Григорій Березовський родом з Івано-Франківська, коли почалася повномасштабна війна чоловік вирішив бути корисним – став волонтером. Герой має імпровізований штаб благодійників не тільки в Україні, але й закордоном. Як працює дистанційне волонтерство, що доставляють оборонцям Бахмута та як пасіка стала розрадою під час війни — Григорій розповів редакції в матеріалі.

Почалося все з коктейлів Молотова

До повномасштабного вторгнення Григорій займався власним бізнесом, він мав дитячі магазини та возив спортивне обладнання з Європи. З Бахмута Григорій ж возив саджанці дерев, раніше тут був одним із найбільших розсадників, крім того, чоловік має власну пасіку з бджолами. Проте, зараз підкреслює волонтер, ці справи не є в пріоритеті, адже є нагальніші потреби.

“Пасіка та сад — це речі, які в мене залишились для душі. Так я відчуваю зв’язок із землею”, — говорить українець 

Коли почалася повномасштабна війна чоловік почав шукати способи допомагати армії, у мирному житті він мав декілька підприємств, тож добре знався на налагодженні логістики, а ще мав багато друзів, які живуть за кордоном.

У соцмережі він опублікував оголошення, чоловік написав, що залишається в Україні й буде допомагати всім чим може, друзі також захотіли доєднатися. Починалося все з коктейлів Молотова, каже Григорій, друзі разом робили сотні “бандерівських смузі”, їх потім тоннами відправляли у інші міста.

На фото волонтер Григорій у подарованій шапці, а куртку чоловік придбав на секонд-хенді. Ця позитивна світлина у яскравому образі, з посмішкою каже герой, сподобалося багатьом підписникам в Фейсбуці. 

До слова, у Бахмуті та Часів Ярі чоловік має добрих друзів, потім родини бахмутян евакуювалися до Франківщини.

“В мене раніше не було досвіду волонтерства, але я себе вважаю небайдужим. Ми створили таку собі організацію, яка зараз діє в декількох країнах, зокрема в Англії, Франції, Німеччини та Канаді. Останнім часом ми більше займалися госпіталями, починаючи від медикаментів й закінчуючи необхідним обладнанням. Завжди потрібні перев’язочні матеріали, зараз із забезпеченням трішки кращі справи. Наразі ми сфокусувалися на допомозі парамедикам. В основному надаємо турнікети, транспортувальні шини, протиопікові різні спреї, також пов’язки протиопікові”, — пояснює тонкощі волонтерства Григорій Березовський.

Запити надходять напряму від госпіталів, передають речі й через відомого на Донеччині волонтера Анатолія Тарана, також допомагає багато волонтерка та громадська діячка Альона Щекодіна. Нагадаємо, що ми розповідали історію героя — ознайомитися можна за посиланням. Як каже, Григорій, з паном Анатолієм він ні разу не бачився особисто, але чоловіки згуртувалися. 

Волонтери, які допомагають адресно

Турнікети, які волонтери передали військовим. Фото: Фейсбук

Григорій наголошує, що у нього немає спеціальних реквізитів фонду для допомоги, але натомість діє адресна допомога. Це відбувається наступним чином: людина може обрати, як саме вона хоче допомогти, тваринам, дітям, госпіталям, військовим, далі зв’язується із координатором, їй пояснюють, що й де можна придбати, вона самостійно це купляє, а волонтери вже передають допомогу. 

Також можна обрати й другий спосіб, якщо ви не маєте змоги самостійно придбати допомогу, то волонтери зроблять це за вас, докладуть ваші кошти до потрібного. Це роблять й з міркувань економії, бо часто волонтери закупляють великими партіями й отримують вигідніші ціни на товар. Якщо ви хочете допомогти роботі волонтерам – пишіть на особисту сторінку Григорія Березовського.

