Один з головних наративів російської пропаганди, який окупанти активно просувають з часів боїв за місто, – ніякої назви Бахмут немає, натомість є Артемівськ, як це було в радянські часи. Конкретної аргументації вони не надають, лише агресивна риторика проти України. 

У сьогоднішньому матеріалі журналіст редакції Данило Вінниченко розвінчує цей міф та розповість головні факти, чому саме сучасна назва Бахмут є історично правильною. 

Походження назви Бахмут: від історії до припущень росіян

Бахмутський історик Ігор Корнацький зазначив, що походження назви міста Бахмут походить від однойменної річки Бахмутки. А перший документ, де вона згадується – царська грамота, адресована козакам Ізюмського слобідського полку і датована 14 жовтня 1704 року. Корнацький також пояснює, що наголос в назві Бахмýт падає на другий “У”, а не на “А”, як часто можна почути.

Є й інший варіант походження назви Бахмут. Корнацький припускає, що назва річки походить від імені дикого степового коня “бахмата”. До речі, це слово тюркського походження, що утворилося від імені Мехмет. Одна з правих приток Сіверського Дінця має назву Жеребець, яка згадується з 16 століття, але це, ймовірно, прямий переклад тюркської назви на українську, тому Бахмут може бути спорідненою назвою, яка з якихось причин не була перекладена на українську.

У документах XVIII століття згадуються імена Омеляна Бірюкова, торського козака, який першим відкрив соляні джерела в Бахмуті, та Федора Шидловського, полковника Ізюмського слобідського полку, до якого з початку XVIII століття був підпорядкований Бахмут. Персонально назвати засновника міста неможливо, але дізнатися, ким він був, можна лише в тому випадку, якщо його ім’я десь зафіксоване, нехай і в різних версіях. 

Однак російські пропагандисти постійно наголошують на тому, що назва Бахмута походить з часів правління Івана Грозного. Тоді на території сучасного міста будувалась оборона від татарських нападів, тож “русское государство” розпочало будувати цивілізацію.

У матеріалах російських істориків нерідко згадується словосполучення “Бахмутська сторожа”, звідки також припускають походження слова «Бахмут» – саме так називалась прикордонна служба тих часів. Цей історичний факт пропагандисти використовують як один з аргументів для легалізації окупації, що нібито “Бахмут – русский город”. 

Радянські часи й “героїзм Артема”

Вперше назва Бахмута була змінена вже з приходом більшовиків. У 1924 місто стало Артемівськом на честь Федіра Сергєєва (Артема) – більшовика та засновника Донецько-Криворізької Радянської Республіки (ДКРР), яка входила у склад Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (РРФСР). 

Сакральне значення має те, що “Артем” загинув у 1921 році у залізничній катастрофі, тому і став “більшовицьким героєм”, тоді як його живі колеги у майбутньому стануть жертвами радянського терору. 

Попри тоталітарну політику Радянського союзу, напередодні проголошення незалежності України було проведено референдум про повернення місту історичної назви – Бахмут. Однак тоді рішення не було прийнято, бо лише 25% проголосували “за”. На всеукраїнському референдумі у грудні 1991 році бахмутяни разом з усією Донеччиною проголосували 83,9% за незалежність України. 

Сьогодення. Повернення Бахмуту історичної назви

Попри вже усталену назву міста, вторгнення росіян на Донбас у 2014 році знов внесло корективи. Створення т.з. “ДНР” було зумовлено також тим, що вони є послідовниками “Донецько-Криворізької Радянської Республіки”, тому мають право на існування. Тодішній Артемівськ був окупований з квітня по липень 2014 року російськими терористами. 

У 2015 році знов з’явилась дискусія щодо повернення назви на тлі ухвалення законів про декомунізацію, що стосувались і перейменування населених пунктів та вулиць, назви яких пов’язані з тоталітарним режимом. У мікрорайонах міста проводились слухання, за результатами яких громадяни підтримали ініціативу повернути дореволюційну назву міста.

