Нещодавно у світ вийшла книга «Схід українського сонця» (видавництво “Човен”) авторства Катерини Зарембо, фахівчині з питань зовнішньої політики й громадянського суспільства України. Ми поспілкувалися з авторкою, дізналися для кого ця книга і чому її варто прочитати.

Про написання книги

Катерина Зерембо почала писати цю книгу ще до повномасштабного вторгнення.

«В якийсь момент після початку російської агресії, коли я познайомилася з багатьма переселенцями з Луганщини й Донеччини  — я зрозуміла, що моє уявлення про регіон є доволі стереотипним і не відповідає  реальності. Багато хто думає, що це край проросійських громадян, край криміналітету, що люди там не говорять українською мовою. Це все насправді не так», — розповідає пані Катерина.

На думку письменниці, проблема полягає в тому, що в Україні нерозвинені регіональні студії. Окрім того, каже пані Катерина, історію цього краю розповідали не її мешканці, а владна верхівка. Спочатку радянська, а потім пострадянська.

«Коли я побачила, скільки проукраїнських рухів і спільнот, надихаючих людей і пов’язаних з ними історій є в цьому краї — я захотіла про це написати», — ділиться в розмові письменниця.

Про що книга «Схід українського сонця»?

Книга «Схід українського сонця» (видавництво “Човен”) авторства Катерини Зарембо. Фото: Фейсбук

Загалом книга складається з п’яти розділів. Це розділи про університетське  середовище, українське село на Донеччині та Луганщині, мистецькі спільноти,  про європейський Донбас і релігійні осередки.

«Можливо хтось уявляє собі цей регіон як русько-православний, це не зовсім так. Там дійсно багато церков колишнього московського патріархату, але також дуже поширене протестантство й інші релігійні конфесії. Вони представляють зовсім інші погляди і розмаїті, але проукраїнські ідентичності», — розповідає нам письменниця.

У кожному з цих розділів представлені різні постаті, зокрема це й люди, з якими особисто спілкувалася Катерина Зарембо. 

Кому слід прочитати “Схід українського сонця”

Катерина Зарембо. Фото: Фейсбук

Український Донбас обріс десятками стереотипів. Книга Катерини Зарембо покликана показати маловідомий бік ідентичності Донбасу, – той, який був, але про який поза межами краю мало хто знав.

«В першу чергу я думала про тих людей, які досі мають образу на мешканців Донеччини і Луганщини, як таких, що, начебто, дали росії пройти. Я не погоджуюсь з цим. Дуже важливо розуміти, що це не була спільнота людей, які вітали квітами російських окупантів», — відповідає письменниця на питання про те, для кого ця книга.

Катерина Зарембо зауважує, що «Схід українського сонця» слід прочитати тим, хто приймає Донбас крізь пострадянську лінзу. Авторка додає, що це й було метою радянських еліт — показувати регіон, як щось окреме від України:

«Моя цільова аудиторія — це усі читачі і, які хотіли б дізнатися більше про українську душу цього краю».

Знакові постаті

Юрій Матущак. Фото: Український Меморіал Пам’яті.

На жаль, не з усіма вдалося поговорити, пригадує письменниця. Зокрема, це Юрій Матущак, який загинув під Іловайськом, боронячи Україну у 2014 році.

«Це знакова особа для відродження Донеччини і Луганщини. Він дуже багато до цього доклав зусиль. Не всі, але чимало героїв — це мої однолітки, люди народжені у 80-х. Я могла собі насправді уявити ці процеси, які відбувалися на Донеччині і Луганщині. Вони були схожі на те, що відбувалося у Києві, в якому я зростала, бо і там національна свідомість приходила теж не одразу», — каже Катерина Зарембо.

У книзі представлено й історію уродженця Донеччини Саїда Ісмаїлова (ред. колишній Голова українських мусульман), який зараз служить приєднався до діяльності «Госпітальєрів». 

Промоція

Катерина Зарембо. Фото: Фейсбук

Книгу «Схід українського сонця» авторка планує поширювати й на іноземну аудиторію. Вона б хотіла здійснити переклад італійською й німецькою мовою. Там, каже авторка, ще досі комфортно почуваються російські наративи. Катерина Зарембо поділилася з нами й тонкощами видання власної книги.

«Насамперед, як і будь-якій іншій справі, потрібно вірити в себе, у свою роботу і не боятися її показувати й пропонувати. Як правило, майже всі українські видавництва, які працюють з  сучасними авторами, мають на сайті емейл, куди пропонують надсилати рукописи», — розповідає письменниця.

За словами, пані Катерини, якби її книгу можна було описати б одним словом, це було б слово «світло»:

«Я знала про це одразу, навколо цього слова крутилася й назва. Мені хотілося розказати, що я пишу світлу книгу про світлий регіон. Там дуже багато того, що можна любити, того в що можна закохатися… Нам потрібно розуміти, яким міг регіон бути без російської окупації…».

Головне фото: Фейсбук, Катерина Зарембо

Читайте також: Не могла не написати про Бахмут: як поетеса Валентина Дуневич підтримує ЗСУ з тилу

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Волонтерство — це спосіб мислення, який не дозволяє залишатися осторонь до чужої біди. Зараз їх роль в України важко переоцінити, адже вони стоять за спинами військових та допомагають простим українцям, часто ризикуючи при цьому життями. Саме завдяки таким людям Україна стає на крок ближчою до перемоги, до світлого майбутнього.

Редакція Бахмут IN UA звернулася до бахмутських громадських діячів Інни Гайдай, Віктора Зіпіра та Марини Шажко та ділиться їх думками стосовно волонтерства.

