Сьогодні добігає завершення 2024 рік, за цей час наша редакція створила низку матеріалів, героями наших публікацій були сміливі й сильні люди. В останній день 2024 року Бахмут IN.UA згадує 12 особливих історій, які ми розповіли цьогоріч.

Максим Потапчук

У 2015 році мешканець Донецька, активіст, а з початком повномасштабної війни — діючий військовий десантно-штурмових військ Максим Потапчук приїхав до Краматорська, аби очолити місцевий Пласт. Місто якраз оговтувалося від окупації росіян, яка тривала з 12 квітня по 5 липня 2014 року.

Максим згадує, що прибічники росії ще встигли облити фарбою приміщення, де збиралися малі пластуни. Але ані фарба, ані пошкоджені вікна не завадили дітям приходити на зібрання.

Марина Жукова

Художниця Марина Жукова родом з Бахмута. Вже 6 років вона займається ілюстрацією, найбільше любить працювати з дитячою графікою. Увагу нашої редакції найбільше привернула робота художниці, на якій зображена новорічна ялинка з ключів. Здавалося б, звичайний ключ, який щось відмикає і замикає. Однак для багатьох людей після евакуації ключ став предметом пам’яті та зв’язку з домом. Так відбулось і з Мариною. Ключ і сукня — її пам’ять про дім. 

Співачка Valentayna

Valentayna — це творчий псевдонім Валентини Поліщук. Дівчина народилася у Словʼянську. Все своє свідоме життя вона приділяла музиці. Спочатку юна співачка займалась у підготовчій групі, потім відвідувала музичну школу.

У підлітковому віці вона поїхала навчатися в Бахмутський фаховий коледж культури і мистецтв імені Івана Карабиця. Місто-фортеця стало для неї другим домом. Valentayna випустила пісню під назвою “Зоряна ніч”. Цю композицію артистка присвятила Бахмуту — місту, в якому здобувала свою музичну освіту.

Михайло Реуцький

Михайла Реуцького з позивним “Тихий” вбили росіяни в Бахмуті, 18 лютого будуть роковини з дня його загибелі. Його донька Катерина каже, що цей позивний батькові дали не просто так. За характером він був спокійний, говорив мало, але робив багато. Вже під час повномасштабного вторгнення Михайло Реуцький перевівся до рідної 93-ОМБР Холодний Яр, в якій служив ще за часів АТО. Саме ця бригада останні місяці захищала Бахмут від росіян.

“Ми з татом були дуже близькі. Коли він там востаннє був, в Бахмуті, він мені постійно телефонував, який би там зв’язок не був, які б там не були проблеми, та все одно він знаходив 2-3 хвилини подзвонити зранку. Я добре пам’ятаю одну з останніх наших розмов: він мені набрав вдень, а це було йому не притаманно. Ми поговорили хвилин 40 — тато розповів, що хлопців з його бригади взяли в полон та розстріляли. Він був дуже сумний та пригнічений, кожна смерть його побратимів давалась йому важко. Це було за річкою Бахмутка. Татові хотілося з кимось цим поділитися, він відчував, що може мені довіряти”, — говорить Катерина.

Вікторія Бабич

Вікторія Бабич пригадує, що майже з перших днів у Бахмуті почалася евакуація, спершу вивозили жінок з дітьми та людей старшого віку. Вікторія також вирішила виїздити, у стані шоку жінка розуміла — насамперед має рятувати дітей. Чоловік героїні на той час залишився у Бахмуті, родина вірила: мене трохи часу й вони повернуться додому. З собою жінка взяла документи, пляшку воду й трохи хліба. Все життя вмістилось у рюкзак.

Олег Зонтов

Ми згадували, як жив у перші місяці деокупований Слов’янськ, з військовослужбовцем ЗСУ, молодшим сержантом, громадським діячем Олегом Зонтовим, який у 2014—2015 виконував обов’язки міського голови Слов’янської міської ради.

“Якось я сказав, що ми вже раз відстояли Слов’янськ, і, дай Боже, ніколи війна більше не повториться. Ну, на жаль, повторилась. У березні-липні 2022 року якраз я і воював безпосередньо за Слов’янськом, на підступах. Там, де в 1943-му році йшла лінія оборони з нашої сторони, ми відривали траншеї, бліндажі. Там, де раніше дітей водили на екскурсії партизанськими стежками, ми тримали оборону проти сучасних фашистів.

Слов’янськ став першим містом, яке окупували в 2014 році. З однієї сторони, це дуже трагічно, а з іншого боку і місту пощастило, бо він перший прийняв цей удар. Тут перші зрозуміли, що це таке — російська окупація, рівень підтримки України значно виріс після цього”, — каже військовослужбовець.

