Ділова етика: чому потрібно тиснути руки жінкам на початку спілкування

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 12:05, 13 Червня 2024
Рукостискання в спілкуванні / ілюстрація Бахмут IN.UA

Рукостискання — це жест, який вже давно став базовим правилом у діловому спілкуванні. З нього починається майже будь-яка розмова. Проте, зазвичай його частіше використовують саме чоловіки між собою, у той час,  жінкам вони можуть просто кивнути або, що більш недоречно, поцілувати руку.

Редакція Бахмут IN.UA дізналася, чому рукостискання поширене серед чоловіків, як це впливає на гендерну рівність в суспільстві, а також звернулася до експертки з етики Наталі Миронюк із запитанням, чим же можна замінити рукостискання.

Рукостискання в діловій етиці

Рукостискання — це один із найпоширеніших жестів невербального спілкування між людьми. Воно може нести у собі безліч значень та інформації, наприклад, до них можна віднести щире бажання продовжити спілкування. У діловому колі чоловікам заведено тиснути руку. Проте часом, коли у колі, де є і чоловіки, і жінки, потискають руку лише першим. Жінкам же просто можуть кивнути, або ж поцілувати руку, якщо вона сама протягнула її. Такий підхід не тільки породжує гендерну нерівність в діловому спілкуванні, але й вкорінює стереотипи в думках соціуму.

Що думають бахмутяни про рукостискання

Редакція Бахмут IN.UA в травні провела серію опитувань серед власних читачів та читачок в мережі Telegram. 

Перше опитування звучало так: “Чи вітаються читачі та читачки з чоловіками за допомогою рукостискання?”, в тому числі в у діловій сфері. Участь в опитуванні взяли понад 190 осіб. Згідно з результатами, 54% відповіли, що використовують цей жест в повсякденному житті, а 41% — що рукостисканнями не користуються. Решта, а саме 5%, частково використовують такі жести у своєму житті, переважно в спілкуванні з друзями та знайомими.

Ділове рукостискання / фото ілюстративне

У Другому опитуванні  ми звернулися до чоловічої аудиторії, а наше питання звучало так: “Як ви вітаєтесь з жінками?”. Участь в опитуванні взяли близько 100 осіб. Згідно з результатами, лише 11% використовують рукостискання, коли як 41% віддають перевагу обіймам, а ще 38% — підняття руки на відстані. Ще 10% читачів використовують інші види жестів, зокрема, звичайне привітання словами.

Такі результати можуть говорити про те, що культура рукостискань в Україні досить розвинена саме серед чоловіків, тоді як для спілкування з жінками більшість обирає інші можливі жести, зокрема, обійми чи звичайне підняття руки на відстані.

Що думають експертки

За словами координаторки кампанії “Повага” Ірини Славінської, яка займається просуванням ідей гендерної рівності в суспільно-політичному житті України, рукостискання має певне символічне навантаження.

Я завжди дивувалася, як у великих товариствах, де є і чоловіки, і жінки, останні здаються невидимими, коли в кімнату заходить чоловік. Він може підкреслено потиснути руку всім присутнім чоловікам, натомість жінкам у кращому разі кивнути. Саме тому в рукостисканні є символічне навантаження. Це взаємне визнання одне одного як рівних,

Ірина Славінська // координаторка кампанії “Повага”

Такий підхід може навіть викликати проблеми для цілих установ чи організацій. За словами експертки з питань гендерної рівності та голови ГО “Паритет” Наталії Тарасенко, при офіційно-діловому спілкуванні потиск руки під час привітання з партнерами, незнайомими людьми є загальноприйнятим міжнародним правилом, яке не залежить від статі.

