Схід та Захід разом: як франківчанин Григорій Березовський допомагає Бахмуту

Семаковська Тетяна 18:04, 16 Березня 2023

Screenshot 564 b7fb1Григорій Березовський родом з Івано-Франківська, коли почалася повномасштабна війна чоловік вирішив бути корисним – став волонтером. Герой має імпровізований штаб благодійників не тільки в Україні, але й закордоном. Як працює дистанційне волонтерство, що доставляють оборонцям Бахмута та як пасіка стала розрадою під час війни — Григорій розповів редакції в матеріалі.

Почалося все з коктейлів Молотова

До повномасштабного вторгнення Григорій займався власним бізнесом, він мав дитячі магазини та возив спортивне обладнання з Європи. З Бахмута Григорій ж возив саджанці дерев, раніше тут був одним із найбільших розсадників, крім того, чоловік має власну пасіку з бджолами. Проте, зараз підкреслює волонтер, ці справи не є в пріоритеті, адже є нагальніші потреби.

“Пасіка та сад — це речі, які в мене залишились для душі. Так я відчуваю зв’язок із землею”, — говорить українець 

Коли почалася повномасштабна війна чоловік почав шукати способи допомагати армії, у мирному житті він мав декілька підприємств, тож добре знався на налагодженні логістики, а ще мав багато друзів, які живуть за кордоном.

У соцмережі він опублікував оголошення, чоловік написав, що залишається в Україні й буде допомагати всім чим може, друзі також захотіли доєднатися. Починалося все з коктейлів Молотова, каже Григорій, друзі разом робили сотні “бандерівських смузі”, їх потім тоннами відправляли у інші міста.

335609088 658766766055619 6368339840082737051 n 996f4

На фото волонтер Григорій у подарованій шапці, а куртку чоловік придбав на секонд-хенді. Ця позитивна світлина у яскравому образі, з посмішкою каже герой, сподобалося багатьом підписникам в Фейсбуці. 

До слова, у Бахмуті та Часів Ярі чоловік має добрих друзів, потім родини бахмутян евакуювалися до Франківщини.

“В мене раніше не було досвіду волонтерства, але я себе вважаю небайдужим. Ми створили таку собі організацію, яка зараз діє в декількох країнах, зокрема в Англії, Франції, Німеччини та Канаді. Останнім часом ми більше займалися госпіталями, починаючи від медикаментів й закінчуючи необхідним обладнанням. Завжди потрібні перев’язочні матеріали, зараз із забезпеченням трішки кращі справи. Наразі ми сфокусувалися на допомозі парамедикам. В основному надаємо турнікети, транспортувальні шини, протиопікові різні спреї, також пов’язки протиопікові”, — пояснює тонкощі волонтерства Григорій Березовський.

Запити надходять напряму від госпіталів, передають речі й через відомого на Донеччині волонтера Анатолія Тарана, також допомагає багато волонтерка та громадська діячка Альона Щекодіна. Нагадаємо, що ми розповідали історію героя — ознайомитися можна за посиланням. Як каже, Григорій, з паном Анатолієм він ні разу не бачився особисто, але чоловіки згуртувалися. 

Волонтери, які допомагають адресно

335330042 918691739319628 7214213566962729094 n b7c84

Турнікети, які волонтери передали військовим. Фото: Фейсбук

Григорій наголошує, що у нього немає спеціальних реквізитів фонду для допомоги, але натомість діє адресна допомога. Це відбувається наступним чином: людина може обрати, як саме вона хоче допомогти, тваринам, дітям, госпіталям, військовим, далі зв’язується із координатором, їй пояснюють, що й де можна придбати, вона самостійно це купляє, а волонтери вже передають допомогу. 

Також можна обрати й другий спосіб, якщо ви не маєте змоги самостійно придбати допомогу, то волонтери зроблять це за вас, докладуть ваші кошти до потрібного. Це роблять й з міркувань економії, бо часто волонтери закупляють великими партіями й отримують вигідніші ціни на товар. Якщо ви хочете допомогти роботі волонтерам – пишіть на особисту сторінку Григорія Березовського.

332904727 752738492954573 6868471119551366513 n d191b

Інвалідні візки придбані волонтерами. Фото: Фейсбук

За рік благодійництва Григорій разом з однодумцями придбав медикаменти, медичне обладнання, інвалідні візки, продукти тривалого зберігання та інше. Зараз чоловік має підприємство, яке займається спортивним обладнанням, частково його безкоштовно передають для реабілітації бійців або біженців, це різні тренажери для відновлення фізичної активності. Такі речі стають помічними після отримання різного виду травм, нагадаємо, що ми розповідали, як працює лікар-реабілітолог на Черкащині.

