Діана Потапцева – бахмутянка, яка в лютому виїхала з України. Чому жінка обрала Ірландію для життя та чи комфортна ця країна для українців, дізнавалась наша редакція.

Діана Потапцева народилась в Донецьку й жила там до 2013 року, поки не вступила в Горлівський університет. Після початку війни в 2014 переїхала в Бахмут, завершила тут навчання й продовжувала жити, поки війна знову не змусила її покидати домівку.

Знали завчасно про напад

Діана Потапцева, як і багато українців мала передчуття неминучого.

«‎Я працювала в Гуманітарній організації “Лікарі світу” і у нас розмови про те, що скоро щось почнеться, йшли на рівні наших координаторів, а вони всі були іноземці. Вони говорили нам збирати “тривожні валізки” за декілька тижнів до початку, а за тиждень до 24 лютого ми поїхали до Харківської області», – згадує Діана.

Далі Діана з керівником і колегами вирушили в Дніпро, а коли розпочали обстрілювати міста перебрались на захід України. 

«‎Вже 27 лютого я та три іноземні координатори перейшли кордон України та поїхали в Румунію. В Румунії ми допомогали організовувати міжнародний cargo, людям які постраждали від війни в Україні».

Довідка: Cargo Україна — інтегральний кур’єрський сервіс, призначений для того, щоб запропонувати кращу ціну доставки за кордон з України комерційних та приватних вантажів, незалежно від географії призначення.

Переїзд в Ірландію

Діана Потапцева. Фото: особистий архів героїні

Чимало українців, які були змушені тікати від війни обирали для переїзду такі країни як Польщу, Німеччину, Туреччину, Литву, Латвію та інші. Діана ж обрала Ірландію.

«‎Моя родичка, яка вже була в Ірландії подзвонила мені 12 березня й сказала, що є прекрасна країна, яка повністю підійде мені своїм кліматом. Я послухала її й полетіла туди. За весь час перебування тут, я  жодного разу не пошкодувала», – запевняє бахмутянка.

Діані дуже подобається підхід ірландців до природи – вони захищають свою різноманітну флору й фауну. Але з іншого боку — це створює кризу з житлом. Дуже багато територій не можна забудовувати, через природні території. Саме тому знайти житло є проблемою. Ірландія не готова приймати до себе ще українців через цю проблему.

Читайте також: Як в Німеччині допомагають українському Бахмуту: історія волонтерки та кінопродюсерки Тетяни Чернявської

Українці в Ірландії

Ірландія. Фото: Вікіпедія

Переїжджаючи в нову країну людині потрібно пройти шлях адаптації. Важливим фактором стає суспільство та близьке оточення, в якому опиняється переселенець:

«‎В Ірландії дуже гарні умови для українців, бо ірландці дуже поважають нас, і підтримують. Для українців тут є безкоштовне проживання та харчування. Люди отримують виплати та для них проводять дуже багато різних курсів безкоштовно, а також українцям надають безкоштовне медичне страхування, яке покриває влада».

Зараз у маленькій країні Ірландії з населенням 5 мільйонів людей, вже проживають понад 60 тисяч українців. 

Але чи варто українцям, які зараз обирають країну для проживання їхати в Ірландію?

Діана вважає, що скоро в країні для українців залишиться тільки безкоштовне житло. Але платити за харчування не є великою проблемою для тих, хто давно приїхав, бо багато українців вже знайшли собі роботу та налагодили життя за ці місяці. 

«Ірландія прекрасна країна й дуже підходить, як для тимчасового, так і для постійного проживання. Втім, зараз я б не радила українцям їхати сюди. Наразі, прийнято закон який рекомендує українцям не їхати, через великі проблеми з житлом. Навіть, ті українці які приїхала раніше й готові платити великі гроші на проживання, просто не можуть знайти собі варіант. Можливо Великобританія буде гарним місцем».

У підсумку Діана Потапцева запевнила, що українці дуже схожі з ірландцями. В них теж були проблеми з сусідом, Британією, тому вони розуміють й підтримують українців.