Волонтерство в Україні

Сьогодні волонтери — найпотужніша частина громадянського суспільства України, від роботи якої залежить багато аспектів держави. Наприклад, частина усього забезпечення військових на фронті надходить від небайдужих громадян. Це все частина їх боротьби за свободу рідної землі За словами Віктора Зіпіра, голови громадської організації “Бахмут Український”, до боротьби залучена не тільки вся Україна, але й волонтери США, Чехії, Польщі та інших країн. Вони допомагають грошима й речами, не рідко закупають й спорядження для військових на фронті.

Чоловік розповідає, що зараз волонтери намагаються допомогти всім цивільним і військовим. Про основні задачі, які зараз постають перед волонтерами відповідає наступне:

На питання, чому без волонтерів не було б Перемоги, Віктор Зіпір заявив, що все було б по-іншому, це була б інша Україна:

Марина Шажко, керівниця Бахмутського товариства захисту тварин “Лада”

Часто буває так, що допомога під час війни потрібна не людям, а тваринам. В авангарді цього аспекту в Бахмутській громаді стоїть Бахмутське товариство захисту тварин “Лада” та його керівниця Марина Шажко

За словами жінки, її організація з трьох волонтерів опікується притулком, який евакуювали із Бахмута. До нього постійно надходять нові тварини, яких рятують з-під обстрілів на найгарячіших ділянках фронту.

Наразі волонтери притулку займаються реабілітацією тварин, а також передають їжу для хвостиків, які все ще залишаються в місті. Ми запитали пані Марину, про будні волонтерів у притулку, на що отримали наступну відповідь:

На думку жінки, її головне для її ініціативи та волонтерства в цілому — бажання допомагати, отримувати новий досвід та змінювати себе та суспільство на краще. Зараз кожен волонтер також наближає Перемогу

Інна Гайдай, бахмутська волонтерка

Інна наголошує, що не вважає себе волонтеркою. На її думку, вона не робить нічого такого, щоб не міг зробити будь-хто інший. На питання про те, скільки зараз є волонтерів під її кураторством, бахмутянка відповідає наступне:

На думку жінки, ЗСУ й волонтери, це дві складові, які ведуть нас до Перемоги, й одне без іншого не може бути, якась лінія відірветься й все рухне. Це все одне ціле, головна особливість якого — єдність.

Читайте також:

• Волонтери з Дніпра евакуюють тварин із Донеччини: як залишити заявку
• “Неприємно чути про проблеми, але обговорення допомагає їх вирішувати”: досвід діяльності робочої групи Вугледарської громади
• “Мрія, яка підтримує впевненість у майбутньому”: як працює благодійний фонд у прифронтовому місті Слов’янськ

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Через війну, яку розпочала росія чимало українців були змушені покинути свої домівки, а часто саме дім ми асоціюємо з відчуттям безпеки та захищеності, недаремно в народі є прислів’я: “Мій дім — моя фортеця”. Коли ми втрачаємо дім, в певному значенні, втрачаємо відчуття безпеки. Сьогодні ми розповімо, як віднайти друзів у новому місті, матеріал буде корисний для наших бахмутян, які вимушено отримали статус ВПО.

Волонтерство

Спільна проблема згуртовує людей, тож інколи щоб знайти нових друзів варто пошукати волонтерські ініціативи в своєму місті. Це може бути плетіння сіток, виготовлення окопних свічок чи сортування гумдопомоги. Сьогодні зайві руки не завадять волонтерським штабам, натомість Ви можете швидше адаптуватися до нового міста, відчути себе потрібним та важливим. 

Нове хобі

Для переселенців у багатьох містах України та навіть за кордоном зараз проводять безплатні заняття: це може бути фітнес, як це робить українка Наталія в Франції, або заняття для діток та дорослих у Центрі “Мальва” в Бухаресті. Після евакуації в безпечне місце Ви можете дізнатися у громади чи є якісь заняття для ВПО у місті. Якщо такої можливості не передбачено, не забувайте про звичні справи: прогулянки в парку, участь в батьківських зборах, толоки. Ці заняття не вимагають у Вас коштів, однак принесуть корисні знайомства. Сама так можна познайомитися з новими людьми та заручитися необхідною підтримкою.

Участь у житті громади 

Переїхавши на нове місце важливо знайти свій щабель у соціальній драбині. Пригадайте, чим Ви займалися у своєму місті і спробуйте знайти схожу діяльність — участь в організаційних заходах, церковний хор, спортивні змагання, озеленення в місті, шиття. Не бійтесь питати сусідів про місцеві дійства, цікавтесь життям громади. Вкрай важливо знайти для себе місце в новому життєвому устрої, тому не соромтеся пробувати щось нове для себе та просити про допомогу. Вам радо підуть на зустріч, важливо також поважити один одного. 

Вікові рамки та соціальний статус

Нерідко ми намагаємося знайти собі друзів чи товаришів у тій віковій категорії, у якій знаходимося ми самі. Однак, не слід відкидати людину, якщо вона молодша чи старша за Вас, адже у кожного з нас різний соціальний досвід, який може бути корисний один для одного. Також не забувайте, що будучи неупередженим, можна зустріти більше цікавих людей. Не поділяйте всіх на умовні категорії: багаті та бідні, престижні професії та не престижні і не ставте собі рамки з ким можна дружити, а з ким ні.

Головне фото: Pixabay

Примітка: авторська колонка нашої випускової редакторки – психологині, журналістки Семаковської Тетяни

Читайте також: «Заклик до евакуації»: історія волонтерки з Костянтинівки, яка допомагає Бахмуту

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!