Один з головних наративів російської пропаганди, який окупанти активно просувають з часів боїв за місто, – ніякої назви Бахмут немає, натомість є Артемівськ, як це було в радянські часи. Конкретної аргументації вони не надають, лише агресивна риторика проти України. 

У сьогоднішньому матеріалі журналіст редакції Данило Вінниченко розвінчує цей міф та розповість головні факти, чому саме сучасна назва Бахмут є історично правильною. 

Походження назви Бахмут: від історії до припущень росіян

Бахмутський історик Ігор Корнацький зазначив, що походження назви міста Бахмут походить від однойменної річки Бахмутки. А перший документ, де вона згадується – царська грамота, адресована козакам Ізюмського слобідського полку і датована 14 жовтня 1704 року. Корнацький також пояснює, що наголос в назві Бахмýт падає на другий “У”, а не на “А”, як часто можна почути.

Є й інший варіант походження назви Бахмут. Корнацький припускає, що назва річки походить від імені дикого степового коня “бахмата”. До речі, це слово тюркського походження, що утворилося від імені Мехмет. Одна з правих приток Сіверського Дінця має назву Жеребець, яка згадується з 16 століття, але це, ймовірно, прямий переклад тюркської назви на українську, тому Бахмут може бути спорідненою назвою, яка з якихось причин не була перекладена на українську.

У документах XVIII століття згадуються імена Омеляна Бірюкова, торського козака, який першим відкрив соляні джерела в Бахмуті, та Федора Шидловського, полковника Ізюмського слобідського полку, до якого з початку XVIII століття був підпорядкований Бахмут. Персонально назвати засновника міста неможливо, але дізнатися, ким він був, можна лише в тому випадку, якщо його ім’я десь зафіксоване, нехай і в різних версіях. 

Однак російські пропагандисти постійно наголошують на тому, що назва Бахмута походить з часів правління Івана Грозного. Тоді на території сучасного міста будувалась оборона від татарських нападів, тож “русское государство” розпочало будувати цивілізацію.

У матеріалах російських істориків нерідко згадується словосполучення “Бахмутська сторожа”, звідки також припускають походження слова «Бахмут» – саме так називалась прикордонна служба тих часів. Цей історичний факт пропагандисти використовують як один з аргументів для легалізації окупації, що нібито “Бахмут – русский город”. 

Радянські часи й “героїзм Артема”

Вперше назва Бахмута була змінена вже з приходом більшовиків. У 1924 місто стало Артемівськом на честь Федіра Сергєєва (Артема) – більшовика та засновника Донецько-Криворізької Радянської Республіки (ДКРР), яка входила у склад Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (РРФСР). 

Сакральне значення має те, що “Артем” загинув у 1921 році у залізничній катастрофі, тому і став “більшовицьким героєм”, тоді як його живі колеги у майбутньому стануть жертвами радянського терору. 

Попри тоталітарну політику Радянського союзу, напередодні проголошення незалежності України було проведено референдум про повернення місту історичної назви – Бахмут. Однак тоді рішення не було прийнято, бо лише 25% проголосували “за”. На всеукраїнському референдумі у грудні 1991 році бахмутяни разом з усією Донеччиною проголосували 83,9% за незалежність України. 

Сьогодення. Повернення Бахмуту історичної назви

Попри вже усталену назву міста, вторгнення росіян на Донбас у 2014 році знов внесло корективи. Створення т.з. “ДНР” було зумовлено також тим, що вони є послідовниками “Донецько-Криворізької Радянської Республіки”, тому мають право на існування. Тодішній Артемівськ був окупований з квітня по липень 2014 року російськими терористами. 

У 2015 році знов з’явилась дискусія щодо повернення назви на тлі ухвалення законів про декомунізацію, що стосувались і перейменування населених пунктів та вулиць, назви яких пов’язані з тоталітарним режимом. У мікрорайонах міста проводились слухання, за результатами яких громадяни підтримали ініціативу повернути дореволюційну назву міста.

23 вересня 2015 року тоді ще Артемівська міська рада ухвалила рішення звернутися до Верховної Ради України про повернення місту історичної назви. “За” проголосував 31 народний депутат, а “проти” – 8. 

4 лютого 2016 року Верховна Рада прийняла постанову про перейменування деяких населених пунктів і районів, яка набула чинності 18 лютого. Назва Артемівськ була змінена на Бахмут, також були змінені назви 76 вулиць і проїздів, а назва району була перейменована на Бахмутський.

