Сьогодні добігає завершення 2024 рік, за цей час наша редакція створила низку матеріалів, героями наших публікацій були сміливі й сильні люди. В останній день 2024 року Бахмут IN.UA згадує 12 особливих історій, які ми розповіли цьогоріч.

Максим Потапчук

У 2015 році мешканець Донецька, активіст, а з початком повномасштабної війни — діючий військовий десантно-штурмових військ Максим Потапчук приїхав до Краматорська, аби очолити місцевий Пласт. Місто якраз оговтувалося від окупації росіян, яка тривала з 12 квітня по 5 липня 2014 року.

Максим згадує, що прибічники росії ще встигли облити фарбою приміщення, де збиралися малі пластуни. Але ані фарба, ані пошкоджені вікна не завадили дітям приходити на зібрання.

Марина Жукова

Художниця Марина Жукова родом з Бахмута. Вже 6 років вона займається ілюстрацією, найбільше любить працювати з дитячою графікою. Увагу нашої редакції найбільше привернула робота художниці, на якій зображена новорічна ялинка з ключів. Здавалося б, звичайний ключ, який щось відмикає і замикає. Однак для багатьох людей після евакуації ключ став предметом пам’яті та зв’язку з домом. Так відбулось і з Мариною. Ключ і сукня — її пам’ять про дім. 

Співачка Valentayna

Valentayna — це творчий псевдонім Валентини Поліщук. Дівчина народилася у Словʼянську. Все своє свідоме життя вона приділяла музиці. Спочатку юна співачка займалась у підготовчій групі, потім відвідувала музичну школу.

У підлітковому віці вона поїхала навчатися в Бахмутський фаховий коледж культури і мистецтв імені Івана Карабиця. Місто-фортеця стало для неї другим домом. Valentayna випустила пісню під назвою “Зоряна ніч”. Цю композицію артистка присвятила Бахмуту — місту, в якому здобувала свою музичну освіту.

Михайло Реуцький

Михайла Реуцького з позивним “Тихий” вбили росіяни в Бахмуті, 18 лютого будуть роковини з дня його загибелі. Його донька Катерина каже, що цей позивний батькові дали не просто так. За характером він був спокійний, говорив мало, але робив багато. Вже під час повномасштабного вторгнення Михайло Реуцький перевівся до рідної 93-ОМБР Холодний Яр, в якій служив ще за часів АТО. Саме ця бригада останні місяці захищала Бахмут від росіян.

“Ми з татом були дуже близькі. Коли він там востаннє був, в Бахмуті, він мені постійно телефонував, який би там зв’язок не був, які б там не були проблеми, та все одно він знаходив 2-3 хвилини подзвонити зранку. Я добре пам’ятаю одну з останніх наших розмов: він мені набрав вдень, а це було йому не притаманно. Ми поговорили хвилин 40 — тато розповів, що хлопців з його бригади взяли в полон та розстріляли. Він був дуже сумний та пригнічений, кожна смерть його побратимів давалась йому важко. Це було за річкою Бахмутка. Татові хотілося з кимось цим поділитися, він відчував, що може мені довіряти”, — говорить Катерина.

Вікторія Бабич

Вікторія Бабич пригадує, що майже з перших днів у Бахмуті почалася евакуація, спершу вивозили жінок з дітьми та людей старшого віку. Вікторія також вирішила виїздити, у стані шоку жінка розуміла — насамперед має рятувати дітей. Чоловік героїні на той час залишився у Бахмуті, родина вірила: мене трохи часу й вони повернуться додому. З собою жінка взяла документи, пляшку воду й трохи хліба. Все життя вмістилось у рюкзак.

Олег Зонтов

Ми згадували, як жив у перші місяці деокупований Слов’янськ, з військовослужбовцем ЗСУ, молодшим сержантом, громадським діячем Олегом Зонтовим, який у 2014—2015 виконував обов’язки міського голови Слов’янської міської ради.

“Якось я сказав, що ми вже раз відстояли Слов’янськ, і, дай Боже, ніколи війна більше не повториться. Ну, на жаль, повторилась. У березні-липні 2022 року якраз я і воював безпосередньо за Слов’янськом, на підступах. Там, де в 1943-му році йшла лінія оборони з нашої сторони, ми відривали траншеї, бліндажі. Там, де раніше дітей водили на екскурсії партизанськими стежками, ми тримали оборону проти сучасних фашистів.

Слов’янськ став першим містом, яке окупували в 2014 році. З однієї сторони, це дуже трагічно, а з іншого боку і місту пощастило, бо він перший прийняв цей удар. Тут перші зрозуміли, що це таке — російська окупація, рівень підтримки України значно виріс після цього”, — каже військовослужбовець.

