Сьогодні добігає завершення 2024 рік, за цей час наша редакція створила низку матеріалів, героями наших публікацій були сміливі й сильні люди. В останній день 2024 року Бахмут IN.UA згадує 12 особливих історій, які ми розповіли цьогоріч.

Максим Потапчук

У 2015 році мешканець Донецька, активіст, а з початком повномасштабної війни — діючий військовий десантно-штурмових військ Максим Потапчук приїхав до Краматорська, аби очолити місцевий Пласт. Місто якраз оговтувалося від окупації росіян, яка тривала з 12 квітня по 5 липня 2014 року.

Максим згадує, що прибічники росії ще встигли облити фарбою приміщення, де збиралися малі пластуни. Але ані фарба, ані пошкоджені вікна не завадили дітям приходити на зібрання.

Марина Жукова

Художниця Марина Жукова родом з Бахмута. Вже 6 років вона займається ілюстрацією, найбільше любить працювати з дитячою графікою. Увагу нашої редакції найбільше привернула робота художниці, на якій зображена новорічна ялинка з ключів. Здавалося б, звичайний ключ, який щось відмикає і замикає. Однак для багатьох людей після евакуації ключ став предметом пам’яті та зв’язку з домом. Так відбулось і з Мариною. Ключ і сукня — її пам’ять про дім. 

Співачка Valentayna

Valentayna — це творчий псевдонім Валентини Поліщук. Дівчина народилася у Словʼянську. Все своє свідоме життя вона приділяла музиці. Спочатку юна співачка займалась у підготовчій групі, потім відвідувала музичну школу.

У підлітковому віці вона поїхала навчатися в Бахмутський фаховий коледж культури і мистецтв імені Івана Карабиця. Місто-фортеця стало для неї другим домом. Valentayna випустила пісню під назвою “Зоряна ніч”. Цю композицію артистка присвятила Бахмуту — місту, в якому здобувала свою музичну освіту.

Михайло Реуцький

Михайла Реуцького з позивним “Тихий” вбили росіяни в Бахмуті, 18 лютого будуть роковини з дня його загибелі. Його донька Катерина каже, що цей позивний батькові дали не просто так. За характером він був спокійний, говорив мало, але робив багато. Вже під час повномасштабного вторгнення Михайло Реуцький перевівся до рідної 93-ОМБР Холодний Яр, в якій служив ще за часів АТО. Саме ця бригада останні місяці захищала Бахмут від росіян.

“Ми з татом були дуже близькі. Коли він там востаннє був, в Бахмуті, він мені постійно телефонував, який би там зв’язок не був, які б там не були проблеми, та все одно він знаходив 2-3 хвилини подзвонити зранку. Я добре пам’ятаю одну з останніх наших розмов: він мені набрав вдень, а це було йому не притаманно. Ми поговорили хвилин 40 — тато розповів, що хлопців з його бригади взяли в полон та розстріляли. Він був дуже сумний та пригнічений, кожна смерть його побратимів давалась йому важко. Це було за річкою Бахмутка. Татові хотілося з кимось цим поділитися, він відчував, що може мені довіряти”, — говорить Катерина.

Вікторія Бабич

Вікторія Бабич пригадує, що майже з перших днів у Бахмуті почалася евакуація, спершу вивозили жінок з дітьми та людей старшого віку. Вікторія також вирішила виїздити, у стані шоку жінка розуміла — насамперед має рятувати дітей. Чоловік героїні на той час залишився у Бахмуті, родина вірила: мене трохи часу й вони повернуться додому. З собою жінка взяла документи, пляшку воду й трохи хліба. Все життя вмістилось у рюкзак.

Олег Зонтов

Ми згадували, як жив у перші місяці деокупований Слов’янськ, з військовослужбовцем ЗСУ, молодшим сержантом, громадським діячем Олегом Зонтовим, який у 2014—2015 виконував обов’язки міського голови Слов’янської міської ради.

“Якось я сказав, що ми вже раз відстояли Слов’янськ, і, дай Боже, ніколи війна більше не повториться. Ну, на жаль, повторилась. У березні-липні 2022 року якраз я і воював безпосередньо за Слов’янськом, на підступах. Там, де в 1943-му році йшла лінія оборони з нашої сторони, ми відривали траншеї, бліндажі. Там, де раніше дітей водили на екскурсії партизанськими стежками, ми тримали оборону проти сучасних фашистів.

Слов’янськ став першим містом, яке окупували в 2014 році. З однієї сторони, це дуже трагічно, а з іншого боку і місту пощастило, бо він перший прийняв цей удар. Тут перші зрозуміли, що це таке — російська окупація, рівень підтримки України значно виріс після цього”, — каже військовослужбовець.

