Один з головних наративів російської пропаганди, який окупанти активно просувають з часів боїв за місто, – ніякої назви Бахмут немає, натомість є Артемівськ, як це було в радянські часи. Конкретної аргументації вони не надають, лише агресивна риторика проти України. 

У сьогоднішньому матеріалі журналіст редакції Данило Вінниченко розвінчує цей міф та розповість головні факти, чому саме сучасна назва Бахмут є історично правильною. 

Походження назви Бахмут: від історії до припущень росіян

Бахмутський історик Ігор Корнацький зазначив, що походження назви міста Бахмут походить від однойменної річки Бахмутки. А перший документ, де вона згадується – царська грамота, адресована козакам Ізюмського слобідського полку і датована 14 жовтня 1704 року. Корнацький також пояснює, що наголос в назві Бахмýт падає на другий “У”, а не на “А”, як часто можна почути.

Є й інший варіант походження назви Бахмут. Корнацький припускає, що назва річки походить від імені дикого степового коня “бахмата”. До речі, це слово тюркського походження, що утворилося від імені Мехмет. Одна з правих приток Сіверського Дінця має назву Жеребець, яка згадується з 16 століття, але це, ймовірно, прямий переклад тюркської назви на українську, тому Бахмут може бути спорідненою назвою, яка з якихось причин не була перекладена на українську.

У документах XVIII століття згадуються імена Омеляна Бірюкова, торського козака, який першим відкрив соляні джерела в Бахмуті, та Федора Шидловського, полковника Ізюмського слобідського полку, до якого з початку XVIII століття був підпорядкований Бахмут. Персонально назвати засновника міста неможливо, але дізнатися, ким він був, можна лише в тому випадку, якщо його ім’я десь зафіксоване, нехай і в різних версіях. 

Однак російські пропагандисти постійно наголошують на тому, що назва Бахмута походить з часів правління Івана Грозного. Тоді на території сучасного міста будувалась оборона від татарських нападів, тож “русское государство” розпочало будувати цивілізацію.

У матеріалах російських істориків нерідко згадується словосполучення “Бахмутська сторожа”, звідки також припускають походження слова «Бахмут» – саме так називалась прикордонна служба тих часів. Цей історичний факт пропагандисти використовують як один з аргументів для легалізації окупації, що нібито “Бахмут – русский город”. 

Радянські часи й “героїзм Артема”

Вперше назва Бахмута була змінена вже з приходом більшовиків. У 1924 місто стало Артемівськом на честь Федіра Сергєєва (Артема) – більшовика та засновника Донецько-Криворізької Радянської Республіки (ДКРР), яка входила у склад Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (РРФСР). 

Сакральне значення має те, що “Артем” загинув у 1921 році у залізничній катастрофі, тому і став “більшовицьким героєм”, тоді як його живі колеги у майбутньому стануть жертвами радянського терору. 

Попри тоталітарну політику Радянського союзу, напередодні проголошення незалежності України було проведено референдум про повернення місту історичної назви – Бахмут. Однак тоді рішення не було прийнято, бо лише 25% проголосували “за”. На всеукраїнському референдумі у грудні 1991 році бахмутяни разом з усією Донеччиною проголосували 83,9% за незалежність України. 

Сьогодення. Повернення Бахмуту історичної назви

Попри вже усталену назву міста, вторгнення росіян на Донбас у 2014 році знов внесло корективи. Створення т.з. “ДНР” було зумовлено також тим, що вони є послідовниками “Донецько-Криворізької Радянської Республіки”, тому мають право на існування. Тодішній Артемівськ був окупований з квітня по липень 2014 року російськими терористами. 

У 2015 році знов з’явилась дискусія щодо повернення назви на тлі ухвалення законів про декомунізацію, що стосувались і перейменування населених пунктів та вулиць, назви яких пов’язані з тоталітарним режимом. У мікрорайонах міста проводились слухання, за результатами яких громадяни підтримали ініціативу повернути дореволюційну назву міста.

23 вересня 2015 року тоді ще Артемівська міська рада ухвалила рішення звернутися до Верховної Ради України про повернення місту історичної назви. “За” проголосував 31 народний депутат, а “проти” – 8. 