Мені відомі випадки, коли насправді деякі чоловіки у складі делегації з України за кордоном потрапляли в не зовсім приємні ситуації. Спрацьовував гендерний стереотип: замість того, щоби вітатися на офіційних зустрічах з жінками, які на високих посадах (на рівні прийняття рішень) рукостисканням, вони пробували їм цілувати руку, і це виглядало, як дипломатичні ляпи. Не всі люди усвідомлюють, що, якщо, наприклад, потиск руки є загальновизнаний міжнародний стандарт, то ці поцілунки рук і т.п. це радше те, що може мати місце в історії або у приватному житті, але не факт, що має місце сьогодні в сучасному діловому етикеті,

Наталія Тарасенко // голова ГО “Паритет”

В межах конкретної установи, рукостискання лише між чоловіками буквально робить жінок невидимими. Як результат, може з’явитися стереотип про те, що жінки нібито не можуть виконувати важливі ділові справи. За словами засновниці агенції proto produkciia Альони Каравай, в такому випадку потрібно або взагалі не потискати руки, або робити це зі всіма, включно з жінками. 

Я практикую ось таке: подаю руку, кажу “добрий день”. Це спокійний, ввічливий сигнал жінки, що з нею теж треба привітатися. Якщо це робити систематично, такі прості речі вирівнюють стосунки. Жінка стає видимою. Потім часто чоловікам буває незручно попросити жінку зробити каву, бо вона тобі рівна. Головне – не наголошувати на цьому і не коментувати,

Альона Каравай // засновніця proto produkciia

Що кажуть експерти з етики

Рукостискання / фото ілюстративне

Редакція Бахмут IN.UA звернулася до експертки з етики Наталі Миронюк із запитанням, чим же можна замінити рукостискання. За її словами, існує безліч універсальних способів того, як можна показувати власну привітливість.

Першим таким, що виділила експертка, став відкритий погляд та щира усмішка. Такий підхід здатен передати позитивну енергетику колегам та діловим партнерам, незалежно від віку чи статі.

Другим невербальним способом привітатися можна вважати звичайний кивок, який є “м’якою” формою поклону. Зазвичай, люди при використанні такого способу привітання отримують його у відповідь.

Третє — це усне вітання. Всі вітання, за словами експертки, говорять про увагу та повагу людини, шанобливе ставлення. Прикладом гарної фрази для вітання можна назвати “Тисну вашу руку”, яку треба супроводжувати легким поклоном та усмішкою. 

Чудовими формами привітань також можна вважати підняття руки з легким помахуванням та підняття капелюха, якщо він є, з легким поклоном або легша форма — торкання його краю як натяк на готовність зняти його.

Етикет ділового спілкування / фото ілюстративне

За словами експертки, у діловому спілкуванні не припустимі обійми чи поцілунки. Також варто звести до мінімуму використання різних жестів чи рухів, адже за допомогою них можна визначити невпевненість співрозмовника.

Загалом же рукостискання — це прийнятний жест для ділового спілкування, який можна та треба використовувати як з чоловіками, так і з жінками. Це створить атмосферу поваги та рівності.

Матеріал створений у співпраці з Волинським прес-клубом

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Катарі Україна та рф провела переговори: що було насправді

Бахмут Брехомір Данило Вінниченко 14:00, 12 Червня 2024
Україна та рф не проводили прямих перемовин у Катарі / колаж Bahmut.IN.UA

24 квітня 2024 року марія львова-белова, російська уповноважена з прав дитини, повідомила, що в катарському місті Доха відбулись прямі перемовини між рф та Україною щодо обміну дітей. Російська чиновниця заявила про те, що в списках зафіксовано лише 29 українських дітей, над поверненням яких будуть працювати росіяни, а в Україні та в ЄС начебто загалом перебувають 19 дітей. Львова-белова зауважила, що ці цифри є начебто підтвердженням того, що немає тисяч депортованих росією.

Чому ці цифри є маніпуляцією та що відбувалось насправді, роз’яснює журналіст видання “Бахмут IN.UA” Данило Вінниченко. 

