Наука — це сфера діяльності, яка сьогодні доступна як чоловікам, так і жінкам. Однак так було не завжди. Дуже багато корисних речей, які ми користуємося в повсякденному житті, винайшли жінки минулого. Проте, багато з них були помилково чи навіть умисно приписані чоловікам.

Редакція Бахмут IN.UA підготувала добірку відомих відкриттів, які здійснили жінки, але котрі були привласнені колегами чоловічої статі.

Великі винаходи жінок, які привласнили чоловіки

У XXI столітті люди стають все більш толерантними та об’єктивними. Однак, навіть так інколи виникають труднощі в різних сферах, які ґрунтуються на дискримінації за половою ознакою, зокрема, в науці. Проте, ситуація в цій сфері діяльності в минулому була набагато гіршою: жінки майже не мали можливості на самореалізацію та прояв себе. Наприклад, коли жінка протистояла тиску оточуючих і надавала свою наукову працю суспільству, то її більше безпричинно критикували, а у деяких випадках навіть нахабно привласнювали собі чужу роботу.

Розаліна Франклін

Існування ДНК як наукового феномену біології було відкрито ще у 60-х роках ХІХ столітті. Однак, вчені тих років не могли визначити структуру цієї молекули, записавши її в загадку для науки.

Справжній прорив у цій сфері стався майже випадково, коли у 1952 році молода вчена Розалінд Франклін, яка до цього працювала над рентгенівським аналізом білків і жирів в розчині, вперше в історії отримала чіткий знімок ДНК. Жінка визначила її двоспіральну структуру, в результаті чого почала вивчення. 

Їй потрібно було лише завершити процес вивчення фотографії та представити своє відкриття. Однак, у цю справу життя Розалінд Франклін втрутився її колега на ім’я Моріс Вілліс. Чоловік таємно привласнив собі знімок ДНК, після чого показав його своїм друзям із Кембридзького університету Френсісу Крику та Джеймсу Вотсону. Вже наступного року, у 1953 році, в журналі Nature вийшла їх спільна сенсаційна стаття щодо ДНК. Саму Розалін Франклін залишили за кадром.

У 1958 році науковиця померла від раку яєчників, так і не дізнавшись про підступність її колег. Через чотири роки після цього Крик, Вотсон та Вілкінс отримали Нобелівську премію в галузі фізіології та медицини.

Історична справедливість настала лише у 1975 році, коли письменниця Енн Сейр розповіла світові історію Розалін Франклін.

Джоселін Белл Бернелл

Астрономія — одна з найдавніших та найскладніших наук, відкриття в якій також робили жінки. Джоселін Белл Бернелл — один з найяскравіших прикладів. І на жаль, її відкриття також привласнив чоловік.

Ця історія почалася в Кембридзькому університеті, де Джоселін навчалася на аспірантурі. Разом зі своїм науковим керівником Ентоні Г’юїшем, науковиця вела спостереження компактних джерел радіовипромінювання, наприклад, квазарів. Якось вона засікла раніше невідомі науці постійні сигнали, що лунали десь у космосі. Як пізніше з’ясувалося завдяки її дослідженням, вона стала першою, хто побачила космічні пульсари.

Дослідники вивчили явище та написали дві статті в журнал Nature: перша була про відкриття пульсара, а друга — про відкриття ще трьох подібних космічних об’єктів. Трохи згодом Шведська королівська академія наук у своєму пресрелізі в 1974 році нагородила Ентоні Г’юїша Нобелівською премією, відзначивши його вирішальну роль у відкритті. Ця подія розділила Белл та астронома Фреда Хойла з їхнім вчителем Ентоні Г’юїшем.

Через кілька років, працю Джоселін Белл Бернелл все ж таки визнали і її стали вважати першовідкривачкою, хай премію так і не дали.

Генрієтта Суон Лівітт

Іншим прикладом того, як жінка робить відкриття, а після його крадуть чоловіки, може слугувати історія Генрієтти Суон Лівітт. У молодому віці вона майже повністю втратила слух, але це не завадило їй влаштуватися в обсерваторію Гарвардського коледжу й отримати посаду асистента професора астрономії Едварда Пікерінґа. На цій посаді вона займалася механічними обчисленнями.

Із 1902 року науковиця упорядковувала каталог фотопластинок із зображеннями зірок, визначаючи їх блиск у зоряних величинах. Це дозволило їй відкрити понад 2400 змінних зірок. У 1912 році вона знайшла залежність між світністю і періодом її зміни в змінних небесних тіл, яка отримала назву цефеїд. Це відкриття дозволило вимірювати галактичні й позагалактичні відстані.