Ірина Ситковська

Вчителька Ірина Ситковська народилася на Донеччині, у Волноваському районі, який наразі окупований військами рф. Зараз наша героїня працює у Донецькому обласному спеціалізованому фаховому коледжі спортивного профілю ім. С. Бубки.

З початком повномасштабної війни коледж евакуювався з Бахмута. Вчителі Донеччини зараз переважно працюють онлайн. Втім, багато працівників коледжу переїхали до Полтави та продовжили піклуватися про спортсменів, і, як і раніше, пані Ірина викладає заняття з української мови. Каже, що ставлення до цього предмета у дітей помітно змінилося.

Каріна Тренбач

Бахмутянка Каріна Тренбач зараз проживає у Гадячі на Полтавщині, але народилась та виросла в Бахмуті. Дівчина багато подорожувала Україною та встигла побачити чимало інших міст, але каже, що такого красивого та затишного, як Бахмут, немає ніде. Каріна подарувала власноруч створену картину з Гадяцьким замком місцевому історико-краєзнавчому музею.

Дівчина додає: коли вона розповідає, з якого вона міста — то найбільше люди відзначають, яким красивим воно було, бо бачили його в новинах.

“Воно в серцях наших залишається таким самим гарним”.

Оксана Судак

Оксана Судак — юристка та громадська діячка, у 2020 році жінка ініціювала перейменування вулиці в Бахмуті на честь Артема Мирошниченка, створила петицію на встановлення пам’ятника Шевченку в місті, була співорганізаторкою українськомовного клубу. Наша героїня народилась в Донецьку й добре пригадує події 2014 року.

Олександр Шередекін

Бахмут, його уродженцю Олександру Шередекіну назавжди залишиться 24 роки. Юнак без жодного бойового досвіду, але з великим бажанням, у 22 роки пішов захищати рідне місто — вступив до Бахмутського ТРО на початку повномасштабного вторгнення.

Анастасія Македонська

“Альо…Альо…й ніби не було цих майже трьох років”. Бахмутянка Анастасія Македонська літом 24 серпня 2024 року отримала найзаповітніший дзвінок від коханого, який два з половиною роки був в полоні росіян.

“Кожен обмін ти чекаєш, і потім це не стається. Ти просто вмираєш в цей день, а потім знову йдеш жити. Тому повірити в те, що там буде твій, дуже важко. Але десь о 12 дня вже почала просочуватися інформація, що справді йде обмін, що дійсно є наші строковики. Мені подзвонила мама Родіона, сказала, що їй прийшла смс-ка з Координаційного штабу, бо кожному, чий родич обмінюється, приходить смс-ка. Ми одразу почали плакати”, – пригадує дівчина з міста Бахмут.

Кирило Шишлов

16 річний Кирило Шишлов народився та проживав у Донецьку, рідне місто йому довелось покинути через війну. Зараз Кирило живе у Сумах, де є активним учасником програми ГО “Навчай для України”. Хлопець захоплюється програмуванням та мріє працювати в цій сфері.

Хлопець мало що пам’ятає з періоду власного життя в Донецьку, адже тоді ще був маленьким та ходив до садочка. Водночас теплі спогади про рідний Донецьк є:

“Мені все подобалось до війни. У Донецьку все було гарно. Всі були щасливими“, — згадує Кирило.

Читайте також:

• “Тихий куточок” з глибоким сенсом: продовження історії родини Реуцьких
• “Для сина тато — це фотокартка у шафі”. Історія Аліси Чумак, дружини полоненого нацгвардійця

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Колишній народний депутат Федір Христенко, якого підозрюють у державній зраді, опинився на волі. Причиною звільнення стало погіршення здоров’я ексдепутата під час перебування в СІЗО. Попри це, Федір Христенко залишається під контролем СБУ.

Про це повідомляє видання “Українська правда” з посиланням на власні джерела.

Федір Христенко перебуває на волі

Колишній народний депутат з Бахмутського округу Федір Христенко, якого підозрюють у державній зраді, перебуває на волі. Він живе в Україні та залишається під охороною і жорстким контролем СБУ.

Причиною звільнення ексдепутата стало погіршення його здоров’я під час перебування в СІЗО. Христенко мав захворювання хребта, що вимагало постійного руху та багатогодинних піших прогулянок вдень. Ці умови забезпечити в СІЗО неможливо. Також були враховані обставини, що Христенко визнав провину і підписав угоду зі слідством.

“Українська правда” звернулась до СБУ з проханням прокоментувати інформацію у справі Христенка. У спецслужбі відмовилися від коментарів із формулюванням: “Нічим не зможемо допомогти”.

