Місія українців у Франції нести правду: історія волонтерки Тетяни Кобилянської

Семаковська Тетяна 16:43, 22 Березня 2023

БАХМУТ 59 ec82eЗ початку повномасштабного вторгнення Франція прийняла тисячі українських біженців. Самі ж французи також доєднувалися до допомоги, відправляли до України гуманітарну допомогу та виходили на проукраїнські мітинги. Чимало у Франції є й українців, які переїхали сюди на постійне місце проживання задовго до повномасштабної війни. Саме ці люди утворили міцну діаспору, яка має важливий голос. З Франції українському Бахмуту допомагає й українка пані Тетяна, жінка живе тут вже близько 10 років, але не змогла залишитися байдужою після початку війни.

Приїхали в Україну на 6 днів та застали війну

зображення viber 2023 03 21 14 17 16 035 c24eb

Пані Тетяна на проукраїнському мітингу. Фото: особистий архів героїні

Волонтерка Тетяна Кобилянська разом з чоловіком проживала у Франції вже 10 років, пара виховує двох дітей, коли почалася війна Тетяна з чоловіком були з візитом в Україні, жінка не вірила, що росія може напасти на Україну. Натомість коханий волонтерки застерігав їх від поїздки. Зараз чоловік боронить Україну на Донецькому напрямку.

“Ми з чоловіком та молодшою донькою були в Україні, поїхали туди на 6 днів, щоб відсвяткувати День Народження моєї доньки, їй виповнилося 25, а чоловіку 50. В обох ювілей. Ввечері ми ще святкували, а зранку прокинулися, мені написали: “Таня, війна”. Для мене це був шок, поїхати на 6 днів туди й назад й застати війну в рідній країні…, — з гіркотою згадує українка.

Цього ж дня голова родини вивозив всю сім’ю у безпечне місце, поверталися у Францію.

“Я пам’ятаю ті великі черги, чоловіки прощалися зі своїми дружинами й дітьми на кордоні. Мій чоловік також попрощався з нами й повернувся, він домовився з поляками нас зустріли на цій стороні й допомогли поїхати далі”, — каже пані Тетяна.

Волонтерство розпочалося зі слів: “Таня, потрібно”

зображення viber 2023 03 21 14 15 22 620 4ca04

Допомога, яку збирала для прифронтових госпіталів волонтерка. Фото: особистий архів героїні

Приїхавши у Францію та трохи оговтавшись від шоку жінка почала допомагати українцям, згадує, що чоловік написав СМСку й сказав: “Таня, потрібно”. Тоді потрібні були дві машини, джип та бус. Такі автівки дороговартісні, тож жінка за порадою чоловіка відкрила збір.

“Я написала оголошення серед наших друзів, для мене було шоком те, що люди так відгукнулися. Ми зібрали гроші на бус. У округу, де ми живемо є дві українські футбольні команди, їх представники подзвонили до мене й запропонували закрити збір на джип”, — згадує пані Тетяна.

Так швидко вдалося придбати дві машини завдяки тому, що багато українців тут знали родину Кобилянських, разом люди ходили до церкви чи зустрічалися на вихідних.

“Я сама все везла, тоді було багато машин з України, але я їхала туди. Пригадую затор із автомобілів, десь 10 кілометрів стояло. Ми домовилися із чоловіками, які старші 60 років, щоб спокійно перевезти автомобілі, вони нас зустріли на кордоні й далі відвезли”, — розповідає волонтерка.

Із машинами було не так легко потрапити до України, каже жінка. Річ у тому, що поки одні люди купляли машини для ЗСУ, інші користуючись відсутністю мита везли розкішні іномарки для себе. Згодом, поляки почали підозріло ставитися до всіх, хто провозив машини. 

