Сьогодні добігає завершення 2024 рік, за цей час наша редакція створила низку матеріалів, героями наших публікацій були сміливі й сильні люди. В останній день 2024 року Бахмут IN.UA згадує 12 особливих історій, які ми розповіли цьогоріч.

Максим Потапчук

У 2015 році мешканець Донецька, активіст, а з початком повномасштабної війни — діючий військовий десантно-штурмових військ Максим Потапчук приїхав до Краматорська, аби очолити місцевий Пласт. Місто якраз оговтувалося від окупації росіян, яка тривала з 12 квітня по 5 липня 2014 року.

Максим згадує, що прибічники росії ще встигли облити фарбою приміщення, де збиралися малі пластуни. Але ані фарба, ані пошкоджені вікна не завадили дітям приходити на зібрання.

Марина Жукова

Художниця Марина Жукова родом з Бахмута. Вже 6 років вона займається ілюстрацією, найбільше любить працювати з дитячою графікою. Увагу нашої редакції найбільше привернула робота художниці, на якій зображена новорічна ялинка з ключів. Здавалося б, звичайний ключ, який щось відмикає і замикає. Однак для багатьох людей після евакуації ключ став предметом пам’яті та зв’язку з домом. Так відбулось і з Мариною. Ключ і сукня — її пам’ять про дім. 

Співачка Valentayna

Valentayna — це творчий псевдонім Валентини Поліщук. Дівчина народилася у Словʼянську. Все своє свідоме життя вона приділяла музиці. Спочатку юна співачка займалась у підготовчій групі, потім відвідувала музичну школу.

У підлітковому віці вона поїхала навчатися в Бахмутський фаховий коледж культури і мистецтв імені Івана Карабиця. Місто-фортеця стало для неї другим домом. Valentayna випустила пісню під назвою “Зоряна ніч”. Цю композицію артистка присвятила Бахмуту — місту, в якому здобувала свою музичну освіту.

Михайло Реуцький

Михайла Реуцького з позивним “Тихий” вбили росіяни в Бахмуті, 18 лютого будуть роковини з дня його загибелі. Його донька Катерина каже, що цей позивний батькові дали не просто так. За характером він був спокійний, говорив мало, але робив багато. Вже під час повномасштабного вторгнення Михайло Реуцький перевівся до рідної 93-ОМБР Холодний Яр, в якій служив ще за часів АТО. Саме ця бригада останні місяці захищала Бахмут від росіян.

“Ми з татом були дуже близькі. Коли він там востаннє був, в Бахмуті, він мені постійно телефонував, який би там зв’язок не був, які б там не були проблеми, та все одно він знаходив 2-3 хвилини подзвонити зранку. Я добре пам’ятаю одну з останніх наших розмов: він мені набрав вдень, а це було йому не притаманно. Ми поговорили хвилин 40 — тато розповів, що хлопців з його бригади взяли в полон та розстріляли. Він був дуже сумний та пригнічений, кожна смерть його побратимів давалась йому важко. Це було за річкою Бахмутка. Татові хотілося з кимось цим поділитися, він відчував, що може мені довіряти”, — говорить Катерина.

Вікторія Бабич

Вікторія Бабич пригадує, що майже з перших днів у Бахмуті почалася евакуація, спершу вивозили жінок з дітьми та людей старшого віку. Вікторія також вирішила виїздити, у стані шоку жінка розуміла — насамперед має рятувати дітей. Чоловік героїні на той час залишився у Бахмуті, родина вірила: мене трохи часу й вони повернуться додому. З собою жінка взяла документи, пляшку воду й трохи хліба. Все життя вмістилось у рюкзак.

Олег Зонтов

Ми згадували, як жив у перші місяці деокупований Слов’янськ, з військовослужбовцем ЗСУ, молодшим сержантом, громадським діячем Олегом Зонтовим, який у 2014—2015 виконував обов’язки міського голови Слов’янської міської ради.

“Якось я сказав, що ми вже раз відстояли Слов’янськ, і, дай Боже, ніколи війна більше не повториться. Ну, на жаль, повторилась. У березні-липні 2022 року якраз я і воював безпосередньо за Слов’янськом, на підступах. Там, де в 1943-му році йшла лінія оборони з нашої сторони, ми відривали траншеї, бліндажі. Там, де раніше дітей водили на екскурсії партизанськими стежками, ми тримали оборону проти сучасних фашистів.

Слов’янськ став першим містом, яке окупували в 2014 році. З однієї сторони, це дуже трагічно, а з іншого боку і місту пощастило, бо він перший прийняв цей удар. Тут перші зрозуміли, що це таке — російська окупація, рівень підтримки України значно виріс після цього”, — каже військовослужбовець.

Ірина Ситковська

Вчителька Ірина Ситковська народилася на Донеччині, у Волноваському районі, який наразі окупований військами рф. Зараз наша героїня працює у Донецькому обласному спеціалізованому фаховому коледжі спортивного профілю ім. С. Бубки.

