Сьогодні добігає завершення 2024 рік, за цей час наша редакція створила низку матеріалів, героями наших публікацій були сміливі й сильні люди. В останній день 2024 року Бахмут IN.UA згадує 12 особливих історій, які ми розповіли цьогоріч.

Максим Потапчук

У 2015 році мешканець Донецька, активіст, а з початком повномасштабної війни — діючий військовий десантно-штурмових військ Максим Потапчук приїхав до Краматорська, аби очолити місцевий Пласт. Місто якраз оговтувалося від окупації росіян, яка тривала з 12 квітня по 5 липня 2014 року.

Максим згадує, що прибічники росії ще встигли облити фарбою приміщення, де збиралися малі пластуни. Але ані фарба, ані пошкоджені вікна не завадили дітям приходити на зібрання.

Марина Жукова

Художниця Марина Жукова родом з Бахмута. Вже 6 років вона займається ілюстрацією, найбільше любить працювати з дитячою графікою. Увагу нашої редакції найбільше привернула робота художниці, на якій зображена новорічна ялинка з ключів. Здавалося б, звичайний ключ, який щось відмикає і замикає. Однак для багатьох людей після евакуації ключ став предметом пам’яті та зв’язку з домом. Так відбулось і з Мариною. Ключ і сукня — її пам’ять про дім. 

Співачка Valentayna

Valentayna — це творчий псевдонім Валентини Поліщук. Дівчина народилася у Словʼянську. Все своє свідоме життя вона приділяла музиці. Спочатку юна співачка займалась у підготовчій групі, потім відвідувала музичну школу.

У підлітковому віці вона поїхала навчатися в Бахмутський фаховий коледж культури і мистецтв імені Івана Карабиця. Місто-фортеця стало для неї другим домом. Valentayna випустила пісню під назвою “Зоряна ніч”. Цю композицію артистка присвятила Бахмуту — місту, в якому здобувала свою музичну освіту.

Михайло Реуцький

Михайла Реуцького з позивним “Тихий” вбили росіяни в Бахмуті, 18 лютого будуть роковини з дня його загибелі. Його донька Катерина каже, що цей позивний батькові дали не просто так. За характером він був спокійний, говорив мало, але робив багато. Вже під час повномасштабного вторгнення Михайло Реуцький перевівся до рідної 93-ОМБР Холодний Яр, в якій служив ще за часів АТО. Саме ця бригада останні місяці захищала Бахмут від росіян.

“Ми з татом були дуже близькі. Коли він там востаннє був, в Бахмуті, він мені постійно телефонував, який би там зв’язок не був, які б там не були проблеми, та все одно він знаходив 2-3 хвилини подзвонити зранку. Я добре пам’ятаю одну з останніх наших розмов: він мені набрав вдень, а це було йому не притаманно. Ми поговорили хвилин 40 — тато розповів, що хлопців з його бригади взяли в полон та розстріляли. Він був дуже сумний та пригнічений, кожна смерть його побратимів давалась йому важко. Це було за річкою Бахмутка. Татові хотілося з кимось цим поділитися, він відчував, що може мені довіряти”, — говорить Катерина.

Вікторія Бабич

Вікторія Бабич пригадує, що майже з перших днів у Бахмуті почалася евакуація, спершу вивозили жінок з дітьми та людей старшого віку. Вікторія також вирішила виїздити, у стані шоку жінка розуміла — насамперед має рятувати дітей. Чоловік героїні на той час залишився у Бахмуті, родина вірила: мене трохи часу й вони повернуться додому. З собою жінка взяла документи, пляшку воду й трохи хліба. Все життя вмістилось у рюкзак.

Олег Зонтов

Ми згадували, як жив у перші місяці деокупований Слов’янськ, з військовослужбовцем ЗСУ, молодшим сержантом, громадським діячем Олегом Зонтовим, який у 2014—2015 виконував обов’язки міського голови Слов’янської міської ради.

“Якось я сказав, що ми вже раз відстояли Слов’янськ, і, дай Боже, ніколи війна більше не повториться. Ну, на жаль, повторилась. У березні-липні 2022 року якраз я і воював безпосередньо за Слов’янськом, на підступах. Там, де в 1943-му році йшла лінія оборони з нашої сторони, ми відривали траншеї, бліндажі. Там, де раніше дітей водили на екскурсії партизанськими стежками, ми тримали оборону проти сучасних фашистів.