Фото: особистий архів героїні

Читайте також: Нове життя у Франції: історія бахмутянки Наталії, яка наважилась кардинально змінити своє життя

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Бахмутянка Олена Голубцова — носійка рідкісного ремесла, яке сьогодні майже забуте. Алебастрову ліпнину, декоративний елемент інтер’єрів, її родина почала виготовляти ще в 1930-х роках. Тоді її предки приїхали з Полтавщини на Донеччину й опановували нову для себе сировину, алебастр. Спершу ним закладали тріщини в хатах, робили побутові речі, а з часом навчилися робити й витончену ліпнину, якою прикрашали оселі.

Сьогодні пані Олена прагне відродити це ремесло, як частину культурної ідентичності Бахмута. Ми поспілкувалися з майстринею та розповідаємо вам найцікавіше.

Алебастр на Донеччині: як його почали використовувати

Бахмутянка Олена Голубцова — одна з небагатьох, хто зберіг і пам’ятає традицію виготовлення виробів з алебастру. Це ремесло передавалося в її родині з покоління в покоління. Пані Олена ділиться спогадами про те, як цей матеріал, доступний і пластичний, став основою домашнього декору та навіть заробітку в тяжкі 90-ті. Предки бахмутянки опинилися на Донеччині в 1932 році —після чорноземів Полтавщини вони мусили вчитися жити у інших умовах.

“Мої предки використовували алебастр, коли будували хати, бо треба було ж замазувати ті тріщини. Вони звернули увагу на те, що він пластичний, та те, що він застигає гарно і зберігає форму”, — ділиться з нами у розмові бахмутянка.

Втім, алебастр використовували не лише для будівельних потреб. Поступово він став засобом самовираження.

“Хотілося якось відзначитися, щоб було красиво, не так, як у всіх. Бо приїжджі були, чужі люди були тут, на Донбасі. І тому гробки так прикрашали, з невеличкими детальками: квіточку, листочок клали. З одного боку це якось тріщини прикривало, з іншого це було красиво”, — каже пані Олена.

Особливий сплеск інтересу до алебастру в родині Олени відбувся наприкінці 1980-х. Тоді, в умовах кризи, ліплення з гіпсу стало можливістю підзаробити й прогодувати родину.

“Мій вітчим та моя мама вирішили, що треба заробляти гроші, бо на той момент була важка ситуація в країні. І вони придумали такий спосіб. Гіпс купляли на алебастрових комбінатах. У нас, до речі, їх два було — Артемівський і Деконський. На Деконському гіпс був трошки рудуватий, а на Артемівському біліший, але за якістю вони однакові були”, — каже співрозмовниця.

Для роботи використовували спеціальні гумові форми, а ще гіпс та воду. Все відливалося вручну, сушилося, фарбувалося, а потім вироби продавали. Популярними були дзеркала з ліпниною, а щоб зробити один такий виріб, в середньому родина витрачала два дні.

Для родини Голубцових алебастр був не просто матеріалом —це була частина ідентичності й зв’язку з новим для них краєм. Донеччину вони щиро полюбили:

“За словами бабусі, коли тільки вони переїхали сюди з Полтавщини, для них дивно було, що це степ, але вони настільки були захоплені, казали, що ми живемо на золоті. Мали на увазі якраз алебастр, з яким вони так натхненно працювали, їм це щиро подобалося”.

У сільській школі, згадує пані Олена, також діяли гуртки, де малеча працювала з гіпсом. Це були 1985-1986 роки, дітей вчили працювати з різними формами. Останній раз пані Олена практикувала саме лиття з гіпсу, коли працювала вихователем у садочку — разом з вихованцями вона зробила гіпсовий дзвінок, де діти залишали свої відбитки. Цей дзвінок став візитівкою освітнього закладу.

Пані Олена переконана, що пам’ять про таке ремесло треба зберігати, особливо вчити цього молодше покоління.

“Наш Бахмут за що пам’ятають? Шампанське, троянди, сіль. Але ж які копалини у нас були! Яка історія! Треба, щоб люди це знали”, — каже жінка.

У планах бахмутянки — проведення майстер-класів для земляків, де кожен охочий зможе спробувати себе в алебастровій справі. Люди зможуть навчитися своїми руками працювати з гіпсом, розмалювати виріб та забрати додому частинку Донеччини й рідного дому.

