12-річний Мирослав — учень Бахмутської школи, зараз хлопчик, як і багато дітей навчається онлайн. Від початку повномасштабного вторгнення юнак зацікавився історією свого міста і тепер долучає до цього заняття однокласників. Ми дізналися у юного історика, як він працює над темами, за що любить Бахмут, а також поговорили з мамою хлопчика про його вподобання — про все це читайте в матеріалі.

Замість комп’ютерних ігор — історія

Мирослав. Фото: Особистий архів героїні

Пані Юля, мама Мирослава, розповіла нам про те, як син почав захоплюватися історією. За її словами, син цікавиться історією старовинного Бахмута, інформацію хлопчик шукає в мережі, робить пізнавальні короткі відео, які презентує своїм однокласникам. Окрім цього, Мирослав також інколи малює старовинні будівлі, щоб відтворити історичні портрети міста.

Мама Мирослава розповідає, що чималу роль в захопленні сина зіграла пані Марина, це класна керівниця хлопчика. Педагогиня заохочує дітей до творчості та самовираження. Нагадаємо, що ми розповідали історію пані Марини. 

«Наша вчителька  заохочує пізнавати, любити і цінувати  свою країну,  свій край, дізнаватись якомога більше про своє коріння. В сучасних реаліях це важливо, як ніколи, бо наші діти – це майбутнє нації», — каже пані Юля.

Мама Мирослава зазначає, що син сам шукає тему, потім інформацію та готує відео.

«Я вважаю, що це чудово, бо це таке заняття, можна сказати доросле. Це такі речі, які розвивають любов до України. Для мене це гордість, що дитина цікавиться такими матеріалами, історією міста. Ми звідкись походимо, маємо коріння. Це місто в якому ми живемо, воно має культуру, походження. Ось це бажання — знати як було раніше, і як це переплітається дуже важливо. Це класна ідея, я рада, що моя дитина не просто так просиджує час за комп’ютерними іграми, а займається таким хобі», — розповідає пані Юля.

Як створюється історичний контент?

Скріншот із відео Мирослава. 

Ми запитали і в самого Мирослава про його захоплення. Хлопчик розповів, що до вивчення історії рідного міста його спонукала війна. Цікавитися історією Мирослав почав в травні, коли евакуювався з міста.

«Тоді почалося руйнування міста і я подумав, чому б мене не дізнатися інформацію про те, як в Бахмуті було раніше. Хотів дізнатися про старовинні будівлі. Хоч ми й були в складі російської імперії, ця історія вона проявляється в архітектурі. Ще до російської імперії на території Бахмута жили й половці, і скіфи…», — каже Мирослав.

За словами хлопчика, він шукає інформацію у відкритих джерелах. Також бере інформацію від краєзнавців Бахмутського краєзнавчого музею і тих фахівців, які працюють в галузі історії.

«Я беру світлину, яка є в загальному доступі, всі її бачили чи знають. Однак, буває, що я знаходжу таку інформацію про світлину, якої ще не знають. Наведу приклад: була у нас така Торгова Площа, там багато будівель та вивісок. Я намагаюся це прочитати, вичитати, бо якість фото погана. Таким чином я розумію, що там продавали, хто там жив, клаптик за клаптиком збираю інформацію, а потім роблю відео», — ділиться тонкощами процесу Мирослав.

Онлайн-навчання, ділиться міркуваннями Мирослав легше, але звісно що, діти сумують за школою та живим спілкування.

Плани на майбутнє

Пані Марина, класна керівниця Мирослава. Фото: особистий архів героїні

За словами юнака, кожний матеріал забирає різний час, буває, що можна швидко впоратися, а буває, що часу на один матеріал йде багато. В середньому відео хлопчика тривають 2-4 хвилини, інколи 5 хвилин. 

Однокласникам, таке захоплення Мирослава, також до вподоби. Пані Марина, каже Мирослав, влаштовувала для класу конференцію на якій юнак розповідав про старовинні будівлі Бахмута. Педагогиня заохочує учня продовжувати займатися історією, як каже сам Мирослав, вона рекламує його. 