Нагадаємо, що у грудні 2025 року Федір Христенко визнав провину і підписав угоду зі слідством. Цю інформацію підтвердили в Печерському суді Києва, однак коли саме була затверджена угода та яке покарання отримав депутат не повідомляється. Слухання відбувалися в закритому режимі.

Читайте також:

• Нардеп Федір Христенко достроково втратив мандат через обвинувальний вирок суду
• Федір Христенко: таємне зникнення нардепа ОПЗЖ після 24 лютого
• Зрадники, волонтери та священники: до якої групи можна віднести нардепа від Бахмутського округу Федора Христенко

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині триває евакуація цивільних. Людей, які виїжджають з небезпечних територій, розселяють у різних регіонах України. Найважче евакуювати маломобільних та самотніх людей, які часто відмовляються покидати свої домівки попри небезпеку.

Як евакуйовані мешканці Донеччини можуть отримати безоплатне житло і які регіони наразі приймають людей, під час брифінгу розповів Дмитро Пожарський, начальник відділу з питань надання соціальних послуг Департаменту соціального захисту населення Донецької ОВА. 

Кількість населення та евакуація в Лиманській громаді

Темпи евакуації у Лиманській громаді суттєво знизилися і тривалий час залишаються майже незмінними. Наразі в громаді фіксуються поодинокі випадки виїзду, переважно тоді, коли місцевим допомагають військові.

Головними причинами евакуації населення з Лиманської громади є безперервні атаки російських військ із застосуванням керованих авіабомб, артилерії та FPV-дронів. Це призвело до тотального знищення житлового фонду: рівень руйнувань вже сягнув 90-95%, а влучання у багатоповерхівки фіксуються щодня. Ситуацію критично ускладнює повна відсутність газопостачання, електроенергії та централізованого опалення, які наразі неможливо відновити через активні бойові дії. Крім того, процес виїзду та забезпечення громади ускладнює зруйнована логістика, зокрема знищені дамби та понтонні переправи.

Станом на зараз у громаді залишається:

• у всій Лиманській громаді — 2 440 осіб;
• безпосередньо у місті Лиман — 1 780 осіб.

У порівняно великих громадах Донеччини досі залишається значна кількість населення:

• Краматорська громада — 67,5 тисяч осіб;
• Слов’янська громада — 46 тисяч осіб;
• Дружківська громада — 6 300 осіб.

Загалом на підконтрольній Україні території Донецької області залишається близько 154 тисяч осіб.

Про збільшення кількості евакуйованих

За словами Дмитра Петліна, починаючи з 1 травня, найбільшу кількість евакуйованих зі своїх постійних місць проживання зафіксовано у Краматорську — понад 2 400 осіб. Зі Слов’янської громади виїхали 1 700 людей, з Дружківської — трохи більше 500. Миколаївську громаду покинули 280 жителів, Святогірську — близько 150, Костянтинівську — 140, а Лиманську — 65 осіб. У Покровському районі, зокрема в Добропіллі, фіксуються лише поодинокі випадки евакуації з незначною кількістю людей.

Протягом квітня з Донецької області евакуювали 249 людей. Їх розселили до 16 областей України. Від початку травня безкоштовно розселено 86 людей. Географія розселення охоплює низку регіонів, серед яких Рівненська, Івано-Франківська, Закарпатська, Полтавська, Хмельницька, Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Волинська та Львівська області.

У Павлограді (Дніпропетровська область) транзитним центром щодня користуються 10-15 донеччан. Більшість з них їдуть до Дніпра або в найближчі населені пункти, де самостійно орендують житло. У Харківській області транзитний центр приймає близько 200 осіб у вихідні дні та понад 250 осіб у будні.

Міжнародні благодійні організації збільшили розмір разової грошової допомоги при евакуації. Наразі сума виплати, яка оформлюється у транзитних центрах, становить 12 300 гривень на одну особу.

Ситуація з маломобільними групами населення 

Окремою проблемою залишається евакуація маломобільних громадян. За даними органів влади, на Донеччині виявлено 763 самотні маломобільні людини, які потребують підтримки соціальних працівників. З них 175 осіб допускають можливість евакуації у разі суттєвого погіршення безпекової ситуації, а 108 мають родичів або знайомих, готових їх прийняти.

Проте 588 людей категорично відмовляються виїжджати. Основними аргументами для відмови є прив’язаність до власного будинку та рідного міста. Часто люди погоджуються на евакуацію лише тоді, коли снаряди починають падати безпосередньо біля їхнього житла. Евакуаційним екіпажам поліції, ДСНС та волонтерам доводиться працювати в умовах постійної небезпеки та багаторазово повертатися за одними й тими ж адресами, намагаючись переконати місцевих жителів виїхати.

Читайте також:

Скільки дітей перебувають у зонах примусової евакуації на Донеччині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!