Ще в 2011 році українка Тетяна Чернявська переїхала в Німеччину. Тут жінка почала будувати своє життя, але коли в 2014 році почалася війна на Сході — Тетяна вирішила шукати способи допомогти, вже згодом вона приєдналася до осередку небайдужих людей, які організували волонтерську Спілку “Серце для України”. Сьогодні волонтерка допомагає й українському Бахмуту.

Історія переїзду

Тетяна Чернявська з гумдопомогою. Фото: Фейсбук

Тетяна Чернявська переїхала в Німеччину наприкінці 2011 року, жінка працює в сфері кіноіндустрії. Зараз українка живе поблизу Бремена, коли в 2014 році почалася війна на Донбасі — жінка намагалася знайти однодумців, щоб допомагати, але це не одразу вдалося. Згодом Тетяні все ж пощастило знайти українську спільноту, яка допомагала Україні. Це було товариство жінок “Серце для України”.

“В 2015-2016 році жінки через українських волонтерів дізнавалися про потреби дітей, які залишилися без батька або без матері і збирали такі пакуночки до Нового Року їм, подарунки передали волонтерам, які адресно доставляли пакунок”, — розповідає волонтерка.

Осередок допомоги українців в Бремені

Склад, де збирають допомогу для України. Фото: особистий архів героїні

Крім запитів діток, волонтерки також намагалися закрити потреби в медикаментах, але це були невеликі партії. Учасниці спілки вирішили офіційно зареєструвати свою організацію, згодом вони почали організовувати культурні події в Бремені на підтримку України.

“Коли в лютому розпочалася повномасштабна війна весь Бремен вийшов на центральну площу. Ми організували 27 лютого проукраїнський мітинг, нас прийшло підтримати п’ять тисяч людей, на заході виступали місцеві політики”, — згадує Тетяна Чернявська.

Через короткий час жінки знайшли великий склад і розпочали масштабну волонтерську роботу. Приміщення Спілці надали безкоштовно, гуманітарну допомогу збирали всі разом. Перша вантажівка поїхала до України 11 березня, маршрут був до села Валки — це Харківська область. Таких машин, під зав’язку забитих важливими речами, було багато.

Волонтерство зсередини

Для діток організували свято в Бремені. Фото: особистий архів героїні

В 2018 році пані Тетяна стала заступником голови Спілки та ще більше поринула у організаційні процеси. Жінка зазначає, що в Спілці всі працюють виключно на волонтерських засадах, ніяких коштів люди за це не отримують. У всіх жінок є основна робота, однак вони щодня приходять допомагати: сортувати допомогу, грузити та втрамбовувати в машину.

Кожен виділяє стільки часу — скільки може собі дозволити. Зараз в Спілці працюють приблизно 50 осіб, це всі активні бджілки, з усмішкою каже пані Тетяна. Багато сімей прийняли в родину біженців, є волонтери, які допомагають з перекладом, є ті, хто сортують, чи підписують коробки з гумдопомогою на складі. В основному до України направляють два види допомоги: медичну та власне, гуманітарну.

Волонтери купили операційні ліжка, турнікети, ліки в промислових масштабах та індивідуальні аптечки, консерви, генератори, пелюшки для дорослих, памперси, дитяче харчування.

Читайте також: «Ми просто приїхали з України й самі себе організували»: як українки в Бухаресті створили собі робочий простір

Допомога Бахмуту

Мітинги на підтримку України в Німеччині. Фото: Фейсбук

Допомагати Бахмуту німецька Спілка “Серце для України” почала завдяки Дмитру Бальтюкову. Річ у тому, що в 2021 році пані Тетяна знімала в Україні фільм під назвою “Ветеран”, тому режисерка шукала ветеранів війни, брали участь й бійці Донецького фронту. З цими людьми волонтерка продовжила тримати зв’язок.

15 лютого 2022 року фільм “Ветеран” вийшов у світ, а в кінці лютого ця стрічка стала реальністю для України, пригадує продюсерка.

“Коли ми відправляли допомогу в кінці лютого, я почала питати хлопців, що й куди відправляти. Дмитро мене направив, сказав: “Ось, в Бахмуті потрібно й тоді ми спакували першу машину на Бахмут”, — розповідає волонтерка.

