Наталія Радіонова — бахмутянка, жінка розпочала нове життя у Франції зі своїм чоловіком іноземцем. Героїня поділилася з редакцією своєю історією, розповіла чи складно дається їй переїзд та чим українські чоловіки відрізняються від французів?

Шлях до Франції

Пані Наталія родом з міста Торез, що в Донецькій області, до Бахмута переїхала працювати у 2013 році. Тоді вона зайняла посаду головного спеціаліста спортуправління. 

Рішення про переїзд з Бахмута за кордон жінка прийняла на початку лютого минулого року, тоді вона ще не знала, що чекає на її рідну Донеччину:

«Я спочатку поїхала в Київ, щоб зібрати всі необхідно документи, саме тут мене застала війна. Виїхати вдалось лише в березні, але я дуже переживала за Україну та особливо за свого сина, який був у Харкові від початку повномасштабного вторгнення».

Українці за кордоном

У вересні син Наталії виїхав за кордон за програмою навчання, тому матері стало легше. Однак, події які відбуваються в Бахмуті довго не давали спати:

«Я тільки нещодавно почала спати, бо приймаю заспокійливі. Серце розривається коли бачу новини про Бахмут. Декілька років тому я придбала там квартиру, а зараз навіть не знаю в якому вона стані. На відео в соціальних мережах я бачила, що будинок понівечено, але в якому стані квартира досі не знаю». 

Наталія запевняє, що люди за кордоном дуже переживають за українців і завжди готові допомогти: 

«Тут, у Франції часто підходять і запитують чи необхідна якась допомога, всі переймаються, це дуже приємно, що про нас не забувають».

Спортивна кар’єра

Наталія разом з жінками займається спортом. Фото: особистий архів героїні

Наталія, професійна спортсменка, тренувала з легкої атлетики дітей в Бахмуті. Зараз жінка планує продовжувати пов’язувати своє життя зі спортом, та тренувати у Франції, та для цього треба вивчити мову. А поки спортсменка волонтерить і проводить для українських та місцевих жінок заняття в фітнесу:

«Влітку ми займались прямо на вулиці на стадіоні. Зараз холодно, я намагаюсь знайти приміщення щоб продовжувати заняття. Гроші я не беру, бо зараз не у всіх українок вони є. Тут, за кордоном, не таке гарне життя як комусь може здатись. Без знання мови, без чоловіка та без грошей, жінкам буває дуже важко». 

Щасливий шлюб

Подружжя. Фото: особистий архів героїні

У Наталії є чудовий чоловік, до якого вона переїхала з України:

«Ми одружились й підписали договір про майно. Навіть перекладачка сказала, що це велика рідкість, коли француз підписує договір з жінкою, тим паче з іноземкою». 

Жінка поділилась з нашою редакцією, що усі гроші які їй з чоловіком подарували на весілля, вони вирішили передати на допомогу Україні:

«Ми ще не вирішили куди саме передамо гроші й на які потреби, але я точно знаю, що саме в Бахмут».

За словами героїні, так щастить далеко не кожній з іноземцями, бо у них є свої правила, які наші жінки можуть не зрозуміти:

«Вони якщо зустрічаються, то майже ніколи не одружуються. Підписують договір про співжиття й про поділ всього 50на50».

Тож, нашим українкам погляди іноземців можуть бути незвичними, розповідає жінка, тому необхідно не раз подумати, перш ніж пов’язувати життя з людиною. 

«Наша Україна набагато простіша, краща й гарніше, ніж інші країни. Я зрозуміла це все зараз. Тому чекаємо на перемогу й все буде Україна!»

Фото: особистий архів героїні

Читайте також: Як українські мігранти піднімають економіку в Європі?

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

 

Вона хотіла долучитися до війська ще на початку повномасштабного вторгнення, у 2022. Тоді дівчині було 19 років. Разом із подругою вони прийшли до військкомату в Бахмуті, але отримали відмову, бо надто молодих дівчат не хотіли брати на службу. Мине кілька років і вона все ж домоглася свого, вступила у військо, отримала позивний “Нефера” і зараз несе службу на посаді бойової медикині.

Про Бахмут, який став для неї домом, евакуацію, рішення повернутися з-за кордону та ставлення до жінок у війську Ілона розповіла редакції Бахмут IN.UA.

“Мені просто подобалося там жити”: яким Ілона пам’ятає Бахмут

Ілона не народилася в Бахмуті, але він для неї став домом. До цього міста її родина переїхала у 2017 році, коли дівчина вступила на навчання. Бахмут став для неї близьким. Хоча переїзд у підлітковому віці був доволі різким, але, згадує “Нефера”, вона швидко знайшла у новому місті й друзів.