Інвалідні візки придбані волонтерами. Фото: Фейсбук

За рік благодійництва Григорій разом з однодумцями придбав медикаменти, медичне обладнання, інвалідні візки, продукти тривалого зберігання та інше. Зараз чоловік має підприємство, яке займається спортивним обладнанням, частково його безкоштовно передають для реабілітації бійців або біженців, це різні тренажери для відновлення фізичної активності. Такі речі стають помічними після отримання різного виду травм, нагадаємо, що ми розповідали, як працює лікар-реабілітолог на Черкащині.

“У нас є люди, які надсилають одноразово кошти, хтось лайкає пости про допомогу й просуває їх чи робить репост. Для себе я вирішив ще напочатку війни, що ти або в ЗСУ або волонтериш й допомагаєш, інакшого вибору не було. Одна мудра людина мені сказала, що кожен день повинен закінчуватися питанням: “А що ти сьогодні зробив для перемоги”? Це стосується людей, які не в окопі, не на фронті. Я зрозумів, що найбільше допомога йде від тих людей, у яких рідні на фронті”, — наголошує Григорій.

Вільногірські киці отримали корм, який передав Григорій. Фото: Фейсбук

Стосовно допомоги, волонтер каже, що все відбувається хвилями, є час коли люди активніше допомагають, а є й простій. На думку волонтера українцям ще є над чим працювати, деякі люди, каже Григорій, немов живуть в іншому світі й не розуміють, що не сповна працюють на перемогу.

ВПО в Франківську

За словами Григорія Івано-Франківськ ще не зовсім добре адаптувався до переселенців. Проблеми є у двох сторін, перша, що недобросовісні власники підіймають ціни на оренду квартир, й відповідно люди не можуть собі дозволити винаймати окреме житло. Волонтер працював й над цим, допомагав заселяти людей на початку війни, виборював їм місця в гуртожитках в окремих кімнатах, а не в школах, куди селили людей.

Друга проблема, що окремі біженці не поважають уклад того чи іншого міста, гострим питанням — є мова. Люди, які відмовляють переходити на українську та намагаються просувати наратив про російську мову важко сприймаються.

“Хочеться, щоб люди старалися говорити українською. Щоб вони розуміли, що це не просто щось неважливе, бо мова — це наша ідентифікація, це має велике значення для народу. Українці завжди були толерантні, можливо навіть занадто, навіть до ворогів. Це велика біда нашого народу, це зросійщення йшло роками й звісно, що за короткий час людині важко перейти, але коли бачиш як людина старається говорити українською — душа радіє. Молодь багато переходить на українську, це тішить й гріє серце”, — каже Григорій.

Волонтер наголошує, що головне зараз Перемога, українець щиро вірить в Збройні Сили й працює разом з однодумцями, щоб пришвидшити цю подію. Доєднатися до допомоги можете кожен, головне бажання, запевняє волонтер.

Фото: Фейсбук

Читайте також: Бахмутяни в евакуації: історія Олега Романенко

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Вікторія Шопіна родом з Луганської області. Вона була підлітком, коли почалась війна на сході України. З 2014 року дівчина була вимушена жити в орендованому житлі в різних містах України. У 2026 році дівчина придбала власну квартиру в Ужгороді у забудовника, який релокувався з окупованого Мелітополя.

Своїм досвідом придбання житла і порадами Вікторія Шопіна поділилась з редакцією Бахмут IN.UA.

Чому обрала Ужгород для придбання житла

Вікторія Шопіна родом з міста Щастя, що в Луганській області. У 2014 році, коли почалась війна на сході України, вона була підлітком. З рідного міста дівчина виїхала до Полтави, де вступила на навчання. Потім жила у різних містах України — Києві, Харкові, Львові.

З початком повномасштабного вторгення Вікторія Шопіна почала розглядати варіант переїзду в Ужгород. Зараз вона працює маркетологинею в компанії, яка реалізує проєкти будівництва житла в різних містах України, в тому числі й Ужгороді. Саме у компанії, де вона працює, пані Вікторія придбала житло. Нерухомість придбала власним коштом у розтермінування від забудовника.