Ірина Ситковська

Вчителька Ірина Ситковська народилася на Донеччині, у Волноваському районі, який наразі окупований військами рф. Зараз наша героїня працює у Донецькому обласному спеціалізованому фаховому коледжі спортивного профілю ім. С. Бубки.

З початком повномасштабної війни коледж евакуювався з Бахмута. Вчителі Донеччини зараз переважно працюють онлайн. Втім, багато працівників коледжу переїхали до Полтави та продовжили піклуватися про спортсменів, і, як і раніше, пані Ірина викладає заняття з української мови. Каже, що ставлення до цього предмета у дітей помітно змінилося.

Каріна Тренбач

Бахмутянка Каріна Тренбач зараз проживає у Гадячі на Полтавщині, але народилась та виросла в Бахмуті. Дівчина багато подорожувала Україною та встигла побачити чимало інших міст, але каже, що такого красивого та затишного, як Бахмут, немає ніде. Каріна подарувала власноруч створену картину з Гадяцьким замком місцевому історико-краєзнавчому музею.

Дівчина додає: коли вона розповідає, з якого вона міста — то найбільше люди відзначають, яким красивим воно було, бо бачили його в новинах.

“Воно в серцях наших залишається таким самим гарним”.

Оксана Судак

Оксана Судак — юристка та громадська діячка, у 2020 році жінка ініціювала перейменування вулиці в Бахмуті на честь Артема Мирошниченка, створила петицію на встановлення пам’ятника Шевченку в місті, була співорганізаторкою українськомовного клубу. Наша героїня народилась в Донецьку й добре пригадує події 2014 року.

Олександр Шередекін

Бахмут, його уродженцю Олександру Шередекіну назавжди залишиться 24 роки. Юнак без жодного бойового досвіду, але з великим бажанням, у 22 роки пішов захищати рідне місто — вступив до Бахмутського ТРО на початку повномасштабного вторгнення.

Анастасія Македонська

“Альо…Альо…й ніби не було цих майже трьох років”. Бахмутянка Анастасія Македонська літом 24 серпня 2024 року отримала найзаповітніший дзвінок від коханого, який два з половиною роки був в полоні росіян.

“Кожен обмін ти чекаєш, і потім це не стається. Ти просто вмираєш в цей день, а потім знову йдеш жити. Тому повірити в те, що там буде твій, дуже важко. Але десь о 12 дня вже почала просочуватися інформація, що справді йде обмін, що дійсно є наші строковики. Мені подзвонила мама Родіона, сказала, що їй прийшла смс-ка з Координаційного штабу, бо кожному, чий родич обмінюється, приходить смс-ка. Ми одразу почали плакати”, – пригадує дівчина з міста Бахмут.

Кирило Шишлов

16 річний Кирило Шишлов народився та проживав у Донецьку, рідне місто йому довелось покинути через війну. Зараз Кирило живе у Сумах, де є активним учасником програми ГО “Навчай для України”. Хлопець захоплюється програмуванням та мріє працювати в цій сфері.

Хлопець мало що пам’ятає з періоду власного життя в Донецьку, адже тоді ще був маленьким та ходив до садочка. Водночас теплі спогади про рідний Донецьк є:

“Мені все подобалось до війни. У Донецьку все було гарно. Всі були щасливими“, — згадує Кирило.

Читайте також:

• “Тихий куточок” з глибоким сенсом: продовження історії родини Реуцьких
• “Для сина тато — це фотокартка у шафі”. Історія Аліси Чумак, дружини полоненого нацгвардійця

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Україні діє благодійний проєкт “Грошова підтримка”, у межах якого внутрішньо переміщені родини з дітьми отримують фінансову допомогу для оплати орендованого житла. Програма триватиме до 31 грудня 2026 року. Її реалізує організація “СОС Дитячі Містечка Україна” за підтримки “SOS-Kinderdorfer weltweit”.

Детальніше про те, як отримати допомогу — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Грошова допомога на оренду житла для багатодітних ВПО

Програма розрахована на сім’ї, які покинули свої домівки через війну та орендують житло в інших регіонах. Подати заявку можуть:

• дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї, де батьки-вихователі мають статус внутрішньо переміщених осіб;
• опікуни та піклувальники, які є ВПО та виховують дітей віком до 18 років;
• багатодітні сім’ї зі статусом ВПО, які мають трьох і більше дітей.

Під час розгляду заявок пріоритет надають тим родинам, які отримали статус внутрішньо переміщених осіб після 24 лютого 2022 року.

