Сьогодні добігає завершення 2024 рік, за цей час наша редакція створила низку матеріалів, героями наших публікацій були сміливі й сильні люди. В останній день 2024 року Бахмут IN.UA згадує 12 особливих історій, які ми розповіли цьогоріч.

Максим Потапчук

У 2015 році мешканець Донецька, активіст, а з початком повномасштабної війни — діючий військовий десантно-штурмових військ Максим Потапчук приїхав до Краматорська, аби очолити місцевий Пласт. Місто якраз оговтувалося від окупації росіян, яка тривала з 12 квітня по 5 липня 2014 року.

Максим згадує, що прибічники росії ще встигли облити фарбою приміщення, де збиралися малі пластуни. Але ані фарба, ані пошкоджені вікна не завадили дітям приходити на зібрання.

Марина Жукова

Художниця Марина Жукова родом з Бахмута. Вже 6 років вона займається ілюстрацією, найбільше любить працювати з дитячою графікою. Увагу нашої редакції найбільше привернула робота художниці, на якій зображена новорічна ялинка з ключів. Здавалося б, звичайний ключ, який щось відмикає і замикає. Однак для багатьох людей після евакуації ключ став предметом пам’яті та зв’язку з домом. Так відбулось і з Мариною. Ключ і сукня — її пам’ять про дім. 

Співачка Valentayna

Valentayna — це творчий псевдонім Валентини Поліщук. Дівчина народилася у Словʼянську. Все своє свідоме життя вона приділяла музиці. Спочатку юна співачка займалась у підготовчій групі, потім відвідувала музичну школу.

У підлітковому віці вона поїхала навчатися в Бахмутський фаховий коледж культури і мистецтв імені Івана Карабиця. Місто-фортеця стало для неї другим домом. Valentayna випустила пісню під назвою “Зоряна ніч”. Цю композицію артистка присвятила Бахмуту — місту, в якому здобувала свою музичну освіту.

Михайло Реуцький

Михайла Реуцького з позивним “Тихий” вбили росіяни в Бахмуті, 18 лютого будуть роковини з дня його загибелі. Його донька Катерина каже, що цей позивний батькові дали не просто так. За характером він був спокійний, говорив мало, але робив багато. Вже під час повномасштабного вторгнення Михайло Реуцький перевівся до рідної 93-ОМБР Холодний Яр, в якій служив ще за часів АТО. Саме ця бригада останні місяці захищала Бахмут від росіян.

“Ми з татом були дуже близькі. Коли він там востаннє був, в Бахмуті, він мені постійно телефонував, який би там зв’язок не був, які б там не були проблеми, та все одно він знаходив 2-3 хвилини подзвонити зранку. Я добре пам’ятаю одну з останніх наших розмов: він мені набрав вдень, а це було йому не притаманно. Ми поговорили хвилин 40 — тато розповів, що хлопців з його бригади взяли в полон та розстріляли. Він був дуже сумний та пригнічений, кожна смерть його побратимів давалась йому важко. Це було за річкою Бахмутка. Татові хотілося з кимось цим поділитися, він відчував, що може мені довіряти”, — говорить Катерина.

Вікторія Бабич

Вікторія Бабич пригадує, що майже з перших днів у Бахмуті почалася евакуація, спершу вивозили жінок з дітьми та людей старшого віку. Вікторія також вирішила виїздити, у стані шоку жінка розуміла — насамперед має рятувати дітей. Чоловік героїні на той час залишився у Бахмуті, родина вірила: мене трохи часу й вони повернуться додому. З собою жінка взяла документи, пляшку воду й трохи хліба. Все життя вмістилось у рюкзак.

Олег Зонтов

Ми згадували, як жив у перші місяці деокупований Слов’янськ, з військовослужбовцем ЗСУ, молодшим сержантом, громадським діячем Олегом Зонтовим, який у 2014—2015 виконував обов’язки міського голови Слов’янської міської ради.

