Практично щодня наша редакція повідомляє про видачу гуманітарної допомоги у різних містах України: Київ, Харків, Львів, Суми та багато інших. Однак часто ми бачимо, що пріоритет у видачі надають жінкам, тоді як чоловіки рідше фігурують у вказаних пріоритетних категоріях. Чи справді жінки частіше отримують допомогу, чи існує гендерна дискримінація при видачі?

Гуманітарна допомога в Україні для чоловіків та жінок 

Перед написанням цього матеріалу, ми вирішили запитати своїх читачів та читачок, чи хтось з них стикався з гендерною дискримінацією при видачі гуманітарної допомоги. Опитування провели в Telegram, й ось які коментарі отримали.

Як бачимо, у деяких областях переселенці і переселенки взагалі не отримують гуманітарну допомогу, у інших є логістичні складнощі з її отримання, але є й  ті, хто зустрічався з проявом гендерної дискримінації.

“Так (ред. зустрічали прояви гендерної дискримінації при видачі гуманітарної допомоги), для жінок є підтримка, а чоловіків розглядають виключно як потенційних військовослужбовців, яким не передбачена ні підтримка, ні гуманітарка серед цивільних”, — пише бахмутянка Марина.

Пізніше ці слова аргументують нам у коментарях ще кілька волонтерок.

Які пріоритети розставляють міжнародні донори

Ми звернулися із питанням про те, якими засадничими документами керуються при гендерному розподіленні гуманітарної допомоги до Управління ООН з координації гуманітарних справ.

Нас направили до Дар’ї Чекалової, це членкиня ГО “Дівчата” — ця організація є одним з отримувачів гуманітарної допомоги — вона зазначає, що фінансування спирається на комплексний аналіз потреб, який проводиться в різних регіонах країни, і зазвичай виливається згодом в опорний річний документ Ukraine Humanitarian Needs and Response Plan, створений Деніз Браун, координаторкою системи ООН в Україні. 

Нам порадили ознайомитися з планом на 2024 рік. Ми проаналізували його та виокремили основні тези:

1) Війна спустошує села та міста поблизу лінії фронту, гуманітарні потреби в цих районах досягають катастрофічного рівня. Ситуація не може покращитися, якщо війна не припиниться;

2) Цілі громади поблизу лінії фронту зазнають щоденних обстрілів, в результаті чого мільйони людей практично не мають можливості забезпечувати себе і залежать від гуманітарної допомоги;

3) Ризики гендернозумовленого насильства зросли, а найбільш вразливі люди, часто жінки та люди похилого віку, стикаються з найбільшими проблемами;

4) Гуманітарні зусилля стратегічно зосереджені на найбільш постраждалих прифронтових регіонах, особливо на сході та півдні, і це рішення було прийнято на основі ретельних оцінок і ґрунтовного аналізу. 

Бачимо, що в плані вказано, що часто найбільш вразливими категоріями є саме жінки та люди старшого віку. Цю тезу впродовж нашої розмови підтримували волонтери та волонтерки з Києва, Дніпра та Краматорська. В останньому нас запевнили, що допомогу надають всім потребуючим, незалежно від статі, адже це прифронтове місто. Водночас місцевий волонтер розповів, що в основному допомогу отримують жінки, тому що чоловіки по неї не приходять, адже бояться бути мобілізованими. Втім, про це пізніше, а зараз почнемо аналіз з Києва.

Видача гуманітарної допомоги в Києві від МОМ та українських благодійників

Департамент соціальної політики Київської міської державної адміністрації у травні 2023 року повідомив, що в місті зареєстровано близько 400 тисяч переселенців, серед них — 66 тисяч дітей. Це офіційні дані, а в реальності цифра може бути більшою. Волонтер Червоного Хреста Микита Безмен — теж переселенець, зараз живе в Києві.

Ще з лютого 2019 року він почав допомагати людям — спочатку в Бахмуті навчав населення, як надавати домедичну допомогу, проводив заходи з соціальної підтримки. Під час ковіду Микита роздавав засоби гігієни та допомагав маломобільним людям. Коли почалося повномасштабне вторгнення, пріоритети роботи Червоного Хреста змінилися — фокус змістився на вразливі верстви населення, зокрема це ВПО. Микита зазначає, що й справді певний пріоритет у видачі мають саме жінки з дітьми.