З початком повномасштабної війни коледж евакуювався з Бахмута. Вчителі Донеччини зараз переважно працюють онлайн. Втім, багато працівників коледжу переїхали до Полтави та продовжили піклуватися про спортсменів, і, як і раніше, пані Ірина викладає заняття з української мови. Каже, що ставлення до цього предмета у дітей помітно змінилося.

Каріна Тренбач

Бахмутянка Каріна Тренбач зараз проживає у Гадячі на Полтавщині, але народилась та виросла в Бахмуті. Дівчина багато подорожувала Україною та встигла побачити чимало інших міст, але каже, що такого красивого та затишного, як Бахмут, немає ніде. Каріна подарувала власноруч створену картину з Гадяцьким замком місцевому історико-краєзнавчому музею.

Дівчина додає: коли вона розповідає, з якого вона міста — то найбільше люди відзначають, яким красивим воно було, бо бачили його в новинах.

“Воно в серцях наших залишається таким самим гарним”.

Оксана Судак

Оксана Судак — юристка та громадська діячка, у 2020 році жінка ініціювала перейменування вулиці в Бахмуті на честь Артема Мирошниченка, створила петицію на встановлення пам’ятника Шевченку в місті, була співорганізаторкою українськомовного клубу. Наша героїня народилась в Донецьку й добре пригадує події 2014 року.

Олександр Шередекін

Бахмут, його уродженцю Олександру Шередекіну назавжди залишиться 24 роки. Юнак без жодного бойового досвіду, але з великим бажанням, у 22 роки пішов захищати рідне місто — вступив до Бахмутського ТРО на початку повномасштабного вторгнення.

Анастасія Македонська

“Альо…Альо…й ніби не було цих майже трьох років”. Бахмутянка Анастасія Македонська літом 24 серпня 2024 року отримала найзаповітніший дзвінок від коханого, який два з половиною роки був в полоні росіян.

“Кожен обмін ти чекаєш, і потім це не стається. Ти просто вмираєш в цей день, а потім знову йдеш жити. Тому повірити в те, що там буде твій, дуже важко. Але десь о 12 дня вже почала просочуватися інформація, що справді йде обмін, що дійсно є наші строковики. Мені подзвонила мама Родіона, сказала, що їй прийшла смс-ка з Координаційного штабу, бо кожному, чий родич обмінюється, приходить смс-ка. Ми одразу почали плакати”, – пригадує дівчина з міста Бахмут.

Кирило Шишлов

16 річний Кирило Шишлов народився та проживав у Донецьку, рідне місто йому довелось покинути через війну. Зараз Кирило живе у Сумах, де є активним учасником програми ГО “Навчай для України”. Хлопець захоплюється програмуванням та мріє працювати в цій сфері.

Хлопець мало що пам’ятає з періоду власного життя в Донецьку, адже тоді ще був маленьким та ходив до садочка. Водночас теплі спогади про рідний Донецьк є:

“Мені все подобалось до війни. У Донецьку все було гарно. Всі були щасливими“, — згадує Кирило.

Читайте також:

• “Тихий куточок” з глибоким сенсом: продовження історії родини Реуцьких
• “Для сина тато — це фотокартка у шафі”. Історія Аліси Чумак, дружини полоненого нацгвардійця

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Майже мільйон гривень річної зарплати, готівкові заощадження у валюті, але без нерухомості — таке майно і доходи декларує Артур Насібян, начальник управління з питань ветеранської політики Донецької ОДА.

Редакція аналізувала, що задекларував Артур Насібян за 2025 рік.

Декларація Артура Насібяна

Артур Насібян — начальник управління з питань ветеранської політики Донецької ОДА. Згідно з декларацією, він не володіє об’єктами нерухомості. У декларації він показує лише нерухоме майно дружини Олени. Жінка має квартиру в Ужгороді площею 66,3 м², придбану у липні 2024 року. На той момент квартира коштувала 2 524 000 гривень.

З майна Артур Насібян має лише легковий автомобіль Suzuki Vitara 2020-го року випуску вартістю 49 000 гривень. Автомобіль посадовець придбав у березні 2023 року.

Заробітна плата Артура Насібяна за 2025 рік склала 962 522 гривень, що на місяць у середньому 80,2 тисячі гривень. Окрім цього, він також отримав доходи з інших джерел:

• 93 828 гривень — пенсія;
• 36 000 гривень — державна допомога ВПО;
• 23 697 гривень — знижка плати за користування комунальними послугами для УБД;
• 6 000 гривень — виплата в межах програми “Ветеранський спорт”;
• 3 000 гривень — виплата в межах програми “Зимова підтримка”;
• 1 948 гривень — виплата за компенсацію автоцивілки.