Допомога прифронтовим шпиталям

зображення viber 2023 03 21 14 39 41 387 63824

Завдяки перевізникам вдалося доставляти допомогу в Україну без витрат на логістику. Фото: особистий архів героїні

Після машин для підрозділу чоловіка, Тетяна допомогала закупляти кухонне начиння для військових, а далі розпочалася робота для медзакладів. Коли волонтерка дізнавалася про ту чи іншу потребу ЗСУ оголошувала збір

“За рік друзі і небайдужі українці  донатили на джип і бус, авто фарби, колеса, паливно-мастильні матеріали, акумулятори, побутовий інструмент, кухонне приладдя, засоби гігієни, засоби зв’язку, амуніцію, прилади нічного бачення, планшети, провізія-їжа, комп’ютери, розхідний матеріал для лікарень медикаменти”, — розповідає героїня.

Жінка разом із небайдужими українцями та французами збирає допомогу для прифронтових шпиталів. Вантаж з допомогою в Україні перехоплює волонтер Григорій Березовський, далі гумвантаж бере Анатолій Таран, й все їде до прифронтових лікарень, зокрема й в Бахмут.

Волонтерка наголошує, що зараз держава починає закривати прогалини в армії, попри те все ще є те, що потрібно закупляти волонтерам.

“Коли мій чоловік поїхав на Бахмутський напрямок, там почалися пекельні бої. Він подзвонив до мене: “Таня є потреба допомагати госпіталям на Бахмутському напрямку”, йшлося про розхідні медичні матеріали”, — каже Тетяна.

Волонтерка каже, після цього вона почала залучати ще більше людей до допомоги Україні, адже й масштаб потрібного був набагато більший, ніж раніше. Жінка розмістила оголошення про допомогу в французьких групах, дуже багато людей відгукнулися й пропонували допомогу, з теплотою згадує українка. 

Підключилися й великі асоціації, людей закликати проносити на українські мітинги розхідні медичні матеріали, потім пані Тетяна сортувала всю допомогу по ящиках й передавала перевізникам до України. Водії брали ящики не вимагаючи за них оплату, це дуже важливо, наголошує волонтерка, адже послуги перевізника недешеві.

Ставлення французів до українців

зображення viber 2023 03 21 14 17 23 286 4618b

На вулицях Франції тисячі українців вийшли на підтримку України. Фото: особистий архів героїні

“Французи добре ставляться до українців, я вражена всією допомогою, яку надають нашим громадянам. Були такі випадки, коли до мене зверталися українки, які тут одружені із французами, одна з жінок разом з чоловіком купила список необхідних медикаментів”, — каже волонтерка.

Вона додає, що місцева влада на початку російського вторгнення швидко зорганізувалися, щоб допомагали тисячам біженців, які прибували сюди з України. Людям видавали продукти харчування, засоби гігієни, допомагали із оформленням документів.

Пані Тетяна додає, що попри колосальну підтримку, в Франції є й відверто проросійські люди, які намагаються просунути російську пропаганду в маси.

“На початку вони (ред. люди із проросійською позицією) боялися підходити до нас,  а зараз вже стали частіше з’являтися. Це зараз, на початку такого, повторюсь, не було”, — наголошує волонтерка.

Українка впевнена, що завдяки єднанню наших громадян по всьому світу вдається привернути увагу до російської агресії та нести правду.

“Бували такі випадки, коли до мене підходили французи й розповідали, що їм росіяни казали зовсім інші новини, ніж українці. Немов ми вигадали свою ідентичність, а також, що ми є братніми народами”, — пояснює пані Тетяна.

Жінка наголошує, сьогодні місія українців у Франції нести правдиву інформацію та допомагати нашим ЗСУ, виховувати молоде патріотичне та свідоме покоління.

Фото: “Бахмут. IN.UA”

Читайте також: Як донеччанка Лілія Усік стала першою українкою в Берлінському парламенті: шлях довжиною в 12 років

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Таємниці Будьонівки: як 15-річний бахмутянин розкриває історію рідного міста

Валентина Твердохліб 11:00, 30 Червня 2025

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз Мирослав Коцько збирає інформацію про мікрорайон Будьонівка, що розташовується на півдні  Бахмута.

Що вже вдалось дізнатися та як до дослідження можуть долучитися бахмутяни, Мирослав Коцько розповів редакції Бахмут IN.UA.