“Ми не видаємо допомогу чоловікам працездатного віку, які не мають на утриманні неповнолітніх дітей, але так само ми не видаємо допомогу жінкам повнолітнього віку, які не мають на утриманні дітей чи, наприклад, важкохворих осіб. Допомогу видаємо тільки пільговим категоріям, наприклад, матерям-одиначкам”, — каже волонтер Червоного Хреста.

Він додає, що певний час допомогу видавали всім матерям, у яких була на утриманні неповнолітня дитина, незважаючи на те, чи є у жінки чоловік, чи ні. 

“З 2022 року Червоний Хрест скоротив допомогу місцевому населенню, а пріоритет мають саме ВПО. Людині потрібно мати статус ВПО та пільгову категорію, аби її включили до вразливої групи. Наприклад, багатодітний, пенсіонер, важкохворий тощо”, — пояснює Микита Безмен.

Щодо жінок, то тут пріоритет на видачу гуманітарної допомоги матимуть ті, які виховують неповнолітню дитину, жінки-пенсіонерки, жінки з інвалідністю, важкохворі жінки, а також малозабезпечені. 

Микита пояснює, що людям видають пакунки з харчами та засобами гігієни. Вміст цих пакетів не має критичних гендерних відмінностей, тобто і чоловік, і жінка, які є вразливою категорією, отримають практично аналогічні пакети. Єдина відмінність — жінкам додають засоби жіночої гігієни.

“Жінки частіше приходять по гуманітарну допомогу. Як правило, зараз це пенсіонерки та самотні матері. Наголошую, що ми не видаємо гуманітарну допомогу особам працездатного віку, які не мають на те підстав. Не важливо, це чоловік чи жінка”, — каже волонтер. 

Микита додає: йому особисто хотілося, щоб допомогу отримували всі, хто цього потребує, але зараз слід діяти раціонально й надавати її пріоритетним категоріям.

Микита вважає, що в перспективі видача гуманітарної допомоги буде скорочуватися, натомість благодійники хочуть сфокусувати зусилля на працевлаштуванні переселенців та переселенок. Адресну допомогу можуть залишити тільки для найбільш вразливих верств населення.

Альона Гребенчукова, голова Подільської організації Червоного Хреста в Києві, каже, що для донорів пріоритет — це діти. За допомогою для них статистично частіше приходять мами, бабусі, сестри. Їх записують як отримувачок допомоги для дітей.

У коментарі вона пояснює, що зараз в пріоритеті для видачі гумдопомоги в Києві від Червоно Хреста є: 

• ВПО;
• люди з І та ІІ групами інвалідності;
• багатодітні сім’ї;
• самотні батьки, у кого на утриманні є неповнолітня дитина;
• люди з онкологією.

“Ми бачимо таку тенденцію, що навіть якщо до нас переїжджає сім’я вимушено переміщених осіб, і в сім’ї, наприклад, є мама, тато та діти, то довідки ВПО чоловіки не завжди оформлюють. Можливо, вони бояться бути десь на обліку чи ще щось. Тож тут знову повертаємося до статистики, де отримувачем послуги є жінка з дитиною, а діти — пріоритет для донора”, — каже Альона Гребенчукова.

Фахівчиня додає, що через це складається уявлення, що начебто чоловіки отримують менше допомоги, однак вони за нею не приходять з дітьми, а відтак основними отримувачками завжди є жінки. 

Видача гуманітарної допомоги у Дніпрі

На Дніпропетровщині станом на кінець грудня 2023 року було офіційно зареєстровано понад 466 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Жінок серед них — більшість, й чимало з них отримують гуманітарну допомогу.

У самому Дніпрі працює шелтер ГО “Джерело підтримки” для внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Тут  вони можуть отримати всю необхідну допомогу та підтримку.  Волонтерка Юлія Христюк каже, що помічає пріоритет на надання гуманітарної допомоги. Тут її видають людям, які віком 60+, а також матерям-одиначкам, а от чоловікам її видають рідше. Однак, якщо це батько-одинак, то він буде так само в пріоритеті.

“Ну, на мою думку, чоловіки повинні працювати, якщо вони в змозі це робити, і вони не належать ні до яких вразливих категорій. Я знаю, що зараз багато чоловіків переховуються від мобілізації, тому не стають на обліки, як ВПО”, — каже волонтерка.

