Як в Німеччині допомагають українському Бахмуту: історія волонтерки та кінопродюсерки Тетяни Чернявської

Семаковська Тетяна 12:49, 26 Січня 2023

Screenshot 389 54764Ще в 2011 році українка Тетяна Чернявська переїхала в Німеччину. Тут жінка почала будувати своє життя, але коли в 2014 році почалася війна на Сході — Тетяна вирішила шукати способи допомогти, вже згодом вона приєдналася до осередку небайдужих людей, які організували волонтерську Спілку “Серце для України”. Сьогодні волонтерка допомагає й українському Бахмуту.

Історія переїзду

296658224 5596202237058167 8824563993515330016 n fae2a

Тетяна Чернявська з гумдопомогою. Фото: Фейсбук

Тетяна Чернявська переїхала в Німеччину наприкінці 2011 року, жінка працює в сфері кіноіндустрії. Зараз українка живе поблизу Бремена, коли в 2014 році почалася війна на Донбасі — жінка намагалася знайти однодумців, щоб допомагати, але це не одразу вдалося. Згодом Тетяні все ж пощастило знайти українську спільноту, яка допомагала Україні. Це було товариство жінок “Серце для України”.

“В 2015-2016 році жінки через українських волонтерів дізнавалися про потреби дітей, які залишилися без батька або без матері і збирали такі пакуночки до Нового Року їм, подарунки передали волонтерам, які адресно доставляли пакунок”, — розповідає волонтерка.

Осередок допомоги українців в Бремені

Screenshot 388 7658b

Склад, де збирають допомогу для України. Фото: особистий архів героїні

Крім запитів діток, волонтерки також намагалися закрити потреби в медикаментах, але це були невеликі партії. Учасниці спілки вирішили офіційно зареєструвати свою організацію, згодом вони почали організовувати культурні події в Бремені на підтримку України.

“Коли в лютому розпочалася повномасштабна війна весь Бремен вийшов на центральну площу. Ми організували 27 лютого проукраїнський мітинг, нас прийшло підтримати п’ять тисяч людей, на заході виступали місцеві політики”, — згадує Тетяна Чернявська.

Через короткий час жінки знайшли великий склад і розпочали масштабну волонтерську роботу. Приміщення Спілці надали безкоштовно, гуманітарну допомогу збирали всі разом. Перша вантажівка поїхала до України 11 березня, маршрут був до села Валки — це Харківська область. Таких машин, під зав’язку забитих важливими речами, було багато.

Волонтерство зсередини

Screenshot 390 f3c42

Для діток організували свято в Бремені. Фото: особистий архів героїні

В 2018 році пані Тетяна стала заступником голови Спілки та ще більше поринула у організаційні процеси. Жінка зазначає, що в Спілці всі працюють виключно на волонтерських засадах, ніяких коштів люди за це не отримують. У всіх жінок є основна робота, однак вони щодня приходять допомагати: сортувати допомогу, грузити та втрамбовувати в машину.

Кожен виділяє стільки часу — скільки може собі дозволити. Зараз в Спілці працюють приблизно 50 осіб, це всі активні бджілки, з усмішкою каже пані Тетяна. Багато сімей прийняли в родину біженців, є волонтери, які допомагають з перекладом, є ті, хто сортують, чи підписують коробки з гумдопомогою на складі. В основному до України направляють два види допомоги: медичну та власне, гуманітарну.

Волонтери купили операційні ліжка, турнікети, ліки в промислових масштабах та індивідуальні аптечки, консерви, генератори, пелюшки для дорослих, памперси, дитяче харчування.

Читайте також: «Ми просто приїхали з України й самі себе організували»: як українки в Бухаресті створили собі робочий простір

Допомога Бахмуту

273031851 5076705409007855 2889423521197233302 n 9ac87

Мітинги на підтримку України в Німеччині. Фото: Фейсбук

Допомагати Бахмуту німецька Спілка “Серце для України” почала завдяки Дмитру Бальтюкову. Річ у тому, що в 2021 році пані Тетяна знімала в Україні фільм під назвою “Ветеран”, тому режисерка шукала ветеранів війни, брали участь й бійці Донецького фронту. З цими людьми волонтерка продовжила тримати зв’язок.