Місцеві жителі придбали електрогенератор, який планують відвезти в Бахмут. Фото: Фейсбук

Німецькі медіа й російська пропаганда

В німецькому суспільстві, на жаль, досі є медіа, які лояльні до росії та часом, можливо несвідомо просувають російські наративи в німецьке суспільство. Ми запитали у волонтерки її думку стосовно цього:

“Ми теж бачимо це, і знаємо хто за цим стоїть. Скажу насамперед, що медіа у Німеччині демократичні…У нас є журналісти, які працюють в гарячих точках й показують все як є. Є звісно й інші медіа, які працюють на іншу сторону, на пропаганду”, — зазначає пані Тетяна.

Попри те, в Бремені є дуже багато людей, які допомагають та підтримують Україну. 

“Є політики, а є прості люди. Прості люди нам допомагають, купують консерви й привозять нам. Ці люди задали собі питання, на якому вони боці й вони підтримують нас. Німецькі пенсіонери інколи нам надсилають кошти зі свого дня народження, тобто, вони не купують подарунки, а жертвують ці кошти”, — розповідає волонтерка.

Гордість за українську кров

В Спілці “Серце для України” волонтерять не тільки українки, є й громадяни Німеччини, пояснює нам заступниця організації. Ща словами, пані Тетяни, одна з нових волонтерок, за національністю німка — знайшла в своїх архівах згадку про українську рідню й дуже пишається, що в ній тече українська кров.

“Вона так зраділа, коли дізналася. Розповідала нам: “В мене прабабуся з України, в мене ж теж кров українська є”. Вона нам дуже допомагає”, — з усмішкою каже пані Тетяна.

Фінансування Спілки й вступ до осередку

Допомога зібрана для Бахмута. Фото: Фейсбук

Спілка фінансується коштом й пожертвами небайдужих, в основному це маленькі донати. Кошти збирають на офіційні реквізити, також самі німці на службі в храмах часто пропонують поставити скриньки для пожертв фонду. 

Крім цього, волонтери влаштовують культурні заходи на підтримку України, де також збирають кошти.

Щоб потрапити до Спілки необхідно заповнити форму та внести членський внесок — 8  євро. Новим людям в Спілці завжди раді, адже вільних рук завжди бракує, тож якщо ви опинилися в Бремені й шукаєте спосіб допомогти Україні — заповніть форму за посиланням.

Зазначимо, що допомогти можна різними способами: організувати дозвілля для українських дітей в Бремені, взяти участь в мітингу або ж допомогти із сортуванням речей. У Спілці “Серце з Україною” чекають небайдужих й готових допомогти.

Якщо ви хочете допомогти коштами Спілці – надаємо реквізити:

Код: 29050101
Рахунок: № 81492795
IBAN DE08 2905 0101 0081 4927 95
Призначення: Допомога Україні
Контакт: [email protected]

Фото: особистий архів героїні

Читайте також: Як організувати виробництво окопних свічок на домашній кухні: історія небайдужої бахмутянки

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

25-річна Лада Камарницька родом з Бахмута. Ще в рідному місті вона почала цікавитися манікюрною справою та починала працювати майстринею. У юному віці дівчина переїхала з Бахмута до Харкова, де продовжила улюблену справу. Через повномасштабне вторгнення Лада вирішила переїздити до Києва. Тут вона мешкає зі своєю родиною та розвиває бізнес. У Києві вона має свій кабінет, де працює майстринею манікюру.

Про життя в Бахмуті, переїзд до Києва і ведення бізнесу Лада Камарницька розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя в Бахмуті

Лада Камарницька народилася і виросла в Бахмуті. Вона була активною дівчиною, любила навчатися та брала участь у різних спортивних змаганнях. Майже всі дитячі спогади про місто в неї пов’язані зі шкільними роками.

