Торецьк до повномасштабного вторгнення налічував 66 тисяч жителів. Основною галуззю міста вважають видобуток вугілля, однак з початком війни працювати у регіоні вкрай небезпечною: у шахту ДП “Торецьквугілля” тількинещодавно були прильоти. На території громади зараз залишилося близько 12 тисяч мешканців.
Як живе Торецьк сьогодні, чи працюють магазини та як відбувається евакуація, редакції розповіли у військовій адміністрації.
Життя у прифронтовому Торецьку
Лариса Гусева, заступниця директора департаменту ЖКГ Донецької облдержадміністрації, ще наприкінці серпня повідомляла, що Торецьк, ймовірно, залишиться без газозабезпечення. Але люди не покидають місто на зиму, тож їх забезпечать буржуйками, дровами та пелетами.
У міській військовій адміністрації нам повідомили, що планують відкрити й Пункти Незламності. Тут можна буде зарядити телефони, зігрітися та поїсти. Однак скільки саме пунктів буде не уточнюють, все залежатиме від ситуації.
Зараз у громаді залишилося 12 678 осіб, а до вторгнення росіян проживало понад 66 тисяч людей. Попри постійні обстріли життя у місті триває, працюють продуктові й продовольчі магазини.
Зараз пріоритетом для місцевої влади є евакуація дітей. Станом на 30 жовтня 2023 року у місті залишилося 167 сімей, у яких виховується 203 дитини. Безплатний виїзд з громади організовують практично кожного тижня.
Евакуація з Торецька
За вересень та жовтень з громади евакуювали 407 людей, допомагає вивозити людей у безпечне місце поліція. Батьків, які відмовляються вивозити дітей з небезпечної зони, неодноразово відвідують працівники підрозділу “Білі Янголи”. Щоденно на території громади працюють 4 евакуаційні групи.
Залишити заявку на евакуацію мешканці Торецької громади можуть за номерами телефону: 099 601 9491, за цим номером телефонувати можна цілодобово, а за контактом 066 952 6360, дзвонити можна щоденно з 08:00 до 17:00.
Музичний сервіс Spotify опублікував музичні підсумки 2025 року в Україні та назвав найпопулярніших українських артистів і треки. До списків увійшли як ветерани сцени, так і нові зірки, що стрімко набрали популярність цього року.
Детальніше про те, хто став найпопулярнішим артистом та яка пісня лунала найчастіше серед українських користувачів — в матеріалі Бахмут IN.UA
Spotify назвав найпопулярніших українських артистів та треки 2025 року
Музичний стримінговий сервіс Spotify підбив підсумки 2025 року та оприлюднив рейтинг найпопулярніших українських артистів і композицій. У перелік потрапили як відомі гурти, так і нові імена, що стали трендовим відкриттям цього року.
Топ 10 українських артистів 2025 року
У топі українських артистів на першому місці опинилася Klavdia Petrivna. Далі топ виглядає наступним чином:
SadSvit;
“Бумбокс”;
Dorofeeva;
“Океан Ельзи”;
KRBK;
Валентин Стрикало;
YakTak;
Parfeniuk;
Jerry Heil.
Топ 10 українських треків 2025 року
Найпопулярнішою піснею року серед українців стала пісня “Смарагдове небо” від Drevo. Це атмосферний ліричний трек, який підкорив слухачів ніжним вокалом та емоційною історією.
Друге місце в топі зайняла енергійна композиція “Врубай” від Parfeniuk з інді-електронним звучанням, що стала популярною завдяки драйву.
Третє місце зайняла чуттєва пісня про крихкість стосунків “Не лякай”, яку створив дует Osty і Klavdia Petrivna.
Наступні позиції в топі виглядають наступним чином:
Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на згадку, коли дому не стане зовсім. За традицією фотка стели, ну бо, як це – додому ж їдеш! Перетнувши кордон області трава само собою одразу зеленіше, повітря чистіше, небо синіше, і оце все…
Зараз таку фотку не зробиш з відомих причин. Спочатку цю стелу замалюють від написів військових, шоб красіво. Потім на ній залишать нові, перетворивши у сучасний пам’ятник війні й боротьбі. Потім проїхати повз вже буде майже неможливо. В’їжджаючи цьогоріч вже минаю не цю стелу. Та мова не лише про неї. Про дім.
Мені пощастило, я пам’ятаю її й іншою. Свою Донеччину, хочете, Донбас, не має зараз сенсу розписувати різницю (хоч вона величезна насправді).Мені пощастило знати її до війни. Навіть до 14го, не кажучи про доповномасштабну.
Мені пощастило дитиною “тусить” на день міста у Бахмуті чи день шахтаря у Соледарі. Їсти солодку вату і розводити батьків на всілякі свєркающі сувеніри-шерпотреби, які валяються потім тижнями вдома. Штовхатися у натовпі святкових людей, що підтанцьовують під живі виступи якихось поп-ікон (прости Господи) того часу, типу Могилевської чи якихось Неангелів, а навколо пахне шашликами і літнім вечором.