“Насправді мені дуже там подобалося. У мене, попри те, що я переїхала туди доволі різко, з’явилося багато друзів. Мені просто подобалося там жити, там усе було чудово. Я думаю, якби не було повномасштабної війни, я б, певно, нікуди звідти не поїхала”, — каже “Нефера”.

Особливо їй запам’ятала Верхній та Нижній парки, це було одне з улюблених місць. У дні міських свят там проводили ярмарки, куди вона приходила разом із друзями. Сам Бахмут, говорить дівчина, постійно змінювався.

“Місто розвивалося, там завжди було щось нове, нічого стояло на місці. Воно буквально зростало на очах”, — пригадує дівчина.

Повномасштабне вторгнення Ілона зустріла в Бахмуті

24 лютого 2022 року дівчина була в Бахмуті. Перший час, пригадує вона, у місті було відносно спокійно. Але до Бахмута поступово приїжджали люди з населених пунктів, де вже тривали активні бойові дії. Згодом ситуація почала змінюватися. Особливо відчутним це стало після травня.

“Звісно, ти розумієш, що це страшно, бо все-таки чуєш вибухи, розумієш, що воно поруч. А от після травня це було вже жахливо”.

У травні 2022 року героїня згадує, що неподалік від свого будинку отримала осколкове поранення. Попри це, одразу виїжджати з міста вона не захотіла:

“Я не хотіла виїжджати, тому що сподівалася, що, можливо, все зміниться на краще. Можливо, війна до нас не дійде”.

Дівчина залишалася в Бахмуті до кінця літа. Евакуювалася у останніх днях серпня. Переконували виїхати її рідні та друзі, зокрема ті, хто перебував за кордоном. У певний момент, каже дівчина, вона усвідомила, що залишаючись, ризикує потрапити під ще сильніші обстріли або опинитися в окупації. Наприкінці серпня вона виїхала з Бахмута автомобілем знайомих у напрямку Краматорська. Вже звідти евакуюватися допомогли волонтери.

Більшість пам’ятних речей забрати не вдалося. Дитячі фотографії, іграшки та інші особисті речі залишалися у квартирі батьків.

“Всі фото, якісь дитячі іграшки. На жаль, воно просто все згоріло”, — каже дівчина у розмові.

Наша героїня проживала у районі вулиці Ювілейної, неподалік від кінотеатру. Житловий масив там практично знищений.

“Я хотіла додому, а повернутися було просто нікуди”

Після Краматорська дівчина вирішила їхати далі. Спочатку вона ще думала залишитися в Україні ближче до Бахмута. Проте рідні переконували не ризикувати, адже безпекова ситуація могла швидко змінитися й у Краматорську. За кілька днів дівчина виїхала до Чехії, де на той момент були знайомі її родини. Можливості розпочати нове життя там були, пригадує героїня у розмові: можна було вивчати мову, шукати роботу. Проте адаптуватися морально їй було складно.

“Мені було там важко, бо я розуміла, що хочу додому, а повернутися було просто нікуди. А жити серед чужих людей за кордоном було також дуже важко морально”, — пояснює вона.

Тоді бажання повернутися в Україну та долучитися до війська нікуди не зникало. Насправді вперше вона намагалася долучитися до Сил оборони ще тоді, коли жила в Бахмуті разом з товаришкою. Їй було 19 років, її подрузі, 18. Разом вони прийшли до військкомату та попросили взяти їх на службу:

“Ми дуже просили, щоб нас ще тоді взяли у військо. Нам сказали ні, тому що ми були дуже молоді, ми були жінками, і це було для них дуже критично”.

Пізніше дівчина знову приїхала в Україну з наміром долучитися до війська. Однак, за її словами, на той момент їй фактично пропонували медичний напрям. Парадокс був у тому, що без медичної освіти вона не могла потрапити на відповідну посаду. Тоді дівчина знову повернулася за кордон. До України приїжджала на кілька місяців, займалася волонтерством і допомагала зі зборами. Ситуацію змінили соцмережі. Героїня почала бачити історії інших молодих жінок, які долучалися до війська — зокрема як операторки дронів та медикині. Тоді вона вирішила спробувати ще раз.

“Я просто купила квиток, зв’язалася з бригадою, в яку хотіла йти. Мені сказали, що так, це можливо, але ми маємо з тобою поговорити вже вживу”.