Вона додає, що у хабі допомагають з працевлаштуванням, щоб людина не була повністю залежна від гуманітарної допомоги. Звісно, є люди, яким важче знайти роботу — це особи з інвалідністю та літні люди. Втім, в більшості підопічні шелтеру вже знайшли роботу, каже Юлія Христюк.

“Наші люди практично на 80% вже працевлаштовані всі. Є ті, хто  отримали міні-гранти та відкрили свій бізнес. Не працюють тільки особи з інвалідністю, ну й 60+, яким важко пересуватися. Але навіть вони уже намагаються знайти роботу, тому що розуміють, що ці виплати скінчаться, а жити ж потрібно далі”, —  наголошує Юлія.

Ситуація з видачею гуманітарної допомоги у прифронтовому Краматорську 

Краматорськ — прифронтове місто, де зареєстровано понад 50 тисяч переселенців. Ми поговорили з волонтеркою Людмилою Сніцаренко та волонтером Станіславом  Чорногором, обоє працюють у Краматорській громаді. Станіслав також роздає гуманітарку в інших областях.

Людмила каже, що в Краматорській громаді допомогу надають всім, хто її потребує, незалежно від того, чоловік це чи жінка. 

“У нас без різниці. Даємо тим, кому треба, або чоловік, або жінка, або особа іншої гендерної належності. Головне, щоб людина мала оригінали документів — це довідка ВПО або Акт про пошкоджене житло. І тоді ця людина може отримати у нас допомогу”, — каже волонтерка.

Вона додає, що до них у гуманітарний хаб приходять і чоловіки, і жінки, і люди старшого віку, й навіть молодь. 

Натомість волонтер Станіслав Чорногор каже, що чоловіки рідше приходять за гуманітаркою. Він також працює у Краматорську і додає, що більше допомоги видають жінкам та родинам з дітьми. 

“Найбільш обездолені групи людей – це чоловіки віком до 50 років, яким взагалі нічого не положено. Коли чоловіки йдуть, наприклад, в Краматорську отримувати гуманітарну допомогу, то там на місці видачі їх чекатимуть працівники військкоматів”, – пояснює Станіслав Чорногор.

Волонтер також прокоментував гуманітарну допомогу в областях, які не пролягають близько лінії фронту. Він каже, що часто людей закликають евакуюватися з прифронтових територій, але оскільки є брак житла у містах, й часто воно там дорожче, то люди їдуть далі в села чи малі міста.

“Ми бахмутяни, проживаємо в Ладижині, щоб отримати гуманітарку нам потрібно їхати до Вінниці. А це по грошах 800 гривень, туди і назад, нас 3 людини. Поштою розсилки немає і нас багато проживає бахмутян у цьому місті. Ні хто не їздить за нею”, — пише бахмутянка про логістичні труднощі.

Тут не так добре налагоджена видача гуманітарної допомоги для будь-якої статі, тож люди часто залишаються без неї. Це спричиняє іншу проблему — люди повертаються жити у прифронтові села та міста.

Якщо говорити за чоловіків, то вони могли б знайти собі роботу, пояснює волонтер, але на практиці чоловіку обіцяють вакансію та, наприклад, бронь в комунальному підприємстві, але перед цим він повинен стати на облік у військкомат.

“В день, коли чоловік приходить у військкомат, аби стати на облік і сказати, що він планує влаштуватись на роботу, йому дають повістку на наступний візит у військкомат, і вже через тиждень він служить. Часто думають, що чоловіку легше заробити гроші, але в прифронтовому місті насправді всім складно”, — розказує Станіслав Чорногор.

Чи справді є обмеження у видачі гуманітарної допомоги

Аналізуючи коментарі наших співрозмовників і співрозмовниць, бачимо, що й справді саме статистично гуманітарну допомогу більше отримують жінки. Принаймні тому, що вони частіше за нею приходять з дітьми. А як зазначила нам у коментарі Альона Гребенчукова, голова Подільської організації Червоного Хреста в Києві, саме діти — пріоритет для донорів.

Чоловіків із дітьми, менше, ніж жінок. Відтак, й пріоритет для них менший. На додаток, через те, що чоловіки рідше приходять, бо мають страх бути мобілізованими, вони рідше фігурують у списках отримувачів гуманітарної допомоги. Часто жінка отримує пакунок з їжею чи гігієною на всю родину, тож цим безпосередньо користуються й чоловіки, які є в родині.