“Наразі я працюю із забудовником, вони також переселенці, але з Мелітополя. І я побачила, що вони дуже круто будують, роблять проєкти з реновації. Тому й вирішила саме у свого забудовника придбати житло в Ужгороді. До нинішнього часу в мене не було власного житла, лише в батьків є своє нерухомість. Придбала я його власним коштом у розтермінування від забудовника. Держпрограмами для купівлі житла я не користувалась, осільки в мене була можливість придбати його одразу”, — зазначила Вікторія Шопіна.

Переселенка зазначає, що обрати саме Ужгород вона вирішила з кількох причин. Серед головних — безпека, довіра до забудовника і близькість до кордону.

“Найголовніше для мене, як переселенки, — це безпека. Ужгород ніколи не обстрілювався і, дай Боже, так і буде надалі. Також це безпека й в іншому форматі — я знаю забудовника і впевнена, що вони добудують, зроблять реновацію на 100%, а не кинуть об’єкт. Тобто, мої кошти не підуть кудись не туди. І, напевно, ще дуже приваблює те, що Ужгород близько до Європи, тому що я люблю подорожувати”, — зазначає Вікторія Шопіна.

Дівчина придбала житло в будівлі, яка є одним із проєктом реновації. Забудовник відновлює будівлю колишнього машинобудівного заводу під апартаменти.

Поради щодо придбання житла: яку суму потрібно мати і як обрати

Назвати конкретну суму, яка необхідна для купівлі житла в Ужгороді, Вікторія Шопіна не може. Каже, що це дуже індивідуальний показник, який залежить від потреб покупця.

“Я купила економну нерухомість, там вхідна сума була 650 доларів за квадратний метр. Це тільки штукатурка, без ремонту. Якщо ми кажемо про щось більше — комфорт-клас, бізнес-клас — то там вже 800 доларів за квадратний метр і вище. Ще додатково треба розраховувати суму на ремонт та людей, які його зроблять. Також я зекономила на тому, що купувала житло сама, без рієлтора. Точні розцінки на це я знаю, про це треба дізнаватися конкретно в агенції або рієлтора, з яким ви хочете працювати. Але, я думаю, там комісія може бути 5-10% від вартості нерухомості”, — зазначає пані Вікторія.

Дівчина придбала апартаменти в розтермінування на два роки. Її щомісячний платіж складає 30 тисяч гривень, що більше, ніж ціна за орендоване житло. Попри це, в купівлі власного житла Вікторія бачить переваги, тому й готова переплачувати.

“У кожного різні думки щодо купівлі житла. Якщо хтось не хоче в Україні нерухомість, бо боїться вкладати кошти під час війни, то в цьому випадку, мабуть, краще орендувати. А якщо в мене є ціль придбати житло, то я це зроблю. В будь-якому випадку це інвестиція. У мене розтермінування виходить 30 тисяч на місяць. Якщо орендувати квартиру в Ужгороді, то це десь 15-18 тисяч, бо там зараз дуже високі ціни. Я вирішила вкластися в житло, бо, за моїми підрахунками, десь через 2-4 роки розтермінування відійде з мого життя, і я вже не буду нікому нічого платити. Звісно, якщо б розтермінування було тисяч 60 на місяць, тоді б я задумалася, чи зможу я це виплатити, зробити ремонт і при цьому мати кошти на їжу, розваги та інше. Але мене умови влаштували, тому я й обрала купівлю житла”, — каже дівчина.

При виборі житла Вікторія Шопіна радить ретельно відбирати забудовника, якщо бажаєте придбати житло в новобудові, а також обирати його в тому сегменті, на який маєте кошти.

