Донеччанин Андрій Шостак ще з 2014 року активно волонтерив разом з дружиною Ангеліною. Сьогодні пан Андрій захищає Україну на фронті, у день Збройних Сил України герой поділився з нами своїми міркуваннями про цю війну.
Андрій Шостак народився в Донецьку, українець має дві освіти, інженер-механік та юрист, а сьогодні ще й отримує третю неформальну — військову. У мирному житті пан Андрій працював у кількох місцях найманим працівником, остання робота чоловіка — менеджер із зовнішньої економічної діяльності на виробничому підприємстві із закордонною інвестицією. У 2014 році Андрій Шостак почав волонтерити, попри небезпеку за свою позицію, родина Шостаків вже тоді долучилися до наближення української Перемоги. Публікуємо текст нашої розмови з паном Андрієм, сьогодні військовослужбовцем.
Пане Андрій, чому почали волонтерити в 2014 році? Чому обрали для себе такий шлях.
Ми з дружиною спостерігали за подіями, які відбувалися у моєму рідному домі, Донецьку. Навесні 2014 року ми потрапили в таку пригоду, де «проросійські сили», мітингуючи в Донецьку, побили наш автомобіль через наявність там прапорців України і Євросоюзу. Ми з дружиною обрали для себе таку діяльність волонтерську — допомагати всіма своїми силами, які є. Захищати нашу землю від загарбників, окупантів, сепаратистів.
Яка ваша основна задача була як волонтерів?
Моя дружина займалася пошиттям прапорів, вишивкою національної символіки, виготовленням їжі для військових на лінії розмежування, яка пролягла поруч із Бахмутом. Також шила та в’язала балаклави для бійців. Ми також разом допомагали і військовим нашим, які повз Бахмут були розташовані. Допомагали продуктами харчування. Дружина також направляла допомогу до шпиталів до поранених українських бійців.
Мати чітку українську позицію, на той час в Донецьку, було не дуже безпечно. Людей били, загалом були різні випадки. Що Вами рухало тоді, як не побоялися говорити про свою позицію, волонтерити?
У нас не було жодного сумніву у правильності наших дій і жодним чином нас це не лякала така позиція населення Донеччини (ред. проросійська). Вона для нас була не зрозуміла, таке дикунство, прояви «руського мира» в Донецьку, в українському місті, де я народився, виріс. У 2012 році під час європейського футбольного чемпіонату воно майоріло жовто-синіми кольорами, а через півтора року ось таке… Потім ми почали трошки замислюватися, що ми тоді ризикували життям, але це жодним чином не вплинуло на нашу позицію.
На Вашу думку, чому так сталося, що за відносно короткий період, частина людей у Донецьку перейняли наративи «руського мира»?
Мені здається, як нефахівцю у цій сфері, все ж таки, це робота російської пропаганди й антиукраїнських сил, які були присутні в Донецьку, Луганську, і в Криму. Це відомі КДБшні технології, які цього разу вдало спрацювали на масу. Зараз вже стає відомо, скільки російських грошей було фінансовано задля підтримки антиукраїнської діяльності на південному сході України. Це спрацювало, тодішня влада часів Януковича сприяла здачі українських національних інтересів. Після нашої Перемоги, я вважаю, це буде предметом дослідження фахівців, бо це якийсь феномен, яким чином за півтора, два, три роки можна перевернути світогляд такої великої кількості людей…
Пан Андрій з дружиною. Фото: Фейсбук
Розкажіть, будь ласка, про свою теперішню службу в ЗСУ?
В лави ЗСУ я вступив в липні 2022 року. На той час нашій родині прийшлося евакуюватися на захід України, не в останню чергу через політичну діяльність Ангеліни. Я особисто не міг залишатися осторонь, зважаючи на те, що наш син Михайло пішов добровольцем до війська в перший день відкритої агресії росії. Стосовно військового досвіду — я служив строкову службу ще в радянській армії з 1987 по 1989 роки. Попри свій вік, я був призваний до війська, зараз знаходжуся на захисті нашої країни. Зараз нас багатьом забезпечує держава: це одяг, техніка, озброєння.
За підтримки волонтерського братерства, наших іноземних партнерів, фінансової і технічної допомоги, як мені здається, наше військо забезпечено непогано. Потрібно більше зброї та боєприпасів — і над цим має ще інтенсивніше працювати політичне керівництво країни.
Водночас сучасна війна — це дуже інтелектуальна та технологічна діяльність, яка потребує унікального озброєння, зокрема розвідувальних апаратів, які зараз здебільшого постачають волонтери. Також дуже важливо забезпечення інтернет-зв‘язком, зокрема Старлінками — тут теж величезна робота нашої волонтерської спільноти. Це й фінансування проєктів, й забезпечення логістики. Ще хотілося б відзначити ті смаколики, які нам привозять волонтери. Зараз гаряча фаза війни, тож якість постачання їжі залежить від дислокації підрозділу. У мого підрозділу з цим немає проблем. Я хочу сподіватися, що не буде серйозних проблем і у колег, які знаходяться на першій лінії.
Що ви могли побажати, можливо, що сказати Вашим побратимам?
Я бажаю побратимам, щоб їхні родини були в безпеці. Щоб їх оберігав Господь. Я бажаю побратимам, щоб всі їхні плани стосовно нашої Перемоги втілилися, а ми всі з Перемогою та зі щитом повернулися до своїх родин та відбудували квітучу Україну.
Що можуть робити цивільні, щоб наблизити Перемогу?
Якщо у людини є хоча б якась можливість — вона мусить допомагати державі, допомагати волонтерським організаціям. Підтримувати наше військо, зараз кожна людина, кожен свідомий громадянин України мусить бути волонтером.
Фото: Фейсбук
Читайте також: «Будемо жити як сучасний Ізраїль», — бахмутянин з позивним «Завуч» про будні війни та думки на фронті
Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.
А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!