Алебастрове лиття можуть визнати першим елементом нематеріальної спадщини з Бахмута

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз Мирослав Коцько збирає інформацію про мікрорайон Будьонівка, що розташовується на півдні  Бахмута.

Що вже вдалось дізнатися та як до дослідження можуть долучитися бахмутяни, Мирослав Коцько розповів редакції Бахмут IN.UA.

Бахмут, район Будьонівка, історія

Будьонівка — це приміський район в південній частині Бахмута. До повномасштабної війни його населення становило близько 2 тисяч людей.

У кінці ХІХ століття не існувало тієї Будьонівки, яка є зараз. Тут були заселеними лише дві вулиці, а решта  земель використовувались для випасу худоби. Тоді ж ці вулиці входили до так званого передмістя Бровар.

“Як відомо з документів, тут були пасовища для худоби, озеро, струмочок, що здавна зветься Четвериковим яром. Забудованими  були лише вулиці  Тимірязєва й  Колодязна, які йдуть перпендикулярно від місця злиття Четверикового ручая та його лівого припливу. Оскільки тоді Будьонівки як такої не існувало, ці дві вулиці входили до старого передмістя Бровар, про яке майже ніхто не пам’ятає з тих, кого я опитував. Ця назва зустрічається на старому плані 1911 року, який у мене є в дуже нечіткій якості і там ледве читається ця назва. Її я також знайшов у джерелі за 1897 рік, яке мені порадив наш краєзнавець Михайло Кулішов. Там згадується “предместье Броварь”, а також вказується чисельність населення — 166 душ”, — розповідає Мирослав Коцько.

Також юний дослідник збирає інформацію щодо самої назви “Будьонівка” — як вона виникла та розвивалася. Є деякі твердження, що назва району з’явилась у роки Національно-визвольних змагань. У цій місцевості, нібито, розташовувалась Перша Кінна Армія радянського воєначальника Будьонного.

“Назва Будьонівка, нібито, закріпилась через те, що в роки Національно-визвольних змагань, так званої громадянської війни, в цій місцевості стояла “Конница Будённого”. Місцеві згадують, що тут були полки і кіннота. Але це лише за згадками людей, деякі краєзнавці спростовують цей факт. Тому це твердження ще потребує доведення. Саме це і підштовхнуло мене залучати ширшу аудиторію задля отримання можливості спростувати або ж навпаки підтвердити ту чи іншу інформацію. Як-то кажуть, хочу “копнути глибше”, — зауважує Мирослав Коцько.

Як можуть допомогти бахмутяни

Наразі юний дослідник історії збирає дані про Будьонівку. Він просить бахмутян ділитися відомими їм фактами, щоб зробити велике дослідження. У майбутньому вся зібрана інформація стане основою для нового пізнавального відео на Youtube-каналі Мирослава Коцька.

“Зобразити історію Будьонівки вкрай складно, адже багато хто вважає, що це зовсім новий район. Хоча це не так. Тож я звертаюся до бахмутян, які мешкали на вулицях Будьонівських, а також розташованих поряд: Бахмутської, Широкої, Нижньомаріупольської, Тітова, Севастопольської, Піонерської чи Спартаківської. Частина цих вулиць входила до того самого передмістя Бровар і об’єднувалася з нинішньою Будьонівкою. Ваші спогади, розповіді від бабусь і дідусів стануть дуже корисними для відродження історії південних околиць Бахмута”, — звертається до бахмутян Мирослав Коцько.

Якщо ви маєте інформацію, спогади чи документи, які можуть допомогти в дослідженні Будьонівки, пишіть повідомлення Мирославу Коцьку в Facebook.

Читайте також:

• Школяр із Часів Яру допомагає військовим на фронті: історія юного волонтера Рустама Шистки
• “З нуля до своєї точки Б”: як бахмутянка у Києві відкрила кав’ярню для тих, хто втратив дім
• “Ми хотіли зробити так, щоб про Бахмут не забули”: як Інесса Мішеніна створила спільноту для допомоги і об’єднання земляків

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!