Ірина Ситковська

Вчителька Ірина Ситковська народилася на Донеччині, у Волноваському районі, який наразі окупований військами рф. Зараз наша героїня працює у Донецькому обласному спеціалізованому фаховому коледжі спортивного профілю ім. С. Бубки.

З початком повномасштабної війни коледж евакуювався з Бахмута. Вчителі Донеччини зараз переважно працюють онлайн. Втім, багато працівників коледжу переїхали до Полтави та продовжили піклуватися про спортсменів, і, як і раніше, пані Ірина викладає заняття з української мови. Каже, що ставлення до цього предмета у дітей помітно змінилося.

Каріна Тренбач

Бахмутянка Каріна Тренбач зараз проживає у Гадячі на Полтавщині, але народилась та виросла в Бахмуті. Дівчина багато подорожувала Україною та встигла побачити чимало інших міст, але каже, що такого красивого та затишного, як Бахмут, немає ніде. Каріна подарувала власноруч створену картину з Гадяцьким замком місцевому історико-краєзнавчому музею.

Дівчина додає: коли вона розповідає, з якого вона міста — то найбільше люди відзначають, яким красивим воно було, бо бачили його в новинах.

“Воно в серцях наших залишається таким самим гарним”.

Оксана Судак

Оксана Судак — юристка та громадська діячка, у 2020 році жінка ініціювала перейменування вулиці в Бахмуті на честь Артема Мирошниченка, створила петицію на встановлення пам’ятника Шевченку в місті, була співорганізаторкою українськомовного клубу. Наша героїня народилась в Донецьку й добре пригадує події 2014 року.

Олександр Шередекін

Бахмут, його уродженцю Олександру Шередекіну назавжди залишиться 24 роки. Юнак без жодного бойового досвіду, але з великим бажанням, у 22 роки пішов захищати рідне місто — вступив до Бахмутського ТРО на початку повномасштабного вторгнення.

Анастасія Македонська

“Альо…Альо…й ніби не було цих майже трьох років”. Бахмутянка Анастасія Македонська літом 24 серпня 2024 року отримала найзаповітніший дзвінок від коханого, який два з половиною роки був в полоні росіян.

“Кожен обмін ти чекаєш, і потім це не стається. Ти просто вмираєш в цей день, а потім знову йдеш жити. Тому повірити в те, що там буде твій, дуже важко. Але десь о 12 дня вже почала просочуватися інформація, що справді йде обмін, що дійсно є наші строковики. Мені подзвонила мама Родіона, сказала, що їй прийшла смс-ка з Координаційного штабу, бо кожному, чий родич обмінюється, приходить смс-ка. Ми одразу почали плакати”, – пригадує дівчина з міста Бахмут.

Кирило Шишлов

16 річний Кирило Шишлов народився та проживав у Донецьку, рідне місто йому довелось покинути через війну. Зараз Кирило живе у Сумах, де є активним учасником програми ГО “Навчай для України”. Хлопець захоплюється програмуванням та мріє працювати в цій сфері.

Хлопець мало що пам’ятає з періоду власного життя в Донецьку, адже тоді ще був маленьким та ходив до садочка. Водночас теплі спогади про рідний Донецьк є:

“Мені все подобалось до війни. У Донецьку все було гарно. Всі були щасливими“, — згадує Кирило.

Читайте також:

• “Тихий куточок” з глибоким сенсом: продовження історії родини Реуцьких
• “Для сина тато — це фотокартка у шафі”. Історія Аліси Чумак, дружини полоненого нацгвардійця

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У деклараціях посадовців Бахмутського району за останній звітний період частина чиновників вказали, що не мають власного житла. Хтось взагалі не декларує об’єкти нерухомості, а хтось вказує житло, яке належить дружинам і чоловікам.

Редакція Бахмут IN.UA проаналізувала подані дані та розповідає, хто з посадовців не декларує нерухомість. Для аналізу ми вивчали декларації керівників громад, їхніх заступників та керівників апарату.

Бахмутська МВА: хто з посадовців не має житла

Серед керівництва Бахмутської міськради нерухомості не мають двоє посадовців. Це Олексій Рева і Сергій Родін.

Олексій Рева — мер Бахмута, очільник Бахмутської МВА — декларує житло, але воно належить його дружині Олені. Зокрема, з 2007 року жінка володіє житловим будинком з господарськими спорудами та побудовами площею 353,30 м². Він розташований у Бахмуті. Вартість за останньою грошовою оцінкою — 921 376 гривень.

Також Олена Рева орендує будинок площею 49,6 м² у селищі Обухівка Дніпропетровської області.

