У третій четвер травня в Україні відзначають День вишиванки — традиційне, але не офіційне, свято українського народу. Цьогоріч він припадає на 16 травня.

Редакція Бахмут IN.UA зібрала добірку з десяти маловідомих фактів про традиційні українські сорочки.

День вишиванки у 2024 році

Красива вишита українська сорочка з льону — це справжня традиція українців, яка втілює народний дух. Вона також вважається символом щасливої долі, родової пам’яті, щирої любові, міцного здоров’я та краси. Крім того, наші пращури вірили, що вишиванки — це найсильніші з усіх можливих видів оберегів, який гарантував повний захист від злого ока та слова.

Сьогодні вишиванка стала символом піднесення нації, який шанується кожного року в третій четвер травня. Свято на честь традиційного вишитого одягу святкують у понад 60 країнах світу, де існують сталі українські діаспори.

Тож, які ж існують цікаві факти про цей незвичайний елемент одягу?

Факт 1. Перші згадки

Вишиванка — це такий елемент одягу, який має надзвичайно давнє походження. За свідченнями відомого грецького історика Геродота, вишивкою свій одяг прикрашали ще скіфи. Зразки скіфської вишивки з тих часів, на жаль, не збереглися. 

Також відомо, що вже сучасні археологи знаходили на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датовані VI століттям нашої ери. При дослідженні знайдених реліквій виявилося, що на тамтешніх чоловіках були присутні вишиті елементи одягу, які ідентичні українським вишиванкам XVІІІ-XIX століть.

Факт 2. Перша школа вишивки в Україні

За літописами, першу школу вишивки започаткували в Київській Русі ще в 1086 році на базі Янчиного монастиря. Її організувала княжна Анна, сестра Володимира Мономаха. У школі дівчат навчали не тільки гаптуванню золотом і сріблом, але й письму, читанню, церковному співу та Закону Божому.

Факт 3. Обереги

Давні слов’яни вірили, що вишиті елементи на одязі — це не тільки гарний спосіб доповнити власний образ, але й сильний оберіг від зла. Саме тому сорочки оздоблювали візерунками на рукавах, комірах, подолі так, щоб малюнок торкався тіла.

Часто бувало й таке, що вишиті сорочки дарували дітям при народженні, щоб вони оберігали їх спокій від злих людей та духів.

Факт 4. Вишиванки — святковий одяг

Українці в давнину ніколи не носили вишиванки на щоденній основі. Це було пов’язано з тим, що такі сорочки довго створювали, а тому її одягали лише на свята. Водночас наші пращури мали спеціальні сорочки для буднів, які називалися “буденками”.

Факт 5. Популяризація

Активно буденний одяг та традиційні українські вишиванки почали використовуватися у другій половині XIX століття. Першим, хто почав використовувати такий стиль, вважається видатний український поет Іван Франко.

Зазначимо, що вже за часів незалежності, на 20-гривневій купюрі зобразили Франка саме в буденному одязі, під яким була вишиванка.

Факт 6. Стиль вишивання хрестиком

Мало хто знає, але наші пращури не використовували відомий зараз стиль вишивання хрестиком. E них були 250 швів, які виконували 20-ма різними техніками.

Сам же стиль вишивання хрестиком став популярним у 50-х та 60-х роках XIX століття завдяки геніальній рекламній кампанії парфумерно-косметичної компанії “Товарищество Брокар и Ко”, під час якої шматки мила загортали у яскраві обгортки, на яких друкували прості схеми орнаментів для вишивання хрестиком. Сам продукт був дешевим, а тому дуже багато людей мали змогу ознайомитися з новим стилем вишивання.

Факт 7. Унікальність вишиванок

У всіх регіонах України створювали вишиванки, вкладаючи особливості власного регіону в них. Врешті-решт, це зробило вишиванки кожного регіону країни унікальними. У XIX столітті такий факт дозволяв людям лише за сорочкою визначати, з якого села походить власник або власниця.

Факт 8. Найбільш незвичайна сорочка

Одним із найоригінальніших видів вишиванок вважають борщівську, яка походить з Тернопільщини. Її особливість полягає у тому, що майстрині рясно розшивають білі сорочки чорними нитками, створюючи незвичайний одяг.

За легендою, такий стиль вишивання з’явився у XV-XVI століттях, коли турки напали на селище Борщівка. Тоді вони знищили практично всіх чоловіків, що змусило жінок з цього та сусідніх поселень протягом кількох поколінь одягати саме чорно-білі сорочки на знак скорботи.

Факт 9. Вишиванки та світові зірки

Українські традиційні сорочки відомі не тільки в нашій країні, але і за її межами. Вони навіть є у гардеробах відомих по всьому світі знаменитостей. Так, вишиванки від французького дизайнера Ізабель Маран можна знайти у повсякденному гардеробі Кейт Мосс, Енн Гетеуей, Холлі Беррі та Кетті Холмс. 

У 2012 році українська дизайнерка Олена Буреніна співпрацювала зі співачкою Мадонною, в результаті чого створила для неї вишиванку на підтримку альбому MDNA.

Факт 10. Рекорди

Найбільша кількість людей у вишиванках, яка зібралась в одному місці, була зареєстрована у 2011 році у місті Рівне. У День Незалежності на центральний майдан міста прийшло 6570 людей у вишиванках. Цю цифру зафіксовано у Книзі рекордів України.

Читайте також:

• “Світський біс” та чай з ромом: 10 маловідомих фактів про легендарного Тараса Шевченка
• Заборонена буква “ґ” й перша згадка: 15 цікавих фактів про українську мову, які ви не знали
• Трипільці, Київська Русь та Барбадос: сім цікавих фактів про український тризуб

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У другій половині 19-го століття в Бахмуті розпочався промисловий видобуток гіпсового каменю. Його використовували не лише в будівельних цілях, а й для виготовлення мистецьких виробів. Зокрема, поширеною практикою було оздоблення будинків гіпсовою ліпниною.

