Наталія Радіонова — бахмутянка, жінка розпочала нове життя у Франції зі своїм чоловіком іноземцем. Героїня поділилася з редакцією своєю історією, розповіла чи складно дається їй переїзд та чим українські чоловіки відрізняються від французів?

Шлях до Франції

Пані Наталія родом з міста Торез, що в Донецькій області, до Бахмута переїхала працювати у 2013 році. Тоді вона зайняла посаду головного спеціаліста спортуправління. 

Рішення про переїзд з Бахмута за кордон жінка прийняла на початку лютого минулого року, тоді вона ще не знала, що чекає на її рідну Донеччину:

«Я спочатку поїхала в Київ, щоб зібрати всі необхідно документи, саме тут мене застала війна. Виїхати вдалось лише в березні, але я дуже переживала за Україну та особливо за свого сина, який був у Харкові від початку повномасштабного вторгнення».

Українці за кордоном

У вересні син Наталії виїхав за кордон за програмою навчання, тому матері стало легше. Однак, події які відбуваються в Бахмуті довго не давали спати:

«Я тільки нещодавно почала спати, бо приймаю заспокійливі. Серце розривається коли бачу новини про Бахмут. Декілька років тому я придбала там квартиру, а зараз навіть не знаю в якому вона стані. На відео в соціальних мережах я бачила, що будинок понівечено, але в якому стані квартира досі не знаю». 

Наталія запевняє, що люди за кордоном дуже переживають за українців і завжди готові допомогти: 

«Тут, у Франції часто підходять і запитують чи необхідна якась допомога, всі переймаються, це дуже приємно, що про нас не забувають».

Спортивна кар’єра

Наталія разом з жінками займається спортом. Фото: особистий архів героїні

Наталія, професійна спортсменка, тренувала з легкої атлетики дітей в Бахмуті. Зараз жінка планує продовжувати пов’язувати своє життя зі спортом, та тренувати у Франції, та для цього треба вивчити мову. А поки спортсменка волонтерить і проводить для українських та місцевих жінок заняття в фітнесу:

«Влітку ми займались прямо на вулиці на стадіоні. Зараз холодно, я намагаюсь знайти приміщення щоб продовжувати заняття. Гроші я не беру, бо зараз не у всіх українок вони є. Тут, за кордоном, не таке гарне життя як комусь може здатись. Без знання мови, без чоловіка та без грошей, жінкам буває дуже важко». 

Щасливий шлюб

Подружжя. Фото: особистий архів героїні

У Наталії є чудовий чоловік, до якого вона переїхала з України:

«Ми одружились й підписали договір про майно. Навіть перекладачка сказала, що це велика рідкість, коли француз підписує договір з жінкою, тим паче з іноземкою». 

Жінка поділилась з нашою редакцією, що усі гроші які їй з чоловіком подарували на весілля, вони вирішили передати на допомогу Україні:

«Ми ще не вирішили куди саме передамо гроші й на які потреби, але я точно знаю, що саме в Бахмут».

За словами героїні, так щастить далеко не кожній з іноземцями, бо у них є свої правила, які наші жінки можуть не зрозуміти:

«Вони якщо зустрічаються, то майже ніколи не одружуються. Підписують договір про співжиття й про поділ всього 50на50».

Тож, нашим українкам погляди іноземців можуть бути незвичними, розповідає жінка, тому необхідно не раз подумати, перш ніж пов’язувати життя з людиною. 

«Наша Україна набагато простіша, краща й гарніше, ніж інші країни. Я зрозуміла це все зараз. Тому чекаємо на перемогу й все буде Україна!»

Фото: особистий архів героїні

Читайте також: Як українські мігранти піднімають економіку в Європі?

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

 

В Україні з 2024 року діє механізм умовно-дострокового звільнення засуджених для проходження військової служби. Він передбачений статтею 81¹ Кримінального кодексу України і дозволяє людям, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, достроково залишити колонію за рішенням суду та укласти контракт із військом.

Разом із тим, ця практика залишає питання. Зокрема, вони стосуються того, наскільки прозоро працює механізм, а також чи існує статистика щодо подальшої служби таких осіб та можливих правопорушень після звільнення. Редакція вирішила з’ясувати, як саме працює ця процедура та чи є дані про те, що відбувається із засудженими після їхнього звільнення для служби.

Чи є статистика про військові злочини серед звільнених за ст. 81¹

Щоб з’ясувати, чи ведеться статистика щодо подальших правопорушень серед таких осіб, редакція звернулася до Офісу Генерального прокурора з офіційним запитом. Нас цікавила інформація про те, скільки осіб, звільнених за статтею 81¹ Кримінального кодексу України, після вступу до війська могли вчинити військові злочини. Зокрема, йшлося про такі правопорушення як:

• самовільне залишення військової частини (ст. 407 КК України);
• дезертирство (ст. 408 КК України).

У відповіді прокуратура повідомила, що такі дані не є відкритими для суспільства. Причиною назвали дію воєнного стану та питання національної безпеки.

В Офісі Генерального прокурора нам зазначили, що навіть загальні цифри щодо військових злочинів можуть бути використані для дискредитації Сил оборони України або в інформаційних операціях проти держави.

Крім того, у прокуратурі окремо підкреслили ще один важливий аспект: у державній звітності не ведеться окрема статистика щодо військових злочинів, які могли бути вчинені саме особами, звільненими за статтею 81¹.

Тобто навіть технічно такі дані не виокремлюються. Через це надати редакції запитувану інформацію у прокуратурі не змогли. Подібну відповідь редакція отримала і від Кадрового центру Збройних Сил України. Там повідомили, що запитувана інформація має гриф «для службового користування» відповідно до внутрішніх наказів та переліку службової інформації.