15 лютого 2022 року фільм “Ветеран” вийшов у світ, а в кінці лютого ця стрічка стала реальністю для України, пригадує продюсерка.

“Коли ми відправляли допомогу в кінці лютого, я почала питати хлопців, що й куди відправляти. Дмитро мене направив, сказав: “Ось, в Бахмуті потрібно й тоді ми спакували першу машину на Бахмут”, — розповідає волонтерка.

319215927 518852040190655 366161047241403456 n c3765Місцеві жителі придбали електрогенератор, який планують відвезти в Бахмут. Фото: Фейсбук

Німецькі медіа й російська пропаганда

В німецькому суспільстві, на жаль, досі є медіа, які лояльні до росії та часом, можливо несвідомо просувають російські наративи в німецьке суспільство. Ми запитали у волонтерки її думку стосовно цього:

“Ми теж бачимо це, і знаємо хто за цим стоїть. Скажу насамперед, що медіа у Німеччині демократичні…У нас є журналісти, які працюють в гарячих точках й показують все як є. Є звісно й інші медіа, які працюють на іншу сторону, на пропаганду”, — зазначає пані Тетяна.

Попри те, в Бремені є дуже багато людей, які допомагають та підтримують Україну. 

“Є політики, а є прості люди. Прості люди нам допомагають, купують консерви й привозять нам. Ці люди задали собі питання, на якому вони боці й вони підтримують нас. Німецькі пенсіонери інколи нам надсилають кошти зі свого дня народження, тобто, вони не купують подарунки, а жертвують ці кошти”, — розповідає волонтерка.

Гордість за українську кров

В Спілці “Серце для України” волонтерять не тільки українки, є й громадяни Німеччини, пояснює нам заступниця організації. Ща словами, пані Тетяни, одна з нових волонтерок, за національністю німка — знайшла в своїх архівах згадку про українську рідню й дуже пишається, що в ній тече українська кров.

“Вона так зраділа, коли дізналася. Розповідала нам: “В мене прабабуся з України, в мене ж теж кров українська є”. Вона нам дуже допомагає”, — з усмішкою каже пані Тетяна.

Фінансування Спілки й вступ до осередку

314966470 5906575039354217 295833960356287394 n ff124

Допомога зібрана для Бахмута. Фото: Фейсбук

Спілка фінансується коштом й пожертвами небайдужих, в основному це маленькі донати. Кошти збирають на офіційні реквізити, також самі німці на службі в храмах часто пропонують поставити скриньки для пожертв фонду. 

Крім цього, волонтери влаштовують культурні заходи на підтримку України, де також збирають кошти.

Щоб потрапити до Спілки необхідно заповнити форму та внести членський внесок — 8  євро. Новим людям в Спілці завжди раді, адже вільних рук завжди бракує, тож якщо ви опинилися в Бремені й шукаєте спосіб допомогти Україні — заповніть форму за посиланням.

Зазначимо, що допомогти можна різними способами: організувати дозвілля для українських дітей в Бремені, взяти участь в мітингу або ж допомогти із сортуванням речей. У Спілці “Серце з Україною” чекають небайдужих й готових допомогти.

Якщо ви хочете допомогти коштами Спілці – надаємо реквізити:

Код: 29050101
Рахунок: № 81492795
IBAN DE08 2905 0101 0081 4927 95
Призначення: Допомога Україні
Контакт: [email protected]

Фото: особистий архів героїні

Читайте також: Як організувати виробництво окопних свічок на домашній кухні: історія небайдужої бахмутянки

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Житло для ВПО у селах: уряд виділив додаткові кошти на придбання ще 21 будинку

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 12:30, 19 Листопада 2026
Житло за програмою “Будиночок у селі” / фото ілюстративне

Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про збільшення обсягу субвенції місцевим бюджетам на придбання житла для внутрішньо переміщених та евакуйованих осіб у сільській місцевості. Додаткове фінансування дозволить громадам придбати ще 21 будинок для тимчасового проживання людей, які вимушено залишили свої домівки.

Про це повідомили в Міністерстві соціальної політики.

Скільки коштів виділили та в яких областях придбають житло

Новим рішенням уряд збільшив обсяг державної субвенції на 10,475 мільйона гривень. Раніше на цю програму вже спрямували 26,5 мільйона гривень, що дозволило профінансувати купівлю 53 осель.