Про історію гіпсового промислу Бахмута розповів краєзнавець Григорій Соколовський.

Видобуток гіпсу в Бахмуті

Видобуток гіпсового каменю в Бахмуті почав розвиватися після 1782 року, коли закрили Бахмутські казенні солеварні. У першій половині 19-го століття він набув свого найбільшого розвитку.

Першими видобувати гіпсовий камінь почали місцеві жителі. Після завершення весняних польових робіт вони об’єднувались у групи по 15-20 людей і за допомогою пороху “рвали” гіпсовий камінь. У такий спосіб за травень-червень люди заготовлювали декілька мільйонів пудів сирого алебастру. Потім його продавали чумакам, які для цього приганяли в Бахмут декілька тисяч волів.

У другий половині 19-го століття кустарний видобуток гіпсового каменю перетворився на промисловий. У місті почали з’являтися алебастрові заводи, де гіпсовий камінь перероблювали на вже готовий алебастр. Через це народний промисел “ломки алебастру” зійшов нанівець.

Ліпнина на історичних будинках Бахмута

Алебастр широко використовували як сировину для виготовлення предметів мистецтва й елементів декору. Зокрема, гіпсовою ліпниною прикрашали фасади будинків, кімнати, каміни тощо. Виготовленням таких елементів декору в Бахмуті займалися народні художники-кустарі. Як правило, вони працювали на замовлення та мали невеличкі приватні майстерні на власних подвір’ях.

Процес виготовлення ліпнини займав декілька етапів. Спочатку малювали ескіз з урахуванням всіх бажань замовника. Потім з дерева або глини виготовляли форма, в яку майстер виливав розведений сухий алебастр. Через 15-20 хвилин алебастр повністю висихав і вже готовий виріб виймали з форми, обробляли, покривали фарбою або розмальовували. У такий спосіб виготовляли карнизи, пілястри, “розетки” тощо.

До 1917 року прикрашати будинки ліпниною могли собі дозволити лише заможні жителі Бахмута. Тому цей промисел не мав широкого розповсюдження і ним займалися невелика кількість майстрів. На сьогодні не виявлено жодних письмових джерел, в яких би згадувались приватні майстерні з виготовлення ліпнини. Єдине, що свідчить про роботу “алебастрових художників-ливарів” — прикрашені алебастровою ліпниною кімнати та фасади приватних будинків побудови кінця 19 — початку 20 століття.

Традиція лиття з алебастру предметів для оздоблення будинків продовжувалася і в радянський період. Особливо цей промисел набув популярності після Другої світової війни, коли тривало відновлення житлового фонду міста. Місцеві майстри виливали з гіпсу предмети декору й продавали невеликими партіями мешканцям міста та навколишніх сіл.

Читайте також:

• Історія в кожному камінчику: цікаві факти про дореволюційні будівлі Бахмута
• День музеїв: які заклади існували в Бахмуті та що з ними сталося під час війни
• Донецьке золото: як видобували сіль в Торі та Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Режисер-постановник відомого американського гурту Imagine Dragons Тай Арнольд зустрів 2023 рік у товаристві українських військових, які боронили Бахмут.

Редакція Бахмут IN.UA згадує, як саме відомий американський музичний діяч відвідував Бахмут та зустрічав у місті 2023 рік.

Як Тай Арнольд з Imagine Dragons зустрів Новий рік у Бахмуті

Тай Арнольд пробув в Україні два місяці. За цей час він побував у різних куточках країни, зокрема, які знаходилися близько до фронту. Це і Бахмут, і Херсон. Американський культурний діяч, який був зазначеним серед амбасадорів United24, також багато знімав відео на Миколаївщині, на Херсонщині.

За словами екскоординаторки платформи United24 Ярослави Гресь, учасник продакшн-команди гурту Imagine Dragons зустрічав в Бахмуті, куди поїхав, нікому не сказавши. Режисер постійно був із камерою і все знімав, зокрема контент для гурту.

“Він зустрічав Новий рік у товаристві українських військових. Прямо в момент, коли наступав Новий рік, почався дуже сильний обстріл. Що абсолютно не завадило українським військовим відкоркувати шампанське, чокнутися цим шампанським та побажати один одному Перемоги України”, — розповіла Ярослава Гресь.

Вона додала, що Тай був не таким сміливим, як військові. Через це він просидів весь майже усе застілля під столом і тільки бачив, як дзеленчать ці бокали. Коли він повернувся в Київ, то сказав, що заснує благодійну фундацію, яка допомагатиме українським військовим. Тому що він у повному захваті від цих фантастичних людей і назве фундацію “Під столом”.

Тай Арнольд зняв багато важливого контенту, який показує, що зробили росіяни в Україні. Ці ж кадри він показав світові. До слова, частину кадрів, знятих в Україні, Тай використав для створення кліпу до пісні Crushed американського гурту Imagine Dragons.

Цей ролик розповідає реальну історію 14-річного хлопчика на ім’я Саша, який проживав на Миколаївщині. Село Новогригорівка, в якому він живе, було в окупації протягом пʼяти місяців. За цей час росіяни повністю зруйнували будинок і школу хлопця, залишивши після себе тільки руїни. Музиканти закликають усіх охочих долучитися до відбудови деокупованих населених пунктів України.

Читайте також

• Ностальгічний Покровськ: добірка місць, які полюбляли покровчани
• Як рф намагається виправдати себе у очах іноземців на прикладі фільму “росіяни на війні”
• “Брусничка”, Антимайдан та обстріл прокуратури: яким був Бахмут 10 років тому

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!