“Згадую завжди ​​алею троянд, кінотеатр “Перемога”, поруч з яким я жила. Літак згадую, бо я росла на тому районі, свою школу. Також я постійно займалася спортом. На “Металурзі” постійно були якісь тренування, змагання. У 12-й школі була на змаганнях з баскетболу. На плаванні була у “Дельфіні”, гімнастикою займалася. Загалом більшість моїх спогадів пов’язані зі шкільним і підлітковим життям”, — згадує бахмутянка.

У 19 років Лада переїхала до Харкова. Це місто їй дуже подобалося, і вона хотіла будувати там своє життя. Та планам завадило повномасштабне вторгнення. Його дівчина застала в Харкові. Тоді вона ухвалила рішення їхати додому в Бахмут.

“Я була в Бахмуті з кінця лютого до квітня. Жила з сестрою та маленькою племінницею. Коли почали летіти ракети на Бахмут, а місто невелике, було дуже чутно, племінниця сильно переживала. Нам довелося виїхати, бо вона дуже боялася”, — розповіла Лада Камарницька.

Про переїзд

4 квітня Лада разом з родичами виїхали з Донеччини. Шлях пролягав із залізничного вокзалу в Краматорську. Вирішили їхати в Полтаву, але без конкретної мети.

“У Полтаві це була спонтанна зупинка. Ми просто вирішили вийти, і все. Бо ми просто не знали, куди нам їхати. І якось воно так просто вийшло, що ми лишилися в Полтаві. Там я прожила два роки”, — розповіла Лада Камарницька.

У жовтні 2024 року Лада з чоловіком і маленьким сином вирішили переїхати до Києва. Тут родина мешкає і досі.

Про роботу майстринею манікюру і власну справу в Києві

Лада Камарницька досвідчена майстриня манікюру. Цією справою вона займалася ще в рідному Бахмуті, захоплення манікюром почалося ще зі шкільних років. Потім продовжувала роботу в Харкові, Полтаві і Києві.

Через переїзди Лада декілька разів починала свою справу з нуля: шукала клієнтів, локації для роботи. Складніше всього було починати в Києві, маючи маленьку дитину на руках. Вже як півроку Лада має власний манікюрний кабінет і свою базу клієнтів.

“Я займалася манікюром ще зі школи, з дев’ятого класу. Тому я ніколи не розглядала варіантів про іншу зайнятість. Після переїзду спочатку я почала все з нуля в Полтаві. Там я дуже швидко набила базу клієнтів, десь за два-три місяці. Я тоді працювала без вихідних, щоб швидше це зробити. Потім я завагітніла, народила дитину. І коли ми переїхали до Києва, я знову почала все з нуля, коли сину було десь півроку. Звісно з маленькою дитиною було набагато важче. Спочатку я влаштувалася в салон на відсоток, але на таких умовах, що я виходила всього пару днів на тиждень. Просто, щоб не забувати своїх навичок. А коли дитина підросла, я вирішила, що час йти на оренду. Півроку тому я винайняла приміщення і почала працювати на себе. Набила я базу швидко, буквально за місяць. Тому що я топовий майстер, швидкий майстер, і до мене люди дуже швидко йдуть”, — каже Лада Камарницька.

За словами майстрині манікюру, вести власний бізнес у Києві їй не складно. Сам процес не відрізняється від Бахмута чи Полтави. Особисті складнощі виникали лише при пошуку житла на новому місці.

Впливають на роботу наслідки російських обстрілів. Важка зима, яку пережив Київ, частково призвела до зменшення клієнтів.

“Цієї зими людей було менше, тому що багато хто виїжджав з Києва. Але навесні, десь у квітні, дівчатка повернулися до мене на манікюр. Думаю, що десь 60% моєї клієнтської бази поїхали на зиму. Взагалі це такі непередбачувані обставини…Тоді не було весь час світла, плюс морози. Якщо буде знову так само, то, швидше за все, доведеться і нам їхати, думки про це є”, — ділиться бахмутянка.

Своїм землякам, які хочуть почати власну справу, Лада радить не боятися і не соромитись свого статусу ВПО. Бо іноді саме страх зупиняє людей на шляху.