23 вересня 2015 року тоді ще Артемівська міська рада ухвалила рішення звернутися до Верховної Ради України про повернення місту історичної назви. “За” проголосував 31 народний депутат, а “проти” – 8. 

4 лютого 2016 року Верховна Рада прийняла постанову про перейменування деяких населених пунктів і районів, яка набула чинності 18 лютого. Назва Артемівськ була змінена на Бахмут, також були змінені назви 76 вулиць і проїздів, а назва району була перейменована на Бахмутський.

Цей факт не сподобався росіянам. На тлі повномасштабного вторгнення пропагандисти розповідають про те, що назва міста має бути тою, яку започаткувала радянська влада. А Бахмут буцімто перейменував у 2016 році український “ворожий” уряд.

Самопроголошений ватажок регіону Денис Пушилін наголошував, що всі назви міст будуть “поверненні” на момент проголошення т.з. “ДНР”, тобто 11 травня 2014 року. Попри “чітку позицію” гауляйтера Пушиліна, самі ж росіяни досі не можуть визначитись з назвою міста. Дехто вважає, що потрібно повернути назву міста Артемівськ, а хтось каже залишити сучасну назву. 

Сьогодні Бахмут – одне з найбільш зруйнованих міст не тільки Донеччини, а всієї України. Росіяни замість “відбудови” міста, продовжують дискредитувати українську армію, однак свої ж злочини вони виставляють “на показ”, підкріплюючи це цинізмом та байдужістю до людей.

Читайте також:

• Бахмутський краєзнавець Ігор Корнацький розповів історію міського прапора
• Людей заживо замурували в стіну: як нацисти знищували євреїв в Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Голодомор забрав життя багатьох невинних людей в різні часи існування СРСР. Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. Згідно зі статистичними даними народжуваність на Донбасі в часи великого голодомору 1932-1933 років знизилася в 4 рази.

Про те, яким був Голодомор на Донеччині — розповідаємо в матеріалі.

Голодомор на Донеччині

Не дивлячись на те, що Донбас важливий промисловий регіон втрати від голоду були колосальні – до 27% всього населення. Особливий вид покарання “Чорні дошки” на Донбасі були запроваджені раніше ніж в інших регіонах України – у 1931 році.

Підпасти під “Чорну дошку” означало припинення будь-якого продовольчого постачання, повернення хліба, розданого на трудодні, скорочення кредитів – повна ізоляція. Села могли бути повністю ізольовані від зовнішнього світу більше ніж півроку-рік. Смертність у таких селах переважала за 50% населення.

Донеччина була областю промислових гігантів, а тому постраждала трохи менше ніж Полтавщина та Дніпропетровщина. Водночас регіони Донеччини мали великі втрати. Грецька діаспора, що проживала в районі біля Маріуполя зазнала 30% втрат від всього населення.

Хто винен у Голодоморі

Ми говоримо про жертв Голодомору, але часто забуваємо про те, що Голодомор спровокував спалахи соціально небезпечних хвороб. Недоїдання та канібалізм сприяли розповсюдженню малярії, туберкульозу, інших небезпечних інфекцій, чоловіки і жінки ставали бездітними.

Хто ж були катами українського народу? Хліб вилучали уповноважені, призначені від ЦК партії, загони міліції, хлібозаготівельні бригади тощо. Участь брали етнічні українці, євреї, росіяни та представники інших народів. Люмпенізована свідомість людей через пропаганду змушувала одних людей пригноблювати інших.

На Донеччині внутрішня міграція дозволяла у такий спосіб або зберегти життя, або відкласти дату смерті. Якщо у селян було побутове золото, вони могли принести і обміняти його на крупу, хліб. У 1933 році було заготовлено 45 тонн побутового золота для продажу за кордон.