Програма доступна не на всій території країни. Допомогу надають родинам, які проживають у місті Київ, а також у:

• Київській;
• Полтавській;
• Миколаївській;
• Івано-Франківській;
• Львівській;
• Чернівецькій;
• Чернігівській;
• Закарпатській;
• Одеській;
• Волинській;
• Дніпропетровській;
• Сумській;
• Херсонській;
• Запорізькій областях.

Виняток становлять території активних або можливих бойових дій.

Перелік документів та процедура подачі заявки

Для участі в проєкті заявникам необхідно заповнити спеціальну онлайн-форму за посиланням. До електронної заявки слід додати пакет документів:

• паспорт, реєстраційний номер облікової картки платника податків та документ про місце проживання заявника;
• документи, що підтверджують створення дитячого будинку сімейного типу, прийомної сім’ї або встановлення опіки;
• свідоцтва про народження дітей;
• банківські реквізити для зарахування коштів;
• договір оренди житла або інші документи на орендоване помешкання;
• згоду на обробку персональних даних;
• інші документи у разі потреби.

Умови фінансування

Розмір фінансової допомоги не є фіксованим. Його визначають індивідуально для кожної сім’ї залежно від вартості оренди житла в конкретному регіоні. Організатори зазначають, що ці кошти не покривають витрати на оплату комунальних послуг.

Виплата в межах благодійного проєкту надається лише один раз. Сім’ї, які вже отримували фінансування за цією програмою раніше, не мають права подавати заявку повторно. Після використання грошей отримувачі зобов’язані надати звіт, який підтвердить цільове використання коштів на оренду житла.

Читайте також:

Грошова допомога від Естонської ради у справах біженців: категорії та умови отримання

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Російська армія продовжує наступати на сході України. Протягом минулої доби інтенсивність боїв суттєво зросла на Костянтинівському, Покровському та Лиманському відтинках. На Слов’янському напрямку кількість штурмів зменшилася.

Детальніше про ситуацію на фронті — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Ситуація на Костянтинівському та Покровському напрямках

На Костянтинівському напрямку кількість атак різко зросла. Противник здійснив 34 штурмові дії, що на 18 більше порівняно з попереднім показником у 16 зіткнень. Наступальні дії відбувалися в районах населених пунктів Костянтинівка, Іллінівка, Іванопілля та у бік Степанівки, Торецького, Кучерового Яру, Довгої Балки, Новопавлівки й Вільного.

На Покровському напрямку російська армія також посилила тиск. Кількість штурмів зросла з 30 до 36. Українські підрозділи зупинили просування противника в районах населених пунктів Никанорівка, Родинське, Дорожнє, Новоолександрівка, Гришине, Котлине, Удачне, Молодецьке, Новомиколаївка, Філія та у бік Білицького, Шевченка, Василівки, Новопавлівки, Сергіївки й Новопідгородного.

Ситуація на Лиманському, Слов’янському та Краматорському напрямках

На Лиманському відтинку інтенсивність боїв зросла майже втричі — російські військові 24 рази намагалися вклинитися в українську оборону, тоді як напередодні відбулося 9 атак. Противник штурмував позиції в районах Ямполя, Надії, Новоселівки, Дерилового та у бік населених пунктів Борова, Ставки, Чернещина, Дробишеве, Лиман, Озерне, Діброва.

На Слов’янському напрямку кількість штурмів знизилася. Противник здійснив 24 атаки порівняно з 33 попередньої доби. Бойові дії зосередилися у бік населених пунктів Крива Лука, Рай-Олександрівка та у районі Різниківки й Закітного.

На Краматорському напрямку наступальних дій російської армії не було другий день поспіль.

Втрати російської армії

Станом на 7 липня 2026 року загальні бойові втрати противника в особовому складі орієнтовно становлять 1 412 250 осіб. За минулу добу ліквідували 1200 російських військовослужбовців, що дещо менше за попередній показник у 1 420 осіб.

Також змінилася пропорція знищеної техніки. Зросли втрати противника у безпілотниках, крилатих ракетах та танках, проте зменшилася кількість ліквідованої автомобільної техніки та артилерії. Українські військові ліквідували наступне озброєння противника:

• 2 129 безпілотників оперативно-тактичного рівня;
• 399 одиниць автомобільної техніки та автоцистерн;
• 57 артилерійських систем;
• 37 крилатих ракет;
• 15 наземних робототехнічних комплексів;
• 9 танків;
• 5 бойових броньованих машин;
• 5 засобів протиповітряної оборони;
• 5 одиниць спеціальної техніки.

Читайте також:

Пенсія у зв’язку з втратою годувальника: як оформити виплати у 2026 році та хто має на них право

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!