Бахмут, район Будьонівка, історія

Будьонівка — це приміський район в південній частині Бахмута. До повномасштабної війни його населення становило близько 2 тисяч людей.

У кінці ХІХ століття не існувало тієї Будьонівки, яка є зараз. Тут були заселеними лише дві вулиці, а решта  земель використовувались для випасу худоби. Тоді ж ці вулиці входили до так званого передмістя Бровар.

“Як відомо з документів, тут були пасовища для худоби, озеро, струмочок, що здавна зветься Четвериковим яром. Забудованими  були лише вулиці  Тимірязєва й  Колодязна, які йдуть перпендикулярно від місця злиття Четверикового ручая та його лівого припливу. Оскільки тоді Будьонівки як такої не існувало, ці дві вулиці входили до старого передмістя Бровар, про яке майже ніхто не пам’ятає з тих, кого я опитував. Ця назва зустрічається на старому плані 1911 року, який у мене є в дуже нечіткій якості і там ледве читається ця назва. Її я також знайшов у джерелі за 1897 рік, яке мені порадив наш краєзнавець Михайло Кулішов. Там згадується “предместье Броварь”, а також вказується чисельність населення — 166 душ”, — розповідає Мирослав Коцько.

будьонівка
Будьонівка на плані початку ХХ століття / мапа надана Мирославом Коцьком
будьонівка
Назва “Бровар” на плані 1911 року / мапа надана Мирославом Коцьком

Також юний дослідник збирає інформацію щодо самої назви “Будьонівка” — як вона виникла та розвивалася. Є деякі твердження, що назва району з’явилась у роки Національно-визвольних змагань. У цій місцевості, нібито, розташовувалась Перша Кінна Армія радянського воєначальника Будьонного.

“Назва Будьонівка, нібито, закріпилась через те, що в роки Національно-визвольних змагань, так званої громадянської війни, в цій місцевості стояла “Конница Будённого”. Місцеві згадують, що тут були полки і кіннота. Але це лише за згадками людей, деякі краєзнавці спростовують цей факт. Тому це твердження ще потребує доведення. Саме це і підштовхнуло мене залучати ширшу аудиторію задля отримання можливості спростувати або ж навпаки підтвердити ту чи іншу інформацію. Як-то кажуть, хочу “копнути глибше”, — зауважує Мирослав Коцько.

Як можуть допомогти бахмутяни

Наразі юний дослідник історії збирає дані про Будьонівку. Він просить бахмутян ділитися відомими їм фактами, щоб зробити велике дослідження. У майбутньому вся зібрана інформація стане основою для нового пізнавального відео на Youtube-каналі Мирослава Коцька.

мирослав коцько
Юний дослідник історії Бахмута Мирослав Коцько / фото надане Мирославом Коцьком

“Зобразити історію Будьонівки вкрай складно, адже багато хто вважає, що це зовсім новий район. Хоча це не так. Тож я звертаюся до бахмутян, які мешкали на вулицях Будьонівських, а також розташованих поряд: Бахмутської, Широкої, Нижньомаріупольської, Тітова, Севастопольської, Піонерської чи Спартаківської. Частина цих вулиць входила до того самого передмістя Бровар і об’єднувалася з нинішньою Будьонівкою. Ваші спогади, розповіді від бабусь і дідусів стануть дуже корисними для відродження історії південних околиць Бахмута”, — звертається до бахмутян Мирослав Коцько.

Якщо ви маєте інформацію, спогади чи документи, які можуть допомогти в дослідженні Будьонівки, пишіть повідомлення Мирославу Коцьку в Facebook.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“З нуля до своєї точки Б”: як бахмутянка у Києві відкрила кав’ярню для тих, хто втратив дім

Семаковська Тетяна 13:20, 27 Червня 2025

Олександра дбайливо спілкується з гостями, розраховує відвідувачів, наливає каву у чашку. Вона не тільки бариста за стійкою, а ще і власниця, і прибиральниця, і адміністраторка. Її кав’ярня в Києві — це нова точка Б. Та сама, з якої починається шлях, коли точку А — Бахмут — стерли з мапи війною. У 22 роки вона відкрила свою справу, щоб знову відчути опору під ногами. І щоб люди, які, як і вона, втратили дім, змогли знайти ковток звичного життя у чашці капучино, у домашньому торті та у людях довкола.