Олена Насібян за рік отримала заробітні плати у трьох місцях роботи:

• 1 194 732 гривень у Всесвітній організації охорони здоров’я;
• 139 600 гривень у КНП “Лікарня Святого Мартина”;
• 29 634 гривень у Донецькому національному медичному університеті.

Окрім цього, начальник управління з питань ветеранської політики декларує грошові активи, якими володіє спільно з дружиною. Це 24 000 доларів готівкою.

Читайте також:

• Зарплати до 2,2 млн і сотні тисяч доларів готівкою: що декларують заступники голови Донецької ОДА
• Мільйонна зарплата і 75 тисяч у валюті готівкою: що показує декларація першого заступника голови Донецької ОДА Юрія Винокурова
• Нова квартира і 2,5 мільйонів компенсації: що показав у декларації заступник начальника Часовоярської МВА

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Ситуація на Донеччині залишається напруженою. Російські війська посилюють тиск, використовуючи керовані авіабомби та дрони, що змушує місцевих жителів залишати свої домівки. Проте навіть в умовах небезпеки деякі люди відкладають виїзд заради того, аби відсвяткувати Великдень вдома.

Про це та інші актуальні тенденції евакуаційного процесу, географію виїздів та головні виклики розповів Богдан Зуяков, волонтер, який безпосередньо займається вивезенням людей.

Евакуація на Донеччині: звідки найчастіше виїжджають люди

За словами Богдана Зуякова, протягом останніх місяців стабільною залишається тенденція на евакуацію з Дружківки та Слов’янська. Останніми днями, через загострення безпекової ситуації, до цього переліку додалися мешканці околиць Краматорська та Миколаївки.

Абсолютну більшість серед тих, хто погоджується на виїзд з допомогою волонтерів, становлять люди старшого віку, понад 70 років. За словами волонтера, відсоток сімей з дітьми у їхніх заявках є мінімальним і становить близько 5%. Це пояснюється тим, що родини з дітьми переважно намагаються виїхати самостійно, не чекаючи критичного моменту.

Головним тригером, який змушує людей покинути все та сісти в евакуаційне авто, стають безпосередні удари по їхніх домівках або масовані атаки з повітря.

“Дрони або КАБи. Тобто щось таке надзвичайне. Якщо приліт КАБу і повністю зруйнований будинок, то люди виїжджають. Інтенсивність обстрілів з дронів також є дуже великим тригером для виїзду“, — пояснює волонтер.

Кількість врятованих та вплив свят на евакуацію

Попри стабільні загальні тенденції, локальні загострення суттєво впливають на кількість заявок. За останній тиждень команді Богдана Зуякова вдалося евакуювати близько 70 осіб, переважно з Дружківки та Миколаївки.

Однак на статистику зараз активно впливає наближення Великодня. Як зауважує волонтер, деяка частина жителів прифронтових міст свідомо відкладає свій порятунок, бажаючи зустріти свято у рідних стінах, зокрема, лише у Богдана Зуякова наразі є близько 20 заявок від людей, які попросили перенести евакуацію на післясвятковий період.

Транзитні пункти та облаштування на новому місц

За словами Богдана Зуякова, маршрут порятунку для жителів Донеччини переважно пролягає через транзитні пункти у Лозовій або Павлограді. Саме туди екіпажі доправляють евакуйованих із небезпечних зон.

Далі до процесу долучаються інші волонтерські групи та великі благодійні фонди. Вони займаються питаннями розселення та пошуком житла для тих, кому нікуди їхати. Волонтери докладають максимум зусиль, щоб знайти для людей нормальні умови проживання та повністю облаштувати побут, особливо якщо йдеться про родини з дітьми.

Проблеми з евакуацією

За словами Богдана Зуякова, під час виконання рейсів рятувальні екіпажі стикаються з серйозними небезпеками та логістичними труднощами. Головною загрозою залишаються російські дрони, які постійно атакують прифронтові території.

Іншою глобальною проблемою є перебої з комунікаціями. Через російські обстріли прифронтові міста та селища часто залишаються без електроенергії та мобільного покриття.

“Буває зараз проблемка, що Дружківка потерпає від нестачі зв’язку місцями. Світла немає і буває проблема, щоб зв’язатися з людьми. Те саме і з Миколаївкою“, — зазначає волонтер.

Щоб не зірвати евакуацію, команда знайшла вихід — координація через родичів. Оформлюючи заявку, волонтери обов’язково беруть контакти близьких евакуйованого.

“Люди знаходять точки, де є інтернет чи зв’язок. Вони виходять на нього, наприклад, ввечері, щоб сказати, що з ними все добре. І через родичів ми можемо повідомити, що завтра будемо вивозити. Вони кажуть: завтра в дев’ять ранку тебе заберуть, чекай“, — підсумовує схему роботи Богдан Зуяков.

Читайте також:

“Евакуюються тоді, коли прилітає”: як триває евакуація з Донеччини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!