«Мені найбільше запам’яталася Торгова Площа в Бахмуті. Сама Площа свідчить, що це європейське місто, тому що ми були центром Бахмутського повіту. Це була столиця Донбасу до 1939 року, це було єдине місто де розвивалася торгівля», — відповідає Мирослав на питання про те, яка тема йому найбільше закарбувалася. 

Мирослав наголошує, що в майбутньому планує створити свій Ютуб-канал, де розміщуватиме пізнавальні історичні ролики, щоб самі бахмутяни та всі охочі могли більше дізнатися про історію міста Бахмута.

Головне фото: Українська правда

Читайте також: Бахмутська зірочка: як 8-річна Катерина підкорює головні музичні сцени України

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Андрій Лоза — бахмутянин, свободівець, учасник Революції 2004 року та Революції Гідності. У 2014 році він був затриманий силовиками “беркута”, а після цих буремних подій став учасником АТО.

Детальніше про життя у довоєнному Донецьку, діяльність у Бахмуті, сфабриковану справу та утримання в СІЗО, а також про майбутнє Бахмута і теперішню діяльність дивіться у відеорепортажі Романа Потапенка для Бахмут IN.UA.

Боротьба за Україну

За словами відомого активіста, його повний перехід на українську змінив його життя. Він відбувся в той час, коли відбулася “помаранчева революція”.

Бахмутянин також брав участь в Революції Гідності з 1 грудня 2013 року грудня по 19 січня 2014 року. Воно завершилось затриманням силовиками “беркута”.

Життя в СІЗО було досить складним. Саме його перебування там було за сфабрикованою справою. Воно супроводжувалось постійним насиллям.

Чоловік має великі плани. Він вже розуміє, що після війни буде брати участь у відновленні Бахмута та його подальшому розвитку.

Більше цікавинок про життя, думки та плани бахмутського активіста, дізнавайтесь у нашому репортажі за посиланням.

Читайте також:

•  “Моя особиста сімейна фортеця”: бахмутянка, яка захищала Бахмут про рідне місто
• “Прийшло усвідомлення, що Кременчук стане другим домом”: музикант з Краматорська займається творчістю у новому місті
• “Це міф, що одинокий чоловік або жінка не можуть усиновити дитину”: як в Україні діє процедура усиновлення під час війни. Розпитали експертку Олену Ремень

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Подружжя Олена і Тарас Головко познайомились на Донеччині. Тоді під час антитерористичної операції Тарас приїхав захищати Донбас. Згодом до лав військослужбовців долучилась і сама Олена. Пара разом обороняла Бахмут, а після втрати міста вони продовжують служити державі, але на інших кордонах — між Україною та Європою. 

Про бажання стати на захист рідної країни, службу під час повномасштабного вторгнення та втрату Бахмута, Олена розповіла журналістам Бахмут. IN.UA.

Бахмут – особиста сімейна фортеця

Олена Головко народилась в місті Горлівка Донецької області. Проте все життя жінка прожила в Бахмуті, яке і вважає своїм рідним місто. Тут вона закінчила школу і технікум. 

“Це місто, де народилася моя донька і місто, яке назавжди залишиться в моїй пам’яті, як моя особиста сімейна фортеця”, — каже Олена про Бахмут.

Чоловік Олени Тарас родом з російської федерації, проте все життя прожив у Волинській області. Під час АТО, каже бахмутянка, він приїхав захищати кордони рідного Донбасу. 

“Це людина, яка надала мені сил жити далі, розуміти, для чого то все. Це людина, яка є мені другом і людина, яка разом зі мною до кінця”, — каже Олена. 

2014 рік: початок війни 

У 2014 році в Україні почалась війна, росіяни окупували Горлівку, рідне місто героїні, та любов всього життя Бахмут. Тоді вже під час деокупації Бахмута до міста приїхали інструктори з Канади, які здійснювали навчання тактмеду.

На цих тренінгах Олена познайомилася з військовослужбовцями, які показали жінці, що самоідентифікація як громадянина України може відбутися і через захист своєї країни. Тоді ж вона вирішила, що теж стане на захист своєї домівки. 