Таким чином, загальний обсяг фінансування зріс до 36,975 мільйона гривень, а загальна кількість будинків, які громади зможуть придбати для переселенців у сільській місцевості, становитиме 74.

Додаткові кошти розподілять між обласними бюджетами дев’яти регіонів:

  • Дніпропетровської;
  • Донецької;
  • Житомирської;
  • Київської;
  • Кіровоградської;
  • Харківської;
  • Хмельницької;
  • Черкаської;
  • Чернігівської областей.

Довідка. Програма “Будиночок у селі” — це урядовий експериментальний проєкт, спрямований на забезпечення внутрішньо переміщених осіб (ВПО) безоплатним тимчасовим житлом у сільській місцевості. У межах цієї ініціативи територіальні громади за кошти бюджету та донорів викуповують вільні або покинуті будинки, обстежують їх на придатність до проживання та передають родинам переселенців. Головна мета проєкту полягає не лише в підтримці ВПО, але й у відновленні соціально-економічного життя в українських селах.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Створювати з нічого скло — це диво”: бахмутянка Галина Щекодіна про роботу Артемівського склозаводу

Семаковська Тетяна 11:30, 19 Листопада 2026

Щороку 19 листопада в Україні відзначають День скловиробника. Колись скляна промисловість була важливою частиною життя і міста Бахмута. Тут працював Артемівський скляний завод, де виготовляли гранчасті склянки, банки, пивні кухлі та художні вироби з кольорового скла. Сьогодні підприємства вже немає, але пам’ять про нього зберігають люди, які присвятили цій справі роки свого життя.

До Дня скловиробника редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з колишньою працівницею заводу Галиною Щекодіною. Вона прийшла на підприємство в січні 1987 року та пропрацювала там близько 14 років. За цей час обіймала кілька керівних посад, зокрема була начальницею склотарного цеху та головною технологинею. Пані Галина розповіла, як працював один із відомих заводів Бахмута, чим вирізнялося його кольорове скло, яких майстрів вона пам’ятає та що залишилося їй на згадку про підприємство.

Як працював Артемівський скляний завод у Бахмуті

Склядний завод у Бахмуті заснували у 1879 році / фото Шахти та Рудники Донбасу

Історія Артемівського скляного заводу розпочалася ще наприкінці XIX століття. Підприємство заснували у 1879 році, а вже наступного року воно випустило першу продукцію. Офіційною датою реєстрації в Україні згідно з Youcontrol вважають 1995 рік. Завод став одним із промислових підприємств, із якими було пов’язане життя багатьох бахмутян.

У різні роки тут виготовляли скляну тару, повсякденний посуд і декоративні вироби. Особливе місце в асортименті займало кольорове художнє скло. Вази, глечики, келихи та інші вироби майстрів представляли на виставках. У 2012 році підприємство припинило виробництво через економічну нерентабельність, а протягом наступних років значну частину його промислових споруд розібрали. Проте для колишніх працівників завод залишився не лише місцем роботи, а й частиною особистої історії.

Галина Щекодіна прийшла на підприємство вже досвідченою фахівчинею. Вона виросла в Бахмуті, закінчила тут школу, а згодом здобула освіту в Харківському політехнічному інституті за спеціальністю інженерки-хімікині-технологині скляного та керамічного виробництва. До повернення в рідне місто працювала на скляному заводі у Львові.

“Коли я закінчувала школу, то жодного разу не була на скляному заводі. Але чомусь подумала, що мені було б цікаво займатися скляним виробництвом. Мабуть, внутрішній голос підказав. От захотілося”, — пригадує пані Галина про те, чому пов’язала своє життя зі склом.

До Бахмута вона повернулася через сімейні обставини тяжко хворіла її мама, а на Артемівський скляний завод жінку прийняли переведенням із Львівського підприємства. За її словами, на той час завод мав хорошу репутацію в галузі та вважався потужним виробництвом.

“Коли я перейшла на Артемівський скляний завод, він був на високому рівні у скляній промисловості. Це було хороше, потужне, сильне підприємство. Головний офіс був в Києві, мені доводилося там періодично бувати. Наш завод завжди високо цінували”, — ділиться спогадами бахмутянка.