Українські діти, яких вдалось повернути з росії / фото Telegram Андрій Єрмак

Катар взяв участь в обміні дітей

Те, що озвучила львова-белова, є неправдою. Український омбудсман Дмитро Лубінець наприкінці квітня 2024 року дійсно зустрічався з катарськими дипломатами щодо обміну та перебуванні дітей у країні. Однак він зазначив, що прямих перемовин між росією та Україною не було, а все відбувалось за посередництвом безпосередньо Катару.

У своєму дописі російська уповноважена з прав дитини не продемонструвала та не зазначила, з ким саме з української сторони відбувались перемовини. Під час свого брифінгу львова-белова намагалась звинуватити Україну та західних партнерів у тому, що вони начебто перебільшують кількість викрадених дітей з метою дискредитувати рф.

Російська уповноважена з прав дитини дезінформує про перемовини / скриншот

Українська сторона у Катарі передала список з 561 іменами українських дітей, яких незаконно вивезли з ТОТ до рф, про що зазначив омбудсман у своєму дописі в Telegram-каналі. 

“Обговорили питання повернення так званих “статусних” дітей: дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування. Ми наголосили, що юридично між біологічними батьками й офіційними всиновлювачами чи піклувальниками немає різниці. Тому РФ зобов’язана повертати дітей, незалежно від їхнього статусу. Також Катар погодився прийняти перший список дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування і пропрацьовувати питання щодо їхнього повернення в Україну. Зазначу, що за нашими даними таких дітей може бути понад 3600”, — пише Лубінець у Telegram. 

Зауважимо, що 17 березня 2023 року Палата попереднього провадження II Міжнародного кримінального суду видала ордер на арешт володимира путіна та марії львової-белової у контексті ситуації в Україні. Обидва несуть відповідальність за вчинення воєнних злочинів проти України, зокрема за викрадення дітей з окупованих територій та вивезення їх на територію рф (згідно зі статтями 8(2) (a) (vii) та 8(2) (b) (viii) Римського статуту).

Скільки українських дітей в росії

Наразі немає чіткої цифри, скільки українських громадян, зокрема дітей, було вивезено з України на територію рф. На міжнародній конференції “Свобода або страх” у грудні 2023 року Дмитро Лубінець заявив, що у полоні рф перебуває близько 28 тисяч цивільних громадян. Омбудсман офіційно підтвердив викрадення 19 540 дітей. 

“Наразі є цифра у понад 19540 офіційно підтверджених депортованих українських дітей. Якщо ми будемо повертати одну дитину кожного дня, то нам треба 55 років. І це на тлі того, що рф кожного дня продовжує депортувати все нові й нові групи українських дітей з території нашої держави”, — заявив Лубінець на конференції “Свобода або страх”. 

Навіть попри заяви рф в Катарі про “відсутність” тисяч депортованих хлопчиків та дівчат, львова-белова заявляла про викрадення дітей з України: понад 700 тисяч українських дітей з батьками та родичами були нібито переміщені на територію росії. 

Наразі Україні  вдалось повернути 517 дітей, 2828 дорослих, серед яких лише 150 цивільних, про це розповів Лубінець після зустрічі у січні 2024 року у Давосі. 20 лютого 2024 глава Офісу президента Андрій Єрмак повідомив про повернення 11 дітей з окупованих територій.

24 лютого 2024 року Мінреінтеграції повідомили про повернення двох дівчат-підлітків з окупованої Луганщини. 11 березня 2024 року Олександр Прокудін, голова Херсонської ОВА повідомив про повернення родин з 5 дітьми. 14 травня очільник Херсонської ОВА Олександр Прокудін заявив про повернення 6 дітей на підконтрольну Україні територію.