“Якось я сказав, що ми вже раз відстояли Слов’янськ, і, дай Боже, ніколи війна більше не повториться. Ну, на жаль, повторилась. У березні-липні 2022 року якраз я і воював безпосередньо за Слов’янськом, на підступах. Там, де в 1943-му році йшла лінія оборони з нашої сторони, ми відривали траншеї, бліндажі. Там, де раніше дітей водили на екскурсії партизанськими стежками, ми тримали оборону проти сучасних фашистів.

Слов’янськ став першим містом, яке окупували в 2014 році. З однієї сторони, це дуже трагічно, а з іншого боку і місту пощастило, бо він перший прийняв цей удар. Тут перші зрозуміли, що це таке — російська окупація, рівень підтримки України значно виріс після цього”, — каже військовослужбовець.

Ірина Ситковська

Вчителька Ірина Ситковська народилася на Донеччині, у Волноваському районі, який наразі окупований військами рф. Зараз наша героїня працює у Донецькому обласному спеціалізованому фаховому коледжі спортивного профілю ім. С. Бубки.

З початком повномасштабної війни коледж евакуювався з Бахмута. Вчителі Донеччини зараз переважно працюють онлайн. Втім, багато працівників коледжу переїхали до Полтави та продовжили піклуватися про спортсменів, і, як і раніше, пані Ірина викладає заняття з української мови. Каже, що ставлення до цього предмета у дітей помітно змінилося.

Каріна Тренбач

Бахмутянка Каріна Тренбач зараз проживає у Гадячі на Полтавщині, але народилась та виросла в Бахмуті. Дівчина багато подорожувала Україною та встигла побачити чимало інших міст, але каже, що такого красивого та затишного, як Бахмут, немає ніде. Каріна подарувала власноруч створену картину з Гадяцьким замком місцевому історико-краєзнавчому музею.

Дівчина додає: коли вона розповідає, з якого вона міста — то найбільше люди відзначають, яким красивим воно було, бо бачили його в новинах.

“Воно в серцях наших залишається таким самим гарним”.

Оксана Судак

Оксана Судак — юристка та громадська діячка, у 2020 році жінка ініціювала перейменування вулиці в Бахмуті на честь Артема Мирошниченка, створила петицію на встановлення пам’ятника Шевченку в місті, була співорганізаторкою українськомовного клубу. Наша героїня народилась в Донецьку й добре пригадує події 2014 року.

Олександр Шередекін

Бахмут, його уродженцю Олександру Шередекіну назавжди залишиться 24 роки. Юнак без жодного бойового досвіду, але з великим бажанням, у 22 роки пішов захищати рідне місто — вступив до Бахмутського ТРО на початку повномасштабного вторгнення.

Анастасія Македонська

“Альо…Альо…й ніби не було цих майже трьох років”. Бахмутянка Анастасія Македонська літом 24 серпня 2024 року отримала найзаповітніший дзвінок від коханого, який два з половиною роки був в полоні росіян.

“Кожен обмін ти чекаєш, і потім це не стається. Ти просто вмираєш в цей день, а потім знову йдеш жити. Тому повірити в те, що там буде твій, дуже важко. Але десь о 12 дня вже почала просочуватися інформація, що справді йде обмін, що дійсно є наші строковики. Мені подзвонила мама Родіона, сказала, що їй прийшла смс-ка з Координаційного штабу, бо кожному, чий родич обмінюється, приходить смс-ка. Ми одразу почали плакати”, – пригадує дівчина з міста Бахмут.

Кирило Шишлов

16 річний Кирило Шишлов народився та проживав у Донецьку, рідне місто йому довелось покинути через війну. Зараз Кирило живе у Сумах, де є активним учасником програми ГО “Навчай для України”. Хлопець захоплюється програмуванням та мріє працювати в цій сфері.

Хлопець мало що пам’ятає з періоду власного життя в Донецьку, адже тоді ще був маленьким та ходив до садочка. Водночас теплі спогади про рідний Донецьк є:

“Мені все подобалось до війни. У Донецьку все було гарно. Всі були щасливими“, — згадує Кирило.