“У нас є люди, які надсилають одноразово кошти, хтось лайкає пости про допомогу й просуває їх чи робить репост. Для себе я вирішив ще напочатку війни, що ти або в ЗСУ або волонтериш й допомагаєш, інакшого вибору не було. Одна мудра людина мені сказала, що кожен день повинен закінчуватися питанням: “А що ти сьогодні зробив для перемоги”? Це стосується людей, які не в окопі, не на фронті. Я зрозумів, що найбільше допомога йде від тих людей, у яких рідні на фронті”, — наголошує Григорій.

329141731 521569533439696 5836891036753772515 n 93c4fВільногірські киці отримали корм, який передав Григорій. Фото: Фейсбук

Стосовно допомоги, волонтер каже, що все відбувається хвилями, є час коли люди активніше допомагають, а є й простій. На думку волонтера українцям ще є над чим працювати, деякі люди, каже Григорій, немов живуть в іншому світі й не розуміють, що не сповна працюють на перемогу.

ВПО в Франківську

За словами Григорія Івано-Франківськ ще не зовсім добре адаптувався до переселенців. Проблеми є у двох сторін, перша, що недобросовісні власники підіймають ціни на оренду квартир, й відповідно люди не можуть собі дозволити винаймати окреме житло. Волонтер працював й над цим, допомагав заселяти людей на початку війни, виборював їм місця в гуртожитках в окремих кімнатах, а не в школах, куди селили людей.

Друга проблема, що окремі біженці не поважають уклад того чи іншого міста, гострим питанням — є мова. Люди, які відмовляють переходити на українську та намагаються просувати наратив про російську мову важко сприймаються.

“Хочеться, щоб люди старалися говорити українською. Щоб вони розуміли, що це не просто щось неважливе, бо мова — це наша ідентифікація, це має велике значення для народу. Українці завжди були толерантні, можливо навіть занадто, навіть до ворогів. Це велика біда нашого народу, це зросійщення йшло роками й звісно, що за короткий час людині важко перейти, але коли бачиш як людина старається говорити українською — душа радіє. Молодь багато переходить на українську, це тішить й гріє серце”, — каже Григорій.

Волонтер наголошує, що головне зараз Перемога, українець щиро вірить в Збройні Сили й працює разом з однодумцями, щоб пришвидшити цю подію. Доєднатися до допомоги можете кожен, головне бажання, запевняє волонтер.

Фото: Фейсбук

Читайте також: Бахмутяни в евакуації: історія Олега Романенко

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію

Валентина Твердохліб 11:45, 18 Листопада 2025
вокалотерапія

Анна Голубцова — вокалістка з Бахмута з багаторічним досвідом. Вона очолювала вокальний ансамбль естрадної та народної пісні “Рапсодія” і працювала з дитячими колективами. З початком війни пані Анна поєднала творчість і волонтерство. Щоб підтримувати людей у періоди стресу, опанувала арттепію та вокалотерапію. Нині допомагає жінкам ветеранів знімати напруження за допомогою дихальних вправ та співу.

Про заняття з вокалотерапії Анна Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Вокалотерапія: що це та як працює

Анна Голубцова була відомою вокалісткою в Бахмуті: керувала вокальним ансамблем естрадної та народної пісні “Рапсодія” та дитячим колективом, викладала технічний вокал. З початком повномасштабної війни жінка стала ще й волонтеркою. У рідному місті вона працювала в місцевому гуманітарному штабі на базі Бахмутського палацу культури імені Мартинова. Там вона роздавала гуманітарну допомогу.

З Бахмута пані Анна виїхала до Чернігова. Тут вона продовжила свою творчу діяльність та волонтерство. Зараз Анна Голубцова керує роботою центру підтримки “З Бахмутом у серці. Чернігів”.

Нещодавно бахмутянка розширила свою професійну кваліфікацію. Тепер вона не лише викладає вокал, а є тренеркою з вокалотерапії.

“Вже як 15 років я є викладачкою вокалу. Але на сьогоднішній день дуже актуальна тема ментального здоров’я, тому я не змінила кваліфікацію, але розширила її — сертифікувалася в напрямку арттерапії, до якої входить і вокалотерапія”, — зазначає Анна Голубцова.

Тепер пані Анна викладає вокалотерапію для мешканок Чернігова. Передусім допомогу надають жінкам військовослужбовців і ветеранів.