Власної нерухомості Олексій Рева не декларує. Він вказує, що має право безоплатного користування майном, яке оформлене на дружину.

У декларації Сергія Родіна, заступника міського голови, відсутня будь-яка інформація про нерухомість. Посадовець не декларує жодного житла ані на правах власності, ані на умовах оренди чи безоплатного користування.

Хто з керівництва Часовоярської міськради не має житла

Серед керівництва Часовоярської міськради нерухомості не мають теж двоє посадовців. Це Сергій Чаус і Євгеній Дмитрієв.

Сергій Чаус — начальник Часовоярської міської військової адміністрації — не декларує об’єкти нерухомості. Згідно з декларацією, ні він, ні його родина, не мають ні власного житла, ні орендованого чи в користуванні.

Євгеній Дмитрієв, заступник міського голови, декларує два житлових приміщення. Це квартира в Часів Ярі площею 40,3 м², яка була придбана у 2017 році, та садовий дачний будинок у Бучі Київської області площею 57,6 м², який придбали у жовтні 2025 року. Цим майном володіє дружина посадовця — Ольга Дмитрієва.

Хто з керівництва Сіверської міськради не має житла

Декларацій частини посадовців Сіверської міськради немає у вільному доступі. Зокрема, не вдалось знайти у відкритих джерелах декларацію начальника МВА Олексія Воробйова і його заступника Віктора Буслова. Інші заступники подали декларації за минулий рік. Не має власного житла одна посадовиця — Наталія Прусаченко, керуюча справами виконкому.

У декларації Наталії Прусаченко вказано житловий будинок у Сіверську площею 54,7 м², який придбаний у травні 2005 року. Ним володіє чоловік посадовиці — Володимир Прусаченко.

Хто з керівництва Званівської сільради не має житла

У вільному доступі не має декларації Олександра Білицького — начальника Званівської СВА. Серед керівництва Званівської сільради нерухомості не має одна посадовиця — Альона Акулова, заступниця сільського голови з питань діяльності виконавчих органів.

У декларації Альони Акулової вказаний один об’єкт нерухомості — квартира в Бахмуті площею 50,7 м². Вона придбана у 2010 році і належить чоловіку посадовиці — Дмитру Акулову.

Хто з керівництва Бахмутської РДА не має власного житла

Серед керівництва Бахмутської РДА власної нерухомості не має одна посадовиця. Це Надія Тутова, керівниця апарату Бахмутської РДА. Вона має лише житло, надане для безоплатного проживання, як для ВПО. Це будинок у селищі Розділ на Львівщині площею 90 м².

Інформації щодо майна посадовців Торецької міської ради не має у вільному доступі, тому вона відсутня в аналізі. З початку повномасштабного вторгнення посадовці міськради не оприлюднюють свої декларації, що робить громаду найбільш закритою у вибірці.

Читайте також:

• На що Бахмутська райдержадміністрація витрачала кошти у березні 2026 року
• Без нерухомості, але з валютними заощадженнями: що декларує начальник управління з питань ветеранської політики Донецької ОДА
• Зарплати до 2,2 млн і сотні тисяч доларів готівкою: що декларують заступники голови Донецької ОДА

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Надія Мохіна — бахмутянка, яка здійснила свою дитячу мрію і стала бортпровідницею. Її шлях до авіації зайняв роки, а після початку повномасштабної війни вона була змушена починати майже з нуля у Франції — вивчати мову, проходити навчання і знову повертатися у професію. Це історія про дитинство на Донеччині, силу рішень і любов до неба, яка не зникає навіть у найскладніші часи.

Історію бахмутянки читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Дитинство між Бахмутом і Лиманщиною

Надія народилася у Бахмуті. Місто, яке називає своїм корінням і основою всього життя, своїм серцем. Частину дитинства вона провела саме тут, а іншу — на Лиманщині, куди їздила до родини.

“Я народилась в нашому прекрасному місті Бахмуті. І частина мого дитинства пройшла там, а частина мого дитинства пройшла на Лиманщині. І найкращі спогади дитинства про Донеччину… це дуже сильні емоції, бо одразу йдуть сльози і згадки. Але можу сказати з певністю, що це був дуже приємний досвід мого життя, моє дитинство і життя на Донеччині. І згадки найкращі. Я навчалася в місті Бахмуті, у 24-й школі. Мої батьки працювали у системі освіти”, — пригадує бахмутянка.

Саме 24-та школа для дівчини стала точкою відліку її майбутнього — не лише як освіта, а й як місце, де народилася мрія працювати в авіації.