Стверджувати, що чоловіки не мають пріоритету, ми не можемо, адже якщо у чоловіка на утриманні є дитина — то він буде отримувати гуманітарну допомогу, так само як і жінка з дитиною. У розмовах з волонтерами й волонтерками ми також почули думку, що у донорів є побоювання, аби гуманітарна допомога не стала ведмежою послугою для людей, тому вони намагаються дати переселенцям і переселенкам можливість вчитися, писати гранти, відкривати бізнеси та влаштовуватися на роботу, аби ніхто з них не залежали від гуманітарної допомоги.

Матеріал створено у партнерстві з Волинським прес-клубом

Читайте також:

• “Статусні особи” та наративи про жінок на ТОТ: огляд проросійських медіа
• Дівчина із Забахмутки: як бахмутянка запустила бренд у столиці
• Пережили Голодомор: історія родини бахмутянки Олени Кірсанової (Оновлено)

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Війна в Україні змусила змінити не лише стратегію та тактику, але й технологічний підхід до ведення бойових дій. Дрони стали важливими союзниками в розвідці, атаках і навіть евакуаціях поранених. Однак, за технічними новинками стоять люди — пілоти, оператори та технічні спеціалісти, які своїми руками творять дива навіть у найскладніших умовах.

Редакція поспілкувалась з одним із них, офіцером розвідки на позивний “Алекс”, який розповів нам, що зараз відбувається на Покровському напрямку та чому без дронів неможлива боротьба.

А для тих, хто хоче приєднатися до “Тайфуну”, військовий розповів, як стати частиною загону. Про все розповідаємо нижче.

Як “Алекс” потрапив у “Тайфун”

“Алекс” пішов захищати Україну в перший рік повномасштабного вторгнення. Тоді ж захопився та почав сам вивчати все про дрони, проте зізнається, що одразу в цій сфері розвиватися не вдавалось. Чоловік ніс службу в стрілецьких військах на Донеччині, а наприкінці літа потрапив у окремий загін безпілотних систем спеціального призначення “Тайфун”.

За його словами, навіть найпростіші моделі дронів, як FPV, грають вирішальну роль у розвідці та бойових діях. За останні місяці нашестя дронів фіксують на Покровському напрямку. “Алекс” пояснює, що вдосконалюються в БПЛА не тільки наші військові, але й окупанти.

“Скажімо так, йде постійний прогрес вдосконалення дронів і з нашої сторони, і з їхньої, а кількість застосувань БПЛА також невпинно росте. Наприклад, у Слов’янську на початку 2022-2023 років особливо проблем з безпілотниками не було. Тобто самі БПЛА, звісно, були, але масовість їх використання була мінімальна. Це все ж таки були розвідувальні дрони зі скидами. Але зараз ця кількість застосувань збільшується”, — пояснює офіцер розвідки.

Ми говоримо про важливе. Ваша підтримка дає нам силу!

Яку роль дрони відіграють на Покровському напрямку

Дрони у сучасній війні — це не просто інструменти, вони дозволяють зберігати життя нашим бійцям. Пілотування таких пристроїв, як Mavic або FPV, має велике значення, адже безпілотники дозволяють не тільки точніше визначати позиції ворога, але й реагувати на загрози, не виходячи з укриттів.

“Скажімо так, дрони – це одна з основних сил, які допомагають тримати оборону. І БПЛА будь-яких видів роблять так, щоб до позицій нашої піхоти доходило якнайменше супротивника. Твердження про те, що сучасна війна — це війна дронів, однозначно вірне”, — каже “Алекс”

Нагадаємо, що російські війська в Бахмуті натягнули сітку від дронів — так окупанти убезпечили дорогу, по якій вони пересуваються, від українських БПЛА. На думку військового, такі сітки не є гарантією безпеки й росіяни, попри свої зусилля, все одно скаржаться на атаки БПЛА.

Як мобілізуватися до “Тайфуну”?

Для жінок або чоловіків, які бачать себе у ролі операторів чи операторок БПЛА, є можливість мобілізуватися до загону через ТЦК.