“Подібні заняття я спробувала вже декілька разів ще в тому році. Але нещодавно в нашого осередку з’явилися дуже гарні партнери — це громадська організація “Конвіктус Україна”, яка об’єднує жінок. На початку роботи цієї організації допомогу отримували жінки, які постраждали від насильства, а зараз вони теж розширили свою діяльність і займаються ще й ветеранською політикою, тому їх заходи відвідують жінки, в родинах яких є ветерани і військовослужбовці. І так сталося, що вони запросили мене саме з таким заходом з ментального здоров’я”, — розповідає бахмутянка.

Заняття з вокалотерапії / фото Бахмутська міськрада

Анна Голубцова пояснює, що вокалотерапія — це метод оздоровлення, який використовує голос і спів для покращення фізичного та ментального здоров’я. Такі заняття допомагають зняти напругу, покращити дихання та емоційний стан. При цьому мати гарні вокальні дані не потрібно.

На початку заняття тренерка розповідає, що таке спів, дихання, розслаблення, музична медитація. Після цього йдуть дихальні вправи, в тому числі дихання в русі, і комплекс вокальних вправ. В кінці заняття жінки співають пісні, акцентуючи увагу на конкретних словах і фразуваннях.

Для кращого ефекту потрібно пройти комплекс занять, однак відчути полегшення можна вже після першої зустрічі.

“Жінки, коли побачили афішу про такий захід, думали, що просто будемо співати пісні. Всі переймалися, що не вміють співати. Але це не про спів, це про стан душі, більше про розвантаження, в тому числі й фізичне. Бо спів — це, по-перше, здоров’я, це певні дихальні практики. На заняттях використовуються методи, коли знімаються зажими, знімається напруга. У фіналі заняття ми співали і тоді я зрозуміла, кому стало легше — тому, хто плакав у кінці. Адже пісня знімає весь той тягар. Жінки співали не в ряд, не ритмічно, не інтонуючи, а просто від душі. І коли це йде від душі, то й відбувається те саме розвантаження. Так, досягти результату від одного заняття можливо дуже рідко. Для цього потрібний комплекс, хоча б мінімум 5-10 зустрічей. Але навіть після першого заняття деякі жінки вже отримали якийсь результат, отримали вивільнення і хочуть продовжувати”, — каже Анна Голубцова.

Також на занятті створюється коло спілкування, де жінки можуть поділитися своїми враженнями і переживаннями.

“Після заняття було спілкування, аби отримати фідбек. І кожній жінці хотілося поділитися своєю історією, своєю душевною травмою. Були матері, які втратили своїх синів на фронті, були жінки, які втратили своїх чоловіків. І всі вони казали, що відчули полегшення, хочуть щось далі робити. Раніше я навіть уявити не могла, що через спів можна отримувати таке розслаблення”, — зазначає Анна Голубцова.

Заняття з вокалотерапії в Чернігові

Наразі заняття з вокалотерапії проходять в уже сформованій групі жінок. Згодом подібну групу хочуть сформувати на базі бахмутського осередку підтримки.

“Зараз група функціонує на базі громадської організації “Конвіктус Україна”. І ми будемо зустрічатись раз на два тижні в тій групі. Але з нового року таку групу ми будемо формувати безпосередньо в культурному осередку “З Бахмутом у серці. Чернігів”, — поділилась планами Анна Голубцова.

Нагадаємо, що Мистецький центр інтеграції для ВПО відкрили в Чернігові у вересні 2025 року. Його спільними зусиллями створили осередок підтримки “З Бахмутом у серці. Чернігів” та працівники культури міста Чернігів. У цьому центрі бахмутяни зможуть отримати психологічну підтримку та взяти участь у творчих заходах.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Хочемо повернутися і знову садити троянди та шипшину”: історія бахмутської родини Вороненків, які евакуювались до Німеччини

Валентина Твердохліб 14:20, 6 Листопада 2025
віктор вороненко з бахмута

Віктор Вороненко — підприємець з Бахмута. Понад 30 років він займався власною справою — ремонтував автомобілі та вирощував саджанці на власній землі. Через війну родина втратила домівку і бізнес та була вимушена поїхати в еміграцію. Подружжя разом з сином Олександром спочатку поїхали до Польщі, де працювали на підприємстві з вирощування грибів, а зараз проживають у Німеччині. За кордоном вони також почали вести сімейний відеоблог, де розповідають про свою буденність.

Про життя в Бахмуті, виїзд за кордон та плани повернення в Україну редакції Бахмут IN.UA розповіли Віктор та Олександр Вороненки.

Життя в Бахмуті

Віктор Вороненко родом з Бахмута. Тут він починав свій робочий шлях та створив родину. Чоловік працював на місцевих підприємствах,зокрема, на алебастровій шахті, а після цього — на автокрані.