На жаль, її роботи були використані Харлоу Шеплі та Едвіном Хабблом. Згодом і її внесок був оцінений. Однак, коли її у кандидатуру висунули на премію, Генрієтта померла. Її ж нагороду отримав Шеплі. 

Сесілія Хелена Пейн

Сесілія Пейн — одна із найуспішніших жінок в астрономії XX століття, яка також стала першою професоркою в Гарвардському університеті.

Ситуація, з якою зіткнулася Сесілія Хелена Пейн, досить іронічна. Почалася вона тоді, коли їй було всього 25 років. Саме тоді вона, навчаючись в Кембриджі, ненароком довела науковій спільноті, що зірки складаються переважно з гелію та водню. На той час ця думка була революційною, адже вчені були впевнені, що за складом Сонце майже не відрізняється від Землі.

Багато астрономів називали її дисертацію “найкращою в історії”. Один із них, Генрі Норріс Рассел, навіть заявив, що така теорія надто чудова, щоб бути правдою. Саме тому він переконав науковицю написати розмитий і невпевнений висновок до роботи, який у результаті звів її новизну нанівець.

Не минуло й чотирьох років, як Генрі Норріс Рассел опублікував аналогічну працю вже під своїм ім’ям. Він побіжно згадав заслуги Пейн, однак при цьому привласнив усе відкриття собі. 

Піком абсурдності її ситуації став 1976 рік, коли її внесок у науку людства відзначили премією… імені Генрі Норріса Рассела — людини, яка викрала її відкриття. 

Еліс Бол

Еліс Бол прожила всього 24 роки, але за цей час встигла винайти перші ліки від небезпечної прокази без побічних ефектів. 

Історія цього відкриття почалася під час роботи над дисертацією в Гавайському університеті. Тоді дослідниці вдалося вивчити властивості олії чаульмугра, яку лікарі намагалися давати пацієнтам із проказою. У пероральній формі олія давала гарний ефект проти симптомів хвороби, проте викликало побічні ефекти.

Еліс Бол змогла доробити цю речовину, ізолювавши етилові ефіри жирних кислот в олії. Вже готовий препарат можна було вводити ін’єкціями.

Науковиця померла у віці 24 років, ймовірно, від отруєння парами хлору у лабораторії. Бол так і не встигла опублікувати своє дослідження. Однак, це зробив її колега Артур Дін, при цьому поставивши своє ім’я під роботою. Самі ж ліки виявились ефективними, через що їх використовували до 1940-х, доки не були розроблені більш сучасні препарати на основі сульфінів.

Відкриття Еліс Бол могло б бути забутим, якби її записи не знайшли в лабораторних журналах. 

Ліза Майтнер

Відома австрійська вчена Ліза Майтнер, яка працювала в галузі ядерної фізики та ядерної хімії, ще при житті зіткнулася з гендерними стереотипами та привласненням власного відкриття. 

Ця історія почалася в 1932 році після відкриття нейтрона як складової атому. В цей час почалося активне обговорення питання про створення трансуранових елементів. Одними з передових вчених в цій галузі були Ліза Майтнер та Отто Ганн. У листопаді 1938 року саме Майтнер першою в історії вдалося розщепити атомне ядро ​​на частини, у результаті чого з’явилися ядра барію й криптону, а також виділялося багато тепла. Ліза Мейтнер також першою провела розрахунки з урахуванням усіх можливих аспектів експерименту. Подальше вивчення виявило дуже багато важливих аспектів, зокрема те, що відкриття може використовуватися для створення зброї масового ураження.

Загалом відкриття Мейтнер було відомим у науковому колі фізиків-ядерників, однак першим публічно про нього розповів її колега Отто Ганн у 1944 році. За це він отримав Нобелівську премію з хімії. Багато хто з істориків стверджує, що Мейтнер не дали премію з іншої причини: — одним із членів комітету був Карл Манне Георг Сігбан, який відверто недолюблював Майтнер.

Нетті Марія Стівенс

Нетті Марія Стівенс — вчена, яку можна вважати однією з найвизначніших у галузі генетики, адже їй вдалося з’ясувати, що саме від їх комбінацій залежить стать плоду в момент зачаття.