Так, донеччанка повернулася в Україну, зустрілася з представниками підрозділу, а приблизно за місяць підписала контракт.

Від FPV-пілотки до бойової медикині

Спочатку у війську “Нефера” стала FPV-пілоткою. Назву своєї бригади та місце служби вона просить не публікувати з міркувань безпеки. Служить дівчина у ЗСУ СБС. Згодом її робота змінилася. Нині вона, бойова медикиня.

Медичної освіти дівчина не має, але зараз це не заважає працювати. Адже дівчина за направленням командування проходила додаткове спеціалізоване навчання. Вона зізнається: на початку служби їй бракувало досвіду та розуміння того, наскільки непередбачуваною є військова робота.

“Я думала, що це все легко буде. Мені просто не вистачало досвіду, розуміння чогось. Тому що це війна, і тут не буде все так, як я планую. Тут завжди все може змінитися”, — розмірковує “Нефера”.

Одним із неочікуваних для військовослужбовиці викликів стало ставлення до жінок у війську. Дівчина говорить, що частково розуміє, звідки виникає така реакція. Для багатьох чоловіків присутність жінок безпосередньо у військових професіях досі є незвичною.

“Можливо, вони просто не розуміють, чому ми сюди прийшли і з якою ціллю. Можливо, вони хвилюються, бо вважають, що якщо жінка, то вона може бути слабшою. Хоча, як показує практика, це не зовсім так”, — каже військова.

За її словами, найбільше ставлення змінюється тоді, коли люди бачать результати роботи:

“Якщо ти показуєш себе як достойна людина, яка може виконувати ту чи іншу роботу, то ставлення до тебе завжди зміниться у кращу сторону”.

“Нефера” переконана, що військовим варто звикати до того, що жінок у Силах оборони ставатиме більше. Вона додає, що багато дівчат хочуть воювати, і багато ще прийдуть у військо. Тому треба до цього ставитися більш спокійно і ставитися до них як до рівних. Ми запитали героїню і про те, що допомагає їй триматися у складні часи. Як поділилася “Нефера”, коли їй стає морально складно, однією з головних опор для неї, стає коханий. Він також військовослужбовець і має більше досвіду служби. Вони обговорюють складні ситуації, а його поради, говорить дівчина, завжди допомагають їй.

Напередодні Дня захисників і захисниць “Нефера” не говорить про власну службу як про щось виняткове. Натомість згадує інших військових, які, на її думку, зробили значно більше.

“Мені б дуже хотілося, щоб у всіх захисників, які наразі воюють і захищають нашу країну, нашу націю, все було добре. Щоб вони берегли своє здоров’я. І щоб скоріше це все закінчилося, і ми всі були вдома”.

До теми:

“Я зустріла повномасштабну війну на роботі”: історія бахмутянки Світлани Стор’євої, яка 8 років працювала в ДСНС

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

З 1 жовтня в окремих регіонах України знову починають діяти графіки погодинних відключень електроенергії. Відповідні обмеження для споживачів запровадила національна енергетична компанія “Укренерго”.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Години обмежень та поняття “0,5 черги”

Графіки відключень застосовуватимуть у два часові проміжки: з 8:00 до 11:00 та з 16:00 до 21:00. У цей час діятиме обмеження обсягом 0,5 черги.

Застосування 0,5 черги означає, що електропостачання можуть обмежувати максимум до двох годин на добу. Цей час рівномірно розподіляється між споживачами. На практиці це виглядає так: за однією адресою світло можуть вимкнути на дві години, а за іншою — взагалі не застосовувати відключення протягом дня.

Як працює система черг

Уся некритична інфраструктура країни поділена на шість рівних груп споживачів. Кількість черг, які вимикаються одночасно, визначає “Укренерго” залежно від рівня дефіциту в енергосистемі:

• 1 черга — відсутність світла до 4 годин на добу;
• 2 черги — обмеження до 8 годин на добу;
• 3 черги — відключення до 12 годин на добу;
• 4 черги — відсутність електропостачання понад 12 годин;
• 5 або 6 черг — запровадження екстрених відключень, за яких погодинні графіки не діють.

Причини відключень

Повернення до обмежень електропостачання є прямим наслідком систематичних атак російської армії на енергетичну інфраструктуру України. Зокрема, Київ та область вже понад місяць перебувають під регулярними ударами ворожих безпілотників, через що повітряні тривоги тривають майже цілодобово.

Читайте також:

Що варто купити, щоб підготуватися до комфортної зими: список необхідної техніки

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!