Таким чином, перевірити на практиці, чи стає механізм умовно-дострокового звільнення потенційною “лазівкою” для уникнення покарання, наразі неможливо — принаймні у публічному доступі.

Як зазначає експерт Андрій Яковлєв, говорити про системну проблему або зловживання можна лише на підставі конкретних статистичних даних, однак наразі такі дані державні органи не оприлюднюють.

Як працює умовно-дострокове звільнення для служби в армії

Андрій Яковлєв — адвокат, керуючий партнер АО “Амбрела”, експерт ГО “Медійна ініціатива за права людини” з міжнародного гуманітарного та кримінального права — пояснив редакції Бахмут IN.UA процедуру застосування статті 81¹.

За його словами, у травні 2024 року набув чинності закон, який дозволяє умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби. Станом на вересень 2025 року, за відкритими даними, близько 10 тисяч колишніх ув’язнених доєдналися до української армії завдяки цьому механізму. Водночас важливо розуміти, що люди, яких звільняють за цією процедурою, не звільняються від покарання повністю.

Рішення про дострокове звільнення ухвалює суд — за поданням установи виконання покарань. Перед цим людина проходить медичний огляд, а також відбувається погодження з територіальним центром комплектування та соціальної підтримки (ТЦК) і військовою частиною. Після цих погоджень установа виконання покарань звертається до суду з поданням про умовно-дострокове звільнення для проходження військової служби.

У разі позитивного рішення суду особу передають підрозділам Національної гвардії України, які доставляють її до ТЦК. Саме цей день є останнім днем відбування покарання. Далі людина укладає контракт і направляється до військової частини, де набуває статусу військовослужбовця.

Що буде, якщо людина не піде служити

Закон передбачає відповідальність у разі порушення умов звільнення. Якщо після звільнення особа не прибуває до ТЦК або ухиляється від укладення контракту, настає кримінальна відповідальність за статтею 336-2 Кримінального кодексу України — ухилення від прийняття на військову службу за контрактом особою, звільненою для служби.

Після зарахування до військової частини на таку людину поширюються норми військового законодавства. Зокрема, самовільне залишення частини (ст. 407 КК України) або дезертирство (ст. 408 КК України) є окремими військовими злочинами.

Крім того, така особа перебуває під адміністративним наглядом.

У випадку засуджених Миколи Барабаша та Олександра Баришка, які проходили у справі про вбивство Артема Мирошниченка, нагляд за ними після звільнення поклали на командира військової частини.

Порушення правил такого нагляду може тягнути як адміністративну, так і кримінальну відповідальність відповідно до законодавства. Як пояснює експерт, якщо після укладення контракту військовослужбовець вчиняє новий злочин — наприклад самовільно залишає частину або дезертирує — суд призначає покарання за новий злочин і додає до нього невідбуту частину попереднього строку.

Приклад застосування закону: справа Артема Мирошниченка

Саме за цією процедурою умовно-дострокового звільнення вийшли на свободу і засуджені у справі вбивства активіста Артема Мирошниченка. Після їхнього звільнення виникло багато запитань у суспільстві. Зокрема, брат загиблого писав, що для засуджених це може стати “легальним способом уникнути тюрми та утекти”.

Рішення про звільнення ухвалювали суди після подання установ виконання покарань.

Зокрема:

• щодо Миколи Барабаша подання подавала Божковська виправна колонія №16;
• щодо Олександра Баришка — Первомайська виправна колонія №117.

Після рішення суду засуджених передали для проходження процедури укладення контракту та подальшої служби у війську. Водночас перевірити на практиці, чи може стаття 81¹ використовуватися як “лазівка”, наразі неможливо — принаймні публічно.

З технічного погляду закон містить запобіжники від зловживання, адже особу після суду передають підрозділам Національної гвардії України для доставки до ТЦК. Якщо контракт не буде укладено, застосовується стаття 336-2 КК України.

Після укладення контракту людина набуває статусу військовослужбовця, на якого поширюються норми військового кримінального законодавства.

Відповідно, якщо злочин вчиняється після укладення контракту — наприклад, самовільне залишення частини або дезертирство — суд призначає покарання за новий злочин і додає до нього невідбуту частину попереднього строку. Водночас через відсутність відкритої статистики щодо подальших правопорушень серед осіб, звільнених за статтею 81¹, питання щодо можливих ризиків залишається відкритим.

Примітка. Матеріал підготовлено в межах проєкту «Діалог між медіа та судовою владою для підвищення прозорості правосуддя», менторської програми «Правосуддя в фокусі медіа», що реалізується ГО «Вектор прав людини» у співпраці з Радою суддів України та Національною спілкою журналістів України за підтримки CEELI Institute (Прага). Зміст матеріалу є відповідальністю автора і не обов’язково відображає погляди організаторів та донорів проєкту”.

До теми:

Шість років після смертельного побиття бахмутського активіста Артема Мирошниченка: засуджені пішли служити

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Краматорськ — це одне з найбільших міст Донецької області, яке існує навіть в умовах постійного наближення фронту. В ньому працюють екстрені служби, комунальники, лікарі та волонтери.

Редакція Бахмут IN.UA публікує фотографії з міста, які зробила журналістка Марія Лященко.

Як виглядав Краматорськ: добірка фотографій

Краматорськ залишається одним із ключових міст Донецької області. На відміну від повністю знищених міст та сел регіону, тут продовжують працювати всі служби, а сам міський простір адаптувався до воєнних реалій.

Редакція Бахмут IN.UA пропонує ознайомитися з фотографіями з міста, які демонструють повсякденну реальність сьогоднішнього Краматорська. Добірка складається з фото, які зробила наша журналістка Марія Лященко в березні 2025 року.

Читайте також:

Зима у довоєнному Бахмуті: як виглядало місто

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!