Гранчасті склянки, банки та кольорові вази: що виготовляли на заводі

У роки роботи Галини Щекодіної на заводі діяли три основні виробничі цехи. Один спеціалізувався на масовому виготовленні посуду, другий — на скляній тарі, а третій — на художніх виробах із кольорового скла. Роботу підприємства також забезпечували підготовчі та допоміжні підрозділи.

У машинному цеху виготовляли популярні на той час гранчасті склянки, пивні кухлі та інший посуд. Склотарний цех виробляв банки для консервування, зокрема трилітрові та півлітрові. Продукцію постачали переважно українським підприємствам, серед яких були консервні заводи Херсона та Миколаєва.

“Три цехи працювали. У машинному виготовляли тоді дуже модні гранчасті склянки, кухлі для пива, різні креманки. Ця продукція мала попит. Ще один дуже важливий цех, ЦЕ виробництво скляної тари для консервування, тут переважно це були трилітрові банки, потім і півлітрові”, — згадує пані Галина.

Глечик із Артемівського склозаводу / фото надане героїнею

Особливо тепло жінка розповідає про цех кольорового скла. Він був порівняно невеликим, проте вирізнявся ручною роботою та різноманіттям виробів. Майстри створювали вази, глечики, келихи й декоративний посуд. Для виготовлення використовували скло різних відтінків, від насиченого синього до медового.

“Найцікавішим особисто для мене звісно був цех кольорового скла. Він був досить маленький, але унікальний.Там варили кольорове скло, усі вироби виготовляли вручну. І вази, і глечики, і склянки, і келихи — усе було. Там було багато зібраної продукції, був музей. Дуже шкода, що все це зникло”, — ділиться у розмові пані Галина.

“Виробництво було важким, але люди любили свою професію”

За роки роботи на підприємстві Галина Щекодіна встигла побувати на різних посадах. Вона очолювала виробничо-технічний підрозділ, склотарний цех, працювала головною технологинею та певний час виконувала обов’язки головної інженерки. Найбільше їй подобалася саме робота технологині, адже вона давала змогу безпосередньо займатися виробництвом.

Але робота зі склом була непроста і вимагала витривалості, уважності та професійних знань, додає бахмутянка. За її словами, температура у скловарних печах сягала приблизно 1500 градусів. Працівники регулярно мали справу з гарячим виробництвом, високими температурами та складними умовами праці.

“Основні професії були переважно чоловічими. Великі печі, скломаса, температура до півтори тисячі градусів — це досить шкідливе й важке виробництво. Але люди, які працювали там багато років, були віддані своїй справі. Вони любили свою професію”, — згадує пані Галина.

Попри складні умови, багато працівників залишалися на підприємстві десятиліттями. За словами жінки, у стабільні роки завод забезпечував людей роботою та гідною на той час оплатою. Колектив вона згадує як згуртований, а саму роботу — як важливу частину життя.

“Я думаю, завод був досить престижним. Люди приходили, працювали й трималися за свої робочі місця. На той час нормально оплачувалася праця. Звісно, коли почалися важкі часи, усе стало складніше. А коли було стабільно, люди працювали із задоволенням”, — розповідає колишня технологиня.

Як зі склом працювали майстри та чому вироби не можна було одразу охолоджувати

Галина Щекодіна / фото надане героїнею

Галина Щекодіна пам’ятає виробничий процес до найменших деталей. Спочатку на заводі готували спеціальну суміш сировини, шихту. Вона складалася з піску, кальцинованої соди, доломіту та інших компонентів, а після змішування цю сировину подавали до скловарної печі. У печі цю суміш перетворювалася на розплавлену скломасу, з якої за допомогою формувальних машин виготовляли посуд. Проте на цьому виробництво не завершувалося. Готові вироби обов’язково проходили відпал — спеціальну термічну обробку, яка допомагала усунути внутрішні напруження у склі.

Якщо не провести відпал, виріб міг зруйнуватися через внутрішні напруження, що виникали під час охолодження. Тому склянки та банки проходили через спеціальні печі, а вже після цього їх пакували та відправляли замовникам.