Відкриття сталося на початку XX століття, коли Стівенс вивчала самок і самців борошняного хрущака. Дослідниці вдалося виявити те, що самці виробляють два різні типи хромосом: одна несла велику хромосому (X), а інша — маленьку (Y). При заплідненні великою хромосомою з’являлося потомство жіночої статі, а маленькою — чоловічої. Пізніше вчена перевірила цю теорію на 50 видах комах, розробивши концепцію хромосомного визначення статі, яка залишається актуальною і сьогодні для майже для всіх живих істот, включно з людьми.

Приблизно в цей час генетик Едмунд Бічер Вілсон провів схоже незалежне дослідження на клопах. Він зробив декілька помилок при спробах пояснити вплив хромосомних комбінацій на стать. І хоча дослідження Стівенс було повнішим, звання першовідкривача дісталося Вілсону.

Мері Еннінг

Мері Еннінг — незвична постать для наукового товариства, адже вона була звичайним любителем палеонтології. Однак саме їй вдалося знайти велику кількість викопних решток, які відкривали вченим нові види.

Її шлях у палеонтологію почався у віці 12 років, коли вона разом із братом знайшла скелет іхтіозавра — морської рептилії, що вимерла у минулому. Проданий скелет дістався палеонтологу Еверарду Хоуму, який опублікував наукову роботу про нього у 1814 році, а через п’ять років виставив у Британському музеї в Лондоні.

Мері цікавилася наукою, через що почала її самостійне вивчення. Їй вдалося вивчити дослідження натураліста та палеонтолога Жоржа Кюв’є, а також опанувати навички витягування кісток та відновлення скелетів давно зниклих видів.

У віці 24 років вона знайшла перший в історії повний скелет ще однієї стародавньої рептилії — плезіозавру. Проте через свою стать і низьке походження вона мала права самостійно описати відкритий нею вигляд. Ця честь дісталася Вільяму Конібер. Скелет довелося продати, як і десятки інших знахідок (іхтіозаврів, копалин риб та молюсків), які Мері з ризиком для життя видобувала під час штормів та зсувів.

Загалом робота зробила Мері Еннінг досить популярною фігурою серед палеонтологів Європи. Так, натураліст Людвіг Лейнгардт назвав дівчину “принцесою палеонтології”, а швейцарський учений Луї Агассіс назвав на її честь два види риб.

Мілева Марич

Не існує людини у світі, яка б не знала Альберта Ейнштейна. Йому належать декілька фундаментальних робіт, які змінили усю основу фізики. Проте, існує теорія, що за атомною, квантовою та теорію відносності стояв не він, а його перша дружина Мілева Марич.

Така легенда ґрунтується на біографії жінки, яка була написана Десанкою Трбухович-Гюрич. В цій роботі йдеться про те, що, мовляв, фізик Авраам Йоффе бачив оригінальні рукописи, де Ейнштейн та Марич були вказані співавторами. Однак Иоффе писав, що автором трьох відомих теорій був “невідомий чиновник патентного бюро в Берні з фамілією Ейнштейн-Маріті”. 

Зазначимо, Маріті — це латинізований варіант фамілії “Марич”, до якого додалося прізвище чоловіка, що є традицією у Швейцарії де проживало подружжя.

Тротула Салернська

Тротула де Руджеро або Тротула Салернська — відома лікарка XI-XII століття, яка працювала в Салерно, що в Італії. Вона створила кілька робіт про здоров’я жінок, у тому числі й опис жіночих хвороб. Ці тексти у середньовічній Європі були основним джерелом інформації про жіноче здоров’я.

Всі роботи науковиці після її смерті почали приписуватися авторам чоловічої статі. Спочатку її роботу приписували чоловікові та синові, далі, у міру передачі інформації, чернець переплутав її ім’я з чоловічим. Ба більше, її колеги лікарі та вчені тих часів ставилися максимально вороже до жінок, через що сам факт її існування заперечувався. 

Матеріал створено у співпраці з Волинським прес-клубом

Читайте також:

• Ебаут та Палає: підбірка ресурсів на гендерну тематику
• У Києві презентують виставку “Скорботний шлях Бахмуту”: адреса
• Весняна красуня Бахмута або Що не так зі шкільними конкурсами краси

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Сьогодні, 18 травня, в Україні та світі святкують День музеїв, це свято є нагадуванням про необхідність знати власну історію, поважати її та робити висновки на її основі. 

Редакція Бахмут IN.UA до цього свята підготувала матеріал про Бахмутський краєзнавчий музей та кімнату-музей писанкарства та розвитку народних ремесел, їх історію з появи й до сьогодення.