“Починати щось нескладно, головне в себе вірити. І не зациклюйтеся на тому, що ви ВПО, взагалі жодної різниці в цьому немає. Так само, наприклад, багато киян не можуть розпочати якусь власну справу через страхи, через війну. Тут справа не у тому ВПО ти чи місцевий, а те, яка ти людина. Скажу так — не треба боятися. Треба робити”, — підсумувала Лада Камарницька.

Кабінет Лади Камарницької працює на лівому березі Києва, районі Позняків-Осокорків. Також у майстрині є своя сторінка в Instagram, де можна записатися на процедуру.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

• Як любов до української мови привела до роботи у видавництві та поетичної спільноти: історія Анастасії Саржевської з Бахмута
• “Ми взяли з собою по одній дорожній сумці, сіли в машини, і поїхали”: історія бахмутянки Аліни Дорохової
• “Можливо, ми одні з останніх людей, які народилися на Донбасі”. Історія поетеси з Бахмута Естер

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Понад 21 тисяча українців уже подали заяви до Міжнародного реєстру збитків (RD4U) через втрату доступу до майна на тимчасово окупованих територіях. Серед них — жителі Бахмута, Маріуполя та інших окупованих міст. У майбутньому саме ці заяви мають стати підставою для отримання міжнародної компенсації за шкоду, завдану російською агресією.

Чому не варто відкладати подання заяви, чи буде це обов’язковою умовою для отримання компенсації, коли може запрацювати міжнародний механізм виплат та що робити людям, які досі залишаються на окупованій території, — Бахмут IN.UA поговорив із виконавчим директором Реєстру збитків для України Маркіяном Ключковським. Публікуємо повне інтерв’ю.

Що таке Міжнародний реєстр збитків і навіщо він потрібен

Міжнародний реєстр збитків для України — це перший етап міжнародного компенсаційного механізму, який створили для фіксації шкоди, завданої російською агресією. Сам Реєстр не виплачує компенсацій і не ухвалює рішень про їх призначення. Його завдання — збирати та перевіряти заяви від людей, бізнесу й держави. Надалі ці заяви має розглядати окрема Компенсаційна комісія для України, а після створення спеціального компенсаційного фонду ухвалені рішення зможуть бути підставою для виплат. Наразі Реєстр уже приймає заяви за низкою категорій, зокрема щодо зруйнованого житла та втрати доступу до майна на тимчасово окупованих територіях.

Де бахмутянам отримати допомогу у поданні заяви до RD4U

Якщо ви постраждали від війни, але не можете самостійно заповнити заяву до міжнародного Реєстру збитків, бахмутські ЦНАПи у Києві та Дніпрі надають підтримку. Фахівці допомагають із заповненням форми, перевіряють наявні докази та пояснюють, як користуватися електронним підписом. Саму заяву людина подає особисто — це важлива умова для фіксації збитків. Прийом громадян у Києві проводиться за адресою: провулок Машинобудівний, 28, кабінет 204. Потрапити на прийом можна за попереднім записом за телефонами: +380 (98) 850 0561, +380 (99) 667 9206. Прийом громадян у Дніпрі проходить у Центрі підтримки бахмутян “З Бахмутом у серці. Дніпро” за адресою: вулиця Макарова, 1-Б. Попередній запис за телефонами: +38 (099) 667 9206, +38 (098) 850 0561.

Чи веде Реєстр окрему статистику щодо заяв від людей, чиє майно залишилося на тимчасово окупованих територіях?

Ми не робимо розмежування між людьми, які перебувають на окупованій території, на підконтрольній Україні території чи за кордоном. Для нас усі заявники рівні. Але можемо говорити про статистику за категоріями. Наприклад, у категорії щодо втрати доступу до майна на тимчасово окупованих територіях (А3.6) уже подано понад 21 тисячу заяв.

Йдеться про людей, які не мають доступу до свого майна, не можуть ним користуватися чи розпоряджатися. Також є десятки тисяч заяв щодо зруйнованого майна, значна частина якого розташована саме на тимчасово окупованих територіях України. Зокрема, багато таких заяв із Маріуполя, Бахмута та інших міст.

Чому жителям Бахмута та інших окупованих громад варто подавати заяви?