Цей факт не сподобався росіянам. На тлі повномасштабного вторгнення пропагандисти розповідають про те, що назва міста має бути тою, яку започаткувала радянська влада. А Бахмут буцімто перейменував у 2016 році український “ворожий” уряд.

Самопроголошений ватажок регіону Денис Пушилін наголошував, що всі назви міст будуть “поверненні” на момент проголошення т.з. “ДНР”, тобто 11 травня 2014 року. Попри “чітку позицію” гауляйтера Пушиліна, самі ж росіяни досі не можуть визначитись з назвою міста. Дехто вважає, що потрібно повернути назву міста Артемівськ, а хтось каже залишити сучасну назву. 

Сьогодні Бахмут – одне з найбільш зруйнованих міст не тільки Донеччини, а всієї України. Росіяни замість “відбудови” міста, продовжують дискредитувати українську армію, однак свої ж злочини вони виставляють “на показ”, підкріплюючи це цинізмом та байдужістю до людей.

Читайте також:

• Бахмутський краєзнавець Ігор Корнацький розповів історію міського прапора
• Людей заживо замурували в стіну: як нацисти знищували євреїв в Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Ще наприкінці 1930-х років в Артемівську, нині Бахмуті, працював аероклуб, де молодь вивчала теорію авіації, проходила льотну підготовку та стрибала з парашутом. Після початку Другої світової війни його вихованці вирушили на фронт, а частину інструкторів та авіатехніки направили до бойових підрозділів.

Історію аероклубу розповіли в КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Як у Бахмуті працював аероклуб до Другої світової війни

Наприкінці 1930-х років в Артемівську відкрили філію Костянтинівського аероклубу. Її розмістили у приміщенні колишньої синагоги. Польовий аеродром облаштували на території, де згодом з’явилися будівлі Центру зайнятості та школи №12. Начальником аероклубу призначили Сидоренка, комісаром був В. С. Гілка. Викладачами та інструкторами працювали Литовцев, Шевельов, Надточій, Баєв, Полуянов і Боярко.

У клубі проходили підготовку юнаки 1923–1924 років народження. Вони вивчали теорію авіації, проходили стройову підготовку, вивчали історію ВКП(б) та політекономію, а також несли вартову службу. Для навчання використовували чотири літаки У-2.

Серед тих, хто займався в аероклубі, були й жінки. До польотів та парашутної підготовки долучалися Надія Седенко, Євгенія Красножон та Клавдія Нечхайлова.

Що сталося з аероклубом після початку Другої світової війни

З початком Другої світової війни на аеродром аероклубу з Костянтинівки перебазувалася ескадрилья винищувачів І-16. Німецькі літаки вже з’являлися в небі над містом, тому з місцевого аеродрому почали підніматися чергові винищувачі.

Згодом трьох інструкторів аероклубу, Шевельова, Баєва та Боярка, разом із літаками відрядили до Південно-Західного фронту. Разом із ними вирушили техніки, які обслуговували авіаційну техніку. Наприкінці вересня 1941 року до Артемівська прибула велика група літаків У-2. Начальник аероклубу Сидоренко став старшим цієї групи. Згодом вона передислокувалася до одного із сіл Оренбурзької області.

Вихованці аероклубу воювали на різних фронтах Другої світової війни. Серед тих, хто дожив до Перемоги, у джерелі згадуються Дукмасов, Кривошеєв, Єфремов, Лещук, Рябоконь, Овчаренко, Прокопенко та Костенко.

Коритін, Седаш, Єщенко, Покашевський, Макогон і Бризгалов загинули. Четверо випускників Артемівського аероклубу — В. Б. Корсунський, С. І. Мосієнко, О. М. Мироненко та Г. Литвинов, були Героями Радянського Союзу.

Літак-пам’ятник на околиці Бахмута

Згодом на західній околиці міста встановили пам’ятник на честь людей, які починали свій шлях у небо в Артемівському аероклубі. Це був літак, спрямований угору. Протягом десятиліть він залишався одним із символів міста.

Під час повномасштабного російського вторгнення пам’ятник став одним із символів Бахмута, а у 2023 році був зруйнований внаслідок бойових дій та обстрілів.