Він згадує, що в 90-ті роки ситуація була нестабільною, зарплати ставали меншими, тому Віктор вирішив працювати на себе: займався ремонтом автомобілів, а згодом, за рекомендацією знайомого агронома, спробував себе у вирощуванні саджанців.

Спочатку чоловік не сприймав цю справу серйозно, бо не знав, як і куди подіти вирощені саджанці. Але коли вже в перший рік робити підприємець зміг продати все вирощене, то вирішив розширювати справу.

“Я ж взагалі не мав поняття, що таке саджанці. Спершу посадив і виростив 4 тисячі саджанців колоновидної яблуні. А потім думав куди ж це все подіти. Ночами не спав, думав: “Це ж так багато 4 тисячі саджанців, як його все продати?”. А потім осінь прийшла і їх розібрали. Так я й почав далі працювати. Спочатку 4, потім 6, а потім до 18 тисяч саджанців я вирощував. Я не вивозив їх продавати на базар, люди самі приїжджали та забирали оптом. Починав я з 30 соток землі і дійшов до гектара”, — розповів бахмутянин.

Ділянка з трояндами в Бахмуті / фото надане героями

Вирощував саджанці чоловік неподалік свого будинку, на вулиці Ювілейній. Там росли яблуні, шипшина, троянди. Загалом цій справі бахмутянин присвятив близько 30 років життя.

Повномасштабна війна та еміграція

Повномасштабна війна застала родину Вороненко в Бахмуті. У рідному місті вони прожили до квітня, а потім вирішили виїхати на Хмельниччину.

“18 лютого ми були в Лазурному, на Херсонщині. Якраз тоді вже були розмови про можливу війну… 20 лютого поїхали в Бахмут. 24 лютого о 4 ранку я почув перший вибух. Сім’я тоді спала, я не став їх будити. А потім о 7 ранку знову вибух, ми увімкнули телевізор і все дізнались. У Бахмуті ми були до квітня. Тесть залишався на окупованій Херсонщині, а у Хмельницькій області в нього була пуста квартира. Тому дружина запропонувала їхати туди”, — розповів Віктор Вороненко.

Зібравши всі речі, родина поїхала на Хмельниччину. Після цього пан Віктор ще раз приїздив у Бахмут у травні. Більше до рідного міста родина не поверталась.

“Ми коли виїжджали, то думали, що на тиждень, ну може на місяць. А виявилось, що на роки. Я ще раз приїжджав у Бахмут у травні, забрав деякі інструменти та прибрав на городі. Ще знайшов людей, заплатив їм. П’ять днів прибирались і я поїхав”, — розповідає чоловік.

Такою була земельна ділянка Віктора по приїзду в Бахмут / фото надане героями

Два роки родина Вороненко жила у Хмельницькій області. Через брак роботи сім’я вирішила їхати за кордон.

Життя в Польщі і Німеччині

У 2024 році подружжя Вороненко разом з сином Олександром виїхали в Польщу. Тут вони влаштувались на підприємство з вирощення грибів. Кажуть, що умови роботи тяжкі, але працювали, щоб заробити кошти.

“По приїзду до Польщі ми влаштувались на підприємтсво, збирали гриби. Як потім нам розповіли, найгірші роботи — це м’ясо, риба та гриби. Та оскільки ми звикли вдома нормально працювати, то не скаржились на умови. Щоправда, було тяжко. Наприклад, підйом о 5 ранку. Тоді сину було 17 років і він все одно зранку підіймався і щодня ходив на працю. О 6 ранку ти йдеш у теплиці і ріжеш гриби, це все триває до 14:00-15:00. Далі зрізані гриби треба запакувати і відправити. Точного часу, коли ти можеш піти додому, не кажуть. Ти вільний тоді, коли все зроблено”, — розповів Віктор Вороненко.

Попри важкі умови праці, родина працювала інколи й без вихідних. Адже мають мету — заробити гроші на нове житло. Та згодом бахмутяни вирішили виїжджати в Німеччину. Причиною цього рішення стало зростання цін у Польщі та неможливість знайти нову роботу.

“На тій роботі вийшов невеликий конфлікт і син звільнився. Один працювати там я не хотів, тому вирішили шукати нову роботу. Але куди? На заводи в три зміни дитина не хоче, дружина теж. На поля мене не беруть, бо 62 роки. А ще й ціни почали зростати. Виходить, що ми наче й заробляємо, але ці кошти йдуть на квартиру та проживання. Тому ми вирішили їхати в Німеччину”, — розповів пан Віктор.