Подавати заяви варто всім, хто постраждав від війни, незалежно від того, де людина зараз перебуває. Можливість подання заяви до Реєстру — це можливість у майбутньому отримати справедливу компенсацію за шкоду, якої російська війна завдала людям, компаніям та Україні загалом. Для цього потрібно описати свої збитки та зафіксувати їх у Реєстрі. Без цього можливість отримати компенсацію буде вкрай обмежена.

Для людей, які залишаються на тимчасово окупованих територіях, це особливо важливо. Вони мають значно менший доступ до інших програм підтримки, які реалізує українська держава. Подати заяву можна онлайн, із будь-якої точки України чи світу. Окрім майбутньої компенсації, Реєстр виконує ще одну важливу функцію. Ми фактично створюємо архів усієї шкоди, яку росія завдала Україні. Це потрібно і для історії, і для міжнародних партнерів, щоб світ бачив масштаб руйнувань та страждань українців.

Чи стане подання заяви обов’язковою умовою для отримання міжнародної компенсації?

Так. Це обов’язковий перший крок. Компенсація можлива тільки щодо тієї шкоди, про яку заявлено і яку зафіксовано. Якщо шкода підпадає під одну з категорій Реєстру, заяву потрібно подати. Після цього вона потрапить на розгляд майбутньої Компенсаційної комісії для України. Ми вже перебуваємо на етапі її створення і розраховуємо, що вона почне працювати наступного року. Саме ця комісія визначатиме, чи належить людині компенсація і яким буде її розмір. Без подання заяви цей процес є неможливим.

Коли можуть початися виплати компенсації?

Перший етап, це Реєстр збитків, який уже працює, а другий — компенсаційна комісія. Конвенцію про її створення вже підписали 40 держав, а для набуття чинності потрібно 25 ратифікацій. Ми розраховуємо, що комісія почне працювати вже наступного року. Втім, це ще не означає початку виплат. Потрібно створити третій елемент механізму, йдеться про Компенсаційний фонд, який і здійснюватиме виплати людям після рішень комісії.

Ми бачимо позитивну динаміку створення перших двох етапів, тому дивимося на перспективу з оптимізмом, хоча називати конкретні строки було б безвідповідально.

Звідки планують брати кошти для компенсацій?

Серед держав, які працюють над створенням цього механізму, існує чіткий консенсус: джерелом компенсацій має бути російська федерація. Це прямо зазначено у Конвенції про створення Компенсаційної комісії. Поки що тривають дискусії щодо практичного механізму. Обговорюються різні варіанти, як використання заморожених російських активів, репараційні механізми та інші моделі. Але який саме механізм буде остаточно погоджений, наразі сказати неможливо.

Чи планує Реєстр відкривати нові категорії заяв?

Так. Зараз відкрито приблизно половину всіх категорій, передбачених правилами Реєстру. Найближчим часом плануємо відкрити категорії щодо втрати заробітку, втрати роботи, втрати доступу до охорони здоров’я, втрати доступу до освіти. Розраховуємо зробити це найближчими тижнями.

Що б ви хотіли сказати жителям Бахмута та інших окупованих громад, які сумніваються, чи подавати заяву?

Насамперед я б порадив вірити, що Україна не сама на шляху до справедливості. Разом із нами працює велика міжнародна коаліція держав, яка створює механізм майбутніх репарацій. Кожна подана заява наповнює цей механізм змістом і допомагає відобразити реальний масштаб шкоди, завданої Україні. Тому я раджу не сумніватися і, коли є можливість, подавати заяву.

Навіть якщо людина не має всіх доказів під рукою, головне, це зафіксувати те, що з нею сталося. Водночас для людей, які залишаються на тимчасово окупованих територіях, найважливішою є безпека.

Реєстр збитків поки що не встановлює кінцевого строку подання заяв. Поки триває війна, такого строку не буде. Тому, якщо подання заяви зараз може становити небезпеку для людини чи її близьких, варто насамперед подбати про власну безпеку, а подати заяву тоді, коли це можна буде зробити без ризику.

До теми:

Три законопроєкти про компенсацію житла на ТОТ зависли у Верховній Раді: що відомо

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!