Як з’явилася мрія про авіацію

У родині Надії не було людей, пов’язаних з авіацією, каже дівчина. Проте була інша важлива річ — любов до географії та світу, яку, зокрема, дівчинці привила вчителька географії.

“Я займалася географією дуже серйозно, коли навчалася в 24-й школі. Брала участь в олімпіадах, займалася в МАН (ред Мала академія наук). Я робила всі зусилля для того, щоб моя майбутня діяльність була пов’язана з нашою великою планетою Земля, з різноманітними людьми, країнами. І так склалося, що я до цього дійшла, але це трапилось пізніше. Тож, відповідь на питання, чому саме авіація — це саме ті роки в школі, і я вдячна вчительці географії, яка мене наставляла”, — каже героїня.

Рішення стати стюардесою до бахмутянки прийшло не одразу. Вперше ця думка з’явилася у 19 років — у Борисполі.

“Я пам’ятаю цей день, коли мені було 19 років, я переїхала жити в Київ. І дуже часто їздила додому автобусом, який заїжджав в аеропорт Бориспіль. Там я бачила бортпровідників, і саме тоді в мене виникла думка, що я хочу себе бачити серед них. Але щоб дійти до цього, треба було пройти певний шлях, тривалістю у майже 9 років”, — ділиться бахмутянка.

Перший політ

Свій перший досвід у небі Надія пам’ятає дуже чітко — це були стажувальні рейси, навчання і величезне відчуття щастя. Це сталося у 2016 році, в аеропорту Бориспіль, місці, яке стало частиною її нового життя.

“Перших 6 рейсів я виконувала як стажерка. Зі мною був інструктор. Нас вводили в курс справ, розповідали, як правильно виконувати процедури. Це був практичний етап навчання, після якого ми отримували допуск до польотів. І я пам’ятаю це відчуття, тому що я була дуже щаслива — здійснилась моя мрія, до якої я йшла з 16 років. Я впевнена, що той день — це про те, що мені вдалося досягти того, до чого я йшла все життя”, — згадує бахмутянка.

Авіація як спосіб життя

Для Надії робота бортпровідниці — це не лише професія, а стиль життя і внутрішнє відчуття свободи.

“Я люблю свою роботу за те, що вона дає певний рівень свободи, особливо на борту літака. Авіацію можна порівнювати з фігурним катанням: ми маємо свої процедури, стандарти, яким слідуємо, але це дає відчуття свободи. Сьогодні я в Баку, вчора була в Парижі, завтра лечу в Берлін. Завдяки цьому відчуттю неба я дуже закохана в свою професію. Знаєте, як кажуть, крилатим грунту не треба”.

Війна, Франція і новий початок

24 лютого 2022 року Надія зустріла у Франції — під час рейсу. Після цього життя кардинально змінилося.

“У 2022 році, коли наше місто і моя родина опинилися в центрі дуже сильних подій, мені потрібно було прийняти рішення — залишаюся я в професії чи ні. Я знаходилася на території Франції, коли почалося повномасштабне вторгнення. Моя родина виїжджала з міста. І я, без знання французької мови, прийняла рішення, що буду залишатися в професії і поновлювати своє свідоцтво бортпровідника”, — згадує співрозмовниця.

Це означало новий виклик — навчання французькою мовою, хоча у дівчини був базовий рівень, але вона не могла говорити вільно:

“Навчання тривало шість місяців французькою мовою. Я прийняла рішення навчатися з тим рівнем, який у мене був. Я навчалася кожен день, зробила, мабуть, найтитанічніші зусилля у своєму житті, щоб завершити це навчання. І після цього я повернулася на борт літаків вже як діючий бортпровідник на території Франції”.

Попри складні обставини, у Франції Надія відчула підтримку. Вона додає, що зі сторони французів відношення до українців з 2022 року не змінилося. Вони допомагали і робили все можливе, щоб допомогти людям, які опинилися на території Франції, адаптуватися. Сьогодні Надія продовжує літати — вже в іншій країні, але з тим самим відчуттям любові до неба. Тим, хто також хоче пов’язати своє життя з авіацією, бахмутянка дає найважливішу пораду, постійно навчатися та вдосконалюватися.

Примітка. Бахмутянка Надія Мохіна стала тією українкою, яка повідомила про використання символіки “Артемсолі” росіянами в Парижі. Її застосувала російська художниця для промоції своєї виставки. Дівчина зізнається, що не очікувала такого широкого розголосу: пост побачила велика кількість українців, які активно підтримали її. Згодом центр, де планували проводити виставку, видалив анонс, а культурний заклад прибрав афішу. Бахмутянка каже, важливо не залишатися осторонь та реагувати на події, коли росіяни намагаються привласнити собі символи України.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!