Читайте також:

• “Тихий куточок” з глибоким сенсом: продовження історії родини Реуцьких
• “Для сина тато — це фотокартка у шафі”. Історія Аліси Чумак, дружини полоненого нацгвардійця

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

До 2014 року футбольна культура була нерозривно пов’язана з Донецьком. Євро-2012, сучасний стадіон “Донбас Арена” і, звісно, знаменитий футбольний клуб “Шахтар”, відомий не лише в Україні, а й далеко за її межами. Однак, через початок російсько-української війни у 2014 році, ФК “Шахтар” був вимушений переїхати з Донецька, а більшість умовно “домашніх” матчів почав проводити на “Арені Львів”. Сьогодні донецький футбольний клуб офіційно базується в Києві. Натомість в окупованому Донецьку є свій “Шахтар”. Окупанти привласнили собі назву і здобутки клубу, а також скопіювали фірмовий дизайн форми і символіки. Виступає клон “Шахтаря” в росії, а окупанти використовують його для поширення дезінформації.

Як окупанти привласнили собі “Шахтар” і використовують його у пропаганді, йдеться в матеріалі Бахмут IN.UA.

В яких умовах працює ФК “Шахтар” після 2014 року

“Шахтар” є одним із найтитулованіших футбольних клубів України: 16-разовий чемпіон України, 15-разовий володар Кубка України, 9-разовий володар Суперкубка України, володар Кубка УЄФА 2009 року.

До 2014 року спортсмени базувалися в Донецьку, де тренувалися на спортивній базі “Кірша” і проводили домашні матчі на сучасному стадіоні “Донбас Арена”.

Останній матч у Донецьку “Шахтар” провів 2 травня 2014 року. Це був матч 28-го туру Української Прем’єр-ліги (УПЛ) між “Шахтарем” та “Іллічівцем” (Маріуполь).

У серпні 2014 року спортивно-тренувальна база “Кірша” постраждала внаслідок бойових дій. Як повідомляв генеральний директор ФК “Шахтар” Сергій Палкін, у ніч з 29 на 30 серпня двома снарядами було знищено головний корпус тренувальної бази. Після цього команда ухвалила рішення про переїзд.

Тоді “Шахтар” перебазувався до Києва, а більшість умовно “домашніх” матчів почав проводити на стадіоні “Арена Львів”. З лютого 2017 року по березень 2020 року матчі “Шахтаря” проводили на арені “Металіст” у Харкові.

У 2020 році ФК “Шахтар” остаточно переїхав до Києва. У вересні директор “Донбас Арени” Вадим Гунько заявив про те, що клуб уклав довгостроковий контракт із київським НСК “Олімпійський”. Також у столиці розташована тренувальна база клубу.

Сьогодні ФК “Шахтар” має чітку українську позицію та виступає проти дій росії. Також керівництво клубу закликало інші країни надати допомогу Україні в боротьбі з рф.

“Я закликаю клуби, з якими ми грали, а це більшість топових команд Європи, УЄФА, десятки мільйонів уболівальників надати на своєму рівні максимальну підтримку Україні. Ця війна стосується кожного європейця сьогодні. Лише об’єднавши сили, ми можемо перемогти це безумство… Усі наші думки сьогодні — про закінчення цієї божевільної війни. Про українських воїнів, про тих, хто захищає нашу країну та її право на суверенітет і незалежність. Вірю, що разом ми переможемо”, — йдеться в заяві генерального директора ФК “Шахтар” Сергія Палкіна від 26 лютого 2022 року.

Також клуб проводить благодійну діяльність. Зокрема, з 2014 року футболісти й тренери “Шахтаря” надають підтримку Харківській обласній дитячій клінічній лікарні № 1. Благодійний внесок протягом 5 років становив близько 1 мільйона 150 тисяч гривень.

У 2022 році ФК “Шахтар” спільно з авіакомпанією SkyUp Airlines ініціював серію благодійних матчів. Їхньою метою був збір коштів на підтримку України. Усі кошти з квитків на матчі та реклами передавали волонтерським організаціям, медикам та на допомогу українським дітям, які постраждали від війни.