З півтори тисячі повстань в СРСР понад 900 припадає на Україну. Масова частка робітників на Донбасі вимерла, але радянська влада завезла в промисловий регіон табірних в’язнів, росіян-переселенців (цим коштом відбувалася русифікація).

У третій рік повномасштабної війни ми відчуваємо, як ніколи актуально, злобу та безжалісність росіян стосовно українців. Ідея геноциду не пішла в історію, вона живе на період сьогодення.

Читайте також:

• Пережили Голодомор та зустріли дві війни: історія родини бахмутянки Олени Кірсанової (Оновлено)
• Міфи про Голодомор від росіян: що потрібно знати
• Факти замовчували, кількість жертв невідома й досі: Голодомор в Україні і в Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Наразі місто Покровськ знаходиться майже на лінії фронту, що дозволяє ворогу вести майже постійні обстріли інфраструктурних об’єктів. Проте, до війни Покровськ був популярною туристичною локацією, яку часто називали “західними воротами Донбасу”. 

Редакція Бахмут IN.UA розповідає про місця у Покровську, які любили відвідувати містяни та гості міста.

Цікаві місця у Покровську

До повномасштабного вторгнення Покровськ був затишним містом, яке мало власні “магніти” для містян та гостей. Тут можна було знайти й сучасні парки, й музеї давнини, й розважальні комплекси. А ще це місто стало важливим пунктом для тих, хто захоплюється творчістю Миколи Леонтовича, адже саме на Донеччині був написаний легендарний “Щедрик”.

Парк “Ювілейний”

Однією з ключових локацій для відпочинку в місті Покровськ вважався центральний парк “Ювілейний”, в якому кілька років тому завершили масштабну реконструкцію. До повномасштабної війни — це був справжній європейський комплекс, де містяни могли займатися різноманітними активностями. 

Наприклад, гуляти біля невеликого ставка, який покровчани називають “нулівка”, тут протягнулися дві алеї. Іншим місцем, яке захоплювало дух містян, вважалося спортивне містечко в парку. В ньому розмістили велику кількість безплатних тренажерів та два багатофункціональних сучасних поля зі штучним покриттям, де грали мініфутбол, баскетбол та навіть займалися тенісом.

ТЦ “Бульвар”

Ще одним місцем, де любили відпочивати мешканці Покровська, вважався торговий центр “Бульвар”. Це був сучасний розважальний комплекс для всієї сім’ї, де зручно розмістилися магазини, ресторани, величезний супермаркет та повноцінний кінотеатр.

Жителі Покровська згадували, що вони часто забували в цьому місці про те, що знаходяться у невеличкому Покровську. Натомість складалося враження, що вони гуляють по розважальному центрі у Києві чи Дніпрі.

Покровський історичний музей

Покровськ має давню історію, яку об’єднали в одному культурному закладі — Покровському історичному музеї. Саме тут зберігалися понад 15 тисяч музейних предметів, кожен з них має свою історичну та краєзнавчу цінність.

Окремо варто зазначити те, що у музеї чільне місце відводили розповідям про українського композитора Миколу Леонтовича, який проживав у Покровську та створив тут перший в Україні робітничий хор.

Палац культури ПАТ “ШУ Покровське”

Палац культури ПАТ “ШУ Покровське” — це культурний центр міста Покровськ, який розташований майже у самому центрі міста. Саме тут часто в минулому виступали з концертами не лише місцеві творчі колективи, але й українські виконавці. Тут же проводили комедійні шоу, театральні вистави та інші культурні активності.

На території палацу культури також діяли окремі студії та секції для дітей різного віку.

Читайте також:

• Людина, яку боявся Ленін: яким був Симон Петлюра
• “На війні немає оцінок, тут ти або загинув або вижив. Третій варіант — стати трьохсотим”: історія ветерана АТО
• “Брусничка”, Антимайдан та обстріл прокуратури: яким був Бахмут 10 років тому

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!