Історію бахмутянки Олександри Колягіної та її кав’ярні читайте в матеріалі.

“Моя точка Б”: історія

З Олександрою ми спілкуємося після обіду, але по той бік телефону чутно голоси гостей кав’ярні — дівчина паралельно й готує каву, й розмовляє з нами. Часу у неї зараз обмаль, адже все робиться своїми силами. У новому закладі дівчина працює сама, інколи допомагає мама.

“Моя точка Б” / фото надані героїнею

Олександра розповідає, що народилася та виросла в Бахмуті, а її улюбленим місцем тут був парк. Зараз, у центрі столиці, Олександра часто ходить у парк Тараса Шевченка — каже, він їй нагадує дім. Останній раз в Бахмуті дівчина була 20 лютого, і тоді вона не знала, що це буде її останній раз, коли вона бачила місто цілим. 

Бахмутянка додає — з дитинства мріяла стати лікарем, навіть пішла навчатися у школу з поглибленим вивченням біології, але не склалося. У 2020 році вона вступила до Київського університету харчових технологій вже на магістра, за спеціальністю “Харчові технології”.

“Я дуже сильно марила, що я буду лікарем, дерматологом, але так, по іронії долі, вийшло, що я не змогла скласти на достатню кількість балів математику. І в останню мить я подала заявку в Київський університет, де я згодом і навчалася”, — розповідає дівчина.

Київ Олександра полюбила ще давно, а вперше з ним познайомилися вимушено у 2014 році, коли Бахмут окупували вперше і родина дівчини була змушена покинути дім. Евакуювалися тоді до столиці.

“Я ще маленькою було, років 12 здається, але вже тоді я сказала, що я буду тут жити, бо мені дуже сильно запав Київ в душу. І так вийшло, що я вступила в університет, комфортно себе почуваю в Києві. Звісно, трішки втомлює метушня, але я дуже люблю це місто”, – каже героїня.

Олександра / фото надані героїнею

Олександра каже: в останні роки, коли вона навчалася в Києві, почала помічати, як швидко розвивався Бахмут, як багато бізнесів намагалися впровадити щось новеньке у місті. Багато з цих закладів не відкрилися через війну. 

Перед повномасштабним вторгненням було багато новин, що почнеться війна. Казали, 16 лютого може все початися, а я в той час була вдома, тому вирішила почекати й не їхати до столиці. Нічого не відбулося. Тоді 20 лютого я взяла квиток до Києва, і це був найтяжчий мій від’їзд з Бахмута. Чомусь мені було дуже тяжко їхати, пів дороги я плакала. Я ще такого не відчувала. Тоді я не знала, що це останній раз, коли буду вдома”.

Так й сталося. Весною 2022 року родина Олександри евакуювалася на Дніпропетровщину. Тоді люди вірили — перечекають й повернуться додому. Сама дівчина поїхала на Хмельниччину, де її на 4 місяці прихистила подруга, бо в Києві було надто небезпечно. Тоді бахмутянка захопилася випічкою.

“Для мене це була медитація, віддушена від всіх цих подій, які відбувалися. Я почала працювати в кондитерському цеху. А зараз вже у моїй кав’ярні я самостійно роблю десерти з мамою. Але, напевно, Наполеон – це перша моя особлива випічка, бо ми дуже багато їх робили з подругою, щоб якось зайняти свій час. Передавали торти для людей, щоб потішити чимось смачним” – пригадує бахмутянка.