Кольорове скло на виставках і майстри, яких пам’ятають досі

Артемівський скляний завод представляв свою продукцію на виставках у різних містах. Особливою гордістю були художні вироби з кольорового скла. Майстри працювали з рубіновими, кобальтовими, медовими та іншими відтінками, створюючи посуд і декоративні речі.

Пані Галина пригадує одну з виставок у Донецьку, де продукцію підприємства представили на незвичайному дзеркальному столі у формі ромашки, на жаль фото з тих часів не збереглося. На його пелюстках розмістили різнокольоровий посуд. Також завод регулярно показував свої вироби під час святкування Дня міста в Бахмуті.

У 2001 році Галина Щекодіна залишила Артемівський скляний завод. Її запросили працювати головною технологинею на склотарне підприємство у Вільногірську, що на Дніпропетровщині. Там вона продовжила професійну діяльність, працювала також головною інженеркою та залишалася на заводі до 2017 року. Про закриття Артемівського скляного заводу жінка не береться розповідати докладно, адже на той час уже працювала в іншому місті. Проте пам’ять про колишнє підприємство збереглася в її спогадах і в одній особливій речі.

У пані Галини є глечик із кольорового скла, виготовлений на Артемівському заводі. Його прикрашає алмазне гранування — декоративний візерунок, який наносили на скло. Жінка припускає, що виріб створив її колишній колега Іван Сафонов.

Інших речей та фотографій із бахмутського підприємства в неї майже не залишилося. Водночас жінка підтримує зв’язок із колишніми колегами. Коли вони зустрічаються, радіють одне одному та іноді згадують роки спільної роботи.

“Бачити розпечене скло сонячного кольору — це велике диво”

Сьогодні Галині Щекодіні 71 рік, вона вже на пенсії. За її плечима десятиліття роботи на скляних підприємствах Львова, Бахмута та Вільногірська. Але про свою професію жінка й досі говорить із захопленням. На запитання, що найбільше подобалося їй у скловиробництві, пані Галина не називає конкретну посаду чи виробниче досягнення, найсильніше враження для неї — саме народження скла з розпеченої маси.

“Бачити розпечене скло, розумієте, цю краплю такого сонячного кольору — це, звісно, велике диво. Мабуть, мені Богом було написано займатися цією професією. Створювати з нічого скло — це диво”, — ділиться бахмутянка.

Артемівський скляний завод уже не працює, а багато його споруд зникли ще до повномасштабного вторгнення. Проте історія підприємства продовжує жити у спогадах його працівників, у виробах, які збереглися в домівках, і в розповідях про людей, для яких скловиробництво стало справою життя.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Житло для ВПО у селах: уряд виділив додаткові кошти на придбання ще 21 будинку

Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про збільшення обсягу субвенції місцевим бюджетам на придбання житла для внутрішньо переміщених та евакуйованих осіб у сільській місцевості. Додаткове фінансування […]

12:30, 19.11.2026 Скопіч Дмитро
Наша історія

“Створювати з нічого скло — це диво”: бахмутянка Галина Щекодіна про роботу Артемівського склозаводу

Щороку 19 листопада в Україні відзначають День скловиробника. Колись скляна промисловість була важливою частиною життя і міста Бахмута. Тут працював Артемівський скляний завод, де виготовляли […]

народжуваність

Від 300 тисяч до 1,2 мільйона гривень: Верховна Рада хоче збільшити виплати за народження дітей

У Верховній Раді зареєстрували законопроєкт, який передбачає суттєве збільшення державної допомоги при народженні дітей. Сім’ї можуть отримати від 300 тисяч до 1,2 мільйона гривень, а […]

рай-олександрівка

Російська армія просунулася поблизу Рай-Олександрівки: оновлення DeepState

Російська армія має нові просування на Донеччині. Окупанти пройшли вперед на Слов’янському напрямку фронту. Про ситуацію на фронті повідомляє Бахмут IN.UA. Просування рф на Донеччині, […]

фенікс

Евакуаційна група “Фенікс” вивезла 11 людей з Краматорська

У Краматорську працює евакуаційна група “Фенікс”. Протягом останніх двох днів з небезпечних районів міста вивезли 11 людей, серед яких є діти і маломобільні люди. Про […]