Повернення викрадених дітей є однією з пріоритетних завдань України на сьогодні / фото Telegram Дмитро Лубінець

Хто займається поверненням українських дітей

Наразі поверненням українських дітей займається в першу чергу український уряд: напряму та через посередництво інших країн. Серед міжнародних організацій допомагає Дитячий фонд ООН (UNICEF), в Україні є також організація Save Ukraine, засновником якої є колишній Уповноважений Президента з прав дитини Микола Кулеба та гуманітарна програма Bring Kids Back UA, яка була створена за ініціативою Володимира Зеленського. 

План дій Bring Kids Back UA спрямований на реалізацію Формули миру Президента Володимира Зеленського, зокрема пункту 4 “Звільнення всіх полонених і депортованих”. Виконання Плану дій координується Координаційною радою з питань захисту та безпеки дітей, яка підпорядковується безпосередньо Президенту України та очолюється Андрієм Єрмаком, головою Офісу президента України.

Володимир Зеленський узяв участь у відкритті Центру захисту прав дитини / фото з сайту Президента України

Зазначимо, що незаконно вивезені діти за межі країни мають статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів згідно з Постановою Кабінету Міністрів №268 від 5 квітня 2017 року (з останніми змінами від 1 червня 2023 року).

Про прямі перемовини рф каже, в першу чергу, щоб продемонструвати готовність до начебто діалогу з українською стороною щодо урегулювання конфлікту, однак цьому начебто заважає позиція України, яка не готова йти на мир — це один з російських наративів, який ворожа пропаганда поширює у світі, щоб дискредитувати Україну. Після початку повномасштабного вторгнення, росія незаконно депортує українських дітей та “перевиховують” їх: щоб у майбутньому діти ненавиділи Україну. Повернення дітей в Україну – є однією з приоритетних задач нашої держави сьогодні. Ми закликаємо не вестись на ворожу пропаганду та перевіряти інформацію в першоджерелах. 

Читайте також

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Фемінізм в Україні: жінки, які змінювали історію

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 15:00, 30 Травня 2024
Феміністки в історії України / ілюстрація Бахмут IN.UA

У європейському контексті фемінізм виступив однією з найвпливовіших течій XX-XIX століття, ціллю якої завжди були рівність прав жінок та чоловіків, боротьба з сексизмом, гендерною дискримінацією, а також з насильством щодо жінок. Ці ідеї далеко не нові для України, адже багато відомих історичних постатей були її прихильниками.

Редакція Бахмут IN.UA до Міжнародного дня фемінізму, який відзначають у світі 30 травня, підготувала список видатних діячок цього руху в історії України.

Історія фемінізму

Фемінізм — це рух за права жінок, який має давню історію. Виник він у ХІХ столітті, коли жінкам було вже нестерпно бути безправними рабинями патріархального суспільства. 

Дослідники вважають, що XIX і початок XX століть — це період виникнення “першої хвилі” фемінізму, яка часто асоціюється з суфражистським рухом жінок. Його учасниці вимагали надання жінкам права голосу на виборах, можливості здобувати вищу освіту, гідних умов праці та скасування дитячої праці. Першою країною, де цей рух став популярним, стала Франція, а пізніше до неї приєдналися Нідерланди, Велика Британія та США.

Cуфражистки / фото з відкритих джерел

Друга хвиля” феміністичного руху з’явилася на початку 1960-х років. Вона акцентувала свою увагу на сталих гендерних стереотипах, а також на тому, що жінки — це окремі індивіди з власними потребами, бажаннями та правами. Учасниці цього етапу феміністичного руху також розпочали дискусію про сексизм та насильство в суспільстві.

Жіночий марш в межах “третьої хвилі” фемінізму / фото з відкритих джерел

На початку 1990-х років вже виник фемінізм “третьої хвилі“, який триває й досі. Учасниці цього етапу феміністичного руху, спираючись на здобуті другою хвилею громадянські права, взяли за основу, почали виступати за квір-теорію, антирасизм, інтернаціоналізм і дестереотипізацію жінок. Вони також говорять про домашнє насильство, виступають за використання фемінітивів у мові, бодипозитив.  