До теми:

Як Бахмут не став “днр” у 2014: вам цього не казали

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історія майбутнього ПрАТ “Фітофарм” розпочалася у лютому 1974 року, коли в Бахмуті запустили першу чергу виробництва Артемівської фармацевтичної фабрики. Підприємство випускало настоянки, мазі, сиропи, таблетки та різноманітні краплі, а його продукція згодом надходила не лише до аптек України, а й до інших республік СРСР. У 1990-х роках фабрика пережила кризу, а після реорганізації у 1995 році почала модернізувати виробництво. У 2022 році через бойові дії виробництво в Бахмуті зупинили, а компанія перенесла головний офіс до Києва та перейшла на контрактне виробництво.

Історію “Фітофарму” розповіли у КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Як у Бахмуті з’явилася фармацевтична фабрика

Історія майбутнього ПрАТ “Фітофарм” розпочалася у лютому 1974 року, коли було запущено першу чергу виробництва Артемівської фармацевтичної фабрики. Тоді запрацювали галеновий, фасувальний та картонажний цехи. У другій половині 1974 року виробничі потужності розширилися, вже почали працювати таблетковий цех та цех із виготовлення очних крапель.

На підприємстві працювали близько 250 людей. Проєктна річна потужність фабрики передбачала випуск 16 мільйонів одиниць фасованих ліків. Першим директором призначили Юрія Андрійовича Джаноянца.

Асортимент Артемівської фармфабрики з роками майже не змінювався, проте поповнювався новими препаратами.

Підприємство виробляло “галеніку”, тобто, настоянки, мазі та сиропи, таблетки, зокрема екстракт валеріани, а також різноманітні краплі — очні, вушні, серцеві та від нежитю. До асортименту також входили антисептичні засоби. У радянський період головними замовниками продукції були обласні аптечні управління МОЗ УРСР. Згодом продукція Артемівської фармфабрики почала надходити до аптек росії, Молдавії, Вірменії та Казахстану.

Як “Фітофарм” пережив кризу 1990-х

На початку 1990-х років підприємство опинилося на межі банкрутства. Серед основних причин були криза неплатежів з боку замовників, гострий дефіцит сировини та медичної фасувальної тари.

Проблеми виникли через стрімке зростання цін та втрату зв’язків із колишніми партнерами-постачальниками. У цей період підприємству допоміг вижити “Фітококтейль”. Його рецепт розробили у фабричній лабораторії. До складу напою входили 40-градусний спирт, глід, чебрець та інші лікарські трави.

“Фітококтейль” мав червоно-коричневий колір, приємний аромат та м’який смак. Порівняно з магазинним алкоголем він коштував недорого. Продукт реалізовували у 100-мілілітрових медичних пляшечках просто з лотків на вулиці. Співробітниця фабрики встановлювала столик у людних місцях та виставляла продукцію підприємства. На товари діяли “заводські” ціни, тобто вони були дешевшими, ніж в аптеках.

Така торгівля лікарськими препаратами не цілком відповідала санітарним нормам, однак приносила підприємству необхідні кошти. Завдяки цим надходженням фабрика могла закуповувати сировину, поступово відновлювати виробництво та відносно регулярно виплачувати заробітну плату.

Коли Артемівська фармфабрика стала “Фітофармом”

У 1995 році підприємство реорганізували у Відкрите акціонерне товариство “Фітофарм”. Після цього поступово розпочалася модернізація виробництва та розширення асортименту. У наступні роки компанія розвивалася, вийшовши на національний та міжнародний рівні.

У 2000-х роках ВАТ “Фітофарм”, а згодом ПрАТ “Фітофарм”, увійшло до ТОП-10 провідних фармацевтичних виробників України. Асортимент підприємства розширився до понад 80 найменувань ліків. Продукцію почали експортувати до країн Балтії, Грузії, Молдови та Азербайджану. За свої досягнення підприємство отримало всеукраїнську премію “Панацея” як “Компанія року”.

Що сталося з “Фітофармом” після початку повномасштабної війни

17 квітня 2022 року через інтенсивні бойові дії та руйнування у Бахмуті виробництво підприємства зупинили. Водночас компанії вдалося евакуювати працівників, вивезти частину обладнання, готової продукції та сировини.

“Фітофарм” переніс головний офіс до Києва та повністю перезапустив бізнес-модель. Компанія перейшла на контрактне виробництво на потужностях інших українських фармацевтичних підприємств.

Сьогодні “Фітофарм” продовжує працювати та постачати відомі ліки в аптеки по всій Україні.

До теми:

Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!