4 лютого 2016 року Верховна Рада прийняла постанову про перейменування деяких населених пунктів і районів, яка набула чинності 18 лютого. Назва Артемівськ була змінена на Бахмут, також були змінені назви 76 вулиць і проїздів, а назва району була перейменована на Бахмутський.

Цей факт не сподобався росіянам. На тлі повномасштабного вторгнення пропагандисти розповідають про те, що назва міста має бути тою, яку започаткувала радянська влада. А Бахмут буцімто перейменував у 2016 році український “ворожий” уряд.

Самопроголошений ватажок регіону Денис Пушилін наголошував, що всі назви міст будуть “поверненні” на момент проголошення т.з. “ДНР”, тобто 11 травня 2014 року. Попри “чітку позицію” гауляйтера Пушиліна, самі ж росіяни досі не можуть визначитись з назвою міста. Дехто вважає, що потрібно повернути назву міста Артемівськ, а хтось каже залишити сучасну назву. 

Сьогодні Бахмут – одне з найбільш зруйнованих міст не тільки Донеччини, а всієї України. Росіяни замість “відбудови” міста, продовжують дискредитувати українську армію, однак свої ж злочини вони виставляють “на показ”, підкріплюючи це цинізмом та байдужістю до людей.

Читайте також:

• Бахмутський краєзнавець Ігор Корнацький розповів історію міського прапора
• Людей заживо замурували в стіну: як нацисти знищували євреїв в Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

2 липня Донецька область відзначає 94-ту річницю від дня створення. За майже століття регіон пережив зміну назв, адміністративних центрів і державних кордонів, став одним із головних промислових центрів України, а сьогодні є одним із символів боротьби за незалежність. Як створювалася Донеччина та які історичні події сформували її сучасний вигляд — розповідаємо далі.

Детальніше про історію Донецької області — в матеріалі Бахмут IN.UA

Коли створили Донецьку область

В офіційних документах та на картах минулих століть територія сучасної Донецької області мала різні назви. На карті німецького математика Себастьяна Мюнстера, датованій 1550 роком, цей регіон позначався як Мала Татарія. Згодом, на карті Герарда Меркатора 1594 року, він іменувався Кримською Татарією за Перекопом. Офіційне утворення Донецької області датується 2 липня 1932 року. Початково її центром був Артемівськ (нині Бахмут), а вже 16 липня того ж року адміністративний апарат перенесли до міста Сталіно. У 1938 році область розділили на Сталінську та Ворошиловградську, а сучасну назву — Донецька — вона отримала 9 листопада 1961 року. Під час німецької окупації у 1941-1943 роках адміністративній одиниці повертали історичну назву Юзівська область.

Археологічне вивчення цього гористо-степового краю розпочалося пізніше, ніж інших регіонів, через поширену теорію про непридатність клімату для проживання людей до нової ери. Перші розкопки курганів з кам’яними бабами стартували у 1850-х роках. Згодом дослідники виявили стоянки кам’яного віку в долині річки Сіверський Донець. Значний внесок у вивчення краю зробив професор Василь Городцов, який на основі донецьких розкопок довів існування бронзової доби у Східній Європі, класифікувавши поховання на ямні, катакомбні та зрубні.

Доба каменю та перші метали

Заселення території почалося в період раннього палеоліту, близько 100-300 тисяч років тому. До цього періоду належить виявлена поблизу Амвросіївки стоянка мисливців на зубрів. У період неоліту вздовж берегів Сіверського Донця сформувалися центри видобутку та обробки кременю, який став предметом міжплемінного обміну. У 1930 році біля Маріуполя археологи відкрили могильник неолітичного часу європейського значення, де було розкопано 122 поховання.

З настанням мідно-бронзової доби регіон став центром металургії. Поблизу Бахмута, Клинового та Краматорська знайдені давні розробки міді та поховання майстрів-ливарників. Поблизу Маріуполя дослідники виявили залишки дерев’яних чотириколісних возів із суцільними дисковидними колесами. Ця знахідка датується тридцять другим століттям до нашої ери і вважається найдавнішим видом колісного транспорту у світі.

Кочівники та античні колонії

Понад три з половиною тисячі років тому в степах Приазов’я з’явилися кімерійці. Вони здійснювали походи в Закавказзя проти держави Урарту та воювали з ассирійцями. У сьомому столітті до нашої ери кімерійців витіснили скіфи, які мали залізні знаряддя праці. Скіфські царські роди контролювали східну частину земель і вважали інші племена своїми підданими. У літній період вони переганяли худобу на північ від Азовського моря. Згодом їх витіснили сармати, які домінували в степах понад шістсот років, постійно оновлюючи свій етнічний склад через нові хвилі переселень.