Процес набору до бригади “Тайфун” чітко структурований, і кожен, хто хоче приєднатися, повинен пройти декілька етапів. Алекс поділився деталями цього процесу.

“Перший етап — це подача заявки. Після цього ми проводимо співбесіду, щоб зрозуміти, який досвід має кандидат. Якщо це пілот — перевіряємо навички, якщо технік — оцінюємо технічні знання. Потім ми проводимо тренування, де новоприбулі отримують практичні навички, необхідні для виконання завдань на передовій”, — каже військовий.

За його досвідом, за 4 місяці цивільну людину можна з нуля навчити керувати дроном. Перевагу у “Тайфуні” надають людям, які вже зацікавлені у технологіях, які хочуть розвиватися у цій сфері або вже мають технічні знання.

“Алекс” каже, що починати вчитися керувати дроном можна навіть вдома, купивши найпростіший симулятор БПЛА. Чоловік сам таким чином вчився літати. Він зазначив, що одним із головних критеріїв для оператора дронів є готовність до змін та постійного навчання, адже сфера безпілотних технологій стрімко розвивається, а нові технології постійно вимагають оновлення знань.

У складі бригади є й багато жінок — це професіоналки, які прийшли як із військової сфери, так і з цивільного життя. Подати заявку до “Тайфуну” можна на сайті, тут же можна переглянути й актуальні вакансії. Після низки співбесід та схвалення кандидата, потенційний воїн отримує рекомендаційний лист від загону, з яким він йде до ТЦК. Таким чином ми гарантуємо людині, що вона після проходження навчальних зборів потрапить саме до нас.

“Алекс” підкреслив, що бійці “Тайфун” — це не просто солдати, а й спеціалісти, які мають знання у різних сферах, і саме це робить їх потужною командою на передовій.

Читайте також:

• Психолог потрібен кожному: як капеланка Мейра Беспьорстова підтримує військових на фронті
• “Невідомо, що нас чекає завтра”: жителі Краматорська розповіли про життя у прифронтовому місті
• “Навіть повітря відчувалось інакше”: бахмутянка Ірина Жданюк про окупацію міста в 2014 та життя в Рівному

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Інесса Мішеніна — відома перукарка-стилістка з Бахмута, в рідному місті вона мала свій салон краси. Після початку повномасштабної війни жінка переїхала до Києва, де продовжила свою справу. Окрім цього, Інесса Мішеніна створила Telegram-спільноту для допомоги, підтримки і об’єднання своїх земляків у евакуації.

Про свою ініціативу, роботу спільноти та реальні приклади допомоги Інесса Мішеніна розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Спільнота для допомоги бахмутянам

Інесса Мішеніна евакуювалася до Києва у 2022 році. Там вона поступово налагодила життя і знайшла роботу в місцевому салоні краси. Однак, думка про рідне місто не покидала жінку. Тому вона разом з іншими місцевими активістами вирішила об’єднати бахмутян в евакуації. Першочерговою метою була робота в напрямку отримання компенсації за житло.

“Влітку 2023 року ініціативна група у складі кількох людей організувала зустріч бахмутян у Києві. Тоді ми думали згуртувати й організувати людей, щоб отримати компенсацію за житло. Це була першочергова ціль. Ми хотіли нагадати про себе і зробити так, щоб про Бахмут не забули. На зустріч, як ми того й не очікували, прийшла велика кількість людей. Разом ми вирішили створити спільну групу для спілкування й обміну інформацією з різних важливих для всіх нас питань”, — розповідає Інесса Мішеніна.

У результаті зустрічі бахмутяни створили Telegram-спільноту “Бахмут хоче жити!”. Спочатку її веденням займались кілька людей з ініціативної групи. Але через деякий час адміністрування спільноти повністю перейшло до Інесси Мішеніної. Зараз ця група стала справжнім каналом допомоги, де бахмутяни можуть знайти інформаційну підтримку й допомогу з різних питань.

“Оскільки група була зареєстрована на мене, велика кількість людей почали мені писати й звертатися за допомогою. За день зверталися по 30-35 людей, і всі вони щось запитували. Наприклад, де знайти БТІ, як отримати якісь довідки, куди написати для розв’язання бюрократичних питань. Ці питання актуальні і зараз. Дуже сумно коли люди пишуть, що вони за межею бідності, їм немає де жити, вони не отримують гуманітарку, бо не знають де її роздають. Подібні розповіді мені приходять і досі. Основні питання, які зараз турбують людей — це де знайти житло і де знайти роботу”, — розповідає бахмутянка.