День музеїв у 2024 році

Музеї — це сховища пам’яті, де оживає минуле. Саме в таких місцях можна познайомитися історією власного краю та країни, дізнатися про особливості життя пращурів та про те, якими речами користувалися в побуті. 

Загалом, саме для того, щоб нагадати громадськості про роль музеїв у розвитку освіти та культури, у 1977 році Міжнародною радою музеїв було започатковано нині відомий Міжнародний тиждень музеїв.

Бахмутський краєзнавчий музей

Найбільш відомим музеєм Бахмута можна вважати саме Бахмутський краєзнавчий музей. Будинок, у якому він розмістився, був побудований на початку XX століття В.Г. Французовим, власником Бахмутського дротяно-цвяхового заводу. Він належав йому до 1917 року.

Сам музей з’явився в 1923 році, коли донецький лікар-епідеміолог та зоолог Борис Вальх ініціював таку ідею. Він також надав власні експонати у колекцію музею. Спершу  в закладі працювали лише троє людей: завідувач, сторож та техробітниця. Очолив цей музей сам Вальх.

Друга світова війна, яка сильно вплинула й на сам Бахмут, стала критичною для закладу, адже у 1941 році його спалили нацистські окупанти. Вже після війни заклад почали відновлювати та в знову відкрили у 1962 році. Майже через два десятиліття, музей отримав статус державного.

Вже за часів Незалежності, музей активно експонував понад 30 тисяч різних історичних реліквій як зі стародавніх часів, так з новітньої історії. Усього було 14 залів, 12 з яких — це основна експозиція, а ще у двох розміщували тематичні кімнати-музеї, зокрема, присвячені Миколі Чернявському та історії єврейської громади Бахмута.

До повномасштабного вторгнення краєзнавчий музей перебував у стані реконструкції, при цьому в ньому проходили виставки та просвітницькі заходи.

Вже під час війни, за словами начальниці управління культури та туризму Донецької ОВА, 60−70% бахмутських музейних колекцій вивезли в більш безпечні місця, зокрема, архіви для подальшого вивчення історії Бахмуту та Донеччини.

Сама будівля була зруйнована під час боїв у місці. 

Кімната-музей писанкарства та розвитку народних ремесел

В Бахмуті був також більш локальний музей — Кімната-музей писанкарства та розвитку народних ремесел при Базовому комунальному закладі культури “Бахмутський міський народний Дім”, який відкрили у 2008 році. Тут експонували різні традиційні для регіону речі народного мистецтва, зокрема, які були присвячені писанкарству, гончарству, майстерству вишивки та навіть ювелірному мистецтву регіону.

Під час війни, більшу частину експонатів вдалося вивести. Сама ж будівля народного дому була зруйнована під час бойових дій у місті.

Окупанти регулярно публікують відеоролики з міста, де демонстрували нинішній стан Народного дому. На кадрах, опублікованих у листопаді 2023 року можна побачити, що від будівлі залишилася лише передня частина з колонами та оздобленим фасадом.

Читайте також:

• Скіфи, обереги та “буденки”: 10 маловідомих фактів про українські вишиванки
• Сім жінок, котрі створили інноваційні винаходи, які привласнили собі чоловіки
• Горлівка до війни: погляд зсередини на життя індустріального серця Донбасу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У третій четвер травня в Україні відзначають День вишиванки — традиційне, але не офіційне, свято українського народу. Цьогоріч він припадає на 16 травня.

Редакція Бахмут IN.UA зібрала добірку з десяти маловідомих фактів про традиційні українські сорочки.

День вишиванки у 2024 році

Красива вишита українська сорочка з льону — це справжня традиція українців, яка втілює народний дух. Вона також вважається символом щасливої долі, родової пам’яті, щирої любові, міцного здоров’я та краси. Крім того, наші пращури вірили, що вишиванки — це найсильніші з усіх можливих видів оберегів, який гарантував повний захист від злого ока та слова.

Сьогодні вишиванка стала символом піднесення нації, який шанується кожного року в третій четвер травня. Свято на честь традиційного вишитого одягу святкують у понад 60 країнах світу, де існують сталі українські діаспори.

Тож, які ж існують цікаві факти про цей незвичайний елемент одягу?

Факт 1. Перші згадки

Вишиванка — це такий елемент одягу, який має надзвичайно давнє походження. За свідченнями відомого грецького історика Геродота, вишивкою свій одяг прикрашали ще скіфи. Зразки скіфської вишивки з тих часів, на жаль, не збереглися. 