Як зазначає кандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри соціології Національного університету “Києво-Могилянська академія” Тамара Марценюк, наразі у світі не завершилася друга хвиля фемінізму, а при цьому вже йде третя — тобто, вони йдуть паралельно.

Фемінізм не обійшов стороною й Україну. Наша країна в плані боротьби жінок за права бути рівними з чоловіками не пасла задніх, адже майже з самою появою ідеї в нашій країні почали з’являтися феміністки, імена яких ми знаємо й сьогодні.

Леся Українка

Леся Українка / ілюстрація з відкритих джерел

Леся Українка — одна з найвідоміших жінок за всю історію України, яка була феміністкою. За словами поетеси Лесі Демської-Будзуляк, батьки Лесі Українки з самого її дитинства хотіли виростити інтелігентну дівчину. При вихованні активно використовувалися ідеї європейського просвітництва, зокрема, толерантність

У своїй творчості Леся Українка відкинула патріархальний устрій та почала висвітлювати межі й обставини, у яких жінка мала досить сил, щоб постояти за себе як за особистість. Наприклад, відома поетична драма “Камінний господар” — це історія Дон Жуана, якого двічі подолали Долорес та донна Анна. Сам образ цих героїнь сильний, з власною думкою. Він також позбавлений класичних стереотипів для жінок в українській літературі, який існував раніше.

Сама Леся Українка так визначила задум драми: 

“Ідея її — перемога камінного, консервативного принципу, втіленого в командорі, над роздвоєною душею гордої, егоїстичної жінки донни Анни, а через неї — і над Дон-Жуаном, лицарем волі”. 

Іншими словами, саме Леся Українка однією з перших в українській літературі почала розкривати ідеї фемінізму в класичному прояві. 

Ольга Кобилянська

Ольга Кобилянська / ілюстрація НУШ

Іншою представницею феміністичного руху в українській історії є письменниця-модерністка Ольга Кобилянська, яка до того ж була активною учасницею руху за права жінок на Буковині. 

Бажаючи реалізувати феміністичні ідеї, відома культурна діячка стала однією з ініціаторок створення “Товариства руських жінок”. У брошурі цієї організації, яку написала сама Ольга Кобилянська, описувались важке становище жінок, активно просувалися рівність між чоловіками та жінками, а також право жінок на гідне життя.

Ідеї феміністичного руху проявлялися й у творчості. Героїні письменниці — це сильні образи з чіткою життєвою позицією. Вони позбавлені романтичних рис характеру та готові у будь-який момент кинути виклик суспільству. На противагу цьому, чоловіки у творах Ольги Кобилянської постають перед читачами слабкими. Деякі дослідники пов’язують такі дії авторки з українським патріархатом і консерватизмом, які були актуальними в минулому.

Наталія Кобринська

Наталія Кобринська / фото з відкритих джерел

Біля витоків організованого українського фемінізму стояла Наталія Кобринська — письменниця та громадська діячка, 

Шлях фемінізму Наталії Кобринської почався у 1883 році, коли вона опублікувала оповідання “Шумінська”, а через рік повість “Задля кусника хліба”. Саме Тоді Наталія Кобринська зрозуміла, що мета її життя — реалізація феміністичних ідей через літературу.

Письменниця відома й тим, що стала ініціаторкою створення першої української жіночої організації “Товариство руських жінок”, а також випуском монументального альманаху “Перший вінок” — антології жіночої літературної творчості України, який став основою для створення жіночих часописів в Україні. Наталія Кобринська також просувала ідеї надання жінкам права навчатися в університетах та гімназіях, для чого збирала підписи різних громадських діячів.

Мілена Рудницька

Мілена Рудницька / фото з відкритих джерел

Мілена Рудницька – одна з найяскравіших діячок України XX століття. Вона досягла успіху і як викладачка, і як політикиня, і як літераторка, і як журналістка. Вона також очолювала Спілку українок та була ідеологинею жіночого руху Західної України.