А ці супер зрєліщні виступи на Кнауфі. Так, буквально виступи запрошених зірок у дворі величезного завода на околиці Соледару.
Зараз силюки пустять сльозу, а городські не поймуть. День села. Цього свята чекали весь рік. 14 жовтня, день Покрови (назва села відповідна), школярі й місцеві колективи тижнями репетирують у невеличкому будинку культури, а на саме свято вітають новостворені родини, відзначають річниці весіль та досягнення місцевих жителів. Лампово і щиро. З усіх сил аплодують сусідці чи кумі, бо та на сцені. Потім така собі вечірня програма, танці й посиденьки компаніями. Кілька років поспіль тодішній сільський голова умудрявся запрошувати дуже відомих співаків і ведучих та ввалював бабло у святкові салюти.
“Так гарно” – казали люди. “Це ж скільки грошей вилетіло в повітря” – додавали одразу. Але свято дійсно тоді того вартувало.
Мені пощастило їздити по гриби у Лиман. Той ліс з усіх, що я бачила єдиний…пахне лісом. Пахне настільки, що паморочиться голова, якщо походити там занадто довго.
А влітку на Дінець: Щурово чи Блакитні озера – затоплені водою з Сіверського Дінця колишні кар’єри, від того страшенно глибокі і чисті.
Пощастило їздити до Лаври. До Святогірська. Не те, щоб сильно відчувалася якась духовність, але піднятися “до Артема” – ото святе!
Сувеніри на кожному повороті і запах виробів з ялівця. І цей вид на Дінець і Лавру, коли нарешті підіймаєшся.
Мені пощастило їздити з батьками на море. Азовське. Найтепліше у світі. Щоліта на найкращі курорти мого життя: Мелекіне, Урзуф.
Побачивши з часом інші моря думка не змінюється. Азовське найпіжже!
Будиночки у “приватному секторі”. База відпочинку “Утьос” (це тільки для “прохаваних олдів”) з жахливими умовами, але найкращими краєвидами і пляжем, на якому згориш від сонця в перший же день, бо ти ж не слабак йти в тіньочок чи вилазить з води, бо вже “губи сині”. Розйобний маркетинг пляжних торговців, що 10 разів проходять повз тебе з сумками і неймовірно креативними постійноповторюваними гаслами, типу “паахлава мєдовая” і “ракі, ракі, поднімайтє свої…рукі”.
Ти встаєш о 3 ночі, бо виїзд автобуса о 4. Йдеш з сумками і передчуттям дороги, довольне як слон. Їдеш години чотири. Через Донецьк, тоді ще гарний, перспективний, амбітний і дочорта гоноровий. І Оленівку.
Вони не просто нищать мій дім, вони наче не дають мені пам’ятати його через призму дитячих спогадів. В Оленівці була ранкова зупинка після Донецька, відома “точка” смачної придорожньої випічки. Вони не дають мені навіть права сумувати за цим, бо тепер з цим населеним пунктом асоціації геть інші. Тепер це дорівнює одному з найжахливіших вчинених росіянами злочинів проти наших людей. І більше нічого.
Урзуф, Маріуполь. Тепер це не про море.
Соледар і Бахмут – не про сіль і шампанське і зовсім не про дитинство й плани на життя. Донеччина наче більше не належить мені, вони забирають її не лише фізично, її стирають звідусіль.
Тієї її більше немає і ніколи не буде.
Зараз її залишки у пікселі й мультикамі, вона на патчах зі сходом сонця і мерчі “Забоя”. Вона у корчах і воєнторгах. У піснях-символах, ненависті і невимовному болі. Ті залишки, що не здаються.
Решта її мовчить в окупації, сидить по підвалах-катівнях, або перетворилася на зомбі від укусів рускава міра.
Та мені таки пощастило її пам’ятати різною і бути її частиною. Бути “звідси” – ніколи про просто. Завжди про суперечно і з боротьбою.
Вона така. Важка, некомфортна, пряма і через те дещо наївна.
Її нелегко любити. Але якщо так – вона вже ніколи не відпустить.
До календарної зими залишилося менш ніж два місяці. Чимало українців вже розпочали підготовку оселі, хтось утеплює вікна, а хтось замовляє дрова. Жителі Донецької області також […]
Підприємиця, а наразі місцева волонтерка Інна Гайдай окрім допомоги тваринам, відгукується й на прохання мешканців. Для цього вони з однодумцями створили чат в Телеграмі, де […]
Сімейного лікаря Сергія Старусєва у Бахмуті знали й відвідували багато пацієнтів. Чоловік залишився в місті попри обстріли, й евакуювався у Київ тільки весною цього року. […]