За можливості Інесса Мішеніна допомогає людям, які до неї звертаються. Підтримку вона надає й тим, хто перебуває за кордоном.

“Якщо до мене звертаються з якимось запитом, то я пишу в групу, і люди, які володіють інформацією, скидають її мені, а я вже ділюся цим з тими, кого це цікавить. Також я допомагала багатьом людям, які бажали поїхати за кордон. Їх я зв’язувала з нашими людьми, які вже жили у Європі й могли зустріти, щось підказати, працевлаштувати тощо. Були навіть ті, хто могли сказати, куди можна поїхати вже на роботу. Тобто, разом ми прокладали шлях нашим людям за кордоном. Це Польща, Німеччина, Франція й різні міста“, — розповідає Інесса Мішеніна.

Ця спільнота — це про згуртування і підтримку

Сьогодні Інесса Мішеніна працює перукаркою-стилісткою в Києві. Окрім ведення спільноти, вона ще й допомагає жінкам з Донеччини доглядати за собою. Майстриня робить для переселенок знижки на свої послуги. Також жінки обмінюються між собою корисною інформацією.

“Коли я переїхала до Києва, то пішла працювати в салон. Але його власники не дуже добре відреагували на те, щоб я надавала якусь допомогу своїм землякам, в тому числі й знижки. Тому я попрацювала там 8 місяців і пішла працювати на себе. Зараз до мене приходять люди, які вже є постійними клієнтками і знають, яку я можу зробити для них знижку чи бонуси. Переважно це жінки з Торецька, Костантинівки, Харкова і, звісно, Бахмута. Звичайно, що між собою ми теж ділимося різною інформацією, допомагаємо одна одній”, — розповідає Інесса Мішеніна.

Знаючи в якому скрутному становищі можуть перебувати переселенці, Інесса Мішеніна також шукає спеціалістів, які готові допомогти бахмутянам безоплатно або ж зі знижкою.

“Я шукала нотаріусів, адвокатів, навіть знаходила пару людей з нашого міста, які працювали адвокатами в конторі. Їхні контакти я надсилала нашим бахмутянам. Зрозуміло, що безкоштовно зараз ніхто не працює, тому що всім людям треба на щось жити, але знаючи, що за допомогою звертаються люди з Бахмута, багато хто може піти на поступки. Наприклад, взяти меншу плату чи зробити знижку. Це радує”, — каже Інесса Мішеніна.

Бахмутянка зізнається, що поєднувати основну роботу з роботою у спільноті буває важко, але вона не опускає руки. Своєю спільнотою вона хоче гуртувати людей і налаштувати на позитивні емоції.

“Я ж працюю перукарем-стилістом і в мене зайняті руки. Тому за день у мене накопичуються багато повідомлень. На них я, переважно, відповідаю у транспорті, коли їду на роботу чи з роботи, або вже вдома, коли є вільний час. Звісно іноді хочеться опустити руки, адже іноді є ті, хто пишуть претензії, ніби я мер міста. Але ж я не надаю матеріальну допомогу, не отримую кошти з бюджету, не можу знайти гуманітарку, я просто допомагаю інформаційно.

Взагалі ця група, на мою думку, має бути налаштована тільки на щось позитивне. Наприклад, раніше я її відкривала для повідомлень від людей, але коли побачила сварки, то закрила коментарі і залишила лише можливість надсилання повідомлень мені, щоб я їх могла фільтрувати. Я вважаю, що ця група має бути не тим місцем, де можна вилити бруд одне на одного, а навпаки, місцем де тебе підтримають і щось підкажуть. Наша задача не розсварити, а допомагати і примирити. Ця спільнота — це про згуртування, підтримку і допомогу”, — каже Інесса Мішеніна.

Наразі у спільноті “Бахмут хоче жити!” налічуються понад 11 тисяч людей. Всі вони за потреби можуть отримати інформаційну підтримку.

Читайте також:

• Історія бахмутянки Тетяни Шиян: евакуюватися з пекла війни та знайти кохання
• «Ми просто приїхали з України й самі себе організували»: як українки в Бухаресті створили собі робочий простір
• «Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою»: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!