У квітні 2022 року в межах Shakhtar Global Tour for Peace в польському Гданську відбувся благодійний матч “Шахтаря” та польської “Лехії”, де зібрали понад 2,5 мільйона гривень, які згодом спрямували благодійній організації Fundacja Gdańska для забезпечення товарами першої необхідності 800 українських біженців та відправки гуманітарної допомоги до Shelter Centre “Шахтаря” на “Арені Львів”.

А у червні 2023 року ФК “Шахтар” спрямував гуманітарну допомогу до Херсонської області, яка потерпала від наслідків підриву російськими окупантами дамби Каховської ГЕС.

Як окупанти привласнили собі заслуги “Шахтаря”

Фейковий “Шахтар” починає відлік з 2015 року. Тоді окупанти заснували клуб “Шахтар” на базі команди “Юний Новорос”. Цей “Шахтар” представлявся новою командою, яка не мала нічого спільного зі справжнім “Шахтарем”. Емблема клубу і форма мали червоно-чорно-сині кольори, символізуючи прапор так званої “днр”. Руслан Чередніков, який називає себе генеральним директором клубу, заявляв пропагандистам, що до ідеології клубу входить ідея грати лише з місцевими футболістами. Тобто, спочатку окупанти позиціонували свій “Шахтар” як місцевий любительський клуб.

Та з плином часу окупанти стали привласнювати собі історію справжнього донецького клубу. Натомість їхня риторика була неоднозначною.

Так, на сайті “Шахтаря” з “днр” можна побачити, що він привласнив собі історію клубу і його здобутки. Але не всі. Датою створення клубу окупанти вказують 24 травня 1936 року (тоді була заснована команда вугільників Донбасу “Стахановець”, від якої бере початок український “Шахтар”), а не 2015 рік. Також клуб привласнив собі всі здобутки клубу часів СРСР, при цьому про період команди в часи незалежності України не згадується.

З 2022 року окупанти почали позиціонувати псевдо-“Шахтар” із “днр” не як локальну команду, а як клуб з багатою історією. Головна теза в риториці окупантів — що саме їхній клуб є “справжнім “Шахтарем”. Для підтвердження своїх слів вони використовують мовне питання. Нібито, справжній “Шахтар”, який бере початок з часів СРСР мав російську назву “Шахтер”, тоді як український клуб носить назву “Шахтар”. Цю різницю в назвах окупанти і використовують для підтвердження своєї дезінформації.

Питання зросійщення торкнулося й “Донбас Арени”. У червні 2024 року окупанти висвітлювали як здобуток зміну літер на емблемі “Шахтаря”. Самі пропагандисти зазначили, що “Шахтар” попрощався зі своїм “українським минулим”.

Також окупанти відхрещуються від тренувальної бази українського “Шахтаря”. Кажуть, що не проводять там тренування. Натомість використовують базу захопленого спортивного училища імені Сергія Бубки. Про те, що саме росія зруйнувала тренувальну базу “Шахтаря” у 2014 році пропагандисти замовчують.

Окрім цього, спорстмени з “днр” скопіювали дизайн форми гравців. Якщо раніше вони мали білу форму з логотипом у кольорах прапора “днр”, то в 2026 році вони повністю змінили дизайн. У лютому окупанти презентували форму в помаранчево-чорних кольорах, які використовує український “Шахтар”.

Як псевдо-“Шахтар” інтегрується до рф

До 2025 року фейковий “Шахтар” виступав лише на окупованих територіях. До міжнародних змагань, і навіть російських їх не допускали. У травні 2022 року футбольний оглядач з “днр” Олег Антипов розповідав пропагандистам про плани інтегруватися в російську Прем’єр-лігу та отримати можливість грати в російських клубах.

У 2025 році ситуація змінилася. У лютому фейковий “Шахтар” пройшов атестацію для участі у Другій футбольній лізі рф “Дивізіон Б” у 2026 році. Цьому передувала перемога в першості аматорських команд окупованих територій України.

Примітка. Друга ліга — це найнижчий рівень професійного футболу в росії. Вона розділена на два дивізіони — А та Б. У кожній групі команди грають одна з одною за круговою системою, а переможці можуть підніматися до Першої ліги.

