Джулія Меренкова, мешканка Соледару, яка зараз розпочинає своє життя заново в Києві, поділилась з нами, чому вона вирішила перейти на українську мову, та як їй вдається бути сильною під час війни.

Джулія активно веде свій блог в соціальних мережах, та відкрила власну фітнес-студію в містечку Чабани, що під Києвом. Вже вдруге жінка має розпочинати своє життя з нуля через напад російських окупантів. Спочатку Джулія була змушена переїжджати у 2014 році з Донецька в Бахмут, а у 2022 довелось їхати знову:

 «В Києві до повномасштабної війни я вже була декілька років, довгий час до цього жила в Соледарі. Тоді в Донецьку я залишила все своє життя, зараз я вже вдруге переселенка». 

На питання коли Джулія останній раз була в Соледарі, та чи слідкує вона за подіями на Бахмутському напрямку, жінка згадує: 

 «Бахмут — найулюбленіше маленьке містечко, з усіх де я бувала. Останній раз я була там на Новий рік, і казала як красиво, як місто розквітає. Те, що зараз відбувається, це великий біль. Звісно я постійно слідкую за подіями в Соледарі». 

 Джулія з дитиною. Фото: особистий архів героїні

Зараз Джулія живе з усією своєю родиною, бо бабуся й мама приїхала з однією валізою до неї в більш безпечне місце. Знайомі розповідають родині як справи з їх квартирою та дачею, за останньою інформацією, все більш-менш вціліло.

Перехід на українську мову — головне питання до героїні, як та коли вона вирішила зробити цей крок, вона поділилась з нашою редакцією: 

 «На українську мову я вирішила перейти, бо почалась повномасштабна війна. Наша мова — це наша зброя, ворог не знає її, тож — це перевага. Я вважаю, що коли ми всі почнемо розмовляти українською, тоді ми наблизимось до перемоги». 

 Джулія згадує, що мовний перехід не був легким, було важко розмовляти, а її чоловік казав розмовляти російською, бо їй не личить українська:

 Джулія на роботі. Фото: особистий архів героїні

«Я розповіла про це в блозі, й підписники мене підтримали, кажи хоч суржиком, але головне переходити на рідну мову, і я все поміняла остаточно. Коли ми відкрили фітнес студію, то з клієнтами я розмовляла тільки українською. Складно було під час тренування, бо я не знала навіть частини тіла українською. Треба було напружуватись і фізично й розумово».

Зараз героїня працює фітнес-тренером у власній студії під Києвом, в Чабанах, яку вони відкрили ще влітку, 13 червня:

 «В цей час ще були прильоти ракет та багато сирен в місті. Взагалі, в мирний час, фітнес сфера була завжди не прибуткова влітку. Ми відкрились в не сезон, плюс у війну, й не зважаючи на це, клієнти є, не дуже багато, але ми набираємо обороти». 

У вересні Джулії вже вдалось себе зарекомендувати, з’явився прибуток. Однак, після 10 жовтня, коли був масовий обстріл країни, все стало жахливо, бо почались постійні відключення світла, люди боялися ходити й багато хто знов виїхав за кордон. Мати бізнес в маленькому містечку, й майже в столиці — це зовсім різні речі впевнена тренерка: 

 «Нас це все тільки загартовує, тому я думаю коли війна закінчиться ми станемо ще сильнішими й квітучими». 

 

Джулія Меренкова. Фото: особистий архів героїні

Все це переживати й витримувати допомагає робота, сім’я й дитина, запевняє Джулія Меренкова:

 «Хоч іноді взагалі немає прибутку, але робота й рух стимулюють жити, фітнес дає гарну фігуру й атмосферу. Навіть без світла ми з дівчатами проводимо заняття. А дивлячись на свого сина, в мене зникають погані думки взагалі. Я розумію, що він зараз нічого не усвідомлює, йому всього рік і п’ять місяців, але я дуже хочу, щоб до того моменту, коли він буде вже все розуміти, це все закінчилось». 

Спокійного життя зараз немає, запевняє жінка, через вимкнення світла життя в постійному стресі, бо доводиться за 3-4 години встигнути зробити всі справи за день.

 «В мене немає планів після закінчення війни, в мене дуже великі плани вже зараз, я не чекаю закінчення, я рухаюся далі, не зважаючи ні на що», — наголошує в розмові Джулія. 

Фото: особистий архів героїні

Читайте також: «Завдяки чоловіку багато хлопців залишились живими»: історія дружини військового, який боронить Бахмутський напрямок

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

 

Волонтерство — це спосіб мислення, який не дозволяє залишатися осторонь до чужої біди. Зараз їх роль в України важко переоцінити, адже вони стоять за спинами військових та допомагають простим українцям, часто ризикуючи при цьому життями. Саме завдяки таким людям Україна стає на крок ближчою до перемоги, до світлого майбутнього.

Редакція Бахмут IN UA звернулася до бахмутських громадських діячів Інни Гайдай, Віктора Зіпіра та Марини Шажко та ділиться їх думками стосовно волонтерства.

Волонтерство в Україні

Сьогодні волонтери — найпотужніша частина громадянського суспільства України, від роботи якої залежить багато аспектів держави. Наприклад, частина усього забезпечення військових на фронті надходить від небайдужих громадян. Це все частина їх боротьби за свободу рідної землі За словами Віктора Зіпіра, голови громадської організації “Бахмут Український”, до боротьби залучена не тільки вся Україна, але й волонтери США, Чехії, Польщі та інших країн. Вони допомагають грошима й речами, не рідко закупають й спорядження для військових на фронті.