Як бахмутянка відкрила кав’ярню у Києві

Заклад, який відкрила бахмутянка / фото надане героїнею

У 2023-му Олександра вперше серйозно задумалася про власну кав’ярню. Конкретного плану ще не було — лише відчуття, що хочеться створити щось своє, тепле, про дім. Рішення прийшло неочікувано. Якось у стрічці TikTok вона натрапила на історію жінки з Ірпеня, яка виграла державний грант і відкрила заклад на честь свого рідного міста.

Олександра згадує, що саме тоді відчула, що хоче зробити щось схоже для людей з Донеччини й Луганщини. Для тих, хто, як і вона, втратив дім і опинився у великому місті без нічого, з валізою й тривогою. Хотілось створити куточок, який нагадає: тебе тут чекають. Ти не сам.

Вона самостійно написала бізнес-план і подалась на грант. У розмові каже: не очікувала, що виграє, але кошти надійшли на баланс. Та вже в процесі вона зрозуміла, що це не її варіант, тож відмовилася від гранту. Далі Олександра шукала інвесторів, трохи позичала, багато ризикувала. І вже у травні 2025 року її кав’ярня “Моя точка Б” відкрилася.

Інтер’єр кав’ярні / фото надані героїнею

“Чому така назва? Багато хто думає, що “Б” — це про Бахмут, і це частково так. Але для мене це дещо інше. Коли ти виїжджаєш з дому, то потрапляєш у точку А. Це невідомість, де немає опори. Усе тимчасове, усе може зникнути. Я бачила це по своїх батьках. Вони не мали стабільності, лиш переїзди, сумніви, страх. Я хотіла створити точку Б. Ту, куди приходиш і знаєш, що тебе тут чекають. Тут затишно, тут тепло. Тут можна видихнути.  Бо багато людей, які є переселенцями, вважають і думають, і їм так здається, що вони нікому не потрібні. Але це куточок, де ми кожному дуже сильно раді, ми хочемо вас побачити, зігрітися теплом, затишком дому. Тут вас завжди чекають”.

Попри те, що кав’ярня працює трохи понад місяць, у неї вже є свої улюбленці. Гості найчастіше замовляють меренговий рулет, лимонний чизкейк, фундучне печиво й, звісно, торт “Червоний оксамит”. Саме його Олександра радить спробувати в першу чергу.

Місце, яке створила Олександра / фото надані героїнею

У “Моїй точці Б” щоразу щось особливе. Тут не тільки п’ють каву, сюди ще приносять книжки, пов’язані з Донеччиною, лишають теплі слова, діляться спогадами. Заклад став своєрідним місцем зустрічі для тих, хто носить у серці Схід. Або хоче дізнатися про нього більше.

Знайти “Мою точку Б” можна у Києві, на вулиці Саксаганського, 70/16. Заклад працює з понеділка по п’ятницю з 08:00 до 20:00, у суботу — з 09:00 до 21:00. Неділя — вихідний.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

Таємниці Будьонівки: як 15-річний бахмутянин розкриває історію рідного міста

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз […]

Історії

“З нуля до своєї точки Б”: як бахмутянка у Києві відкрила кав’ярню для тих, хто втратив дім

Олександра дбайливо спілкується з гостями, розраховує відвідувачів, наливає каву у чашку. Вона не тільки бариста за стійкою, а ще і власниця, і прибиральниця, і адміністраторка. […]

Як бахмутянка Катерина Арісой допомагає евакуйованим із Сумщини

На Сумщині триває евакуація населення через загрозу російського наступу. На сьогодні в області оголошена обов’язкова евакуація населення з 213 населених пунктів, що розташовані на прикордонні […]

Змінила каблуки на бронежилет: це історія саперки з Бахмута, дочки “Коваля”

“Коваль” — саме так батька Тетяни Шухнаренко знали всі в Бахмуті, адже “від тата завжди пахло металом”. Й цей запах досі щемливий для його доньок, […]

Важливо

“Тату, ти ставиш забагато питань”: історія, присвячена пам’яті Романа Стецюри, військового з Бахмута

“Тату, ти ставиш забагато питань” — казав Роман, коли його батько питав, чим він займається в армії. Роман Стецюра, військовий з Бахмута. Змалку був бійцем, […]