Участь у найнижчому футбольному рівні рф подають як перемогу, хоча в самій росії це не є престижним рівнем змагань. Для “днр” же це здобуток, бо раніше вони не брали участь у матчах, окрім як на окупованих територіях.

З червня 2025 року російська авіакомпанія “Аерофлот” стала спонсором так званої “академії донецького футбольного клубу “Шахтар”. Кошти, нібито, направляють на організацію зборів, закупівлю екіпірування, інвентарю та допомогу спортсменам.

Примітно, що досі псевдо-“Шахтар” позиціонує себе як донецький клуб, однак жодних матчів на окупованій Донеччині не проводять. Сьогодні він базується в Таганрозі на стадіоні “Форте Арена”. Таке рішення пов’язують з безпекою та звинувачують Україну в можливих провокаціях.

“Важливо розуміти: не всіх тішить відродження донецького клубу. У Києві та за його межами достатньо тих, хто намагається використати тему “Шахтаря” для провокацій. Ми свідомо уникаємо будь-яких дій, які можуть поставити під загрозу безпеку команди та вболівальників”, — пишуть у клубі.

Свої слова окупанти нічим не підкріплюють, тому ця заява, ймовірно, є маніпулятивною.

Окрім інтеграції в росію, фейковий “Шахтар” хоче налагодити зв’язки з самопроголошеною республікою Абхазія, яка фактично є територією Грузії, окупуваною рф. У квітні 2026 року ватажок “днр” пушилін заявив:

“Розглядаємо варіант організації в Абхазії тренувальної бази для нашого донецького “Шахтаря”.

Хто керує фейковим “Шахтарем”

Після того, як фейковий “Шахтар” допустили до російських змагань, відбувся ребрендинг команди. Зокрема, була змінена форма, керівництво і тренерський склад клубу.

Очолив “Шахтар” у “днр” Ігор Петров — колишній радянський і український футболіст та тренер. Виступав за молодіжну збірну СРСР і національну збірну України. Вважається одним із найрезультативніших півзахисників за всі часи українського футболу — забив 112 голів.

З 1982 року виступав за донецький “Шахтар”. Був одним із кращих бомбардирів в історії українського футболу та донецького “Шахтаря”. Мав 84 забитих м’ячі в офіційних турнірах у складі донецької команди.

У 1991 році поїхав грати за ізраїльський клуб “Бейтар”. Влітку 1994 року повернувся до України, де грав за донецькі клуби “Шахтар” та “Металург” аж до завершення ігрової кар’єри.

За збірну України зіграв три матчі. Дебютував 7 вересня 1994 року в рамках відбіркового циклу до чемпіонату Європи 1996 року проти збірної Литви, ставши першим капітаном збірної України в офіційних матчах.

Після завершення кар’єри футболіста у 1998-1999 роках працював у тренерському штабі донецького “Шахтаря”.

У 2014 році підтримав російську окупацію Донецька. Влітку 2015 року очолив футбольний союз “днр”.

При цьому до червня 2015 року Ігор Петренко намагався бути в українському медійному просторі. Зокрема, давав коментарі про матчі ФК “Шахтар” та інших українських клубів виданню Sport.ua.

У всіх гравців, що є у складі фейкового “Шахтаря”, у графі “Країна” вказана росія. При цьому даних про їхні місця народження чи участь в інших клубах у профілях гравців немає.

Як рф використовує “Шахтар” для маніпуляцій

У листопаді 2023 року російський паблік “OFNEWS / Околоспортивные новости” у забороненій соцмережі “ВКонтакте” опублікував повідомлення, в якому зазначив, що “російський клуб “Шахтар” обіграв Барселону в матчі Ліги Європи”. При цьому пост супроводжувався лайкою і образами в бік УЄФА та українців.

Дійсно, донецький клуб “Шахтар” здобув перемогу над іспанською “Барселоною” з рахунком 1:0 за підсумками 4-го туру групового етапу Ліги чемпіонів 2023-2024. Але це була перемога справжнього, українського клубу. Російську фейкову команду до змагань таких рівнів не допускають.