Робота на підприємстві з вирощення грибів / фото надане героями

У Німеччині родина мешкає вже чотири місяці. Та процес інтеграції тут, з їх досвіду, набагато важчий. Даються взнаки бюрократичні процеси і складна мова.

“Тут дуже складна бюрократія. Все вирішується письмово, через листи. Та й сама процедура оформлення тут складна, кажуть, що у 2022 році тут було набагато легше. Наприклад, я коли подавав заяву, то ти маєш відповісти на 60 питань. Були серед них і дуже цікаві. Ось у мене питали чи не вагітний я. І на всі питання ти маєш відповісти. Навіть побутові питання тут вирішуються через листи. У нас у квартирі стоїть котел для опалення, але його ніяк не увімкнуть. Приходили кілька разів фотографували і все пишуть на пошту, що приїдуть і все зроблять. У Польщі було набагато легше. В тому числі й з мовним питанням. Якщо в Польщі ти хоч щось міг зрозуміти, то тут взагалі нічого”, — каже Олександр Вороненко.

Родина бахмутян добре відгукується про ставлення іноземців до українців. Кажуть, що і про Бахмут тут знають, і допомагають. Є в Європі і можливості для розвитку молоді, але для цього потрібно вчити мову.

“У Польщі до нас дуже добре ставились, особливо польки, які були бригадирками. На прощання вони навіть обіймали нас. А в Німеччині ми нещодавно познайомились з місцевою жінкою. Вона запитала в нас звідки ми, а коли дізналась, що з Бахмута, то співчувала нам. І каже, що до росіян тут погано ставляться. Загалом за весь час ми не стикалися з негативним ставленням від іноземців”, — зазначають батько і син.

Про плани на майбутнє

Зараз родина Вороненко будує плани на повернення в Україну. Вдома хочуть відновити колишню справу з вирощування саджанців.

“У Польщі ми не мали часу на відпочинок, працювали без вихідних, а в Німеччині не можемо знайти роботу. Дуже складно без знання мови. А сидіти на соціальній допомозі не хочеться, дуже нудно просто сидіти у квартирі і нічого не робити. Тому плануємо перезимувати в Німеччині і повертатись в Україну. Де ми осядемо, ще не знаємо, адже все життя прожили в Бахмуті і нас тягне туди. Спершу поїдемо на Хмельниччину. Я вже й шипшину замовив, щоб посіяти, також хочу десь 2 тисячі троянд виростити. Плани є”, — каже Віктор Вороненко.

Віктор Вороненко поливає рослини у Хмельницькій області / фото надане героями

А Олександр Вороненко планує навчатися. Він мріє стати медиком.

“До 6 класу я навчався в нашій бахмутській школі №18. А коли почався коронавірус, вступив до приватної школи в Харкові. Цьогоріч я закінчив навчання. НМТ не здавав, бо працював. Зараз готуюся до нього і планую здавати наступного року. Хочу вступати до навчального закладу і мрію стати медиком”, — розповів юнак.

Зараз родина також веде відеоблог на Youtube, де розповідає про своє життя. Вести влог вони планують і по поверненню в Україну. Хочуть показувати свій шлях відновлення власної справи.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

вокалотерапія
Історії

Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію

Анна Голубцова — вокалістка з Бахмута з багаторічним досвідом. Вона очолювала вокальний ансамбль естрадної та народної пісні “Рапсодія” і працювала з дитячими колективами. З початком […]

Історії

“Хочемо повернутися і знову садити троянди та шипшину”: історія бахмутської родини Вороненків, які евакуювались до Німеччини

Віктор Вороненко — підприємець з Бахмута. Понад 30 років він займався власною справою — ремонтував автомобілі та вирощував саджанці на власній землі. Через війну родина […]

Історії

“До глини не можна йти з сумом чи поганими думками”: історії кераміки Анни Полосухіної

Анна знову сідає за глину. Усередині поступово настає тиша — лише чути стукіт пальців і м’який пластичний подих матеріалу, що піддається кожному руху. Анна не […]

Історії

В’язані янголи з Донеччини: як переселенка Анна Шаповалова перетворила хобі на мистецтво

“В’язані янголи — це моє мистецтво. Це водночас і хобі, і можливість відволіктися” — так описує своє захоплення в’язанням переселенка з Бахмутського району Анна Шаповалова. […]

Важливо

“Я не хотів бути частиною російської системи”: історія донеччанина В’ячеслава Муністера, який повернувся до України після 11 років окупації

В’ячеслав Муністер — корінний донеччанин. Йому було 15 років, коли до рідного міста зайшли російські бойовики. Тоді життя хлопця і його родини змінилось, адже Донецьк […]