Громадська діячка вела активну роботу не тільки з реалізацією ідей фемінізму в суспільстві, але й з іншими проблемами. Зокрема, саме вона стала однією з ключових постатей, що розкрила світові становище українців на Галичині після польської Пацифікації — злочину проти цілої нації, який супроводжувався  масовими арештами, побиттям та вбивствами людей, закриттям і руйнуванням установ на Галичині. Трохи пізніше, у 1933 році, Рудницька ініціювала розгляд Голодомору в Україні в Лізі Націй.

Софія Окуневська

Софія Окуневська / ілюстрація “Повага”

Жінки не могли вступити до університету в Австро-Угорській імперії XIX століття. Проте, існує приклад Софії Окуневської, яка кинула виклик патріархальній системі та стала першою лікаркою у Австро-Угорщині.

На превеликий жаль, навіть отриманий диплом та захищена дисертація не змогли гарантувати лікарці гідну роботу: не через професійну нездатність, а, тому що вона — жінка. Однак Софія продовжувала практикуватися у добродійній приватній “Народній лічниці” для бідних, яку очолив її двоюрідний брат Євген Озаркевич. Трохи згодом вона організувала курси для сестер милосердя, потім — курси акушерок.

Одним із найбільших досягнень лікарки можна вважати те, що вона першою почала  використовувати променеву терапію в боротьбі з онкологією на Галичині та в усій Австро-Угорщині.

Софія була талановитою й ерудованою, тож, крім медицини, вона реалізувала свій потенціал й у літературі. Свої твори вона опублікувала у жіночому виданні “Перший вінок”.

Сучасний український фемінізм

Фемінізм як організований жіночий рух, ідеологія і культурна традиція продовжує розвиватися й сьогодні. Насамперед цьому треба завдячувати дослідникам і дослідницям із літературознавчих студій, зокрема, докторкці філологічних наук, професорці Києво-Могилянської академії Соломії Павличко. Науковиця заснувала у 1992 році видавництво “Основи”, яке вже після її смерті випустило книгу з лаконічною назвою “Фемінізм”.

Справу, яка почала Соломія Павличко на початку незалежності України, продовжують багато чоловіків, жінок, громадських організацій та медіаресурсів, з підбіркою яких редакція Бахмут IN.UA пропонує ознайомитися за посиланням.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Броварах “Право на Захист” консультуватиме ВПО: дата

18 липня 2024 року в Координаційному центрі Броварів Благодійний фонд “Право на захист” проводитиме безкоштовні юридичні консультації для внутрішньо переміщених осіб та постраждалих від війни. […]

1000 гривень у руках

У Львові ВПО можуть зареєструватися на грошову допомогу від УВКБ ООН 

У Львівській області розпочала роботу мобільна бригада УВКБ ООН, яка реєструє внутрішньо переміщених осіб (ВПО) на отримання грошової допомоги. Прийом проводиться у порядку живої черги […]

Як ВПО отримати пенсію: покрокова інструкція від ПФУ

Внутрішньо переміщені особи, які змушені були покинути свої домівки через бойові дії на території України, можуть оформити пенсію у будь-якому сервісному центрі Пенсійного фонду України, […]

13:00, 15.07.2024 Скопіч Дмитро
Допомога ВПО у Вінниці

Куди переселенцям звертатися за допомогою у Вінниці

Вимушено переміщені особи у Вінниці можуть отримати юридичну чи психологічну консультацію, а також гуманітарну допомогу, або ж знайти безплатний центр для творчості дитини. Куди звертатися […]

student ga7a57a5d6 1920 76dbf

8 небанальних платформ, де можна знайти роботу

Через війну чимало українців втратили роботу. Якщо на початку вторгнення ще були великі проблеми з пошуком робочих місць, то наразі ситуація стабілізувалася. Сьогодні знайти роботу […]