“Саме у 2014 році відбулась самоідентифікація мене, як захисника. Захисника майбутнього моєї доньки, бо тоді я вже ставила собі питання: А що я залишу сама собі ? Яку країну я їй залишу? Таку, як залишили мені батьки? Я вже тоді розуміла, що щось не так і так не має бути. Тому здійснила свідомий вибір і пішла навчатися професійно військовій справі”, — розповідає жінка.

Олена зауважує, що завжди дуже хотіла і прагне досі, зробити все, щоб Україна була цивілізованим європейським суспільством для її доньки.  

Повномасштабне вторгнення: переддень 

Початок повномасштабного вторгнення Олена зустріла вдома. 23 лютого була її крайня зміна на лінії розмежування. Це був умовний кордон, пункт пропуску з тимчасово окупованої території. 

О 20:00 жінка завершила свою робочу зміну і поїхала додому. В нічний час доби Олену змінив її чоловік зі своїми побратимами. Вже тоді відчувався, пригадує героїня, той накал перед офіційним повномасштабним вторгненням. 

“Те, що відбувалося далі, то було щось фантастичне. Бо ніхто нічого не розумів, як цивільні так і військові. Перші хвилини були такі, як і в більшості людей. Почалась повномасштабна війна. Це вже друга така дата, найстрашніша у моєму житті. Коли ти розумієш, що в твоїй країні війна, біля тебе війна і ти сам учасник тієї війни”, — каже Олена. 

Перші дні “24-го лютого” 

Перше, що Олена зробила після перших сирен та вибухів, це зібрала свою на той момент ще неповнолітню доньку, взяла найнеобхідніші речі, а це документи, нагороди та ювелірні прикраси, та відправила її  в невідомість на інший кінець країни. Вже тоді вона сказала своїй доньці, що не знає, чи повернеться. 

Потім героїня перестала рахувати числа на календарі, час вимірювала місцями. На вулиці було або тепло, або холодно.

“Це такий термін часу, який ти просто проживаєш. Бо в тебе є одна ціль – вижити”, — пригадує захисниця.

Спочатку підрозділ Олени здійснював охорону умовної лінії розмежування і тримав захист міста Попасна. Пізніше була оборона Бахмута. 

Найважче було, каже, спокійно спілкуватися зі своїми друзями, а потім їхати їх забирати в останню путь. Фізична втома, каже Олена, була ні про що, її не помічаєш. Поступово звикається до вибухів, і вже чітко розрізняєш, що і на якій відстані відбулося. Сама ж оборона Бахмута стала для Олени її особистою поразкою.

“Мені завжди буде здаватися, що я щось недоробила, не змогла… Важко було зрозуміти, що людей, з якими ти служив 10 років, вже нема”, — згадує.

Наші дні 

Зараз Олена разом із чоловіком стоять на захисті кордонів з Європейським союзом. 

“Ми залишаємось в Україні, продовжуємо захищати нашу Україну, трохи на інших рубежах. Кожен зробив вибір сам за себе. Це така гордість і гордість, що ти не зрадив сам собі. Не злякався, навіть у надважких ситуаціях”, — наголошує.

Є бажання повернутися вже в деокупований Бахмут, зізнається Олена, але не жити там. Психологічно жити на кістках своїх загиблих друзів, каже, вони не зможуть.

Втрату Бахмута Олена вважає свою найбільшою особистою поразкою. Бахмутянка каже, що їй буде завжди соромно через втрату свого міста. Але, продовжує, це також є частиною нашої історії.

“Це така особиста поразка, моральна поразка, яка буде з нами до кінця життя”, — підсумувала жінка. 

Читайте також:

• Трагедія Іловайська: редакція публікує архівні світлини 2014 року
• “Прийшло усвідомлення, що Кременчук стане другим домом”: музикант з Краматорська займається творчістю у новому місті
• “У нас переворот в країні”: спогади про проголошення Дня Незалежності від горлівчанки Галини Докашенко

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!