня. Вдень вона отримала дзвінок від невідомого номера. Слухавку взяла без побоювань, адже саме того дня в навчальному закладі, де вона викладає, стартувала реєстрація на єдиний вступний іспит (ЄВІ) до магістратури. Пані Юлія є відповідальною особою за реєстрацію, тому вирішила, що їй телефонує хтось із вступників.

“Це була десь 11-та година дня. Задзвонив телефон і я відповіла одразу, бо мені дзвонять із незнайомих номерів і цікавляться щодо вступу. Коли я підняла слухавку, мені сказали, що в мій акаунт “монобанку” виконаний нетиповий вхід, і якщо це була не я, то тоді мені потрібно натиснути “один”. Це не викликало в мене здивування, тому що десь місяць тому подібний дзвінок був з “ПриватБанку”, який насправді був правдивий. До мене хтось намагався зайти, і ми все заблокували, все зробили, щоб убезпечити акаунт. Тому я натиснула “один”, — розповідає жінка.

Після натискання клавіші бахмутянку зв’язали, як виявилось, із шахраями. Жінка, яка відповіла, зверталась до пані Юлії за повними контактними даними і відразу почала говорити про нібито проблему з додатком банку.

“Вона зверталась до мене за моїм повним ім’ям, що вже викликало довіру, і я на той момент думала, що дійсно спілкуюся з банком. Вона сказала, що зараз мій додаток працює в аварійному режимі і через це я не бачу дії, які там були виконані насправді. Ця інформація сприймається як обухом по голові і одразу вимикається критичне мислення, бо ти боїшся за свої кошти. Виправити цю ситуацію мені мала допомогти служба, точну назву не пригадаю. Або технічної безпеки банку, або безпеки банку, ну тобто слово “безпека” там було сказано”, — згадує Юлія Романуша.

Після цього до жінки подзвонив так званий “працівник служби безпеки “монобанку”. Чоловік представився реальним ім’ям (ред. людина з таким ім’ям є насправді, тому його дані ми не розголошуємо) і назвав свій код. Далі він розповів звідки і з якого гаджету шахраї нібито зайшли в додаток пані Юлії, і що встигли зробити шахраї: підвищили кредитний ліміт, взяли гроші на кредитний рахунок і переказали собі. Але технічна підтримка, з якою нібито говорила бахмутянка, побачила підозрілі дії і заблокувала кошти. Також шахрай телефоном розповів, на чий саме рахунок нібито перевели гроші, і що цієї людини немає в контактах бахмутянки.

Повірити у слова шахраїв змусило те, що вони швидко давали інформацію та добре знали тонкощі проведення банківських операцій. Також вони називали конфіденційні дані жінки, що лише збільшувало довіру.

“Мене попросили зайти в додаток банку і прочитати останні зроблені дії. Питали: “Чи бачите ви ті дії, які зробили шахраї? Переказ на понад 90 тисяч гривень”. Звісно я це не бачила, тому що цього просто ще не було зроблено. Мені відповіли, що додаток працює в аварійному режимі і я не бачу справжню картину. Для того, щоб відновити додаток і повернути кошти, я мала зробити ті дії, які раніше провели шахраї. А відміною цих дій буде картка-ключ від “монобанку”, яка є в кожного клієнта, але він про неї може не знати. Паролем від цієї картки буде мій ідентифікаційний код, який мені назвали. Тобто це ще одна точка довіри”, — каже пані Юлія.

Загальна сума збитків від шахрайських дій склала 90 599 гривень. 44 тисячі гривень за допомогою шахраїв перевели на чорну карту в розстрочку, і решта — це кошти з підвищеного кредитного ліміту картки. Ці всі кошти пані Юлія перевела єдиним платежем на картку шахраїв, яку вони представили як “картку-ключ” для повернення коштів. Насправді ж поняття “картка-ключ” у “монобанку” немає.