У цей же час узбережжя Азовського моря освоювали давньогрецькі мореплавці. В околицях нинішнього Маріуполя функціонувала грецька колонія Кремни, а за річкою Кальміус, яку греки називали Поріт, розташовувалося поселення Карія. Античні географи, зокрема Клавдій Птолемей, згадували Аланські гори, які сучасні вчені ототожнюють із Донецьким кряжем.

Велике переселення народів

Починаючи з третього століття, степи пройшли через епоху глобальних міграцій. Готи, які прийшли з Балтики, захопили місцеві землі та зруйнували Танаїс. У четвертому столітті їх розгромили гуни, частина з яких, відома як акаціри, залишилася кочувати на Донбасі. Пізніше тут пройшли авари.

У сьомому столітті хан Кубрат об’єднав племена і створив Велику Булгарію. Після її розпаду під ударами хозарів частина населення залишилася в Приазов’ї і стала данниками Хозарського каганату. Хозарський період приніс стабілізацію та розвиток ремесел. У басейн Сіверського Донця переселили аланів. Археологічні дані свідчать про існування великих міст. Поблизу сучасного села Сидорове розкопано городище площею понад 120 гектарів, яке мало кам’яні мури. На думку дослідників, ці території також могли бути центром Руського каганату, що пов’язано із салтово-маяцькою археологічною культурою.

Половці, Золота Орда та козацтво

В одинадцятому столітті степи зайняли половці, сформувавши об’єднання Чорна Куманія. Їхній вплив охопив величезні території, а кордони з руськими князівствами залишалися місцем постійних прикордонних конфліктів. У степах також фіксується перебування бродників — християнського населення, яке жило з переправ і часто розглядається істориками як попередники козацтва.

У 1223 році на річці Калці відбулася битва руських полків і половців проти монгольських військ, що завершилася поразкою русичів. Землі Донбасу увійшли до Кримського улусу Золотої Орди. Після її розпаду частина північних і західних територій перейшла під контроль Великого Князівства Литовського. Сюди почали переселятися люди, які займалися уходницькими промислами.

З шістнадцятого століття в регіоні, який тоді був нейтральною зоною між кількома державами, почали масово осідати запорозькі та донські козаки, а також втікачі. Місцеве населення в документах називали харцизами. На початку вісімнадцятого століття спроби російського уряду відібрати землі вздовж Сіверського Дінця призвели до повстання під проводом Кіндрата Булавіна. Після його придушення війська Петра Першого спалили козацькі містечка Тор і Бахмут, стративши тисячі людей.

Колонізація та вугільний бум

Наприкінці вісімнадцятого століття російський уряд депортував до Приазов’я християнське населення Криму, яке заснувало Маріуполь та низку слобід. Одночасно регіон колонізували німці, а згодом — євреї та амністовані розкольники. Для козаків, що повернулися із Задунайської Січі, створили Азовське козацьке військо, яке ліквідували наприкінці дев’ятнадцятого століття.

У дев’ятнадцятому столітті почалася активна розробка вугільних родовищ. Видобуток вугілля здійснювався як на селянських шахтах примітивними інструментами, так і на поміщицьких копальнях. До середини століття річний видобуток сягнув понад один мільйон пудів. Розвивалася торгівля зерном і вугіллям через Маріупольський порт.

Революційні події та зміна влади

Економічні кризи та експлуатація робітників призвели до масових страйків. У грудні 1905 року в Горлівці відбулося збройне повстання робітників, яке було жорстоко придушене урядовими військами.

Під час революції 1917-1922 років у Донбасі розгорнулася боротьба різних політичних сил. Діяли осередки Української Народної Республіки, створювалися повітові ради в Бахмуті та Маріуполі. У регіоні функціонували військові формації УНР та Української Держави. Паралельно Донбас став центром формування радянських армій. Відбувалися регулярні бої між підрозділами більшовиків, білогвардійськими силами Добровольчої армії та повстанцями.