Слов’янськ став першим містом, яке окупували в 2014 році. З однієї сторони, це дуже трагічно, а з іншого боку і місту пощастило, бо він перший прийняв цей удар. Тут перші зрозуміли, що це таке — російська окупація, рівень підтримки України значно виріс після цього”, — каже військовослужбовець.

Ірина Ситковська

Вчителька Ірина Ситковська народилася на Донеччині, у Волноваському районі, який наразі окупований військами рф. Зараз наша героїня працює у Донецькому обласному спеціалізованому фаховому коледжі спортивного профілю ім. С. Бубки.

З початком повномасштабної війни коледж евакуювався з Бахмута. Вчителі Донеччини зараз переважно працюють онлайн. Втім, багато працівників коледжу переїхали до Полтави та продовжили піклуватися про спортсменів, і, як і раніше, пані Ірина викладає заняття з української мови. Каже, що ставлення до цього предмета у дітей помітно змінилося.

Каріна Тренбач

Бахмутянка Каріна Тренбач зараз проживає у Гадячі на Полтавщині, але народилась та виросла в Бахмуті. Дівчина багато подорожувала Україною та встигла побачити чимало інших міст, але каже, що такого красивого та затишного, як Бахмут, немає ніде. Каріна подарувала власноруч створену картину з Гадяцьким замком місцевому історико-краєзнавчому музею.

Дівчина додає: коли вона розповідає, з якого вона міста — то найбільше люди відзначають, яким красивим воно було, бо бачили його в новинах.

“Воно в серцях наших залишається таким самим гарним”.

Оксана Судак

Оксана Судак — юристка та громадська діячка, у 2020 році жінка ініціювала перейменування вулиці в Бахмуті на честь Артема Мирошниченка, створила петицію на встановлення пам’ятника Шевченку в місті, була співорганізаторкою українськомовного клубу. Наша героїня народилась в Донецьку й добре пригадує події 2014 року.

Олександр Шередекін

Бахмут, його уродженцю Олександру Шередекіну назавжди залишиться 24 роки. Юнак без жодного бойового досвіду, але з великим бажанням, у 22 роки пішов захищати рідне місто — вступив до Бахмутського ТРО на початку повномасштабного вторгнення.

Анастасія Македонська

“Альо…Альо…й ніби не було цих майже трьох років”. Бахмутянка Анастасія Македонська літом 24 серпня 2024 року отримала найзаповітніший дзвінок від коханого, який два з половиною роки був в полоні росіян.

“Кожен обмін ти чекаєш, і потім це не стається. Ти просто вмираєш в цей день, а потім знову йдеш жити. Тому повірити в те, що там буде твій, дуже важко. Але десь о 12 дня вже почала просочуватися інформація, що справді йде обмін, що дійсно є наші строковики. Мені подзвонила мама Родіона, сказала, що їй прийшла смс-ка з Координаційного штабу, бо кожному, чий родич обмінюється, приходить смс-ка. Ми одразу почали плакати”, – пригадує дівчина з міста Бахмут.

Кирило Шишлов

16 річний Кирило Шишлов народився та проживав у Донецьку, рідне місто йому довелось покинути через війну. Зараз Кирило живе у Сумах, де є активним учасником програми ГО “Навчай для України”. Хлопець захоплюється програмуванням та мріє працювати в цій сфері.

Хлопець мало що пам’ятає з періоду власного життя в Донецьку, адже тоді ще був маленьким та ходив до садочка. Водночас теплі спогади про рідний Донецьк є:

“Мені все подобалось до війни. У Донецьку все було гарно. Всі були щасливими“, — згадує Кирило.

Читайте також:

• “Тихий куточок” з глибоким сенсом: продовження історії родини Реуцьких
• “Для сина тато — це фотокартка у шафі”. Історія Аліси Чумак, дружини полоненого нацгвардійця

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Що робити з військовими адміністраціями громад, які роками не мають доступу до своїх територій, як наприклад Бахмутська, Соледарська, Часовоярська? Ліквідувати їх, скоротити штати чи повністю змінити логіку роботи? Андрій Грудкін, координатор ГО “Сильні громади” та учасник Коаліції “На лінії зіткнення”, вважає, що простого рішення тут немає. На його думку, ліквідація МВА та розподіл їхніх коштів між людьми може дати швидкий ефект для частини мешканців, але водночас позбавити сотні тисяч людей системної підтримки.

Редакція Бахмут IN.UA розбиралася, якими можуть бути МВА окупованих громад і що в їхній роботі можна покращити разом з експертами Андрієм Грудкіним та Олександром Слобожаном, виконавчим директором Асоціації міст України.