“По-перше, якщо ви хочете житло в новобудові, то звертайте увагу на забудовника: хто ці люди, які об’єкти в них вже збудовані, завжди перевіряйте документацію. Також зважайте на власні можливості і ресурси. Якщо у вас є кошти на бюджетну, економну нерухомість, то роздивляйтеся тільки економ-сегмент. А якщо є гроші на щось більше, то можете розглядати й більш дорожчі варіанти”, — зазначає Вікторія Шопіна.

Раніше редакція розповідала історію переселенки з Харкова, яка отримала житло в іпотеку від Держмолодьжитло. Її досвід та поради в нашому матеріалі.

Читайте також:

• ВПО пропонують безкоштовне житло на Чернігіщині: які умови
• Житло для ВПО в Гощі: Бахмутська житлова управляюча компанія отримала документацію для будівництва
• Доступне житло для ВПО: які програми діють в Україні

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Маленький “епіцентр” нашого села”, “магазин, в якому було все і навіть більше”, “там було завжди все свіже і смачненьке” — так мешканці Бахмутського району згадують магазин “Журавушка”, що працював у селі Переїзне. Цю крамницю у 2007 році відкрили подружжя Журавльових. Працював магазин до літа 2022 року. Власники продовжували роботу до останнього, підтримуючи своїх земляків. Роботу довелося зупинити через наближення лінії фронту та часті обстріли.

Про роботу “Журавушки” та відновлення бізнесу на новому місці редакції Бахмут IN.UA розповіла його власниця — Людмила Журавльова.

Як “Журавушка” працювала під час війни

“Журавушка” — це сімейний бізнес подружжя Журавльових з села Переїзне Бахмутського району. Під такою назвою працювали чотири магазини в різних населених пунктах — Переїзному, Федорівці, Соледарі і Сіверську. Першим магазином була “Журавушка” у Переїзному — рідному селі родини. Він відкрився у 2007 році.

Працювала “Журавушка” до 2022 року. Власниця магазину, Людмила Журавльова, до останнього привозила сюди продукти і підтримувала роботу бізнесу. Не зупиняло підприємицю ні відсутність світла, ні складність доставки товару.

Зачинити магазин і виїхати з рідного села Людмила Журавльова вирішила після пережитих обстрілів.

“Я виїжджала у серпні 2022 року. У червні я ще працювала. Без світла, без нічого, працювала сама. Поки була така можливість, я робила все для тих людей, хто там залишався. Хоч світла вже й не було, доставки товару, в принципі, були. Одна фірма залишалася, яка до нас доїжджала. Зачинити магазин і виїхати остаточно я вирішила після прильоту. Взагалі я була під обстрілами двічі. Коли перший раз прилетіло, то вікна повилітали. Другий раз прилетіла ракета навпроти магазину і зруйнувало будинок, я тоді якраз була на роботі. Від пережитого стресу я вирішила, що все — залишатися більше я тут не можу, там було небезпечно”, — згадує пані Людмила.

За роки роботи “Журавушка” здобула велику довіру людей. І сьогодні мешканці Бахмутського району з теплотою згадують свій улюблений магазин. Його власниця каже, що особливого секрету успіху не має. Вона лише дуже любила свою роботу і намагалася прислухатися до своїх клієнтів. Цим, на її думку, вона і заслужила таку довіру.

“По-перше, я завжди до людей ставилася з розумінням, прислухалася, коли говорили, що їм треба. Я намагалася зробити так, щоб прийшов у магазин, і тут є все, що потрібно. У нас питали: “А у вас є те?” Ми відповідали: “Є”. А коли відповідали: “Немає”, то наступного разу воно в мене вже було. Я намагалася, щоб товар був різний на різну категорію людей, щоб всі наші клієнти знали, що коли вони йдуть у “Журавушку”, то вони будуть впевнені, що в нас все є. І по-друге, це ж моя робота. Я дуже люблю цим займатися, мені це подобається, тому і старалась завжди зробити все якнайкраще”, — розповідає Людмила Журавльова.

Чи змогли відновити “Журавушку” після переїзду?