Важливу роль відігравала Революційна повстанська армія під командуванням Нестора Махна, яка контролювала значну частину регіону. Махновці вели переговори з радянським урядом про автономію Вільної території в складі УРСР, проте після військово-політичних угод більшовики відмовилися закріпити автономію і продовжили збройне переслідування повстанців.

Репресії та Друга світова війна

У тридцяті роки двадцятого століття населення області зазнало масових політичних репресій. У місті Сталіно радянські каральні органи розстрілювали людей. Місця масових поховань, зокрема на Рутченковому полі, приховували під асфальтом і забудовою. Загальна кількість репресованих у регіоні перевищила сто тисяч осіб.

У жовтні 1941 року територію області зайняли німецькі війська. Адміністрація окупантів намагалася відновити роботу шахт та підприємств, перейменувавши область на Юзівську. Функціонували дрібні підприємства, видавалася газета “Донецкий вестник”. Вересень 1943 року ознаменувався проривом Міус-фронту та встановленням контролю над регіоном з боку радянських військ.

Сучасний етап історії

Кінець вісімдесятих і початок дев’яностих років відзначилися масштабними страйками шахтарів та їхніми пішими походами на Київ. У 1994 році в регіоні проходило опитування щодо мовних та адміністративних питань. У 2014 році на території області відбулися псевдореферендуми, які стали каталізатором збройного конфлікту та війни на сході України.

Відповідно до реформи адміністративно-територіального устрою 2020 року, в Донецькій області ліквідували старі райони та створили нові. Згідно з постановою парламенту до складу нового поділу увійшли райони:

• Бахмутський;
• Волноваський;
• Горлівський;
• Донецький;
• Кальміуський;
• Краматорський;
• Маріупольський;
• Покровський.

Читайте також:

Історія круглої “сталінки” у Бахмуті: від Будинку спеціалістів до руйнувань війни

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

28 червня 2026 року виповниться 10 років як Бахмут відзначатиме День Конституції під своєю нинішньою назвою після перейменування міста у 2016 році. До повномасштабного вторгнення щороку на цьому державному святі в місті традиційно виступали творчі колективи Бахмутсього центру Мартинова.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Ольгою Богдановою, керівницею міського центра культури та дозвілля імень Є.Мартинова, яка поділилася деталями підготовки до святкування Дня Конституції України, розповіла про підбір репертуару та використання сценічного реквізиту до війни.

Виступи до Дня Конституції у Бахмуті

За словами Ольги Богданової, колектив постійно долучався до проведення офіційних заходів у місті. На державні свята артисти завжди виконували українські пісні. 

“Завжди це з гордістю було, ми співали українські пісні на святах“, — згадує Ольга Богданова.

Участь у концертах відбувалася виключно за запрошенням. Ініціаторами виступали адміністрація школи та управління культури при міській раді, підпорядкована міській раді. Як зазначає організаторка, оскільки День Конституції припадає на літній період, учасники колективу у цей час переважно перебували у відпустках. Через це виступи відбувалися не кожного року, а формувалися від потреби.

Підготовка репертуару та сценічні образи

Процес підготовки до святкового заходу складався з кількох етапів:

• пошук відповідного репертуару;
• вивчення та репетиції обраних творів;
• створення записів музичного супроводу.

Сценічні костюми та необхідний реквізит для артистів надавала школа мистецтв, де зберігалися всі речі. На повноцінну підготовку репертуару витрачалося щонайменше два-три місяці. Для офіційних виступів на державних святах використовувалися фонограми із записаним голосом.

“Завжди на таких виступах були “плюсовки”, для яких необхідно було робити записи музикальних партій“, — описує технічну сторону процесу керівниця центру.

У мирний час організація концертів проходила без ускладнень та затримок.

“Труднощів не може бути. Є мета, і до неї йдеш. А раніше не було таких труднощів. Нам ставили мету, ми брали і робили“, — підкреслює Ольга Богданова.

День Конституції до війни

До повномасштабного вторгнення Бахмут щороку відзначав ухвалення Основного Закону України святкуванням.. На головних локаціях міста збиралися місцеві жителі, проходили тематичні акції, а на сцені традиційно виступали творчі колективи, зокрема артисти центру Мартинова.

Читайте також:

Історія футболу у знищеному росіянами Іванівському: від м’ячів із чобіт до перемог на обласних турнірах

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!