МВА без території: що робити з військовими адміністраціями окупованих громад

Військові адміністрації окупованих громад опинилися в ситуації, для якої традиційна модель місцевого управління фактично не пристосована. Територія громади окупована або зруйнована, частина людей виїхала в інші регіони України чи за кордон, а сама адміністрація працює в евакуації. Андрій Грудкін розмірковує, що це має означати не ліквідацію МВА, а переформатування їхньої роботи.

“Формат військових адміністрацій окупованих громад повинен змінюватися, тому що наразі вони існують в умовах, непритаманних для будь-яких муніципалітетів. Це окупація, переміщення і робота поза територією і для людей. Безсумнівно, на думку нашої “Коаліції на лінії зіткнення”, ці інституції мають продовжити своє існування як представницькі органи, тимчасово окуповані інституції, а будь-які маніпуляції про необхідність їх ліквідації — це антидержавна діяльність”, — каже спікер.

Водночас, за словами експерта, сама наявність МВА ще не означає, що вони працюють за правильною моделлю. На його думку, адміністрації мають змінити внутрішню структуру та функції. Одна з головних проблем, на яку звертає увагу Грудкін, це те, що МВА продовжують частково працювати за логікою звичайних органів місцевого самоврядування, хоча обставини вже принципово інші.

“Попри те, що багато хто перемістився ще у 2022 році, вони досі не змирилися з тим, що у них немає території, вони тепер не мають займатися комунальним господарством, парками, дорогами, тендерами на будівництво і на ремонти. І через це ми маємо проблеми. Має бути усвідомлено, що це абсолютно унікальна модель роботи з людьми, надання їм послуг, збереження їх згуртованості, локальної ідентичності, і під це мають бути утворені абсолютно нові функціональні моделі”, — коментує Андрій Грудкін.

Тобто йдеться не лише про скорочення кількості працівників. На думку Грудкіна, потрібно переглянути саму структуру МВА: які підрозділи зараз потрібні, які можна об’єднати, а які, залишити через важливість даних для майбутнього громади. Окремо він наголошує, що навіть ті напрямки, які зараз не мають практичного застосування через окупацію, можуть бути важливими для збереження інформації про громаду. Тому перехід від територіальної моделі до моделі, орієнтованої на людей, на його думку, може одночасно зменшити витрати на утримання апарату та підвищити ефективність.

В Асоціації міст України наголошують, що військові адміністрації залишаються фактично єдиною формою управління окупованими громадами, поки місцеве самоврядування не може функціонувати.

“Жителі окупованих міст/сіл, які виїхали з рідних домівок на підконтрольну Україні територію, мешкають зараз в інших громадах, де в більшості продовжує працювати місцеве самоврядування. Ради на окупованих територіях не працюють, тому військові адміністрації це єдина форма управління в таких громадах”, — зазначає Олександр Слобожан, виконавчий директор Асоціації міст України (АМУ).

За його словами, в АМУ вже кілька років обговорюють подальшу модель управління окупованими та деокупованими громадами. У 2023 році в Асоціації створили Секцію з розвитку деокупованих та тимчасово окупованих громад, яка, за словами Слобожана, об’єднує майже 400 громад.

“Секція – це платформа, де на постійній основі в очному і онлайн форматі зустрічаються представники всіх окупованих і деокупованих громад (мери, начальники військових адміністрацій, їх заступники) та спільно з народними депутатами України, представниками Уряду та міністерств, міжнародних організацій, експертів обговорюють проблеми напрацьовують варіанти їх спільного вирішення”, — розповідає він.

Серед пропозицій, які зараз обговорюються в АМУ, — визначення критеріїв запровадження військових адміністрацій та стратегічних завдань, які вони мають виконувати. Для окупованих громад це означає, що питання майбутнього МВА фактично пов’язане не лише з їхньою ефективністю, а й із тим, як Україна зможе забезпечити представництво інтересів мешканців до моменту деокупації та відновлення виборного місцевого самоврядуванн

Чи мають мешканці впливати на рішення МВА

Інша проблема — це участь самих мешканців у прийнятті рішень. Грудкін вважає, що нинішніх можливостей для цього недостатньо. Особливо це помітно у ситуаціях, коли рішення вже фактично прийняте, а мешканців лише ставлять перед фактом. На його думку, МВА варто перейти від комунікації після ухвалення рішення до попереднього обговорення планів.