Після публікації новина отримала негативні коментарі від росіян, які зрозуміли, що насправді це фейк. Після обурення користувачів пропагандисти вказали, що це був “рофл”, тобто жарт.

Про цю новину писали й інші пропагандистські ресурси. Вони поширювали інформацію з маніпулятивними заголовками, називаючи український клуб бездомним, а “Барселону” легендарною.

Маніпуляції були присутні і самому тексті. Зокрема, в одному з підзаголовку матч називають одним із найгірших, при цьому цитуючи позитивні відгуки про українську команду.

Це вказує на спробу сформувати у читача негативне сприйняття українського “Шахтаря” ще до ознайомлення з аргументами, використовуючи емоційно забарвлений підзаголовок, який не відповідає наведеним у тексті оцінкам.

Фейковий “Шахтар” як інструмент дезінформації

Таким чином, окупаційний “Шахтар” пройшов шлях від локальної команди, створеної у 2015 році, до клубу, який намагається привласнити історію та здобутки донецького “Шахтаря”. Для цього окупанти використовують дату заснування, назву, символіку та навіть дизайн форми українського клубу, водночас замовчуючи його історію в незалежній Україні та обставини, за яких “Шахтар” був змушений залишити Донецьк.

Водночас псевдо-“Шахтар” дедалі тісніше інтегрується в російський футбольний простір — бере участь у російських змаганнях, отримує підтримку російського бізнесу та базується на території рф. Його також використовують як інструмент дезінформації: підмінюють поняття, приписують окупаційній команді здобутки українського клубу, маніпулюють назвами та символікою, а через емоційно забарвлені заголовки й викривлений контекст намагаються сформувати негативне сприйняття українського “Шахтаря”.

У результаті створюється викривлена картина, у якій окупаційний клуб подають як продовження історичного донецького “Шахтаря”, хоча факти свідчать про інше походження та окрему історію цих команд. Тож привласнення футбольного бренду в цьому випадку є частиною інформаційної кампанії, спрямованої на переписування історії та поширення вигідних російській пропаганді наративів.

Примітка. Матеріал створено в межах навчального курсу: “Disinformation Booster Academy”, організованого ГО Common Sense Communications у співпраці з Deutsche Gesellschaft e. V. за сприяння Міністерства закордонних справ Німеччини.

Читайте також:

Українська артилеристка “під Бахмутом”?: як старе відео 2023 року видають за свіжі новини з фронту

У Дніпрі видаватимуть гуманітарну допомогу новоприбулим переселенцям і переселенкам. Її надаватимуть окремо на кожну родину. Для отримання допомоги треба пройти попередню реєстрацію.

Про це повідомляє благодійна організація “Елеос Донецьк”.

Як ВПО отримати гуманітарну допомогу в Дніпрі

Гуманітарну допомогу в Дніпрі можуть отримати новоприбулі переселенці й переселенки. Для отримання допомоги треба мати довідку ВПО з реєстрацією у місті Дніпро чи Дніпропетровській області.

Реєстрація на отримання допомоги проходитиме через спеціальну форму. Вона буде відкрита до вівторка, 29 вересня. Реєструватися можуть ті, хто став на облік ВПО і отримав довідку не раніше червня 2026 року.

Списки отримувачів допомоги мають викласти у другій половині дня вівторка, 29 вересня в Telegram-каналі. Якщо ваше ім’я буде у списку, можете приходити за набором у середу, 30 вересня, за адресою: місто Дніпро, вулиця Каштанова, 15. Під час видачі волонтерам треба предʼявити документи всіх членів родини:

• довідки ВПО;
• паспорти;
• ІПН (номери платника податків).

Читайте також:

• Родинам ВПО пропонують безкоштовне житло в селі на Київщині: які умови та вакансії
• ВПО можуть отримати будинок із землею на Черкащині: умови участі
• Результати розгляду заяви на “Зимову підтримку”: на які строки сповіщення варто розраховувати ВПО

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!