Чоловік розповідає, що зараз волонтери намагаються допомогти всім цивільним і військовим. Про основні задачі, які зараз постають перед волонтерами відповідає наступне:

На питання, чому без волонтерів не було б Перемоги, Віктор Зіпір заявив, що все було б по-іншому, це була б інша Україна:

Марина Шажко, керівниця Бахмутського товариства захисту тварин “Лада”

Часто буває так, що допомога під час війни потрібна не людям, а тваринам. В авангарді цього аспекту в Бахмутській громаді стоїть Бахмутське товариство захисту тварин “Лада” та його керівниця Марина Шажко

За словами жінки, її організація з трьох волонтерів опікується притулком, який евакуювали із Бахмута. До нього постійно надходять нові тварини, яких рятують з-під обстрілів на найгарячіших ділянках фронту.

Наразі волонтери притулку займаються реабілітацією тварин, а також передають їжу для хвостиків, які все ще залишаються в місті. Ми запитали пані Марину, про будні волонтерів у притулку, на що отримали наступну відповідь:

На думку жінки, її головне для її ініціативи та волонтерства в цілому — бажання допомагати, отримувати новий досвід та змінювати себе та суспільство на краще. Зараз кожен волонтер також наближає Перемогу

Інна Гайдай, бахмутська волонтерка

Інна наголошує, що не вважає себе волонтеркою. На її думку, вона не робить нічого такого, щоб не міг зробити будь-хто інший. На питання про те, скільки зараз є волонтерів під її кураторством, бахмутянка відповідає наступне:

На думку жінки, ЗСУ й волонтери, це дві складові, які ведуть нас до Перемоги, й одне без іншого не може бути, якась лінія відірветься й все рухне. Це все одне ціле, головна особливість якого — єдність.

Читайте також:

• Волонтери з Дніпра евакуюють тварин із Донеччини: як залишити заявку
• “Неприємно чути про проблеми, але обговорення допомагає їх вирішувати”: досвід діяльності робочої групи Вугледарської громади
• “Мрія, яка підтримує впевненість у майбутньому”: як працює благодійний фонд у прифронтовому місті Слов’янськ

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Через війну, яку розпочала росія чимало українців були змушені покинути свої домівки, а часто саме дім ми асоціюємо з відчуттям безпеки та захищеності, недаремно в народі є прислів’я: “Мій дім — моя фортеця”. Коли ми втрачаємо дім, в певному значенні, втрачаємо відчуття безпеки. Сьогодні ми розповімо, як віднайти друзів у новому місті, матеріал буде корисний для наших бахмутян, які вимушено отримали статус ВПО.

Волонтерство

Спільна проблема згуртовує людей, тож інколи щоб знайти нових друзів варто пошукати волонтерські ініціативи в своєму місті. Це може бути плетіння сіток, виготовлення окопних свічок чи сортування гумдопомоги. Сьогодні зайві руки не завадять волонтерським штабам, натомість Ви можете швидше адаптуватися до нового міста, відчути себе потрібним та важливим. 

Нове хобі

Для переселенців у багатьох містах України та навіть за кордоном зараз проводять безплатні заняття: це може бути фітнес, як це робить українка Наталія в Франції, або заняття для діток та дорослих у Центрі “Мальва” в Бухаресті. Після евакуації в безпечне місце Ви можете дізнатися у громади чи є якісь заняття для ВПО у місті. Якщо такої можливості не передбачено, не забувайте про звичні справи: прогулянки в парку, участь в батьківських зборах, толоки. Ці заняття не вимагають у Вас коштів, однак принесуть корисні знайомства. Сама так можна познайомитися з новими людьми та заручитися необхідною підтримкою.

Участь у житті громади 

Переїхавши на нове місце важливо знайти свій щабель у соціальній драбині. Пригадайте, чим Ви займалися у своєму місті і спробуйте знайти схожу діяльність — участь в організаційних заходах, церковний хор, спортивні змагання, озеленення в місті, шиття. Не бійтесь питати сусідів про місцеві дійства, цікавтесь життям громади. Вкрай важливо знайти для себе місце в новому життєвому устрої, тому не соромтеся пробувати щось нове для себе та просити про допомогу. Вам радо підуть на зустріч, важливо також поважити один одного. 

Вікові рамки та соціальний статус

Нерідко ми намагаємося знайти собі друзів чи товаришів у тій віковій категорії, у якій знаходимося ми самі. Однак, не слід відкидати людину, якщо вона молодша чи старша за Вас, адже у кожного з нас різний соціальний досвід, який може бути корисний один для одного. Також не забувайте, що будучи неупередженим, можна зустріти більше цікавих людей. Не поділяйте всіх на умовні категорії: багаті та бідні, престижні професії та не престижні і не ставте собі рамки з ким можна дружити, а з ким ні.

Головне фото: Pixabay

Примітка: авторська колонка нашої випускової редакторки – психологині, журналістки Семаковської Тетяни

Читайте також: «Заклик до евакуації»: історія волонтерки з Костянтинівки, яка допомагає Бахмуту

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!