Також відомо, що вже сучасні археологи знаходили на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датовані VI століттям нашої ери. При дослідженні знайдених реліквій виявилося, що на тамтешніх чоловіках були присутні вишиті елементи одягу, які ідентичні українським вишиванкам XVІІІ-XIX століть.

Факт 2. Перша школа вишивки в Україні

За літописами, першу школу вишивки започаткували в Київській Русі ще в 1086 році на базі Янчиного монастиря. Її організувала княжна Анна, сестра Володимира Мономаха. У школі дівчат навчали не тільки гаптуванню золотом і сріблом, але й письму, читанню, церковному співу та Закону Божому.

Факт 3. Обереги

Давні слов’яни вірили, що вишиті елементи на одязі — це не тільки гарний спосіб доповнити власний образ, але й сильний оберіг від зла. Саме тому сорочки оздоблювали візерунками на рукавах, комірах, подолі так, щоб малюнок торкався тіла.

Часто бувало й таке, що вишиті сорочки дарували дітям при народженні, щоб вони оберігали їх спокій від злих людей та духів.

Факт 4. Вишиванки — святковий одяг

Українці в давнину ніколи не носили вишиванки на щоденній основі. Це було пов’язано з тим, що такі сорочки довго створювали, а тому її одягали лише на свята. Водночас наші пращури мали спеціальні сорочки для буднів, які називалися “буденками”.

Факт 5. Популяризація

Активно буденний одяг та традиційні українські вишиванки почали використовуватися у другій половині XIX століття. Першим, хто почав використовувати такий стиль, вважається видатний український поет Іван Франко.

Зазначимо, що вже за часів незалежності, на 20-гривневій купюрі зобразили Франка саме в буденному одязі, під яким була вишиванка.

Факт 6. Стиль вишивання хрестиком

Мало хто знає, але наші пращури не використовували відомий зараз стиль вишивання хрестиком. E них були 250 швів, які виконували 20-ма різними техніками.

Сам же стиль вишивання хрестиком став популярним у 50-х та 60-х роках XIX століття завдяки геніальній рекламній кампанії парфумерно-косметичної компанії “Товарищество Брокар и Ко”, під час якої шматки мила загортали у яскраві обгортки, на яких друкували прості схеми орнаментів для вишивання хрестиком. Сам продукт був дешевим, а тому дуже багато людей мали змогу ознайомитися з новим стилем вишивання.

Факт 7. Унікальність вишиванок

У всіх регіонах України створювали вишиванки, вкладаючи особливості власного регіону в них. Врешті-решт, це зробило вишиванки кожного регіону країни унікальними. У XIX столітті такий факт дозволяв людям лише за сорочкою визначати, з якого села походить власник або власниця.

Факт 8. Найбільш незвичайна сорочка

Одним із найоригінальніших видів вишиванок вважають борщівську, яка походить з Тернопільщини. Її особливість полягає у тому, що майстрині рясно розшивають білі сорочки чорними нитками, створюючи незвичайний одяг.

За легендою, такий стиль вишивання з’явився у XV-XVI століттях, коли турки напали на селище Борщівка. Тоді вони знищили практично всіх чоловіків, що змусило жінок з цього та сусідніх поселень протягом кількох поколінь одягати саме чорно-білі сорочки на знак скорботи.

Факт 9. Вишиванки та світові зірки

Українські традиційні сорочки відомі не тільки в нашій країні, але і за її межами. Вони навіть є у гардеробах відомих по всьому світі знаменитостей. Так, вишиванки від французького дизайнера Ізабель Маран можна знайти у повсякденному гардеробі Кейт Мосс, Енн Гетеуей, Холлі Беррі та Кетті Холмс. 

У 2012 році українська дизайнерка Олена Буреніна співпрацювала зі співачкою Мадонною, в результаті чого створила для неї вишиванку на підтримку альбому MDNA.

Факт 10. Рекорди

Найбільша кількість людей у вишиванках, яка зібралась в одному місці, була зареєстрована у 2011 році у місті Рівне. У День Незалежності на центральний майдан міста прийшло 6570 людей у вишиванках. Цю цифру зафіксовано у Книзі рекордів України.

Читайте також:

• “Світський біс” та чай з ромом: 10 маловідомих фактів про легендарного Тараса Шевченка
• Заборонена буква “ґ” й перша згадка: 15 цікавих фактів про українську мову, які ви не знали
• Трипільці, Київська Русь та Барбадос: сім цікавих фактів про український тризуб

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!