Бізнес, який родина Журавльових будувала на Донеччині, зруйновано. Поки була можливість, сім’я встигла вивезти частину обладнання на Дніпропетровщину, куди і переїхали.

“Ми розуміли, що треба було кудись все вивозити. Спочатку один магазин вивезли з поличками. А ще ж треба було вивезти холодильники хоча б кудись. Виїжджати було нікуди, а речей було багато. Це ж чотири магазини: скільки холодильних вітрин, скільки всякого обладнання… Треба було терміново кудись вивозити, щоб не втратити. Наші друзі були у Дніпропетровській області, у місті Перещепино, і там продавався магазин. Купувати нам було ні за що, тому ми взяли його в оренду. Туди ми і перевезли все, що вдалося вивезти”, — каже Людмила Журавльова.

У липні 2022 року родина остаточно переїхала в Перещепине. А вже за кілька тижнів, 13 серпня, вони відкрили тут перший магазин. Назву не змінювали, крамниця так само називається “Журавушка”. Людмила Журавльова каже, що свідомо не змінювала назву, бо таким чином вона хоче зберегти зв’язок із домом. У цьому магазині підприємиця розмістила вивіску, банери і обладнання з Донеччини, а наповнила його таким асортиментом, який був у колишніх магазинах.

“Вирішили не змінювати нашу назву, бо це продовження нашого сімейного бізнесу. Ми вивезли всі вивіски “Журавушки”, банери, на яких зображені наші діти у вишиванках. Я зробила все так, як робила це вдома, так само завезла великий асортимент. Звісно, морально це було дуже важко, бо менталітети різні. У кожний район приїжджаєш, і тут все по-різному, хоча, начебто, ми всі однакові. А потреби, виявляється, зовсім інші. Наприклад, майонез “МакМай” всі прекрасно знали і любили в Донецькій області, а тут його ніхто не знає. Тому довелося пристосовуватися до інших потреб”, — розповідає власниця “Журавушки”.

Відновити власну справу вдалося і не без допомоги людей, з якими раніше співпрацювали на Донеччині.

“Найскладніше було морально, тому що це переїзд: ти втратив все, ти не знаєш, куди рухатися і до кого йти, де брати товар. І тут нам допомогло те, що у нас була дуже хороша репутація щодо нашого бізнесу. Ми дуже добре працювали з усіма фірмами і залишилися контакти супервайзерів, агентів. І були такі моменти, що нам допомогли. Наприклад, хлопці з фірми “Славутич” розповідали іншим, що “Журавушка” — це дійсно нормальні люди і їм можна довіряти. А вже сьогодні, за роки роботи, місцеві вже і самі знають нашу “Журавушку”. Приємно, що і тут ми змогли здобути довіру людей”, — каже Людмила Журавльова.

Власниця бізнесу зазначає, що робота з відновлення бізнесу допомогла їй не опустити руки після втрати дому і переїзду. А особливо цінним для неї є те, що на новому місці знаходяться ті, хто знав “Журавушку” ще на Донеччині.

“Дуже цікаві історії були, які мені наші працівниці розповіли. Бувало, що під’їжджали люди і запитували: “А що це за “Журавушка”?” Випадково не з Донецької області?” — І це так приємно, що нас згадують”, — каже підприємиця.

Магазин у Перещепиному не єдиний, який на новому місці відкрила родина Журавльових. У них вже є чотири магазини у Дніпропетровській області: три в Перещепиному, і ще один у Підгородньому. Таким чином, сім’я змогла відновити свій бізнес на новому місці.

Читайте також:

• “Я їхала до людей”: шлях бахмутянки Катерини Попович від Донеччини до Карпат
• “Мрію поїхати до Японії і стати йокодзуна”: історія 11-річного сумоїста з Бахмута Владислава Ставицького
• “Хочеться зберігати теплі спогади про місто”: як Олексій Халтурін створив фотопроєкт пам’яті про довоєнний Бахмут

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!