“Потрібно не постфактум повідомляти про прийняті рішення, а анонсувати майбутню роботу. Тому що багато чого планується на етапі формування бюджету і розробки місцевих програм. Чиновники знають, скількома людьми вони орієнтовно мають надати ту чи іншу послугу, підтримку. Вони знають, скільки коштів дотації прийде їм з бюджету в певному моменті”, — пояснює Андрій Грудкін.

На практиці це означає, що навіть рішення, які потрібно ухвалювати досить швидко, можна попередньо комунікувати з громадою та збирати зворотний зв’язок. За словами Грудкіна, для цього не потрібен якийсь один визначений механізм. Це можуть бути опитування, публічні обговорення, консультації чи інші формати постійного діалогу.

Нагадаємо, що зараз бахмутяни можуть долучитися до громадського обговорення 2 програм, а саме обговорення житлової програми для ВПО на 2026–2028 рр, а також програми підтримки ветеранів та родин загиблих.

Чому аргумент про “оперативність під час війни” вже не завжди працює

Одним із аргументів на користь обмеженої участі мешканців у роботі МВА може бути необхідність швидко ухвалювати рішення під час війни. Проте Грудкін вважає, що для переміщених адміністрацій цей аргумент уже не настільки переконливий. За його словами, багато МВА працюють у переміщеному форматі вже кілька років, а мешканці громад також значною мірою адаптувалися до життя в інших містах.

Тому він пропонує змінити сам підхід до управління — зробити комунікацію постійною, а не ситуативною.

“При зміні такого підходу, плюс гарна комунікація перманентна, постійна, можна питати у людей зворотний зв’язок, а що ви думаєте про ось таку-то нашу ідею зробити щось хороше для вас. І тоді це абсолютно інший підхід до управління і кращі результати. А форматів, як це робити, мільйон”, — вважає Андрій Грудкін.

“Розпустити МВА і роздати гроші — стратегічна помилка”

Окремо ми запитали Грудкіна про роль держави у визначенні майбутнього МВА. Він вважає, що державне унормування роботи таких адміністрацій необхідне, оскільки зараз вони фактично працюють у певному нормативному вакуумі. При цьому експерт застерігає від швидких рішень, зокрема масового скорочення працівників або ліквідації МВА.

“Подібні гасла лунали під тиском від народних депутатів, деяких популістів, таких, як Вельможний, які кажуть, що потрібно всіх ліквідувати, гроші роздати людям. Це абсолютно не вирішить питання, тому що, так, це буде мати дуже швидкий ефект, можливо, якісь люди отримають якесь житло, але це буде настільки незначна частка людей, і у порівнянні з можливістю продовження роботи цих органів, це стратегічна помилка”, — пояснює співрозмовник у коментарі.

Його аргумент полягає в тому, що МВА — це не лише адміністративний апарат і витрати на його утримання. Через ці інституції можуть продовжувати працювати сервіси, центри підтримки, освітні та культурні напрямки, які залишаються важливими для людей з окупованих територій. Саме тому, на думку Грудкіна, перед скороченням штату чи ліквідацією окремих підрозділів потрібно оцінювати не лише економію бюджету, а й те, яку послугу після цього втратить конкретна людина.

Для кожної громади потрібна окрема модель

Грудкін пропонує не створювати одну універсальну модель для всіх окупованих громад. Адже обставини їхньої окупації та переміщення дуже різні. Одні громади мають значну частину населення, яка залишилася на окупованій території. Інші, зокрема Бахмут, Торецьк та інші міста Донеччини, зазнали масштабних руйнувань, а їхні мешканці масово виїхали в інші регіони України та за кордон.

“Ми пропонуємо модель аналізу конкретних військових адміністрацій, бажано усіх, для визначення для кожної з них оптимальної функціональної моделі. Тому що кожен з цих органів має свої особливості. У когось була швидка окупація, і 40% населення залишилось на тимчасово окупованій території. А у когось, як, наприклад, Бахмут, Торецьк чи Авдіївка багато людей стали вимушеними переселенцями, чи виїхали за кордон”, — каже Грудкін.

Тому перед державою, на його думку, стоїть складніше завдання, ніж просто визначити відсоток скорочення штату. Потрібно проаналізувати функції кожної адміністрації та зрозуміти, які з них справді потрібні конкретній громаді.

На цьому етапі особливо важливе питання — не просто скільки людей працюватиме в адміністраціях, а чим саме вони займатимуться. Грудкін наводить приклад культурного напрямку. На його думку, працівник такого підрозділу в окупованій громаді не повинен відтворювати звичайну модель роботи місцевого відділу культури.