“Я перед тим, як натиснути “переказати”, зупинилася. Спрацювало якесь побоювання. І потім я запитала: “А ви точно на шахраї, бо суми великі і дії якісь дивні”. Мені ж відповіли: “Звісно ні. Я … (ред. ім’я не вказуємо), мій номер 119, запитайте в будь-якого співробітника банку і вам скажуть, що мене знають. Тим більше, ми ж називаємо ваші особисті дані, які ніхто не може знати”. Коротше, знову заліз у душу. При цьому він постійно говорив, що: “Ми не запитуємо дані вашої картки”. Це все було сказано для підкріплення моєї довіри до них. Та й справді в мене ніхто не питав ні номер, ні пін-код, ні CVV-код картки. Просто запитали скільки у мене було моїх власних грошей і сума останньої операції”, — розповідає Юлія Романуша.

Після цього жінці сказали видалити додаток і близько півгодини нічого з ним не робити. За цей час зламаний додаток обіцяли “полагодити”. А наприкінці розмови ще й похвалили жінку за швидку реакцію та сказали про те, що в її випадку дуже добре зреагувала система безпеки.

Загалом, як згадує пані Юлія, процес переказу коштів тривав близько 5 хвилин, тоді як сам дзвінок — близько 40 хвилин. За цей час шахраї встигли увійти в довіру жінки. Ключовими моментами, через які вона повірила шахраям, пані Юлія називає знання її персональних даних — ПІБ, дата народження, ідентифікаційний код — та тонкощів банківських операцій.

Реакція поліції та банку

Після завершення дзвінка і видалення додатку Юлія Романуша відчула, що щось не так. Вона описала свою ситуацію штучному інтелекту, і отримала у відповідь, що вона має ознаки шахрайських дій. Одразу після цього жінка звернулась до “монобанку”. У службі підтримки їй відповіли, що це справді були шахраї.

Після цього пані Юлія звернулась і до поліції. Її заяву зареєстрували в ЄРДР.

Бахмутянка каже, що незадоволена діями “монобанку”. Головна претензія — те, що в банку не відреагували на перекази великих сум, які раніше вона, як клієнтка банку, не робила. Також жінці дали некоректну інформацію щодо отримувача коштів.

“Я запитувала у служби підтримки чи повідомили вони банк отримувача цих грошей шахрайським шляхом про цей випадок. І там було написано, що одразу повідомили, і зазначили, що це був банк ПУМБ. Я зателефонувала в ПУМБ і виявилось, що насправді це картка “Акордбанку”. Я зателефонувала на гарячу лінію “Акордбанку”, повідомила про свою ситуацію, запитала, чи їхній це клієнт. Виявилось, що так, і вони прямо під час розмови заблокували рахунок. Чи були там ще кошти я не знаю, бо це ж банківська таємниця. Але мене запевнили, що будуть співпрацювати з поліцією, попросили виписку з ЄРДР. Тоді вони можуть заблокували цей рахунок не на 5 днів, а на час розслідування”, — каже жінка.

Списати борг бахмутянки “монобанк” не може, хоч і зробила це жінка під впливом злочинців. Адже всі дії вона робила сама у своєму додатку. Звідки у шахраїв були персональні дані Юлії Романуші в банку не знають, запевняють, що всі заходи безпеки контрольовані. Витік даних у банку виключають.

Зараз пані Юлія працює над вирішенням ситуації. Окрім заяви до поліції, було направлене звернення до Бюро кредитних історій щодо оскарження кредиту, взятого під впливом шахрайських дій.

На сьогодні Юлія Романуша направила до поліції офіційні виписки з банку, які були необхідні для подальшого розслідування. Наступним кроком буде ініціювання судового засідання для розкриття банківської таємниці щодо рахунку, на який пішли кошти.

Своєю чергою, в “монобанку” зазначають, що будуть співпрацювати для розкриття подібних випадків. Також бахмутянці запропонували зробити зручний для неї графік погашення заборгованості.

Читайте також:

• Діти та шахрайство в Інтернеті: як захистити від виманювання грошей
• Сайти-двійники виманюють гроші українців. Як не потрапити на гачок та зберегти гроші
• Фейкові виплати від “Червоного Хреста” та “гроші українцям від Євросоюзу”. Аферисти у мережі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!