“Я маю думати, як проводити культурні заходи для переміщених жителів, як їх знаходити, об’єднувати, як зберігати творчі колективи, нематеріальну культурну спадщину, просувати її, зберігати артефакти війни, займатися меморіалізацією, а не фігнею. Це просто приклад по структурному підрозділу”.

Чи чує держава мешканців окупованих громад

Окремим питанням залишається представництво мешканців окупованих територій на державному рівні. Грудкін визнає, що громадський сектор намагається адвокатувати зміни, але поки що ці зусилля недостатньо скоординовані.

“Сказати, що громадським організаціям, всім небайдужим, майбутнім наших людей, наших інституцій потрібно гуртуватися і разом виступати з позицією, консолідованою на національному рівні, — це очевидно. Але, скажу відверто, поки що не супер вдається це зробити. Так, ми робимо кожен від себе десь на якихось форумах, пишемо, адвокатуємо якісь рішення, пропонуємо проєкти нормативних актів, але нам потрібна платформа”.

На його думку, така платформа має не просто існувати формально для “галочки”, а мати реальний мандат на представництво інтересів людей з окупованих територій та можливість впливати на державну політику. Як один із можливих орієнтирів Грудкін називає Кримську платформу. Водночас він наголошує, що формат майбутньої платформи для всіх тимчасово окупованих територій не варто визначати поспіхом.

До теми:

Чим має займатися МВА без території: що думають бахмутяни про владу в екзилі, і що каже закон?

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутська міська військова адміністрація ухвалила план розподілу фінансів на найближчі роки. Документ діятиме з 2027 по 2029 рік. Його головна мета — розв’язати житлове питання та забезпечити помешканнями жителів міста.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Середньострокове планування публічних інвестицій Бахмута

Новий документ чітко визначає, як місто витрачатиме кошти протягом наступних трьох років. Він встановлює правила залучення грошей та формує перелік головних потреб громади. Саме на ці потреби влада планує витрачати наявні ресурси.

Згідно із затвердженим планом пріоритетних публічних інвестицій, ключовим фокусом на період 2027–2029 років стає розв’язання житлових питань бахмутян. Структура документа передбачає:

• першочергове фінансування тих проєктів, які допомагають забезпечити містян житлом;
• спрямування основних інвестицій у житловий сектор протягом усього часу дії плану;
• створення фінансової бази, щоб напряму закрити потребу людей у нових квадратних метрах.

Фінансування з бюджету громади

Протягом трьох років з бюджету Бахмутської громади планують виділити 618 мільйонів гривень (618 000,0 тис. грн). Згідно з планом, єдиним сектором для інвестування цих грошей визначено галузь “Житло”.

За попередніми даними, обсяги фінансування з місцевого бюджету зростатимуть щороку:

• 2027 рік — 168 мільйонів гривень;
• 2028 рік — 200 мільйонів гривень;
• 2029 рік — 250 мільйонів гривень.

Міжнародна допомога

Окрім місцевого бюджету, за попередніми прогнозами, інвестиційний план передбачає залучення коштів від міжнародних фінансових організацій та урядів іноземних країн. Цей напрямок включає міжнародну технічну допомогу, гранти та інші ресурси.

Загальна сума міжнародних інвестицій на середньостроковий період становить 1 мільярд 169 мільйонів 676 тисяч гривень (1 169 676,0 тис. грн).

Міжнародні кошти розподілять наступним чином:

• 2027 рік — 632 мільйони гривень;
• 2028 рік — 537 мільйонів 676 тисяч гривень;
• 2029 рік — фінансування наразі не прогнозується.

Нагадаємо, що з 1 по 30 серпня 2026 року Бахмутська міська військова адміністрація проводить громадське обговорення проєкту житлової програми для переселенців. Долучитися до формування житлової політики можуть усі жителі громади, зокрема ті, хто виїхав до інших регіонів України або за кордон.

Пропозиції та зауваження приймають виключно в електронному форматі на пошту [email protected]. У листі обов’язково необхідно вказати свої особисті та контактні дані, оскільки анонімні звернення не розглядаються. Підсумковий звіт із результатами обговорень адміністрація має підготувати до 13 вересня та оприлюднити на офіційному сайті міської ради.

Читайте також:

Бахмутська МВА визначила новий склад комісії, яка розглядає заяви на матеріальну допомогу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!